Размещено на http://www.allbest.ru/

НАПРЯМКИ І РЕЗЕРВИ ПОКРАЩАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ

1.1 Суть і основні завдання фінансового аналізу підприємства

1.2 Загальна модель і система показників фінансового аналізу підприємства

1.3 Формування фінансових результатів діяльності підприємства

1.4 Методика проведення аналізу рентабельності діяльності підприємства

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ТА АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВ "СТИРОЛОПТФАРМТОРГ"

2.1 Аналіз рівнів, динаміки та структури фінансових результатів діяльності підприємства

2.2 Аналіз фінансових коефіцієнтів ТОВ "Стиролоптфармторг"

2.3 Аналіз розподілу і використання прибутку

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ І РЕЗЕРВИ ПОКРАЩАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Факторний аналіз прибутку підприємства

3.2 Оцінка фінансового стану ТОВ "Стиролоптфармторг"

3.3 Резерви збільшення прибутку і рентабельності

3.4 Пропозиції щодо покращення фінансових результатів діяльності ТОВ "Стиролоптфармторг"

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

В умовах ринкової економіки підприємство здійснює свою виробничо-торгівельну діяльність самостійно, але конкуренція, що полягає в змаганні підприємств за споживача їх продукції, змушує продавця (виробника) безперервно вдосконалюватися. Підприємство, що програло в цій боротьбі, звичайно стає банкрутом, а відтак не може оплатити вартість товару, робіт і послуг, розраховуватися з бюджетом по обов'язкових платежах та платежах до позабюджетних фондів, якщо зобов'язання по платежах перевищує вартість його майна. Отже, щоб не стати банкрутом, підприємство мусить постійно шукати шляхи поліпшення своєї діяльності.

Важлива роль в реалізації цієї задачі відводиться аналізу господарської діяльності підприємств. З його допомогою виробляється стратегія і тактика розвитку підприємства, обґрунтовуються управлінські рішення, здійснюється контроль за їх виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності виробництва, оцінюються результати діяльності підприємства, його підрозділів і працівників. Аналіз господарської діяльності дозволяє врахувати не тільки загальні закономірності і тенденції розвитку економіки, але і прояви загальних, специфічних і окремих економічних законів в практиці конкретного підприємства, своєчасно виявити тенденції змін і можливості підвищення ефективності виробництва. Завдяки сучасним методам економічних досліджень, методиці системного, комплексного фінансового аналізу, він дозволяє точно, своєчасно, всебічно оцінити результати господарської діяльності підприємства.

Кінцевим фінансовим результатом господарської діяльності підприємства є прибуток. Прибуток - найважливіша категорія ринкових відносин, їй властиві три функції:

- економічного показника, що характеризує фінансові результати господарської діяльності підприємства;

- стимулюючої функції, що виявляється в процесі його розподілу та використання;

- одного з основних джерел формування фінансових ресурсів підприємства

- прибуток - основне джерело фінансування приросту оборотних коштів, оновлення і розширення виробництва, соціального розвитку підприємства, а також найважливіше джерело формування прибуткової частини бюджетів різних рівнів.

В ринковій економіці основною метою підприємницької діяльності є отримання прибутку, збільшення матеріальної зацікавленості учасників бізнесу в результатах фінансово-господарської діяльності. Максимізація прибутку в зв'язку з цим є першочерговою задачею підприємства. На величину прибутку у виробничій діяльності роблять вплив чинники суб'єктивного характеру і об'єктивні, не залежні від діяльності господарського об'єкту.

Суб'єктивні чинники: організаційно-технічний рівень управління підприємницькою діяльністю, конкурентоспроможність продукції, що випускається, рівень продуктивності праці, витрати на виробництво і реалізацію продукції, рівень цін на продукцію.

Об'єктивні чинники: рівень цін на споживані матеріали і енергетичні ресурси, норми амортизаційних відрахувань, кон'юнктура ринку.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні та практичні аспекти формування прибутку і рентабельності на підприємстві. В якості об'єкта дослідження вибрано підприємство ТОВ „Стиролоптфармторг", що здійснює гуртову торгівлю лікарськими засобами та хімічною продукцією на території України та за її межами.

Методологічною основою проведеного дослідження є діалектичний метод пізнання. Дослідження ґрунтується на наукових працях вітчизняних і зарубіжних вчених, законодавчих і нормативних актах органів державної влади щодо регулювання діяльності підприємств України. У роботі застосовувалися загальнонаукові та спеціальні методи дослідження. Аналіз і синтез - для вивчення рівня прибутковості підприємства. Для дослідження впливу чинників на формування прибутку і рентабельності підприємства застосовувався факторний аналіз. За допомогою методу порівняння досліджувались абсолютні і відносні величини прибутку і рентабельності; з використанням методу групування - залежність результативних показників від складових їх формування. Графічний метод використовувався для наочного зображення показників формування прибутку і рентабельності підприємства. Інформаційна база дослідження ґрунтується на нормативно-довідковій та науковій літературі. Фактичні дані отримано з матеріалів фінансової звітності досліджуваного підприємства.

Метою даного дослідження є виявлення резервів збільшення прибутку і рентабельності на основі аналізу фінансових результатів діяльності підприємства ТОВ „Стиролоптфармторг", їх економічне обґрунтування і визначення їх впливу на показники, що характеризують фінансовий стан на даному підприємстві.

Для досягнення поставленої мети необхідне рішення наступних задач:

- Розглянути теоретичні аспекти аналізу фінансових результатів діяльності підприємства, а саме, висловити задачі, послідовність і методику аналізу;

- Продемонструвати вживання висловленої методики на практиці, а саме, розглянути на прикладі діяльності підприємства ТОВ "Стиролоптфармторг". Проаналізувати формування і динаміку прибутку, розрахувати показники рентабельності, провести факторний аналіз прибутку.

