Фінансові посередники на фондовому ринку
Економічний і правовий зміст діяльності фінансових посередників на фондовому ринку. Основні проблеми та напрямки вдосконалення правового регулювання ринку цінних паперів та перерозподілу фінансових коштів. Господарський кодекс України і його значення.
| Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 03.01.2012 |
| Размер файла | 125,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
в) на вимогу клієнтів попереджати їх про ризики конкретного правочину з цінними паперами, без зазначення конкретних причин, якщо ця умова передбачена договором;
г) на вимогу клієнта надавати інформацію щодо ринкової вартості цінних паперів;
ґ) виконувати умови договору та разові замовлення клієнтів у порядку їх надходження, якщо інше не передбачено договором;
д) в першу чергу, виконувати операції з цінними паперами згідно договору та разовими замовленнями клієнтів, а потім власні операції з такими ж цінними паперами;
е) у разі наявності в торговця зацікавленості, яка перешкоджає йому виконати договір та/або разове замовлення клієнта н найбільш вигідних умовах, торговець зобов'язаний негайно повідомити про це клієнта. Попередження клієнта повинно відбуватися за допомогою засобів зв'язку, визначених договором, з обов'язковим наступним письмовим підтвердженням;
є) відкривати окремий поточний рахунок у грошових коштах, що перебувають в управлінні торговця;
ж) дотримуватися вимог щодо показників ліквідності, встановлених відповідними нормативно-правовими актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;
з) звістки облік грошових коштів клієнтів, що перебувають в управлінні торговця, на окремих поточних рахунках, які відкриваються торговцем у банку.
Торговці зобов'язані дотримуватись встановлених законодавством нормативів достатності власних коштів та інших показників (нормативів), які обмежують ризики по операціях з цінними паперами.
Торговці зобов'язані здійснювати заходи відповідно вимог законодавства в сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.
Торговці не мають права:
а) розголошувати комерційну таємницю клієнтів, за винятком надання такої інформації у випадках, передбачених законодавством;
б) запевняти клієнтів у беззаперечному отриманні доходу з цінних паперів (чи його певного розміру) або у відсутності збитків від інвестування в цінні папери, робити заяви, які можуть бути розцінені як гарантії зазначеного;
в) при виконанні договору брокерського обслуговування здійснювати операції за рахунок та в інтересах клієнта без отримання від нього разового замовлення, яке відповідає вимогам цих Правил;
г) використовувати грошові кошти та цінні папери клієнтів для здійснення власних операцій або операції в інтересах інших клієнтів, або як забезпечення, якщо інше не передбачено законодавством;
ґ) здійснювати операції з цінними паперами та коштами клієнтів не в інтересах клієнта, а виключно з метою отримання винагороди;
д) отримувати цінні папери тих видів та обсягів, які не передбачені інвестиційною декларацією;
е) безоплатно відчужувати цінні папери, що знаходяться в його управлінні;
є) задовольняти вимоги кредиторів за рахунок цінних паперів та грошових коштів, що належати клієнтам;
ж) передовіряти виконання замовлень третім особам, якщо це не обумовлено умовами договору з клієнтом;
з) здійснювати діяльність з цінними паперами, які не зареєстровані в установленому законодавством порядку або емісія яких визнана недобросовісною;
і) здійснювати купівлю-продаж цінних паперів, емітентом яких є торговець (крім первинного розміщення та викупу);
і) укладати міни договори в разі, якщо емітентом цінних паперів є торговець;
ї) здійснювати торгівлю цінними паперами з іншими торговцями, якщо частка володіння юридичної чи фізичної особини, що не має ліцензії на провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів, у статутному фонді кожного з торговців перевищує 10 відсотків, крім випадків, визначених законами України;
й) здійснювати торгівлю цінними паперами того емітента, у якому він безпосередньо або побічно володіє більше 10 відсотками статутного фонду;
к) здійснювати види діяльності, не передбачені законодавством.
Таким чином, можна відзначити, що законодавством України до торговців пред'являються наступні вимоги:
1) у відношенні до розміру статутного капіталу торговців цінними паперами;
2) відносно необхідності здійснення діяльності на підставі ліцензії, видаваної ДКЦПФР;
3) відносно необхідності вступу як мінімум в одну саморегульовану організацію професійних учасників фондового ринку;
4) відносно необхідності включення до державного реєстру фінансових установ, що надають фінансові послуги на ринку цінних паперів.
Таким образом, до числа особливостей діяльності фінансових посередників в Україні відносяться й такі моменти, які пов'язані з ліцензуванням їхньої діяльності. Ліцензію на проведення професійної діяльності на фондовому ринку може одержати тільки юридична особа, утворена у формі господарчого товариства, статутний фонд якої повинен бути оплачений винятково коштами . Термін дії ліцензії для торговців цінними паперами становить 5 років. Вартість ліцензії - 1700-2000 грн. залежно від виду діяльності. Порядком видачі ліцензії на здійснення окремих видів діяльності на фондовому ринку, переоформлення ліцензії, видачі дубліката й копії ліцензії встановлений перелік документів, які необхідні до надання для одержання ліцензії торговцем цінними паперами.
Відповідно до рішень ДКЦПФР №1 від 05.01.99р. й №93 від 29.07.98р. керівні посадові особи, а також фахівці торговця цінними паперами повинні бути сертифіковані. При цьому обов'язковою умовою їхньої діяльності є дотримання певних кваліфікаційних вимог. Керівні посадові особини торговця цінними паперами не можуть одночасно працювати в іншому професійному учаснику фондового ринку. При цьому вони повинні кметь стаж роботи не менш 3х років.
Законодавством України накладаються обмеження на видачу ліцензії торговцям цінними паперами, якщо вони не забезпечували виконання розпоряджень Комісії про усунення порушень законодавства. Торговець цінними паперами може отримати нову ліцензію не раніше ніж через рік після анулювання попередньо виданої ліцензії за відповідною санкцією.
Правила (умови) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтинга, керування цінними паперами, затверджені рішенням ДКЦПФР від 12.12.2006р. №1449 є основним нормативним документом, що визначає особливості організації діяльності торговців цінними паперами на фондовому ринку України. У даному нормативному акті відбиті загальні вимоги до договорів на здійснення професійної діяльності, дані загальні вимоги до дилерських договорів, договорам на брокерське обслуговування, вимоги до договорів комісії, доручення й разового замовлення, договорам андеррайтинга, договорам на придбання цінних паперів, договорам керування; представлені обов'язки торговців при здійсненні операцій із цінними паперами, накладені обмеження на здійснення певних операцій. Окремі розділи Правил №1449 присвячені організації внутрішнього обліку.
