Управління фінансовою стійкістю підприємства

При проведенні аналізу фінансового стану підприємства на перший план виходить проблема вибору методики, на основі якої здійснюється розрахунок основних показників оцінки фінансової стійкості і платоспроможності, а також інтерпретація показників.

Як свідчить проведений аналіз літературних джерел з економічного аналізу (праці Шеремета А.Д., Баканова М.І., Белоліпецького В.Г., Іващенко В.І., та ін.) сьогодні виділяють наступні основні системи фінансового аналізу, що проводяться на підприємстві: горизонтальний, вертикальний, порівняльний, аналіз коефіцієнтів, інтегральний аналіз.[3].

Розглянемо їх властивості та можливості застосування.

1. Горизонтальний (або трендів) фінансовий аналіз. Базується на вивченні динаміки окремих фінансових показників в часі. В процесі використання цієї системи аналізу розраховуються темпи зростання та приросту окремих показників фінансової звітності за ряд періодів і визначаються загальні тенденції їх змін і тренда.

У фінансовому менеджменті найбільше поширення отримали наступні види горизонтального (трендового) фінансового аналізу:

співставлення фінансових показників звітного періоду з показниками попереднього періоду (наприклад, з показниками попереднього місяця, кварталу або року)

співставлення фінансових показників звітного періоду з показниками аналогічного періоду минулого періоду. Цей вид горизонтального фінансового аналізу використовується на підприємствах з яскраво вираженими сезонними особливостями господарської діяльності

співставлення фінансових показників за ряд попередніх періодів. Метою цього виду аналізу являється виявлення тенденції змін окремих показників, які характеризують результати фінансової діяльності підприємства ( визначення лінії тренда в динаміці).[43].

На наш погляд, застосування цього виду аналізу дає змогу для зручного представлення інформації та показників, що досліджуються, а результати такого аналітичного дослідження дозволяють побудувати динамічно-факторні моделі, які використовуються потім у процесі планування окремих фінансових показників.

2. Іващенко В.І. у власній праці стверджує, що вертикальний (структурний) фінансовий аналіз базується на структурному розділенні окремих показників фінансової звітності підприємства. В процесі здійснення такого аналізу розраховується питома вага окремих структурних складових фінансових показників. В фінансовому менеджменті найбільшого поширення отримали наступні види вертикального (структурного) фінансового аналізу:

структурний аналіз активів. В процесі такого аналізу визначається питома вага оборотних та позаоборотних активів; елементний склад оборотних активів; елементний склад поза оборотних активів; склад активів підприємства за рівнем ліквідності; склад інвестиційного портфеля, тощо. Результати такого аналізу використовуються в процесі оптимізації складу активів підприємства;

структурний аналіз капіталу. В процесі цього аналізу визначається питома вага власного та залученого капіталу, яке використовує підприємство; склад використаного залученого капіталу за періодами його надання ( коротко- та довгостроковий залучений позиковий капітал); склад позикового капіталу за видами ( банківський кредит, фінансовий кредит інших форм; товарний або комерційний кредит, тощо). Результати такого аналізу використовують в процесі оцінки ефекту фінансового левериджу, визначення середньозваженої вартості капіталу, оптимізації структури джерел формування позичених фінансових ресурсів т а в інших випадках;

структурний аналіз грошових потоків. В процесі цього аналізу в складі загального грошового потоку виділяють грошові потоки за операційною, інвестиційною та фінансовою діяльністю підприємств; в складі кожного із цих видів грошових проводиться структурування надходжень та витрат грошових коштів, склад залишків грошових активів по окремих його елементах.[15].

На нашу думку, застосування вертикального фінансового аналізу повинно доповнювати горизонтальний аналіз для всебічного представлення показників, що аналізуються.

3. Артеменко В.Г. і Беллендір М.В. свідчать, що порівняльний фінансовий аналіз базується на порівнянні значень окремих груп аналогічних показників між собою. В процесі використання цієї системи аналізу розраховуються розміри абсолютних та відносних відхилень показників, що порівнюються [2].

В фінансовому менеджменті найбільшого поширення отримали наступні види порівняльного фінансового аналізу:

порівняльний аналіз фінансових показників даного підприємства та середньогалузевих показників.

