Фінанси підприємства в сучасних умовах господарювання

Таблиця 2.11 Порівняльний аналітичний баланс підприємства за 2003 р.

У звітному періоді поліпшилась структура активів підприємства, внаслідок чого сума основних засобів збільшилась на 31,8 тис.грн., а оборотні активи збільшились на 8,1 тис.грн. в т.ч. частка грошових коштів зменшилась на 23,6 тис.грн. Крім того, збільшення власного капіталу на 45 тис.грн. було повністю спрямовано на поповнення обігових коштів. Отже, підприємство докорінно поліпшило стан справ з поновленням втрачених у попередні роки оборотних фондів.

Розділ 3. Напрямки вдосконалення формування фінансових ресурсів підприємства

3.1 Стратегія та тактика підприємства в умовах обмеженості власних фінансових ресурсів

Структурна перебудова народного господарства країни передбачає першочерговий розвиток фінансово-кредитної системи, спрямований на забезпечення ефективного використання фінансових ресурсів окремих підприємств. Організація фінансової роботи підприємства безпосередньо впливає на оборотність фінансів та, відповідно, на кінцеві фінансові результати. Актуальність вивчення завдання .фінансування підприємства викликана ще й відсутністю централізованого ресурсного забезпечення [ 41, с. 53 ].

Для розв'язання проблем формування й використання фінансових ресурсів підприємств потрібна виважена, довгострокова стратегія держави щодо розвитку підприємництва та його ролі у піднесенні національної економіки, яка б спиралася на інтереси основних суб'єктів підприємницької діяльності, відповідала потребам основної частини населення і відображала реальний стан у розв'язанні основних соціально-економічних проблем у країні. Економічно обґрунтоване використання податкових, інвестиційних та цінових механізмів сприятиме виходу з фінансової кризи, надходженню коштів до бюджету, збільшенню дохідності підприємств.

Отже, функціонування ринкової економічної системи в Україні можливе за умови зростання ефективності використання фінансових ресурсів. У сучасних умовах фінанси підприємств є складовою фінансової системи держави. Проте це порівняно самостійна й особлива сфера фінансових відносин, яка має свою специфіку і принципи функціонування. Фінанси виступають самостійним об'єктом товарного обігу [ 9, с.64 ].

Фінансову діяльність підприємств можна відобразити такими складовими: ресурси --» витрати --» доходи --» фінансовий результат. За цією схемою окремі підприємства вступають у взаємопов'язані відносини з іншими суб'єктами господарської діяльності з метою виконання соціально-економічних функцій та отримання кінцевого фінансового результату.

Функціонування підприємства передбачає використання й відтворення матеріальних, трудових і фінансових ресурсів [ 9,с. 65 ] .

Використовувані ресурси, формуючи ресурсний потенціал окремого підприємства, є часткою ресурсного потенціалу народного господарства в цілому чи окремих його галузей. Отже, ресурсне забезпечення окремих підприємств залежить від ресурсного насичення у країні в цілому.

Ресурси підприємств можна визначити як комплексну характеристику запасів і розподілити в розрізі окремих матеріальних елементів, враховуючи безпосередню їх участь у процесі суспільного виробництва чи обігу.

Економічна категорія "ресурси" має ряд основних особливостей: потреба в ресурсах пов'язана з процесом суспільного виробництва та створенням споживчої вартості; структура ресурсів динамічна й залежить передусім від розвитку продуктивних сил і виробничих відносин; використання будь-якого виду ресурсів передбачає їх вартісне відтворення, отже, важливим є процес переходу ресурсів із матеріально-уречевленої форми у вартісну або фінансову.

Відповідно до цих особливостей для ефективного функціонування підприємства важливо визначити оптимальну потребу в ресурсах, особливо фінансових, та забезпечити структуру джерел її формування і використання.

Оскільки фінанси окремого підприємства й державні фінанси взаємопов'язані, у фінансову систему доцільно включати фонди фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні держави, окремих господарських суб'єктів, інших фінансових інститутів і використовуються з метою виконання економічних і соціальних функцій.

В умовах адміністративної економіки елементами фінансової системи вважають децентралізовані фінанси (ресурси окремих підприємств чи їх об'єднань) та централізовані фінанси (ресурси держави). У ринкових умовах до фінансової системи доцільно включати ресурси недержавної кредитно-банківської системи і фінансових ринків. Відповідно до вказаних елементів можна визначити основні напрямки фінансової реформи в Україні: економічне обґрунтування структури державного бюджету; розвиток банківської системи, небанківських фінансових посередників та фінансових ринків; державне регулювання фінансових розрахунків окремих підприємств і кризи платежів.

Фінансова реформа передбачає регулювання інвестиційної діяльності в частині: створення пільгового інвестиційного клімату для певних галузей народного господарства чи регіонів країни; державного регулювання відповідно до впливу податкового, кредитного, амортизаційного та цінового механізму, цільового державного інвестування; застосування державного замовлення на виробництво і поставку товарної продукції; зберігання, експертизи та конкурсності у виборі інвестиційних проектів; страхування ризику інвестицій [ 42, с. 50 ] .

Фінансові реформи в Україні безпосередньо впливають на структуру джерел формування фінансових ресурсів підприємства. Так, зміна системи оподаткування покликана забезпечити оптимальне співвідношення прямих і непрямих податків як джерел бюджетних надходжень, а на рівні окремого підприємства -- зниження тіньового обігу і збільшення частки прибутку в сумі фінансових надходжень.

Тенденція зменшення обсягу бюджетних інвестицій, що визначилася в Україні, в цілому економічно обґрунтована й передбачає зростання обсягу реальних інвестицій недержавного характеру.

