Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1 Сутність та передумови виникнення фінансових криз

1.1 Основні підходи до визначення фінансових криз та їх видів

1.2 Причини виникнення фінансових криз

2 Вплив світових фінансових криз на фінансову безпеку держави

2.1 Оцінка впливу фінансової кризи 90-х років на національний розвиток

2.2 Оцінка впливу фінансової кризи 2007-2009 рр. на національний розвиток

3. Сучасна фінансова криза та шляхи її локалізації

3.1 Світова фінансова криза її наслідки та шляхи локалізації за кордоном

3.2 Стратегічні дії щодо подолання наслідків кризи

Висновоки

Список літератури

ВСТУП

Основна властивість світу, у якому економічна теорія почуває себе затишно, - це рівновага і стабільність. Рівновага не знає різких зрушень, колізій старого і нового. Стабільність відбиває процвітання, спокій, стійкість, упевненість. Будь-яка система прагне до стабільного стану і хоче уникнути хаосу. Однак закони діалектики говорять про зворотне становище. Стабільність не може існувати сама по собі, без хаосу, без кризи. Стабільний стан і криза виступають постійними антагонізмами в розвитку будь-якої системи. Історично склалося так, що розвиток людства був пов'язаний з постійною боротьбою з незгодами - епідеміями, війнами, втратами. У людині, уже на генетичному рівні, закладене прагнення уникати неприємностей, що асоціюються з кризою.

У сучасній літературі ще не встановилося загальновизнаного уявлення про кризи в розвитку соціально-економічної системи. Існувала точка зору, що кризи є характерною рисою капіталістичного способу виробництва і повинні бути відсутні при соціалістичному ладі. У минулому існували навіть такі теоретичні положення, що при соціалізмі немає криз, є тільки "труднощі росту". Багато років у нашій країні саме це поняття було швидше ідеологічним, ніж реальним фактором розробки економічної політики розвитку виробництва. Дійсно, з появою проблем на соціалістичних підприємствах труднощі, що виникали, "гасилися" вищими органами. Держава, втручаючись в економіку того чи іншого підприємства, не допускала та й не могла допустити банкрутства. Не існувало навіть такого економічного поняття, як "банкрутство". Криза, при широкому на неї погляді, так само потрібна системі, що розвивається, як і стабільний стан. Кризу треба розглядати як переломний момент у розвитку системи, що дає простір новому витку економічних змін. Криза змінює тенденції життєдіяльності системи, тобто порушує її стійкість, радикально її оновлює. Тому очисна сила кризи потрібна системі не менше, ніж спокійне безтурботне життя. Це дві сторони однієї медалі, одне не може існувати без іншого, це свого роду закон єдності і боротьби протилежностей. Без боротьби - немає розвитку.

Тема курсової роботи на сьогодні є актуальною тому, що не знаючи сутності, причин та рівня впливу кризи на фінансову безпеку в Україні, неможливо знайти шляхи до її подолання.

Метою курсової роботи є дослідження впливу світових фінансових криз на економічну безпеку держави, окреслення шляхів локалізації сучасної фінансової кризи., використовуючи метод логічного узагальнення, дедукції, індукції, порівняльного аналізу та експертних оцінок.

Для досягнення поставленої мети вирішуються наступні завдання:

1) визначення сутності фінансових криз, їх видів;

2) окреслення основних причин виникнення фінансових криз;

3) проаналізувати вплив фінансової кирзи 90-х років на національний розвиток;

4) оцінити впливу фінансової кризи 2007-2009 рр. на національний розвиток

5) дослідити сучасну світову фінансову кризу її наслідки за кордоном та в Україні;

Об'єктом дослідження виступає вплив фінансових криз на фінансову безпеку держави.

Предметом дослідження є світова фінансова криза в Україні та за кордоном; фінансова безпека держави.

Курсова робота складається з трьох розділів , вступу та висновків загальним обсягом 76 сторінки, має 13 таблиць та 3 рисунки, список використаних джерел з 30 найменувань.

1 СУТНІСТЬ ТА ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ФІНАНСОВИХ КРИЗ

1.1 Сутність та види фінансових криз

З огляду на те, що кризи надзвичайно різноманітні як за своїми причинами, так і за проявами, не існує усталеної, прийнятої всіма точки зору щодо більшості аспектів даної проблематики. Дискусія між ученими, чиновниками і підприємцями свідчить, що вони по-різному розуміють слово “криза”.

Поняття криза (від грецьк. Krisis - рішення, поворотний пункт, результат) означає, насамперед, різкий, крутий перелом, важкий перехідний стан. [1]

Криза - неминучий супутник, фаза життєвого циклу будь-якої системи, у тому числі фінансової (банківської). З одного боку, вона є найважливішим елементом саморегулювання, оскільки оголює межу розвитку, а з другого - дає імпульс розвитку, стимулюючи перехід до нового стану рівноваги. При цьому в період кризи ускладнено чи унеможливлено виконання системою своїх функцій, збереження властивостей. В умовах кризи спостерігаються порушення рівноваги, стан нестабільності й руйнування цілісності системи. Із загальнотеоретичної точки зору криза спричиняє якісні зміни в системі, тобто появу і зникнення елементів композиції та відносин.

Криза - це багатоаспектна економічна категорія, система поглядів на економічну сутність якої перебуває в стані розвитку.

Можна виокремити три підходи до визначення сутності кризи:

1) криза як значна проблема або ситуація з високою ймовірністю негативних наслідків;

2) криза як природний процес у життєдіяльності системи;

3) криза як порушення рівноваги соціально-економічної системи.

Під кризою слід розуміти фактичний або потенційно можливий стан нестійкого функціонування системи, в якому може опинитися будь-яка з її підсистем. При цьому криза є результатом взаємодії шоків і вразливості.

Узагалі наприкінці ХІХ -- на початку ХХ ст. багато учених приділяли увагу теорії економічних криз і циклів: В. Джевонс, Р. Макдональд, Т. Вільямс (Великобританія), Ж. Лескюр, А. Афтальон, М. Ленуар (Франція), А. Шпитгофф, К. Каутський (Німеччина), Т. Веблен (США), К. Віксель (Швеція), В. Парето (Італія), А. Парвус (І.Л. Гельфанд -- Росія). Вони вивчали рух цін та процентних ставок у ХІХ ст. і виявили, що “звичайні” ділові цикли Жюглара доповнюють довго строкові коливання світової кон'юнктури. І вже у 1913 році, тобто перед Першою світовою війною, голландський економіст Я. ван Гельдерен уперше узагальнив тезу про наявність довгострокових економічних циклів, що охоплюють усі сторони відтворювального процесу і є цілком самостійним явищем. Але до їх відкриття залишалося ще майже десять років, хоча тезу про єдиний економічний (діловий) цикл Жюглара було спростовано на початку 1920-х років, коли американські вчені Дж. Кітчин і В. Крам визначили короткострокові фінансові цикли довжиною 2 - 4 роки, що дістали назву циклів Кітчина.

