Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОСЛІДЖЕННЯ МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМ СТАНОМ ВАТ «ХНПЗ»

РЕФЕРАТ

В роботі розглянуті питання впливу ЗЕД на фінансовий стан підприємства та напрямки максимізації його покращення. З метою проведення аналізу використані дані ВАТ «ХНПЗ».

Результати проведеного аналізу виявили позитивний вплив ЗЕД на результати фінансової діяльності об'єкта який виражається в: значному збільшенні реальних оборотних активів; збільшення реальних доходів підприємства; збільшення інвестиційного потенціалу та ін..

Дані пропозиції по покращенню зовнішньоекономічних зв'язків підприємства на результати фінансової діяльності об'єкта. До них, зокрема, відносяться: більш оперативне використання коштів на розрахунковому рахунку; введення досконалого календарного плану регулювання грошових потоків, збільшення інвестиційних доходів та інше.

Розроблена модель і проведено рішення задачі на ЕОМ.

Робота містить 12 таблиць, 25 рисунків, використано 61 використане джерело інформації. Обсяг роботи 128 сторінок.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМ СТАНОМ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Поняття фінансової стійкості підприємства та фактори які їх забезпечують

1.2 Основні джерела оцінки фінансового стану підприємства

1.3 Методика визначення ефективності управління фінансовим станом підприємства - суб'єкта ЗЕД

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМ СТАНОМ ВАТ «ХНПЗ»

2.1 Загальна характеристика ВАТ «ХНПЗ»

2.2 Оцінка фінансового стану та ліквідності (платоспроможності) ВАТ «ХНПЗ»

2.3 Управління прибутковістю ВАТ «ХНПЗ»

РОЗДІЛ 3. ЗАХОДИ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ І УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМ СТАНОМ ВАТ «ХНПЗ»

3.1 Визначення економічних резервів підвищення ефективності роботи ВАТ «ХНПЗ», виходячи зі стану і перспектив розвитку нафтопереробної галузі України

3.2 Резерви підвищення ефективності виробництва за рахунок удосконалювання використання оборотних коштів

3.3Залучення інвестицій та напрямки стабілізації фінансового стану підприємства ВАТ «ХНПЗ»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

фінансовий стійкість ліквідність оборотний

ВСТУП

Актуальність теми. Управління фінансовим станом підприємства-суб'єкта ЗЕД. За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності. Особливого значення набуває своєчасна та об'єктивна оцінка фінансового стану підприємств за виникнення різноманітних форм власності, оскільки жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного й об'єктивного аналізу фінансового стану підприємств. Систематична оцінка фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості необхідний ще й тому, що дохідність будь-якого підприємства, розмір його прибутку багато в чому залежать від його платоспроможності. Ураховують фінансовий стан підприємства і банки, розглядаючи режим його кредитування та диференціацію відсоткових ставок.

Недостатній фінансовий стан підприємства є причиною його неплатоспроможності, погіршення фінансової стійкості, які приводять до незапланованих втрат і не досягнення необхідного фінансового результату чи навіть банкротства. Виходячи з цього питання дослідження фінансових засад та стабілізації діяльності підприємства є важливим для забезпечення його подальшої роботи в ринкових умовах.

Теоретичне і практичне значення теми. Тема дослідження має важливе теоретичне значення. Практика управління фінансовим станом потребує використання різноманітних методів та інструментів управління фінансового стану підприємства з метою підвищення ефективності його розвитку.

Мета і задачі роботи. Метою випускної роботи є дослідження управління фінансовим станом ВАТ “ХНПЗ” на основі використання методів аналізу зовнішнього та внутрішнього аналізу, коефіцієнтного методу аналізу. Розроблено систему показників, яка характеризує фінансову та господарську діяльність підприємства з урахуванням досвіду розвитку вітчизняних і зарубіжних суб'єктів господарської діяльності. До основних задач дослідження відносяться:

дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;

визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Мета управління фінансовим станом полягає не тільки в тому, щоб встановити та оцінити фінансовий стан підприємства, а також і в тому, щоб постійно проводити роботу, спрямовану на його покращення. Управління фінансовим станом показує, по яким конкретним напрямкам необхідно вести цю роботу. У відповідності з цим результати аналізу дають відповідь на питання, які найважливіші засоби покращення фінансового стану підприємства в конкретний період його діяльності.

Структура роботи. Виходячи з мети та задач дослідження структура роботи включає три розділи. Перший розділ присвячено визначенню поняття фінансового стану та оцінці його основних показників. У другому розділі подано оцінку господарської діяльності підприємства, проаналізовано оцінку фінансового стану та ліквідності (платоспроможності) ВАТ «ХНПЗ». Та управління прибутковістю ВАТ «ХНПЗ».Третій розділ містить загальну характеристику нафтопереробної галузі України, резерви підвищення ефективності виробництва за рахунок удосконалювання використання оборотних коштів та залучення інвестицій та напрямки стабілізації фінансового стану підприємства ВАТ «ХНПЗ»..

Характеристика об'єкту дослідження. ВАТ “Херсонський нафтопереробний завод” є правонаступником Херсонського нафтопереробного заводу iм. С. Орджонiкiдзе. Згiдно з розподiлом працi на ВАТ "Херсоннафтопереробка" процес управлiння розподiляється на ряд вiдносно самостiйних, алі взаємозв'язаних функцiй, якi необхiднi для ефективного управлiння пiдприємством. Для ВАТ характернi наступнi функцiї апарату управлiння: загальне (лiнiйне) керiвництво; технологiчна пiдготовка; прогнозування та планування; управлiння трудовими ресурсами; бухгалтерський облiк та фiнансова дiяльнiсть; управлiння МТЗ; оперативне управлiння виробництвом; управлiння допомiжними та обслуговуючими процесами; органiзацiя системи та процесiв керування. На ВАТ "Херсоннафтопереробка" прийнята виробнича структура управлiння, яка визначається наступними факторами: апаратурна система виробництва, обсяг переробітки нафти; номенклатура та асортимент виробляємої продукцiї; складнiсть та рiзноманiтнiсть технологiчних процесiв; характер та рiвень спецiалiзацiї основного виробництва; наявнiсть допомiжних цехiв та служб i рiвень їх спецiалiзацiї; розташування об'єктiв пiдприємства згiдно вимогам технологiї та охорони працi. Структура ВАТ складається з цехiв та дiльниць основного та допомiжного виробництва, а також пiдроздiли непромислового персоналу.

