Естетика спілкування – закономірність педагогічної діяльності

Українське мистецтво, аналізоване в національній школі, має своєю метою розвиток художніх смаків дітей. Як уже відзначалося, художній твір завжди націлений на розвиток гуманізму й краси, його ми ставимо на перше місце у справі естетичного спілкування. Мистецтво є найвищою формою прояву духовно-практичної цінності педагогічного спілкування, тому що воно може ефективно вплинути на емоційну сторону особистості дитини. Результати творчої діяльності художника є незамінним засобом, що пробуджує складні, піднесені почуття, які позначаються на поведінці, побуті, розширюють індивідуальний досвід, роблять позитивний вплив на уявлення, погляди, смаки. Але мистецтво, як було сказано, є незамінимим засобом пробудження творчих можливостей особистості, формування її інтелектуальних здібностей. Воно може сприяти продуктивному розвитку творчої уяви, гнучкості мислення дітей. І не лише це. Воно може лікувати, впливати на психічний стан. Живопис зміцнює ”віру в себе“, особливо у важкі моменти, коли переслідують одна за одною невдачі у вирішенні складної творчої задачі.

Фахівці стверджують, що діти досить рано виявляють інтерес до яскравих предметів, до незвичайних розповідей та захоплюючих казок. Вони й самі творять - малюють, фантазують, ледь опанувавши елементами розмовної мови, грають. Л.С. Виготський зауважував, що здатність до художньої творчості виявляється раніше, ніж до наукової, технічної й інших видів людської діяльності. Причину такої обставини він знаходить у нахилі дітей до гри. Гра, на його думку, служить підготовчою сходинкою художньої творчості. ”Гра дитини, - пише Л.С. Виготський, - не є простим спогадом про пережите та творчою переробкою вражень, їх комбінування і побудова з них нової дійсності, що відповідає запитам і потягам самої дитини, таке ж прагнення дітей до творчості є такою ж діяльністю уяви, як і гра“. Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте. М., 1967. - С.7. Мистецтво ближче до гри у порівнянні з наукою. Тому естетичні почуття від рішення математичних задач приходять до людини набагато пізніше, а можуть і взагалі не приходити. Уся справа в цілеспрямованості особистості, у її здатності до гри.

Розглядаючи мистецтво та науку, предмети гуманітарного й природничо-математичного циклу з погляду форм спілкування, варто мати на увазі одну дуже примітну обставину, на яку рідко звертають увагу дослідники. Естетичне відношення має надособистісний характер, воно виражає родове значення, родові почуття. Що ж стосується художнього відношення, то воно позначено особистісними характеристиками, що виводить на індивідуально-неповторне відношення.

Душа живої людини скоріше знаходить контакт із душею ”художньої людини“ саме в тім розумінні, що вигадана особистість більш ”облаштована“ для ауто-комунікації, внутрішньої переробки самого себе. Естетичний, художній розвиток особистості залежить від смислового рангу повідомлення, яке художній твір несе дуже високо. Однак, воно не повинно бути занадто високим, а таким, котре могло б вступити в контакт якщо не на рівних, то майже на рівних. При ”зустрічі“ внутрішнього світу реальної людини та героя художнього твору повинні враховуватись особистісні цілі, змісти, задачі світу спілкування кожного з них. Тому будь-який образ класичної літератури учень сприймає ”тепліше“, ніж образ математичних рівнянь. Герої Є.Гуцала об'єктивно виражають реальне життя, у якому суб'єкт шукає відповідь на вічні питання буття: ”Що таке людина? Навіщо вона живе і куди вона йде?“ Тобто інтереси реальної особистості й інтереси ”художньої людини“ збігаються. От чому реальна людина шукає спілкування, часом дружби з вимислом художника: кожний з людей знаходить родинну душу, нехай навіть у кораблях думки. Від читача, що був уважний до нашого попередньому тексту, не вислизнула одна дуже виразна ідея. Естетична потреба, з огляду на її всезагальність, ширше художньої потреби. У цьому сенсі добре підготовленому учню легше прищеплювати естетичний смак на заняттях природничо-математичних дисциплін. Адже механізм сприйняття естетичної потреби набагато простіший, тому що остання покликана задовольняти не тільки духовні, але й матеріальні інтереси особистості.

А з іншого боку, зазначений механізм сприйняття сутужніший, тому що утруднена технологія "споживання" математичної формули. Особливо назване порівняння очевидне у визначенні естетичної цінності. Художня цінність не має аналога: блюзнірським виглядає твердження про те, що ”Воскресіння“ вище ”Анни Кареніної“. У той же час естетичне допускає порівняльну оцінку. Така оцінка ґрунтується на порівняльних характеристиках предметів і явищ того об'єктивного світу, який відбитий у підручниках і який оточує кожного з нас.

Отже, наведені в цьому параграфі численні свідчення вчених показують нерозривність творчого мислення в процесі пізнання дійсності. Стосовно нашої теми доречно відзначити, що зміст підручників - не знання, а певна інформація. Ставши надбанням учня, актуалізуючись у його свідомості, ця інформація стає знанням, умінням, навичкою. Знанням не тільки законів природи, але й знанням людини, яка відкрила ці закони. Умінням застосовувати ці закони в ім'я високої суспільної мети, набувати навички заради самоствердження та й інших цілей.

Гуманізувати природничо-математичну освіту - це включити знання, уміння й навички у сферу всієї життєдіяльності учнів, у тому числі й у сферу спілкування. А це стане можливим, якщо в алгебрі естетичний педагог буде знаходити гармонію, а в гармонії - алгебру. У випадку, коли краса знань, умінь і навичок поставлені в контекст спілкування, вони набувають активної форми в естетичному розвиткові особистості.

