Дипломатичний протокол та етикет

Сценарій цієї процедури нескладний, але при умові, що все йде за запланованим графіком без дипломатичних “проколів”. У колишньому СРСР протоколіст МІС СРСР, супроводжуючи на таку церемонію іранського посла Мусада Ансарі, звернув увагу на те, що при ньому не було з собою ні портфеля, ні папки, де могли б знаходитись грамоти. Досвідчений протоколіст на всякий випадок спитав посла про це. Посол, який був близьким до двору вельможею, зблід і відповів, що грамоти залишились у посольстві. Повертатися було пізно, а їхати далі не варто. Іранський посол у молитвах просив щось придумати, щоб спасти його голову. І йому це вдалося, дякуючи шефу протоколу Федору Молочкову. Він, на щастя посла, зумів вговорити заступника Голови Президії Верховної Ради СРСР, який приймав вірчі грамоти, прийняти порожній конверт. Таким чином і голова, і честь посла були збережені. А ось для посла Японії, як свідчить історія, все закінчилось трагічно. Він приїхав у Кабул і помітив, що забув свої довірчі грамоти в Сінгапурі. Харакірі було єдиним виходом, який знайшов для себе істинний самурай.

Відкличні грамоти - документ, який повідомляє про відкликання дипломатичного представника з займаної ним посади. Вони адресуються главі держави, при якій акредитований дипломатичний представник, підписуються главою держави, яка призначила дипломатичного представника. У преамбулі відкличних грамот в короткій формі повідомляється про факт та причину відкликання дипломатичного представника; висловлюється надія, що дипломатичний представник сприяв підтримці та розвитку дипломатичних відносин між державами.

Вірчі і відкличні грамоти виготовляються на спеціальному папері з державним гербом, печатки на них не ставляться.

Відкличні грамоти вручає знов призначений дипломатичний представник одночасно із своїми вірчими грамотами. Однак відкликаний дипломатичний представник перед від'їздом із країни перебування може сам вручити свої відкличні грамоти главі держави, що на практиці, однак, буває дуже рідко.

Вірчі та відкличні грамоти виготовляються на спеціальних бланках з державним гербом. Печатки на них не ставляться. Ці грамоти називаються в множині, але фактично кожна з них представляє собою один документ.

4. У міжнародній протокольній практиці прийнято, що посол зразу після вручення своїх вірчих грамот (у той же день) надсилає главам усіх дипломатичних представництв, з країнами яких його держава підтримує дипломатичні відносини і які акредитовані в даній країні, особисті ноти, в яких сповіщає про вручення вірчих грамот. Після цього посол наносить візити офіційним особам, політичним і громадським діячам країни перебування, а також своїм колегам - главам дипломатичних представництв країн, з якими його країна підтримує дипломатичні відносний. Існує протокольне правило згідно з яким посол першим наносить візити тільки послам. Посланники, постійні і тимчасово повірені в справах наносять візити послу як старшому по рангу після отримання його особистої ноти. В один день наносять 1-3 візити. Список офіційних осіб, яким треба нанести візити, та їх черговість повідомляються посольству місцевим протоколом. Проте посол може в інтересах розширення своїх контактів (зв'язків) доповнити одержаний список за умов, що це не буде протирічити правилам, установленим місцевими властями. Протокольні візити наносять також інші дипломатичні співробітники посольств при їх прибутті у країну перебування. Безумовно, рівень службового положення осіб, яким наносить візити дипломатичний співробітник, залежить від його дипломатичної посади. Як правило, главі дипломатичного представництва і дипломатичним співробітникам, які нанесли протокольні візити в дипломатичному корпусі, наносять протокольні візити-відповіді. Протокольні візити наносять і дружини глав дипломатичних представництв та інших дипломатів. Правила нанесення візитів дружинами дипломатів у різних країнах неоднакові. Загальним правилом є те, що з цими візитами не поспішають, оскільки вважається, що дружина дипломата повинна спочатку займатися влаштуванням свого побуту.

Про день і час візиту домовляються заздалегідь. Спізнюватися на нього не можна. Це одне із важливих протокольних правил. Дипломат для нанесення візиту повинен мати спеціальний візитний костюм, але темного кольору. Взуття теж повинне бути темним. Не можна одягати піджак одного кольору і брюки іншого. Протокольний візит триває, як правило, 20-30 хв. Ініціатива ведення бесіди залишається за господарем, але дипломату слід подумати заздалегідь про що він буде вести розмову. Слід правильно розрахувати час, щоб не затримуватися з візитом. Виключенням є візит у глави держави, коли аудієнцію припиняє сам глава держав.

5. Дипломатичне представництво припиняє дипломатичну діяльність у країні перебування у випадках зупинення або розриву дипломатичних відносин між двома країнами - країною дипломатичного представництва та країною перебування. Розрив дипломатичних відносин, як правило, відбувається внаслідок війни чи інших надзвичайних обставин (збройна агресія проти суверенної держави, військовий путч та ін.). Можливий й інший випадок, наприклад, об'єднання двох країн, і в результаті ведення зовнішньої політики об'єднаним урядом та припинення своїх функцій всіма дипломатичними представництвами в одній із об'єднаних країн.

Якщо в останньому випадку протокольна практика, пов'язана з від'їздом із країни дипломатичного персоналу, не змінюється, то при розриві дипломатичних відносин протокольна практика інша.

Оскільки дипломатичні відносини розірвані, то припиняються всі зносини дипломатичного представництва з Міністерством закордонних справ та іншими відомствами, за винятком питань, пов'язаних з ліквідацією дипломатичного представництва та організацією від'їзду персоналу. З цих питань дипломатичне представництво звертається до протокольної служби Міністерства закордонних справ. У цьому випадку представник протокольної служби чи інший представник влади не проводжають главу представництва при його від'їзді, що в інших, звичних випадках є протокольною нормою.

ЛЕКЦІЯ 5. ДИПЛОМАТИЧНІ ПРИЙОМИ (ПРИЙНЯТТЯ)

1. Дипломатичний прийом - одна із загальноприйнятих форм зовнішньополітичної діяльності урядів, міністерств закордонних справ, дипломатичних представництв та дипломатів. Прийом здійснюють як на відзначення важливих подій (національні свята, річниці підписання договорів, перебування у країні високого гостя або делегації), так і у випадку повсякденної діяльності міністерств закордонних справ та посольств: Багаторічна міжнародна практика встановила види дипломатичних прийомів, методи їх підготовки, дипломатичний етикет, якого дотримуються учасники прийомів.

Прийоми поділяються на денні та вечірні, з розсаджуванням за столом і без розсаджування. До денних належать прийоми тину “бокал шампанського”, “бокал вина”, сніданки.

“Бокал шампанського” - як правило, починається о 12 годині і триває близько години. Приводом для організації такого прийому може бути річниця національного свята, від'їзд посла, перебування у країні делегації, відкриття виставки (фестивалю) тощо. Під час такого прийому звичайно подається шампанське, але можлива подача віскі, горілки, вина, соків та інших безалкогольних напоїв. Закуска не обов'язкова, але не буде і помилкою запропонувати її гостям. Організаційно це - найбільш проста форма прийому і не потребує складної підготовки. Аналогічним є прийом тину “бокал вина». Назва тільки підкреслює характер прийому.

Сніданок - відбувається між 12 та 15 годинами. Найбільш поширений початок сніданку від 12 до 13 години. Меню сніданку складається із однієї - двох страв холодних закусок, однієї гарячої рибної чи однієї гарячої м'ясної страви та десерту. Подавати на сніданок перші страви (супи) не прийнято, але подача їх не буде і помилкою. Перед сніданком гостям пропонують соки, аперитив - горілку, віскі, сухе вино. Під час сніданку до холодних закусок подається горілка (охолоджена), до рибної страви - сухе біле вино (охолоджене), до м'ясних страв - сухе червоне вино (кімнатної температури), до десерту - шампанське (охолоджене), до кави - коньяк, а до чаю - лікер. Мінеральна вода і соки подаються протягом усього сніданку. Сніданок триває годину-півтори, із них близько години за столом і близько 30 хвилин - за кавою, чаєм (кава, чай можуть бути подані за тим самим столом або у вітальні). Після закінчення сніданку господар і господиня встають із-за столу першими і пропонують гостям перейти до іншої зали, де подається кава або чай ( 40-60 хв. за столом, 15-30 хв. За кавою або чаєм). Форма одягу на сніданок - повсякденний костюм, якщо у запрошенні інший одяг спеціально не обумовлений. Ініціатива відходу з сніданку за головним гостем.

Вечірні прийоми бувають кількох типів. Вони вважаються більш урочистими, ніж денні. До них належать: “Коктейль”, “А ля фуршет”, обід, вечеря, обід-буфет, “чай”, “жур фікс”.

“Коктейль” - починається між 17 і 18 годинами і триває близько двох годин. У запрошенні обов'язково зазначають, коли починається і закінчується прийом. Протягом цього часу гості можуть прийти або піти, господарі зустрічають їх біля входу. Під час такого прийому офіціанти розносять напої та холодні закуски (у вигляді канапе - невеликих бутербродів). Можлива також подача гарячих страв.

Прийом тину “а ля фуршет» відбувається у ті ж години, що і “коктейль”. Гості самі підходять до столу, набирають закуски і відходять, даючи можливість підійти іншим присутнім. На прийомі тину “коктейль” та “а ля фуршет» гості стоять. В обох випадках з метою підкреслити особливу урочистість прийому перед його закінченням можна подати морозиво, шампанське, каву. Урочистість прийому може бути підкреслена і зазначенням у запрошенні особливої форми одягу.

Обід - вважається найбільш почесним видом прийому. Як правило, він починається з 19 до 21 години. Меню обіду відповідно до місцевих традицій складається з двох-трьох холодних закусок, першої, гарячої рибної та гарячої м'ясної страв, десерту. Напої такі ж, що і на сніданок. Обід триває дві-три години, а може й довше. За столом гості сидять приблизно одну годину, решту часу перебувають у вітальні, де ведуться бесіди; сюди подають каву, чай. У деяких випадках каву, чай можна подавати за обідній стіл. Часто обід передбачає спеціальну форму одягу (смокінг або фрак - для чоловіків, вечірню сукню - для жінок).

Вечеря - починається о 21 годині і пізніше. Частують так само як і на обіді, за винятком перших страв. Форма одягу обумовлюється в запрошення Примітка “undressed” в запрошенні вказує на повсякденний одяг. “Black tie” вимагає від чоловіків смокінга, “White tie” або “evening dress” - фрака. Жінці в обох випадках слід надіти вечірній одяг.

Ще кілька деталей. До 18 години жінки не повинні надівати прикраси (крім обручки, годинника). До вечірньої сукні одягають шовкові або мережані рукавички (чим коротший рукав сукні, тим довші рукавички). На прийомах, що починаються до 20 години, рукавички знімають.

До фрака надівають білу краватку-“метелик”, накрохмалену манішку, застібнутий на усі ґудзики білий пікейний жилет, чорні лакові черевики. У нагрудній кишені - біла хустка, у руках - білі рукавички. Годинник дозволяється лише кишеньковий. Смокінг вимагає накрохмаленої манішки, чорної краватки-“метелика”, чорного жилета та лакованих черевиків.

Якщо така зустріч організовується у ресторані, то стіл повинен бути розташований подалі від оркестру, вхідних дверей, службового приміщення. Не слід влаштовувати такі зустрічі в ресторані, де звичайно харчуються гості.

Обід-буфет (шведський стіл) - передбачає вільну розсадку за невеликими столами по 4-6 осіб. При цьому так, як на фуршетному прийомі, накриваються столи з закусками, є буфети з напоями. Гості беруть закуски самостійно і за своїм бажанням сідають за один із невеликих столиків. Такі прийоми організують після концерту, у перерві танцювального вечора тощо. Обід-буфет менш офіційний, ніж обід.

“Чай” - прийом, який влаштовуються, як правило, тільки для жінок. Проводять їх дружини міністра закордонних справ, послів. Для чаю накриваються один або кілька столів, подаються кондитерські і булочні вироби, десертні і сухі вина, соки, мінеральна вода. Закуски (канапе з ікрою, рибою, сиром) подаються за чаєм рідко, а якщо і подаються, то у невеликій кількості. Тривалість - 1-1,5 години.

“Жур-фікс” - це вид прийому, який влаштовують дружини міністра або послів у певні дні і години протягом усього осінньо-зимового сезону. Особи, які одержали запрошення на “жур-фікс”, можуть приходити на нього кожного разу без додаткових запрошень. За часом проведення та частуванням “жур-фікс” не відрізняється від “чаю”. На прийоми “жур-фікс” запрошують також чоловіків. Інколи такі прийоми носять форму музичних та літературних вечорів.

2. Кожний прийом потребує ретельної підготовки. Головне - правильно обрати вид прийому з урахуванням мети його проведення, визначити місце проведення, скласти список запрошених, заздалегідь підготувати та розіслати запрошення, скласти меню і план розсадки за столом, якщо йдеться про сніданок, обід чи вечерю. Якщо в країну прибуває з офіційним візитом делегація уряду, то від імені її глави в честь представника, який приймає делегацію, влаштовують сніданок або обід, а дипломатичний представник влаштовує прийом типу “коктейль”.

Якщо прийом організується в резиденції посла або посольстві, особлива увага надається підготовці приміщень, сервіруванню столів, інструктажу офіціантів, які будуть обслуговувати прийом.

Якщо прийом влаштовується поза посольством, то обирається ресторан з гарною кухнею і високою культурою обслуговування. При визначенні дати прийому слід передбачати, що прийоми не організуються у святкові та неробочі дні, а також у дні національного трауру (а призначені раніше в цьому випадку відміняються.)

Складання списку осіб, що запрошуються на прийом, - один із найважливіших елементів підготовчої роботи. Визначається загальна чисельність і ділова необхідність контакту з тією чи іншою особою, яка може бути запрошена.

Розміри приміщень, де влаштовуються прийоми, повинні відповідати кількості запрошених і можливостям обслуговування. Меню на дипломатичних прийомах повинні мати національний колорит. Всі страви мають бути смачними і красиво сервірованими. На прийомі прийнято використовувати посуд високої якості: кришталь, порцеляну, срібло. Живі квіти на столах і у вітальні надають приміщенням святковості і комфорту. Інколи квіти підбирають так, щоб вони відповідали кольору національного прапора країни високого гостя. Після закінчення прийому головний гість у супроводі господаря першим залишає прийом.

На прийом гостей запрошують письмово. Бланки запрошень виготовляються друкарськими способами, а від руки вписують прізвище особи, яку запрошують, її посаду, зазначають вид прийому, день, годину та місце проведення. Всі ці дані можуть бути надруковані і на машинці, але це вважається менш ввічливим.

При організації прийомів, на яких передбачена розсадка гостей, заздалегідь треба з'ясувати, чи може гість прийняти запрошення. У цьому випадку у правому нижньому куті бланка запрошення проставляють літери RSVP - “прохання відповісти”. При запрошенні головного гостя - президента, глави парламенту, прем'єр-міністра, міністра закордонних справ - посол попередньо усно домовляється з ним і тільки після одержання згоди надсилає запрошення. В цьому випадку літери RSVP закреслюються і замість них пишуть p.m. - “для пам'яті”. Запрошення прийнято направляти за один-два тижні до прийому. На запрошення, де стоять літери і вони не закреслені, відповідати треба без затримки. Затримка із відповіддю, а тим більше її відсутність - свідчення неповаги.

3. На прийомах типу сніданок, обід, вечеря гостей розсаджують за столом у визначеному порядку. Місця за столом поділяються на більш і менш почесні. Найпочесніше місце - праворуч від господині (на прийомі з участю жінок) та праворуч від господаря (на чоловічому прийомі). Далі йдуть місця ліворуч від господині та ліворуч від господаря. Місця, віддалені від господині та господаря, - менше почесні. На прийомі, де присутні тільки чоловіки, головному гостю може бути запропоноване місце за столом напроти господаря. Основне правило розсаджування: на найпочесніших місцях сидять найбільш почесні гості. Порушення цього правила може бути розцінене як навмисне нанесення образи престижу гостя та престижу держави, яку він представляє.

Існують такі правила розміщення:

1. Найближчі місця до хазяїна і хазяйки вважаються найбільш почесними.

2. Місце з правої руки більш почесне, ніж місце з лівої.

3. Першими з правого і лівого боку від хазяїна мають сидіти жінки, від хазяїна - чоловіки. Потім поряд з жінкою сідає чоловік.

4. Жінка не сидить поряд жінки.

5. Жінка не сидить в кінці стола.

6. Місце напроти хазяїна може бути запропоноване найбільш почесному гостю.

7. Іноземним гостям, які по рангу рівні з гостями-працівниками даного дипломатичного представництва надається пріоритет.

8. Необхідно враховувати знання іноземних мов гостями, що сидять поруч.

9. Якщо гості запрошуються з жінками, то по праву руку хазяйки садиться головний гість, по праву руку хазяїна - жінка головного гостя.

На прийомах, в яких беруть участь чоловіки й жінки, треба уникати розташування жінки перед жінкою, краще чергування: жінка - чоловік. Не садять поруч подружжя, жінку не садять у кінці столу. Слід передбачити і те, щоб гості мали можливість спілкуватися без перекладача або запросити перекладачів. Старшинство серед дипломатів визначити неважко. Орієнтир - дипломатичні, ранги. Старшинство дипломатів одного рангу визначається часом перебування в країні. Складніше визначити старшинство серед політичних і громадських діячів, представників ділових кіл, преси. В цьому питанні повніша допомогти протокольна служба країни перебування. Слід пам'ятати і про те, що дружині привласнюється старшинство чоловіка. Це правило допомагає зробити правильну розсадку на прийомах.

У дипломатичному протоколі склалася практика визначення місць за столом. Друкуються кувертні картки - невеликі білі прямокутники із твердого наперу з написаними від руки або надрукованими на машинці прізвищами учасників прийому.

У залі, де збираються гості і подаються напої, на невеличкому столику виставляється план розміщення столів. У відповідності до плану кожне місце за столом означене кувертною карткою. Запрошені на прийом гості знайомляться з планом, знаходять свої місця, уточнюють прізвища сусідів по столу тощо.

Перед входом до зали гостей зустрічає господар прийому з дружиною. Кульмінацією зустрічі є приїзд почесного гостя. Поява господаря з почесним гостем у залі означає офіційний початок прийому.

4. Деякі норми дипломатичного етикету, яких необхідно дотримуватись на дипломатичних прийомах:

1. Перша заповідь дипломата - точність. Дипломат своєчасно прибуває на прийом і перебуває на ньому не довше, ніж потребують правила пристойності. Уход з прийому через 15-20 хвилин після його початку без пояснення причини може розглядатися як недружелюбна демонстрація.

2. Ні про яке запізнення не може бути мови, якщо прийом з розсадкою (сніданок, обід, вечеря). Гості на такі прийоми з'їжджаються протягом 3-5 хвилин і після невеликої паузи, яка використовується для взаємних привітань і знайомств, запрошуються до столу. Якщо ж обставини примусили гостя трохи затриматись і він приїздить, коли прийом уже почався, йому слід підійти до господині та господаря, викласти без деталей причину свого спізнення, привітати їх, вклонитися присутнім і зайняти відвідене йому місце.

3. На прийом першими приходять молодші співробітники, потім - старші, посол - завершує. Від'їжджають з прийому у зворотному порядку: спочатку старші, потім молодші. Затримуватися на прийомах не рекомендується, оскільки це обтяжливе для господарів.

4. При приході і залишенні прийому не обов'язково тиснути руку кожному з присутніх. Вітатися чи прощатися за руку треба тільки з господарем та господинею, а всім іншим можна тільки вклонитися.

5. Зовнішній вигляд і манери гостя, його вміння правильно поводитися за столом під час сніданку, обіду, вечері, а також інших видів прийомів - один з важливих елементів етикету.

На прийом, як вже зазначалося, першими з'являються нижчі за рангом гості, потім вищі, а розходяться у зворотному порядку, як правило поступово, таким чином, щоб на момент закінчення прийому з господинею і господарем попрощалися останні з них. Затримуватись на прийомах некоректно. На знак особливої уваги до гостей в запрошеннях може вказуватися форма одягу: «фрак», «смокінг», «темний костюм», «вечірня сукня». На прийом гості можуть з'являтися і в святковому національному одязі, що характерно для гостей з Азії та Африки, скандинавських країн.

Зовнішній вигляд і манери гостя, його вміння поводи ти себе за столом чи на фуршетному прийомі, ініціювати і підтримувати цікаві бесіди - надзвичайно важливі елементи етикету і їх в жодному разі не можна ігнорувати.

Етикет (франц. - ярлик, етикетка) -- це сукупність правил поведінки, включаючи манери, одяг, форму привітань і звертань, або все те, що пов'язане з зовнішніми проявами ставлення до оточуючих.

Важливе значення має одяг дипломата. На прийоми, які розпочинаються до 20 години, чоловікам можна одягати костюм будь-якого кольору, але, звичайно, не яскравого. На прийоми, які влаштовуються з нагоди національного свята або на честь (чи від імені) глави держави або уряду, міністра закордонних справ, а також на ті, які розпочинаються після 20 години, рекомендується одягати чорний костюм або костюм темного кольору (темно-синього, темно-сірого, темно-коричневого). Коли одягати смокінг - спеціально зазначається в запрошенні. Одяг повинен бути добре випрасуваним, найкраще одягати свіжий костюм. До костюма, як правило, одягається біла сорочка з неяскравою (і в жодному разі не з чорною) краваткою. Чорна краватка одягається лише на знак трауру.

Взуття повинно бути, як правило, чорного кольору, класичної форми. В літню пору до світлого костюма можна взувати кольорові туфлі (але в жодному разі не сандалети). Лаковані туфлі одягають лише до смокінга. Взуття повинно бути в ідеальному стані. Шкарпетки повинні бути в тон взуттю. На голову одягається, як правило, капелюх, світлого тону - весною і влітку і темнішого - восени і взимку, щоб пасував до верхнього одягу. Не рекомендується одягати капелюха чорного кольору.

Хоча форма одягу чоловіків досить консервативна, все ж часом трапляються курйози. Так, на прийом від імені глави держави на честь Президента України Л. Кучми під час офіційного візиту до Республіки Польща в 1996 р. чоловіки запрошувалися у смокінгах. Як виявилось, крім Президента та його найближчого оточення всім іншим членам делегації довелось в аварійному порядку купувати цей необхідний предмет етикету, що, зрештою, в майбутньому стало при нагоді в багатьох подібних випадках.

На королівські прийоми, як правило, вимагається форма одягу «фрак», тоді доводиться брати цей одяг напрокат в спеціальних ательє.

Дещо складніша справа з одягом для жінок, враховую чи закони мінливої жіночої моди. На прийоми, які розпочинаються до 20 години, одягається коротка або середньої довжини сукня, сукня-костюм або костюм, а на честь національного свята або офіційного візиту одягається елегантна сукня середньої довжини або сукня-костюм.

На прийоми, які розпочинаються о 20 годині і пізніше, обов'язково одягаються напівдовгі вечірні сукні, які на 15-20 сантиметрів не сягають підлоги, або довгі-до підлоги. В сучасній практиці найчастіше одягаються напівдовгі сукні.

На прийоми, що розпочинаються до 20 години може одягатися невеликий капелюшок, на вечірні прийоми капелюшок не одягається.

На прийоми до 20 години взуваються туфлі на будь-якому зручному каблуку; після - легкі туфлі на високому каблуку.

До вечірньої сукні без рукавів обов'язкові рукавички, з рукавами - рукавички не одягаються. До цього обов'язкова невеличка вечірня сумочка. Для виготовлення одягу на прийоми до 20 години використовується шерсть, шовк, креп; на вечірні сукні - шовк, креп, тафта, муар та інші види матерій.

Не рекомендується одягати велику кількість ювелірних виробів.

Готуючись іти на будь-який прийом, бажано знати склад присутніх, тим більше, якщо прийом відбувається в невеликому товаристві.

При зустрічі молодший дипломат завжди першим вітає старшого. Якщо ви зайшли в приміщення, де вже є багато гостей, то повинні першими привітатись з присутніми. Відходячи - першим прощаєтеся з тими, що залишають ся. Вітаючись з чоловіком, необхідно першим подати руку, а з жінкою - лише в тому випадку, коли вона першою це зробить, в іншому випадку можна обмежитися лише по клоном. Останнім часом у нас починає відроджуватися звичай цілувати жінкам руку. Треба поклонитись і піднести руку жінки на якомога ближчу відстань до своїх губ. При поцілунку руки необхідно чітко знати, де, як і коли це доречно.

Перебуваючи у товаристві, чоловік завжди встає, коли до нього наближається жінка. Жінка може розмовляти з чоловіком сидячи, але обов'язково повинна встати, якщо до неї самої підходить інша жінка. Якщо господиня прийому привітала гостя і не сідає, то і гостеві також не слід сідати.

При зустрічі гостей рівного службового і суспільного становища першим, звичайно, вітається той, хто краще вихований і ввічливіший. Вітаючись, чоловіки знімають рукавички, жінки - ні.

Не потиснути протягнуту руку - означає образити людину. Обмінюючись рукостисканням, особливо з жінкою, не слід тиснути руку до болю, хоча не можна подавати і «шматоподібну» руку. Вітаючись, не забудьте усміхнутись. Цей акт ні до чого не зобов'язує, але значно зігріє атмосферу зустрічі.

Якщо на прийомі вас нікому представити особі, яка вас цікавить, ви спокійно можете зробити це самі, представившись і вручивши свою візитну картку.

Вживаються, як правило, звертання «пані» або «пан», до кількох чоловіків - «панове», до жінок і чоловіків - «панство». Все частіше у вітчизняній дипломатії входять в ужиток звороти: «Ваша Величність», «Ваша Високоповажність», «Ваша Святість», «Ваше Преосвященство».

ЛЕКЦІЯ 6. ОСОБИСТІ ВІЗИТИ ТА БЕСІДИ ДИПЛОМАТІВ

1. У дипломатичній науці і практиці мистецтво встановлювати потрібні контакти, підтримувати і розвивати їх, а також мистецтво вести дипломатичні бесіди в різних умовах і на різних рівнях, як в діяльності зовнішньополітичного відомства своєї країни, так і в роботі дипломатичного представництва за кордоном, має неоціненне значення. Тому що лише в результаті встановлення потрібних та корисних контактів, з бесід під час цих контактів, з отриманих відомостей, пропозицій, заперечень, із висловлених поглядів і намірів створюється той загальний потік інформації, аналіз якої значною мірою допомагає закласти основу для вироблення про позицій, які виносяться на розгляд директивних органів своєї країни. “Результат важливих справ, - писав Г. Нікольсон, - може залежати від того, які зв'язки він (посол чи дипломат. - авт.) має і підтримує під час свого перебування на посту, від того, наскільки йому довіряють в країні перебування і від його вміння і такту...” (Дипломатическое искусство). Можна тут навести і поради відомого радянського дипломата І. М. Майського, який писав, що для дипломата важливо:

- добре знати історію, культуру, літературу, мистецтво, сучасне життя, пресу, телебачення, радіо, театр і т. ін. країни, в якій акредитований;

- добре практично знати країну (знайомитися з країною, здійснювати поїздки по ній, відвідувати міста і села, порти, підприємства, культурні заклади, пам'ятники старовини, політичні і громадські інститути);

- мати хорошу сітку зв'язків в найрізноманітніших колах країни перебування і не тільки серед чиновників МЗС і офіційних установ, але і серед політиків та журналістів, бізнесменів і громадських діячів, лідерів профспілкового руху і служителів церкви, діячів науки, культури і мистецтва, спортсменів.

- не боятися “інакомислячих”. Дипломат повинен мати зв'язки, по можливості, зі всіма партіями, зі всіма групами, і чим ширші - тим краще.

Глибоке вивчення різноманітних факторів, що визначають внутрішньополітичне становище країни і впливають на її зовнішню політику, тенденцій розвитку цих факторів, а також людей, які стоять біля керма великої політики, очолюють і беруть участь в різних опозиційних течіях і угрупованнях - всього багатогранного життя країни перебування, можливе лише в тому випадку, коли дипломатичне представництво здійснює це планомірно і комплексно, використовуючи всі законні форми і методи на громадження інформації: офіційні зв'язки, ЗМІ, живі контакти з найвпливовішими особами країни перебування - тобто з тими, хто творить політику і бере участь у формуванні громадської думки.

Основні методи встановлення контактів загальноприйняті - це візити, прийоми і т. п. Але, використовуючи ці методи, треба враховувати найтонші нюанси людських стосунків і специфіку кожної країни.

Однак було б помилкою, якби контакти і зв'язки будувалися лише за одним чи кількома обмеженими напрямами, вони повинні бути багатосторонніми, давати можливість співставляти і перепровіряти інформацію з метою правильної оцінки і внесення обґрунтованих пропозицій. Брак таких зв'язків неминуче звужує базу отримання інформації і негативно впливає на її якість та пропозиції по тій чи іншій проблемі.

Завдання кожного посольства -- визначити, виходячи з поставлених завдань та наявних можливостей, найнеобхідніше коло зв'язків і контактів з подальшим відслідковуванням їх стану. Звичайно, життя на місці не стоїть і в міру отримання нових завдань чи виникнення нових проблем постає необхідність встановлення все новіших і новіших контактів, але завжди основним повинно залишатись коло зв'язків, які належно продумані, давно встановлені і добре закріплені.

На першому місці серед контактів диппредставництва, зважаючи на його статус, стоять контакти з офіційними особами країни перебування на всіх рівнях.

Надзвичайно важливими для посла є особисті контакти з главою держави та прем'єром, з міністром закордон них справ і членами кабінету, главами найважливіших департаментів, ключовими чиновниками країни перебування. Подібні стосунки залежать у першу чергу від характеру відносин з державою, рівня взаємних контактів і довіри між керівництвом держав і урядів, від співпадання поглядів на оцінку тих чи інших міжнародних подій і, врешті-решт, від особистих симпатій. Треба враховувати і той факт, що в багатьох країнах їх глави важкодоступні для послів (скажімо, навіть вірчі грамоти, які адресуються лідеру Лівії приймаються не ним особисто, а секретарем Народного комітету Народного бюро по зовнішніх зв'язках Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамахірії, який прирівнюється до міністра закордонних справ). Говорити про можливість контактів посла з главою держави в таких умовах досить проблематично. В демократичних країнах, за рідким винятком, це виглядає інакше, особисті контакти послів з главою держави тут є досить поширеними.

Отже, регулярні позитивні контакти з офіційними особами країни перебування - запорука успіху в роботі кожного дипломатичного представництва.

Важливе значення, особливо в країнах з розвиненим парламентаризмом, мають контакти диппредставництва з лідерами парламенту - керівниками парламентських комітетів і комісій, головами партійних фракцій, активними парламентаріями. Бесіди з ними дають можливість глибше зрозуміти внутрішньополітичне життя країни, причини і суть протиріч та громадських процесів, краще збагнути соціальну, політичну і економічну механіку парламентського організму країни перебування. При встановленні контактів з парламентаріями треба бути уважним, щоб не дати підстав для звинувачень у надмірній підтримці тих чи інших партій, зокрема опозиційних, у розпалюванні негативних пристрастей, особливо стосовно складних питань міжнародних відносин. Суттєвою особливістю контактів з парламентаріями є те, що більшість з них пов'язана з діловими колами своєї держави, а тому під час бесід вони часто звертаються до обговорення економічних проблем двосторонніх відносин, що в умовах економізації дипломатичної служби України має далеко не другорядне значення. Такими контактами співробітники посольств можуть посприяти активізації економічного співробітництва. При цьому слід враховувати і активно використовувати членів так званих двосторонніх парламентських груп (на приклад, польсько-українська, німецько-українська і т. д.) там, де вони існують.

Корисно мати тісні контакти з парламентаріями, що представляють найважливіші регіони країни, бо це значно розширює географію отримання інформації.

Треба мати на увазі, що важливими є не тільки контакти з партіями, які мають більшість в парламенті, але й з партіями, які представлені невеликою кількістю депутатів, бо інколи в кризових ситуаціях саме їх голоси можуть бути вирішальними для розв'язання тієї чи іншої гострої проблеми.

Не можна собі уявити диппредставництва, яке не приділяло б належної уваги питанням розвитку науки, культури, освіти, охорони здоров'я, не цікавилося проблемами духовного життя країни перебування.

Виходячи з цього, необхідно особливу увагу приділяти представникам інтелектуальної еліти нації, до кола якої належать в першу чергу: професори вузів та керівники науково-дослідних інститутів, вчені-практики, письменники, художники, артисти, музиканти. З ними важливо мати добрі стосунки, адже вони відіграють важливу роль не тільки в інтелектуальному, а й політичному житті, часто входять до складу урядів, а то й очолювали або очолюють важливі міністерства і відомства.

У сучасному світі роль діячів науки і культури та їх значення в державних справах будуть постійно зростати, і про це треба пам'ятати. Міждержавні контакти по лінії науки і культури є одними з найперспективніших, вони і в майбутньому будуть відігравати важливу роль у загальній схемі міжнародних відносин.

Особливе місце в діяльності диппредставництва займають контакти з представниками засобів масової інформації, т. зв. четвертої влади: головними редакторами газет та журналів, ведучими програм радіо і телебачення, відомими журналістами. Кожен дипломат повинен знати інформаційне середовище країни перебування, постійно контакту вати з представниками ЗМІ, як з діючими журналістами, так і з “грандами журналістської ниви”, які в певний час тимчасово перебувають в тіні, але можуть не раз давати надзвичайно цікаві аналітичні оцінки окремих подій і явищ, прогнозувати їх вплив на життя країни.

У зв'язку з глобалізацією світових економічних відносин виникає необхідність відповідної, якщо можна так сказати, економізації дипломатичної служби. Ось чому вирішального значення у плані поглиблення і розширення торгово-економічного співробітництва надається контактам і зв'язкам диппредставництва з представниками ділових кіл країни перебування. Розширення і активізація зв'язків диппредставництв з промисловцями і банкірами, представниками торгівлі і бізнесменами, збільшують шанси викликати в останніх інтерес до розвитку ділових контактів з нашою країною. Тому, як правило, під час офіційних візитів Міністра закордонних справ України супроводжує велика група українських бізнесменів. Це зобов'язує наші посольства організовувати для них окрему програму контактів з представниками ділового світу країни перебування, що безумовно справляє тільки позитивний вплив на розвиток економічного співробітництва.

Всі співробітники диппредставництва, а особливо торговельно-економічної місії, повинні мати регулярні контакти в бізнесових колах і використовувати їх для підвищення результативності економічного співробітництва з країною перебування.

Контакти з лідерами і активістами профспілок - важлива складова зв'язків з громадськістю країни перебування. Вони допомагають глибше вивчати суспільно-політичну і соціально-економічну обстановку в країні перебування, становище тих чи інших верств населення, зрозуміти соціально-трудове законодавство країни.

Величезне значення в роботі диппредставництва має встановлення добрих контактів з дипломатами інших країн на різних рівнях - від посла до аташе. Потрібно надавати цим стосункам якомога більш товариського, довірливого характеру. Під час таких контактів можна отримати цікаву інформацію про оцінку і ставлення дипломатів інших держав до тих чи інших важливих подій як внутрішнього, так і міжнародного характеру, а також інформацію про найважливіші моменти становища в країні, яку представляє диппрацівник. Спілкування з представниками дипломатичного корпусу дає можливість відчувати, як в місцевому “мікрокліматі” відбивається хід внутріполітичних і світових подій, як оцінюються перспективи їх розвитку, розглядаються позиції з найважливіших проблем міжнародного життя. Спілкування такого роду дозволяє співставляти різні точки зору і різні оцінки тих чи інших фактів, уточнювати отриману інформацію з метою вироблення найоб'єктивніших пропозицій і прогнозів.

Надзвичайно важливими і продуктивними можуть і повинні бути контакти дипустанов з українською діаспорою і громадянами України в кожній з країн перебування, а особливо там (в Канаді, США), де вони мають помітний вплив на формування суспільної думки, беруть участь у діяльності законодавчих, виконавчих і судових органів влади, впливають на прийняття важливих рішень. Українська громада в будь-якій країні, де вона існує, якщо з нею постійно і розумно співпрацювати, може надавати велику допомогу в роботі наших диппредставництв як в матеріальному, моральному, так і в інформаційному плані. Українські громади в Канаді, США, Великобританії практично допомогли у створенні належної матеріальної бази посольств України у цих державах. Працюючи з українцями за рубежами нашої держави, слід пам'ятати, що серед них є як громадяни країни, де знаходиться диппредставництво, так і особи, що, зберігаючи громадянство України, перебувають там постійно чи тимчасово, а тому фор ми роботи і контактів з ними потребують різного підходу.

Інформація, яку можна отримати від спілкування з ними, допомагає скласти уявлення про деякі, так би мовити, підводні течії політичного і економічного життя в країні, про які не пише преса і не говорять офіційні особи країни перебування. Контакти з представниками української громади повинні бути важливою складовою частиною загальної роботи диппредставництва.

Корисними для кожного диппредставництва можуть бути стосунки з представниками громадських організацій, діяльність яких спрямована на поглиблення зв'язків з Україною, наприклад різних товариств шанувальників України, дружби з Україною, допомоги жертвам Чорнобиля тощо.

Окрім встановлення, підтримки і розвитку вищезазначених контактів диппредставництву необхідно активно використовувати зв'язки з тими службами держави перебування, які покликані допомагати у нормальному його функціонуванні (відповідні підрозділи МЗС, МВС, митної, прикордонної та імміграційної служб).

Зв'язки такого роду допомагають у своєчасному отриманні віз, дозволів на проживання або тимчасове перебування в країні, у розгляді різного роду судових справ, роз в'язанні інших питань, які виникають в ході консульської роботи. Іноді, на перший погляд, дрібниці у цих справах можуть створювати серйозні проблеми для нормального функціонування диппредставництва.

Велике значення мають контакти зі службами, що займаються питаннями захисту прав та інтересів громадян України, котрі постійно проживають або тимчасово знаходяться на території країни перебування, особливо у питаннях отримання спадщини, інших майнових справ.

Співробітникам консульських відділів посольств надзвичайно важливо мати добрі стосунки з адміністрацією аеропортів, залізничних і автобусних вокзалів, морських портів, митниць, готелів і т. п.

Найпоширенішою формою контактів у дипломатичній практиці є візити. Стосовно них існує дещо штучний поділ: візити протокольні і ділові. Тривають візити, як правило, 20-30 хвилин, але ділові можуть інколи тривати і годину. Ініціатива завершення візиту завжди залишається за гостем. Тривалість візиту треба узгоджувати з нормами етикету і загальноприйнятої ввічливості. В жодному разі не слід поглядати на годинник, тому що це може бути трактоване як некоректність.

Візити всіх дипломатичних працівників - від посла до аташе - це важлива складова роботи дипломатичного представництва, бо вони дають можливість донести до спів розмовників те, що вважається за доцільне і потрібне, і водночас отримати необхідну інформацію. Порядок організації візитів у різних країнах складається по-своєму. Є держави, де всі візити організовуються тільки через протокольну службу МЗС, а є такі, де зацікавлені особи домовляються безпосередньо самі. За наслідками візиту чи зустрічі в обов'язковому порядку оформляється запис бесіди.

2. Поняття “дипломатична бесіда” надзвичайно широке. Бесіди відрізняються між собою як тематично, так і конкретними умовами, в яких вони відбувалися, цілями, які ставилися, складом співрозмовників і багатьма іншими чинниками. Тому важко дати диференційовані рекомендації для кожного виду бесід, але є певні загальні закономірності, на яких доцільно зупинитися.

Зрозуміло, що результати будь-якої бесіди залежать від рівня професійної підготовки дипломата, його вміння мобілізувати і правильно спрямувати свої знання і досвід, уміння слухати співрозмовника, виділити головні аргументи положень, які він висуває, і бути готовим виставити свої контраргументи та доводи.

Конкретні умови, в яких відбувається бесіда, безумовно, впливають на її характер, тривалість. Навряд чи вдасться провести змістовну, глибоку бесіду на офіційному прийомі, на концерті, в театрі, коли навколо багато сторонніх людей і хтось може втрутитись у вашу бесіду. Тому в таких випадках відбувається короткий обмін інформацією (інколи достатньо і кількох речень, щоб вияснити якесь конкретне питання) або досягається домовленість про ґрунтовнішу зустріч з питань, які представляють взаємний інтерес.

Бесіда проводиться з метою передати співрозмовнику інформацію чи повідомлення або отримати інформацію від нього. Передача інформації офіційним особам часто здійснюється за дорученням Центру і проводить ся вона, як правило, послом або одним із старших дипломатів.

Що стосується бесід з представниками неурядових кіл, то вони ведуться на всіх дипломатичних рівнях, і теми вибираються на свій розсуд. Правда, слід пам'ятати, що дипломат повинен уникати нудних і “порожніх” бесід, які не можуть принести бажаний результат.

Слід бути дуже уважним до співрозмовника, проявляти максимальну чемність, при необхідності переводити розмову на нейтральні теми.

Крім отримання інформації диппрацівник повинен уміти передавати і власну, вигідну для своєї країни інформацію. Необхідно робити це тактовно, щоб вона сприймалася не як нав'язування своїх поглядів, оцінок, переконань, а як доречне доповнення під час обговорення тієї чи іншої теми.

Як готуватись до запланованої бесіди? По-перше, ви значивши для себе тему, треба уважно, в деталях вивчити всі обставини, документи, пов'язані з нею, щоб досягти чіткого власного бачення по ній.

По-друге, слід підготувати вагому аргументацію для захисту своїх думок та поглядів щодо тієї чи іншої події, одночасно готуючись до можливого спростування аргументів свого співрозмовника.

По-третє, доцільно заздалегідь опрацювати тактику ведення бесіди. Необхідно зважити на те, що співрозмовник, часто не зацікавлений в поглибленому розгляді питання, може уникати розмови і зводити вас на манівці.

Дуже важливо розраховувати час, щоб мати його вдосталь для обговорення основного питання і забезпечення ділової частини бесіди, а не тільки її протокольного оформлення.

Особливо важливо мати попередню уяву та необхідну інформацію про вашого співрозмовника, знати основні моменти його біографії, політичні погляди, особисті інтереси, уподобання, склад сім'ї і т. п. Уміле використання83цієї інформації безумовно сприятиме встановленню добрих особистих стосунків із співрозмовником.

Розробивши план проведення бесіди, треба домагати ся його повної реалізації. Для цього потрібен досвід, що напрацьовується роками. Дипломат повинен добре відчувати «біг часу» під час бесіди, не спостерігаючи за годинником, уміти його правильно розраховувати від початку і до завершення. Дипломатичній практиці відомо багато курйозних випадків «перетяжок» або “недотяжок” в подібних ситуаціях.

Але бувають і протилежні крайнощі, коли співрозмовник розпочинає бесіду з “лобової атаки”, відразу засипаючи партнера питаннями, які його цікавлять. Це, як правило, викликає негативну реакцію протилежної сторони, і розраховувати в такому випадку на позитивний результат більш ніж проблематично. «Класичний» дипломат вміє, враховуючи час, непомітно перейти від етикетної частини бесіди до ділової, зберігаючи такт і ввічливість при постановці питань, і за реакцією на відповіді відчувати настрій співрозмовника та його бажання чи небажання продовжувати бесіду.

Французький дипломат Франсуа де Кальєр, автор відомої праці “Проведення переговорів з монархами” пише: “Дипломат повинен мати швидкий і врівноважений розум, вміти добре слухати, бути уважним і ввічливим. Перш за все хороший дипломат повинен мати достатню витримку, щоб гасити в собі бажання висловитися до того, як сам обдумав те, що треба сказати”.

Ніколи не можна ставитися упереджено до свого співрозмовника, спираючись на інформацію, отриману від інших осіб, бо вона далеко не завжди буває об'єктивною.

Дуже важливо вести бесіду спокійним тоном, в жодному разі не підвищуючи голосу і не показуючи навіть ознак якогось незадоволення чи роздратування; не переривати співрозмовника. Нетактовність під час бесіди може бути використана проти вас.

“Спокій ідеального дипломата, - пише Г.Нікольсон, - повинен проявлятися в наступному: по-перше, він повинен бути в хорошому настрої або, в крайньому випадку, вміти не показувати свого поганого настрою, по-друге, він повинен бути винятково терпеливим”.

В той же час ввічливість і коректність не повинні заважати дипломату добитись реалізації поставленого завдання.

Для більш переконливого ходу бесіди важливо підкріплювати її посиланням на факти, джерела яких повинні бути тільки офіційними. Часто трапляється, що одне і те ж явище чи подія оцінюються по-різному, і тому важливо вміти довести правильність своєї оцінки.

В бесідах дуже часто вживаються формулювання «в неофіційному плані», “моя особиста думка” і т. п. Ці вирази сприймаються співрозмовником, як правило, умовно і трактуються скоріше як натяк на довірливість, бо дипломат будь-якого рангу - особа офіційна, і все сказане ним в тому чи іншому плані сприймається як офіційна точка зору.

Коли ж дипломат заявляє про те, що йому доручено зробити офіційну заяву, то цим тільки підкреслюється важливість інформації, яка має бути передана співрозмовникові. Це буває, наприклад, тоді, коли дипломат відвідує МЗС і робить “офіційну заяву” з приводу, скажімо, статті чи виникнення якогось інциденту, спрямованих проти його країни.

Дуже вміло і уважно треба користуватися категоричними формулюваннями відповіді «так» або «ні». З цього приводу навіть існує дипломатичний каламбур: «Якщо дипломат каже «так», то це значить «може бути», якщо каже «може бути», це значить «ні», якщо ж каже «ні» - це не дипломат». Якщо ж співрозмовник дуже вперто добивається однозначної відповіді, то можна відповісти «на мою думку» або утриматись від відповіді взагалі.

Треба бути дуже уважним і обережним щодо можливого отримання дезінформації. Ваш співрозмовник може це робити навмисно, і тоді з ним краще не спілкуватись, аби не стати знаряддям у чужих руках.

Можна спостерігати три типові випадки отримання інформації під час бесід з громадянами країни перебування:

1) коли співрозмовник все подає в позитивному плані;

2) коли він критично ставиться до оцінки ситуації в своїй країні, але обґрунтовує це конкретними фактами;

3) коли намагається очорнити загальну ситуацію або дії своїх політичних противників.

Перший випадок рідко може бути носієм джерела на дійної інформації. Щодо другого і третього, то дипломату треба бути обережним, щоб його не звинуватили в недружелюбності, а то й у втручанні у внутрішні справи країни перебування.

3. Після проведення бесіди в обов'язковому порядку не обхідно зробити запис бесіди або занотувати в документах іншої форми.

Підготовлений за результатами бесіди документ може бути корисним як засіб отримання оперативної інформації для МЗС та інших установ, зацікавлених у співпраці з даною країною. Він повинен містити докладну інформацію про зміст розмови, розкривати суть основних питань, що обговорювалися, показати досягнуті результати та існуючі розбіжності. Але виклад власної позиції під час бесіди дається стисло, без зайвої деталізації. Рекомендується запис бесіди оформити відразу після її закінчення, як виняток - наступного дня. Під час бесіди робляться нотатки, особливо тоді, коли йдеться про конкретні дати, прізвища, назви тощо. Нотатки робить або сам учасник бесіди, або ж спеціально призначений для цього працівник.

Запис бесіди повинен бути викладений ясно, чітко без двозначностей, перекручень і натяків, особливо коли це стосується суті отриманої інформації.

У супровідному (до запису бесіди) листі чи службовій записці робляться висновки та вносяться пропозиції щодо результатів розмови.

Якщо бесіда відбулася за межами України, то пору шені на ній важливі і термінові питання за наявності відповідних технічних можливостей передають в Центр шифрованою телеграмою. Більш докладна інформація, яка не має термінового характеру, пересилається дипломатичною поштою.

Запис бесіди проводиться з дотриманням певної форми, згідно з якою в обов'язковому порядку необхідно:

а) вказати країну, місце, дату і тривалість бесіди, за чиєю ініціативою вона відбулася;

б) перерахувати кожного з учасників бесіди із зазначенням їх посад.

Доречно вказати, проводилася ця бесіда безпосередньо чи через перекладача; чи вручалися (передавалися) при цьому якісь документи, їх копії, інші матеріали.

Згідно з давніми традиціями запис бесіди оформляється як такий, що зроблений «з щоденника» дипломата. Свого часу від дипломатів вимагалося постійне ведення щоденника, в який заздалегідь записувався зміст бесіди, який згодом оформлювався для ознайомлення керівництва, інших дипломатичних установ. Всі записи бесід мають гриф «зі щоденника (прізвище дипломата)», який пишеться в верхньому лівому куті аркуша. Крім традицій, він свідчить також про те, що зміст документа не є в цілому терміновий, не призначений для негайного ознайомлення, хоч окремі його частини можуть розсилатися терміново. Як правило, бесіда записується від третьої або від першої особи.

Залежно від посадового рівня осіб, які вели бесіду, змісту і кола порушених питань, обсяг документа, який готується за її підсумками, може коливатися у межах від 1 до 5 сторінок. Чим нижчий посадовий рівень співрозмовників, тим коротшим має бути відповідний документ. У ньому має йтися лише про ті питання, які керівник доручав дипломату порушити під час бесіди.