Дипломатичний протокол та етикет

Бесіди дипломатів були і залишаються важливим інструментом дипломатичної практики, тому що мета дипломатії - усунення розбіжностей, протиріч і сприяння розвитку дружнього співробітництва між державами. За словами англійського дипломата Е. Сатоу - «це застосування розуму і такту до ведення офіційних відносин між урядами незалежних держав».

Мистецтво дипломатичних бесід полягає в тому, щоб шукати розв'язання складних проблем міжнародних відносин мирним шляхом. В процесі дипломатичної практики кожен дипломат має виробити власну манеру ведення бесід з позицій високого професіоналізму та компетенції.

Однією з робочих форм переговорного процесу є телефонна розмова. На відміну від виробничих, комерційних та інших структур, де у ряді випадків офіційні переговори проводити не обов'язково і домовленість може бути досягнута по телефону, у дипломатичній практиці телефонна розмова, як правило, проводиться для з'ясування чи уточнення окремих питань.

Телефонна розмова є специфічним видом усного мовлення: виключається передача інформації через міміку, жести, вираз очей та ін. Тому при веденні телефонної роз мови особливо важливо широко використовувати лексичні можливості ділової мови. Слід брати до уваги, що досить часто неякісний зв'язок, зовнішній шум, дефекти вимови співрозмовника тощо ускладнюють спілкування, призводять до появи надлишкової інформації (перепитування, повторення). Спілкування може ускладнитися також через невміння співрозмовників висловлюватися стисло, простими реченнями. При спілкуванні по телефону слід намагатися говорити не дуже швидко і, по можливості, чітко, ясно. Тон має бути спокійним, витриманим, ввічливим.

Виклад справи слід здійснювати лаконічно, без зайвих подробиць. Короткі фрази легше сприймаються на слух, ніж довгі, тим більше ускладнені зайвими мовними конструкціями. Розмова по телефону не повинна перетворю ватися у монолог. Викладаючи багато-аспектне питання, слід передавати інформацію дозовано, вчасно робити па узи. Загалом, уміння вести телефонну розмову значною мірою полягає у тому, щоб своєчасно зробити паузу і тим самим дати можливість співрозмовнику висловити своє ставлення до питання, що обговорюється.

У розмові про третю особу її слід називати на ім'я та по батькові або за прізвищем (повторювати увесь час лише «він» -- не ввічливо).

Ініціатива закінчення розмови належить, як правило, тому, хто зателефонував, але якщо дипломатичний ранг співрозмовника вищий, то слід дати можливість закінчи ти розмову саме йому.

У телефонних розмовах дипломати звичайно обмежуються короткими виявленнями ввічливості, які є обов'язковими. Розмова по телефону з офіційними особами іншої держави прирівнюється до особистої бесіди. До її запису ставляться ті ж вимоги, що і до запису бесіди чи інформації про бесіду.

Запис телефонної розмови, як і усної бесіди, повинен бути викладений ясно, чітко, без двозначностей, особливо щодо суті викладеного співрозмовником. Цьому мають сприяти нотатки, які робляться під час розмови, зокрема коли йдеться про конкретні дати, прізвища, цифри тощо. Він також супроводжується службовою запискою чи лис том, що містять висновки та конкретні пропозиції щодо ефективного використання отриманої інформації в оперативній роботі.

Запис телефонної розмови проводиться з дотриманням певної форми, згідно з якою в обов'язковому порядку необхідно вказати:

- посаду, прізвище, ім'я, по батькові співрозмовника;

- країну, місце, дату, тривалість розмови, за чиєї ініціативи вона відбулася.

4. Візитна картка - необхідний атрибут дипломатичної практики. Вона також широко використовується бізнесменами, політичними діячами, журналістами тощо. Нею користуються при встановленні та підтриманні контактів і ділових зв'язків з урядовими, дипломатичними, громадськими організаціями, іншими зацікавленими особами. Візитна картка використовується

як при безпосередніх контактах, так і для заочної рекомендації її власника. Візитною карткою можна поздоровити з тією чи іншою подією - національними та іншими святами, днем народжениця, підвищенням у посаді тощо; висловити співчуття; передати подяку; встановити знайомство; у певних випадках можна скористатися для відповіді па нанесений візит; з візитною карткою зручно надіслати сувенір, квіти, книгу і т.п.

У міжнародній практиці встановлювались короткі символи, які передають певне ставлення власника візитної картки до особи, якій вона надсилається. Ці символи пишуть у лівому нижньому кутку візитної картки буквами латинського алфавіту:

р.f. - поздоровлення;

р.r. - подяка;

р.с. - співчуття;

р.f.N.A. - поздоровлення з Новим роком;

р.р. - заочна рекомендація нової особи, яка прибула на роботу до представництва ( замість особистого візиту ). У цьому випадку букви р.р. пишуться па візитній картці глави представництва, яка надсилається разом з візитною карткою рекомендованої особи, на якій ніяких літер не проставляють. Відповідь дається візитною карткою без написів па адресу особи, яка рекомендується;

р.р.с. - висловлення прощання у зв'язку з остаточним від'їздом із країни, коли прощальний візит не наноситься.

У менш офіційних випадках на візитних картках залежно від обставин внизу і обов'язково в третій особі пишеться: “вітає з національним святом”, “вітає з Новим роком”, “дякує за увагу” ( як відповідь па присланий сувенір, квіти і т. н. ); “дякує за поздоровлення”. Залежно від конкретного випадку можливі й інші написи. Такі тексти не підписуються і дата не проставляється. Візитна картка, яка передається адресату особисто (але без нанесення візиту ), загинається з лівого або правого боку залежно від місцевої практики (в Україні згинається верхній правий кут). Через водія чи кур'єра передаються незагнуті візитні картки. Передача через них загнутих карток вважається грубим порушенням етикету. Відповіді на візитні картки даються візитними картками протягом 24 годин з моменту одержання.

З нагоди національних чи інших свят та подій в країні перебування першими вітають візитними картками особи (іноземці), які акредитовані і працюють у цій країні. Для візитних карток використовується твердий високоякісний напір. Найбільш поширений розмір візитної картки для чоловіків - 90Х50 мм, для жінок - 80Х40 мм. Колір візитної картки згідно з протокольними вимогами повинен бути білим. Окрім реквізитів власника, на візитній картці може бути його фотографія.

