Основні складові економічної теорії як науки

г) збільшення орендної плати за устаткування.

Середні сукупні витрати - це:

а) витрати на будь-яку одиницю продукції;

б) змінні витрати на одиницю продукції;

в) постійні витрати в розрахунку на одиницю продукції;

г) сума середніх постійних та середніх змінних витрат.

Граничні витрати розраховуються як:

а) ДTVC : Q; б) ДTVC : ДQ; в) TVC : Q;г) ДTFC : ДQ.

У довгостроковому періоді:

а) усі витрати є змінними;

б) усі витрати є постійними;

в) змінні витрати ростуть швидше, ніж постійні;

г) постійні витрати ростуть швидше, ніж змінні.

У короткостроковому періоді фірма виробляє 500 одиниць продукції. Середні змінні витрати складають 2 дол., середні постійні - 0,5 дол., сукупні витрати складають:

а) 2,5;б) 1250;в) 750;г) 1100.

Середні сукупні витрати досягають мінімальної величини при тім обсязі виробництва, коли:

а) МС = AFC;в) MC = ATC;

б) МC = AVC;г) немає вірних відповідей.

Який з наступних видів витрат не приймається до уваги при виробленні рішень про оптимальний обсяг виробництва фірми:

а) середні змінні витрати;в) середні постійні витрати;

б) середні сукупні витрати;г) граничні витрати.

Яка з наступних кривих ніколи не приймає U-образної форми:

а) AVC;б) MC;в) AFC;г) ATC.

Вправа 2. Знайдіть правильні відповіді.

1.Економічні витрати містять у собі:

а) зовнішні грошові платежі власникам ресурсів виробництва та напівфабрикатів;

б) явні витрати, але не включають неявні витрати;

в) внутрішні витрата;

г) явні і неявні витрати, які зменшені на величину нормального прибутку.

2. Бухгалтерські витрати - це:

а) витрати на сировину, матеріали;

б) відсотки на позикові засоби;

в) витрати в грошовій формі на виробництво і реалізацію продукції;

г) зарплата робітників.

3.Рівновага виробника забезпечується, коли:

а) забезпечуються мінімальні витрати виробництва;

б) кут нахилу ізокванти збігається з кутом нахилу дотичної до неї із окости;

в) ;

г) немає вірних відповідей.

4.До трансакційних в трат відносяться витрати:

а) витрати неузгодженості законодавства;

б) витрати непередбачених дій контрагентів;

в) пов'язані із можливим різночитанням положень контракту;

г) немає вірних відповідей.

Вправа 3. Виконайте завдання.

1. Вкажіть до якого періоду належать дані. Заповніть наступну таблицю.

Таблиця 9.1

Кількість робітників	Об'єм виробництва	APL	MPL	Ставка заробітної плати	FC	VC	TC	AFC	AVC	ATC	MC
	одиниць	гривень
0	0			10	50
1	5			10	50
2	15			10	50
3	30			10	50
4	50			10	50
5	75			10	50
6	95			10	50
7	110			10	50
8	120			10	50
9	125			10	50
10	125			10	50

а) намалюйте криві ТР, АРL,МРL;

б) намалюйте криві TC, FC, VC;

в) намалюйте криві AFC, AVC, ATC, MC;

г) при якому загальному обсязі виробленого продукту граничний продукт труда зростає, залишається незмінним, убуває.

2.Фірма-випускник мікрохвильових печей працює в умовах конкуренції. Функція сукупних витрат фірми має вигляд ТС = 100 +Q2. Знайдіть: 1) скільки необхідно виробити печей, щоб отримати максимальний прибуток, якщо ціна печі дорівнює 60 грош. одиниць; 2) чому дорівнює максимальний прибуток.

3.Функція сукупних витрат фірми має вигляд ТС = 150 +5Q + 2Q2. Визначте: FC, VC, MC, ATC, AFC, AVC. За якого обсягу випуску АТС прийме мінімальне значення.

10. Конкуренція і монополія

Ринок досконалої конкуренції.

