Аналіз методів розробки та впровадження інвестиційного проекту з метою поліпшення фінансового стану підприємства

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського «ХАІ»

Кафедра фінансів

Дипломна робота

на тему:

«Аналіз методів розробки та впровадження інвестиційного проекту з метою поліпшення фінансового стану підприємства»

Харків 2010 р.



ЗМІСТ

ВСТУП

1. АНАЛІЗ МЕТОДІВ РОЗРОБКИ ТА ВПРОВАДЖЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ З МЕТОЮ ПОЛІПШЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Огляд законодавчих і нормативних актів, на підставі яких здійснюється інвестиційна діяльність підприємства

1.2 Мета і методи розробки та впровадження інвестиційного проекту

1.3 Розробка та впровадження інвестиційних проектів

2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Загальна характеристика підприємства (засновницькі документи, форми власності; продукція - характер, тенденції ринку цієї продукції і т. д.)

2.2 Розрахунок фінансових показників

2.3 Аналіз результатів розрахунку вибір шляхів підвищення фінансової стійкості підприємства

3. РОЗРОБКА ТА ВПРОВАДЖЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ З МЕТОЮ ПОЛІПШЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Суть запропонованого проекту

3.2 Напрямки підвищення показників інвестиційної привабливості

4. БЖД І ЦО

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Актуальність теми. Функціонування будь-якої економічної системи залежить від розвитку інвестиційних процесів. У сучасних умовах інвестиції в сільськогосподарських підприємствах є найважливішим засобом забезпечення технічного переозброєння, впровадження інноваційних технологій і досягнення високого рівня ефективності виробництва. На сьогодні в Україні відбувається трансформація земельних відносин, що позначається на інвестиційних процесах у сільськогосподарському виробництві.

Проблеми інвестування завжди знаходилися в центрі уваги вчених-економістів. Фундаментальний економіко-теоретичний аналіз інвестиційного процесу в умовах ринку здійcнено в працях таких зарубіжних та вітчизняних учених, як: Г. Александер, Дж. Бейлі, І. О. Бланк, Л. Гітман, М. Джонк, Т.В. Майорова, А.А. Пересада, В.П. Савчук, В.Г. Федоренко, У. Шарп та ін.

Теоретичні аспекти, сучасний стан і тенденції інвестування сільськогосподарського виробництва привертають увагу багатьох вітчизняних науковців, серед яких слід відзначити Н.І. Біляк, С.О. Гуткевич, М.І. Кісіля, М.Ю. Коденську, М.Ю. Кожем'якіну, Г.П. Лайко, М.О. Орликовського В.І. Перебийніса та ін.

Питання трансформації земельних відносин та формування ринку земель сільськогосподарського призначення, а також проблеми залучення землі в економічний обіг, становлення системи іпотечного кредитування під заставу земель сільськогосподарського призначення в Україні досліджують Ю.Д. Білик, В.Г. Галанець, О.І. Гуторов, А.С. Даниленко, Д.С. Добряк, М.В. Калінчик, П.Т. Саблук, А.Я. Сохнич, А.Г. Тихонов, М.М. Федоров, А.В. Чупіс, О.М. Шпичак та ін.

Проте сучасні тенденції інвестиційної діяльності сільсько-господарських підприємств, необхідність її активізації і підвищення рівня ефективності потребують подальших досліджень. Поряд із цим процеси трансформації земельних відносин і формування ринку земель сільськогосподарського призначення не можуть не позначатися на інвестиційних процесах у галузі. Відсутність ґрунтовних досліджень впливу трансформації земельних відносин на інвестиційну діяльність сільськогосподарських підприємств обумовили вибір теми роботи, мету і завдання дослідження.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є обґрунтування теоретичних, методичних засад інвестиційної діяльності в сільськогосподарських підприємствах в умовах трансформації земельних відносин та розробка практичних заходів щодо її активізації. Відповідно до цієї мети ставилися такі завдання:

- дослідити законодавчі та нормативні акти, на підставі яких здійснюється інвестиційна діяльність підприємства;

- визначити мету та методику розробки та впровадження інвестиційного проекту;

- дослідити шляхи підвищення фінансового стану підприємства за допомогою інвестування;

- охарактеризувати загальний стан підприємства і його основні фінансові показники;

- обґрунтувати потребу в інвестиціях для оновлення матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств;

- розробити інвестиційний проекту та обґрунтування економічних та фінансових рішень щодо нього.

Об'єктом дослідження є інвестиційна діяльність СТОВ «Росія» в ринкових умовах.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних і практичних засад інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств в умовах трансформації земельних відносин.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою досліджень стали основні положення економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених з проблеми теорії і практики інвестування та земельних відносин, законодавчі та нормативні акти.

У процесі дослідження використано такі методи: абстрактно-логічний (теоретичне узагальнення і формування висновків); економіко-статистичний (аналіз сучасного стану і тенденцій інвестування сільськогосподарських підприємств); розрахунково-конструктивний (розробка бізнес-плану інвестиційного проекту, оцінка інвестиційної привабливості, обґрунтування потреби в інвестиціях); експертний (установлення значущості окремих показників в інтегральному показникові інвестиційної привабливості); монографічний (вивчення тенденцій інвестиційної діяльності досліджуваних підприємств) та ін.

