Дослідження механізму управління фінансовим станом ВАТ "ХНПЗ"

Таблиця 2.10.

Динаміка факторних показників ВАТ «ХНПЗ» за 2007 - 2008 рр.

Показники	2007 р.	2008 р.	Зміни
Рентабельність продажу	2,76	7,74	4,98
Ресурсовіддача	0,08	0,037	-0,043
Коефіцієнт фінансової залежності	1	1	0
Рентабельність власного капіталу	0,54	0,42	-0,12

Загальна зміна рентабельності власного капіталу склала -0,12. вплив на зміну рентабельності власного капіталу показника чистої рентабельності продажу визначається як:

4,98· 0,08 · 1=0,3984.

Зміна коефіцієнту рентабельності власного капіталу за рахунок зміни показнику ресурсовіддачі:

0,42· (-0,043)· 1= -0,01806.

Зміна коефіцієнту рентабельності власного капіталу за рахунок зміни коефіцієнту фінансової залежності:

0,42 · 0,037 · (-0,12) = -0,002.

Узагальнимо у табл. вплив чинників, що діють на зміну показника рентабельності власного капіталу.

Таблиця 2.11.

Вплив чинників на рентабельність власного капіталу ВАТ «ХНПЗ» за 2007 - 2008 рр.

Показники	Вплив
Чиста рентабельність продажу	0,3984
Ресурсовіддача	-0,01806
Коефіцієнт фінансової залежності	-0,002
Всього	-0,12

Таким чином, очевидно, що рентабельність капіталу підприємства дуже низька і за аналізований період зменшилася ще на -0,12 пункти. За рахунок зменшення рентабельності продажу вона збільшилася на 0,3984 пункти. Коефіцієнт фінансової залежності підприємства зменшився на 0,002, і ця зміна вплинула на показник рентабельності власного капіталу.

Зменшення ресурсовіддачі, яке відбулося завдяки зменшенню обсягу реалізації, призвело до зниження рентабельності власного капіталу на -0,01806.

Помітний зворотний зв'язок між коефіцієнтом фінансової залежності та рентабельністю власного капіталу. Тому для підвищення рентабельності необхідно скористатися зовнішніми джерелами фінансування.

РОЗДІЛ 3. ЗАХОДИ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ І УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМ СТАНОМ ВАТ «ХНПЗ»

3.1 Визначення економічних резервів підвищення ефективності роботи ВАТ «ХНПЗ», виходячи зі стану і перспектив розвитку нафтопереробної галузі України

В Україні шість нафтопереробних заводів із встановленої виробничої потужності в три рази перевищує внутрішній попит на нафтопродукти. Однак з-за обладнання, сильно застаріли, а поставки нафти в не гарантує можливості використовуються менш ніж однієї п'ятої. Повинен недостатньою кількістю олії, Україна змушена імпортувати нафтопродукти для покриття майже половини свого внутрішнього попиту. У той же час місцеві виробників стали менш конкурентоспроможною ціною з-за нестабільної зовнішньої обмінного курсу та значні запаси "дорогих" нафтопродуктів, які можуть лише збільшити присутність іноземного палива на ринку.

Опис нафтопереробної галузі України

В Україні є шість нафтопереробних заводів. Всі нафтопереробні заводи існують починаючи з радянських часів; в цілому працювати з застарілим обладнання за низькою маржею нафтопереробки і коротких європейських стандартів якості продукції. З цих шести заводів, три російські власності;ще один є українсько-російського спільного підприємства, а тільки два невеликих НПЗ є власністю України з більшістю акцій в приватну власність через приватні групи і меншини, державні пакети акцій власності. Див. таблицю 3.1.

Таблиця 3.1

Власність в Україні НПЗ

НПЗ	Кратка характеристика
Одеський НПЗ	Завод повністю належить російській корпорації "ЛУКОЙЛ". Завод був зупинений на реконструкцію, у серпні 2005 року. У дистиляції і різні підрозділи інші об'єкти були відновлені на першому етапі. У 2008 році завод завершив Другий етап
НПЗ	Кратка характеристика
	модернізації. Вона була введена ще в експлуатацію в квітні 2008 року. Модернізація заводу прогнозує збільшити глибину переробки з 56% до 78%.
Лисичанський НПЗ	Лисичанський НПЗ (Луганська область) повністю належать ЗАТ «LINIK», яка є складовою частиною російсько-британського проведення ТНК-ВР в Україні.
Херсонський НПЗ	ВАТ "Херсонський нафтопереробний завод" є найстарішим нафтопереробним заводом, він був побудований в 1938 році. З тих пір, як у 1999 реконструкція та модернізація проекту здійснюється на основі міжурядові угоди між Україною та Казахстаном. Основні Іноземні учасники ВАТ "Група Альянс" (Росія) та державна компанія "КазМунайГаз" (Казахстан). Завод був зупинений в 2005 році та за оцінками експертів, необхідно 0,5 млрд. доларів інвестицій у підвищення якості нафтоперероблення продукції.
Кременчуцький НПЗ	Завод знаходиться у власності ЗАТ "Укртатнафта, створена в 1994 році. Головний акціонерами є НАК "Нафтогаз України" і російський "Татнафта".
Дрогобицький НПЗ	Завод знаходиться у власності ВАТ "Нафтопереробний комплекс" Галичина "25% акцій, Яка належить державі, і близько 72% акцій контролюється Приватні Група компаній.
Надвірнянський НПЗ	Завод знаходиться у власності ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття". 26% акцій належать до Фонду державного майна, 17,5% - "Лідер Estate" Ltd, 16,8% - Приват Банк і 14,3% - Copland Галузі SA (Віргінські острови).

Всього щорічно переробна потужність всіх українських НПЗ перевищує 51 млн. тонн сирої нафти, у 2006 році вона склала 51,11 млн. тонн. (Додаток Д) Однак потенціал значно відрізняється від однієї рослини до іншої. Таким чином, на трьох найбільших рослинах контроль над 80% нафтопереробних потужностей (рис. 3.1.)