5. Педагог - природа - учень

У запропонованій системі естетичного виховання (таблиця №3) у нас на першому місці стоїть мистецтво. І це закономірно. Через художні образи, що мають величезну творчу силу, педагогу порівняно легко налагодити спілкування з учнями, адже краса у творі мистецтва ”відібрана“ і в готовому вигляді подається на суд реципієнта. Очевидно, з цієї причини мистецтво стало символом естетичного, його таємною сутністю, хоча це не завжди так.

Хто знайомий з історією естетичних учень, той пам'ятає, що споконвіку не мистецтво мало чільну роль у формуванні естетичних почуттів людини. Така роль відводилася обробці природи людьми, тобто праці й самій природі. Естетичне освоєння світу завжди проходить через освоєння його природних закономірностей, встановлення структурної рівноваги предметів, які й створюють загальну картину розумної урівноваженості буття. Предмети, що є розмірними, що мають пропорційні форми, завжди привабливі та співвідносяться з ідеями порядку й досконалості. Зовнішня принадність у своїй основі раціональна й викликає почуття прекрасного. Як показують матеріали, які постійно знаходяться при розкопках, почуття симетрії, гармонії, пропорції були властивою рисою перетворюючої діяльності первісної людини. Виявляється, що в її світогляді почуття краси й почуття споживацького ставлення до природи несумісні.

Нині в усьому світі загострена екологічна ситуація показує, що природа не тільки була, але є і буде до кінця таким феноменом, де перехрещуються всі сторони людської діяльності, і тому вона бере безпосередню участь у ”обробці людини“. Висловимо навіть таку ”непричесану“ думку: офіційно пропагандована й підтримувана адміністративно-командною системою так звана зрівнялівка суперечить принципу природи, у якій закладена, як життєстверджуюча тенденція, нерівність. І важко знайти в мистецтві такий яскравий і переконливий приклад, як приклад розвитку природного середовища, щоб показати учням потребу й неминучість демократичного способу життя, гуманістичного розвитку природи та суспільства.

Через те сприйняття природи пов'язують з проявом гуманістичної сутності людини, з її суто естетичним чинником, називаючи духовним банкрутом того, хто глухий і сліпий до пишнот природних явищ, хто не виявляє об'єктивного існування природно-прекрасного.

Отже, неодмінною умовою для отримання витонченої насолоди при спогляданні прекрасних і піднесених явищ природи є вміння спостерігати, зіставляти, оцінювати, приміряти складові елементи гармонійно єдиного цілого. А це з необхідною очевидністю свідчить: отримати насолоду від природних явищ стає можливим не тільки тоді, коли людина бачить її багатства, гармонійну цілісність, але й, головним чином, коли визначає відносини: ”я“ як частина природи - природа (як ціле стосовно частини).

Сутність спілкування: педагог - природа - учень дуже різноманітна. На нашу думку, ми найчастіше упускаємо можливість показати дітям, що природа просто красива. Що природу варто любити ніжно й зворушливо. Що природа складає основний фонд таланту людського. Що варто виробити особистісне, так би мовити, щиросердечне розуміння кожного дерева й кожної квітки. Може, це звучить трохи сентиментально для підлітка, але якщо він не відчуває бoлі тварини чи рослини, то буде байдужим і до болю людей. Без естетичного ставлення до природи не може виявлятися моральне почуття.

Сутність спілкування: педагог-природа-учень полягає, головним чином, у вихованні почуття дбайливого ставлення дітей до природного cеpeдовища, в усвідомленні того факту, що в перетворюючій діяльності людина керується законами природи, шанує її регламентації. У цьому й полягає творчий підхід до явищ природи. Навчити естетичному ставленню до природи дитяче та юнацьке покоління - значить навчити багато чому, насамперед - творчості. Тому естетичний педагог постійно підкреслює, що люди є не володарями природи, а її складовою частиною. На лоні природи відбувається ліплення людських здібностей, тому що кожна зі здібностей є однією з сил природи, її плоті й крові, ми належимо їй і знаходимося усередині неї. Людина дійсно кожною клітинкою належить природі. Але незайве нагадати ще й те, людська природа відмінна від природи будь-якої живої істоти. Людську сутність природи кожного з людей відрізняє все те, що ми вкладаємо в поняття духовності, на формування якої дуже впливає цілеспрямована виховна дія.

Естетичного педагога не може не дивувати та довільність, яка панує в програмах при існуванні проблем Чорнобиля, парникового ефекту, Кіотського протоколу. Парадоксом нашого часу є й те, що навчальна програма не враховує природу дитини й не змінюється разом з її фізіологічними змінами, зміною в її психіці. Але як тоді повинна змінитися природа людини, щоб менш ніж за тридцять років скоротити уроки літератури середньої школи більш як на сто п'ятдесят годин! І хіба тільки літератури? За підрахунками фахівців, гуманітарні предмети скорочені в школі на третину. Задумайтеся, чи відаємо ми про те, що вчиняємо?

