Аналіз методів розробки та впровадження інвестиційного проекту з метою поліпшення фінансового стану підприємства

Прогнозування змінних величин в аналізі ризику методом імітаційного моделювання запропоновано здійснювати за допомогою регресійного аналізу, оскільки імітаційне моделювання вимагає некорельованості ситуацій, тому застосування регресії у даному випадку є коректним.



2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Загальна характеристика підприємства (засновницькі документи, форми власності; продукція - характер, тенденції ринку цієї продукції і т. д.)

Господарське товариство «Росія» (далі - «Товариство») є юридичною особою - товариством з обмеженою відповідальністю, що засноване на підставі установчого договору.

Найменування товариства: повне - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Росія»; скорочене - СТОВ «Росія».

Товариство має печатку з власним найменуванням, штампи, знак обслуговування та таке інше.

Власниками Товариства є його Учасники - особи, що зазначені у Договорі.

Товариство відповідає за своїми зобов'язаннями власним майном, на яке по закону може бути звернуто стягнення. Товариство не відповідає за зобов'язаннями держави і Учасників. Учасники відповідають за зобов'язаннями Товариства тільки в межах своїх вкладів до статутного фонду.

Місцезнаходження Товариства: Вінницька обл., Чернівецький р-н., с. Борівка, вул. Перемоги, 18.

Товариство створене з метою вирішення економічних і соціальних проблем та одержання прибутку.

Предметом діяльності Товариства в Україні є:

1) вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва;

2) виробництво борошна;

3) виробництво неочищеної олії та жирів;

4) видобування каменю для будівництва;

5) оптова торгівля зерном та кормами для тварин;

6) діяльність автомобільного вантажного транспорту.

Товариство в порядку диверсифікації може здійснювати іншу виробничо-господарську, фінансову та цивільно-правову діяльність, що не заборонена Законодавством.

Вищим органом Товариства є Збори Учасників (далі - «Збори»), що складаються з Учасників та їх представників. Збори обирають голову Зборів, що організує виконання рішень Зборів та дотримання регламенту їх роботи.

Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному фонді.

Збори можуть приймати рішення з будь-яких питань діяльності СТОВ «Росія». До виключної компетенції Зборів належить:

1) визначення основних напрямів діяльності Товариства, затвердження його планів та звітів про виконання;

2) внесення змін до установчих документів Товариства (в т. ч. змін до статутного фонду);

3) призначення і звільнення виконавчого органу та членів ревізійної комісії Товариства;

4) затвердження річних результатів діяльності Товариства; затвердження звітів і висновків ревізійної комісії; порядку розподілу прибутку та відшкодування збитків;

5) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб Товариства;

6) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів Товариства; визначення його організаційної структури;

7) визначення умов оплати праці посадових осіб Товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв;

8) припинення діяльності Товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу;

9) вирішення питання про придбання Товариством частки Учасників, умов передачі частки Учасника, що вибув з Товариства;

10) виключення Учасника з Товариства та прийняття в нього нових Учасників;

11) встановлення розміру, форми і порядку внесення Учасниками додаткових вкладів (внесків);

12) створення, реорганізація і ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень;

13) узгодження договорів, сума яких перевищує еквівалент $ 5000 (п'ять тисяч доларів США) за курсом Національного банку України.

За рішенням зборів частина їх повноважень може бути передана до компетенції інших органів Товариства.

Повідомлення про скликання Зборів надсилається у письмовій формі (в т. ч. факсом) з підтвердженням про отримання.

Виконавчим органом Товариства, що здійснює керівництво його поточною діяльністю, є Директор, який призначається Зборами, і вправі без довіреності здійснювати дії від імені Товариства. Директор формує апарат управління, очолює його і вирішує всі питання діяльності Товариства, крім тих, що входять до компетенції Зборів.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу Товариства здійснюється ревізійною комісією, яка обирається Зборами з числа Учасників (їх представників). Порядок її діяльності та кількісний склад затверджується Зборами. За рішенням Зборів ревізія може бути доручена аудиторській організації.

СТОВ «Росія» є власником майна, джерелами створення якого є: грошові та майнові вклади Учасників, доходи від господарської діяльності, кредити банків та інших кредиторів, доходи від цінних паперів, а також інші джерела, не заборонені Законодавством.

Звернення стягнення на майно Товариства проводиться лише за зобов'язаннями самого Товариства на підставі рішення органу по розгляду майнових спорів.

В СТОВ «Росія» можуть створюватися будь-які фонди, склад, порядок створення та використання яких визначаються Зборами.

Для відшкодування збитків в Товаристві створюється резервний фонд в розмірі 25 % статутного фонду за рахунок щорічних відрахувань - 5 % чистого прибутку Товариства.

Чистий прибуток знаходиться у повному розпорядженні СТОВ «Росія». Порядок його використання визначається Зборами.

Трудові відносини між СТОВ «Росія» і персоналом визначаються угодами (контрактами), які укладаються між ними згідно Законодавства.

Валютна виручка зараховується на валютний рахунок СТОВ «Росія» і використовується ним відповідно до Законодавства.

Припинення діяльності СТОВ «Росія» може відбувається шляхом реорганізації або ліквідації.

Реорганізація відбувається за рішенням Зборів.

Товариство ліквідується: за рішенням Зборів; за рішенням суду або арбітражного суду.

Грошові кошти, що належать Товариству, включаючи виручку від розпродажу його майна при ліквідації, після здійснення передбачених Законодавством розрахунків розподіляються між Учасниками пропорційно їх часткам у статутному фонді Товариства (Додаток А).

Аграрний сектор посідає важливе місце в економіці України, тут виробляється 11-15 % валової продукції, 12-16 % доданої вартості, однак на галузі сектору припадає лише 3,7-5,0 % усіх інвестицій в економіку країни. Сільське господарство України разом з іншими складниками АПК забезпечує близько 30 % валового внутрішнього продукту, зайнятість майже третини працюючого населення, виробництво 95 % товарів масового вжитку, утримання сільської поселенської мережі з 15 млн жителів.

