Естетика спілкування – закономірність педагогічної діяльності

Шлях від серця до серця може з космічною швидкістю скорочуватися, якщо людина потрапляє в атмосферу довіри, чуйності й любові. Ця істина справедлива не тільки стосовно тендітної дитячої душі. Особлива радість відвідує нас, коли ми наближаємо до людей заплутане в нетрях забобонів здичавіле серце людини, прилучаємо її до радісного життя, у якому людина стає не споживачем, а творцем. Земля однаковою мірою належить усім землянам, тільки кожний повинен робити свою справу чесно, вносити свій пай у день прийдешній, у скарбничку майбутніх поколінь.

Можна приводити тисячі подібних прикладів. І в кожнім з них важко знайти наукове пояснення того чи іншого життєвого факту. Навчальний заклад ніколи не розглядався і сьогодні не розглядається як комунікативний центр, що виконує функцію не тільки передачі нової інформації, повідомлення, але й зв'язку членів колективу. Тому не варто дивуватися, що й естетичний аспект педагогічної діяльності практично не вивчений.

У другій половині ХХ століття у філософсько-педагогічній науці почали активно досліджувати проблему спілкування. Започаткували цю тему ”Естетичні аспекти спілкування“ у книзі ”Шляхи і засоби естетичного виховання”, Пути и средства эстетического воспитания /Н.И.Киященко, Н.Л.Лейзеров, Б.Н.Абзосимов и ДР. - М.: Наука, 1989. - 192с. написаної І.С.Куліковою і автором даної роботи. У передмові до колективної монографії доктор філософських наук професор М.І. Кіященко зауважує про те, що у води, в які вступають автори теми естетики спілкування, ще не ступав ніхто. Проблема спілкування, - пише передмовник, - традиційний предмет дослідження соціологів, етиків, психологів. Що ж стосується її естетичного аспекту, то він залишається фактично ”білою плямою“ у нашій літературі. Автори вперше започаткували спробу оцінити цей інструмент формування естетичної культури особистості і суспільства. Там само. - С.4.

Недостатньо вивчені й загальні питання педагогічного спілкування, без рішення яких естетичний аспект дослідження нагадує споруду, будівництво якої починається з даху. Парадоксальність полягає у тому, що виховання, як педагогічна діяльність, є по суті формою спілкуванням, один з основних видів діяльності, що відкриває можливості цілеспрямованого впливу на людей шляхом взаєморозуміння. Педагогічне спілкування не протікає відокремлено від основних видів діяльності. Воно здійснюється через включення в них і протікає з приводу цінностей того чи іншого конкретного виду діяльності.

Акцентуючи увагу на універсальність спілкування, слід зазначити, що його не можна зарахувати до рангу якої-небудь однієї науки. Це, скоріше, прикордонне утворення, що захоплює кілька сфер людської діяльності. Разом з тим, від спілкування залежить розвиток тієї чи іншої галузі знання, тому що відносини між суб'єктами не можуть будуватися строго професійно. Той чи інший рід творчої роботи диктує специфічні форми спілкування, хоча, без сумніву, загальними для суб'єктів різних професій залишаються моральні та естетичні норми, прийняті тим чи іншим суспільством. При розгляді будь-якого творчого акту варто також враховувати культуру пізнавальну, моральну, естетичну, тому що вона пов'язана з якістю спілкування. Словом, кожен вид корисної діяльності, а особливо педагогічної, пред'являє строго визначені вимоги до комунікативних можливостей людини, а не тільки до його розумових, фізичних, емоційно-вольових. Часто буває, випускник університету, що виявив на студентській лаві неабиякі здібності, не може стати повноцінним учителем, тому що страждає рядом недоліків у плані сприйняття і розуміння іншої людини.