Я.А.Коменський. ”'Материнська школа'“, 350 років тому. ”Основи арифметики, - пише великий чеський педагог, - можна закласти тільки на третьому році, коли діти почнуть рахувати спочатку до п'яти, а згодом до десяти чи, принаймні, почнуть ясно вимовляти ці числа, хоча й спочатку вони не розуміли, що це значить. Потім вони б самі могли помітити, для якої мети служить цей рахунок. Якщо на четвертому, на п'ятому, на шостому році вони навчаться рахувати один за одним до двадцяти й швидко розрізняти, що сім більше від п'яти, п'ятнадцять більше від тринадцяти, то цього буде досить. Яке число парне і яке непарне, вони без усякого зусилля зрозуміють з гри, що ми називаємо ”пара - непара“. Вправлятись в арифметиці далі буде даремно і навіть шкідливо. Адже ніщо з таким трудом не сприймається нашим розумом, як число“. Каменский Я.А. Избр.пед.соч. у 2-х т. Т.1. М.: Педагогика, 1982. - С.226. (Підкреслено нами - А.Ф.). Найбільш природною для розвитку дитини Я.А. Коменский вважає музику. ”Музика для нас, - пише великий педагог, - справа найбільш природна... Потроху в цьому дітям потрібно йти назустріч, щоб їхній слух і серце тішилися співзвуччям і гармонією...“. Там само.

І.Г.Песталоцці. ”Лебедина пісня“. 150 років тому. ”Сукупність засобів мистецтва виховання, застосовуваних з метою природопоміркованого розвитку сил і задатків людини, припускає якщо не чітке знання, то у будь-якому випадку живе внутрішнє відчуття того шляху, яким йде сама природа, розвиваючи і формуючи наші сили“. Песталоцци И. Г. Лебединая песня // Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. М.: Просвещение, 1981. - С.305.

Відповідно до теоретичних положень автора ”Лебединої пісні“ педагог повинен наполегливо слідувати прагненням дитини, які обумовлені природними даними й які настільки відрізняють людей один від одного, наскільки відмінні їхні задатки. Але всі людські сили, продовжує І.Г.Песталоцці, ”випливають з єдності людської природи і тому при усьому своєму розходженні тісно й глибоко між собою пов'язані.“І далі швейцарський педагог-демократ, теоретик народної школи, розвиваючи свою думку, знаходить істину в прагненні до гармонії, до того природопоміркованого формування, що захоплює людину - його ”серце, розум і руку“. ”Власне, - читаємо в І.Г.Песталоцці, - тільки завдяки гармонії і рівновазі, що зберігаються ними при природопоміркованого їхній спільній присутності в людському роді, вони і є для нього справді і цілком природопоміркованими і сприяють формуванню людини“. У нас немає можливості більш повно розкрити педагогічну концепцію І.Г. Песталоцці. Але навіть з коротко сказаного, ясно видно: естетичний педагог не може не керуватися положеннями, що були проголошені півтора сторіччя тому.

Академік АН СРСР Ляпунов О.О. 50 років тому під час обговорення нових шкільних програм: ”Якщо в кого-небудь виникне питання про завантаженість школярів і про нестачу шкільного часу, то я запропоную йому покласти на стіл шкільні підручники й обов'язкові навчальні посібники з історії і літератури. Думаю, що розумний стиск цієї стопки дозволить знайти час для математики.“ Ляпунов А.А. О роли математики в среднем образовании. В сб.: Математическое образование. М., 1959. - С.154.

Точка зору О.О.Ляпунова перемогла, тому що поширення технічних знань легше пробиває собі дорогу, розвиток науки й техніки обіцяв великих матеріальних вигод. Що ж стосується мистецтва, так воно прямо не зв'язано з першими життєвими потребами людини й тому породжує, користаючись вираженням Ґете, ”'копательство“. Які підсумки? Зникла імперія, її криза, здебільшого, економічна. Знизилась моральність, культурні надбання.

Так, у нас школа зорієнтована, в основному, на засвоєння природничо-математичних дисциплін. Але хто-небудь з наших великих (і не дуже), але дуже шановних академіків відповів на запитання: як маніпуляція навчальними програмами позначається на розвитку людської природи? Ми не відповімо на це питання і ніхто не відповість, тому що ніхто серйозно ним ніколи не займався і сьогодні не займається.

Порівняльний аналіз систем естетичного виховання різних країн землі показує, що немає у світі такої іншої країни, де б у такому мізерному обсязі і так некваліфіковано викладалися б музика й малювання. Ми вже соромливо замовчуємо про те, що таке викладання літератури, яке рекомендує методика, теж мало що дає для естетичного вдосконалювання. Варто уважніше придивитися і можна переконатися в тім, що художнє слово викладається за тими ж методичним принципам, що й математика.

Який вихід?

Дійсний член Академії наук СРСР Б.К. Кедров біля 30 років тому сказав за ”круглим столом“ журналів ”Питання філософії“ і ”Питання літератури“: “... У ході виховної роботи співвідношення літератури і мистецтва з тим, що дає наука і техніка, полягає в тому, щоб усі сили і головну увагу направити на рішення більш важкої задачі, а саме на те, що сутужніше піддається впливу виховної діяльності - на вироблення духовних потреб… Тому, якщо раніш наголос робився на науку і техніку, то зараз варто було б перевести наголос на мистецтво й літературу. Щоб не виріс гарний інженер, гарний працівник, що цілком задоволений тим, що він добре заробляє, що в нього є автомашина і т.ін., а достатньо розвинутих духовних потреб у нього не буде“. Вопросы литратуры. 1976, № 11. - С.29.