До негативних тенденцій розвитку ринку сільськогосподарської продукції України доцільно віднести:

- зменшення валової продукції сільського господарства за останні 16 років у 15 разів порівняно з 1990 р. (відповідні показники становили 66101,6 та 104460,0 млн грн);

- зростання сукупного індексу витрат на виробництво продукції сільського господарства на 119,8 % порівняно з попереднім роком, у тому числі 113,6 % складали матеріально-технічні ресурси промислового походження;

- істотне зниження обсягів реалізації окремих видів продукції рослинництва, зокрема обсяг реалізації цукрових буряків у 1990 р. становив 43 283 тис. тонн, а у 2006 р. знизився майже у 2,6 разу і становив 16 430,6 тис. тонн, аналогічно картоплі - 1641 та 116,9 тис. тонн, овочів 4224 і 413,2 тис. тонн, плодів та ягід 1149 та 123,6 тис. тонн;

- зменшення кількості зернозбиральної техніки за останні 16 років у 1,2 разу;

- низька якість та безпека продовольчих товарів через виготовлення 59,3 % сільськогосподарської продукції приватними господарствами, що не володіють відповідною технікою і технологіями через брак фінансових ресурсів;

- низька мобільність та «старіння» сільського населення (переважна частка працюючих жителів сільської місцевості зайняті у виробничій сфері сільського господарства, вони важко пристосовуються до сучасних потреб ринку, при цьому значна частка людей працездатного віку перебувають у статусі нелегальних мігрантів у країнах ЄС) - це населення першою відчує на собі кризові явища після вступу України до СОТ, оскільки не зможе конкурувати на ринку сільськогосподарських продуктів з виробниками розвинених країн.

Водночас наявні позитивні зрушення у розвитку ринків сільськогосподарської продукції в Україні:

- зростання загального обсягу продукції сільського господарства за 2006 р. проти 2005 р. на 0,4 %, у т.ч. у сільськогосподарських підприємствах - на 4,2 %, хоча в господарствах населення відбулося певне скорочення - на 2,1 %;

- збільшення середньої заробітної плати найманих працівників у сільському господарстві: у 2006 р. цей показник становив 553 грн, що на 81 грн більше від прожиткового мінімуму у цей період;

- збільшення виробництва м'яса у січні 2007 р. на 12,7 % порівняно з січнем 2006 р., виробництва яєць - на 6,5 %, відповідно;

- зростання валового збору деяких сільськогосподарських культур у 2006 р. проти 2005 р.: соняшнику на 45,8 %, овочів на 3,9 %, баштанних культур на 51,1 %, цукрових буряків на 50 %;

Подальшому розвитку ринку сільськогосподарської продукції найбільше перешкоджають такі чинники:

1. Мораторій на продаж землі, який знижує інвестиційну активність у сфері виробництва сільськогосподарської продукції і обмежує кредитування банківськими установами сільськогосподарських виробників. Виробники не можуть використовувати земельні ділянки як заставу і таким чином мінімізувати ризики для банків та отримати кредит під нижчі відсотки.

2. Нерозвиненість в Україні сфери страхування кредитних та виробничих ризиків призводить до низького рівня фінансової активності суб'єктів господарювання на ринку сільськогосподарської продукції.

3. Технологічна відсталість цієї сфери порівняно з іншими країнами - загрозливими з точки зору продовольчої безпеки можна вважати значне зниження рентабельності основних видів продукції сільського господарства (зокрема у 2006 р. рівень рентабельності зерна становив 4,7 %, порівняно з 275,1 % у 1990 р., насіння соняшнику відповідно 20,3 % та 236,5 %, м'яса великої рогатої худоби - 9,3 % та 20,6 %).

Незважаючи на досить високий показник виробництва зернових та зернобобових культур на одну особу у 2006 р. - 731 кг, який перевищує аналогічний показник Австрії (633 кг), Білорусі (712 кг), Об'єднаного королівства (385 кг), Іспанії (616 кг), Італії (409 кг), Китаю (317 кг), Німеччини (626 кг), Польщі (776 кг), РФ (549 кг), Україна характеризується надзвичайно низьким показником урожайності зернових - 26 центнерів з одного гектара (для прикладу: у Нідерландах цей показник становить 82,2 ц/га, у Франції та Великобританії - 67,1 ц/га, у Швейцарії - 60,5 ц/га, у Німеччині - 66,2 ц/га, у Данії - 61,0 ц/га, в Угорщині - 54,8 ц/га, причому в більшості цих країн природно-кліматичні умови менш сприятливі, ніж в Україні). Аналогічна ситуація спостерігається і за іншими видами сільськогосподарської продукції. Варто зазначити, що площа ріллі в Україні становить 32,5 млн га (2,3 % загальносвітової площі), а частка чорноземних ґрунтів нашої країни у світовому масштабі становить 6,7 % (тобто 26,56 млн га). Отже, можна стверджувати про неефективне використання Україною свого потенціалу в цій сфері.

4. Монополізація ринку - на неї вказує відсутність кореляції між валовим виробництвом зерна, цукрового буряку, соняшнику, поголів'я корів, свиней, птиці, виробництвом м'яса та індексом споживчих цін. Можна припустити, що це пов'язано із значним впливом на споживчі ціни індексу цін на непродовольчі товари, проте це припущення не підтверджується, а отже, свідчить про істотний вплив на цінову кон'юнктуру суб'єктивних чинників (зокрема монополізації, тінізації та лобіювання інтересів окремих учасників ринку сільськогосподарської продукції). У цьому контексті доцільно згадати ситуацію навесні 2005 р., коли в усіх регіонах України відбулося значне підвищення цін на цукор у роздрібній торгівлі. За оцінками Антимонопольного комітету в цей період не існувало об'єктивних економічних причин для зростання цін. Під час розслідування було виявлено подібність дій оптових постачальників цукру щодо підвищення оптових цін на цукор в частині синхронного у часі та динаміці темпів росту оптових цін на цукор за відсутності об'єктивних причин для вчинення таких дій. Підвищення цін на хлібобулочні вироби у червні 2007 р. (без достатніх для цього передумов, адже хлібопекарська промисловість у даний час використовує зерно минулорічного урожаю) також вказує на монополізацію цієї сфери.

