Розподіл чистого прибутку на підприємстві є одним з напрямків внутрішньофірмового планування, відображає процес формування фондів і резервів для фінансування потреб виробничого й соціального розвитку підприємства [70].

Прибуток є джерелом фінансування різних по економічному змісту потреб. При його розподілу перетинаються інтереси як суспільства в цілому в державі, так і підприємницькі інтереси засновників підприємства й інтереси окремих працівників.

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, використовується їм самостійно й направляється на подальший розвиток підприємницької діяльності. Ніякі органи, у тому числі держава, не мають права втручатися в процес використання чистого прибутку підприємства. Відповідно до цього в міру надходження чистий прибуток підприємств направляється:

на фінансування НДДКР, а також робіт зі створення, освоєння й впровадження нової техніки;

на вдосконалювання технології й організації виробництва;

на модернізацію устаткування;

поліпшення якості продукції;

технічне переозброєння;

реконструкцію діючого виробництва.

Чистий прибуток є джерелом поповнення власних оборотних коштів.

Крім того, він направляється на сплату відсотків по кредитах, отриманим на заповнення недоліку власних оборотних коштів, на придбання основних коштів, а також сплату відсотків по прострочених і відстрочених кредитах. За рахунок чистого прибутку сплачуються деякі види зборів і податків, наприклад, податок на перепродаж автомобілів, обчислювальної техніки й персональних комп'ютерів, збір з угод по купівлі-продажу валюти на біржах, збір за право торгівлі й ін.

Забезпечуючи виробничі, матеріальні й соціальні потреби за рахунок чистого прибутку, підприємство повинне прагнути до встановлення оптимального співвідношення між фондом нагромадження й споживання для того, щоб ураховувати умови ринкової кон'юнктури й разом з тим стимулювати й заохочувати результати праці працівників підприємства. Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, служить не тільки джерелом фінансування виробничого й соціального розвитку, а також матеріального заохочення, але й використовується у випадках порушення підприємством чинного законодавства для сплати різних штрафів і санкцій. Так, із чистого прибутку сплачуються штрафи при недотриманні вимог по охороні навколишнього середовища від забруднення, санітарних норм і правил. При завищенні регульованих цін на продукцію (роботи, послуги) із чистого прибутку стягується незаконно отриманий підприємством прибуток.

У випадках приховування прибутку від оподатковування або внесків у позабюджетні фонди також стягуються штрафні санкції, джерелом сплати яких є чистий прибуток. Господарюючий суб'єкт самостійно визначає напрямки використання прибутку, якщо інше не передбачено його Статутом.

Схеми розподілу чистого прибутку наступні:

- для підприємства

НП = РФ + ФН + ФС, (1.1)

де НП - чистий прибуток,

РФ - резервний фонд,

ФН - фонд нагромадження,

ФС - фонд споживання.

- для товариства

НП = РФ + ФН + ФС + ПР, (1.2)

де ПР - прибуток, розподілений між засновниками.

Резервний фонд створюється господарюючими суб'єктами на випадок припинення їхньої діяльності для покриття кредиторської заборгованості. Він є обов'язковим для акціонерних товариств, кооперативів, підприємств із іноземними інвестиціями. Акціонерні товариства зараховують у резервний фонд також емісійний дохід, тобто суму різниці між продажною й номінальною вартістю акцій, виручену при їхній реалізації за ціною, що перевищує їхню номінальну вартість. Ця сума не підлягає якому-небудь використанню або розподілу, крім випадків реалізації акцій за ціною нижче номінальної вартості. Резервний фонд акціонерного товариства використовується на виплату відсотків по облігаціях і дивідендів по привілейованих акціях у випадку недостатності чистого прибутку для цих цілей. Його розмір повинен становити не менш 15% статутного капіталу. Щорічно резервний фонд поповнюється за рахунок відрахувань, що становлять практично не менш 5% прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства. Крім покриття можливих збитків від ділових ризиків фінансовий резерв може бути використаний на додаткові витрати по розширенню виробництва й соціальному розвитку, розробку й впровадження нової техніки, приріст власних оборотних коштів і заповнення їхнього недоліку, не інші витрати, обумовлені соціально-економічним розвитком колективу [73].