Сучасний ринок характеризується різноманіттям галузей. Є галузі, які схожі між собою, є галузі, які істотно відрізняються. Звичайно економісти виділяють чотири типи ринкових структур: досконалу конкуренцію, чисту монополію, олігополію й монополістичну конкуренцію. Досконала конкуренція й чиста монополія представляють два полюси, між якими розташовуються олігополія (ринок, близький по деяких параметрах до ринку чистої монополії) і монополістична конкуренція (ринок, близький до ринку досконалої конкуренції). Основні параметри, за якими можна судити про те, з яким типом ринкової структури ми маємо справу, наступні: 1) чисельність фірм на ринку; 2) тип продукту; 3) контроль над ціною; 4) умови вступу в галузь; 5) нецінова конкуренція.

У процесі дослідження кожної галузі важливо розуміти, як визначається для кожної з них оптимальна ціна, а також, як установлюються оптимальні обсяги виробництва. Ця інформація допомагає, як самому підприємцю побудувати грамотну стратегію розвитку свого підприємства, так і споживачеві, що одержує можливість спрогнозувати поведінку продавця й дотримати своїх інтересів.

Ринкова структура називається досконалою конкуренцією, якщо жоден із продавців не здатний зробити істотного впливу на ціну. Основні характерні риси ринку досконалої конкуренції наступні: 1) велика кількість незалежно діючих продавців; 2) однорідна (стандартизована) продукція, внаслідок чого відсутня нецінова конкуренція; 3) контроль над ціною відсутній, оскільки на ринку функціонує велика кількість незалежне діючих продавців, які виробляють настільки незначну частину від загального обсягу виробництва, що, збільшивши або зменшивши її, вони не зможуть вплинути на загальний рівень цін; 4) легкий вступ і вихід із галузі, тому що не існує серйозних перешкод - законодавчих, технологічних, фінансових; 5) відсутність нецінової конкуренції, тому що продукція однорідна. Типовим прикладом ринків досконалої конкуренції служить: ринок сільськогосподарських товарів, ринок іноземних валют, фондовий ринок.

У чистому вигляді умови досконалої конкуренції досить складно реалізуються на практиці. Наприклад, однорідність продукції може бути нездійсненна у наслідок географічного місця продажу, умов обслуговування й т. і. Звідси випливає можливість відносного впливу й на ціну продукту.

Крива попиту фірми-досконалого конкурента є абсолютно еластичною (рис 10.1). Це пояснюється тим, що фірма, яка виходить на ринок, пристосовується до тієї ціни, що вже склалася на даний продукт. Будь-яке підвищення або зниження ціни може призвести до витиснення фірми з даного ринку.

Рисунок 10.1 - Абсолютно еластичний попит конкурентної фірми

При дослідженні ринку досконалої конкуренції важливо визначити період спостереження: короткостроковий або довгостроковий. У короткостроковому періоді існує певна кількість фірм, кожна з яких не змінює свої виробничі потужності. У довгостроковому періоді фірми мають досить часу для збільшення своїх виробничих потужностей (додаткова закупівля устаткування, розширення виробничих площ).

У короткостроковому періоді фірма-досконалий конкурент прагне максимізувати прибуток, знаючи рівноважну ціну й установивши рівноважний обсяг продажів. Існує два методи визначення рівноваги фірми-досконалого конкурента: 1) порівняння валового доходу й валових витрат (ТR і ТС), 2) порівняння граничного доходу й граничних витрат (МR і МС). Перший метод базується на визначенні такого обсягу виробництва при заданій галузевій ціні, за яким різниця (прибуток) між валовим доходом і валовими витратами буде максимальною. Другий метод зіставляє швидкості зміни валового доходу й валових витрат і припускає визначення такого обсягу виробництва, за яким дані швидкості будуть однакові (або, що теж саме, прибуток буде максимальним). У цьому випадку умовою максимізації прибутку буде рівність МR=МС. Оскільки ціна на продукцію фірми-досконалого конкурента не змінюється, умова максимізації прибутку для неї така: МR=МС=Р.

Фірма-досконалий конкурент у короткостроковому періоді може одержувати економічний прибуток, нормальний прибуток, мінімізувати збитки й закриватися. У першому випадку ціна повинна перевищувати розмір середніх загальних витрат (АТС) при відповідному випуску продукції. При одержанні нормального прибутку ціна буде в точності відповідати АТС. У випадку мінімізації збитків ціна може бути нижча за АТС, але вона не повинна бути нижче середніх змінних витрат (АVС). Тобто при мінімізації збитків повинна виконуватися умова Р>АVС. У цьому випадку фірмі не слід закриватися, оскільки у випадку закриття вона зазнає збитки у розмірі постійних витрат, величина яких перевищує розмір поточних збитків. Але якщо ж ціна буде нижче середніх змінних витрат (Р<АVС), фірмі варто закритися, оскільки величина її збитків вже перевищує розмір постійних витрат.