5. Спекулятивний характер діяльності окремих суб'єктів ринку - відсутність закупівельних центрів сільськогосподарської продукції, виготовленої у межах приватних підсобних господарств, та зазначена вище монополізація збутової мережі призводить до надмірного заниження закупівельних цін у населення з одночасним їх збільшенням у 2-4 рази під час реалізації кінцевому споживачеві. Для прикладу: у червні 2007 р. закупівельні ціни на молодняк великої рогатої худоби (з дотацією) становили 6 грн/кг, оптово-відпускна ціна яловичини І категорії - 12,75 грн/кг, а роздрібна ціна перевищувала 20 грн.

6. Недосконалість нормативно-розпорядчої та інституційної бази щодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції - поточні програми компенсаційної підтримки та пільгового кредитування сільськогосподарських підприємств є важкодоступними та малоефективними, оскільки їх реалізація часто супроводжується корупційними виявами, зволіканням, а тому не сприяє підвищенню ефективності діяльності суб'єктів господарювання. У результаті маємо загрозливу, наприклад, для галузі тваринництва, тенденцію до зниження показника поголів'я великої рогатої худоби: станом на 2007 р. - 6850,3 тис. голів, тобто менше, ніж у повоєнні роки - 8275,3 тис. голів.

Громадська рада при Міністерстві аграрної політики України (МАПК), створена з метою здійснення координації заходів, пов'язаних з організацією громадського контролю та взаємодії з МАПК, забезпечення прозорості у його діяльності, врахування громадської думки в процесі підготовки та організації виконання рішень Міністерства характеризується низькою ефективністю.

Крім того, вибірковий підхід до повернення ПДВ експортерам сільськогосподарської продукції призводить до значних збитків підприємств та дії корупційних схем. Вагомою проблемою на сучасному етапі є недостатня ефективність двосторонніх договорів зі стратегічними партнерами України (як наслідок, наприклад, заборона у 2006 р. ввезення м'ясо-молочної продукції українських підприємств до Росії).

7. Фактичне знищення кооперативних традицій у виробництві сільськогосподарської продукції - протягом останніх 50 років кооперативним рухом було охоплено близько 90 % приватних сільських господарств Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії, Ісландії, Нідерландах та Японії, у Німеччині та Франції кооперативи об'єднують 80 % всіх сільськогосподарських підприємств, у США, Італії, Великобританії - 25-30 % фермерських господарств. Нині у світі функціонує близько 1 млн кооперативних організацій більш як 120 типів, що об'єднують близько 600 млн осіб, у той час як в Україні частка виробничих кооперативів у 2003 р. становила 3,2 % загальної кількості суб'єктів сільського господарства, а у 2006 р. скоротилася до 2,4 %.

8. Тінізація ринку. У структурі збуту сільськогосподарської продукції у 2000 р. частка реалізації переробним підприємствам становила 21 %, на ринках - 37 %, населенню - 23 % та за іншими каналами - 19 %, а вже у 2006 р. відповідні показники становили 24,6 %, 16,9 %, 0,2 % і 58,3 %. Тобто з певним застереженням можна стверджувати, що показник «за іншими каналами» відображає динаміку тіньового сектору і характеризується збільшенням на 39,3 в.п. Фактично тінізація ринку через інтенсифікацію контрабандних потоків, тобто збільшення рівня відкритості зовнішньоекономічної діяльності, спотворює структуру економіки та утруднює подальшу інтеграцію України у світове господарство.

Істотною проблемою у цьому контексті є надмірне адміністративне регулювання зовнішньої торгівлі. Так, запровадження заборони на ввезення м'ясопродуктів з Польщі у минулі роки призвело до істотного зростання рівня контрабанди, а відтак, відсутності фітосанітарного контролю та ввезення в Україну продукції низької якості (різниця в ціні між контрабандним товаром і м'ясом українських товаровиробників становила 35-40 %).

У той же час запровадження у 2006 р. квот на експорт фуражного зерна та вірогідність їх поновлення у 2007 р. призводить, з одного боку, до корупційних дій для одержання квоти та збитків підприємств через залежування зерна на елеваторах, що не відповідають міжнародним стандартам (експерти Світового банку оцінили збитки у межах 300 млн дол. США), з іншого - до зниження якості зерна, на яке відсутній попит на внутрішньому ринку, та збільшення обсягів контрабандного вивезення зерна за кордон. Загалом самозабезпеченість основними видами продовольства є високою і обмеження імпорту м'ясопродуктів та експорту зерна видається недоцільним.

9. Неефективність функціонування державної системи інтервенційних закупівель сільськогосподарської продукції. Закупівлею сільсько-господарської продукції в Україні займаються дві установи - Держрезерв і Аграрний фонд, проте відсутність чіткої, прозорої і налагодженої системи взаємодії між цими установами і виробниками аграрної продукції, а також недостатність коштів, передбачених для здійснення інтервенційних закупівель у державному бюджеті, призводять до закупівлі продовольства, яке здійснюється невчасно і не в потрібному обсязі. Таким чином, держава не може скористатися цим інструментом економічної політики, який дозволяє досягнути цінової рівноваги, а змушена застосовувати методи адміністративного регулювання і встановлювати ціни на сільсько-господарську продукцію (що є неефективним, як підтвердили м'ясна, цукрова і зернова кризи). Це суперечить принципам ринкової економіки і погіршує ситуацію в АПК.