Наукова новизна одержаних результатів. До основних результатів дослідження, що відображають наукову новизну, розкривають зміст дисертації та виносяться на захист, належать такі:

- запропоновано методику оцінки інвестиційної привабливості сільськогосподарських підприємств, яка враховує особливості формування ринку земель сільськогосподарського призначення, динаміку та нормативні значення оцінних показників і на відміну від відомих методичних підходів дає змогу оцінити інвестиційну привабливість підприємства в умовах трансформації земельних відносин;

- структуру бізнес-плану інвестиційного проекту сільськогосподарських підприємств шляхом запровадження та розробки розділу «Землекористування підприємства»;



1. АНАЛІЗ МЕТОДІВ РОЗРОБКИ ТА ВПРОВАДЖЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ З МЕТОЮ ПОЛІПШЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Огляд законодавчих і нормативних актів, на підставі яких здійснюється інвестиційна діяльність підприємства

В Україні створено законодавчо-нормативну базу для діяльності іноземних інвесторів у агропромисловому виробництві. Умови такої діяльності для національних та іноземних інвесторів в Україні однакові.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання. Всі суб'єкти права власності рівні перед Законом. У ч. 41 Конституції України закріплено непорушність права приватної власності. Інвестиційну діяльність на території України регулюють понад 200 нормативних документів. Основним чинним законодавчим актом регулювання діяльності іноземних інвесторів у державі є Господарський кодекс України , який доповнюється законодавчими актами різного рівня. Водночас прийнято спеціальні закони, які загалом або значною мірою регулюють інвестиційну діяльність, в тому числі й іноземних інвесторів. Це, зокрема, Закони України „Про режим іноземного інвестування”, „Про захист іноземних інвестицій в Україні”, „Про інвестиційну діяльність”, „Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків”, „Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження”, „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”, „Про інноваційну діяльність”, „Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні”, „Про захист іноземних інвестицій на Україні”.

Крім того, ряд рамкових законів містять окремі норми, що регулюють інвестиційну діяльність, наприклад, Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність”, „Про підприємництво”, „Про підприємства в Україні”. З 16 січня 2003 р. набув чинності Господарський кодекс України, втратили чинність Закони України „Про підприємства в Україні”, „Про господарські товариства”, „Про банки і банківську діяльність”, „Про цінні папери та фондову біржу”, „Про приватизацію майна державних підприємств”, „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, „Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” та ряд інших актів.

Набули чинності укази Президента і постанови Кабінету Міністрів України „Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні”, Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора, затверджене постановою Кабінету Міністрів України. Відповідні нормативно правові акти ввели такі державні органи щодо регулювання інвестиційної діяльності як Національний банк України - постанова „Про врегулювання питань іноземного інвестування в Україну”, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України - рішення „Щодо обслуговування розміщення та продажу цінних паперів українських емітентів або документів, які підтверджують зобов'язання, що випливають з прав, засвідчених цінними паперами українських емітентів або документів, які підтверджують зобов'язання, що випливають з прав, засвідчених цінними паперами українських емітентів у межах України”. Діють і нетипові документи, наприклад, документи програмного характеру (Програма розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки). На правову підтримку інвестиційних процесів спрямовано офіційні роз'яснення Конституційного Суду України, а також роз'яснення Вищого господарського суду України, Державної податкової адміністрації України, Державної митної служби України та інших відомств.

Важливим правовим джерелом у регулюванні іноземних інвестицій є міжнародні договори, укладені Україною з багатьма країнами - двосторонні угоди про заохочення і захист інвестицій (капіталовкладень), про усунення подвійного оподаткування. Поки що частка багатосторонніх договорів за участю України залишається відносно невисокою. При цьому слід мати на увазі, що договори, укладені колишньою Українською РСР і СРСР продовжують діяти у зв'язку з правонаступництвом України.

З огляду на інвестиційну діяльність найбільш вагомими серед законодавчих актів є наступні.

Господарський кодекс України прийнятий 16 січня 2003 р. (зі змінами і доповненнями в нормативно-законодавчий базі станом на 1 вересня 2006 р.) регулює питання пов'язані з іноземними інвестиціями. Він визначає поняття іноземного інвестора, види іноземних інвестицій, форми здійснення іноземних інвестицій (ст. 390-392), принципи оцінки іноземних інвестицій, доповнює поняття „правового режиму іноземних інвестицій”, встановлює правові норми „державної реєстрації іноземних інвестицій”, діяльності суб'єктів господарювання з іноземними інвестиціями в Україні” (ст. 393, 394, 396). Господарський кодекс України також визначає мінімальні частки іноземних інвестицій в статутному фонді підприємства з іноземними інвестиціями - 10% (ст. 396) та затверджує наступні гарантії здійснення іноземних інвестицій (ст. 397), переказу та використання доходів від іноземних інвестицій іноземним інвесторам у разі припинення інвестиційної діяльності (ст. 398) тощо.

Крім того, важливе значення для регулювання діяльності іноземних інвесторів має Закон України „Про режим іноземного інвестування”, прийнятий Верховною Радою України 19 березня 1996 р. Цей Закон визначає види і форми іноземного інвестування в Україні, загальний порядок реєстрації та контролю за здійсненням іноземних інвестицій, загальні засади функціонування підприємств з іноземними інвестиціями, здійснення іноземних інвестицій на основі концесійних договорів, договорів (контрактів) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності. Значну увагу в Законі приділено питанням іноземного інвестування у спеціальних (вільних) економічних зонах та розгляду спорів за участю іноземних інвесторів. Згідно із Законом України „Про режим іноземного інвестування” може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності для окремих інвестиційних проектів із залученням іноземних інвестицій, які реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій.

Закон також встановлює момент набуття підприємством статусу підприємства з іноземними інвестиціями - день зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Ним також визначено порядок та умови звільнення від обкладення митом майна, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями.

Закон України „Про інвестиційну діяльність” від 18 березня 1991 р. визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України, зміст прав, інтересів і відповідальності суб'єктів інвестиційної діяльності. Поряд з поняттям і видами іноземних інвестицій, а також суб'єктів і об'єктів інвестиційної діяльності, визначено порядок здійснення та загальні засади державного регулювання цієї діяльності в Україні .

Закон України „Про захист іноземних інвестицій на Україні” від 10 вересня 1991 р. визначає положення щодо захисту інвестицій, прибутків, законних прав та інтересів іноземних інвесторів на території держави, наголошує на необхідності дотримуватись законодавства України іноземними інвесторами та не завдавати шкоди її державним, соціальним та економічним інтересам, гарантує перерахування за кордон прибутків іноземних інвесторів, отриманих на законних підставах, дають можливість реінвестувати прибутки на території України, встановлює порядок сплати податків іноземними інвесторами .

