Особливості венчурного фінансування та його розвиток в Україні

83

Міністерство освіти і науки України

Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана

Фінансова ситуація

з предмету: Фінансова діяльність суб'єктів господарювання

на тему: “ Особливості венчурного фінансування та його розвиток в Україні”

Київ-2009

Зміст

Вступ

1. Механізм функціонування венчурного фінансування

1.1 Історія створення венчурного фінансування

1.2 Етапи розвитку та форми венчурної діяльності

1.3 Венчурна діяльність у Європі

1.4 Поняття венчурного фінансування

2. Особливості венчурного фінансування в Україні

2.1 Поняття венчурних фондів

2.2 Венчурні фонди в Україні

2.3 Найбільші венчурні компанії в Україні

2.4 Венчурна компанія «Автоальянс - ХХI сторiччя»

3. Проблеми розвитку венчурного фінансування в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Незважаючи на загальне визнання й розуміння значення інноваційних процесів для економічного розвитку держави, сучасний стан системи фінансового забезпечення інноваційної сфери Украйни, як одного з ключових факторів інноваційної діяльності, свідчить про її кризу, неспроможність створити необхідні умови для реалізації існуючого інноваційного потенціалу країни, не кажучи вже про його примноження. Постійний дефіцит державного бюджету, розпилення і без того незначних інвестиційних бюджетних коштів за багатьма напрямками; відсутність власних фінансових ресурсів у більшості вітчизняних підприємств; значний податковий тиск; фінансова слабкість та низька ефективність існуючих інвестиційних фондів й інвестиційних компаній; низька дієздатність банківсько-кредитної системи щодо мобілізації достатніх обсягів фінансових коштів та її слабка інноваційна орієнтація; відсутність розвиненої інноваційної інфраструк тури; несприятливі умови для іноземних інвесторів - все це негативні чинники, які виступають сьогодні невід'ємною частиною механізму фінансування інноваційної діяльності в України, позбавляють можливості реалізації стратегії інноваційного розвитку економіки лише за допомогою традиційних джерел фінансування.

Вичерпання чинників інтенсивного економічного зростання потребує постійного пошуку нових механізмів розвитку економічної динаміки. Тому запровадження в Україні інноваційно-орієнтованої моделі розвитку не є рекомендацією, а першочерговою необхідністю, тому що така модель сприятиме виведенню національної економіки з глибокого кризового занепаду, а також збереже і укріпить національний суверенітет та підвищить авторитет держави на світовій арені.

Головною проблемою впровадження інноваційно-орієнтованої системи розвитку економіки є проблемне фінансове забезпечення інноваційних проектів високим ступенем ризику. В сучасній ринковій економіці ступінь ризику властивий майже всім елементам підприємництва. Але в інноваційній сфері, у порівнянні з іншими сферами економічної діяльності, ступінь ризику є надвисоким, що унеможливлює участь традиційного позичкового капіталу у фінансуванні ризикових інноваційних проектів.

Через надвисокий ступінь ризику банк, у таких випадках, залишається осторонь, адже отримати кредит підприємству для інтелектуальної ідеї менш реально, а якщо підприємству все-таки вдається отримати кредит, то такий кредит надається без будь-яких пільгових умов кредитування. Також проблеми виникають із потенційними інвесторами, які не зовсім орієнтуються у інвестуванні подібних проектів та перспективи отримання мало можливого прибутку через 5-7 років для них є доволі ризиковим.

Як наслідок, недостатня кількість власних фінансових коштів та коштів, що компенсує держава із бюджету, призводить до банкрутства підприємства, або взагалі до небажання втілювати в життя інтелектуальні проекти, адже успіх, багато в чому, залежить саме від достатньої кількості фінансових активів. За даними проведених досліджень державного комітету статистики України, із майже десяти тисяч опитаних підприємств, 85 % керівників відповіли, що не проводять інноваційні процеси на підприємстві в зв'язку з відсутністю відповідних фінансових можливостей, а також називали інші причини, такі, як великі фінансові витрати - 40,3 %, високі кредитні ставки -38,7 %, відсутність коштів замовника - 39,8%.

Для вдосконалення фінансового забезпечення інноваційних процесів Україні потрібні нові альтернативні джерела інвестиційних ресурсів, серед яких у першу чергу доцільно розглянути питання розвитку венчурного фінансування, яке в розвинутих країнах є одним з важливих напрямків підтримки середнього та малого інноваційного підприємництва, фінансування науково-дослідних робіт.

Мета даної роботи -- розкрити та проаналізувати механізм фінансування венчурним капіталом, показати переваги венчурного інвестування над звичайним позичковим капіталом, провести аналіз проблем розвитку венчурного фінансування в Україні та привести можливі шляхи вдосконалення.

Актуальність даної тематики полягає в тому, що в сьогоднішній ситуації в Україні, можливим виходом з кризи може стати саме венчурне фінансування, адже воно з самого початку припускає можливість провалу проекту, що інвестується; венчурне фінансування не потребує щорічних виплат по відсотках, ліквідної застави; інвестор не вимагає страхувати свої ризики, при цьому активно допомагає новій фірмі порадами, досвідом і діловими зв'язками.

1. Механізм функціонування венчурного фінансування

1.1 Історія створення венчурного фінансування

Венчурний капітал, як альтернативне джерело фінансування приватного бізнесу, зародився в США в середині 50-х років XX століття. Терміни «венчурний капітал» і «венчурний бізнес» беруть початок від англійського слова «venture», які перекладаються як «ризикове підприємство», «спекуляція», «сума, що підлягає ризику». Сам термін «ризиковий» має на увазі, що у взаємовідношеннях інвестора і підприємця претендуючого на отримання від нього грошей, присутній не просто ризик, який характерний для будь-якого бізнесу і будь-якого аспекту цього бізнесу, а підвищений ризик або навіть елемент авантюризму. Проте і перспективи доходів оцінюються в кілька разів вище загальноприйнятого рівня в економіці. [1]

