Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Податкова система в кожній країні є основою економічної системи. Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого боку - виступає головним знаряддям реалізації державної економічної політики. Вона являє собою сукупність встановлених у державі податків, зборів і платежів, що взаємозалежні між собою й органічно доповнюють один одного, але мають різну цілеспрямованість. За допомогою податків зважуються питання формування не тільки доходів бюджету, а і впливу держави на всі сторони громадського життя.

Необхідною умовою при формуванні податкової системи є облік реальної соціально-економічної ситуації в країні. Податкова система кожної країни відображає її специфічні умови, такі як рівень розвитку економіки, внутрішню і зовнішню політику країни, кліматичні умови і багато інших факторів. Тому форми оподаткування однієї країни відрізняються від іншої. У світі немає країн з однаковими податковими системами, немає також і ідеальної системи, оскільки в суспільстві постійно відбуваються зміни. Тому податкова система повинна бути стабільною та еластичною.

Визначивши свою економічну політику, держава визначає напрямок розвитку, а також стратегію і тактику досягнення поставленої мети. Тому податкова система і податкова політика має чітку цілеспрямованість на рішення конкретних задач і проблем.

Податки є невід'ємною частиною фінансового господарства держави. Це найважливіше джерело формування доходів держави. Встановлення, розподіл, стягування і використання податків складають одну з функцій, що виконує держава. Тому податкова система як елемент державного механізму відповідає економічному устрою держави, рівню розвитку продуктивних сил, системі державного регулювання економічних процесів. Податкова політика повинна забезпечити незалежність виробників, зупинити процес спаду виробництва, стимулювати пріоритетні сфери діяльності народного господарства України.

Проте, на сьогодні, податкові платежі мають двоякий характер: для держави вони є джерелом реалізації всіх її функцій, а для виробників (підприємств, підприємців) “пригнічуючим” фактором при здійсненні своєї діяльності. Тобто розміри податкових платежів є надмірними, що викликає кризу неплатежів. За таких умов потрібне поєднання підприємницької активності з економіко-правовою винахідливістю. Мова йде про оптимізацію податків, яка дозволяє врешті-решт збільшити доходи підприємства.

Тому, з метою пошуку шляхів мінімізації (оптимізації) податкових платежів на підприємстві була обрана тема дипломної роботи.

Для досягнення зазначеної мети необхідно вирішити наступні задачі: вивчити й узагальнити законодавчу, інструктивну і нормативну бази оподаткування, а також наукові та літературні джерела по обраній темі магістерської роботи.

- дослідити основні складові податкової системи;

- здійснити фінансовий аналіз діяльності підприємства;

- ознайомитись з методикою нарахування та сплати тих видів податків, які сплачує підприємство;

- дослідити організацію документообігу на підприємстві та вивчити синтетичний та аналітичний облік розрахунків за податками;

- ознайомитись з організацією аудиту розрахунків підприємства з бюджетом по податках та інше.

Базою дослідження обраної теми є Приватна Агрофірма “Нове життя” Чутівського району Полтавської області.

Організація бухгалтерського обліку - це один із найбільш відповідальних етапів створення підприємства та підготовки до його ефективної діяльності. Без організованого обліку не можлива господарська діяльність підприємства.

Організація облікового апарату, а також його штат залежить від вибору варіанта облікових взаємовідносин між структурними підрозділами господарства й центральними органами управління. Можливі три варіанти таких взаємовідносин: централізація, децентралізація й неповна централізація обліку в межах одного підприємства.

Суб'єктами в організації бухгалтерського обліку виступають керівники підприємства - директор та головний бухгалтер, об'єктами - обліковий і аналітичний процеси, структура обліково-економічних підрозділів апарату управління, праця виконавців - людей, зайнятих обліком, контролем та аналізом.

В роботі розкрито аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства на матеріалах фінансової , статистичної звітн6ості за 2002-2004 роки, та основні економічні показники діяльності на основі Річних звітів, регістрів бухгалтерського обліку.

РОЗДІЛ 1. МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ З БЮДЖЕТОМ І ПОЗАБЮДЖЕТНИХ ПЛАТЕЖАХ

1.1 Економічний зміст бюджетних та позабюджетних платежів та порядок обліку розрахунків по них в сільськогосподарських підприємствах

Податки і податкова система - це не тільки джерела бюджетних надходжень, але й найважливіші структурні елементи економіки ринкового типу. Очевидним є те, що без формування раціональної податкової системи, яка не пригнічує підприємницьку діяльність і дозволяє проводити ефективну бюджетну політику, неможливі повноцінні перетворення економіки України.

Податки відомі людям з глибокої давнини, коли вони фігурували у вигляді дані, податі. Виникнення податків зв'язане з необхідністю утримання держави, їх необхідність настільки очевидна, що ще з 1789 року Бенджамін Франклін, один із авторів Декларації про незалежність США писав: "У цьому світі ні в чому не можна бути твердо впевненим, за винятком смерті й податків".

Податки являють собою обов'язкові платежі, що стягуються центральними та місцевими органами державної влади з юридичних і фізичних осіб і поступають до бюджетів різних рівнів. Існування податків економічно виправдане , оскільки виправдане існування держави.

На самому початку роль податків зводилася тільки до реалізації фіскальних повноважень. Далі, з ускладненням економічної діяльності й виникненням необхідності державного регулювання, у держави з'являються специфічні економічні функції. Тому способи впливу податків на економічне життя постійно диференціювалися, ставали більш різнобічними.

Податки сьогодні є головним інструментом перерозподілу доходів і фінансових ресурсів. Такий перерозподіл здійснюють державні органи з метою забезпечення коштами тих осіб, підприємств, програм, секторів і сфер економіки, які мають потребу в ресурсах, але не в стані забезпечити її з власних джерел. Іншими словами, податкове регулювання доходів ставить своїм основним завданням зосередження в руках держави грошових засобів, необхідних для розв'язання проблем соціального, економічного, науково-технічного розвитку країни, регіону чи галузі.