Закон „Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р. спрямований на впровадження правового регулювання зовнішньо-економічної діяльності, включаючи зовнішню торгівлю, економічне, науково-технічне співробітництво, спеціалізацію та кооперацію в галузі виробництва, науки і техніки, економічні зв'язки в будівництві, на транспорті, експедиторських, страхових, розрахункових кредитних та інших банківський операцій, надання різноманітних послуг. Відповідно до ст. 24 Закону „ Про зовнішньоекономічну діяльність” на території України „можуть запроваджуватись спеціальні економічні зони різного типу.

Закон України „Про банки і банківську діяльність” визначає правові основи банків, порядок створення і основні принципи їх діяльності відповідно до Декларації про державний суверенітет України та Закону України „Про економічну самостійність Української РСР”. Йдеться про умови створення комерційних банків, у тому числі й за участю іноземних фізичних і юридичних осіб, вимоги до оформлення установчих документів банків.

Закон України „Про цінні папери та фондову біржу” зокрема передбачає особливості реєстрації фондових бірж і змісту їхніх установчих документів.

1.2 Мета і методи розробки та впровадження інвестиційного проекту

Проведений аналіз різних точок зору економістів на сутність поняття «інвестиції» дав можливість дійти висновку, що інвестиції треба розглядати з позиції мікро- і макроекономіки, теорії фінансів, економічного ризику, що зумовлює уточнення їх економічної сутності. Економічна сутність інвестицій полягає у вкладенні грошових матеріальних і нематеріальних активів в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку або інших вигод, що базуються на ринкових принципах і пов'язані з факторами часу, ризику і ліквідності, сприяють прискоренню економічного зростання і розвитку, приросту капіталу на мікро- і макрорівнях.

Основними джерелами інвестування підприємств в сучасних умовах мають стати власні засоби як найдешевше джерело інвестицій, прямі іноземні та вітчизняні інвестиції, залучення яких сприятиме прискоренню запровадження інновацій у виробництві.

В умовах обмежених інвестиційних ресурсів та мінливості ринкового середовища значно зросла роль аналізу ефективності інвестицій, розширено коло його завдань щодо обґрунтування вибору інвестиційних проектів. Аналіз інвестиційної діяльності підприємства має визначати його інвестиційну привабливість, провести аналіз інвестиційних проектів, здійснити ретроспективну оцінку інвестицій. Водночас аналіз ефективності інвестицій є засобом, за допомогою якого можна оцінити і вибрати найоптимальніший проект, надати про нього всебічну та об'єктивну інформацію для прийняття зважених управлінських рішень в контексті фінансового аналізу інвестиційних проектів.

Висвітлено основні завдання аналізу ефективності інвестицій: розрахунок прибутку і грошових потоків у процесі реалізації проектів; здійснення оцінки їх ефективності; виявлення впливу чинників ризику на їх прибутковість; вибір оптимальних проектів за показниками ефективності та ризику [19, 38].

Викладено інструментарій аналізу ефективності інвестицій в контексті визначених його завдань, що включає: прийоми оцінки ефективності інвестицій статичні, за допомогою яких можна розрахувати рентабельність інвестицій, термін їх окупності, середню ставку прибутковості інвестицій; прийоми ефективності інвестицій з врахуванням концепції дисконтування (чиста теперішня вартість проекту, індекс прибутковості інвестиційного проекту, термін окупності інвестицій дисконтний, внутрішня ставка прибутковості, модифікована внутрішня ставка прибутковості); способи прогнозування показників (екстраполяція тренду, рівень споживання, еластичність попиту за доходом, ціною, регресійні моделі, експертні методи); методи аналізу ризиків інвестиційних проектів (статистичний, аналогій, ставки процента з поправкою на ризик, критичних значень, «дерева рішень», чутливості, беззбитковості проекту, аналіз сценаріїв, імітаційне моделювання).

При застосуванні певних способів і прийомів аналізу ефективності інвестицій треба враховувати особливості діяльності підприємств конкретної галузі, сучасні умови їх господарювання, стан зовнішнього середовища, наявність достатньої інформаційної бази, набору показників, які необхідно спрогнозувати, технічного і програмного забезпечення аналізу.

Основна проблема ринкових відносин - проблема грошей. Гроші як товар за умов інфляції існують у надлишку, або ж (хоч як це не парадоксально), відчувається їх гостра нестача.

Суспільство розподіляється на два прошарки. Більша частина населення не знає, як заробити гроші, натомість менша частина - більш активна, не знає, як їх використати. Такі умови створюють сприятливе середовище для розвитку кредитно-інвестиційних відносин.

На сучасному етапі розвитку інвестиційна активність індивідуальних інвесторів та юридичних осіб передбачає вкладання надлишкових (тимчасово вільних) коштів не в один, а бажано у велику кількість інвестиційних обґєктів, генеруючи цим самим певну їх сукупність.

Такий метод одержав назву «портфельне інвестування».

Інвестиційний портфель - це цілеспрямовано сформована сукупність обґєктів фінансового та реального інвестування, що призначена для реалізації попередньо розробленої стратегії відповідно до інвестиційних цілей, визначених у цій стратегії.

Принципи формування інвестиційного портфеля:

- Відповідність складу портфеля інвестиційній стратегії компанії.

- Обовґязкова оцінка всіх можливих альтернатив для кожного проекту.

- Забезпечення прийнятних для компанії співвідношень (пропорцій) між основними цілями: прибутковістю, зростанням капіталу, мінімізацією ризику та ліквідністю.

- Колегіальність (для компанії) у прийнятті рішень щодо складу портфеля.

- Забезпечення відповідальності та керівництва портфелем відповідно до статуту корпорації (господарського товариства) [11, 89].

Портфель реальних проектів формується, як правило, з середньострокових і довгострокових інвестицій. В окремих випадках до портфеля можуть включатися і короткострокові проекти - придбання підприємств і виробництв, обладнання, що не потребує монтажу, незавершених обґєктів, іншої нерухомості. До короткострокових реальних інвестицій можна віднести також проекти реконструкції та технічного переозброєння підприємств, строки проведення яких не перевищують одного року.