В останні роки деякі педагогічні вузи разом з відділами народної освіти організували підготовку педагогічної зміни з числа дітей раннього шкільного віку. Вітаючи це дуже корисне починання, ми разом з тим повинні зазначити, що програми таких шкіл не завжди орієнтують на навчання певних навичок спілкування. І хоча спілкування в основі своїй - саморегулююча система, все-таки в ній значну роль грають прищеплені з дитинства навички: уміння дружити, співпереживати, стати на точку зору іншого. Якщо з раннього дитинства і юності дитина бачила красу людських відносин і творила її, вона намагається усе своє доросле життя множити її. Ця практика діяльності й повинна стати в основі вчительської професії.

Спілкування помилково намагаються підмінити правилами хорошого тону, що не завжди відповідає сутності естетики спілкування. Правда, спілкування теж залежить від культури, дефіцит якої приводить врешті-решт до відчуження, до ілюзорного розуміння своєї ущербності, а отже - негативного ставлення до реальної дійсності. У кращому випадку - у педагога буде слабка ефективність його праці, виникнуть перешкоди в досягненні професійних і чисто людських цілей.

Психологи довели, що кожна людина має потребу в емоційних контактах. При цьому варто враховувати ступінь такої потреби, яка у всіх людей неоднакова. Одні діти від природи нетовариські, виношують свої певні ідеї і зустріч з іншою людиною розцінюють як згаяний час. Інші не мають досвіду в спілкуванні, тому просто бояться зустрітися з іншими. Треті, навпаки, почувають себе на самоті забутими, тому коло спілкування постійно розширюють. Четверті можуть розкритися в невеликому колі друзів й однодумців.

От чому при орієнтації на педагогічні професії варто враховувати комунікативну здатність особистості. Загадка ліміту спілкування залишається нерозкритою у повній мірі, якщо враховувати тільки соціальну регламентацію. Вибір будь-якої спеціальності не дає підстави школі пускати справу вибору професії на самоплив. Скажемо, у професії лікаря і всіх інших професій, представники яких мають справу з людьми, потрібно особливо врахувати комунікативні здібності людини. Можливо, з цієї простої причини і не кожен випускник навчального закладу приносить в учнівський колектив ту частку з величезного надбання культури, до якої прилучив в студентські роки. Але ж саме широта культури, глибина знань у сполученні з природними, психологічними здібностями до спілкування і дають педагогу привабливість.

Як відомо, вчитель за своїм покликанням людина для людей. Навчальні дисципліни з математики, біології, історії і т.ін. - лише засіб для вступу з дітьми у відносини, але ціль одна й незмінно тверда - зростаюча людина, її моральні та естетичні координати. Навчаючи дітей фізики, учителю в той же час варто вникати в механізм спілкування між дітьми, усіма силами намагатися зробити їх красивими. Виконати свою гуманістичну задачу він може за умови, коли демонструє не тільки знання з програми, але й реалізує свої духовні можливості, культуру відносин, естетику спілкування.

Мабуть, це і буде основним критерієм естетичного педагога - здатність вимірювати своїми інтересами інших, особливо дітей. Якщо навіть перед учителем моральний виродок, він завжди пам'ятає, що має справу з дитиною, для якої її становище - хвороба (у буквальному й переносному значенні). Естетичний педагог ніколи не підкреслить дитячої хвороби (”слон на вухо наступив“, ”чи варто перед свиньми бісер метати“), ведучи мову про мистецтва.

Іншими словами, естетика спілкування припускає таку організацію поводження вчителя, що примушує його без напруги не тільки виконувати моральні настанови суспільства, але, виконуючи їх, випробувати естетичні почуття. Більше того, вчителю варто навчитися випробувати такі почуття в інших. З цією метою в його задачу входить делікатно, тактовно і розумно проникнути у внутрішній світ учня, зрозуміти його краще, ніж він сам себе розуміє, не втрачаючи при цьому свого власного ”я“. Ми твердо переконані в тім, що естетика спілкування є обов'язковим моментом розвитку творчих здібностей індивіда та неминучим результатом виявлення краси його внутрішнього світу.