Таким чином, з юридичного погляду податкові стосунки являють собою систему специфічних зобов'язань, у яких однією стороною є держава, а другою - суб'єкт оподаткування (юридична чи фізична особа). З економічного погляду податки являють собою інструмент фіскальної політики й одночасно метод непрямого регулювання економічних процесів на макрорівні. Відповідно можна виділити два напрямки регулювальної діяльності держави у сфері оподаткування. Один із них полягає в акумулюванні податкових платежів і формуванні доходної частини бюджету з метою виконання державою завдань з реалізації суспільних потреб (фіскальна функція держави у сфері оподаткування). Другий полягає у стимулюванні (дестимулюванні) за допомогою податкових важелів певних видів економічної діяльності або галузі економіки (регулювальна функція держави у сфері оподаткування).

Сукупність стягуваних у державі податків та інших платежів (зборів, мита) утворює податкову систему. Це поняття охоплює також і зведення законів, що регулюють порядок і правила оподаткування, а також структуру і функції державних податкових органів.

Тобто, податкова система - це сукупність правових норм, що регулюють розміри, форми, методи і терміни стягнення податків і платежів, які мають податковий характер й необхідні державі для виконання її функцій.

Податкова система базується на відповідних законодавчих актах держави, які установлюють конкретні методи побудови та стягнення податків, тобто визначають елементи податків.

Податкова система України будується згідно Закону України "Про систему оподаткування" №77/97-ВР від 18.02.97р., який визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки та відповідальність платників.

Для кращого розуміння визначимо деякі поняття елементів податкової системи:

Суб'єкт оподаткування - юридична чи фізична особа, яка є платником податку. Носій податку - особа, яка фактично сплачує податок.

Об'єкт оподаткування - доход (прибуток), майно (матеріальні ресурси), ціна товару або послуги, додана вартість, на які здійснюється нарахування податку.

Податкова ставка (норма оподаткування) - це величина податку за одиницю обкладання. Податкова ставка, що встановлюється у відсотках до доходу, називається податковою квотою.

Податкова пільга являє собою повне або часткове звільнення від податку. Сукупність податкових ставок та податкових пільг складають податковий режим.

Податкові системи в різних країнах відрізняються за видами податків, рівнем податкових ставок і за іншими параметрами. Податкова система в Україні сформована в її основних рисах восени 1991 року для забезпечення діяльності держави в критичних умовах. За своєю структурою та принципами побудови українська податкова система, що склалася до середини 90 років, в основному відповідає загальнопоширеним у світовій практиці податковим системам, однак вона недостатньо ефективна і потребує реформування. Цій меті служить Податковий кодекс, у якому повинні бути чітко закріплені контури української податкової системи, що відповідає економіці ринкового типу.

Система оподаткування повинна будуватися таким чином, щоб сприяти виробничій діяльності, стимулювати формування засобів на пріоритетних напрямках економічного й соціального розвитку.

Податкова система України - це сукупність загальнодержавних і місцевих податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що стягуються до бюджетів і державних цільових фондів, а також принципів, форм їх установлення, заміни чи скасування порядку їх нарахування, оплати і стягнення, включаючи організацію роботи щодо їх контролю.

Але ж не кожний обов'язковий платіж може вважатися податком. Специфіка податків полягає в їх відповідності певним принципам. Вперше принципи оподаткування були сформульовані Адамом Смітом в роботі "Дослідження природи та причин багатства народів" (1776). Він розглядав три джерела податків: рента, прибуток і заробітна плата. Приведемо загальні погляди Адама Сміта на цю проблему, тому що вони й сьогодні цікаві (37).

1. Піддані держави повинні по змозі, відповідно до своїх здібностей і сил брати участь в утриманні уряду, тобто відповідно до доходу, яким вони користуються при сприянні й захисті з боку держави. Будь-який податок, помітимо це раз і назавжди, який врешті-решт падає тільки на один із трьох видів доходу (рента, прибуток, заробітна плата), є обов'язково нерівним, оскільки він не торкається двох основних.

2. Податок, який зобов'язується сплачувати кожна окрема особа, повинен бути точно визначеним, а не довільним. Термін сплати, спосіб платежу, сума платежу - це все повинно бути чітким і визначеним для платника і всякої іншої особи.

3. Кожний податок повинен стягуватися у той час і тим способом, коли і як платникові найзручніше його платити.

4. Кожний податок повинен бути так задуманий і розроблений, щоб він брав і утримував з кишені народу як можна менше поверх того, що він приносить державній скарбниці".

А. Сміт виходив з таких принципів оподаткування:

- рівномірність, тобто рівнонапруженість податкових стягнень, єдність вимог держави до платників податків, загальність податкових правил;

- визначеність, що означає чіткість зрозумілість, стабільність основних характеристик податкової системи, їх незмінність протягом довгого періоду часу (це стосується насамперед переліку стягуваних податків та рівня податкового стягнення);

- простота і зручність, що розуміються у прямому значенні цих слів;

необтяжливість, тобто помірність податків, відносно невисокий рівень податкових сум, сплата яких не лягає важким тягарем на платника.

У раціонально побудованій системі оподаткування дотримання цих принципів стає очевидним, однак на практиці останні два принципи реалізуються не завжди. Оскільки в наш час податки використовуються як інструмент економічної і структурної політики, рівень податкового тягаря (у межах, які визначають не пригнічуючий характер податків) установлюється залежно від конкретних завдань державного регулювання й особливостей економічної ситуації.

Вище зазначалося, що хоч податки в будь-якому суспільстві мають обов'язковий характер, тим не менше однобічний розгляд податкового інструментарію, як прямої похідної владних адміністративних повноважень держави явно недостатньо. Формування податкової системи відбувається на стику взаємодії ринкових механізмів і механізмів адміністративно-розпорядчих. Тому, з одного боку, встановлення і стягнення податків е прерогативою влади, а з іншого, формування переліку податків встановлення рівня податкового тиску на організації і населення диктується умовами ринку й рівнем розвиту економіки.