З обліком цього можна говорити про те, на сьогоднішній день вимоги, пропоновані до ліцензування діяльності торговців цінних паперів й їхньої діяльності на фондовому ринку України, оформлені у відповідні нормативні акти. Однак оскільки ці положення прийняті в Україні не так давно, у даний момент іде їхня апробація на практиці з метою виявлення протиріч.
2.2 Державний нагляд за діяльністю фінансових посередників на фондовому ринку України
Взаємини держави й ринку фінансових послуг многоплановы. Держава може виступати кредитором і позичальником, установлювати загальні правила функціонування ринку й здійснювати повсякденний контроль за ним, проводити через ринок офіційну грошово-кредитну політику й навіть більше широкі економічні заходи.
Держава може також заохочувати й захищати розвиток фінансового ринку (так, фондові біржі в ряді країн є державними установами), адже від стану фондового ринку значною мірою залежить стійке функціонування національної економіки. У першу чергу така політика проводиться через додання ринку і його складової організаційної завершенности, стандартизації операцій і твердого контролю [35].
Ринки фінансових послуг по своїй природі нестабільні. Взаємодія ринків фінансових послуг і зростаючі обсяги переливу капіталу підвищують ризик нестабільності національних ринків і небезпека поширення її на інші ринки. Тому роль органів державного регулювання зросла зі збільшенням фінансових потоків, розширенням фінансових інструментів ринку, появою нових його учасників [36, с.18-19].
Основні складені системи державного регулювання ринку фінансових послуг в Україні, а саме ціль регулювання, його форми, органи регулювання й нормативно-правова база, закріплені Законом про фінансові послуги й державне регулювання [10].
Метою державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні є (ст. 19 Закону про фінансові послуги й державне регулювання):
- проведення єдиної й ефективної державної політики в сфері фінансових послуг;
- захист інтересів споживачів фінансових послуг;
- створення сприятливих умов для розвитку й функціонування фінансових ринків;
- створення умов для ефективної мобілізації й розміщення фінансових ресурсів учасниками фінансових ринків з урахуванням інтересів суспільства;
- забезпечення рівних можливостей для доступу до фінансових ринків і захисту прав їхніх учасників;
- дотримання учасниками фінансових ринків вимог законодавства;
- запобігання монополізації й створення умов для розвитку сумлінної конкуренції на фінансових ринках;
- контроль за прозорістю й відкритістю ринків;
- сприяння інтеграції в європейські й світовий фінансові ринки.
Форми державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні згідно ст. 20 зазначеного вище Закону наступні:
- ведення державних реєстрів фінансових установ і ліцензування діяльності по наданню фінансових послуг;
- нормативно-правове регулювання діяльності фінансових установ;
- нагляд за діяльністю фінансових установ;
- застосування вповноваженими державними органами засобів впливу;
- проведення інших заходів щодо державного регулювання фінансових ринків.
Оскільки сфер ринку фінансових послуг трохи, те й органів, які здійснюють державне регулювання, також трохи (ст. 21 зазначеного вище Закону):
- на ринку банківських послуг - Національний банк України;
- на ринку цінних паперів і похідних цінних паперів - Державна комісія з коштовних паперів і фондового ринку;
- на інших ринках фінансових послуг - спеціально вповноважений орган виконавчої влади в сфері регулювання ринків фінансових послуг.
У додатку 7 наведена підпорядкованість органів державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні.
В Україні інститут фондового ринку (ринку цінних паперів) найбільшою мірою підданий державному регулюванню. На даний момент діє Закон про державне регулювання ринку цінних паперів [6]. Відповідно до даного нормативно-правового акту під державним регулюванням ринку цінних паперів варто розуміти здійснення державою комплексних заходів щодо організації, контролю, нагляду за ринком цінних паперів й їхніх похідних і протидії порушенням і зловживанням у цій сфері.
Державне регулювання ринку цінних паперів в Україні має наступні цілі:
- реалізація єдиної державної політики в сфері випуску й обігу цінних паперів й їхніх похідних;
- утворення умов для єдиної мобілізації й розміщення учасниками ринку фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства;
- одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випуску й обігу цінних паперів, результатів фінансово-господарської діяльності емітентів, обсягів і характеру угод на ринку й іншій інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів;
- забезпечення рівних можливостей для учасників ринку - емітентів, інвесторів і посередників;
- гарантування й захист прав власників й учасників ринку цінних паперів;
- дотримання учасниками ринку вимог законодавства, створення умов для розвитку сумлінної конкуренції, контроль за прозорістю й відкритістю ринку цінних паперів.
Форми державного регулювання ринку цінних паперів в України наступні:
- прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку;
- регулювання випуску й обігу цінних паперів, прав й обов'язків учасників ринку;
- видача ліцензій на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів;
- реєстрація випусків (емісії) цінних паперів й інформації про випуск;
- встановлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів.
Неодмінною умовою існування ринку цінних паперів є наявність державного органа, що регулює обіг цінних паперів на ньому, та, який забеспечує необхідну нормативно-правову базу для його функціонування.
З погляду ефективності функціонування системи органів державного регулювання ключовим питанням є розподіл функцій у регулюванні фондового ринку. До 1995 року державне регулювання фондового ринку здійснювали:
-Міністерство фінансів (реєстрація випуску цінних паперів, ліцензування професійної діяльності на ринку);
-Фонд державного майна (ліцензування діяльності із приватизаційними паперами);
-Національний банк (допуск цінних паперів іноземних інвесторів, реєстрація змін статутного капіталу акціонерних комерційних банків і контроль за їхньою діяльністю);
-Антимонопольний комітет (контроль за дотриманням антимонопольного законодавства).
З метою комплексного правового регулювання відносин, що виникають на ринку цінних паперів, забезпечення захисту інтересів громадян України й держави, запобігання зловживань і порушень у даній сфері й відповідно до п.704 статті 114-5 Конституції створена Державна комісія з коштовних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР).
Комісія є центральним органом державної виконавчої влади, що забезпечує реалізацію єдиної державної політики з цінних паперів і функціонування фондового ринку в Україні й координацію діяльності міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади в даній сфері. Систему даного органа становлять безпосередньо Комісія і її територіальні відділення. Дана комісія є державним органом, підлеглим Президентові України й підзвітним Верховній Раді України. Дана комісія має досить широкі повноваження, відповідає практично за всі сфери діяльності ринку цінних паперів в Україні.