Як і будь-яке неординарне починання, новий бізнес мав потребу в сильних і енергійних особистостях і новаторських підходах. Усе почалося в Силіконовій долині (США, штат Каліфорнія) - колиски сучасної інформатики й телекомунікацій. В 1957 р. Артур Рок, який у той час працював у інвестиційній банківській фірмі на Уол Стріт, одержав листа від Юджина Клейнера, інженера з компанії Shokley Semiconductor Laboratories в Упало Альто. Керівник фірми, Вільям Шокли тільки що удостоївся Нобелівської премії за винахід транзистора, але Юджин і декілька його колег були не дуже задоволені своїм шефом. Вони шукали фірму, що зацікавилася б ідеєю виробництва кремнієвого транзистора нового типу. А. Рок показав лист своєму партнерові й переконав його разом полетіти в Каліфорнію, щоб на місці вивчити пропозиція Юджина. Після їхньої зустрічі було вирішено, що Рок збере 1,5 млн. дол. для фінансування проекту Клейнера. Рок звернувся до 35 корпоративних інвесторів, але ніхто з них не наважився прийняти участь у фінансуванні пропонованої угоди, хоча, здавалося, всі були зацікавлені його пропозицією. Ніколи раніше ще не приходилося створювати спеціальну фірму під абсолютно нову ідею, так ще й фінансувати теоретичний проект. Здавалося, що всі можливості були вичерпані й задум приречений. Хтось порадив Року поговорити із Шерманом Фэрчайлдом. Шерман сам був винахідником і вже мав досвід створення нових технологічних компаній. Саме він надав необхідні 1,5 млн. дол. Так була заснована Fairchild Semiconductors - прабатько всіх напівпровідникових компаній Силіконової долини. Після цього в послужному списку Рока були ще Intel і Apple Computer. До 1984 р. ім'я Артура Рока стало синонімом успіху. Власне кажучи, саме він, схоже, був першим, хто взагалі вжив термін «венчурний капітал».

Тім Перкинс, інший знаменитий венчурний капіталіст, зробив свою найбільш ризиковану в житті угоду приблизно в той же час. Працюючи в Девіда Пакарда, одного зі співвласників всесвітньо відомої сьогодні компанії «Hewlett-Packard», винайшов недорогий і простий в обігу лазер з газовим накачуванням. Всі свої заощадження - 10000 дол., відкладені на покупку будинки, він вклав у нову фірму. Продукт виявився настільки успішним, що через короткий проміжок часу Перкинс зумів продати фірму компанії Spectra-Physics. Після цього він теж зустрів Юджина Клейнера й повністю присвятив себе венчурному бізнесу. У ті роки всіх венчурних інвесторів Америки можна було зібрати в приміщенні одного офісу. Ними були Артур (Арт) Рок і Томі Девіс у Сан-Франциско, Фред Адлер у Нью-Йорку й Франклін (Пітч) Джонсон разом з Біллом Дрепером у Каліфорнії. Створювати починаючі компанії в ті часи було непросто: дійсних підприємців було не так багато, а інфраструктура, на яку можна було б опиратися, просто-на-просто була відсутня. Перший фонд, сформований Роком в 1961 р. був розміром усього 5 млн. дол., з яких інвестовано було всього 3. Корпоративні інвестори не були зацікавлені вкладати кошти в малозрозумілі тоді фінансові структури. Але результати роботи фонду виявилися приголомшуючими: Рок, витративши всього 3 млн. дол., через нетривалий час повернув інвесторам майже дев'яносто.

Хорошим спогадом венчурних капіталістів є компанія Cisco Systems, один зі світових лідерів виробництва мережних маршрутизаторів і телекомунікаційного устаткування. У 1987 р. Дон Валентин (Don Valentine) з Sequoia Capital придбав за 2,5 млн. дол. пакет акцій Cisco. Через рік вартість його пакета склала 3 млрд. дол. Становлення венчурного капіталу збіглося за часом з бурхливим розвитком комп'ютерних технологій і ростом добробуту середнього класу американців. Сучасні гіганти комп'ютерного бізнесу DEC, Apple Computers, Compaq, Sun Microsystems, Microsoft, Lotus, Intel зуміли стати тим, ким вони є тепер багато в чому завдяки венчурному капіталу. Більше того, бурхливий ріст нових галузей, таких як персональні комп'ютери й біотехнологія, виявився можливим в основному за участі венчурних інвестицій. Тім Перкинс згадував: «Гроші, які ми робили, насправді були побічним продуктом, ... нами керувало бажання створювати успішні компанії, що розвивають дивні нові технології, яким судилося перевернути світ» (The Red Herring, Issue 9). [5]

1.2 Етапи розвитку та форми венчурної діяльності

Дотепер США були безумовним лідером в області венчурного бізнесу. До кінця XX століття на США доводилася половина всього обсягу венчурних інвестицій у світі. Венчурний бізнес є сьогодні сегментом (і не найбільшим) галузі прямих інвестицій в акціонерний капітал, однак значення його важко переоцінити, тому що ризиковий капітал є практично єдиним джерелом фінансової підтримки малих інноваційних підприємств на ранніх стадіях існування - від ідеї до виходу й закріплення їхньої продукції на ринку. Саме тому венчурний капітал став центром кристалізації для формування в США сучасної потужної індустрії прямих інвестицій. Як будь-який інший, венчурний бізнес у своєму розвитку переживав зльоти й падіння, однак загальна позитивна тенденція його розвитку підтверджує ефективність сполучення, що є його основою, сучасних фінансових і управлінських механізмів, опори на потенціал високих технологій і енергію підприємництва. Безсумнівний успіх венчурного бізнесу в 60-і роки і його динамічний розвиток залучили до нього значний інтерес фінансових і управлінських кіл і зажадали створення його інфраструктури й удосконалювання взаємозв'язків у галузі прямих інвестицій у цілому. Так, в 1973 р. була утворена Національна асоціація венчурного капіталу (National Venture Capital Association - NVCA) для формування в широких колах розуміння важливості венчурного бізнесу для життєстійкості економіки США й представ лення в суспільстві інтересів венчурних капіталістів і компаній, що розвиваються. У цей час асоціація поєднує 330 організацій, керуючих венчурним капіталом близько 70 млрд. дол. Афілійована структура асоціації - «Американські підприємці для економічного росту» (American Entrepreneurs for Economic Growth - AEEG) - це загальнонаціональна організація, що включає близько 10 тис. підприємств, що розвиваються, на яких працюють більше мільйона американців.

