Фінанси в Україні

Вступ

Актуальність теми. Повсякчас Україна розвивається і набуває нового статусу на світовому ринку. Вступаючи у взаємозв'язки з іншими країнами, виникають певні фінансові відносини, і від характеру цих відносин залежить „репутація” країни перед кредиторами і боржниками. Відповідно від репутації, що склалася протягом років, залежить зміст відповіді на питання, наприклад, про надання державі кредиту від іншої держави або деякої Міжнародної Фінансової Організації.

Як по відношенню до зовнішніх, так і по відношенню до внутрішніх кредиторів становище України весь час змінюється. Закріпилась така тенденція, що переважно зовнішній борг України ( Кредити інших країн та Міжнародних Фінансових Організацій) зростає, а внутрішній (заборгованості по виплатам пенсій, зарплат, вкладів у „Ощадбанк” та НБУ) зменшується. Таке становище для України є негативним, зважаючи на це, Україні буде проблемно, у разі необхідності, отримати кредит у майбутньому, а це суттєво гальмує її розвиток.

Дана тема є актуальною для висвітлення через те, що на сьогодні відносини з іншими країнами дуже впливають на розвиток України, а отже цього питання не можна ігнорувати.

Мета курсової роботи - ознайомлення зі станом відносин між Україною та Міжнародними Фінансовими Організаціями на сьогоднішній день, а також аналіз стану цих взаємовідносин.

Об'єктом є Міжнародні Фінансові Організації.

Предметом є відносини України з Міжнародними Фінансовими Організаціями з приводу надання - повернення кредитів, тощо.

Інформаційною базою є :

Закони, акти та постанови Кабінету Міністрів України.

Література у вигляді підручників, таких як : "Вільні економічні зони: цілі, завдання формування, структура і види" Лук'яненко Д.Г. та інші.

1. Загальна характеристика співпраці України з Міжнародними Фінансовими Організаціями

1.1 Загальна характеристика

Співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями розпочалося у червні 1992 року, з прийняттям Закону України № 2402-ХІІ "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій".

Відповідно до Закону усі питання, що стосуються вступу України до цих міжнародних фінансових організацій, вирішує Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України здійснює всі фінансові операції, а Національний банк України виступає як банк-депозитарій МБРР.

Згідно з Указом Президента України від 14 липня 1992 року № 379/92 "Про членство України в Європейському банку реконструкції та розвитку" Україна стала членом і цієї міжнародної фінансової організації*.

*Далі: Міжнародний валютний фонд скорочено - МВФ, Міжнародний банк реконструкції та розвитку - МБРР, Європейський банк реконструкції та розвитку - ЄБРР.

Позики від МБРР та ЄБРР Україна почала отримувати з 1993 року, від МВФ - з 1994 року.

Протягом 1993-2006 років з цими організаціями укладено угод на отримання 52 позик на загальну суму, еквівалентну 12 млрд. дол. США, з яких використано 8,35 млрд. дол. США або 68 відсотків (таблиця 1).

Від МВФ позики для підтримки платіжного балансу за трьома програмами ("STF" Програмна системна трансформаційна позика; "Stand-by" і Програма розширеного фінансування "EFF") надходили протягом 1994-2001 років. За рахунок цих коштів поповнювались валютні резерви Національного банку України*. Остання Угода про позику з МВФ укладена у вересні 1998 року, останній транш в рамках цієї позики у сумі, еквівалентній 431,8 млн. дол. США, одержано 25.09.2001 року.

*Розпорядником фінансових ресурсів, наданих МВФ, виступає Національний банк України. Кредити МВФ надаються під чітко визначені економічні зобов'язання Уряду та НБУ, які погоджуються у формі Меморандумів економічної політики на певний період.

Таблиця 1. Дані щодо позик МФО, угоди на отримання яких укладено у 1993-2006 роках (еквівалент млн. дол. США)

МФО	Згідно з угодою	Фактично отримано	Недоотримано або анульовано	Залишок невикористаних коштів
МВФ	6573,8	4469,6	2104,2	-
МБРР	4608,73	3222,37	480,82	905,54
ЄБРР	989,61	660,67	87,82	241,12
Разом	12172,1	8352,64	2672,84	1146,66

З 2002 року Україна перестала отримувати кредитні ресурси МВФ, а з 2005 року взаємовідносини з МВФ офіційно переведено у площину безкредитних стосунків - консультативну співпрацю.

Переважна більшість позичкових коштів, отриманих від МБРР для реалізації 32 проектів за укладеними 34 кредитними угодами (84 відс), використана на фінансування системних перетворень через фінансування державного бюджету і лише 16 відс. їх спрямовано на реалізацію інвестиційних проектів.

Всього отримано 9 позик для реалізації системних проектів на загальну суму 2,71 млрд. дол. США, 6 проектів завершено станом на 01.01.2001, а 3 ("Перша програмна системна позика" (ПСП-1), "Друга програмна системна позика" (ПСП-2), "Перша позика на політику розвитку" (ППР-1)), що виконувалися протягом 2001-2005 років, також завершені. У 2005-2006 роках проводилася робота щодо виконання системного проекту "Друга позика на політику розвитку" (ППР-2) обсягом 0,5 млрд. дол. США, але ці кошти не було отримано через невиконання ряду заходів.

Для реалізації 23 інвестиційних проектів передбачалося отримати від МБРР 25 позик (по дві угоди по проекту розвитку експорту та проекту розвитку ринку електроенергії) на суму 1,84 млрд. дол. США, з яких фактично отримано та використано лише 0,5 млрд. дол. США або 27 відсотків. Через порушення виконання умов по 10 інвестиційних позиках анульовано 0,44 млрд. дол. США та залишилося ще невикористаними 0,9 млрд. дол. США. За весь час співпраці з МБРР завершена реалізація 11 інвестиційних проектів, у тому числі, 5 проектів до 2001 року (з них 1 анульовано), 6 - протягом 2001- 2006 років, з яких 2 анульовано. По 2 проектах реалізація ще не починалася через незавершення необхідних для цього процедур, по 10 проектах реалізація продовжується.

