4) зосередження 95% всієї власності, розташованої в Україні, в руках загальносоюзних міністерств і відомств. Тому на території нашої держави створювали «гнилі» моря, будували атомні станції поблизу великих міст, зосереджували надмірну кількість «брудних» виробництв тощо. Власність загальносоюзних міністерств і відомств колишнього СРСР переважно перейшла у власність Української держави, крім частки України в золотому, алмазному фондах, у власності представницьких органів за межами колишнього СРСР (посольства, консульства тощо). Отже, на перший погляд, цей фактор перестав бути в Україні руйнівним. Але насправді це не так, оскільки лише Чорнобильська катастрофа лежить важким тягарем на плечах України, а її негативні наслідки позначаться на житті багатьох поколінь.

5) відчуження працівників від засобів виробництва і результатів праці, від самого процесу праці. Тобто відсутність дієвих стимулів до праці, панування зрівнялівки, відчуження від управління власністю, від економічної влади на підприємстві. Найбільше таке відчуження від нічийної власності виявлялося в масовому її розкраданні. Відчуження працівників від власності на засоби виробництва, результатів праці тощо - визначальна риса економічної системи в Україні на сучасному етапі, оскільки засоби виробництва узурповані новою клановономенклатурною елітою. Таке відчуження частково долається лише на підприємствах, викуплених трудовими колективами. Частково через те, що вони також значною мірою мають кредиторську заборгованість іншим підприємствам і банкам, існує надмірний податковий тягар, тож за таких умов бути повною мірою власниками результатів своєї праці неможливо[8. с. 267].

6) значна мілітаризація економіки. На військові цілі витрачалося до 35% ВНП, або майже 250 млрд. крб. на рік. В Україні після розпаду колишнього Союзу залишилося до 30% військово-промислового комплексу (ВПК) СРСР, майже 80% підприємств галузей машинобудування були залучені до виробництва зброї, вироблялося до 17% всієї оборонної продукції, майже 60% промисловості України було зорієнтовано на потреби ВПК. Загальна кількість робочої сили, зайнятої на підприємствах ВПК, становила майже 40% працездатного населення країни.

7) надмірна централізація при перерозподілі національного доходу через державний бюджет. Так, з республік вилучалося до 70% створеного національного доходу, значна частина якого згодом поверталася до них через

механізм загальносоюзного фінансування розвитку освіти, охорони здоров'я, інвестицій тощо. Це означало зрівнялівку в розподілі створеного національного доходу незалежно від результатів праці кожної республіки колишнього СРСР. З часу проголошення державної незалежності надмірний централізм у перерозподілі національного доходу з боку Москви змінився централізмом, але вже щодо областей з боку Києва.

8) політика пограбування села. Вона виявлялася в «перекачуванні» значної частини створеного сільськими працівниками національного доходу на користь промисловості через механізм «ножиць цін» і низький рівень продуктивності праці. Така політика продовжує існувати.

9) значна монополізація економіки

10) величезне фізичне та моральне зношування основних фондів, низька продуктивність праці. Фізичне зношування промисловості становить майже 60%, моральне - до 90%. З часом деякі з названих причин не тільки не були усунені, а ще більше поглибилися. Так, зокрема, тривала ще жорсткіша політика пограбування села, ще більше зросло фізичне і моральне зношування основних фондів, енерговитрати за значного скорочення обсягів виробництва (витрати енергії, матеріалів в 1999р. зросли втричі внаслідок передусім погіршення якості основних фондів), поглибилися диспропорції, посилилося відчуження (технологічне та соціально-економічне) працівників від засобів виробництва та ін. Названі вище причини (у колишньому СРСР) призвели до того, що в середині 80-х років відчутно знизилися темпи зростання економіки, практично не підвищувався життєвий рівень населення тощо. Це добре усвідомлювало тодішнє керівництво Союзу. Тому й почало так звану «перебудову» Але це в жодному разі не означає, що поглиблення соціально-економічної кризи спричинене суверенітетом України, здобуттям нею державної незалежності. Прагнення до незалежності й здобуття її - закон розвитку світової цивілізації.

Головні причини другої групи:

1) розрив господарських зв'язків з країнами колишнього СРСР. Порушення цих зв'язків, насамперед з Росією, призвело до втрати Україною значної кількості традиційних ринків збуту, до зупинення багатьох підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо. Адже лише 20% промислового виробництва в Україні мали завершений технологічний цикл. Слід зауважити при цьому, що далеко не всі господарські зв'язки були раціональними (мали місце зустрічні перевезення, великі транспортні витрати тощо). Але їх треба було замінювати ефективнішими поступово. [11, с. 391]

2) відсутність науково обґрунтованої стратегії трансформації командно-адміністративної системи в більш розвинуту і досконалішу економічну систему. Тобто невизначеність моделі такої трансформації (ставилася мета одночасного переходу до ринкової, соціальне орієнтованої ринкової та змішаної економіки).

3) руйнування державного управління економікою і запровадження недосконалих ринкових важелів.

4) ухвалення численних непрацюючих або руйнівних за своїми наслідками законів. Тому в Україні не існує науково обґрунтованої правової бази для здійснення пакета економічних реформ.

5) непродумане впровадження купона (без відповідної наукової концепції). Купоно-карбованці не були оформлені як валютні ресурси власної (національної) банківської системи, не мали надійного захисту. Це стало однією з причин катастрофічного знецінення купона.

6) шокова лібералізація цін і ліквідація та знецінення трудових заощаджень. Це звело до мінімуму норму заощаджень, підірвало купівельну спроможність більшості населення й відкинуло його за межу бідності.

7) придушення національного виробництва, майже цілковита втрата внутрішнього ринку.

8) відсутність комплексної військово-технічної політики держави, узгодженої з соціально-економічною політикою, руйнівний і майже некерований характер конверсійних процесів.

9) доларизація української економіки. Тобто вільне обертання американського долара та інших іноземних валют на території країни.

10) прийняття численних декретів, постанов уряду тощо, які поставили у невигідне становище виробника .Наприклад, непомірний податковий тягар.

11) відсутність надійної фінансово-банківської системи, раціонального регулювання НБУ діяльності комерційних банків. В діяльності банківської та фінансової систем України повільно впроваджувалися сучасні методи й засоби обліку і контролю.

12) тіньовий характер роздержавлення й приватизації. Масове оволодіння державною власністю клановими угрупованнями, частиною директорського корпусу та ін., відчуження від цього процесу переважної більшості населення.

13) масовий відплив капіталу за кордон. Щорічно він становить до 5 млрд. дол.