Ми сказали: спілкування - помежове утворення і не є сферою однієї науки. Проте спілкування має свої межі, як і кожна наука. Математика й фізика тісно взаємозалежні між собою й у певні моменти не обходяться одна без одної. Фізика та біологія теж пов'язані, але в потрібні моменти фізика, так само як і математика, і біологія, стає в коло своєї специфіки. На перехрестях наук створюються нові галузі знань: молекулярна біологія, математична фізика і т.д.

Що ж стосується естетики спілкування, то запропонована наука не належить до жодної форми знань: психології, психотерапії, біології, чи до образотворчих мистецтв, хоча кожна з цих наук і кожен вид мистецтва готові прийняти і пояснити деякі положення цього нового поняття і можуть сказати про деякі його аспекти щось дуже важливе. У нашому розумінні, межі естетики спілкування обумовлені потенційними можливостями прояву людського фактора. Якщо враховувати те, що в різних людей виявлення їхніх внутрішніх ресурсів однаково, то амплітуда реалізації духовних сил тих, хто спілкується, має в кожному конкретному випадку неоднаковий розмах. Але це аж ніяк не виходить, що дане поняття настільки розмите, що людським відносинам не можна дати оцінку з естетичної точки зору. Категоріальний апарат естетичної науки багатий і різноманітний. Поряд з категоріями ”прекрасне“, ”піднесене“, ”трагічне“ існують і їхні антиподи - ”потворне“, ”низьке“, ”комічне“. Вони теж здатні визначити якісну сторону тих, хто спілкується. Але для зручності аналізу ми звузили свій погляд, направивши його лише до оцінок з погляду краси.

На підставі вищевикладеного можна підсумувати, що естетика спілкування - незмінний супутник всякої людської діяльності, і тому позбавлена своєї власної орбіти і не має свого специфічного обличчя. На наш погляд , естетику спілкування повинна тлумачитись як розкриття в кожнім індивідуумі потенційно закладених можливостей прояву ідеї прекрасного, у якій відчувають потребу ті, хто спілкується.

Що лежить в основі краси педагога, який спілкується? Інтелектуальний розвиток, освіченість, спільна діяльність з дітьми? Цілком природно, жодним з перерахованих умов ми не маємо права зневажати. Ерудованому, інтелектуально розвинутому вчителю легше знайти підхід до дитини, зацікавити, більш грамотно ”прочитати“ її інтереси, а творчість допоможе визначити рівень підготовки. Приблизно в такому ж плані можна міркувати й про педагога зі стажем. Він може безпомилково розшифрувати нестандартну ситуацію, знайти правильний вихід з неї. Але скільки на нашій пам'яті випадків, коли випускники, що закінчили університет з червоним дипломом, не можуть знайти порозуміння з восьмикласниками! Те ж можна сказати і про ветеранів педагогічної праці. Не завжди вони домагаються бажаних результатів. Що ж тоді є головною умовою для вчителя, що має намір красиво спілкуватися, якщо й інтелектуальна розвиненість, і освітній рівень, і досвід роботи з дітьми мають уразливі місця?

Як ми сказали вище, в основі краси вчителя, що спілкується, лежить світогляд - система поглядів, понять, уявлень про навколишній світ. Світогляд, виражаючи інтереси кращої частини народу і людства, ідеї і справи яких відзначені красою, є наріжним каменем в естетичній оцінці всього того, що поєднує чи роз'єднує особистості, наповняє їхнє життя високим змістом, збагачує духовно, інтелектуально, фізично, дає незамінний імпульс, досвід у боротьбі за людину для людей. Користь, чеснота, задоволення - усі разом і є тією основою, на якій будується естетика спілкування. Спілкування є живильним середовищем естетичного почуття, що своєрідно регулює поведінкою індивіда. Від того, наскільки в педагога розвинуте почуття, вирощене культурними надбанням і прихильністю, залежить перетворення учнів у своїх друзів чи підбурювання до себе вкрай недружелюбно.