Принцип обовґязкової оцінки можливих альтернатив диктує необхідність розрахунку економічної ефективності інвестицій за всіма можливими варіантами реалізації проекту: нове будівництво, реконструкція та розширення, технічне переозброєння діючого підприємства або незакінченого обґєкта тощо. Зрозуміло, врахувати всі можливі варіанти дуже складно, проте, необхідно намагатися оцінити якомога більшу кількість таких варіантів.

Забезпечення прийнятних для компанії співвідношень між: основними цілями зумовлюється взаємозвґязком цих цілей, з одного боку, та різним характером і спрямуванням компаньйонів - з іншого.

Як правило, прибутковість знаходиться у зворотній залежності до зростання капіталу, ліквідності і ризику. Проте, залежно від приорітетності цілей і спрямувань компаньйонів, інвестиційні менеджери повинні виробити певні пропозиції щодо значень цих показників, які приймаються компанією загалом.

Колегіальність у прийнятті рішень про склад проекту визначає необхідність єдності думок (консенсусу), оскільки кожний компаньйон відповідає своїм капіталом (часткою) за реалізацію проекту і сподівається на одержання певного прибутку на вкладений капітал.

Відповідальність за техніко-економічне обґрунтування, відбір проектів і формування портфеля несуть інвестиційні менеджери (розпорядники проектів).

Як правило, розпорядниками здійснюється оперативне керівництво портфелем. Розпорядники проектів підзвітні керівництву компанії і Раді засновників.

Портфель цінних паперів формується, як правило, після визначення інвестиційної політики компанії, а також після формування портфеля реальних інвестицій.

Методи формування і оцінки портфеля цінних паперів є одним із головних у сучасній економічній теорії ринку. Потрібно зазначити, що за останні роки було присуджено декілька Нобелівських премій за розробки, повґязані з окремими аспектами цієї проблеми.

Управління портфелем потребує логічного підходу і дає найкращі результати після ретельного аналізу потреб інвестора, а також після доступних для включення в портфель інвестиційних інструментів. При формуванні портфеля повинні враховуватися такі умови: необхідний рівень поточного доходу, збереження капіталу, приріст капіталу, податкові аспекти, ризик тощо.

Будь-які з цих факторів та їх комбінації відіграють значну роль при визначенні типу портфеля, що підходить для певного інвестора.

За теперішніх умов портфель може формуватися як сукупність певної кількості обґєктів реального чи фінансового інвестування, або ж за рахунок певного виду фінансових інструментів, тобто для субґєктів інвестиційної діяльності, відповідно до законодавства, зумовлюється можливість формувати інвестиційні портфелі певного виду (видів).

Формування кредитного портфеля є прерогативою комерційних банків, хоча у багатьох країнах ця діяльність дозволена також іншим елементам небанківської системи.

Позичка - це вкладання коштів на відносно короткий період часу за умови повернення її або її еквівалента в сумі, що перевищує початкову на суму відсотків за позичкою. Інвестування, на відміну від позички, - це використання грошей з метою одержання прибутку впродовж відносно довгого проміжку часу, причому до того моменту, коли вкладені кошти будуть повернені до банку [26, 78].

Клієнт звертається до банку з метою одержання коштів, яких йому бракує на певний момент для здійснення підприємницької діяльності. Він, як правило, є ініціатором кредитної угоди. У свою чергу банк ініціює вкладання коштів у цінні папери з метою одержання прибутку.

При кредитуванні банк є головним і єдиним або одним з небагатьох кредиторів, натомість інвестування передбачає значну кількість кредиторів (акціонерів). З цього можна припустити ще одну відмінність між портфелями: надання позички зумовлює особисті стосунки між боржником і кредитором, тим часом інвестування є відокремленою знеособленою діяльністю.

Формування та управління кредитним та інвестиційним портфелями тісно повґязані між собою. Оскільки позичкові та інвестиційні операції є для банку найбільш прибутковими, то, як правило, саме вони значною мірою визначають рівень ризику банківської діяльності. Тому банки зобовґязані підтримувати оптимальну структуру своїх активів і відповідно до економічної ситуації змінювати її або на користь позичок, або на користь інвестицій.

За певних умов банк може відчути гостру потребу в ресурсах внаслідок вилучення клієнтами своїх внесків, різкого підвищення відсотків за кредити або одержання великої кількості заявок на кредити. Якщо потреба в коштах значно перевищує наявні ресурси, банк може зменшити розмір інвестиційного портфеля шляхом реалізації частки цінних паперів.

В окремих випадках, вивчивши фінансовий стан клієнта, банк приймає рішення про не поновлення кредиту і конвертацію виданої позички в акції підприємства-боржника. При цьому відбувається переміщення активів з позичкового в інвестиційний портфель.

Таким чином, особливістю формування інвестиційного портфеля комерційного банку є включення до нього цінних паперів двох рівнів:

- первинні резерви, призначені для одержання доходу;

- вторинні резерви, що можуть бути реалізовані з метою підтримання ліквідності.

Для мобілізації ресурсів і забезпечення ліквідності у першу чергу реалізуються цінні папери вторинного резерву, а якщо цього не досить - реалізується частка первинних резервів. При цьому активи переміщуються з інвестиційного до позичкового портфеля.

Таким чином, інвестиційна політика банку повинна передбачати дотримання певної пропорційності між первинним і вторинним резервами цінних паперів і, відповідно, між інвестиційним та позичковим портфелями.