На візитних картках офіційних осіб, особливо дипломатичних працівників, друкується тільки ім'я (по батькові), прізвище та посада.

Візитна картка посадової особи -- чоловіка на сантиметр більша за візитну картку жінки (у Великобританії -- навпаки).

На візитній картці офіційної особи, особливо дипломатичного працівника, номер телефону, домашня та службова адреси не друкуються, наприклад:

Іван Кирилович Семчук

Надзвичайний та Повноважний Посол

Китай

На іншій візитній картці можна прочитати лише посаду (напр., Посол), а на третіх (для неофіційних випадків) -- прізвище, ім'я та по батькові дипломата. Візитна картка останнього зразка надсилається лише жінкам. Використовуються й візитні картки, де зазначають ще ім'я та по батькові дружини. У правому нижньому куті проставляється назва столиці країни перебування. Номер телефону, домашня та службова адреса, як правило не друкуються. На візитній картці, яка надсилається жінці, посада не друкується. Як було зазначено раніше, візитними картками широко користуються бізнесмени, політичні й громадські діячі, журналісти, інші ділові особи. Принципи їх використання приблизно такі ж, як у дипломатів. Різниця лише в тому, що з ділових міркувань на візитних картках зазначається службове положення, адреса, номер службового, а іноді і домашнього телефону. Як правило, візитні картки друкуються мовою країни перебування, а на звороті мовою своєї країни або англійською. На зовнішній вигляд візитних карток, їх розмір, шрифт, мову текст і його розміщення, а також порядок їх використання можуть впливати місцеві традиції і з ними треба рахуватися.

Розглянемо основні положення азбуки ділових стосунків:

1. Направлення візитної картки рівноцінно візиту.

2. Більш ввічливо залишити візитну картку особисто.

3. Відповіді на візитні картки необхідно давати протягом доби і також візитними картками.

4. Після знайомства першою, звичайно, залишає свою картку особа, що займає нижчу посаду. Якщо партнери знаходяться приблизно на одному рівні, то першою подає картку особа молодша за віком. За кордоном поширене правило залишати першим свою візитну картку особі молодшій за віком чи нижчій за рангом. У випадку виникнення сумніву щодо цього, за старим французьким протоколом, вручає свою візитну картку першим той партнер, який виявився більш ввічливим.

5. В резиденції подружжя, неодружені чоловіки залишають дві візитні картки: одну для чоловіка, другу - для дружини.

6. Подружжя в домі іншого подружжя залишає дві візитні картки: одну (картку дружини) - для чоловіка, другу (спільну) - для дружини. У Великобританії сімейні картки не застосовуються. Тому в цій країні, перебуваючи в резиденції подружжя, залишайте одну картку для чоловіка, другу - для дружини.

7. В домі неодруженого чоловіка жінка свою картку не залишає. В США на візитних картках неодружених чоловіків і неодружених жінок, а також сімейних картках вказується адреса. На картці одруженого чоловіка адресу не вказують, оскільки мається на увазі, що вона залишається разом із сімейною карткою, де адреса вказується. Ім'я вказується після Мr. для чоловіків і Ма. - для одружених жінок; Мs. - пишуть на візитних картках молодих жінок, яким минуло 18 років. На “візитках” неповнолітніх осіб молодших за цей вік вказується лише ім'я і прізвище.

8. Після знайомства з жінкою чоловік зобов'язаний, по можливості, не пізніше, ніж протягом тижня, направити їй свою картку для її чоловіка, навіть якщо він не був йому відрекомендований. Було б найкраще перед тим, як зробити цей ввічливий жест, самому відрекомендуватися чоловіку, якщо він не відсутній.

Мета чітка: створити якомога розгалуженішу мережу контактів. Цілком можливо, що через деякий час хтось із подружжя вам знадобиться.

9. Якщо жінка знайомиться з іншою жінкою і має намір у подальшому підтримувати з нею стосунки, якщо вона старша, або ж жінка, що знайомиться, заміжня за чоловіком, становище якого в суспільстві або на службі вище становища її чоловіка, то вона першою залишає свою картку. Заміжня жінка залишає дві картки - свою і чоловіка.

10. Гостям, присутнім на сніданку, обіді чи вечері (виключаючи запрошення на чай), слід відправити господарям листи з подякою або залишити в домі господарів протягом тижня візитну картку.

11. Особи, що обіймають високі посади, знаходячись в іншій країні проїздом, залишають свої візитні картки протягом 24-х годин після приїзду, відповідати на них слід також не пізніше як за добу.

ЛЕКЦІЯ 7. ВІЗИТИ НА ВИСОКОМУ ТА НАЙВИЩОМУ РІВНЯХ

Дипломатичні візити поділяються на особисті і офіційні (службові), хоча такий поділ, звичайно, дещо умовний.

Візит ввічливості. Відповідно до загальновизнаної практики, перш ніж почати ділову частину свого візиту, почесний гість (глава прибулої делегації) наносить візити ввічливості стороні, що приймає. Цей візит є відповіддю на зустріч гостя при його приїзді. Підчас візиту уточнюється програма перебування

Остаточне право вибору часу та місця зустрічі залишається за гостями. Звичайно такі зустрічі проводяться у приміщенні організації, що приймає.

У призначений час гостя у вестибюлі зустрічає секретар (або помічник), який супроводить його до керівництва організації. Керівник організації, що приймає, може зустрічати гостей лише у виняткових випадках.

У кабінеті відводять спеціальне місце для прийому гостей. Наявність дивану (почесне місце для гостя) і м'яких крісел (для того, хто приймає) навколо.

Наявність журнального столика дозволяє посадити гостя згідно з протокольними вимогами

Гість повинен знаходитися по праву руку господаря. Гість сідає після того, як сів господар кабінету. Якщо гість прибув із дамою, то на почесному місці на дивані справа від господаря сидітиме дама, а на другому почесному місці зліва головний гість. Перекладач займає будь-яке місце. Не слід садовити гостей за письмовий стіл, біля вікна, що виходить на сонячний бік вулиці.

Протокольний візит триває 20-30 хвилин. Через 5-7 хвилин можна подавати чай, каву, фрукти, печиво, цукерки тощо. Спиртні напої не подаються.