Рис. 3.1. Частка нафтопереробних потужностей в Україні нафтопереробних заводів

Нафтопереробні заводи в Україні використовуються на рівні менше 19 відсотків від загального потенціалу в 2008 році, у порівнянні з 30% в 2007 році, 41% в 2006 році і 57% в 2005 році. За 9 місяців 2008 року нафтопереробні підприємства обробляється 7.3 млн. тонн сирої нафти, що 27,9% менше, ніж у січні-вересні 2007 року. З усіх працюючих заводів тільки Одеський нафтопереробний завод, який є одним з малопотужних раз працює за номінальним показниками Кременчук, Надвірна і Дрогобицький НПЗ працює на мінімальних ставок. Лисичанський НПЗ обробив великий обсяг нафти за підсумками трьох кварталів. Незважаючи на те, що найбільший в Україні завод "Укртатнафта", різко скоротилася обробка з листопада 2007, який був викликаний сировини припинення поставок російської "Татнафта" у зв'язку з корпоративним конфліктом (рис. 3.2.).

Загальний коефіцієнт використання є одним із ключових показників ефективності, знизилася із-за багатьох факторів: старіння обладнання, тимчасових зупинок на деяких нафтопереробних заводах, а також відсутність доступу до українських запасів каспійської нафти. Однак головною причиною кризи в цьому секторі є брак нафти і відсутність сучасних нафтопереробних можливостей для випуску продукції більш високих стандартів.

Рис. 3.2. Частка українських нафтопереробних заводів в загальному обсязі нафти оброблених в січні-вересні 2008 року

Примітка: Херсонський НПЗ не був в експлуатації протягом періоду, Одеський нафтопереробний завод введений в експлуатацію тільки в квітні - вересні 2008 року.

Виробництво та імпорт палива

На українських нафтопереробних заводах асортимент і якість продукції, також недостатній. В цілому вони виробляють недостатньо бензину, дизельного і реактивного палива, що значно нижче рівня попиту в Україні. У той же час вони виробляють багато нафтового палива (мазуту), на низькій або навіть негативної маржі. Тільки один НПЗ (Лисичанський) відповідає вимогам Євро IV стандартів якості на нафтопродукти, але ні один завод не відповідає стандартам Євро V, здійснення яких планується розпочати у 2009 році.

У січні - вересні 2008 року в порівнянні з аналогічним періодом минулого року виробництво бензину в Україні скоротилося на 0.73 млн.. тонн, або на 22,3%. Виробництво дизельного палива скоротилося на 0.9 млн.. тонн, або на 27,4%, а виробництво мазуту по 0.95mln тонн або 35,8% (рис. 3.3.).

Рис. 3.3. Асортимент продукції українських НПЗ з 2005 по 2008 рр.

В результаті такого різкого падіння виробництва, частка імпортного палива в Україні збільшилася в середньому на 20% за 9 місяців 2008 року. За три квартали цього року частка імпортного бензину становить 41,7%, що на 20,9% більше, ніж у 2007 році. Частка імпортного дизельного палива досягла 53% (на 20,3% більше).

Міністерство палива та енергетики прогнозує подальше збільшення частки імпорту палива в загальному обсязі палива, що продається на ринку України і в 2009 році. У наступному році частка імпортного палива очікується на рівні 45%, частка імпортного дизельного палива - на рівні 52%.

За даними Міністерства палива та енергетики, попит на автомобільний бензин у 2009 році очікується на рівні 5,6 млн.. тонн (5.5 млн.. тонн в 2008 році), на дизельне паливо, відповідно, 6,7 млн.. тонн проти 6,6 млн. тонн. Попит на мазут в 2009 році, як очікується, зросте з 4 млн. тонн у 2008 році до 4,2 млн.. тонн в 2009 році. Внутрішнього виробництва прогнозується на 3,9 млн. т (3,1 млн. тонн в 2008 році), імпорт - 0,3 млн.. т (0.9 млн. тонн в 2008 році).

Україна залежить від імпорту російської нафти, яка охоплює приблизно три чверті українського попиту в даний час. Постачання російської нафти в Україну скоротилися в останні роки, аж до 9,8 млн. тонн в 2007 році (менше 5 млн. тонн за 9 місяців 2008 року), в результаті чого заводи працюють набагато нижче потенціалу (рис. 3.4.). Тим не менш, українська залежність від російської нафти залишається незмінним або навіть зріс, головним чином з-за припинення експорту казахської нафти в Україну.

Рис. 3.4. Поставка нафти на українські НПЗ млн. тонн

Поставка нафти на українські нафтопереробні заводи була скорочена на 29,7% у січні-вересні 2008 року, в порівнянні з аналогічним періодом 2007 року. У той же час поставки української нафти зросла на 1,3% і досягла 2,12 млн.. тонн.

У 2007 році поставки нафти на українські нафтопереробні заводи скоротилася на 6,0% у порівнянні з 2006 роком, до 12,6 млн.. дол. тонн. У той же час поставки української нафти в 2007 збільшилися на 1,3%, у порівнянні з 2006 роком, до 2.8 млн. тонн.

За 9 місяців 2008 року Україна скоротила імпорт нафти на 37,8% порівняно з відповідним періодом 2007 року до 5.08 млн.. дол. тонн. У той же час в грошовому вираженні поставки зросли на 11,4% - до $ 3.9 млн. внаслідок збільшення середньої ціни на нафту до 775 доларів за тонну проти USD 432.8 за 9 місяців 2007 року.

Щоб компенсувати скорочення імпорту нафти, імпорт бензину збільшився на 102,6% - до 1.7 млн. тонн, а в три рази в грошовому виразі - до USD 1.6 млн. як середня ціна досягла 965 доларів. Необхідно відзначити, що Україна входить в комплект поставки сирої нафти з Росії, Російська Федерація практично не продає бензин на Україні. Високий рівень октанового бензину походженням з Білорусі, Литви та Румунії, а також з країн Середземноморського регіону.

У відповідності з Постановою Уряду Російської Федерації з 19 вересня по 1 жовтня 2008 ставки експортних мит на сиру нафту знижаються з 495.9 до 372 доларів США за тонну замість запланованих раніше 485,8 доларів США.

Для бензину та дизельного палива ставка була знижена до 263,1 дол. за тонну, на мазут до 141.7 дол. США за тонну. Вперше ставки були розраховані не на основі двох місяців спостереження за цінами на нафту, а засновані на цінах на нафту з 1 вересня по 17 вересня, якщо середня ціна на нафту була 97.3 дол. США за барель.

