Основні складові економічної теорії як науки

Однак, як уже вказувалося раніше, в кейнсіанській теорії економічна система не є механізмом, здатним забезпечити рівновагу доходів і витрат при повній зайнятості. Установлення рівноваги можливо як у ситуації неповної зайнятості, так і в ситуації «надвиробництва». У зв'язку з цим можна спостерігати ситуацію, коли рівноважний рівень виробництва досягається у випадку «дефляційного розриву» або «інфляційного розриву».

Рисунок 14.12 - Інфляційний і дефляційний розриви

Оскільки однією з основних цілей економічної політики держави є встановлення рівноваги при повній зайнятості, то зусилля держави повинні бути спрямовані на встановлення сукупних витрат на рівні повної зайнятості. Для цього держава може використовувати різні заходи бюджетної або грошово-кредитної політики. Наприклад, у випадку дефляційного розриву можна збільшити пропозицію грошей чи знизити процентну ставку (грошово-кредитна політика), збільшити обсяг державних витрат чи знизити податки (бюджетна політика). У результаті цих дій крива доходи-витрати буде зрушуватися вправо і нагору (рис. 14.12) і новий стан рівноваги буде досягнуто на рівні виробництва при повній зайнятості. Таким чином, у кейнсіанській теорії був висунутий і обґрунтований зовсім інший погляд на закономірності функціонування економіки і проблему досягнення рівноваги в економічній системі. Саме проведення виваженої економічної політики може сприяти встановленню рівноваги в економічній системі в умовах повного використання ресурсів. Кейнсіанська теорія була пануючою в західній економічній науці до початку 70-х років ХХ ст. і була використана як теоретична основа реформування економіки деяких західних країн після подій Великої Депресії і другої світової війни. Однак ряд кризових тенденцій другої половини ХХ ст. - зростання інфляції, безробіття, проблеми державних фінансів, змусили вчених переглянути і по-новому осмислити постулати і класичної, і кейнсіанської теорії. У цей час у макроекономічній теорії сформувався ряд наукових шкіл, розвиваючих і продовжуючих кейнсіанську і класичну традиції економічного аналізу. Сучасний етап розвитку економічної думки характеризують дискусії між представниками цих шкіл і напрямків.

Практикум.

Вправа 1. Знайдіть правильні відповіді.

1. Сукупний попит визначається:

а) споживанням населення;

б) ефектом процентної ставки;

в) сукупним попитом підприємств на товари виробничого призначення;

г) державними витратами.

2. Залежність між рівнем цін і реальним обсягом внутрішнього виробництва є негативною тому що:

а) діє закон спадної граничної корисності;

б) чим більше буде обсяг внутрішнього виробництва, тим більше підстав для зниження рівня цін;

в) діють ефекти процентної ставки, багатства, імпортних закупівель;

г) діють цінові і нецінові фактори.

3. Зростання рівноважного ЧВП при незмінному рівні цін буде випливати зі зростання сукупного попиту якщо економіка перебуває на:

а) кейнсіанському сегменті АS;

б) класичному сегменті АS;

в) проміжному сегменті АS;

г) кейнсіанському і проміжному сегменті АS.

4. Збільшення сукупного попиту на проміжному та вертикальному відрізках сукупної пропозиції призводить до:

а) інфляції пропозиції;

б) інфляції попиту;

в) зниженню рівня реальної заробітної плати;

г) економічному зростанню.

5. Якщо сукупна пропозиція перевищує сукупний попит, за умови, що державні витрати і чистий експорт дорівнюють нулю, то:

а) заощадження дорівнюють інвестиціям;

б) сума споживчих витрат дорівнює заощадженням;

в) реальний ВВП буде зростати;

г) заощадження перевищують плановані інвестиції.

6. В моделі Дж.М. Кейнса зростання сукупних витрат призведе до того, що:

а) крива сукупних витрат зрушиться вправо на величину зростання доходів;

б) крива сукупної пропозиції зрушиться вправо;

в) крива сукупних витрат зрушиться вліво на величину зростання доходів;

г) всі вищенаведені відповіді є невірними.

7. Згідно закону Сея:

а) заощадження дорівнюють інвестиціям;

б) ринкова економіка здатна підтримувати стан рівноваги без ніякого зовнішнього втручання;

в) чим більше споживчі витрати, тим менше заощадження;

г) сукупна пропозиція створює рівний сукупний попит.

8. В нерівновагому стані економіки заощадження дорівнюють:

а) запланованим інвестиціям;

б) фактичним інвестиціям;

в) незапланованим інвестиціям;

г) всі відповіді невірні.

9. Що з зазначеного нижче є невірним:

а) в рівноважному стані економіки плановані і фактичні витрати рівні;

б) в стані рівноваги незаплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси дорівнюють нулю;

в) рівноважний рівень випуску не може дорівнювати потенційному ВВП;

г) в умовах рівноваги заплановані видатки дорівнюють доходу.

10. Кейнсіанська модель розглядає функціонування економіки за таких умов:

а) неповна зайнятість факторів виробництва;

б) відносно стійкі ціні і номінальна заробітна платня;

в) довгостроковий період;

г) сукупна пропозиція відносно повільно реагує на ринкові коливання.

Вправа 2. Виконайте завдання

Назвіть основні складові сукупного попиту, дайте визначення кожної з них. У таблиці представлені дані, що характеризують криві сукупного попиту AD1 AD2 AD3. Побудуйте їх графіки.

Таблиця 14.1

Рівень цін	Реальний ВВП
	AD1	AD2	AD3
260	1500	2000	500
235	1600	2100	600
210	1700	2200	700
185	1800	2300	800
160	1900	2400	900
135	2000	2500	1000
110	2100	2600	1100

У чому складається відмінність між змінами сукупного попиту і змінами в обсязі сукупного попиту, яким чином ці зміни відбиваються графічно? Приведіть приклади таких змін. Які нецінові фактори попиту Ви можете назвати?

У таблиці представлені дані, що характеризують криві сукупної пропозиції. Побудуйте їх графіки.

Таблиця 14.2

Рівень цін	Реальний ВВП
	AS1	AS2
250	2100	2200
225	2100	2200
200	2000	2100
175	1800	1900
150	1500	1600
125	1100	1200
125	600	700

У чому суть дискусії, що розгорнулася між представниками різних напрямків економічної теорії з приводу форми кривої сукупної пропозиції?