Перелічені вище історично складені принципи є застосованими і для сучасного оподаткування. Податкова система України згідно закону України "Про систему оподаткування" № 77/97 - ВР від 18.02.97р. будується за такими основними принципами:

1. Обов'язковість сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Цей принцип передбачає, що кожна юридична чи фізична особа, зобов'язана брати участь у фінансуванні державних потреб шляхом сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

2. Стимулювання підприємницької діяльності й інвестиційної активності шляхом упровадження пільгового оподаткування, спрямованого на розвиток виробництва.

3. Соціальна справедливість. Цей принцип передбачає, що встановлення податків, зборів та інших обов'язкових платежів проводиться виходячи з необхідності фінансування витрат держави, визначених при затвердженні державного й місцевого бюджетів. Податкова система не може бути жорсткою для одних і ліберальною для інших платників податків.

4. Рівнонапруженість і пропорційність. Принцип передбачає встановлення обов'язків перед бюджетом з урахуванням можливостей платників та результатів їхньої діяльності шляхом застосування єдиних або диференційованих ставок оподаткування.

5. Рівність і недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації Цей принцип передбачає, що при визначенні зобов'язань зі сплаті податків, зборів та інших обов'язкових платежів необхідно забезпечив однаковий підхід до суб'єктів господарювання.

6. Економічна доцільність. Принцип передбачає, що встановлення податків, зборів та інших обов'язкових платежів проводиться на основ показників розвитку економіки України, її фінансового стану.

7. Стабільність податкового законодавства. Цей принцип передбачає, що загальний рівень оподаткування, розмір ставок податків, порядок визначення бази оподаткування і податкові пільги повинні бути незмінними протягом бюджетного року.

8. Рівномірність сплачування. Принцип передбачає, що для забезпечення рівномірного надходження до бюджету коштів сплата податків, зборів та інших обов'язкових платежів повинна проводитися в певні строки.

9. Гнучкість. Принцип визначає, що податкове законодавство повинно вчасно реагувати на зміни в соціально-економічному житті держави без порушення стабільності податкового законодавства.

10. Інфляційна нейтральність.

11. Недопущення подвійного оподаткування одного й того ж об'єкта оподаткування.

12. Гласність. Цей принцип передбачає, що щорічно певними виконавчими органами офіційно публікуються відомості про суми зібраних податків, зборів та інших обов'язкових платежів і про їх витрачання.

13. Ефективність адміністрування. Принцип передбачає, що процедура податкових стягнень повинна бути максимально простою для платників податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

14. Доступність та однозначність тлумачення норм податкового законодавства.

15. Підтримання меж установленої компетенції до встановлення і після скасування податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Легко побачити, що поряд із запозиченням давно встановлених принципів зроблено спробу їх модернізації. Разом з цим видається, що сучасні принципи оподаткування повинні передбачати ще хоча б три пункти.

По-перше, податки не повинні пригнічувати й тим більше не вбивати зацікавленість колективів і працівників у підвищенні доходу і прибутків.

По-друге, податки повинні бути збалансованими в тому сенсі, що їх величина разом з іншими надходженнями до бюджету повинно урівноважувати державні витрати, які в противному разі потрібно зменшувати.

По-третє, оподаткування не повинно приводити до зниження реальних доходів громадян нижче гранично допустимого рівня визначеного величиною прожиткового мінімуму.

Зрозуміло, що побудувати систему оподаткування, яка відповідала б усім названим принципам, украй нелегко. Багато з вимог, що диктуються ними, важкосумісні, суперечливі. У цьому поряд з політичною та економічною нестабільністю, характерною для України пострадянського періоду полягає причина несталості українського податкового законодавства, зміни й виду податків і податкових ставок (21).

А в тім динамічність податків властива більшості державних систем. Справа в тому, що податки являють собою ядро податкової політики держави, а саме податкова політика - частина економічної політики і соціальне економічного курсу в цілому. Так що коливання політичного, економічного, соціального курсів здатні породжувати зміни в системі оподаткування.

Податки діляться на різноманітні групи за багатьма ознаками. Вони класифікуються:

- за рівнем управління (державні, регіональні, місцеві);

- за характером податкового стягнення (прямі та непрямі);

- за суб'єктом оподаткування (податки з юридичних та фізичних осіб);

- за об'єктом оподаткування (податки на товари та послуги, податки на доходи, податки на нерухомість і майно.);

- за цільовим призначенням податку (загальні, спеціальні).

В Україні розділяють дві групи податків, які відрізняються підпорядкованістю:

- загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі);

- місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).

У відповідності з Законом України "Про систему оподаткування" від 18.02.97 р. № 77/97 - ВР, до загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств;

4) податок на доходи фізичних осіб;

5) мито;

6) державне мито;

7) податок на нерухоме майно (нерухомість);

8) плата (податок) на землю;

9) рентні платежі;

10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

11) податок на промисел;

12) збір за геологорозвідувальні роботи, здійснені за рахунок державного бюджету;

13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

15) збір до Фонду для здійснення заходів з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і з соціального захисту населення;

16) збір на обов'язкове соціальне страхування;

17) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

18) збір до Державного інноваційного фонду;

19) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

20) Гербовий збір;

21) фіксований сільськогосподарський податок;

22) збір на розвиток виноградарства, садівництва;

23) єдиний збір, який сплачується в пунктах пропуску через державний кордон України.

Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) (ст. 14 Закону) встановлюються Верховною Радою України і стягуються на всій території України.

Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі) (ст. 15 Закону). Ставки податків (зборів) або їх граничний розмір - станом на 01.07.2005 р.