З огляду на те, що кращою стратегією "виходу" для компаній з венчурним капіталом є публічне розміщення акцій, фондові дилери відреагували на це створенням системи автоматичного котирування Національної асоціації дилерів цінних паперів (NASDAQ) - другій (після Нью-Йоркської) фондовій біржі США, що спеціалізується на первинному розміщенні акцій зростаючих компаній.

У зв'язку з високою прибутковістю акцій компаній з венчурним капіталом, такі компанії стають об'єктом підвищеного інтересу для інвесторів на етапі їхньої підготовки до публічного розміщення. На рубежі 70-х - 80-х років стали утворюватися спеціалізовані фонди (т.зв. фонди прямого інвестування в акціонерний капітал - private equity fund), орієнтовані на придбання пакетів акцій таких компаній. Фонди викупу (buyout fund) здійснюють (або фінансують) придбання контрольного пакета акцій з одержанням повного контролю за використанням активів компанії й здійснення нею ділових операцій. Мезонинні фонди (mezzanine fund) спеціалізуються на інвестиційному фінансуванні компаній безпосередньо перед виходом на фондовий ринок. У цей час у США сумарний капітал фондів прямого інвестування в 4 - 5 разів перевищує капітал венчурних фондів. Таким чином, у цей час діє наче двох етапна схема інвестування перспективної компанії: на початкових етапах і в період зміцнення на ринку її підтримує венчурний капітал, після чого включається капітал фондів прямого інвестування. Капітал для венчурних інвестицій надається корпоративними (колективними) і індивідуальними венчурними інвесторами. Основну частину корпоративного сектору становлять незалежні венчурні фонди (компанії, фірми), що являють собою партнерства (partnerships). Учасниками таких партнерств можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Основний обсяг капіталу партнерств утворюється внесками державних і приватних пенсійних фондів США: в 1997 р. доля пенсійних фондів у мобілізованому венчурному капіталі становила 45 %, в 1998 р. цей показник виріс до 50 %. Крім пенсійних фондів, активну участь у венчурних фондах приймають комерційні й інвестиційні банки, страхові компанії, державні й благодійні фонди, корпорації, приватні особи. У ряді венчурних фондів розміщені засоби державних програм підтримки бізнесу, звичайно спрямовані на розвиток малих підприємств на етапі становлення. Зокрема, Адміністрацією малого бізнесу США фінансується програма інвестицій у малий бізнес (SBIC), у рамках якої венчурні фонди можуть об'єднати власні засоби з державними для збільшення інвестицій у компанію - реципієнта. Індивідуальний сектор венчурного бізнесу представляють приватні інвестори, т.зв. «бізнеси-ангели». Найбільш важлива роль «бізнесів-ангелів» на найбільш ранніх стадіях зародження й формування компаній - стадій «посіву» і «старту», тобто коли компанія готується до просування свого продукту на ринок. [10]

1.3 Венчурна діяльність у Європі

В Європі венчурний бізнес почав активно розвиватися на початку 80-х років XX століття. Безсумнівно, практика ризикового інвестування існувала в європейських країнах задовго до цього рубежу, однак риси індустрії венчурне інвестування почало здобувати саме в цей період. Багато в чому динамічний розвиток цієї галузі в Європі було визначено наявністю двадцятилітнього досвіду американського венчурного бізнесу, що дозволив уникнути значних помилок і адаптувати до європейських умов уже досить відпрацьовані фінансові й управлінські технології. Ця обставина в жодному разі не применшує заслуг і зусиль європейських венчурних капіталістів, що забезпечили сьогоднішній стан галузі.

У Європі не існує, подібно до США, поділу на властиво венчурні фонди й фонди прямих інвестицій. Крім того, у Європі співвідношення венчурного капіталу й капіталу прямих інвестицій - 1:1, у той час як у США це відношення близьке до 1:5. Переходячи до порівняння часткових значень, у загальному обсязі європейських прямих інвестицій вкладення в ранні стадії становлять 7,4 % проти 5,7 % у США, у стадію розширення - 35 % проти 8,6 %, у пізні стадії - 8 % проти 4,4 %. Таким чином, на сьогоднішній день європейський венчурний бізнес навіть більшою мірою, ніж американський, орієнтований на реальну підтримку й розвиток малих і середніх підприємств, особливо на стадії розширення.

Основні етапи інфраструктурного розвитку європейського венчурного бізнесу багато в чому повторюють американський досвід. Утворення в 1983 р. Європейської асоціації прямого інвестування й венчурного капіталу (EVCA) було спільною ініціативою представників венчурної індустрії і Європейської комісії. Асоціація, що включала на момент утворення 43 члена, у цей час поєднує більше 500 активних учасників венчурного бізнесу з більш ніж 30 країн і є авторитетним представником європейської галузі прямих інвестицій. Діяльність асоціації спрямована на створення в Європі сприятливих умов для розвитку венчурного бізнесу. Основними стратегічними завданнями, на рішення яких націлена асоціація, є: залучення інституціональних інвесторів до участі у венчурному інвестуванні, подання інтересів своїх членів і інших учасників венчурної індустрії в європейських структурах, вироблення ефективних і доступних стратегій і механізмів виходу венчурного капіталу. [7]

Таблиця 1.1.

Інформація про розміри венчурних інвестицій, здійснюваних в розвинутих країнах

За участю Європейської асоціації венчурного капіталу була створена Європейська асоціація біржових дилерів (EASD) - об'єднання венчурних капіталістів, біржових дилерів, інвестиційних банків і інших інвестиційних інститутів - для формування механізмів підтримки економічного розвитку й інновацій у Європі. Однієї з перших ініціатив EASD стало створення європейської фондової біржі для активно зростаючих молодих компаній - Системи автоматичного котирування Європейської асоціації біржових дилерів (EASDAQ). Її структура й принципи функціонування запозичені в аналогічної американської структури - NASDAQ. Біржа не має торговельної площадки, використається система електронних торгів, початих у листопаді 1996 р. У цей час у торгах EASDAQ беруть участь компанії з Великобританії, Франції, Німеччини, Нідерландів, Швейцарії, Австрії, Бельгії, Португалії, Італії, Данії, Фінляндії, Греції й Люксембургу. Акції деяких компаній, що торгуються в EASDAQ, також котируються й на американській біржі NASDAQ.

