Процес розвитку та становлення українського грошового ринку та його інститутів

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади та організація діяльності грошового ринку

1.1. Економічна сутність та структура грошового ринку

1.2. Основні інститути грошового ринку та їх характеристика

1.3. Процес становлення інститутів грошового ринку України

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Процес формування та аналіз функціонування інститутів грошового ринку в Україні в умовах переходу до ринкових умов господарювання

2.1. Банківська система як основа розвитку грошового ринку

2.2. Формування небанківських кредитних інститутів та аналіз їх діяльності

2.3. Державна політика на грошовому ринку

Висновки до розділу 2

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку інститутів грошового ринку України

3.1. Роль банків у функціонуванні інфраструктури грошового ринку

3.2. Перспективи співробітництва України з міжнародними фінансовими інститутами

Висновки до розділу 3

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Актуальність теми. Гроші -- складна економічна категорія, специфічною особливістю якої є її системний багатофункціональний характер. У національній економіці відбувається безперервний кругооборот доходів і продуктів, який опосередковується відповідним оборотом грошей. Гроші не існують самі по собі, вони обслуговують потреби економіки і тому повинні за своєю кількісною масою і структурою бути адекватні їм. У процесі руху доходів і продуктів (товарів і послуг) виникають взаємозв'язані, але протилежні за напрямком товарні і грошові потоки.

Саме сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно перемішуються (розподіляються та перерозподіляються) під впливом попиту і пропозиції з боку різних суб'єктів економіки і визначає існування грошового ринку країни.

У грошового ринку немає визначеної локалізації, його учасниками (суб'єктами) виступають: банки, держава, спеціальні фінансово-кредитні інститути та інші посередницькі організації, котрі продають і купують, як правило, короткострокові боргові зобов'язання. Інструментами ринку грошей є: скарбницькі та комерційні векселі, облігації, бони, депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо.

Безперечно, головні учасники грошового ринку -- комерційні банки, які постійно або час від часу можуть виступати як продавці, покупці або посередники. На грошовому ринку між банками ведеться оперативна, жвава торгівля, при якій окремі банки відчувають тимчасову потребу в грошових коштах, а інші мають тимчасовий надлишок ліквідних коштів і намагаються прибутково розмістити ці кошти.

Держава також виходить на ринок як позичальник шляхом розміщення та реалізації державних цінних паперів. Ці функції держава покладає на свого агента -- центральний банк.

Поряд з традиційними учасниками на ринку грошей функціонують посередницькі організації. Це: позабіржові маклери, котрі займаються тим, що зводять кредиторів і позичальників, отримуючи за це комісійні винагороди, які їм виплачують позичальники; дилерські контори, облікові контори (доми), які мають статус банків і здійснюють грошові операції, позичаючи в одних учасників ринку, щоб дати в борг іншим, й отримують прибуток з різниці процентних ставок.

Грошовий ринок незалежної України формувався і продовжує формуватись в складних економічних умовах. Необхідність його ефективного функціонування зумовлена потребами національної економіки, поступовий розвиток якої потребує чітко налагоджених зв'язків між суб'єктами грошового ринку та ефективної діяльності кожного з його інститутів. Підсумовуючи вищесказане можна стверджувати про високу актуальність опрацювання даної теми.

Мета і зміст поставлених задач. Виконуючи магістерську роботу, ми маємо на меті проаналізувати процес розвитку та становлення українського грошового ринку, зокрема його інститутів, та дослідити основні проблеми щодо розвитку та функціонування останніх.

При цьому, на нашу думку, основними завданнями роботи є:

1) дослідження суті та структури грошового ринку та характеристика основних його інститутів;

2) аналіз розвитку інститутів грошового ринку в Україні в умовах переходу до ринкових умов господарювання;

3) дослідження основних проблем подальшого розвитку інститутів грошового ринку в Україні та внесення пропозицій щодо їх вирішення;

4) дослідження та аналіз перспектив розвитку суб'єктів національного ринку грошей.

Об'єкт і предмет дослідження. За об'єкт дослідження магістерської роботи прийнято процеси становлення та розвитку інститутів грошового ринку України в перехідний до ринкових умов господарювання період.

Предметом дослідження є інститути грошового ринку.

Методи дослідження. Теоретична частина магістерської роботи базується на опрацюванні і порівнянні великої кількості наукових праць як вітчизняних, так і закордонних авторів. Вивчаються думки різних шкіл на напрямів в економічній науці. Досліджуються класичні та новітні підходи до визначення суті та структури грошового ринку та його суб'єктів.

В практичній чати сні використовують прийоми динамічних порівнянь, графічного зображення статистичних даних, кореляції.

Наукова новизна даної магістерської роботи полягає у наступному:

1) обґрунтовано теоретичні засади та організація діяльності грошового ринку;

2) досліджено процес становлення інститутів грошового ринку України в умовах переходу до ринкових умов господарювання;

3) визначено основні тенденції та перспективи подальшого розвитку інститутів грошового ринку в Україні.

Практичне значення полягає в тому, що одержані в магістерській роботі результати можуть бути практично застосовані у банківській діяльності, а саме:

1) здійснено аналіз формування та функціонування інститутів грошового ринку в Україні в умовах переходу до ринкових умов господарювання;

2) на основі проведеного аналізу здійснено пропозиції щодо перспектив їх розвитку в майбутньому;

3) визначено роль банківських установ у функціонуванні інфраструктури грошового ринку;

4) досліджено основні проблеми та визначено перспективи співробітництва України з міжнародними фінансовими інститутами.

Структура магістерської роботи. Магістерська робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Так, зокрема, в першому розділі розглядаються теоретичні засади та організація діяльності грошового ринку, а саме: економічна сутність та структура грошового ринку, вивчаються основні інститути грошового ринку та здійснюється їх характеристика, а також досліджується становлення інститутів грошового ринку України.