Таким чином, для педагога питання полягає не тільки в тім, щоб спілкуватися, але й у тім, як спілкуватися. У цьому зв'язку велике значення в міжособистісних стосунках у школі мають зовнішні норми вираження прекрасного, закріплені в народній традиції: етикет, правила хорошого тону, красивий народний одяг та інше, про що ми спеціально скажемо нижче.

Наше недалеке минуле знає і такі періоди, коли етикет, правила хорошого тону, красивий одяг вважалися класово ворожими, як щось властиве тільки представникам ладу визискувачів. Без сумніву, відкинуте раціональне зерно, вирощене в лоні загальнолюдського. Названа негативна тенденція має місце й у нинішній школі, що зводить весь демократизм до нівелювання особистості учня.

Піддаючи критиці сьогоднішнього дня ставлення до зовнішніх форм людської культури, ми разом з тим повинні зауважити, що в минулі часи на перший план виступало задоволення найнеобхідніших життєвих потреб, і це аж ніяк не виходило, що тоді ”недорозуміли“ красу зовнішніх форм прояву особистості.

Інтелігентна людина не могла вважати, що гарні манери поводження - це буржуазний забобон, далекий соціалістичному способу життя. Але красивий одяг і красиві манери - це дійсно розкіш у період війни, голоду та розрухи. Прекрасне тоді виражалося у вірності соціалістичним принципам, дзеркалом яких виступали конкретні вчинки в кривавому бою за імперію і не завжди безкровну боротьбу на виробництві, зависокі показники заводського плану. Інша справа, що наша історія знає людей з обмеженим світоглядом, для яких етичні норми і естетичні принципи борців за волю України залишалися за сімома печатками.

Причину того, що в повсякденному житті зустрічаються інформовані, але духовно убогі люди, можна знайти й у тенденції виховувати масово, ігноруючи при цьому індивідуальне виховання. Факт того, що духовні цінності ”переливаються“ з душі в душу, у свій час намагалися зрозуміти й високі організації народної освіти: планувалося практичне заняття академічні групи вузів поділяти до двох підгруп при вивченні суспільних наук. Та де тим планам збутися, коли економія відбувається за рахунок освіти.

Підкреслюючи, що естетичний зміст спілкування ще не одержав скільки-небудь розгорнутого висвітлення в літературі з естетики і термін ”спілкування“ ніяк не може зайняти своє належне місце на сторінках видань з естетики, хоча й зустрічаються в періодиці, теле- і радіопередачах, у повсякденній розмовній мові, ми пов'язуємо це з труднощами його наукового трактування. Які це труднощі?

Перша трудність полягає, головним чином, у тім, що естетичний аспект спілкування, з одного боку, ”затемнюється“ об'єктивними умовами суспільного життя, яке нерідко не дає підстави прибігати до оцінок поведінки з погляду краси. А з іншого боку - декорується популярною літературою. Немає ”прямого і строгого“ (Чернишевський) погляду на народ, на суспільство, погляду, здатного збуджувати почуття власного достоїнства.

Друге, сили естетиків традиційно спрямовані на дослідження мистецтва, так само, як і сили педагогів, що займаються питаннями естетичного виховання. Стереотип мислення останніх перекреслює будь-яку можливість уявити, що взаємодіяння людей, які обмінюються інформацією пізнавального чи афектно-оціночного характеру, можуть мати естетичну характеристику. Сьогодні неможливо обмежитись аналізом діяльності естетичного педагога в зв'язку з осмисленням художньої правди й наукової істини. На перший план виступає суб'єктивно-естетична сторона особистості педагога, природа якої безпосередньо пов'язана з виявленням моральних якостей, спрямованістю до суспільного ідеалу всебічно розвинутої особистості, до формування естетики міжособистісних відносин. Нехай простять нам різкість судження, але недовірливе ставлення деяких теоретиків до поняття ”естетика спілкування“ демонструє інтелектуальну зарозумілість, острах ”засмітити“ чисту водицю ”філософії мистецтва“ тим, що зустрічається у повсякденному житті; суєтні спроби мовчазно взяти під сумнів те, що владно наступає по усьому фронті суспільного буття, а саме: прагнення людиною культури.