Фонд нагромадження - це кошти, спрямовані на виробничий розвиток підприємства, технічне переозброєння, реконструкцію, розширення, освоєння виробництва нової продукції, на будівництво й відновлення основних виробничих фондів, освоєння нової техніки й технологій у діючих організаціях і інші аналогічні цілі, передбачені установчими документами Підприємства (на створення нового майна підприємства). Фонд нагромадження показує ріст майнового стану господарюючого суб'єкта, збільшення власних його коштів. Разом з тим операції по придбанню й створенню нового майна господарюючого суб'єкта не торкають фонд нагромадження. Фонд нагромадження зменшується тільки при використанні його коштів на погашення збитків звітного року, а також у результаті списання за рахунок накопичувальних фондів видатків, не включених у первісну вартість об'єктів основних коштів, що уводяться в експлуатацію.

Фонд споживання - коштів, що направляються на здійснення заходів щодо соціального розвитку (крім капітальних вкладень), матеріальному заохоченню колективу підприємства, придбання проїзних квитків, путівок у санаторії, одноразовому преміюванні й інших аналогічних заходах і робіт, що не приводять до утворення нового майна підприємства.

Фонд споживання складається із двох частин: фонд оплати праці й виплати з фонду соціального розвитку. Фонд оплати праці є джерелом оплати по праці, будь-яких видів винагороди й стимулювання працівників підприємства. Виплати з фонду соціального розвитку витрачаються на проведення оздоровчих заходів, часткове погашення кредитів за кооператив, індивідуальне житлове будівництво, безпроцентні позички молодим родинам і інші мети, передбачені заходами щодо соціального розвитку трудових колективів [77].

Якщо прибуток не направляється на споживання, то він залишається на підприємстві й утворює нерозподілений прибуток. Наявність нерозподіленого прибутку свідчить про фінансову стабільність підприємства й наявність фінансових джерел для його розвитку.

Прибуток характеризує абсолютну ефективність господарської діяльності підприємства. На розмір прибутку впливають дві групи факторів: зовнішні й внутрішні.

До зовнішніх факторів належать:

природні умови;

транспортні умови;

соціально-економічні умови;

рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків;

ціни на виробничі ресурси.

Внутрішні фактори зміни прибутку підрозділяються на основні та неосновні. До основних внутрішніх факторів належать:

1) собівартість реалізованої продукції й структура витрат;

2) номенклатура й асортименти продукції;

3) обсяг реалізації продукції.

Неосновні внутрішні фактори пов'язані з порушенням господарської дисципліни. До них належать цінові порушення, порушення умов праці й вимог до якості продукції, що ведуть до штрафів і економічних санкцій.

Зовнішні фактори не піддаються регулюванню з боку підприємства. Внутрішні фактори можуть бути використані для забезпечення зростання прибутку.

Як відомо, прибуток залежить від обсягу реалізації продукції. При високій питомій вазі постійних видатків у собівартості продукції ріст обсягів реалізації приводить до ще більшого зростання прибутку в результаті зниження постійних видатків, що доводяться на одиницю продукції.

Тому що прибуток визначається як різниця між ціною й собівартістю продукції, то очевидно, що на розмір прибутку впливають ріст цін і зниження собівартості.

Рівень цін обмежується платоспроможним попитом споживачів, тому в ринковій економіці важливим фактором зростання прибутку є зниження витрат. Однак зниження витрат не повинне погіршувати якість продукції.

До числа факторів зростання прибутку варто віднести відновлення номенклатури й асортименту продукції. Підвищення якості продукції, поліпшення дизайну, технічні вдосконалення вимагають додаткових витрат. Тому подібні прийоми підтримки попиту на продукцію повинні застосовуватися до того, як рівень прибутковості продукції почне падати. У цьому випадку відповідно до концепції життєвого циклу продукції забезпечується ріст продажів, цін і прибутку.