В економічній науці під кризою розуміють граничне загострення протиріч у соціально-економічній системі (організації), що загрожує її життєстійкості в навколишньому середовищі; переломний момент у послідовності подій і дій; переломний етап у функціонуванні будь-якої системи, на якому вона піддається впливу ззовні чи зсередини, що вимагає від неї якісно нового реагування; ситуативну характеристику функціонування будь-якого суб'єкта як наслідок невизначеності в його зовнішньому і внутрішньому середовищі; періодично повторюване явище в розвинутому ринковому господарстві, що виражається в надвиробництві товарів, які не знаходять збуту, в погіршенні всіх економічних показників. [2]

У широкому значенні криза як зміна підвищувальної тенденції знижувальною, є невід'ємною характеристикою ринкової економіки. Криза - це фактично точка біфуркації (від лат. Bis - двічі, лат. Furca - вила або роздвоєння), яка містить у собі потенційну можливість як деструктивного, так і конструктивного характеру.

З точки зору М. Бунятяна, професора Тифліського політехнічного інституту, фінансова криза - органічний розлад господарського життя, що має своїм наслідком втрату статків і доходів або повну економічну загибель значної частини підприємців. Втрати як масове явище є лише зовнішнім проявом фінансової кризи, але це ще не криза. Масові втрати можуть бути викликані зовнішніми обставинами, наприклад землетрусами, пожежами, військовою агресією, але вони ще не є симптомами фінансової кризи, а стають такими, вважає М. Бунятян, лише в результаті органічного розладу народного господарства.

Фінансова криза передбачає виникнення якісних змін в економічній системі, які спричиняють порушення пропорцій у розвитку, його призупинення, видозміни чи руйнування фінансової системи окремих країн або світових ринків у цілому. Фінансова криза є тією точкою відліку, з якої економічна система зазнає змін. Якщо до настання фінансової кризи деякі тенденції в економіці можуть лише накопичуватися, то сама фінансова криза посилює дану тенденцію і прискорює якісні зміни . [3]

Отже, під фінансовою кризою розуміється різке погіршення стану фінансового

ринку внаслідок реалізації накопичених ризиків під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників, що спричиняє порушення його функціонування, зниження цінових показників, погіршення ліквідності й якості фінансових інструментів, банкрутство учасників.

Цілком можна погодитися з тим, що фінансова криза -- це криза, яка:

1) системно охоплює фінансові ринки та інститути фінансового сектору, грошовий обіг і кредит, міжнародні фінанси (сегмент країни), державні, муніципальні та корпоративні фінанси;

2) негативно впливає у середньо- і довгостроковому періоді на економічну активність усередині країни й на динаміку добробуту населення;

3) проявляється:

а) у фінансовому секторі й на фінансових ринках у різкому зростанні процента, частки проблемних банків і небанківських фінансових інститутів, боргів, що дедалі збільшуються; істотному скороченні кредитів, наданих економіці і домашнім господарствам; ланцюгових банкрутствах; переході до збиткової моделі банківської та іншої фінансової діяльності; переважанні спекулятивної фінансової діяльності над інвестиційною; масштабному падінні курсів цінних паперів; затримці розрахунків із наростаючим колапсом платіжної системи; виникненні масових збитків на ринку деривативів; неліквідності фінансових ринків і фінансових інститутів з ефектом “доміно”; банківській паніці;

б) у міжнародних фінансах - у неконтрольованому падінні курсу національної валюти; масовій втечі капіталів з країни; некерованому нарощуванні зовнішнього боргу і прострочених платежів держави і комерційних організацій; перенесенні системного ризику на міжнародний ринок і фінансові ринки інших країн;

в) у сфері грошового обігу - в різкому некерованому зростанні цін із переходом у хронічну інфляцію; втечі від національної валюти, стрімкому впровадженні у внутрішній обіг твердої іноземної валюти, масовій появі грошових сурогатів;

г) у сфері державних фінансів - у різкому падінні величини золотовалютних резервів і державних стабілізаційних фондів; виникненні дефіциту чи загостренні привнесеної кризою дефіцитності бюджету; швидкому скороченні збирання податків; падінні бюджетного фінансування державних витрат; некерованому нарощуванні внутрішнього державного боргу;

4) є реалізацією системного ризику і супроводжується ефектом “доміно” якщо:

а) криза одного або групи фінансових інститутів та компаній реального сектору, сегмента ринку чи системи розрахунків передається в розширюваному обсязі через пересічні зобов'язання на інші групи фінансових інститутів та компаній реального сектору, інші сегменти ринку і системи розрахунків, поступово охоплюючи дедалі більшу частину ринку;

б) криза фінансового ринку однієї країни чи групи країн передається іншій країні, як “фінансова інфекція”, криза довіри інвесторів, що спричиняє неліквідність ринку.

Розуміння фінансової кризи як результату негативного впливу численних чинників дозволяє констатувати, що загроза її виникнення існує завжди, а умовою попередження є вчасне проведення діагностики (від грец. Diagnostics - «здатність розпізнавати» ). Причому діагностика фінансової кризи - це не одноразовий акт[4], а процес, результати якого є підґрунтям прийняття відповідних управлінських рішень.

Для цього доцільно використовувати поняття “кризовий потенціал”, під накопиченням якого розуміється процес акумулювання мікроекономічних ризиків окремими інститутами, гравцями фінансової сфери і (або) зростаюча залежність фінансового сектору від окремих конструктивних особливостей системи. При цьому після досягнення певної критичної маси накопичений кризовий потенціал здатний вилитися в повномасштабну системну кризу.

Криза будь-якого економічного суб'єкта (організації) - це переломний момент у зміні подій і дій, що розвиваються. При виявленому кризовому потенціалі часом настання кризи буде досягнення конкретного критичного рівня; при цьому якщо він заздалегідь визначений, то називатиметься с «критерій настання кризи».

