Фінансове забезпечення соціального захисту населення в Україні

Соціальне страхування в Німеччині поділяється на обов'язкове і добровільне, і до нього входять 5 основних компонентів: пенсійне, медичне, від нещасних випадків, по безробіттю та інвалідності.

Щодо пенсійного забезпечення, то Німеччина займає 4 місце у Європі за розміром виплачуваних пенсій для осіб, яким виповнилось 60 років і більше, поступаючись лише Люксембургу, Франції і Данії.

Пенсійне страхування включає в себе проведення дій, які необхідні для уникнення дострокового виходу на пенсію і направлені на збереження, покращення і відновлення працездатності, а також сприяння професійному розвитку і професійній перекваліфікації. Воно складається з 3 елементів, які є окремими системами: обов'язкове пенсійне страхування, пенсійне страхування від підприємств та приватне пенсійне страхування. В Німеччині говорять: «якщо ви бідні, то отримуєте таку ж допомогу і лікування, як і решта» на противагу іншому європейському формулюванню «якщо ви бідні, то помираєте раніше» [94].

Щодо системи медичного страхування, то вона теж не однорідна і складається з 5 основних елементів. Перший компонент - стаціонарне медичне обслуговування. На початку 21 століття видатки на стаціонарне обслуговування складали 40 % всіх видатків на медичну допомогу. 59% всіх лікарів Німеччини працюють в лікарнях стаціонарного обслуговування. Другий елемент - амбулаторне обслуговування, третій - виготовлення медикаментів.

В Німеччині існує допомога у разі бідності тим громадянам, які не отримують жодної допомоги і самостійно не можуть себе забезпечити. Таку допомогу мають право отримувати як громадяни Німеччини, так і громадяни іншої держави. Вона передбачає кошти на забезпечення житла, життя або за наявності особливих умов життя, наприклад, інвалідності, хвороби або старості. 8,5 % населення Німеччини отримують таку соціальну допомогу країни, з яких 56% - жінки, а 44 % - чоловіки [94].

Через відсутність в Україні обов'язкового медичного страхування, не сформованість пенсійної системи, відсутність соціального кодексу дана модель на сьогоднішній день не може бути прийнятною для нашого суспільства. Хоча ми маємо майже однакові показники відношення розміру соціальних видатків бюджету до ВВП. Отже, в перспективі модель побудови системи фінансування соціального захисту населення Німеччини може бути використана як основа для створення власної моделі фінансового забезпечення соціального захисту населення.

Для французької моделі соціального забезпечення характерні деякі особливості: по-перше, дуже складна організаційна структура, по-друге, висока доля витрат на соціальні програми, яка перевищує середній рівень по Європейському Союзу, по-третє, існування розгалуженої системи професійно-галузевих схем соціального страхування, наявність розвиненої системи сімейних допомог, по-четверте, велика роль додаткових систем соціального забезпечення, особливо в сфері пенсійного і медичного страхування. По-п'яте, великою відмінністю французької системи соціального захисту від інших європейських є її фінансування переважно за рахунок внесків соціального страхування, які сплачують роботодавці і працівники (Виняток складає страхування від безробіття й сімейні виплати, частка державних дотацій у яких істотно вища, ніж в інших галузях соціального забезпечення, а також страхування від нещасних випадків, яке фінансується виключно за рахунок коштів роботодавця.). По-шосте - існування різноманітних страхових фондів, які реалізують окремі соціальні програми, які доповнюють обов'язкові соціальні послуги в межах загальних обов'язкових схем соціального захисту.

Державна пенсійна система Франції охоплює основну частину пенсіонерів країни за віком, являє собою складну, багатоелементну структуру. країні діє більше 100 основних і понад 300 додаткових видів пенсійного забезпечення. В цілому пенсійна система складається з п'яти компонентів: 1) основні - для найманих працівників; 2) додаткові; 3) спеціальні - для окремих категорій зайнятих; 4) базові - для офіційно непрацюючих працівників; 5) факультативні режими. Кожна з цих підсистем має свою специфіку, яка проявляється у особливостях фінансування, віці виходу на пенсію, тривалості страхового стажу для здобуття повної пенсії, а також методиці розрахунку розміру пенсії [94].

Окрім основних у Франції існують обов'язкові додаткові системи соціального страхування, що функціонують на основі міжпрофесійних національних угод. Велика частина обов'язкових додаткових систем страхування у зв'язку зі старістю зосереджена в рамках двох фондів. Перший охоплює всіх найманих працівників і фінансується за рахунок обов'язкових внесків підприємців (4 % фонду заробітної плати) і найманих працівників, що сплачують 2 % із заробітної плати. Другий фонд здійснює обов'язкове пенсійне страхування керівних службовців і управлінських працівників.

Окрім системи трудових пенсій у Франції існує система соціальних пенсій. Виплата останніх гарантується державою всім людям похилого віку незалежно від характеру і тривалості професійної діяльності. В останнє десятиліття динаміка зростання соціальних пенсій випереджала темпи підвищення доходів працівників [94].

Французька система медичного страхування поділяється на декілька окремих підсистем, що розрізняються за професійною ознакою. Найбільш великою, яка охоплює більше 80 % населення, є спільна система медичного страхування. Поряд з нею існують інші дрібніші страхові режими для працівників окремих професійних груп і галузей. Такими є система страхування для державних службовців і працівників сільського господарства (близько 9 % населення), страхування для самостійно зайнятих працівників (6 %), а також дрібніші системи медичного страхування найманих працівників різних професійних груп (гірників, залізничників, моряків і ін.). Медичне страхування включає медичні, стоматологічні, фармацевтичні, а також лікарняні витрати. При цьому маються на увазі не лише витрати самого застрахованого, але і інших осіб: дружини або чоловіка застрахованого, а також згідно закону і співмешканки, якщо вона повністю залежить від застрахованої особи. Крім цього, правом на медичне обслуговування користуються також діти застрахованого до досягнення ними 20 років, а також інші родичі, які спільно з ним проживають та ведуть домашнє господарство.