Основною формою роботи Комісії є засідання, які проводяться за рішенням Голови Комісії якщо буде потреба, але не меньше одного разу на місяць.
Комісія співпрацює з органами регулювання ринку капіталів інших країн, з міжнародними організаціями й іноземними інвесторами в рамках чинного законодавства відповідно до загальнодержавній політиці в сфері зовнішніх відносин, що має багатовекторний характер й орієнтована на впровадження в Україні світових стандартів регулювання економіки.
Сфера впливу Державної комісії з коштовних паперів і фондового ринку охоплює безліч напрямків і сфер. Стратегічними напрямками діяльності Гкцбифр по напрямками державної політики в сфері регулювання ринку цінних паперів є:
- розвиток законодавства про цінні папери й фондовий ринок;
- ліцензування професійних видів діяльності на ринку цінних паперів;
- контроль за діяльністю учасників фондового ринку України.
Дані напрямки діяльності ДКЦП і ФР є основними й визначають стан ринку цінних паперів в Україні.
Функції гоcударственного регулювання фондового ринку розподілені також між різними міністерствами й відомствами. Так, відповідно до Закону про цінні папери [11] Міністерство фінансів України контролює випуск й обіг цінних паперів, призначає державних посередників на фондовій біржі, здійснює реєстрацію емісій всіх цінних паперів, а також від імені держави випускає державні цінні папери.
Контрольні й регулятивні функції здійснює також Національний банк України. На сьогоднішній день НБУ регулює питання емісії приватизаційних паперів й облік випущених приватизаційних паперів, порядку їхнього розміщення, обороту державних цінних паперів та ін.
Певні регулятивні функції виконують Антимонопольний комітет України , Міністерство юстиції, Міністерство економіки, Державна податкова інспекція й Державний митний комітет.
Підвищена цікавість держави до діяльності фінансових посередників на фондовому ринку України пов'язаний з тим, що там, де формуються та перерасподіляються великі грошові потоки, необхідно безпосереднє втручання контролюючих органів у вигляді разробки регуляторних актів, здійснення перевірок учасників ринку та операцій, що їми проводяться. В практиці України це називається фінансовим мониторингом, порядок здійснення якого регулюється Законом України «Про попередження й протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом» від 28.11.2002р. №249 [8] (далі - Закон про попередження й протидію легалізації (відмиванню) доходів). Именно в цьому документі, а також в Законі України про фінансові послуги містяться основні правила здійснення фінансового мониторинга.
Аналіз вітчизняного законодавства виявив одну, досить противоречивую річ: в основних законах, що визначають порядок протидії легализації (відмиванню) грошей, отриманих злочинним шляхом, нема визначення самого фінансового мониторингу (далі - фінмониторинг). Тому для формулювання данного визначення потрібно користуватися такими подзаконними нормативними документами, як Порядок проведення внутрішнього фінансового мониторинга суб'єктами госполарювання, які здійснюють господарчу діяльність по організації та утримання казіно, інших гральних закладів, і ломбардами, затверджений постановою КМУ від 20.11.2003р. №1800 [14]. В ньому дано визначення фінансового мониторинга як сукупність заходів, що направлені на виконання вимог законодавства в сфері попередження і протидії легализації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом. Таким чином, під фінмониторингом подразумевается здійснення ряда дій, чітко вказаних в профільних законодавчих і підзаконних актах, призваних виявити, систематизувати і при необхідності предоставить «кому потрібно» інформацію про попытке проведення сумнівної фінансової операції [33, с.52-65].
Другим проблемним питанням законодавства про фінансовий мониторинг являється той факт, що Закон про фіінансові послуги та Закон про попередження і протидії легализації (відмиванню) доходів містять різні визначення об'єктів фінансового мониторингу. Так, відносно ст.1 Закона про попередження і протидії легализації (відмиванню) доходів [8] фінансової операції в розумінні люба операція, що зв'язана з здійсненням чи забезпеченням здійснення платежу за допомогою суб'єкту первинного фінансового мониторинга. В рахунок таких операцій окрім інших входять: обмін валюти, оказання послуг по купівлі-продажу цінних паперів та інших фінансових активів, предоставлення (отримання) займу чи кредиту, страхування (перестрахування), доручительне управління портфелем цінних паперів. Таким чином, посередникові операції на ринку фінансових послуг також являються фінансовими операціями та підлежать фінмониторингу. Однак Закон про фінансові послуги не оперує поняттям «фінансова операція», а дає визначення «фінансової послуги» в п.5 ст.1 цього Закону. Та в перелік фінансових послуг попадають і послуги в сфері накопичувального пенсійного забезпечения (в Законе про попередження і протидії легализації (відмиванню) доходів про них прямо не згадується), а также різні інші послуги, що відповідають критеріям встановленим п.5 ст.1 Закону про фінансові послуги.
Третьою проблемою правового регулювання фінансового мониторингу явлєеться те, що для деяких сфер фінансових послуг відсутні окремі положення про проведення фінансового мониторингу. В тому рахунку, це стосується негосподарчих пенсійних фондів и учасників страхового ринку. Тем не менее, Мінюст в своїх листах закріплює факт того, що вони являються суб'єктами фінансового мониторингу.
Процедура проведення фінмониторингу являє собою наявність на підприємстві правил проведення внутрішнього мониторингу, а також кваліфікованного працівника (чи ряду працівників), в обов'язки якого входить проведення фінмониторингу. Цей працівник повинен:
1) здійснювати індентифікацію лиць, що здійснюють фіноперації (причому всіх підряд, а не вибірково, щоб достовірно виявити «сумнівних лиць»);
2) встановити, якому мониторингу підлежить операція: внутрішньому, чи обов'язковому (в залежності від суми операції);
3) зареєструвати операцію, що відповідає признакам сумнівності, відповідно правилам внутрішнього фінмониторингу [25] (далі - Правила №217);
4) у випадку виникнення сумнівів в легальності операції прийняти рішення про призупинення її виконання;
5) представити інформацію про сумнівну операцію в співвідносні державні органи.
