Фінансове забезпечення соціального захисту населення в Україні

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

НА ТЕМУ

Фінансове забезпечення соціального захисту населення в Україні

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФІНАНСУВАННЯ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

1.1 Сутність соціального захисту населення у ринковій економіці

1.2 Фінансове забезпечення як складова державної політики у сфері соціального захисту

РОЗДІЛ ІІ. Оцінка та аналіз фінансового забезпечення соціального захисту населення в Україні

2.1 Аналіз бюджетного фінансування соціального захисту населення

2.2 Оцінка фінансування сфери соціального захисту за рахунок цільових позабюджетних фондів

2.3 Роль недержавних фондів у фінансовому забезпеченні соціального захисту населення в Україні

РОЗДІЛ ІІІ. Удосконалення системи фінансування соціального захисту населення в Україні

3.1 Зарубіжний досвід здійснення соціального захисту населення

3.2 Основні шляхи вдосконалення фінансування соціального захисту в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

соціальний захист фінансування фонд

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Трансформаційні процеси в Україні пов'язані з багатогранними та корінними економічними перетвореннями, що суттєво впливають на соціальні відносини у суспільстві. Реформування цих відносин в Україні не завжди відбувалося у тому ж самому напрямку й з тією ж швидкістю, що й економічні реформи, що призвело до значної соціальної диференціації населення, падіння рівня його життя, зниження соціальної захищеності громадян та їхньої невпевненості в майбутньому. Тому одним з актуальних питань сьогодення є удосконалення системи соціального захисту населення, яке повинно базуватись на покращенні фінансування конкретних заходів, передбачених відповідними державними програмами, які, в свою чергу, мають сприяти розвитку економіки та піднесенню рівня життя населення.

Проблематика державних фінансів привертає увагу багатьох представників фінансової науки. Серед визначних вітчизняних вчених слід виділити внесок В.Л. Андрущенка, О.Д. Василика, М.І. Карліна, В.М. Федосова та ін. Великий внесок у вирішення теоретико-методичних питань соціального захисту населення та його фінансового забезпечення вносять науковці, серед яких можна виокремити праці Д.П. Богині, Н.П. Борецької, С.А. Вегери, І.Ф. Гнибіденко, В.Г. Єременко, Е.М. Лібанової, В.О. Мандибури, Б.О. Надточія, О.Ф. Новікової, В.Й. Плиси, І.Я. Саханя, М.П. Шавариної, Ю.О. Шклярського, С.І. Юрія.

Незважаючи на великий інтерес з боку суспільства, вітчизняної науки і практики, питанням соціального захисту населення приділяється недостатня увага. Станом на сьогоднішній день, як з об'єктивних, так і з суб'єктивних причин залишаються невирішеними ряд проблем, що негативно позначається на рівні соціально-економічного розвитку країни та добробуті її громадян. У державі не відпрацьовано комплексний підхід щодо поліпшення фінансування системи соціального захисту, внаслідок чого розробка фінансової політики у соціальній сфері здійснюється без належного обґрунтування, організаційно-правової та фінансової бази. Крім того, практично відсутня адекватна методологічна і статистична бази для подібних досліджень. Суттєвим недоліком є відсутність соціальної стратегії держави, зволікання з прийняттям Соціального кодексу України. Вагомість та актуальність зазначеної проблеми, а також науково-теоретична і практична цінність її вирішення зумовили вибір даної теми.

Метою роботи є комплексна оцінка теоретичних, методологічних, практичних аспектів фінансового забезпечення соціального захисту населення України та розроблення напрямків його удосконалення в умовах ринкової економіки.

Завданням даної дипломної роботи є

- визначення теоретичних аспектів здійснення системи соціального захисту населення, обґрунтування теоретико-методологічних засад визначення категорії „фінансового забезпечення соціального захисту населення ”

- оцінка сучасного стану соціального захисту в Україні, його фінансування;

- комплексний аналіз динаміки показників системи соціального захисту населення;

- обґрунтування перспективи розвитку фінансового забезпечення соціального захисту населення в умовах трансформації економіки України.

Об'єктом дослідження є фінансове забезпечення системи соціального захисту населення в умовах трансформаційних перетворень у суспільстві.

Предметом дослідження є сукупність відносин з приводу формування і використання фінансових ресурсів, що спрямовуються на соціальний захист населення країни.

Методи дослідження. Серед методів обробки і аналізу економічної інформації основними були такі: історико-хронологічний, логічний, метод синтезу (використовувалися при визначенні теоретичних аспектів системи соціального захисту, фінансового забезпечення соціального захисту) та системний аналіз, порівняльний, економічний аналіз (використовувалися при аналізі джерел фінансування соціального захисту населення) тощо

Структура роботи. Дипломна робота включає вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел та додатки.

Інформаційною базою слугували законодавство України, наукові розробки вітчизняних та зарубіжних вчених з даної проблеми, підручники, наукова періодика та дані Інтернет.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФІНАНСУВАННЯ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

1.1 Сутність соціального захисту населення у ринковій економіці

Історія розвитку соціальної допомоги та підтримки починається з часів, коли турбота про непрацездатних цілком покладалася на сім'ю. Якщо сім'я не могла надати підтримки, людині допомагала церковна громада.