Читач, напевне, помітив розходження концепцій Я.А. Коменського і І.Г. Песталоцці - з одного боку й А.А Ляпунова і Б. Кедрова - з іншого. Перші виходять із природи дитини, другі - з потреб дня. Перші - помірковані, другі - войовничо непримиренні, готові в будь-яку хвилину знову пустити атакуючі стріли. Варто помітити в цьому зв'язку, що думка про пріоритет художньої і технічної освіти помилкова у своїй основі. Ми не можемо применшувати значення ”точних наук“ - завдяки їхньому широкому вивченню в школі й широкому застосуванню в суспільній практиці людство має більш високу продуктивність праці, що дає можливість не тільки забезпечити населення різноманітними товарами, але й вивільняє час для освіти, дозвілля. Тому людство не може відмовитися чи значно применшити математичну й технічну освіту. Мабуть, розумно вести мову про ”гуманізацію“ технічної і математичної освіти, про те, щоб ”просочити“ її естетикою. Природа людини, особливо в її юному віці, вимагає емоційного забарвлення навчальної діяльності. Ігнорування естетичного виховання в навчанні школярів, як чогось несерйозного, що відбирає тільки час, є очевидним теоретичним прорахунком і жорстоко помщається за себе на практиці.

Сьогодні ми, по-дружньому поклавши руку природі на плече, повинні повертатися й повертатися до теорій тих учених, які ще й гадки не мали про глобалізований світ. Вони, ті вчені минулого, були ближче до природи, училися в неї великому мистецтву будівничої гармонії і тому мали те втрачене нами почуття природодоцільності, яке сприяє формуванню всебічно розвиненої особистості. Наша далекість від природи породила особливу систему соціальних структур, готову своїми бюрократичними жерновами перемолотити всякого, хто прагне виявити свою самобутність, вона, соціальна структура, стандартизує відносини до іншого, не виключене, до найближчої людини та, як правило, навіть до самої себе. Усе це мав на увазі і І.Кант, на думку якого наша невелика планета Земля і людство є єдиним і неподільним організмом. Якщо мислити по-іншому, то все скінчиться заспокоєнням на загальному цвинтарі людства.

У педагога завжди є можливість ”накотити“ на свідомість учнів лавину інформації грубого ставлення людини до природи, пристосування її тимчасовому споживанню. Так, сьогодні людство нагромадило сили, здатні знищити природу. На жаль, у педагога є підстави намалювати трагічну картину перспектив ХХІ століття. Землі, про яку говорять як про колиску всіх живих істот, пов'язаних з нею своїм життям, загрожує не стільки катастрофа терористичних воєн, людство вже потерпає від катастрофічного зниження кисневого балансу атмосфери, забруднення ґрунту. Порушення динамічної рівноваги біосфери, що веде до прогресивного розвитку кризових ситуацій, ставить під сумнів нормальне життя на землі всіх біологічних істот, у тому числі й істоти мислячої.

Зі збільшенням могутності людини природа виявилася істотою тендітною і витонченою. Її втрати нерідко бувають безповоротними. Зникли з вини людини багато видів тварин, рослин, птахів - їх уже не повернеш. Зміліла ріка - які гроші не вкладай в очисні спорудження - мало чим допоможеш. Але ж зникнення сотень тварин і порушення водяного балансу землі збіднює людину як духовно, так і матеріально.

Естетичний педагог не виконає свою високу виховну функцію, якщо не розкриє учням тісний взаємозв'язок природних (естетичних) властивостей предмета та його соціально-економічних функцій. Такий зв'язок він може проілюструвати, користаючись прикладом про коштовності, властивості золота й срібла.

Коли в нашій літературі мова заходить про естетичні властивості природи, то, як правило, звертаються до прикладів минулих століть. Усе це правильно - минулого забувати не можна. Але в ланцюзі минулого й сьогодення повинно бути присутнє й майбутнє. А майбутнє вимагає не обмежуватися земними явищами. Життя в діалектичному його змісті виступає явищем космічним. Це варто мати на увазі при вирішенні питань, які ми порушуємо у даному дослідженні.

Навіть деякі, позначені вище фрагменти показують, наскільки нескінченна ідея виховання засобами природи. Дії педагога, об'єктом праці якого виступає ”жива і мисляча матерія“, неминуче пов'язані з проблемою естетичного виховання. У випадку, якщо таке виховання відсутнє, виховується споживач, односторонньо розвинута особистість. Тому досліджуваний предмет має таку високість і святість, що педагог просто не має права не знаходити в ньому піднесене - інакше розмова про природу перетвориться в балаканину, порожнє місце. Порожньому просторікуванню ніколи не вірив, не вірить і сьогодні інформований учень.

Естетичному педагогу важливо також мати на увазі, що його виховні засоби диктуються необхідністю охорони не тільки зовнішнього середовища. У часи глобалізації природною потребою гостріше стає охорона, так би мовити, внутрішнього світу людини, в якому визріває індивідуальна система естетичної діяльності. Техніка сама по собі не може переступити межу добра і зла, красивого й потворного. Кожним її кроком керує людина, і виховати її, управителя гігантської сили, у дусі красивого ставлення до природи - значить справді бути на шляху естетичного розвитку.

Іншими словами, життєво важливі проблеми навколишнього середовища, осмислені на рівні технічної науки, повинні пройти свою апробацію і через поняття естетичні, тому що, як іронічно зазначив В.В. Маяковський, якщо на техніку не надягти естетичного намордника, вона покусає все людство.

Краса в природі об'єктивна, і в той же час її пізнання здійснюється в результаті суспільної практики, що вимагає і теоретичного аналізу, чіткої вказівки на ті заслуговуючі уваги елементи естетичного змісту, що дають своєрідне забарвлення складній і різноманітній системі: людина - природа - людина. У цьому ключ до часто вживаного поняття: розумний підхід до природного середовища, у цьому й засторога - не упускати почуттєвої сфери, формувати естетичні погляди засобами природи. І того фермера, що миє промаслений трактор у водоймі, і того будівельника, що заради особистого спокою намагається здати новий завод без очисних споруджень, і школяра, що ламає ще не зміцнілі деревця. У частини людей, на жаль, немає твердих переконань про те, що природа, будучи єднальною ланкою між людьми, є тим камертоном, під який налаштовується і високий гуманізм, і ступінь культури, і поняття краси.