Велике значення для з'ясування сутності фінансових криз має їх чітка класифікація. В економічній літературі немає єдиної позиції з цього питання. Так, скажімо, П. Трунін і М. Каменських зазначають, що протягом багатьох років усі епізоди серйозної фінансової нестабільності укладалися в три основні типи: банківські кризи, валютні кризи і кризи на фінансових ринках (у тому числі кризи державних фінансів). Банківські кризи звичайно пов'язують із нездатністю ряду банків виконувати свої зобов'язання або з активним державним втручанням, спрямованим на запобігання виниклим проблемам. Під валютною кризою розуміється така ситуація, за якої спекулятивна атака на валюту призводить до різкої девальвації національної валюти або коли органи державної влади намагаються запобігти девальвації, продаючи золотовалютні резерви або значно підвищуючи процентні ставки. Нарешті, криза на фінансовому ринку полягає у збільшенні цін на фінансові активи або їх падінні, [5] пов'язаному зі зміною очікувань інвесторів. Іноді дані типи криз можуть відбуватися одночасно, що лише посилює їх негативний вплив на економіку країни .[6]

У результаті аналізу західні дослідники поділили всю вибірку криз на такі (можливо, усереднені) підгрупи: (див. Табл. 1.1)33

Таблиця 1.1 - Різновиди фінансових криз за різними класифікаційними ознаками

Класифікаційна ознака	Різновиди
1	2
Ступінь поширення	Глобальні, міжнародні, світові, регіональні, національні, місцеві, галузеві
Країни	У розвинутих країнах; країнах, що розвиваються; країнах із перехідною економікою
Сценарій	Імпортовані (“фінансова інфекція”); викликані спекулятивними атаками; зумовлені перегрівом одного із сегментів внутрішнього фінансового ринку (надмірною концентрацією ринкового, кредитного, процентного ризиків), ефектом “доміно”; спричинені падінням експортних цін; обумовлені політичним ризиком.
Сегментація	Грошові, банківські, кредитні, валютні, фондові (біржові), ліквідності, бюджетні, платіжні, інфляційні, інвестиційні, боргові, кризи довіри
Тривалість	Коротко-, середньо- і довгострокові
Перебіг	Швидкоплинні, затяжні
Інтенсивність впливу	Уповільнені, інтенсивні, реактивні
Повторюваність	Разові, перманентні
Кумулятивність	Одиночні, подвійні (наприклад, одночасно глобальна криза ліквідності та іпотечна криза)
Зумовленість	Мікроекономічні (зумовлені вадами ведення бізнесу на тих чи інших фінансових ринках), макроекономічні (зумовлені загальним погіршенням бізнес-середовища); екзогенетичні, або екзогенні (зміна цінностей зумовлюється обставинами, що лежать поза діяльністю господарського організму, що є об'єктом кризи); ендогенетичні, або ендогенні (зміна цінностей органічно випливає з існуючого економічного ладу)
Ступінь охоплення	Локальні, системні
Стан фінансових інститутів	Наявні, потенційні; очікувані, неочікувані; передбачувані (закономірні), непередбачувані (випадкові); неминучі
Форма прояву	Внутрішні, зовнішні
Одночасність проходження	Одиничні, “кризи-близнюки
Первинність	Первинні, чергові (повторювані)
Реальність	Дійсні, уявні
Можливість виявлення	Явні, латентні
Характер	Циклічні, структурні, модифіковані, комбіновані, перехідні
Етапи	Кризи, що зароджуються; кризи, що насуваються; кризи, що розвиваються; згасаючі
Імовірність	Малоймовірні, високоймовірні
Можливість діагностування й прогнозування	Діагностовані, недіагностовані; й прогнозування прогнозовані, непрогнозовані
Масштаб	Повномасштабні, обмежені
Ступінь розвитку	Гострі, глибокі
Переборність	Переборні (з допомогою внутрішніх сил, із допомогою зовнішніх сил), непереборні
Можливість трансформації	Трансформаційні, нетрансформаційні
Ідентичність	Унікальні, аналогові
Універсальність	Спеціалізовані (криза ринку цінних паперів, валютна криза, банківська криза, криза державного кредиту), універсальні
Стадія	Минулі (попередні), сучасні (поточні), наступні (майбутні)
Наслідки	Руйнівні, такі, що гальмують розвиток

На думку вченого, за характером розладу економічного життя, яким і зумовлюються втрати, економічні кризи можна поділити на кризи виробничі і та кризи розподілу господарських благ. Останні, у свою чергу, поділяються на екзогенетичні (екзогенні) й ендогенетичні (ендогенні). Виділяє він і чисту кризу збуту, кризи надвиробництва і кризи спекуляції.

За характером зовнішнього зв'язку з різними сферами виробничого процесу насамперед розрізняють;

1) загальні економічні кризи, що вражають виробничий процес у цілому і тією чи іншою мірою стосуються всіх сторін економічного життя;

2) спеціальні кризи, для яких сферою прояву виявляються окремі галузі господарського життя і окремі стадії виробничого процесу, де вони виступають або самостійно, або як часткові явища загальної економічної кризи. Серед останніх дослідник виокремлює кризи виробництва (аграрні, виробничі, торговельні) і кризи обігу відповідно до двох фаз відтворювального процесу. При цьому торговельні кризи він поділяє на кризи товарні (товарного обігу) і біржові (обігу капіталу).

За М. Бунятяном, так звані грошові і кредитні кризи не відносяться до окремих сфер економічного життя, а за своєю сутністю є типами загальних криз, причина яких у розладі правильного функціонування засобів обігу - грошей і кредиту. Розлад чи недостатність грошового обігу вражає, насамперед, оборот продуктів і цінностей та, через торгівлю, перекидається на сферу виробництва.

Кредитні кризи, якщо вони не є наслідком грошової, можуть виникати і в окремих сферах господарського життя, але завдяки чутливості кредитної системи легко набувають загального характеру і поширюються на весь репродукційний процес. Однак, незважаючи на це, грошові та кредитні кризи можна розглядати як спеціальні види криз -- або як окремі прояви загальної кризи, або як загальні кризи спеціального характеру. При цьому кредитна криза вражає передусім найслабшу сферу господарської діяльності, а згодом поширюється й на інші сфери. Природно, що кредитні установи особливо чутливі до кредитної кризи, і тому недовіра населення виявляється в першу чергу до них. Люди вимагають від банків повернення своїх депозитів. Ті фінансові установи, які не були вкрай обережними приведенні своїх справ, наражаються на небезпеку стати жертвою виниклої паніки.

Незважаючи на свою спустошливу дію, кредитна криза, на думку М. Бунятяна, має й позитивний бік: вона перша перевіряє на міцність основи господарського ладу і усуває помилкові прояви економічного життя, а особливо дефекти в організації кредитної системи; встановлює, хоч і тимчасово, границі здорового розвитку кредитування, яке має бути обмежене рамками, сумісними з іншими умовами організації економіки, із гарантуванням рухливості кредитного обігу.