До місцевих податків належать:

1) податок з реклами - не більше 0,1 % вартості послуг за розміщення одноразової реклами, 0,5 % вартості послуг за розміщення реклами на тривалий час;

2) комунальний податок - не більше 10 % неоподаткованого мінімуму доходів громадян (17 грн.).

До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:

1) готельний збір - не більше 20 % добової вартості;

2) збір за паркування автотранспорту не більше 3 % неоподаткованого мінімуму доходів громадян у спеціально обладнаних місцях, 1 % у відведених місцях;

3) ринковий збір - для громадян - не більше 20 % мінімальної заробітної плати, для юридичних осіб - не більше 3-х мінімальних заробітних плат;

4) збір на видачу ордера на квартиру - не більше ЗО % неоподаткованого мінімуму доходів громадян;

5) курортний збір - не більше 10 % неоподаткованого мінімуму доходів громадян;

6) збір за участь у перегонах на іподромі - не більше 3-х неоподаткованих мінімумів доходів громадян;

7) збір за виграш у перегонах на іподромі - не більше 6 % від суми виграшу;

8) збір з осіб, що беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі - не більше 5 % від суми плати, визначеної за участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

9) збір за право використання місцевої символіки - не більше 0,1 % вартості виготовленої продукції (виконаних робіт, послуг) - для юридичних осіб; не більше 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян-для громадян підприємців;

10) збір за право проведення кіно - і телезйомок - сума, що не перевищує фактичні витрати на проведення зазначених заходів;

11) збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу, і лотерей - не більше 0,1 % вартості до заявлених до місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу товарів або від суми, на яку випускається лотерея;

12) збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, - 0,5 % неоподаткованого мінімуму доходів громадян - з юридичних осіб і громадян України;;

13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі і сфери послуг - не більше 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян - для суб'єктів, які здійснюють торгівлю постійно; 1 (один) неоподаткований мінімум доходів громадян на день за одноразову торгівлю;

14) збір з власників собак - не більше 10 % неоподаткованого мінімуму доходів громадян щорічно.

1.2 Нормативне забезпечення методології обліку та аудиту розрахунків з бюджетними та позабюджетними фондами

Джерела сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлюються відповідними законами про податки, збори (обов'язкові платежі). Нормативною базою системи оподаткування нині є:

1. Закон України «Про податок на додану вартість» № 168/97 - ВР від 03.04.97 р.

2. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97 ВР від 22.05.97 р.

3. Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» № 13 від 26.12.92 р. (з подальшими змінами і доповненнями).

4. Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» № 400/97 - ВР від 26.06.97 р.

5. Закон України «Про збір на обов'язкове соціальне страхування» № 402/97 - ВР від 26.06.97 р.

6. Закон України "Про фіксований сільськогосподарський податок" № 320 - XIV від 14.07.98 р.

7. Закон України "Про внесення змін до ст.11 Закону України "Про податок на додану вартість" № 943 - XIV від 14.07.99 р. та ін.

8. Закон України "Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування грального бізнесу" № 1160 - XIV від 19 жовтня 1999 р. (набрав чинності з 13.11.99 р.)

9. Указ президента України "Про внесення змін до указу Президента України від 3 липня 1998 р. "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва" за № 746/99 від 28.06.99р.

Однією з принципово важливих норм прийнятого закону є те, що податки і збори, не передбачені системою оподаткування, не підлягають сплаті.

Податки в Україні є основним видом державного доходу.

Податкова система України будується на поєднанні прямих і непрямих податків. Прямі податки характеризуються тим, що вони встановлюються безпосередньо на доход чи майно платника податків, а непрямі - включаються у вигляді додатку до ціни товару чи тарифу на послуги і сплачуються споживачами цих товарів. Непрямі податки іменують ще безумовними у зв'язку з тим, що вони не пов'язані конкретно з доходом платників податків і стягуються в незалежності від кінцевих результатів діяльності, отримання прибутку. Прямі податки розповсюджуються на стадії виробництва і реалізації продукції, а непрямі - в більшій ступені регулюють процеси розподілу та споживання. Тому, якщо прямі податки - це податки на доходи, то непрямі податки можна в повній мірі рахувати податками на витрати, підкреслюючи тим самим, що вони в більшій мірі відносяться до стадії споживання економіки (28).

Таким чином, цілком природно відносити податки до прямих чи непрямих на основі ознаки співпадання чи неспівпадання об'єкта і джерела оподаткування. У відповідності з таким підходом прямі податки - це такі податки, для яких джерело і об'єкт оподаткування ідентичні, а непрямі - це ті, для яких джерело і об'єкт не співпадають.

Види податків відрізняються також в залежності від характеру податкових ставок. В залежності від податкових ставок податки діляться на пропорційні, прогресивні та регресивні.

Податок називається пропорційним, якщо при оподаткуванні використовується єдина податкова ставка. Вона незмінна, не залежить від величини доходу, від масштабу об'єкта оподаткування. Назва податку підкреслює, що його загальна величина прямо пропорційна об'єму оподаткування об'єкта.

При прогресивному податку податкова ставка збільшується по мірі зростання величини об'єкта оподаткування і зберігає нерівність в економічному положенні.

Доцільно виділяти два типи прогресивних шкал оподаткування, побудовані за принципом простої й складної прогресії. При простій прогресії підвищена ставка податку застосовується до все більш високої суми доходу. Складна прогресія передбачає ступінчасте оподаткування, тобто за більш високою ставкою стягується податок з різниці між сумою оподаткованого доходу і межею суми доходу, що обкладається за більш низькою ставкою. Таким чином загальна (середня) ставка одержується як середньозважена по сумам доходу, до яких використовувалися різні ставки. Шкали, що побудовані по принципу складної прогресії найбільш поширені в теперішній час.