Особливістю для торговців цінними паперами являється той факт, що для його рабітників, які відповідають за проведення фінансового мониторингу, необхідно проведення іспитів у співвідношенні з Правилами №217. Даним нормативним документом визначений також порядок організації праці рабітників, що відповідають за проведення фінансового мониторингу, представлений порядок розробки правил внутрішнього фінансового мониторингу, индентифікації клієнтів, а також відображені умови віднесення фінансової операції до сумнівних.
В загальних рисах ознаки сумнівності фінансових операцій можливо згрупувати наступним чином:
- операції, які явно не приносять прибутку чи в яких використовуються несопоставимые ціни;
- джерела фінансування не можуть бути достовірно визначені;
- клієнт раптово змінює (підвищує) платіжеспроможність;
- клієнт «живе не по средствах»;
- виникає підозра на мнимість заключених договорів (в тому рахунку зовнішньоекономічних);
- сума операції перевищує 80 тис.грн. (чи її еквівалент у валюті).
В кожному вигляді діяльності на ринку фінансових послуг можуть бути свої нюанси, тому в 2006р. Держфінмониторингом були прийняті для документа, в якому изложены різні варіанти відслідковування незвичайних операцій. Це Орієнтовний перелік [26] і Типології [27]. Але, іноді варіанти виявлення сумнівних операцій, що пропонуються цими документами, на практиці важко виконуються. Так, наприклад, внутрішньому фінмониторингу підлежать операції, які здійснюються членами родини лиця, що має (мав) широкі властные полномочия. Зрозуміло, що одне пред'явлення паспорту не завжди дасть таку інформацію.
Більше всього, вірогідно, за фінансовими операціями повинні слідкувати торговці цінними паперами. Далі приведені основні признаки сумнівності фінансових операцій торговців цінними паперами, до рахунку яких відносяться такі моменти:
1. Проведеня по дорученню клієнта фіноперацій по внесенню в уставні фонди господарчих товариств цінних паперів в сумі, що перевищує 50% уставного фонду, який регіструється підприємством.
2. Купля резидентами за договорами доручення пакетів акцій (часто неліквідних) українських підпиємств у фірм-нерезидентів за цінами, значно превищуючим їх ринкову вартість.
3. Постійні операції з участю посередника по придбанню з подальшим продажем цінних паперів, які не котируются і не обертаються вільно на организованому ринку цінних паперів, при умові, що прибуток від реалізації цінних паперів направляється на придбання високоліквідних цінних паперів, що вільно обертаються на такому ринку.
4. Одночасне виставлення клієнтом доручень на купівлю-продаж цінних паперів та інших фінансових інструментів по цінам, що значно відрізняються від текучих ринкових цін по аналогічним договорам.
5. Здійснення клієнтом операцій, по яким одні і ті ж самі корпоративні права, цінні папери та інші фінансові інструменти неодноразово продаються і викупаються одним і тим самим лицем.
6. Проведення клієнтом фінансових операцій з цінними паперами на пред'явника, які не розміщенні в депозитаріях, і придбання цінних паперів за наявні гроші.
По віднесенню фінансової операції до категорії «сумнівної» проходить її реєстрація в Рієстрі фінансових операцій, які підлежать фінансовому мониторингу. Прийняття рішенни провідмову відвиконання фінансової операції проходить з відома керівника суб'єкту фінмониторингу. Але в правовій регламентації відмови від її здійснення в теперішній момент існує певна нерозбірливість. Так, «з'ясування можливості віднесення тієї чи іншої фінансової операції до сумнівних повинно протікати чи перед здійсненням операції, чи не пізніше наступного дня після такого здійснення». Стає незрозуміло, як можливо відмовитись від здійснення фінансової операції після її фактичного завершення, особливо для торгівців ценними паперами. В зв'язку з цим в законодавтво повинні бути внесені зміни про те, що призупинити фінансову операцію можливо тільки на стадії її попередньої класифікації.
В завершенні вивчення даного питання потрібно зупинитися на відповідальності за порушення норм Закону про попередження і протидії легалізації (відмиванню) доходів може наступити цивільно-правова, адміністративна та карна відповідальність. Але найбільші протирічча зустрічаються в мірах впливу контролюючих органів на суб'єктів фінмониторингу в разі несоблюдіння останніми законодавства протидії відмивання злочинних доходів. Согласно Порядку застосування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України штрафів за невиконання (неналежне виконання) вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», затверждений розпорядженнем Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України от 13.11.2003 № 120 [28] (далі - Порядок №120) штрафні санкції можуть бути застосовані Держфінпослуг як по результату перевірок суб'єктів фінмониторингу, так і на основании перевірок звітності, представленной цими суб'єктами в Держфінмониторинг. По результатах перевірки складається акт, який може бути оспорен суб'єктом фінмониторингу. Виникає питання: а при чому тут Держфінпослуг, якщо фінансовий мониторинг курирується Держфінмониторингом, в який передається співвідносна звітність? Ведь порушення, які перераховані в п.4 Порядку №120, за які наказывает Держфінпослуг, відносяться до сфери контролю Держфінмониторинга, а факти порушень виявляються посадовими лицями Держфінпослуг! При цьому Порядок №120 ссылается на Порядок реєстрації фінансових операцій суб'єктами первинного фінансового моніторингу, затверджений постановою КМУ від 26.06.2003р. №644 [15], в якому (як і в самому Порядку №120) жодного слова не говориться про те, яке відношення має Держфінпослуг до перевірок суб'єктів фінансового мониторингу і як він взаємодіє з Держмониторингом. Таким чином, має місце явне пересікання сфер відповідальності двох уповноважених органів в сфері пред'явлення фінансових послуг.
Таким чином, як висновок можна відзначити наступне. В Україні інститут ринку цінних паперів найбільшою мірою підпорядкованний державному регулюванню. Регулювання ринку цінних паперів є важливим аспектом державної політики, що реалізується за допомогою визначення мети, форм й органів державного регулювання. Крім того, процес функціонування ринку цінних паперів є сферою твердої регламентації за допомогою нормативно-правової бази. Основним органів державного регулювання ринку цінних паперів в Україні є Комісія з коштовних паперів і фондової біржі. У компетенцію даної комісії входить не тільки визначення стандартів і правил роботи на ринку цінних паперів, але й ліцензування діяльності, здійснення контролю за дотриманням законодавства, створення інформаційної бази для ефективного функціонування ринку. Тому що ринок цінних паперів торкається практично всіх галузей економіки держави, то функції державного регулювання фондового ринку розподілені також між різними міністерствами й відомствами, НБУ й АМК.