Вперше термін “соціальний захист” чи “соціальна безпека” появився в США у 1935 і поступово розповсюдився на всі західні країни для позначення системи заходів, що захищають будь-якого громадянина і будь-якого жителя країни від економічної і соціальної деградації внаслідок безробіття, втрати чи різкого скорочення прибутку, хвороби, народження дитини, виробничої травми чи професійного захворювання, інвалідності, старості, у разі втрати годувальника [37].

Сучасна концепція соціального захисту населення вкладає в це поняття більш широкий зміст: соціальний захист населення - це система заходів правового, соціально-економічного й організаційного характеру, що гарантується та реалізується державою для досягнення гідного життя людини, тобто його матеріальної забезпеченості на рівні стандартів сучасного розвитку суспільства. Іншими словами, це комплекс заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах чи іншій ситуації [37].

Організаційно - правові заходи передбачають створення інститутів соціального захисту і законів, які повинні керувати їх діяльністю, економічні -- формування механізмів перерозподілу доходів, тобто стягнення податків та інших платежів і трансфертів.

Отже, з позицій економіки, соціальний захист -- це правила перерозподілу суспільного багатства на користь людей, які тимчасово чи постійно потребують з боку суспільства особливої підтримки: від багатих до бідних, від здорових до хворих, від молодих до літніх.

Мета соціального захисту полягає в тому, щоб забезпечивши людям мінімально необхідний життєвий рівень, надати кожному можливості вільно розвиватися, реалізувати себе, свої здібності, гарантувати дотримання стабільності в суспільстві,соціальної солідарності, загального добробуту населення [32].

Соціальне забезпечення є складовою системи соціального захисту і виконує функцію накопичення та розподілу коштів соціального захисту, призначених для соціальної допомоги, виплат по соціальному страхуванню та ін. Соціальне забезпечення включає пенсії та різні види допомоги (з тимчасової втрати працездатності, по вагітності й пологах, по догляду за дитиною до 3 років, по догляду за хворою дитиною, на поховання, допомогу непрацездатним особам, дохід яких менший від встановленої межі малозабезпеченості, тощо). Соціальне забезпечення передбачає також подання допомоги в натуральному вигляді [37].

Суб'єктами соціального захисту є державні структури, органи місцевого самоврядування, громадські організації та фонди, профспілки, союзи й асоціації підприємців. Принципом діяльності суб'єктів соціальної підтримки є, по-перше, адресність їх допомоги і можливість її надання незалежно від соціального статусу об'єкта, по-друге, публічність діяльності як метод створення громадської думки та виховання людини.

Об'єктом соціального захисту може бути все населення або будь-який громадянин, окремі групи населення (військовослужбовці, працівники освіти, охорони здоров'я і культури тощо), соціально-вразливі верстви населення (багатодітні сім'ї, інваліди, пенсіонери, безробітні тощо).

Соціально вразливі верстви населення - це індивіди чи соціальні групи, що мають більшу за інших ймовірність зазнати соціальних збитків від дії економічних, екологічних, та інших чинників сучасного життя [42].

До соціально-вразливих категорій населення, потребуючих першочергової допомоги з боку держави, відносяться: пенсіонери, інваліди, сім'ї з дітьми, діти-сиріти, молодь, безробітні, постраждалі від Чорнобильської аварії, малозабезпечене населення, маргіналізовані версти населення (бездомні, залежні від алкоголю, наркотиків, правопорушники).

З точки зору трудового внеску в суспільне виробництво, виділяють два види соціального захисту: обмежений і абсолютний.

Обмежений соціальний захист - це забезпечення гарантованого мінімуму рівня життя всім членам суспільства (певний мінімум в їжі, житлі і одязі, достатній для підтримки здоров'я та працездатності).

Абсолютний соціальний захист являє собою забезпечення державою гарантованого відносного благополуччя конкретній особі або категорії громадяни метою застрахувати окремих членів суспільства від можливого зменшення рівня їх доходів (мається на увазі забезпечення певної групи або соціального шару "заслуженим" або "встановленим" рівнем доходу) [35].

Соціальний захист та допомога населенню повинні бути диференційовані в залежності від рівня доходу, міри працездатності, а в окремих випадках - за принципом зайнятості в суспільному виробництві.

Диференційований підхід до вибору форм і заходів соціального захисту гарантує: для працездатного населення - створення належних умов праці і робочих місць; для непрацездатних (або працездатних, які за певних обставин потребують державної підтримки), пенсіонерів та інвалідів - соціальне гарантований рівень життя та підтримку держави; для деяких особливо вразливих верств населення - розробку та впровадження спеціальних програм соціальної підтримки.

Система соціального захисту виконує дві основні функції: зменшення негативних наслідків бідності шляхом надання короткотермінової адресної допомоги бідним верствам населення та запобігання бідності шляхом створення умов для участі громадян у належно оплачуваній продуктивній праці та соціальному страхуванні в працездатний період [37].

Соціальний захист являє собою державну підтримку верств населення, які можуть зазнавати негативного впливу ринкових процесів з метою забезпечення відповідного життєвого рівня, тобто заходи, що включають надання правової, фінансової, матеріальної допомоги окремим громадянам (найбільш вразливим верствам населення), а також створення соціальних гарантій для економічно активної частини населення.

На відміну від існуючих трактувань соціального захисту дане визначення підкреслює фінансовий аспект проблеми як одну з найважливіших умов забезпечення функціонування системи соціального захисту.