Французька система страхування безробіття базується на колективних договорах між організаціями роботодавців та найманих робітників. У Франції існують два великих фонди страхування по безробіттю, які керуються на паритетних засадах представниками працівників та підприємців: Національний союз підтримки зайнятості в промисловості та торгівлі та Союз підтримки зайнятості в промисловості та торгівлі. Перша організація відповідає за фінансові питання і функціонування всієї системи страхування уразі безробіття. Крім того, до її компетенції належать заходи професійної реабілітації безробітних, а також професійне навчання та перекваліфікація. Друга організація керує страховими рахунками, відповідає за надходження внесків, а також за виплату допомоги по безробіттю. В системі забезпечення по безробіттю у Франції виділяють два основні види допомоги, виплата яких залежить від певних передумов. Перший вид -- це допомога, виплата якої пов'язана з такими обставинами як наявність страхового стажу і сплата страхових внесків протягом певного часу. Ця частина системи будується на спільних страхових принципах. Другий вид -- так звана допомога солідарності (допомога по безробіттю), призначена для безробітних, що не мають права на страхову допомогу [94].

Отже французька система соціального страхування включає допомоги по безробіттю, пенсії по старості та інвалідності, різні сімейні допомоги, компенсацію витрат на лікування та ін. Вона базується на принципі перерозподілу доходів (виплати суб'єктам соціального страхування здійснюються шляхом відрахувань зі сторони економічно активної частини населення). В результаті французьке суспільство залишається одним із найбільш однорідних та найменш несправедливих.

Принципи побудови соціальної держави у Франції впроваджені в українську систему соціального захисту населення під час переходу до ринкових відносин. Ми маємо подібну систему соціальних допомог. Україна може впровадити досвід Франції у сфері фінансування загальних обов'язкових схем соціального захисту, в сфері пенсійного і медичного страхування.

В американській моделі соціальної політики присутній лібералізм. Система базується на принципі відокремлення соціального захисту від вільного ринку й обмеження захисту лише тих, хто не має інших доходів, крім соціальних виплат. Загалом при такій моделі забезпечується досить високий рівень і якість життя основної частини населення [94].

Більшість американців (85 відсотків) становлять «середній клас» населення за рівнем достатку. Належність до середнього класу означає, що люди добре живуть, мають машини, користуються відпусткою і здатні сплатити, хоч би частково, навчання своїх дітей в університеті. Такі люди працюють на фабриці, управляють магазинами або є кваліфікованими вчителями, медичними працівниками. Сюди відносять фермерів, поліцейських, комівояжерів. Вище за середній клас - дуже багаті люди. Нижче -- бідні. Бідність в Сполучених Штатах визначити важко. Як правило бідною вважається сім'я з трьох чоловік, річний дохід якої становить 8000 доларів або менше. Проте багато бідних мають дохід куди менший, ніж ця «мінімальна» сума. Бідним людям жити важко. Вони взагалі не працюють або заробляють не достатньо, для того щоб вистачало на їжу і інші потреби. Більшість живе у напівзруйнованих будинках, бездомні - живуть в притулках. Бідні не здатні оплатити навчання для дітей, медичну допомогу [94].

Більшість американців стурбована існуванням в державі крайньої бідності. Проте Сполучені Штати завжди були відомі своїм багатством, достатком продовольства і можливостями кожному, хто бажає створити собі хороше життя. Мета системи - підтримка економічної системи вільного підприємництва, у якій кожен, що бажає працювати, може знайти собі роботу, здатну принести достатній дохід для безбідного життя. І завжди знаходиться кількість людей, що не змогли знати собі роботу відповідну своїм можливостям. Число безробітних осіб в країні коливається залежно від спільної економічної кон'юнктури, за офіційними даними в останні роки безробіття в США становить 7-8%.

Заходи для подолання бідності різноманітні. Один із заходів - це надання допомоги у соціальному забезпечення, що являє собою щомісячні суми, які виплачуються державою тим особам, чий дохід не забезпечує таких основних потреб, як їжа, дах і одяг. Медікейд -- надання безкоштовної медичної допомоги і госпіталізації. Видача продовольчих купонів (книжечки спеціальних талонів, дійсних для придбання продуктів в будь-якому магазині). Шкільне харчування -- безкоштовні сніданки і обіди для школярів. Розподіл надлишків продовольства -- в рамках цієї програми уряд скуповує величезну кількість продовольчих продуктів і безкоштовно розподіляє їх серед бідних сімей [94].

Велику роль у забезпеченні соціального захисту населення має благодійність. Зокрема у 2008 році благодійні внески склали $307,56 млрд. Таким чином кожна американська сім'я витратила на благодійність за рік біля $1 тис. А ті хто не зміг поділитися грошами добровільно відпрацьовували певну кількість годин. У 2007 році було зароблено $3,5 млрд. через волонтерську працю (8 млрд. годин). Про жертовність американського суспільства свідчить той факт, що індивідуальні пожертви пересічних американців перебільшують у сім разів благодійну допомогу корпорацій та заможних людей. Не дивлячись на те, що 75% коштів благодійники отримають на індивідуальному рівні, 50% бюджетів неприбуткових організацій США формуються за рахунок оплати за послуги, 20% - це державні гранти [84]

Ліберальна модель соціальної політики також є характерною для Великобританії. Формувалася вона за панування приватної власності.

У Великобританії взагалі функціонує 150 державних соціальних служб з оцінки потреб та планування надання соціальних послуг, в обов'язки яких входить визначення потреб, призначення соціальних послуг, призначення соціальної допомоги. У країні налічується 31 тис. постачальників соціальних послуг для дорослих, з яких близько 70% - недержавні або приватні постачальники соціальних послуг, 30% - комбіновані. 76% послуг надається на місцевому рівні [94]

Британська система не передбачає існування цільових страхових внесків, призначених для утримання конкретних страхових програм: пенсійного, медичного страхування, пенсій по інвалідності тощо.