Найбільш «ліберальними», з огляду на існуючі законодавчі обмеження, є операції з цінними паперами, їх придбання дозволено всім, починаючи з індивідуального інвестора і закінчуючи великими фірмами і корпораціями. Існують певні обмеження відповідно до емісії окремих видів фондових інструментів. Формування портфеля активів може здійснюватися за рахунок широкого спектра фондових інструментів, основними з яких є:

- державні та муніципальні облігації;

- акції відкритих акціонерних товариств;

- облігації підприємств;

- комерційні папери (векселі);

- сертифікати та опціони акцій;

- приватизаційні цінні папери;

- деривативи (похідні цінні папери);

- депозитні сертифікати банків, ощадні сертифікати та інше. Відповідно до цілей інвестування до портфеля включають фондові інструменти. Вкладання коштів у які має різну мету і формування яких знаходиться під впливом багатьох як субґєктивних, так і обґєктивних чинників, у тому числі: фінансових можливостей інвестора (внутрішнє джерело фінансування), можливостей залучення зовнішніх джерел фінансування з метою інвестування (вітчизняних та іноземних), інвестиційного клімату в державі, конґюнктури інвестиційного ринку, особистих якостей інвестора (агресивності економічної стратегії, схильності інвестора до ризику, спроможності ефективно керувати портфелем, здатності миттєво реагувати на зміни та приймати відповідні рішення тощо).

Проведений аналіз усіх чинників дає інвестору змогу зупинити свій вибір на одній або декількох цілях, відповідно до яких формується інвестиційний портфель. Сформований портфель може бути віднесено до того чи іншого типу, що вимагає відповідних методів управління та нагляду.

Будь-який інвестиційний портфель формується згідно з принципами, які випливають з інвестиційної стратегії. Основним вважається слідуючий принцип:

Принцип відповідності складу портфеля інвестиційній стратегії компанії передбачає залучення до портфеля таких проектів, які повинні забезпечити інвестору реалізацію його стратегічних цілей. Природно, що, залежно від статусу інвестора, цілі, що переслідуються ним, можуть бути різними. Навіть більше, субґєкти підприємництва із змішаною формою власності (приватною і державною) можуть мати свої домінуючі та альтернативні цілі.

Сьогодні вже очевидно, що без бізнес-плану не можна управляти виробничою діяльністю. Складання бізнес-плану -- нагальна потреба, продиктована виробничою діяльністю. Робота над планом -- це робота над організацією виробничої діяльності. Запорукою успіху підприємницької діяльності є успішний початок справи. Процес складання бізнес-плану є специфічним у кожному конкретному випадку. Тому практично неможливо дати якусь універсальну (стандартну) схему його розробки.

Найбільш складною є процедура опрацювання бізнес-плану для започаткування нового бізнесу. Узагальнення підприємницького досвіду дає змогу виділити в процесі розробки такого бізнес-плану три стадії: початкову, підготовчу, основну [16, 147].

Якщо йдеться про розробку бізнес-плану для розширення вже наявного бізнесу, то необхідність у початковій стадії відпадає. Обґрунтовуючи проект удосконалення діяльності підприємства, теж можна обмежитися лише основною стадією. Розглянемо докладніше кожну зі стадій розробки бізнес-плану.

Початкова стадія. Опрацювання бізнес-плану для заснування нового бізнесу починається з розробки концепції, тобто тих принципових рішень, які закладаються в його основу. У межах роботи над концепцією майбутнього бізнесу:

1) здійснюється пошук підприємницької ідеї;

2) вибирається сфера діяльності;

3) обґрунтовується доцільна форма організації бізнесу;

4) приймається рішення щодо способу започаткування бізнесу.

Найвідповідальнішим етапом, від якого багато в чому залежать усі інші рішення щодо створення бізнесу, є пошук ідеї майбутнього бізнесу. Джерелами таких ідей найчастіше бувають: вивчення запитів і побажань споживачів; критичний аналіз товарів, які випускають інші фірми; бесіди з продавцями торговельних закладів; вивчення технічної літератури та патентної інформації; результати власних досліджень і розробок. Для пошуку підприємницьких ідей використовуються різноманітні методи ("мозкового штурму", конференції ідей, "колективного блокнота", контрольних запитань, фокальних об'єктів тощо).

Вибір сфери підприємницької діяльності (виробництво, оптова торгівля, роздрібна торгівля, послуги, будівництво, фінансова діяльність тощо) відбувається з урахуванням:

1) суті та спрямованості самої ідеї майбутнього бізнесу;

2) особистих факторів (власний практичний досвід та потенціал, наявність відповідної освіти та знань, відповідність сфери бізнесу інтересам і вподобанням самого підприємця);

3) зовнішніх факторів (реальна економічна ситуація, законодавче заборонені сфери й види діяльності, необхідність ліцензування діяльності, державні пріоритети в розвитку окремих галузей, сучасні й майбутні потреби споживачів, ступінь конкуренції в галузі, стадії життєвого циклу виробів, наявність необхідних ресурсів, інші специфічні зовнішні фактори).

Будь-яка підприємницька діяльність відбувається в межах певної організаційної форми. Процедура вибору організаційно-правової форми бізнесу передбачає:

1) визначення форм організації бізнесу, які відповідають законодавству України;

2) визначення особливостей, переваг і недоліків кожної з цих форм;

3) визначення критеріїв вибору форми організації бізнесу (ступінь відповідальності, ситуація з податками, обсяг фінансових потреб для започаткування бізнесу, ступінь контролю за фірмою, можливість залучення інших власників, наявність управлінських здібностей у підприємця, можливість зростання бізнесу в майбутньому чи простота його ліквідації);

4) безпосередній вибір форми організації бізнесу.

До основних питань опрацювання концепції майбутнього бізнесу належить також вибір способу започаткування бізнесу. Традиційно розглядають три основні способи започаткування бізнесу:

1) створення нового підприємства "з нуля";

2) придбання фірми, що вже існує;

3) придбання франшизи, тобто ліцензії, яка надає підприємцеві (фірмі) право на продаж (виробництво, заняття певною діяльністю) товарів чи послуг, у великої фірми, яка вже добре відома споживачам.