Ціни

За січень-вересень ціни на дизельне паливо зросли на 27% до 6,45 грн. за літр, а у вересні - ціна впала на 4,2%. Ціна на бензин А-76 зросла з початку року на 13,4%, а у вересні він зменшився на 5,4%. Хоча до середини липня зростання цін на паливо було обумовлено зростанням цін на сиру нафту, темпи скорочення цін на паливо не відповідають ставкам зниження цін на нафту у світі, який з липня знизилися більше ніж у два рази (рис. 3.5.).

Рис. 3.5. Середні ціни на основну частину палива в Україні грн. / тонна (ліва шкала) у відношенні цін на нафту Брент дол.. США / барель (права шкала) 1 липня - 20 жовтня 2008 року

Примітка: A95, A92 і A76 відповідають бензину різних октанових рівнів.

Серед головних причин повільного зниження ціни палива є неадекватність обмінного курсу долара США, встановленого Національним банком і ставки на міжбанківському ринку.

Інша причина полягає у великих запасах нафтопродуктів, накопичених раніше торговцями палива під час високих цін. Таким чином, на перше жовтня нафтопродукти закуплені раніше, знаходяться на рівні 0.34 млн. тонн бензину й 0.41 млн. тонн дизельного палива. Політичні ризики були включені в ціну. Тим не менш, зберігаючи при цьому ціни вгору, національні виробники втрачають свої конкурентні переваги, як іноземні постачальники (Литва в першу чергу) в змозі запропонувати кращу якість бензин дешевше на 4 - 6%. Ці обставини створюють небезпеку до ще більш швидким темпам збільшення частки іноземних нафтопродуктів на українському ринку.

3.2 Резерви підвищення ефективності виробництва за рахунок удосконалювання використання оборотних коштів

Основними джерелами резервів підвищення ефективності виробництва за рахунок удосконалювання використання оборотних коштів є: збільшення обсягу реалізації продукції, зменшення величини виробничих запасів на складах підприємства, зменшення запасів готової продукції, зменшення залишків готівки в касі і на розрахунковому рахунку підприємства, зменшення величини дебіторської заборгованості. Зменшення цих елементів оборотних коштів повинне відбуватися до визначеної межі - оптимальної величини.

Для розрахунку резервів підвищення ефективності виробництва необхідно зіставити фактичні значення розрахованих коефіцієнтів з нормативними.

Резерв підвищення загальної ліквідності дорівнює 1,25(2,0 - 1,75). Для підвищення цього коефіцієнта необхідно або збільшити величину оборотних коштів, або зменшити величину оборотних коштів, або зменшити короткострокову заборгованість.

Резерв підвищення швидкої ліквідності дорівнює 0,53(0,7 - 0,17). Для підвищення цього коефіцієнта необхідно або збільшити величину коштів, дебіторської заборгованості, або зменшити загальну величину оборотного капіталу.

Резерв підвищення абсолютної ліквідності дорівнює 0,11(0,2 0,09). Для підвищення цього показника необхідно або збільшити величину коштів і короткострокових фінансових вкладень. Або зменшити короткострокові зобов'язання підприємства.

Коефіцієнт оборотності оборотних коштів, коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості і готівки не мають нормативних значень. Позитивним є збільшення цих показників.

Резервами підвищення ефективності виробництва також є: скорочення тривалості виробничого циклу, використання новітніх технологій, механізації й автоматизації виробничих процесів, підвищення рівня продуктивності праці, більш повне використання виробничих потужностей підприємства, трудових і матеріальних ресурсів, поліпшення організації матеріально-технічного постачання з метою безперебійного забезпечення виробництва необхідними матеріальними ресурсами і скорочення часу перебування капіталу в запасах.

До основних напрямків підвищення ефективності виробництва за рахунок поліпшення використання оборотних коштів відносяться керування окремими елементами оборотних коштів: виробничими запасами, запасами готової продукції, незавершеним виробництвом, дебіторською заборгованістю і готівкою.

На стадії створення виробничих запасів необхідне впровадження економічно обґрунтованих норм запасу; наближення постачальників сировини, напівфабрикатів, що комплектують виробів; широке використання прямих тривалих зв'язків; розширення складської системи матеріально-технічного забезпечення, а також оптової торгівлі матеріалами й устаткуванням; комплексна механізація й автоматизація вантажно-розвантажувальних робіт на складах.

Визначення необхідного обсягу фінансових засобів, що авансуються у формування запасів товарно-матеріальних цінностей, здійснюється шляхом визначення потреби в окремих видах запасів.

Розрахунок оптимального розміру партії постачання, при якому мінімізуються сукупні поточні витрати по обслуговуванню запасів (тобто T3i + ТЗа = min) здійснюється по наступній формулі (відомої як модель Уілсона):

(3.17)

де ОРпп - оптимальний розмір партії постачання;

ЗГ - необхідний обсяг закупівлі товарів (сировини і матеріалів) у рік;

ТЗ1 - розмір поточних витрат по розміщенню замовлення, доставці товарів і прийманню в розрахунку на одну партію, що поставляється;

Т32 - розмір поточних витрат по збереженню одиниці запасів.

Розрахуємо оптимальний розмір партії постачання, якщо річна потреба в нафті складає 143,293 грн. Розмір поточних витрат по розміщенню замовлення, доставці товарів і їхньому збереженню в розрахунку на одну партію, що поставляється, складає 7000 грн. Розмір поточних витрат по збереженню одиниці запасу складає 250 грн. У рік. Поставляючи ці дані в модель Уілсона, одержуємо:

Отже, протягом року товар повинний доставлятися 14 разів (143293 : 9100) чи кожні 26 днів (30:14) . При таких показниках розміру партії і частоти постачання сукупні поточні витрати по обслуговуванню товарних запасів будуть мінімальними.

Для запасів готової продукції задача мінімізації поточних витрат по їхньому обслуговуванню складається у визначенні оптимального розміру партії виробленої продукції. Якщо робити товар дрібними партіями, то витрати по збереженню його запасів у виді готової продукції будуть мінімальними. У той же час зростуть поточні витрати підприємства. Зв'язані з частим переналагодженням устаткування. Підготовкою виробництва. мінімізація сукупного розміру поточних витрат по обслуговуванню запасів готової продукції також може бути здійснена на основі моделі Уілсона. У цьому випадку замість необхідного обсягу закупівлі товарів використовується планований обсяг чи виробництва продажу готової продукції.

Розрахуємо оптимальний розмір партії виробництва тротуарної плитки. Планований обсяг виробництва - 100000 грн. Поточні витрати підприємства - 2500 грн. Витрати по збереженню запасів у виді готової продукції - 350 грн.