Ставки регресивного податку, знижуються по мірі збільшення об'єкту оподаткування, і нерівність в доходах після оподаткування зростає. Регресивний податок застосовується з метою стимулювання росту доходів, прибутків, майна, що обкладаються податком. Регресивний характер можуть вносити в основному непрямі податки, які безпосередньо по відношенню до доходу не встановлюються.

Податок може стягуватися у формі натуральної або грошової оплати. Якщо податок стягується у вигляді процента від вартості об'єкта оподаткування, то його називають адвалорним.

Залежно від того, хто стягує податок і в який бюджет він надходить податки діляться на державні і місцеві.

Кількість рівнів управління й перелік податків стягуваних на кожному рівні у різних країнах різні. Це залежить від типу внутрішнього адміністративно-територіального устрою, від рівня промислового розвитку країни, а також від місцевої специфіки.

Якщо в ролі класифікаційної ознаки податків розглядається хто платник податку, тобто суб'єкт оподаткування, то розрізняють податки на юридичних та фізичних осіб.

Залежно від використання податки бувають загальні й специфічні (або цільові). Загальні податки використовуються на фіксування витрат державного та місцевого бюджетів без закріплення за якимось певним видом витрат. Спеціальні податки мають цільове призначення (відрахування на соціальні потреби, транспортний податок і т. ін.).

Платниками податків, зборів і інших обов'язкових платежів є юридичні та фізичні особи, на які, відповідно до законодавчих актів покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).

Платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані:

1) доплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни;

2) вести бухгалтерський облік, складати звітність про господарсько-фінансову діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами;

3) подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до Законів України декларації, бухгалтерську звітність та інші документи, відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів);

4) допускати посадових осіб державних податкових органів для перевірок, обчислення і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Припиняється обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) - зі сплатою податку, збору або його скасуванням. Обов'язок фізичної особи зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється зі сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів) або його скасуванням, а також у разі смерті платника.

Платниками податків, зборів (обов'язкових платежів) мають право:

1) оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів та дії їх посадових осіб;

2) одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, здійснених державними податковими органами;

3) подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги з оподаткування у порядку, встановленому законами України.

Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів і державних цільових фондів, що стягуються у визначеному законами України порядку, становить систему оподаткування (рис 1.1.).



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1. Система оподаткування в Україні

Необхідність стабілізації фінансової системи, забезпечення стійкого надходження бюджетних доходів, дотримання податкової дисципліни, як умови якісного виконання фізичними та юридичними особами зобов'язань перед державою зумовили створення особливого напряму державного фінансового контролю - податкового контролю.

Податковий контроль розглядається з двох боків: як функція або елемент державного управління економікою; як особлива діяльність із виконання податкового законодавства України. Обидві сторони податкового контролю перебувають у нерозривній єдності й неперервному розвитку і удосконаленні.

Відповідно до Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 р. № 509 - XII органи податкової служби визначені як єдина система контролю за дотриманням податкового і валютного законодавства, правильністю обчислень, повнотою і своєчасністю внесення до відповідного бюджету податків, зборів та інших обов'язкових платежів, а також неоподаткованих доходів, установлених законодавством України. Також цей закон визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції і правові основи діяльності.

До системи органів державної податкової служби належить: Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва і Севастополя), районах міст (далі - органи державної податкової служби).

У складі органів державної податкової служби є відповідні спеціальні підрозділи боротьби з податковими правопорушеннями (податкова міліція).

Державна податкова адміністрація України залежно від кількості платників податків та інших місцевих умов може створювати міжрайонні (на

два і більше районів), об'єднані (місто і район) державні податкові інспекції і в їх складі відповідні підрозділи податкової міліції.

Завданням органів державної податкової служби є:

- здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю нарахування, повнотою, і своєчасністю сплати до бюджетів державних цільових фондів податків, а також контроль за дотриманням зборів та інших обов'язкових платежів, а також неподаткових доходів, установлених законодавством;

- внесення в установленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;

- прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

- формування і ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів і Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб;

- пояснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків;

- запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення розслідування і провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Податковий контроль здійснюється органами податкової служби у формі безвиїзної податкової перевірки (камеральна перевірка) або виїзної податкової перевірки (документальна перевірка).

Камеральна перевірка проводиться податковими інспекторами за місцем розташування державної податкової служби. Камеральна перевірка здійснюється на основі бухгалтерської звітності, податкових декларацій (розрахунків) та інших документів і додатків, які даються в податкову адміністрацію, а також даних, наявних в органах державної податкової служби, документів та відомостей.

Камеральна перевірка оформляється актом, підписаним податковим інспектором, який здійснив перевірку і керівником податкової служби.

Матеріали камеральної перевірки використовуються для проведення наступних податкових перевірок.

Документальна перевірка здійснюється з виїздом на об'єкт контролю і характеризуються більш високою об'єктивністю вивчення повноти й правильності податкових розрахунків, їх зіставленням з даними первинних документів, аналітичним і синтетичним обліком, податковим обліком і звітністю. Документальна перевірка є основним методом податкового контролю.

Схема проведення податкового контролю приведена на рис.1.2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.2. Схема проведення податкового контролю.

Органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно правовими актами органів державної влади, а також ухвалами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоуправління з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.

Державна Податкова Адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Органи державної податкової України координують свою діяльність з фінансовими органами Державного казначейства України, органами служби безпеки, внутрішніх справ, прокуратури, статистики, митною та контрольно-ревізійною державними службами, іншими органами контролю, установами банків, а також із податковими службами інших держав.

Податкова політика може впливати як на макро-, так і на мікроекономічний рівень. Із точки зору макроекономіки податкова політика може впливати на загальний рівень формування фінансового капіталу (прямі і непрямі податки на юридичних і фізичних осіб).Тому податкову політику слід використовувати для розв'язання такої проблеми, як стабілізацію економічного розвитку у двох основних напрямках: регулювання процесів відтворення і стимулювання темпів економічного зростання. З точки зору мікроекономіки податкова політика впливає на зацікавленість окремих підприємницьких структур у розвитку різноманітних видів діяльності, збільшення свого фінансового капіталу за рахунок власних позикових та залучених джерел фінансових ресурсів шляхом встановлення диференціації податкових ставок, надання податкових пільг (41).