Підготовча стадія. Наявність концепції власної справи ставить перед підприємцем велику кількість цілком конкретних запитань. Чим його бізнес відрізнятиметься від бізнесу конкурентів? Що сприятиме або заважатиме його становленню та розвитку? На які конкурентні переваги слід орієнтуватися? Якими мають бути програма дій та пріоритети діяльності майбутнього бізнесу? Отримати відповіді на них -- це завдання підготовчої стадії розробки бізнес-плану. Відтак на підготовчій стадії:

1) збирається та аналізується маркетингова, виробнича, фінансова й загальноекономічна інформація про майбутній бізнес (процес формування інформаційного поля бізнес-плану). Чим більше інформації буде зібрано, тим більш обґрунтованими будуть наступні розрахунки;

2) з'ясовуються сприятливі можливості та загрози розвитку бізнесу в зовнішньому середовищі. Для вивчення факторів зовнішнього середовища всю їх сукупність, як правило, поділяють на три групи: загальноекономічні фактори, галузеві фактори, конкуренти;

3) оцінюються сильні та слабкі сторони фірми. Сильні сторони фірми -- це її особливі, унікальні або принаймні оригінальні способи конкурентної боротьби. Слабкі сторони -- це те, в чому фірма відстає від конкурентів;

4) визначається місія фірми, тобто головне призначення, специфічна роль, особливий шлях у бізнесі, що відрізнятимуть її від конкурентів;

5) формулюються конкретні цілі діяльності фірми, тобто чітко визначається те, чого фірма хоче досягти за певний проміжок часу;

6) аналізуються стратегічні альтернативи та вибирається стратегія діяльності фірми. Вибираючи стратегію, підприємець, як правило, орієнтується на одну з можливих типових стратегій бізнесу: контроль за витратами, диференціацію; фокусування [27, 195].

Основна стадія -- це безпосереднє опрацювання бізнес-плану. Головна мета цієї стадії -- довести економічну доцільність створення даного бізнесу, переконливо показати, як саме гроші чи інші ресурси потенційного інвестора забезпечать йому очікуваний зиск. Інвестор має побачити прибуток не після, а до того, як вкладе гроші в запропонований проект. Звичайно, зробити це можна за допомогою ретельно підготовленого бізнес-плану. При цьому сформульовані на початковій і підготовчій стадіях концепція, місія, цілі та стратегія майбутнього бізнесу утворюють "каркас" бізнес-плану, визначають його спрямованість, логіку побудови і зміст відповідних розділів.

1.3 Розробка та впровадження інвестиційних проектів

Ефективність роботи підприємств багато в чому залежить від ефективного вкладання коштів як в короткострокові, так і в довгострокові інвестиції. Останні здійснюються на тривалий період, що перевищує один рік, піддані суттєвому впливу ризику та невизначеності. Протягом останніх років інвестиції в сільськогосподарські підприємства України більшою частиною спрямовані на підтримку їх основних фондів та часткову модернізацію виробництва. Питання удосконалення системи оцінки інвестиційних проектів сільського підприємства, яка враховує особливості сучасної української економіки, є актуальним та витребуваним практикою господарювання сільськогосподарських підприємств в Україні.

Теорії та практиці управління інвестиційними проектами присвячено багато зарубіжних фундаментальних досліджень: Александер Г., Бейлі Дж., Бернс В., Боді З., Брігхем Ю., Ван Хорн Дж., Гітман Л.Дж., Джонк М.Д., Марковіц Г., Мілер М., Моділ'яні Ф., Самуельсон П., Тобін Д., Хавранек П.М., Хелферт Е., Шарп У. В Україні дану проблему досліджували такі вчені: Амоша О.І., Бланк І.А., Борщ Л.М., Вітлинський В.В., Галушко О.С., Ковальчук К.Ф., Максимов С.В., Савчук В.П., Плаксієнко В.Я., Чумаченко М.Г. та інші дослідники.

Аналіз теоретичної та нормативної бази свідчить, що незважаючи на суттєвий вклад, який внесли вітчизняні та зарубіжні вчені у вирішення проблеми визначення ефективності інвестицій, існуюча система оцінки інвестиційних проектів не дозволяє зробити комплексну оцінку інвестиційного проекту, що реалізується на діючому сільськогосподарському підприємстві. Так, поза увагою залишились питання визначення обґрунтованої суми витрат на розробку і впровадження проекту, моніторингу інвестиційних витрат, механізму визначення доходної частини проекту, що реалізується на діючому сільськогосподарському підприємстві, а також оцінка та вибір інвестиційного проекту з врахуванням його фінансових, економічних, технічних та соціальних характеристик.

У зв'язку з цим існує потреба у розробці методичних положень щодо наукового обґрунтування управлінських рішень з вибору до реалізації інвестиційного проекту на сільськогосподарському підприємстві. Вибір предмету дисертаційного дослідження обумовлений необхідністю забезпечення сталого розвитку підприємств на основі ефективного використання їх ресурсів.

Цикл проекту (ЦП) є базовими елементом концепції проектного аналізу. Життєвий цикл проекту - це час від першої затрати до останньої вигоди проекту. Він відображає розвиток проекту, роботи, які проводяться на різних стадіях підготовки, реалізації та експлуатації проекту. До поняття ЦП входить визначення різних стадій розробки й реалізації проекту.ЦП являє собою певну схему або алгоритм, за допомогою якого відбувається встановлення певної послідовності дій при розробці та впровадженні проекту.

Життєві цикли проекту визначають:

- яка робота має бути зроблена на кожній фазі;

- хто має бути залучений до проекту у кожній фазі.

Ступінь деталізації і термінологія опису відповідних процедур залежать від характеру проекту, предметної культури, поставлених завдань, наявних ресурсів і, можливо, уподобань та смаків проектного аналітика.Реалізація проекту вимагає виконання певної кількості різноманітних заходів і робіт, які для зручності розгляду можна поділити на дві групи: основна діяльність і діяльність із забезпечення проекту. Такий поділ є поділом процесу реалізації проекту на фази і стадії, оскільки ці види діяльності часто не співпадають у часі [13, 49].

До основної діяльності звичайно відносять аналіз проблеми, формування цілей проекту, базове та детальне проектування, виконання будівельно-монтажних і пусконалагоджувальних робіт, здавання проекту, експлуатацію проекту, ремонт, обслуговування та демонтаж обладнання тощо.