Основною проблемою ВАТ "Херсоннафтопереробка" є недостатнiй рiвень технiчної озброєностi пiдприємства, тому на ВАТ "Херсоннафтопереробка" розроблена програма реконструкцiї i технiчного розвитку заводу на перiод 2001-2010 р. р. i затверджена Спостережною радою. Програма мiстить заходь, направленi на збереження i змiцнення, у десятирiчнiй перспективi, конкурентоздатних позицiй Херсонського НПЗ на українському i європейському ринках.

ВАТ «Херсоннафтопереробка» відноситься до НПЗ, побудованим|спорудити| ще на качану формування галузі. Підприємство починає|починає| історію своєї діяльності ще в довоєнний період і по праву вважається за один із засновників|фундаторів| традицій вітчизняної нафтопереробки. На сьогодні це третій по потужності нафтопереробний завод в Україні після|потім| НПЗ у Кременчуці і Лисичанську.

Огляд джерел, використаних в роботі. У роботі використані нормативні документ України, наукові розробки і навчальні посібники таких авторів як: Кузьменко Л.В., Зубенко Л.Г., Наумова А.І., Ковалевой А.М., Подкока М.А., Поддєрьогіна А.М., а також періодична література, а також матеріали, що відбивають господарську і фінансову діяльність підприємства.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМ СТАНОМ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Поняття фінансової стійкості підприємства та фактори які їх забезпечують

Умовою життєздатності підприємства й основою його розвитку в конкурентному ринку є стабільність (стійкість).

На неї впливають різні причини - як внутрішні, так і зовнішні: виробництво дешевої продукції та надання послуг, які мають попит, міцне становище підприємства на ринку, високий рівень матеріально-технічного забезпечення виробництва і застосування передових технологій, налагодженість економічних зв'язків із партнерами, ритмічність кругообігу засобів, ефективність господарських і фінансових операцій, незначний ступінь ризику в процесі здійснення виробничої і фінансової діяльності тощо. Таке розмаїття причин, що впливають на діяльність ринкового підприємства, зумовлює різні аспекти його стійкості, зокрема загальний, ціновий, фінансовий, а залежно від факторів, що впливають на неї, - внутрішній і зовнішній аспекти.

Внутрішня стійкість підприємства відображає такий стан його трудового потенціалу, матеріально-речової й вартісної (грошової) структур виробництва і таку його динаміку, при якій забезпечуються стабільно високі натурально - речові й фінансові результати функціонування підприємства. В основі досягнення внутрішньої стійкості підприємства лежить своєчасне й гнучке управління внутрішніми і зовнішніми факторами його діяльності.

Зовнішню щодо суб'єкта господарювання стійкість слід визначати на основі стабільності економічного середовища, в рамках якого здійснюються його операції. Вона досягається відповідним макроекономічним регулюванням ринкової економіки.

Фінансова стійкість - комплексне поняття, яке перебуває під впливом різноманітних фінансово-економічних процесів. Формування фінансової стійкості підприємства можна представити у наступному вигляді (рис.1.1).

Рис. 1.1. Формування фінансової стійкості підприємства

Можливе виділення так званої спадкової стійкості, яка визначається наявністю певного запасу міцності, досягнутого підприємством за період його попередньої діяльності, і яка захищає від впливу несприятливих дестабілізуючих факторів.

Основними задачами як внутрішнього так і зовнішнього аналізу є:

- загальна оцінка фінансового положення і факторів його зміни;

- вивчення відповідності між засобами і джерелами, раціональності їх розміщення і ефективності використання;

- дотримання фінансової, розрахункової і кредитної дисципліни;

- визначення ліквідності і фінансової стійкості підприємства;

- довгострокове і короткострокове прогнозування стійкості фінансового положення.

Для вирішення цих задач вивчаються:

- наявність, склад і структура засобів підприємства, причини і наслідки їх змін, наявність, склад і структуру джерел засобів підприємства, причини і наслідки їх змін;

- стан, структура і зміна довгострокових активів;

- наявність, структура поточних активів і сфери виробництва і оборотності, причини і наслідки їх змін;

- ліквідність і якість дебіторської заборгованості;

- платоспроможність і фінансову гнучкість;

- ефективність використання активів і окупність інвестицій.

Крім того вирішуються і інші задачі. Наприклад, важливою задачею внутрішнього аналізу є оцінка ситуації, визначення можливостей отримання зовнішнього фінансування. Для цього визначається загальна необхідність підприємства в фінансових ресурсах, в тому числі і в залучених; рівень ділового ризику; результати переговорів з власниками капіталу. При зовнішньому аналізі вивчається реальна вартість майна підприємства , робиться прогноз наступних фінансових надходжень, структури капіталу, рівня і тенденції зміни дивідендів та ін[14].

За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності.

Особливого значення набуває своєчасна та об'єктивна оцінка фінансового стану підприємств за виникнення різноманітних форм власності, оскільки жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного й об'єктивного аналізу фінансового стану підприємств.

Фінансовий стан підприємства - це складна, інтегрована за показниками характеристика якості його діяльності. У найконцентрованішому вигляді фінансовий стан підприємства можна визначити як міру забезпеченості підприємства необхідними фінансовими ресурсами і ступінь раціональності їх розміщення для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов'язаннями[4].

Аналіз по суті являє собою неодмінний атрибут діяльності людини у будь-якій сфері буття. Використовується він і у фінансово-господарській діяльності.