- На основі проведеного аналізу виявити існуючі резерви збільшення прибутку і рентабельності, розробити і запропонувати комплекс заходів, направлених на використання виявлених резервів.

Послідовність поставлених нами задач буде відповідати структурі роботи.

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що на основі вивчення та узагальнення наукових праць вчених-економістів були виявлені резерви підвищення фінансових результатів діяльності підприємства, які при реалізації дозволять підвищити прибутковість та конкурентоспроможність підприємства.

Пропозиції і рекомендації, викладені в роботі, будуть сприяти удосконаленню діяльності підприємства та міститимуть шляхи реалізації знайдених резервів підвищення фінансових результатів підприємства.

У першому розділі - „Теоретичні та методичні основи фінансового аналізу" - подаються основні засади фінансового аналізу в загалі, та аналізу фінансових результатів зокрема, їх методи та задачі, також розглядається економічна природа прибутку, та процес його формування.

У другому розділі - „Характеристика та аналіз фінансових результатів діяльності ТОВ "Стиролоптфармторг" - на основі даних фінансової звітності ТОВ "Стиролоптфармторг" буде проведений аналіз фінансових результатів її діяльності, визначені тенденції результатів та вплив основних чинників.

У третьому розділі - „Напрямки і резерви покращення фінансових результатів діяльності підприємства" - буде проведений аналіз потенціалу підприємства та розглянуті можливості реалізації цього потенціалу, тобто шляхи покращення його фінансових результатів.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ

1.1 Суть і основні завдання фінансового аналізу підприємства

Розвиток ринкових відносин підвищує відповідальність і самостійність підприємств та інших суб'єктів ринку в підготовці та прийнятті управлінських рішень. Ефективність цих рішень багато в чому залежить від об'єктивності, своєчасності та всебічності оцінювання існуючих й очікуваних фінансових результатів діяльності підприємства та його фінансового стану. Це сприяло розвитку такого важливого напрямку аналітичної роботи, як фінансовий аналіз.[3]

Фінансовий стан підприємства визначається сукупністю показників, що відображають наявність, розміщення і використання ресурсів підприємства, його реальні та потенційні фінансові можливості. Він безпосередньо впливає на ефективність підприємницької діяльності господарюючих об'єктів. У свою чергу фінансовий стан суб'єктів господарювання прямо залежить від результатів їх підприємницької діяльності.

Фінансовий стан підприємства може бут задовільний або незадовільний. Задовільний фінансовий стан - це стійка ліквідність, платоспроможність та фінансова стійкість підприємства, його забезпеченість власними оборотними засобами та ефективне використання ресурсів підприємства. Незадовільний фінансовий стан характеризується неефективним розміщенням ресурсів та їх неефективним використанням, незадовільною платоспроможністю, наявністю просроченої дебіторської заборгованості перед бюджетом, з заробітної плати, недостатньою фінансовою стійкістю у зв'язку з несприятливими тенденціями розвитку виробництва та збуту продукції підприємства.

Мета фінансового аналізу -- інформаційно забезпечувати прийняття рішень, на які істотно впливають фактичні або прогнозні дані про фінансовий стан підприємства та фінансові результати його діяльності [15, c. 15]. Ідеться про отримання відносно невеликої кількості ключових, найінформативніших параметрів, що об'єктивно і всебічно характеризують стан та динаміку підприємства і його діяльності. Фінансовий аналіз підприємств проводиться з метою виявлення вразливих місць і визначення шляхів їх усунення [17, c. 9]. Дані аналізу відіграють вирішальну роль при визначенні напрямів конкурентної політики підприємства, вони використовуються при оцінці виконання поставлених перед ним завдань і для розробки програм розвитку на перспективу.

Отже основними функціями фінансового аналізу є:

- об'єктивна оцінка фінансового становища об'єкта аналізу;

- виявлення чинників і причин досягнутого стану;

- підготовка і обґрунтування управлінських рішень, що приймаються в області фінансів;

- виявлення і мобілізація резервів поліпшення фінансового становища діяльності.

Інформаційною базою фінансового аналізу є бухгалтерська звітність. Бухгалтерська звітність являє собою систему показників, що відбивають майновий та фінансовий стан організації на звітну дату, а також фінансові результати її діяльності за звітний період [38, c. 21].

Основними джерелами фінансового аналізу є [18]:

- форма №1 річної та квартальної звітності „Баланс підприємства";

- форма №2 річної та квартальної звітності „Звіт про фінансові результати".

Дослідження бухгалтерського балансу дає можливість:

- одержати значний обсяг інформації про підприємство;

- визначити ступінь забезпеченості підприємства власними оборотними коштами;

- встановити, за рахунок яких статей змінився розмір оборотних коштів;

- оцінити загальний фінансовий стан підприємства навіть без розрахунків аналітичних показників.

Бухгалтерський баланс є реальним засобом комунікації, адже завдяки йому керівники отримують уявлення про місце свого підприємства в системі аналогічних підприємств, правильності обраного стратегічного курсу, порівняльних характеристик ефективності використання ресурсів і прийнятті рішень найрізноманітніших питань по управлінню підприємством [38].

Інформація, подана в бухгалтерській формі № 2 є більш аналітичною, деталізованою і конкретною, порівняно з загальним бухгалтерським балансом (форма № 1). Для інвесторів і аналітиків ця форма є в багатьох відношеннях важливіша ніж сам баланс, тому що в ній міститься не застигла одномоментна, а динамічна інформація про те, яких успіхів досягло підприємство протягом звітного періоду та за рахунок яких факторів.

За даними форми № 2 проводять аналіз фінансових результатів діяльності організації як по загальному обсягу в динаміці, так і за структурою, а також факторний аналіз прибутку та рентабельності[38].