Занурюючись в традицію своїх попередників, і в першу чергу, у праці Канта, Гегеля, Шиллера, наші послідовники потрапляють у наїжджену колію ідей, що виникли в інший час, та й в іншому реформованому сьогоденні, в такий період пізнавальної діяльності, коли люди вірять у те, що треба було б осягнути розумом.

Цим частково й пояснюється обережність, навіть боязкість нашої уяви в осмисленні задач сучасності. Тим часом, оволодіння проблемами сьогоднішнього дня вимагає не менших, але набагато більших зусиль, ніж історична традиція.

Третє. Естетика як філософська наука має справу з великим класом явищ, і тому її важко ”упровадити“ в життя.

Справді, якщо вчитель скаже: ”Діти, вітайте старших“, - то дана установка зрозуміла. Якщо ж він скаже: ”Діти, вітайте старших - така традиція“, - і отут буде все зрозуміло, хоча він переводить дітей в історичну площину. Якщо почне пояснювати, з чим зв'язана історія, він перейде до ряду таких наук, як збройова справа, традиції костюма, соціологія і т.д. Якщо вчитель скаже: ”Вітаючи старших, ви демонструєте до них повагу", - до сказаного додадуться питання етики. Але ось вчителю в голову прийшло запитати: ”Діти, вітаючи старших, ви отримуєте естетичне задоволення?“ До цього питання домішується ряд складних питань, на які слід відповідати конкретно: якого вчителя учню приємно вітати, у якому настрої кожний з них знаходиться, які процеси проходять у його організмі, що приводить його до естетичного стану. А на ці питання не так просто відповісти.

Важко пояснити, що відбувається в організмі внаслідок зустрічі з бажаною чи несимпатичною людиною. Дані соціологічних і медичних досліджень свідчать, що відбувається, але що і як? Очевидно, пояснення суті естетики відносин пов'язано зі з'ясуванням купи понять. Ставлячи в такий спосіб питання, учитель разом з тим з'ясовує, який для учня має сенс вітання, яке все це має значення, нарешті, які значення варто допустити, щоб з'ясувати істину. А з'ясувати істину досить складно ще й тому, що в естетичний стан повинний прийти й сам учитель.

Четверте. Людина сама себе погано знає. Менше ніж про Арктику і африканських тигрів. Людині достеменно й невідомо, коли й при яких умовах вона прийде в стан естетичного просвітлення і яка її буде поведінка при цьому.

Пригадаймо повість ”Мікромегас“ Вольтера. ...Високорозвинена істота Мікромегас розміром у ”двадцять чотири тисячі кроків“ прилетіла на землю з планети Сиріус. Він зафіксував неабиякі розумові здібності у людей, названих ним ”розумними атомами“. На його думку, люди здатні вирахувати відстань від Сиріуса до зірки Кастор у сузір'ї Близнюків, визначити, скільки земних діаметрів укладається у відстань від Землі до Місяця. Здивований цими й іншими розумовими можливостями людей, Мікромегас раптом запитав: ”Оскільки ви маєте ґрунтовні знання про те, що знаходиться поза вами, ви, безсумнівно, повинні бути ще краще інформовані про те, що всередині вас. Скажіть, що таке душа і як утворюються у вас думки?“ На ці питання він одержав дуже суперечливі відповіді. Причому вони вразили його своєю безглуздістю, примітивізмом, від чого Мікромегас покотився зі сміху.