Забезпечення своєчасного залучення в господарський оборот зайвих запасів товарно-матеріальних цінностей здійснюється на основі моніторингу поточної фінансової діяльності (зіставлення нормативного і фактичного розміру запасів). Основна мета вивільнення частини фінансових засобів, що “зав'язли” у наднормативних запасах.

Керування дебіторською заборгованістю припускає насамперед контроль за оборотністю засобів у розрахунках. Прискорення оборотності в динаміку розглядається як позитивна тенденція. Велике значення мають добір потенційних покупців і визначення умов оплати товарів, що передбачаються в контрактах.

Добір здійснюється за допомогою неформальних критеріїв: дотримання платіжної дисципліни в минулому, прогнозні фінансові можливості покупця по оплаті запитуваного їм обсягу товарів, рівень поточної платоспроможності, рівень фінансової стійкості, економічні і фінансові умови підприємства-продавця (затовареність, ступінь потреби в готівці.)

З метою прискорення грошового обігу в дебіторській заборгованості застосовується спонтанне фінансування. Спонтанне фінансування являє собою відносно дешевий спосіб одержання засобів; таке кредитування не жадає від клієнта забезпечення і залучення досить тривалими термінами пільгового періоду.

Якщо платник оплачує товар до закінчення терміну, то може скористатися солідною знижкою з ціни. Після цього терміну покупець оплачує товар цілком, якщо укладається в договірної термін платежу. Що вигідніше платнику: оплатити товар до заповітної дати, навіть якщо прийдеться скористатися для цього банківським кредитом, чи дотягти до останнього і втратити знижку? Щоб відповісти на це питання необхідно зіставити «Ціну відмовлення від знижки» з вартістю банківського кредиту.

(3.18)

де Дmах - максимальна тривалість відстрочки платежу, днів;

П - період, протягом якого надається знижка, днів.

Якщо результат перевищить ставку банківського відсотка, то краще звернутися в банк за кредитом і оплатити товар протягом пільгового періоду.

Розрахуємо ціну відмовлення від знижки, якщо підприємство надає мінімальну знижку (1%) при платежі в 15-денний термін при максимальній тривалості відстрочки 30 днів. Рівень банківського відсотка - 20% річних.

Оскільки 24,2% > 20%, їсти зміст скористатися пропозицією постачальника: відмовлення від знижки обійдеться на 4,2% дорожче банківського кредиту.

Розрахуємо ціну відмовлення від знижки, якщо підприємство надає знижку 3% при платежі в 20-денний термін при максимальній тривалості відстрочки 45 днів. Банківський відсоток 40%.

Оскільки 44,5% > 40%, є сенс скористатися пропозицією постачальника: відмовлення від знижки обійдеться на 4,5% дорожче банківського кредиту.

Ефективність керування поточними активами можна також підвищити, розумно використовуючи облік векселів і факторинг із метою перетворення поточних фінансових потреб у негативну величину і прискорення оборотності оборотних коштів.

Підприємству необхідно робити розрахунок ефективності використання знижок, векселів і факторингу в кожнім окремому випадку.

Щоб прискорити одержання грошей за векселем, власнику не обов'язково продавати його банку. Можна неї закласти. Але при цьому, як правило, банк вимагає так називаного авалю, тобто гарантії своєчасного платежу за векселем. Авалістом (гарантом) може виступати третє обличчя, або одне з облич, що підписали вексель.

Основними напрямками підвищення ефективності виробництва за рахунок поліпшення використання фінансів є оптимізація виробничих запасів, запасів готової продукції, готівці і дебіторській заборгованості.

Для розрахунку оптимального рівня коштів на розрахунковому рахунку й у касі були застосовані моделі Баумона і Мілера-Орра. Модель Баумона прийнятна для підприємств, грошові витрати яких стабільні і прогнозовані. Тому особлива увага необхідно приділяти моделі Мілера-Орра. Відповідно до цієї моделі був розрахований оптимальний залишок коштів, що повинний знаходитися в межах від 5500 грн. до 13600 грн. Отже, середній залишок коштів після запропонованих заходів:

Коефіцієнт оборотності в цьому випадку складе:

Отже, період оборотності коштів зменшився з 20,8 днів до 11 днів, а коефіцієнт оборотності збільшився з 17 до 33 разів.

3.3 Залучення інвестицій та напрямки стабілізації фінансового стану ВАТ «ХНПЗ»

Перш ніж здійснювати заходи щодо залучення фінансових ресурсів, необхідних для підприємства, слід визначити потребу в капіталі. Потреба в капіталі -- це виражена в грошовому еквіваленті потреба підприємства у грошових та матеріальних засобах, необхідних для виконання поставлених цілей та забезпечення фінансової рівноваги. Базою для класифікації форм, яких може набирати потреба в капіталі, є групування вихідних грошових потоків підприємства. Потреба в капіталі зумовлюється тим, що момент здійснення грошових витрат та момент надходження грошових коштів за продукцію, на виробництво якої понесені витрати, не збігаються в часі. Щоб визначити потребу в капіталі, сукупні витрати підприємства доцільно розмежувати на дві групи:

витрати, пов'язані з підготовкою та організацією виробництва (капітальні витрати);

витрати, пов'язані з веденням та обслуговуванням виробництва (поточні витрати).

До першої групи належать витрати на заснування (реорганізацію) підприємства, купівлю та введенню в дію основних фондів. Кошти, заморожені в таких витратах, повертаються на підприємство поступовим їх включенням у ціну реалізації продукції протягом тривалого часу. Отже, капітал, необхідний для фінансування зазначених витрат, має бути мобілізований на довгостроковий період. Такий капітал називають інвестиційним.

Витрати другої групи пов'язані з оплатою праці персоналу та придбанням предметів праці. Вони повністю переносять свою вартість на готову продукцію в поточному виробничому циклі, повністю включаються в ціну реалізованої продукції і повертаються на підприємство через короткий проміжок часу. Для фінансування таких витрат визначають потребу в оборотному капіталі. Оборотний капітал (оборотні кошти) -- це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва та реалізації продукції.

Напрямки стабілізації фінансового стану на підприємстві.