В другому розділі здійснюється аналіз формування та функціонування інститутів грошового ринку в Україні в умовах переходу до ринкових умов господарювання, вивчається банківської системи на грошовому ринку. Небанківських фінансових інститутів та держави.

В третьому розділі вивчаються проблеми та перспективи розвитку інститутів грошового ринку України.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ГРОШОВОГО РИНКУ

1.1 Економічна сутність та структура грошового ринку

Як відомо, ринок у найпростішому розумінні -- це система економічних відносин з приводу купівлі-продажу товарів. Він є сукупністю товарного і грошового обороту.

У функціональному розумінні сучасний ринок -- поняття більш глибоке, комплексне і являє собою систему ринків, серед яких найважливіша роль належить грошовому (фінансовому) ринку.

Грошовий ринок -- це сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно перемішуються (розподіляються та перерозподіляються) під впливом попиту і пропозиції з боку різних суб'єктів економіки.

Грошовий ринок складається з багатьох потоків, за якими грошові кошти переміщуються від власників заощаджень до позичальників та інвесторів (рис. 1.1).

В умовах ринкової економіки виникає дві протилежні ситуації в потоках грошей:

1. Домашні господарства, як правило, щорічно витрачають коштів менше, ніж отримують доходів, тобто у них з'являються заощадження. Заощадження -- це частина доходів домашніх господарств, яка не використовується на купівлю товарів І послуг, сплату податків та інших боргових зобов'язань. Найпоширенішою формою заощаджень є: нагромадження у вигляді готівки, вклади в банки або придбання цінних паперів.

2. Як правило, протилежна ситуація виникає з фірмами. Вони позичають



Рис. 1.1. Потоки грошових коштів [26, с.97]

гроші, що пов'язано з необхідністю здійснення прямих інвестицій.

Інвестиції -- це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Отже, якщо у домашніх господарств існують надлишки грошових коштів (заощадження), а фірмам, навпаки, конче необхідні грошові кошти для інвестицій, то необхідний механізм їх передавання. Саме такий механізм утворюється завдяки функціонуванню фінансових ринків.

Канали фінансового ринку, по яких грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників, поділяються на дві основні групи:

-- канали прямого фінансування;

-- канали непрямого фінансування.

Канали прямого фінансування -- це канали, якими грошові кошти рухаються безпосередньо від власників до позичальників (рис. 1.2)

Пряме фінансування

Непряме фінансування

Рис. 1.2. Схема руху грошових потоків на фінансовому ринку (пряме і непряме фінансування) [26, с.98]

Пряме фінансування може здійснюватися двома способами:

а) передаванням коштів позичальникові (фірмі) для здійснення інвестицій в обмін на право участі у власності на цю фірму (капітальне фінансування) Прикладом такого фінансування є продаж фірмами акцій (рис. 1.3);

грошові кошти

акції

Рис. 1.3. Капітальне фінансування [26, с.98]

б) передаванням коштів фірмі для здійснення інвестицій в обмін на зобов'язання повернути ці кошти в майбутньому з процентом (фінансування через отримання позик). Прикладом такого фінансування є продаж облігацій (рис. 1.4).

грошові кошти

облігації

Рис. 1.4. Фінансування шляхом отримання позик [26, с.98]

Канали непрямого фінансування -- це канали, по яких грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників через фінансових посередників (рис. 13.2).

Фінансові посередники це фінансові установи, які акумулюють грошові кошти населення (а також тимчасово вільні кошти підприємств, фірм, що утворюються в них у процесі господарювання) і надають їх у тимчасове користування фірмам на комерційній основі.

До фінансових посередників належать всілякі кредитно-фінансові установи (банки, інвестиційні, страхові компанії, пенсійні фонди та інші).

Структура грошового ринку. Грошовий ринок має складний механізм функціонування. На ньому застосовуються різноманітні інструменти і методи управління грошовими потоками.

За видами інструментів грошовий "ринок складається з двох взаємозв'язаних і доповнюючих один одного, але окремо функціонуючих ринків:

-- ринок позичкових капіталів;

-- ринок цінних паперів. [27, с.198]

Ринок позичкових капіталів охоплює відносини, що виникають з приводу акумуляції кредитними установами грошових коштів фізичних і юридичних осіб та їх надання у вигляді позик на умовах зворотності, строковості та платності. Отже, об'єктом оперування є не самі гроші, а лише право на тимчасове користування грошовими коштами.

Ринок цінних паперів -- охоплює як кредитні відносини, так і відносини співволодіння, які оформляються спеціальними документами (цінними паперами), що можуть продаватися, купуватися, погашатися.

Отже, грошовий ринок із притаманною йому системою фінансових інституцій (банки, парабанки, фондові біржі) -- це те середовище, в якому реалізуються відносини власності, формуються фінансові джерела економічного зростання, концентруються і розподіляються ресурси. Саме ринки цінних паперів і позичкових капіталів забезпечують перерозподіл трудових, матеріальних ресурсів між різними галузями економіки, сприяють структурній перебудові суспільного виробництва. [33, с.164]

Залежно від призначення та ліквідності фінансових активів, що обертаються на грошовому ринку, можна виокремити два основні його сегменти: ринок грошей і ринок капіталів. На першому з них продаються і купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик та фінансових активів (боргові зобов'язання до 1 року), на другому -- грошові кошти у вигляді середньо- і довгострокових кредитів та фінансових активів строком понад рік (рис. 1.5).

Ринок грошей (монетарний ринок) -- мережа спеціальних інститутів, що забезпечують взаємодію попиту та пропозиції на гроші як специфічний товар.

Слід підкреслити, що гроші не «продаються» і не «купуються» у тому розумінні, як продаються і купуються звичайні товари за відповідними цінами. Ці поняття тут мають інший зміст -- гроші обмінюються на інші ліквідні активи за альтернативною вартістю, яка вимірюється через норму позичкового процента. Тому ринок грошей є складовою, відповідним сегментом фінансового ринку, де здійснюються короткострокові депозитно-позичкові операції (терміном до 1-го року).