Що мається на увазі під поняттям «макроекономічна рівновага»?

Поясніть за допомогою графіка як визначається рівноважний ВВП за допомогою методу зіставлення сукупних витрат і обсягу виробництва.

Поясніть як визначається рівноважний ВВП за допомогою методу вилучень і ін'єкцій.

Визначите рівень рівноважного обсягу виробництва і доходу в закритій економіці, використовуючи дані таблиці. Рівень інвестицій складає 20 млрд. грн. Заповните колонку заощаджень в таблиці.

Таблиця 14.3

Потенційно можливі рівні зайнятості	Реальний обсяг виробництва ЧВП	Споживання	Заощадження
40	240	244
45	260	260
50	280	276
55	300	292
60	320	308
65	340	324
70	360	340
75	380	356

Побудуйте графік сукупних витрат і відзначте області дефляційного й інфляційного розривів.

15. Макроекономічна нестабільність: безробіття і інфляція

Безробіття: його суть, причини і основні види.

Основними проявами макроекономічної нестабільності є безробіття і інфляція.

Безумовно, кожна країна намагається досягти повної зайнятості всіх наявних ресурсів, в тому числі і трудових. До трудових ресурсів відносять все працездатне населення, тобто всіх тих, хто за віком і за станом здоров'я здатні працювати. Але навіть і в умовах повної зайнятості цілком виправданим і природним може бути певний рівень безробіття.

Для аналізу проблем безробіття необхідно перш за все розмежовувати поняття економічно активного і економічно неактивного населення. Дані категорії населення характеризуються у відповідності з міжнародними стандартами, розробленими Міжнародною організацією праці (МОП) ще у 1983 році.

Економічно активне населення або робоча сила поєднує зайнятих і безробітних працездатного віку.

Зі складу дорослого населення виділяється інституціональне населення, яке орієнтоване на неринкові структури, наприклад, армія, міліція, держапарат. До складу зайнятого населення включають тих, хто є орієнтованим на ринкові структури економіки.

Зайняті - це та частина трудових ресурсів, яка має оплачувану роботу в будь-якому секторі економіки. До цієї категорії належать також і ті, хто зайнятий неповний робочий день чи тиждень або мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу чи відпустку.

Безробітними вважаються ті особи працездатного віку, які на даний момент не мають роботи, але активно її шукають і готові відразу ж стати до роботи. На відміну від Міжнародної організації праці статистичні органи України згідно із Законом „Про зайнятість” обов'язково додають ще одну вимогу - до офіційних безробітних відносять тих, хто зареєстрований у державній службі зайнятості або на біржі праці. Саме ця вимога є причиною відсутності збігу одних і тих же показників (кількість безробітних або рівень безробіття) за цими двома методиками.

До економічно неактивного населення відносять осіб, які не входять до складу робочої сили через вікові вимоги (особи у віці до 16 років і люди пенсійного віку), тих, хто перебуває в спеціалізованих установах (виправних закладах, психіатричних клініках), людей працездатного віку, які не працюють і не шукають роботу (домогосподарки, бомжі). До економічно неактивного населення відносяться також особи працездатного віку, які навчаються, і люди надто хворі, щоб працювати.

Серед основних причин, які породжують безробіття, можна виділити наступні:

- пошук першого місця роботи;

- пошук більш вигідного і привабливого місця роботи;

- сезонний характер роботи;

- переїзд з одного місця проживання до іншого;

- порушення трудової дисципліни;

- розвиток науково-технічного прогресу, який призводить до зміни технологій;

- структурні зміни в економіці, виникнення нових галузей;

- циклічний розвиток економіки, який обумовлює зниження сукупного попиту на товари та послуги на стадії кризи та депресії, а отже і зниження попиту на робочу силу;

- втручання профспілок та економічна політика уряду щодо збільшення мінімального розміру заробітної плати.

Зважаючи на наведені вище причини розрізняють три основні форми безробіття: фрикційне, структурне і циклічне.

Фрикційне безробіття (від англ. friction - тертя, конфлікт) - короткочасна форма безробіття, зумовлена тим, що і робітники, і робочі місця неоднорідні, повинен існувати певний проміжок часу для взаємного пошуку. Причинами фрикційного безробіття може бути пошук молодими людьми першого місця роботи після закінчення навчання, роботи внаслідок переїзду з одних регіонів до інших, нового місця роботи внаслідок закінчення терміну дії контракту чи трудового договору на попередньому місці роботи або внаслідок звільнення через порушення правил чи трудової дисципліни. Звичайно ж, фрикційне безробіття стосується і тих, хто шукає більш високооплачувану, престижну, більш продуктивну роботу. Різновидом фрикційного безробіття є і сезонне безробіття, яке виникає внаслідок причин кліматичного характеру (наприклад, масове вивільнення робітників після закінчення збору врожаю чи туристичного сезону). Особливістю даної форми безробіття є наявність певних вмінь, навичок, знань у безробітних, які можна продати за досить короткий термін. Як правило, фрикційне безробіття триває 1-3 місяці.

Фрикційне безробіття є неминучим явищем і навіть певною мірою бажаним для суспільства, бо ж певна частина населення замість низькооплачуваної, малопродуктивної роботи знаходить більш вигідні умови, покращуючи тим самим свій добробут і призводячи до більш раціонального розподілу робочої сили в народному господарстві. Заходи державної політики щодо зниження даної форми безробіття зосереджені насамперед на розповсюдженні інформації про стан ринку праці, про наявність вільних робочих місць, а також на ліквідації чинників, які обмежують мобільність робочої сили.

Структурне безробіття виникає внаслідок технологічних змін і структури виробництва. Розвиток економіки і суспільства постійно супроводжується появою нових товарів та послуг, нових технологій, нових галузей. Робоча сила в цих умовах не встигає за новою професійною і регіональною структурою робочих місць. Знання, кваліфікація, навички робітників не відповідають професіонально-кваліфікаційним вимогам роботодавців. А тому специфічною рисою даної форми безробіття є необхідність підвищення кваліфікації, відповідної перепідготовки, а можливо і зміни місця проживання. Структурне безробіття, на відміну від фрикційного, є більш тривалішою формою безробіття (більше шести місяців підряд) і характерне в основному для робітників, які мають низьку кваліфікацію, застарілу професію, або проживає в економічно відсталих регіонах. Для зменшення кількості населення, яке перебуває в складі структурних безробітних держава перш за все формує високоефективну систему перепідготовки кадрів.