Ініціатива ведення бесіди належить господареві. Ініціатива відходу -за гостями. Знаком закінчення аудієнції може бути й тривала пауза в бесіді.

Після закінчення бесіди хазяїн проводжає гостей до коридора, ліфта чи сходів. Наступна зустріч відбудеться за столом переговорів.

2. Мета візиту може бути наступною: з'ясування можливостей встановлення контактів; проведення переговорів; підписання документів; організація семінару, ярмарку, виставки і т. ін.

До приїзду гостей готують дві програми перебування іноземної делегації в країні:

1. Загальна програма, призначена для гостей.

2. Детальна програма, що охоплює деталі, необхідні для сторони, що приймає,

а також для зацікавлених осіб та організацій.

Загальна програма включає такі питання:

- зустріч делегації;

- ділова частина програми (переговори, зустрічі, бесіди);

- прийоми (сніданки, обіди тощо);

- культурна програма;

- поїздки по країні;

- проводи делегації.

Детальна програма передбачає опрацювання таких питань:

- персональний склад тих, хто зустрічає;

- участь (у разі необхідності) представників преси, радіо, телебачення;

- вручення квітів;

- вітальні промови;

- забезпечення транспортом;

розміщення в готелі і т. ін.

Кожен пункт детальної програми вимагає того, щоб були визначені відповідальні виконавці. Якщо глава делегації перебуває із дружиною, то має бути передбачена спеціальна програма чи окремі заходи у спільній програмі для дружини глави та дружин осіб, що його супроводжують.

Під час перебування делегації з офіційним візитом організовують також неофіційні зустрічі, типу бокал шампанського, сніданок, а ля фуршет, коктейль тощо.

Для відповідної зустрічі делегації гостей слід запланувати в програмі один вільний вечір.

У програмі кожного дня бажано залишати вільний час для другого сніданку та особистих справ.

Делегації, що перебувають із короткочасним (2-3-денним) візитом, краще приймати протягом робочого тижня, не забираючи суботу й неділю. Інакше слід передбачати програму й на вихідні дні.

При зустрічі закордонної делегації основними протокольними правилами є такі:

По-перше, ранг і посада глави делегації, що зустрічає, повинні відповідати рангові й посаді керівника делегації, що приїжджає.

По-друге, якщо гість приїжджає разом із дружиною, то його зустрічає глава нашої делегації також із дружиною. Глава делегації, що приймає, звичайно прибуває у супроводі 2-3-х осіб.

3. Міжнародний етикет привітання і представлення. Під час зустрічі двох делегацій першим представляється глава делегації, що приймає (якщо разом з ним є дружина, то глава представляє і дружину). Далі представляється гість (він представляє свою дружину).

Потім глава делегації, що приймає, представляє своїх співробітників - членів делегації - відповідно до рангів. Жінок представляють у першу чергу, а якщо їх кілька - за рангами, а далі представляють чоловіків також за рангами.

Під час зустрічі делегації керівник сторони, що приймає, вручає жінкам, що є у складі делегації, квіти.

Міжнародний етикет привітань ґрунтується на таких правилах:

- чоловік вітає жінку першим, хоча в Англії цей привілей належить жінкам (жінка першою вітає чоловіка, якщо вона його обганяє, проходить повз групу людей, чи коли приєднується до цієї групи);

- молодший за віком першим вітає старшого. Молодша за віком жінка - старшу, а також чоловіка, що набагато старший за неї;

- молодший за посадою співробітник - старшого. Член делегації - керівника делегації своєї і закордонної.

Церемонія представлення також має свої правила. Представляють раніше невідомого або новоприбулого тим, хто зібрався, чоловіка - жінці, нижчого за рангом - вищому за службовим становищем і т. ін.

Під час представлення людей старшого віку звичайно називають їх титули та звання. Це правило діє й на офіційних заходах при представленні присутніх.

Під час представлення не дякують, а лише вітають один одного рукостисканням. Чоловікам це рекомендується робити завжди, а жінкам - за обопільною згодою.

Коли чоловіка представляють жінці, то руку першою подає жінка. Такий самий пріоритет мають і люди похилого віку, Старша за віком жінка подає руку молодшій, керівник - підлеглому і т. ін.

Якщо зустрічаються подружні пари, то спочатку вітаються одна з одною жінки, а потім чоловіки вітають жінок, і лише після цього чоловіки вітають один одного. Жінка представляється подружжю першою.

Якщо привітання супроводжується рукостисканням, то чоловік, вітаючись, у всіх випадках повинен зняти рукавичку з правої руки, а жінка це робить, тільки якщо на руці плетена рукавиця або товста хутряна рукавичка. Якщо при зустрічі одна із двох жінок оголила руку для рукостискання, то інша повинна наслідувати її приклад.

Звичай цілувати руку жінці нині практично не вживається. Зберігся він у поляків як знак особливої поваги та урочистості зустрічі. У Австрії жінці цілують руку в особливо урочистих випадках.

У нашій країні, як і в більшості країн світу, цілують руку лише заміжнім жінкам (це доречно робити у закритих приміщеннях): злегка нахиляються вперед, підносять руку до своїх губ і відзначають на її тильному боці швидкий поцілунок, часом не торкаючись до неї губами. У момент поцілунку ви повинні дивитися на жінку.

4. Звертання. Згідно з дипломатичним протоколом при звертанні ім'я та прізвище високих осіб не згадуються: Ваша Величносте, Ваша Королівська Високосте, або Ваша Високосте.

Якщо священик має ступінь митрополита, то до нього можуть звертатися Отче митрополит, до диякона - Отче диякон! Якщо священик має науковий ступінь - Отче професоре! До католицького кардинала чи папського нунція - Ваша святосте. До президента та його дружини звертаються: Пане Президенте і Пані + прізвище.

У західноєвропейських країнах, звертаючись один до одного, прийнято приєднувати до імені звання чи посаду: професоре Моріарті, докторе Ватсон тощо. Причому, звання “доктор” чи “професор” можуть означати лише належність цієї особи до творчої професії. У Австрії стосовно докторів наук, медиків, письменників, музикантів вживається звертання “пане докторе”. У США та Англії будь-якого викладача можуть назвати професором. У більшості країн можна звертатися до людей без згадування їх прізвища: пане мер, пане докторе. Винятком є Німеччина, де навіть у такому випадку все-таки приєднується прізвище: гер доктор Шульц. Жінок можуть називати за званням чоловіка. У Австрії вираз фрау професор може означати, що чоловік цієї жінки - викладач університету.