Наведені показники доводять необхідність лібералізації ринків та збільшення обсягів експорту/імпорту окремих позицій сільськогосподарської продукції попри численні заяви певних державних діячів про недопустимість таких дій з огляду на необхідність захисту вітчизняного товаровиробника. Варто зазначити, що попри побоювання польських урядовців щодо можливого „знищення” національного товаровиробник сільсько-господарської продукції після лібералізації зовнішніх ринків у зв'язку із вступом Польщі у СОТ та ЄС, спостерігається взаємовигідна співпраця Польщі з іншими учасниками вказаних міжнародних організацій та зростання обсягів виробництва і зовнішньої торгівлі сільськогосподарською продукцією. Необхідність лібералізації зовнішнього сектору постає за умови низького рівня конкурентної боротьби, а отже, низької якості продукції, завищених цін на внутрішньому ринку, недостатності виробництва окремих видів продукції та невідповідності обсягів споживання на одну особу рекомендованим нормам для забезпечення нормальної життєдіяльності людини. Звичайно, вказані негативні тенденції посилюються зниженням реального рівня добробуту населення

Зважаючи на вищевикладене, до пріоритетних напрямів політики розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів в Україні доцільно включити:

1) відміну мораторію на продаж землі з одночасним забезпеченням її продажу на „прозорих” земельних аукціонах для недопущення концентрації земельних ресурсів в обмеженого кола суб'єктів господарювання;

2) скасування практики субсидіювання сільськогосподарських підприємств з одночасною розробкою державної програми залучення інвестиційно-технологічних ресурсів у цю сферу для підвищення рівня конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішньому ринках;

3) з метою демонополізації ринку посилення контролю з боку Антимонопольного комітету України та адміністративної відповідальності суб'єктів господарювання за порушення антимонопольного законодавства;

4) забезпечення створення оптових ринків сільськогосподарської продукції (ОРСП), що існують у розвинених країнах світу і покликані враховувати інтереси та забезпечувати численні потреби сільськогосподарських товаровиробників, оптових посередників та споживачів агропродовольства, в усіх регіонах України; ОРСП, як свідчить практика розвинених країн, є одним з прогресивних елементів інфраструктури ринку, який забезпечує надійність, прозорість, демонополізацію, стабільність і відповідність засадам вільної конкуренції;

5) розроблення державної програми популяризації виробничої кооперації між дрібнотоварними виробниками сільськогосподарської продукції, висвітливши ключові переваги такої співпраці та позитивний досвід розвинених країн;

6) забезпечення мобільності сільського населення через освітню сферу (створення філій освітніх закладів усіх рівнів у районних центрах);

7) заборона адміністративного втручання в регулювання зовнішньої торгівлі сільськогосподарською продукцією, натомість збільшення державних стратегічних запасів окремих продовольчих товарів для реалізації державних інтервенцій, а відтак, послаблення цінових коливань та унеможливлення спекуляцій на внутрішньому ринку.

2.2 Розрахунок фінансових показників

Для комплексного аналізу фінансового стану підприємства необхідно оцінити тенденції найбільш загальних показників, які з різних сторін характеризують фінансовий стан підприємства.

Показниками та факторами доброго фінансового стану підприємства можуть бути: стійка платоспроможність, ефективне використання капіталу, своєчасна організація розрахунків, наявність стабільних фінансових ресурсів. Показники та фактори незадовільного фінансового стану: неефективне розміщення коштів, брак власних оборотних коштів, наявність стійкої заборгованості за платежами, негативні тенденції у виробництві.

До найзагальніших показників комплексної оцінки фінансового стану належать показники дохідності й рентабельності.

Велике значення має аналіз структури доходів підприємства та оцінка взаємозв'язку прибутку з показниками рентабельності. Важливо проаналізувати зв'язок прибутку підприємства з формуючими прибуток факторами, що полегшує практичну орієнтацію в цих питаннях.

Стійкий фінансовий стан підприємства формується в процесі всієї його виробничо-господарської діяльності. Тому оцінку фінансового стану можна об'єктивно здійснити за допомогою системи показників, що детально й усебічно характеризують господарське становище підприємства.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

- дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

- дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

- об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

- оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

- аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;

- визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані:

- балансу (форма № 1) [Б, Д, Ж];

- звіту про фінансові результати (форма № 2) [В, Є, З];

- звіту про рух грошових коштів (форма № 3);

Розрахуємо показники оцінки майнового стану СТОВ «Росія».

Сума господарських коштів, що їх підприємство має у розпорядженні. Цей показник дає загальну вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі підприємства. Зростання цього показника свідчить про збільшення майнового потенціалу підприємства. СТОВ «Росія» на кінець 2007 року мало баланс в розмірі 5148,0 тис. грн., на кінець 2008 року - 5583,0 тис. грн., на кінець 2009 року - 5372,0 тис. грн., тобто за період 2007-2009 років сума господарських коштів, що їх СТОВ «Росія» має у розпорядженні зростають, що свідчить про позитивну тенденцію в діяльності СТОВ «Росія».

Ліквідність балансу - це ступінь покриття боргових зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких у гроші відповідає строку погашення платіжних зобов'язань. Ліквідність балансу залежить від ступеня відповідності величини наявних платіжних коштів величині боргових зобов'язань.

Існує декілька ступенів ліквідності. Недостатня ліквідність, як правило, означає, що підприємство не може скористатися вигідними комерційними можливостями, що виникають. На цьому рівні недостатня ліквідність означає, що немає свободи вибору, і це обмежує свободу дій керівництва.

Більш значна нестача ліквідності свідчить про те, що підприємство не може оплатити свої поточні борги та зобов'язання. Це може призвести до інтенсивного продажу довгострокових вкладень та активів, а в найгіршому випадку - до неплатоспроможності та банкрутства.

Для власників підприємства недостатня ліквідність може означати зменшення прибутковості, втрату контролю та часткову або повну втрату вкладень капіталу. У випадку, коли власники несуть необмежену відповідальність, їх збитки можуть навіть перевищити початкові вкладення.

Для кредиторів недостатня ліквідність боржника може свідчити про затримку у сплаті процентів та основної суми боргу. Поточний стан ліквідності підприємства може також вплинути на відносини з покупцями (клієнтами) та постачальниками товарів та послуг. Такі зміни можуть призвести до неспроможності підприємства виконати умови контрактів та призвести до втрати зв'язків з постачальниками.

Ось чому ліквідності надається таке важливе значення. Якщо підприємство не може погасити свої поточні зобов'язання по мірі того, як наступає строк їх оплати, його подальше існування ставиться під сумнів. Це відсуває всі інші показники діяльності підприємства на другий план.

При проведенні аналізу балансу підприємства, насамперед здійснюють класифікацію активів підприємства за їх ліквідністю та пасивів за терміновістю оплати.