По результатам дослідження правових норм, регламентуючих порядок здійснення фінансового мониторинга фінансовими посередниками, в тому рахунку на фондовому ринку України, можно зробити наступні висновки. По-перше, у вітчизняних законах відсутнє чітке формулювання (визначення) поняття «фінансовий моніторинг». По - друге, відсутній загальний підхід до визначення об'єкту фінансового мониторинга - фінансової операції чи фінансової полуги. По - третє, не чітко визначене коло суб'єктів , в обязанности яких входить здійснення фінансового мониторинга. Законом не передбачено здійснення фінансового мониторинга недержавними пенсійними фондами і страховими компаніями (визначено лише листами Мінюста). Крім перерахованих протирічч, прийняті на законодвчому рівні рекомендації по віднесенню фінансових операцій до сумнівних іноді містять розмиті та важкореалізуємі на практиці формулювання. Законодавством чітко не визначений період відмови від сумнівної фінансової операції. Існує явне пересікання сфер відповідальності двох уповноважених органів в сфері предоставлення фінансових послуг. З урахуванням проведенного аналізу проблем державного регулювання фінансових посередників на фондовому ринку можливо відмітити, що внесення співвідносних рекомендацій дозволить спростити, і, разом з тим, підвищити якість здійснення фінансового мониторинга.
Однією з істотних умов більше якісного нормативно-правового забезпечення діяльності ринку цінних паперів в Україні є наближення вітчизняного законодавства до міжнародних норм. Зближення існуючого й майбутнього законодавства України з міжнародними нормами є важливою умовою досягнення привабливості ринків цінних паперів України для інвесторів. Ґрунтовне осмислення стратегії європейської інтеграції України можливо досягти на основі вивчення конкретних європейських і міжнародних норм. Цей шлях може забезпечити реальну можливість інтеграції українського ринку цінних паперів у міжнародні ринки.
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ Й ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА НА ФОНДОВОМУ РИНКУ УКРАЇНИ
3.1 Зарубіжний досвід правового регулювання діяльності фінансових посередників на фондовому ринку
Кожний з розвинених ринків цінних паперів має еволюційну історію формування, наповнену ринковими кризами й проблемами. Розвиток фондового ринку прямо залежить від розвитку економічної системи. Розвинутий ринок цінних паперів неможливий у країнах з ослабленою економікою, точно як не може бути сильної економіки без розвиненого ринку. Тому реформування ринку цінних паперів, що сьогодні відбувається в Україні, може йти тільки паралельно з реформуванням економічних відносин.
Разом з тим досвід формування й розвитку ринку цінних паперів за кордоном досить корисний для проведення зміни на національному ринку. У зв'язку з цим виникає необхідність проаналізувати особливості еволюції державно-правового регулювання фондових ринків деяких закордонних країн та їхнього співвідношення з розвитком фондового ринку України.
Дійсною «колискою» ринку цінних паперів є США, де існує багато законів, що безпосередньо регулюють зазначений ринок. Серед них найбільш важливими є закони: про цінні папери (1934р.), про емісії боргових зобов'язань, про інвестиційну компанію (1940 р.) та інші. Відповідно до преамбули Закону про цінні папери, його метою є встановлення зобов'язань емітентів щодо публікації інформації про цінні папери, які випускаються у вільний обіг, а також запобігання випадків перекручування відомостей, обману й злодійства при торгівлі цінними паперами. Головним засобом досягнення зазначеної мети є введення режиму державної реєстрації відкритих випусків цінних паперів й інформації про останній [42, с.42-43].
Закон про торгівлю цінними паперами 1934р. доповнює сферу діяльності попереднього Закону. Він жадає від емітентів, цінні папери які зареєстровані в комісії з коштовних паперів, надавати їй право публікувати для громадськості періодичні й готові звіти про результати своєї діяльності та фінансовий стан. До 1964р. це стосувалося, головним чином, емітентів, цінні папери яких котирувалися на фондових біржах США. Однак, починаючи з 1964р. цей Закон був також розширений і на емітентів, цінні папери які перебувають в обігу на позабіржовому ринку. Зазначені річні й періодичні звіти, а також інша додаткова інформація, які емітенти надаються в комісію, зберігається в додатковому відділі комісії й доступна для загального ознайомлення.
Відповідно до Закону, для окремих категорій учасників ринку цінних паперів вводиться режим державної реєстрації. Це стосується фондових бірж та інших саморегулюючих організацій, брокерів, які торгують цінними паперами, якщо вони діють на території двох або більше штатів: агентів по трансферті; клірингових установ; брокерів і дилерів, які спеціалізуються на торгівлі державними й муніципальними цінними паперами, а також торговців інформацією.
Закон про інвестиційну компанію 1940р. доповнює зазначені вище закони й у той же час визначає особливості діяльності інвестиційних компаній. Зазначені компанії повинні реєструвати випуски своїх цінних паперів (інвестиційних сертифікатів) у комісії з коштовних паперів; їм забороняється істотно відхиляться від основного напрямку діяльності або здійснювати істотні зміни в інвестиційної політики без згоди учасників компанії; не допускається, щоб керівні посади в компанії займали обличчя, замічені в неприпустимих діях із цінними паперами або щоб гаранти випуску й брокери становили більшість у раді директорів компанії; контракти, складені керівництвом, і істотні виправлення до них повинні доводитися до відомаа учасників компанії для їхнього схвалення або несхвалення; таким компаніям забороняється купувати контрольні пакети акцій холдингових компаній.
Основними законодавчими актами Японії, які регулюють ринок цінних паперів, є закони: про державні облігації (1906р.), про інвестиційні трасти (1951р.), про цінні папери й фондову біржу (1948р.), про дилерську діяльність із іноземними цінними паперами (1971р.) та інші. Закон про цінні папери встановлює режим державної реєстрації відкритих їхніх випусків (крім державних), забороняє банкам здійснювати брокерско - дилерську діяльність з цінними паперами без створення окремого дочірнього підприємства, передбачає режим державного ліцензування посередницької діяльності, закріплює обов'язок емітентів надавати звіти про своє фінансове становище. Історичні умови, у яких приймався зазначений Закон, вплинули на його зміст, у зв'язку з чим багато нормативних положень останнього схожі на положення законів США про цінні папери (1933р.) і на торгівлю цінними паперами (1934р.)