Європейське співтовариство приділяє серйозну увагу підтримці становлення й розвитку венчурного бізнесу в країнах Центральної й Східної Європи (колишні країни «народної демократії»), а також в «нових незалежних державах» (колишніх республіках Радянського Союзу). За участю Європейського банку реконструкції й розвитку (ЕБРР) і EVCA розгорнуті відповідні масштабні програми.

На відміну від структури галузевих переваг у США, європейські венчурні фонди більше диверсифіковані й розміщують інвестиції практично в усі сектори економіки. В останні роки відбувається переорієнтація європейських венчурних інвестицій у технологічний сектор, що є загальносвітовою тенденцією для промислово розвинених країн.

Участь урядів західних країн у процесі венчурного інвестування має велике значення. З одного боку, воно демонструє бажання й здатність держави розділити ризики з комерційними інвесторами й розуміння державою необхідності збереження національних приватних капіталів на ринку своєї країни, з іншого боку, така участь стимулює залучення в реальний сектор економіки суспільних засобів. Доля суспільних засобів (пенсійних фондів і страхових компаній) у венчурному капіталі Європи становить до 35 % всіх інвестицій. Прикладом такої участі держави у венчурному інвестуванні можуть слугувати фонди фондів, створюваних за істотної участі (до 40 %) держави. Найбільш відомі з них фонди: Sitra (Фінляндія), UK High Technology Fund (Великобританія); фонди, створені за участю KFW (Німеччина)

Один зі способів урядового фінансування є надання засобів приватним венчурним фірмам, які у свою чергу безпосередньо фінансують невеликі компанії. У Фінляндії, наприклад, був використаний саме такий підхід: в 1994 р. був створений повністю приналежний державі фонд Suomen Teollisuus-Sijoitus OY. Уряди різних країн також створюють власні венчурні фонди для прямого інвестування в невеликі компанії. Ці фонди, як правило, управляються професіоналами. У Бельгії інвестиційна компанія Фландрії (GIMV), створена в 1980 р., з'явилася шляхом реалізації концепції керованого незалежним приватним фахівцем фінансованого урядом венчурного фонду. Розроблена цим фондом стратегія придбання пакетів акцій технологічно-орієнтованих компаній виявилася настільки привабливої й результативної, що сьогодні й приватний капітал наважився інвестувати в GIMV.

Німеччина в 1995 р. розробила схему під назвою Beteiligungskapital fur Kleine Technologieunternehmen, у рамках якої здійснювалося фінансування малих фірм, що роблять інноваційні продукти або послуги, разом з компаніями приватного сектора. Австрія також створює Інвестиційний Інноваційний Фонд із метою збільшення фінансування починаючих фірм, шляхом надання засобів приватним фондам. Європейський Інвестиційний Фонд, створений в 1994 р. за фінансової підтримки Європейської комісії, інвестує засоби в акції малих і середніх підприємств, що володіють потенціалом високого росту. Позички, які пропонують уряди, найчастіше недоступні з інших джерел, надаються часто на більш привабливих умовах, ніж приватні кредити. Вони можуть мати більш низькі процентні ставки або тривалі періоди повернення. Вони можуть навіть бути безповоротними. Фінансована урядом Vaekstfonden (Програма кредитного фінансування розвитку бізнесу) у Данії, наприклад, передбачає видачу позичок невеликим фірмам для розробок технологічно-орієнтованих проектів. При цьому, у випадку невдачі передбачається прощення боргів. У Нідерландах кредитна схема технічного розвитку передбачає видачу десятилітніх кредитів малим компаніям, які можуть не повертатися у випадку технічного або комерційного провалу. У Швеції уряд є найбільшим акціонером Almi Foretagspartner AB, що надає 6-10-річні позички починаючим компаніям, безпроцентні протягом перших двох років.

Останнім часом значний розвиток венчурна індустрія одержала не тільки в європейських країнах, але й у Японії, Китаї, Республіці Корея, Сінгапурі, Ізраїлі, Австралії, Чилі, Мексиці. Більше того, венчурний капітал з «посівного капіталу» (seed capital) і «стартового капіталу» (start capital), не зменшуючи своєї ролі «каталізатора» малого бізнесу, перейшов у більше зрілі стадії свого розвитку й почав ставати ще й «капіталом розвитку» (development capital) і «капіталом розширення» (expansion capital).

Початком розвитку венчурної індустрії в Росії загальноприйнято вважати 1993 р., коли на Токійському саміті між урядами країн «великої сімки» і Європейським Союзом була прийнята угода про підтримку нещодавно приватизованих російських підприємств по Державній програмі РФ по масовій приватизації. Дотепер з погляду формування капіталів фонди венчурного інвестування в Росії можна розділити на чотири групи.

1. Фонди ЕБРР (їхній капітал повністю або частково сформований Європейським банком реконструкції й розвитку за участю інших міжнародних фінансових організацій). Витрати на зміст і забезпечення діяльності фондів покриваються із засобів технічної підтримки, які безоплатно виділяються урядами країн «великої сімки». Фонди були сформовані в 1993-1994 рр. у рамках програми підтримки приватних і приватизованих підприємств переважно середнього бізнесу.

2. Фонди за участю західних урядових агентств. У їхньому створенні й діяльності поряд з корпоративними й приватними інвесторами, у тій або іншій формі беруть участь іноземні держави.

До цієї групи можна віднести 6 фондів із сумарним капіталом порядку 1,26 млрд. дол., що здійснили дотепер прямі інвестиції загальним обсягом не менш 430 млн. дол. у декілька десятків російських компаній. Склад групи досить представницький: два фонди - TUSRIF (The United States - Russia Investment Fund) і Defense Enterprise Fund - утворені із засобів уряду й департаменту оборони США відповідно; діяльність Investment Fund for Central and Eastern Europe (Данія) підтримується державою, склад ради директорів фонду затверджується Міністром закордонних справ Данії; акціонерний капітал Agribusiness Partners International гарантований урядовим агентством США по сільському господарству й Заокеанській корпорації приватних інвестицій (OPIC). Інакше кажучи, ці фонди при здійсненні діяльності значною мірою керуються урядовими стратегіями своїх країн (США й Данії) Якщо американські фонди діють у рамках міжурядових угод, основним завданням яких є підтримка ринкових реформ у Росії, то керівництво датського фонду не приховує протекціоністської спрямованості своєї діяльності.