На наш погляд, в процесі цього аналізу виявляється величина відхилення основних результатів фінансової діяльності підприємства від середньогалузевих з метою оцінки своєї конкурентної позиції по фінансовим результатам діяльності і виявлення резервів подальшого підвищення ефективності фінансової діяльності;

порівняльний аналіз фінансових показників даного підприємства та підприємств-конкурентів.

На нашу думку, в процесі такого аналізу виявляються слабкі сторони фінансової діяльності підприємства з метою розробки заходів по підвищенню його конкурентної позиції на конкретному регіональному ринку;

порівняльний аналіз фінансових показників окремих структурних одиниць і підрозділів даного підприємства (його "центрів відповідальності").

Такий аналіз проводиться з метою порівняльної оцінки і пошуків резервів підвищення ефективності фінансової діяльності внутрішніх підрозділів підприємства;

порівняльний аналіз звітних і планових (нормативних) фінансових показників. Такий аналіз складає основу організації моніторингу, що проводиться підприємством для аналізу поточної діяльності.

Ми вважаємо, що в його процесі виявляється величина відхилення звітних показників від планових (нормативних), визначаються причини цих відхилень і вносяться рекомендації по коригуванню окремих направлень фінансової діяльності підприємств.

Таким чином, на нашу думку, важливість порівняльного фінансового аналізу не можна заперечувати, адже порівняння - основа не тільки суто аналізу, але й покращення будь-якої діяльності.

Баканов М.І. і Шеремет А.Д. багато уваги приділяють також аналізу фінансових коефіцієнтів та інтегральному фінансовому аналізу [3].

4. Аналіз фінансових коефіцієнтів (R - аналіз) базується на розрахунку співвідношення різних абсолютних показників фінансової діяльності показників між собою.

На нашу думку, так як в фінансовому менеджменті розповсюджені наступні групи аналітичних фінансових коефіцієнтів: коефіцієнти оцінки фінансової стійкості підприємства; коефіцієнт платоспроможності (ліквідності) підприємства; коефіцієнт оборотності активів; коефіцієнти оцінки оборотності капіталу; коефіцієнти оцінки рентабельності і т.д., то застосування цього виду аналізу складає сутність фінансового аналізу.

5. Інтегральний фінансовий аналіз дозволяє отримати найбільш глибоку мануфактурну оцінку умов формування окремих агрегований фінансових показників. В фінансовому менеджменті найбільше поширення отримали наступні системи інтегрального фінансового аналізу [3].:

5.1. Дюпонівська система інтегрального аналізу ефективності використання активів підприємства. Ця система, яку розробила фірма Дюпон США, передбачає поділ показника коефіцієнта рентабельності активів на ряд окремих фінансових коефіцієнтів його формування, взаємопов'язаних в єдиній системі.

Принципова схема проведення такого аналізу запропонована в Додатку Б [38].

В основі цієї системи аналізу лежить "Модель Дюпона", відповідно до якої коефіцієнт рентабельності активів, що використовує підприємство являє собою добуток коефіцієнта рентабельності реалізації продукції на коефіцієнт обертання (кількість оборотів) активів [38].:

РА = Ррп * КОА, (1.1)

Де РА - коефіцієнт рентабельності активів;

Ррп - коефіцієнт рентабельності реалізації продукції;

КОА - коефіцієнт обертання (кількість оборотів) активів

Метод "Дюпон" заснований на аналізі співвідношень, що утворюють коефіцієнт прибутковості акціонерного капіталу (Return on Equity, чи ROE):

, (1.2)

де

NI (Net Income) - чистий прибуток

CE (Common Equity) - акціонерний капітал підприємства.

Існує кілька версій методу, що відрізняються ступенем деталізації.