Фінансово-господарський аналіз вивчає економіку підприємства з метою оцінки результатів їх господарської діяльності і використанням фінансових ресурсів, причинно-наслідкові зв'язки, які їх визначають, виявлення резервів і шляхів підвищення ефективності роботи підприємства[19].

Для розкриття предмету фінансово-економічного аналізу і його змісту, вивчення завдань, які стоять перед ним в умовах розвитку ринкових засад в економіці, необхідно правильно розуміти сам термін “фінансово-господарська діяльність”.

Під фінансово-господарською діяльністю в ринковій економіці розуміють діяльність, спрямовану на раціональне використання наявних власних і залучених фінансових ресурсів з максимальним ефектом (який виражається рівнем прибутковості, рентабельності), на управління всіма господарськими процесами у русі такого спрямування[16].

Для досягнення успіху у ринковій конкурентній боротьбі підприємець повинен мати точне уявлення про розвиток безлічі економічних явищ, таких як попит і пропозиція на засоби виробництва, конкурентні товари і послуги, що його підприємство пропонує ринкові, про шляхи досягнення економії витрат на виробництво, підвищення ефективності використання наявних ресурсів та про інші складові підвищення ефективності своєї діяльності, Всі вони повинні бути певним чином описані, в тому числі обов'язково у взаємозв'язку, взаємозалежності і взаємозумовленості. Для того щоб таке описання і аналіз були ефективним інструментом управління підприємством, вони не можуть обмежуватись лише низкою безладних перерахувань і констатацій, локальних висновків. Вони обов'язково мають бути підпорядковані певній системі, і перш за все це стосується необхідності додержання діалектичного підходу до цілого та його частин, до аналізу і його протилежності - синтезу.

Систематичний підхід передбачає вивчення і аналіз фінансово-господарської діяльності як єдиного цілого, єдиної системи [7].

Систематична оцінка фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості необхідний ще й тому, що дохідність будь-якого підприємства, розмір його прибутку багато в чому залежить від його платоспроможності. Ураховують фінансовий стан підприємства і банки, розглядаючи режим його кредитування та диференціацію відсоткових ставок.

Фінансовий стан підприємства -- це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарські факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства. Передовсім на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції.

Процес переходу економіки України на ринкові відносини відбувається у складних умовах спаду виробництва та інформації, що негативно впливає на фінанси підприємств, спрямовує їх на вирішення сьогоденних завдань виживання, робить неможливим зміцнення фінансової бази на скільки-небудь віддалену перспективу.

Про складний фінансовий стан у всіх галузях економіки свідчить значна кількість збиткових підприємств і організацій. Протягом 2004 року понад 34% підприємств були збитковими. [29].

Одним із факторів, що негативно впливає на фінансовий стан підприємств є несплата боргових зобов'язань.

Дебіторська та кредиторська заборгованість по всіх суб'єктах господарювання (крім малих підприємств та бюджетних установ) на перше грудня 2004р. становила відповідно 328661,0 млн. Та 401905,1 млн.грн. Протягом листопада 2004р. дебіторська заборгованість зросла на 3,7%, кредиторська - на 2,6%. [29].

Частка простроченої заборгованості в загальній сумі дебіторської заборгованості на 1 грудня 2004р. склала 23,8%, кредиторська - 22,4%. Протягом листопада 2004р. Обсяги простроченої дебіторської заборгованості зросли на 2,0%, кредиторської - на 1,3%. [29].

У структурі кредиторської заборгованості питома вага заборгованості між підприємствами України становила 89,3% (358930,2 млн.грн.), дебіторська - 94,6% (310854,1 млн.грн.). [29].

Обсяг дебіторської заборгованості за товари (роботи, послуги) становив 172641,1 млн.грн. (55,5% внутрішньої заборгованості), кредиторської - 191809,5 млн.грн. (53,4%). Значна частина цих платежів прострочена (25,5% та 29,2% відповідно). [29].

Сума несплат суб'єкті господарської діяльності по платежах до бюджету на 1 грудня 2004р. становила 20570,3 млн.грн. (5,7% внутрішньої заборгованості), з неї 57,0% - прострочена заборгованість. [29].

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.

Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового стану.

Отже, фінансовий стан -- це одна з найважливіших характеристик діяльності кожного підприємства.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Фінансовий стан підприємства треба систематично й усебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Це уможливить критичну оцінку фінансових результатів діяльності підприємства як у статиці за певний період, так і в динаміці -- за ряд періодів, дасть змогу визначити «больові точки» у фінансовій діяльності та способи ефективнішого використання фінансових ресурсів, їх раціонального розміщення.

Загальна стійкість підприємства може бути забезпечена лише за умови стабільної реалізації (звичайно, своєчасної оплати за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи) й одержання виручки, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобов'язання перед бюджетом, розрахуватися з постачальниками, кредиторами, працівниками тощо. Водночас для розвитку підприємства необхідно, щоб після здійснення всіх розрахунків і всіх зобов'язань у нього залишався такий розмір прибутку, який би дав змогу розвивати виробництво й виводити його на конкурентоздатний рівень, здійснювати соціально-культурні програми для своїх працівників, забезпечувати посилення стимулів для їхньої високоефективної праці. Тобто загальна стійкість підприємства передбачає насамперед такий рух його грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення доходів над витратами.

В залежності від того, якими платіжними засобами (активами) підприємство має можливість здійснити оплату своїх зобов'язань, розраховують три рівні платоспроможності.

Загальний коефіцієнт покриття є важливим показником платоспроможності. Він визначається співвідношенням усіх поточних активів до поточних зобов'язань і характеризує достатність оборотних активів підприємства для погашення своїх боргів. Загальний коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних активів припадає на кожну грошову одиницю поточних зобов'язань. Критичне значення коефіцієнта покриття = 1. При коефіцієнті покриття < 1 підприємство має неліквідний баланс. Значення коефіцієнта покриття у межах 1-1,5 свідчить про те, що підприємство може своєчасно ліквідувати борги.