Рис. 1.5. Структура грошового (фінансового) ринку [26, с.100]

Об'єктом купівлі-продажу на ринку є тимчасово вільні грошові кошти. Економічні агенти купують гроші як капітал, тобто беруть у борг із виплатою процента. Отже, ціною «товару», що продається і купується на ринку, є позичковий процент.

Ринок грошей складається із двох секторів:

-- міжбанківський ринок;

-- відкритий ринок. [27, с.121]

Міжбанківський ринок стихійно виникає у кожній країні для того, щоб забезпечити здійснення банківських операцій та надання кредитів для вирівнювання міжбанківського платіжного обороту. Міжбанківський ринок обслуговує угоди з приводу короткострокових (незабезпечених) кредитів, за допомогою яких комерційні банки можуть балансувати поточну ліквідність. Крім цього, операції на міжбанківському ринку дають змогу банкам отримувати додаткові прибутки, управляти процентами та банківськими ризиками.

Відкритий ринок. На відкритому ринку відбувається купівля та продаж цінних паперів (короткострокових зобов'язань держави) центральним банком.

Центральний банк може продати частину свого портфеля цінних паперів безпосередньо комерційним банкам чи посередникам ринку, а через них - населенню та фірмам. В обох випадках у комерційних банків зменшаться їхні вільні резерви та їхній кредитний потенціал. І навпаки, якщо центральний банк купуватиме цінні папери у комерційних банків, фірм та населення, то в комерційних банках відповідно зросте розмір вільних резервів та їхній кредитний потенціал. Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найгнучкішим інструментом грошово-кредитної політики центрального банку.

У грошового ринку немає визначеної локалізації, його учасниками (суб'єктами) є банки, держава, спеціальні фінансово-кредитні інституції та інші посередницькі організації, котрі продають і купують, як правило, короткострокові боргові зобов'язання. Інструментами ринку грошей слугують: скарбницькі та комерційні векселі, облігації, бони, депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо.

Безперечно, головні учасники -- комерційні банки, які постійно або перемінно можуть виступати продавцями, покупцями або посередниками. На грошовому ринку між банками ведеться оперативна, пожвавлена торгівля, де окремі банки відчувають тимчасову потребу в грошових коштах, а інші мають тимчасовий надлишок ліквідних коштів і намагаються їх прибуткове розмістити.

Комерційні банки мобілізовують тимчасово вільні грошові кошти клієнтів (депозити), частка залучених коштів становить фонд обов'язкових резервів, які комерційні банки зобов'язані зберігати в центральному банку у визначених пропорціях до вартості своїх зобов'язань (пасивів). Решта коштів може бути використана для здійснення операцій на міжбанківському та відкритому ринках. [26, с.101]

Держава також виходить на грошовий ринок як позичальник, розміщуючи та реалізуючи державні цінні папери. Ці функції держава покладає на свого агента -- центральний банк.

За своїми ознаками такі цінні папери характеризуються високою номінальною вартістю, емісією у формі торгів (аукціонів) із обов'язковим записом на окремий рахунок у центральному банку.

Для забезпечення ліквідності цінних паперів і капіталізації державного боргу запроваджується механізм використання державного майна, тобто основних фондів, землі, рудників, золота, валюти тощо.

Центральний банк на ринку грошей майже завжди виступає в ролі позикодавця. Його завдання -- надавати комерційним банкам позики, щоб останні, у свою чергу, могли позичати гроші іншим економічним агентам. Національний банк кредитує комерційні банки через викуп цінних паперів, кредитні аукціони та дисконтні операції з векселями.

Крім традиційних учасників, на ринку грошей функціонують посередницькі організації. Це -- позабіржові маклери, котрі зводять кредиторів і позичальників і одержують за це комісійні, які їм виплачують позичальники; ділингові контори, облікові доми, що мають статус банків і здійснюють грошові операції, позичаючи в одних учасників ринку, щоб дати в борг іншим, вони отримують прибуток у вигляді різниці процентних ставок. В Україні створюється мережа регіональних ділингових центрів для здійснення операцій з державними цінними паперами, кредитними ресурсами як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. З'явилися нові учасники ринку -- фінансові та страхові компанії, пенсійні фонди. Нині вони випускають короткострокові зобов'язання і продають їх кредиторам або самі виступають у ролі кредитора.

Головною функцією грошового ринку є балансування попиту і пропозиції грошей і формування ринкового рівня процента як ціни грошей. Тому особливого значення набуває пізнання механізмів формування попиту та пропозиції грошей.

1.2 Основні інститути грошового ринку та їх характеристика

У грошового ринку немає визначеної локалізації, його учасниками (суб'єктами) виступають: банки, держава, спеціальні фінансово-кредитні інститути та інші посередницькі організації, котрі продають і купують, як правило, короткострокові боргові зобов'язання. Інструментами ринку грошей є: скарбницькі та комерційні векселі, облігації, бони, депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо.

Безперечно, головні учасники грошового ринку -- комерційні банки, які постійно або час від часу можуть виступати як продавці, покупці або посередники. [28, с.96]

На грошовому ринку між банками ведеться оперативна, жвава торгівля, при якій окремі банки відчувають тимчасову потребу в грошових коштах, а інші мають тимчасовий надлишок ліквідних коштів і намагаються прибутково розмістити ці кошти.

Комерційні банки мобілізують тимчасово вільні грошові кошти клієнтів (депозити). Частка залучених коштів становить фонд обов'язкових резервів, які комерційні банки зобов'язані тримати в центральному банку у визначених пропорціях до вартості своїх зобов'язань (пасивів). Решта коштів може бути використана для проведення операцій на міжбанківському та відкритому ринках.