14) відсутність належного інвестиційного клімату в Україні (за цим показником вона в середині 90-х років посідала 135-те місце у світі).

15) значне зростання управлінського апарату.

16) майже цілковита відсутність політики структурної перебудови господарства. Занепад галузей, що виробляють товари масового вжитку, і прискорений розвиток окремих енергозатратних галузей (наприклад, металургійної), які поглиблюють енергетичну та екологічну кризи, сприяють перетворенню України на сировинний придаток.

17) стрімке подорожчання енергоносіїв. [11. с. 492]

18) відсутність науково обґрунтованих наукової, промислової політики, політики ціноутворення.

19) отримання значних кредитів на невигідних умовах (для закупівлі товарів та ін.). Внаслідок цього зростали зовнішній борг і виплата відсотків за ним, які не давали (або давали незначною мірою) можливості вдосконалювати систему продуктивних сил.

20) надмірний податковий тягар. Вилучення в окремі роки амортизаційних відрахувань до державного бюджету разом з іншими факторами унеможливлювало навіть просте відтворення основних фондів.

21) значні витрати на відшкодування збитків від Чорнобильської катастрофи. За період 1991-1999 рр. вони оцінюються в 5 млрд. дол.

22) незадовільний стан освоєння власних енергоносіїв, зростання енергомісткості виробництва.

2.2 Оцінка впливу фінансової кризи 2007-2009 рр. на національний розвиток

Соціально-економічна ситуація, що склалася в Україні починаючи з 1 кварталу 2008 року, безумовно, пов'язана зі світовою економічною кризою Однак рівень економічного падіння в окремих сферах ( зокрема, промислове виробництво та роздрібний товарооборот ) за січень - травень 2009 року в Україні виявився найбільшим серед країн СНД, а за рівнем зниження курсу національні валюти країна вийшла на лідируючі позиції у світі. Це засвідчує наявність істотних національних особливостей (факторів), що зумовили посилення кризова явищ в Україні. Отже, їх з'ясування та локалізація є необхідними умовам подолання кризи. Огляд даних таблиці 2.6 показує, що найбільш негативно криза: позначилася на сфері будівництва: за перші п'ять місяців поточного року його обсяги становили лише 44,2% до рівня аналогічного періоду 2008 року.

Таблиця 2.6 - Динаміка основних показників економічного розвитку України за 2008-2009 роки, %

Показники	Січень-травень 2009 року Січень-травень 2008 року	Січень-травень 2008 року Січень-травень 2007 року
Індекс промислового виробництва	68,1	108,1
Обсяг продукції сільського господарства	102,3	100,2
Обсяг продукції будівництва	44,2	98,8
Вантажооборот	63,4	108,1
Пасажирооборот	90,3	105,1
Експорт товарів	55,9	135,8
Імпорт товарів	48,0	152,3
Оборот роздрібної торгівлі	84,7	130,2
Виконання державного бюджету за доходами (дані 1 кварталу)	109,7	139,3
Індекс цін виробників промислової продукції (травень у % до грудня попереднього року)	102,8	124,2

Причому, падіння розпочалося задовго до обвалу інвестиційних ринків США починаючи з квітня 2008 року, галузь демонструвала стабільне щомісячне зниження обсягів будівельних робіт, яке на кінець грудня становило 84,2% від рівня у грудні 2007 року. У 2009 році падіння продовжилось, сягнувши за січень травень 55,8%, і було найбільшим серед галузей української економіки.

Фактор перший - спекулятивний розвиток будівництва

Отже, світова фінансова криза підштовхнула будівельну галузь до подальшого падіння, причини якого кореняться в українських реаліях. Передусім це пов'язано з інвестиційною привабливістю готового продукту галузі нерухомості.

У до кризовий період середня вартість їм2 житла у м. Києві систематично зростала: на первинному ринку - з 1949 до 2641, на вторинному -2965 до 3628, дол. США.

Такий приріст вартості забезпечував при інвестуванні дохід, що істотно перевищував процент за депозитами, зокрема, на первинному ринку нерухомою - 20,5% річних. Це сприяло припливу інвестицій у цю сферу, що спричинило спекулятивний попит на нерухомість та зумовило будівельний бум, який вийшов далеко за межі реального платоспроможного попиту .

Згідно з даними опублікованого міжнародним інформаційно-аналітичним порталом «Global property guide» щорічного рейтингу міст із найдорожчої нерухомістю столиця України посіла 45-те місце із середньою вартістю 1 м2 - 3175 дол. США. Для порівняння: це менше, ніж у Монако ( 1-ше місце 40336 дол.) Лондоні (2-ге місце - 21599 дол.) чи у Москві ( 4-те місце - 11146 дол.), та значно вище, ніж у Брюсселі (54-те місце - 2788 дол.) чи у Берлині ( 56-те місце - 1146 дол.). У столиці сусідньої Молдови (85-те місце) житло майже утричі дешевше київського .

Цілком очевидно, що житло такої вартості аж ніяк не орієнтоване на потреби середньостатистичного українського працівника, заробітна плата якого коливається на рівні 5-7 % від середньоєвропейської .

Постійне зростання цін на нерухомість забезпечувало високий рівень рентабельності будівництва. Так, у 1 кварталі 2008 року вартість 1 м2 загальне площі введеного в експлуатацію житла становила 3956 грн. (783 дол. США), що умовах Києва забезпечувало 300-відсоткову рентабельність будівництва. З таких умов забудовники мали можливість здійснювати будівництво, спираючись не на реально інвестовані кошти, а залучаючи банківські позики .

За період 2007-2008 років іпотечне кредитування в Україні зростало темпами майже в тричі вищими від темпів росту кредитування економіки. Їх частка структурі кредитних вкладень із 6,5 % станом на початок 2007 року зросла до 18 % на кінець травня 2009 року. На придбання, будівництво та реконструкції нерухомості корпоративному бізнесу у 2007 році було додатково виділено на кредитній основі 4,2 млрд. грн., у 2008-му - 7,7 млрд. грн. Проте основним каналом кредитування будівництва було надання позик інвесторам.

Рисунок 2.2 - Темпи росту кредитування домогосподарств на придбання , будівництво та реконструкцію нерухомості за 2007-2009 роки, % до 01.01.2007

Як видно з рис.1, кредитування домашніх господарств на придбання будівництво та реконструкцію нерухомості за період 2007-2008 років також нарощувалося темпами, вищими від темпів росту кредитування економіки. Проте обсяги цього кредитування були незрівнянно більшими у 2007 році було додатково видано 20,4 млрд. грн. кредитів, у 2008-му - 47,6 млрд. грн.