Крім того, на розмір прибутку істотно впливають методи регулювання, самостійно обрані підприємством на основі діючих загальних правил організації бухгалтерського обліку при виборі облікової політики:

1) зміна вартості границь віднесення предметів до основних фондів або малоцінним і швидкозношуваним предметам (МШП);

2) вибір способу нарахування зносу на МШП;

3) вибір порядку нарахування зносу по основних фондах;

4) вибір порядку нарахування зносу по нематеріальних активах;

5) вибір методу оцінки спожитих виробничих запасів;

6) вибір порядку списання витрат з ремонту основних засобів на

валові витрати;

7) вибір способу розподілу витрат між окремими об'єктами обліку й калькулювання;

8) зміна строків погашення витрат майбутніх періодів;

9) вибір методу визначення виручки від реалізації продукції;

10) створення резервів майбутніх витрат і платежів.

На підприємстві розподілу підлягає чистий прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства після виплати податків. Порядок розподілу прибутку регламентується статутом підприємства й внутрішніх документів. Держава не втручається в процес розподілу прибутку. Чистий прибуток розподіляється між власниками підприємства (акціонерами й засновниками) і самим підприємством, а усередині підприємства - по фондах коштів.

1.3 Механізм формування, розподілу та максимізації прибутку

Прибуток як головний результат підприємницької діяльності забезпечує потреби самого підприємства і держави в цілому. Тому насамперед важливо визначити склад балансового прибутку підприємства.

Важливими факторами зростання прибутку, що залежать від діяльності підприємств, є ріст обсягу виробленої продукції відповідно до договірних умов, зниження її собівартості, підвищення якості, поліпшення асортименту, підвищення ефективності використання виробничих фондів, ріст продуктивності праці.

До факторів, що не залежать від діяльності підприємств, відносяться зміни державних регульованих цін на реалізовану продукцію, вплив природних, географічних, транспортних і технічних умов на виробництво і реалізацію продукції, тощо.

Під впливом як тих, так і інших факторів складається балансовий прибуток підприємств.

У зв'язку з тим, що переважну частину валового прибутку (95-97%) підприємства одержують від реалізації товарної продукції, цієї частини прибутку повинний бути приділена головна увага. Відзначені вище фактори, що залежать і не залежні від діяльності підприємств, впливають головним чином на прибуток від реалізації продукції. Основні з цих факторів підлягають детальному вивченню й аналізу.

Попередньо варто врахувати, що на прибуток від реалізації товарної продукції впливає зміна залишків нереалізованої продукції. Чим більше цих залишків, тим менше прибутку підприємство одержить від реалізації продукції. Величина нереалізованої продукції залежить від ряду причин, обумовлених комерційною діяльністю й умовами реалізації продукції. Підприємство може зробити продукції більше, ніж неї реалізувати.

Крім того, у нереалізованих залишках готової продукції може зрости питома вага більш рентабельних виробів, що спричинить сумарний ріст цих залишків. З метою збільшення прибутку підприємство повинне ужити відповідних заходів по скороченню залишків нереалізованої продукції як у кількісному, так і в сумарному вираженні.

Найважливішим фактором, що впливає на величину прибутку від реалізації продукції, є зміна обсягу виробництва і реалізації продукції. Чим більше обсяг реалізації в кінцевому рахунку, тим більше прибутку одержить підприємство, і навпаки. Залежність прибутку від цього фактора за інших рівних умов прямо пропорційно [71].

Падіння обсягу виробництва при нинішніх економічних умовах, не вважаючи ряду протидіючих факторів, як, наприклад, росту цін, неминуче тягне скорочення обсягу прибутку. Звідси висновок про необхідність уживання невідкладних заходів по забезпеченню росту обсягу виробництва продукції на основі технічного його відновлення і підвищення ефективності виробництва. У свою чергу, удосконалювання розрахунково-платіжних відносин між підприємствами буде сприяти поліпшенню умов реалізації продукції, а отже, зростання прибутку.

Не менш важливим фактором, що впливає на величину прибутку від реалізації товарної продукції, є зміна рівня собівартості продукції. Якщо зміни обсягу реалізації впливає на суму прибутку прямо пропорційно, то зв'язок між величиною прибутку і рівнем собівартості зворотний. Чим нижче собівартість продукції, обумовлена рівнем витрат на її виробництво і реалізацію, тим вище прибуток, і навпаки. Цей фактор, у свою чергу, є під впливом багатьох чинників. Тому при аналізі зміни рівня собівартості повинні бути виявлені причини її зниження чи підвищення для того, щоб розробити заходи щодо скорочення рівня витрат на виробництво і реалізацію продукції, а отже, збільшенню прибутку.