Циклічне безробіття - форма безробіття, яка викликана недостатнім сукупним попитом на робочу силу в періоди циклічного спаду виробництва. Тобто цей вид безробіття пов'язаний з періодичними коливаннями економічної активності. В періоди кризи (спаду) і депресії зменшується сукупний попит на товари та послуги, що призводить до скорочення реального ВВП, викликає скорочення зайнятості, масове вивільнення робочої сили. На стадіях пожвавлення і підйому циклічне безробіття скорочується.

З періодичними коливаннями економічної активності пов'язане не лише циклічне безробіття. Економічні спади і підйоми позначаються на динаміці і фрикційного та структурного безробіття. Так, фрикційне безробіття скорочується на стадіях спаду та депресії і, навпаки, зростає в періоди пожвавлення і підйому. Саме на стадіях пожвавлення і підйому зростає і структурне безробіття, бо ж це є періоди оновлення технологій.

Окрім даних форм безробіття розрізняють ще добровільне та вимушене безробіття, приховане безробіття.

Добровільне безробіття виникає внаслідок пошуку людиною нового місця роботи за власним бажанням. Причинами такого виду можуть бути різні умови, які не задовольняють робітника: рівень оплати та умови праці, віддаленість від місця проживання, психологічний клімат в колективі тощо.

Вимушене безробіття означає примусовий пошук робітником нового місця роботи. Дана ситуація може виникнути внаслідок зміни профілю підприємства, вдосконалення технологій, скорочення обсягу виробництва або чисельності персоналу.

Приховане безробіття існує в тих випадках, коли люди працюють неповний робочий день чи тиждень, або їм надається адміністративна відпустка. Офіційно вони не реєструються як безробітні, і, можливо, когось задовольняє така неповна зайнятість (наприклад, жінок, які мають неповнолітніх дітей).

Рівень безробіття та його соціально-економічні наслідки

Рівень безробіття вимірюється шляхом співставлення кількості безробітних з наявною робочою силою і позначається буквою u:

u = ,

а оскільки:

Робоча сила = кількість зайнятих + кількість безробітних,

то:

u = .

Рівень безробіття вважається важливим, але не безпомилковим показником. Розрахунок рівня безробіття ускладнюється тим, що критерії віднесення окремих осіб до категорії зайнятих чи безробітних є певною мірою умовними. Завищенню рівня безробіття сприяє зайнятість населення у тіньовій економіці. Водночас рівень безробіття може бути заниженим, оскільки цей показник не враховує частково зайнятих (тих, хто працює неповний робочий день, тиждень, знаходиться у неоплачуваних відпустках тощо), а також працівників, які втратили надію знайти роботу і тому не шукають її. За допомогою даної формули можна обчислити рівень будь-якої форми безробіття. Для цього необхідно в чисельнику вказати кількість безробітних тієї форми, рівень якої визначаємо.

Оскільки фрикційне і структурне безробіття є явищами неминучими і навіть бажаними для будь-якого суспільства, то повна зайнятість населення має місце при наявності лише цих двох форм безробіття. А рівень безробіття за наявної повної зайнятості в умовах існування фрикційного і структурного безробіття називається природним рівнем безробіття (u*). Природний рівень безробіття визначається як сума рівнів фрикційного і структурного безробіття.

Фактичний рівень безробіття складається з суми рівнів фрикційного, структурного і циклічного безробіття:

uфактичний = uфрикційний + uструктурний + uциклічний = uприродний + uциклічний

Таким чином, фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень на величину рівня циклічного безробіття.

Природний рівень безробіття, що визначається як сума рівнів фрикційного та структурного безробіття в економіці, не є величиною постійною. Він змінюється не лише у часі, але й різниться поміж країнами: для США він дорівнює 5,5-6%, для Англії, Бельгії, Іспанії - 10%. В цілому ж протягом чотирьох останніх десятиліть проявляється виразна тенденція його підвищення: так, у 60-х роках ХХ століття природний рівень безробіття у розвинених країнах становив 3-4%, у 80-х роках - підвищився до 6%, а в останні роки сягає 10%.

Формування природного рівня безробіття є багатофакторним процесом. На нього впливають чинники економічного, правового, політичного, демографічного характеру, насамперед, зміни законодавчої бази та соціально-економічних пріоритетів суспільства. У різних країнах і в різні періоди часу можуть переважати ті чи інші чинники.

В сучасних умовах спостерігається підвищення природного рівня безробіття. Відбувається воно за рахунок зростання рівня фрикційного безробіття і пов'язане з цілою низкою чинників, серед яких слід звернути увагу на наступні:

- зміни у демографічній ситуації та структурі робочої сили: збільшення народжуваності після Другої світової війни зумовило в 70-х роках бум входження на ринок праці молодих працівників, які належать до групи з вищим рівнем безробіття, що підвищило рівень фрикційного безробіття; проте старіння цього покоління у 90-ті роки знизило середній вік робочої сили і рівень фрикційного безробіття; зростання частки жінок у структурі робочої сили також підвищує рівень фрикційного безробіття;

- високий рівень допомоги по безробіттю: зростання природного рівня безробіття за рахунок фрикційного, особливо в Європі, пояснюється щедрими виплатами безробітним, які перевищують 2/3 попереднього заробітку. Безробітні, які отримують щедру допомогу, не так інтенсивно шукають роботу і відмовляються від пропозицій, які їх не приваблюють;

- рівень мінімальної заробітної плати: підвищенню рівня фрикційного безробіття також сприяють незначні відмінності між законодавчо встановленою мінімальною заробітною платою і допомогою по безробіттю, за яких люди можуть віддавати перевагу перебуванню у стані безробіття;

- підвищення рівня життя населення: підвищення загального рівня життя населення дозволяє більш тривалий час працюючим членам домогосподарства утримувати безробітного, що очікує престижної та високооплачуваної роботи.

Підвищення природного рівня безробіття за рахунок зростання рівня структурного безробіття пов'язане з інтенсивними структурними зрушеннями в економіці під впливом науково-технічного прогресу, зміни кон'юнктури світового ринку. Вплив НТП (зокрема комп'ютеризація і автоматизація виробництва) спричинює скорочення попиту на некваліфікованих працівників і зростання попиту на висококваліфіковану працю.