Дипломатам слід пам'ятати і твердо дотримуватись форм звертання, які характерні для країни перебування, не допускаючи фамільярності, яка нібито зовні й поширена в західному світі. Якщо, скажімо, в Польщі особи високого рангу, спілкуючись, називають один одного прос то Ян чи Марек, то це зовсім не означає, що так можемо чинити і ми.

До високих офіційних осіб звертаються не за ім'ям, а «пан Президент», «пан Прем'єр-міністр», «пан Міністр», «пан Генерал» (але не «пан Генерал-майор» чи «Генерал бригади»). «Владика» -- звертання до релігійного діяча високого рангу (від митрополита до єпископа), «пан професор», «пан доктор» - до представників наукових кіл. На заході, звертаючись до офіційної особи, її ніби «підвищують» і ніколи не скажуть «віце-прем'єр», «віце-міністр», «підполковник», «посланник», а вживають «прем'єр», «міністр», «полковник», «посол». До жінок варто звертатися по імені: «пані Марія», «пані Галина» або по прізвищу чоловіка «пані Іваненкова», «пані Глібова...».

Дуже уважним при звертанні до осіб треба бути в країнах, де шануються шляхетські титули.

На завершення хочеться навести поради, викладені у своєрідній пам'ятці відомого «протоколіста» колишнього Радянського Союзу Федора Молочкова. “Хороший тон, - пише він, - це не результат застосування завчених порад і інструкцій, а наслідок довгого процесу виховання людини і в першу чергу її моральних якостей”.

5. Розміщення в автомобілях та проїзд делегації. Місця в автомобілях поділяються на почесні та менш почесні. Першим почесним місцем є місце на задньому сидінні справа за рухом автомобіля.

Машина подається правими дверцями до тротуару. Першим сідає і виходить пасажир, що займає найпочесніше місце.

В автомобілях, що прямують на будь які церемонії, як правило займається лише заднє сидіння. Якщо треба сісти ще одному пасажирові, то див. мал. 4 і 6.

Якщо умови не дозволяють подавати автомашину правим боком до тротуару, пасажир, що займає найпочесніше місце, сідає через ліві дверцята, інші -- так само. Після прибуття автомобіль паркується так, щоб вихід був справа.

Якщо використовується таксі, то почесному гостю переднє місце поруч з водієм не пропонують. Якщо ж це особистий автомобіль і водій -- член делегації, що зустрічає то найпочеснішим місцем для гостя є місце поруч з ним.

Перед тим, як гості сідають у автомобіль чи виходять із нього, треба відкрити їм дверцята, а потім закрити їх за ними. Це доручення виконують водій або перекладач чи супровідник.

Гості прямують до готелю. Організатори зустрічі перед тим, як замовляти місця в готелі, повинні знати, скільки чоловіків, жінок, подружніх пар серед гостей. Після розселення членів делегації ввічливі господарі повинні переконатися, що розселення гостей відбулось добре.

Належить попрощатися з гостями у вестибюлі готелю, домовившись з ними про візит ввічливості (протокольний візит).

ЛЕКЦІЯ 8. МІЖНАРОДНА ВВІЧЛИВІСТЬ ДЕРЖАВ. ПРОТОКОЛ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА КОНФЕРЕНЦІЙ

1. Державний прапор, Державний герб, Державний гімн - офіційні символи держав. Опис прапора та герба, їх деталі й символіка, текст і музика гімна затверджуються в законодавчому порядку.

При виготовленні прапорів та гербів ніщо не може бути довільно змінено. Оранжирування гімна повинно повністю відповідати затвердженій партитурі.

Державний прапор і герб України згідно із законом виготовляються незалежно від розміру завжди в повній відповідності з кольоровим чи чорно-білим зображенням, затвердженим Верховною Радою України. Герб України використовується при виготовленні печаток, бланків офіційних документів, поштових марок, деяких нагрудних знаків, зображується на вивісках державних та інших установ, спеціальних транспортних засобах. Документи, знаки й предмети мають особливу державну значущість, якщо вони скріплені гербовою печаткою і мають зображення герба.

Виявлення певних пошан державному прапору є загальноприйнятою нормою міжнародної практики. Так, при підйомі прапору та проходженні повз нього, військовослужбовці віддають честь, а цивільні особи знімають головні убори або прикладають до них руку. Коли одночасно піднімають прапори різних країн, стежте, щоб вони були однакового розміру. Почесним місцем серед кількох прапорів є крайнє праве місце, якщо дивитись з боку прапорів. Якщо вивішують прапори кількох країн, то їх краще розташовувати в алфавітному порядку назв країн (національною мовою). Якщо прапори перехрещуються (наприклад сувенірні прапорці на столі переговорів), то почесним є місце праворуч, якщо дивитися з боку прапорів.

Якщо державний прапор вносять до зали (або виносять із зали), то всі присутні встають, припиняється будь-який рух, розмови. Такі ж почесті надаються і державному гімну. Перед використанням прапори приводять у належний етап. Полотно прапорів не може бути старим, а колір блідим. На них не повинно бути плям, поривів.

Державний прапор піднімається на спеціальних флагштоках перед будинком або на будинку. Прийнято враховувати відповідність розміру флагштоку та прапора. Не слід використовувати невеликий за розміром прапор на високому флагштоці та навпаки. Якщо піднімають кілька державних прапорів одночасно, то кожний з них - на окремому флагштоці. Не можна розміщувати прапори на різних рівнях, а також один над одним. Розміщують їх, як правило, за алфавітом найменування держав на погодженій мові. Якщо прапор піднімають на честь глави іноземної делегації, то почесне місце праворуч надається прапору гостя. Державні прапори використовуються також при проведенні траурних церемоній. У таких випадках прапор спочатку піднімають на всю висоту флагштоку, а потім повільно спускають до половінні.

Виходячи з того, що державний прапор, герб та гімн є символами держави, етикет зобов'язує уникати того, що може деякою мірою завдати шкоди престижу та гідності держави.