Якщо на покриття зобов'язань підприємство передбачає мобілізувати оборотні активи в частині грошових коштів і коштів в розрахунках, можна одержати коефіцієнт швидкої ліквідності. Він дорівнює частці від ділення цієї частини оборотних активів на суму поточних зобов'язань підприємства. Теоретично виправдана оцінка цього коефіцієнта знаходиться в межах 0,5-1,0.

Наймобільнішою частиною оборотних активів є гроші. Оборотні активи в грошах готові до платежу й розрахунків негайно, тому відношення їх до поточних зобов'язань підприємства називають коефіцієнтом абсолютної ліквідності. Теоретично достатнє його значення згідно з визначеними нормативами -- понад 0,2.

Оцінку ліквідності підприємства можливо здійснити за наявністю незалежних засобів платежу. Якщо можливість використання для погашення поточних зобов'язань виробничих запасів залежить від здійснення процесу виготовлення продукції, а дебіторської заборгованості -- від повернення її боржниками, то використання таких активів, як готова продукція, товари та грошові кошти не залежить від внутрішніх і зовнішніх факторів. Ці активи завжди готові для оплати зобов'язань.

Оцінка надійності визначених коефіцієнтів ліквідності здійснюється в процесі вивчення питомої ваги оборотних активів та їх окремих видів в складі майна підприємства Оборотні активи в господарській діяльності використовуються тільки в певному поєднанні з основними засобами. Від оптимального співвідношення майна оборотного і постійного капіталу значною мірою залежить ефективність роботи суб'єкта господарювання. Частка оборотних активів в активах визначається шляхом ділення оборотних активів на валюту балансу і показує їх питому вагу в майні підприємства. Господарську діяльність забезпечують виробничі основні засоби і виробничі запаси. Інші оборотні активи (готова продукція, кошти в розрахунках і грошові кошти) є наслідком підприємницької діяльності.

Усі показники, що характеризують фінансову стійкість підприємства можна розділити на абсолютні та відносні (рис. 1.2.).

Рис. 1.2. Показники, що характеризують фінансову стійкість підприємства

Наявність виробничих запасів у підприємства характеризує його можливість продовжувати господарську діяльність. Частка виробничих запасів в поточних активах визначається як відношення виробничих запасів до оборотних активів і показує їх питому вагу в майні оборотного капіталу.

Саме така ситуація виражає зміст фінансової стійкості, яка є головним компонентом (умовою) загальної стійкості підприємства. Фінансова стійкість відображає такий стан його фінансових ресурсів і такий ступінь їхнього використання, при якому підприємство, вільно маневруючи грошовими засобами, здатне забезпечити безперебійний процес виробництва й реалізації продукції, а також витрати на його розширення й оновлення.

Один з істотних компонентів фінансової стійкості підприємства є наявність у нього фінансових ресурсів, достатніх для розвитку конкурентоспроможного виробництва. В свою чергу, самі фінансові ресурси можуть бути в необхідному обсязі сформовані тільки за умови ефективної роботи підприємства, яка може забезпечити одержання прибутку. За рахунок прибутку в ринковій економіці підприємство створює фінансову базу як для самофінансування поточної діяльності, так і для здійснення розширеного відтворення. Використовуючи прибуток, підприємство може не лише погасити свої зобов'язання перед бюджетом, банками та іншими підприємствами й організаціями, а й інвестувати засоби в нове будівництво, реконструкцію чи модернізацію наявного устаткування або заміни його прогресивнішим. При цьому для досягнення і підтримання фінансової стійкості важливий не тільки абсолютний обсяг прибутку, а й його рівень щодо вкладеного капіталу підприємства або витрат.

Найвища ознака фінансової стійкості підприємства - його здатність функціонувати й розвиватися в умовах внутрішнього і зовнішнього середовища, які істотно змінюються. Для цього підприємство повинно володіти гнучкою структурою фінансових ресурсів і при необхідності мати можливість залучати позичкові засоби, тобто бути кредитоспроможним. Кредитоспроможним є підприємство, що має передумови для одержання кредитних ресурсів і здатне своєчасне повернути одержану позику з виплатою належних процентів за рахунок прибутку та інших фінансових ресурсів.

Кредитоспроможність підприємства тісно пов'язана з його фінансовою стійкістю. Вона характеризується тим, наскільки акуратно (тобто в повному обсязі та у встановлений строк) підприємство розраховується з раніше одержаними кредитами, наскільки проявляється його здатність при необхідності мобілізувати грошові засоби з різних джерел на прийнятих умовах тощо. Однак найістотніше, чим визначається кредитоспроможність, - це поточний фінансовий стан підприємства, а також прогнозовані перспективи його зміни і в який бік.

У ринкових умовах діяльність підприємства становить комплекс взаємопов'язаних господарських процесів, що залежать від численних і різноманітних факторів. Якщо якийсь із них випадає з аналізу фінансової стійкості, то оцінка впливу інших, прийнятих у розрахунок факторів, а також висновки ризикують виявитися спотвореними і не спроможними забезпечити фінансову стійкість.

Як правило, будучи тісно пов'язаними, зазначені фактори нерідко по різному впливають на результати функціонування підприємства, а значить, і на його фінансову стійкість. Негативна взаємодія одних факторів здатна знизити чи навіть повністю знищити позитивний вплив інших.

Наявність цих факторів потребує групування за ознаками:

за місцем виникнення можливе виділення зовнішніх і внутрішніх факторів;

за важливістю результату - основних і другорядних;

за структурою - простих і складних;

за часом дії - постійних і тимчасових.

Враховуючи, що підприємство є одночасно й суб`єктом, і об`єктом відносин у ринковій економіці, а також те, що воно має різні можливості впливу на динаміку різних факторів, які визначають фінансову стійкість, найважливішим є поділ їх на внутрішні й зовнішні. Перші безпосередньо залежать від організації роботи самого підприємства, а другі є зовнішніми щодо нього, їх зміна майже або повністю не залежить від підприємства. Цим поділом і слід керуватися, моделюючи виробничо-господарську діяльність і намагаючись управляти фінансовою стійкістю.