1. Двочленна версія:

, (1.3)

де

TA (Total Assets) - сумарні активи підприємства

Інакше можна записати: ROE = ROA * LR

де

ROA (Return on Assets) - прибутковість активів

LR (Leverage Ratio) - коефіцієнт фінансового важеля

2. Тричленна версія:

, (1.4)

де

NS (Net Sales) - чистий (без урахування ПДВ, податків з обороту і податків із продажів) обсяг реалізації

Інакше можна записати: ROE = NPM * AT * LR

де

NPM (Net Profit Margin) - рентабельність

AT (Asset Turnover) - оборотність активів

3. П'ятичленна версія

, (1.5)

де

EBT (Earings before Taxes) - прибуток до сплати податків

EBIT (Earings before Interest and Taxes) - прибуток до сплати відсотків і податків

Інакше можна записати: ROE = TB * IB * OM * AT * LR

де

TB (Tax Burden) - податковий тягар

IB (Interest Burden) - тягар відсотків

OM (Operating Margin) - операційна рентабельність

На нашу думку, за допомогою такої матриці можна виявляти основні резерви подальшого підвищення рентабельності активів підприємства - збільшити рентабельність реалізації продукції; прискорити обертання активів; використовувати обидва напрямки.

5.2. об'єктно-орієнтована система інтегрального аналізу формування прибутку підприємства. Концепція інтегрування об'єктно-орієнтувального аналізу прибутку. розроблена фірмою "Модерн Софт" (США) базується на використанні комп'ютерної техніки і спеціального пакету прикладних програм. Основною цієї концепції являється представлення моделі формування прибутку підприємства в вигляді сукупності взаємодіючих первинних фінансових блоків, які моделюють клас елементів, що безпосередньо формує суму прибутку. Користувач сам визначає систему таких блоків і класів, виходячи із специфіки господарської діяльності підприємства, щоб в відповідності з бажаним ступенем деталізації представити в цій моделі всі ключові елементи формування прибутку. Після побудови моделі користувач наповнює всі блоки кількісними характеристиками відповідно до звітної інформації по підприємству [18].

5.3. інтегральна система портфельного аналізу. Цей аналіз базується на використанні "портфельної теорії", відповідно до якої рівень прибутковості портфелю фондових інструментів, які порівнюються відносно рівня ризику портфеля (система "прибуток-ризик"). В відповідністю з цією теорією можна за рахунок формування "ефективного портфеля" знизити рівень портфельного ризику і відповідно підвищити співвідношення рівня прибутковості та ризику. Процес аналізу та підбору цінних паперів і складає основу використання цієї інтегральної теорії [31].

Фінансова стійкість характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства щодо володіння своїм майном його використання. Цей ступінь незалежності можна оцінювати за критеріями:

- рівнем покриття матеріальних обігових коштів (запасів) стабільними джерелами фінансування;

- платоспроможністю підприємства (його потенційною спроможністю покрити термінові зобов'язання мобільними активами);

- часткою власних або стабільних джерел у сукупних джерелах фінансування.[24].

Наведеним критеріям відповідає сукупність абсолютних і відносних показників фінансової стійкості, де враховані нормативні вимоги щодо характеристики фінансового стану підприємства.

На нашу думку, для цілей аналізу фінансової стійкості об'єкту дослідження найбільш придатна модель оцінки фінансової стійкості за критерієм стабільності джерел покриття запасів, що знайшла своє відображення у працях Крейніной М.Н., Стояновой Е.С. і ін.

Розглянемо абсолютні показники фінансової стійкості. Вартість запасів (3) порівнюється з послідовно поширюваним переліком таких джерел фінансування: власні обігові кошти (ВОК), власні обігові кошти і довгострокові кредити та позики (ВОК+КД); власні обігові кошти, довгота короткострокові кредити і позики (ВОК+КД+КК). Згідно з цим сума власних обігових коштів визначається як різниця між власним капіталом (ВК) та вартістю необоротних активів (НА), на покриття якої насамперед спрямовується власний капітал, тобто

(1.6)

Наявність власних обігових коштів, тобто додатне значення ВОК - мінімальна умова фінансової стійкості.

Загальноприйнятою формулою визначення власних обігових коштів (інші назви цього показника - робочий капітал; капітал, що функціонує) є різниця між оборотними активами підприємства та його короткостроковими зобов'язаннями, або різниця між сумою власного капіталу і довгострокових зобов'язань та необоротними активами. Отже, власні обігові кошти є частиною обігових коштів, яка фінансується за рахунок власних коштів та довгострокових зобов'язань. При цьому останні прирівнюються до власних коштів, хоча вони не є такими.[43].

Для визначення типу фінансової стійкості розмір власних обігових коштів розраховують як різницю між власним капіталом і необоротними активами.