Складнішим випадком є так звані структурні кризи, які є наслідком або накопичення в економіці протягом тривалого часу певних структурних диспропорцій, які уряд країни своєчасно не помічає, або раптової зміни економічного середовища під впливом зовнішніх факторів (такою була, зокрема, структурна криза, що виникла під впливом “нафтового шоку” на початку 1970-х років). Структурна криза, на відміну від циклічної, потребує надзвичайних урядових заходів (аж до надзвичайних законів, якими запроваджується антикризове регулювання). Проте у кожному конкретному випадку таке регулювання є досить специфічним, оскільки спрямоване не тільки на блокування симптомів, а й, насамперед, на ліквідацію причин конкретної структурної кризи.

І нарешті, є системні кризи . Прикладом такої кризи була Велика депресія; саме така криза охопила пострадянські країни, в тому числі й Україну, в 1990-х роках. Системні кризи виникають унаслідок того, що перестають функціонувати базові механізми і стимули економічного розвитку, деградують основні фактори суспільного виробництва. Подолання такої кризи можливе лише в результаті системного реформування, яке здійснюється на підставі багатьох законів, що формують їх правову основу.

Слід зазначити, що у світових кризах останнього періоду (світова фінансово-економічна криза 1997-1999 років, глобальна фінансова криза 2001-2002 років) дедалі очевидніше поєднуються різні типи криз, що значно ускладнює механізми антикризової політики. Так, криза 1997-1999 років була зумовлена не тільки значним циклічним “перегрівом” економіки країн Східної Азії, а й глибокими структурними дисбалансами у ній, більше того - істотними структурними диспропорціями у світовій економічній системі. Проте можна говорити і про певні системні проблеми, що лежали в її основі, зокрема невідповідність темпів лібералізації міжнародних економічних зв'язків і масштабів діяльності транснаціональних економічних структур, з одного боку, і механізмів міжнародного регулювання - з другого. Сучасний глобальний економічний спад є наслідком не тільки певного коригування зростання у високотехнологічному секторі економіки США, а й вразливості глобальної світової економіки, проти якої поки що не знайдено системних засобів подолання.

1.2 Основні причини виникнення фінансових криз

Криза - це крайнє загострення протиріч у соціально-економічній системі (організації), що загрожує її життєстійкості у навколишньому середовищі. Причини криз можуть бути різними[11, с. 310]. Вони поділяються на об'єктивні, пов'язані з циклічними потребами модернізації і реструктуризації підприємств, а також з несприятливими впливами зовнішнього середовища організацій, і суб'єктивні (рис. 1.1), що відбивають помилки і волюнтаризм в управлінні. Причини криз можуть носити також природний характер, що відбивають явища клімату, землетрусу, повені й інших катаклізмів природного походження. А можуть носити техногенний відбиток, пов'язаний з діяльністю людини.

Рисунок - 1.1. Причини фінансових криз

Причини кризи можуть бути зовнішніми і внутрішніми. Перші пов'язані з тенденціями і стратегією макроекономічного розвитку, розвитку світової економіки, конкуренцією, політичною ситуацією в країні. Другі - внутрішніми конфліктами, недоліками в організації виробництва, недосконалістю управління, інноваційною й інвестиційною політикою.

Причини фінансових криз є дуже різноманітними тому, що в першу чергу вони залежать від виду кризи, що загрожує. Ковалев В.В. виділив загальні причини виникнення фінансових криз:

1) макроекономічні:

а) коливання економічного циклу;

б) економічні кризи;

в) структурні диспропорції в економіці;

г) приплив іноземних інвестицій та неефективне їх використання.

2) фінансові, грошово-кредитні та валютні:

а) зростання бюджетного дефіциту; посилення інфляції;

б) криза в одному із секторів фінансового ринку;

г) протиріччя між національними і резервними валютами;

д) безконтрольне зростання світового фінансового ринку;

е) зміна процентних ставок у провідних країнах і на світовому фінансовому ринку.

3) глобалізація:

а) глобалізація і лібералізація економік і фінансових ринків, поглиблення їх взаємозалежності;

б) зростання міжнародних потоків капіталів, формування фінансових, торговельних і психологічних каналів поширення ланцюгової реакції криз;

в) нерівномірний економічний і політичний розвиток країн;

г) посилення конкурентної боротьби;

д) нестабільність світового фінансового ринка.

4) Надзвичайні чинники:

а) війна;

б) катастрофи4

в) геоекономічна війна, валютна війна.

5) Специфічні проблеми країн, що розвиваються:

а) невелика ємність і глибина ринків, що розвиваються;

б) високі витрати;

в) нерозвиненість законодавства та інституційної структури, політичні ризики.

6) психологічні:

а) асиметричність інформації;

б) рефлективність;

в) кризові очікування, недовіра.

7) Помилки при проведенні економічної політики:

а) помилки державних органів і корпорацій при виборі стратегії розвитку і проведенні поточної політики;

б) помилки менеджменту;

в) корупція.

Фінансові кризи породжують економічні кризи надвиробництва і перевиробництва. У минулому фінансові кризи спричинялися тривалими війнами, витрати на які покривалися надмірною емісією паперових грошей.

На нижчій стадії капіталізму фінансові кризи, породжувані кризами надвиробництва, мали нетривалий, неглибокий характер; на вищій його стадії стали глибшими, гострішими й тривалішими, особливо під час кризи 1929-33 рр. через особливості вивезення капіталу транснаціональними корпораціями, посилення мілітаризації економіки, розбухання державного апарату. Важлива форма вияву таких криз - значні дефіцити державних бюджетів.

У 1997 почалася світова криза - спершу в країнах Південно-Східної Азії, зокрема в Південній Кореї, Сінгапурі, Малайзії, Гонконзі, Індонезії, а відтак і в Японії. Для її пом'якшення та локалізації МВФ і Світовий банк надали Південній Кореї кредит у 11 млрд. дол., Індонезії - 40 млрд. дол., Таїланду - понад 16 млрд. дол. Водночас з метою послаблення ажіотажного попиту на ВКВ Південна Корея витратила понад 60 млрд. дол. своїх золотовалютних резервів, Таїланд - понад 20 млрд., Японія - майже 80 млрд. дол. Девальвації не зазнали лише ті національні валюти, резерви яких перевищували 100 млрд. дол. (Японії, Гонконгу, Тайваню), а індонезійська валюта знецінилася в 5 разів, таїландська - у 2, південнокорейська - на 30%, японська -- на 3%. Криза охопила країни СНД, передусім Росію, де приватні портфельні інвестиції становили понад 19 млрд. дол. із загальної суми інвестицій понад 24 млрд. дол., рубль за січень-серпень 1999 було девальвовано майже у 3 рази.