Якщо фірми-досконалі конкуренти одержують у довгостроковому періоді економічний прибуток, це є сигналом для вступу в галузь інших фірм. При цьому ринкова ціна знижується до рівноважного стану за рахунок зростаючої пропозиції. За даною ціною фірма-досконалий конкурент буде одержувати нормальний прибуток, а середні загальні витрати досягнуть мінімального рівня. Тобто, у довгостроковому періоді фірма-досконалий конкурент досягне рівноваги за умови:

Р = min АТС = МС = МR.

Аналогічним чином збитки досконалих конкурентів призводять до зниження пропозиції й підвищення ціни до рівноважного рівня.

Переваги ринку досконалої конкуренції полягають у наступному:

1) внаслідок того, що ціна на продукцію фірми дорівнює її мінімальним середнім витратам, споживач одержує товари за мінімальною із всіх можливих цін;

2) ринок досконалої конкуренції створює умови для ефективного використання обмежених ресурсів, оскільки витрати фірми на одиницю продукції мінімальні;

3) досконалі конкуренти розподіляють обмежені ресурси таким чином, щоб максимально задовольнити потреби споживачів. Якщо попит на товар збільшується, то його пропозиція також зростає.

До недоліків ринку досконалої конкуренції можна віднести наступне:

1) прагнення фірми-досконалого конкурента окупити всі витрати призводить до виникнення побічних витрат, наприклад, до забруднення навколишнього середовища, що перекладається в цілому на суспільство;

2) фірми-досконалі конкуренти найчастіше не зацікавлені в розробці й використанні технічних досягнень, оскільки на даному ринку існує високий ступінь копіювання за рахунок вільного входження й виходу з нього. Так, витрати може нести одна фірма-розроблювач винаходу, а прибуток буде ділити вся галузь;

3) однорідність продукції не дозволяє споживачеві вибрати продукт на свій смак.

Ринок чистої монополії

Протилежним полюсом ринку досконалої конкуренції є ринок чистої монополії. Чиста монополія існує тоді, коли одна фірма є єдиним виробником продукту, в якого немає близьких замінників. Характерні риси ринку чистої монополії наступні: 1) єдиний продавець на ринку (ціла галузь може складатися з однієї фірми) ; 2) продукція унікальна (немає близьких замінників) ; 3) значний контроль над ціною, а також контроль обсягу пропозиції; 4) серйозні перешкоди на вступі в галузь у вигляді економічних, технічних, юридичних й інших бар'єрів; 5) нецінова конкуренція існує, але має специфічний характер, наприклад, прояв добродійності. Типовим прикладом підприємств-монополістів є комунальні підприємства.

Крива продажів монополіста збігається із кривої попиту на ринку даного товару, тому монополіст може збільшити обсяги продажів тільки знижуючи ціну кожної наступної одиниці продукції. Таким чином, граничний дохід монополіста буде завжди меншим за ціну продажу. Крім того, монополіст, бажаючи максимізувати прибуток, завжди буде уникати нееластичного відрізку кривої попиту, оскільки, знижуючи ціну на даному відрізку, монополіст буде скорочувати валовий дохід і необґрунтовано підвищувати витрати виробництва. Графік максимізації прибутку в умовах монополії наведено на рисунку 10.2.

Рисунок 10.2 - Максимізація прибутку в умовах монополії

До недоліків ринку чистої монополії можна віднести наступне:

1) монополіст сприяє нераціональному розміщенню ресурсів, оскільки він зацікавлений у продажі меншого обсягу продукції за більш високою ціною у порівнянні з досконалим або монополістичним конкурентом, тобто не виконується рівність Р = МС;

2) монополіст може витрачати значні кошти на заходи, що дозволяють йому зберегти своє монопольне положення, що зазначається на рівні витрат;

3) монополіст не завжди зацікавлений у розробці й використанні досягнень НТП, оскільки відсутність конкуренції гарантує йому одержання запланованого прибутку;

4) одержуючи економічний прибуток, монополіст, тим самим, перерозподіляє доходи суспільства на свою користь (порушується рівність Р = АТС) ;

5) за певних умов монополісти проводять цінову дискримінацію, тобто продають споживачам однакову продукцію за різними цінами, при цьому цінова різниця не обґрунтована різницею у витратах.