З Європейським банком реконструкції та розвитку протягом 1993-2006 років укладено 15 кредитних та гарантійних угод для реалізації 15 інвестиційних проектів на загальну суму у доларовому еквіваленті 0,99 млрд. дол. США, з яких використано 0,66 млрд. дол. США або 67 відсотків. Через порушення виконання умов по 4 інвестиційних позиках анульовано 0,088 млрд. дол. США або 8,9 відсотка. До 2001 року завершено 3 проекти, протягом 2001- 2006 років здійснювалася реалізація ще 12, з яких 5 - завершено, реалізація 4 проектів на суму 0,3 млрд. дол. США продовжується, 3 - ще не розпочалася у зв'язку з незавершенням процедури їх погодження.

1.2 Особливості відносин України з Міжнародними Фінансовими Організаціями

Сутність міжнародного кредиту з точки зору економічної безпеки. Невпинне зростання зовнішнього боргу України на тлі значного спаду виробництва негативно впливає на економічну безпеку. Це спонукає детальніше розглянути питання щодо отримання Україною кредитів від міжнародних фінансових організацій: Міжнародного валютного фонду (МВФ), Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР), Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР).

Слід відзначити, що міжнародний кредит означає рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин і передбачає надання валютних і товарних ресурсів на умовах повернення та сплати процентів. Кредиторами є міжнародні і регіональні валютно-кредитні фінансові організації, уряди, державні і приватні установи.

Поряд з певними позитивними моментами міжнародний кредит має й істотні негативні сторони. Зокрема, серед них можна виділити:

- появу диспропорцій відтворення суспільного продукту, оскільки розвиваються прибуткові галузі і затримується розвиток тих галузей, до яких іноземний кредит не залучається;

- посилення конкурентної боротьби країн за ринки збуту, джерела сировини, сфери вкладання капіталів;

- підтримку в країнах-позичальниках вигідних країнам-кредиторам політичних та економічних режимів, маріонеткових урядів;

- мобілізацію для виплати боргу значних фінансових ресурсів, що часто перевищують потенційні можливості країни-позичальника тощо.

Крім того, до деяких країн може застосовуватися кредитна дискримінація. Вона полягає у встановленні для деяких "занадто незалежних" країн гірших порівняно з іншими "більш покірними" країнами умов отримання, використання чи погашення міжнародного кредиту. Зокрема, методами такої дискримінації можуть бути: кредитні обмеження, підвищення процентних ставок, раптове призупинення і зменшення суми кредиту, зумовленість його надання заходами економічного і політичного характеру.

Слід зазначити, що приватні банки здебільшого надають кредити за умов отримання останніх країною-позичальником від МВФ та МБРР. Це пояснюється регулюванням доступу країн-позичальників до світового ринку позичкових капіталів, попит на які останнім часом різко зріс. Саме тому порівняно з двосторонніми урядовими кредитами та кредитами приватних банків кредити міжнародних фінансових організацій посідають скромне місце, однак їхня роль на світовому ринку капіталів є значною.

Міжнародний кредит має договірні і приховані елементи своєї вартості. Якщо договірні елементи на виду, то приховані - не зазначені у відповідних угодах. Зокрема, це можуть бути завищені ціни на товари по фірмових кредитах, вимоги страхування кредиту у певній страховій компанії тощо. Деякі елементи кредиту взагалі не підлягають кількісній оцінці, однак їхнє значення досить велике, наприклад, для встановлення контролю над іноземною фірмою чи країною-позичальником. Таким чином, пільгові на перший погляд умови деяких міжнародних кредитів можуть поєднуватися з кабальними прихованими витратами, які дорого обходяться іноземному позичальнику.

Зовнішній борг України в системі економічної безпеки. Зовнішній борг України - це сукупність боргових зобов'язань резидентів перед нерезидентами, які підлягають погашенню в іноземній валюті, товарах чи послугах.

Необхідно законодавчо врегулювати питання, пов'язані із зовнішніми позичаннями. Насамперед слід розробити і прийняти Закон України "Про зовнішній борг України" в якому чітко визначити понятійний апарат зовнішнього боргу України, механізми залучення кредитних ресурсів та обслуговування зовнішнього боргу, показники (індикатори) заборгованості тощо.

Зовнішній борг може бути довготерміновим (термін погашення більше одного року) і короткотерміновим (термін погашення менше одного року). Також його доцільно поділити на зовнішній державний і зовнішній недержавний борг.

Зовнішній державний борг України - це зовнішні боргові зобов'язання уряду, Національного банку, інших державних органів та державних підприємств і організацій, а також підприємств і організацій змішаної форми власності в частині, пропорційній власності держави у їхньому статутному фонді. В свою чергу зовнішній державний борг доцільно поділити на гарантований державою і негарантований державою.

Гарантований державою борг - це зовнішні боргові зобов'язання резидентів країни в особі державних органів та державних підприємств і організацій перед нерезидентами, виконання яких гарантовано державою.

Негарантований державний борг - це зовнішні боргові зобов'язання резидентів в особі державних органів та державних підприємств і організацій перед нерезидентами, виконання яких не гарантовано державою.

Зовнішній недержавний борг - це зовнішні боргові зобов'язання резидентів недержавної форми власності перед нерезидентами.

Запропонована структура зовнішнього державного боргу передбачає надання державних гарантій для забезпечення погашення заборгованості виключно резидентів України в особі державних органів та державних підприємств і організацій або для покриття дефіциту державного бюджету чи платіжного балансу. Це пояснюється тим, що нині держава змушена віддавати значні суми боргів за надані під її гарантію іноземні кредити деяким комерційним структурам, які, очевидно, не без допомоги певних державних посадових осіб брутально її ошукали.

Державні гарантії доцільно надавати для залучення кредитних ресурсів тільки у чітко визначені пріоритетні напрямки, зокрема:

- покриття дефіциту державного бюджету;

- розвиток життєво важливих галузей виробництва (енергетична, харчова, медична тощо);

- розвиток експортоспроможних галузей виробництва;

- фінансування критичного імпорту.

Прийняття боргових зобов'язань державою чи її резидентами не повинно шкодити її національним інтересам. Ліміт іноземних кредитів повинен визначатися законом "Про ліміт зовнішнього позичання в Україні" і встановлювати граничну межу обсягу можливого залучення коштів чи інших цінностей на поточний рік.