Структура фінансування системи соціального захисту в Великій Британії визначається поділом цієї системи на дві частини: національну охорону здоров'я та національне соціальне страхування. Перша фінансується на 90% з державного бюджету, а друга -- за рахунок страхових внесків найманих працівників і підприємців. Окрім охорони здоров'я, податкове фінансування характерне для убезпечення від нещасних випадків на виробництві, а також сімейних виплат.

Особливості британської системи соціального захисту:

1).Відсутність спеціальних, організаційно оформлених інститутів, що займаються страхуванням конкретних видів соціальних ризиків -- страхування по старості, по хворобі, від безробіття, від нещасних випадків на виробництві тощо. Всі програми соціального захисту об'єднані в рамках єдиної системи соціального захисту.

2).Велика роль державних установ у забезпеченні соціальними послугами та виплатами, також їх тісний зв'язок із приватними страховими програмами [94].

Соціальні служби у Великобританії надають різноманітні послуги. На прикладі міста Бірмінгем можна побачити чим займаються і як діють соціальні служби у Великобританії. При міській раді міста діє дирекція з питань дорослих та громад (соціальні служби), яка надає широкий спектр послуг [94].

У Великобританії існує розподіл функцій при наданні соціальних послуг різним групам клієнтів, і організацією надання соціальних послуг дітям опікується Департамент освіти і науки. Всього по країні діє 120 схожих центрів, вони є нецентралізованими, мають власні програми діяльності, що розробляються відповідно до місцевих потреб.

Підсумуючи все вище сказане, порівняємо обсяг соціальних видатків з бюджету у відсотках до ВВП згаданих країн та України (рис 3.1.) [74].

Рис.3.1.Соціальні видатки бюджету у відсотках до ВВП різних країн світу

Згідно з поданими розрахунками, загальний обсяг видатків на сферу соціального захисту населення та соціального забезпечення в Україні є доволі значним навіть у порівнянні з розвиненими країнами. За показником «Соціальні видатки у відсотках до ВВП» Україну у 2008 році випереджали лише Швеція та Франція, які мали показники у розмірі 32% і 29% відповідно.

Однак, попри значний обсяг соціальних видатків, якість соціальних послуг та інших заходів соціального захисту в Україні досі залишається відносно низькою у порівнянні з іншими країнами, а соціальні потреби найбільш вразливих категорій населення не задовольняються достатньою мірою. Незважаючи на значний обсяг, видатки на сферу соціального захисту та соціального забезпечення в Україні у розрахунку на одну особу є доволі низьким у порівнянні з розвинутими країнами (рис 3.2.) [74].

Рис. 3.2. Соціальні видатки у розрахунку на одну особу різних країн світу

Згідно рис.3.2, на якому розраховано видатки на сферу соціального захисту та соціального забезпечення за методологією ОЄСР з урахуванням індексу купівельної спроможності та порівняти їх з аналогічними видатками країн - членів ОЄСР, можна зробити висновок, що, незважаючи на значні кошти, які виділяються на соціальну сферу з державного та місцевих бюджетів, а також з урахуванням видатків державних цільових позабюджетних фондів та видатків на охорону здоров'я та видатків на забезпечення житлом окремих категорій громадян, рівень державного фінансового забезпечення на одну особу в Україні залишається одним із найнижчих серед країн - членів ОЄСР.

У Західній Європі та у США близько третини соціальних програм здійснюється благодійними організаціями. За різними даними, у США зареєстровано понад 65 тисяч фондів, у Європі їх кількість коливається від 80 до 100 тисяч. І хоча для міжнародної західної громади благодійні фонди не є новим феноменом, дослідження з розвитку європейських благодійних організацій зазначають, що близько 40% усіх фондів Західної Європи було створено наприкінці ХХ ст., а в США щоденно створюється 7 нових організацій. [84]

Благодійні організації зазвичай надають гранти, займаються спонсорством, реалізують власні доброчинні програми. Дослідники констатують, що 26 тисяч благодійних фондів у дев'ятьох країнах Західної Європи звітують про витрати понад 51 мільярд євро, що в середньому становить майже 2 млн. євро на фонд (табл. 3.1.) [84]

Таблиця 3.1.Витрати благодійних фондів країн Європи, млн. євро

Країна	Загальні витрати фондів	Рік
Німеччина	37 000,0	2006
Італія	4 948 ,6	2007
Великобританія	3 231,1	2006/07
Франція	3 139,0	2006
Нідерланди	2 672,2	2006
Іспанія	925,9	2007
Швеція	656,0	2006/07
Фінляндія	387,7	2006
Бельгія	150,0	2007
Загалом	51010,6

Джерело: wikipedia

Згідно даних табл.3.1. найбільше здійснюють видатки благодійні фонди Німеччини - 37 млрд. євро, що складає 72% усіх видатків країн Європи. Найменше витрачають кошти благодійні фонди Бельгії - лише 150 млн. євро.

Отже, використовуючи зарубіжний досвід, можна побудувати ефективну систему фінансового забезпечення соціального захисту населення. З одного боку, їй мають бути притаманні плюралізм форм власності та розвинута система ринкових відносин, з іншого -- певний ступінь участі держави у забезпеченні ефективності економіки, регулюванні доходів населення та зайнятості, формуванні умов, що забезпечують задоволення його потреб.

3.2 Основні шляхи вдосконалення фінансування соціального захисту в Україні

На ефективність української системи фінансового забезпечення соціального захисту негативно впливає відсутність двох важливих складових, а саме:

- системи оцінювання впливу різних заходів соціального захисту на становище їх одержувачів;

- системи ефективного обліку громадян, які потребують соціального захисту з боку держави [74].