Таким чином, у 2008 році банки виділили корпоративному бізнесу та домогосподарствам разом узятим на придбання, будівництво й реконструкцію нерухомості 55,3 млрд. грн., що у 1,3 рази більше капітальних видатків державного та місцевих бюджетів усіх рівнів за 2008 рік (41,2 млрд. грн.).

Така кредитна діяльність базувалася на спекулятивному попиті. Домогосподарства залучали кредити, орієнтуючись не лише на наявні й очікувані власні доходи, а набуваючи у власність нерухомість, заставна вартість якої постійно зростала.

Падіння будівельної галузі в Україні - це не відголосок іпотечної кризи, що розпочалася в США, а обвал будівельної піраміди, вибудуваної завдяки банківському кредитуванню, яке опиралося не на реальні потреби, а на спекулятивний попит .

Отже, для недопущення подальшого розкручування спіралі спекулятивного попиту назріла потреба запровадження в Україні податку на нерухоме майно. Водночас це істотно зміцнить фінансову базу місцевих бюджетів.

Фактор другий - монокультурна експортна залежність економіки

Як видно з даних таблиці 2.7, експорт товарів за січень - травень 2009 року порівняно з відповідним періодом 2008 року скоротився на 44%, або на 11,3 млрд. дол. США, і найбільше - обсяг експорту чорних металів (5,8 млрд. дол.). Їх частка (разом із виробами з чорного металу) в товарному експорті хоча й скоротилася на 11,2%, однак продовжує домінувати - перевищує третину загального обсягу експорту .

Таблиця 2.7 - Структура й динаміка товарного експорту України за січень - травень 2009 року

Назва товарів згідно з УКТЗЕД	Млн.дол. США	У % до 1 кварталу 2008 року	У % до Загального обсягу
Усього :	14362,9	55,9	100
у тому числі
Чорні метали	3931,9	40,5	27,4
Вироби з чорних металів	808,5	59,7	5,6
Зернові культури	1381,3	219,7	9,6
Насіння і плоди олійних рослин	289,6	369,4	2
Жири та олії тваринного походження	696	89,6	4,8
Готові харчові продукти	744,4	75,4	5,2
Механічне обладнання; машини та механізми, електрообладнання та їх частини; пристрої для записування або відтворення зображення і звуку	1659,8	66,8	11,6
Транспортні засоби та шляхове обладнання	635	38,8	4,4
Продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості	945,7	45,1	6,6
Мінеральні продукти	1163,1	47,2	8,1
Із них енергетичні матеріали; нафта та продукти її перегонки	614,6	43,1	4,3

На 1,8 млрд. дол. зменшилися обсяги експорту продукції машинобудування та на 1,1 млрд. - продукції хімічної промисловості.

Завдяки рекордному врожаю 2008 року більше ніж удвічі (на 966 млн. дол. збільшився експорт продукції рослинництва. Однак це не компенсувало значні втрат за традиційними експортними позиціями, що спричинило обвальне скорочення виробництва промислової продукції в Україні.

Подолання монокультурної експортної орієнтації виробництва, що базуєте на чорній металургії, - це, безумовно, не поточне, а стратегічне завдання .Без його вирішення українська економіка залишиться надзвичайно вразливою для зовнішніх шоків.

Фактор третій - кредитна експансія НБУ

«Перегрів» будівельної галузі - лише один із наслідків політики кредитної експансії, яку НБУ проводив починаючи з 2005 року .Темпи росту кредитні вкладень банків в Україні зростали темпами, втричі вищими, ніж зростав ВВП фактичних цінах . Це дає змогу дійти двох головних висновків :

Темпи і структуру розвитку економіки визначає не так Кабінет Міністрів України, як НБУ, що через систему регулювання діяльності банків забезпечує спрямування значних обсягів коштів у ті чи інші сфери економіки. Причому вплив у 2007-2008 роках став не просто вагомим, а визначальним .

Із даних таблиці 3 видно: якщо у 2005 році обсяг додаткових кредитні вкладень дорівнював половині доходів державного бюджету країни, то вже у 2007- му він перевищив доходи державного бюджету, а за підсумками 2008 року річний приріст кредитування перевищив сумарні доходи бюджетів усіх рівнів.

Перший висновок: загальну економічну ситуацію в Україні на нинішньому етапі її розвитку визначає не уряд , а НБУ.

Таблиця 2.8 - Співвідношення річного приросту кредитних вкладень бюджетних доходів за 2005 - 2008 роки, млрд. грн.

Показники	2005	2006	2007	2008
Приріст кредитів в економіку	54,8	101,8	181,7	307,1
Доходи державного бюджету	105,3	133,5	165,9	231,7
Доходи зведеного бюджету	134,2	171,8	219,9	297,9

Основний обсяг кредитів станом на початок червня 2009 року спрямовано до сфери торгівлі та ремонту (21,6 % або 154 млрд. грн.). Лише 1,6 млрд. грн. поступається їм обсяг споживчих кредитів (21,4%). Однак, пріоритетним напрямом кредитування як домашніх господарств, так і корпорацій були операції нерухомістю - 170,7 млрд. грн., що перевищує обсяги кредитування промисловою будівництва і транспорту та зв'язку разом узятих (таблиця 4).

Таблиця 2.9 - Структура кредитування вкладень банків станом на 01.06.2009 р.

Показники	Залишок Заборгованості млрд. грн.	%
Усього кредитів, наданих резидентам	713	100
У тому числі
1. Кредити нефінансовим корпораціям	440,1	61,7
Із них
1.1 Торгівля ; ремонт автомобілів , побутових виробів та предметів особистого вжитку	153,9	21,6
1.2 Переробна промисловість	102,7	14,4
1.3 Операції з нерухомим майном , оренда , інжирінг та надання послуг	71,4	10
1.4 Будівництво	41,1	5,8
1.5 Сільське господарство , мисливство та лісове господарство	29	4,1
1.6 Діяльнісьб транспорту та зв'язку	14,9	2,1
1.7 Виробництво та роздріблення електроенергії, газу та води	8,5	12
1.8 Добувна промисловість	6,8	1
2. Кредити домашнім господарствам	257,2	36,1
Із них
2.1 Споживчі кредити	152,3	21,4
2.2 На придбання , будівництво та реконструкцію нерухомості	99,3	13,9

Обсяг кредитних вкладень у металургію, машинобудування та хімічне виробництво (таблиця 5) становить лише 50,6 млрд. грн. Отже, на підтримку галузей, які забезпечують близько 60% експорту з України, банки спрямували лише 7 % кредитних вкладень ,

Другий висновок: у період 2005-2008 років НБУ забезпечував не виробничу, а споживчу спрямованість розвитку економіки України.