Мова йде ще й про перебудову свідомості тих батьків, для яких природні явища самі по собі ще не забезпечують естетичного до них ставлення. До людей, які у свій час були позбавлені естетичного впливу, використовуються заходи правового впливу. Конституція України та поточне законодавство докладно регламентують обов'язки й відповідальність громадян з природоохорони. Що ж, держава є держава. Колись Володимир Соловйов дотепно зазначив, що держава існує зовсім не для того, щоб життя перетворити на рай, а для того, щоб перешкодити йому остаточно перетворитися на пекло.

На нашу думку, естетичне ставлення до природи ніби фокусує суспільну орієнтацію особистості, її загальний розвиток, предметно обумовлену почуттєву діяльність. Саме навчальний заклад може сформувати емоційне ставлення до природного середовища в тієї багатомільйонної армії молодих людей, що через певний час стануть і робітниками, і фермерами, і міністрами. Чи не тому в даний час природоохоронна освіта здійснюється в школах різних країн світу. В Україні навчальні плани й позаурочні заходи, на жаль, не поставлені в контекст усієї діяльності школи з естетичного виховання.

Краса в природі об'єктивна, але вона не завжди виступає як краса, якщо не звертати увагу учнів на фарби весняних сходів, голубизну лісової далечіні, захід сонця. Для духовного розвитку людини естетичне ставлення до світу є об'єднувальною ланкою між теорією і практикою. Світ треба пояснювати, змінюючи його, і змінювати, пояснюючи, те й інше - естетична інтерпретація ставлення до світу.

Історія педагогічної думки в кращих її досягненнях говорить про те, що природа є могутнім засобом естетичного розвитку. Якщо обмежитися вітчизняними прикладами, то варто звернутися до творчості К.Д. Ушинского. Це ім'я і сьогодні залишається зразком живого зв'язку теорії і практики виховання засобами природи. ”Природа, - писав К.Д. Ушинський, - є один з могутніх агентів у вихованні людини, і найретельніше виховання без участі цього агента завжди буде відзиватися сухістю, одноманітністю, неприємною штучністю“. Ушинский К.Д. Педагогическая поездка по Швейцарии. - Собр.соч. М., 1948. Т.3. - С.140. І хоча природа, як відомо, не ставить перед собою мети виховання, усе-таки прекрасний ландшафт, на глибоке переконання К.Д.Ушинського, має такий величезний виховний вплив на розвиток молодої душі, з яким важко суперничати впливу педагога.

Цілком природно, досліджувана проблема знайшла своє логічне продовження в роботах А.С. Макаренка, В.О. Сухомлинського. Наші співвітчизники довели, що естетичне виховання є процесом сутнісного становлення і розвитку людини, безпосередньо пов'язаного з умінням педагога розкрити красу природи. Ніщо інше, як природа, здатна привести в емоційний стан людину. Більш того, відсутність жвавості, емоційності, атмосфери піднесеності варто шукати в невмінні педагога акцентувати увагу дітей на миттєвостях природної краси. Цілком закономірно ставити дитячу емоційність у пряму залежність від здатності спілкування з природою.

У системі всебічного розвитку особистості В.О. Сухомлинський надавав особливу роль естетичному вихованню за допомогою природних явищ. Він розумів природу як систему зв'язків і відносин взаємообумовлених явищ, сукупність форм руху матерії. Звідси й необхідність зробити природу самою суттю життєвого середовища: ”Важливою метою всієї системи виховання я бачив у тім, щоб школа навчила людину жити у світі прекрасного, щоб вона не могла жити без краси, щоб краса світу творила красу в ньому самому“. Сухомлинский В.А. О воспитании. М., 1973. - С.172. Дуже цікаво й тонко помічено: почесне завдання педагога полягає в тім, щоб людиною "присвоїлась" гармонійна єдність світу природним і соціальним феноменом.

На нашу думку, педагогічна література слабко націлює своїх читачів на виховання діяльного ставлення дітей до природного середовища. Але ж тільки шляхом активної естетичної діяльності визначаються істинно гуманістичні відносини до начала всіх начал. Залучення учнівської молоді до творчої роботи з перетворення природи - це, по суті, залучення її до естетичної діяльності. Одні тільки заклики: ”Не ламайте дерева“, ”Любіте тварин“ і ін., не підкріплені діяльністю, мало чи майже нічого не дають. Необхідно поставити перед учнями конкретну задачу: ”Посади вишню“, ”Вирощуй кроликів“, і тоді в процесі господарювання народжується естетичне почуття. А то нерідко буває: за всіх часів засуджуване зубріння закриває можливість для естетичної насолоди від реальної дійсності. На заняттях з ботаніки, скажемо, учитель може почути вичерпну відповідь про прикмети тієї чи іншої рослини. Проте дана обставина не означає, що учень здатний відрізнити цю рослину від інших у природних умовах. Проти формального вивчення природи виступав ще Ян Амос Коменський: ”Потрібно учити так, щоб люди, наскільки це можливо, здобували знання не з книг, але з неба і землі, з дубів і буків, тобто знали і вивчали самі речі, а не чужі тільки спостереження і свідчення про речі“. Каменский Я.А. Избр. педагогические сочинения. М.: Учпедгиз, 1955. - С.277. Варто виділити ще один аспект проблеми. Природна краса може впливати тільки на суспільну людину. Іншими словами, чим більш людяний суб'єкт, тим глибше впливає на його світогляд краса природи. Повсякденний життєвий досвід переконує: природа бере участь у естетичному вихованні, коли молода людина ”співпереживає“ природному явищу, коли вона сприймає ”біль“ зломленої яблуні чи зів'ялої троянди, і така співучасть збуджує внутрішні сили на боротьбу зі злом.