Безробіття - невід'ємний атрибут ринкової економіки, який має серйозні соціально-економічні наслідки як для самої людини, для її сім'ї, так і для суспільства в цілому. З позитивного боку безробіття дає можливість в будь-який час вирішити проблеми розширення виробництва чи структурної перебудови, посилює стимули до підприємницької діяльності, є досить добрим організатором дисципліни праці. Та все ж таки відчутними є і негативні наслідки. Безробіття, по-перше, є психологічною травмою для людини, що позначається на здоров'ї людини і всієї нації. Особливо небезпечним є безробіття серед молоді, яка починає почувати себе зайвою, непотрібною в суспільстві. По-друге, безробіття призводить до зменшення сукупного доходу сім'ї та зниження її добробуту. По-третє, під час безробіття, і тривалого особливо, людина втрачає кваліфікацію. По-четверте, відсутність роботи та коштів для життя призводить до зростання злочинності в суспільстві.

Окрім соціальних наслідків, безробіття супроводжується економічними втратами для всієї країни, бо ж недовикористовується її економічний потенціал, зменшуються надходження до державного бюджету. Так як частина активного працездатного населення залишається без роботи, то в суспільстві не виробляється частина товарів та послуг, країна не досягає потенційного рівня ВВП. Потенційний ВВП - це реальний ВВП, який може бути досягнений при повному використанні ресурсів, тобто в даному випадку при повній зайнятості. Американський економіст Артур Оукен довів існування залежності між рівнем безробіття і відставанням фактичного ВВП від потенційного. Згідно з законом Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний на 1 %, то суспільство втрачає 2,5 % ВВП. Інакше кажучи, кожен відсоток циклічного безробіття призводить до втрати суспільством 2,5 % ВВП. В загальному вигляді закон Оукена може бути представлений формулою:

,

деY - фактичний обсяг національного виробництва;

Y - потенційний ВВП;

- число Оукена, яке становить 2,5, або коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття;

u - фактичний рівень безробіття, який представлено в долях;

u - природний рівень безробіття, виражений в долях.

Механізм ринкового саморегулювання неспроможний самостійно вирішити проблеми безробіття. тому держава широко впроваджує такі методи регулювання зайнятості населення, як:

- законодавче регулювання умов найму та використання робочої сили;

- створення нових робочих місць в державному секторі;

- стимулювання зростання рівня зайнятості на недержавних підприємствах;

- заходи по підготовці та перепідготовці робочої сили, поліпшенню інформованості населення про можливості зайнятості;

- соціальне страхування та соціальний захист безробітних;

- працевлаштування незайнятого населення.

Інфляція: причини, види та основні напрямки антиінфляційної політики.

Ще одним надзвичайно складним, багатофакторним проявом макроекономічної нестабільності є інфляція.

Інфляція (від лат. Inflation - надування) - знецінення грошей, зниження їх купівельної спроможності, яке проявляється в тривалому, стійкому зростанні середнього рівня цін.

Рівень інфляції характеризує зміну цін на товари та послуги і вимірюється за допомогою індексу цін. Окрім рівня інфляції існує ще показник темпів інфляції, який показує зміну рівня цін за певний проміжок часу.

Темпи інфляції =,

деІ1 - індекс цін поточного періоду;

І0 - індекс цін базового періоду.

Серед основних причин, які призводять до інфляції, виділяємо наступні.

- Дефіцит державного бюджету, що означає перевищення видатків державного бюджету над його доходами. Використання для ліквідації цього дефіциту випуску додаткової маси грошей („друкарського верстату”) призводить ще більшої диспропорційності між грошовою та товарною масами, а отже і до зростання інфляції.

- Фінансування інвестицій в галузі народного господарства, якщо вони здійснюються знову ж за рахунок „друкарського верстату”.

- Як різновид попередньої причини - фінансування мілітаризації економіки, тобто збільшення маси грошей в обігу задля розвитку воєнної промисловості.

- Зміни структури ринку в сучасних умовах. Олігополістичний та монополістичний характер економіки призводить до стійкого інфляційного процесу.

- Посилення міжнародних економічних відносин, „відкритість” економік збільшує небезпеку „імпортованої” інфляції, особливо за рахунок зростання цін на такі природні ресурси, як нафта, газ тощо.

- Інфляційні очікування споживачів і виробників, які в свою чергу призводять до стійкого підвищення попиту або до зростання цін на ресурси, є досить характерною і потужною причиною інфляційних процесів в сучасному світі.

Багатоманіття чинників та джерел інфляційних процесів впливає на кількість різновидів і неоднозначність цього явища.

За характером проявлення розрізняють відкриту і подавлену інфляцію. Відкрита інфляція характерна для країн з ринковою економікою і проявляється в своєму природному вигляді - тривалому зростанні цін. Подавлена інфляція характерна для країн з командною економікою, з жорстким централізованим контролем над цінами і проявляється в товарному дефіциті.

Відповідно до причин, які викликають інфляцію, можна виділити інфляцію попиту, інфляцію пропозиції та інфляцію, зумовлену необґрунтованою емісією грошей. Інфляція попиту виникає внаслідок різноманітних чинників, які призводять до стійкого і тривалого підвищення сукупного попиту за незмінної сукупної пропозиції товарів та послуг. Якщо ж за незмінного сукупного попиту домінуючі причини зростання цін лежать у сфері виробництва, в структурі його витрат і основним чином стосуються цін на ресурси, то даний вид інфляції є інфляцією пропозиції або інфляцією витрат. Ці два види інфляції тісно пов'язані між собою через заробітну плату, яка є з одного боку основним джерелом формування видатків населення, а з іншого боку - елементом витрат виробництва. Проявом інфляції витрат є так звана „інфляційна спіраль” або спіраль „заробітна плата - ціни”. Суть її полягає в тому, що зростання цін викликає додаткові вимоги професійних спілок до підвищення заробітної плати. Задоволення цих вимог призводить до відповідного зростання витрат виробництва, а отже до нового підвищення цін.

За темпами зростання цін розрізняють помірну („повзучу”), галопуючу і гіперінфляцію. Помірна або „повзуча” інфляція означає зростання цін за рік до 10 %, вона стимулює зростання попиту населення. Зростання цін до 3-5 % за рік стимулює розвиток національного виробництва. Галопуюча інфляція характеризується зростаннями цін до 200 % за рік і є свідченням породження і розвитку руйнівних процесів в економіці. Гіперінфляція - зростання цін більше аніж 200 % за рік чи 50 % за місяць, що свідчить про економічний і соціальний хаос. Україна пережила гіперінфляцію в 1993 році, коли ціни зростали більше ніж на 10000 % на рік.