Законодавчими актами Німеччини, які регулюють ринок цінних паперів є закони: про біржі (1896р.); про акції; про допуск до біржової торгівлі (1989р.); про інвестиційні суспільства (1969р.); про проспекти при продажі цінних паперів (1990р.) та інші. Відносно фінансових посередників законом про біржі в Німеччині визначено, що посередники, які торгують цінними паперами на фондовій біржі, зобов'язані пройти відповідну процедуру допуску. Режим допуску встановлений як для посередників, які торгують на аукціонах "шляхом голосування", так і для тих, які ведуть торгівлю в межах комп'ютерної мережі. Крім того, курсмаклери й вільні маклери можуть бути також зареєстровані в департаменті з нагляду за діяльністю бірж. По закінченню 4-місячного строку після чергового фінансового року ці учасники зобов'язані надавати в зазначений державний орган звіт про свою діяльність. Він повинен бути завірений аудитором або аудиторською фірмою. У доповненні до цього департамент за наглядом за діяльністю бірж зі своєї ініціативи зобов'язаний перевіряти документацію курсмаклеров і вільних маклерів як мінімум двічі на рік шляхом призначення ревізорів. У випадках виявлення істотних недоліків маклерів зазначений орган повідомляє про це раду керівників біржі для прийняття рішень про призупинення або відкликання дозволу на участь у біржових торгах.
Процес інтеграції країн з ринковою економікою, що відбувається у світі, вимагає утворення загального фінансового ринку для проведення ефективної інвестиційної політики. Вже існує великий досвід реалізації міжнародних інвестиційних проектів. Емітовані банками й корпораціями цінні папери одних країн для розширення в інші у великому обсязі обертаються на міжнародному ринку цінних паперів. Повна ліквідація обмежень на переміщення капіталу в розвинених країнах створила умови для виникнення міжнародного ринку цінних паперів. Тільки за 10 років (1980-1990 р.) частка міжнародних операцій з цінними паперами у ВВП США зросла з 9 до 93%, у Німеччині - з 8 до 58%, у Японії - з 7 до 119% [29, с.26].
Державно-правове регулювання ринку цінних паперів в Україні, як й у закордоном, здійснюється за допомогою сукупністі законодавчих і підзаконних актів. Перше їхнє покоління прагнуло впорядкувати найбільш важливі ринкові відносини. Вони охоплювали своєю дією питання випуску цінних паперів, їхнього розміщення серед інвесторів, державної реєстрації випусків й інформації про їх, установлювали режим державної реєстрації посередницької діяльності, визначали перелік видів цінних паперів, основи функціонування фондової біржі та інших.
Незважаючи на те, що Україна не була членом ІОСКО, законодавче й підзаконне регулювання ринкових відносин з цінними паперами грунтувалось на обліку досвіду їхнього регулювання в ряді інших країн. Однак складність полягала в тому, що Україні доводилося враховувати досвід функціонування розвинених ринків цінних паперів в умовах, коли кожен власний ринок тільки почав виникати. Реальне життя й становлення ринкових відносин у цій сфері відразу ж виявили відсутність державно-правового регулювання й обумовили необхідність прийняття нових нормативних актів. Актуальними напрямками подальшого вдосконалення ряду найважливіших актів (наприклад, порядку створення й діяльності інвестиційних компаній, довірчих товариств, депозитаріїв і ряду інших, а також розвиток чинного законодавства) є внесення в них додаткових положень.
Таким чином, як висновок можна відзначити, що законодавча база, що регулює функціонування ринку цінних паперів у розвинених країнах, скалася досить давно, в результаті тривалого еволюційного шляху. Особливістю регулювання функціонування посередників на фондовому ринку США є режим їхньої обов'язкової державної реєстрації. Стосовно функціонування інвестиційних компаній у США діє ряд серйозних обмежень. У Японії забороняється банкам здійснювати брокерско-дилерскую діяльність з цінними паперами без створення дочірнього підприємства. У Німеччині посередники на ринку цінних паперів повинні надавати у відповідний державний орган ряд підтверджених аудитором звітів, що дозволяють контролювати їхню діяльність.
Крім того, діяльність посередників є предметом щорічного контролю ревізійними комісіями.
Всі ці особливості діяльності фінансових посередників на фондових ринках обумовлені специфікою законодавства тієї або іншої держави.
Однак всі вони прийняті й діють відповідно до певної логіки й мають велике значення.
Україна, незважаючи на незначний досвід у сфері правового забезпечення діяльності суб'єктів фондового ринку, має досить більші можливості переймати й використати у своїй практиці ті норми й процедури права, які найбільш обґрунтовані й можуть бути застосовні у вітчизняних умовах.
Це дає можливість українським законодавцям вчитися на «чужих» помилках і будувати вітчизняне законодавство з урахуванням світового досвіду.
3.2 Основні проблеми та напрямки вдосконалення правового регулювання діяльності фінансових посередників на фондовому ринку України
У світовій практиці, включаючи країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою, фондові біржі є центральною ланкою ринку цінних паперів і відіграють важливу роль в економічній системі держави. У ряді країн фондові біржі є єдиним видом організаторів торгівлі цінними паперами, зосереджуючи в себе значну й навіть саму більшу частину всього ринку. У багатьох країнах фондові біржі успішно конкурують із позабіржовими електронними торгово-інформаційними системами (ТІС), які іноді називають «електронними біржами». В Україні склалася зовсім інша, унікальна ситуація, що характеризується беспрецендентным у світовій практиці превалюванням неорганізованого ринку над організованим, украй недостатньою кількістю коштовних паперів, що перебувають в обігу, [38, с.12-19]. У зв'язку з цим, на нашу думку, напрямок вдосконалювання законодавства України можна розглядати з двох позицій:
- по - перше, розглянути напрямок вдосконалювання законодавства в сфері діяльності акціонерних товариств;
- по-друге, дати оцінку напрямкам реформування діяльності торговців цінними паперами.
Ніякі часткові, локальні заходи щодо розвитку організованого ринку цінних паперів в Україні не можуть принести якого-небудь помітного результату. Необхідна розробка комплексної програми, яка б в органічній єдності й взаємозв'язку охоплювала всю галузь законодавчого регулювання зазначених факторів-процесів й у контексті відповідних перетворень передбачала поетапне внесення змін у законодавство, що регулює ринок цінних паперів і діяльність його професійних учасників.
Необхідно підготувати загальний план робіт, з визначенням цілей і сутності змін у чинному законодавстві України, а також етапів їхньої реалізації при участі державних органів, науково-дослідних установ і саморегульованих організацій (СРО) професійних учасників фінансового, фондового й товарного ринків.