Аналізуючи ліквідність підприємства, використовують такі показники:

- коефіцієнт абсолютної ліквідності;

- коефіцієнт швидкої (проміжної, суворої) ліквідності;

- коефіцієнт покриття (загальний коефіцієнт ліквідності, коефіцієнт поточної ліквідності)

Коефіцієнт абсолютної ліквідності є найбільш жорстким критерієм платоспроможності й ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокової заборгованості воно може погасити в поточний момент або найближчим часом. Для СТОВ «Росія» коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності) у 2007 році складає 0,4%, у 2008 році - 1,1%, у 2009 році - 0,06%, даний показник є нижчим нормативного рівня та має тенденцію до зменшення і показує, що у разі звернення всіх кредиторів по короткостроковим зобов'язанням підприємство зможе погасити лише незначну частину поточної заборгованості.

Коефіцієнт швидкої (проміжної, суворої) ліквідності, або коефіцієнт кислотного тесту допомагає оцінити можливість погашення підприємством короткострокових зобов'язань у разі його критичного стану [2, с. 54]. Теоретичне найнижче значення цього показника - 1, найвище - 2. Для СТОВ «Росія» коефіцієнт швидкої ліквідності складав у 2007 році складає 23%, у 2008 році - 40%, у 2009 році - 44%, що має позитивну тенденцію до збільшення.

Коефіцієнт покриття (загальний коефіцієнт ліквідності, коефіцієнт поточної ліквідності) вимірює загальну ліквідність і показує, якою мірою поточні кредиторські зобов'язання забезпечуються поточними активами, тобто скільки грошових одиниць поточних активів припадає на одну грошову одиницю поточних зобов'язань. Теоретичне значення цього показника - 1,5-2,5. Для СТОВ «Росія» коефіцієнт покриття загальний складав у 2007 році складає 212%, у 2008 році - 168%, у 2009 році - 190% та мав постійну тенденцію до збільшення та вказує на позитивну тенденцію забезпечення поточних зобов'язань підприємства оборотними активами СТОВ «Росія». Дані фінансового стану СТОВ «Росія» показники занесено до табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Оцінка ліквідності СТОВ «Росія» за період 2007-2009 років

Показник	Роки	Відхилення (+/-)
	2007	2008	2009
Коефіцієнт покриття загальний, %	2,12	1,68	1,9	-11,57
Коефіцієнт швидкої ліквідності, %	0,23	0,40	0,44	+47,7
Коефіцієнт абсолютної ліквідності, %	0,005	0,007	0,039	+87,1
Робочий капітал	1279,0	1187,0	1477,0	+13,4
Частка оборотних засобів в активах	0,46	0,52	0,58	+20,6

Таким чином, спостерігається стабільна тенденція до зниження ліквідності активів ТОВ «Росія», значна їх частина не відповідає встановленим нормативам, що свідчить про недостатній запас товарно-матеріальних цінностей та грошових коштів, що пов'язано зі специфікою галузі та діяльністю підприємства.

Платоспроможність - це можливість підприємства наявними грошовими ресурсами своєчасно погасити свої строкові зобов'язання. Коли підприємство має добрий фінансовий стан, воно стійко платоспроможне, у противному разі воно періодично або постійно неплатоспроможне.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власності самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Для СТОВ «Росія» коефіцієнт концентрації власного капіталу складає у 2007 році - 61%, у 2008 році - 57%, у 2009 році - 62%, тому даний показник має позитивну тенденцію до росту.

Коефіцієнт концентрації залученого (позикового капіталу) відповідно складає 38%, 42% та 37%.

Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до попереднього показника. Для СТОВ «Росія» коефіцієнт фінансової залежності складає у 2007 році - 160,0%, у 2008 році - 174,0%, у 2009 році - 160,0%, що показує значну фінансову залежність підприємства, оскільки його діяльність фінансується за рахунок запозичених коштів.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано. Для СТОВ «Росія» коефіцієнт маневреності власного капіталу складає у 2007 році - -40,0%, у 2008 році - 37,0%, у 2009 році - 44,0%, що показує позитивну тенденцію маневреності власного капіталу підприємства.

Коефіцієнт довгострокових вкладень показує, яку частину основних коштів та інших позаоборотних активів профінансовано зовнішніми інвесторами, тобто яка частина належить їм, а не власникам підприємства. Для СТОВ «Росія» коефіцієнт довгострокових вкладень складає у 2007 році - 0,0%, у 2008 році - 0,0%, у 2009 році - 0,0%, що вказує на те, що за аналізований період підприємство не залучало довгострокові вкладення.

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів характеризує структуру капіталу. Для СТОВ «Росія» коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів складає у 2007 році - 0,0%, у 2008 році - 0,0%, у 2009 році - 0,0%, що за аналізований період підприємство не залучало довгострокові вкладення.

Дані стосовно фінансового стану підприємства занесемо до табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Оцінка майнового стану СТОВ «Росія» за період 2007-2009 років

Показник	Роки	Відхилення (+/-)
	2007	2008	2009
Коефіцієнт концентрації власного капіталу, %	0,61	0,57	0,62	+1,6
Коефіцієнт концентрації залученого (позикового капіталу), %	0,38	0,42	0,37	-2,7
Коефіцієнт фінансової залежності, %	1,6	1,74	1,6	0,0
Коефіцієнт маневреності власного капіталу, %	0,40	0,37	0,44	+9,0
Коефіцієнт довгострокових вкладень, %	0	0	0	0
Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів, %	1,0	1,0	1,0	0

Таким чином, проаналізувавши фінансову стійкість та залежність підприємства можна зробити висновки, що підприємство є фінансово нестійким та значно залежить від короткострокових позичальників.