Проект зазначеного закону було б доцільно подавати Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховній Раді України разом із проектом закону "Про Державний бюджет України", звітом про використання позичених коштів, виконання боргових забов'язань та обгрунтування пропозицій щодо необхідності нового зовнішнього позичання.

Управління зовнішнім боргом проводиться з метою попередження кризових ситуацій у зовнішній заборгованості, забезпечення довгострокової спроможності щодо повного та своєчасного виконання фінансових зобов'язань України, необхідністю забезпечення економічної безпеки і передбачає:

- планування зовнішньої кредитної стратегії України;

- забезпечення повноти інформації щодо обсягу та структури зовнішнього боргу;

- прийняття рішень щодо необхідності залучення коштів чи інших цінностей;

- вжиття необхідних заходів щодо поліпшення структури зовнішнього боргу;

- забезпечення цільового, ефективного і законного використання залучених коштів чи інших цінностей;

- доцільне і обгрунтоване надання державних гарантій;

- своєчасне виконання боргових зобов'язань держави;

- контроль за обсягом та структурою боргових зобов'язань держави.

Необхідність вивчення платоспроможності держави і умов обслуговування зовнішнього боргу є передумовою для прийняття конкретних заходів щодо управління ним.

Індикаторами зовнішньої заборгованості можуть бути такі відношення:

- загальної суми річних боргових платежів до валового національного продукту;

- загальної суми річних боргових платежів до обсягу експорту товарів і послуг;

- валового зовнішнього боргу до валового національного продукту;

- валового зовнішнього боргу до обсягу експорту товарів та послуг;

- обсягів короткотермінового боргу до загального обсягу зовнішнього боргу;

- процентних платежів до валового національного продукту;

- процентних платежів до обсягу експорту товарів та послуг;

- суми міжнародних резервів країни до суми її зовнішнього боргу.

Безумовно, що наведені вище індикатори не можуть замінити необхідність всебічного аналізу економічної ситуації в Україні. Особливо важливі перші два індикатори: відношення загальної суми річних боргових платежів до ВНП і до обсягу експорту, оскільки вони відображають здатність держави обслуговувати зовнішній борг.

Згідно з методикою Світового банку [14], якщо хоча б один з цих двох індикаторів перевищує критичний рівень - 80 % для відношення загальної суми річних боргових платежів до ВНП або 220 % для відношення загальної суми річних боргових платежів до обсягу експорту, то така країна відноситься до категорії країн з надмірною заборгованістю. У випадку, коли критичного рівня не досягнуто, але хоча б один з індикаторів становить 60 % чи більше від критичного рівня, то такий рівень заборгованості вважається помірним. Якщо жодна з перелічених умов не виконується, то така країна потрапляє до категорії країн з менш високим рівнем заборгованості.

Враховуючи кризовий стан вітчизняної економіки і перевантаження бюджету, пов'язане з обслуговуванням зовнішнього боргу, для України необхідно встановити власні порогові значення цих індикаторів, які б не дали можливості потрапити до боргової "ями".

Також Світовий Банк класифікує країни залежно від рівня ВНП на душу населення: низький доход, якщо ВНП на душу населення не перевищує 675 дол. США і середній доход, якщо ВНП на душу населення становить більше 675 дол. США, але не перевищує 8350 дол. США. Водночас середній доход поділяється на: доход нижче середнього рівня - 675-2695 дол. США; доход вище середнього рівня - 2696-8350 дол. США. Високим доходом вважається такий, що перевищує 8350 дол. США. Комбінація зазначених критеріїв дає змогу класифікувати країни за такими категоріями:

- з низьким доходом і надмірною заборгованістю;

- з середнім доходом і надмірною заборгованістю;

- з низьким доходом і помірною заборгованістю;

- з середнім доходом і помірною заборгованістю;

- інші країни, які не потрапляють до категорії країн з високим рівнем заборгованості.

До категорії країн з низьким рівнем доходу і надмірною заборгованістю станом на 1992 р. належали 29 країн, а до категорії країн з середнім доходом і надмірною заборгованістю - 19.

Згідно зі статистикою ООН Україна у 1993 р. посідала за показником рівня життя 80 місце у світі, а її ВНП на душу населення становив 2210 дол. США, що менше, наприклад, відповідного показника у Росії (57 місце), Білорусі (61 місце). Таким чином, згідно з класифікацією Світового банку Україна за рівнем доходу входить до групи країн з рівнем доходу нижче середнього і помірною заборгованістю.

Загалом в світовій практиці рівень зовнішнього боргу вважається безпечним, якщо сума, що йде на його обслуговування не перевищує 25 % загальних валютних надходжень країни. В проекті Державного бюджету на 1997 р. на обслуговування зовнішнього боргу передбачається 1392,5 млн дол. США, що на 280,2 млн дол. США більше, ніж у 1996 р. За оцінками спеціалістів до 2000 р. зовнішня заборгованість України може сягнути близько 20 млрд дол. США. Тому дуже важливо не зайти за межу яка загрожує втратою економічної і політичної незалежності.

Умови надання Україні кредитів та вплив останніх на економічну безпеку. Викликає стурбованість з точки зору забезпечення економічної безпеки України тенденція до зростання її зовнішньої заборгованості і посилення залежності від Міжнародного валютного фонду і Світового банку. Так, зовнішній борг України становив на 1.01.94 р. - 4,5 млрд дол. США, на 1.01.95 р. - 5,43 млрд дол. США, на 1.01.96 р. - 8,036 млрд дол. США, на 1.01.97 р. - 8,839 млрд дол. США. Різке збільшення заборгованості за 1995 р. пов'язане з реструктуризацією боргів минулих років та надходженням значних коштів у формі кредитів інших країн і міжнародних фінансових організацій.

У Державному бюджеті на 1996 р. заплановані видатки з обслуговування державного зовнішнього боргу складали 2,759 млрд грн. або 1,226 млрд дол. США, що становить 3,7 % ВВП і перевищує видатки на національну оборону та освіту разом узяті.

Кредити міжнародних фінансових організацій надаються на термін від 3 до 17 років, передбачають відкладення від 3 до 5 років початку сплати кредиту, ставки якого становлять, наприклад, 7,1 % по кредитах МБРР та 5,75 % і 6,29 % по кредитах МВФ.