Дамо характеристику основним заходам, які можуть скласти основу цього проекту з реформування вітчизняного ринку цінних паперів.
Насамперед, необхідно здійснити комплекс заходів щодо корінного підвищення корпоративної культури й удосконалювання корпоративного керування в АТ (у першу чергу, у відкритих) відповідно до «Принципів корпоративного керування України», затвердженими рішенням ДКЦПФР від 11 грудня 2003 р. № 570 [24].
Особливе значення для розвитку цивілізованого ринку цінних паперів в Україні мають три вузлові проблеми::
- інформаційна відкритість (публічність) ВАТ;
- дотримання ними прав акціонерів;
- проведення зваженої дивідендної політики, яка б ураховувала інтереси всіх груп акціонерів.
Якщо перші дві з названі проблеми знайшли відбиття в проекті Закону України «Про акціонерні товариства» і нормативних актах ДКЦПФР, то остання проблема законодавством практично не регулюється. Тим часом систематична невиплата або вкрай малі розміри дивідендів негативно позначаються на загальному іміджі ВАТ для самих акціонерів, і в тому числі - портфельних інвесторів, діяльність яких переважно формує попит та пропозиція на вторинному ринку цінних паперів і від яких багато в чому залежить загальний стан ринку цінних паперів в Україні.
Серйозною проблемою ВАТ є вкрай низька сукупна ринкова капіталізація їхніх акцій, обумовлена, з одного боку, загальним станом ринку цінних паперів в Україні, а з іншого боку - політикою самих ВАТ у відношенні власного (у тому числі статутного) капіталу, недооцінкою ними значення росту ринкової вартості компанії для інвестиційної привабливості й розвитку підприємства, ролі в цьому процесі организованного ринку цінних паперів. Багато хто з ВАТ, навіть перебуваючи в досить благополучному господарському стані й маючи у своєму розпорядженні значні активи, усіляко уникають виходу в будь-якій формі на фондовий (а тим більше -організований) ринок. Як наслідок, реальна вартість, їхніх акцій залишається недооціненою (що створює ґрунт для зловживань), а фондовий ринок втрачає привабливі фінансові інструменти. Природньо, що все це затрудняє залучення інвестицій в економіку країни й ніяк не сприяє виконанню фондовим ринком своєї основної функції - концентрації й перерозподілу інвестиційних капіталів.
Чинний Закон України «Про господарчі товариства» от 19.09.91г.№1575-XII [5], а також, що доповнює його проект, Закону України «Про акціонерні товариства», котрий безуспішно намагаються провести через Верховну Раду України, не створюють передумов і мотивацій для активної емісійної діяльності корпоративних емітентів, для виходу їх на фондовий ринок. Зокрема, украй низька норма Закону України «Про господарчі товариства» у відношенні мінімального розміру статутного фонду АТ і відсутність у цьому законі обмежень на максимальну кількість акціонерів у ЗАТ створили ще одну проблему для фондового ринку. Так, з одного боку, в Україні діє беспрецедентно велика кількість (за станом на 1 січня 2005р., понад 11,8 тис.!) ВАТ, акції багатьох з яких не бертаються на фондовому ринку й взагалі не мають ринкової перспективи через відсутність інвестиційної привабливості підприємств. З іншого боку, багато великі, інвестиційно привабливі й ефективно працюючих підприємств, що одержали статус ЗАТ, взагалі закриті для організованого фондового ринку, а їхня загальна кількість (22,5 тис.) майже вдвічі перевищує кількість ВАТ.
У цьому зв'язку як першочергові міри по активізації й розвитку організованого ринку цінних паперів в Україні доцільно внести у вітчизняне законодавство наступні норми:
- що спонукують ВАТ до ринкової оцінки вартості їхніх активів шляхом виведення своїх акцій на організований ринок цінних паперів (зокрема, повинне бути встановлене, що ВАТ, що мають протягом трьох і більше років стійку й задовільну рентабельність активів (наприклад, понад 10%), зобов'язано організувати на одному з організаторів торгівлі ЦБ котируваня своїх акцій для визначення їхньої ринкової ціни й ринкової капіталізації з метою формування ринкової вартості компанії і її позитивного ділового іміджу для інвесторів);
- регулюючу дивідендну політику ВАТ (наприклад, шляхом установлення обов'язкового відрахування на дивіденди не менш 20% суми чистого прибутку і їхніх виплат акціонерам).
Тим часом варто вжити законодавчих заходів, які б підвищили статус ВАТ, їхня роль у формуванні цивілізованого ринку цінних паперів в Україні й значення в національній економіці. Необхідно переглянути й диференціювати норми, які встановлені чинним законодавством відносно мінімального розміру статутного фонду (капіталу) АТ і максимальної кількості акціонерів залежно від їхнього типу й тим самим спонукують їх до відповідних перетворень у своєму організаційно-правовому статусі, а як результат - до скорочення їхньої кількості за рахунок поліпшення зазначених якісних характеристик, а також сприяти виведенню фінансово-економічної діяльності підприємств із тіньової сфери.
При внесенні відповідних змін у законодавство про АТ доцільно виходити з наступних принципових положень.
1. Забезпечити постійне котирування своїх акцій на організованому ринку цінних паперів повинні, насамперед , великі й процвітаючі ВАТ (до позначеної категорії можуть бути віднесені ВАТ, чиї чисті активи превы-шают 10 млн. грн., а середньорічна рентабельність протягом трьох років со-ставляет не менш 10%.).
2. Обов'язкове нарахування дивідендів у розмірі не менш 20% чистого прибутку ВАТ повинні робити них тих, чий річний чистий прибуток становить або перевищує 5% величини їхнього статутного фонду. Дивіденди повинні бути виплачені протягом 3 місяців з дати ухвалення відповідного рішення загальними зборами акціонерів. При цьому якщо виплата дивідендів фінансово неефективна (тобто витрати на їхнє перерахування становлять або перевищують суму дивідендів), то виконавчий орган ВАТ може прийняти обґрунтоване рішення про їхнє нагромадження до рівня, що забезпечує фінансову ефективність виплати дивідендів.