Обмеження регулюючих функцій держави стосовно фінансової системи викликало лібералізацію ціноутворення та відповідне зняття дотацій і субсидій на покриття різниці цін товарів і тарифів на послуги, зміну форми власності підприємств державного сектора. Приватизація підприємств значно зменшила участь держави у перерозподілі фінансових ресурсів, що призвело до зменшення інвестиційної активності в цілому.

Таким чином, для основної частки суб'єктів господарської діяльності постає проблема формування сприятливого інвестиційного клімату чи пошуку внутрішніх джерел самофінансування. До джерел власного інвестування можна віднести частину прибутку підприємства, амортизаційний фонд, резервні фонди. Сума амортизаційних відрахувань не залежить від фінансових результатів господарської діяльності й формується пропорційно до вартості основних фондів. Отже, амортизаційний фонд -- важливе джерело підтримки діючого виробництва в умовах незначної рентабельності господарювання.

З метою використання амортизаційних ресурсів для розширеного відтворення доцільним є зменшення термінів служби основних фондів, використання методів прискореної амортизації. З іншого боку, зміна амортизаційної політики призведе до збільшення собівартості виробництва чи витрат обігу за рахунок більшої суми амортизаційних відрахувань, а відтак до зменшення кінцевого фінансового результату -- прибутку.

Важливим джерелом формування фінансових ресурсів є прибуток підприємства. Використовуючи його, підприємство може погасити свої бюджетні, кредитні та інші фінансові зобов'язання [ 43,с. 68 ] .

Отже, прибуток має створювати умови для самофінансування поточної діяльності, інвестування розширеного відтворення підприємств. Отримання прибутку окремими суб'єктами господарювання свідчить про позитивні макроекономічні тенденції до зростання валового внутрішнього продукту, доходів державного бюджету.

Україна має достатній інвестиційний потенціал і сприятливі умови для інвестування. Проте залучення зовнішніх інвестицій та кредитів об'єктивно обмежене і пов'язане з низькою інвестиційною привабливістю України і з потребою подальшого обслуговування інвестиційного проекту.

Структурна перебудова і ринкова трансформація народного господарства передбачають зростання нетрадиційних джерел інвестування (кошти від грошової приватизації, іноземні інвестиції, ресурси фондових ринків, заощадження населення).

Наявність доходів і валютних заощаджень населення свідчить про його інвестиційні можливості, які можна використати у процесі грошової приватизації підприємницьких об'єктів державної власності. Очевидною є необхідність розвитку посередницьких фінансових організацій, що зможуть ефективно використовувати заощадження населення в умовах інфляційних процесів. Відзначимо опосередкований шлях зростання інвестицій, оскільки збільшення доходів впливає на платоспроможний попит, що забезпечить стабілізацію виробництва й відповідну стійкість внутрішніх фінансових надходжень підприємств.

На розвиток підприємств негативно впливає низька купівельна спроможність населення, неплатоспроможність основних виробничих підприємств, відсутність вільних обігових ресурсів, недосконале законодавство, недостатнє методичне й організаційне забезпечення санації та процесів державної підтримки підприємств. Більшість підприємств обирає стратегію виживання. Ефективне формування й використання ресурсів підприємства викликає потребу оцінки ефективності фінансових проектів на рівні окремих підприємств.

При оцінці ефективності формування і використання ресурсів оцінюється терміни та обсяги вкладених фінансових ресурсів і отриманого прибутку. Процес вкладення капіталу передбачає його повернення шляхом прибуткової діяльності, що може відбуватися послідовно, паралельно, інтервально.

У кожному з варіантів передбачено вкладення певної суми ресурсів та отримання прибутку. За умови послідовного перебігу вказаних процесів повну суму прибутку отримують після завершення інвестування. Паралельний перебіг процесів найтрадиційніший, оскільки сума отриманого прибутку зростає за умови зростання суми фінансування й відбувається взаємозалежно в часі. За умови інтервального перебігу визначених процесів між терміном фінансування й отримання прибутку є відрізок часу. В сучасних економічних умовах взаємозалежність терміну фінансування й отримання прибутку значною мірою визначає ризик інвестування і враховується у процесі оцінки інвестиційної привабливості проекту [ 44,с.73]

Правильність рішень про вкладення капіталу залежить від того, які методи оцінки інвестиційних проектів використовуються. У вітчизняній і зарубіжній літературі пропонується широкий спектр показників ефективності інвестицій. Вони ґрунтуються як на дисконтованих, так і на недисконтованих оцінках. Причому перші точніші, другі простіші у використанні.

Вибір будь-якого показника обов'язково має бути обґрунтованим. Жоден з існуючих методів оцінки ефективності інвестицій не є універсальним, кожен із них має свої позитивні й негативні сторони. Орієнтація на якийсь один або кілька критеріїв залежить не лише від їх значення, а й від політики керівництва підприємства.

Статичні методи важливі для малих і середніх підприємств, бо стосуються інвестиційних проектів, що здійснюються в межах року [45, с. 71]. Динамічні методи, як правило, використовуються для оцінки інвестиційних проектів, термін реалізації яких понад рік. У цьому разі використовують метод обчислення чистої теперішньої вартості й внутрішньої норми рентабельності. Оскільки тут враховується фактор часу, це зумовлює підвищений інтерес до названого методу з боку українських підприємств.

Але, незважаючи на нескладний механізм даного методу обчислень, його застосування у сучасних умовах в Україні пов'язано з певними проблемами.

Насамперед це стосується вибору дисконтної ставки, поки що єдиного орієнтира для вибору дисконтної ставки немає.

Метод періоду вкладених інвестицій -- єдиний метод оцінки ефективності інвестицій, при якому можна не враховувати вартості залученого робочого капіталу. Це пов'язано з тим, що у будь-який час, коли припиняється здійснення інвестицій, можна відразу повернути використовуваний робочий капітал.