Поглиблення фінансові кризи у Росії спричинило значне зниження цін на світовому ринку на енергоносії, вона втратила понад 20 млрд. дол. (до жовтня 1998) і продовжує зазнавати значних збитків. Наступний етап Фінансові кризи охопив країни Латинської Америки. Головними причинами світової Фінансові кризи є: по-перше, особливості вивезення капіталу й передусім портфельних інвестицій (вкладень у цінні папери корпорацій і держави) та його суперечності. Особливості цього процесу зумовлені нерівномірністю економічного розвитку країн у межах світового господарства, засиллям ТНК.

Так, наприкінці 90-х загальний обсяг вивезення капіталу становив приблизно 5 трлн. дол., а прямі інвестиції ТНК перевищували 3 трлн. дол. ТНК зрослися з транснаціональними банками (ТНБ) і сформували транснаціональний фінансовий капітал (ТФК), який за підтримки наймогутніших держав світу експлуатує слаборозвинуті країни й отримує транснаціональні (найвищі) прибутки, що є відносно надлишковим вільним капіталом. На його основі виникає національна стрибкоподібна форма міждержавного руху капіталу, персоніфікатор якої - транснаціональна державна та наддержавна (уособленням якої є зокрема МВФ) монополістична олігархія, її мета - економічне й політичне панування над світом. Через нерівномірність вивезення такої форми капіталу й дію закону нерівномірного економічного розвитку в одних регіонах світового господарства формуються сприятливіші умови для його експансії.

При цьому виникають і розвиваються суперечності між транснаціональним фінансовим капіталом і національними народногосподарськими комплексами. Якщо в окремому регіоні світового господарства маса і норма транснаціональних прибутків зменшуються, транснаціональний фінансово одержавлений капітал вивозять у вигляді портфельних інвестицій у прибутковіші регіони, що зумовлює виникнення Фінансові кризи у попередніх регіонах, початком якої є масовий продаж нерезидентами цінних паперів місцевих корпорацій за місцеву національну валюту, яку обмінюють на ВКВ і вивозять за кордон. Наприкінці 1997 - у першій половині 1998 до США було вивезено понад 700 млрд. дол. Цей процес супроводжується масовим вилученням валютних депозитів із комерційних банків зарубіжними вкладниками (а отже, обміном національної валюти на ВКВ) і породжує величезний кумулятивний попит на ВКВ. По-друге, на світових валютних ринках здійснюються гігантські обсяги операцій.

У другій половині 90-х обсяги угод з валютою щодня становили приблизно 1,3 трлн. дол. Чимала частка таких операцій має суто спекулятивний характер, це посилює нестабільність фінансових курсів, що, у свою чергу, призводить до зростання обсягів спекулятивних фінансових операцій. Здійснення таких операцій стимулює існуюча валютна система, яка ліквідувала фіксацію ринкових курсів валют у межах не більш як 1% від золотих або доларових паритетів і дозволила вибір режиму вільних (плаваючих) курсів.

Фінансову кризу можуть зумовлювати нераціональна структура виробництва, яка насамперед характеризується великою питомою вагою воєнно-промислового комплексу, залежність держави від поставок за коопераційними зв'язками енергоносіїв, сировини, матеріалів, палива. Кризові явища у сфері фінансів можуть бути викликані трансформаційними процесами в економіці, тобто зміною моделі економічного розвитку, втратою конкурентоспроможності економіки.

Усі згадані вище явища врешті-решт негативно позначаються на обсягах виробництва валового внутрішнього продукту в державі й відповідно призводять до зменшення фінансових ресурсів, що обслуговують увесь відтворювальний процес. Вони потребують проведення жорсткої політики в обмеженні споживання й витрат, як на державному, так і на рівні підприємницьких структур і населення.

Фінансова криза може бути зумовлена політичними явищами. Це насамперед непомірні воєнні витрати, нераціональне й неефективне витрачання коштів державного бюджету та інших ланок бюджетної системи, наявність значних сум державного боргу як внутрішнього, так і зовнішнього.

Фінансова криза може бути зумовлена зовнішніми причинами, насамперед тими процесами, які проходять на світових фінансових ринках. Рівень впливу зовнішніх факторів залежить від наявності й розмірів активів держави, розміщених на світових фінансових ринках. Все вищесказане становить сукупність глибинних факторів. На поверхні явищ фінансова криза в кожній державі - характеризується наявністю й величиною дефіциту бюджету та стабільністю національної грошової одиниці.

Дефіцит бюджету є причиною грошової емісії, яка викликає інфляційні процеси. Інфляція є причиною недовіри до національної валюти, бажання позбутися її шляхом обміну на стабільнішу іноземну валюту. За цих умов, якщо центральний банк держави не має достатньо резервів, аби задовольнити попит на іноземну валюту, відбувається знецінення національної грошової одиниці й відповідні втрати як на державному рівні, так і на рівні господарюючих суб'єктів і населення.

Рівень інфляції насамперед характеризує масштаби зниження платоспроможності населення та підприємницьких структур. Для покриття дефіциту бюджету урядові структури часто вдаються до введення нових податків, що теж зменшує платоспроможність населення й посилює кризові явища в економіці.

Зазначені причини у своїй кумулятивній дії накладаються на внутрішні причини фінансової кризи в окремій країні.

Найважливішими з них в Україні в 90-х були:

1) здійснення недосконалої економічної політики, за якої ціною часткової й нераціональної фінансової стабілізації гальмувався розвиток виробництва;

2) погіршення фінансового становища суб'єктів підприємницької діяльності (крім комерційних банків), що виявляється у зростанні кредиторської та дебіторської заборгованості підприємств (значно перевищує ВВП країни) і звуженні внаслідок цього дохідної частини державного бюджету;

3) тотальне абсолютне зубожіння населення і втрата трудових заощаджень у 90-х, що призвело до катастрофічне низького рівня заощаджень населення, знекровлення основи банківсько-фінансової системи країни. Цей процес посилився із створенням фінансових трастів;

4) величезний державний борг (внутрішній та зовнішній) та його обслуговування й погашення. Державний зовнішній борг наприкінці 1999 становив приблизно 13 млрд. дол. З 1.11.1999 Україна мала виплачувати щомісяця 550 млн. дол., що дорівнювало місячному обсягу ВВП. Вихід з такої ситуації - підвищення темпів економічного зростання або реструктуризація боргів. Оскільки продеклароване урядом зростання не відбулося, він відстрочив погашення боргів;