Отже, як ми можемо бачити, банки -- невід'ємна частина сучасного ринкового господарства. Опосередковуючи зв'язки між різними галузями економіки, вони перебувають у центрі ділового життя суспільства, здійснюють найрізноманітніші види операцій, пов'язаних із рухом капіталів, організацією грошового обігу, фінансуванням господарства, валютно-кредитними відносинами, посередницькими послугами, управлінням майном та ін. Банки як підприємства особливого роду забезпечують господарський оборот необхідними платіжними засобами, створюючи умови для організації ділового циклу.

Варто зауважити, що згідно з положеннями Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківська система України має бути дворівневою, функціонувати заради безперебійного задоволення потреб економіки країни, забезпечення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою стабілізації грошей. В дворівневій банківській системі верхній (вищий) рівень посідає Національний Банк України, емісійний центр, який є банком банків і обслуговує лише банківські заклади й урядові структури.

В економічній літературі під банками в основному розуміють кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення головним чином за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів. [29, с.343]

Також існує думка, що баком є установа, створена для залучення грошових засобів і розміщення їх від свого імені на умовах повернення, платності і терміновості. [58, с.48 ]

В інших джерелах банківську установу характеризують як основну ланку кредитної системи країни, в яку входять кредитні установи, що здійснюють різноманітні банківські операції для своїх клієнтів на основі комерційного розрахунку. [22, с.11]

Українські вчені також визначають банк як автономне, економічно самостійне, незалежне комерційне підприємство, яке функціонує за умов повної економічної самостійності, партнерських взаємовідносин з клієнтами в межах державного контролю за його діяльністю з боку органів банківського нагляду. [15, с.7] В національній літературі досить часто зустрічається і таке визначення: банки -- це багатопрофільні кредитні установи, що здійснюють операції у різних секторах ринку позичкових капіталів, обслуговуючи підприємства всіх галузей економіки та населення. [Івасів, с.381] На нашу думку, дане визначення найбільш повно характеризує банківську установу. Саме до нього приєднуємося і ми. Отже, мережа комерційних банків покликана задовольняти потреби підприємств, фірм і сімейних господарств щодо банківських послуг і складає нижчий рівень банківської системи України. Комерційні банки розвиваються як багатофункціональні заклади, що здійснюють всі види кредитних і фінансових операцій. Як ми можемо бачити, банки як основа кредитної системи є головними посередниками у всьому комплексі взаємовідносин різних суб'єктів ринкової економіки. Процес виникнення й розвитку банків був об'єктивно зумовлений еволюцією кредитних відносин і став важливим етапом економічного прогресу суспільства. Класифікація комерційних банків здійснюється за різними ознаками. Класифікація за основними з них наведена на рис. 1.6.

? універсальні спеціалізовані змішані

? державні приватні кооперативні

? пайові акціонерні товариства

? регіональні міжрегіональні загальнонаціональні міжнародні

? національні іноземні спільні ? малі середні великі

Рис. 1.6. Класифікація комерційних банків [28, с.171]

Отже, за видами операцій комерційні банки поділяються на універсальні та спеціалізовані.

Універсальний комерційний банк здійснює всі або майже всі види банківських операцій (понад стандартний набір кредитно-розрахункових послуг). При цьому банк може організовувати так зване “пакетне” обслуговування своїх клієнтів: надання як короткострокових, так і довгострокових кредитів, операції з цінними паперами, приймання вкладів, валютні операції, консультаційні та інші послуги.

Хоч банки здебільшого надають величезну кількість стандартних послуг компаніям, фірмам, населенню, вони можуть і спеціалізуватися на окремих видах операцій, орієнтуючись на потреби різних груп клієнтів відповідно до вибраної цими банками стратегії використання капіталу.

В загальному особливості діяльності банку за ринкових умов можна показати, називаючи його функції, що одночасно розкривають і суть банку як специфічного інституту товарного господарства.

Спеціалізовані комерційні банки, не відмовляючись принципово від надання універсального набору послуг, концентрують зусилля на здійсненні кількох основних банківських операцій або на обслуговуванні обмеженого кола клієнтів. Спеціалізація впливає на характер усієї діяльності банку, визначаючи особливості формування його активів і пасивів, побудову балансу, а також специфіку організації роботи з клієнтурою. Досвід активної роботи у певній сфері банківської діяльності, опрацювання технічних прийомів і методів реалізації тих чи інших операцій удосконалює якісний рівень цих операцій, що, у свою чергу, зумовлює зростання дохідності окремих спеціальних операцій комерційних банків, а відтак і зменшення їхньої діяльності в інших сферах. [26, с.383]

При цьому слід, на нашу думку, зауважити, що у розвинутих країнах найбільш поширеними видами спеціалізованих банків є інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні та експортно-імпортні, їхня діяльність зосереджена на кількох операціях для більшості клієнтів.

Про посилену тенденцію до спеціалізації банківської діяльності у промислове розвинутих країнах свідчить і створення комерційними банками вузькоспеціалізованих дочірніх компаній, що взагалі здійснюють лише один-два види операцій (наприклад лізинг, факторинг тощо).

Основними функціями банків відображені на рис. 1.7.

Рис. 1.7. Базові функції банківських установ [27, с.401]

На нашу думку, функція посередництва в кредиті полягає у перерозподілі банками коштів, що тимчасово вивільняються в процесі круrообороту капіталів підприємств і доходів населення. Банки виконують роль посередників між тими суб'єктами ринку, які нагромаджують тимчасово вільні кошти, і тими учасниками економічного обороту, які тимчасово потребують додаткового капіталу. При цьому розв'язується суперечність між розмірами коштів, що пропонуються як позика, та попитом на ці кошти, а також між строком вивільнення коштів у кредитора та строком, на який ці кошти потрібні позичальнику.

Таким чином, банки сприяють вільному «переливанню» капіталів в економіці, спрямовуючи капітали в найефективніші сфери їх застосування. Посередництво банків у кредитних відносинах дає змогу також суттєво знизити ризик в економічній системі, оскільки банки мають ширші можливості для визначення стану платоспроможності позичальників, а також для диверсифікації коштів своїх клієнтів, що зменшує ймовірність утрат.

