Фінансові посередники на фондовому ринку

Розвиток економіки будь-якої держави обов'язково вимагає, щоб були забезпечені можливості мобілізації, розподіли й перерозподіли фінансових ресурсів, капіталів, часто у великих і дуже великих обсягах. В умовах планової економіки цю роль від імені держави виконували його різні органи керування й планування. У країнах з ринковою економікою можливості державного розподілу фінансових і матеріальних ресурсів істотно обмежені, державні втручання виражаються найчастіше в законодавчому регулюванні процесів розподілу засобів. При цьому більшість підприємств (господарюючих суб'єктів) ґрунтується на індивідуальній або колективній (приватній) власності й самостійно або через відповідних фінансових посередників вишукують грошові й матеріальні ресурси на фінансових ринках у необхідних їм обсягах і за ринковими цінами.

Аналогічно, підприємства й фірми, фізичні особи, що мають вільні грошові ресурси, передають їх на відповідний сектор фінансового ринку на різні строки, і це відбувається за плату, за цінами й за вичетом рівня ризику, які встановлюються на цьому ринку. У результаті, фінансові ресурси перетворюються в особливий товар, який можна купувати й продавати на ринкових умовах.

Цей процес розподілу й перерозподілу фінансових ресурсів, капіталів здійснюється на ринку фінансових ресурсів на фінансовому ринку. Фінансовий ринок - сукупність правових відносин грошового характеру, що виникають між його учасниками в процесі купівлі-продажу фінансових активів під впливом попиту та пропозиції на позиковий капітал [36, с.72]. Відповідно до законодавчої практики України, а саме за Законом України «Про фінансові послуги й державне регулювання ринків фінансових послуг» от 12.07.2001р. №2664-III (далі - Закон про фінансові послуги) [10] під ринком фінансових послуг розуміють сферу діяльності учасників ринку фінансових послуг з метою надання й споживання певних фінансових послуг. До ринків фінансових послуг відносяться професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій із цінними паперами й іншими видами ринків, що забезпечують обіг фінансових активів (ст.1.п.1).

Таким чином, фінансовий ринок (або ринок фінансових послуг) - це складна система ринків, на яких концентруються попит та пропозиція на різні платіжні засоби (фінансові активи) і яку можна представити у вигляді трохи спрощеної схеми (Додаток 1) [37, с.37-38].

Тимчасово вільні фінансові засоби надходять на фінансові ринки, на яких забезпечуються можливість їхнього розподілу або перерозподілу. Ці ринки істотно доповнюють один одного й одночасно конкурують між собою. У Додатку 2 наведена характеристика основних секторів фінансових ресурсів й їхньої особливості відповідно до наведеної схеми функціонування фінансових ринків [37, с.39-44].

Відповідно до економічної сутності такий сегмент фінансового ринку, як ринок цінних паперів (фондовий ринок) охоплює частково як кредитні відносини шляхом включення у свою сферу ринку боргових інструментів (ринку облігацій), так і відносини співволодіння, що виникають на ринку інструментів власності (ринку акцій). Ринок цінних паперів також включає ринок похідних інструментів, під якими розуміються цінні папери, вартість яких визначається вартістю деяких активів (базових активів). Ці відносини виражаються за допомогою випуску спеціальних документів - цінних паперів, які мають власну вартість і можуть продаватися, відчужуватися й погашатися.

Відповідно до Закону України «Про цінні папери й фондовий ринок» от 23.02.2006р. №3480-IV (далі - Закон про цінни папери) [11] (ст.2 п.1) фондовий ринок (ринок цінних паперів) являє собою сукупність учасників фондового ринку й правовідносин між ними щодо розміщення, обігу й обліку цінних паперів і похідних (деривативів).

Механізм функціонування ринку цінних паперів - це взаємодія різних суб'єктів ринку, пов'язане зі здійсненням фондових операцій. Цей механізм регламентується чинним законодавством. Він залежить від концепції розвитку фондового ринку в національній економіці, конкретної фінансової політики того або іншого регіону. Багато в чому ступінь виконання основних завдань ринку цінних паперів залежить від ефективності правого забезпечення діяльності фінансових посередників.