Ця бухгалтерська звітність орієнтована на ринкові відносини і значною мірою наближена до вимог Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

З метою фінансового аналізу може використовуватися і інша інформація - дані бухгалтерського і оперативного обліку, поточної звітності підприємства.

Слід зазначити, що за доступністю інформацію поділяють на відкриту і закриту (секретну), що є комерційною таємницею, тому і аналіз може бути двох видів: внутрішній і зовнішній [41].

Внутрішній аналіз здійснюється фінансистами підприємства на основі нормативів, що застосовуються на підприємстві і є комерційною таємницею; виконується він шляхом порівняння їх з плановими параметрами фінансової діяльності підприємства.

Зовнішній аналіз здійснюється за даними бухгалтерської звітності зацікавленими організаціями - податковою інспекцією, банком, іншими структурами. Бухгалтерська звітність, яка застосовується при цьому, містить обмежену інформацію про діяльність підприємства, однак дозволяє досить об'єктивно оцінити фінансовий стан підприємства, не користуючись при цьому інформацією, яка є комерційною таємницею.

Результати фінансового аналізу повинні достовірно відображати фінансовий стан підприємства, результати його діяльності і їх модифікації, що відбулися за звітний період[29, c.68].

Основні користувачі інформації про фінансовий стан та фінансові результати діяльності підприємства такі[29]:

- Керівництво підприємства -- для керівника підприємства ця інформація є основою ефективного керування підприємством та прийняття ефективних управлінських та планових рішень;

- Акціонери підприємства, тобто його власники. Вони оцінюють, наскільки ефективно адміністрація виконує свої функції;

- Податкове управління. Йому необхідно мати інформацію про фінансовий стан підприємства (зокрема про суму прибутку) для визначення сум податків, що їх зобов'язане сплатити підприємство.

1.2 Загальна модель і система показників фінансового аналізу підприємства

Традиційна практика фінансового аналізу підприємства опрацювала певні прийоми й методи його здійснення.

Можна назвати шість основних прийомів аналізу [23]:

- горизонтальний (часовий) аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;

- вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат;

- трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів (за допомогою тренду здійснюється екстраполяція найважливіших фінансових показників на перспективний період, тобто перспективний прогнозний аналіз фінансового стану);

- аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників;

- порівняльний аналіз -- внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньо-галузевими та середніми показниками;

- факторний аналіз - визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник.

Предметом фінансового аналізу підприємства є фінансові ресурси підприємства, їх формування та використання. Для досягнення основної мети фінансового аналізу підприємства - об'єктивної його оцінки та виявлення на цій основі потенційних можливостей підвищення ефективності формування й використання фінансових ресурсів -- можуть застосовуватися різні методи аналізу.

Методи фінансового аналізу -- це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства[42, c.45].

В економічній теорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу взагалі та фінансового аналізу зокрема.

Перший рівень класифікації виокремлює неформалізовані та формалізовані методи аналізу.

Неформалізовані методи аналізу ґрунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях. До неформалізованих належать такі методи:

- експертних оцінок і сценаріїв;

- психологічні;

- морфологічні;

- порівняльні;

- побудови системи показників;

- побудови системи аналітичних таблиць.

Ці методи характеризуються певним суб'єктивізмом, оскільки в них велике значення мають інтуїція, досвід та знання аналітика.

До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залежності, тобто методи:

- ланцюгових підстановок;

- арифметичних різниць;

- балансовий;

- виокремлення ізольованого впливу факторів;

- відсоткових чисел;

- диференційний;

- логарифмічний;

- інтегральний;

- простих і складних відсотків;

- дисконтування.

У процесі фінансового аналізу широко застосовуються і традиційні методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки), а також математико-статистичні методи (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, факторний аналіз, метод головних компонентів)[43].

Для отримання необхідної аналітичної інформації розв'язують групу аналітичних задач, яку можна зобразити як загальну модель. В економіці існує дуже багато таких моделей.

Вихідним етапом фінансового аналізу підприємств є аналіз майна підприємства [25]. Він передбачає загальну оцінку майна з виділенням оборотних мобільних коштів і поза оборотних (іммобілізованих). Відомості про розміщення наявного в розпорядженні підприємства майна містяться в активі балансу.

У структурі балансу особлива роль належить найбільшим засобам, до складу яких входять: наявні гроші, цінні папери, дебіторська заборгованість, матеріально-виробничі запаси. До поза оборотних активів відносять: реальні основні засоби, довготермінові інвестиції і нематеріальні активи.

Завданням аналітика є оцінка структури найбільших та іммобілізованих засобів, а також зміни їх наявності за аналізований період.

В ході аналізу майна підприємства визначають також джерела його утворення. При цьому дається оцінка структури власних і позичених засобів. До власних коштів, за рахунок яких відбувається придбання, надходження і створення майна, відносять статутний фонд і прибуток. У склад власних джерел можуть ввійти також засоби, отримані від держави, орендодавців, інших підприємств, окремих осіб, зацікавлених у розвитку підприємства[25].

Основним джерелом фінансування мобільних активів є власні оборотні кошти, якими підприємство розпоряджається в момент його заснування. Спрямовуючи фінансові результати в основні й оборотні кошти, виходять з економічної доцільності: розмір власних оборотних коштів повинен забезпечувати мінімальну потребу протягом одного виробничого циклу у виробничих запасах, заділах незавершеного виробництва, залишках готової продукції. Єдиним джерелом збільшення власних оборотних коштів є прибуток підприємства.

До позичених засобів належать отримані в кредит від державних, комерційних і кооперативних банків та інших підприємств. Позичені кошти поділяються на кошти тривалого використання і кошти короткотермінового використання. В процесі аналізу позичених коштів оцінюється ефективність їх використання та можливість своєчасного повернення[16].

Важливими показниками, які характеризують ефективність використання своїх коштів, є показники оборотності оборотних коштів. Оборотність оборотних коштів характеризується такими показниками, як оборотність у днях, кількість обертів, коефіцієнт закріплення оборотних коштів.