Отже, краса природи здатна розвинути та наповнити новим змістом поняття про красу людини. Красивий пейзаж, чи красива тварина, чи красива квітка морально очищає, додає нові сили, наповнює серце любов'ю. Краса природи творить складну структуру людської чутливості, впливає на всебічний розвиток особистості, забезпечує її своїм багатством.

На наш погляд, діяльність естетичного педагога повинна носити двосторонній характер. З одного боку, педагог спонукає учнів до діяльного ставлення до природи, а з іншого боку - домагається, щоб ця діяльність була усвідомлена й формувала активну життєву позицію. Саме нерозривний зв'язок названих сторін і забезпечує успіх діяльності вчителя в процесі виховання естетичних почуттів у процесі спілкування з природою. Варто мати на увазі: у процесі спілкування з природою в учнів можуть формуватися естетичні почуття і стихійно. Таке трапляється, коли природа виступає джерелом будь-якої форми діяльності. Проте це не означає, що природні явища, навіть за певних умов, здатні автоматично брати участь у формуванні естетичних почуттів. Наприклад, при посадці квітів на шкільній клумбі беруть участь діти всього класу. Деякі з хлопців активно носять воду, з любов'ю роблять лунки і т.ін. Але трапляються випадки, коли ці ж активні хлопчики у вечірню темряву можуть зірвати зелені насадження чи потоптати розсаду.

Цілком очевидно, навіть у цілеспрямованій педагогічній дії присутній стихійний елемент, якщо ця дія не обумовлена ансамблем інших виховних заходів і, насамперед, прагненням виробити емоційне ставлення до природного середовища. Учитель має можливість звернути увагу на такі якості природних явищ, що відповідають людській потребі в досконалості й упорядкованості зовнішнього середовища: симетрію, пропорцію, домірність, доцільність форми, неповторність і ін. Так, при визначеній педагогічній спрямованості природа стає суб'єктом естетичного виховання. З огляду на різноманітність природа сприяє комплексному підходу в організації усіх видів діяльності учнів. Тому можна на певній підставі стверджувати, що робота з естетичної орієнтації на природу можлива (та й неминуча) на всіх заняттях, що проводяться в школі, ПТУ, технікумі, вузі. В естетичному змісті природи педагог бачить художній аспект, і це нам уявляється закономірним: цілісність предмета природи багато в чому нагадує художньо-образну цілісність мистецького витвору.

От чому естетичну орієнтацію на природу охоче за все здійснюють засобами мистецтва. І тут, звичайно, теж потрібний творчий підхід. Вихователь дитячого садка Комісарова Г.К. з м. Харкова розповідала автору наступне: ”Пам'ятаю, як вранішньою весною зайшла вчителька літератури до нас, восьмикласників, і запропонувала в перші хвилини уроку подивитися у вікно і послухати весну“. Читач уявив собі дітей, слух яких наповнений співом птахів, шумом зеленого листя. І подумав: у нас на уроках обов'язково чи вчитель, чи учень повинен говорити - “нести інформацію“. А чи завжди треба говорити? Хіба в мовчанні не може встановлюватися спілкування вчителя й учня, коли зріє думка й ускладнюється почуття? От послухайте далі оповідачку з Харкова. ”Після паузи вчитель попросила розповісти про те, де кожний з нас думкою перебував, що встиг відчути. У мене якось сам по собі вийшов вірш: ”Весенняя капель меня заворожила, // Мелодиею волшебной меня заговорила, // Как будто в дивной сказке сейчас я побывала. // И среди фей-волшебниц весну-красну узнала“... Я не стала поетесою, але саме після цього випадку зовсім по-іншому сприймаю природу. Вірші про природу й сьогодні пишу. Для себе. І, звичайно, вони досконаліші“. У міській школі особливо плідний вплив мистецтва: змальована художником дійсність сприймається учнями значно легше, ніж та натуральна, в якій ще треба знайти красу.

Цілком закономірно, для кожного шкільного заняття природа є невичерпним джерелом естетичного впливу. Учитель історії, скажімо, чимало відшукає в природі фактів, що безпосередньо стосуються історичної закономірності розвитку людини й суспільства: споглядання природи завжди викликає асоціацію з людським життям. ”Прекрасне - є життя“, - говорив Н.Г. Чернишевський. Життя суспільства - це головний зміст історії. У союзі з природою історія являє собою великий матеріал для виховання естетичних почуттів учнів. Отже, краса природи формує не тільки моральну, естетичну свідомість, але й, що дуже важливо, політичну свідомість особистості. На фоні рідної природи формується національна ідея, патріотизм, почуття до рідної землі.

При здійсненні ідеї естетичного виховання засобами природи серед навчальних дисциплін варто особливо виділити уроки праці. Колективи навчальних закладів вимагають більш глибокого осмислення питання обробки природи людиною й у зв'язку з цим формування естетичних почуттів. Як відомо, одна з основних ідей школи - прилучити учнів до продуктивної праці, створивши умови для виховання готовності змінити раніше існуючу ”гру в працю“ на повноцінну участь дітей у виробництві. Тому сьогодні треба повернутись до існуючої раніше ідеї і у законодавчому порядку закріпити на підприємстві шкільний цех, створивши необхідні умови для продуктивної праці. Це дасть можливість не тільки комп'ютеризувати, а й політехнізувати шкільну працю, безпосередньо наблизити її результати до запитів глобалізованого суспільства. Усе це говорить про те, що наближення до життя шкільної праці не означає віддалення від безпосереднього природного матеріалу. Повсюдно побудована у шкільній практиці механічна, ремісницька праця сьогодні вже не виховує творчого працівника, змінилися й естетичні орієнтири. Якщо дітей буде оточувати промислова архітектура, а користуватися будуть заводським устаткуванням, то їх естетичні смаки будуть формуватися на основі промислової естетики.

