Дипломатичний протокол та етикет

Після ратифікації підписується ратифікаційна грамота. Процес ратифікації вважається завершеним, коли відбувається обмін ратифікаційними грамотами, а у випадку багатостороннього договору - після здачі їх на збереження.

Стосовно міжнародних договорів, які не підлягають ратифікації, застосовується принцип затвердження їх чи прийняття президентом або урядом. В наш час, як правило, при підписанні договору обумовлюється, що схвалення договору здійснюється кожною із сторін у відповідності з внутрішнім правом.

У міжнародній практиці застосовується і принцип при єднання, тобто акт згоди окремої країни на обов'язковість для неї договору, підписаного іншими державами.

У дипломатичній практиці при підписанні договорів, насамперед багатосторонніх, часто застосовується принцип застереження.

Застереження - це одностороння заява однієї з держав, що ставить за мету змінити дію окремих положень договору (угоди) стосовно автора застереження.

Депозитарій (хранитель) договору визначається учасниками. Ним може бути якась країна, уряд, міжнародна організація або її глава. Основна функція депозитарія - зберігати оригінал договору, що зданий на збереження; готувати і розсилати завірені копії договору; отримувати і зберігати інші документи; реєструвати договір.

4. Вступ договору в силу означає, що він починає діяти як юридичний акт. Договір вступає в силу на окреслених у ньому умовах. Договір, який не потребує ратифікації або затвердження, вступає в силу одразу після його підписання. А той, що вимагає ратифікації, - після неї.

Велике значення в договірній практиці має термін дії договору і порядок його припинення. Договір, що заключається на певний термін, припиняє свою дію по закінченні терміну, обумовленого в ньому, якщо сторони не домовилися про його продовження (пролонгацію). Пролонгація повинна здійснюватись до закінчення терміну його дії. Після цього можна поновити дію договору шляхом його реновації, яка здійснюється за згодою сторін.

Нерідко договорам спеціально надається безтерміновий характер (наприклад, договори про територіальні роз межування, про кодифікацію і прогресивний розвиток міжнародного права, статус ООН). Якщо ж сторони не надають договору статусу безтерміновості, але і не визначають терміну його дії, тоді в договір включаються положення щодо права виходу з договору кожного із його учасників у будь-який час, попередивши завчасно про це партнерів.

Вихід учасника з багатостороннього договору або припинення двостороннього договору відповідно до умов, ви значених в договорі, називається денонсацією договору. Найбільш дійовими є двосторонні договори, які заключаються на якийсь конкретний термін, наприклад на 5, 10, 15 років, але продовжують свою дію після цього тер міну до тих пір, доки одна із сторін завчасно не повідомить партнера про свій намір його денонсувати.

Часто в договорі зазначається, що після закінчення визначеного терміну дії він буде автоматично продовжуватися на наступні, скажімо 3 чи 5-річні періоди, якщо одна із сторін за 6 місяців до закінчення дії договору не направить повідомлення іншій про свій намір його припинити. При цьому важливо не пропустити встановленого терміну повідомлення, бо без такого кроку дія договору автоматично продовжується на новий термін і для його припинення треба буде проводити спеціальні переговори з партнером.

Добросовісне виконання положень міжнародних договорів сьогодні є одним із найважливіших принципів міжнародного права. Договори повинні дотримуватися - Расtа sunt servanda. Цей принцип був проголошений на одному з Карфагенських соборів ще в 438 р.

Про клятву дотримання умов угоди говорилося і в першому відомому історії договорі, який заключили фараон Єгипту Рамзес II і Хеттський цар Хаттушіл III в 1296 р. до Р. X.: “Все, накреслене на срібній дощечці, тисячі богів і богинь країни хеттів зобов'язуються виконувати по відношенню до тисячі богів і богинь Єгипту. Вони свідки моїх слів”.

Клятвами про дотримання підтверджувались договори стародавньої Греції і стародавнього Риму, інших античних держав. “Римляни вважали, що слово, навіть якщо воно дано ворогові, повинно дотримуватись. Порушники договорів підлягали вигнанню або видачі тій державі, яка стала жертвою їх віроломства”.

Правило дотримання договорів відображено і в документах Київської Русі (“Повчання дітям” Володимира Мономаха). Проте з історії відомо і багато висловлювань відомих державних діячів про ненадійність договорів. Британський парламентарій XIX ст. Райлендс говорив:”Договори подібні до шкірки пирога, вони створюються, щоб їх порушувати”.

Размещено на Allbest.ru