Питання врахування інфляції при оцінці ефективності інвестицій недостатньо розроблено як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі. Оскільки для економіки України характерні високі темпи інфляції, актуальним є те, що дисконтна ставка повинна враховувати рівень інфляції.

Слід зазначити, що в умовах нестабільної економіки практичне застосування методу статистичних випробувань для оцінки ризиків досить складне через брак достовірної статистичної інформації та її неоднорідність.

Найсприятливішими є підходи, що ґрунтуються на аналізі чутливості проекту й експертних оцінок. Зокрема, за рекомендацією Організації Об'єднаних Націй із промислового розвитку в Україні при оцінці ефективності інвестиційних проектів рекомендовано використовувати саме аналіз їх чутливості.

Водночас в Україні затверджено Методику інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій [ 46 ], запропоновану українським Агентством із питань запобігання банкрутству підприємств і організацій. Отже, при оцінці ефективності формування фінансових ресурсів необхідно врахувати, що окупність фінансових вкладень у результаті отримання прибутку не може бути абсолютним критерієм ефекту в умовах інфляційних процесів. На нашу думку, доцільніше порівнювати розміри зниження поточних витрат підприємства й розміри інвестованих ресурсів, враховуючи вплив факторів на рівень окремих елементів чи статей витрат.

Водночас ефективність фінансування підприємства неабияк визначається структурою джерел формування ресурсів, що залежать від форми власності, виду діяльності, територіального розміщення та інших факторів впливу. Очевидно, зростання частки власних фінансових ресурсів щодо позичених і залучених дає змогу зробити висновок про зростання ефективності фінансування підприємства.

3.2 Фінансовий менеджмент як система раціонального управління фінансовими ресурсами

Зміни в економіці України, що пов'язані з переходом до ринкових засад господарювання, потребують нових способів і підходів до управління економічними процесами. Значною мірою це стосується і управління процесами формування та використання фондів фінансових ресурсів на рівні держави, підприємницьких структур, інших господарських об'єднань і громадян.

Отже, в сучасних умовах об'єктивно зростає роль фінансового менеджменту як комплексу взаємопов'язаних управлінських рішень і заходів на різних рівнях управління фінансовими ресурсами. При цьому на стадії широкомасштабного здійснення в нашій країні ринкових перетворень основними завданнями фінансового менеджменту є : підвищення ефективності впливу фінансової системи на соціально- економічний розвиток суспільства в цілому;пошук економічної рівноваги між необхідними видатками і можливими надходженнями коштів на рівні держави, галузі, регіону, окремого суб'єкта господарювання; своєчасна адаптація суб'єктів господарювання до зміни умов діяльності й стимулювання рушійних сил їх розвитку та інвестиційної активності [ 47,с.268 ] .

Складність і різноманітність зовнішніх та внутрішніх фінансових відносин суб'єктів господарювання, посилення конкуренції на фінансових і товарних ринках визначають необхідність високоефективного управління фінансами на мікро рівні з використанням світового досвіду й урахуванням вітчизняних реалій. Нові умови господарювання змінюють застарілі стереотипи і виводять на передній план особу керівника фінансової служби підприємства, тобто фінансового менеджера, який має широкий кругозір та системний погляд на проблеми фінансового забезпечення, творчо мислить і не боїться активно застосовувати інновації у сфері фінансового управління. В цих умовах об'єктивно зростає роль науково обґрунтованих підходів до управління фінансами і відповідно посилюється увага до фінансового менеджменту, який виділився в окрему галузь знань у XX столітті.

Воднораз аналіз фінансово-економічних результатів діяльності вітчизняних підприємств свідчить, що погіршення їхнього становища значною мірою зумовлене саме відсутністю професіоналізму і системного підходу до управління фінансами. Більшість підприємств поки що орієнтується на виживання шляхом продажу ліквідних основних засобів, пошуку короткострокових джерел фінансування, відносної та безвідносної диверсифікації виробництва. Але відсутність системності, як правило, призводить до нульової результативності зазначених методів і неефективного використання наявних фінансових ресурсів.

І навпаки, ті суб'єкти господарювання, які вчасно переорієнтувалися на стратегію і тактику фінансового менеджменту, адекватну принципово новим умовам роботи в ринковому середовищі, змогли не лише уникнути банкрутства, а й повністю нормалізували свій фінансовий стан і стабільно працюють на перспективу. Отже, на сучасному етапі економічних перетворень успіх діяльності підприємств неабияк залежить від того, наскільки раціонально й ефективно побудована система їхнього фінансового менеджменту [ 48,с.53 ] .

Будучи складовою частиною системи загального менеджменту, фінансовий менеджмент дає змогу збалансовувати фінансові ресурси економічних суб'єктів у відповідності з обраними пріоритетами діяльності, координувати результати і підвищувати ефективність виробничого менеджменту, маркетингу й менеджменту персоналу, формувати високі темпи економічного розвитку, значно підвищувати конкурентоспроможність суб'єктів господарювання і забезпечувати їхній стабільний розвиток на довгостроковий період [ 49,с.149 ] .

Із цих позицій доцільно детальніше розглянути сутність фінансового менеджменту як економічної категорії. Термін "фінансовий менеджмент" прийшов до нас із закордонної практики і походить від англійського "manage" -- управляти. Саме тому до основних принципів побудови ефективної моделі фінансового менеджменту слід віднести врахування світових закономірностей його розвитку і досвіду окремих країн із розвинутими ринковими відносинами.