Розглянемо насамперед внутрішні фактори. Очевидно, що успіх чи невдача підприємницької діяльності багато в чому залежать від вибору складу й структури продукції чи послуг, що створюються підприємством. При цьому важливо не лише правильно вирішити, що виготовляти, а й безпомилково визначити, як виробляти, тобто шляхом застосування яких технологій і яких моделей організації виробництва й управління. Від відповіді на ці запитання залежать фінансові результати і в кінцевому підсумку фінансова стійкість.

Інший істотний фактор фінансової стійкості підприємства, тісно пов'язаний з видами продукції чи послуг, що виробляються, - це оптимальний склад і структура активів, а також ефективне управління ними. Стійкість підприємства та потенційна результативність бізнесу багато в чому залежать від якості поточних активів, від того, скільки задіяно обігових засобів і яких зокрема, яка величина запасів і активів у грошовій формі тощо. Коли підприємство зменшує запаси і ліквідні засоби, то воно може більше задіяти капіталу у виробничому процесі і, таким чином, збільшити прибуток. Однак разом із тим зростає ризик неплатоспроможності підприємства і навіть його зупинки внаслідок недостатності необхідних напівфабрикатів, сировини чи матеріалів.

Наступний значний внутрішній фактор фінансової стійкості - склад і структура фінансових ресурсів, правильний вибір тактики і стратегії управління ними. Чим більше у підприємства власних фінансових ресурсів, насамперед прибутку і фондів, що формуються на його рахунку, тим більша впевненість у збереженні ним фінансової стійкості. При цьому важливий не лише загальний обсяг прибутку, а й структура його розподілу і особливо та частка, яка спрямовується на розвиток виробництва. Також важливо проаналізувати використання прибутку в двох напрямках:

по-перше, для фінансування поточної діяльності - на формування обігових засобів, зміцнення платоспроможності, посилення ліквідності тощо;

по-друге, для інвестування в капітальні витрати і цінні папери.

Істотний вплив на забезпечення фінансової стійкості підприємства справляють кошти, що додатково мобілізується на ринку позичкових капіталів. Зрозуміло, що чим більше коштів може залучити підприємство, тим значніші його фінансові можливості. Водночас зростає і фінансовий ризик нездатності підприємства своєчасно і в повному обсязі розплатитися зі своїми кредиторами.

При управлінні фінансовою стійкістю визначальними внутрішніми факторами є:

галузева належність суб`єкта господарювання;

структура продукції чи послуг, які випускаються підприємством, її частка в загальному платоспроможному попиті;

розмір оплаченого статутного капіталу;

величина й структура витрат, їхня динаміка порівняно з грошовими доходами;

склад майна і фінансових ресурсів, включаючи запаси й резерви, їхній склад і структуру.

На фінансову стійкість істотний вплив справляє фаза економічного циклу в якій перебуває економіка країни. В умовах дії ринкових відносин суб'єкти господарювання мають постійно адаптуватися до змін попиту: розширювати асортимент, поліпшувати якість, знижувати собівартість та ціни, оптимізувати структуру витрат. Проте вітчизняні підприємства не змогли безболісно перейти від „ринку продавця”, який діяв за адміністративної системи господарювання, до „ринку покупця”. Керівники багатьох суб'єктів господарювання за браком належної кваліфікації (або зумисне) довели свої підприємства до межі банкрутства.

Однією з негативних тенденцій, яка є наслідком незадовільного фінансового стану більшості вітчизняних підприємств, є катастрофічне зростання кредиторської і дебіторської заборгованості на підприємствах.

У період кризи має місце відставання темпів реалізації продукції від темпів її виробництва, що спостерігається останніми роками в Україні, хоч і саме виробництво різко впало. Зменшується інвестиції в товарні запаси, що ще більше скорочує збут. Зменшується в цілому доходи суб`єктів господарської діяльності, падають відносно і навіть абсолютно обсяги прибутку. Все це веде до зниження ліквідності підприємств, їх платоспроможності, що формує передумови для масових банкрутств.

Незадовільний платоспроможний попит, властивий кризовим явищам в економіці, призводить не лише до зростання неплатежів, а й до загострення конкурентної боротьби. Вона, в свою чергу, - істотний зовнішній фактор фінансової стійкості підприємств.

Важливими факторами фінансової стійкості є податкова й кредитна політика, ступінь розвитку фінансового ринку, страхової справи й зовнішньоекономічних зв'язків, використання порівняльних й абсолютних переваг міжнародного поділу праці.

1.2 Основні джерела оцінки фінансового стану підприємства

Основними джерелами фінансового стану є :

- форма 1 річної та квартальної звітності "Баланс підприємства" (додаток А);

- форма 2 річної та квартальної звітності "Звіт про фінансові результати і їхнє використання" (додаток Б);

- форма 3 річної та квартальної звітності "Звіт про фінансово-майновий стан підприємства".

Ця бухгалтерська звітність орієнтована на ринкові відносини і значною мірою наближена до вимог Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

Баланс став більш наочним і пристосованим для вирішення завдань, поставлених перед аналізом фінансового стану в умовах ринку. Його значення настільки велике, що аналіз фінансового стану нерідко називають аналізом балансу.

В балансі відображаються ресурси і вимоги на ці ресурси або ж частка участі в них, він служить також індикатором "фінансового здоров'я" підприємства. Відповідно до загальноприйнятих стандартів обліку, баланс розкриває зміст понять активу і пасиву. Активи підприємства відображені в балансі як вартість майна і боргових прав, якими розпоряджається і які контролює підприємство на звітну дату. Пасиви - це зобов'язання підприємства за позиками і кредиторською заборгованістю або джерела утворення господарських засобів, а також власний капітал. Перевищення вартості активів над пасивами становить вартість власних активів підприємства, в тому числі його прибуток.