В умовах перехідної економіки гармонізація оподаткування й економічної дійсності має ще актуальніший характер. Тому нині однією із важливих умов призупинення економічного спаду і забезпечення економічного зростання є створення ефективної податкової системи.

На основі викладеного, можна визначити основні напрями діяльності у сфері оподаткування податками і зборами та завдання на перспективу:

1. В процесі адміністративної реформи, що здійснюється в Україні, забезпечити реалізацію основних принципів податкової і бюджетної політики, спрямованої на створення міцної фінансової економічної бази, - однією з найголовніших передумов зміцнення і розвитку нашої держави, зростання її міжнародного авторитету.

2. Створити стабільну законодавчу базу оподаткування, маючи на меті збільшення податкових надходжень до Державного бюджету України та бюджетів місцевого самоврядування за рахунок удосконалення системи оподаткування, зокрема впровадження науково обґрунтованих, випробуваних на практиці податків і зборів, системи податкових пільг, які б не лише забезпечували оптимально фінансові надходження, а й стимулювали б розвиток виробництва, підприємництва, активний пошук ефективних форм і методів вирішення завдань соціально-економічного розвитку, підвищення добробуту населення.

3. Удосконалити структуру податкових органів, вирішити питання забезпечення їх фахівцями відповідної кваліфікації, створити чітку систему підготовки і підвищення кваліфікації кадрів.

4. Активізувати роботу з підвищення правової культури населення, зокрема роз'яснення податкового законодавства, значення своєчасності й повноти сплати податків, а також відповідальність за ухилення від їх сплати.

5. Посилити державний контроль за додержанням чинного законодавства щодо оподаткування, справлення передбачених законом податків і зборів, забезпечення встановлених законами прав юридичних і фізичних осіб, конституційних прав і свобод громадян.

РОЗДІЛ 2. ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Аналіз майнового стану підприємства. Майновий стан підприємства характеризується складом, розміщенням, структурою та динамікою активів і пасивів (майна, власного капіталу, зобов'язань).

Інформація про наявні у підприємства ресурси та прийняті ними зобов'язання відображається в формі № 1 „Баланс” за відповідні періоди (додатки 1, 2, 3).

Аналіз майнового стану підприємства проводиться за допомогою скороченого аналітичного балансу. Цей баланс утворюється з вихідного балансу, шляхом об'єднання в окремі групи однорідних за своїм складом та економічним змістом статей.

Аналіз майна підприємства проводиться з урахуванням поділу його на види за рядом класифікаційних ознак:

1) Характер обороту:

- необоротні активи;

- оборотні активи;

2) Форма необоротних активів:

- необоротні активи в матеріальні формі (основні засоби, незавершене будівництво);

- нематеріальні активи.

3) Форма оборотних активів:

- оборотні активи у матеріальній формі (оборотні і виробничі фонди, готова продукція і товари);

- оборотні активи у розрахунках і грошовій формі (поточна дебіторська заборгованість, поточні фінансові інвестиції, грошові кошти).

4) Сфера розміщення оборотних активів:

- оборотні активи в сфері виробництва (оборотні виробничі фонди);

- оборотні активи в сфері обігу (фонди обігу).

5) Рівень ліквідності оборотних активів:

- високо - ліквідні активи;

- середньо - ліквідні активи;

- низько - ліквідні активи.

Аналіз власного капіталу та зобов'язань проводиться з урахуванням поділу пасивів на окремі види за рядом класифікаційних ознак:

1) Характер формування:

- власний капітал; - зобов'язання (залучений капітал).

2) Рівень відповідності власному капіталу:

- статутний капітал ; - додатковий капітал; - інші види капіталу.

3) Строк погашення зобов'язань :

- поточні зобов'язання; - дострокові зобов'язання ;

- умовні зобов'язання (потенційні зобов'язання - забезпечення наступних витрат і платежів).

4) Строковість сплати зобов'язань :

- найбільш строкові, зобов'язання; - короткострокові, зобов'язання;

- довгострокові зобов'язання.

Здійснимо аналіз майнового стану ПАФ “Нове життя” (таблиця 2.1. 2.2.) .

Таблиця 2.1 Аналіз складу, структури та динаміки майна ПАФ “Нове життя” Чутівського району, за 2002-2004 рр.

№ п/п	Види активів (майна )	2002 р.	2003р.	2004 р.	Зміни (+,-), тис. грн.
		тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%
1.	2	3	4	5	6	7	8	9
	Майно - всього:	2290	100,0	2517	100,0	3222	100,0	932
1.	Необоротні активи	724	31,6	867	34,4	1073	33,3	349
1.1	Основні засоби	724	31,6	867	34,4	1073	33,3	349
2.	Оборотні активи	1566	68,4	1650	65,6	2149	66,7	583
2.1.	Оборотні виробничі фонди	885	38,6	1306	51,9	1524	47,3	639
2.1.1.	Виробничі запаси	122	5,3	670	26,6	778	24,1	656
Продовження табл. 2.1
1	2	3	4	5	6	7	8	9
2.2.	Фонди обігу	681	29,7	344	13,7	625	19,4	-56
2.2.1.	Готова продукція і товари	500	21,8	211	8,4	32	1,0	-468
2.2.2.	Поточна дебіторсь-ка заборгованість	158	6,9	103	4,1	413	12,8	255
2.2.3.	Грошові кошти і поточні фінансові інвестиції	23	1,0	30	1,2	180	5,6	157
2.2.4.	Інші оборотні активи	-	-	-	-	-	-	-
3.	Витрати майбутніх періодів	-	-	-	-	-	-	-

Аналіз даних таблиці показує, що майно ПАФ “Нове життя” протягом досліджуваного періоду збільшилось на 932 тис. грн., що викликало збільшення в складі необоротних активів та оборотних (349 тис. грн. і 583 тис. грн. відповідно). Структура майна підприємства також змінилась: в 2002 році питома вага необоротних активів (основних засобів) склала 31,6%, а оборотних активів - 68,4 %. В 2004 році вони склали 33,3 % і 66,7%.