3. Приватні фонди. У цю групу включаються близько 20 фондів, сумарний заявлений капітал яких становить не менш 2,2 млрд. дол. Складність в описі діяльності даних фондів полягає в закритому характері інформації про їхній діяльності.

Склад цієї групи фондів досить різноманітний як по розмірах капіталу, так і по національній приналежності. Регіональні інтереси цих фондів рідко обмежуються тільки Росією, звичайно це європейські країни, у тому числі СНД. Більшість цих фондів активно діють у країнах Східної й Центральної Європи, Чорноморського басейну.

4. Російські венчурні фонди. За інформацією Російської асоціації венчурного інвестування (РАВИ), доля російських венчурних фондів у загальному обсязі венчурних інвестицій у Росії становить близько 1 %.

Усього до кінця 2007 р. у Росії діяли 40 спеціалізованих фондів, що інвестують у російські корпоративні активи, із сумарною капіталізацією в 1,6 млрд. дол. Крім цього, ще 16 східноєвропейських фондів інвестували в Росію частину своїх портфелів. З'явилися повідомлення про створення перших вітчизняних венчурних фондів, що опираються на засоби великих російських банків і диверсифікованих холдингів. Значну роль у створенні венчурної інфраструктури зіграла Європейська асоціація прямого інвестування й венчурного капіталу (EVCA). З початку 90-х років EVCA разом з Європейською комісією (PHARE і TACIS) реалізувала програму сприяння розвитку індустрії прямого інвестування й венчурного капіталу в Центральній і Східній Європі (1993 - 1997 р.) і СНД (1997 - 1999 р.). За результатами програми в 1999 р. була підготовлена Біла Книга "Пріоритети для прямого інвестування в Росії", спрямована на розвиток професійних і етичних норм індустрії прямого інвестування в Росії. [25]

1.4 Поняття венчурного фінансування

У загальному вигляді венчурне фінансування - це довгострокові фінансові інвестиції з високим ступенем ризику в акції новостворюваних малих інноваційно-технологічних фірм (або венчурних підприємств, що вже добре себе зарекомендували), які орієнтовані на розробку і виробництво наукомістких продуктів, задля їх розвитку й розширення, з метою отримання прибутку від приросту вартості вкладених коштів. Іншими словами, венчурне фінансування представляє собою своєрідну позику коштів, довгостроковий кредит без отримання будь-яких гарантій, при цьому венчурний капіталіст вкладає кошти в акціонерний капітал підприємства, іншу частину якого складає інтелектуальна власність засновників венчурного підприємства. [3]

Єранов А.І. дає таке визначення венчурного фінансування - це довгострокові (5-7 років) високоризикові інвестиції приватного капіталу в акціонерний капітал знову створюваних малих високотехнічних перспективних компаній (або добре вже зарекомендованих венчурних підприємств), зорієнтованих на розробку і виробництво наукоємних продуктів, для їх розвитку і розширення, з метою отримання прибутку від приросту вартості вкладених коштів. [8]

Венчурне фінансування - це один із найбільш ефективних способів фінансування венчурним капіталом приватних підприємств, які займаються ризиковими науково-дослідницькими та конструкторськими розробками. Основна відмінність від традиційного інвестування полягає в тому, що фінансові активи надаються підприємству без будь-якої гарантії забезпечення рухомим чи нерухомим майном або заощадженнями підприємства. Єдиною гарантійною заставою служить відповідна частина акцій (менша ніж контрольний пакет) існуючого або тільки створюваного підприємства, тобто венчурний капітал надається підприємству під перспективну ідею.

Венчурне фінансування докорінно відрізняється від будь-якого іншого, у тому числі найбільш розповсюдженого - банківського, і має певні переваги: інноваційний венчурний бізнес з самого початку припускає можливість провалу проекту, що інвестується; венчурне фінансування не потребує щорічних виплат по відсотках, ліквідної застави; інвестор не вимагає страхувати свої ризики, при цьому активно допомагає новій фірмі порадами, досвідом і діловими зв'язками.

Без перебільшення можна констатувати, що венчурне фінансування це:

· важливий інструмент інвестування підприємств, розвиток яких пов'язаний зі значним ризиком з одночасною можливістю отримання великих прибутків;

· одне з найбільш реальних й доступних джерел фінансування малих високотехнологічних фірм, що займаються розробкою й впровадженням нових прогресивних технологій;

· надійна й дієва альтернатива позиковому фінансуванню, яка орієнтована не на існуючі, а на майбутні активи компанії, що розвивається;

· можливість здійснення якісного "стрибка" від ранніх безприбуткових етапів розвитку нової високотехнологічної компанії до рентабельних стадій її життєвого циклу.

Венчурне фінансування має різні джерела в залежності від стадії життєвого циклу продукту.

На етапі створення продукту здійснюється фінансування інкубаційного періоду (передстартової і стартове фінансування) при цьому джерелами є: власні кошти підприємств, установчі або венчурні пайові внески, венчурні кредити (позики), пов'язані з розподілом майбутніх доходів.

На етапі освоєння продукту здійснюється фінансування комерційного освоєння (фінансування початкової стадії і фінансування освоєння) при цьому джерелами є позикові кошти і синдиковані інвестування.

На етапі випуску і реалізації продукту здійснюється фінансування комерційного освоєння (фінансування венчурного підприємства та перепродаж венчурного підприємства) при цьому джерелами є: венчурний капітал (акціонерний чи пайовий) та власні кошти підприємства.

На відміну від інших форм інвестування, венчурна форма має низку специфічних рис:

пряма або опосередкована пайова участь інвестора в капіталі компанії;

надання коштів на довгостроковий період на принципах безповоротності, безоплатності, без будь-яких гарантій або забезпечення;

активна роль інвестора в управлінні проектом, що фінансується. [6]

Головною особливістю венчурного фінансування є велика ймовірність неповернення коштів, що уже вкладені в проект, якщо інвестиційний проект не дасть очікуваних від його реалізації результатів.

Об'єктом венчурного фінансування сьогодні є створення підприємства, розроблення технології і початкової маркетингової стратегії нового продукту (тобто просування на ринок), запуск комерційного виробництва, розширення, придбання виробничих потужностей в іншого підприємства і продаж самої компанії.