2. Національний день - головне свято для кожної держави, свідоцтво важливої, а іноді поворотної події в житті народу. Так як і прапор, герб і гімн, національне свято є символом держави. Більшість національних свят держав пов'язані з перемогою революцій, здобуттям національної незалежності, проголошенням республіки. У міжнародній протокольній практиці прийнято відзначати національні свята іноземних держав. Характер та обсяг заходів залежать від стану відношень між державами. У зв'язку з національними святами посли в багатьох країнах, у тому числі і в Україні, виступають по телебаченню, влаштовують дипломатичні прийоми. В місцевій пресі можуть публікуватися матеріали, присвячені іноземній державі, її національному святу, політичним, економічним та культурним зв'язкам.

На взаємній основі відзначаються і інші пам'ятні та святкові дати. Доброю традицією став обмін вітаннями з приводу Різдва та Нового року. В них висловлюють побажання здоров'я та успіхів. У більшості країн для цього готуються спеціальні новорічні картки. На картках може бути особистий підпис особи, яка її надсилає, або без такої. У дипломатичному корпусі для новорічних вітань широко використовують візитні картки.

Є держави, де святкування Нового року не збігається з 1 січня, а відзначається в інший час. Це головним чином мусульманські країни та деякі країни Південної та Південно-Східної Азії. Новорічні поздоровлення в таких випадках можуть направлятися з урахуванням цієї особливості.

Правила міжнародної ввічливості та дипломатичного етикету пропонують не нехтувати і менш значними подіями. Доречною може бути реакція представництва на день народження глави держави, уряду, міністра закордонних справ, на нагороду їх високими урядовими відзнаками, підвищення в посаді того чи іншого державного діяча. Форми реагування - особистий лист, візитна картка з відповідним написом.

Обрання та вступ в посаду глави держави потребує особливої уваги. Згідно з нормами міжнародної ввічливості прийнято надсилати новому главі держави вітальні телеграми, листи, послання. Протокольна служба держави веде облік таких поздоровлень, на них готуються відповіді. У деяких країнах на церемонію вступу в посаду нового глави держави запрошують іноземні делегації.

Направлення поздоровлень новому главі держави, присутність іноземних делегацій на церемонії його вступу в посаду розглядається як визнання авторитета держави та її глави, бажання інших країн підтримувати і розвивати дипломатичні та інші відносини з даною державою та її новим главою. Прийнято також направляти вітальні телеграми новим главам уряду, міністрам закордонних справ.

Такі події, як кончина глави держави, уряду передбачає направлення співчуття на відповідному рівні, участь у траурних заходах. Траурний церемоніал у випадку кончини глави держави передбачає можливість приїзду керівників іноземних держав, їхніх представників для участі в траурних заходах. Будь-яких запрошень з такого приводу не направляють. Ініціатива участі представників у похоронах залишається за іноземною державою. Приймаючою стороною їм приділяється належна увага: зустріч (проводи) в аеропортах (на вокзалах), забезпечення готелями, транспортом, іншими видами послуг. Прибулі на похорон іноземці покладають вінки до труни покійного, беруть участь у траурній церемонії похорону.

У траурних заходах бере участь також дипломатичний корпус. Старійшина дипломатичного корпусу, інші посли при відвіданні зали, де відбувається церемонія, покладають вінки до труни, стоять у почесній варті. Про порядок проведення траурних заходів Міністерство закордонних справ повідомляє урядам іноземних держав через свої посольства за кордоном. Про це ж протокольна служба інформує дипломатичний корпус.

У дні трауру дипломатичні представництва відміняють прийоми, кінопокази, концерти, інші заходи. Над будниками посольств на відзнаку трауру приспускаються державні прапори. Посольства країн, в яких об'явлено траур, відвідують керівники держави перебування, представники МЗС, інших міністерств, відомств, громадських організацій і розписуються у Книзі співчуття. Робити в книзі занадто довгі записи не прийнято.

Як правило, прийнято .реагувати також на смерть акредитованого в країні посла іноземної держави. В такому випадку на адресу глави держави направляють телеграми від вищих державних органів та Міністерства закордонних справ. Представники уряду, МЗС та громадськості відвідують посольство, розписуються у Книзі співчуття. Співробітники МЗС беруть участь у траурній церемонії проводів труни в аеропорту.

Співчуття висловлюється і у випадках великого стихійного лиха чи катастроф з людськими жертвами. Державні органи та громадські організації можуть направити матеріальну допомогу (медикаменти, продукти харчування, одяг тощо).

3. Багатостороння дипломатія в сучасних умовах реалізується у двох головних формах: на спеціальних міжнародних конференціях і регулярних сесіях міжнародних організацій. Міжнародні конференції ще називаються нарадами, а у деяких випадках - переговорами або зустрічами (самітами).

Міжнародні конференції скликаються за ініціативою однієї держави або групи держав. Якщо йдеться про ініціативу групи держав, то вона оформляється у вигляді документа, підготовленого нарадою представників цих держав.

Якщо ж це пропозиція однієї країни, то права на її реалізацію мають глава держави або уряду, міністр закордонних справ або спеціально уповноважені на це офіційні особи. Перш ніж скликати міжнародну конференцію, ініціатори її повинні заручитися підтримкою тих держав, без участі яких проведення такої конференції неможливе. Наприклад, реалізуючи ідею проведення за ініціативою Президента України Ялтинської конференції (1999р.) країн Балто-Чорноморського регіону, Україна заручилася підтримкою всіх країн-учасниць.

Для проведення чергових сесій міжнародних організацій визначаються конкретні дати. Про таку дату державам-членам організацій розсилаються відповідні повідомлення. Незважаючи на те, що чергова сесія Генеральної Асамблеї ООН розпочинається в третій вівторок вересня, Генеральний Секретар повідомляє всіх членів організації про відкриття щорічної сесії не пізніше ніж за 60 днів до її початку. Крім чергових можуть скликатися і позачергові або спеціальні сесії.

Учасниками міжнародної конференції мають право бути всі зацікавлені в ній держави, і їх суверенні права не по винні порушуватися. Тому під час погодження кола учасників міжнародної конференції винятково важливим є не допустити будь-яких ознак дискримінації стосовно окремої держави. Навіть факт невизнання держави з боку когось з учасників конференції не є перешкодою для її запрошення.