Фактором, що прямо визначає величину прибутку підприємства від реалізації продукції, є застосовувані ціни. Вільні ціни в умовах їхньої лібералізації встановлюються самими підприємствами в залежності від конкурентноздатності даної продукції, попиту та пропозиції аналогічної продукції іншими виробниками. Тому рівень вільних цін на продукцію деякою мірою є чинником, що залежить від підприємства. Не залежним від підприємства фактором виступають державні регульовані ціни, установлювані на продукцію підприємств-монополістів. Очевидно, що рівень цін установлюється насамперед якістю виробленої продукції, що залежить від технічної досконалості її виробництва, проведення робіт з модернізації і т.д.

Крім зазначених вище факторів, на величину прибутку від реалізації, безумовно, впливають зміни в структурі виробленої і реалізованої продукції. Чим вище частка більш рентабельної продукції (обчислювальної як відношення прибутку до повної собівартості цієї продукції), тим більше прибутку одержить підприємство. Збільшення частки малорентабельної продукції спричинить скорочення прибутку.

Таким чином, рівень вільних і регульованих цін є найважливішим чинником, що впливає на виручку від реалізації продукції, а отже, і величину прибутку.

В умовах ринкових відносин, як свідчить світова практика, є три основних джерела одержання прибутку.

1. Перше - одержання прибутку можливо за рахунок монопольного положення підприємства по випуску тієї чи іншої продукції, унікальності продукту. Підтримка цього джерела на відносно високому рівні припускає проведення постійної новації продукту. Тут варто враховувати такі протидіючі сили, як антимонопольну політику держави і зростаючу конкуренцію з боку інших підприємств;

2. Друге джерело зв'язане безпосередньо з виробничою і підприємницькою діяльністю. Воно практично стосується всіх підприємств. Ефективність його використання залежить від знання кон'юнктури ринку й уміння адаптувати розвиток виробництва під цю постійно мінливу кон'юнктуру ринку. Тут, по суті справи, усе зводиться до проведення відповідного маркетингу [45].

Величина прибутку в даному випадку залежить, по-перше, від правильності вибору виробничої спрямованості підприємства по випуску продукції (вибір продуктів, що користаються стабільним і високим попитом); по-друге, від створення конкурентноздатних умов продажу своїх товарів і надання послуг (ціна, терміни постачань, обслуговування покупців, післяпродажне обслуговування і т.д.); по-третє, від обсягу виробництва (чим більше обсяг виробництва, тим більше маса прибутку); по-четверте, від структури зниження витрат виробництва;

3. Третє джерело виникає з інноваційної діяльності підприємства. Використання цього джерела припускає постійне відновлення продукції, що випускається.

Виходячи з того, що прибуток є джерелом задоволення різноманітних потреб, особливу важливість здобуває проблема розробки оптимальної системи розподілу прибутку.

Максимізація прибутку є домінуючою проблемою будь-якого суб'єкта господарювання. Отримання максимального прибутку можливе при певному поєднанні об'єму виробництва, ціни продукту і витрат на його виробництво і реалізацію. Максимізація прибутку полягає у виборі такого обсягу виробництва (реалізації) продукції, при якому граничні витрати на виробництво і реалізацію продукції рівні граничному доходу.

Граничний дохід - це приріст виручки на одиницю приросту кількості виробленої продукції. Відповідно граничні витрати рівні приросту витрат на одиницю приросту виробленої продукції.

При цьому слід враховувати, що не всяке розширення виробництва веде до адекватного зростання прибутку, оскільки по-різному виглядає динаміка витрат, відбувається зниження цін при зростанні обсягу випуску продукції.

Таким чином, можна стверджувати, що підприємство повинне знайти такий обсяг виробництва продукції, при якому воно отримало б найбільший дохід. Існує декілька способів визначення оптимального обсягу виробництва: бухгалтерсько-аналітичний; графічний; статистичний.