У «фінансовому словнику» авторів А.Г. Завгороднього, Л.Г. Вознюка, Г.С. Смовженко венчурний капітал визначають, як капітал для інвестування науково-технічних розробок і винаходів.

Венчурний капітал - це капітал, який може бути як корпоративним, так і одноосібним джерелом інвестування, який інвестується не в підприємство, а саме в ризикові, інноваційні проекти, що проводяться на даному підприємстві, через купівлю визначеної частини пакета акцій підприємства. Також венчурний капітал визначає суть економічних відносин між венчурним капіталовкладником (венчурним капіталістом) і власниками підприємства, так як вони виступають не в ролі «кредитор - позичальник», а в ролі співвласників підприємства, якими керує спільна мета не тільки отримання прибутку, а також розвиток та процвітання, а отже, якнайшвидшому зростанню ринкової ціни їхнього спільного підприємства, саме такі особливості відрізняють венчурне фінансування від звичайного банківського кредитування. [20].

Венчурний капітал, як будь-який інший капітал, має свої складові елементи без яких він не може повноцінно функціонувати.

Венчурному капіталу притаманна величезна кількість різноманітних функцій, основні з яких :

· функція прискорення трансформування національної економіки до інноваційно-орієнтованого типу;

· функція підтримання економічного зростання за рахунок інноваційного росту;

· функція посилення конкурентоспроможної економіки;

· функція стимулювання до проведення НДДКР на малих та середніх секторах економіки;

· функція сприяння до технологічного прориву суспільства та ін.

Прийнято розрізняти наступні джерела венчурного капіталу:

- джерела неформального сектору (фізичні особи, бізнес-ангели, приватні компанії і т.д.);

- джерела формального сектору (венчурні фірми, фонди, інституційні інвестори, банки і т.д.);

Неформальний сектор представлений наступними джерелами:

- особисті заощадження підприємця;

- особисті кошти знайомих і друзів ;

- приватні кошти, взяті в позику;

- гранти;

- кошти дарчих фондів;

- пожертва меценатів;

- кошти спонсорів;

- кошти спеціалізованих фондів по підтримці науки, інновацій, розвитку технологій.

- кошти академічних та галузевих базових інститутів, університетів, а також конструкторські бюро та інші науково-технічні інституції (інвестиції у вигляді надання площ, випробувальних стендів, апаратури, лабораторні установки, консультації учених та технологів, безплатного залучення для участі в технічних розробках студентів та аспірантів);

- бізнес-інкубатори - це інвестиції у формі оренди приміщень і надання доступу до обладнання, засобів зв'язку, і також консультаціям юристів, фінансистів, маркетологів на пільгових умовах;

- кошти бізнес-інкубаторів;

- синдиковані кошти приватних венчурних капіталістів.

Формальний сектор представлений такими джерелами, як:

- фірми венчурного капіталу;

- фонди венчурного капіталу;

- спеціалізовані фонди по підтримці малих компаній, що працюють в науково-технічній сфері;

- інвестиційні компанії;

- інституціональні фінансові інвестори;

- нефінансові корпорації;

- промислово-фінансові групи;

- національні банки;

- комерційні банки;

- транснаціональні венчурні фонди. [8]

Особливість венчурного механізму полягає у поетапному фінансуванні підприємницьких проектів. Розподіл грошових потоків на окремі транші зумовлений, з одного боку, прагненням мінімізувати інвестиційний ризик на початкових стадіях інноваційного процесу, а з іншого - забезпеченням можливості залучення додаткових коштів у разі зміни початкового плану проекту в ході його реалізації. Як правило, виділяють шість етапів венчурного інвестування ризикованих бізнес-ініціатив: [13.

Першим етапом більшості нових проектів виступає достартове фінансування або “посів” (seed financing). На даному етапі підприємець володіє лише ідеєю або бізнес-планом та потребує фінансових ресурсів для проведення додаткових досліджень, створення пілотних проектів та зразків перед виходом на ринок. Тобто ця стадія є інкубаційною та може тривати від кількох місяців до року. “Посівні” інвестиції є найбільш ризикованими, оскільки достовірна та релевантна інформація щодо життєздатності аналізованого проекту практично відсутня. На думку американських експертів [12, в кінці даного етапу інвестори відмовляються приблизно від 90% ідей. Разом з тим, проекти, схвалені та профінансовані на даній стадії характеризуються найвищою нормою прибутку у майбутньому.

Другий етап - пусковий (start-up financing), де здійснюється основна робота по організації нової компанії, розробці та випробуванню нової продукції (технології) та вивчення попиту на ринку. Компанія-початківець потребує фінансових ресурсів для налагодження виробництва та реалізації власної продукції. Даний етап також характеризується високим ступенем ризику, тому для нього характерним є спільне інвестування кількох венчурних капіталістів.

Третій етап - рання стадія розвитку компанії (first-stage financing) - пов'язаний з переходом компанії-інноватора до практичної діяльності по виробництву нової продукції або наданню послуг. На даній стадії компанія має потребу у фінансуванні маркетингових витрат, подолання вхідних бар'єрів на ринку, створення збутової мережі тощо. Прибутки від реалізації продукції є ще недостатніми для забезпечення розширення та росту компанії. Разом з тим наявні активи підприємства не являються достатньою гарантією для інституційних інвесторів (банків, інвестиційних фондів тощо), тому знову виникає необхідність залучення венчурних джерел фінансування.

Четвертий етап - швидкого зростання (expansion financing) - передбачає використання венчурного капіталу для збільшення виробничих потужностей фірми-інноватора; вдосконалення продукції, що виготовляється; оптимізації системи збуту. Після досягнення даного етапу ризикове підприємство є прибутковим та може використовувати кредитні ресурси традиційних фінансових джерел. Залучення венчурного капіталу, як правило, припиняється.

Метою венчурних капіталістів є досягнення п'ятого етапу - придбання (acquisition financing), тобто моменту першого публічного розміщення акцій інноваційної фірми на фондовому ринку та продаж їх зацікавленій компанії.

Заключним етапом є фінансування викупу (management and leveraged buyout), що полягає у використанні венчурного капіталу з метою викупу акцій інноваційної компанії у великих компаній.