Таблиця 2.2 Аналіз складу, структури та динаміки капіталу ПАФ “Нове життя” Чутівського району, за 2002-2004 рр.

№ п/п	Види активів (майна )	2002 р.	2003р.	2004 р.	Зміни (+,-), тис. грн.
		тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%
1.	2	3	4	5	6	7	8	9
	Капітал - всього:	2290	100	2517	100	3222	100	932
1.	Власний капітал	460	20,1	798	31,7	1102	34,2	642
1.1.	Статутний капітал	1	0,0	1	0,0	1	0,0	0
2.	Зобов'язання	1830	79,9	1719	68,3	2120	65,8	290
2.1.	Забезпечення наступних витрат платежів	0	0,0	0	0,0	0	0,0	0
2.2.	Довгострокові зобов'язання	0	0,0	0	0,0	0	0,0	0
2.3.	Поточні зобов'язання	1830	79,9	1719	68,3	2120	65,8	290
2.3.1.	Кредиторська заборгованість	1462	63,8	1719	68,3	2120	65,8	658
3.	Доходи майбутніх періодів	0	0	0	0	0	0	-

Аналіз капіталу показує, що в його складі прослідкується тенденція до збільшення. Дана зміна викликана збільшенням розміру власного капіталу на 642 тис. грн. і зобов'язань - на 290 тис. грн. Протягом 2003 - 2004 років в ПАФ “Нове життя” поточні зобов'язання в 2004 році склали 65,8 % і на 14,1% порівняно з 2002 роком менше); кредиторська заборгованість в структурі капіталу збільшилось з 63,8 % до 65,8 %.

Аналіз фінансової стійкості підприємства. Фінансова стійкість підприємства - це такий стан його фінансових ресурсів, їх розподіл і використання, що забезпечує розвиток, підприємства на основі зростання прибутку і капіталу при збереженні платоспроможності і кредитоспроможності в умовах припустимого рівня ризику. Фінансову стійкість можна проаналізувати за допомогою наступних показників:

Коефіцієнт автономії показує яка частина власних коштів формує активи майна підприємства. Його оптимальне значення > 0,5. Він обчислюється шляхом відношення власних коштів до валюти балансу (сукупного капіталу)

; (2.1)

Коефіцієнт концентрації залученого капіталу показує частку залучених коштів у формуванні активів майна. Його оптимальне значення < 0,5

; (2.2)

Коефіцієнт фінансування обчислюється шляхом відношення власних коштів до позичкових коштів, та показує скільки припадає власного капіталу на 1 грн. зобов'язань .

; (2.3)

Коефіцієнт фінансового ризику показує, скільки позичкових коштів залучає підприємство для фінансування поточної діяльності на 1 грн. власних. Він визначається як співвідношення зобов'язань підприємства до власного капіталу :

; (2.4)

Дані показники характеризують структуру капіталу підприємства. Наступними а показники, що характеризують стан оборотних активів.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує яка частка власного капіталу підприємства вкладена в обігові засоби. Його визначають як відношення власних обігових засобів до власного капіталу :

; (2.5)

Коефіцієнт забезпеченості обігових засобів показує, яка частина обігових коштів підприємства вкладна в обігові активи. Це відношення власних оборотних коштів до вартості всіх обігових засобів. Його оптимальне значення ? 0,1.

; (2.6)

Коефіцієнт маневреності власних оборотних коштів характеризує частку грошових коштів як високоліквідних активів у загальній величині власних оборотних коштів:

; (2.7)

Якщо за результатами розрахунків по інформації балансу одержуємо, від'ємне число власних оборотних коштів, це свідчить про їх відсутність на дату складання балансу. Тому у цьому випадку показники 29=0, показник 7 не розраховується 2.5 і 2.6 = 0.

Слідуючими є показники, що характеризують стан основного капіталу.

Коефіцієнт реальної вартості майна показує, частку основних засобів і виробничих фондів у загальній величині майна. Збільшення даного показника є ознакою нарощування майнового потенціалу підприємства:

; (2.8)

Коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні показує частку основних засобів в оцінці за залишковою вартістю в загальній величині майна.

(2.9)

Коефіцієнт зносу (коефіцієнт накопичення амортизації). Його визначають як відношення суми, накопиченої амортизації за весь період експлуатації основних засобів до первісної вартості основних засобів:

; (2.10)

Коефіцієнт придатності основних засобів. Він обчислюється як різниця між 1 та коефіцієнтом зносу або відношенням залишкової вартості основних засобів до первісної:

; (2.11)

Коефіцієнт співвідношення оборотних і необоротних активів показує скільки припадає оборотних активів в розрахунку на 1 грн. необоротних активів:

; (2.12)

Здійснимо розрахунок даних показників (таблиця 2.3. )

Таблиця 2.3 Аналіз фінансової стійкості ПАФ “Нове життя” Чутівського району, за 2002-2004 рр.