Подібні приклади наочно, образно пояснюють труднощі в осмисленні ідеї спілкування як засобу естетичного виховання. Разом з тим, ніхто не стане заперечувати: зі спілкування (якщо суб'єктом педагогічної діяльності виступає естетичний педагог) починається пізнавання краси людини та досліджуваних предметів, усвідомлення самого себе й своїх громадянських позицій.

П'яте. Доречно підкреслити й інше, а саме: негативний вплив ізольованості, що є наслідком заляканості, яка приводить людину у стан страху. А де поширена атмосфера соціальної ізоляції і страх - там любовне скріплення відсутнє. Це стосується як учителя, заляканого адміністрацією, так і учня, заляканого вчителем. Апостол Павло, звертаючи до послідовників віри Христової, сказав: ”Якщо я говорю мовами людськими й ангельськими, а Любові не маю, то я - дзвеняча мідь і кімвал, який звучить“.

Без живих зв'язків (а живе завжди зігрівається теплом любові) педагога з учнями останні повною мірою не здатні розкрити свої людські якості і розвинути свої творчі здібності. Тому можна з повною підставою стверджувати: естетичне спілкування є чутливим показником виховання гуманізму й становить собою найважливішу умову саморозкриття інтелектуальних, моральних і навіть фізичних якостей. Зрештою від естетики спілкування залежить успіх у навчальній і професійній діяльності, на нього можна посилатися як на фактор суспільної активності, з ним варто пов'язувати людське щастя.

Шосте. Чи відомі ці істини тим, хто планує і здійснює підготовку вчителів? Думаємо, що естетичний аспект у навчанні студентської молоді ще не знайшов належної уваги у керівників народної освіти і, тим більше, викладачів педагогічних університетів. Чим, скажімо, пояснити той факт, що в навчальних планах педуніверситетів не знайшлося місця таким предметам, як етика і естетика? Думаємо, що це чергова помилка вищих органів, а зміна пріоритетів у освіті вселяє надію, що ця помилка буде виправлена.

І, нарешті, сьоме. Не тільки від заслужених учителів і маститих доцентів навчальних закладів можна почути про мистецтво спілкування як про якийсь малозрозумілий гібрид моральності й мистецтва. Такі думки широким фронтом мандрують з газети в газету, з журналу в журнал. Естетику спілкування без зайвих натяків називають ”моральним вихованням через мистецтво“. Біда полягає ще й у тім, що якщо учитель навіть відчуває магічну силу спілкування, він найчастіше вживає практичне спілкування не більше як педагогічний прийом. Воно не складає його світовідчування, світогляд.

На жаль, на лекціях і семінарських заняттях студент не бачить і не чує живого, творчого застосування положень естетики. Та й існуюча програма з естетики залишається далекою від школи й процесу виховання. Відкіля ж, запитуємо, у вчителя з'явиться висока культура спілкування, справді людська увага до учнів, якщо його світогляд несформований у такому напрямку?

Утім, до цього питання ми будемо повертатися постійно.

Ми позначили сім моментів труднощів теорії і практики естетики спілкування. З огляду специфіки предмета дослідження, кожен педагог доповнить цей ряд своїми, що зустрічаються тільки в його середовищі, труднощами. Об'єднання вчителів у педагогічні колективи відбувається, на жаль, стихійно, і пропонуючий ”обмінятись собою“ наштовхується на такі рифи, які важко передбачити в будь-якій теоретичній схемі. І все-таки позначені моменти істотні й вимагають якнайшвидшого подолання. Цей матеріал спонукає задуматися і вчителя, і вченого педуніверситету, і керівника народної освіти про той вульгарний ідеал середини, до якого веде народна освіта, розсудлива політика нерозсудливих політиків.

З метою більш глибокого вивчення хвилюючої нас проблеми ми провели невелике за кількістю учасників дослідження. Нижче наводимо дані, отримані від студентів дефектологічного факультету Слов'янського держпедуніверситету. (Див. схему № 2).