Саме в умовах гіперінфляції відбувається масове скорочення виробництва, зникають стимули вкладення інвестицій у виробництво, що призводить до загального спаду випуску продукції. Скорочення рівня реального ВВП, яке супроводжується високим рівнем інфляції називається стагфляцією.

За ступенем точності інфляційних очікувань виділяють прогнозовану (очікувану) і не прогнозовану (неочікувану) інфляцію. Інфляція є прогнозованою (очікуваною), якщо інфляційні очікування є раціональними, відсутні непередбачені внутрішні і зовнішні шоки. В кожній країні, приймаючи державний бюджет на поточний рік, передбачається певний рівень інфляції за рахунок обов'язкової емісії грошей. Не прогнозовану (неочікувану) інфляцію можуть викликати імпорт інфляції, непередбачені внутрішні і зовнішні шоки, або навіть якісь політичні процеси в країні.

В залежності від успішності адаптації економіки до темпів зростання цін розрізняють збалансовану і незбалансовану інфляцію. За умов збалансованої інфляції ціни зростають помірно і стабільно, і одночасно на більшість товарів та послуг. При незбалансованій інфляції ціни на різні товари та послуги піднімаються неодночасно і по-різному на кожний вид товару, а економіка не встигає пристосуватися до цих змін.

В залежності від здатності держави впливати на інфляційні процеси інфляцію поділяють на контрольовану і нерегульовану. Контрольованою є інфляція, за умов якої уряд може, використовуючи різноманітні інструменти антиінфляційної політики, сповільнювати або прискорювати темпи зростання цін. Нерегульованою є інфляція, за якої відсутні реальні джерела для коригування рівня інфляції. Як правило, це є інфляція з високим темпами зростання цін.

Наслідки від інфляції є також різноманітні, суперечливі і залежать від виду інфляційного процесу.

Помірна інфляція, як вже зазначалось, має і позитивні наслідки. Вона стимулює конкуренцію, зумовлює прискорення науково-технічного переозброєння виробництва.

Від несподіваного, неочікуваного підвищення цін виграють люди, які взяли гроші в борг.

Але дані ефекти є досить короткочасними. Тому більш відчутними є негативні сторони інфляційних процесів, бо мають руйнівні наслідки для економіки і породжують гострі соціально-економічні проблеми. Серед основних негативних проявів інфляції слід зазначити:

- загальне нерівномірне зниження реальних доходів усіх верств населення і особливо осіб з фіксованими номінальними доходами (бюджетними, пенсіонери, студенти), а відповідно і рівня життя;

- знецінення грошових заощаджень населення;

- прискорення матеріалізації грошей. В умовах галопуючої та гіперінфляції гроші стають „гарячими”, люди намагаються позбавитися грошей якомога швидше, вкладають їх в запаси товарно-матеріальних цінностей та нерухомість;

- зниження мотивації до праці;

- зростання невизначеності та ризику здійснення бізнесу;

- підрив грошової, фінансово-податкової та кредитної системи;

- стимулювання розвитку спекуляції, економічної злочинності, посилення тіньової економіки;

- дезорганізація господарських зв'язків, відродження натурального бартерного обміну;

- затримка інвестиційного процесу, процесу нагромадження і відтворення;

- посилення соціального розмежування в суспільстві, диференціація населення, перерозподіл національного багатства;

- послаблення позицій держави, підрив управлінського механізму економіки;

- соціально-політичне напруження в суспільстві.

Уникнути інфляції на сучасному етапі економічного розвитку просто неможливо, бо неможливо викоренити причини інфляції. Тому перед країнами стоїть завдання сприяти зниженню інтенсивності інфляційних процесів, недопускання високих темпів інфляції, її переростання в гіперінфляцію. Для цього уряд проводить антиінфляційну політику. Основними заходами держави є:

- ефективна політика доходів, яка націлена на стримування інфляції витрат. Прикладом може бути „соціальне партнерство”, участь у прибутках;

- антимонопольна діяльність в сфері ціноутворення;

- політика, націлена на скорочення дефіциту державного бюджету;

- ефективна грошова політика центрального банку (підвищення облікової ставки відсотку, зростання нормативів банківських обов'язкових резервів, продаж цінних паперів).

Використання цих методів призводить до дезінфляції та дефляції. Дезінфляція - процес зменшення темпів зростання цін. Дефляція - це зниження загального рівня цін.

Таким чином, інфляція і безробіття є невід'ємними супутниками ринкової економіки. При чому практикою і теоретичними дослідженнями доведено взаємозв'язок між ними. В кінці 50-х років ХХ століття професор Лондонської школи економіки А. Філіпс на прикладі Великобританії показав обернений зв'язок між рівнем безробіття і динамікою номінальної заробітної плати. Якщо зазначити, що існує кореляційний зв'язок між зростанням заробітної плати і підвищенням цін, то дана закономірність відома як крива Філіпса, що показує обернену залежність між рівнем інфляції і рівнем безробіття (рис. 15.1).

Більшість економістів визнає модель Філіпса діючою лише у короткостроковому періоді, в довгостроковому періоді такі взаємозв'язки між рівнем інфляції і рівнем безробіття повністю відсутні. Підтвердженням тому є хоча б стагфляція - інфляція, що супроводжується стагнацією виробництва, а отже одночасним зростанням рівня безробіття і цін.

Отже, завдання уряду будь-якої країни полягає в тому, щоб зробити безробіття і інфляцію регульованими і найбільш безпечними для економіки і всього суспільства.

Практикум.

Вправа 1.Знайдіть правильну відповідь.

1. Якщо за незмінної чисельності безробітних кількість зайнятих зменшиться, то рівень безробіття:

а) зменшиться; в) не зміниться;

б) збільшиться; г) визначити неможливо, бо недостатньо даних.

2. Якщо рівень фактичного безробіття перевищує природний рівень на 2 %, то втрати ВВП внаслідок безробіття становлять:

а) 2 %; б) 2,5 %; в) 4 %; г) 5 %.

3. Інфляція пропозиції може виникнути внаслідок:

а) зростання продуктивності праці;

б) підвищення ставки заробітної плати;

в) зростання дефіциту державного бюджету;

г) зростання експорту товарів та послуг.