Підприємство, що аналізується, виготовляє тканини. На думку фахівців підприємства вироби користуються попитом, відрізняються досить високою якістю. Проблема в дуже високій собівартості. Це пов'язано з великим рівнем фондомісткості продукції та високими цінами на ресурси, що закуповуються для виробництва даних виробів. Тому найголовніша задача для даного підприємства - зниження собівартості.

Зниження трудомісткості продукції, збільшення продуктивності праці можна досягнути різними шляхами. Найбільш важливі з них - механізація та автоматизація виробництва, розробка та застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна та модернізація застарілого обладнання. На даному підприємстві дуже багато застарілого обладнання, яке можна продати без будь - якої шкоди для виробництва. Отримані кошти можна вкласти в нове, ресурсозберігаюче обладнання, яке підвищить фондовіддачу.

Важливим є підвищення вимог та застосування вхідного контролю за якістю сировини, яка надходить від постачальників.

Скорочення витрат по амортизації основних виробничих фондів можна досягнути шляхом кращого використання цих фондів, збільшення їх навантаження.

Можна порекомендувати виробництво продукції значною кількістю маленьких серій, тоді витрати по складуванню готової продукції будуть мінімальними. Але, з іншого боку, збільшаться витрати на підготовку виробництва. Доцільно продати деяку кількість виробничих запасів та незавершеного виробництва.

Як і у всіх інших, в умовах кризи неплатежів у даного підприємства є нестача грошових коштів, проблеми із збутом (велика сума готової продукції на складі) та з отриманням дебіторської заборгованості.

Щодо джерел отримання грошових коштів, то до них відносяться :

реалізація продукції з негайною оплатою або із знижкою.

отримання дебіторської заборгованості.

продаж резервних грошових активів.

продаж матеріальних і нематеріальних активів (зайвих запасів).

отримання банківських кредитів.

залучення інвестицій, приватного капіталу та інших внесків до статутного фонду.

Перші чотири шляхи більш доцільні, тому що не приводять до збільшення валюти балансу. В цих випадках грошові кошти формуються шляхом реструктуризації активів. Два останніх можуть використовуватись для підтримки поточної платоспроможності в крайніх випадках, тому що вони приводять до відволікання залучених фінансових ресурсів від цільового використання.

Щодо поточної ліквідності, то даний коефіцієнт знаходиться не в межах норми. У підприємства є проблеми із грошовими коштами. Тому треба приділити увагу збуту продукції за готівку. Цьому має сприяти правильна маркетингова політика (пошук нових, більш платоспроможних споживачів продукції, нових ринків, розширення збутової мережі, підвищення якості продукції).

Сума дебіторської заборгованості та запасів покриває суму оборотних активів у нормативному значенні. Якщо провести правильну політику по управлінню дебіторською заборгованістю, то необхідну суму можна отримати із неї, а частину дебіторської спрямувати на покриття кредиторської. Але для цього потрібно вибрати найбільш доцільні строки платежів та форми розрахунків із споживачами (попередня оплата, з відстрочкою платежу, по факту відвантаження продукції). Доцільним є надання відстрочки платежу споживачам, бо за рахунок цього збільшується обсяг реалізації, тобто прибуток (для стимулювання збуту в умовах високої конкуренції), але можливе виникнення додаткових витрат по залученню короткострокових банківських кредитів для компенсації дебіторської заборгованості.

Для поповнення власного капіталу треба, перш за все, оцінити вартість його залучення з різних джерел. До того, як звертатись до зовнішніх джерел формування власного капіталу, повинні бути реалізовані можливості його формування за рахунок внутрішніх джерел. А основні внутрішні джерела - прибуток та амортизаційні відрахування.

Так, для удосконалення діяльності треба здійснити наступне:

прискорити оборотність оборотних коштів через активізацію системи постачання;

знизити витрати електроенергії через проведення ревізії обладнання, блокування деяких машин та впровадження блочного, місцевого включення світла та інших заходів;

зменшення витрат на обробку продукції через модернізацію обладнання та нові технології.

Треба розробити гнучку систему знижок та кредитування для оптових покупців, вивчити ефективність організації та проведення сезонних розпродаж зі знижками в ціні.

Ці всі заходи будуть закладом підвищення виручки, а також прибутку на необхідну величину, що дозволить підвищити рентабельність капіталу.

Але якщо сума власного капіталу із внутрішніх джерел є недостатньою, треба звертатись до зовнішніх джерел залучення. Це вимагає необхідність розробки емісійної політики підприємства. Основною метою цієї політики є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу власних фінансових коштів в мінімально можливі строки.

Оптимізація фінансової структури капіталу є одним з найбільш важливих та складних завдань фінансового менеджменту. Оптимальна структура капіталу - це таке співвідношення його власних і залучених джерел, при якому забезпечується оптимальне співвідношення між рівнем рентабельності власного капіталу та рівнем фінансової стійкості, тобто максимізація ринкової вартості підприємства.

Таким чином, в результаті розглянутих варіантів можна сказати, що політика оптимізації структури капіталу спрямована на підвищення долі власного капіталу. Рентабельність капіталу тим більша, чим нижче його сума і вище прибуток, а при заміні власного капіталу позиковим вона підвищується.

Щодо управлінням дебіторською заборгованістю, то найбільш ефективними будуть такі шляхи:

визначення термінів прострочених залишків на рахунках дебіторів і порівняння цих термінів із середніми показниками в галузі, показниками конкурентів і даними минулих років;

періодичний перегляд граничної суми кредиту, виходячи з реального фінансового становища клієнтів;

якщо виникають проблеми з одержанням грошей, то необхідно вимагати заставу на суму, не меншу, ніж сума на рахунку дебітора;

використання арбітражних судів для стягнення боргів при наявності порук чи гарантій;

продаж рахунків дебіторів факторинговій компанії чи банку, що надає факторингові послуги, якщо це вигідно;

при продажу великої товарної партії негайне виставлення рахунка покупця;

використання циклічної виписки рахунків для підтримання одноманітності операцій;

відправлення поштою рахунків покупцям за декілька днів до настання терміну платежу;

пропозиція відстрочки у виплаті грошей для стимулювання попиту; страхування кредитів для захисту від значних збитків за безнадійними боргами.