По - перше, важко визначити ефективність окремих заходів соціального захисту та програм соціального спрямування, якщо немає системи, яка б дозволила оцінити їх вплив на зниження рівня бідності чи вирішення інших соціальних потреб. По - друге, за відсутності ефективної системи обліку (наповненого єдиного реєстру) потенційних одержувачів різних видів соціального захисту важко визначити сім'ї, які найбільше потребують опіки з боку держави. Як наслідок, тільки третина сімей, на які спрямовуються різні заходи соціального захисту та соціальної підтримки з боку держави, належать до бідних чи інших соціально незахищених категорій громадян. Таким чином, багато домогосподарств, які фактично за більшістю ознак не можна віднести до бідних, отримують значну частку соціальних трансфертів за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Отже, система заходів соціального захисту та існуючі програми соціального спрямування не є ефективними засобами зниження рівня чи подолання бідності в Україні. Це також означає, що обсяг соціальних трансфертів, які мають на меті зниження рівня бідності, можна значно зменшити у разі, якщо вони будуть адресними і спрямовуватимуться безпосередньо малозабезпеченим категоріям населення. За таких умов виникає потреба провести глибокий аналіз системи існуючих заходів соціального захисту та видів соціального забезпечення, щоб запровадити механізми, які дозволять надавати соціальну допомогу та інші заходи соціальної підтримки тим категоріям населення, які дійсно її потребують [56].

Має відбутися поступовий перехід держави від переважання натуральних трансфертів (перш за все, пільг) до грошових трансфертів. Водночас частина пільг може бути трансформована у соціальні послуги або умовні грошові трансферти.

Основними причинами неефективності фінансування сфери соціального захисту в Україні є:

1) У сфері фінансування пільг:

- планування бюджетних коштів на фінансування пільг окремим категоріям громадян залежить не від кількості пільговиків, а від фінансових можливостей держави [74].

Через відсутність реальних даних про кількість осіб, які мають право на пільги, та вартість надання тих або інших видів пільг впровадження уніфікованих підходів до визначення загального обсягу видатків державного бюджету на фінансування пільг суттєво ускладнюється. Відшкодування вартості наданих впродовж року пільг здійснюється в межах фінансових можливостей держави на відповідний рік, а через це знижується якість послуг, які надаються на пільгових умовах, та порушується порядок їх надання.

Наприклад, середня вартість путівки для виплати грошової компенсації за невикористане право на безоплатне санаторно - курортне лікування/оздоровлення щороку встановлюється Міністерством праці та соціальної політики України за поданням Фонду соціального захисту інвалідів та за погодженням із Міністерством фінансів України в межах обсягу бюджетних асигнувань відповідно до Закону про державний бюджет на поточний рік.

Організація надання пільг фактично полягає у відшкодуванні витрат підприємствам, які надають певні послуги пільговим категоріям громадян, і вартість наданих таких послуг, зазвичай, залежить від тарифної політики надавачів послуг, а не від державного регулювання розрахункової вартості пільги [60].

- видатки на надання пільг практично плануються не органами місцевого самоврядування, яким делеговано повноваження щодо фінансування пільг, а центральними органами виконавчої влади.

- велика кількість задекларованих у чинному законодавстві пільг є слабким місцем української системи соціального захисту населення. За різними оцінками, вартість всіх пільг, що повинні надаватися згідно з чинним законодавством, складає від 19 до 29 млрд. грн. Проте лише незначна частина цих пільг реально фінансується з державного бюджету. На сьогодні щонайменше 58 законів України встановлюють певні види пільг. Згідно з цими актами, право на отримання різних видів пільг мають близько 15 млн. громадян України [74].

- існування певних колізій між спеціальним законодавством у сфері соціального захисту та соціального забезпечення і чинним бюджетним законодавством ця проблема, наприклад, стосується соціального захисту дітей війни. Згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни», їм щомісяця повинна виплачуватися надбавка до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, але Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» ці виплати було призупинено. У 2008 році їх відновили, але у меншому розмірі - 10% від мінімальної пенсії за віком. 9 липня 2007 року Конституційний Суд України визнав такі дії уряду та законодавців неконституційними [74].

- в Україні, на відміну від розвинутих країн світу, пільги використовуються не лише для соціальної підтримки малозабезпечених чи інших соціально незахищених категорій населення: багато пільг встановлено для громадян, які мають заслуги перед країною або ж для заохочення зайнятості у певних сферах чи в деяких галузях економіки.

- в рамках чинного законодавства у сфері соціального захисту, а також чинного бюджетного законодавства деякі громадяни безпідставно користуются певними видами пільг.

- чинне законодавство встановлює цілий ряд пільг, які реально не фінансуються, замість системи умовних грошових трансфертів, що успішно використовуються в інших країнах.

- існуюча система пільг і невідповідність основних механізмів розподілу наявних ресурсів інтересам соціально незахищених категорій населення призводить до загальної неефективності діючої в Україні системи соціального захисту.

- механізм соціальної підтримки малозабезпечених громадян, який реалізується через призначення пільг, нечітко сфокусований. Ця проблема має два аспекти: по - перше, не всі особи, які мають право на отримання пільг, насправді користуються ним; по - друге, складність системи пільг часто призводить до зловживань ними [74].

2) У сфері фінансування соціальних послуг:

- більшість бюджетних коштів спрямовується на організацію надання соціальних послуг у спеціалізованих державних або комунальних установах стаціонарного типу.

- значно менша частина бюджетних коштів спрямовується на надання соціальних послуг у громадах

- органи місцевого самоврядування не мають стимулів для зміни пріоритету бюджетного фінансування з установ стаціонарного типу на установи, що надають соціальні послуги у громадах.

- формула, за якою розраховується ціна за соціальні послуги, що надаються недержавними надавачами, відрізняється від тієї,що використовується для розрахунку вартості послуг державних стаціонарних установ або комунальних закладів, які надають послуги у громаді [74].