Слід відзначити, що банківський кредит є однією з найзручніших та найгнучкіших форм залучення коштів суб'єктами ринку, що уможливлює максимальне врахування потреб конкретного позичальника.

Акумулювання вільних коштів і перетворення їх на капітал визначає роль банків як основних фінансових інститутів, що стимулюють процес нагромадження в господарстві. Стимули для нагромадження й заощадження грошових ресурсів формуються гнучкою політикою банків, що пропонують власникам коштів зручну форму зберігання грошей у вигляді різноманітних депозитів, які дають дохід у вигляді процента. Сконцентровані в такий спосіб ресурси перетворюються на позичковий капітал, що використовується банками для надання кредиту підприємствам. Використання кредиту забезпечує розвиток виробництва та збільшення споживання, тобто загальний економічний розвиток суспільства. [39, с.16]

Ми вважаємо, що функція посередництва у платежах полягає в організації банками безготівкових розрахунків між суб'єктами ринку переказуванням коштів з рахунку на рахунок або заліком взаємних вимог. Підприємства, організації, населення, державні установи, тримаючи свої кошти на банківських рахунках, активно використовують їх як засіб взаєморозрахунків, що суттєво знижує загальні витрати обігу в економіці.

Банки беруть на себе відповідальність за своєчасне й повне виконання доручень своїх клієнтів щодо здійснення платежів. З цією метою застосовуються найсучасніші форми обчислювальної техніки й комунікацій, які дають змогу в оптимальні строки проводити розрахунки та забезпечують надійний контроль за їх здійсненням.

Створення кредитних засобів обігу полягає в тім, що банки своїми кредитно-розрахунковими операціями забезпечують потреби господарського обороту належною кількістю платіжних засобів у формі кредитних грошей. Ці операції пов'язані з депозитно-чековою емісією, суть якої полягає в тім, що банк, надаючи кредит клієнту, зараховує суму позики на його розрахунковий рахунок. У межах цієї суми клієнт може одержати готівку або виписати чеки для розрахунків. Відтак банк, по суті, створює додаткові платіжні засоби, оскільки видача кредиту передує збільшенню залишку на поточному рахунку і не залежить від попереднього внесення реальних коштів до банку. Ця функція банків сприяє підтримуванню належної еластичності грошової системи країни, пристосовуючи грошову масу до потреб господарського обороту. [26, с.380]

Також слід відзначити, що розглянуті функції перебувають у тісному взаємозв'язку між собою та відображають базові напрями діяльності банків і їхню роль в економіці. Однак ними не вичерпується діапазон тих найрізноманітніших операцій, які спроможні здійснювати сучасні банки. Особливості цих операцій визначаються функціональною спеціалізацією банківських установ, яка ґрунтується передовсім на існуванні центральних та комерційних банків.

Крім базових функцій, комерційні банки можуть виконувати ряд інших операцій, конкретне коло яких визначається особливостями різних секторів ринку і потребами тих груп клієнтів банку, на які він орієнтує свою діяльність. У цьому полягає різниця між комерційними банками і спеціалізованими кредитно-фінансовими інститутами, що надають обмежене коло послуг. Так, комерційні банки можуть здійснювати операції з купівлі та продажу іноземної валюти, організовуючи фінансування зовнішньої торгівлі, виконувати довірчі операції, пов'язані з управлінням майном, грошовими та іншими матеріальними цінностями фізичних та юридичних осіб з їхнього доручення, надавати консультаційні послуги своїм клієнтам з питань організації господарсько-фінансової діяльності, проводити лізингові та факторингові операції, організовувати зберігання фінансових і матеріальних цінностей у спеціально обладнаних сховищах, видавати гарантії за третіх осіб, надавати економічну й фінансову інформацію, здійснювати операції з цінними паперами, а також ряд інших операцій, пов'язаних з обслуговуванням різних клієнтів.

Держава також виходить на ринок як позичальник шляхом розміщення та реалізації державних цінних паперів. Ці функції держава покладає на свого агента -- центральний банк.

За своїми ознаками такі цінні папери характеризуються високою номінальною вартістю, емісією у формі торгів (аукціонів) із обов'язковим записом на окремий рахунок у центральному банку.

Центральні банки за своїм статусом є фінансовими агентами уряду і виконують у цій сфері певний спектр операцій:

-- розміщення та погашення державного боргу;

-- ведення поточних рахунків уряду;

-- касове виконання державного бюджету;

-- обслуговування уряду при здійсненні ним розрахунків з іншими країнами тощо. [10, с.221]

Державний борг -- це сукупність фінансових зобов'язань центрального уряду, місцевих органів влади, державних підприємств та організацій, що підлягає погашенню в обумовлені терміни.

Залежно від джерел залучення коштів держаний борг поділяється на внутрішній і зовнішній. У країнах з розвинутою ринковою економікою основну питому вагу державного боргу складає внутрішній (близько 80-90%). Зовнішні джерела запозичення є характерними для країн, що розвиваються.

Внутрішній державний борг України складається з випущених державних цінних паперів у вигляді облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), інших зобов'язань у грошовій формі, гарантованих урядом України, одержаних ним кредитів, а також частини боргових зобов'язань СРСР, які взяла на себе Україна.

Національний банк є безпосереднім учасником ринку ОВДП і виконує обов'язки генерального агента Міністерства фінансів України з обслуговування розміщення облігацій та проведення платежів за ними; депозитарію за облігаціями, випущеними у вигляді записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів; контролюючого органу та дилера на вторинному ринку. [10, с.222]

Національний банк як фінансовий агент уряду посідає основне місце на ринку державних облігацій, оскільки здійснює їх розміщення, депозитарне та розрахункове обслуговування обігу і погашення цінних паперів уряду, а також нагляд за діяльністю учасників ринку. Окрім того, НБУ використовує ОВДП як інструмент регулювання грошового ринку.