Однак з точки зору економічної безпеки головний сенс наданих позик, які здебільшого йдуть на покриття дефіциту бюджету та платіжного балансу, полягає в тому, що ці кредитні ресурси надаються під досить жорсткі умови, пов'язані з виконанням Україною економічних програм, розроблених міжнародними фінансовими організаціями.

Для того щоб зрозуміти ефективність зовнішньої допомоги з боку міжнародних фінансових організацій та її вплив на стан забезпечення економічної безпеки України, необхідно проаналізувати деякі меморандуми, кредитні угоди та умови, на яких виділяються ці кредити.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) надає допомогу для цілей стабілізації грошово-кредитної системи та поповнення валютних резервів. Україна звернулася до МВФ 27.12.91 р. і була прийнята до цієї міжнародної організації 27.04.92 р. У зв'язку з цим 3.06.92 р. Верховна Рада прийняла Закон України "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції і розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій" [15].

Згідно з цим законом Кабінету Міністрів України надано повноваження вирішувати всі питання, що стосуються вступу України до зазначених вище організацій, шляхом приєднання до їхніх угод та прийняття термінів і умов, визначених у резолюціях відповідних Рад директорів про членство України в цих організаціях, а також надано право одержувати кошти на будь-яку суму, що повинна бути сплачена або переведена до України під час здійснення операцій відповідно до всіх без винятку статей угод МВФ.

Квота України у МВФ становить 997,3 СПЗ (спеціальні права запозичення), що відповідає приблизно 1,497 млрд дол. США. Необхідною підставою для отримання кредитів МВФ є наявність у країни-позичальника дефіциту платіжного балансу. Переговорний процес з МВФ полягає насамперед у підготовці Меморандуму економічної політики України, листа-звернення уряду до МВФ, в якому гарантується виконання всіх заходів, викладених у Меморандумі, а також у зборі групою експертів МВФ статистичної інформації, що стосується стану державних фінансів України, її грошово-кредитної та валютної систем, зовнішнього боргу.

Загальна сума кредитів, отриманих Україною від МВФ протягом 1994-1996 рр., становила близько 1,960 млрд дол. США. З середини 1996 р. експерти МВФ готують для України середньотермінову програму на 1997-1999 рр., яку передбачається підтримати в рамках кредиту "Механізм розширеного фінансування" (загальна сума позички становитиме близько 2,9 млрд дол. США).

Передумовою отримання Україною кредитів від МВФ було взяття урядом України у вересні 1994 р. зобов'язань на найближчу перспективу у сфері політики та економіки, що знайшло своє відображення у Меморандумі з питань економічної політики та стратегії. Найважливішими завданнями уряду, викладеними у Меморандумі, були: створення стимулів для розвитку експорту, лібералізація обмінного курсу, системи зовнішньої торгівлі та регулювання цін, обмеження втручання уряду в економіку, зменшення інфляції. У зв'язку з цим 26.10.94 р. керівництвом МВФ було прийнято рішення про надання Україні Системної трансформаційної позики (STF) у рамках 50 % квоти, що становило 717,12 млн дол. США.

Наступний Меморандум економічної політики уряду України на 1995 р., який був представлений МВФ, проголошував більш жорстку монетарну політику. Радою директорів МВФ було прийняте рішення про надання Україні позики в рамках "Stand-by" на загальну суму 1,492 млрд дол. США протягом 12 місяців, починаючи з квітня 1995 р. Однак у зв'язку з невиконанням Україною умов Меморандуму в 1995 р. було отримано лише три з чотирьох передбачених на цей рік траншів, що становило лише 54 % від загальної суми кредиту. В згаданому Меморандумі стверджувалося, що за фінансової підтримки МВФ, Світового банку та окремих кредиторів у жовтні 1994 р. уряд започаткував далекосяжну програму стабілізації та реформ. Як позитивні зрушення у справі реалізації заходів, викладених у попередньому Меморандумі, називалися, зокрема, такі:

- досягнення значного прогресу на шляху до повної лібералізації цін, скасування контролю на маржу прибутку та скорочення кількості монополій;

- підвищення адміністративних цін, які встановлювалися державою, зокрема, це стосується квартплати, плати за комунальні послуги, цін на хліб та енергоносії.

Відзначалися в Меморандумі і деякі недоліки. Зокрема те, що після запровадження програми стрибок у споживчих цінах та знецінення обмінного курсу виявилися значно вищими, ніж передбачалося. Уряд зобов'язувався здійснити в 1995 р. такі заходи: значно скоротити дефіцит Державного бюджету і завершити процес лібералізації цін; прискорити приватизацію; зменшити дотації підприємствам; започаткувати земельну реформу; скасувати державні замовлення та контракти за винятком тих, які призначені для власних потреб держави; започаткувати роздрібнення монополій тощо. Оскільки для виконання попереднього Меморандуму вже було створено Комітет по запровадженню, то уряд також зобов'язувався через нього продовжувати тісні консультації з МВФ та забезпечувати його експертів тією інформацією, яка буде необхідна для контролю за впровадженням програми.

У своєму Зверненні до Верховної Ради 4 жовтня 1995 р. Президент України Л. Кучма зазначив, що його найпершим обов'язком є подолання тенденції "жити в борг, за рахунок майбутніх поколінь, ставити під постійну загрозу функціонування національної економіки, як існування держави загалом, у повну залежність від катастрофічного зростання зовнішньої заборгованості, прикривати наявні фінансові проблеми фіговим листком емісійних вливань в економіку, створюючи цим умови для подальшої стагнації економіки, зубожіння людей та спекулятивного перерозподілу доходів більшості в інтересах невеликої групи громадян". Критично оцінюючи кредитну політику Національного банку України, Президент зауважив, що "сліпа монетаристська політика сама по собі неспроможна дати очікуваних результатів", а тому "життя вимагає більш глибокої координації дій Національного банку та уряду у напрямі стимулювання виробничого процесу. Без цього грошова стабілізація... втрачає будь-який сенс" [16].