Актив балансу характеризує засоби підприємства за складом і напрямами використання. За міжнародною термінологією обліку активи, або засоби підприємства, - це господарські ресурси, які "повинні" принести вигоду підприємству. Активи характеризуються трьома основними ознаками, тобто вони повинні: забезпечити економічні вигоди; контролюватися підприємством; бути результатом попередніх подій або операцій.

Активи мають грошову оцінку або можуть бути перетворені в гроші; крім того, активи включають відстрочені платежі, які не є господарськими ресурсами.

Активи балансу поділяються на оборотні й позаоборотні. Оборотні активи - це засоби, використані, продані або спожиті протягом звітного періоду, який, як правило, становить один рік. Позаоборотні активи - це засоби, які використовуються понад один звітний період (рік), вони придбані з метою використання в господарській діяльності і не призначені для продажу протягом року.

Активи включають будівлі, споруди та обладнання, фінансовий лізинг, інвестиції в інші підприємства, довготермінову дебіторську заборгованість; вартість патентів, авторських прав, ноу-хау, тортові знаки та інші нематеріальні активи; ліквідні цінні папери; поточну дебіторську (або комерційну) заборгованість; товарно-матеріальні запаси; наявні кошти і кошти на банківських рахунках, авансові витрати.

Пасив балансу має три основні розділи: "Джерела власних коштів", "Довгострокові пасиви", "Розрахунки та інші пасиви". В першому розділі пасиву балансу представлена інформація про джерела власних активів підприємства. Тут містяться відомості про розміри статутного фонду, спеціальних фондів і цільового фінансування, амортизаційного і ремонтного фондів, доходів майбутніх періодів і балансового прибутку, кредиторської заборгованості по розрахунках за майно і фінансування капітальних вкладень. В цьому розділі наводяться нагромаджені суми спрацювання основних засобів (і нематеріальних активів), МШП, резерву на покриття передбачених витрат і платежів, торгової націнки на нереалізовані товари.

У другому розділі пасиву балансу міститься інформація про довготермінові кредити банків та інші позичені засоби, отримані в певному порядку. У цьому ж розділі показують суму заборгованості банкам за всіма видами прострочених позик.

У третьому розділі пасиву відображаються дані про заборгованості короткотермінового характеру, терміни погашення яких настають протягом року з дня виникнення. У цьому ж розділі показують позики під векселі, видані зі строками платежів, які не перевищують одного року з моменту складання балансу. Заборгованість, оформлену векселями з більшими строками, відносять до довготермінових позичених коштів.

Отже, якщо актив балансу характеризує склад господарських засобів підприємства, то пасив показує, з яких джерел вони утворені. Ці засоби поділяються на власні та залучені. Основними видами залучених джерел є кредити банку і кредиторська заборгованість.

Пасив балансу - це сума зобов'язань підприємства. Наприклад, статутний фонд є зобов'язанням перед власником щодо виділених підприємству основних і оборотних засобів. Кредити банку є зобов'язаннями підприємства перед банком щодо отриманих кредитів на різні цілі.

Кредиторська заборгованість є зобов'язанням перед контрагентами: постачальниками - за отримані товарно-матеріальні цінності та надані послуги, робітниками і службовцями - щодо оплати праці, бюджетом - щодо відрахувань з прибутку та інших платежів. Різного роду фонди і резерви - це зобов'язання адміністрації перед колективом підприємства загалом щодо виробничого і соціального розвитку.

З метою аналізу фінансового стану може використовуватися і інша інформація - дані бухгалтерського і оперативного обліку, поточної звітності підприємства, не облікована інформація.

Слід зазначити, що за доступністю інформацію поділяють на відкриту і закриту (секретну), що є комерційною таємницею, тому і аналіз фінансового стану, як було сказано вище, може бути двох видів: внутрішній і зовнішній.

Внутрішній аналіз здійснюється фінансистами підприємства на основі нормативів, що застосовуються на підприємстві і є комерційною таємницею; виконується він шляхом порівняння їх з плановими параметрами фінансової діяльності підприємства.

Зовнішній аналіз здійснюється за даними бухгалтерської звітності зацікавленими організаціями - податковою інспекцією, банком, іншими структурами. Бухгалтерська звітність, яка застосовується при цьому, містить обмежену інформацію про діяльність підприємства, однак дозволяє досить об'єктивно оцінити фінансовий стан підприємства, не користуючись при цьому інформацією, яка є комерційною таємницею.

Існуюча бухгалтерська звітність відрізняється від тієї, яка застосовувалася раніше (2-3 роки тому), отже, відповідно змінилася і методика аналізу.

Так, у балансі вже не наводяться показники наявності власних оборотних коштів, стійкі пасиви, зникли такі розділи колишньої методики, як аналіз надлишку або нестачі оборотних коштів, нормованих запасів і ціла низка інших.

Водночас ринкова економіка висунула вимоги до аналізу цілої системи нових показників, які раніше в нашій практиці не використовувались, наприклад, аналіз ліквідності фінансової тривалості, розрахунок і аналіз коефіцієнтів цих показників. Інформація про фінансовий стан підприємства повинна достовірно відображати фінансовий стан підприємства і його модифікації, що відбувалися за звітний період. Щоб упорались із цим, необхідно передусім вивчити аудиторський звіт про точність фінансових звітів, що його складає незалежний аудитор. Це дуже важливо нині, коли коло користувачів цієї інформації значно розширилося.

1.3 Методика визначення ефективності управління фінансовим станом підприємства - суб'єкта ЗЕД

Потоки грошових коштів підприємств є частиною його фінансів, тобто існуючих фінансових відносин. Управління потоками грошових коштів припускає їх аналіз, облік і планування.