У ст. 46 Конституції України закріплене право громадян на соціальний захист. Воно забезпечується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел фінансування. Закріплення в Конституції гарантій соціального захисту відповідає положенням міжнародно-правових актів: Загальної декларації прав людини; Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права; Конвенції про права дитини [72].

Конституція України розшифровує зміст права громадян України на соціальне забезпечення і визначає мету його здійснення: “пенсії, інші види соціальних виплат мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.” [1, с.54].

Важливим елементом функціонування системи соціального захисту є принципи, на яких вона будується. До них можна віднести:

- загальнодоступність соціального захисту для всіх громадян;

- наявність законодавче встановлених засад соціального захисту;

- законодавче закріплена міра відповідальності суб'єктів соціального захисту щодо забезпечення гідного рівня життя населення;

- відповідність основних норм захисту рівню економічного розвитку [32].

Система фінансового забезпечення соціального захисту населення Україні включає такі основні аспекти:

- джерела фінансування;

- механізми формування джерел фінансування.

Джерела фінансування поділяють на:

1) За походженням - внутрішні та зовнішні;

2) За видами - бюджетні та позабюджетні.

Механізми формування джерел фінансування соціального захисту:

- загальнодержавні податки;

- загальнодержавні збори;

- загальнодержавні обов'язкові платежі;

- місцеві податки;

- місцеві збори (обов'язкові платежі);

- страхові внески;

- благочинні внески та інші фінансові механізми (рис.1.1.)[55].

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1.Джерела фінансування соціального захисту в Україні

Видатки бюджету на соціальний захист населення - це насамперед видатки, спрямовану на адресну підтримку малозабезпечених громадян, встановлення певного рівня забезпечення прожиткового мінімуму для різних груп населення, соціальний захист осіб, що опинилися в екстремальних умовах (біженці, безпритульні тощо) [33].

Видатки бюджетів на соціальний захист і соціальне забезпечення включають:

- виплати пенсій та допомоги (кошти, що передаються до Пенсійного фонду України на виплату пенсій військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу та їхнім сім'ям);

- пільги ветеранам війни та праці (установка телефонів учасникам Великої Вітчизняної війни; пільги ветеранам та інвалідам війни);

- допомогу сім'ям з дітьми (допомога на дітей віком до 16 років; допомога з догляду за дитиною-інвалідом; допомога з догляду за дитиною непрацюючим матерям; тимчасові допомоги на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів; грошова допомога матерям (батькам), зайнятих доглядом трьох дітей віком до 16 років;

- інші види соціальної допомоги (цільова грошова виплата на проживання громадян з мінімальними доходами; відшкодування збитків, заподіяних громадянам; виплата компенсацій реабілітованим; грошова допомога біженцям; додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг; виплати компенсацій на медикаменти; допомога на прожиток малозабезпеченим громадянам, програма протезування; кошти на виплати регресивних позовів для шахтарів; кошти на забезпечення побутовим вугіллям окремих категорій населення; інші випадки);

- пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ;

- видатки на дитячі заклади-інтернати (будинки-інтернати для малолітніх інвалідів);

- видатки на притулки для неповнолітніх;

- видатки на програми соціального захисту неповнолітніх (відшкодування витрат на шкільні їдальні; інші програми соціального захисту неповнолітніх);

- видатки на будинки-інтернати для престарілих і інвалідів;

- кошти бюджету, що передаються до фонду України соціального захисту інвалідів;

- видатки на молодіжні програми (утримання центрів соціальних служб для молоді; програми і заходи центнерів служб для молоді; програми і заходи державних органів у справах сім'ї та молоді; програми і заходи державних органів у справах жінок; утримання клубів підлітків за місцем проживання; інші видатки);

- видатки на інші заклади та заходи в галузі соціальної політики (заходи, пов'язані з поверненням кримськотатарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України; видатки на утримання додаткової мережі соціально-культурних закладів та на виплату компенсацій, пов'язаних з поверненням депортованих німців до інших регіонів України; навчання та трудове влаштування інвалідів; утримання територіальних центрів і відділень соціальної допомоги на дому);

- утримання пунктів тимчасового розміщення біженців; пенсії та допомоги, що передаються на фінансування з бюджету;

- пільги, що надаються населенню (крім ветеранів війни та праці) з оплати житлово-комунальних послуг і природного газу; утримання будинків-інтернатів агропромислового комплексу; фінансова підтримка громадянських організацій інвалідів і ветеранів, служб технічного нагляду за будівництвом та капітальним ремонтом; централізовані бухгалтерії; центри з нарахування та виплати пенсій;

- капітальні вкладення для реконструкції соціального забезпечення [89].

Згідно з розрахунками Ради по вивченню продуктивних сил Національної академії наук, право на пільги відповідно до законодавства мають: за соціальним статусом - 31% населення, за професійною ознакою - 13,8% економічно активного населення. Загальний обсяг пільг потребує щороку понад 30 млрд. гривень [44].

Видатки на соціальний захист і соціальне забезпечення фінансуються з усіх бюджетів. Питома вага цих видатків значна. Так наприклад, у державному бюджеті України їхня частка становить майже 9%. У зв'язку з прийняттям законодавчих документів, спрямованих на підвищення мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму, очікується збільшення видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення населення [78].