2.3 Аналіз результатів розрахунку вибір шляхів підвищення фінансової стійкості підприємства

Активність інвестора багато в чому залежить від стану зовнішнього середовища. В свою чергу, інвестиційний проект також впливає на оточуючі його структури, тобто проект і його оточення взаємопов'язані і взаємозалежні. Дослідження сукупності факторів дозволило поділити їх на дві представницькі групи: внутрішнє середовище проекту та зовнішнє інвестиційне оточення. Проведений аналіз зовнішніх факторів допоміг виявити найбільш значущі з них: макроекономічна ситуація, непередбачені матеріально-технічні, фінансові та політичні обставини, урахування дії яких на інвестиційні процеси в промисловості дозволить об'єктивно підійти до економічного обґрунтування проектних рішень. Дослідження сільськогосподарських інвестиційних проектів дозволило визначити домінантні фактори їхнього внутрішнього середовища: ризик, ресурсна база, інвестиційні витрати, побічні ефекти. Проект не тільки зазнає впливу внутрішніх і зовнішніх факторів, але й здійснює соціальний, екологічний, фінансовий і організаційний тиск на економічні процеси макро-, мезо- і мікрорівнів. Необхідність відображення в економічному обґрунтуванні проектних рішень виявленого переліку факторів.

Планування, розробка та реалізація інвестиційних проектів, оцінка їхніх результатів повинні мати наукове підґрунтя у вигляді бізнес-плану, який необхідно розглядати як форму економічного обґрунтування доцільності вкладання коштів. Проведені дослідження продемонстрували, що особливої гостроти ця проблема набуває в процесі реального інвестування в промислові об'єкти, оскільки саме в цьому напрямку забезпечуються найбільш ефективне використання капіталу і високі темпи розвитку окремого підприємства, промисловості, економіки в цілому, особливо в трансформаційний період, коли ринок фінансових інструментів інвестування в Україні тільки формується. Мінливість факторів внутрішнього і зовнішнього середовища інвестиційних проектів зумовлює доцільність змін і доповнень традиційних розділів бізнес-планів з питань розробки стратегії маркетингу, організаційних, правових і фінансових напрямків. З метою скорочення терміну впровадження проектних пропозицій необхідно в бізнес-плани інвестування включити додатковий розділ «Економічна ефективність проектних рішень», який містить оцінку ефективності наслідків проектування в фінансовому, організаційному, соціальному, екологічному та економічному напрямках.

Кількісний аналіз ефективності інвестиційних проектів, орієнтований на традиційні критерії і показники, не є достатньо аргументованим для економічного обґрунтування процесу вкладання коштів. Як показали дослідження, обґрунтовувати інвестиційні рішення доцільно за допомогою комплексної оцінки економічної ефективності проектів згідно із запропонованими напрямками і аналізом сприйняття підприємствами інвестиційних пропозицій, який необхідно включити додатковим розділом в бізнес-плани проектів під назвою «Аналіз готовності господарського комплексу до використання інвестиційного проекту».

Глибокі перетворення, що відбуваються в економіці, сприяють максимальній мобілізації внутрішніх резервів. Для ефективного функціонування суб'єктів господарювання в умовах ринкових відносин найбільше значення має виявлення резервів збільшення об'єму продукції, зниження собівартості, росту прибутку.

Одним із резервів росту прибутку підприємства є збільшення об'єму реалізації товарної продукції. Між прибутком та об'ємом реалізації існує пряма залежність, тобто чим більше продукції реалізується, при інших рівних умовах, тим більшою є сума прибутку, і навпаки, невиконання плану по реалізації зменшує прибуток. Таким чином, різноманітність продукції, що реалізовується СТОВ «Росія» має значний вплив на збільшення реалізованої продукції підприємства.

Збільшення прибутку в результаті виробничої діяльності дає можливість підприємству заробити засоби на виробничий і соціальний розвиток, матеріальне заохочення, до того ж це стає функцією самого підприємства. В той же час ріст прибутку на підприємстві означає й збільшення відрахувань в державний бюджет.

Багато підприємств проводять розробку та реалізацію науково-технічних нововведень і отримують на них ліцензії. В умовах розвитку ринкових відносин, а разом з ними і конкуренції, підприємства намагаються не займатися їх продажем. Однак відмова від надання ліцензій на виробництво продукції іншим підприємствам не завжди є правильним кроком. Вона позбавляє підприємства, що здійснили нововведення крупних доходів від продажу ліцензій. В умовах жорстокої конкуренції виробники можуть проводити власні дослідження і розробки в такому обсязі, який є необхідним для здійснення покращення властивостей продукції, і зробити її більш конкурентоспроможною. В результаті обсяг реалізації продукції підприємства-власника ліцензії може знизитись чи підвищитись в залежності від попиту на продукцію і відповідно зменшиться або збільшиться прибуток.

Певну роль в процесі реалізації продукції відіграє правильна організація оплати праці робітників відділів збуту промислових підприємств.

Важливу роль в організації збутової програми відведена маркетингу. Практика світової торгівлі показала, що багато видів нових виробів не знаходять свого покупця на ринку без вправної організації маркетингу. Тому в цих умовах господарювання слід більше уваги приділяти маркетингу. Так, наприклад, для СТОВ «Росія» велике значення при здійсненні торгівельної діяльності надавалось розташуванню фірми, від якого залежало отримання фірмою прибутку.

Для збільшення обсягу отримуваного прибутку велике значення має збереження наявних довготривалих господарських зв'язків. Їх зруйнування погано позначається на виробництві, матеріально-технічному постачанні.

Для росту обсягу прибутку від реалізації необхідно регулярно проводити інвентаризацію запасів і обладнання з метою виявлення надлишків. Ці надлишки необхідно продавати за ринковими цінами.

Зниження собівартості продукції є найважливішим фактором росту прибутку. У зниженні собівартості продукції найбільш повно відбивається економія матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, якими розпоряджається підприємство. Максимальна мобілізація резервів собівартості продукції є важливою умовою ефективного функціонування підприємства.

Зниження собівартості продукції - необхідна умова стабілізації цін, економічного процвітання будь-якого підприємства, джерело накопичень для прискорення соціально-економічного розвитку суспільства, підвищення добробуту населення.

Ефективне використання матеріальних ресурсів в значній мірі залежить від роботи відділу постачання. Однією з важливих задач органів постачання промислових підприємств (об'єднань) є контроль за станом запасів і за управлінням ними.

Робота служби постачання повинна сприяти економічному і раціональному використанню матеріальних ресурсів при плануванні матеріально-технічного постачання, в процесі операційної роботи по виконанню розроблених планів постачання, а також при прямому використанні матеріальних ресурсів.