Грошові кошти підприємства здійснюють постійний кругообіг. Вони, як відомо, вкладені у нього у необоротні і оборотні активи. Кругообіг необоротних активів здійснюється протягом достатньо тривалого періоду часу - декількох років, а оборотних активів - значно швидше. Як правило, розраховується і аналізується оборотність саме оборотних активів.

Одним з чинників, що впливають на грошові потоки підприємств, є величина так званого фінансового циклу. Це час, протягом якого їх грошові кошти вкладені в створені запаси, незавершене виробництво, готову продукцію і дебіторську заборгованість, оскільки вона компенсує відвернуті засоби в дебіторську заборгованість.

Управління фінансовим циклом представляє собою основний зміст управління фінансами підприємства і його грошовими потоками. Оптимізація фінансового циклу - одна з головних цілей діяльності фінансових служб підприємства, оскільки це дає йому значний ефект. Очевидно, що шляхи скорочення фінансового циклу пов`язані з скороченням виробничого циклу, зменшенням часу обороту дебіторської заборгованості, збільшенням часу обороту кредиторської заборгованості.

Потоком грошових коштів підприємства є сукупність всіх надходжень і виплат його за певний період часу (рис. 1.3.). Він включає надходження грошей за цей період, виплати і безпосередньо потік грошових коштів, що представляє різницю між грошовими коштами, що поступили і виплаченими підприємством, за якийсь період часу. Сукупність приток або надходжень грошей - це позитивний потік грошових коштів, а сукупність відтоків або виплат грошей - негативний потік.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.3. Взаємозв'язок руху грошових потоків між трьома видами діяльності підприємства

Різниця між сумою приток і відтоків утворює чистий потік грошових коштів, він може бути як позитивним, так і негативним. Як правило, позитивний чистий потік може бути надмірним або дефіцитним. Надмірний потік означає перевищення надходження грошових коштів над потребою. Дефіцитний потік грошових коштів характеризує зворотне явище, коли надходжень недостатньо для покриття потреби.

Тимчасова оцінка визначає потік грошових коштів як справжній і майбутній. Справжній потік визначається в оцінці теперішнього часу, а майбутній - в оцінці якогось майбутнього конкретного моменту часу.

Існують поняття регулярного і дискретного потоку грошових коштів. Регулярний потік йде постійно в перебігу якогось періоду часу, а дискретний - це одиничні надходження і витрачання грошей підприємства за який-небудь період. Більшість приток і відтоків грошових коштів є регулярними. Дискретні потоки - це придбання якого-небудь дорогого майна, отримання довгострокового кредиту, покупки ліцензій і ін. регулярні потоки грошових коштів можуть бути як з рівномірними грошовими інтервалами, так і з нерівномірними.

Потік грошових коштів підприємства можна розглянути як в цілому, так і по окремих структурних підрозділах або центрах відповідальності, а також по окремих господарських операціях або етапах діяльності підприємства.

Найбільш поширеним є підхід, коли потік грошових коштів розглядається по видах господарської діяльності: основна, інвестиційна і фінансова. Необхідність ділення діяльності підприємства на три види пояснюється роллю кожного і їх взаємозв`язком. Якщо основна діяльність покликана забезпечити необхідними грошовими коштами всі три види і є основним джерелом прибули, тоді як інвестиційна і фінансова покликана сприяти, з одного боку, розвитку основної діяльності, а з іншої - забезпеченню її додатковими грошовими коштами.

Аналіз потоків грошових коштів пов`язаний з виявленням причин, що вплинули на:

- збільшення потоку грошових коштів;

- зменшення їх притоки;

- збільшення їх відтоку;

- зменшення їх відтоку.

Потік грошових коштів можна розрізняти двома методами: прямим, на основі рахунків бухгалтерського обліку, і непрямим, на основі показників балансу підприємства і звіту про прибутки і збитки. При прямому методі потік грошових коштів визначається як різниця між всіма притоками засобів по трьом видам діяльності підприємства і їх відтоками. При непрямому - на основі нерозподіленого прибутку, амортизації і зміни активу і пасиву підприємства.

Повніше уявлення про потоки грошових коштів підприємство може отримати, розробляючи матричний баланс за певний період часу. У нім по вертикалі розташовуються активи, а по горизонталі - пасиви балансу підприємства. На перетин відповідних рядків показуються джерела фінансування окремих видів активів у вигляді дробу: у чисельнику - на початок періоду, а в знаменнику - на кінець. Значення, що показуються під дробом, відображають, по суті, грошові потоки по окремих видах активів і їх джерелах грошових коштів.

Підприємства в області фінансів в даний час зазнають значні труднощі: недолік власних засобів, дорожнеча позикових джерел, постійне зростання неплатежів, що викликає значну дебіторську і кредиторську заборгованість і неприродні форми розрахунків. Крім того, на них роблять вплив і зовнішні чинники: недосконала податкова система, великий державний борг, незначний об`єм федерального бюджету, кризові ситуації, нерозвиненість ринку, неможливість використання в таких умовах більшості ринкових механізмів і ін.

Фінанси підприємств - найважливіша категорія ринкової економіки. Вони грають вирішальну роль в системі фінансових відносин держави. Тому в даний момент першочерговим завданням держави є зміцнення фінансів підприємств і на цій основі стабілізація фінансів держави. Без її перетворення в життя інші завдання вирішити неможливо. В той же час професійне управління фінансами підприємства сприяє вирішенню не тільки їх проблем, але і таких, як інфляція, дефіцит бюджету, кредитно-грошова політика, розвиток фондового ринку і ін.

Управління фінансовим станом підприємства припускає так само його оцінку. Особливість тут полягає в тому, по-перше, наскільки підприємство забезпечене необхідними грошовими коштами, і, по-друге, яка структура джерел цих засобів. Необоротні активи підприємства формуються за рахунок власних засобів і, як правило, за рахунок довгострокових позикових джерел. А оборотні активи формуються за рахунок власних і прирівняних засобів, кредиторської заборгованості і, як правило, короткострокових позикових джерел. Безумовно, вирішальне вплив на фінансовий стан підприємства надають забезпеченість грошовими коштами і структура джерел оборотних активів.