До основних методів фінансування внутрішнього державного боргу за участю центрального банку слід віднести:

-- здійснення емісії грошей;

-- надання прямих кредитів центрального банку уряду;

-- залучення внутрішніх позик.

Зовнішній державний боре складається із заборгованості за кредитами (позиками) держави, залученими з іноземних джерел. Залежно від того, чи держави виступає позичальником чи гарантом погашення цих кредитів (позик) іншими позичальниками, зовнішній державний борг поділяється на:

1) прямий зовнішній державний борг -- формується через залучення іноземних кредитів, безпосереднім позичальником яких є держава, та випуск державних цінних паперів у вигляді зовнішніх державних позик;

2) умовний зовнішній державний борг -- формується за рахунок іноземних кредитів, залучених іншими позичальниками під державні гарантії. [10, с.224]

Зростання державного боргу і його обслуговування повинно супроводжуватися виробленням ефективної стратегії управління державним боргом. До найважливіших заходів у цій сфері відносять: вироблення стратегії державного запозичення, обслуговування накопиченого державного боргу, аналіз та прогнозування обсягів боргу, оцінка впливу державних запозичень на макроекономічну ситуацію в країні (особливо щодо зовнішнього державного боргу). Управління зовнішнім державним боргом та його обслуговування здійснює Міністерство фінансів України, у складі якого сформовано Головне управління обслуговування зовнішнього державного боргу України.

Національний банк як "банкір уряду" виступає у ролі обслуговуючого банку, в якому зберігаються кошти державного бюджету, і виконує функції платіжного агента уряду. НБУ виконує операції щодо обслуговування зовнішнього державного боргу з метою задоволення поточних потреб уряду в іноземній валюті для виконання зовнішніх фінансових зобов'язань. Окрім того, Національний банк здійснює моніторинг стану загальної зовнішньої довгострокової заборгованості країни і контролює дотримання ліміту державного зовнішнього боргу України, який за поданням Кабінету Міністрів затверджується Верховною Радою України.

Центральні банки відіграють помітну роль у касовому виконанні державного бюджету, суть якого зводиться до організації та здійснення певних розрахунково-касових операцій (прийняття розрахункових документів на виплату податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджету, зарахування доходів на рахунки відповідних бюджетів, зберігання грошових коштів бюджету, їх видання на заходи, передбачені бюджетом).

Для забезпечення ліквідності цінних паперів і капіталізації державного боргу запроваджується механізм використання державного майна (це, зокрема, основні фонди, земля, рудники, золото, валюта тощо).

В загальному центральний банк майже завжди виступає на ринку грошей у ролі позикодавця. Його завдання -- надавати банківській системі позики, щоб комерційні банки в свою чергу позичали гроші іншим економічним агентам. Національний банк кредитує комерційні банки через викуп цінних паперів, кредитні аукціони та дисконтні операції з векселями. [28, с.97]

Поряд з традиційними учасниками на ринку грошей функціонують посередницькі організації. Це: позабіржові маклери, котрі займаються тим, що зводять кредиторів і позичальників, отримуючи за це комісійні винагороди, які їм виплачують позичальники; дилерські контори, облікові контори (доми), які мають статус банків і здійснюють грошові операції, позичаючи в одних учасників ринку, щоб дати в борг іншим, й отримують прибуток з різниці процентних ставок.

В загальному до інших небанківських суб'єктів грошового ринку відносяться:

1) спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (СКФІ) -- саме парабанківські установи, діяльність яких орієнтується на обслуговування певних типів клієнтурі (нерідко на пільгових умовах) або поширюється на такі сфери кредитування, які є ризикованими для приватних банків (сільське господарство, будівництво, мале підприємництво).

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути зосереджують свою діяльність на окремих, як правило невеликих, сегментах ринку фінансових послуг, функціонуючи для певного типу клієнтури або пропонуючи відносно вузький спектр можливих операцій. Діяльність спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів дає змогу заповнити ті ніші на ринку банківських послуг, які з тих чи інших економічних або політико-правових причин залишаються поза увагою банківських установ.

Основні напрями діяльності сучасних спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів пов'язані з акумуляцією заощаджень населення залученням коштів на вклади, випуском власних акцій, облігацій, продажем страхових полісів; кредитуванням певної сфери економіки, видів господарської діяльності, груп населення; наданням іпотечних кредитів; організацією пенсійного та соціального забезпечення населення; здійсненням операцій із кредитної взаємодопомоги.

Нині в різних сферах діяльності працюють різні види спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, функції і назви яких, а також обсяги й типи операцій, роль у кредитній системі та економіці, значно різняться у різних країнах. Найбільш поширеними у розвинутих країнах видами спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів є:

інвестиційні компанії;

фонди: лізингові компанії;

факторингові компанії;

брокерські і дилерські фірми;

страхові компанії;

пенсійні фонди;

фінансові компанії;

ломбарди;

кредитні товариства;

трастові компанії тощо; [28, с.174]

2) поштово-ощадні установи -- особлива різновидність спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, які акумулюють дрібні заощадження широких верств населення через поштові відділення і використовують ці кошти для кредитування інших кредитно-фінансових установ та держави. Останнім часом вони дедалі частіше здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування населення (це є характерною функцією банків). Найстарішими представниками поштово-ощадних установ є поштово-ощадні банки.

На нашу думку, також варто зауважити, що в Україні нині створюється мережа регіональних дилерських центрів для здійснення операцій з державними цінними паперами, кредитними ресурсами як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. З'являються нові учасники ринку -- фінансові та страхові компанії, пенсійні фонди та ін. Вони випускають короткострокові зобов'язання, які продають кредиторам або самі виступають у ролі кредитора.

1.3 Процес становлення інститутів грошового ринку України

Як ми вже зазначали вище, основними інститутами грошового ринку України, як і будь-якої іншої держави, є комерційні банки, спеціалізовані кредитно-фінансові інститути та держава в особі Національного банку України (центрального банку).