Основними шляхами реалізації заходів щодо реформування фінансового забезпечення соціального захисту слід вважати такі:

- запровадження і фінансове забезпечення на державному рівні мінімальних соціальних гарантій (пенсій, стипендій, допомоги малозабезпеченим непрацездатним громадянам, безробітним);

- встановлення науково обґрунтованих пропорцій між середніми мінімальними рівнями заробітної плати і пенсій, допомогою по безробіттю та допомогою малозабезпеченим громадянам пенсійного віку і сім'ям з дітьми, різними оцінками рівнів бідності;

- запровадження, виходячи з динаміки споживчих цін, попереджувальних заходів соціального захисту населення, адресної допомоги і субсидій;

- захист купівельної спроможності малозабезпечених непрацездатних громадян і сімей [69].

Ці пропозиції є тактичними завданнями. Стратегічними завданнями реформування фінансового забезпечення соціального захисту слід вважати:

1)Значне зростання ролі страхових підходів у механізмах системи соціального захисту населення та створення законодавчих, інституційних і фінансових засад для нової системи соціального страхування, що передбачає обов'язкове страхування, пов'язане зі стажем роботи громадянина і його участю у створенні фондів соціального страхування;

2)Державне страхування окремих категорій громадян і відповідне забезпечення гарантій, які бере на себе держава (щодо військовослужбовців та ін.), добровільне страхування [54].

Така система соціального страхування має забезпечити більш ефективний соціальний захист населення, об'єктивну диференціацію пенсій та інших соціальних гарантій відповідно до внеску кожного громадянина, його страхового статусу та інше.

Одним з важливих напрямів вирішення проблеми з фінансовим забезпеченням соціального захисту є вирішення проблем зв'язаних з бюджетним процесом в Україні. Першочерговою з таких проблем можна виділити відсутність в нашій державі ефективної системи планування і контролю за виконанням бюджетних програм. Доцільним, як показує досвід розвинутих країн, є впровадження системи середньострокового бюджетного планування. Впровадження відповідних рішень дає змогу більш ефективно і прозоро планувати видатки на соціальний захист і соціальну сферу України, що зв'язано в першу чергу з тим, що оцінити результати роботи в даних напрямах можливо лише при аналізі декількох періодів за допомогою єдиної системи взаємозв'язаних показників. Заходи, об'єднані в рамках соціальної політики, не є тимчасовими для вирішення певних нагальних потреб, а цілеспрямованим комплексом дій результат якого проявляється протягом тривалого відрізку часу, до того ж проблем в цій сфері за майже 20 років тотального дефіциту коштів накопичилося немало, а саме тому планування на середньо- і довгостроковій основі програм соціального захисту та розвитку соціальної сфери може бути одним із тих шляхів, які вирішать наявні соціальні протиріччя в суспільстві [52].

Першочерговим є вирішення питання медичного страхування. За різними оцінками установи охорони здоров'я потребують коштів мінімум в 4-5 разів більше ніж виділяється щороку, тобто рівень забезпечення реальної потреби в коштах не перевищує 20-25 %, а звідси випливає незадовільний стан медичного забезпечення, практична відсутність реально "безкоштовної" медичної допомоги, право на яку гарантується Конституцією України, так як лікарні, амбулаторії, поліклініки та інші заклади медицини забезпечені лікарськими засобами в основному невідкладного характеру. Також на стан речей впливає скромна оплата праці в цих соціально важливих галузях, відповідно корупція, погане ставлення до осіб, що споживають освітні, медичні, культурні послуг. Тому запровадженню медичного страхування має передувати удосконалення та розвиток медичної інфраструктури, модернізація технічного обладнання. [66].

Вирішення проблеми в побудові бюджетної системи України, точніше в системі розподілу повноважень та функцій державного і місцевих бюджетів, дасть змогу удосконалити фінансове забезпечення соціального захисту населення. В нашій країні надмірним є ступінь централізації влади і відповідно фінансових можливостей органів, які цю владу реалізують. Одним із принципів функціонування системи соціального захисту є його адресність тим категоріям громадян, які його дійсно потребують. Відповідно для задоволення потреби в соціальному захисті органи, що його здійснюють повинні бути якомога ближче до власне споживача цих послуг, звідси випливає необхідність децентралізації бюджетної системи, а також перегляд дохідної бази місцевих бюджетів, створення умов (законодавчих, економічних і організаційних) для більшого ступеня незалежності місцевих органів влади. Доцільним видається фінансування з державного бюджету лише видатків загальнодержавного значення, зокрема на охорону правопорядку, оборону, енергетичну і екологічну безпеку, загальнодержавне управління. Передача повноважень фінансування більшості сфер до ланки місцевих бюджетів, на нашу думку, набагато збільшило б ефективність витрачання коштів, спрямування ресурсів на найбільш важливі ділянки діяльності влади з забезпечення економічного і соціального добробуту громадян, покращило б пропорційність виділених асигнувань на ту чи іншу галузь діяльності (в тому числі і соціальну сферу) реальним потребам території та відповідності виділених коштів терміновості вирішення тих чи інших проблем регіонального розвитку, а опосередковано на економічний і соціальний розвиток всієї держави, так як вона є об'єднуючою ланкою системи господарств окремих територій [76].

Однією з головних гарантій соціального захисту є реалізація функцій держави стосовно забезпечення і надання можливостей щодо підвищення рівня життя населення. Одним з основних методів впливу держави на зменшення істотного розриву у доходах найбільш багатих порівняно з малозабезпеченими категоріями населення є фіскальна політика у галузі оподаткування доходів фізичних осіб і прибутків підприємств. Однак безмежне втручання уряду у перерозподіл доходів може мати як позитивні, так і негативні наслідки. Тому при дослідженні системи факторів соціального захисту населення доцільним є встановлення характеру їх зміни від впливу факторів фінансово-кредитного механізму, зокрема від показника суми кредитів, наданих державою.