Проте специфіка формування вітчизняного ринку, нестабільне економічне законодавство, особливості оподаткування, бухгалтерського обліку і звітності роблять неможливим пряме використання закордонних моделей управління фінансами і вимагають їхньої адаптації до власної господарської системи. Тому західний досвід фінансового менеджменту можна використовувати лише у тій частині, яка може виявитися корисною в специфічних умовах української економіки з урахуванням її особливостей та національного менталітету.

Єдиного підходу до визначення терміну "фінансовий менеджмент" на: сьогодні немає. Більшість авторів при визначенні економічного змісту цієї категорії обмежується лише мікро рівнем, тобто рівнем окремих підприємницьких структур, і найчастіше під фінансовим менеджментом має на увазі комплекс управлінських заходів, спрямованих на забезпечення раціонального управління процесами формування, розподілу і використання фінансових ресурсів суб'єктів господарювання та оптимізацію обороту їхніх коштів. При цьому матеріальною основою фінансового менеджменту вважається грошовий оборот економічних суб'єктів, який зумовлює зміну форм вартості й супроводжується потоками платежів і розрахунків [ 50,с.105]

Серед наявних в економічній літературі точок зору на сутність і зміст фінансового менеджменту особливу увагу заслуговують ті, автори яких визнають активний вплив менеджменту на ефективність господарювання економічних суб'єктів [ 51,с.52 ].

Адже фінансовий менеджмент, базуючись на досягненнях управлінських наук, усіх прогресивних перетворень у практиці господарювання зарубіжних і вітчизняних підприємств, спроможний змінювати систему цінностей, пріоритети і тенденції розвитку економічних суб'єктів. Із ним пов'язують упровадження принципово нових форм і методів фінансової роботи, використання сучасних механізмів фінансового ринку.

Основні завдання фінансового менеджменту підприємницьких структур вирішуються за допомогою раціонального управління потоками їхніх фінансових ресурсів, і вважають за доцільне виділити в його структурі три складові : операційний менеджмент (управління поточною діяльністю); інвестиційний менеджмент (управління підготовкою, розробкою та реалізацією інвестиційних проектів); фінансовий менеджмент (управління джерелами фінансування) [ 52, с. 69 ] .

Такий класифікаційний підхід ще більше звужує сферу застосування фінансового менеджменту. Адже попри те, що на практиці фінансовий менеджмент реалізується через окремі елементи, які є відносно самостійними комплексами управлінських завдань, максимальний результат від управлінських дій, або так званий синергійний ефект, досягається лише за умови комплексного використання і взаємодії усіх складових.

Багато хто з авторів намагається довести відмінність між термінами "фінансовий менеджмент" та "управління фінансами". Так, зокрема, С.Л. Уліна вважає, що фінансовий менеджмент як термін американського походження можна застосовувати лише тоді, коли йдеться про бізнес, тобто про управління фінансово-економічними процесами комерційної організації. [ 53, с.17 ].

На її думку, управління фінансами -- поняття ширше у порівнянні з фінансовим менеджментом, оскільки воно має місце у всіх економічних формаціях, у тому числі й у плановій економіці, і може здійснюватися як на рівні держави, так і на рівні комерційних і некомерційних організацій .[ 53, с. 22 ].

Як справедливо зазначає О.Д. Василик, [ 54. С.134 ] вагомим підґрунтям фінансового менеджменту є знання економічних законів розвитку суспільства та закономірностей розподілу внутрішнього валового продукту між різними рівнями економічної системи (державою і суб'єктами господарської діяльності, державою і населенням, галузями економіки і територіями), що якраз і зумовлює багаторівневу структуру фінансового менеджменту. Так, зокрема, у складі фінансового менеджменту він виділяє менеджмент державних фінансів, бюджетний менеджмент; фінансовий менеджмент підприємницьких структур, менеджмент у системі оподаткування, менеджмент на фінансовому ринку.

У цьому контексті доцільно навести точку зору В.Я. Олійника, який вбачає основний зміст нової парадигми при приватновласницькому (ринковому) усуспільненні у створенні фінансового механізму саморегулювання всієї сукупності автономних елементів, орієнтованих на досягнення певної загальної для всіх мети і наявності гетерархічної системи підпорядкування, коли кожний член цієї системи приймає рішення самостійно, відповідно до своїх економічних інтересів [ 55, с.17 ] . За цих умов суттєво міняється зміст регулятивної функції держави і об'єктивно зростає потреба у створенні дієвої та ефективної системи фінансових механізмів регулювання соціально-економічного розвитку.

Отже виходячи з вищевикладеного фінансовий менеджмент є процесом розробки мети управління його фінансами та її досягнення за допомогою методів і важелів фінансового механізму. В цьому аспекті фінансовий менеджмент не лише є системою ефективного управління фінансовими ресурсами, а й однією із ключових підсистем загальної системи управління суб'єкта господарювання, в межах якої вирішуються питання: якою має бути величина й оптимальний склад активів, щоб досягти поставленої мети підприємницької діяльності; де знайти джерела фінансування і як оптимально сформувати їхню цільову структуру; як організувати поточне і перспективне управління фінансовою діяльністю, щоб забезпечити платоспроможність і фінансову стійкість економічного суб'єкта.

Загальну схему фінансового менеджменту як системи управління фінансами підприємства подано на рисунку.

Характерними ознаками системи фінансового управління є її складність,- динамічність, та відкритість до зміни факторів зовнішнього середовища. Складність системи управління фінансами суб'єктів господарювання зумовлюється її значною структурованістю. Багатоваріантність фінансових інструментів і методів, багатокомпонентність об'єктів фінансового управління доповнюється складністю їхніх окремих елементів.

Динамічність фінансової системи зумовлена постійними змінами фінансових показників, що характеризують різні аспекти фінансової діяльності у зв'язку з безперервним потоком грошових видатків і надходжень економічних суб'єктів.