Діяльність по забезпеченню проекту, в свою чергу, може бути поділена на організаційну, правову, кадрову, фінансову, матеріально-технічну, комерційну та інформаційну.

Єдиного й однозначного підходу до розподілу цих робіт у логічній послідовності та у часі не існує. При визначенні кількості фаз та етапів виконання проекту визначальними є цілі й умови реалізації проекту.Деякі керуючі проектом вважають корисним використовувати життєвий цикл проекту як наріжний камінь для управління проектами. Життєвий цикл означає, що проекти мають обмежений відрізок часу існування, і що існують передбачувані зміни в рівні зусиль і уваги до життя проекту. У літературі з аналізу та управління проектами використовуються різні підходи при поділі реалізації проекту на фази. Так, у Німеччині переважае підхід, що грунтуетьтся на основній діяльності - аналізі проблем, розробці концепції та детальному поданні проекту, використанні результатів його реалізації, ліквідації об'єктів проекту.

У публікаціях деяких російських авторів пропонується розглядати три фази проекту - концептуальну, контрактну і фазу реалізації проекту. З огляду на запропоноване розрізнення концептуальна фаза має такі стадії: розробка концепції проекту, оцінка життєдіяльності проекту, планування проекту, розробка вимог до проекту, вибір і придбання земельної ділянки.Програмою промислового розвитку ООН (UNIDO) запропоновано своє бачення проекту як циклу, що складається з трьох окремих фаз - передінвестиційної, інвестиційної та експлуатаційної.

Передінвестиційна фаза має такі стадії: визначення інвестиційних можливостей, аналіз альтернативних варіантів і попередній вибір проекту - попереднє техніко-економічне обґрунтування, висновок по проекту і рішення про інвестування.

Інвестиційна фаза має такі стадії: встановлення правової, фінансової та організаційної основ для здійснення проекту, придбання і передача технологій, детальне проектне опрацювання і укладання контрактів, придбання землі, будівельні роботи і встановлення обладнання, передвиробничий маркетинг, набір і навчання персоналу, здача в експлуатацію та запуск.

Фаза експлуатації розглядається як у довгостроковому, так і у короткостроковому планах. У короткострокому плані вивчається можливе виникнення проблем, пов'язаних із застосуванням обраної технології, функціонуванням обладнання або з кваліфікацією персоналу. У довгостроковому плані до розгляду береться обрана стратегія та сукупні витрати на виробництво і маркетинг, а також надходження від продажу.Універсальним підходом до визначення робіт, які відносяться до різних фаз і стадій ЦП, є підхід Всесвітнього банку.

Це ідентифікація, розробка, експертиза, переговори, реалізація та завершальна оцінка. Ці стадії об'єднані в дві фази: фаза проектування - перші три стадії; фаза впровадження - останні три стадії. 

Загальні властивості стадій життєвого циклу

Перша стадія циклу - ідентифікація - стосується вибору або генерування таких грунтовних ідей, які можуть забезпечити виконання важливих завдань розвитку. На цій стадії слід скласти перелік усіх можливих ідей, придатних для досягнення цілей економічного розвитку. На подальших стадіях циклу проекту ці та інші ідеї буде уточнено і піддано дедалі ретельнішому аналізові в міру просування по стадіях проекту з метою остаточного визначення тієї комбінації заходів, що найкращим чином забезпечить досягнення цілей проекту. Ідеї, відображені на першій стадії, повинні відповідати деяким широким критеріям здорового глузду, а саме умовам, що прибуток від реалізації проекту перевищить витрати на його здійснення.

Після того, як проект пройшов першу стадію циклу (ідентифікацію), необхідно прийняти рішення, чи варто продовжувати розгляд ідеї. Стадія розробки. Для цього потрібне послідовне уточнення проекту за всіма його параметрами, а саме за його технічними характеристиками, врахування його впливу на довколишнє середовище, ефективності та фінансової здійснимості, прийнятності з соціальних і культурних міркувань, а також масштабності організаційних заходів.

Розробка проекту включає звуження кола запропонованих на першій стадії циклу ідей шляхом детальнішого їх вивчення. Можливе проведення кількох типів досліджень, у тому числі попередне інженерне проектування, аналіз економічної та фінансової здійснимості, розгляд систем адміністративного управління, які необхідні для успішного здійснення проекту та подальшої його експлуатації, оцінка альтернативних варіантів під поглядом захисту навколишнього середовища, оцінка впливу проекту на місцеве населення та його найвразливіші групи тощо. Чим більше ми знаємо про різні підходи до управління проектом, тим більше можливості маємо забракувати невдалі варіанти й приступити до детального вивчення обраного проекту [10, 103].

Експертиза забезпечує остаточну оцінку всіх аспектів проекту перед запитом чи рішенням про його фінансування. На заключному етапі розробки проекту готується детальне обґрунтування його доцільності та здійснимості із зазначенням тих компонентів проекту, які дадуть максимальний прибуток.

На стадії експертизи увага, як правило, зосереджуеться на оптимальному варіанті. Провадиться докладне вивчення фінансово-економічної ефективності, факторів невизначеності й ризиків, а також окремих змін у керівництві або політиці, які можуть вплинути на успіх здійснення проекту.

На стадії переговорів інвестор і замовник, який хоче одержати фінансування під проект, докладають зусиль для того, щоб дійти згоди щодо заходів, необхідних для забезпечення успіху проекту. Досягнуті домовленості потім оформлюються як документально застережені юридичні зобов'язання. Після проведення переговорів складається протокол намірів, меморандум або інші документи, що відображають досягнуті домовленості.Під реалізацією проекту розуміють виконання необхідних робіт для досягнення його цілей. На стадії реалізації провадиться контроль і нагляд за всіма видами робіт чи діяльності в міру розвитку проекту. Порядок проведення контролю та інспекції має бути погоджено на стадії переговорів.

На стадії завершальної оцінки визначається ступінь досягнення цілей проекту, із набутого досвіду робляться висновки для його використання в подальших проектах. У перебігу цієї стадії треба порівняти фактичні результати проекту із запланованими.