Незважаючи на проголошену Президентом України корекцію фінансової політики і зроблений ним наголос на необхідність стимулювання виробництва, наступний, третій за рахунком, Меморандум економічної політики уряду України на 1996 р. передбачав проведення ще більш жорсткої монетарної політики.

За умов виконання зазначеної програми економічної політики згідно з рішенням Ради директорів МВФ від 10.05.96 р. було вирішено надати Україні протягом наступних 9 місяців кредит в рамках поновленої програми "Stand-by" на суму 865,9 млн дол. США, з якої до кінця того ж року було надано 770,8 млн дол. США.

На особливу увагу з точки зору економічної безпеки заслуговує розділ Меморандуму "Запровадження та моніторинг програми", суть якого зводиться до таких забов'язань уряду:

- продовження через Комітет по запровадженню тісних консультацій з експертами МВФ і забезпечення їх інформацією, необхідною для моніторингу успішності запровадження програми;

- активне звернення уряду до МВФ щодо формування політики за конкретними напрямками розвитку економічної ситуації;

- крім щотижневого надання постійним представникам МВФ детальної інформації про виконання бюджету, надавати їм можливість бути присутніми спостерігачами на нарадах у Міністерстві фінансів України з питань виконання бюджету;

- активне звернення уряду до експертів МВФ за порадами стосовно координування кредитної політики обмінного курсу;

- надання можливості постійним представникам МВФ бути присутніми на нарадах Національного банку України з питань координації його монетарної політики;

- активізація зусиль уряду щодо здійснення заходів по стабілізації та реформуванню економіки з метою дотримання курсу, який викладено в Меморандумі заходів;

- сприяння у проведені МВФ грунтовних перевірок виконання Меморандуму економічної політики уряду на 1996 р. і оцінки ним ефективності функціонування економіки відповідно до вимог, встановлених у Меморандумі.

Виконання зазначених забов'язань Уряду робить абсолютно "прозорими" грошово-кредитну та фінансову системи України і узалежнює від МВФ здійснення соціально-економічної політики.

Слід зазначити, що дотримання урядом вимог МВФ щодо лібералізації зовнішньої торгівлі призвело до нераціональних змін структури експорту у напрямку перетворення України у сировинний придаток, заповнення внутрішнього ринку імпортними товарами, руйнації національного виробництва. Крім того, негативно позначилася на розвитку виробництва і нав'язана МВФ жорстка монетарна політика.

Міжнародна група "Аджента", до якої входять провідні вчені багатьох розвинених країн, стверджує, що головний недолік заходів традиційної політики стабілізації, яка проводиться МВФ, полягає в тому, що вони створюють зайві перешкоди, яких можна легко уникнути на шляху досягнення довгострокових завдань і цілей суспільства в налагодженні негайного вирішення поточних економічних проблем платіжного бюджету, інфляції тощо. Стабілізація, особливо шляхом "шокової терапії", небезпечна такими величезними соціальними втратами, що вони стають політично неприйнятними або ж нестерпними. Існує небезпека швидкої ерозії доброї волі і народної підтримки економічних реформ [17].

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), що входить в групу Світового банку, спрямовує допомогу на підтримку бюджету та фінансування різних секторальних інвестиційних проектів. Однак слід зазначити, що надані цією міжнародною організацією кошти не йдуть безпосередньо на розвиток виробництва, а використовуються насамперед для цілей приватизації, лібералізації торгівлі, надання консультативних послуг, технічної допомоги, розвитку ринку цінних паперів.

Протягом 1994-1995 років МБРР надав Україні кошти реабілітаційної позики на загальну суму близько 500 млн дол. США. У 1996 р. було підписано 7 кредитних угод, 6 з яких Верховна Рада України вже ратифікувала. У 1997 р. передбачається надходження кредитних ресурсів від МБРР на суму 1075 млн дол. США.

Що стосується відносин України з Міжнародним банком реконструкції та розвитку то вони чітко викладені в "Меморандумі взаєморозуміння щодо стратегії допомоги Світового банку Україні на 1996 - 1998 роки". В Меморандумі зазначається, що повна реалізація програми економічних реформ дасть змогу виконати як мінімум три завдання:

- здійснення реалістичної програми при підтримці МВФ;

- досягнення узгоджених цілей в галузі малої і масової приватизації та приватизації сільськогосподарських земель;

- продовження лібералізації ринку, особливо стосовно обмежень, які ще залишилися щодо експорту.

Лише за цих умов Світовий банк надасть Україні протягом 1996-1998 років допомогу в сумі 3 млрд доларів США. Однак в Меморандумі ставиться умова, що в разі відхилення від реформ, позики Міжнародного банку реконструкції і розвитку не перевищуватимуть 200 млн доларів США.

Таким чином, перед Урядом України поставлено альтернативу: хочете отримати максимальну суму позики - виконуйте умови Світового банку, в іншому разі - отримаєте лише незначну суму.

Загалом запропонована Світовим банком програма реформ включає 22 проекти, серед яких можна виділити наступні:

- розвиток ринку електроенергії - 300 млн доларів США;

- структурна перебудова сільського господарства - 250;

- розвиток освіти - 37,6;

- реформа державного сектора - 400;

- структурна перебудова вугільної промисловості - 280;

- реформа юридичної системи - 30;

- розвиток експорту - 50;

- газопостачання - 100;

- перебудова фінансового сектора - 300.

Запропоновані Світовим банком проекти стосуються не лише економіки, а практично найважливіших сфер життєдіяльності країни, адже йдеться про реформування важливих державних інститутів. Зрештою необхідність реформи в Україні не викликає сумнівів, але чому саме за чужими "рецептами" і фактично за українські гроші, оскільки борги рано чи пізно прийдеться віддавати та ще й з процентами.

Для кращого розуміння впливу умов надання іноземних кредитів на стан забезпечення економічної безпеки доцільно розглянути Кредитну угоду між Україною та МБРР про позику на розвиток підприємств, яка була підписана 27.06.96 р. у Вашингтоні [18]. Незважаючи на те, що назва цієї кредитної угоди обумовлює спрямування позики на розвиток підприємств, насправді на розвиток виробництва ці кошти безпосередньо не спрямовуються. Виплата позики здійснюється трьома траншами по 100 млн дол. США в основному на підтримку платіжного балансу та 10 млн дол. США на технічну допомогу. До того ж на послуги іноземних консультантів передбачено виділити 9 млн дол. США. Закупівлю товарів для цілей проекту передбачено здійснювати переважно із-за кордону. Для сприяння виконанню проекту українська сторона забезпечує всім необхідним групу впровадження проекту при Фонді державного майна України. Кожний черговий транш виділяється лише в разі виконання певних умов.