Водночас динамізм фінансових процесів обумовлений відкритістю системи фінансового управління з точки зору впливу інформаційних потоків, значною чутливістю і до зміни факторів зовнішнього середовища. Тому вибір конкретних фінансових інструментів, фінансових методів і важелів управління має здійснюватися не лише з урахуванням внутрішніх можливостей суб'єкта господарювання, а й таких зовнішніх чинників, як інфляція, правове і нормативне забезпечення, податкове оточення, ціна ресурсів, конкуренція, кон'юнктурна стадія в окремих ринкових сегментах і т. ін. Ці чинники не можуть бути змінені шляхом управлінських рішень, і завдання фінансового менеджменту полягає у розробці адаптаційних заходів, що дають змогу пристосуватися до змін у навколишньому середовищі у довгостроковій перспективі.

Отже, враховуючи складність, динамізм і відкритість фінансової системи суб'єктів господарювання до змін зовнішнього середовища, фінансовий менеджмент повинен бути ситуаційним.

Як орган управління, фінансовий менеджмент включає фінансову дирекцію та безпосередньо фінансових менеджерів, які шляхом різних управлінських заходів здійснюють цілеспрямований вплив на фінансову діяльність підприємства. Фінансові менеджери відповідають за постановку проблем фінансового характеру, аналіз доцільності вибору конкретного рішення із на явних альтернативних варіантів, виконання прийнятого рішення, здійснення оперативної фінансової діяльності.

До основних функціональних обов'язків фінансового менеджера можна віднести: організацію фінансової роботи суб'єкта господарювання; обґрунтування доцільності інвестицій; розробку фінансових планів і фінансових нормативів; визначення обсягів надходжень і видатків коштів; організацію кредитних взаємовідносин; проведення валютної політики (для суб'єктів господарювання, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність); оформлення фінансової документації; аналіз фінансового стану підприємства; контроль за виконанням планових фінансових показників; участь у розробці і впровадженні пропозицій щодо поліпшення фінансово-господарської діяльності (поліпшення використання фінансових ресурсів, накопичення капіталу, запобігання утворенню зайвих запасів товарно-матеріальних цінностей, підвищення ліквідності активів, у тому числі цінних паперів, придбаних суб'єктом господарювання, і т. ін.).

І нарешті, фінансовий менеджмент як форма Підприємництва передбачає творчий підхід до розв'язання фінансових проблем, використання наукових основ планування і управління, фінансового аналізу, нововведення (інновації). Сутність фінансового менеджменту як форми підприємництва виражається в обміні: гроші -> послуги фінансового менеджменту -> гроші з приростом.

Таким чином, фінансовий менеджмент є одночасно великим мистецтвом, вищим пілотажем управління фінансами суб'єктів господарювання і неабияк залежить від кваліфікаційного рівня фінансових спеціалістів, їхнього вміння знайти й економічно обґрунтувати альтернативні варіанти розвитку подій, вибрати найефективніші фінансові методи і технологічні схеми фінансових операцій. Підставою для розгляду фінансового менеджменту як форми підприємництва є наявність у діяльності фінансового менеджера таких основних рис підприємницької діяльності, як ініціативність, самостійність, ризикованість, орієнтація на отримання прибутку.

Цікавими є спроби вчених проаналізувати в динаміці наявні в економічній літературі погляди на сутність предмета фінансового менеджменту [ 56, с. 16]. Проведений ретроспективний аналіз дає змогу зробити висновок, що окремі елементи фінансового менеджменту були присутні на різних етапах економічного розвитку нашої країни, але в повному змісті цього поняття фінансовий менеджмент не був реалізований. І лише перехід до ринкових відносин дає можливість здійснювати саморегулювання фінансових відносин у межах окремих підприємницьких структур і по суті створює реальну основу для запровадження концепцій фінансового менеджменту у повному обсязі.

Аналіз різних підходів до визначення предметної галузі фінансового менеджменту допомагає зробити висновок, що еволюція поглядів на предмет фінансового менеджменту в стислій, концентрованій формі повторює історично сформовані постулати ефективного управління у загальному менеджменті. [ 57, с.183 ].

У подальшому ускладнення управлінських завдань вітчизняних суб'єктів в господарювання зумовило поступальний розвиток фінансового менеджменту в напрямку виділення його окремих функцій і в першу чергу таких функцій суб'єкта, як планування, організація, мотивація і контроль. Відповідно на цій стадії відбувається створення спеціалізованих фінансових служб, підвищується роль фінансового директора у розв'язанні завдань фінансового менеджменту. Закономірно, що в межах закріплення функціонального підходу до управління фінансами були розроблені універсальні правила і процедури прийняття рішень, що дало змогу інтерпретувати фінансовий менеджмент як сукупність загальних стандартизованих фінансових методів, процедур і технологій. Най більшою мірою цей концептуальний підхід знайшов своє відображення у пра цях О.С. Стоянової, Е.Н. Лобанової, І.Т. Балабанова, І.А. Бланка.

І нарешті, в умовах ускладнення ринкової ситуації, постійної зміни зовнішніх і внутрішніх чинників підвищується роль системного підходу до управління фінансами. На перший план виходить завдання виділення ключових системотворчих факторів фінансової політики і розробки комплексної фінансової стратегії, узгодженої із загальною стратегією економічного розвитку. В межах реалізації такого системного підходу фінансовий менеджмент можна визначити як науку, що вивчає правила розробки і механізми реалізації фінансової стратегії економічного суб'єкта з позицій досягнення його головної стратегічної мети.