Загальні властивості фаз життєвого циклу полягають у наступному:

1) матеріальні витрати та кількість залученого до проекту персоналу спочатку низькі, згодом зростають і швидко йдуть угору, коли проект наближається до завершення;

2) імовірність успішного завершення проекту є найменшою, а ризик і невизначеність відповідно найвищими на початку проекту. Імовірність успішного завершення проекту поступово зростає в міру виконання проекту;

3) здатність зацікавлених осіб впливати на остаточні властивості продукту проекту і на остаточну вартість проекту найвища на початку виконання проекту, але з часом поступово стає нижчою. Основною причиною є те, що витрати на зміни й виправлення помилок загалом зростають в міру виконання проекту. Цю ситуацію можна представити графічно.

Головне в процесі виділення фаз, стадій та етапів проекту полягає у позначенні деяких контрольних точок, під час проходження яких використовуеться додаткова (зовнішня) інформація і визначаються або оцінюються можливі напрями проекту. В будь-якому разі, прийнятий поділ відображає взаємодію проекту з середовищем (діючий механізм регулювання економіки країни, політики держави, існуюче становище в економіці тощо).На практиці життєвий цикл проекту використовується деякими проектними групами для визначення часу виконання основних завдань протягом виконання проекту в цілому. Наприклад, група дизайну може спланувати основні зусилля на стадії визначення, у той час як група якості, природно, зосереджує свої основні зусилля на останніх стадіях життєвого циклу проекту. Якщо в організації є цілий портфель проектів, що виконуються одночасно, і кожний з них перебуває у своїй стадії життєвого циклу, то ретельне планування і управління і на рівні організації, і на рівні проекту є украй важливим.

Наведено характеристику галузі, в якій виявлено зменшення рівня виробництва та споживання продуктів, значне зношення основних виробничих засобів, відсталу технологію виробництва, що є головною причиною виготовлення продукції низької конкурентоспроможності. Водночас у галузі спостерігається коливання цін на сировину і готову продукцію, що зумовлює зміни обсягів заготівлі сировини, виготовлення продукції. Складність технологічного процесу виробництва продуктів обумовлює необхідність посилення технологічної дисципліни, зменшення рівня енерго- та матеріаломісткості, удосконалення організації виробництва, раціонального витрачання ресурсів, поліпшення умов зберігання і реалізації продукції [29, 142].

Вплив організаційно-економічних особливостей галузі на результати і хід проведення аналізу ефективності інвестицій може проявитись через такі чинники: можливість збою у постачанні сировини; зміни цін на сировину і готову продукцію; зниження попиту на продукти; можливість збоїв та виходу з ладу обладнання; порушення технологічного процесу виробництва продукції; можливість зниження якості менеджменту і маркетингу.

У роботі запропоновано організацію аналізу ефективності інвестицій у галузі здійснювати за такими напрямками: визначення суб'єктів і об'єктів аналізу; вибір організаційних форм його проведення залежно від організаційної структури управління підприємством і розподілу обов'язків між виконавцями; складання програми аналізу та інформаційне його забезпечення; аналітична обробка даних, оформлення і узагальнення результатів дослідження. Аналіз ефективності інвестицій для підприємств сільського господарства доцільно проводити у 3 етапи, що дозволяє забезпечити системність і комплексність аналізу і вже на перших його етапах мати початкове уявлення про ефективність інвестицій, а в подальшому - визначити її рівень із врахуванням впливу чинників ризику і невизначеності, розробити комплекс заходів для мінімізації їх впливу.

Для інформаційного забезпечення аналізу ефективності інвестицій у сільське господарство треба враховувати зовнішні та внутрішні джерела.

Інформація зовнішнього середовища має включати показники загальноекономічного розвитку країни, кон'юнктури інвестиційного ринку, діяльності контрагентів і конкурентів, стану і перспектив сировинного ринку, а внутрішнього - характеризувати систему постачання, стратегію і тактику виробничої діяльності, фінансові аспекти діяльності підприємства.

Запропонована методика аналізу ефективності інвестицій у сільське господарство, що включає: підготовку даних для аналізу відповідно з діючою практикою діяльності підприємств; визначення потреби у оборотних активах проекту, що дає можливість визначити мінімально необхідні оборотні активи у грошовій та матеріальній формі; розрахунок бази показників ефективності - статичних (прибуток від реалізації проекту після оподаткування), дисконтних (грошовий потік). Для розрахунку дисконтної ставки в аналізі ефективності інвестицій доцільно враховувати ціну конкретного джерела інвестування, а при використанні різних джерел визначати середньозважену вартість капіталу. В умовах нестабільної економічної ситуації запропоновано враховувати рівень інфляції у ставці дисконтування. Аналіз ефективності інвестиційних проектів у фактичному стані економічного середовища пропонуємо здійснювати за допомогою статичних (індекс рентабельності, термін окупності інвестицій) і дисконтних (чиста теперішня вартість проекту, прибутковість інвестицій, термін окупності дисконтний, внутрішня ставка прибутковості, модифікована внутрішня ставка прибутковості) показників ефективності інвестицій. Аналіз ризиків інвестиційних проектів для галузі необхідно здійснювати за якісною і кількісною оцінкою. При якісній оцінці ризику доцільно: виявити і проаналізувати чинники ризику, що впливають на інвестиційний проект, продіагностувати економічну ситуацію, пов'язану з ризиком; розділити чинники на керовані і некеровані; розробити відповідний спосіб дій для керованих чинників, який би переводив обтяжену ризиком ситуацію у більш сприятливу.

Для кількісної оцінки ризику у сільському господарстві запропоновано використовувати імітаційне моделювання, що забезпечує велику аналітичну можливість кінцевих результатів, найбільше підходить в умовах невизначеності стосовно цін на сировину, готову продукцію, щодо попиту на певні молокопродукти в умовах нестабільної економічної ситуації, дозволяє скоротити витрати праці і часу [12, 75].