Іншою перспективою підвищення ефективності фінансування системи соціального захисту населення можна назвати залучення приватного сектора економіки до цієї галузі. На даний момент існування ринкових механізмів господарювання видається доцільним стимулювання створення корпоративними структурами закладів соціальної інфраструктури всіх галузей, зокрема залучення середнього та великого бізнесу. Здійснити такі можливо за рахунок непрямих засобів впливу держави на економіку, зокрема через надання державою суб'єктам бізнесу, які беруть на себе певну соціальну відповідальність, податкових, кредитних пільг, надання переваг в тендерних торгах, державних замовленнях проектам, що передбачають реалізацію соціально важливих заходів, під час приватизації державних підприємств зобов'язувати нового власника підтримувати (створювати) і розвивати власну соціальну інфраструктуру приватизованого підприємства, тощо [58].

В цьому шляху вирішення проблеми фінансового забезпечення соціальної інфраструктури очевидні декілька позитивних моментів: по-перше, зменшується навантаження на бюджети всіх рівнів; по-друге, такий крок може послужити стимулом для підвищення продуктивності праці; по-третє, фінансові вигоди для соціально свідомих підприємств в вигляді державного стимулювання; по-четверте, як показує як світовий, так і вітчизняний досвід, ефективність використання корпоративних коштів на порядок вища. ніж коштів державного і місцевих бюджетів.

Такі заходи допомогли б не тільки розрядити сучасну соціальну обстановку, а й могли б покращити економічну ситуацію, так як кошти, що вивільнились, можна було б спрямувати на економічний розвиток (що розширило б фінансові можливості держави), вирішення проблеми зайнятості, соціальний захист, реалізацію інших програм переходу до соціально-орієнтованої економіки.

Вирішальним у побудові відносин між державою та незалежними недержавними організаціями в соціальній сфері має стати принцип вторинності державних послуг по відношенню до громадських (на рівні громади). Найважливішою умовою для цього є:

1) Вдосконалення нормативно-правової бази :

- визначити види соціальних послуг відповідно до міжнародного та національного соціального законодавства і практики;

- визначити послуги, які можуть бути делеговані недержавним суб'єктам надання послуг;

- переглянути доцільність введення ліцензування надавачів соціальних послуг, визначити закритий перелік послуг, які необхідно ліцензувати, і встановити рівні вимоги щодо ліцензування незалежно від форми власності;

- передбачити перехідний період для здійснення ліцензування недержавних суб'єктів надання соціальних послуг;

- розподілити й визначити функції національних та місцевих органів влади і надавачів послуг у сферах формування політики, організації та контролю, постачання соціальних послуг;

- включити у перелік суб'єктів, які можуть надавати соціальні послуги, і комерційні організації;

- вдосконалити понятійний апарат.

2) Забезпечення професійними кадрами.

3) Державний моніторинг програм з надання соціальних послуг.

4) Впровадити в місцевих органах соціального захисту процедури вивчення потреб у соціальних послугах.

Найактуальнішим питанням фінансування соціального захисту на сучасному етапі є завдання достатнього матеріального забезпечення працівників після виходу їх на пенсію. Головне джерело фінансового забезпечення пенсійної системи України є внески страхувальників і самих застрахованих громадян від їх сумарного заробітку (прибутків) до бюджету Пенсійного фонду України. Очевидно, що доволі висока ставка внеску на фонд оплати праці є основним фактором стимулювання „тіньової економіки”. Це обумовлює необхідність пошуку інших, недержавних джерел фінансування пенсійного забезпечення населення країни відповідного віку [59].

Питання регулювання діяльності недержавних пенсійних фондів мусить вирішуватись шляхом встановлення державного контролю за межами, в яких вони працюють. Особливої уваги потребує процедура рейтингування фінансових установ та емітентів цінних паперів, які будуть об'єктами інвестування пенсійних коштів, визначення і дотримання граничних рівнів ризиків при розміщенні та управлінні активами недержавних пенсійних фондів тощо. Заохочення здорової конкуренції і дотримання стандартів захисту інтересів споживачів фінансових послуг на ринку недержавного пенсійного забезпечення повинні стати перспективними завданнями державного нагляду. Все це потребує створення ефективного механізму функціонування недержавних пенсійних фондів в Україні. Через це вбачається необхідною розробка та реалізація таких заходів: визначення статусу і функцій уповноваженого органу державної влади, який здійснюватиме контроль та нагляд за діяльністю недержавних пенсійних фондів; планування комплексу робіт щодо управління пенсійним фондом та його активами компанією-адміністратором; обґрунтування вимог до обсягів мінімальних статутів і власного капіталу НПФ та зберігачів пенсійних активів; встановлення мінімально допустимої рентабельності операцій з активами пенсійних фондів не нижче від рівня інфляції за звітний період; запровадження механізму відповідальності компаній з управління коштами пенсійних фондів за їх збереженням, обов'язково передбачивши такі показники, як ліквідність та якість пенсійних активів, а також прибутковість і ризикованість операцій з цими коштами; забезпечення вільного доступу до інформації щодо обсягу нарахувань на персоніфікованих рахунках та руху цих коштів за першою вимогою [70].

Важливим джерелом забезпечення соціального захисту населення країни є кошти державних соціальних фондів. Система соціального страхування, яка діє в Україні, ще не набула тих завершальних форм, які широко використовують у багатьох розвинутих країнах. Окремі напрямки обов'язкового державного соціального страхування в теоретичному плані ще недостатньо опрацьовані. Формування фінансових ресурсів страхових фондів не враховує реального змісту ринкової економіки, зокрема вартісні аспекти робочої сили та особливості встановлення паритетних джерел надходження коштів. Проблематика функціонування соціального страхування не представлена в Бюджетному та Податковому кодексах. Зберігаються елементи нестрахового розподілу. Функціональна нечіткість теоретичних форм страхових платежів постійно відтворює проблему фінансової нестійкості системи обов'язкового соціального страхування. На сьогодні доволі важливою проблемою є дублювання окремих функцій соціальних фондів. Запровадження загальної для всіх фондів процедури стягнення та обліку страхових внесків є фактором підвищення ефективності адміністративного управління системою соціального страхування і зменшення дефіциту бюджету фондів.