5) створення фінансової піраміди ОВДП, що призвело до катастрофічного зменшення валютних резервів (в 1996 вони дорівнювали 2,4 млрд. дол., а у вересні 1998 - приблизно 800 млн. дол.) внаслідок непродуманого продажу. В серпні 1994 тримачам ОВДП виплачувалися здирницькі відсотки (до 120% річних у першому півріччі 1996), причому на початку 1998 - 60% вилучених облігацій придбали нерезиденти;

6) нераціональні, під надто високі відсотки запозичення НБУ на зовнішньому ринку - крім облігацій ОВДП, насамперед розміщення єврооблігацій у сумі 1,5 млрд. дол. (зокрема, в англійській фінансовій корпорації "Мерілл Лінч" і кіпрській "Кредит Свіс Фест Бостон" позику було взято з розрахунку 49% річних), які значно перевищують валютні резерви України;

7) необдумана лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, відкриття кордонів, які сприяли вивезенню до 40 млрд. дол. новосформованою компрадорською буржуазією (щороку з країни вивозять понад 5 млрд. дол.);

8) колосальні втрати бюджету від пільг, наданих підприємствам при сплаті податків і платежів до державного бюджету (такі пільги у 1999 становили майже 20 млрд. грн.);

9) неефективне управління бюджетними коштами та ресурсами бюджетних і позабюджетних фондів. Згідно з постановою уряду касове виконання державного бюджету і позабюджетних фондів здійснюють лише 7 уповноважених банків. Насправді на початку 1998 р. залишки коштів на бюджетних рахунках обслуговували приблизно 80 комерційних банків, що дало їм можливість користуватися дешевими фінансовими ресурсами, штучним підвищенням залишку, наданням банківських послуг за завищену плату, оформленням депозитних угод із заниженою відсотковою ставкою та ін. На початок березня 1998 на рахунках банків залишки бюджетних коштів (у т.ч. пенсійний фонд) становили до 3,2 млрд. грн., у т.ч. в комерційних банках - понад 2,4 млрд. грн. (на 1 червня цього ж року такі залишки сягали понад 1 млрд. грн.);

10) надмірні витрати на утримання державного апарату (за сім місяців 1998 - 1,5 млрд. грн.), які супроводжуються скороченням витрат на розвиток освіти, охорони здоров'я та ін.;

11) орієнтація комерційних банків на самозбагачення і зростаюче їх відчуження від потреб розвитку народного господарства: у 1997 вони надали приблизно 11% довготермінових кредитів, а в 1998 - лише 1%;

12) доларизація української економіки та нераціональне впровадження гривні, внаслідок чого з вересня 1996 по грудень 1999 гривня знецінилася приблизно у 3 рази.

Висновки ДО РОЗДІЛУ 1

Як відомо, сучасне суспільство прагне до постійного поліпшення рівня й умов життя, які може забезпечити тільки стійкий економічний ріст. Однак спостереження показують, що довгостроковий економічний ріст не є рівномірним, а постійно переривається періодами економічної нестабільності.

В результаті узагальнення існуючих підходів до визначення економічної сутності було виявлено, що фінансова криза передбачає виникнення якісних змін в економічній системі, які спричиняють порушення пропорцій у розвитку, його призупинення, видозміни чи руйнування фінансової системи окремих країн або світових ринків у цілому. Фінансова криза є тією точкою відліку, з якої економічна система зазнає змін. Якщо до настання фінансової кризи деякі тенденції в економіці можуть лише накопичуватися, то сама фінансова криза посилює дану тенденцію і прискорює якісні зміни.

Різноманітність класифікаційних ознак та різновидів видів фінансових криз вражає. Величезна кількість різновидів фінансових криз обтяжує та уповільнює процес прийняття рішень щодо визначення та впровадження антикризових заходів, ускладнює процес прогнозування та попередження появи кризових явищ в економіці країни.

Слід зазначити, що у світових кризах останнього періоду (світова фінансово-економічна криза 1997-1999 років, глобальна фінансова криза 2001-2002 років) дедалі очевидніше поєднуються різні типи криз, що значно ускладнює механізми антикризової політики.

Причини криз можуть бути різними. Вони поділяються на об'єктивні, пов'язані з циклічними потребами модернізації і реструктуризації підприємств, а також з несприятливими впливами зовнішнього середовища організацій, і суб'єктивні, що відбивають помилки і волюнтаризм в управлінні. Також причини кризи можуть бути зовнішніми і внутрішніми, природними і техногенними.

Існують такі загальні причини виникнення фінансових криз у світі: макроекономічні, фінансові, грошово-кредитні, валютні, надзвичайні причини(війни, катастрофи), глобалізація, специфічні проблеми країн, що розвиваються, психологічні причини та помилки при веденні економічної політики.

З'ясування причин виникнення фінансових криз дає можливість їх діагностування та попередження, допомагає у їх ліквідації. А у комплексі з визначенням різновиду конкретної кризи стає потужним інструментом боротьби з настанням кризи та допомагає у розробленні заходів для найшвидшого та безболісного для економіки та населення країни виходу з неї.