При складанні соціального бюджету в Україні за джерелами фінансових надходжень соціальні видатки поділяються на три групи:

- видатки, що фінансуються за рахунок бюджетних виплат (пільги ветеранам війни та праці, кошти на виплату щорічної разової допомоги ветеранам війни, соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям з дітьми, інші види соціального захисту, житлові субсидії, охорона здоров'я, витрати, пов'язані з ліквідацією аварії на ЧАЕС).

- видатки, що фінансуються за рахунок страхових внесків (короткотермінові допомоги Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, витрати Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, витрати Фонду страхування від нещасних випадків на виробництві).

- видатки з різних джерел (видатки Фонду соціального захисту інвалідів за рахунок Державного бюджету і, частково, платежів підприємств, пенсії та короткострокові допомоги з Пенсійного фонду за рахунок пенсійних страхових внесків) [41].

Особливістю соціального захисту є його адресна спрямованість, тобто соціальна допомога повинна надаватися тим громадянам і в таких обсягах, яких вони потребують.

Основними джерелами фінансування соціального забезпечення і соціального захисту населення також є соціальні та благодійні, бюджетні фонди.

Усі цільові фонди поділяються на дві групи.

Першу становлять постійні (соціальні) фонди, створення яких пов'язане з виділенням окремих функцій держави. Так, в частині реалізації соціальної функції особлива увага приділяється соціальному страхуванню. У зв'язку з цим окремо створюються спеціальні фонди з метою гарантованого забезпечення цих видатків. Другу групу становлять тимчасові фонди, які формуються з метою прискореного вирішення актуальних проблем. Вони створюються за конкретною необхідністю і після вирішення проблеми закриваються [45].

Особливу роль у забезпеченні соціального захисту населення відіграють соціальні фонди, за рахунок яких здійснюються виплати більшості соціально незахищеним категоріям населення. До таких фондів належать: Пенсійний фонд України, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності України, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонд соціального захисту інвалідів та інші. Окремі цільові фонди згідно з чинним законодавством включаються до державного бюджету України, а деякі функціонують самостійно. За допомогою коштів соціальних фондів оплачуються соціальні видатки понад суми, передбачені у бюджетах усіх рівнів. Вони є додатковим джерелом соціального захисту населення.

Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво, управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію, облік страхових внесків, призначає пенсії, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання і т. і. [90].

Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

Пенсійний фонд - найбільший цільовий державний позабюджетний фонд України, він охоплює 13,1 млн. пенсіонерів. Якщо проаналізувати частку видатків Пенсійного фонду в загальному обсязі видатків державних цільових позабюджетних фондів, можна зробити висновок про те, що протягом останніх п'яти років частка видатків Пенсійного фонду становила у середньому 88% всіх видатків державних позабюджетних фондів, а у 2008 році вона сягнула 90%, що є найбільшим розміром даного показника (рис.1.2.) [90].

Рис.1.2. Частка видатків Пенсійного фонду в загальному обсязі видатків державних цільових позабюджетних фондів, %

Джерелами формування коштів Пенсійного фонду є:

- страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, крім частини внесків, що спрямовується до Накопичувального фонду (для роботодавців - 32,3% від фактичних витрат на оплату праці, для найманих працівників - 1% (2%) від сукупного оподатковуваного податком на доходи фізичних осіб доходу і т.і. згідно законодавства.

- інвестиційний дохід, який отримується від інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах;

- кошти державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду у випадках, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;

- суми від фінансових санкцій, застосованих відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших законів до юридичних та фізичних осіб за порушення встановленого порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків та використання коштів Пенсійного фонду, а також суми адміністративних стягнень, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за ці порушення;

- благодійні внески юридичних та фізичних осіб, добровільні внески та інші надходження відповідно до законодавства [90].

Кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України і не підлягають оподаткуванню.

З метою забезпечення фінансової стабільності Пенсійного фонду формується резерв коштів Пенсійного фонду.

Порядок формування та використання резерву коштів Пенсійного фонду встановлюється правлінням Пенсійного фонду [90].

Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття створений для управління страхуванням на випадок безробіття, впровадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із Законом «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» і статутом Фонду [16].

Фонд є цільовим централізованим позабюджетним страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм Фондом відповідних соціальних послуг.

Джерелами формування коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття є:

- страхові внески страхувальників - роботодавців (1,3% від фактичних витрат на оплату праці найманих працівників), застрахованих осіб (0,5%: від сукупного оподатковуваного доходу податком на доходи фізичних осіб доходу);

- асигнування Державного бюджету України;

- суми фінансових санкцій;

- прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду, у т.ч. резерву коштів Фонду, на депозитних рахунках;

- благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

- інші надходження відповідно до чинного законодавства України [93].

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

України створений для здійснення керівництва та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням. Фонд проводить збір та акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, види яких передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», і забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів [13].

Основним джерелом формування коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності України є страхові внески страхувальників - роботодавців у розмірі 1,5% від фактичних витрат та оплату праці найманих працівників, і застрахованих осіб - 0,5% від сукупного оподатковуваного доходу податком на доходи фізичних осіб доходу, якщо його розмір менше одного прожиткового мінімуму доходів громадян для працездатної особи, 1% - якщо сукупний оподатковуваний дохід перевищує зазначений розмір прожиткового мінімуму [91].

Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України - некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням [15].