ВИСНОВОК

Сучасні методи управління фінансовим станом підприємства дають можливість здійснювати оцінку підприємств, компаній та їхніх філіалів по інтегрованим показникам функціонування. Управління фінансовим станом підприємства вивчає економічний стан фірми і відображає ефективність виробничої діяльності, ліквідності та фінансової усталеності підприємств за допомогою системи показників. Метою управління фінансовим станом є оцінка фінансового стану підприємства на підставі виявлених результатів та подача рекомендацій щодо його поліпшення. Фінансовий стан оцінюється насамперед на основі статей бухгалтерського балансу та додаткам до нього. Задачі фінансового аналізу визначаються інтересами користувачів аналітичним матеріалом, яких насамперед цікавить: оцінка фінансових результатів; оцінка майнового стану; аналіз фінансової усталеності, ліквідності балансу, платоспроможності підприємства; дослідження стану та динаміки дебіторської і кредиторської заборгованості; аналіз ефективності вкладеного капіталу. Фінансовий стан підприємства треба систематично й усебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Це уможливить критичну оцінку фінансових результатів діяльності підприємства як у статиці за певний період, так і в динаміці -- за ряд періодів, дасть змогу визначити «больові точки» у фінансовій діяльності та способи ефективнішого використання фінансових ресурсів, їх раціонального розміщення. Неефективність використання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до можливих перебоїв у постачанні, виробництві та реалізації продукції; до невиконання плану прибутку, зниження рентабельності підприємства, до загрози економічних санкцій. Розрахунок та аналіз економічних показників діяльності підприємств є активними інструментами сучасного фінансового менеджменту. Набір цих відносних показників дозволяє скласти доволі повне уявлення про ефективність виробничої, маркетингової діяльності, фінансової стратегії підприємства, а також оптимізувати сам процес управління. Методика фінансового аналізу являє собою дослідження цих показників з метою прийняття найбільш виправданих рішень в ринкових умовах. Без фінансового аналізу сьогодні стає неможливимим функціонування будь-якого суб'єкта економічної діяльності, включаючи й тих, що з певних причин не переслідують мету максимізації прибутків. Якщо ефективність господарювання є добровільною справою агента економічної діяльності, то фінансова звітність обов'язковою: навіть дрібні приватні підприємства зобов'язані аналізувати свою фінансову діяльність, на основі якої вони будують звітність перед органами Державної податкової адміністрації. Головним джерелом фінансового аналізу є інформація бухгалтерської звітності підприємств, відповідна обробка якої може сприяти максимізації прибутку підприємства. У виробничій сфері фінансовий аналіз тісно зв'язаний з двома головними функціями управління виробництвом: плануванням та контролем, а також з їхньою проміжною ланкою бюджетуванням (розподілом коштів для досягнення поставлених виробничих цілей). Без відповідного планування цілі досягаються лише випадково. При плануванні для аналізу головним чином використовуються джерела внутрішнього походження. В основному це дані про сподівані обсяги виробництва (продажу) та витрати. Однак в сучасних умовах джерела фінансового аналізу діяльності великих підприємств не обмежуються внутрішньою інформацією. При плануванні обсягів виробництва до уваги часто беруться статистичні показники стану ринку, економічної ситуації в країні, демографічні характеристики населення окремих регіонів (як скажімо при будівництві мережі супермаркетів) тощо. Фінансовий стан підприємства є інструментом контролю ефективності використання розподілених або інвестованих коштів. Перед вкладанням коштів у виробництво інвестори проводять оцінку вартості як матеріальних, так і нематеріальних активів. На основі фінансової оцінки будується ціна цих активів. Фінансовий стан характеризується системою таких показників, як поточна і перспективна платоспроможність, оборотність, наявність власних і позичкових засобів, ефективності їхнього використання та ін. Аналізу належить важлива роль у досягненні стабільного фінансового стану підприємства. Дані управлінського аналізу відіграють вирішальну роль у розробці найважливіших питань конкурентної політики підприємства, використовуються керівниками для вдосконалення технології й організації виробництва, для створення механізму досягнення максимального прибутку. При побудові порівняльного аналітичного балансу велику роль відіграє вибір часового інтервалу для вимірювання змін в статтях бухгалтерського балансу. Використання квартального інтервалу має свої переваги, головною з яких є можливість використання даних фінансової звітності підприємства перед органами податкової адміністрації. Однак величина прибутку підприємства з високими темпами обіговості коштів у короткостроковому періоді більшої міри підпадає під вплив таких факторів, як сезонні коливання попиту на продукцію, непередбачуваність темпів інфляції, зміна цін на енергоносії, нововведення в податковому законодавстві тощо. Для таких підприємств більш доцільним, на мою думку, є вибір місячного інтервалу у порівняльному аналізі статей балансу. Крім більшого ступеня інформативності відносних показників балансу, менша довжина інтервалу робить досліджувані дані більш придатними для статистичного аналізу та прогнозування. Фінансові відділи підприємств можуть здійснювати подвійний аналіз беручи за основу в окремих випадках місячний або квартальний інтервал для аналізу результатів фінансової діяльності підприємства у короткостроковому та довгостроковому періодах. Можливості статистичного аналізу поки що, на жаль, далеко не повністю використовуються під час фінансового аналізу на вітчизняних підприємствах. Без статистичних методів неможливо кількісно розрахувати та мінімізувати економічний ризик, який супроводжує підприємства в їхній діяльності. Можливим варіантом використання статистичних методів обчислення та мінімізації ризиків може бути застосування окремих елементів теорії портфеля, як це було експериментально показано в другому розділі роботи. В умовах недостатності, нечіткості або просто браку інформації психологічні механізми прийняття ризикованих рішень виходять на перший план. Унаслідок цього ринок зсувається у власну “віртуальну дійсність”, яка відрізняється від реальних ринкових тенденцій. Неточне відображення ринком реального світу стало перепоною при оцінці ступеня ризику експертним методом на базі економічних показників. Щоб оцінити імовірність тих або інших втрат, обумовлених розвитком подій по непередбаченому варіанту, слід насамперед знати усі види втрат, пов'язаних з підприємництвом, і вміти заздалегідь обчислити їх кількісно або оцінити їх ймовірність. При цьому природне бажання оцінити кожний з видів втрат у кількісному вимірі і вміти звести їх воєдино, що, на жаль, далеко не завжди вдається зробити. Проблеми і ускладнення, що виникають у фінансовому стані організації, зрештою мають два основні прояви. Їх можна сформулювати як: низька ліквідність (дефіцит грошових коштів); недостатня віддача на вкладений в підприємство капітал (низька рентабельність). Індикаторами низької ліквідності є незадовільні показники ліквідності, прострочена кредиторська заборгованість, наднормативні заборгованості перед бюджетом, персоналом і кредитуючими організаціями. Про недостатню віддачу на вкладений в підприємство капітал свідчать низькі показники рентабельності. При цьому найбільший інтерес виявляється до рентабельності власного капіталу як індикатору задоволення інтересів власників організації. Дослідження та узагальнення вітчизняного досвіду та практики господарювання на підприємствах свідчать про відсутність уніфікованої системи показників для визначення фінансового стану підприємства. Це ускладнює і фактично робить неможливим здійснення адекватної оцінки фінансового стану підприємства. Рекомендовані в вітчизняній та зарубіжній літературі нормативні значення не враховують специфіки діяльності окремого підприємства та динаміки фінансових результатів діяльності підприємства. Для визначення нормативних показників фінансового стану підприємства треба провести статистичне дослідження сукупності фінансової звітності підприємств, що повинні бути згруповані за сферою діяльності. Для фінансового стану підприємства, як і економіки України в цілому характерним є уповільнення платіжного обороту, наявність високої дебіторської і кредиторської заборгованості, що є наслідком кризи неплатежів. У цих умовах особливого значення набуває можливість проведення фінансової санації підприємства. До найважливіших заходів для збільшення ліквідних активів для досліджуваного підприємства можна віднести: 1. Поліпшення керування активами. Приділити особливу увагу дебіторській заборгованості. Повинен створюватися щоденний звіт про стан дебіторської заборгованості. Фінансові служби підприємства повинні розробити межу дебіторської заборгованості з урахуванням фінансових можливостей підприємства. Поліпшити керування оборотними коштами, тому що аналіз показав, що близько 25% робочого капіталу не діє і не бере участі у виробництві; 2. Підвищення якості продукції за рахунок відновлення виробничих фондів, тому що основні засоби підприємства на 60 % зношені і вимагають постійного ремонту. Також необхідно реалізувати частину основних фондів підприємства, що безпосередньо не беруть участь у процесі виробництва; 3. Оптимізація структури оборотного капіталу (у тому числі за рахунок реалізації зайвих запасів товарно-матеріальних цінностей, сировини, незавершеного виробництва); 4. Реорганізація економічних служб із метою підвищення ефективності їхнього функціонування в напрямку збільшення обсягів збуту продукції; 5. Рефінансування дебіторської заборгованості (переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів: кошти, короткострокові фінансові вкладення і т.д.). Проведення подібного роду заходів дозволить не тільки знизити ризик неплатоспроможності, але і забезпечить фінансовий стан нормальної стійкості в довгостроковому періоді. Також в умовах недостачі власних грошових коштів підприємству можна рекомендувати: * капіталовкладення позиковим шляхом; * проведення ефективної маркетингової стратегії розширення фірмової торгівлі, проведення рекламних кампаній по пропаганді переваги продукції, що випускається, стимулювання збуту; * упровадження нових прогресивних методів обліку і управління за рахунок створення комп'ютерної мережі підприємства. Це у свою чергу допоможе на підставі щоденних звітів про фінансовий стан підприємства приймати правильні рішення; * розробку шляхів зміни стратегії з метою прискорення економічного росту (метою даного етапу є забезпечення високих темпів розвитку підприємства в довгостроковому періоді). Світовий досвід доводить, що реальне просування на шляху реформ залежить від змін у виробничій сфері та знаходженні ефективних форм господарювання. Важливу роль в цьому процесі сьогодні в Україні відіграє об'єктивний аналіз фінансового стану підприємства з метою виявлення можливостей щодо його покращення та зміцнення.