Сутність бухгалтерсько-аналітичного способу полягає в зіставленні граничного доходу і граничних витрат. Якщо граничний дохід більше граничних витрат, то подальше зростання випуску збільшує загальну суму прибутку, і навпаки. Отже, для максимізації прибутку підприємство повинне розширювати обсяг виробництва до тих пір, поки граничний дохід вищий за граничні витрати, і припинити розширення виробництва, як тільки граничні витрати почнуть перевершувати граничний дохід.

Сутність статистичного методу полягає у тому, що на підставі масових даних досліджується залежність граничного доходу і граничних витрат від обсягу реалізації продукції.

Згідно з графічним методом крива граничних витрат нижча за криву граничного доходу і тому кожна додаткова одиниця продукції, що випускається, збільшує суму прибутку. Максимальний прибуток - це точка перетину кривої граничних витрат з кривою граничного доходу. Після цієї точки крива граничних витрат розташовується вище кривої граничного доходу, з чого виходить, що кожна додаткова одиниця продукції зменшує прибуток і її виробництво неефективне для підприємства.

Для розрахунку розміру виручки, що покриває постійні і перемінні витрати підприємства, доцільно використовувати таку величину, як сума покриття. Розрахунок суми покриття дозволяє визначити, скільки коштів заробляє підприємство, роблячи і реалізуючи свою продукцію для того, щоб окупити постійні витрати й отримати прибуток. Поняття середньої величини покриття використовується, коли мова йде не про виручка підприємства в цілому, а про ціну окремого товару. Розрахунок суми середньої величини покриття дає можливість визначити також точку беззбитковості.

Сумою покриття називається різниця між виручкою від реалізації і всією сумою змінних витрат, її можна розрахувати і по-іншому - як суму постійних витрат і прибутку. Для розрахунку суми покриття з виручки необхідно вирахувати всі прямі витрати, а також частину накладних витрат, що залежать, від обсягу виробництва і тому відносяться до категорії змінних витрат.

Сума покриття означає внесок у покриття постійних витрат і одержання прибутку. Під середньою величиною покриття розуміють різницю між ціною товару і середніх змінних витрат. Середня величина покриття відбиває внесок одиниці виробу в покриття постійних витрат і одержання прибутку. Коефіцієнтом покриття називається частка суми покриття у виручці від реалізації або частка середньої величини покриття в ціні товару. Використання цих величин допомагає швидко вирішувати деякі задачі, наприклад, визначення розміру прибутку при різних обсягах випуску.

Під точкою беззбитковості розуміється така виручка і такий обсяг виробництва, що забезпечують підприємству покриття всіх його витрат і нульовий прибуток. Розрахунок точки беззбитковості дозволяє підприємству вирішити наступні задачі.

Оскільки майбутній обсяг продажів і ціна товару в значній мірі залежать від ринку, його об'єму, купівельній спроможності споживачів, еластичності попиту, виробник повинний бути упевнений, що його витрати окупляться і принесуть прибуток у майбутньому. Якщо обсяг попиту, що дозволяє окупити витрати і дістати прибуток, не зможе бути досягнутий унаслідок, наприклад, вузькості ринку збуту, то завжди об цьому слід знати до початку виробництва і здійснення інвестицій.

Оскільки виручка залежить від двох компонентів: ціни товару й обсягу продажів - можна розрахувати необхідну зміну кожного з них у тому випадку, якщо інший компонент зміниться. Наприклад, підприємство змушене знизити ціну продукції, щоб зберегти позиції в конкурентній боротьбі. Прийдеться збільшити обсяг продажів, щоб зберегти розмір одержуваного раніше прибутку.

Якщо підприємство одержує виручку більше тієї, що відповідає точці беззбитковості, воно працює з прибутком.

Цей прибуток тим більше, чим більше різниця між фактичною виручкою і виручкою, що відповідає точці беззбитковості.

Графік точки беззбитковості наведений на рис. 1.2.

FС - постійні витрати; VС - перемінні витрати;

ТС - валові витрати; ТR - валова виручка (валовий прибуток);

R' - гранична виручка; Q' - граничний обсяг продажів

Рисунок 1.2 - Графік визначення точки беззбитковості

Порядок розрахунку точки беззбитковості є дуже простим і дозволяє швидко і без складних розрахунків знайти шукану величину. Однак треба зупиниться на деяких припущеннях, які при цьому приймаються.