Основним джерелом формування коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України є внески роботодавців: для підприємств - з віднесенням на валові витрати виробництва, для бюджетних установ та організацій - з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення (у відсотках до сум фактичних виплат на оплату праці найманих працівників від 0,2% до 13,8%) [92].

З урахуванням класифікації ОЄСР в Україні реальний обсяг видатків на сферу соціального захисту складається із загальної суми фактичних видатків державного і місцевого бюджетів на соціальний захист та видатків державних цільових позабюджетних фондів. Обсяг таких видатків зведеного бюджету та цільових позабюджетних фондів 2009 року в Україні становив 269 млрд. грн. або 29%ВВП. Це є найвищим рівнем даного показника за останні роки (табл1.1)

Таблиця 1.1.Динаміка зростання різних категорій видатків на сферу соціального захисту, млрд. грн.*

Категорії видатків	Роки
	2005р.	2006р.	2007р.	2008р.	2009р.
Соціальний захист та соціальне забезпечення	40	41	47	74	83
Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття	3	3	4	5	7
Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України	2	2	3	4	4
Фонд соціального страхування від тимчасової втрати працездатності	5	7	5	7	8
Пенсійний фонд України	65	74	104	153	165
Всього видатків на соціальний захист о	115	127	163	243	267
ВВП, всього	441	544	720	948	913
До ВВП, %	26	23	22	26	29

* Джерело: Міністерство праці та соціальної політики http://mlsp.kmu.gov.ua/

До джерел фінансування соціального захисту населення відносять також недержавні організації: громадські об'єднання, благодійні фонди, релігійні громади тощо.

Громадянське суспільство безпосередньо підтримує вразливі групи людей і бере на себе відповідальність за надання соціальних послуг, особливо коли державні ресурси і можливості для цього досить обмежені

Недержавні громадські об'єднання можуть використовувати такі ресурси, як волонтерська праця, ініціативність та активність членів організації, психологічна підтримка на засадах принципу "рівний-рівному", альтернативні матеріальні ресурси у вигляді пожертв, грантів, членських внесків, спрямовувати доходи від власної підприємницької діяльності на розвиток соціальних послуг [58].

Спектр послуг недержавних громадський об'єднань охоплює такі соціальні сфери: розв'язання проблем інвалідності, робота з дітьми та молоддю, допомога сім'ям дітей-інвалідів, профілактика негативних явищ серед молоді, протидія епідемії ВІЛ/СНІДу, робота з бездомними та безпритульними, захист психічного здоров'я і т. і.

В Україні працює понад 30 недержавних організацій та закладів, які надають соціальні послуги бездомним громадянам.

Всеукраїнська Коаліція ВІЛ-сервісних організацій об'єднує 77 місцевих громадських об'єднань з усіх регіонів України. Довідник організацій та закладів, які надають соціальні послуги у м. Києві, зібраний Київською міською організацією "Благодійне товариство допомоги інвалідам та особам з інтелектуальною недостатністю "Джерела", містить інформацію про послуги 100 організацій, установ та закладів, 30 з яких - недержавні [58].

Міжнародний фонд «Відродження» (МФВ) засновано у квітні 1990 року. Він входить до мережі фундацій Інституту Відкритого Суспільства, заснованого Джорджем Соросом, що складається з національних і регіональних фондів у більш, ніж тридцяти країнах світу, в тому числі в Африці, Центральній і Східній Європі та на території колишнього Радянського Союзу.

Місія Міжнародного фонду «Відродження» - фінансово та організаційно сприяти становленню відкритого, демократичного суспільства в Україні шляхом підтримки значущих для його розвитку громадських ініціатив.

За час своєї діяльності Фонд надав численним неурядовим організаціям України, а також науково-освітнім, просвітницьким закладам, видавництвам грантів на суму понад 100 млн. доларів США [94].

Недержавні пенсійні фонди (НПФ) є елементом третього рівня нової пенсійної системи, що створюється в Україні.

Такі інституції надаватимуть послуги з недержавного пенсійного забезпечення, головною метою якого є забезпечення одержання людьми додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат [45].

Недержавний пенсійний фонд (НПФ) є по суті об'єднанням коштів, що надходять до нього на користь майбутніх отримувачів пенсійних виплат - учасників такого фонду.

Таким чином можемо сказати, що система соціального захисту включає комплекс заходів щодо виявлення причин соціальних ризиків, вимірювання їх та порівняння із соціальними нормативами, використання різноманітних механізмів забезпечення прийнятного для даного суспільства рівня життя.

Система соціального захисту, крім використання різноманітних механізмів забезпечення прийнятного для даного суспільства рівня життя, включає ще й комплекс заходів щодо виявлення причин соціальних ризиків, вимірювання їх та порівняння із соціальними нормативами.

Україна має досить розгалужену систему соціального захисту населення, яка включає різні види допомог та виплат.

Основними джерелами фінансування соціального захисту є бюджет, державні цільові позабюджетні фонди, недержавні організації, такі як благодійні фонди, недержавні пенсійні фонди, підприємства, громадські об'єднання тощо.

1.2 Фінансове забезпечення як складова державної політики у сфері соціального захисту

Ефективність системи та рівень соціального захисту населення залежать від якісного фінансового забезпечення. У фінансовій літературі термін "фінансове забезпечення" зустрічається не дуже часто, і лише в окремих працях розкривається його зміст. Вітчизняні вчені у більшості випадків розглядають його як метод фінансового механізму, що застосовується у процесі розподілу та перерозподілу виробленого у суспільстві національного продукту [42].