Потребують вдосконалення й нормативи. Так, нормативи використання матеріальних ресурсів та виробітку продукції не всюди достатньо технічно обґрунтовані, тому вони не завжди можуть служити достовірною базою для встановлення дійсно прогресивних норм витрат. Технічно обґрунтовані норми й нормативи, їх своєчасний перегляд, з одного боку, впливають на оплату праці, а, з іншої - на формування ціни, тому що виявлення резервів призводить до зниження суспільно-необхідних витрат робітників.

Одним з резервів збільшення прибутку сільськогосподарських підприємств є більш повне використання вторинних ресурсів та попутних продуктів. Доля вторинної сировини в загальному обсязі матеріальних ресурсів, використовуваних у господарстві країни, значно зростає.

Резервом збільшення прибутку суб'єктів господарювання є ліквідація невиробничих виплат по заробітній платі, по оплаті цілоденних простоїв і часів внутрішньо змінного простою, доплат за працю в додатковий час, ліквідація невиробничих витрат і втрат у складі витрат на обслуговування підрозділів виробництва і управління.

Значний вплив на збільшення прибутку має оновлення основних фондів. Технічне переозброєння виробництва покращує економічні показники роботи підприємств. Однак введення нових підприємств і об'єктів у багатьох випадках викликає підвищення собівартості продукції. Однією з причин такого стану є подорожчання одиниці потужностей, що вводяться. Вартість основних фондів, а відповідно й вартість амортизації залежить від затрачених коштів на проектування будівельних об'єктів, від його якості, тривалості і вартості будівництва, а також вартості обладнання і строків опанування проектних потужностей.

Збільшення прибутку є одним з напрямків підвищення продуктивності праці, економії трудових витрат на виробництво. Значний вплив на підвищення продуктивності праці і, відповідно ріст прибутку, має скорочення застосування ручної праці, подальше впровадження механізації і автоматизації виробничих процесів. Розрахунки спеціалістів показують, що при механізації робіт продуктивність праці збільшується у 1,5-2 рази.

Основою збільшення прибутку є впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу. Саме науково-технічний прогрес та його ресурсозберігаючий характер забезпечують різкий поворот до інтенсифікації.

Резервом росту прибутку промислових підприємств є підвищення якості продукції і ліквідація втрат від браку. Проблема якості продукції в ряді галузей промисловості пов'язана із підвищенням надійності і тривалості використання виробів. Багато підприємств випускають продукцію з гарантією. Практика показує, що деякі підприємства забезпечують гарантований строк служби виробів за рахунок оплати витрат по передчасному ремонту бракованої продукції, реалізованої споживачу в майстернях гарантійного ремонту.

Це призводить до зниження якості продукції і збільшенню її собівартості, так як в плановій собівартості вже передбачені витрати на гарантійний ремонт, що наносить як моральний, так і матеріальний збиток і покупцю і виробнику.

Резервом росту прибутку сільськогосподарських підприємств є підвищення цін.

Ціни відображають кон'юнктуру ринку, протиставляючи виробника споживачу товару, і навпаки.

Для збільшення обсягу отримуваного прибутку промисловим підприємствам необхідно застосовувати правильну тактику в області встановлення цін. При встановленні ціни товару слід використовувати спеціальну методику розрахунку вихідної ціни.

У цінах повинні відображатись суспільно-необхідні витрати на виробництво і реалізацію продукції, її споживчі властивості, якість, платоспроможний попит.

Від правильності розрахунку ціни багато в чому залежить обсяг отримуваного прибутку, ліквідність і платоспроможність підприємства, його фінансовий стан.

Сільськогосподарські підприємства можуть підвищити прибуток, використавши послуги банків по факторинговому обслуговуванню. Факторингове обслуговування спрямоване на ліквідацію несвоєчасних платежів клієнтів.

Правильний розрахунок резервів росту прибутку є необхідним для його планування на майбутній період. Знаючи перспективну суму прибутку підприємства можна правильно спрогнозувати інвестиційну політику, а також витрати на соціально-культурні заходи та матеріальні заохочення працівників.

Досвід роботи сільськогосподарських підприємств в сучасних умовах господарювання підтверджує велике значення повного виявлення в ході фінансового планування внутрігосподарських резервів росту грошових накопичень. Виявлення резервів росту впливає на вдосконалення комерційного розрахунку, розвиток ринкових відносин, сприяє ліквідації кризових явищ в економіці.



3. РОЗРОБКА ТА ВПРОВАДЖЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ З МЕТОЮ ПОЛІПШЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Суть запропонованого проекту

Через спеціально розроблену політику сільськогосподарське підприємство здійснює розробку однієї з найважчих завдань - це управління прибутком.

Дана політика покликана відображати вимоги загальної стратегії розвитку підприємства, забезпечувати підвищення його вартості на ринку, формувати необхідний обсяг фінансових ресурсів, задовільняти матеріальні інтереси власників і персоналу. В процесі управління формуванням прибутку вирішуються такі основні завдання:

а) підвищення загального розміру прибутку в процесі його формування;

б) ефективний розподіл отриманого прибутку за окремими напрямками його використання.

Серед цих завдань найвагомішою є перша, тому що від її вирішення залежать форми та пропорції розподілу прибутку на сільськогосподарському підприємстві.

Механізм управління формуванням прибутку від реалізації товарів (робіт, послуг) будується на тісному взаємозв'язку цього показника з показниками обсягу товарообігу, доходів і витрат обігу сільськогосподарського підприємства.

Система цього взаємозв'язку дозволяє виявити роль окремих факторів, які впливають на формування прибутку від реалізації товарів (робіт, послуг) та забезпечити ефективне управління цим процесом.

Стратегія управління підприємством пов'язана з визначенням головної мети його функціонування. Найчастіше ця головна мета формулюється як досягнення певного рівня рентабельності на вкладений капітал і, відповідно, одержання певної маси чистого прибутку.

Маса ж прибутку підприємства залежить від величини доходів, що одержує підприємство та від розмірів витрат обігу. Формування доходів і витрат підприємства обумовлюється передусім обсягами його діяльності (товарообігу), а також асортиментною, ціновою політикою і ресурсним забезпеченням товарообігу.