Основними умовами надання позики МБРР є лібералізація торгівлі і ціноутворення, приватизація та розвиток фондових ринків. Зокрема, було висунуто такі вимоги:

- ліквідація індикативних цін на весь експорт, крім тих, що стосуються добровільних експортних обмежень, антидемпінгових справ та міжнародних континентальних угод;

- ліквідація всіх вимог щодо реєстрації експорту, крім тих, що стосуються добровільних експортних обмежень, міжнародних континентальних угод та антидемпінгових справ;

- відміна існуючих вимог щодо сертифікації якості товарів, які застосовуються до товарів іноземного виробництва, і заміна їх недискримінаційною системою перевірок на оптовому та роздрібному рівнях;

- ліквідація всіх внутрішніх заходів контролю за цінами у випадку штучних монополій, обмеження підвищення цін та лімітів на прибуток з відповідних товарів;

- обмеження регулювання цін та функціональних обов'язків Державної інспекції по контролю за цінами.

Якщо у вимогах МВФ йшлося лише про необхідність відміни ліцензування експорту, то МБРР вимагає скасувати навіть його реєстрацію, що суперечить чинному законодавству України і позбавляє державу можливості здійснювати хоча б мінімальний контроль за експортом. Наприклад, виконання умов кредитної угоди щодо відміни існуючих вимог щодо сертифікації якості імпортних товарів негативно впливатиме на економічну безпеку України, оскільки це:

- суперечить чинному законодавству і потребуватиме відміни законодавчих актів, які передбачають сертифікацію імпортних товарів;

- передбачає застосування, замість сертифікації імпортної продукції при ввезенні її на митну територію України, перевірок в оптовій і роздрібній торгівлі і вимагає залучення для їхнього здійснення численної армії інспекторів, що нереально і недоцільно в умовах гострого бюджетного дефіциту;

- позбавляє економічного сенсу сертифікацію українських товарів, оскільки національний товаровиробник змушений буде сертифікувати свою продукцію, збільшуючи її собівартість, в той час коли іноземні товаровиробники зможуть безперешкодно реалізовувати в Україні свою несертифіковану продукцію;

- призведе до посилення неконтрольованого напливу в Україну неякісних товарів і витіснення з внутрішнього ринку вітчизняних товарів, а також до створення загрози життю і здоров'ю українських громадян;

- негативно вплине на конкурентоспроможність українських товарів на внутрішньому ринку і посилить деградацію національної промисловості;

- суперечить світовій практиці та вимогам ГАТТ/СОТ, зокрема кодексу про технічні бар'єри в торгівлі;

- унеможливить виконання п. 4 ст. 42 Конституції України, де чітко визначено, що "держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт" [2].

Таким чином, виконання Україною лише однієї з багатьох неприйнятних умов кредитної угоди між Україною та МБРР, що стосується відміни сертифікації імпортних товарів, може призвести до фінансових втрат, які набагато перевищуватимуть загальну суму наданого кредиту.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) надає допомогу в основному комерційним структурам, яким в 1995 р. було надано 34,7 млн дол. США. В 1996 р. було ратифіковано Гарантійну угоду (проект розвитку енергоринку України) на суму 55,9 млн дол. США та Угоду (Проект реконструкції Старобешівської ТЕС) на суму 113,2 млн дол. США.

Протягом 1993-1995 років ЄБРР ухвалив близько 20 інвестиційних проектів загальною вартістю 623,5 млн ЕКЮ, в яких його частка становить майже 50 %. Останнім часом ЄБРР дещо розширив технічну допомогу, пов'язану з розробкою та реалізацією проектів, що стосуються реструктуризації підприємств, постприватизаційної підтримки, інституційних змін. Однак загальний обсяг використаних коштів, наданих ЄБРР, є незначним.

Крім згаданих вище міжнародних фінансових організацій, Україна отримує фінансову допомогу від Європейського Союзу (ЄС), який надав їй в 1995 р. 85 млн ЕКЮ. У 1996 р. Верховна Рада України ратифікувала кредитну угоду між ЄС і Україною на суму 200 млн ЕКЮ, з яких вже отримано перший транш у 100 млн ЕКЮ.

Інтеграція України у ЄС має велике значення для її економічного розвитку, становлення як могутньої європейської держави. Однак слід пам'ятати, що інтеграція повинна відбуватися на рівноправній і взаємовигідній основі та відповідати національним інтересам України.

Угода про партнерство і співпрацю між Україною і ЄС підписана вже більшістю країн-членів цього альянсу. Але поки що країни-члени ЄС відмовляються укладати з Україною двосторонні угоди (сертифікації) на підставі відповідної угоди про технічні бар'єри в торгівлі, що діє в системі ГАТТ/СОТ. Це свідчить про те, що ЄС не хоче бачити в Україні рівноправного партнера. Одночасно політика ЄС у ставленні до України полягає у забезпеченні необмеженого доступу її товарів на український ринок. Натомість з боку ЄС ведуться антидемпінгові процеси проти деяких українських підприємств.

Одним з головних завдань України на найближчу перспективу є проведення двосторонніх переговорів з країнами-членами ЄС щодо взаємного доступу на ринки та усунення перешкод у торгівлі.

На особливу увагу з точки зору економічної безпеки заслуговує Кредитна угода між Україною і ЄС на суму 200 млн ЕКЮ "Україна: система моніторингу" [19], в останньому розділі якої зазначається, що Комісії Європейського Співтовариства повинна надаватись інформація по наступних показниках:

1. Моніторинг макроекономічного і фінансового розвитку та політики:

- індикатор цін (щомісячно);

- валютний курс (щотижнево);

- ВВП (щоквартально);

- інвестиції (щоквартально);

- зайнятість та безробіття (щомісячно);

- показники бюджетної політики;

- показники монетарної політики (щомісячно);

- звіт про реструктуризацію та приватизацію в агропромисловому секторі;

- кількість неплатоспроможностей та банкрутств;

- зовнішня торгівля (щомісячно);

- платіжний баланс (щоквартально);

- звіт про виконання та вирішення будь-яких нових прострочених заборгованостей.