Деякі вчені розуміють під фінансовим забезпеченням метод фінансового механізму, який визначає джерела і форми фінансування соціального захисту з метою забезпечення соціальних потреб населення. Такий підхід дискусійний, оскільки в ньому фінансове забезпечення охоплює тільки соціальні фонди, тоді як цей захист здійснюється й за рахунок бюджетних, благодійних, комерційних коштів; крім цього, твердження, що фінансове забезпечення соціального захисту населення визначає тільки джерела і форми утворення соціальних фондів є надто звуженим [35].

Визначено, що термін „фінансове забезпечення соціального захисту населення” можна використовувати залежно від мети та змісту дослідження у різних варіантах. В першу чергу фінансове забезпечення є об'єктивним економічним поняттям, яке відображає сукупність заходів, пов'язаних з обслуговуванням частини перерозподільних відносин, з метою формування і використання бюджетних, страхових, благодійних та інших фондів грошових коштів, призначених для соціального захисту населення. Будучи об'єктивним економічним поняттям за відповідних умов, фінансове забезпечення набуває матеріального вираження. Так, за змістом воно є сукупністю цільових грошових фондів (бюджетного, пенсійного, страхових, благодійних і т. д), призначених для задоволення суспільних потреб соціального захисту населення, а за формою - це відображення сукупності фінансових планів окремих ланок соціального захисту населення, де чітко визначені джерела та обсяги коштів, їхнє цільове спрямування на заходи, пов'язані із соціальним захистом населення. З іншого боку, під цим забезпеченням можна розуміти діяльність держави та інших юридичних осіб, яка стосується вирішення фінансових питань, пов'язаних з наданням соціальних послуг населенню, що належать до сфери соціального страхування і соціального забезпечення [54].

Таким чином, під фінансовим забезпеченням можна розуміти рух фінансових ресурсів, призначених для забезпечення соціального захисту населення. Тоді цей термін буде означати гарантію соціальних виплат за рахунок чітко визначених джерел та їхніх обсягів.

Також фінансове забезпечення соціального захисту населення можна трактувати як один з методів фінансового механізму, який забезпечує розподільчі і перерозподільчі процеси з метою утворення та використання фондів грошових коштів, призначених для соціального захисту населення. Ці процеси охоплюють як формування централізованих та децентралізованих грошових фондів, так і їхнє використання для чітко визначених цілей, пов'язаних із соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням громадян.

Величина коштів, що спрямовуються на соціальний захист, залежить від фінансових можливостей держави, які визначаються обсягом ВВП та науково-обґрунтованим обсягом фонду споживання. Збільшити видатки на соціальний захист населення можна тільки за умови зростання обсягу ВВП. Загалом же передбачаються наступні джерела фінансування соціального захисту населення (рис. 1.3) [32].

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.3. Взаємозв'язок джерел, форм і методів фінансування соціального захисту

Наявність представленої сукупності джерел передбачає використання різних форм фінансування соціального захисту населення, до яких у дослідженні запропоновано відносити бюджетну, страхову, благодійну та комерційну.

Фінансове забезпечення є складовою державної політики у сфері соціального захисту населення, оскільки разом з фінансовим регулюванням відноситься до методів фінансового впливу держави на систему соціального захисту.

Фінансове забезпечення реалізується на основі відповідної системи фінансування, яке, у свою чергу, може здійснюватися у трьох формах: самофінансування (за рахунок коштів підприємств, установ та організацій), кредитування (побудовано на засадах платності, поворотності), зовнішнє фінансування (за рахунок коштів громадських і доброчинних фондів, а також коштів бюджету чи використання коштів державних цільових фондів соціального призначення на безповоротній, безоплатній основі). Різні форми фінансового забезпечення використовуються на практиці одночасно через установлення оптимального для даного етапу розвитку суспільства співвідношення між ними [54].

На сьогодні в Україні прийнято ряд нормативно-правових актів, що регулюють відносини у галузі соціального захисту населення. Головним документом є Конституція, яка встановлює, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням [10].

Правовою основою державного управління в зазначеній сфері є закони України “Про пенсійне забезпечення”, “Про зайнятість населення”, “Про охорону праці”, “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, “Про реабілітацію інвалідів в Україні”, “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” тощо [89].

Основними методами впливу держави на соціальну сферу є:

- правове забезпечення соціального захисту населення, прийняття відповідних законодавчих та нормативних актів;

-впровадження ефективної прогресивної системи оподаткування індивідуальних грошових доходів населення;

- прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці; створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці; встановлення соціальних і екологічних нормативів і стандартів; контроль за їх дотриманням;

- державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем (боротьба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та інші);

- державний вплив на ціни та цінотворення;

- обов'язкове соціальне страхування в різних формах;

- організація оплачуваних громадських робіт;

- соціальне партнерство [44].

Суб'єктами, що здійснюють регулювання у соціальному захисті, виступають ті інститути держави та громадянського суспільства, які свідомо та цілеспрямовано здійснюють соціальний захист, керуючись законодавством, науково-теоретичними знаннями щодо соціальної сфери суспільного життя методами прогнозування, отримання та аналізу інформації, прийняття рішень, втілення їх у життя через організаційно-управлінську діяльність. До суб'єктів соціального захисту належать: держава, суспільство, політичні партії, громадські організації, спонсори, меценати, благодійні фонди [44].