4 Рівень структурного безробіття можна обчислити, якщо знайти долю структурних безробітних у:

а) загальній кількості безробітних; в) природному рівні безробіття;

б) у робочій силі; г) у загальній кількості населення.

5. Характерною ознакою стагфляції є:

а) надзвичайно високий рівень цін із одночасним зростанням обсягів виробництва;

б) дефляція із одночасним зменшенням обсягів виробництва;

в) зростання цін із одночасним зменшенням обсягів виробництва;

г) високий рівень цін при стабільних обсягах виробництва.

6. Яке з тверджень є вірним?

а) помірна інфляція знижує реальні доходи широких верств населення;

б) безробітні - це частина населення, яка залишається після віднімання кількості зайнятих;

в) фрикційне безробіття особливо характерне для тих регіонів, де є значний вибір поліпшення умов праці;

г) найвищий рівень фрикційного безробіття спостерігається на стадії економічного спаду.

7. Якщо за перший рік ціни на товари та послуги підвищились на 15 %, а наступного року спочатку відбулась дефляція у розмірі 1 %, а потім ціни зросли знову на 5 %, то за весь період ціни підвищились на

а) 19 %;б) 19,54 %;в) 11 %;г) 11,42 %.

8. Якщо протягом двох років ціни на товари та послуги зросли на 21 %, то це означає, що щорічно ціни в середньому зростали.

а) в 2 рази;б) на 10,5 %;в) на 10 %;г) в 1,21 рази.

9. Швачку, яка знаходиться в декретній відпустці слід віднести до

а) фрикційних безробітних; в) економічно неактивного населення;

б) сезонних безробітних ;г) зайнятих.

10. У складі робочої сили регіону, яка становить 240 тис. чол., 16 тис. чол. не мають постійного місця роботи, а 12 тис. чол. - зайняті неповний робочий день. Це означає, що рівень зайнятості у регіоні дорівнює:

а) 93,3 %; б) 88,3 %;в) 11,67 %; г) 6,67 %.

Вправа 2. Виконайте завдання

1. У складі робочої сили регіону, яка становить 183 тис. чол., 12 тис. чол. не мають постійного місця роботи. Визначте рівень зайнятості в регіоні.

2. Робоча сила області становить 946 тис. чол., серед яких 824 тис. чол. зайняті в різних сферах економічної діяльності. Визначте рівень безробіття.

3. Визначте кількість робочої сили деякого регіону, якщо чисельність структурних безробітних 8 тис. чол., чисельність циклічних безробітних - 3,8 тис. чол., а рівень циклічного безробіття 2,2 %.

4. Фактичний ВВП країни становить 520 млрд. грош. од. Визначте розмір потенційного ВВП та втрат ВВП внаслідок безробіття, якщо рівень фрикційного безробіття становить 4,6 %, рівень циклічного безробіття - 4,3 %, а число Оукена - 2,5.

5. Визначте, який тип інфляції (інфляцію попиту чи інфляцію пропозиції) викликають наступні події:

а) значне зростання державних витрат на розвиток житлового будівництва;

б) значне зниження продуктивності праці;

в) зростання пенсій, стипендій та інших соціальних виплат;

г) значне скорочення податків на особисті доходи громадян;

д) скорочення видобутку природного газу.

6. Інфляція в першому році склала 14 %. Як змінились ціни в наступному році, якщо за два роки рівень цін підвищився на 19 %?

7. Протягом двох років інфляція становила 12 % щорічно. Вам не вдалося вкласти свій капітал у справу за цей час. Визначте свій відносний виграш чи програш.

8. Використовуючи наведені в таблиці дані, визначте темпи інфляції для кожного року.

Таблиця 15.1

Рік	Рівень цін, %
2000	100
2001	113
2002	126
2003	138

16. Гроші та грошово-кредитна політика

Виникнення грошей.

Одним з найважливіших елементів ринкової економіки є гроші. Це один з найбільш великих винаходів людської цивілізації. Серед численних наукових концепцій виникнення і сутності грошей найбільш ґрунтовними є раціоналістична та еволюційна концепції.

Раціоналістична концепція розглядає гроші як результат домовленості поміж людьми щодо використання особливого спеціального інструменту для полегшення обміну різноманітних товарів та послуг. Дана концепція була висунута Аристотелем і безроздільно панувала до кінця ХVІІІ століття, але й багато сучасних економістів вважають закріплення грошових функцій за благородними металами та іншими предметами продуктом угоди поміж людьми (Дж. К. Гелбрейт), визначають гроші як штучну соціальну умовність (П. Самуельсон).

На відміну від суб'єктивного психологічного підходу до виникнення грошей еволюційна концепція характеризує гроші як результат розвитку суспільного поділу праці, обміну, товарного виробництва. Дана концепція була сформульована в працях класиків політичної економії А. Сміта та Д. Рікардо, детально проаналізована К.Марксом, розвивається неокласичною школою економіки.

І хоча не слід повністю відкидати положення раціоналістичної концепції, історичний процес розвитку обміну і форм вартості аргументовано доводить як з загальної маси товарів виділився один товар, який і виконує роль грошей, роль загального еквівалента.

Гроші тісно пов'язані з обміном, але виникли не одночасно з ним. На ранніх стадіях розвитку людства товарний обмін мав випадковий, епізодичний характер. Початок обміну було закладено першим значним суспільним поділом праці - відокремленням скотарства від землеробства. Це означало, що виникла проста, випадкова або одинична форма вартості. Сутність її полягала в обміні якоїсь кількості одного товару (зокрема продукту землеробства) на певну кількість іншого товару (продукту скотарства). Кожен з цих товарів виконував певну роль: один (товар А) знаходиться в активному стані, націлений на вираження своєї вартості в іншому товарі, тобто знаходиться в відносній формі вартості. Інший же товар (товар В) виконує роль еквіваленту (рівноцінності) вартості першого товару і знаходиться в еквівалентній формі вартості. Формула обміну має вигляд:

х товару А = y товару В

Другий значний суспільний поділ праці - поява ремісництва - зробив по суті обмін регулярним, а виробництво - товарним. Як наслідок виникає повна або розгорнута форма вартості:

Оскільки світ товарів стає більш різноманітним, то для даного товару А існує безліч еквівалентів.

Третій значний суспільний поділ праці - поява купців, торгівлі поступово привела до того, що із загальної маси товарів стихійно виділялися певні товари, які відігравали роль головних предметів обміну. У світі існували різноманітні найбільш ходові товари, що виконували роль еквіваленту. Це були і сіль, і мідні браслети, і тютюн, і золотий пісок, і худоба, і раковини, і сушена риба та інше.