Аналіз оборотності оборотних коштів передбачає виявлення ступеня прискорення (або сповільнення) оборотності і суми коштів, додатково залучених в оборот (вилучених з обороту).

Аналіз фінансової сталості підприємства передбачає визначення ступеня фінансової незалежності від зовнішніх позичених джерел[22]. Одним з важливих показників, які характеризують фінансову сталість підприємства, є показник питомої ваги всієї суми зобов'язань по залучених (позичених) коштах у вкладеннях в активи власних коштів. Цей показник отримав назву "коефіцієнт автономії". Він показує, наскільки підприємство є незалежним від позичених коштів.

На основі коефіцієнта довгострокового залучення позичених коштів судять про стабільність тієї частини коштів, яка утворюється за рахунок довготермінових кредитів.

Важливим показником фінансової сталості підприємства є коефіцієнт маневрування[22]. Цей показник дає змогу оцінити структуру розподілу власних засобів шляхом визначення питомої ваги власних оборотних коштів у загальній сумі джерел власних коштів. Коефіцієнт маневрування дає відповідь на питання, яка частина власних коштів підприємства не закріплена в цінностях іммобілізованого характеру і перебуває в стані, який дає змогу більш або менш вільно маневрувати цими коштами.

Аналіз платоспроможності дає змогу визначити здатність підприємства до швидкого погашення своїх короткотермінових зобов'язань [3]. При цьому прискіплива увага приділяється такому показнику платоспроможності, як загальний коефіцієнт покриття, що характеризує відношення мобільних засобів до короткотермінової заборгованості. Коефіцієнт покриття дає змогу з'ясувати, чи достатньо у підприємства коштів, які можуть бути використані ним для погашення своїх короткотермінових зобов'язань.

Частковим показником загального коефіцієнта покриття є коефіцієнт абсолютної ліквідності, який характеризує відношення найбільш ліквідної частини оборотних засобів (грошових коштів та цінних паперів) до поточних зобов'язань. Цей коефіцієнт дає відповідь на запитання, яка сума короткотермінових зобов'язань підприємства на звітну дату може бути погашена негайно.

Певну аналітичну цінність має проміжний коефіцієнт покриття[3]. Він визначається як відношення суми грошових засобів, цінних паперів і дебіторської заборгованості разом взятих до короткотермінових зобов'язань підприємства. Таке співвідношення показує, чи достатньо цієї суми для погашення короткотермінових боргів. Оцінюючи цей показник, слід врахувати тривалість короткотермінового кредиту при закупівлі товарно-матеріальних цінностей і продажу продукції підприємства.

Для оцінки загальної ефективності господарської діяльності підприємства визначені показники рентабельності[19]. Вони показують, наскільки прибутковою є діяльність підприємства.

Аналіз показників рентабельності передбачає оцінку рівнів рентабельності, визначення динаміки рентабельності, причин і факторів, які впливають на її зміну, і ступеня їх впливу на цю зміну [15]. Заключним етапом аналізу рентабельності є розробка заходів щодо мобілізації резервів підвищення рентабельності.

Виділяють такі основні показники рентабельності:

- рентабельність капіталу (майна),

- рентабельність фондів (рентабельність виробництва),

- рентабельність продукції.

Завершальним етапом фінансового аналізу підприємства є розробка заходів щодо зміцнення фінансового стану. У кожного підприємства завжди є резерви поліпшення фінансового стану. З'ясувавши в ході аналізу причини фінансових труднощів, їх слід згрупувати за основними напрямами.

Головними з них є виробничі фактори: обсяги виробництва, якість та асортимент продукції, що випускається, відповідність термінів її поставки термінам, передбаченим договорами. Важливу роль відіграють також фактори, пов'язані зі стабільністю матеріально-технічного постачання, наявністю ринків збуту і загальногосподарські.

Можна говорити і про власні фінансові фактори. Це насамперед рівень рентабельності, який багато в чому визначається рівнем цін на продукцію підприємства. Якщо рівень цін не забезпечує підприємству необхідного для його нормального розвитку рівня рентабельності, то слід подумати про перехід на випуск чи реалізацію більш вигідної продукції, а також про пошук таких покупців (в тому числі на нових ринках збуту), які можуть придбати продукцію за вищою ціною.

Другою важливою об'єктивною причиною фінансових труднощів може бути погана забезпеченість виробничого процесу фінансовими ресурсами. У цьому випадку слід потурбуватися про реалізацію понаднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, ліквідацію надлишкових і мало використовуваних основних фондів, реалізацію наявних у підприємства цінних паперів. Серед інших засобів збільшення фінансових результатів мобілізація наявних у підприємства засобів спеціальних фондів, в тому числі резервного, створюваного спеціально з такою метою. Необхідно вивчити можливість отримання кредитів у банках, постачальників, покупців.

Вирішальним способом підвищення ефективності може стати зміна форми господарювання або форми власності.

Фінансовий аналіз підприємства завершується складанням конкретного плану зміцнення його фінансового стану, який містить виробничі, технологічні та організаційні заходи[43].

1.3 Формування фінансових результатів діяльності підприємства

Основною метою аналізу фінансових результатів є розробка і обґрунтованих управлінських рішень, направлених на підвищення ефективності діяльності господарюючого суб'єкта[3].

Першочерговими завданнями аналізу фінансових результатів, завдяки яким досягається його головна мета, є [23]:

- оцінка динаміки абсолютних показників фінансових результатів (прибутку і рентабельності);

- визначення напряму і розміру впливу окремих факторів на суму прибутку та рівень рентабельності;

- виявлення та оцінка можливих резервів зростання прибутку й рентабельності;

- розробка заходів щодо використання виявлених резервів.