Цілком закономірно, природа, як естетичний феномен, у всій своїй повноті та визначеності виступає на уроках математики, фізики, астрономії й ін., тому що в задачу цих предметів входить вивчення явищ самої природи. Перераховані предмети математизують, кібернетизують, структурують, комп'ютеризують природні явища, тобто в пошуках істини формалізують приголомшливу розмаїтість життя. От чому естетичний педагог, розкриваючи ту чи іншу теоретичну модель, завжди намагається воскресити дух самої природи. Він вказує учням на найунікальнішу здатність ученого втілювати красу природи у формулу - цю сконцентровану істину, демонструючи тим самим свою не менш унікальну здатність прочитати цю красу - істину в математичних формулах. Іншими словами, краса природи може відбиватися в красі істини. І навпаки: у красі істини закодована краса природи.

Як ”розплутати“ цю ”закодовану“ красу? В арсеналі естетичного педагога є чимало засобів, найнадійнішим з яких виступає мистецтво. Наприклад, розповідаючи про резонатор Гельмгольца, педагог може використовувати доробок А. Вьюркова ”Пустир“. Це забере небагато часу й ”окупить“ себе.

Якийсь Іван Павлович найняв артіль мулярів для спорудження будинку, однак виплатив їм тільки частину платні, був жадібний до божевілля. Але жадібність була заслужено покараною: у будинку квартиронаймачі жити не могли - їх лякав таємничий домовик. Навіть городові, що взялися за вигнання нечистої сили, утекли:

- Так точно..., - тремтячи від страху доповідав черговому старшийй, - Своїми очима бачив, ваше благородіє!.. Голова в нього - у! Хвіст і роги - у!

Наступив термін сплати відсотків, грошей не було. Іван Павлович потрапив у боргову в'язницю. І тільки через багато років один будівельник розкрив секрет таємничого домовика: ”Це тебе, брате, Іване Павловичу, муляри підвели. Вони тобі в стіни пляшки порожні заклали, вітерець в них гудів“.

Далі вчитель говорить, що звукові властивості порожніх судин відомі давно. У театрах греко-римської античності глиняні судини використовували для посилення голосу акторів. Велике практичне застосування в акустиці мали так звані резонатори Гельмгольца - порожнини з кулястою чи пляшковою формою з довгим горлом. А потім учитель переходить безпосередньо до пояснення такого явища природи, як резонанс. Подібні приклади мають на меті викликати естетичну активність учнів, допомогти розпізнати причинно-наслідкові явища між предметами та менш усього служити розважальною ілюстрацією.

Сила таких прикладів полягає в тому, що художній і науковий образ знаходяться упряженими до одного воза. Спільно, шляхом проведення експерименту і словесної інформації досліджуване явище набуває об'єктивно-суб'єктивної конкретності. На грані художнього і наукового образу виникає поняття закономірності розвитку природи й суспільства, їхнього гармонійного зв'язку та взаємозумовленості. Осягнути все це дуже важливо. Вивчаючи предмети природознавчого циклу, учні прилучаються до розуміння теорії гармонійного регулювання відносин людини до природного середовища, його перетворення відповідно до потреби людини і власною сутністю того середовища. До того ж процес виникнення органічного життя, як відомо, був теж процесом розвитку складних гармонійних співвідношень між найпростішими елементами. Якщо на уроках літератури вчитель розкриває естетичний зміст природи через образну систему того чи іншого художнього твору, то на уроках біології він може показати складні гармонійні співвідношення між найпростішими елементами.

Говорячи про труднощі вченого в осмисленні й концентрованій передачі природної краси, ми разом з тим повинні зазначити, що поету це зробити зовсім не легше. В.О. Жуковський не один раз скаржився, що йому доводиться вживати слова, букви, перо та чорнило для опису прекрасного. Тому він пробує своє перо в графіці, щоб описати природну красу, береться за пензель. Але й тут можливості художника обмежені. ”Природа, - пише вчитель О.С.Пушкіна у статті ”Подорож по Саксонській Швейцарії (1821р.),- щоб заполонювати і дивувати своїми картинами, вживає крутизну гір, зелень дерев і лугів, шум водоспадів і струмків, сяйво неба, бурю і тишу, а бідна людина, щоб висловити враження, вироблене нею, повинна замінити її різноманітні предмети одноманітними чорнильними карлючками, між якими, часто буває, набагато сутужніше добратися до змісту, ніж між стрімчаками і прірвами до прекрасного виду“. Див.: Рисунки русских писателей ХVІІ-начала ХХ века. Автопортреты, портреты, пейзажи, шаржи, баталии, плакаты, зарисовки, калиграфия, фигурные стихи, книжная графика. М.: Советская Россия, 1988. - С.61. Природа, залишаючися байдужою до людського життя, холодною до її естетичних переваг, дратує його тим, що він не може з неї вийти, не в силах звільнитися від її могутності. А звільняючись від природи, людина стає безпомічною, тому що найбільша складність її організму залишається існувати тільки доти, допоки все в ній взаємозалежно між собою і пов'язано з тими умовами, що її оточують. Зазначені зв'язки і є запорукою життя на землі, а все, що протистоїть цим життєвим, природним факторам, є смерть. Чи не та це гармонія і чи не те порушення цієї гармонії, про які говорять естетики? Чи не тут криються основи того, що з естетичної точки зору тлумачать як прекрасне й потворне?