Необхідно зазначити, що основна частка ризикових капіталовкладень припадає на більш пізні стадії венчурного фінансування, перш за все - на стадію швидкого зростання, (див. Рис. 1.1), що пояснюється прагненням інвесторів мінімізувати власний ризик. [13]



Джерело: Science and Engineering indicators - 2004, p.30 [27]

Рис. 1.1. Розподіл інвестиційних ресурсів за стадіями венчурного фінансування у США у 1992-2002р

На сьогодні венчурний капітал акумулюється двома секторами: формальним та неформальним. У формальному секторі превалюють “фірми (або фонди) венчурного капіталу” (venture capital firms; далі - ФВК), які об'єднують фінансові ресурси ряду інвесторів: приватних та державних пенсійних фондів, благочинних фондів, корпорацій, фізичних осіб, венчурних капіталістів - власників ФВК. Крім ФВК, учасниками формального сектору виступають спеціальні підрозділи або дочірні компанії комерційних банків, нефінансових промислових корпорацій (corporate venturing), а також державні інвестиційні програми. Як правило, інституційні інвестори розподіляють 2-3% свого інвестиційного портфелю у альтернативні активи, такі як венчурний капітал. ФВК інвестують залучені ресурси у ризикові компанії та бізнес-проекти, від яких очікують отримати високі прибутки протягом 5-7 років. Тобто, в основному, формальні інвестори фінансують більш пізні стадії венчурного циклу, хоча особливо гостру потребу у грошових коштах інноваційні компанії відчувають саме на початкових етапах свого розвитку.

Неформальний сектор венчурного капіталу представлений індивідуальними інвесторами, так званими “бізнес-ангелами” (business angel), які напряму інвестують власні фінансові ресурси у ризикові підприємства. Бізнес-ангели - це, як правило, високоосвічені професіонали середнього та старшого віку, головним чином в сфері ділового адміністрування, консалтингу або технічних секторах. Більшість з них має багаторічний досвід бізнес-діяльності та володіє значними фінансовими ресурсами, накопиченими завдяки власній праці. Часто бізнес-ангели здійснюють інвестування через синдикати, які об'єднують їхніх друзів та ділових партнерів, що дозволяє реципієнтам залучати колосальні інвестиційні кошти. Бізнес-ангели активно діють в США, Європейських країнах, причому обсяги інвестицій неформального сектору у декілька разів перевищують обсяги інвестицій формального сектору (див. Рис.1.2).

Джерело: Global Entrepreneurship Monitor 2004 Financing Report, [28]

Рис. 1.2. Обсяги венчурного фінансування неформального та формального секторів у 2004р.

Формальний та неформальний сектори відіграють взаємодоповнюючу роль. Інвестиції неформального сектору особливо важливі на початкових стадіях розвитку інноваційних фірм, коли вони потребують “посівного капіталу” (seed financing) для розробки концепції продукту та дослідного зразка. Формальний сектор є більш активним на стадії швидкого зростання фірми, коли її продукція має комерційний успіх та необхідні кошти для розширення виробництва та збільшення обсягу продаж.

Разом з тим, саме неформальний сектор венчурного фінансування відіграє ключову роль у забезпеченні цілісності та безперервності інноваційного циклу в межах регіональних інноваційних систем, що, на нашу думку, пояснюється наступними п'ятьма факторами.

1. Бізнес-ангели фінансують малі та середні високотехнологічні фірми на ранніх стадіях розвитку, які у майбутньому можуть перетворитися на епіцентри інноваційного зростання та виступити основою потужних інноваційних кластерів. Так, відома компанія Майкрософт, яка на сьогодні є візитною карткою висококонкурентного кластеру Силіконова Долина У США, отримала стартові інвестиції саме з неформальних джерел венчурного фінансування.

2. Бізнес-ангели - органічна складова регіональної інноваційної системи, тому вони активізують процес налагодження неформальних партнерських стосунків між іншими учасниками РІС та, як наслідок, каталізують дифузію нових знань та інформації. Так, по-перше, бізнес-ангели оперативніше, ніж формальні інвестори, приймають рішення про надання венчурної позики реципієнту, оскільки керуються скоріше власним досвідом та інтуїцією, аніж документальним обґрунтуванням проекту. По-друге, неформальна форма венчурного фінансування є більш гнучкою, так як часто бізнес-ангели, використовуючи приватні зв'язки, мають можливість залучати до інвестування комбіновані форми позикових коштів (акціонерний капітал, приватний капітал, кредитні ресурси тощо). По-третє, репутація неформального інвестора, що фінансує ризикове підприємство, автоматично сприймається формальними венчурними капіталістами як гарантія комерційного успіху даного підприємства та спрощує для нього у майбутньому отримання коштів інституційних інвесторів.

3. Як зазначено вище, неформальні інвестори приймають активну участь у формуванні партнерських взаємовідносин між усіма учасниками РІС. Саме тому бізнес-ангели у більшій мірі, ніж формальні інвестори, забезпечують профінансованим фірмам комплексний консалтинговий супровід (hands-on management), а саме: створення бізнес-плану та загальної стратегії компанії, розробку маркетингової стратегії, налагодження збутової системи тощо.

4. Як правило, бізнес-ангели інвестують в межах географічного регіону власного перебування, що пояснюється необхідністю щоденного контролю та підтримки профінансованих компаній. Це сприяє більш раціональному розподілу фінансових ресурсів на території регіону, а саме: першочерговому фінансуванню інноваційних малих та середніх фірм, що сприяє більш динамічному розвитку регіональної інноваційної системи, а відтак - підвищує конкурентний статус регіону.

5. Венчурний капітал спрямовується на фінансування найбільш динамічних та високотехнологічних секторів - біотехнології та інформаційно-комунікаційні технології - та сприяє розвитку інноваційних кластерів, що забезпечує інтенсивний розвиток регіональних інноваційних систем і, відповідно, сприяє підвищенню міжнародної конкурентоспроможності окремих національних регіонів та країн в цілому. [23]

Існує ряд характерних відмінностей між венчурним фінансуванням та традиційними засобами кредитування (наприклад банківськими кредитами). Розглянемо ці особливості венчурного фінансування:

1. Венчурне фінансування пов'язане з пайовими вкладеннями в акції, тобто з ризиком та біржевою грою.