Фінансовий аналіз проводиться за допомогою різного типу моделей, що дозволяють структурувати та ідентифікувати взаємозв'язку між основними показниками. Можна виділити три основних типи моделей: дескриптивні, предикативні і нормативні [16,с.38].

Дескриптивні моделі, відомі також як моделі описового характеру, є основними для оцінки фінансового стану підприємства. До них відносяться: побудова системи звітних балансів, представлення фінансової звітності в різних аналітичних розрізах, вертикальний і горизонтальний аналіз звітності, система аналітичних коефіцієнтів, аналітичні записки до звітності. Усі ці моделі засновані на використанні інформації бухгалтерської звітності.

В основі вертикального аналізу лежить інше представлення бухгалтерської звітності - у виді відносних величин, що характеризують структуру узагальнюючих підсумкових показників. Обов'язковим елементом аналізу служать динамічні ряди цих величин, що дозволяє відслідковувати і прогнозувати структурні зрушення в складі господарських засобів і джерел їхнього покриття.

Горизонтальний аналіз дозволяє виявити тенденції зміни окремих чи статей їхніх груп, що входять до складу бухгалтерської звітності. В основі цього аналізу лежить числення базисних темпів росту балансових статей чи статей звіту про прибутки і збитки.

Система аналітичних коефіцієнтів - ведучий елемент аналізу фінансового стану, застосовуваний різними групами користувачів: менеджери, аналітики, акціонери, інвестори, кредитори й ін. Відомі десятки цих показників, тому для зручності вони підрозділяються на кілька груп (додаток 1). Найчастіше виділяють п'ять груп показників по наступним напрямках фінансового аналізу.

1. Аналіз ліквідності. Показники цієї групи дозволяють описати і проаналізувати здатність підприємства відповідати по своїм поточним зобов'язанням. В основу алгоритму розрахунку цих показників закладена ідея зіставлення поточних активів (оборотних засобів) з короткостроковими пасивами. У результаті розрахунку встановлюється, у чи достатньому ступені забезпечене підприємство оборотними коштами, необхідними для розрахунків із кредиторами по поточним операціях. Оскільки різні види оборотних коштів мають різний ступінь ліквідності (здатністю і швидкої конвертації в абсолютно ліквідні засоби - кошти), розраховують кілька коефіцієнтів ліквідності.

2. Аналіз поточної діяльності. З позиції кругообігу засобів діяльність будь-якого підприємства являє собою процес безупинної трансформації одних видів активів в інші:

де: ДС - кошти;

СС - сировина на складі;

НП - незавершене виробництво;

ГП - готова продукція;

СР - кошти в розрахунках.

Ефективність поточної фінансово-господарської діяльності може бути оцінена довжиною операційного циклу, що залежить від оборотності засобів у різних видах активів. За інших рівних умов прискорення оборотності свідчить про підвищення ефективності. Тому основними показниками цієї групи є показники ефективності використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів: вироблення, фондовіддача, коефіцієнти оборотності засобів у запасах і розрахунках [29,с.49].

3. Аналіз фінансової стійкості. За допомогою цих показників оцінюються склад джерел фінансування і динаміка співвідношення між ними. Аналіз ґрунтується на тім, що джерела засобів розрізняються рівнем ціни капіталу, ступенем приступності, рівнем надійності, ступенем ризику й ін.

4. Аналіз рентабельності. Показники цієї групи призначені для оцінки загальної ефективності вкладення засобів у дане підприємство. На відміну від показників другої групи тут абстрагуються від конкретних видів активів, а аналізують рентабельність капіталу в цілому. Основними показниками тому є рентабельність сукупного капіталу і рентабельність власного капіталу.

5. Аналіз положення і діяльності на ринку капіталів. У рамках цього аналізу виконуються просторово-тимчасові зіставлення показників, що характеризують положення підприємства на ринку цінних паперів: дивідендний вихід, доход на акцію, цінність акції й ін. Цей фрагмент аналізу виконується головним чином у компаніях, зареєстрованих на біржах цінних паперів і реалізуючих там свої акції. Будь-яке підприємство, що має тимчасово вільного кошту і бажаюче вкласти їх у цінні папери, також орієнтується на показники даної групи [16,с.38].

Предикативні моделі - це моделі прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів підприємства і його майбутнього фінансового стану. Найбільш розповсюдженими з них є: розрахунок крапки критичного обсягу продажів, побудова прогностичних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу (жорстко детерміновані факторні моделі і регресійні моделі), моделі ситуаційного аналізу. Деякі теоретичні і практичні аспекти застосування подібних моделей будуть приведені в наступних розділах диплома.

Нормативні моделі. Моделі цього типу дозволяють порівняти фактичні результати діяльності підприємств з очікуваними, розрахованими по бюджеті. Ці моделі використовуються в основному у внутрішньому фінансовому аналізі. Їхня сутність зводиться до встановлення нормативів по кожній статті витрат по технологічних процесах, видам виробів, центрам відповідальності і т.п. і до аналізу відхилень фактичних даних від цих нормативів [26,с.238]. Аналіз у значній мірі базується на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделей.

Метою експрес-аналізу фінансового стану підприємства є наочна і проста оцінка фінансового благополуччя і динаміки розвитку суб'єкта, що хазяює. У процесі аналізу можна запропонувати розрахунок різних показників (додаток 1) і доповнити його методами, заснованими на досвіді і кваліфікації фахівця.

Експрес-аналіз доцільно виконувати в три етапи: підготовчий етап, попередній огляд бухгалтерської звітності, економічне читання й аналіз звітності.

Ціль першого етапу - прийняти рішення про доцільність аналізу фінансової звітності і переконатися в її готовності до читання.

Перша задача зважується шляхом ознайомлення з аудиторським висновком [21, с.108].