Однією з найважливіших функцій системи комерційних банків є управління грошовим обігом у країні. Воно здійснюється спільно з центральним банком країни за допомогою кредитних операцій. Мета політики центрального банку -- через систему обов'язкових резервів управляти динамікою кредиту і забезпечити відповідність кількості грошей в обігу національним завданням стабілізації цін, підтримки нормальних темпів економічного зростання та високого рівня зайнятості. Комерційні банки є необхідним каналом для збільшення або зменшення кількості грошей в обігу як засобу вирішення вказаних завдань. Банки мають унікальну здатність створювати засоби платежів, які використовуються в економіці для організації товарного обороту і розрахунків. Мова йде про відкриття і ведення чекових та інших трансакційних рахунків, що є основою безготівкового обороту. Стійка і динамічна економіка країни не може існувати й розвиватися без добре налагодженої системи грошових розрахунків. Цим пояснюється вагома роль банків як організаторів здійснення цих розрахунків.

Забезпечуючи акумуляцію заощаджень із наступним їх використанням на різного роду економічні й соціальні потреби, комерційні банки надають важливі послуги всім секторам економіки. Заощадження зберігаються в банку у повній безпеці і високоліквідній формі. На них нараховується винагорода у вигляді відсотка. Акумульовані заощадження можуть бути запозичені підприємцями для розширення бізнесу і споживачами для дорогих покупок (будинки, автомобілі тощо).

Основною функцією комерційних банків є надання кредиту надійним позичальникам. Банки виконують роль посередників між господарськими одиницями й секторами, що накопичують тимчасово вільні кошти, і тими учасниками економічного обороту, які тимчасово потребують додаткового капіталу. Банківські кредити винятково важливі для економіки, оскільки забезпечують фінансування сільського господарства, торгівлі, промисловості тощо. З допомогою кредитів розширюється виробництво, зростає кaпiтaл, дocягaєтьcя вищий pівeнь життя. [39, с.17]

Отже основною, базовою ланкою грошового ринку України є комерційні банки.

Як відомо, до другої половини 60-х років Україна не мала у своєму розпорядженні автономної кредитно-банківської системи. Тут діяли філії Держбанку СРСР, Будбанку СРСР і трудові ощадкаси.

Мережа установ Держбанку в Україні поширювалася до 1975 р. У 1970р. тут було 652 філії, в 1975р. -- 678. Потім почалося скорочення. І в 1980 р. функціонувало вже 663 установи Держбанку.

З січня 1989 р. в республіці починається створення комерційних і кооперативних банків. Вони, як правило, копіювали в нових умовах свій прообраз -- державні комерційні банки 20-х рр. у Росії, їхніми фундаторами ставали державні установи і підприємства, кооперативні організації, профспілки тощо. 24 січня 1989 р. в Києві заснований Український інвестиційний банк -- перший комерційний банк.

Перший кооперативний банк був відкритий у Феодосії. Тут 24 листопада 1988 р. з'явився банк "Таврія", До кінця 1989 р. в республіці діяло вже 12 комерційних і 5 кооперативних банків.

Стихійно, але закономірно найбільшим фінансовим центром України став Київ. Навесні 1990 р. в столиці оперувало 5 комерційних і З кооперативних банки.

На 20 червня 1990 р. офіційно було зареєстровано на території України 25 банків (17 акціонерних комерційних і 8 кооперативних). Вони були розміщені вкрай нерівномірно й оперували обмеженими капіталами. Статутні капітали кооперативних банків коливалися від 0,5 млн. рублів до 3,5 млн., акціонерних -- від 5 млн. до 15 млн. рублів. Самі банки містилися в Києві, на Західній Україні, Південно-Східній Україні, в Криму.

У першій половині 1990 р. в Україні повільно формується дворівнева банківська система: Національний банк мав бути стрижнем усієї банківської структури, центральним емісійним, резервним банком республіки, що підпорядковувався лише Верховній Раді УРСР. У той же час він повинен був, як складова частина, входити до союзної резервної системи.

Найбільші спеціалізовані республіканські банки Агропромбанку СРСР та Житлосоцбанку СРСР були перетворені в акціонерні комерційні Агропромбанк "Україна" та Укрсоцбанк. Комерційними стали Ощадний, Промислове-будівельний та Зовнішекономбанк України. Ставши комерційними за формою, ці банки залишалися державними по суті. До того ж значна частка їхнього основного капіталу належала відповідним всесоюзним банкам, що ставило найбільші українські державні банківські монополії в залежність від всесоюзної фінансової бюрократії.

У другій половині року починається створення перших великих акціонерних банків. 4 вересня 1990 року відбулися збори фундаторів Агропромбанку "Україна" АК, створюваного на основі Українського республіканського банку -- філії Агропромбанку СРСР. До складу засновників увійшли Агропромбанк СРСР (вніс 200 млн. рублів), Міністерство фінансів України, Головне управління Держстраху УРСР, Міністерство водних ресурсів і водного господарства УРСР, Кримський обласний агропром, Українське республіканське управління інкасації. 18 вересня банк був зареєстрований у Держбанку СРСР, а 28 вересня він почав операції при 4500 акціонерах і 1,2 млрд. рублів у статутному фонді. Мережа його філій складалася з 505 районних, 25 обласних операційних відділів і управлінь.

На підставі всесоюзних законів від 2 грудня 1990 року Центральний банк Української РСР із простої республіканської контори Держбанку СРСР перетворювався на автономну ланку загальносоюзної резервної системи. Центральний банк одержував право самостійних дій у всіх сферах банківських операцій, крім емісії кредитних знаків, не порушуючи проведення єдиної грошової політики. [39, с.46]

З цього моменту банківська мережа України, поки що залишаючись складовою частиною всесоюзної кредитної системи, також набуває класичної дворівневої форми. На першому рівні містився Центральний банк, на другому -- комерційні і кооперативні банки, які поділялися на регіональні, інвестиційні, галузеві тощо.