Це означало появу загальної форми вартості:

Суспільний поділ праці вдосконалював загальний еквівалент, людство переходило від найнедосконаліших його видів (раби, худоба) до таких, які б були цікаві для всіх учасників ринку, придатні для будь-яких угод, які б мали таку властивість, як ліквідність. Ліквідність - здатність швидко і легко обмінюватись на інші товари. Ліквідність залежить від багатьох факторів, основними серед яких є:

1) коло осіб, з якими можна б було обмінятися. Маловідомі товари мають занадто обмежену ліквідність;

2) розміри незадоволених потреб. Більш ліквідними будуть товари вкрай необхідні на даний момент населенню;

3) території, в рамках яких здійснюється обмін. Відсутність перепон при транспортуванні, низькі витрати, можливість його проникнення в будь-який куточок даної території роблять товар більш ліквідним;

4) необхідний час для реалізації. Чим більш триваліший час зберігання даного товару, тим більша його ліквідність.

На протязі багатьох століть найбільш зручним еквівалентом стали дорогоцінні метали - срібло і золото, які мали ряд переваг: однорідність, стійкість до впливу навколишнього середовища, легку подільність на різні за розміром частини, високу цінність навіть малого обсягу, відносну рідкість та обмеженість в природі. Тому багато років слова „золото” і „гроші” були синонімами. З моменту закріплення ролі загального еквіваленту за дорогоцінними металами, загальна форма вартості перетворюється в грошову форму:

Поява грошей дала змогу розв'язати протиріччя бартеру - обміну товару на товар, які були пов'язані з неспівпадінням інтересів учасників ринкових угод, прискорити процес отримання необхідних товарів та послуг. Бартерний обмін було витіснено товарно-грошовим обміном (Товар А - Гроші - Товар В). Це зовсім не означає, що в сучасному світі не існує бартерного обміну. Бартерні угоди є постійними супутниками галопуючої та гіперінфляції, розриву економічних відносин поміж регіонами і країнами.

Суть, функції та види грошей.

Аналіз розвитку форм вартості показує, що гроші мають товарне походження. Гроші - це особливий товар, який виконує роль загального еквіваленту, тобто абсолютно ліквідний засіб обміну. Це своєрідний загальний знаменник обмінних бажань всіх учасників ринку.

У сучасній економічній теорії відсутня згода серед економістів відносно сутності грошей. Прихильники одного з підходів (в основному монетаристи, наприклад, М. Фрідман, А. Шварц) фактично розглядають гроші лише як досить зручний спосіб організації статистичних спостережень і визначають їх як „тимчасове вмістилище купівельної сили”. Основна увага зосереджена на аналізі різних грошових агрегатів, складових пропозиції грошей. Прибічники іншого напрямку (наприклад, Л. Харріс, Дж. Хікс) зводять суть грошей до функцій, які вони виконують. Так, наприклад, в популярному підручнику „Економікс” його автори К. Макконнелл і С. Брю стверджують, що гроші - це те, що гроші роблять. Все, що виконує функції грошей, і є, на їх думку, гроші.

Сутність грошей, дійсно, краще розкривається в їх функціях, але не ототожнюється з ними.

В умовах існування золотого стандарту, тобто системи грошового обігу, за якої саме золото вимірювало вартість всіх товарів і існував вільний обмін паперових грошей на золото, гроші виконували п'ять функцій: міри вартості, засіб обігу, засіб платежу, засіб утворення скарбів і світові гроші. З початку ХХ століття почався процес демонетизації золота, що означав втрату ним ролі грошового товару. Остаточно в 1976 році Ямайською конференцією було відмінено золотий паритет (вміст) валют, золото виключалось з розрахунків між економічними суб'єктами як всередині економік окремих країн, так і в розрахунках поміж країнами. Сучасні економісти називають три основні функції грошей: міри вартості, засіб обігу, засіб заощадження.

Функція міри вартості полягає в тому, що гроші вимірюють вартість всіх інших товарів, надаючи їй форму ціни. При чому виконують цю функцію гроші ідеально, тобто на основі мисленого прирівнювання вартості товару до уявленої кількості грошей.

В умовах функціонування золотих і повноцінних паперових грошей дану функцію гроші виконували за допомогою масштабу цін - певної вагової кількості дорогоцінного металу, яка встановлювалась законодавчо і використовувалась для вимірювання товарних цін. Наприклад, 1 долар США в 1973 р. втілював 0,736736 г чистого золота, 1 радянський карбованець 1961 р. - 0,987412 г чистого золота.

В сучасних умовах в жодній країні світу не проводять фіксації золотого масштабу цін. Але однорідність сучасних грошей, їх цінність (підкріпленість товарами і послугами), певна обмеженість дають змогу і зараз вимірювати вартість будь-якого товару і встановлювати її в національних грошових одиницях. Сучасні гроші виконують функцію порівняння вартості товарів, використовуються як рахункові одиниці, які вимірюють ціни товарів.

Функція грошей як засобу обігу полягає в тому, що гроші виконують роль посередника в обміні товарів і використовуються в обслуговуванні різноманітних боргових зобов'язань. Цю функцію виконують реальні гроші. Спочатку цю функцію виконували гроші у вигляді злитків із золота та срібла, які поступово стали замінюватися монетами. Монета - зливок грошового металу певної ваги, форми, проби і номіналу, який узаконений державою як засіб обігу. В процесі розвитку товарного виробництва повноцінні гроші поступово витісняються неповноцінними, паперовими грошима. Паперові гроші - це грошові знаки, які випущені державою і наділені примусовим курсом обігу. Паперові гроші є лише символами вартості, бо не мають власної вартості (за винятком вартості паперу і обробки). Цінність паперових грошей здебільшого визначається довірою до уряду, який тримає контроль над емісією грошей, випуском грошей в обіг.

Кількість грошей в обігу повинна бути обмеженою і контролюватися законами грошового обігу. Це означає, що в обігу повинна бути співвідносність між кількістю грошей і товарною масою. Більшість економістів використовують для цього так зване „рівняння обміну”, запропоноване американським економістом І. Фішером:

MV = PQ,

де M - грошова маса; V - швидкість обігу грошей; P - рівень цін товарів; Q - кількість товарів.