Схема 2. Як сприяє виховна система вузу

Як видно з цифрових даних, міжособистісне спілкування викладач - студент, зовнішній вигляд студента, дисципліна і т.д. визнаються як фактор підвищення успішності й активності студента. Просліджується закономірність: студенти, що знаходяться в інституті біля трьох місяців (опитування проводилося в листопаді) ставлять свою професійну підготовку і підвищення активності в меншу залежність від спілкування. Сподіваються на адміністративні заходи впливу. Зате вони більше покладають надії на позанавчальні заходи з культури. Почувається розчарування студентів другого курсу, але вони ще сподіваються на рішучий вплив спілкування. Для нас були несподіваними результати анкетування студентів четвертих курсів. Вони показують, що відбувається згодом ускладнення відносин між викладачем і студентом, студентом і студентом.

Читач, що залишився в роздумах над цифрами, може дорікнути за те, що ми намагаємося на прикладі одного факультету й одного вузу робити якісь узагальнення. У своє виправдання нам варто сказати, що в приватних бесідах зі студентами Полтавського, Луганського педуніверситетів і студентами Донецького держуніверситету ми переконалися в тім, що маємо право на узагальнення. Якщо хто-небудь із працівників інших вузів не погодиться з нами, то його слід поздоровити: приємні винятки завжди викликають захоплення.

Наші ж дані, отримані шляхом анкетування, дуже невтішні. Педагогічний вуз слабко веде підготовку духовно-емоційного розвитку, що згодом позначиться на комунікабельності школярів, зависне проблема збагачення їх непідкупною мудрістю і непідробленою радістю, відіб'ється на розвиткові здатності спілкуватися як особливої, дуже важливої і тому важкої форми соціальної діяльності. І не треба багато проводити досліджень, щоб констатувати: більшості викладачів вузу бракує знань і технології красивого спілкування. А звідкіля взятися цій найціннішій якості? Слабко розвинена естетична культура випускника приводить до втоми від спілкування з учнями: педагог не може дати оцінку своїм здібностям і своїм домаганням, і тому настає непорозуміння навіть із хлопцями, у яких він класний керівник. Сьогодні школа гостро потребує вчителя, здатного навчити дітей естетиці спілкування, створення такої атмосфери, яка б сприяла множенню краси - добра.

Сформована практика спілкування в тій чи іншій країні переноситься на атмосферу життя педагогічного й учнівського колективу. Неправда і лицемірство панують у навчальному закладі, у якому чітко не розставлені акценти суспільних уподобань народу. Інша справа, протиріччя часу знаходяться під залізобетонною плитою адміністративних заборон, але все-таки існують, часом пробиваються назовні, як пробивається тендітний гриб через могутню товщину асфальту.

Разом з тим, у навчальному закладі, який можна назвати своєрідною духовною лабораторією великого світу, куди у свій час вступить випускник, повинен панувати свій дух. Як би ми не називали цей створений лабораторним шляхом дух - творчістю, співдружністю вчителів і учнів чи ще якимось словом, без нього неможливе шляхетне, людяне спілкування, а отже, і функціонування естетичного педагога. Такий дух утвориться з атмосфери творчих здібностей педагогів і учнів, їх естетичної свідомості і вінчається естетикою спілкування. Отже, з естетичної точки зору, педагогічне спілкування - це духовно-практичний, науково обґрунтований, життєво нічим не замінний інтелектуально-емоційний взаємозв'язок вчителя й учня, який заснований на взаємодії естетичної свідомості, естетичної діяльності і практики.

Естетика педагога як наука є конкретною формою практичної діяльності вчителя. Вдумливий аналіз теоретичних питань своєрідної і, на жаль, неопрацьованої естетичної форми спілкування дає широкі можливості педагогові ставити перед учнями глобальні виховні і навчальні задачі, на новому, вищому рівні вирішувати питання творчості.

3. Естетичний педагог у системі виховання