Тобто, визначення кола учасників міжнародної конференції - дуже тонкий і складний процес, особливо, коли це стосується проведення конференції не на універсальній, а на селективній (вибірковій) представницькій основі. Часто важким буває визначення кола учасників з правом вирішального і дорадчого голосу.

Суверенне право кожної держави - відмовитися від участі в міжнародній конференції. Як правило, при цьому пояснюється причина такого відмовлення. Ніхто не може примусити суверенну державу підтримати те чи інше рішення або заяву, хоч нерідко окремі країни чинять у цьому відношенні тиск на партнерів, погрожуючи, а то і застосовуючи санкції, особливо економічні.

У дипломатичній практиці відомі і використовуються дві форми участі в міжнародних конференціях:

а) в якості повноправної делегації з правом вирішального голосу;

б) в якості спостерігача.

Статус делегації з правом вирішального голосу давно визначений міжнародним правом. Що ж до спостерігачів, то цей інститут став особливо популярним у сучасній дипломатичній практиці, бо дає можливість державам, не пов'язуючи себе рішеннями конференції, мати повну інформацію про розгляд тієї чи іншої проблеми.

Крім спостерігачів на міжнародні конференції можуть запрошуватися почесні гості - найчастіше це представники міжнародних організацій.

Своєрідною формою причетності до міжнародних конференцій є так звані внески. Ця форма виникла під час проведення Загальноєвропейської наради з питань безпеки і співробітництва як компроміс між тими, хто пропонував включити до складу учасників середземноморські держави, і тими, хто вбачав у випадку їх участі небезпеку відхилення наради від головного завдання -забезпечення безпеки і розвитку співробітництва в Європі. Внески означають можливість довести до відома конференції точку зору країн, які не беруть у ній участі, і вони можуть подаватися письмово або у формі виступу представника держави.

Рівень представництва на міжнародних конференціях залежить насамперед від важливості питань, які будуть обговорюватися, від найвищого рівня -глави держав або урядів до рівня міністрів або заступників міністрів закордонних справ, директорів департаментів або спеціальних представників. Різним може бути і рівень спостерігачів.

У практиці діяльності міжнародних організацій делегацію очолюють, як правило, міністри закордонних справ. Їх участь обмежується загальними дебатами, згодом делегацію очолює заступник міністра або постійний представник при міжнародній організації.

При підготовці конференції необхідно уважно підійти до вибору місця її проведення з урахуванням в першу чергу політичних мотивів, а також мотивів технічного характеру (місце проведення пленарних і групових засідань, технічна оснащеність і рівень обслуговування - перекладачі, протоколісти, секретарі, стенографісти, наявність готелів, клімат країни і т. п.). Важливу роль в умовах небезпеки міжнародного тероризму відіграють питання забезпечення охорони.

Якщо конференція проводиться в кілька етапів, то можуть визначатися різні місця її проведення. Часто конференції, які присвячуються врегулюванню конфліктів, відбуваються в нейтральних країнах або там, де знаходяться штаб-квартири міжнародних організацій (наприклад, Женева, Відень, Брюссель тощо).

Складність і багатоплановість завдань, що ставляться перед міжнародною конференцією, пошуки шляхів збалансованості інтересів сторін, що беруть участь в конференції, зумовлюють багатоступеневий характер її підготовки. Підготовча робота, як правило, проводиться під час багатосторонніх або двосторонніх консультацій. Конференція проходить в три етапи: визначення загальних завдань конференції, підготовка документів, їх прийняття. Між цими етапами, як і всередині них, можуть мати місце перерви, які делегації використовують для отримання додаткових директив, проведення консультацій для уточнення позицій, в тому числі і між учасниками конференції.

Порядок денний міжнародних конференцій попередньо погоджується усіма учасниками по дипломатичних каналах (переговори, обмін нотами). Це дуже важливе питання кожної конференції, бо вже в порядку денному закладаються характер конференції, напрями її роботи і навіть - кінцеві результати.

При підготовці складних питань, що виносяться на конференцію, порядок денний може погоджуватися на нарадах або консультаціях спеціальних уповноважених, навіть на рівні міністрів закордонних справ. Наприклад, нарадам глав держав СНД, як правило, передують наради міністрів закордонних справ.

4. Проект порядку денного сесійних конференцій між народних організацій визначається або на попередній сесії, або на нарадах спеціальних уповноважених і надсилається завчасно. Попередній порядок денний чергової сесії Генеральної Асамблеї ООН складається Генеральним Секретарем ООН і повідомляється державам-членам ООН, як уже тут зазначалося, не пізніше, ніж за 60 днів до її відкриття.

В попередній порядок денний чергової сесії включаються доповідь Генерального Секретаря про роботу ООН, доповідь Ради Безпеки, Економічної і Соціальної Ради (ЕКСОР), Ради опіки, Міжнародного суду, допоміжних органів Генеральної Асамблеї, спеціалізованих установ; всі питання, про включення яких постановила сесія Генеральної Асамблеї попереднього скликання; всі пункти, запропоновані іншими членами ООН або її головними органами; всі пункти проекту бюджету на наступний фінансовий рік і доповідь-звіт про виконання бюджету попереднього фінансового року; всі пункти, які вважає необхідними розглянути Генеральний Секретар ООН тощо.

Пропозиції про доповнення до запропонованого по рядку денного може вносити будь-який член ООН, будь який з її головних органів чи Генеральний Секретар. На решті питання надзвичайно важливого і термінового характеру можуть вноситися і бути включені в порядок денний в ході чергової сесії, якщо більшість присутніх на Генеральній Асамблеї проголосують за це.

Така ж приблизно процедура погодження порядку денного існує і в практиці інших міжнародних організацій, вона може відрізнятися лише термінами і порядком внесення питань.

Перед початком міжнародних конференцій визначають ся принципи розташування делегацій за столом конференції. Згідно з загальноприйнятою практикою делегації розмішуються в алфавітному порядку. Так, на Загальноєвропейській нараді вони були розсаджені за французьким алфавітом, а на переговорах у Відні -за англійським.