Задля кращого державного управління процесами підвищення ефективності фінансового забезпечення системи соціального захисту необхідна чітка координація зусиль на національному рівні.

Взагалі організаційно-правову структуру соціального захисту населення в Україні можна представити у вигляді чотирьохрівневої системи:

1) Рівень державного управління містить заходи та дії глобального характеру, спрямовані на управління соціальним захистом усього населення

України, визначає загальну лінію розвитку соціального захисту населення;

2) Рівень галузевого управління - являє собою соціальний захист за професійною ознакою, включає мережу відомчих соціальних установ, де заходи носять прикладний характер;

3) Рівень регіонального управління - включає заходи щодо соціального захисту населення, які враховують регіональну специфіку, природні умови, соціально-економічне розміщення продуктивних сил, етнічно-національні фактори та містить конкретні регіональні програми соціального захисту населення, що узгоджуються з державними;

4)Місцеве управління соціальним захистом - включає заходи, спрямовані на реалізацію соціального захисту на рівні міст і районів, що носять винятково прикладний характер [38].

Ключова роль в управлінні державними справами належить, насамперед, вищим органам держави (рис.1.4.) [36].

Верховна Рада України	Президент України	Кабінет Міністрів України

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство праці та соціальної політики України	Місцеві органи виконавчої влади та самоврядування	Інші центральні органи виконавчої влади

Рис. 1.4. Держава - головний суб'єкт соціального захисту.

Виходячи з проголошеного в ст. 6 Конституції України принципу поділу державної влади до цієї системи належать, насамперед, Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади, Президент України, Кабінет Міністрів України та інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, а також органи судової влади [1].

Кожен з названих органів бере участь у реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення в межах своєї компетенції. Соціальний захист - один із пріоритетних напрямів діяльності державних органів, функції яких тісно взаємопов'язані, проте кожна гілка влади виконує певні специфічні функції.

Основні форми участі у формуванні та реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення Верховної Ради України полягають у виконанні в межах Конституції законодавчої функції, функцій парламентського контролю, установчої та бюджетної. Проявом участі парламенту у формуванні та здійсненні державної політики у сфері соціального захисту населення є прийняття відповідних законів України, в яких визначаються основні її засади. До того ж Верховна Рада України, встановлюючи у формі законів повноваження, форми та методи діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, визначає у такий спосіб їх роль в управлінській діяльності у сфері соціального захисту населення [89].

Здійснюючи контрольну функцію безпосередньо, а також через спеціальні органи і посадових осіб за дотриманням Конституції та реалізацією законів України, Верховна Рада все частіше в питаннях соціального захисту населення застосовує таку форму парламентського контролю, як парламентські слухання.

Бюджетна функція Верховної Ради України передбачає щорічне прийняття Державного бюджету, здійснення контролю за його виконанням, внесення до нього змін. Останнім часом має місце стійка тенденція до щорічного зростання соціальної складової Державного бюджету України. Важливою у формуванні соціальної політики парламентом України є роль комітетів Верховної Ради та народних депутатів України, зокрема Комітету з питань соціальної політики та праці й комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів [89].

Актуальним питанням сучасного державотворення в Україні є роль Президента України як гаранта прав людини, у тому числі й у сфері соціального захисту. Повноваження Президента України як глави держави в реалізації соціальної політики полягають, передусім, у виданні відповідних указів. Президент України також дає доручення органам виконавчої влади та користується правом законодавчої ініціативи.

Важливими для сфери соціального захисту населення є установча, кадрова та контролююча функції Президента України. Так, зокрема, Президент України призначає Прем'єр-Міністра України та за його поданням призначає міністра праці та соціальної політики України, голову правління Пенсійного фонду України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій, які забезпечують реалізацію державної політики щодо соціального захисту населення, він же і припиняє їх повноваження [89].

Державна політика у сфері соціального захисту населення реалізується в Україні також через систему центральних і місцевих органів виконавчої влади. У зв'язку з цим особливо важливими є повноваження Кабінету Міністрів України як органу загальної компетенції, який відповідно до Конституції має забезпечувати здійснення соціальної політики, виконання Конституції і законів України в усіх сферах суспільного життя, у тому числі й у сфері соціального захисту населення.

Серед основних функцій та повноважень у сфері соціального захисту населення, які покладено на Кабінет Міністрів України, є такі: забезпечення здійснення внутрішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України, вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод громадянина, забезпечення проведення політики у сферах праці та зайнятості, соціального захисту, розроблення і здійснення загальнодержавних програм соціального розвитку (пп. 1-4 ст. 116 Конституції України) [78].

Очолюючи систему органів виконавчої влади, Кабінет Міністрів України спрямовує та координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади в різних сферах життя, зокрема у сфері забезпечення соціального захисту громадян. Для виконання зазначеного положення Кабінет Міністрів України використовує у межах своєї компетенції різні організаційно-правові форми діяльності, насамперед - видає постанови та розпорядження (ч. 1 ст. 117 Конституції), спрямовані на соціальний захист громадян, які мають нормативно-правовий характер і є обов'язковими для виконання [1].