По-перше, припускаємо, що, розширюючи обсяг продажів, підприємство не змінює продажну ціну. У відношенні тривалого часу і великого обсягу продукції таке припущення не є правомірним. Однак для короткого проміжку часу і невеликих обсягів воно прийнятне, тому графік валової виручки на рисунку виглядає як пряма лінія.

По-друге, аналогічне припущення відноситься і до витрат. Відомо, що при розширенні обсягу виробництва темп зміни витрат набуває розходжень. На певному етапі починає діяти закон віддачі, що зменшується і темп росту витрат прискорюється. Це виражається в рості граничних витрат у випадку, якщо виробничі потужності виявляються надмірно завантаженими.

Однак припускаємо, що витрати ростуть рівномірно, що також цілком прийнятно, якщо підприємство працює з нормальним завантаженням і сильних коливань в обсязі випуску не спостерігається.

Зображена на рис. 1.2 точка беззбитковості - це точка перетинання графіків валової виручки і валових витрат. Розмір прибутку або збитків заштрихований. Якщо підприємство продає продукції менше обсягу Q', то воно зазнає збитків, якщо більше цього обсягу - виходить прибуток. Точка, що відповідає обсягові виробництва Q' і виручці R', одержуваних підприємством, і є точка беззбитковості. У цій крапці одержувана підприємством виручка дорівнює його валовим витратам, при цьому прибуток дорівнює нулеві. Виручка, що відповідає крапці беззбитковості, називається граничною виручкою. Обсяг виробництва (продаж) у крапці беззбитковості називається граничним обсягом виробництва (продажів). Найбільш важливе значення має показник граничної виручки, тому що граничний обсяг продажів може бути різним у залежності від ціни реалізованої продукції.

Виробничий (операційний) важіль показує, який вплив зміна виручки підприємства робить на його прибуток. Чим вище ефект виробничого важеля OL (англ. operating leverage), тим більше ризикованим з погляду мінливості прибутку є положення підприємства:

 , (1.3)

де Pr - зміна прибутку у відсотках;

R - зміна виручки у відсотках.

Наприклад, якщо ефект виробничого важеля дорівнює 2, то збільшення (зниження) виручки на 1% приведе до росту (скороченню) прибутку на 2%. Якщо ж цей ефект дорівнює 10, то збільшення (зниження) прибутку складе вже 10% при зміні виручки на 1%.

Якщо ефект виробничого важеля дорівнює 2, то підприємство виявиться без прибутку в тому випадку, якщо виручка знизиться в два рази. Якщо ефект виробничого важеля дорівнює 10, то для того, щоб виявитися без прибутку, досить 10%-вого скорочення обсягу реалізації.

Ефект виробничого важеля можна розрахувати по формулах:

, (1.4)

де R - виручка;

VC - змінні витрати;

Рr - прибуток.

, (1.5)

де FС - постійні витрати.

Використовуючи формулу виробничого важеля, можна розрахувати, наскільки потрібно скоротити постійні і змінні витрати фірми, для того, щоб компенсувати зміни виручки від реалізації.

При аналізі методів максимізації прибутку підприємства важливо звернути увагу на витрати підприємства. Собівартість продукції - один з головних економічних показників діяльності промислових підприємств і виражає в грошовій формі усі витрати підприємства, зв'язані з виробництвом і реалізацією його продукції.

Зниження собівартості продукції - найважливіше джерело росту (максимізації) прибутку і рентабельності. У собівартості як в узагальнюючому економічному показнику, знаходять своє відображення всі сторони діяльності підприємства: ступінь технологічного оснащення виробництва й освоєння технологічних процесів; рівень організації виробничих потужностей; економічності використання матеріальних і трудових ресурсів і інші умови і фактори, що характеризують виробничо-господарську діяльність. Витрати підприємства складаються з усієї суми витрат підприємства на виробництво і реалізацію.

Зниження собівартості продукції є найважливішим чинником підвищення ефективності виробництва, росту нагромаджень. В даний час показник собівартості не утратив свого колишнього значення і є одним з основних факторів формування і максимізації прибутку і рівня рентабельності. Зараз показник собівартості продукції підприємства планують самостійно.