2 ВПЛИВ СВІТОВИХ ФІНАНСОВИХ КРИЗ НА ФІНАНСОВУ БЕЗПЕКУ ДЕРЖАВИ

2.1 Оцінка впливу фінансової кирзи 90-х років на національний розвиток

Фінансова криза в Україні пов'язана з руйнівними інфляційними процесами, викликаними деформацією національної системи грошового й кредитного обігу. Найбільших темпів інфляція набула в 1992 році, коли вона становила 1440%, у 1993 році - 6288%, у 1994 році - 850%. Після грошової реформи у 1996 році вдавалося підтримувати стабільність національної грошової одиниці, однак дорогою ціною завдяки великій заборгованості з виплати з бюджету заробітної плати населенню, зменшенню різних видів допомоги і пенсій, а також у зв'язку зі зростанням заборгованості бюджетних установ за розрахунками за електроенергію та інші види послуг, завдяки постійному зростанню зовнішнього й внутрішнього державних боргів і витрат на його обслуговування. Адже саме це закладає підвалини щодо майбутніх кризових явищ у сфері фінансів. Фінансова криза пов'язана також із штучним звуженням місткості внутрішнього ринку з огляду на безпідставне обмеження доходів більшості юридичних і фізичних осіб. Це трапилося внаслідок випереджаючих темпів спаду національного товаровиробництва, слабких імпортних можливостей, недосконалості державної політики регулювання ринкової рівноваги й діяльності банківської, кредитної та фінансової систем. Звідси - криза платоспроможності, яка набула загрозливої для фінансової системи держави сили. Фінансова криза проявляється у зростанні бюджетного дефіциту. Так, якщо в 1991 році він становив близько 12 відсотків від загальної суми видатків державного бюджету, то в 1993 році - 27,4 відсотка, в 1994 році - 24,0 відсотка, в 1995 році - 23,2 відсотка, в 1996 році - 16,8 відсотка, в 1997 році - 27,3 відсотка, в 1998 році - 11,2 відсотка. Що стосується глибинних причин бюджетного дефіциту, то такими є спад виробництва й зростання витрат на виготовлення продукції, а також незважена політика бюджетних витрат щодо доходів бюджету. Що стосується конкретних особливостей розвитку економіки, які зумовлюють дефіцит бюджету, то можна виокремити: структурний дисбаланс народного господарства; збереження значної кількості нерентабельних державних підприємств, що одержують дотації; неефективний механізм оподаткування суб'єктів господарювання; великомасштабний оборот тіньового капіталу, необґрунтовано великі соціальні програми й значні державні непродуктивні витрати; приписки, крадіжки, втрата виробленої продукції. Під час фінансової кризи в Україні поширюються такі методи фінансування державних витрат, як грошова емісія й державні позики, а тому постійний дефіцит державного бюджету спричиняє збільшення державного боргу як внутрішнього, так і зовнішнього, а також процентів за ним. У 1999 році обсяг Державного боргу становив понад 50 відсотків від обсягів валового внутрішнього продукту.

Зростання державної заборгованості створює напруження на ринку позичкових капіталів, зменшує можливості їх використання для фінансування народного господарства, уповільнює темпи розвитку економіки. Фінансова криза в Україні призводить до різкого зниження життєвого рівня населення. Нині він порівняно з 1991 роком зменшився в 6 разів. Фінансова криза впливає й на процеси соціального розшарування у суспільстві, призводить до зубожіння більшості населення, яке має низький рівень доходів. Отже, фінансова криза в Україні характеризується насамперед ослабленням (а часто й розривом) узгоджених зв'язків між найважливішими елементами фінансової системи держави, хронічною незбалансованістю бюджетних доходів і видатків, лавиноподібним зростанням державної заборгованості, нераціональною структурою бюджетних витрат, неоптимальним рівнем податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів. Основними напрямками подолання фінансової кризи може бути зокрема: запровадження жорсткого режиму економії щодо витрачання бюджетних коштів, передусім на управління, оборону, фінансування збиткових і низькорентабельних виробництв, різні види дотацій; визначення доцільності фінансування деяких соціальних витрат; зменшення обсягів фінансових запозичень для покриття дефіциту державного бюджету; вдосконалення інструментів залучення до інвестиційної сфери особистих накопичень населення; забезпечення фінансової підтримки малого бізнесу й посилення відповідальності суб'єктів господарювання за дотримання вимог податкового законодавства; оптимізація рівня податкових вилучень до бюджету.

1991 р.- І половина 1994 р.

Безсистемне утворення і нагромадження боргу. Залучалися прямі кредити НБУ, надавались урядові гарантії щодо іноземних кредитів українським підприємствам урегульовувалися боргові взаємовідносини з Російською Федерацією На початок 1994 р. державний борг України становив 4,8 млрд. дол. (у тому числі зовнішній -- 75 %).

ІІ половина 1994 р. -- І половина 1997.

Поряд з продовженням боргової політики попередніх років, активізувалися зв'язки з міжнародними фінансовими організаціями. За цей період зовнішній борг зріс на 56 %.Починаючи з 1995 р. внутрішній борг формується переважно шляхом розміщення облігацій внутрішньої державної позики.

З ІІ половини 1997 р.

На 1 січня 2000 р. загальна сума державного боргу становила 15,2 млрд. дол., у тому числі зовнішній - 12,4 млрд. дол. і внутрішній - 2,8 млрд. дол.

На кінець липня 2009 р. сукупний державний (прямий) і гарантований державою борг України становить 33,262 млрд. дол. (у гривневому еквіваленті - 256,05 млрд. грн.)[1]З початку 2009 держборг у валютному вираженні збільшився на 35,2 %, або на 8,663 млрд. дол. Сукупний державний борг України за 2008 рік збільшився на 40 %, або на 7,03 млрд. дол. [16]

Таблиця 2.1 - Динаміка державного боргу України за 1993 - 2000 рр.

Категорія	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000
Зовнішній борг (млрд. дол.)	0,4	3,6	4,8	8,2	8,8	9,6	11,5	12,4
Внутрішній борг (млрд. дол.)	0,0	0,0	0,0	5,3	2,1	5,4	3,9	2,8
Всього (млрд. дол.)	0,4	3,6	4,8	13,5	10,9	15,0	15,4	15,2

Таблиця 2.2 - Розмір державного боргу, млн. грн.

Рік	Внутрішній	Зовнішній
2000 р.	20780,6	43435,0
2001 р.	21018,4	42273,9
2002 р.	21386,0	43082,7
2003 р.	20523,7	45609,5
2004 р.	20953,3	46729,0
2005 р.	19188,3	43956,3
2006 р.	16607,7	49506,0
2007 р.	17806,4	53487,9
2008 р.	44666,5	86023,1
2009 р.*	63781,4	121170,9

У період найбільшого скорочення абсолютних обсягів виробництва (1992 - 1993 рр.) в Україні спостерігалась гіперінфляція (середньомісячний темп зростання цін перевищував 50%), яка пізніше переросла у галопуючу інфляцію (середньомісячний темп зростання цін становив 10--50%). Дані про річний відсоток зміни ІСЦ відображено у табл. 2.3

Таблиця 2.3 - Річний відсоток зміни ІСЦ

Роки	1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001
Річний відсоток зміни ІСЦ	1990	10055	301	82	39,7	10,1	20	19,2	25,8	0,1

Як свідчать дані, пік інфляційного зростання цін в Україні припав на 1993 р., коли річний темп інфляції перевищив 10000 %. Інфляція тоді була одночасно інфляцією попиту та інфляцією витрат. Причиною її був надмірний попит, оскільки у 1992 р. дефіцит бюджету становив 12,2% ВВП, а в 1993 р. - 6,5%. Як відомо, граничним є дефіцит в обсязі 3% ВВП. Інфляція витрат виявлялася у тому, що обсяг реального ВВП лише за 1993 р. скоротився майже на 18%.