Відповідно до забезпеченості запасів згаданими варіантами фінансування можливі чотири типи фінансової стійкості.

1. Абсолютна стійкість - для забезпечення запасів (3) достатньо власних обігових коштів; платоспроможність підприємства гарантована:

(1.7)

2. Нормальна стійкість - для забезпечення запасів крім власних обігових коштів залучаються довгострокові кредити та позики; платоспроможність гарантовано:

(1.8)

3. Нестійкий фінансовий стан - для забезпечення запасів крім власних обігових коштів та довгострокових кредитів і позик залучаються короткострокові кредити та позики; платоспроможність порушена, але є можливість її відновити:

 (1.9)

4. Кризовий фінансовий стан - для забезпечення запасів не вистачає "нормальних" джерел їх формування; підприємству загрожує банкрутство.

З > ВОК +КД+ КК (1.10)

Для визначення типу фінансової стійкості підприємство за даними балансу складає агрегований баланс, позиції, активи і пасиви якого за ступенем агрегації відповідають меті аналізу (Додаток В).

Далі проводять аналіз фінансової стійкості підприємства за даними агрегованого балансу (Додаток Г).

Розрахунок фінансової стійкості в днях для першого типу фінансової стійкості провадиться по наступній формулі:

(ВОК - З) * Т / N, (1.11)

де Т - величина аналізованого періоду (для року 365 днів);

N - виручка від реалізації.

Другому класу відповідають нормальні обмеження

(К2 1 і К1 < 1).

Запас стійкості цього типу в днях розраховується як

(ВОК + КД- З) * Т / N, (1.12)

Третій клас платоспроможності привласнюється підприємству, якщо

(К1 <1, К2 < 1 і К3 1).

Запас стійкості цього типу в днях розраховується як

(ВОК + КД + КК - З) * Т / N, (1.13)

Четвертий клас привласнюється підприємству, якщо всі три коефіцієнти менше одиниці.

Забезпеченість запасів джерелами формування є сутністю фінансової стійкості, її зовнішнім проявом, а наслідком є платоспроможність (ліквідність).

Поряд з абсолютними показниками фінансової стійкості доцільно розраховувати сукупність відносних аналітичних показників - коефіцієнтів ліквідності. Основними з них є коефіцієнти поточної, швидкої та абсолютної ліквідності.[6].

Знаменник в усіх наведених показників один і той самий - поточні пасиви, тобто термінові невідкладні зобов'язання. Аналітик поступово зменшує розмір чисельника до абсолютно ліквідного (грошові кошти).

Коефіцієнт ліквідності поточної (покриття, загальної платоспроможності)

(1.14)

Значення Кд.п. показує, скільки грошових одиниць обігових коштів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових, тобто невідкладних зобов'язань. Критичне значення Кл.п. = 1. Значення Кд.п. =1-1,5 свідчить про те, що підприємство вчасно ліквідовує борги.

Коефіцієнт ліквідності швидкої

 (1.15)

Коефіцієнт ліквідності абсолютної

(1.16)

Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності повинно перебувати в межах 0,2, - 0,35. Коефіцієнт характеризує здатність підприємства негайно ліквідувати короткострокову заборгованість.

Оцінювання ринкової стійкості підприємства.

Ринкова стійкість визначається показниками, що характеризують рентабельність підприємства, ефективність менеджменту, ділову активність, інвестиційну діяльність, дивідендну політику тощо.

Відповідно до стандартів фінансової звітності показники, які характеризують фінансову стійкість підприємства, відображають напрямок фінансової діяльності підприємства. За визначенням, це діяльність, яка зумовлює зміни розміру і складу власного і позикового капіталу підприємства.

За критерієм вартості залучення капіталу, а також ураховуючи позитивний вплив фінансового важеля, підприємству було б вигідно формувати свої активи насамперед за рахунок позикових коштів. Проте якщо величина позикових коштів значно перевищує власні, підприємству загрожує банкрутство, оскільки позичальники можуть водночас виставити вимоги щодо повернення боргів. Співвідношення між власними і позиковими коштами визначає наперед фінансову стійкість підприємства у довгостроковому плані. Підприємство з не ризиковим співвідношенням впевненіше почувається на ринку капіталу за рахунок додаткової емісії акцій, облігацій або кредитів банків. На практиці використовують сукупність показників для аналізу фінансової стійкості підприємства с погляду структури джерел фінансування [12].