В Українській економічній енциклопедії посередництво визначається як сукупність видів діяльності, що забезпечує просування продукції до споживача [44, с.6]. Фінансово-кредитне обслуговування суб'єктів економіки ставиться до посередницької діяльності.

Однак, розглядаючи змістовно-структурну характеристику поняття «фінансове посередництво», слід зазначити, що міжнародна й вітчизняна економічна термінологія і юриспруденція не містять досить вичерпного визначення й розуміння даного терміна.

Серед закордонних фахівців, найпоширеніша думка, що фінансові посередники або фінансові інститути, являють собою організації, які випускають фінансові зобов'язання (вимоги до себе) і продають їх як активи за кошти [45, c.256].

Вітчизняні автори, зокрема Савлук М.И. визначає фінансових посередників як самостійних і рівноправних суб'єктів фінансового ринку. По суті, що дає їм визначення фінансового посередництва схоже із прийнятим у закордонній практиці й зводиться до того, що фінансові посередники формують власні зобов'язання й вимоги й на цій основі емітують власні фінансові інструменти, які стають об'єктом торгівлі на фінансовому ринку. Автор відокремлює фінансове посередництво від брокерско-дилерской діяльності. Особливість останньої полягає в тому, що брокери й дилери не створюють власних вимог і зобов'язань, а діють за дорученням клієнтів, одержуючи дохід у вигляді комісійної плати (брокери) чи різниці в курсах купівлі й продаж (дилери). Фінансові посередники діють на ринку зовсім по-іншому - від свого імені й за власний рахунок, створюючи власні зобов'язання й власні вимоги. Тому їх прибутки формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов'язаними з їх залученням [31, с.79].

Фінансове посередництво з позиції виконуваних ними функцій визначають Ходаківська В.П. і Данілов О.Д. [48, с.247]. Вони вважають, що фінансові посередники практично створюють нові фінансові активи. Вони мають можливість отримувати прибуток за рахунок економії, що обумовлена зростанням масштабу операцій, здійснюючи аналіз кредитоспроможності потенційних кредиторів, розробку порядку надання позик і розрахунків за них, рівномірно розподіляючи ризики.

Таким чином, можна відзначити, що вітчизняна економічна практика тлумачення даного терміна відповідає прийнятому в закордонній економічній літературі.

З позиції економічного змісту фінансові посередники можуть виконувати наступні функції:

- по консолідації (акумуляції) заощаджень індивідуальних інвесторів у загальний пул і подальше диверсифіцированное вкладення накопиченого капіталу в різні проекти;

- по забезпеченню рівноваги на ринку капіталу за допомогою узгодження попиту та пропозицій на фінансові ресурси за рахунок масштабів діяльності й портфельного керування;

- по розподілі й зниженню фінансових ризиків за рахунок самостійного продажу та їхнього перерозподілу;

- по забезпеченню підвищеної ліквідності фінансових вкладень шляхом професійного портфельного керування активами [30, с.65].

У вітчизняному законодавстві термін «фінансовий посередник» був вперше вжитий у Концепції функціонування й розвитку фондового ринку України, затвердженої постанової Кабінету Міністрів України від 29.04.1994р. №277 [13]. Однак чіткого визначення даного терміна в сучасній законодавчій практиці України не зустрічається.

На нашу думку, у контексті економічної сутності і юридичної практики стосовно визначення «фінансового посередництва» існує певне протиріччя.

Фінансовим посередництвом є діяльність, пов'язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством. Так визначає даний вид діяльності Господарський кодекс України от 16.01.2003р.№436-IV [1] (далі - Господарський кодекс) в п.3 ст.333.

Стосовно фінансового посередництва на фондовому ринку (ринку цінних паперів) застосовні норми ст.356 п.1 Господарського кодексу. Так, посередницькою діяльністю в сфері випуску та обігу цінних паперів є підприємницька діяльність суб'єктів господарювання (далі - торговці цінними паперами), для яких операції з цінними паперами становлять виключний вид їх діяльності або яким така діяльність дозволена законом. Досить неоднозначне формулювання міститься в п.3 даної статті, що говорить про те, що Законом можуть передбачатися також інші види посередницької діяльності з цінними паперами (діяльність з управління цінними паперами тощо). При цьому, із цінними паперами не може здійснювати торгівлю цінними паперами власного боргу або акціями того емітента, у якого він володіє майном понад 5% статутного фонду (п.3, ст. 358 Господарського кодексу).