Найважливішими чинниками, що визначають фінансовий стан підприємства, являються управління і оптимізація на цій основі взаємозв`язку «витрата - виручка - прибуток».

Існують два методи включення витрат в собівартість продукції. При першому методі витрати діляться на прямих і непрямих (накладні витрати). При цьому визначається повна собівартість кожного виду продукції, що випускається, або послуг, що надаються. При другому методі витрати діляться на змінних і постійних.

Відмінності першого методу від другого полягають в наступному:

- ділення витрат на прямих і непрямих здійснюється залежно від того, як вони включаються в собівартість одиниці продукції, прямі витрати - безпосередньо, а непрямі - у відсотках до певної бази. А ділення витрат на змінних і постійних здійснюється залежно від їх мінливості по відношенню до зміни об`єму виробництва і реалізації продукції.

- при другому методі визначається неповна, обмежена собівартість одиниці продукції, тільки на основі змінних витрат. Постійні витрати на собівартість одиниці продукції не відносяться, а включаються в загальну суму собівартості всього об`єму випущеної продукції.

- вищевикладений підхід дозволяє значно розширити аналітичні можливості другого методу, крім того, дає реальніше уявлення про вигідність окремих видів продукції, що випускається.

Переваги першого методу пов`язані з тим, що визначаються всі витрати на одиницю продукції за планом і фактично. Це дає можливість вирішувати деякі управлінські завдання, що ґрунтуються на розробці відповідних норм і нормативів. Але в той же час включення в собівартість одиниці продукції непрямих витрат спотворює інформацію про рентабельність окремих замовлень. Крім того, ціни, визначені на основі повних витрат одиниці продукції, недостатньо гнучкі.

Змінні витрати - це витрати, що безпосередньо залежні від об`єму виробництва і змінюються пропорційно його зміні.

Постійні витрати в цілому не змінюються залежно від зміни об`єму виробництва. Але ці витрати на одиницю продукції при зростанні об`єму виробництва зменшуються, а при його зниженні збільшуються.

В той же час постійні витрати можуть бути незмінними до певного моменту, після чого їх необхідно одноразово збільшити. І якщо постійно росте об`єм виробництва, постійні витрати періодично збільшуються.

Окремі витрати збільшуються при зростанні об`єму виробництва, але не пропорційно його зростанню, а в меншому об`ємі. Такі витрати називаються постійно-змінними. До них відносяться витрати на електроенергію, опалювання, телефон, ремонт основних фондів і ін. Поточні витрати, що забезпечують життєдіяльність підприємства, - це постійна складова постійно-змінних витрат, а витрати, пов`язані з розвитком виробництва, - це змінна складова.

Аналіз взаємозв`язку «витрати - виручка - прибуток» припускає використання трьох елементів: маргінальний дохід, відносний дохід, передавальне відношення (рис. 1.4.).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.4. Аналіз взаємозв`язку «витрати - виручка - прибуток».

Маргінальний дохід - це різниця між виручкою від реалізації продукції і змінними витратами на її виробництво.

Відносний дохід - це маргінальний дохід, виражений у відсотках по відношенню до виручки від реалізації продукції.

Передавальне відношення - це відношення маргінального доходу до прибутку від реалізації продукції.

Передавальне відношення ще називають операційним або виробничим важелем.

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМ СТАНОМ ВАТ «ХНПЗ»

2.1 Загальна характеристика ВАТ «Херсоннафтопереробка»

Відкрите акціонерне товариство "Херсонський нафтопереробний комплекс" (скорочено ВАТ "Херсоннафтопереробка") є правонаступником Херсонського нафтопереробного заводу iм. С.Орджонiкiдзе. Качаном роботи заводу вважається квітень 1938р. Завод складався з установки термiчного крекiнгу з допоміжними службами. Установка була призначена для крекування мазутiв бакинських родовищ, які постачалися морем. У роки війни завод був евакуйований на схiд у мiсто Сизрань. Пiсля вiйни почалася вiдбудова пiдприємства. Першу чергу заводу було уведене в експлуатацiю вже в 1951 роцi. В 1955-1956рр. завершено будівництво другої черги заводу. Це електрознесолююча установка, установка по виробництву коксі, атмосферно-вакуумна трубчатка №1, бітумна установка №1. В 1962-1964рр. було уведено в експлуатацiю електрознесолюючу установку №2 та бітумну установку №2. В 1971р. - уведена в експлуатацiю нова установка - атмосферно-вакуумна трубчатка №2 (реконструйована в 1976р.), збудовано новий товарний парк, блок очисних споруд, нафтопровiд "Кременчук-Херсон". У наступнi роки введенi в експлуатацiю такi об'єкти як установка каталiтичного риформiнгу бензину, парк змiшування, газофакельне господарство, установка сповiльненого коксування по виробництву нафтового коксі, створено iнформацiйно - обчислювальний центр, збудованi додатковi очиснi споруди, якi пiзниш були переданини мiсту, установка переокисленого бiтуму, нова товарно-сировинна база. ВАТ "Херсоннафтопереробка" по потужностi займає третє мiсце серед нафтопереробних пiдприємств України i являє собоюобою технологiчний комплекс по виробництву бензинiв: А-76, А-80, А-92, А-95, А-98 неетильованих, палива дизельного, палива пiчного побутового, палива малов'язкого суднового, мазутiв топкових, мазуту флотського Ф-5, бiтумiв дорожнiх i будiвельних, зв'язуючого нафтового брикетного, структуроутворювача бiтумного Х-1, пластбiту, нафтового коксу, скрапленого газу. З 1989р. завод перейшов на випуск тiльки неетильованих бензинiв, у лютому 2000р. освоєно випуск бензину А-92 неетильованого, в 2002 роцi - бензину А-95 неетильованого, в 2003 роцi - бензину А-98 неетильованого.