Педагог, замислюючись про прекрасне в природі, не може випустити з уваги доцільність. Надихаюча на чарівні вірші стрункість дівочого стану свідчить, крім усього іншого, про її здоров'я. Історія науки багата прикладами тонких спостережень, що вказують на пряму залежність життєздатності природного явища з красою. Естетичний педагог у своїх роздумах може зупинитися на такому факті.

Російський художник А.М. Васнецов, що займався так само і природничими науками, робив цікаві спостереження над тим, як у природі красиве пов'язано з доцільним і життєдайним. Він зауважував, що естетичне задоволення, одержуване від симетричних урівноважених форм, поєднане з тим, що все врівноважене має максимум життєстійкості. ”Більше шансів на існування, - писав А.М. Васнецов, - мали ті форми, що врівноважені в цілому, тобто з задатками краси. Листок дерева із симетрично пропорційними один до одного лопатами, виражаючи елементарну форму краси - симетрію, у той же час найбільш життєздатний... Краса, будучи, разом з тим, як урівноваженість, неминуча при утворенні форм... Бридко однобоке дерево гнеться в одну сторону і згодом падає і гине“.Васнецов А.М. Художество. Опыт анализа понятий, определяющих искусство живописи. М., 1908. - С.77-80. Отже, урівноважене, симетричне є одним з зовнішніх проявів загальних природних законів взаємозв'язку, урівноваженості, симетричності й інших складових частин організму. У той же час, у названих формальних ознаках природних законів лежать добірність і граціозність, що формують первинні, елементарні поняття ”красивого“. Кришталь прекрасний тому, що випромінює через свої прямі грані світло, яке перетинається під різними кутами.

Природа, як уже було замічено, прагне до симетричності, гармонійності, урівноваженості, упорядкованості. У птаха виражені всі ці якості, як і в риби, як у будь-якої тварини. Разом з тим, діти повинні знати, що не завжди людину радує морська далина та ширяючий над літніми жнивами жайворонок. В інші моменти емоційному стану ближче розлючене море чи яструб, що каменем летить на свою жертву. Тут не можна сплутати об'єктивний стан природного середовища та його пізнання. Що ж стосується системи біологічного знання, то тут головну роль, на думку одного дослідника, відіграє поняття не симетрії, а асиметрії. Принцип асиметрії "є тим єдиним принципом, на основі якого може

бути побудована система теоретичної біології“.Акопян И.В. Симетрия й асиметрия в познании. Ереван, изд-во А.Н.Армянской ССР, 1980. - С. 100 Асиметрія розуміється як відсутність симетрії між частинами об'єкта.

У подібному ключі естетичний педагог розглядає поняття ”граціозне“ й ”витончене“. Характеризуючи особливість природи, вони тим самим характеризують і людину, виділяючи ту особливу пропорційність тілобудови, що створює враження легкості руху, навіть деякою мірою слабкості, що, як кажуть поцінувачі жіночої краси, теж сила. До речі, для школи, де трудиться переважна більшість учителів жіночої статі, необхідно враховувати вимоги жіночої та чоловічої краси. Обидва види краси знаходять джерело в природі. Перша означає граціозність, добірність, мимовільність і, як ми вже сказали, слабкість. Чоловіча краса має інші характеристики, у своїй основі - протилежні. Сюди, у першу чергу, відносять: силу, мужність, волю. Отож , варто задуматися всім тим, хто має відношення до народної освіти (а хто до неї не має відношення?): чи не збіднюємо ми природу дитини, пропонуючи їй один, жіночий тип краси?

Закони краси й біологічні закони тісно переплітаються, красиве й життєздатне, життєве родинні між собою, але нетотожні, ця їхня спорідненість і в той же час відома далекість визначає повноту життя, здійснену через гармонійну взаємодію складових елементів цілого. Про взаємозв'язок естетичного й біологічного писали й пишуть усі великі вчені. Німецький натураліст Е. Геккель у своїй основній праці ”Світові загадки“ виділив спеціальний розділ ”Сучасна насолода природою“. У ньому він писав: ”Безмежний достаток у природі прекрасного і піднесеного створює для кожної людини, яка обдарована естетичним почуттям і вміє спостерігати, невичерпну скарбницю найтонших насолод“. Геккель Э. Мировые загадки. Перевод с немецкого. М., 1937. - С. 376.

Ставлення до природи визначає вибір виду діяльності чи, як говорять у педагогічній практиці, вибір професії. Хоча нижченаведені слова К.А. Тімірязєва адресувалися молодим ученим, їх можна повною мірою віднести й до учнів загальноосвітніх шкіл. На думку великого вченого, жива природа не повинна бути мертвим предметом, вона незмінно спонукує настрій нових ідей про ті закони, що, керуючи органічним світом, неминучі, фатальним чином направляють до досконалості і гармонії.Тимирязев К.А. Сочинения. М., 1938. Т.4. С. - 329-330. Як бачимо, К.А. Тімірязєв розглядав наукову й емоційну сторону в одному нерозривному зв'язку.

Таким чином, з усього розкішно широкого й вічнозеленого дерева, яким нам уявляється система естетичного виховання, ми вибрали одну єдину гілку. Аналіз переконав у значущості природи в спілкуванні людини з людиною, як наукове обґрунтування законів природи веде кожну людину до найвищого ступеня досконалості - естетичної досконалості.