Початковий період створення українських комерційних банків (1988 - 1990рр.) був пов'язаний зі спробою державного (директивного) реформування банківської системи СРСР при здійсненні курсу на перебудову економіки, проголошеного радянським урядом. На цьому етапі українські комерційні банки реєструвались у Москві як:

-- комерційні банки, що були створені на основі установ Державного банку СРСР та продовжували діяти зі статусом державних банків (Промстройбанк, "Україна", Укрсоцбанк, Ощадбанк, Укрексімбанк);

-- галузеві та відомчі комерційні банки (Монтажспецбанк, Укрснаббанк, Трансбанк);

-- філії великих російських комерційних банків (Інкомбанк, Столичний та ін.);

-- державні та кооперативні комерційні установи, що мали право здійснювати фінансово-кредитну діяльність. [22, с.24]

В 1991 р., одразу після проголошення незалежності України, почався етап перереєстрації комерційних банків в Українській республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. При цьому в більшості комерційних банків відбулись істотні зміни у складі їх учасників. Так, державні комерційні банки (ІІромінвестбанк, АКБ "Україна", Укрсоцбанк) були акціоновані клієнтами та персоналом банків.

Починаючи II півріччя 1992 р. -- 1993 р. активно відбувалося створенням нових банків, що залучали значний приватний капітал, капітал спільних та малих підприємств, акціонерних товариств, а також кошти державних бюджетних та позабюджетних фондів. У цей період, на фоні розвитку жорсткої інфляції з ознаками гіперінфляції та критичного скорочення обсягів виробництва і розміру валового внутрішнього продукту, в Україні була створена значна кількість дрібних комерційних банків, орієнтованих на обслуговування попиту на короткострокові кредити для торговельно-посередницької діяльності і здатних отримувати

Протягом 1994 -- 1996 рр. Національний банк України (НБУ) встановив та ввів у практику єдині правила діяльності українських банків. Завдяки ефективним діям НБУ та уряду в цей період вдалося призупинити інфляцію, невиправдано високе зростання цін та падіння виробництва. Факт фінансової стабілізації в економіці України у другій половині 1996 р. визнаний експертами у всьому світі. Підтвердженням цього факту служить грошова реформа, що була успішно проведена восени 1996 р. Другою ознакою успішного здійснення економічних перетворень стало підвищення інтересу до української економіки з боку міжнародних фінансових організацій. За період з 1994 до 1996 р. в Україні було зареєстровано 14 представництв іноземних банків та банків з участю іноземного капіталу. За цей же час іноземні інвестиції в економіку України зросли майже в чотири рази -- з 366,9 млн. до 1 млрд. 223 млн. дол. США. [22, с.25]

Сьогодні до групи комерційних банків у різних країнах належить цілий ряд інститутів з різноманітною структурою і різним співвідношенням власності. Головна їхня відмінність від центральних банків -- відсутність права емісії банкнот. Розрізняють два типи комерційних банків -- універсальні і спеціалізовані. Універсальні банки надають клієнтам повний комплекс фінансового обслуговування, тобто здійснюють усі види банківських операцій, Спеціалізовані банки мають обмежені функції і здійснюють один або декілька видів банківської діяльності.

Сучасну систему комерційних банків в Україні можна умовно розділити на три групи, що істотно відрізняються за масштабом і характером діяльності:

1. Системні банки (колишні державні, або банки першої хвилі).

2. Нові комерційні банки (банки другої хвилі).

3. Банки із 100 %-им іноземним капіталом.

До першої групи належать колишні державні спеціалізовані банки: Промінвестбанк, Ощадбанк, Укрсоцбанк, Укрексімбанк, Приватбанк, “Аваль”. Ці банки займають близько половини банківського ринку і мають розвинуту мережу філій по всій країні, що робить їх реальними монополістами у своїх сферах.

До другої групи належать нові універсальні та спеціалізовані банки, створені за роки незалежності України.

Третю групу складають дочірні банки великих міжнародних банків та фінансових груп. Зараз в Україні працюють 25 банків, створених за участю Іноземного капіталу, та 8 банків із 100%-им іноземним капіталом: Сrеdіt Lуоnllаіs -- Україна, Sосіеtе Gеnеrаl -- Україна, Інкомбанк -- Україна, Сrеdіt Suіssе Fіrst Воstоn -- Україна, Ваnk Dероzуtоvо-Кrеdуtоwу Ukrаіnе Ltd, ІNG Ваnk -- Україна, Rаіffеіsеnbаnk Ukrаіnе, Сіtу Ваnk Ukrаіnе.

За станом на 1 січня 2005 р. в Книзі реєстрації банків, валютних бірж і фінансово-кредитних установ зареєстрований 182 банк. З них створених у формі відкритих акціонерних товариств -- 160, у формі закритих акціонерних товариств -- 40 і у формі товариств з обмеженою відповідальністю -- 28. У тому числі за формою власності вирізняються 2 державних банки (Ощадбанк та Укрексімбанк). [20, с.134]

Державу на грошовому ринку України представляє Національний банк. Саме на нього покладено функції агента уряду країни.

Національний банк України створений на підставі Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 20 березня 1991 р.

Основи правового статусу НБУ як центрального банку країни визначено Конституцією України. Згідно з Основним Законом держави Національному банку надано право законодавчої ініціативи у Верховній Раді, що свідчить про його особливу роль у системі органів державного управління.

Стрімкий розвиток банківської системи, необхідність посилення незалежності центрального банку країни від владних структур у проведенні монетарної політики і водночас необхідність підвищення відповідальності центрального банку за забезпечення монетарної стабільності обумовили необхідність прийняття у 1999р. окремого Закону "Про Національний банк України". Згідно з законом Національний банк є особливим центральним органом державного управління, основним завданням (функцією) якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці - гривні. Виконуючи своє основне завдання, Національний банк сприяє забезпеченню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, і цінової стабільності.