У 1995 - 2000 рр. зі вступом економіки у затяжну депресію, інфляція набула значень галопуючої, а її найменші показники припадали на 1997 р. Зміна цін 2000 р. засвідчила, що тенденція деякої стабілізації цін у попередні роки не була стійкою. За оцінками спеціалістів, про інфляційними чинниками в цей період були зростання витрат на обслуговування зовнішнього державного боргу і відповідне збільшення грошової маси в обігу, відсутність конкурентного середовища і монополістичне становище багатьох виробників стратегічної продукції (наприклад зерна). Нестійка зовнішньоекономічна позиція. Як відомо, зовнішньоекономічна позиція країни втілює основні параметри зв'язку національної економіки зі світом. Вона охоплює сальдо торгового балансу, сальдо рахунку поточних операцій та іноземних інвестицій, обсяг резервних активів і зовнішнього боргу (табл.2.4).

Таблиця 2.4 - Основні характеристики зовнішньо-економічної позиції України

Роки	Баланс товарів і послуг (мли дол. США)	Рахунок поточних операцій (мли дол. США)	Чисті іноземні інвестиції (млн. дол. США)	Зростання резервних активів (млн. дол. США)	Обсяг зовнішнього боргу (млн. дол. США)	Обсяг зовнішнього боргу в% до ВВП
1993	-1716	-	-	-	-	-
1994	-1366	-1163	151	-	7167	18,9
1995	-1190	-1152	257	488	8217	22,2
1996	-1122	-1185	526	873	8840	19,8
1997	-1536	-1335	581	383	9555	19,1
1998	-1207	-1296	747	-1324	11 483	27,4
1999	1821	1658	489	283	12 438	40,4
2000	1406	1481	594	398	10 350	32,2

Зафіксовані у таблиці дані свідчать, що до 1998 р. сальдо балансу товарів і послуг мало від'ємне значення, тобто Україна більше імпортувала, ніж експортувала. Узагальнюючим показником економічної ситуації в Україні впродовж 90-х років XX ст. є динаміка реального ВВП, відображена у табл. 2.5

Таблиця 2.5 - Показники реального ВВП в Україні

Роки	1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000
Реальний ВВП(млрд. пост./ карб. 1990)	154,94	127,15	78,46	71,07	68,41	69,09	66,83	65,67	67,76

Дані таблиці, зображені на графіку, свідчать, що у 1992 - 1994рр. спостерігався глибокий економічний спад, який проявився майже у дворазовому скороченні обсягів реального ВВП. У 1999 р. він сягнув найнижчої точки, а в 2000 р. розпочався перехід до позитивних приростів ВВП. Економічне зростання, що почалося у 2000 р., зумовлене передусім значним збільшенням експорту, 42 % якого становить продукція металургійної галузі.

Рисунок 2.1 - Динаміка реального ВВП

Кризовий спад у 90-ті роки XX ст. в Україні був не циклічним, оскільки він не був частиною циклу економічної кон'юнктури. Така ситуація спричинена зміною економічної та політичної структури суспільства, а саме переходом від економіки соціалістичного типу до ринкової. Тому за причиною виникнення його трактують як структурний спад, або як структурну кризу[1, с. 451].

Змінився він затяжною економічною депресією, яка тривала упродовж п'яти років. За оцінками експертів, вона стала наслідком надто повільних, порівняно з іншими постсоціалістичними країнами, перетворень, а в деяких випадках - їх гальмування. Економічна криза, яка переросла у затяжну депресію, крім спаду реального ВВП, була пов'язана зі скороченням зайнятості, нестабільністю цін, нестійкою зовнішньоекономічною позицією.

Причини економічної кризи в Україні успадковані від колишнього СРСР. Найважливішими ознаками економічної кризи в Україні у 90-х роках були:

1) різке зниження виробництва національного доходу, промислової продукції та продовольства;

2) різке зниження життєвого рівня населення;

3) зростаюча армія безробітних;

4) різка поляризація суспільства: з одного боку, швидко формується клас клановономенклатурної еліти, а з іншого - катастрофічне знижується життєвий рівень більшості населення. Щомісячні й річні доходи перших у тисячу і більше разів перевищують доходи останніх, а мінімальна заробітна плата покриває не більше 20% фізіологічного мінімуму, або бюджету виживання;

5) реальна загроза генетичному фонду української нації, її майбутньому[3, с. 233]

На відміну від класичної кризи, в Україні, як і в інших країнах СНД, з кінця 1990р. триває не криза надвиробництва, а криза недовиробництва. За своїми масштабами вона не має аналогів у світі. Причини економічної кризи в Україні доцільно поділити на три основні групи. До першої належать ті, що були успадковані нею від колишнього СРСР, до другої - ті, що постали з часу проголошення незалежності України; до третьої - причини, зумовлені необхідністю самої трансформації існуючої економічної системи, перехідним періодом такої трансформації, який, як засвідчує досвід інших країн, не може не відбуватися у формі певних кризових явищ. Ці три групи (або підсистеми) причин органічно пов'язані між собою [4. с. 401].

Головні причини першої групи:

1) Майже повне, або тотальне, одержавлення економіки, власності. В цих умовах 92% усіх засобів виробництва перебували в руках держави, ними розпоряджалися загальносоюзні міністерства й відомства. Внаслідок цього в економіці майже не існувало плюралізму форм власності (колгоспно-кооперативна форма була значною мірою також одержавлена) і відповідних форм господарювання, що унеможливлювало дію такої могутньої рушійної сили розвитку, як конкуренція між товаровиробниками різних форм власності за здешевлення продукції, за зростання якості виготовлених товарів і послуг, за споживача. Це в кінцевому підсумку спричиняло надзвичайно низьку конкурентоспроможність промисловості СРСР на світових ринках (лише до 12% продукції промисловості вважалися конкурентоспроможними), експорт на ці ринки переважно енергоносіїв (майже 70%), існування затратної економіки[8. с. ].

2) наявність глибоких диспропорцій в економіці. Так, частка групи «А»(галузей, в яких виробляються засоби виробництва) становила в 1990р. 72,4%, групи «Б» (галузей, в яких виробляються предмети споживання) - 27,6%, а в розвинутих країнах Заходу існує обернене співвідношення. Це означало існування економіки, орієнтованої не на людину, а на виробництво заради виробництва.

3) антидемократичний характер управління державною власністю і державними підприємствами. Тобто панування командно-адміністративних важелів у народному господарстві за умов слабкого використання економічних (за допомогою податкової, кредитної, фінансової політики тощо) важелів, надмірна централізація перших у руках загальносоюзних міністерств і відомств.