2. Моніторинг структурної політики:

- перелік товарів, на які поширюються адміністративні та відповідні ціни;

- перелік товарів, на які поширюється квотування експорту та ліцензування;

- звіт про хід малої приватизації;

- кількість приватизованих об'єктів такої приватизації;

- звіт про приватизацію середніх та великих підприємств;

- детальний список по районах та секторах приватизованих середніх та великих підприємств;

- звіт про розвиток земельної реформи.

Україна також отримує допомогу від США, Німеччини, Нідерландів, Канади, Швейцарії, Японії та деяких інших країн. Слід зазначити, що отримання Україною допомоги по міждержавних кредитних лініях пов'язане насамперед з умовами, на яких розвинені країни-позичальники виділяють валюту для закупівлі у них промислового обладнання та інших товарів. Тобто ці країни за допомогою кредитів фактично фінансують свого власного товаровиробника, завдаючи, таким чином, шкоди українському товаровиробнику. Навіть виділяючи Україні гуманітарну допомогу, вони створюють у себе додаткові робочі місця і підтримують свого товаровиробника. Всього з 1992 р. в рамках двосторонніх міжнародних угод для України відкрито 11 кредитних ліній на суму 2,448 млрд дол. США, з яких вже використано 1,741 млрд дол. США. Фактично 75 % кредитів було оформлено протягом 1992-1994 років, тобто до прийняття лише на початку 1995 р. Постанови Кабінету Міністрів України, згідно з якою було затверджено пріоритетні напрямки використання іноземних кредитів. Це свідчить про те, що залучення кредитів відбувалося за умов відсутності розробленої урядом кредитної політики, що негативно впливає на забезпечення економічної безпеки.

Слід зазначити, що Україні вигідніше залучати кредити окремих країн, які не висувають до неї таких жорстких умов, як МВФ чи МБРР. Зрештою умови надання кредитів залежать великою мірою і від позиції самої України, а не лише кредиторів. Нині відкриваються перспективи доступу України до одного з найбільших у світі - японського ринку кредитів та інвестиційних ресурсів. Зокрема, під японські кредитні лінії вже запропоновано близько 60 проектів на загальну суму 5 млрд дол. США.

Якщо звернутися до досвіду РФ, то деякі російські вчені стверджують, що останнім часом Захід виявляє неабияку зацікавленість до процесів, що відбуваються в російській економіці [20]. Зокрема, науковими центрами західних країн, їхніми спецслужбами розроблені "індикатори чутливості", які дають можливість приймати як тактичні, так і стратегічні рішення стосовно Росії. Ці "індикатори чутливості" ранговані в наступному порядку:

- стабільність соціально-політичної ситуації у середньостроковій перспективі (даються можливі варіанти змін);

- оцінка рівня управлінської діяльності уряду і можливості його відставки (даються варіанти тих, хто може прийти на зміну);

- рівень компетентності директорського корпусу;

- характеристика офіційної опозиції;

- характеристика нелегальної опозиції;

- тенденції в економічній політиці уряду країни;

- ставлення гілок влади до іноземного капіталу;

- ризик націоналізації капіталу і можливі варіанти його компенсації;

- рівень корумпованості вищих керівників;

- ступінь державного втручання в економіку;

- питома вага державної власності.

Перелік зазначених індикаторів свідчить не про зацікавленість у можливому партнерстві, а про протистояння сильного і безжалісного вірогідного конкурента; не викликає жодних сумнівів, що не менш "уважно" іноземні спецслужби, представники міжнародних фінансових та економічних організацій ставляться і до української економіки.

2. Аналіз стану нормативно-правового та організаційного забезпечення співробітництва з Міжнародними Фінансовими Організаціями

2.1 Законодавча база та характеристика стану організаційного забезпечення співробітництва з Міжнародними Фінансовими Організаціями

Основним нормативно-правовим документом, що регулює співпрацю України з МФО, є постанова Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1317 "Про порядок підготовки та реалізації проектів економічного і соціального розвитку України, які підтримуються міжнародними фінансовими організаціями" (далі - Порядок), згідно з якою відповідальним за координацію роботи з підготовки та реалізації проектів визначено Міністерство економіки України.

Мінекономіки доручено забезпечувати розроблення плану співробітництва України з МФО на відповідний рік як окремого розділу щорічної Державної програми економічного і соціального розвитку України; складати, за участю головних розпорядників коштів державного бюджету, та щороку подавати Мінфіну план співробітництва України з МФО на наступний календарний рік, а Мінфіну - забезпечувати включення коштів, передбачуваних у проектах, до державного бюджету на відповідний рік з урахуванням такого плану.

Фактично, Мінекономіки щорічно розробляло проекти Плану співробітництва України з МФО у складі Державної програми економічного та соціального розвитку України, проекти таких Державних програм подавалися Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України, проте жодного разу протягом 2001-2006 років ці Державні програми, всупереч Закону України від 23.03.2000 № 1602-ІІІ "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" (стаття 8) Верховною Радою України не затверджувалися і, відповідно, вони не набували нормативного, а отже, обов'язкового характеру.

У свою чергу, Міністерство фінансів України передбачало запозичення від МФО (на підставі проектів Планів співробітництва України з МФО) у проекті Програм державних запозичень на відповідний бюджетний рік, і подавало їх разом із проектами законів про державний бюджет у складі пояснювальних матеріалів, однак ці програми в складі законів про державний бюджет Верховною Радою України не затверджувалися.

Таким чином, протягом останніх п'яти років Плани співробітництва України з МФО та Програми державних запозичень жодного разу не затверджувалися ні Верховною Радою України, ні Кабінетом Міністрів України і, у зв'язку з цим, не ставали нормативно-правовими актами.

Недоліком Порядку є те, що в ньому не визначені процедури та відповідальні за складання стратегії допомоги міжнародних фінансових організацій Україні*. Як наслідок, такі програмні документи тривалий час Українською стороною не затверджувалися.