3.3 Місце програмного забезпечення в управлінні фінансами підприємства

Нині весь світ переживає бум інформаційних і комп'ютерних технологій, зараз фінансовий відділ та бухгалтерію будь-якої фірми важко уявити без засобів комп'ютеризації і відповідного програмного забезпечення. Спеціальні комп'ютерні програми можуть суттєво спростити ведення бухгалтерського і податкового обліку, а також складання звітності. Однак переважно ці програми дуже складні, дорогі і потребують періодичного сервісного обслуговування висококваліфікованими програмістами-бухгалтерами.

Поширена думка про те, що без автоматизації обліку неможливо ефективно керувати сучасним підприємством, не підлягає сумніву. Проте тисячі і тисячі фінансистів, навчених багатим практичним досвідом, особливо старшого покоління, відчувають дрож від усвідомлення своєї непідготовленості для роботи з будь-якою комп'ютерною програмою.

Характерні риси операційних систем IBM-сумісних ПК. Для ІВМ-сумісних персональних комп'ютерів (ПК) придатними є кілька видів операційних систем, як-от: MS-DOS, WINDOWS, OS/2, UNIX. Серед мережних операційних систем значної популярності набула система WINDOWS .

Windows використовує принципи організації інтерфейсу користувача з ЕОМ. Найважливішими та характерними рисами, притаманними всім версіям Windows, є такі: Windows являє собою замкнуте робоче середовище.

Windows -- це графічне середовище. Від користувача не вимагається вводити команди з клавіатури у вигляді текстових рядків. Необхідно тільки уважно стежити за тим, що відбувається на екрані, й вибирати потрібну операцію із запропонованого набору. Для цього достатньо розмістити курсор на вибраному об'єкті та клацнути кнопкою миші -- і операція виконується.

Windows забезпечує незалежний запуск і паралельне виконання декількох програм. Кожна програма, яка виконується паралельно, має своє вікно. Переключення між ними реалізується за допомогою фіксації курсору миші у вікні потрібної програми або натисканням певних клавіш.

Windows є інтегрованою програмою. Під її управлінням можуть працювати не тільки програми, спеціально розроблені для експлуатації у середовищі Windows (Windows-прикладні програми), а й «звичайні» програми, які працюють у середовищі DOS (DOS-прикладні програми). Windows забезпечує ефективний і зручний обмін інформацією між окремими програмами, підключений до комп'ютера принтер може використовуватись усіма програмами на конкурентній основі. Причому усі операції, які необхідно виконувати при таких переключеннях, здійснює сама система. При роботі з Windows-прикладними програмами користувач має також можливість створювати так звані зв'язані (або змішані) документи. Цей різновид документів дає змогу погоджувати процеси внесення змін у ті ж самі об'єкти різними програмами, а також автоматично розповсюджувати зміни з одного документа на всі інші, що з ним зв'язані [ 67,с.50]

Одна з можливостей системи Windows є те, що користувачі можуть працювати в мережі використовуючи один канал зв'язку, що об'єднує всі комп'ютерні мережі. Це дає змогу : збереження даних персонального і спільного користування; Обмін інформації між всіма користувачами комп'ютерної мережі. При цьому забезпечується діалог між ними; можливість постійного збереження програмних засобів, необхідних багатьом користувачам в єдиному екземплярі на дисках файлового сервера; одночасне використання всіма користувачами мережених принтерів; забезпечення доступу з будь - якого комп'ютера локальної мережі до ресурсів глобальних комп'ютерних мереж при наявності єдиного комунікаційного вузла глобальної мережі.

Однією з операційних програм системи WINDOWS є програма ACCES.

Для підприємств малого бізнесу ACCES це все необхідне для збереження і управління необхідної для ведення справи інформації. Для невеликої компанії ACCES в поєднання з Mikrosoft S Q L Server представляє ідеальне середовище для бистрої і ефективної розробки нових приложень WINDOWS. Для великих корпорацій як правило вже вкладено чималі кошти в регуляційні бази даних для ЕОМ і програмне забезпечення працюючих станцій Mikrosoft ACCES дозволяє пов'язати в одному приложенні WINDOWS дані що зберігаються на центральній ЕВМ і персональних комп'ютерах.

Mikrosoft ACCES може також діяти як пряме джерело інформації що публікуються в інтрамережі. Mikrosoft ACCES містить нові засоби джерела сторінки доступу до даних що дозволяють легко утворювати приложення для роботи в інтрамережі. Сторінки що використовуються для цього можна легко використовувати в мережі. Ті сторінки яким надано доступ до даних дозволяють отримати і обновити інформацію, що зберігається в базі даних ACCES чи на сервер Microsoft SQL Server.

Система управління бази даних забезпечує повний контроль над процесом визначення даних, їх обробкою і спільним доступом СУБД також суттєво полегшує структуру і обробку великих об'ємів інформації, що зберігається в багатьох таблицях. Різноманітні засоби системи управління базою даних забезпечує виконання трьох основних функцій : визначення даних, обробка даних управління даними.

Функція визначення даних визначає інформацію про дані, якими вони повинні бути. Функція обробки даних дає можливість оброблювати різними методами інформацію, можна вибирати любі поля, фільтрувати та сортувати дані. Можна об'єднувати дані із пов'язаною між ними інформацією та вираховувати кінцевий результат значення, надає можливість відібрати деякі данні, потім їх змінити, експортувати в іншу таблицю чи утворити для них нову таблицю. Це полегшує процес роботи, адже не потрібно затрачати час на набір друкованої та чисельної інформації для нової таблиці ACCES. Функція управління показує якими користувачам можна користуватись інформацією, продивлятись, змінювати і вставляти данні. Ця функція захищає інформацію від стороннього користувача, адже на підприємстві є конфедеційна інформація, доступ до якої обмежений. Така можливість забезпечується застосуванням паролів.