Виділяють дискримінацію першого, другого та третього ступеня. Дискримінація першого ступеню полягає в тому, що на кожну одиницю виробленого товару встановлюється своя ціна, яка дорівнює ціні попиту. Застосовується вона переважно в умовах індивідуального виробництва, коли виготовлення та реалізація певного товару, наприклад нової техніки, здійснюється за замовленням конкретних споживачів.

Дискримінація другого ступеню припускає, що продукція, яку випускає монополія, групується в партії, на які встановлюються різні ціни (система знижок і надбавок на ціни товарів). Наприклад, ресторан, який обслуговує клієнтів в денний час за зниженими цінами, а в вечірній - за підвищеними розцінками.

Дискримінація третього ступеню припускає розподіл покупців на окремі групи або ринки, де встановлюється своя ціна реалізації (застосовується в тому випадку, коли у клієнта немає стимулу, заплативши за послугу низьку ціну, перепродати її по більш високій ціні, наприклад, послуги лікарів, адвокатів, вчителів).

Однак в певних ситуаціях функціонування чистої монополії більш доцільно, ніж функціонування великої кількості конкуруючих фірм. Наприклад, монополіст має можливість розподілити значні кошти, які він вложив в нову технологію, на більший обсяг продукції протягом більш тривалого проміжку часу, чого не може дозволити собі мале підприємство, яке буде змушено перекласти основну частину цих коштів на менший обсяг продукції. У цьому випадку, середні витрати конкурентної фірми виявляються більш високими в порівнянні із середніми витратами монополіста.

Ринок олігополії.

Ринки чистої монополії, олігополії й монополістичної конкуренції відносять до ринків недосконалої конкуренції. Недосконала конкуренція - це конкуренція, за якої не виконується хоча б одна з умов досконалої. Як було відзначено раніше, у чистому вигляді ринок досконалої конкуренції й ринок чистої монополії не може існувати, оскільки немає абсолютно однорідної продукції, також, як і немає абсолютно унікальних продуктів. Найпоширенішими типами ринкових структур є ринок олігополії й ринок монополістичної конкуренції, які займають проміжне положення між ринком досконалої конкуренції й ринком монополії.

Олігополією називають ринкову ситуацію, за якої декілька фірм домінує в галузі. Характерні риси ринку олігополії наступні: 1) невелика кількість фірм на ринку (в середньому, від 2-х до 10), при цьому, олігополіст, визначаючи лінію своєї економічної поведінки, враховує не тільки реакцію споживачів, але й конкурентів; 2) продукція може бути диференційованою або однорідною; 3) контроль над ціною значний при таємній змові; 4) наявність істотних перешкод при вступі в галузь; 5) значна нецінова конкуренція (особливо при диференціації продукції). Прикладом олігополістичного ринку може служити ринок мобільного зв'язку, ринок комп'ютерів, автомобільний ринок та інше.

Поведінка фірм-олігополістів може бути некооперативною і кооперативною. У випадку некооперативної поведінки будь-яка дія олігополіста, як правило, викликає відповідну реакцію його конкурента. До основних моделей некооперативної поведінки відносять модель Курно, модель «ламаної кривої попиту», цінову війну. Моделі кооперативної поведінки включають лідерство в цінах, таємну змову, ціноутворення за принципом «витрати плюс».

Модель ламаної кривої попиту побудована на припущенні, що конкурентні фірми підтримають кожне зниження її ціни, але не стануть іти за її підвищенням. Припустимо, що на ринку функціонують три незалежні фірми: А, В і С. Нехай фірма А змінить ціну. При цьому, фірми В і С можуть також змінити ціни, а можуть проігнорувати цю зміну.