1. Коефіцієнт автономії (незалежності), або коефіцієнт концентрації власного капіталу,

(1.17)

Коефіцієнт характеризує частку власників підприємства в загальній сумі авансованих коштів. Що більше значення цього показника, то більшою є фінансова стійкість підприємства і незалежність його від кредиторів. У загальній сумі фінансових ресурсів частка власного капіталу не повинна бути меншою від 50 %, тобто Кавт. > 0,5.

Мінімальне значення коефіцієнта Кавт. = 0,5 свідчить про те, що всі зобов'язання підприємства можуть бути покриті власними коштами.

Доповненням до цього показника є коефіцієнти концентрації залученого (позичкового) капіталу -- їх сума має дорівнювати 1 (або 100%). Щодо рівня залучення позичених коштів у зарубіжній практиці існують різні думки. Найбільш поширено таку: частка власного капіталу має бути не меншою за 0,6 (60%). У підприємство з високою часткою власного капіталу кредитори вкладають охочіше кошти, скільки воно з більшою ймовірністю може погасити борги за рахунок власних коштів. Проте це не скрізь так: японським компаніям, наприклад, властива висока частка залученого капіталу (до 80%). А значення цього показника в Японії в середньому на 58% вище, ніж, наприклад, в американських корпораціях. Це пояснюється тим, що інвестиції там мають різну природу: у США основний потік інвестицій надходить від населення, в Японії -- від банків. Високе значення коефіцієнта концентрації залученого капіталу свідчить про велику міру довіри до корпорації з боку банків, а значить, і про фінансову надійність. Низьке значення цього коефіцієнта свідчитиме про неспроможність отримати кредити в банку, що є певною пересторогою для інвесторів і кредиторів.

2. Коефіцієнт фінансової залежності

(1.18)

Цей показник обернений до коефіцієнта автономії. Збільшення Кф.з. у часі свідчить про підвищення частки позикових коштів у фінансуванні підприємства і навпаки. Якщо Кфз. = 1, підприємство не має позик.

3. Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів доповнює коефіцієнт автономії.

Якщо нормальне мінімальне значення Кавт. = 0,5, то нормальне співвідношення залучених і власних коштів Кз/в = 1.

(1.19)

Значення Кз/в показує скільки позикових коштів припадає на 1 гривню власного капіталу. Збільшення значення цього показника в часі свідчить про деяке зниження фінансової стійкості, і навпаки.

4. Коефіцієнт мобільності.

За умов збереження мінімальної фінансової стабільності підприємств Кз/в має бути обмежений зверху значенням співвідношення вартості оборотних і необоротних активів.

(1.20)

5.Коефіцієнт маневреності власного капіталу

(1.21)

Значення Км показує частку власного капіталу, що використовується для фінансування поточної діяльності підприємства. Збільшення значення цього коефіцієнта позитивно характеризує зміни у фінансовому стані підприємства, оскільки свідчить про збільшення можливості вільно маневрувати власними коштами. Значення цього показника може змінюватися залежно від структури капіталу і галузевої належності підприємства (норматив -- 0,4.. 0,6).

6. Коефіцієнт забезпечення власними обіговими коштами запасів

(1.22)

Нормальне значення цього відносного показника, що було отримане на основі статистичного узагальнення господарської практики, становить 0,6-0,8.

7. Коефіцієнт виробничих фондів.

Визначається відношенням балансової вартості виробничих фондів (основних коштів, виробничих запасів та незавершеного виробництва) до підсумку балансу:

(1.23)

За даними господарської практики нормальне значення Квф 0,5. Якщо показник менший від нормального значення, слід вжити заходів щодо поповнення майна виробничого призначення, залучивши для цього додатково власні кошти або довгострокові кредити.

8. Для характеристики структури джерел коштів слід використовувати також спеціальні показники, що відбивають різноманітні тенденції у зміні окремих груп джерел. Насамперед це коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів.

(1.24)

Значення Кдз показує частку довгострокових позик у сукупних стабільних джерелах фінансування. Цей показник дає змогу приблизно визначити частку позикових коштів при фінансуванні капітальних вкладень. Збільшення значення цього коефіцієнта свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів, тобто про погіршення його фінансової стійкості.[39].