2. Венчурний капіталіст вкладує свої кошти не безпосередньо в компанію, а в її акціонерний капітал, другу частину якого складає інтелектуальна власність засновників нової компанії.

3. Інвестиції здійснюються в компанії, акції яких ще не котируються на фондовій біржі.

4. Венчурний капітал прямує в малі високотехнологічні компанії, зорієнтовані на розробку та випуск нової наукоємної продукції.

5. Венчурний капітал пропонується новим високотехнологічним компаніям на середній та тривалий термін і не може бути забраним венчурним капіталістом за особистим побажанням до закінчення життєвого циклу компанії.

6. Венчурне фінансування пропонується переважно компаніям з потенційною можливістю росту, а не компаніям, вже з великим прибутком.

7. Венчурний капітал прямує на підтримку нетрадиційних (нових, а іноді і цілковито оригінальні) компаній, що , з однієї сторони, підвищує ризик, а з іншої - збільшує імовірність отримання надвисоких прибутків.

8. Вкладення венчурного капіталу саме в ексклюзивні малі високотехнологічні компанії продиктовано прагненням не тільки отримати більш високі порівняно з інвестиціями в другі проекти доходи, але й бажанням створити нові ринки збуту, зайнявши панівне становище.

9. Венчурні інвестиції пропонуються не назавжди, а лише на визначений термін.

10. Венчурне фінансування - це своєрідна позика новим компаніям, довгостроковий кредит без отримання гарантій, але під більш високий, ніж в банках, відсоток.

11. Венчурний капіталіст, направляючи інвестицію в нову малу компанію, повинен завчасно вирішити, яким чином він збирається реалізувати своє право на отримання прибутку. Іншими словами, повинен визначити, як буде в кінці життєвого циклу профінансованої компанії (через 5-7 років) .

12. По мірі розвитку компанії збільшуються її активи і ліквідність як за рахунок виникнення попиту на не котирувальні акції, так і в зв'язку з виникненням конкуренції між бажаючими отримати новий прибутковий бізнес.

13. Успішність розвитку проінвестованої малої компанії визначається зростанням ціни на її акції, реальністю прибуткового продажу компанії або її частини, а також можливістю реєстрування компанії на фондовій біржі з наступною прибутковою купівлею-продажем акцій на фондовому ринку.

14. Спільний інтерес засновників компанії та інвесторів в успішному і динамічному розвитку нового бізнесу пов'язаний не тільки з імовірністю отримання високих доходів, але і з можливістю стати учасником створення нової прогресивної технології, стимулюючий науково-технічний прогрес країни.

15. Роль інвестора в успішному розвитку нової компанії не обмежується лише своєчасним пропонуванням венчурного капіталу, а включає одночасно інвестування свого досвіду в бізнесі та ділових зв'язків, сприяючий розширенню діяльності компанії, виникненню нових контактів, партнерів та ринків збуту. [12]

2. Особливості венчурного фінансування в Україні

2.1 Поняття венчурних фондів

У венчурному інвестуванні ключову позицію відіграє венчурний капіталіст та венчурний фонд.

Венчурний капіталіст - це головний менеджер (керівник) венчурного фонду, (а також він може виступати в ролі ініціатора створення венчурного фонду), який заключає угоди з інвесторами та підприємствами, озброєний величезним багажем знань та досвідом у сфері венчурного інвестування, та який користується величезним авторитетом у інвесторів. [2]

Для венчурного капіталу характерні такі ознаки:

обслуговування найбільш передових напрямів НТП;

існування великої ймовірності неповернення коштів, що авансовані у венчур внаслідок непередбачуваності результатів інтелектуальної праці, якщо інновація не буде успішною і не дасть очікуваного доходу (не отримає визнання ринком);

наявність часового лагу: від моменту інвестування до кінцевого успіху та повернення фінансових коштів, який у середньому становить 5-7 років;

відсутність будь-яких майнових застав, гарантій чи поручительств із боку фірм-новаторів, що відповідно збільшує ціну капіталу;

пряма або опосередкована пайова участь інвестора в капіталі венчура і відповідна участь інвестора в процесах прийняття принципово важливих рішень або надання інформаційних, консультаційних послуг;

великий розмір інвестиційних вкладів, як правило, більше 10 млн. дол. США;

високий ступінь прибутковості, що прямо пов'язаний з ризиковість. [11]

Венчурний капіталіст - це посередник між синдикованими (колективними) інвесторами й підприємцем. У цьому полягає одна з найбільш принципових особливостей цього типу інвестування. З одного боку, венчурний капіталіст самостійно приймає рішення про вибір того чи іншого об'єкта для вкладання інвестицій, бере участь у роботі ради директорів і всебічно сприяє розвитку інвестованого бізнесу. А, з іншого боку, остаточне рішення про виділення інвестицій приймає інвестиційний комітет, який представляє інтереси інвесторів. В решті-решт, отриманий венчурним інвестором прибуток належить лише інвесторам, а не йому особисто. Він має право розраховувати лише на його частину.

Основні завдання венчурного капіталіста:

· пошук потенційних інвесторів (збір фінансових активів);

· пошук та відбір ризикового підприємства;

· детальне вивчення фінансового потенціалу ризикового підприємства.

Також венчурний капіталіст, після здійснення інвестування, приймає активну участь в управлінні та контролі проінвестованого підприємства, допомагає підприємству власним досвідом у сфері бухгалтерського обліку, маркетингу, та іншими бізнесовими порадами, а також власними зв'язками та знаннями, тому що він є одним з найбільш зацікавлених у розвитку та зростанні ринкової ціни підприємства. [4]

Венчурний фонд, за визначенням українського законодавства, - це інститут спільного інвестування закритого типу, недиверсифікованого виду, що здійснює винятково приватне розміщення цінних паперів власного випуску й активи якого більш ніж на 50 % складаються з корпоративних прав і цінних паперів, не допущених до торгів на фондовій біржі або в торгово-інформаційній системі.

Венчурний фонд не інвестує власний капітал у венчурні підприємства акції яких він викуповує, він виступає в ролі посередника між інвестором та інвестованим підприємством, тобто основна мета венчурного фонду - це акумулювання капіталу для подальшого інвестування у перспективні та привабливі ризикові інноваційні проекти .