Таблиця 2.10 - Структура кредитування переробної промисловості станом на 01.06.2009

Показник	Залишок заборгованості, млрд. грн.	% до загальної суми кредитів , наданих резидентам
Усього кредитів, наданих переробній промисловості	102,7	14,4
У тому числі:
Виробництво харчових продуктів, напоїв	28,0	3,9
Металургійне виробництво й виробництво готових металевих виробів	15,9	2,2
Машинобудування (у тому числі транспортне)	23,0	3,2
Хімічне виробництво (у тому числі гумових і пластмасових виробів)	11,7	1,6

Безумовно, банки як комерційні підприємства у своїй кредитній політиці орієнтується на показники прибутковості, чим, зокрема, пояснюється лідирування обсягів кредитування нерухомості. Однак, лише цим справа не обмежується.

Фактор четвертий - політика іноземних банків

У період 2005-2008 років в Україну активно проникав іноземний банківський капітал (таблиця 2.11). Причому на банківський ринок заходили системні іноземні банки з відповідним досвідом, напрацьованими підходами й банківський продуктами. За багатьма із них стоїть потужний корпоративний бізнес.

Таблиця 2.11 - Кількість банків в Україні , які мають ліцензію на здійснені банківських операцій ( на кінець періоду )

Показник	2005	2006	2007	2008	Квітень 2009
Усього	165	170	175	184	185
Із них банки з іноземним капіталом	23	35	47	53	52
У тому числі зі 100-відсотковим іноземним капіталом	9	13	17	17	17

Саме з їх приходом у країні розпочався бум роздрібного кредитування на придбання автомобілів, побутової техніки, тощо.

Наслідком цього стало стрімке зростання кредитування фізичних осіб: якщо 2005 році воно в 1,5 рази перевищувало темпи зростання кредитування юридичних осіб, то у 2007-2008 роках - утричі. Частка кредитування фізичні осіб за період 2005 -2008 років зросла більше ніж удвічі, перевищивши 37 загального обсягу кредитних вкладень. Це істотно збільшило платоспроможні попит: у 2008 році кожна восьма гривня на споживчому ринку була кредитною .

Окрім позик суб'єктам споживчого сектору економіки банки водночас розгорнули кредитування інфраструктури споживчого ринку: магазинів оптової роздрібної торгівлі, СТО. Оскільки кредитні кошти в організацію національного виробництва майже не вкладались, уся ця діяльність була орієнтована на імпортовану продукцію .

Таким чином, перекіс у бік споживчої спрямованості економічного розвитку України - це не «сліпа дія невидимої руки рику», а свідомі дії зі сприяння просування імпортованої продукції на український ринок, агресивна політика завоювання зовнішнього ринку. Причому, вона ще не вичерпала себе, а лише пригальмована кризою.

Питання проникнення й діяльності іноземних банків на території України - питання рівня забезпечення національної безпеки держави .

Підтвердженням цього стали події, пов'язані з обвальним падінням курсу гривні до іноземних валют у листопаді - грудні 2008 року .

Фактор п'ятий - безконтрольне нарощування зовнішнього боргу

Масове входження іноземного капіталу до українського банківського сектору стало основним фактором, що обумовив стрімке зростання валового зовнішнього боргу України: його обсяг із 30,6 млрд. дол. .США станом на 1 січня 2005 року зріс до 102,4 млрд. дол. станом на 1 жовтня 2008 року, або у 3,2 рази.

За період 2005 - квітень 2009 року найнижчими темпами зростав зовнішній державний борг України (121%), найвищими - зовнішні борги банків ( у 14,1 рази). Це призвело до принципової зміни структури зовнішнього боргу України.

Якщо станом на початок 2005 року на сферу відповідальності уряду припадало більше третини зовнішнього боргу - 36,6%, то на дату календарного відліку світової фінансової кризи (початок жовтня 2008 року) ця частка скоротилася майже втричі - до 13,8%. Натомість зовнішня заборгованість банків із 8,7% зросла до 41,1%. Разом із заборгованістю корпоративного бізнесу вона сягнула 81,4% загального зовнішнього боргу України та станом на 1 жовтня 2008 року перевищила 83 млрд. дол., що у 2,2 рази більше від офіційних валютних резервів України, які перебувають в оперативному управлінні НБУ.

Слід наголосити, що згідно з чинним законодавством (Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 № 15-93) здійснення валютного регулювання й валютного контролю є винятковою компетенцією НБУ, а не уряду. Більше того, НБУ дано на відкуп визначення загального обсягу зовнішнього боргу України, оскільки п.1 ст.11 цього Декрету передбачено встановлення ліміту зовнішнього боргу лише для сегменту, який належить до сфери відповідальності уряду - «зовнішнього державного боргу України».

Невиважена політика НБУ у сфері валютного контролю та валютного регулювання за період 2005-2008 років обумовила невиправдане нарощування загального обсягу зовнішнього боргу та поставила країну під загрозу корпоративного дефолту.

Свої прорахунки НБУ переклав на суспільство. Усунувшись від регулювання валютного ринку та обваливши курс гривні, НБУ поставив під загрозу фінансового краху НАК «Нафтогаз України». Реалізація імпортованого газу за діючими гривневими тарифами з інвалютної позиції стало збитковим, що потребувало різкого підвищення внутрішніх цін на природний газ. Це погрожувало підвищенням цін на електроенергію, комунальні тарифи та через ланцюжок взаємозалежності - загальним прискоренням інфляції у країні. Особливо слід визначити ту обставину, що подібні дії НБУ припали на піковий період споживання імпортованого природного газу - пізню осінь та зиму. Лише надзусиллями уряду вдалося відвернути загрозу колапсу економіки та прискорення інфляції. Були знайдені додаткові джерела оплати імпортованого газу та покриття розриву у тарифах на його купівлю і продаж .

Водночас залишилися інші інфляційні загрози, спричинені діями НБУ:

1) імпортована інфляція, пов'язана із завезенням до країни вкрай необхідних товарів, які не можна у короткий строк замінити вітчизняними ( наприклад, ліки );

2) кредитна емісія, що загрожує непрогнозованим зростанням грошової маси. Рятуючи банки від дефолту, НБУ різко наростив обсяги їх рефінансування.