Таким чином, Господарський кодекс України визначає фінансових посередників як торговців цінними паперами на фондовому ринку України (п.3 ст.165 Господарського кодексу).

При розгляді законодавства про цінні папери й фондовий ринок [11] можна виділити, що у відповідності зі ст.16 професійна діяльність на фондовому ринку - це діяльність юридичних осіб по наданню фінансових й інших послуг у сфері розміщення й обігу цінних паперів, обліку прав з цінних паперів, керування активами інституціональних інвесторів, що відповідає вимогам, встановлених до такої діяльності законодавством. У Додатку 3 наведена характеристика основних видів професійної діяльності на фондовому ринку України відповідно до п.2 ст.16. Закону про цінни папери. Якщо зіставити норми Господарського кодексу й Закону про цінні папери, то можна зробити висновок про те, що фінансовим посередництвом на ринку цінних паперів є діяльність з торгівлі цінними паперами.

Особливістю здійснення професійної діяльності з торгівлі цінними паперами на фондовому ринку є винятковість цього виду діяльності для господарчих товариств, за винятком банків. Основні напрямки професійної діяльності з торгівлі цінними паперами на фондовому ринку, а також їхня характеристика наведені в Додатку 4 (відповідно до п.1, п.2, п.3, п.4 і п.5 Закону про цінні папери [11]).

Досить дискусійним серед науковців та практиків є питання з приводу класифікації фінансових посередників на фондовому ринку [46,47]. На основі проведеного аналізу, фінансових посередників які працюють на фондовому ринку можна умовно поділити на три групи, залежно від організаційно-правової форми фінансового посередника здійснення ними фінансового посередництва:

1) підприємства, що спеціалізуються на роботі з цінними паперами, здійснюють посередницьку діяльність з випуску та обігу цінних паперів, виконуючи операції на фондовому ринку за дорученням та за рахунок своїх клієнтів (комісійна (брокерська) діяльність), за дорученням емітента в процесі первинного розміщення цінних паперів та надаючи інші послуги щодо цінних паперів (інвестиційне консультування, управління портфелями цінних паперів, довірчі операції з цінними паперами). Ці підприємства зобов'язані мати власний капітал, адекватний обсягу їх операцій на фондовому ринку та дотримуватись ряду нормативів, які можуть суттєво відрізнятись залежно від країни в межах правового поля якої проводитися діяльність по наданню фінансових послуг;

2) банківські установи, які поряд з іншими фінансово-кредитними функціями можуть здійснювати посередницьку діяльність з випуску та обігу цінних паперів, виконуючи операції на фондовому ринку за власний рахунок, за дорученням і за рахунок своїх клієнтів, здійснюючи реєстраційні функції, довірчі операції з цінними паперами та надаючи позики, пов'язані з цінними паперами. Діяльність банків як фінансових посередників на фондовому ринку може суттєво відрізнятись у різних країнах. Але останнім часом, у зв'язку з розвитком процесів глобалізації та інтеграції, спостерігається тенденція щодо універсалізації діяльності банків, а отже більш інтенсивне проникнення банківського капіталу на фондовий ринок;

3) інвестиційні компанії, які поєднують функції фінансового посередника на ринку цінних паперів й інституційного інвестора, тобто інвестора, для якого інвестування в цінні папери є основним джерелом доходу та невід'ємною частиною діяльності. Взаємні фонди інвестиційної компанії акумулюють кошти інвестора для спільного інвестування в цінні папери, діючи за рахунок й в інтересах осіб, які купують їх цінні папери. Інвестиційні компанії виступають для інших інституційних інвесторів інвестиційними менеджерами й консультантами, формують їх активи в цінних паперах, організовують нарахування та сплату доходів з цінних паперів.

З урахуванням вищевикладеного, основними суб'єктами фінансового посередництва на фондовому ринку є: «чисті торговці» або суб'єкти господарської діяльності, для яких здійснення діяльності на ринку цінних паперів є винятковим видом діяльності, комерційні банки й інвестиційні компанії. Саме на цих учасників фондового ринку в Україні доводиться основний обсяг угод у сфері фінансового посередництва.