Удосконалення системи управління фінансовим станом підприємства

Економічна доцільність функціонування будь-якого підприємства оцінюється, в першу чергу, станом формування та використання прибутку. Удосконалення системи управління господарсько-фінансовою діяльністю підприємства, підвищення його прибутковості потребують систематичної оцінки в динаміці фінансових результатів і аналізу основних факторів, які впливають на формування чистого прибутку. Дані такого аналізу використовуються для пошуку резервів зростання прибутковості, а також ураховуються в удосконаленні процесів планування і прогнозування діяльності підприємства [1]. Отже удосконалення системи управління фінансовою діяльністю за рахунок підвищення оперативності аналізу фінансового стану підприємства є однією з важливих задач фінансового управління. Це дає можливість співставити фактичний стан з поставленими цілями на визначений період, виконати фінансове планування та прогнозування на майбутній період.

В роботі [2] виконаний аналіз різних діючих методик оцінки фінансового стану підприємства, обґрунтовані основні показники, що найповніше характеризують фінансовий стан, відповідно до поставлених завдань і конкретних умов функціонування підприємства. Головним недоліком традиційної оцінки є розрахунок коефіцієнтів на визначений момент часу за даними фінансової звітності. Сучасне промислове підприємство є складною системою, тому вимоги до аналізу фінансового стану повинні базуватися на обліку, плануванню, контролю і прогнозуванню максимальної кількості аспектів діяльності підприємства, а також застосуванні нових перспективних засобів автоматизації на базі ЕОМ. Одним із шляхів удосконалення методики проведення і підвищення якості аналізу фінансового стану підприємства є використання економіко-математичних методів, які дозволяють виконати оцінку в реальному часі і динаміці [3]. Оцінка поточного фінансового стану підприємства і розробка прогнозів цікавить акціонерів підприємства, потенційних інвесторів з метою мінімізації ризиків; комерційні банки і кредитні установи при прийнятті рішення щодо видачі кредиту тощо. На основі отриманої інформації розробляється і реалізується система управлінських заходів.

Фінансовий стан підприємства, в першу чергу, залежить від швидкості трансформації активів підприємства в грошові кошти. Тривалість операційного циклу підприємства визначається періодом обороту грошових коштів, тобто часом виробництва, реалізації і оплати продукції підприємства, який залежить від термінів погашення дебіторської заборгованості, а також тривалості періоду обігу товарно-матеріальних запасів. Стабільність фінансового стану залежить від тривалості часу, протягом якого підприємство може погасити в повному обсязі свої поточні зобов'язання. Ринкова активність підприємства залежить від швидкості обігу активів та обсягів реалізації і рентабельності продукції. Фінансова стійкість залежить від співвідношення власних і позичкових коштів в структурі капіталу. Прибуток є узагальнюючим фінансовим показником результатів усіх видів діяльності підприємства.