9. Коефіцієнт структури довгострокових вкладень

(1.25)

Цей коефіцієнт показує, яка частка необоротних активів профінансована чужими коштами, тобто не належить підприємству. Показник розраховують, припустивши, що довгострокові позики використовують для фінансування основних засобів, капітальних вкладень та інших необоротних активів.

10. Коефіцієнт короткострокової заборгованості

(1.26)

11. Коефіцієнт автономії джерел формування запасів

(1.27)

12. Коефіцієнт кредиторської заборгованості

(1.28)

13.Співвідношення між дебіторською та кредиторською заборгованістю

(1.29)

Зазначимо, що не існує єдиних однозначних критеріїв для розглянутих показників. Багато залежить від галузі, ринкової ситуації та репутації підприємства (неплатежів, порушення фінансової дисципліни). Загальною вимогою з боку кредиторів є обережність стосовно збільшення частки позикового капіталу підприємств; вони віддають перевагу тим, у кого велика частка власного капіталу. Власники підприємства, навпаки, схильні підвищувати частку позикових коштів, але в межах припустимого ризику, щоб не втратити фінансової стійкості.[31].

Аналіз фінансової стійкості за критерієм ступеня покриття запасів стабільними джерелами фінансування, а також за критеріями показників платоспроможності та ринкової стійкості показників грошового потоку дає змогу дістати повне уявлення про поточний та очікуваний рівні фінансової стійкості як найважливіші показники фінансового стану підприємства.[39].

Для більш детального аналізу фінансової стійкості можна застосовувати й інші показники:

1. Коефіцієнт забезпеченості оборотних коштів власними оборотними коштами розраховують як відношення власних оборотних коштів до всієї величини оборотних коштів:

(1.30)

Мінімальне значення цього показника -- 0,1. Коли показник опускається за це значення, то структура визнається незадовільною, а підприємство -- платоспроможним. Збільшення величини показника свідчить про непоганий фінансовий стан підприємства і його спроможність проводити незалежну фінансову політику.

2. Коефіцієнт співвідношення необоротних і власних коштів розраховується як відношення необоротних коштів до власного капіталу:

(1.31)

Він характеризує рівень забезпечення необоротних активів власними коштами. Приблизне значення цього показника -- 0,5 - 0,8. Якщо показник має значення менше за 0,5, то це свідчитиме про те, що підприємство має власний капітал в основному для формування оборотних коштів, що, як правило, розцінюють негативно. За значення цього показника більшому за 0,8 роблять висновки про залучення довгострокових позик і кредитів для формування частини необоротних активів, що є цілком виправданим для будь-якого підприємства.

3. Коефіцієнт відношення виробничих активів і вартості майна:

(1.32)

Мінімальне нормативне значення цього показника 0,5.

Вищий показник свідчить про збільшення виробничих можливостей підприємства.

4. Коефіцієнт окупності відсотків за кредити:

(1.33)

Він показує, скільки разів протягом року підприємство заробляє кошти для оплати відсотків і характеризує рівень захищеності кредиторів. Цей коефіцієнт має бути не меншим за 3.

Для оцінки фінансової стабільності підприємства використовують також коефіцієнти стабільності економічного зростання і чистої виручки. Для цих показників нормативів не встановлено.

5. Коефіцієнт стабільності економічного зростання розраховують як відношення різниці між чистим прибутком (П) і дивідендами, що їх виплачено акціонерам (ДА), до власного капіталу (ВК):

(1.34)

Розрахований коефіцієнт економічного зростання порівнюють із коефіцієнтом за попередній звітний період, а також з аналогічними підприємствами. Цей коефіцієнт характеризує стабільність одержання прибутку, який залишається на підприємстві для його розвитку та створення резерву.

Якщо цей коефіцієнт становитиме, наприклад 0,185 то це означає, що прибуток у розмірі 18,5% власного капіталу за рік направлено на розвиток і створення резервів підприємства.

6. Коефіцієнт чистої виручки розраховують як відношення суми чистого прибутку та амортизаційних відрахувань до виручки від реалізації, продукції і послуг.