*За визначенням у Порядку стратегія допомоги МФО Україні - середньострокова програма співробітництва України з МФО.

Це стосується Стратегії співпраці Світового банку з Україною на 2001-2003 роки, Стратегії допомоги Світового банку Україні на 2004-2007 роки, Стратегії допомоги Україні ЄБРР на 2000-2002 роки та на 2002-2004 роки. Тільки, починаючи з 2005 року, Урядом схвалено Стратегію допомоги Україні ЄБРР на 2005-2006 роки* та затверджено Стратегію співробітництва з МФО на 2006-2008 роки**.

*Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 № 222-р.

**Постанова Кабінету Міністрів України від 20.06.2006 № 844.

Крім того, Порядком до інвестиційних проектів необгрунтовано віднесені також проекти розвитку інституційної спроможності центральних органів виконавчої влади, організацій та установ, які, по суті, передбачають додаткове фінансування цих органів, оскільки в рамках цих проектів погашення та обслуговування позик МФО здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Для забезпечення координації та контролю за підготовкою і реалізацією системних проектів Порядком передбачено утворення міжвідомчих координаційних рад, для інвестиційних проектів - міжвідомчих робочих груп, але цим документом не визначена їх діяльність.

При цьому Міністерство економіки України визначено відповідальним лише за координацію роботи з підготовки та реалізації проектів МФО, а Міністерство фінансів України здійснює контроль тільки за цільовим використанням позичальником коштів, у зв'язку з чим не забезпечується системність контролю за ходом підготовки та реалізації проектів на усіх стадіях.

Із 19 діючих проектів МФО по 7 створено групи впровадження проектів, які фінансуються за рахунок кредитних ресурсів, а по 12 проектах питаннями поточного управління займаються спеціально створені структурні підрозділи у складі міністерств, відомств, організацій - відповідальних виконавців проектів.

Недостатній контроль з боку Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України і відповідальних виконавців проектів за функціонуванням груп впровадження проектів та низька кваліфікація працівників цих груп призводили до негативних наслідків у процесі підготовки та реалізації проектів.

Так, здійснивши порівняльний аналіз проектних портфелів МФО в окремих країнах ЄС, СНГ та Азії з українським портфелем Мінекономіки дійшло висновку, що причинами неефективного використання запозичених у Світового банку коштів є, у тому числі, і відсутність практики застосування професійних систем управління проектами, підготовленого персоналу, недосконалість наявних механізмів формування груп управління проектами та відсутність законодавчо встановленої відповідальності за виконання зобов'язань з боку груп управління проектами.

Постійні зміни посадових осіб, які призначалися координаторами проектів, призводили до уникнення від відповідальності за прорахунки під час підготовки та впровадження проектів виконавцями.

Аналізом встановлено, що схеми прийняття рішень та управління по системних та інвестиційних проектах* суттєво відрізняються.

*Системні проекти - спрямовані на підтримку реформ в Україні, в рамках яких фінансові ресурси, що надаються МФО, використовуються для збалансування державного бюджету та повертаються за рахунок коштів державного бюджету і не передбачається їх цільове спрямування одержувачам чи на конкретні програми.

Одержувачем коштів є Міністерство фінансів України (Державний бюджет України), а відповідальною установою за дотриманням вимог позик від міжнародних фінансових організацій визначено Міністерство економіки України.

Інвестиційні проекти - впроваджуються юридичними особами на умовах фінансової самоокупності та передбачають обов'язкове співфінансування проекту; проекти розвитку інституційної спроможності центральних органів виконавчої влади, організацій та установ, у рамках яких погашення та обслуговування позик МФО здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Головною відмінністю є те, що позики під системні проекти, які залучаються Кабінетом Міністрів України для підтримки урядових програм, на ратифікацію до Верховної Ради України не подавалися.

Це призводить до того, що Уряд, беручи на себе відповідні зобов'язання, неспроможний надалі їх виконувати у повному обсязі, оскільки деякі з них виходять за межі його компетенції і потребують законодавчого врегулювання.

Крім того, втрачаються значні обсяги відносно дешевих та довгострокових позичкових коштів.

Результати аналізу свідчать, що фактичний середній термін прийняття рішень щодо підготовки та реалізації проектів, починаючи з етапу ратифікації угоди складає, за проектами МБРР, 19 місяців, а за проектами ЄБРР, майже 14 місяців, що значно перевищує терміни, передбачені Порядком.

Міністерством економіки України пропонується оптимізувати зазначену процедуру шляхом включення до проектів Законів України про Державний бюджет України на кожний рік обсягів та умов позик МФО (програма державних запозичень), що, відповідно до п. 14 статті 85 Конституції України та п. 2 статті 9 Закону України "Про міжнародні договори", надасть змогу додатково застосовувати всі передбачені законодавством способи надання згоди на обов'язковість договору та запобігти наявних затримок з ратифікацією договорів і одночасно скоротити термін управління за підготовкою та реалізацією проектів МФО приблизно на 8 місяців.

Підтримує такий підхід, неодноразово висловлений також у пропозиціях Рахункової палати, і Міністерство закордонних справ України, однак ця проблема не вирішується через позицію Міністерства фінансів України, яке виступає проти унормування цього питання*.

*Міністерство фінансів України запропонувало запровадити порядок, який використовується при підготовці Програми державних запозичень, що здійснюються з метою фінансування державного бюджету: вона складається щорічно і подається разом з інформаційними та розрахунковими матеріала ми до проекту Закону про Державний бюджет України.

Суперечливу позицію займає і Міністерство юстиції України, яке спочатку погоджувалося із затвердженням законом про державний бюджет програми зовнішніх державних запозичень, а потім висловило зауваження про його неприйнятність.

Кабінет Міністрів України у липні 2002 року затвердив заходи щодо підвищення ефективності залучення та використання коштів МФО (розпорядження від 01.07.2002 № 358-р*). Згідно з пунктом 2 цього документа Мінекономіки було зобов'язане здійснювати моніторинг виконання заходів та щокварталу інформувати Кабінет Міністрів України про їх виконання.

*Втратило чинність 08.02.2006 згідно з розпорядженням № 62-р.

Аналізом встановлено, що залишилися невиконаними або виконаними несвоєчасно наступні заходи: