Естетика спілкування – закономірність педагогічної діяльності

Проблема спілкування з етичної та естетичної точки зору. Моральні норми закладені в діях (вчинках) вчителя: у діяльності педагога естетичний елемент має місце тоді, коли доторкнулися до найглибших глибин його духовного життя - емоційно-почуттєвої сфери.

Рубрика Этика и эстетика
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 13.09.2010
Размер файла 136,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

ЕСТЕТИКА СПІЛКУВАННЯ - ЗАКОНОМІРНІСТЬ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Маленька рибка сказала морській цариці: ”Я постійно чую про море, але що таке море, де воно - не знаю. Морська цариця відповіла: ”Ти живеш, рухаєшся, мешкаєш у морі. Море і поза тобою, й у тобі самій. Ти породжена морем, і воно поглине тебе після смерті. Море є твоє буття“.

Східна притча

Педагог може усвідомлювати, що таке спілкування, чи не усвідомлювати , як маленька рибка з винесеної нами в епіграф східної притчі не може сказати, що таке море, але він постійно перебуває в спілкуванні з учнями. І тоді, коли не був у фізичній присутності школярів. Навіть у відпустці. Нерідко перебуваючи на пенсії. Спілкування є деяке безупинне заняття, і кожна людина проходить через нього, на просторах свого духу вирощуючи нові сади думок і почуттів.

Естетичні форми спілкування важко виразити в логіці понять. У розкритті даного питання має місце крайня невловність виникнення нових ідей, способів спілкування. Чому вам легко спілкуватися з Іванцовим, але ж виникали проблеми, вирішити які, здавалося, неможливо, та раптом зненацька з'явилося рішення? Аналізуючи своє ставлення до Іванцова, ви дійдете висновку: як просто знаходилася відповідь!

Щось подібне може виникнути й відносно прочитання цієї глави. Ознайомившись з текстом від початку й до кінця та довідавшись, таким чином, про наше вирішення проблеми, читач мимоволі посміхнеться - скільки тривіальних істин пройшло перед ним... Зустрічалися серед них і від модельовані на всі часи такі істини, що начебто спеціально створені, щоб з покоління в покоління до них дотягувалися люди навшпиньках . А кому є справа до того, чи враховується чи не враховується ”суб'єктивність“ об'єкта дослідження, його індивідуальна внутрішня "чуттєвість"? От чому в останні роки читач став недовірливим до друкованого слова, більш суворіше його претензії виявляються до авторів, про які у свій час Щедрін з сумом сказав: ми, звичайно, брешемо, та якщо треба, будемо брехати навпаки. Але ”дописуючі“ вимагають їхнього розуміння тих чи інших явищ і тих, хто читає.

Не ігноруючи читацькі закони сприйняття подібних творів, пропонуємо відповісти всього-на-всього на одне питання: ”Що являє собою спілкування з естетичної точки зору?“ Ні, не перегортайте сторінки книги, зробіть спробу відповісти самі на поставлене питання. Не треба бути пророком, щоб передбачати вашу розгубленість. Не кокетуючи, скажемо: ”Так, це не так просто“. Але рішення проблеми полегшується тим, що хтось уже зробив до нього підходи. Хоча підходи часто забуваються продовжувачами. Але це так, до слова. Якщо ви переконаєтеся в тім, що за нашою допомогою прийшли туди, де ви ще не бували, що ж, звіривши правильність обраного шляху, рухайтеся далі. І при цьому, по можливості, постарайтеся не забути: складність розглянутого питання полягає, насамперед, у тім, що ми традиційно звикли розглядати колектив, суспільство, класи, партії і т.ін., а про центр усього цього, навколо чого обертаємося, забуваємо. Іншими словами, створюємо таку модель для наукового аналізу, яку можна уподібнити медяному бублику, де все по краях, а в середині - порожнеча. Ні, у середині, точніше, у центрі спілкування, не порожнеча (сорок вісім мільйонів нулів), а людина. Але ми забуваємо ці нулі. Головне - маси, що так зручно і легко можна упакувати в суспільно-політичні формації, класи, партії. Пора, нарешті, беззастережно погодитися з Ґете з деякою метафоричною перестановкою, що ”кожне творіння існує для самого себе і що коркове дерево росте зовсім не для того, щоб було чим закупорювати пляшки“.Шестков В.П. Естетичні категорії. Досвід систематичного й історичного дослідження. М.: Мистецтво. 1983. - С.74. Пора вже чесно сказати: учень існує не для колективу, суспільства.

Зрештою, не для педагога (як і педагог не існує для учня). Кожний існує для самого себе. Тільки існуючи для самого себе, задовольняючи свої людські потреби, людина існує для інших. І навпаки. ”Індивід, - писав Гегель, - сам по собі є самоціль“. Гегель Г.-В.-Ф. Естетика. У 4-х т., Т.3. М.: Мистецтво. 1973. - С.363. Однак, згідно з Гегелем, не будь-який індивід є ”самоцільним“. ”Загальне і цілісна індивідуальність повинні бути просто тотожними, самоціллю для себе, замкнутим цільним“. Там само. С.371.

Якщо взяти до уваги індивідуальну неповторність кожної людини, а сьогодні варто взяти до уваги неповторність кожної людини нашої планети, то виявиться, що можливості їхнього творчого спілкування не мають меж. Це не означає, що ми не визначаємо критеріїв естетики спілкування, а проповідуємо розгул суб'єктивістських позицій, які на державному рівні ведуть до тероризму. Це значить, що антена, що уловлює і передає найтонші порухи душі однієї людини іншій, працює на повну потужність не кожного дня, а тільки у визначені періоди людської історії.

Філософське обґрунтування цього предмета (предмета спілкування) стало можливим у той період, коли виникла концепція нової дійсності. Так наприкінці минулого сторіччя дійсність вступила в протиріччя з виробленими в процесі життя людини її уявленнями про природу, війну, політику, класи, людину і т.д. Завдяки більш пильному погляду, коли кожний з нас у кожнім явищі прагнув побачити глибокий зміст і всесвітнє значення, виявився контраст баченого та реального. З одного боку - радикальні реформи, а з іншого боку - консервативність суспільної свідомості як на політичному, так і на повсякденному рівні. Усі ці протиріччя виросли в тоталітарні часи. У ті часи, коли наші теоретики геть зі шкіри лізли, критикуючи буржуазний гуманізм за абстрактність, антилюдську спрямованість. У той же час ”пролетарський“, ”соціалістичний“, ”комуністичний“ гуманізм в усіх на очах катастрофічно швидко втрачав свою споконвічно закладену сутність - захист загальнолюдських інтересів особистості.

Це сьогодні на кожній площі можна почути про те, що древко соціалістичного гуманізму виявилося у волосатих руках апаратників, що зуміли вкласти новий зміст у революційну символіку. Тоді про це не говорили, але знали. Нам також треба пам'ятати з якою статистикою фінішувала Радянська влада.

Скористаємося даними, наведеними кандидатом філософських наук Шендриком на засіданні ”круглого столу“ з проблем морального виховання. Виявляється, у країні відбувалося 80 тис. самогубств на рік, 300 тис. дітей знаходилися в будинках дитини й у дитячих будинках, причому 95 тис. з них мали одного чи обох батьків, розпадався кожен другий шлюб, грабежі та злочини проти особистості складали 48% загального числа злочинів, а число наркоманів тільки за офіційними даними понад 130 тис., у великих містах нараховується більш 120 тис. повій, на офіційному обліку стояло 4,5 млн. алкоголіків, і їхня кількість не зменшувалася протягом останніх 10 років... За даними соціологічного опитування, 89% молодих людей вважають, що наші норми моральності необхідно посилити, 95% виступають за збереження страти, вважаючи її необхідним інструментом регуляції поведінки людини. Див.: Моральне виховання: пошуки нових підходів /За матеріалами ”круглого столу“. Москва, 1989. М.: Знання, 1989. - С.4.

Чи можуть бути більш переконливі аргументи на користь того, що наше суспільство переживало глибоке соціальне нездоров'я? А яка була боротьба... Вона і сьогодні є, ця боротьба. Але сьогодні люди побачили безглуздість обраної ними стійки боксера. І, здається, проходить мода наносити удари ”безхребетним“, це тим, хто постійно шукав себе і своє творче вираження, "безпринципним" - це тим, хто сумнівався в правильності покарання іншого.

Новій епосі (періоду накопичення) шкідлива посередність, яка, як повітря, необхідна адміністративно-командній системі і в радянські часи, і особливо правлячому олігархічному режимові. Не потрібні і шкідливі знання ”сіренької“ людини, тому що вони відчужені від культурних цінностей і моральних традицій народу, а тому емоційно глухі й суспільно небезпечні. Можливо, у відроджуваних ліцеях і гімназіях, які допоможуть готувати ерудованих фахівців високого класу, і знаходиться вихід? Що не кажіть, а елітарність краще напівінтелігента, напівфахівця, які крокують по сходах, що ведуть вниз, до здичавіння.

Критикуючи сучасну молодь за її слабість, є багато охочих шукати зразок у радянському минулому. Так, людина була міцною. Не по-людськи міцною. Вона могла цілодобово стояти в болоті, на боці, лежачи добувати вугілля ("Я работаю как вельможа в шахте, на боку, лёжа" (Н.Анциферов)). І рука в неї не здригнеться прихлопнути, коли треба, інтелігента-очкарика в одному з багаточисельних таборів, ідею яких запозичив сам Адольф Гітлер. ”Цвяхи б робити з цих людей, не було б у світі міцніших цвяхів“, - сказав про них відомий поет.

Так, ХХ століття хижим звіром пройшлося по рядах людських. Звір цей правив небачене в інші часи насильство, під прикриттям гуманізму велося виправдання нелюдяності сталінських і гітлерівських концтаборів. На стовбурі людської історії звір виготовляв військові засоби нищення природи й людини, організовував масовий геноцид, насильницьку депортацію цілих народів.

Було б несправедливо стверджувати, що минуле нічому не навчило. Сьогодні, як сказав інший поет, ”не той тепер Миргород, Хорол-річка не та“. Зовсім небагато води витекло з тих пір, коли лише обмежене число людей бачило, що в атмосфері спілкування зберігаються ключі до школи радості, школи суму, школи буденності й нудьги. Сьогодні навіть найконсервативніший педагог, який не позбавлений здатності спостерігати й мислити, на кожнім кроці переконується: естетичний портрет особистості ”малюється“ саме формами спілкування. Спілкування складає всю сіль життєдіяльності людини. Ніщо інше, як спілкування, найбільш повно й яскраво не визначає культуру, досконалість, естетику педагога.

Разом з тим, тільки сліпий не помічає, що феномен педагога суттєво обумовлений факторами національної, вітчизняної і світової культури, що естетика, як важкодоступна вершина людського духу, лежить в основі спілкування. Тому тільки бездарні люди готові стати на шлях швидкодіючих засобів впливу однієї людини на іншу. Шляхетного впливу, тому що природі людській швидше й зручніше звикати до жорстокості, ніж вчитися співчутливому ставленню до свого ближнього. Напевно, про це краще було б мовчати, щоб не накликати гнів відживаючих комуністів. Але мовчання, як показало недалеке минуле, не завжди золото.

При уважному аналізі виявляється, що вдосконалювання людських стосунків неможливе без удосконалення їхньої чуттєво-емоційної сфери. До того ж таке збагачення проходить не стільки по прямій - з минулого в майбутнє, а ніби по колу, відшукуючи все нові і нові хвилі інтересу тих, хто спілкується. Саме по колу, по ”горизонталі“, а не по ”вертикалі“, коли в педагога є блискуча можливість показати учням ”хто є хто“. І пригадати йому на іспиті: усякі спроби підірвати авторитет викладача (а будь-яка незгода і є підривом авторитету) треба випікати розпеченим залізом. Мало що: сьогодні непослух у школі (інституті), а завтра? Ні, усе-таки незайве тримати цих невихованих телепнів на відстані... Нам би дуже хотілося, щоб читач не зустрічав подібних міркувань. Не чув не тільки від своїх колег, але й з глибини свого власного серця. Нам би дуже хотілося, щоб читач знав і керувався естетичними орієнтирами.

Естетичне спілкування, мабуть, пояснюється прагненням до індивідуальної близькості, прототипом якої виступають дружні та любовні стосунки, що не проявляються, однак, як суто особиста справа. З цієї причини естетичне спілкування відкриває дорогу у світ свята, атмосфери творчого підйому й того пафосу, що відриває людину від монотонності життя, утоми й твердої регламентації професійних процедур. Тому естетику спілкування слід розглядати не просто як рід краси, а як вигідне, доцільне заняття. Поруч із задоволенням, насолодою - користь.

Втілене в естетичну форму педагогічне спілкування враховує всю багатоскладову культуру особистості і тому є предметом духовним, частиною вираження духовного світу всебічного розвитку особистості. Тому націленість на естетичне спілкування - це один із способів удосконалювати себе, удосконалювати саме ядро свого світогляду, спосіб життя.

Разом з тим спілкування, будучи двостороннім феноменом, припускає рух суб'єкта й об'єкта назустріч один одному. У процесі свого становлення кожний з них йде від простого до складного, від нижчого до вищого, тобто сходинка за сходинкою крокують до вершин естетичних цінностей як “усередині себе“, так і ”поза собою“. Чи не тому назване сходження характеризується більш високим якісним станом і наставника і учня, що неминуче приводить до процесу відновлення суспільних інститутів? Це сходження не має межі, а тим більше - тупика. Потреба в збагаченні почуттів естетичного педагога можна виразити словами-побажаннями, залишеними в нотах Листа, де на одній сторінці значиться: ”швидко, як тільки можливо“ і на наступній: ”ще швидше“.

Як бачимо, проблема спілкування з естетичної точки зору, розроблена недостатньо. Цілком очевидно, її вирішення відбувається на індивідуальному рівні. Ніхто істотно не вплине на ваше ставлення до Іванцова. Ми лише вивчаємо модель спілкування педагога з учнями і, наскільки можливо, намагаємося зіставити цю модель з реальністю. Caме спілкування з естетичної точки зору вивчити неможливо. Тому ми б дали таку пораду - не слухайте нічиїх порад, крім поради своєї природи, вихованості. Думати своїм розумом і приходити до власних умовиводів - от що головне.

При такій пораді спробуємо подумати у вашій присутності про спілкування з естетичної точки зору. Ці міркування не будуть істотно впливати на вашу самостійність - необхідну умову мислячої людини.

1. Естетика - етика педагога

Думка про те, що педагогічна діяльність - продукт спілкування - не нова. Ця ідея, як ми бачили в першому розділі, має давню історичну традицію. Традиція говорить про те, що успіх впливу залежить від соціальної установки, у вирішальній мірі визначає і якість розуму, і характер волі, і індивідуальну своєрідність тих, хто спілкується. У випадку красивого спілкування естетичне виступає через призму моральності. І в той же час моральність набирає естетичних якостей.

Співробітництво красивого та доброго, естетики та моральності і їх спільна ”робота“ - безумовна константа. Якщо таке співробітництво відсутнє, настають періоди вимогливої чуттєвості та витонченого смаку, що мирно сусідять з розбещеністю вдач. Важко перелічити, скільки прикладів з цього приводу дано історією. Виявляється, мораль не потрібна негіднику, але як йому необхідна краса!

Естетичний педагог - це особистість неординарна, особистість піднесена, а значить пафосом її діяльності виступають кращі людські якості - висока моральність, нетлінна краса. Ми беремо на себе сміливість стверджувати: у педагогічній діяльності немає естетичного поза етичним й етичного, вільного від естетичного, а є у своїй сутності людське спілкування, що за потребою має бути таким, тому що здійснюється завжди за допомогою найвищих творінь творчого духу людства. Естетичне й етичне в педагогічній діяльності функціонує у формах естетичного та морального виховання, а їхня єдність базується на таких загальних рисах, як ставлення, свідомість, діяльність, праця. Етичне і естетичне спрямовані на один об'єкт - учнів.

Якщо уважно проаналізувати видатні досягнення людського розуму, то виявиться, що без врахування названих якостей узагалі неможливо судити про злети та падіння особистості, а значить - і про наукову істину. Для успішного пошуку наукової істини потрібно підключити наші моральні уподобання і смаки, наше почуття прекрасного й нашу релігію. Вони й роблять свій внесок, допомагаючи нашій розумовій здатності прийти до її найвищих вершин.

Читач, перегортаючи сторінки історії свого народу, переконався в тім, що моральна сила, так само, як і краса, мають свій об'єктивний зміст. І ці дві сили йдуть пліч-о-пліч, і замінити їх нічим не можна. Індивідуалізм, від якого в радянські часи відхрещувались як від лукавого, сьогодні дає свої пагінці. Як показують дослідження, багато студентів не засуджують проституції, чверть з них - не мають сенсу життя. Більш половини опитаних ставлять своєю метою - жити тільки для себе, переважна більшість - за кордоном. Десятикласники демонструють не кращі результати: майже вісімдесят відсотків з них ставлять знак рівності між економічно ефективним і моральним.

Отже, етика й естетика (використовуємо порівняння Л.М. Толстого) виступають у такому ж зв'язку, як два плеча одного важеля: наскільки зменшується одна сторона, настільки збільшується інша. Якщо приділяється більше уваги моральності, то при перевірці виявляється, що моральність ця зводиться до демагогії. Якщо більше приділяється уваги естетичному, то це шлях до виховання витонченого смаку та розбещених вдач. Краса завжди повинна виступати як моральна необхідність. Вона одухотворяє моральну енергію дії.

Моральне перше серед рівних, і висувається воно на перше місце, мабуть, тому, що моральне дає більш тверді орієнтири в духовних шуканнях молоді, яка здатна взяти курс на більш цілеспрямовану дію. Стосовно педагогічної діяльності етичне виступає особливо рельєфно, тому що жодна з існуючих професій не пред'являє таких строгих критеріїв до моральних якостей працівника, як педагогічна. Як тільки моральна довіра втрачена, разом з нею і слово вчителя втрачає свою силу.

Чи в однаковій мірі впливає на серце й розум етичне та естетичне? Моральна ідеологія молодих людей не систематизована, тоді як естетична реакція загострена. Молодій людині, як правило, невідомі почуття задоволення виконанням свого морального обов'язку, честь і достоїнство знаходяться в зародковому стані. І хоча в нього ще не вироблений естетичний смак, усе-таки естетичні емоції розвинуті добре.

Можна допустити, що природа досліджуваного явища пояснюється ще й тим, що такі поняття, як прекрасне - потворне, більш рухливі, змінювані, ніж добро - зло. Добро - зло більш нормативні для дітей. Вони - плід аналізу конкретної ситуації, а значить - роботи розумового мислення, логічних умовиводів, чого не скажеш про естетичні почуття. Естетичні почуття у першу чергу впливають на почуття, а через них - на розум.

Менш пов'язані естетичні почуття і з вольовими зусиллями, характерними для моральних почуттів, а, отже, і для дії - вчинку. Тому результат естетичних переживань може взагалі не проявитися чи проявитися трохи згодом. Важко уявити собі, що юнак, який подивився фільм про героїзм і щиро пережив драму героїчного персонажа, став героєм.

Ми трохи штучно розлучили етичне та естетичне, щоб показати: діалектика взаємозв'язку етичного та естетичного, перехід з одного стану в інший, прихована, завуальована не тільки внутрішньо, але й ззовні. Вона регулюється законами, і таїна сих законів неміряна. Разом з тим ніхто не стане заперечувати пом'якшуючу роль естетичного в прояві суб'єктом моральної дії. Так само, як ніхто не стане заперечувати, що найтонший нерв, що з'єднує різні переваги моральної дії, дає підстави не нав'язливо, не декларативно, а з урахуванням багатства й розмаїтості людського життя виявити і гуманізм, і чесність, і порядність, про які так багато й докладно говориться в останні роки. Принципи загальнолюдської моральності стають можливими завдяки гармонії змісту й форми вчинку, тобто гармонії раціонального й емоційного, думки й почуття. Усе це приводить до того, що поводження людини формується природно, їй далекі залізні правила, незмінні догмати, які є серединними й закостенілими в звичаях народів і законах держав.

Пояснюємо свою думку. В основі етики древніх лежали медичні й антропологічні уявлення. Медична теорія про шкоду надмірності та недоліку їжі була перенесена в царину етики. Благо, з погляду етики, представлялося як щиросердечне здоров'я, а зло - як хвороба. ”Древні доблесті, - пише Г.А. Стратановський у додатку до книги Феофаста ”Характери“, - моралізувалися і стали розумітися як середня величина, деяка норма (правильна середина) між двома крайнощами (пороками), що утворюються від надмірності й нестачі. Наприклад, мужність - це середина між запеклою відвагою і боягузтвом, щедрість - середина між марнотратністю і спекурдяйством“ Феофаст. Характеры. Л.: Наука 1974. - С. 67.. Отже, якщо моральність - це деяка середня величина між крайнощами поведінки, то мистецтво, як галузь естетики, завжди уникає середини.

У боротьбі за подолання перешкод, що зустрічаються на життєвих шляхах-дорогах, естетичне додає моральним законам, що втілюються в дію, живу пристрасть, окриленість. Естетичне являє собою діалектичну єдність, що виступає як об'єкт безкорисливого споглядання, як самостійне явище. Естетичне виражає можливість дати оцінку, не компрометуючи моральності, життя у всіх його протиріччях. А.Ф.Лосєв на основі вивчення пам'ятників древньої культури якось помітив, що чуттєве завжди розкидане, перебуває в стані невизначеної плинності і тому завжди виявляється неохопленим, незрозумілим і безглуздим. І якщо бігові моменти чуттєвого сприйняття вдається об'єднати в щось ціле, то й тоді їх не можна розуміти примітивно, оскільки воно теж припускає інші цілості та вступає у відносини з ними.

Взаємовплив етичного та естетичного можна простежити на прикладі будь-якої форми людської діяльності, там, де спостерігаються міжособистісні відносини. Краса таких відносин досяжна лише в тому випадку, якщо вони не набувають декларативного характеру. А це означає, що педагог не може бути таким собі рупором ідей. Він і не може відкрито, з натиском проводити, нехай і правильні, з кожного погляду ідеї.

Царина як етичного, так і естетичного в їхній ізольованій самоті не являє собою до кінця замкнуту галузь суспільної свідомості. Ця обставина підкреслювалася завжди, особливо майстрами художнього слова. Тонкий знавець природи М.М.Пришвін писав: ”Добро, любов, краса не складають у душі людини особливої області, а вінчають шлях кожного з нас, якщо ми йшли правильно“. Пришвин М. М. Кладовая солнца. Глаза земли. Корабельная *еща. Л., 1978. - С.227. Досліджувана сфера не обмежується, та й не може обмежуватися, до кінця окресленим колом суто моральних чи естетичних відносин. В іншому випадку людську свідомість можна уподібнити пульту з безліччю вмикачів - натиснув кнопку, під якою стоїть напис ”естетичне“, - зайнялося світло в окремій ділянці кори головного мозку, у той час як у відсіку ”етичне“ панує непроглядна темрява. Естетична оцінка допомагає суб'єкту по-новому подивитися на свою моральну дію, усвідомити, переосмислити вчинок.

Отже, моральні норми та естетичні принципи входять аспектно в усі форми людської діяльності. Не випадково, великі твори мистецтва, що відтворюють життя народу, завжди служили ідеї ”краси-добра“, тому принципу, що проголосив у стародавності Платон і який розвивали слідом за Платоном мислителі всіх часів і всіх народів, у тому числі й українського. Моральна краса, якщо її порівнювати з іншими формами прекрасного, є вища краса - ось пафос ідей філософської думки минулого. Краса сама собою носить моральний характер. У той же час моральне вдосконалювання стає можливим на шляху споглядання краси.

Твердження, що нерідко зустрічаються про перевагу етики над естетикою безрозсудні так само, як неприпустима думка про перевагу естетики над етикою, тому що допускає хибну ідею ”вторинності“, необов'язковості тієї чи іншої сфери суспільної свідомості, чи, у кращому випадку, звужує форми її прояву. Етика й естетика відповідно розкривають моральну та естетичну сторони людської індивідуальності.

Читачу може показатися вищевикладене аксіомою. Але ми зупинилися на ній у зв'язку з досить розповсюдженими міркуваннями про те, що в системі формування суспільної свідомості естетика повинна займати передові рубежі. З чисто житейської точки зору можна зрозуміти людину, яка віддала довгі роки дослідженню тієї чи іншої проблеми. Вчений здатний абсолютизувати роль краси в житті, гіперболізувати її значення. Проте, з наукового погляду, подібне перебільшення не знаходить виправдання. Учений може помилятися, наука - ніколи.

Серед теоретиків, що різко розмежовують красу та добро, до того ж, що висувають красу на передній край, стоїть М.І.Крюковський, автор ряду цікавих книг з актуальних проблемах естетики. В одній з них він пише, наприклад: ”...Естетика має право потіснити навіть етику, оскільки остання апелює тільки до духовного начала, тільки до розуму“ Крюковский Н. И. Homo pulcher . Человек прекрасный. Очерки теоретической эстетики человека. Минск. Изд-во БГУ, 1987. - С. 42..

Зовсім протилежну позицію М.І.Крюковському займає Р.П.Буренков і тому в такій же мірі грішить перед істиною. Тому концепцію Ю.П.Бубенкова і М.І.Крючковського варто розглядати в одному ключі. Зокрема, у статті ”Етичне як основа естетичного“ написано: ”Термін ”естетика“, а особливе сполучення ”естетичні почуття“ означає насправді етичне“, ”естетичне тому не існує - існує напруження інтеріорізації етичного чи істинного“, ”термін ”естетика“ вживається абстрактно, без врахування того, що естетичне завжди результат суспільної установки на об'єкт шанування“, ”... і тривіальні суперечки про об'єкт естетики: справжні цінності самі стають на свої почесні місця у свідомості людини“, у протилежному ж випадку випливає висновок про необхідність ”зруйнувати естетику“. Бубенков Р. П. Этическое как основа эстетического // Проблемы гуманитарного познания. Новосибирск, 1986. - С.188.

До якої точки зору приєднатися нам? ”Надавати однакового значення думкам та уявленням тих, хто суперечить один з одним безглуздо, - радить Аристотель, - адже ніколи те саме не здається одним - солодким, іншим - навпаки, якщо в одних не зруйнований чи не ушкоджений орган почуття... А якщо це так, то одних треба вважати мірилом, інших - не треба. І те ж саме говорю я і про хороше, і про дурне, прекрасне і потворне і про все інше у цьому роді“. Аристотель. Соч. у 4-х т. Т.1. М.: Мысль, 1976. - С.281-282. Ще раз наголошуємо: цитовані положення демонструють однобічний підхід, викривлене бачення проблеми. Якщо, скажімо, відмовити патріотизмові в естетичному наповненні, зів'яне етика у своїй головній людській сутності. Як естетичні, так і моральні відносини мають, отже, об'єктивно-суб'єктивний характер і існують, з одного боку, як специфічні форми суспільної свідомості, а з іншого боку - як реальні відносини конкретної людини з конкретною дійсністю.

Питання, до якого доторкнулися, проясняє дуже істотну для нашого часу проблему - проблему гуманізму. Справа в тім, що гуманізм не є самостійною автономією. Будучи віднесеним до етики, його неможливо розглядати у відриві від естетичної проблематики. Гуманістичний пафос - те саме, що естетична культура. Розкриваючи дійсний зміст краси та встановлюючи живий і глибокий її принцип, естетичний педагог неодмінно пов'язує її з волею, людяністю. У гуманізмі та красі естетичний педагог бачить міру, що виступає організуючим началом усієї його діяльності.

Пошук шляхів до вирішення непростої проблеми взаємозв'язку етичного й естетичного, у якому прихований ключ від вирішення питання ”естетики спілкування“, далеко неоднозначний. У естетичних і моральних оцінках, почуттях, на відміну від практичних та інтелектуальних оцінок, почуттів, менш чітко виражений відображальний, гносеологічний момент. Варто наголосити, пошуки етичного змісту естетичних явищ ведуться з древніх часів. Сократ, наприклад, не тільки зближав етичне та естетичне, але й ототожнював їх.

” - Твоя відповідь, - сказав Аристипп, - зовсім не відрізняється від відповіді на моє питання, чи знаєш ти що-небудь гарне.

- А ти думаєш, - відповідав Сократ, - що хороше одне, а прекрасне - інше? Хіба ти не знаєш, що все стосовно того самого прекрасне і добре?.. Все, чим люди користаються, вважається і прекрасним, і добрим стосовно тих же предметів, стосовно яких воно корисно“Ксенофонт Афинский. Сократические сочинения. М. - Л., 1986. - С.117..

До означеної теми прилучимо й англійських матеріалістів, які також помітили, що естетичне почуття пов'язане з моральним: те, що красиво, те гармонійно й симетрично, що гармонійно й симетрично, те істинно, а що красиво й істинно, те приємне й добре. На нашу думку, кожен учитель, особливо вчитель природно-математичних дисциплін, може підписатися і під такими словами представника німецької класичної естетики Ф. Шеллінга, які він знайде у праці ”Філософія мистецтва“: ”Краса й істина самі по собі чи відповідно до ідеї єдині. Адже відповідно до ідеї, істина, як і краса, є тотожність суб'єктивного й об'єктивного... Тому істина та краса, так само, як добро та краса, ніколи не стоять один до одного у відношенні мети та засобу; вони, скоріше, складають одне ціле, і тільки гармонійно налаштована душа, а гармонія - справжній носій моральності - по-справжньому здатна до сприйняття поезії і мистецтва..." Шиллинг Ф.Р. Философия искусства / Пер. с нем. - М.: Мысль, 1966, - С. 84..

Таким чином, згідно з існуючим в науці положенням, естетика відносин можлива, необхідна, неминуча. Особливо це стосується педагогічної діяльності. У школі відносини вчитель-учень не можуть навіть мислитися без краси, і сучасна освіта повинна виводити такі моральні принципи, що не можуть бути пояснені без урахування почуття прекрасного, досконалого. Мова, міміка, жест, поза вчителя можуть характеризуватися як з моральної, так і з естетичної точки зору. І в тім, і в іншому випадку виявляється одночасно й міра поваги до людини, і певний смак. Тому не можна вважати, що поняття ”естетика спілкування“ - надуманий міфологічний кентавр, скоріше дане поняття малює виразні риси обличчя успішної особистості.

Естетичне для педагога - це нескінченне, що знаходить своє вираження в етичному, тобто кінцевому. Естетичне для педагога - це найбільш загальне цілісне відношення, що виражає універсальний зв'язок вчителя й учнів. При цьому оцінка вчителем учня, учнем учителя виходить з цілісності, єдності, нерозчленованості ідеї одного з іншим. Естетика спілкування педагога й учнів вказує на можливість пізнання їхньої родової сутності, взаємне задоволення потреб у естетичній насолоді процесом спілкування.

Моральні норми закладені в діях вчителя, тобто в його вчинках. Що ж стосується якісної, тобто естетичної сторони вчинку, то його визначають такі норми конкретної людини, які можна назвати своєрідним практичним відображенням відносин. Суспільство у взаєминах ”суб'єкт-об'єкт“, що виступає як у ролі суб'єкта, так і в ролі об'єкта, являє собою більш високий критерій цінностей, але не такий, за якого можна пригнічувати, нівелювати особистість. Воно повинне створювати умови для таких відносин, які об'єктивують як моральну (інтелектуальну), так і естетичну (емоційну) підготовку.

Будучи своєрідним ”нервом“ педагогічного спілкування, естетичне підсилює моральні норми, наповняє ароматом творчості і взаємного інтересу людей один до одного, у перспективі озброює суспільство настояними на почутті критеріями, спонукує на пошук нової істини, вселяє оптимізм у торжество добра й справедливості, збагачує моральний кодекс людини, бере участь у формуванні моральної свідомості, у спорудженні цілісної системи суспільних ідеалів.

От чому, розглядаючи естетичні проблеми, слід вказувати на родовий зв'язок прекрасного з повсякденним людським життям, насамперед з творчістю, з боротьбою за торжество непересічних людських цінностей. Чи не тому людина стає прекраснішою, що вона прагне до моральної досконалості - щастя, волі, добра? З якого боку не підходь до вирішення проблеми, дослідник переконується: естетика повинна стати етикою вчителя. Тому що формування моральних принципів стає дуже проблематичним, якщо в них відсутній естетичний аспект: важко уявити собі моральні критерії не в холодному рядку словника, а в дії, у реальному житті без врахування естетичних почуттів їхніх носіїв. Ні, вершина людських відносин, зв'язаних із задоволенням, із творчим перетворенням, не можна навіть мислити без краси моральної дії. А інакше моральні принципи втрачають орієнтир на суспільні ідеали. І з іншого боку: якщо моральні відносини в школі підживлюються соками життя, визначаються конкретними формами педагогічної діяльності, своєрідністю юнацької дружби, любові й інших міжособистісних зв'язків, то на них обов'язково лежить відбиток краси.

Цей діалектичний взаємозв'язок і взаємозумовленість приводять нас до висновку: у діяльності вчителя естетичний елемент має місце тоді, коли доторкнулися до найглибших глибин його духовного життя - емоційно-почуттєвої сфери. Як вогонь добувається тертям сухих, твердих матеріалів одне об одне, так й естетична свідомість окремого педагога, контактуючи з реальною дійсністю, добуває іскру, що зігріває і освітлює життя учнів. Естетична сторона педагогічної діяльності спонукує не просто демонструвати правила нормативного спілкування з учнями, а запалити їх суб'єктивною новизною, яка є похідною особистих якостей педагога.

Етичне й естетичне є неодмінною умовою повноти людського життя: розвитку розумових здібностей людини, тільки при ньому можливий розум, тільки з осягання світових ідей, гармонії природи та суспільства, патріотизм... . Естетичне є основа добра, як і краса - основа моральності.

Природа естетичного та морального, за Ушинським, носить чисто людський характер, представляє беззаперечне джерело почуттів і переживань. ”...Хіба може бути який-небудь сумнів, що моральне прекрасне. Тобто , що робить на нас естетичне враження?“ Ушинский К. Д. Материалы к третьему тому Педагогической антропологии //Собр. соч.: В 11-ти т.-М.-Л., 1950, Т.10. - С.276.. І далі великий психолог відповідає на поставлені питання: ”Витончене не може бути аморально і моральне не може не бути витонченим. Рана, що смердить, отримана в добровільному подвигу, витончена і хвилює, як високе, серце людини“.. Там само, 277

Загальним для морального та естетичного є те, що вони лежать в основі прагнень людини до досконалості. На прикладі гоголівського ”Ревізора“ К.Д.Ушинський показав, як письменник, створивши художні образи великої вражаючої сили, може не тільки естетично, але й морально зробити величезний вплив. ”Ми всі бачили в житті риси з ”Ревізора“, але вони губилися в нас і не робили великого враження; але поет, схопивши разом ці риси, змусив здригнутись найнікчемнішій совісті, зробив почуття огиди там, де могло бути почуття витонченості; а потім ми вже слідом за поетом стали відкривати ці риси скрізь, і кожна риса викликала цілий гоголівський образ, і риса колола нас глибоко - нам не хотілося в гоголівське пекло. Письменник цей мав величезний вплив на моральність російського суспільства. “ Там само, 277

2. Естетичне спілкування як педагогічна задача

Ми твердо переконані: Україна, як демократична держава, відбудеться, коли естетика спілкування матиме статус загальної категорії естетичної науки й практики. Ми віримо в те, що ХХІ століття почнеться тільки з того періоду, коли естетика вчителя стане його етикою. Наш оптимізм будується на підставі успішної боротьби патріотичних сил за демократію і європейський вибір.

Естетичний педагог, що безпосередньо працює на майбутнє, сьогодні першим складає іспит нового століття. Прямуючи не протоптаним шляхом, нерідко спотикаючись, потрапляє у вузькі провулочки й темні тупики. З цієї причини ми взяли на себе труд пильно, наскільки дозволяє обсяг роботи, подивитися на проблему педагогічного спілкування - найбільш універсальну форму вираження діяльної сутності естетичного педагога.

Категорія ”спілкування“ відбиває всю сукупність утилітарних, практичних, духовних, духовно-теоретичних зв'язків людей у суспільстві та виражає їхню людську сутність. Німецька класична естетика практично не займалася проблемою спілкування з точки зору естетики. Феноменом, що втілює прекрасне, було мистецтво як найтонша сфера людської діяльності. Більше того, мистецтво впливало на формування не тільки естетичних, але й філософських категорій у таких мислителів, як Лессінг, Шеллінг, Гегель і, особливо, Шиллер, Ґете, Гумбольдт. Кант у цьому ряді стоїть осторонь; він ішов до вирішення питань естетики від філософії. ”Але і Кант, - пише В.Ф.Асмус, - доторкнувся до ряду важливих питань і запропонував ряд рішень, що відносяться... до суті естетики і теорії мистецтва. Проблеми філософії як системи приведе його до відкриття особливої області питань естетики. Задумана як ланка системи, естетика перетворюється в Канта в спеціальну філософську науку“. Асмус В.Ф. Эммануил Кант /1724 1974/ до двохсотпятилетия со дня рождения. М.: Наука, 1973.- С.394.

І проте, естетична система кенінгсбергського мислителя не знайшла прямого розвитку і продовження у філософів післякантівського періоду, мабуть, тому, що почуттєве сприйняття навколишнього світу не може залишатися на рівні суб'єктивного уявлення чи задоволення - невдоволення, що у свою чергу не завжди дає підстави судити про предмет уявлення.

Ось чому в післякантівский період мистецтво продовжувало залишатися єдиним джерелом прекрасного й основним змістом естетичної науки. Звичайно, мистецтво містить у собі і моральний, і політичний, і трудовий, і естетичний досвід людства. Художній твір дає можливість глибше пізнати себе й інших. Усе це, з деякими застереженнями, можна віднести і до морального, політичного досвіду людини. Для розкриття порушеної теми велике значення має гегелівський аналіз естетичного ставлення людини до дійсності.

Виділяючи теоретичне й практичне ставлення до дійсності, Гегель воліє розглядати їх як дві сторони одного явища. На думку Гегеля, теоретичне ставлення залишає об'єкт без зміни: суб'єкт здатний лише ”пристосуватися“ до об'єкта. Не більш. Що ж стосується практичного ставлення, то воно підкоряє об'єкт суб'єктивній меті.

Утім, надамо слово самому Гегелю з врахуванням того, що читач, відслідковуючи думку геніального німецького філософа, буде при цьому мати на увазі і свою мету: ставлення педагога до учнів. ”Ми в таких випадках, - пише Гегель, - лише привносимо відношення, що мається в нас до подібних предметів з погляду наших потреб, задоволень, ступеня нашої освіти й інших цілей, іншими словами, ми розглядаємо ці предмети лише з погляду їхньої зовнішньої доцільності, завдяки чому наші потреби стають живою самоціллю, основною справою, натомість життєвість предмета знищується, оскільки він, власне кажучи, виявляється лише призначеним для того, щоб служити простим засобом, або залишається для нас зовсім байдужим, тому що ми не знаємо, що з ним робити“. Гегель Г.-В.-Ф. Эстетика. В 4-х т. - Т.3.- С.226.

Чи може, згідно з ученням Гегеля, педагог обмежитися практичним ставленням? Ні, тому що при практичному ставленні об'єкт стає потребою. До того ж, такою потребою, що перетворює об'єкт (учнів) у зовнішній засіб досягнення особистої мети. Отже, однобокість окремо теоретичного й практичного ставлення очевидна.

Саме естетичне відношення, за Гегелем, здатне синтезувати в собі теоретичне й практичне відношення. ”Аналіз прекрасного носить через те (тому що предмет набуває характеру самоцілі - А.Ф.), - пише Гегель, - вільний характер. При такому підході предметам надають можливість існувати в їхній волі і нескінченності, не бажають мати ці предмети, використовувати їх для задоволення кінцевих потреб і намірів, так що об'єкт у якості прекрасного не виступає як предмет, гноблений нами чи гноблений іншими зовнішніми предметами“. Там само, Т.1. - С.123.

І хоча під цитованими думками Гегеля йде розбір мистецтва, усе-таки їх можна віднести, з відомими застереженнями, і до процесу педагогічного спілкування. Саме на таку універсальність гегелівської думки вказував М.Г. Чернишевський, поставивши в основу прекрасного людське життя, по суті, розширив естетичний спектр проблеми. Він підкреслював: ”Відчуття, спричинене… прекрасним - світла радість, схожа на ту, якою наповняє нас присутність милої для нас істоти. Ми безкорисливо любимо прекрасне, ми любуємося, радуємося на нього, як радуються на милу для нас людину. З цього випливає, що в прекрасному є щось миле, дороге нашому серцю“. Чернышевский Н.Г. Об искусстве: Статьи, рецензии, высказывания. - М.: Изд-во Акад.. художеств СССР, 1950. - С.16. Чи не правда, показовий аргумент на користь, як нам здається, плідної ідеї естетики спілкування?

Цілком природно, у сфері відчуженої праці у суспільних відносинах слабко просліджувався естетичний аспект. Адже мистецтво, праця, спілкування людей знаходяться в єдиній системі людської діяльності. Отже, при творчому характері такої діяльності їй можна давати естетичну характеристику. І чим досконаліше суспільство, його політична організація й економічна база, тим успішніше його члени будуть опановувати всебічними природними силами і під впливом останніх будуть самі ставати всебічними. Іншими словами, естетична досконалість особистості знаходиться в прямій залежності від багатства її відносин з навколишнім світом. Сфера предметно-практичної діяльності виявляє себе як єдина субстанція суспільного багатства, як фундаментальна основа, на якій тільки і може розвиватися естетичне почуття окремого індивіда.

Кожне суспільство, особливо в ті періоди, коли воно знаходиться на порозі глибоких змін, шукає шляхів до вдосконалювання економічних, політичних, моральних, естетичних та інших відносин. Тобто воно береться за вдосконалювання суб'єкта таких відносин - людини. Якщо на піраміді влади сидять не тимчасові правителі, то вони особливу надію покладають на дітей, вкладаючи в довгострокову справу моральні і матеріальні ресурси. Для виконання поставленої задачі суспільні інститути шукають такі механізми, що впливають на перебудову свідомості, у тому числі й естетичної свідомості.

У структурі суспільної свідомості естетична свідомість відіграє першорядну роль. Естетичне почуття, скажімо, виражає особистий смак. А його не можна нав'язати, тобто повернути вбік суспільства якимось зовнішнім вольовим рішенням. Не можна сказати учню: ”Люби іншого учня, тому що гуманізм - основна риса нашого народу“, ”як тобі не соромно, будь справедливий хоча б до моєї сивини“. Якщо не було щиросердності з боку вчителя (та хіба тільки з боку вчителя?), справедливості в оцінці педагогічної праці, теплого слова в хвилини розчарування - про яке формування нової людини може йти мова? В.Розанов правий: хто розбудив у нас свідомість, той пробуджує і любов.

Ми глибоко переконані в тім, що проблеми естетики спілкування повинні вирішуватись у тісному зв'язку з політикою підвищення людини в умовах демократичної ситуації в країні. Потроху зникають пристрасті дикого капіталізму, з'являються початки громадянського суспільства, що відкриває дорогу до здійснення всебічного підходу до людини, тобто ставитися до неї не тільки як до об'єкта праці (фізичної, розумової, навчальної), але й як до суб'єкта красивого спілкування. Разом з тим спілкування - розкіш, хоча й залишається життєво важливою потребою.

Справді: якщо людина - це система її відносин, то проблему сутності людської можна трактувати як проблему краси - добра таких відносин. Іншими словами, розбудити естетичні почуття в школяра - це надійна гарантія його суспільної активності на майбутні роки. А сьогодні - це реалізація внутрішніх, духовних якостей учня і студента: їхніх творчих можливостей, моральних принципів, естетичних почуттів.

Разом з тим, красиве спілкування небезпечне для ретрограда, тому що зухвало заперечує сталі звичні погляди на посереднє ставлення до справи. Тоді як естетичний педагог постійно прагне внести нове в повсякденне життя, жадає перебудувати себе і навколишній світ за законами краси. Естетичний педагог виробляє здатність естетизувати ставлення учня не тільки до навчання, а пізніше - до матеріального виробництва, а й до людини-трудівника.

Навіть сама постановка проблеми краси спілкування має велике значення для саморозвитку особистості вчителя й учня, збільшення матеріальних благ, формування творчої орієнтації на справу. Розглядаючи дане питання, педагог має багату можливість проаналізувати співвідношення: людина - глобалізований світ, колектив - суспільство, суспільство - колектив і т.д. Активізувати внутрішні ресурси людини: волю, інтерес, прагнення, талант - от шлях порівняно швидкого просування суспільства вперед через створення матеріальних цінностей і виховання всебічно розвинутої особистості.

Логіка думок концепції змушує нас торкнутися долі одного учня - нелегкої долі залишеної матір'ю дитини. Боб (таке його ім'я) - кращий піаніст музичної школи. Це дуже привабливий хлопчик, і ті, хто не знає, що на його рахунку обікрадений ларьок, безліч прикладів непривабливих справ, що свідчать про егоїзм, себелюбність, споживацтво, черствість душі, говорять, примруживши око: ”От він, улюбленець долі“. Але коли ближче знайомляться зі скандально-строкатою біографією Боба, їх убиває моцартовський парадокс, що мучив не одного О.С.Пушкіна: геній і лиходійство. І починаються мудрування: чи розширює культура, освіта сферу людської волі чи, навпаки, звужує її? Де людина почуває себе особистістю: в атмосфері творчості чи у відчуженості? Які можуть бути розмови! Звичайно, ”розширює“, без сумніву, ”в атмосфері творчості“. Але названі явища не можна брати в ізольованому від усієї життєдіяльності вигляді. І що важливо при цьому мати на увазі: егоїзм, себелюбність, лінощі і т.д. є сторонніми в духовному світі людини. Кому з нас, вчителів і батьків, прийде в голову, що дитина, не прийнявши розлучення батька з матір'ю, неуважна на уроці тому, що аналізує їхні відносини? А вчителі радять: ”Суворіше контролюйте виконання домашнього завдання! Карайте за витівки!“ І батьки слухають поради фахівців.

Я якось довго розмовляв з Бобом. І прийшов до висновку, що так звана воля, постійне прагнення до незалежності, по суті, не відповідає його внутрішнім почуттям, не дає їм проявитися у повну силу. Його природа вимагає всебічного розвитку, різнобічного життя, а таке життя можливе тільки в єдиних діях з іншими, для інших, до яких привчають з дитинства.

Зло як таке - чуже природі дитини. Воно - тільки реакція на заподіяні дитячій душі несправедливості. А хіба в ”нормальній“ родині не можуть бути несправедливості, що заподіюють страждання? Страждання може породити силу, однак, якщо страждання - образа, воно, як правило, не сприяє розвитку гармонійного почуття, у більшості випадків присипляє совість. А без совісті зникає людське в людині. Це почуття формується, дозріває під теплими променями. І як на цьому етапі важливо не упустити й вчасно звести докупи почуття особистісного сприйняття свободи та вимоги загальнолюдської моралі. А тому повинен супроводжувати перехід від незнання до знання, від неорганізованості, від відчуження до людяності.

Після ларькової історії з Бобом підійшли несправедливо і дитяча кімната міліції і, особливо, його батько Валентин Валентинович. Ніхто не сказав йому, батькові, що постійні катування і докори перекреслюють надію на виправлення сина.

Пройшов місяць, і я бачу: душа Боба поступово черствіє, закривається, набуває вигляду таємничості й нетямущості. Зріє антигромадська спрямованість хлопчика, і не забаряться ще більш неприйнятні вчинки. Якщо порушення самі собою не народилися в ньому, а прийшли від інших, тоді ми повинні пред'явити претензію не тільки до батьків, але й до колективу.

Про виховання в колективі ми говоримо часто, іноді, як для нашого періоду індивідуалізму, багато. На практиці виявляється, що сила колективу знаходиться на рівні запрограмованих заходів, середньоарифметичний, усередкований підхід до людини. Крім того, повсякденні вчинки тих, хто наставляє, не є для викритого правопорушника тим бальзамом, що має зцілювальну силу (“Самі такі - я впіймався, і мене повчають“).

І ще одна характерна причина злодійства Боба. За своїми психологічними особливостями Боб - оптиміст, романтик, на все дивиться піднесено. Така природа дитини. Від його пильного ока не може вислизнути зле, потворне. І він кричить:

- Нас учите, а самі?

- Що самі?

- Брешете на кожнім кроці, дуєте самогон, курите. А нам: ”Будь чесним, справедливим. Ти ж надія сім'ї”. Та я ж кращий сім'янин, ніж ти член товариства тверезості.

Дитячий протест іде з самих надр душі, і фальшива позолота діянь дорослих з'ясовується у всій їхній дріб'язковості і дешевизні:

- Мені до очманіння товчеш: учися, а то не потрапиш в інститут. А навіщо мені інститут? Я знаю, як туди потрапляють і хто звідти виходить.

Особливо змінився Боб, коли з родини знову пішла мати. З тієї пори, уночі, коли сон панує в нашої п'ятиповерхівці, дитяче тіло в квартирі під номером тринадцять здригнеться нервовим тремтінням і вуста, що, можливо, удень косилися брудною лайкою, прошепочуть святе слово ”мама“. Луною розноситься цей шепіт по всіх кутках трикімнатної квартири, вилетить через відкрите вікно, розстане в яблуневому цвіті, так і не досягши слуху тієї, кому адресувався. І в дитячій кімнаті знову запанує глуха тиша, ритм якої виразно нагадує стукіт дитячого серця.

У зв'язку з аналізом конкретної життєвої ситуації, ми не можемо не згадати ще один момент дитячого виховання, навіяний Ф.М.Достоєвським. У своєму щоденнику він висловлює думки, що не втратили значення й у наш час. Великий російський письменник переймається питаннями: чому серед молодих людей поширено ледаче ставлення до праці, до своїх громадянських, нарешті, синівських обов'язків? Звідки йде негативне ставлення до моральних цінностей? Яка відповідальність батьків за сімейне виховання своїх дітей? Ф.М.Достоєвський убачає неблагополуччя в родинах саме в тому, що батьки втратили загальну моральну ідею, те, що вони, як віру, як глибоке переконання передали б своїм дітям. Свої батьківські обов'язки такі батьки зводять до добування їжі, не піклуючись про духовний ріст своїх дітей. Чимало батьків, зауважує письменник, зводять своє виховання до добування біфштекса: ”Біфштекс із кров'ю і все“.

Нехай у часи Ф.М.Достоєвського батьки були неосвіченими людьми. Але сьогодні немає таких батьків, моральні принципи суспільства для яких залишалися б за сімома печатками. Педагогічні знання вони можуть придбати в спеціальній літературі, від вчителів. І що ж ви думаєте, вони й справді мало знають про виховання? Нічого подібного! У своєму робочому колективі вони демонструють такий багаж з питань виховання, що їм часом може позаздрити дипломований педагог. Але коли справа доходить до неблагополучних справ своїх чад, отут вони пасують та обмежують свою педагогіку відкупом. Дарують модні джинси, гроші. Наймають репетиторів, щедро годують. У цьому - вся етика разом з естетикою. А тим часом, як говорив Ф.М.Достоєвський, без зачатків позитивного та прекрасного не можна виходити людині в життя з дитинства, без зачатків позитивного та прекрасного не можна пускати покоління в дорогу.


Подобные документы

  • Спілкування як процес взаємодії громадських суб'єктів. Сучасні погляди на місце етики в діловому спілкуванні. Категорії етики та моральні норми. Етичні принципи і характер ділового спілкування. Психічна структура особи і практика ділового спілкування.

    реферат [30,1 K], добавлен 13.09.2010

  • Естетика і мистецтвознавство – сукупність наук, які досліджують сутність мистецтва на соціально-естетичному рівні. Матеріалістичний погляд на природу естетичної діяльності. Основні факти, які характеризують мистецтво як основний вид естетичної діяльності.

    эссе [15,5 K], добавлен 09.11.2012

  • Полікатегоріальність естетичної науки. Категорії естетичної діяльності, свідомості, гносеології мистецтва. Прекрасне як особливий вимір людини, пов’язаний з її самореалізацією і самоутвердженням в своїх родових якостях. Культура спілкування і етикет.

    контрольная работа [36,3 K], добавлен 01.09.2013

  • Культура ділового спілкування як умова професіоналізму бізнесмена. Техніка ефективного спілкування. Бар’єри спілкування та шляхи їх подолання. Мовне спілкування як показник рівня культури співрозмовників. Елементи мовного етикету в діловому листуванні.

    реферат [813,8 K], добавлен 19.03.2015

  • Поняття "Моральної діяльності" в етиці. Структура вчинку в етичному аналізі. Залежність мотивів від потреб в моральній діяльності. Проблема можливості автономного існування моральних мотивів. Уникнення негативних емоцій як підстава етичної мотивації.

    контрольная работа [23,1 K], добавлен 27.10.2008

  • Етика й культура спілкування в управлінні на сучасному етапі. Вимоги до керівника (менеджера). Підготовка майбутніх фахівців до ділового спілкування в нових умовах. Володіння способами спілкування, етичними та психологічними правилами їх застосування.

    реферат [18,9 K], добавлен 31.05.2015

  • Вивчення практики організації ділового спілкування, в якій важливе місце займають технічні засоби, вміле використання яких, як допоміжних засобів полегшує процес ділового спілкування, робить його динамічним, сучасним. Етикет телефонного спілкування.

    реферат [26,7 K], добавлен 15.11.2010

  • Визначення взаємодії. Спільна діяльність і вплив на неї етичних норм і правил. Мораль і особистісний вплив. Взаєморозуміння та його рівні. Бар'єри на шляху до взаєморозуміння, зокрема моральні. Механізми взаєморозуміння, роль етики в їх застосуванні.

    реферат [16,7 K], добавлен 10.02.2005

  • Значення ділового спілкування та основні поняття. Уміння слухати як необхідна умова ефективного спілкування. Вербальні та невербальні комунікації. Діловий етикет та його значення для іміджу фірми. Основні правила ведення переговорів та контактів.

    контрольная работа [73,0 K], добавлен 05.05.2011

  • Суспільне життя Лівобережної України у ХVІІІ ст., філософські і етичні ідеї. Основні віхи життя і творчої діяльності Г.С. Сковороди. Його етичні погляди, можливості їх використання в етиці сучасної педагогічної діяльності, особистому і суспільному житті.

    курсовая работа [43,3 K], добавлен 28.12.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.