Ціль другого етапу - ознайомлення з пояснювальною запискою до балансу. Це необхідно для того, щоб оцінити умови роботи в звітному періоді, визначити тенденції основних показників діяльності, а також якісні зміни в майновому і фінансовому положенні суб'єкта, що хазяює. Складаючи перше представлення про динамік приведених у звітності і пояснювальній записці даних, необхідно звертати увага на алгоритми розрахунку основних показників. Оскільки розрахунок деяких аналітичних показників (наприклад, рентабельність, доход на акцію, частка власних оборотних коштів і т.п.) може супроводжуватися усвідомленим чи неусвідомленим різночитанням, багато західних фірм приводять у відповідному розділі річного звіту алгоритми для деяких показників. Таку практику доцільно використовувати й в Україні.

Аналізуючи тенденції основних показників, необхідно брати до уваги вплив деяких факторів, що спотворюють, зокрема інфляції. Крім того, не варто забувати, що і сам баланс, будучи основною звітною й аналітичною формою, не вільний від деяких обмежень. Укажемо найбільш істотні з них.

1. Баланс історичний за своєю природою: він фіксує сформовані до моменту його складання підсумки фінансово-господарських операцій.

2. Баланс відбиває статус-кво в засобах і зобов'язаннях підприємства, тобто відповідає на запитання, що являє собою підприємство на даний момент відповідно до використовуваної облікової політики, але не відповідає на запитання, у результаті чого склалося таке положення. Відповідь на останнє питання не може бути дана тільки за даними балансу [13,с.74]. Для цього потрібно набагато глибший аналіз, заснований не тільки на залученні додаткових джерел інформації, але і на осмисленні багатьох факторів, що не знаходять відображення в звітності (інфляція, науково-технічний прогрес, фінансові ускладнення в суміжників і ін.).

3. За даними звітності можна розрахувати цілий ряд аналітичних показників, однак, усі вони будуть марні, якщо їх не з чим порівняти. Баланс, розглянутий ізольовано, не забезпечує просторової і тимчасової порівнянності. Тому його аналіз повинний проводитися в динаміку і по можливості доповнюватися оглядом аналогічних показників по родинних підприємствах, їх середньогалузевими і середньопрогресивними значеннями.

4. Інтерпретація балансових показників можлива лише з залученням даних про обороти. Зробити висновок про тім, великі чи малі суми по тій чи іншій статті, можна лише після зіставлення балансових даних з відповідними сумами оборотів.

5. Баланс є звід моментних даних на кінець звітного періоду й у силу цього не відбиває адекватно стан засобів підприємства протягом звітного періоду. Це відноситься, насамперед, до найбільш динамічних статей балансу. Так, наявність на кінець року великих по питомій вазі запасів готової продукції зовсім не означає, що це положення була протягом року постійним, хоча сама по собі така можливість не виключається [24, с.115].

6. Фінансове положення підприємства і перспективи його зміни знаходяться під впливом не тільки факторів фінансового характеру, але і багатьох факторів, що взагалі не мають вартісної оцінки. У їхньому числі: можливі політичні і загальноекономічні зміни, перебудова організаційної структури керування чи галуззю підприємством, зміна форм власності, професійна підготовка персоналу і т.п. Тому аналіз бухгалтерської звітності є лише одним з розділів комплексного економічного аналізу, що використовує не тільки формалізовані критерії, але і неформальні оцінки.

7. Одне з істотних обмежень балансу - закладений у ньому принцип використання цін придбання. В умовах інфляції, росту цін на використовувані на підприємстві сировина й устаткування, низкою оновленості основних засобів багато статей відбивають сукупність однакових по функціональному призначенню, але різних по вартості облікових об'єктів. Природно, істотно спотворюються результати діяльності підприємства, реальна оцінка його господарських засобів, "ціна" підприємства в цілому [24,с.148].

8. Одна з головних цілей функціонування будь-якого підприємства - одержання прибутку.

9. Необхідно ще раз підкреслити, що підсумок балансу зовсім не відбиває тієї суми засобів, якою реально володіє підприємство, його "вартісної оцінки". Основна причина складається в можливій невідповідності балансової оцінки господарських засобів реальним умовам внаслідок інфляції, кон'юнктури ринку, використовуваних методу обліку й ін. По-перше, баланс дає лише облікову оцінку активів підприємства і джерел їхнього покриття; поточна ринкова оцінка цих активів може бути абсолютно інший, причому, чим більше термін експлуатації і відображення на балансі даного активу, чим більше різниця між його обліковою і поточною цінами. По-друге, навіть якщо припустити, що активи приведені в балансі по їх поточної вартості, валюта балансу проте не буде відбивати точної "вартісної оцінки" підприємства, оскільки ціна підприємства в цілому, як правило, вище сумарної оцінки його активів. Ця різниця характеризує величину гудвілу даного підприємства і може бути виявлена лише в процесі його продажу. Не випадково в ряді країн дискутувалося питання про можливість і доцільність періодичної вартісної оцінки іміджу фірми і відображення його в активі балансу [32,с.158].

Крім того, у балансі усе ще залишилися статті, що носять по суті характер регулятивов, що завищують валюту балансу. Насамперед, це відноситься до статті "Збитки" (регулятив до джерел власних засобів) і частково до статей "Інші дебітори" і "Резерви майбутніх витрат і платежів".

У балансі маються також статті, що завищують його валюту в силу існуючої методології формування статутного капіталу. Відповідно до нормативних документів сума заборгованості засновників по внесках у статутний капітал відбивається по дебету субрахунку "Розрахунки по внесках у статутний капітал". З моменту виникнення цієї заборгованості і до моменту її погашення (а цей період може бути досить протяжним - при первинній емісії акцій половина статутного капіталу повинна бути оплачена на момент реєстрації суспільства, а друга половина - протягом року) валюта балансу виявляється завищеної на величину непогашеної заборгованості засновників.