Як видно з рис.2.3, обсяг кредитів, які НБУ надав банкам, за 2008 рік сягнув 170 млрд. грн. (3/4 від суми доходів державного бюджету), що в чотири рази більше ніж за чотири попередні роки разом узяті .Пік такої кредитної «накачки» припав на три перші місяці фінансової кризи: жовтень - грудень 2008 року - 105,4 млрд. грн. Однак, і за перше півріччя 2009 року НБУ збільшив оборот рефінансування ще на 55 млрд. грн.



Рисунок 2.3 - Помісячний приріст оборотів рефінансування за 2008- 2009 рр. млрд. грн.

За своєю суттю рефінансування - це первинна емісія, яка погрожує, за ефектом мультиплікатора, багатократним зростанням маси грошей, що завдяки НБУ з'явилась на балансах банків. Отже, своїми діями НБУ сформував потужні інфляційний потенціал, наслідки якого країна відчуватиме ще багато років .

Черговий урок фінансової кризи: обсяги грошової емісії ( основний чини інфляції), яку здійснює НБУ, на сьогодні жодним чином не регламентовані й не регульовані.

Національний банк України, основною функцією якого згідно зі ст. 99 Конституції України є забезпечення стабільності національної грошової одиниці, допустив безконтрольну доларизацію економіки держави .

За період 2006-2008 років в Україні чітко простежується тенденція випереджаючого зростання обсягів кредитування в іноземній валюті (в основному в доларах США).

Активізація процесу доларизації хронологічно збігається з нарощуванням присутності іноземних банків на вітчизняному ринку. Причому якщо станом початок 2005 року на інвалюту припадало 45% загального обсягу виданих Україні кредитів, то вже на початку 2007 року обсяги інвалютних кредитів зрівнялися з гривневими, а станом на 1 жовтня 2008 року кредити в іноземній валюті перевищили гривні - 51,4%. Переоцінка цієї заборгованості є наслідком обвалу курсу гривні, призвела до того, що на початку 2009 року частка інвалютних кредитів становила 57,7% від загальної суми заборгованості клієнтів банку .

Це мало негативні соціальні наслідки, адже своїми діями НБУ істотне збільшив борги домашніх господарств. Саме громадяни стали основною жертвою обвалу гривні. Станом на 1 жовтня 2008 року частка інвалютних кредитів перевищила 2/3 їх загальної заборгованості банкам (68 %). Уже через три перші місяця фінансової кризи інвалютний борг домогосподарств зріс до 76,2%. Через дії НБУ громадяни - боржники втратили щонайменше 30 млрд. грн.

Фактор шостий - нерозвиненність фондового ринку в Україні.

У країнах із розвиненою ринковою економікою фондовий ринок виступає альтернативним банківському сектору каналом перерозподілом фінансових ресурсів та є основою інвестиційного ринку. Проте в Україні він має декоративний характер і охоплює лише близько 5% фактичних оборотів із цінними паперами.

Майже всі операції з цінними паперами здійснюються на неорганізованому ринку, тобто при їх здійсненні не забезпечується дотримання встановлених законом і правилами процедур, особливо щодо грошових розрахунків та переказу прав власності нерезидентам. В результаті такої тотальної «тінізації» стає можливим нелегальне виведення за кордон значних коштів, як у формі валюти (як платежі на офшорні рахунки за продаж цінних паперів), так і формі фізичної передачі за кордон акції українських компаній (підприємств) за штучно заниженими цінами (про обсяги фактичного експорту українського капіталу за такими схемами свідчить зростання у 2007 році вартості попередньо вивезених цінних паперів у 20 разів - із 300 млн. дол. до 6 млрд. дол. США, що відбулося за рахунок переоцінки акцій українських підприємств, які отримали реальну ринкову ціну в ході проведення їх розміщення на іноземних фондових біржах).

За роки незалежності український фондовий ринок перетворився на головний елемент «тіньової економіки», що створює передумови для нелегальної «втечі» капіталу, відмивання «брудних грошей», корупційних оборудок тощо .При цьому він не виконує своєї головної ролі в економіці - бути (поряд із банками ) потужним інструментом забезпечення фінансування реального сектору та реструктуризації економіки відповідно до викликів ринку. Останнє підтверджується тенденціями до проведення ІРО (первісного розміщення акцій) не на вітчизняному, а на іноземних фондових ринках (Лондон, Варшава), а також продажем на них (останнім часом ще й у Москві) депозитарних розписок на акції українських компаній.

Усе це суперечить як інтересам України, так і основному напряму нормалізації ситуації, який було визначено на фінансовому самміті у Вашингтоні, - посиленнк регуляторного втручання держави у фінансовий сектор (у тому числі на фондовому ринку).

Реанімація фондового ринку в Україні є необхідною складовою стратегії подолання фінансової кризи.

Для цього пропонується здійснити такі основні заходи:

1) консолідації всіх інститутів фондового ринку під контролем (можливо, за участі ) держави, залишивши одну фондову біржу (за конкурсом )та єдиний центральний депозитарій (шляхом злиття існуючих депозитаріїв - МФС, Всеукраїнського центрального депозитарію, депозитарію Нацбанку та Національного депозитарію);

2) створення інституту Центрального контрагента, що зможе забезпечити реальність цін на українські цінні папери;

3) установлення правил щодо обов'язкового здійснення розрахунків і операціями з цінними паперами через центральний депозитарій;

4) здійснення всіма акціонерними товариствами емісії акцій в бездокументарній формі та знерухомлення їх у центральному депозитарії .

Головний урок фінансової кризи полягає в необхідності подолань гіперболізованої ролі НБУ в економіці України.

Прорахунки НБУ, що загострили протікання світової фінансової кризи у країн не були б такими фатальними, якби не експериментальна модель його незалежності, запроваджена в нашій країні.

Попри норму п.8 ст.19 Закону «Про Національний Банк України» про те, що голова НБУ «одноосібно несе відповідальність перед Верховною Радою України та Президентом України за діяльність Національного банку», та норму с. 51 про те що «Національний банк підзвітний Президенту України та Верховній Раді » навіть ухвалені Верховною Радою, конституційною більшістю її складу неодноразові рішення не привели до відставки нинішнього голови НБУ. Згідно п.18 ст.85 Конституції як призначити, так і звільнити голову Національного банку України Верховна Рада може звільнити лише за поданням Президента України.

Реально вся «підзвітність» НБУ зводиться до доповіді його голови Верховній Раді України про діяльність Національного банку та надання Верховній Раді України поряд із Президентом, двічі на рік інформації про стан про стан грошово кредитного ринку в державі (пп. 4 та 5 ст . 51 Закону).