На основі даних аналізу результатів фінансової діяльності, які характеризують тенденції щодо зміни окремих показників, можна запропонувати наступні заходи для підвищення прибутковості підприємства: зменшення товарно-матеріальних запасів і обсягів дебіторської заборгованості за рахунок підвищення ділової активності; підвищення рентабельності продукції на базі зменшення операційних витрат усіх видів ресурсів, які впливають на собівартість; збільшення величини чистого прибутку завдяки зменшенню фіксованих витрат і підвищенню ефективності фінансової та інвестиційної діяльності; реінвестування максимально можливої частки прибутку на збільшення виробничого потенціалу підприємства.

Запропоновані заходи реалізовуються на базі новітніх комп'ютерних технологій шляхом створення єдиного інформаційного простору управлінської облікової інформації про діяльність підприємства. Управлінські операції, пов'язані з рухом товарно-матеріальних і фінансових ресурсів реєструються і систематизуються, а також відображаються в головній книзі в режимі часу, близькому до реального.

Ефективне керування виробничими запасами дає можливість зменшити їхню кількість відповідно до реальних потреб і вивільнити оборотні кошти. Автоматизація обліку матеріально-технічних ресурсів на виробництві забезпечує виконання всіх операцій в момент часу згідно плану і за кошторисної вартістю, що зменшує собівартість продукції. Таким чином, за рахунок створення єдиної бази обліку фінансових розрахунків зменшується обсяг кредиторської і дебіторської заборгованості та підвищується рівень керованості господарсько-фінансовою діяльністю підприємства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України “Про власність” від 7 лютого 1991 р. №697-XII.

2. Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991р. №698-XII

3. Закон України “Про підприємства в Україні” // Голос України. -- 1991. -- 27 березня.

4. Закон України “Про податок на додану вартість”

5. Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28 грудня 1994 року

6. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, стаття 10

7. Наказ Міністерства фінансів України та Фонду державного майна України „Про затвердження Положень про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації” від 26.01.2001 N49/121.

8. Положення Міністерства фінансів України. Фонд держмайна України. „Про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації”. - N 49/121 від 26.01.2001.

9. Положення Міністерства фінансів України „Про затвердження Положень (стандартів) бухгалтерського обліку” від 31.03.1999 № 87. Зареєстровано: Міністерство юстицій України від 21.06.1999 №391/3684.

10. Анализ и прогнозирование результатов производственной и финансовой деятельности предприятий, объединений, региона (методические пособия) / Прокопенко Н.Д., Белый Е.Л., Богачев С.В. и др. - Донецк: ИЭП НАН Украины, 1999. - 111 с.

11. Балабанов И.Т. Основи финансового менеджмента. - М.: Финансы и статистика, 1994.

12. Березина М.П., Крупнов Ю.С. Межбанковские расчеты: Практическое пособие. М.: АО “Финстатинформ”,1994. - 224с.

13. Бланк И.А. инвестиционный менеджмент. К.:МП “ИТЕМ ЛТД”, 1995. - 448с.

14. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. - К.: Вища шк., 1997.

15. Гордеева Л.П., Редина Н.И. Финансьі Украинм: Учебное пособие. Днепропетровск: Наука й образование, 1997.

16. Гриченко О. Гроші та грошово-кредитна політика. - К.: Основи, 1997.

17. Економічний аналіз господарської діяльності./Іващенко В.І., Болюх М.А., - К., -1999р.

18. Економічний аналіз: Навч. Посібник/М.А. Болюх, В.В. Бурчевський, М.І. Горбатюк; За ред. Акад.НАНУ, проф. М.Г. Чумаченка. - К.: КНЕУ, -2001.

19. Епіфанов А.О. і ін. Бюджет і фінансова політика України. - К., 1997.

20. Заруба О.Д. Основи фінансового аналізу та менеджменту: Навч. Посібник для вузів. - К., 2005.

21. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. - Москва "Финансы и статистика", 2006.

22. Коробов М. Я. Фінанси промислового підприємства. -- К., 2005.

23. Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб'єктів господарювання.: Монографія. - К.:КНЕУ, 2006.

24. Мец В.О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навч. посібник. -К.: КНЕУ, 2006. - 132с.;

25. Мних Є.В. Аналіз фінансового стану і фінансових результатів діяльності підприємств: Навч. посібник. - К.: НМК ВО, 2007;

26. ПавловськаО.В., Притуляк Н.М., Невмержицька Н.Ю. Фінансовий аналіз : Навч. Метод посібник для самост. вивч. дисц. - К.:КНЕУ, -2006.

27. Податкова система України / Під ред. В.М. Федосова. - К.: Либідь, 2005.

28. Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств. Підручник - К.: КНЕУ, 2006. - 460с.;

29. Про соціально-економічне становище України за 2006р. - К.: Державний комітет статистики України, 2007. - 104с.;

30. Савчук В.П. Финансовый анализ деятельности предприятия (международные подходы)

31. Теория финансов: Учеб. пособие / Н.Е. Заяц, М.К. Фисенко, Т.Е. Бондарь й др. - Мн.: Вьісш.шк., 2007.

32. Финанси / Под ред. В.М. Родионовой. - М.: Финансьі й статистика, 2006.

33. Финанси: Учеб. пособие / Под ред. А.М. Ковалевой. - М.: Финансьі й статистика, 2006.

34. Финансовое планирование и контроль: пер. с англ./ под ред. М.А. Подкока - Москва: Перспектива, 2006 г.

35. Фінанси підприємств: Підручник / За ред. А,М, Поддєрьогіна - К.: КНЕУ,2006.

Фінансовий менеджмент: Навч.-метод. Посібник для самост. вивч. дисц./ А.М. Поддєрьогін, Л.Д. Бурк, Н.Ю. Калач та ін. - К.: КНЕУ, 200

36. Бебик В.М. Політичний маркетинг і менеджмент: Монографія. - К.: МАУП, 2006. - 144 с.

37. Боровский А.Б. Тесты для менеджера. -- К.: МЗУУП, 2001. -- 111 с.

38. Вачевський М.В., Скотний В.Г. Маркетинг в сферах послуг. Н. пос. - К.: ЦНЛ, 2004. - 232 с.

39. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: Учебник.-- 3-е изд. -- М.: Гардарика, 1998. -- 528 с.