Microsoft ACCES - це повноцінна реляційна система управління базою даних. В ній передбачені всі необхідні засоби для визначення і обробки даних, а також для управління ними при роботі з великим об'ємом інформації.

Оскільки засоби розробки даних дійсно прості в застосуванні, можна дуже легко утворити для своїх потреб необхідні приложення.

Власники фірм розуміють, що комп'ютера здатні дати набагато більше ніж можуть надати електронні таблиці EXCEL та текстовий редактор, то часто застосовують програму ACCES .

Завдяки програмному забезпеченню ACCES інформацію можна роздрукувати і таким чином формувати різного виду звітності. Програма дає можливість проводити взаємну звірку даних по всім формам звітності, завдяки чому працівники підприємства легко уникають помилок у звітності [ 68, с.68 ] .

В КП “Сторожинецька районна друкарня” є три персональних комп'ютера, які об'єднанні в мережу. Ця можливість дозволяє більш розширено використовувати можливість програми ACCES та надає користувачам інформації наступні переваги : можливість збереження даних спеціального та персонального користування; обмін інформацією між всіма користувачами, комп'ютерної в мережі, при цьому зберігається діалог мислення; можливість постійного збереження програмних засобів, необхідних багатьом користувачам на дисках файлового сервера; одночасне використання всіма користувачами мережевих принтерів; Забезпечення доступу користувача до будь - якого комп'ютера локальної мережі до ресурсів глобальних комп'ютерних мереж при наявності єдиного комунікаційного вузла глобальної мережі.

КП “Сторожинецька районна друкарня” користується послугами електронної пошти. Функціонування електронної пошти ґрунтується на безпосередньому діалоговому спілкуванні користувача з персональним комп'ютером. При цьому використовується пристрої керування переміщення екранного курсору “Миша” та “Джостик”, цифрові планшети для введення неформалізованої інформації, пристрої повного та поточного введення інформації.

Електронна пошта дуже зручний та швидкий метод передачі інформації від одного користувача іншому. Електронна пошта працює за допомогою FAXC Modem -ного зв'язку. КП “Сторожинецька районна друкарня “ застосовує електронну пошту для запуску системи “Банк - клієнт”, для отримання з банку електронної виписки руху коштів на поточному рахунку в банку.

Розділ 4. Діагностика організації робіт з охорони праці на назі КП “Сторожинецька районна друкарня”

4.1 Правові аспекти організації охорони праці на підприємстві

З проголошенням незалежності Україна однією з перших серед республік колишнього СРСР в 1992 році прийняла Закон “Про охорону праці” [58]. Цей закон визначив приоритетні направлення реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя та здоров'я в процесі трудової діяльності , проголосив основні принципи державної політики в області охорони праці.

Сьогоднішній час в нашій країні характеризується здійсненням громадсько - політичних і соціально - економічних реформ. Цей процес перебудови суспільства неминуче охоплює і охорону праці - невід'ємну частину усякого виробництва.

За час після прийняття Закону, розроблено чимало для реалізації цих принципів. Для виконання Закону створено комітет по нагляду за охороною праці, якому передано від профспілок державний нагляд за дотриманням законодавства про охорону життя та здоров'я працівників, долручено управління охороною праці. Комітетом по нагляду за охороною праці розроблений великий пакет нормативних документів, які стали основою вивчення охорони праці як науки.

Сьогодні неможливо успішно вирішувати питання розвитку виробництва не навчивши людину працювати безпечно, усвідомлювати нерозривність технології та безпеки. Незадовільний стан охорони праці важким тягарем лягає на економічні показники підприємств, організацій, всієї держави. Більшість аварій та нещасних випадків виникають внаслідок порушення дисципліни праці, безвідповідальності виконавців, низької вимогливості посадових осіб, а також незнання вимог нормативних документів.

Основними законодавчими актами про охорону праці в нашій державі є: Конституція України, Закони України “Про охорону праці” [ 58] , “Про охорону здоров'я” [ 59 ] , “Про пожежну безпеку”[ 60 ] , “Про охорону навколишнього середовища”[ 61 ] , Кодекс законів “Про працю”, державні нормативні акти про охорону праці , Постанови Кабінету міністрів по охороні праці.

Конституція України [ 62 ] висвітлює права, обов'язки та свободи людини і громадянина з питань рівності прав жінки та чоловіка, права на працю, прав на належні здорові та безпечні умови праці, на заробітну плату, право на відпочинок, права на соціальний захист, на безпечне для здоров'я довкілля, зобов'язання неухильного дотримання Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Закон України “Про охорону праці” [ 58 ] визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи чи організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці, та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Закон України “Про пожежну безпеку” [ 60 ] трактує правові основи діяльності в галузі пожежної безпеки, забезпечення пожежної безпеки, обов'язки громадян, щодо забезпечення пожежної безпеки, вивчення правил пожежної безпеки, мета і завдання пожежної безпеки, Добровільну пожежну охорону, гасіння пожеж, відповідальність за порушення вимог пожежної безпеки та ін.

Кодекс Законів про працю України висвітлює завдання Кодексу законів України про працю, основні трудові права працівників, дає визначення колективному договору, робочому часу, часу відпочинку, трудовій дисципліні, охороні праці, праці молоді, державному соціальному страхуванню, нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю та інші.

КП “Сторожинецька районна друкарня” в своїй трудовій діяльності керується всіма вищевказаними нормативними документами, окрім цього на підприємстві розроблено інструкції та заходи щодо дотримання норм з охорони праці, та типове положення про роботу уповноваженого трудового колективу з питань охорони праці.

Питання охорони праці висвітлено в трудовому договорі з працівниками та у колективному договорі між КП “Сторожинецька районна друкарня” та працівниками.