Власні акції, викуплені акціонерним товариством в акціонерів для їхнього наступного чи перепродажу анулювання, відбиваються на рахунку "Грошові документи", субрахунок "Власні акції, викуплені в акціонерів". У цій частині рахунок завищує валюту балансу. Не випадково в деяких економічно розвитих країнах (наприклад, ФРН) уведені дуже тверді обмеження на скупку власних акцій; одна з причин - бажання перешкодити появі "дутих" балансів.

Дуже актуальний і для обліку, і для аналізу питання про припустимий і можливий ступінь уніфікації балансу. З технологічної точки зору функціонування системи бухгалтерського обліку на підприємстві являє собою процес безупинного агрегування даних. Важливо знайти оптимум у цьому процесі. Малий ступінь агрегованості приведе до безсистемності і некерованості величезними циркулюючими в системі зведеннями. Навпроти, занадто велика агрегованість даних, у тому числі і звітних, може привести до різкого скорочення їхньої інформативності й аналітичності. Повною мірою ця теза відноситься і до бухгалтерської звітності [9,с.24].

У загальному виді методикою експрес-аналізу звітності передбачається аналіз ресурсів і їхньої структури, результатів господарювання, ефективності використання власних і позикових засобів. Зміст експрес-аналізу - добір невеликої кількості найбільш істотних і порівняно нескладних у численні показників і постійне відстеження їхньої динаміки. Добір суб'єктивний і виробляється аналітиком. Один з варіантів добору аналітичних показників для визначення економічного потенціалу підприємства й оцінки результатів його діяльності приведений у табл. 1.1.

Фінансовий стан підприємства можна оцінювати з погляду короткострокової і довгострокової перспектив. У першому випадку критерії оцінки фінансового стану - ліквідність і платоспроможність підприємства, тобто здатність вчасно й у повному обсязі зробити розрахунки по короткострокових зобов'язаннях.

Таблиця 1.1 Сукупність аналітичних показників для оцінки економічного потенціалу суб'єктів господарювання

Напрямки (процедури) аналізу	Показники
1.1.Оцінка майнового стану	1. Величина основних коштів та їх частка у загальній сумі активів
	2. Коефіцієнт зносу основних коштів
	3. Загальна сума господарських коштів, що має у своєму розпорядженні підприємство
1.2.Оцінка фінансового стану	1. Величина власних коштів та їх частка у загальній сумі джерел
	2. Коефіцієнт поточної ліквідності
	3. Доля власних оборотних коштів у загальній їх сумі
	4. Доля довгострокових позикових коштів в загальній сумі джерел
	5. Коефіцієнт покриття запасів
1.3. Наявність "хворих" статей у звітності	1. Збитки
	2. Кредити та займи, не погашені у строк
	3. Прострочена дебіторська та кредиторська заборгованість
	4. Векселя видані (отримані) прострочені

Під ліквідністю якого-небудь активу розуміють здатність його трансформуватися в кошти, а ступінь ліквідності визначається тривалістю тимчасового періоду, протягом якого ця трансформація може бути здійснена. Ніж коротше період, тим вище ліквідність даного виду активів [16,с.38].

Говорячи про ліквідність підприємства, мають на увазі наявність у нього оборотних коштів у розмірі, теоретично достатньому для погашення короткострокових зобов'язань хоча б і з порушенням термінів погашення, передбачених контрактами. Платоспроможність означає наявність у підприємства коштів і їхніх еквівалентів, достатніх для розрахунків по кредиторській заборгованості, що вимагає негайного погашення. Таким чином, основними ознаками платоспроможності є: а) наявність у достатньому обсязі засобів на розрахунковому рахунку; б) відсутність простроченої кредиторської заборгованості.

Очевидно, що ліквідність і платоспроможність не тотожні один одному. Так, коефіцієнти ліквідності можуть характеризувати фінансове положення як задовільне, однак власне кажучи ця оцінка може бути помилкової, якщо в поточних активах значна питома вага приходиться на неліквіди і прострочену дебіторську заборгованість.

Оцінка ліквідності і платоспроможності може бути виконана з визначеним ступенем точності. Зокрема, у рамках експрес-аналізу платоспроможності звертають увагу на статті, що характеризують готівка в касі і на розрахункових рахунках у банку. Це і зрозуміло: вони виражають сукупність наявних коштів, тобто майна, що має абсолютну цінність, на відміну від будь-якого іншого майна, що має цінність лише відносну. Ці ресурси найбільш мобільні, вони можуть бути включені в хазяйновиту-господарчу-фінансово-господарську діяльність у будь-який момент, тоді як інші види активів нерідко можуть включатися лише з визначеним тимчасовим лагом. Мистецтво фінансового керування саме і полягає в тому, щоб тримати на рахунках лише мінімально необхідну суму засобів, а іншу частину, що може знадобитися для поточної оперативної діяльності, - у швидкореалізовуваних активах [20,с.64].

Таким чином, для експрес-оцінки чим значніше розмір коштів на розрахунковому рахунку, тим з більшою імовірністю можна затверджувати, що підприємство має у своєму розпорядженні достатні засоби для поточних розрахунків і платежів. Разом з тим наявність незначних залишків на розрахунковому рахунку зовсім не означає, що підприємство неплатоспроможне - засобу можуть надійти на розрахунковий рахунок протягом найближчих днів, деякі види активів при необхідності легко перетворюються в готівку й ін.

Про неплатоспроможність свідчить, як правило, наявність "хворих" статей у звітності ("Збитки", "Кредити і позики, не погашені в термін", "Прострочена дебіторська і кредиторська заборгованість", "Векселя видані прострочені"). Випливає відзначити, що останнє твердження вірне не завжди. Приведемо дві найбільш характерні причини. По-перше, фірми-монополісти можуть свідомо йти на нестроге дотримання контрактів зі своїми постачальниками і підрядчиками (логіка тут проста: не будете випливати нашим правилам гри, ми знайдемо вам заміну). Саме така ситуація склалася в даний час у відносинах великих універмагів і постачальників товарів, - універмаги нерідко не дотримують терміни сплати за поставлені товари. По-друге, в умовах інфляції непродумано складений договір на надання коротко- чи довгострокової позички може викликати спокусу порушити його і сплачувати штрафи грошима, що знецінюються [34,с.225].