Розглянемо перший варіант, коли фірми В і С слідують за ціною фірми А. Зниження ціни фірмою А призведе до незначного росту обсягів її виробництва (крива попиту D1 нееластична), тобто структура ринка не зміниться, тому що фірми В і С також понизять ціну. За рахунок зниження ціни на нееластичному відрізку попиту всі фірми втратять частину виторгу.

Другий варіант - фірми В і С не слідують за ціною фірми А. Припустимо, фірми А знижує ціну. Це забезпечує їй розширення обсягів продаж за рахунок конкурентів (крива попиту D2 еластична). Якщо ж фірма А підвищує ціну, то вона буде витиснута з ринку і втратить споживачів, які переключаться на покупку товарів фірм В і С.

Модель ламаної кривої попиту показує, що олігополісти частіше за все не зацікавлені в зміні цін. Кожна зміна ціни призводе до гіршого. Підвищення ціни на еластичній ділянці та зниження ціни на нееластичній ділянці призводе до втрати виторгу. Модель ламаної кривої попиту наведено на рисунку 10.3.

Рисунок 10.3 - Модель ламаної кривої попиту

Суть моделі Курно полягає в тому, що кожна фірма вважає обсяг виробництва конкурента заданим і на цій основі приймає своє рішення, захопивши весь вільний ринок. За певною ціною та обсягом випуску фірми поступово приходять до рівноваги. Рівноважний рівень обсягів виробництва обох фірм знаходиться на перетині кривих реагування. Тобто кожна фірма в цієї точці правильно припускала про обсяг виробництва іншої.

Модель Курно доводить, що рівноважна ціна поступово рухається від монопольної ціни до ціни, яка дорівнює граничним витратам, або конкурентної ціни. Якщо ж фірмам удалося домовитися про обсяги випуску та поділ прибутку, то сумарний обсяг випуску буде знаходитися на контрактній кривій. Модель Курно наведено на рисунку 10.4.

Рисунок 10.4 - Модель Курно

Основними перешкодами для таємної змови можуть бути: 1) істотні розходження в попиті на продукцію фірм-олігополістів і витратах (кожна фірма вже встигла завоювати на ринку свою частку споживачів, а також, кожна фірма відрізняється різним ступенем ефективності виробництва) ; 2) чисельність фірм (чим більша кількість фірм, тим складніше їм об'єднатися в картель) ; 3) не дотримання умов договору (шахрайство), засноване на тому, що деякі олігополісти не можуть утриматись від спокуси понизити ціну або розширити обсяг продажів, незважаючи на умови договору; 4) антимонопольне законодавство; 5) загальний спад в економіці, який веде до скорочення ринків і до підвищення середніх загальних витрат, що позначається на неповному завантаженні виробничих потужностей фірм, і, як наслідок, зниженні ціни й збільшенні обсягів продажів.

Ринок монополістичної конкуренції.

Ринку монополістичної конкуренції властиві риси як монополії, так і досконалої конкуренції. Основні характерні риси даного ринку наступні: 1) відносно велика кількість фірм, що пропонують схожу, але не ідентичну продукцію; 2) диференційований тип продукту (по якості, по розміщенню, по впакуванню, по стилю надання послуг) ; 3) існує незначний контроль над ціною; 4) не існує серйозних перешкод для вступу в галузь; 5) значна нецінова конкуренція (акцент робиться на рекламі, торгових знаках і т. ін.). Прикладами підприємств-монополістичних конкурентів можуть служити підприємства роздрібної торгівлі, перукарні, кінотеатри.

У порівнянні з досконалою конкуренцією, монополістична конкуренція вважається менш ефективною, оскільки ціна на продукцію даних фірм вища за мінімум середніх загальних витрат. Крім того, ціна також вище граничних витрат (МС), що говорить про менш ефективне використання ресурсів у порівнянні з використанням ресурсів на ринку досконалої конкуренції. Причинами неефективності ринку монополістичної конкуренції можуть служити: 1) реклама (вона створює додаткові витрати, не пов'язані з формуванням нового продукту) ; 2) неповне завантаження потужностей; 3) додаткові витрати на створення великого асортименту товарів. Графік максимізації прибутку в умовах монополістичної конкуренції наведено на рисунку 10.5.