№ п/п	Показники	2002	2003	2004	Відхилення (+,-)
1.	Показники структури капіталу
1.1.	Коефіцієнт автономії	0,201	0,317	0,342	0,141
1.2.	Коефіцієнт концентрації залученого капіталу	0,799	0,683	0,658	-0,141
1.3.	Коефіцієнт фінансування	0,970	1,924	1,273	0,303
1.4.	Коефіцієнт фінансового ризику	3,978	2,154	1,924	-2,054
2.	Показники стану оборотних активів
2.1.	Коефіцієнт маневреності власного капіталу	-0,574	-0,086	0,026	0,60
2.2.	Коефіцієнт забезпеченості оборотних коштів	-0,169	-0,042	0,013	0,182
2.3.	Коефіцієнт маневреності власних оборотних коштів	-0,087	-0,435	6,207	6,294
3.	Показники стану основного капіталу
3.1.	Коефіцієнт виробничого потенціалу	0,633	0,76	0,795	0,162
3.2.	Коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні	0,246	0,241	0,322	0,076
3.3.	Коефіцієнт накопичення амортизації	0,017	0,083	0,050	0,033
3.4.	Коефіцієнт співвідношення оборотних і необоротних активів підприємства	2,163	1,903	2,003	-0,160

Аналіз даних таблиці дає можливість стверджувати:

- по показниках структури капіталу:

1. Оскільки коефіцієнт автономії в 2004 році перевищує нормативне значення, то за цим критерієм ризик кредиторів є мінімальним, бо зобов'язання, підприємства можуть бути виконані за рахунок власного капіталу. Це є позитивним явищем і за цим показником підприємства є фінансово стійким.

2. Коефіцієнт концентрації залученого капіталу розрахований по даному підприємству говорить про те, що воно значною мірою не залежить від залучених коштів. Цей показник становить в середньому за 3-4 роки 0,713 пунктів (відсотків). За цим критерієм підприємство є фінансово стійким.

3. Коефіцієнт фінансування в 2004 році порівняно з 2002 збільшився на 0,303 пунктів. Це є позитивним явищем і за цим показником підприємство є фінансово стійким.

4. Коефіцієнт фінансового ризику в 2004 році порівняно з 2002 роком зменшився на 2,054 пунктів (48,4%). За цим, критерієм підприємство є фінансово стійким.

- по показниках стану оборотних активів:

1. Коефіцієнт маневреності власного капіталу в 2002 році = - 0,574. Але в 2004 р. відбувається збільшення до 0,026 показника, що є позитивним явищем. Загальне відхилення 2004 року від 2002 = 0,60 За цим показником підприємство є фінансово стійким.

2. Аналогічно коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власними коштами = - 0,169. та значення цього показника за 2004 рік збільшується, тобто перевищує нормативне значення, що є на позитивним явищем для підприємства. Підприємство є фінансово стійким.

3. Коефіцієнт маневреності власних оборотних коштів розраховується за 2002 рік = - 0,087. Та за 2004 рік прослідкується тенденція до збільшення показника від нормативного значення. Це є позитивним явищем. Тому за цим показником підприємство є фінансово стійким:

- по показниках стану основного капіталу:

1. В 2004 році порівняно з 2002 роком коефіцієнт реальної вартості майна збільшився на 0,162 пунктів, що є ознакою підвищення нарощування майнового потенціалу підприємства. Підприємство є фінансово стійким за даним показником.

2. Коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні в 2002 році склала 0,246 пунктів, що менше ніж у 2004 р. на 0,076 пункти. Це говорить про те, що частка основних засобів в загальній величині майна збільшилась. За цим критерієм підприємство є фінансово стійким.

3. Коефіцієнт накопичення амортизацій в 2004 році збільшився на 0,076 пункти порівняно з 2002 роком. Це є негативним явищем і за цим показником підприємство є нестійким.

4. Розрахований коефіцієнт співвідношення оборотних і необоротних активів в 2004 збільшився, що є позитивним явищем і говорить про збільшення частки оборотних активів. Це є позитивним явищем і за цим показником підприємство є фінансово стійким.

Аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства. Однією з ключових ознак фінансової стійкості підприємства є його ліквідність. Під терміном „ліквідність” прийнято розуміти здатність підприємства виконувати свої фінансові зобов'язання перед усіма контрагентами та державою, тобто здатність швидко продати активи і одержати грошові кошти, використати для виконання платіжних зобов'язань.

Ліквідність підприємства за своїм змістом означає ліквідність його балансу. Ліквідність балансу - це ступінь покриття платіжних зобов'язань підприємства відповідними платіжними засобами, строк перетворення яких в грошові кошти відповідає строку погашення зобов'язань .

Чим менша тривалість періоду перетворення відповідного виду активів у грошові кошти, тим вищим є рівень його ліквідності.

Аналіз ліквідності балансу здійснюється шляхом співвідношення платіжних засобів в активах із платіжними зобов'язаннями в пасиві.

За ознакою рівня ліквідності платіжні засоби (оборотні активи) поділяються на три групи:

А1 - високоліквідні активи - це грошові кошти та їх еквіваленти, поточні фінансові інвестиції (220 - 240 );

А2 - середньо ліквідні активи - товари відвантажені, поточне дебіторська заборгованість (140-210, 250);

А3 - низько ліквідні активи - виробничі запаси , готова продукція, незавершене виробництво (100-130).

За ознакою строковості сплати платіжні зобов'язання поділяються на три групи:

П1 - найбільш строкові зобов'язання - кредиторська заборгованість (520 - 600);

П2 - короткострокові зобов'язання - короткострокові кредити банків, поточна заборгованість за достроковими зобов'язаннями, інші поточні зобов'язання (500, 510, 610);

П3 - довгострокові зобов'язання - довгострокові кредити банків, довгострокові фінансові зобов'язання, відстрочені податкові зобов'язання, інші довгострокові зобов'язання (480).

Баланс вважається абсолютно ліквідні, якщо одночасно виконуються наступні умови:

.

Дотримання нерівностей свідчить про платіжний надлишок коштів, а їх порушення - про нестачу платіжних засобів. У випадок, коли одне або дві умови не виконуються, ліквідність балансу в тій чи інший мірі відрізняється від абсолютної. Якщо ж жодна умова не виконується, баланс вважається неліквідним. Здійснимо аналіз ліквідності балансу ПАФ “Нове життя” Чутівського району Полтавської області (таблиця 2. 4).