В багатьох випадках з метою визначення країни, з якої буде розпочинатися відрахунок, проводиться жеребкування. Перед початком кожної сесії Генеральної Асамблеї ООН така процедура відбувається в кабінеті Генерального Секретаря ООН.

Правила процедури проведення міжнародних конференцій включають широке коло організаційних питань (головування, метод прийняття рішень, міжнародний секретаріат, документація, робоча мова чи мови, порядок про ведення засідань тощо) і підлягають схваленню всіма учасниками конференції. Правила процедури відіграють вели ку роль у дипломатичній практиці, а їх уміле застосування є запорукою успіху в багатосторонній дипломатії.

В минулому на міжнародних конференціях часто виникали суперечки щодо рангів і місць, які займали їх учасники, а тому було запропоновано так званий «круглий стіл», коли всі делегації розташовуються практично в однаковому порядку. Часто при великій кількості учасників круглого столу організувати не можна, тоді розставляють ся звичайні столи у вигляді великого кола.

Відкриття конференції зазвичай проводить представник країни, де проходить конференція, або ініціатор її скликання у випадку, якщо учасники конференції бажають виявити йому особливу увагу.

Велике значення має питання про головуючого на конференції. В минулому на конференціях здебільшого головував представник країни, де проходила конференція, або країни-ініціатора її проведення. Згодом ця процедура стала більш демократичною, і на сьогодні, як правило, головують представники всіх делегацій, визначені згідно з алфавітом або шляхом жеребкування. Часто застосовується принцип співголовування, який дозволяє оперативніше ' вирішувати поточні питання конференції.

Прийнято, що чергові сесії Генеральної Асамблеї відкриває голова попередньої сесії, а наступними головами обираються почергово представники географічних груп (Азії, Африки, Латинської Америки, Західної Європи, Східної Європи і США). За цим же принципом здійснюється обрання голів і віце-голів різних органів ООН.

Робота міжнародних конференцій проходить в режимі пленарних засідань, які є вищим органом конференції, а розгляд конкретних питань провадиться в комітетах і комісіях. Часто формування комісій, визначення їх повно важень і складу перетворюється в гостру політико-дипломатичну боротьбу, бо кожна з країн-учасниць конференцій переслідує насамперед досягнення вигідних для себе результатів.

На пленарних засіданнях конференцій розглядаються основні питання порядку денного, виносяться на обговорення проекти документів, резолюцій і поправки до них. У ході дискусій важливою «зброєю» дипломатів є також виступи і заяви з приводу порядку ведення конференції, так зване слово для довідки, а також виступи щодо мотивів голосування. Для підготовки заключного документа створюється редакційна комісія, до складу якої входять експерти, що представляють всі робочі мови конференції. Під час роботи Загальноєвропейської наради було створено і діяло 20 робочих груп.

Сесійні конференції міжнародних організацій, як правило, мають постійну структуру робочих органів.

На попередній нараді або на початку конференції визначається характер її засідань: відкритий чи закритий. Закриті засідання проходять за участю тільки учасників конференції; на відкриті допускаються представники ЗМІ та публіка. Відкритими бувають в основному пленарні засідання, натомість, комітети і комісії працюють в за критому режимі. Відкриття і закриття конференції, виступи високих представників проходять також у відкритому режимі.

Закритий характер мають конференції з проблем скорочення озброєнь і збройних сил, окремих видів зброї масового знищення, припинення військових конфліктів.

Важливим елементом проведення конференції є робота над її документами, підготовка рішень з урахуванням інтересів учасників зустрічі, тому і не дивно, що під час обговорення заключних документів часто вноситься велика кількість проектів і пропозицій.

Крім офіційних на міжнародних конференціях відбуваються і неофіційні засідання та переговори для обговорення тих чи інших проблем у невимушеній обстановці за участю певних груп учасників. Для цього використовуються прийоми, сніданки і обіди.

Рішення конференцій, як і сесій міжнародних організацій приймаються шляхом голосування більшістю голосів: звичайною - коли голосує більше половини і кваліфікованою - дві третини голосів учасників. Кожна делегація має право одного голосу, що є вищим виразом рівноправності малих і великих держав. Голосування може бути відкритим або таємним. Відкрите голосування провадить ся підняттям руки або поіменно.

В практиці конференцій існує правило роздільного голосування - по частинах документа.

При голосуванні рішень міжнародних конференцій правило підпорядкування меншості більшості не діє, і прийняті рішення мають характер рекомендацій і побажань. Рішення конференції є обов'язковими, якщо вони приймаються за згодою всіх її учасників або за рішенням Ради Безпеки, що випливає із статуту ООН.

Останнім часом на міжнародних конференціях все частіше застосовується метод погодження (консенсус), тобто розробка таких рішень, які всі учасники вважають обов'язковими для себе. Але навіть у випадку консенсусу учасники конференції можуть мати певні зауваження до документів. На основі методу консенсусу проходила робота Загальноєвропейської наради.

Використання консенсусу, з одного боку, має позитивне значення, бо свідчить про неможливість нав'язувати волю одних держав іншим, але з другого - це може зумовити затягування і гальмування прийняття рішень, перешкоджати досягненню згоди. Тому під час Загальноєвропейської наради, враховуючи потенційні негативні на слідки застосування методу консенсусу, держави-учасниці домовились, що правила процедури цієї наради в майбутньому будуть застосовуватися і в наступних загальноєвропейських нарадах-конференціях.

Всю підготовчу роботу і нормальне функціонування міжнародних конференцій забезпечують їх секретаріати. Переважно вони мають дві форми: адміністративний і політичний (або генеральний секретаріат). Адміністративний секретаріат відає питаннями організації канцелярії, транспорту та розміщення і формується в основному за рахунок країни, де проходить конференція, або міжнародної організації.

Політичний секретаріат займається питаннями ведення протоколів, розподілом справ між комітетами (комісія ми), забезпеченням виконання графіка роботи комітетів (комісій), виданням і тиражуванням матеріалів, забезпеченням перекладів і т. п.

Ефективність роботи секретаріатів залежить від рівня кваліфікації їх співробітників і справедливого розподілу функцій між представниками основних груп країн.

Весь хід конференції, дискусії і рішення заносяться в спеціальний журнал засідань і в протоколи. В журналі за сідань фіксуються дата, час і місце проведення конференції, прийняті рішення, а в багатьох випадках заносять ся імена виступаючих та їх пропозиції.