4.2 Організація охорони праці на підприємстві

Організація охорони праці на підприємстві висвітлено в положенні “Про організацію роботи по охороні праці” Положення встановлює єдину систему організації роботи по охороні праці, визначає обов'язки посадових та інших осіб по забезпеченню умов праці, що відповідають вимогам збереження життя і здоров'я працівників в процесі їх трудової діяльності та пов'язаних з нею. Положення пред'являє до всіх посадових осіб вимоги обов'язкового забезпечення безпеки людини, приорітету життя та здоров'я працівника по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства і затверджує перехід у вирішенні проблеми охорони праці та принципу “ Реагування на випадок і виправляти положення” до принципу “ Передбачати і попередити його”. Організація роботи по охороні праці в КП “Сторожинецька районна друкарня “ покладена на керівника, який створює умови праці згідно до вимог чинного законодавства про охорону праці та несе персональну відповідальність за забезпечення умов праці, гігієни, виробничого середовища, та дотримання прав працівників, що гарантовані законодавством “Про охорону праці”[ 58 ].

Керівник повинен знати всі нормативно правові акти з питань Охорони праці на підприємстві, знати перелік робіт з підвищеною небезпекою та робочих місць зі шкідливими умовами праці на підприємстві. Повинен проводити з підлеглими працівниками заняття з питань охорони праці, проводити планові та позачергові інструктажі з питань безпеки життєдіяльності працівників. При необхідності зупиняти роботу машин та механізмів, дія яких небезпечна для здоров'я працюючих. Розробляти інструкції з охорони праці, своєчасно переглядати їх, забезпечувати інструкціями робочі місця. Брати участь в атестації робочих місць за умовами праці.

Природно, що виконання тих або інших вимог законодавства, перш за все, зіставляється, з економічним результатом. Але як раз саме проти цього підходу спрямовано Закон про охорону праці, який вимагає, щоб у першу чергу забезпечувались безпека працівника і нешкідливі умови праці. Тому ознайомлення із системою охорони праці потрібно розпочинати з аналізу деяких фінансових затрат, які непрямо пов'язані із дотриманням норм з охорони праці.

4.3 Функції служби охорони праці та розрахунок її чисельності

Власник підприємства з метою організації та забезпечення системи правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці, створює на своєму підприємстві службу охорони праці. Типове положення про цю службу затверджується Державним комітетом України по нагляду за охороною праці. Завданням служби з охорони праці є організація в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умов праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.

З цією метою керівник забезпечує функціонування системи управління охороною праці, для чого: створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій; розробляє за участю профспілок і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів з охорони праці, впроваджує прогресивні технології, Досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо; забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, і виконання профілактичних заходів, визначених емісіями за підсумками розслідування цих причин; організовує проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації і робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці в порядку і строки, що встановлюються законодавством, вживає за їх підсумками р заходів щодо усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів; розробляє і затверджує положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці, забезпечує безплатно працівників нормативними актами про охорону праці; здійснює постійний контроль за додержанням працівниками технологічних процесів, правил користування машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог щодо охорони праці; організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці.

Необхідність створення служби охорони праці, або принаймні, визначення осіб, які відповідають за охорону праці, продиктовано насамперед обсягом робіт, що варто виконати для аналізу і дотримання нормативних вимог щодо охорони праці. А стаття 23 Закону України “Про охорону праці” [58 ] прямо визначає, що власник створює на підприємстві службу охорони праці. Типове положення про службу охорони праці, затверджено наказом Держнаглядохоронпраці [ 63 ], передбачає, що подібна служба як окремий структурний підрозділ, підпорядкований безпосередньо керівникові, створюється на підприємствах виробничої сфери з чисельністю працюючих більше 50 осіб. Якщо ж чисельність робітників не перевищує 50 осіб ( до 100 - у невиробничій сфері), функції даної служби можна покласти на спеціалістів, які обіймають інші посади, але мають достатню підготовку з питань охорони праці.

Повноваження даної служби, якісний і кількісний склад встановлюється у відповідному положенні, що розробляється на базі Типового положення [ 63 ] і затверджується власником підприємства. Служба з охорони праці комплектується спеціалістами з вищою освітою та стажем роботи за профілем виробництва не менше 3 років. Якщо чисельність працюючих не перевищує 500 чоловік, рекомендується мати в службі охорони праці, мінімум одного спеціаліста з інженерно - технічною освітою на посаді заступника начальника.

Серед інших основних функцій слід зазначити, що на цю службу покладається обов'язок проводити вступний інструктаж працівників, підвищення кваліфікації і перевірку знань посадових осіб з питань охорони праці. Відповідно саме цей орган забезпечує працівників правилами, стандартами, нормами, положенням, інструкціями, та іншими нормативними актами з питань охорони праці, проводитиме паспортизацію робочих місць на відповідність їх вимогам охорони праці, вестиме облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань, та аварій.

У тому випадку коли на підприємстві працює понад 50 осіб, може створюватись комісія з питань охорони праці.

У КП “Сторожинецька районна друкарня” служба охорони праці керується Типовим положенням про службу охорони праці [ 63 ] та рекомендаціями зі структури і чисельності. Функції служби виконує інженер з охорони праці, який має відповідну підготовку. Інженер з охорони праці підпорядковується безпосередньо керівнику підприємства і прирівнюється до основних виробничо-технічних працівників.

На базовому підприємстві створено комісію з питань охорони праці наказом керівника, до складу якої входять головний інженер, головний механік, начальник цеху, інженер з охорони праці.

Члени комісії з питань охорони праці мають право видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо

усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці, вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують нормативів з охорони праці; зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих; надсилати керівникові підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці. Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише керівник підприємства. Ліквідація комісії допускається лише у разі ліквідації підприємства.