Жодних зобов'язуючих рішень щодо діяльності НБУ згідно з чинни законодавством Верховна Рада прийняти не може.

Що стосується уряду, то він може лише проводити з Національним Банком «взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики» та запитувати «інформацію щодо монетарних процесів». У свою чергу, Національний банк підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України лише за певних умов «якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України» (ст.52 Закону).

На практиці це призвело до того, що НБУ, не виконуючи своєї основи конституційної функції (не забезпечивши стабільності гривні ні у її внутрішньому - щодо цін на товари й послуги, ні у зовнішньому вимірі - щодо іноземних валют користуючись своїми повноваженнями як особливого центрального органу державного управління, проводить політику, яка йде врозріз із політикою уряду.

Ситуація ускладнюється політизацією діяльності НБУ. Вже перші крої уряду під керівництвом Ю.В.Тимошенко, спрямовані на виконання передвиборні обіцянок, зокрема, з виплати громадянам знецінених заощаджень, викликали протидію НБУ, керівництво якого включилося в компанію дискредитації цього заходу, звинувачуючи уряд у розкручуванні інфляції. «Згубний» вплив бюджетних видатків на інфляцію можливий лише за умови дефіцитності бюджету, який покривається на емісійній основі, що призводить до зростання грошової маси (попиту). Однак, з початку 2008 року уряд не допускав дефіциту бюджету.

Навпаки, перевищення доходів над видатками бюджету (профіцит) на 1 травня 2008 року становило понад 1,1 млрд. грн. Отже, завдяки бюджетній політиці уряду відбулося скорочення грошової маси в обігу на суму профіциту Більше того, для фінансування окремих категорій видатків задіювалися валютні кошти, що були запозичені наприкінці 2006-го та у 2007 році понад реальні потреби бюджету і не використовувалися. Внаслідок цього відбулося скорочення (на 4,8 млрд. грн.) інвалютних залишків на рахунках державного бюджету відповідно зросли залишки на його гривневих рахунках (на 10,2 млрд. грн.). Це спричинило додаткове (понад суму профіциту ) вилучення гривневої маси з обігу.

Кожна щотижнева оперативна нарада, яку проводив тоді міністр фінансів починалася з обговорення проблеми: як повернути кошти на коррахунки банків що були вилучені внаслідок акумулювання доходів до бюджету, аби поновити хоча б мінімальну платоспроможність (ліквідність) банків. Зрештою міністр фінансів міг би цього не робити. Така антиінфляційна дія уряду була заблокована НБУ, який з початку 2008 року збільшив оборот рефінансування банків до 25,8 млрд. грн., у тому числі за квітень 2008-го - на 12,9 млрд. грн. (рис. 2.3)

Отже, декларуючи відсутність кризи в банківському секторі та перекладаючи вину за розвиток інфляції на уряд, керівництво НБУ санкціонувало емісійне вливання коштів у обсягах більше тих 20,5 млрд. грн., що були задіяні у 2004 році задля недопущення краху банків, які постраждали внаслідок масового відпливу вкладів у період Помаранчевої революції .

Головне завдання в подоланні фінансової кризи - привести повноваженні НБУ у відповідність із Конституцією України. Для цього, зокрема, слід внести відповідні зміни до Закону «Про Національний банк України» та Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Запропоновані заходи потребують внесення відповідних змін до чинного законодавства. Це, безумовно, складно реалізувати в умовах політичні заангажованої Верховної Ради, діяльність якої підпорядковується передвиборчій кон'юнктурі. Однак, криза - саме та стадія розвитку країни, коли для суспільства є очевидною неефективність і дієздатність існуючої системи, а внесена радикальних змін є очікуваним і виправданим в очах громадськості.(фінанси України № 7 2009)

Висновки ДО РОЗДІЛУ 2

Світова фінансова криза розпочалась у 2007 році з обвалу ринку іпотечних кредитів у США. Обвал ринку нерухомості, стрімке зростання кількості неповернених кредитів, банкрутство кредитних фондів, списання світовими банками сотень мільярдів доларів збитків, обвал фондових ринків, ріст цін на енергоносії, прискорення темпів світової інфляції та зниження темпів росту світової економіки - всі ці події є взаємопов'язані і відбулися за період менше 1 року. Фактично, надзвичайно тісна взаємопов'язаність та переплетеність фінансових систем призвела до того, що криза на американському ринку переросла у кризу світової економіки.

Відповідно, криза такого масштабу не могла не зачепити економіку України, яка інтегрована у світову економіку. Незважаючи на заяви багатьох експертів, що світова фінансова криза не вплинула на економіку нашої державі, насправді криза призвела до відчутних наслідків. По-перше, українські банки зіштовхнулися із кризою ліквідності через обмеження доступу до закордонних кредитів, які кілька останніх років були основним джерелом збільшення обсягів кредитування. По-друге, криза в житловому будівництві, викликана значним скороченням іпотечного кредитування банками та побоюванням щодо повторення американської іпотечної кризи в Україні. По-третє, ріст цін на енергоносії надзвичайно серйозно впливає на всю економіку України, оскільки автоматично призводить до зростання цін на більшість товарів та послуг, вироблених в Україні. І по-четверте, через досить значний рівень інтегрованості економіки України в загальносвітову економіку, зростання рівня світової інфляції суттєво вплинули на ріст інфляції в Україні.

3 СВІТОВА ФІНАНСОВА КРИЗА ТА ШЛЯХИ ЇЇ ЛОКАЛІЗАЦІЇ

3.1 Світова фінансова криза, її наслідки та шляхи локалізації за кордоном

Глибина останньої фінансової кризи була значно суттєвіша, ніж у 70-ті, 80-ті, 90-ті та в першому десятиріччі нинішнього століття. Усе, що відбувається на наших очах, уже порівнюють з глобальною економічною катастрофою 1929-1932 рр. Більшість експертів причинами цієї кризи називають проблеми в американській економіці, що виникли внаслідок різкого скорочення заощаджень, зростання дешевих кредитів, неадекватного споживання та формування великої бульбашки передусім на ринку ризикованих іпотечних цінних паперів, так званих “subprime mortgages”.

Загалом з такою оцінкою можна погодитися, хоча і з деякими істотними уточненнями, на яких потрібно зупинитися докладніше.

Споживання випередило можливості.