7. Показники чистого прибутку на одну акцію розраховують як відношення чистого прибутку до кількості акцій;

дивідендів на одну акцію -- як відношення суми дивідендів, виплачених акціонерам, до кількості акцій;

дивідендів на одну акцію до ринкового курсу акцій -- як відношення суми дивідендів, виплачених акціонерам на одну акцію, до ринкового курсу акцій.

Уже із самої методики визначення коефіцієнтів випливає, що аналіз коефіцієнтів - це знаходження співвідношення між двома окремими показниками. Як бачимо, коефіцієнтів багато але всі їх можна об'єднати в 5 груп за характеристиками:

а) можливості погашення поточних зобов'язань.

б) руху поточних активів;

в) власного капіталу;

г) результатів основної діяльності;

д) інформації про ринкові ситуації.

Методика аналізу названих вище коефіцієнти полягає в основному, у порівнянні:

фактичних коефіцієнтів поточного року з торішніми, а також з коефіцієнтами за кілька звітних періодів;

фактичних коефіцієнтів з нормативними (щоправда, користувачі фінансових звітів рідко коли можуть це зробити);

фактичних коефіцієнтів підприємства з показниками конкурентів (дані беруться з фінансових звітів, що подаються у фінансові статистичні органи);

фактичних коефіцієнтів із галузевими показниками.[3].

У подальшому в даній роботі доцільно, на нашу думку, використовувати наступні основні методи визначення фінансової стійкості підприємства: горизонтальний, вертикальний, порівняльний та аналіз коефіцієнтів, що були розглянуті раніше.

З оглядом на різноманіття фінансових процесів, множинність показників фінансової стійкості, розходження в рівні їх критичних оцінок, ступіні відхилень від них фактичних значень коефіцієнтів і виникаючі при цьому складності в оцінці фінансової стійкості організації, деякі з зарубіжних і вітчизняних аналітиків рекомендують проводити інтегральну бальну оцінку фінансової стійкості. Сутність такої методики складається в класифікації організації за рівнем ризику, тобто будь-яка організація, що аналізується, може бути віднесена до визначеного класу в залежності від набраної кількості балів, виходячи з фактичних значень показників фінансової стійкості (Додаток Д).[39].

I клас - організація, чиї кредити і зобов'язання підкріплені інформацією, що дозволяє бути упевненим в поверненні кредитів і виконанні інших зобов'язань відповідно до договорів і запасу на помилку.

II клас - організація, що демонструє деякий рівень ризику по заборгованості і зобов'язанням і демонструє визначену слабкість фінансових показників і кредитоспроможності. Ці організації ще не розглядаються як ризикові.

III клас - це проблемні організації. Навряд чи існує погроза втрати коштів, але повне одержання відсотків, виконання зобов'язань, представляється сумнівним.

IV клас - це організації особливої уваги, тому що є ризик при взаємовідносинах з ними.

V клас - організації найвищого ризику, практично неплатоспроможні.

Підсумкові значення показників оформлюються у виді таблиці 1.1, з якої можна визначити тип фінансового стану підприємства (до якого з класів відноситься дане підприємство).

На нашу думку, бальна система оцінки фінансового стану дає наочне уявлення про фінансовий стан підприємства в динаміці, є можливість порівняння групи підприємств. При цьому за допомогою вказаних значень коефіцієнтів та бальних оцінок за них одразу видно, за рахунок яких саме факторів відбулося зниження чи підвищення загальної оцінки підприємства.

Таким чином, на наш погляд, аналіз фінансової стійкості підприємства є важливим елементом фінансового менеджменту і аудиту. Користувачі фінансових звітів підприємств і фірм використовують методи аналізу для прийняття управлінських рішень, спрямованих на подальше збільшення прибутковості, виявлення причин збитковості, а також забезпечення стабільного фінансового стану.

Дослідивши основні методи і критерії визначення фінансової стійкості організації, ми вважаємо, що для цілей аналізу фінансової стійкості об'єкту дослідження найбільш придатна модель оцінки фінансової стійкості за критерієм стабільності джерел покриття запасів, а поряд з абсолютними показниками фінансової стійкості доцільно розраховувати сукупність відносних аналітичних показників - коефіцієнтів ліквідності, платоспроможності, ринкової стійкості.