Так, на першому етапі визначають цільову суму прибутку підприємства, величина якої залежить від стадії життевого циклу підприємства, стратегічних завдань, які стоять перед підприємством в майбутньому періоді, тактики їх вирішення. При цьому величина прибутку може знаходитися в інтервалі від точки беззбитковості до точки рівноваги, яка відповідає одержанню максимального прибутку. Як відомо, кожна одиниця товарообороту додає певну величину до доходу і витрат сільськогосподарського підприємства. Цей приріст отримав назви: граничні доходи і граничні витрати. Якщо ж різниця між доходами і витратами зростає, то це означає і зростання прибутку підприємства. Максимум прибутку досягається при такому обсязі товарообігу, коли:

МR=МС, (3.1)

де, МR-граничні доходи, що одержуються від реалізації кожної додаткової одиниці товарообігу;

МС-граничні витрати при реалізації кожної додаткової одиниці товарообігу.

Приріст на кожну одиницю товарообороту визначається так :

?П=Пп - Пп-1, (3.2)

де, ?П-зміна прибутку, що пов'язана зі збільшенням товарообігу на одну одиницю;

Пп, Пп-1-прибуток підприємства при реалізації п-ої одиниці товарообігу та (п-1)-ої одиниці товарообігу.

Прибуток підприємства визначається як різниця між загальним доходом і витратами при відповідному обсязі товарообігу тобто:

Пп = ТРп - ТСп, (3.3)

Пп-1 = ТРп-1 - ТСп-1, (3.4)

де, ТРп, ТРп-1-відповідно загальний валовий доход від реалізації п-ої та (п-1)-ої одиниці товарообігу;

ТСп, ТСп-1-загальні затрати при реалізації п-ої та (п-1)-ої одиниці товарообігу;

Підставимо вирази (3.2) і (3.3) в рівняння (3.1), одержуємо:

?П = (ТRп - ТСп) - (ТRп-1 - ТСп-1) =

(ТRп - ТRп-1) - ( ТСп - ТСп-1) МR - МС (3.5)

Оскільки:

MR = TRп - TRп-1 ; МС = ТСп - ТСп-1 (3.6)

Підприємство одержить максимальний прибуток при такому обсязі товарообігу, коли і як збільшення обсягів реалізації не призведе до зміни обсягів прибутку тобто

?П = 0 (3.7)

Це досягається при умові:

?П = MR - MC = 0 (3.8)

тобто:

MR = MC (3.9)

На другому етапі обґрунтування стратегій визначають обсяг товарообігу, який забезпечує одержання цільової суми прибутку. Для цього розраховують необхідний обсяг товарообігу, який відповідає попиту на товари і ресурсозабезпеченості обороту (можливий обсяг закупки товарів, потужність сільськогосподарського підприємства і її визначення, чисельність робітників і продуктивність їх праці).

Обґрунтування цінової політики (четвертий етап) має бути спрямоване на визначення оптимальних цін реалізацій товарів, при яких досягається оптимальний обсяг товарообігу, а як наслідок - максимальний прибуток.

Формування ресурсної політики підприємства, яка здійснюється в ході п'ятого етапу обґрунтування стратегій управління прибутком, має передбачати залучення ресурсів, які забезпечують досягнення необхідного обсягу виробництва із найменшими затратами.

Шостий та сьомий етапи розробки стратегій пов'язані з розв'язанням завдань управління валовим доходом та поточними витратами сільськогосподарського підприємства. Результатом розробки стратегії є визначення можливого обсягу отримання доходів та здійснення поточних витрат на плановий період, порівняння яких дозволить оцінити можливий обсяг прибутку підприємства.

На восьмому етапі можливим є отримання прибутку необхідно порівняти з його цільовим розміром. Якщо відповідність досягнута, тобто можливий прибуток більше або дорівнює цільовому прибутку, стратегічний план приймається до виконання, здійснюються заходи контролю за ходом його реалізації.

Якщо відповідність не досягається, необхідно виявити можливі резерви збільшення прибутку за рахунок раціонального використання ресурсів, зниження витрат та збільшення доходів, або ж варто відкоригувати (зменшити) цільову суму прибутку.

3.2 Напрямки підвищення показників інвестиційної привабливості

Інвестиційна привабливість підприємства - доцільність вкладання в нього вільних грошових коштів. Вона аналізується як зовнішніми суб'єктами, з метою вибору найкращого варіанта вкладання котів, так і самим господарюючим суб'єктом. Кожне підприємство повинно виявити свої можливості для залучення зовнішніх інвестицій.

Аналіз підприємства СТОВ «Росія» виявив декілька слабких сторін підприємства. Тому для покращення інвестиційного іміджу СТОВ необхідно вказати напрямки покращення показників інвестиційної привабливості.

Аналіз валюти та структури балансу СТОВ «Росія» у цілому показав хороші результати. Негативно можна оцінити значне (на 235,8 %) зростання дебіторської заборгованості. Прискорити погашення дебіторської заборгованості можна за допомогою:

- ознайомлення з фінансовим станом покупця та набуття впевненості щодо його подальшої платоспроможності;

- своєчасне оформлення розрахункових документів;

- застосування попередньої оплати;

- застосування вексельної форми оплати;

- удосконалення розрахунків.

Згідно з проведеними розрахунками найбільш оптимальною структурою капіталу визнано структуру з часткою позикового капіталу 20 %. За такої структури фінансова ефективність діяльності підприємства вважається найвищою.

Аналіз позикових коштів виявив що товариство використовує у своїй діяльності тільки поточні позикові кошти. У складі позикових коштів найбільшу питому вагу має кредиторська заборгованість, і хоча за звітний період її величина зменшилася на 326,1 тис. грн. її питома вага у складі позикових коштів зросла на 6,5% (з 57,8% на початок року до 64,4% на кінець року). Також спостерігається збільшення заборгованості за поточними зобов'язаннями: з одержаних авансів - на 84,5 тис. грн., розрахунки з бюджетом - на 7,6 тис. грн., зі страхування - на 3,8 тис. грн., з оплати праці - на 23,8 тис. грн. Зменшення кредиторської заборгованості в цілому заслуговує позитивної оцінки, але керівництву все ж таки треба звернути увагу на її високий рівень.