Рисунок 10.5 - Максимізація прибутку в умовах монополістичної конкуренції

У період становлення ринкових відносин в Україні особливо актуальним стає питання про стимулювання конкурентного ринкового середовища й розвитку сектора малого підприємництва. Переваги великої кількості конкуруючих фірм очевидні. Це й рішення проблеми зайнятості, і поліпшення купівельної спроможності споживачів, що у свою чергу призведе до формування й росту середнього класу, і поповнення доходів бюджету. Крім того, стимулювання конкуренції в наш час сприяє росту науково-технічного потенціалу, оскільки основна частина науково-технічних досягнень припадає на сектор малого підприємництва.

З іншого боку, вітчизняні великі підприємства поки недостатньо ще сильні для того, щоб повноцінно конкурувати на світовому ринку. А їхній розвиток є визначальним в оцінці конкурентоспроможності країни, оскільки маючи значний капітал, дані підприємства здатні впровадити інновації, що не завжди може бути «по кишені» малим підприємствам, а також розподілити інноваційні витрати на більший обсяг випуску продукції протягом тривалого проміжку часу. Це сприяє зниженню середніх витрат на одиницю продукції, що є одним з факторів підвищення конкурентоспроможності даних підприємств. Інноваційна сфера - це типовий приклад спільності інтересів малого й великого підприємництва. Тому не можна говорити винятково про стимулювання малого бізнесу, повністю ігноруючи інтереси великих підприємств.

Таким чином, не існує поганих або гарних типів ринкових структур. Всі вони мають право на існування і, взаємодіючи між собою, доповнюють один одного.

Практикум.

Вправа 1. Знайдіть правильну відповідь

1. Ринки досконалої й монополістичної конкуренції мають таку загальну рису:

а) випускаються диференційовані товари;

б) на ринку оперує безліч покупців і продавців;

в) випускаються однорідні товари;

г) ринкове поводження кожної фірми не залежить від реакції її конкурентів.

2. Олігополія - це ринкова структура, де оперує:

а) невелика кількість конкуруючих фірм;

б) велика кількість конкуруючих фірм, які виробляють диференційований продукт;

в) велика кількість конкуруючих фірм, що виробляють однорідний продукт;

г) фірми, поведінка яких не залежить від реакції їхніх конкурентів.

3. Лінія попиту фірми, яка працює в умовах досконалої конкуренції являє собою:

а) пряму лінію з негативним нахилом;

б) пряму лінію, паралельну осі ординат;

в) пряму, що збігається з лінією ціни;

г) пряму, що збігається з лінією граничного доходу.

4.Поняття «фірма-досконалий конкурент» має на увазі, що:

а) це фірма, що не робить впливу на формування ринкової ціни;

б) фірма займає домінуюче положення в галузі;

в) на ринку функціонує велика кількість покупців і продавців;

г) фірма бореться зі своїми конкурентами офіційними методами.

Вправа 2. Знайдіть правильні відповіді

1. Конкурентна фірма одержує максимальний прибуток за умови, що:

а) середні загальні витрати дорівнюють граничному доходу;

б) загальний дохід приймає максимальне значення;

в) граничні витрати дорівнюють середньому доходу;

г) граничні витрати дорівнюють граничному доходу й дорівнюють ціні.

2. Фірма, що працює в умовах досконалої конкуренції, готова припинити роботу, коли:

а) ціна постійно падає;

б) Р = МС;

в) ціна дорівнює мінімальним середнім змінним витратам;

г) збитки фірми менше, ніж величина постійних витрат.

3. На відміну від конкурентної фірми монополіст:

а) стикається із абсолютно еластичною кривою попиту;

б) уникає еластичного відрізку кривої попиту;

в) може призначати будь-яку ціну на свій продукт;

г) при даній кривій ринкового попиту може вибрати комбінацію ціни й обсягу випуску, що дає максимум прибутку.

4. Цінова дискримінація - це:

а) продаж однієї й тієї ж продукції різним споживачам;

б) розходження в оплаті праці по національності або полу;

в) підвищення ціни на товар більш високої якості;

г) розподіл покупців на окремі групи або ринки, де встановлюється своя ціна реалізації.

5. На практиці картелі й подібні їм таємні угоди важко створювати й підтримувати тривалий час, оскільки:

а) існують розходження у витратах фірм-олігополістів;

б) антимонопольний комітет забороняє організовувати картелі;

в) фірми можуть не дотримуватися умов договору, знижуючи ціни й збільшуючи обсяги продажів;

г) ефективність виробництва більшості фірм-олігополістів однакова.