Але перш за все необхідно пам'ятати, що обсяг коштів, який спрямовуються на фінансове забезпечення соціального захисту населення, залежить від фінансових можливостей держави, які визначаються обсягом ВВП та науково-обгрунтованим оптимальним обсягом фонду споживання. Здійснюючи соціальні виплати, держава дотримується визначених параметрів. Збільшити видатки на соціальні потреби населення можна тільки за умов зростання обсягу ВВП. Однак держава повинна, насамперед, створювати умови для працездатних громадян, що сприятиме зменшенню кількості людей, які потребують соціальної підтримки.

ВИСНОВКИ

Вирішення проблем, пов'язаних із фінансовим забезпеченням соціального захисту населення , є прерогативою держави.

У ході проведених досліджень були зроблені наступні висновки:

1. Під фінансовим забезпеченням можна розуміти рух фінансових ресурсів, призначених для забезпечення соціального захисту населення. Тобто даний термін означає гарантію соціальних виплат за рахунок чітко визначених джерел та їхніх обсягів.

Аналіз фінансового забезпечення соціального захисту населення дав змогу оцінити масштаби і рівень бідності в Україні, які з кожним роком мають тенденцію до зростання.

2. Доведено, що джерелами фінансування існуючої системи соціального захисту населення України є кошти Державного бюджету, місцевих бюджетів, соціальні фонди та витрати, які фінансуються з інших джерел. З прийняттям Бюджетного кодексу України посилилось значення бюджетів як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. Поряд з цим у бюджетах обласного рівня та бюджетах АР Крим видатки на соціальні потреби представлені опосередковано, а такий напрямок, як соціальний захист та соціальне забезпечення не представлений взагалі.

3. «Соціальний захист» - найбільша видаткова стаття зведеного бюджету України. У 2009 році частка фінансування цієї видаткової статті дорівнювала 26%, що значно перевищує видатки на охорону здоров'я, освіту, економічну діяльність, частка яких у зведеному бюджеті становить 11%, 21% та 17% відповідно. В абсолютному значенні бюджетне фінансове забезпечення соціального захисту населення становить більше 80 млрд. грн. або 9% ВВП.

Визначено, що видатки місцевих бюджетів на соціальний захист населення (93-95 %) здійснюються за рахунок субвенцій, що свідчить про надмірну централізацію коштів. А це негативно впливає на прийняття оптимальних рішень у процесі оперативного реагування на певні соціальні проблеми населення регіону.

Протягом 2005 - 2009 років найбільшою видатковою статтею зведеного бюджету у соціальній сфері є фінансове забезпечення соціального захисту пенсіонерів. У 2009р. дана стаття видатків складає 59% усіх видатків бюджетного фінансування соціального захисту населення в Україні.

4. Державні цільові позабюджетні фонди відіграють не менш важливу роль у фінансовому забезпеченні соціального захисту населення. Зокрема у 2009 році обсяг доходів фондів становив 167 млрд. грн. або 18% ВВП. Ці кошти сприяли фінансовому забезпеченню видатків фондів, загальна сума яких склала 187 млрд. грн. або 20% ВВП.

Перевищення видатків над доходами державних цільових позабюджетних фондів є результатом невиконання Пенсійним фондом планових показників по доходах (було затверджено 151 млрд. грн.., виконано - 148 млрд. грн.), і як результат наявність дефіциту (за 2009 р. становив 16,2 млрд. грн).

Пенсійний фонд - найбільший цільовий державний позабюджетний фонд України, він охоплює 13,1 млн. пенсіонерів. Аналіз частки видатків Пенсійного фонду в загальному обсязі видатків державних цільових позабюджетних фондів, дав змогу зробити висновок про те, що протягом останніх п'яти років частка видатків Пенсійного фонду становила у середньому 88% всіх видатків державних позабюджетних фондів.

Державні цільові позабюджетні фонди щороку обслуговують майже 14,5 млн. працездатних осіб і 14 млн. пенсіонерів, 320 тис. потерпілих на виробництві осіб та від 500 до 600 тис. безробітних громадян.

5. Проаналізовано участь недержавних організацій у фінансовому забезпеченні соціального захисту населення. Встановлено, що в Україні діє 108 недержавних пенсійних фонди, якими у 2009 році було здійснено виплат 27,2 тис. учасникам (5,7% від всіх учасників НПФ) на суму 90,1 млн. грн.

Загальний обсяг активів, сформованих пенсійними фондами, у 2009 році становить 857,9 млн. грн. Всього за 2009 рік активи недержавних пенсійних фондів зросли на 40,1% (на 245,7 млн.грн.) і становлять 0,1% ВВП країни. Понад 90 благодійних організацій діють у сфері соціального захисту населення. На жаль, в Україні рівень розвитку благодійництва ще не досяг високого рівня. Майже відсутня узагальнена інформація щодо фінансової діяльності даних організацій. Проведений аналіз найбільших благодійних фондів України, які забезпечують обсяг фінансового забезпечення соціального захисту у розмірі 0,01% ВВП, дав змогу зробити висновок, що з кожним роком обсяг надходжень та видатків благодійних фондів збільшується, що дає змогу прогнозувати подальший розвиток цих організацій в Україні.

Згідно проведеного аналізу, фінансове забезпечення соціального захисту населення за рахунок третього сектору економіки становить приблизно 1% ВВП. Це дає змогу зробити висновок про те, що держава поки що не сприймає громадянське суспільство як рівного партнера в системі організації та надання соціальних послуг і не готова "розлучитися" з коштами й передати частину повноважень у цій сфері недержавним громадським організаціям. Разом із тим успіхи окремих організацій, зростання довіри до недержавних організацій з боку влади та громадян дозволяють сказати про те, що формується тенденція до розширення впливу громадянського суспільства і в соціальній сфері. У сучасних умовах в Україні найбільш прийнятною є комплексна схема, що передбачає поєднання державних соціальних послуг і делегування недержавним організаціям права щодо надання окремих видів соціальних послуг на основі контракту. У майбутньому заклади державної власності мають перейти до комунальної власності, і соціальне замовлення може домінувати.