Тісно пов'язана з даною функцією функція грошей як засобу платежу. Виконання цієї функції пов'язане з неспівпадінням терміну отримання товару чи послуги та їх оплатою, тобто гроші здійснюють цю функцію при продажу товару в кредит, а також при отриманні заробітної плати, сплаті податків, комунальних платежів, поверненні позик тощо.

Саме з функції грошей як засобу платежу виникають кредитні гроші - векселя, банкноти, чеки, депозитні та електронні гроші. Вексель - боргове зобов'язання, складене за певними правилами і у визначеній формі, обліком яких займаються банки. Банкнота - основний вид сучасних паперових грошей - це зобов'язання банку, банківський білет, який випускається центральним емісійним банком. Чек - грошовий документ певної форми, який засвідчує наказ власника рахунку в кредитній установі сплатити означеній особі чи пред'явнику зазначену суму. Депозити - сума грошей які надано банку на зберігання і яку банк зобов'язаний повернути вкладнику в зазначений термін. Депозити виступають у формі безготівкових грошей. В останні роки операції з безготівковими грошима стали здійснюватися досить ефективно за допомогою комп'ютерних систем, що прискорило рух грошової маси. Електронні гроші - це магнітні носії платіжної інформації, які замінюють готівкові гроші у безготівкових розрахунках за допомогою електронно-інформаційних систем. Значну роль в обслуговуванні населення стали грати кредитні картки.

Функція грошей як засобу заощадження пов'язана зі здатністю грошей бути засобом збереження вартості, нагромадження, представником абстрактної форми багатства. Гроші в даній функції обслуговують потреби відтворення і потреби населення у придбанні житла, товарів тривалого використання тощо.

Грошова маса і рівновага на ринку грошей.

Рух грошей у процесі розширеного відтворення утворює грошовий обіг, який здійснюється як в готівковій, так і в безготівковій формі. В цілому сукупність наявних готівкових і безготівкових засобів платежу, які забезпечують обіг товарів та послуг в країні на даний момент часу називається грошовою масою.

Грошова маса структурується за ступенем ліквідності її компонентів. Склад і структура грошової маси в країнах різниться і визначається особливостями національного ринку і характером грошової політики уряду. Грошові агрегати - це складові елементи грошової маси, які умовно розрізняються у відповідності до спадання ступеня ліквідності.

Згідно класифікації, що використовується в Україні, серед грошових агрегатів виділяють наступні:

М0 - поза банківські кошти, тобто готівка (монети і банкноти, що перебувають в обігу) - найбільш ліквідний грошовий агрегат;

М1 = М0 + банківські вклади до запитання;

М2 = М1 + строкові депозити у банках +кошти на рахунках капітальних вкладень підприємств та організацій + кошти Держстраху + валютні заощадження;

М3 = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків.

Структура грошової маси відображає рівень економічного розвитку: чим менша частка готівки у загальній грошовій масі, тим ефективнішою і розвиненішою є ця система. В Україні використовують 4 агрегати - М0, М1, М2, М3. При чому готівкова грошова маса становить 40-50 % грошової маси, в той час як у розвинутих країнах лише 5-10%.

Грошовий ринок - ринок грошових засобів, на якому в результаті взаємодії попиту і пропозиції на гроші встановлюється рівноважне значення кількості грошей і рівноважна ставка відсотку.

Пропозиція грошей - вся сукупність різноманітних фінансових засобів, які знаходяться в обігу у якості грошей. Крива пропозиції грошей відображає залежність кількості грошей в обігу від рівня відсоткової ставки. Короткострокова крива пропозиції грошей для агрегату М1 є вертикальною лінією, для інших агрегатів - похилою висхідною лінією. Вид довгострокової кривої пропозиції залежить від грошово-кредитної політики держави. Так, наприклад, якщо центральний банк проводить політику, націлену на стримання інфляції, і контролює кількість грошей в обігу незалежно від коливань відсоткової ставки, крива пропозиції має вид вертикальної лінії:

Попит на гроші визначається загальною грошовою масою, яку економічні суб'єкти повинні мати для угод та для можливих операцій в майбутньому. Розрізняють трансакційний та спекулятивний попит на гроші. Трансакційний попит на гроші - це попит на гроші для угод, для придбання товарів та послуг. Кількісно він прямо залежить від величини валового внутрішнього продукту і визначається за формулою Фішера:

M = .

Спекулятивний попит на гроші - попит на гроші як фінансові активи. Цей вид попиту зумовлений функцією грошей як засобу нагромадження. Спекулятивний попит на гроші обернено залежить від відсоткової ставки: чим вище відсоткова ставка по облігаціям, строковим вкладам, тим менша кількість активів буде зберігатися у вигляді грошей, і навпаки.

Загальний попит на гроші - це сума трансакційного і спекулятивного попиту на гроші. Графічно трансакційний попит на гроші представлено вертикальною лінією (рис. 16.2а), спекулятивний попит - ниспадаючої лінією (рис. 16.2.б). Динаміка загального попиту на гроші визначається спекулятивним попитом (рис. 16.2в). Отримати криву загального попиту на гроші можна шляхом зміщення кривої попиту на гроші з боку активів на величину попиту на гроші для угод праворуч за кожного рівня відсоткової ставки.

Рисунок 16.2 - Попит на гроші: а) трансакційний попит, б) спекулятивний попит (попит на гроші як активи), в) загальний попит на гроші.

В результаті взаємодії попиту і пропозиції, як і на ринку товарів та послуг, на ринку грошей встановлюється рівновага, яка й визначає рівноважну ціну. Рівноважною ціною в даному випадку є рівноважна відсоткова ставка (i0), тобто ціна, яка сплачується за використання грошей (рис. 16.3):

Рисунок 16.3 - Рівновага на ринку грошей

Рівновага на ринку грошей може порушуватися. Так, наприклад, якщо відсоткова ставка зросте до рівня i1, то економічним суб'єктам стане вигідніше тримати свої грошові засоби в альтернативних активах і частина з них буде вкладати їх, скажімо, в державні облігації. Величина попиту на гроші зменшиться внаслідок цього до M1, а це означає, що виникне надлишок грошей M0M1. Якщо ж навпаки відсоткова ставка зменшиться відносно рівноважної i0 до i2, то зберігати гроші на депозитних рахунках або у вигляді цінних паперів буде невигідно, величина попиту на гроші зросте до M2, і виникне дефіцит грошових засобів у розмірі M0M2.