3. На відміну від діючих норм, встановлених Законом України «Про господарчі товариства», вимоги до розміру статутного фонду й кількості акціонерів для ЗАТ і ВАТ повинні істотно розрізнятися, причому до останнього вимоги повинні бути вище. З одного боку, це дозволить скоротити невиправдано велику кількість ВАТ, багато хто з яких не мають ринкової перспективи для своїх акцій, а з іншого боку - буде сприяти процесам концентрації й руху капіталу, що, у свою чергу, позитивно позначиться на розвитку, насамперед, організованого ринку цінних паперів. Відповідно до висновків з аналізу фінансової звітності, яка публікується, розмір статутного капіталу ЗАТ повинен бути не менш 300 тис. грн., а ВАТ - не менш 1 млн. грн. Беручи до уваги закордонний досвід, організаційні й технічні складності, а також фінансові витрати, які неминуче пов'язані з більшою кількістю акціонерів, є доцільним обмежити їхню чисельність для ЗАТ не більш ніж 100 чіл., що є також нижньою межею чисельності акціонерів для ВАТ.
Через складність процедур, пов'язаних з реалізацією запропонованих змін у чинному законодавстві, необхідно передбачити їхнє поетапне введення в дію з обліком складної економічної ситуації, особливостей тих або інших груп АТ, а також ступеня підготовленості всього законодавчо-правового поля відповідно до викладених принципів, відвівши кожному із цих етапів достатній період. Зокрема, впровадження запропонованих змін у чинне законодавство можна було б почати зі знов створених АТ, передбачивши, що АТ, створені в процесі приватизації державної власності, можуть впроваджувати їх протягом, наприклад, п'ятирічного періоду. ДКЦП і ФР повинна контролювати й регулювати весь процес впровадження зазначених змін у чинне законодавство.
Велика роль в активізації й розвитку організованого ринку цінних паперів належить торговцям цінними паперами. Їх більше високі витрати й більше складні правила торгівлі на організованому ринку приводять до того, що їм вигідніше й простіше працювати саме на неорганізованому ринку. Тому, при загальному зниженні рівня оподатковування операцій із цінними паперами, варто створити певні переваги в оподатковуванні (аж до його повного скасування - за аналогією з банківськими депозитами) для операцій із цінними паперами, здійснюваних на їхньому організованому ринку.
Поряд з мірами економічного порядку, необхідно, щоб ДКЦПФР на певний період вжила заходів по адміністративному регулюванню діяльності торговців цінними паперами, що спонукують їх до роботи на організованому ринку. Із цією метою ДКЦПФР повинна встановити для торговців цінними паперами (за аналогією з методами регулювання діяльності комерційних банків з боку НБУ) щоквартальні квоти на обсяг угод, що укладаються ними на неорганізованому ринку цінних паперів (наприклад, на рівні не більше 70% їх загального торговельного обігу), поступово знижуючи цей показник. Однак така норма буде ефективна лише при досить більших кількостях й обсягах угод із цінними паперами. Її не можна застосувати торговцеві цінними паперами, у якого угоди з ними носять одиничний характер і мають незначні обсяги. Але, по-перше, такі оператори ринку навряд чи будуть цікаві організаторам торгівлі, а по-друге, жорсткість вимог законодавства до торговців цінними паперами (зокрема, до їхнього статутного капіталу) буде сприяти росту кількості великих компаній - трейдеров.
Відповідно, пропонується внести нижченаведені зміни й доповнення в Закон про державне регулювання ринку цінних паперів:
- ввести в другий розділ статті 7, що визначає повноваження Державної комісії з коштовних паперів і фондового ринку, додатковий пункт у наступній редакції:
«встановити для торговця цінними паперами розмір щоквартальної квоти на обсяг угод із цінними паперами, які можуть бути зроблені на неорганізованому ринку»;
Подобные документы
Міжнародний досвід оподаткування операцій на ринку цінних паперів. Проблемні питання оподаткування операцій на ринку цінних паперів України. Шляхи вдосконалення українського законодавства в сфери оподаткування операцій на ринку цінних паперів.
курсовая работа [37,7 K], добавлен 10.09.2007Особливості формування ринку акцій. Акціонерне товариство - домінуюча форма комерційної організації. Види и роль фінансових посередників. види казначейських зобов'язань. Облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик. Облігації підприємств.
контрольная работа [25,4 K], добавлен 07.11.2008Елементний склад системи управління проектами підприємства. Організаційно-економічний механізм реалізації проекту. Основні особливості облікової політики. Загальна характеристика посередників. Функції різноманітних фінансових посередників та інструментів.
контрольная работа [17,8 K], добавлен 08.10.2012Цілі державного регулювання ринку ЦП. Організаційна структура Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Компетенції комітетів НКЦПФР. Основні напрямки діяльності Національної комісії на фінансовому ринку України у сфері регулювання.
реферат [20,9 K], добавлен 24.07.2014Основні світові тенденції розвитку біржового ринку цінних паперів. Рішення проблем фондової кризи в сучасній економіці та напрями виходу з неї. Структура обсягів торгів цінними паперами на організаторах торгівлі. Інфраструктура фінансового ринку України.
курсовая работа [841,3 K], добавлен 12.08.2016Поняття інвестиційної і емісійної діяльності підприємства. Визначення вартості цінних паперів. Оцінка ризику при їх купівлі. Порядок придбання цінних паперів на українському фондовому ринку. Оцінка інвестиційної привабливості акцій на біржі ПФТС.
дипломная работа [1,5 M], добавлен 27.01.2011Переваги акціонерної форми власності. Виникнення ринку цінних паперів та його види. Аналіз емісії, обігу та розміщення державних цінних паперів. Аналіз регулювання ринків цінних паперів зарубіжних країн. Структура учасників фондового ринку України.
курсовая работа [177,8 K], добавлен 08.05.2011Особливості становлення ринку цінних паперів в Україні. Шляхи підвищення конкурентоспроможності українського фондового ринку. Методи інтеграції до міжнародних ринків капіталу. Визначення проблем українського ринку цінних паперів та шляхів його поновлення.
реферат [28,0 K], добавлен 09.11.2010Визначення поняття і дослідження класифікації фінансових послуг на ринку коштовних паперів. Основні напрями розвитку і загальна характеристика фінансових послуг на ринку коштовних паперів: андерайтінг, дейтрейдінг, брокерська і ділерська діяльність.
контрольная работа [28,9 K], добавлен 29.08.2011Особливості організації та функціонування ринку цінних паперів. Ринок цінних паперів та його структура. Етапи становлення ринку цінних паперів. Ринок цінних паперів як специфічна сфера грошового ринку. Аналіз динаміки, стану та перспективи ринку.
дипломная работа [814,4 K], добавлен 04.10.2010