Незважаючи на значний обсяг фінансування за рахунок державного бюджету та державних цільових позабюджетних фондів, видатки на сферу соціального захисту в Україні у розрахунку на одну особу у 5 разів менше, у порівнянні з аналогічним показником європейських країн.

6. Стан системи фінансового забезпечення соціального захисту населення України можна охарактеризувати такими рисами: надзвичайно високим ступенем державної участі, слабкою участю у її функціонуванні інститутів громадянського суспільства і особливо самого населення; великою кількістю та безсистемністю правових актів, що регулюють діяльність органів соціального захисту населення; дефіцитом коштів у бюджетах усіх рівнів для фінансування заходів у сфері соціального захисту; великою кількістю соціальних допомог, а також категорій їх отримувачів, розгалуженою системою пільг, переважанням безадресного порядку їх надання. Основною проблемою системи соціального захисту в Україні є недостатність коштів, у першу чергу бюджетних, для реалізації у повному обсязі вимог чинного законодавства.

Зокрема, планування бюджетних коштів на фінансування пільг окремим категоріям громадян залежить не від кількості пільговиків та вартості послуг, а від фінансових можливостей держави. Через відсутність реальних даних про кількість осіб, які мають право на пільги, та вартість надання тих або інших видів пільг впровадження уніфікованих підходів до визначення загального обсягу видатків державного бюджету на фінансування пільг суттєво ускладнюється.

Багато передбачених чинним законодавством соціальних виплат не спрямовуються чітко тим категоріям громадян, що дійсно її потребують. Це призводить до неефективного використання бюджетних коштів та нерівності, що виникає у системі соціального захисту.

7. Основними орієнтирами удосконалення фінансового забезпечення соціального захисту є наступні:

- забезпечення цільового характеру пільг соціального спрямування;

-підвищення ефективності використання бюджетних видатків на соціальну сферу, забезпечення їх цільового використання.

- посилення впливу держави на розподіл доходів через фіскальні механізми;

- прискорення процесу впровадження пенсійної реформи з формуванням механізмів інвестиційного використання коштів пенсійних фондів, гарантуванням надійності їхніх вкладень.

-активізація державної політики на ринку праці з метою його якнайшвидшої адаптації до структурних змін, які відбуваються в економіці;

- заохочення дій, які здійснюються підприємствами щодо підвищення продуктивності праці та супроводжуються відповідним збільшенням доходів працюючих;

-здійснення цільових кроків щодо стимулювання розвитку національного виробництва у відповідь на зростання внутрішнього споживчого попиту;

- заохочення й розвиток соціальної відповідальності бізнесу.

Головне необхідно пам'ятати при побудові соціально орієнтованої економіки те, що вона має на меті не лише соціальний захист, а й створення такого організаційно-економічного механізму, який би сприяв зменшенню частини населення, що потребує соціальної допомоги.

Список використаних джерел

1. Конституція України. - К.: Право, 1996. - 54 с. //Відомості ВРУ //http://www.rada.gov.ua/

2. Бюджетний Кодекс України. - К.: Вид. Паливода А.В., 2008. - 84с.

3. Закон України «Про державний бюджет України на 2009 рік » 26.12.2008. //Відомості ВРУ //http://www.rada.gov.ua/

4. Закон України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" від 28.12.2007. //Відомості ВРУ //http://www.rada.gov.ua/

5. Закон України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006. //Відомості ВРУ //http://www.rada.gov.ua/

6. Закон України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (20.12.2005). //Відомості ВРУ //http://www.rada.gov.ua/

7. Закон України „Про соціальні послуги”(19.06.2003). //Відомості ВРУ //http://www.rada.gov.ua/

8. Закон України «Про пенсійне забезпечення» (01.01.04 р.). //Відомості ВРУ //http://www.rada.gov.ua/

9. Закон України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (09.07.2003). //Відомості ВРУ //http://www.rada.gov.ua/

10. Закон України “Про страхування”(07.03.1996 із змінами на 2002 р.). //Відомості ВРУ //http://www.rada.gov.ua/

11. Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”(20.12.1991 із змінами на 2002 р.). //Відомості ВРУ //http://www.rada.gov.ua/

12. Закон України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб” (09.04.1992 із змінами на 2002р.). //Відомості ВРУ //http://www.rada.gov.ua/

13. Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”(18.01.2001). //Відомості ВРУ //http://www.rada.gov.ua/

14. Закон України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» (11.01.2001 р.) //Відомості ВРУ //http://www.rada.gov.ua/

15. Закон України “Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” (22.02.2001). //Відомості ВРУ //http://www.rada.gov.ua/

16. Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”(02.03.2000). //Відомості ВРУ //http://www.rada.gov.ua/

17. Закон України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”(05.10.2000). //Відомості ВРУ //http://www.rada.gov.ua/

18. Закон України “Про страхування”(07.03.1996). //Відомості ВРУ //http://www.rada.gov.ua/

19. Закон України “Про пенсії за особливі заслуги перед Україною” (01.06.2000). //Відомості ВРУ //http://www.rada.gov.ua/

20. Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.1992 із змінами і доповненнями від 24.05.2009. //Відомості ВРУ http://www.rada.gov.ua/

21. Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» від 1.06. 2000 № 1768-III. //Відомості ВРУ //http://www.rada.gov.ua/

22. Закон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 року N 3721-XII//Відомості ВРУ //http://www.rada.gov.ua/

23. Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» від 16.11.2000 N 2109-III //Відомості ВРУ //http://www.rada.gov.ua/

24. Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту » від 22.10.1993 № 3551-XII//Відомості ВРУ //http://www.rada.gov.ua/

25. Указ Президента України “Про Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року” від 24 травня 2000 року. //Відомості ВРУ //http://www.rada.gov.ua/