У найбільш акцентованому виді ступінь ліквідності підприємства може бути виражена коефіцієнтом поточної ліквідності, що показує, скільки гривень поточних активів (оборотних коштів) приходиться на одну гривню поточних зобов'язань (поточна короткострокова заборгованість). За умови виконання підприємством зобов'язань перед кредиторами його платоспроможність з відомим ступенем точності характеризується наявністю засобів на розрахунковому рахунку.

З позиції довгострокової перспективи фінансовий стан підприємства характеризується структурою джерел засобів, ступенем залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів. Яких-небудь єдиних нормативів співвідношення власного і притягнутого капіталу не існує [31,с.234]. Проте, поширене думка, що частка власного ,капіталу повинна бути досить велика - не менш 60%. Умовність цього ліміту очевидна; наприклад, високорентабельне підприємство чи підприємство, що має високу оборотність оборотних коштів, може дозволити собі відносно високий рівень позикового капіталу.

Таблиця 1.2 Сукупність аналітичних показників для оцінки фінансово-господарської діяльності

Напрямки (процедури) аналізу	Показники
2.1. Оцінка прибутковості	1. Прибуток
	2. Рентабельність загальна
	3. Рентабельність основної діяльності
	4. Порівняльні темпи зростання виручки, прибутку та авансованого капіталу
2.2. Оцінка динамічності	1. Оборотність активів
	2. Тривалість операційного та фінансового циклів
	3. Коефіцієнт погашення дебіторської заборгованості
2.3.Оцінка ефективності використання економічного потенціалу	1. Рентабельність авансованого капіталу
	2. Рентабельність власного капіталу

У рамках експрес-аналізу на додаток до приведеного вище системі показників доцільно використовувати наступну послідовність взаємозалежних і нескладних за структурою і кількістю показників таблиць:

- господарські засоби підприємства і їхня структура (містить такі показники, як величина господарських засобів в оцінці нетто, основні засоби, нематеріальні активи, оборотні кошти, власні оборотні кошти);

- основні засоби підприємства (приводяться вартісна оцінка основних засобів, у тому числі активної їхньої частини по первісній і залишковій вартості, частка орендованих основних засобів, коефіцієнти зносу і відновлення);

- структура і динаміка оборотних коштів підприємства (приводиться укрупнене угруповання статей другого і третього розділів балансу, а також ряд специфічних показників, таких, як величина власних оборотних коштів, їхня частка в покритті товарних запасів і ін.);

- основні результати хазяйновитої-господарчої-фінансово-господарської діяльності підприємства (виторг від реалізації, прибуток, рентабельність, рівень валового доходу, рівень витрат звертання, фондовіддача, вироблення, показники оборотності);

- ефективність використання фінансових ресурсів (містить показники: усього фінансових ресурсів, у тому числі власних, притягнутих ресурсів, рентабельність авансованого капіталу, рентабельність власного капіталу й ін.).

Експрес-аналіз може завершуватися висновком про чи доцільність необхідності більш заглибленого і детального аналізу фінансових результатів і фінансового положення [17,с.63].

Показники фінансових результатів характеризують абсолютну ефективність господарювання підприємства. Найважливіші серед них є показники прибутку, який в умовах ринкової економіки складає основу економічного розвитку підприємства. Зростання прибутку створює фінансову базу для самофінансування, розширеного виробництва, розв`язання соціальних проблем та задоволення матеріальних проблем трудових колективів. За рахунок прибутку також виконується частина зобов`язань підприємства перед бюджетом, банками та іншими підприємствами та організаціями. Зростання прибутку визначає зростання потенційних можливостей підприємства, підвищує міру його ділової активності, збільшує розміри прибутків засновників і власників, характеризує фінансове здоров'я підприємства[15].

Таким чином показники прибутку стають найважливішими для оцінки виробничої та фінансової діяльності підприємства. Вони характеризують ступінь його ділової активності та фінансового благополуччя. На основі прибутку визначається рівень віддачі авансованих коштів та дохідність вкладень в активи даного підприємства.

Кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства - це його чистий прибуток або збиток[15].

Прибуток є реальною частиною чистого доходу, створеного додатковою працею. Тільки після продажу продукту (робіт, послуг) чистий дохід приймає форму прибутку. Кількість прибутку визначається як різниця між виручкою від господарської діяльності підприємства (після сплати податку на додану вартість, акцизного податку і інших відрахувань з виручки до бюджетних і небюджетних фондів) і сумою всіх витрат на цю діяльність.

Розглянемо, які саме чинники впливають на цей підсумковий показник. Основним чинником є дохід (виручка) від реалізації продукції, що свідчить про ринковий попит на продукцію підприємства, повернення вкладених у виробництво коштів і можливість розпочати новий виробничий цикл. Розмір виручки від реалізації залежить від обсягів і структури виробництва за видами продукції та ринкових цін кожного виду. Відділи маркетингу підприємств зобов'язані постійно аналізувати ринковий попит на продукцію підприємства і своєчасно на нього реагувати. Економічне обґрунтування обсягів виробництва виконується через пошук так званого критичного обсягу, критичної точки, або точки беззбитковості.

Ще один чинник, який істотно впливає на розмір чистого прибутку, -- це сукупні витрати на виробництво і збут продукції: собівартість реалізованої продукції, а також адміністративні витрати (загальногосподарські витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням підприємства) та витрати на збут (витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції, рекламу, доставку продукції споживачам тощо).