Можно визначити, що інвестиційні компанії з економічної точки зору являються класичними представниками фінансових посередників на фондовому ринку. Це підтверджується як відчизняною, так і зарубіжною практикою. Однако вітчизняне законодавство не відносить даного суб'єкту фондового ринку в склад фінансових посередників. В зв'язку з цим враховуємо целесообразным більш детально розглянути дане питання на законодавчому рівні і внести відповідні коректировки і доповнення в Господарчий кодекс і законодавство України.

У роботах вітчизняних авторів, можна зустріти також більш повне визначення професійних учасників ринку цінних паперів і торговців. Так, професійні учасники фондового ринку - це суб'єкти господарювання, які створені у встановленому законом порядку, здійснюють певний вид (види) професійної діяльності на РЦП на підставі ліцензії ДКЦПФР і володіють спеціальною господарською правосуб'єктністю. Торговця цінними паперами можна охарактеризувати як суб'єкта господарювання - юридичної особини, яка створюється у встановленому законом порядку у формі господарських товариств (у тому числі акціонерних, статутний фонд яких сформований за рахунок виключно іменних акцій), здійснює діяльність з випуску та обігу цінних паперів на підставі ліцензії ДКЦПФР і володіє спеціальною господарською правосуб'єктністю [41, с.253].

За даними Звіту Державної комісії з коштовних паперів і фондового ринку [34] станом на 31.12.2006р. ліцензії на здійснення діяльності з випуску й обігу цінних паперів мали 805 суб'єктів підприємницької діяльності. Серед торговців (крім банків) розмір статутного капіталу більше 1 млн.грн. мали 206 торговців цінними паперами. В 2006р. обсяг виконаних договорів на ринку цінних паперів склав 492,78 млрд.грн., що більше на 89,01 млрд.грн. у порівнянні з обсягом виконаних договорів в 2005р.

В 2006р. основними цінними паперами залишалися акції, за якими обсяг виконаних договорів склав 225,65 млрд.грн. (45,79% від загального обсягу виконаних договорів в 2006р.), а з векселями - 142,23 млрд.грн. (28,86% від загального обсягу виконаних договорів в 2006р.).

На ринку цінних паперів України в 2006р. домінували дилерська й брокерська діяльність, частка яких склала 203,99 млрд.грн. (або 50,5%) і 196,4 млрд.грн. (або 48,6%) відповідно.

В 2006р. загальний обсяг виконаних договорів торговцями цінних паперів (крім комерційних банків й інвестиційних компаній) склав 309,96 млрд.грн.(62,9% від загального обсягу виконаних договорів в 2006 році).

У Додатку 3 наводиться рейтинг торговців цінними паперами за І квартал 2007р., який складається Державною комісією з коштовних паперів і фондового ринку [43].

Таким чином, при визначенні фінансового посередництва з економічної і юридичної точки зору можна виділити істотне протиріччя: з позиції економіки фінансове посередництво складається з перерозподілу фінансових ресурсів учасниками ринку цінних паперів за рахунок акумуляції засобів і розміщення їх за рахунок емісії власних цінних паперів (створення нових фінансових активів). При цьому надання брокерско-диллерской діяльності на фондовому ринку не входить у сферу фінансового посередництва в економічному його тлумаченні. Законодавча ж практика в Україні визначається фінансовим посередництвом на фондовому ринку винятково як професійна діяльність з торгівлі цінними паперами, що включає брокерско-диллерские операції, андеррайтинг і діяльність з керуванню цінними паперами. У цьому випадку законодавство виходить із форми посередницьких відносин на ринку цінних паперів, які закріплюються договорами комісії, доручення, управління майна та ін. Виходячи із цього, питання визначення фінансових посередників з позиції правового й економічного змісту форми й напрямків їхньої діяльності залишається відкритим. Проте, у рамках даної роботи дослідження правового забезпечення й напрямків його вдосконалювання буде розглянуто відповідно до юридичної практики, а саме відносно професійних учасників фондового ринку - торговців цінними паперами. З інституціональної точки зору, найпоширенішим критерієм класифікації є організаційно-правова форма, відповідно до якої прийняте розглядати підприємства, що спеціалізуються на роботі з цінними паперами, банки й інвестиційні компанії як основних фінансових посередників на фондовому ринку України.

1.2 Законодавство України про діяльность фінансових посередників на фондовому ринку