Американська економічна модель значною мірою розвивається завдяки споживачам, оскільки споживчі витрати формують близько 2/3 ВВП Сполучених Штатів. Саме постійне зростання споживання зумовлювали протягом останніх тридцяти років приріст ВВП, доходів населення та державного бюджету США. І якщо до середини 80-х американці зберігали близько 7-9% своїх поточних доходів, то пізніше норма поточних заощаджень почала неухильно скорочуватися, упавши 2001 року нижче від 0% (за рахунок кредитів). Згодом заощаджування трохи відновилося, але в 2005-2006 роках люди знову перестали відкладати гроші й навіть почали витрачати накопичене в попередні роки. Не сприяли заощадливості американців і низькі відсоткові ставки за кредитами, які майже в необмежених обсягах отримували американські банки у Федеральній резервній системі, що, у свою чергу, призводило до практично нульових, з урахуванням інфляції, розмірів реальних відсотків за депозитами.

Добре відомо, що головним джерелом фінансування надлишкових витрат упродовж останніх 30 років у Сполучених Штатах є кредитування. З середини 80-х американці фактично не лише не повертали кредити, а навпаки, нарощували їх темпами, що значно випереджали як темпи зростання їхніх доходів, так і темпи зростання ВВП. Особливо зростання обсягів кредитування почалося від часу виникнення бульбашки, пов'язаної з різким збільшенням кількості та подальшим банкрутством так званих «доткомів» у період з 1998-го по 2001 рік.

Відтоді боргові зобов'язання основної маси американців почали зростати не просто з прискоренням, а взагалі у арифметичній прогресії відносно зростання доходів. На сьогодні обсяг фінансових зобов`язань основної маси американських громадян перевалив уже за 140% їхнього річного доходу. Лише виплати за відсотками перевищили 10% доходу населення - що вже казати про повернення основних сум. Очевидно, що це в якийсь момент не могло не призвести до ситуації, коли більшість простих американців уже не могли брати нові кредити. Вони змушені припинити нарощувати обсяги споживання та почати займатися виключно поверненням накопичених боргів. Багато хто і цього вже робити не міг і почав відмовлятися від придбаних у кредит будинків, автомобілів тощо. Це, у свою чергу, почало обвалювати ринки автомобілів, нерухомості та по ланцюгу інші сектори американської економіки. І це не могло не призвести до різкого падіння курсу більшості цінних паперів на американському фондовому ринку.

Закономірно, що почалося це з ринку ризикованих іпотечних паперів, який формувався за рахунок сек`юритизації ризикованих іпотечних кредитів, що видавалися найменш забезпеченим американцям, головним і майже єдиним джерелом доходів яких є заробітна плата. Втрата роботи означає для цієї категорії американців втрату можливості обслуговувати зобов'язання за іпотечними кредитами, що означає виставлення їхніх будинків та квартир на продаж і, як наслідок, враховуючи масовість цього явища, істотне падіння цін на них. Обвал цін на іпотечні папери призвів до здешевлення активів великої кількості іпотечних та інвестиційних банків, відтак почали падати акції та цінні папери цих фінансових інститутів, а потім інших корпорацій, і не тільки в Сполучених Штатах.

Можна зауважити, що це стало однією з причин крах “центрального банку світу”.

Це є ще однією особливістю світової фінансової кризи, на яку значно менше звертають увагу експерти. Річ у тім, що повоєнна світова економічна система базувалася на виконанні Сполученими Штатами функції центрального банку світу. Саме долар був і залишається нині головною розрахунковою валютою в міжнародній торгівлі. І поки частка США в загальному обсязі світового ВВП превалювала, а розмір міжнародної торгівлі був відносно незначним, долар упевнено виконував функцію засобу платежу.

Статус центрального банку світу давав змогу США отримувати дохід, так званий «сеньйораж». Випускаючи в обіг нічим не забезпечені грошові знаки, американський уряд і всі фізичні та юридичні особи Сполучених Штатів могли купувати товари та послуги практично в будь-якій країні світу.

На підтвердження цього наведу такі дані. На сьогодні борг уряду США перевищив 9,5 трильйона доларів, а після реалізацій так званого плану порятунку економіки міністра фінансів США Полсона, цей борг перевищить 10,5 трильйона доларів.

Цей випуск в обіг доларів має не такий однозначний характер. Річ у тім, що внаслідок зростання та глобалізації світової економіки та нарощування обсягів міжнародної торгівлі виникає потреба в додаткових коштах як засобу платежу. Якщо цих коштів бракує, то їхня ціна починає зростати, що спричиняє зростання обмінного курсу цієї валюти щодо інших валют. А це, у свою чергу, погіршує умови для експортерів та стимулює здешевлення і збільшення обсягів імпорту. Тобто задля недопущення зростання курсу долара США щодо інших валют американський уряд має емітувати все більше і більше грошових знаків. А зростання попиту на основні ресурси (нафта, метал, продукти харчування тощо) з боку економік Китаю, Індії, Бразилії та інших країн світу, не могло не провокувати підвищення цін на них і, як наслідок, потреби в ще більшій кількості обігових коштів, необхідних для забезпечення розрахунків у міжнародній торгівлі.

Крім цього, функція грошей як засобу платежу поєднується зі ще однією функцію - бути засобом заощадження. Зрозуміло, якщо ти не маєш можливості зберігати й накопичувати якусь валюту, то не будеш зацікавлений і розраховуватись нею. Ось тут починається нове коло проблем американської економіки.

Частка доларів США, яка тимчасово не використовується як засіб платежу в міжнародній торгівлі, потрапляє на американський фондовий ринок, що зумовлює зростання доходів простих громадян і бізнесових структур та бюджету США. Так, спочатку доходи отримують інвестиційні банки, які надають комісійні послуги з випуску цінних паперів і їх продажу американським та іноземним інвесторам (доходи від цих послуг щорічно становили мільярди й навіть десятки мільярдів доларів). Збільшення попиту на цінні папери й зростання цін на них призводить до різкого зростання доходів усіх інвесторів. А це, у свою чергу, стимулює кредитування під купівлю цих цінних паперів.

З одного боку, зростання спекулятивних доходів сприяло зростанню споживчого попиту, з другого - ще більше розігрівало американський фондовий ринок і формувало величезну бульбашку не підкріплених реальною вартістю фондових активів. Таким чином, виконуючи функцію центрального банку світу, Сполучені Штати потрапили в пастку, з якої не так просто знайти вихід.

Очевидно, що світова спільнота зіштовхнулась з дуже складною проблемою. Суть її полягає в тому, що одна навіть дуже економічно потужна країна не може виконувати функцію центрального банку світу. При цьому очевидно, що європейські країни та європейський центральний банк не готові взяти на себе таку функцію. І якщо хтось вважає, що ЄЦБ в захопленні від заяв тих чи інших країн про перехід у міжнародних розрахунках з долара США на євро, то помиляється. Бо там чудово розуміють і переваги такої ситуації, і величезні ризики, на які наражається єдина Європа та їхня об'єднана економіка.