Дуже вагомою є участь у реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади - Міністерства праці та соціальної політики України. Це обумовлено тим, що основне навантаження за здійснення державної політики у відповідних сферах суспільного життя несуть, переважно, органи спеціальної компетенції, до яких крім зазначеного Міністерства належать Пенсійний фонд України та фонди соціального страхування (соціального страхування від нещасного випадку на виробництві, загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, соціального страхування з тимчасової втрати працездатності) [80].

Міністерство праці та соціальної політики України бере участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування, оплати, нормування та стимулювання праці; здійснює керівництво діяльністю державної служби зайнятості, проводить закони, пов'язані з ефективним функціонуванням ринку праці; сприяє раціональній, продуктивній і вільно обраній зайнятості; розробляє і здійснює заходи для посилення мотивації до праці, удосконалення її оплати, організації та нормування; здійснює комплексне управління охороною праці та державний нагляд за додержанням у процесі трудової діяльності вимог щодо безпеки, гігієни праці та виробничого середовища; здійснює забезпечення через систему підпорядкованих йому органів реалізації права громадян на соціальний захист шляхом своєчасного та адресного надання соціальної підтримки тощо [80].

Органи виконавчої влади в регіонах (місцеві державні адміністрації) разом з органами місцевого самоврядування складають регіональну систему управління соціальним захистом населення. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування як суб'єкти управління соціальним захистом населення забезпечують на регіональному та місцевому рівнях реалізацію державної політики та виконання регіональних програм соціального захисту населення [89].

Отже, фінансове забезпечення розуміють як рух фінансових ресурсів, призначених для забезпечення соціального захисту населення, тобто це гарантія соціальних виплат за рахунок чітко визначених джерел та їхніх обсягів.

Фінансове забезпечення є одним із методів фінансового впливу держави у сфері соціального захисту.

В Україні формування і реалізацію державної політики у сфері фінансового забезпечення соціального захисту забезпечує цілісна система органів державної влади та місцевого самоврядування. До складу цієї системи входять: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство праці та соціальної політики України, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування. Однак зазначене не виключає пошуку шляхів удосконалення системи органів державного управління, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері соціального захисту населення. Це стосується і центральних органів виконавчої влади, як-то: удосконалення структури та функцій Міністерства праці та соціальної політики України, ліквідація Державного комітету України у справах ветеранів.

На сьогодні немає жодної сфери, яка б не мала соціальної складової, що фактично є домінантою її існування. Тому особливо важливо, що в процесі нинішніх глибинних перетворень у суспільному житті влада демонструє рішучість у проведенні чіткої соціально орієнтованої політики.

РОЗДІЛ ІІ. ОЦІНКА ТА АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ

2.1 Аналіз бюджетного фінансування соціального захисту населення

Основними джерелами бюджетного фінансування заходів соціального захисту та соціального забезпечення в Україні є кошти державного і місцевих бюджетів. До основних джерел формування доходів зведеного бюджету відносять податкові та неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом та інші джерела згідно табл.2.1.

Таблиця 2.1. Доходи зведеного бюджету України, млрд.грн.*

Показники	Роки
	2007	2008	2009
	сума	Темпи росту %	Сума	Темпи року,%	Сума	Темпи росту, %
Доходи
Податкові надходження	161,26	128,2	227,16	140,9	208,07	91,6
Податок з доходів фізичних осіб	34,78	152,6	45,90	132,0	44,49	97
податок на прибуток підприємств	34, 41	131,5	47,86	139,1	33,05	69
податок на додану вартість	59,38	117,8	92,08	155,1	84,60	92
акцизний збір із вироблених в Україні товарів	9,07	120,0	10,23	112,8	17,93	175
акцизний збір із ввезених на територію України товарів	1,50	142,3	2,55	170,7	3,69	145
Ввізне мито	9,60	137,5	11,93	124,4	6,33	53
Неподаткові надходження	48,56	119,7	60,50	124,6	74,05	122
Доходи від операцій з капіталом	6,37	198,0	6,70	105,2	3,65	55
Надходження від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій	0,10	68,0	0,14	129,4	0,65	460
Цільові фонди	3,64	169,5	3,35	91,9	2,16	64
Всього доходів	219,94	128,0	297,84	135,4	288,58	96,89
Всього доходів до ВВП,%	30,5	Х	31,4	Х	31,6	Х

* Джерело: Міністерство фінансів України http://www.minfin.gov.ua/

Аналізуючи дані табл.2.1., спостерігаємо зменшення доходів зведеного бюджету у 2009 році на 9,26 млрд. грн. у порівнянні з 2008 роком. Це зумовлено, по - перше, зменшенням податкових надходжень до бюджету (прямих податків, ПДВ та мита) на 19,09 млрд. грн. У 2009 році зменшились також надходження від цільових фондів ( Фонд соціального захисту інвалідів, Фонд охорони навколишнього природного середовища ) на 1,19 млрд. грн. або на 35%. Слід зазначити про збільшення надходжень від сплати акцизного збору на 8,84 млрд. грн., що зумовлено підвищенням ставок акцизного збору у 2009 році. Надходження від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій у 2009 році становили 650 млн. грн., що на 510 млн. грн.. більше, ніж у 2008 році. Але не зважаючи на зменшення доходів зведеного бюджету, їх частка у ВВП країни збільшилася на 0,2% і становила у 2009 році 31,6%. Це пояснюється зменшенням обсягу ВВП з 948 млрд. грн. у 2008 році до 912 млрд. грн. у 2009 році.