Вибір цих методів пояснюється тим, що вони проводяться на основі відкритої публічної звітності підприємств і потребують закритих даних внутрішньої звітності.

Це повинно доповнюватись використанням наступних основних методів фінансового аналізу підприємства: горизонтальний, вертикальний, порівняльний та аналіз коефіцієнтів, що були розглянуті раніше, а для узагальнення отриманої картини фінансового стану підприємства - інтегральну бальну оцінку фінансової стійкості.

Тепер перейдемо до практичної частині роботи, де на базі вищенаведеного інструментарію нами буде розрахована і досліджена фінансова стійкість об'єкту дослідження.

Розділ 2. Дослідження стану фінансової стійкості ВАТ "Корюківська фабрика технічних паперів"

ВАТ "Корюківська фабрика технічних паперів" є підприємством целюлозно-паперової промисловості. Місцезнаходження підприємства - Чернігівська обл., м. Корюківка, вул. Передзаводська, 4.

Основними видами продукції, що випускається підприємством, є технічний папір і картон, та різні види шпалер. ВАТ "КФТП" постійно удосконалює і розвиває свою продукцію, надаючи її і українському споживачу. Сегмент ринку, на якому працює ВАТ "КФТП" завжди буде мати сприятливу кон'юнктуру, що визначається постійним зростанням попиту і прибутковістю діяльності.

Для визначення типу фінансової стійкості підприємства ВАТ "Корюківська фабрика технічних паперів" послідовно проведемо його аналіз за період - 1998 - 2002 років. При цьому використаємо дані фінансової звітності підприємства та врахуємо значення індексу інфляції, що склав у 1998 році 120,0 %, у 1999 році - 119,2%, у 2000 році - 125,8%, у 2001 році - 101,5%, у 2002 році - 106,1% [44].

Складемо на основі річної звітності підприємства агрегований баланс підприємства за 1998 рік.

Таблиця 2.1.

Агрегований баланс ВАТ "КФТП" у 1998 році, тис. грн.

Наочно зрушення у структурі активу і пасиву балансу ВАТ "КФТП" у 1998 році можна побачити на рис. Е.1 і Е.2 (Додаток Е).

Згідно з даними табл. 2.1, у 1998 році спостерігається зростання майна підприємства - на 11162 тис. грн. (18,5%). Це відбулося за рахунок оборотних активів ВАТ "КФТП" - запаси зросли на 8246,0 тис. грн. (116,7%); статті, що включають кошти, розрахунки та інші активи - на 4693,0 тис. грн. (на 122,3 %).

Таке зростання фінансувалося насамперед за рахунок короткострокових зобов'язань, що зросли на кінець 1998 року на 7768,0 тис. грн. - на 147,3 відсотка, у тому числі за рахунок кредитів і позик - на 603,0 тис. грн. (на 47,4%). Власний капітал зріс на 3257 тис. грн. або на 5,9 %, з'явилася стаття "Довгострокові зобов'язання" в розмірі 137,0 тис. грн.

За даними табл. 2.1 побудуємо аналітичну таблицю для аналізу фінансової стійкості (табл. 2.2).

Таблиця 2.2.

Розрахунок фінансової стійкості ВАТ "КФТП" у 1998 році, тис. грн.

Аналіз даних табл. 2.2 свідчить, що у 1998 році ВАТ "КФТП" не мало можливостей для покриття усіма основними джерелами запасів, тобто мало кризовий тип фінансового стану.

Причому, якщо на початок 1998 року нестача коштів на 1 грн. запасів склала 2 коп., то на кінець - 17 коп., що відбулося внаслідок збільшення запасів у 2 рази (на 8246,0 тис. грн.). Це збільшення запасів перекрило зростання статей їх покриття - виникнення довгострокових зобов'язань на 137,0 тис. грн. і збільшення короткострокових кредитів і позик на 603 тис. грн.

Для подальшого дослідження фінансової стійкості підприємства необхідно провести аналіз його ліквідності.

Для комплексної оцінки ліквідності балансу в цілому варто використовувати загальний показник ліквідності (коефіцієнт покриття). За допомогою даного показника здійснюється оцінка зміни фінансової ситуації в організації з погляду ліквідності. Даний показник застосовується також при виборі найбільш надійного партнера з декількох потенційних партнерів на основі звітності.