Надзвичайно важливою процедурою проведення конференції є визначення мови для проведення диспутів, складання доповідей, проектів рішень, інших документів. У часи середньовіччя всі переговори велися латинською мовою, яка вважалася мовою всіх «цивілізованих християн», тому ця мова не була чужою і в дипломатичній практиці Української держави козацької доби. У XVIII-XIX ст. мовою дипломатії була французька. Вибір мови конференції залежить від складу учасників, і в нинішніх умовах більшість міжнародних конференцій ведеться переважно англійською мовою. Наприклад, під час Загальноєвропейської наради робочими мовами були англійська, іспанська, італійська, німецька, російська, французька. Переважна більшість учасників сучасних європейських конференцій робочими мовами вважають англійську, німецьку, російську, французьку.

Ніхто не забороняє представникам держав користуватися своєю національною мовою, але в такому випадку делегація забезпечує своїми силами переклад матеріалів конференції на одну із її робочих мов. Особливо важливо підкреслити, що члени делегацій на міжнародних конференціях користуються тими ж привілеями та імунітетами, що і представники акредитованих в країні перебування дипломатичних установ.

Витрати на проведення міжнародних заходів розподіляються між учасниками переважно на пайовій основі за взаємною домовленістю з урахуванням національного до ходу країни-учасниці. Так, наприклад, витрати на проведення Загальноєвропейської наради розподіляли таким чином: 52,8 % -- за рахунок 6 держав (Англія, Італія, ФРН, СРСР, США, Франція), на долю кожної з них припадало 8,8 % загальних витрат наради; 5,52 % - за рахунок Канади, 20,88 % - по 3,48 % за рахунок Бельгії, НДР, Іспанії, Нідерландів, Польщі і Швеції; 14 % - по 2 % за рахунок 7 країн (Австрія, Данія, Норвегія, Угорщина, Фінляндія, Чехословаччина, Швейцарія).

Конференції вважаються завершеними після того, як на них прийнято заключні документи (угоди, декларації), або тоді, коли стає ясно, що досягнути домовленості внаслідок гострих протиріч не вдасться. Завершення конференції і в позитивному, і в негативному плані закінчується прийняттям спільного комюніке для ЗМІ, хоча інколи це і не робиться.

Треба враховувати можливі перерви в роботі конференції, пов'язані з необхідністю проведення додаткових консультацій, обміну думками, які не обов'язково фіксуються спеціальним рішенням.

Під час проведення важливих міжнародних конференцій та сесій важливе значення має цілеспрямована і продумана робота зі ЗМІ. Члени делегацій можуть вільно спілкуватися з пресою, відкрито висловлювати свою точку зору, критикувати позиції урядів інших держав, відстоювати національні інтереси, користуючись цим правом.

ЛЕКЦІЯ 9. ПРОТОКОЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ДИПЛОМАТИЧНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА

1. Здійснення завдань зовнішньої політики держави є не тільки функцією центральних органів зовнішніх зносин, а і їхніх представництв за кордоном. Центральне місце серед них посідають дипломатичні представництва - посольства (місії). Діючи в межах Віденської конвенції 1961 року, дипломатичне представництво підтримує зв'язки з відомствами країни перебування, з урядом та парламентом, з громадськістю, а також з іншими іноземним представниками у даній країні: послами, бізнесменами, вченими, діячами культури, кореспондентами та ін.

Посольства та місії уважно стежать за наданням їм та їхнім співробітникам дипломатичного імунітету та привілеїв -і у випадках відступу чи дискримінації реагують відповідним чином.

Посольства, посли та дипломати беруть участь у різних представницьких заходах, організованих владними структурами країни перебування: церемоніях з нагоди різних свят, у зв'язку з візитами представників високого рангу, державних діячів третіх країн (візити глав держав, урядів), при відкритті різних виставок, в офіційних прийомах дипломатичного корпуса, в траурних церемоніях тощо. Таке, далеко не повне, коло питань, пов'язаних з протокольною діяльністю посольств.

Для практичного виконання протокольних функцій в посольстві виділяється один-два співробітники, які відповідають за дотримання протоколу. Ця робота, як і протокольна діяльність взагалі, носить політичний характер і потребує чіткості, додержання відповідної системи, загальноприйнятої одностайності, щоб організація та проведения заходів не тільки носили цілеспрямований характер, але й відповідали нормам протокольної практики своєї держави і не суперечили протокольним нормам країни перебування, не спричиняли до небажаних непорозумінь. Тому необхідно, щоб відповідні співробітники добре знали норми дипломатичного протоколу своєї країни і протокольну практику країни перебування.

Розглянемо окремі сторони протокольної діяльності посольств. Значну протокольну роботу проводить посольство в зв'язку з прибуттям та процедурою акредитації в країні перебування нового посла. Одержавши повідомлення про прибуття посла, посольство доводить це до відома протокольної служби відомства зовнішніх відносин країни перебування, повідомляє персонал свого посольства, а також інші посольства, якщо за існуючим порядком у країні перебування іноземні посли беруть участь у зустрічі свого колеги.

Прибулого посла тимчасовий повірений у справах представляє керівникові протокольної служби, а потім - усім зустрічаючим. Перед від'їздом з місця зустрічі, залежно від обставин, співробітник протокольної служби посольства домовляється про перший візит посла.

Другим етаном процесу акредитації є візит нового посла міністру закордонних справ. Співробітник протокольної служби посольства забезпечує організацію і цього візиту. Уточнюються місце, години, інший порядок, перелік супроводжуючих посла осіб, включаючи перекладача.

Третім, завершальним етапом акредитації є церемонія вручення вірчих грамот. Вона повинна бути підготовлена в повній відповідності до загальноприйнятих протокольних норм і з урахуванням місцевих особливостей.

Після вручення вірчих грамот посольство розсилає ноту посла главам усіх дипломатичних представництв, акредитованих у даній країні, в якій повідомляється їм про вручення вірчих грамот. Тексти нот у представництва різних країн неоднакові і складаються залежно від стану відношень країни посла з даною конкретною державою. До представництва країн, з якими країна посла не підтримує дипломатичних відносин, нота не направляється.