Починаючи з 2008 року, всі провідні фондові ринки демонструють падіння своїх показників, незалежно від розвитку країни і інших вагомих факторів.

Таблиця 3.1.Падіння світових фінансових ринків

Найбільші компанії	%
PFTS Ukraine	-65,7
SSE Comp/ China	-60,6
BET Romania	-52,5
RTS Russia	-43,4
mWIG 40 Polang	-41,2
ISEQ Irland	-40,4
ISE 100 Turkey	-36,8
HANG SENG Hong Kong	-30,5
KLCI Malaysia	-29
MIBTEL Italy	-27,8
Bel 20 Belglum	-26
DAX Germany	-24,2
KOPSI Korea	-23,3
CAC 40 France	-23
NIKKEI 225 Japan	-22,1
FTSE 100 United Kindom	-17,7
S&P 500 United States	-14,5
NASDAQ Comp. United States	-14,3
DOW JONES lnd. United States	-14,1

З даної таблиці видно, що найбільш постраждали компанії PFTS Ukraine, SSE Comp/ China, BET Romania і RTS Russia. Найбільш стійкими виявились американські фондові ринки NASDAQ Comp. United States, DOW JONES lnd. United States.

Оцінка чутливості до макроекономічної нестабільності Fitch: з 73 країн, проаналізованих у травні 2008 року, Україна посіла друге місце серед найуразливіших країн.

Огляд банківського сектора України Standards and Poor в 2008 р.: банківський сектор України має високий ступінь ризику і йому присвоєно 10 категорію, до якої належать найбільш слабкі та уразливі банківські сектори в світі (разом з Болівією і Венесуелою).

Квартальна оцінка фінансових ризиків Американського казначейства, вересень 2008 (Україна потрапила в десятку країн з найбільш високим ступенем фінансового ризику в світі): Україні загрожують різкі зміни в структурі платіжного балансу або криза протягом наступних одного-двох років.

Доцільно також розглянути світова фынансову кризу станом на 15.10 2008р.

В США Генрі Полсон заявив, що цифри відображають проблеми на ринку нерухомості. Дефіцит держбюджету США за 2008 р. становив 454,8 мільярда доларів, що є рекордом за всю історію Америки. Про це повідомляє агентство Ассошіейтед Прес 15 жовтня з посиланням на адміністрацію президента США. Не треба забувати, що це для світу є небезпечно з огляду не те, що кожна третя покупка у світі робилася і робиться в США.

Бюджетний рік в США закінчується 30 вересня, тому Білий дім вже підводить його підсумки. Порівнянні з 2007 роком, дефіцит зріс майже в три рази. Рік тому він становив 161,5 млрд. дол. До цього найбільший річний дефіцит держбюджету був зафіксований в 2004 р. - 413 млрд. дол. На тлі економічного спаду дохідна частина бюджету скоротилася, в той час як видаткова частина зросла за рахунок військових витрат, заходів з порятунку банківського сектору та боротьби з безробіттям, зазначається в заяві Мінфіну. Аналітики зазначають, що "бюджетний дефіцит 2008 р. - лише провісник того, що має статися". У 2009 р. імовірна рецесія ще сильніше уріже прибуткові статті бюджету, в той час як демократи в Сенаті домагаються виділення нових і нових коштів на порятунок економіки. На думку експертів, бюджет США в наступному році і без цих витрат може оновити рекорд дефіциту.

Кандидат на посаду президента США республіканець Джон Маккейн 14 жовтня запропонував власний план з порятунку економіки США. Про це повідомляє агентство AP. Маккейн, зокрема, закликав скасувати податки на допомогу з безробіттям, а також знизити податок на приріст капіталу. За оцінками штабу республіканців, на реалізацію такого пакета заходів необхідно витратити понад 52 млрд. доларів. За даними Маккейна, більше 3,6 млрд. американців отримують допомогу з безробіття, на розмір якої суттєво впливають високі податки. У разі, якщо держава скасує подібний податок, величина допомоги, встановленої для безробітних громадян, зросте приблизно на 10%. Маккейн також запропонував протягом наступних двох років вдвічі знизити податок на приріст капіталу, зменшивши його до 7,5 %. Такий захід, за твердженнями республіканця, дасть суттєвий поштовх до відновлення активного обігу активів. Крім того, кандидат від Республіканської партії виступив з пропозицією зменшити податок на кошти, розміщені на індивідуальних пенсійних рахунках, до мінімально можливої позначки в 10%.

Барак Обама висунув нові пропозиції в економічній галузі. Запропоновані Обамою заходи спрямовані на створення додаткових робочих місць, надання громадянам доступу до пенсійних заощаджень та відстрочок виплати кредитів, а також стабілізацію бюджетів штатів і місцевого рівня.

Щодо Європи, то глави 15 держав (на даний момент - 16), які входять в єврозону, 12 жовтня прийняли проект плану спільних дій з боротьби з світовою фінансовою кризою. Суть програми полягає в наданні гарантій щодо забезпечення банківської ліквідності та рекапіталізаціі банків у разі необхідності терміном до 31 грудня 2009 р.

У Франції нижня палата парламенту схвалила план з підтримки економіки країни, що передбачає виділення 360 млрд. євро. Ці гроші підуть на те, щоб зберегти французькі банки від банкрутства. Крім того, це допоможе розблокувати кредитні ринки.

13 жовтня Німеччина, Іспанія й Франція повідомили про те, що нададуть 960 млрд. євро для гарантування міжбанківських кредитів.

Услід за Ісландією фінансова криза загрожує Естонії, Латвії й Литві, попереджає МВФ. Влада країн Балтії не чекає банкрутства. [26]

Загроза краху банківських систем більшості економік, що розвиваються, дотепер була обмеженою, але ризики ростуть, заявив виконавчий директор МВФ Домінік Стросс-Кан днями: банки зайняли надто багато грошей. Особливо вразливими виявилися країни Балтії. Кредити скорочуються, ставки ростуть, що вкрай небезпечно для країн з дефіцитом поточного рахунку - у країнах Балтії він досягне цього року 14% ВВП. На регіон може поширитися ісландський сценарій. Ісландія виявилася на грані краху всієї економіки через величезний зовнішній борг банків (в 12 разів більше ВВП). Уряд країни націоналізував три найбільших банки й звернувся за кредитом до Росії для стабілізації крони, що з липня впала на 46% у відношенні до євро.