6. Держава повинна стимулювати розвиток як малого, так і великого підприємництва, оскільки:

а) великі підприємства мають можливість впроваджувати інноваційні розробки, що дозволяє в тривалій перспективі знижувати середні загальні витрати;

б) конкурентоспроможність великих підприємств є основою конкурентоспроможності нації;

в) наслідки діяльності великих підприємств на ринку не можуть бути негативними;

г) інтереси малих і великих підприємств досить часто перетинаються.

Вправа 3. Виконайте завдання

1. Для кожної ситуації, наведеної нижче, знайдіть відповідний тип ринкової структури: а) на ринку оперує велика кількість постачальників, кожний з яких пропонує фірмове взуття за відносно схожими цінами; б) на ринку оперує єдиний постачальник телекомунікаційних послуг; в) велика кількість, фермерів пропонує картоплю на ринку за однаковою ціною; г) декілька великих фірм функціонує на ринку автомобільних шин; д) одна фірма робить штурманські прилади.

Монополіст може продати 10 одиниць товару за ціною 100 дол. за одиницю, але продаж 11 одиниць викликає зниження ціни до 99,5 дол. Знайдіть граничний дохід при збільшенні обсягу продажів з 10 до 11 одиниць.

У галузі функціонує 1000 фірм. У кожної фірми граничні витрати: при виробництві 5 одиниць продукту на місяць становлять - 2 дол., 6 одиниць - 3 дол., 7 одиниць - 5 дол. Ринкова ціна одиниці продукції дорівнює 2 дол. Знайдіть галузевий випуск на місяць.

4. Фірма повністю монополізувала виробництво товару. Її граничний дохід становить: МR = 1000 - 20 Q. Загальний доход: ТR = 1000 Q - 10 Q2. Граничні витрати: МС = 100 + 10 Q, де Q - обсяг випуску, Р - ціна товару. Скільки товару буде продано та за якою ціною, якщо: а) фірма функціонує як проста монополія; б) фірма функціонує в умовах досконалої конкуренції?

5. Функція сукупних витрат монополії має вигляд: ТС = 30 + 100, функція попиту на її продукцію Р = 60 - 0,2Q. Визначте ціну, за якою фірма максимізує прибуток.

6. Функція загальних витрат монополіста: ТС = 100 + 3Q, де Q - кількість одиниць продукту, яка виробляється на місяць; функція попиту на продукцію монополіста: Р = 200 - Q, де Р - ціна продукту. Монополіст випускає 20 одиниць продукту на місяць. Визначите, чому дорівнює його загальний дохід.

11. Доходи та їх розподіл

Теоретичні концепції джерел і розподілу доходів.

В економічній літературі найбільш поширені два підходи до проблеми джерел і розподілу доходів. Перший - пов'язаний з теорією доданої вартості К.Маркса, розвиненою на основі трудової теорії вартості. Другий підхід пов'язаний з теорією граничної продуктивності факторів виробництва (ресурсів) Дж. Б. Кларка. Згідно з марксистським підходом, у ринковій економіці товаром є не праця, а здатність людини до праці, тобто її робоча сила. З цією посилки можна зробити важливий висновок: оскільки продається не праця, а робоча сила, то й сплачується у формі заробітної плати не увесь продукт праці, а лише його частина (“необхідний продукт” за Марксом), необхідна для відтворення вартості робочої сили. Друга частина продукту праці (“додатковий продукт”) безоплатно привласнюється капіталістом у вигляді “додаткової вартості”. Прибуток, рента, позичковий відсоток, за Марксом, є перетворені форми додаткової вартості, результат неоплаченої праці робітників, тобто їх експлуатації. В цьому суть соціально-економічних відносин між капіталістами та найманими робітниками.

Згідно з іншим підходом, вираженим у теорії граничної продуктивності Дж.Б. Кларка, здатність створювати нову вартість визнається за всіма основними факторами виробництва (праця, земля, капітал). А доходи на кожний фактор розглядаються як результат “граничного” продуктивного вкладу фактора, обчисленого пропорційно його пайці у створенні вартості продукту. У сучасному трактуванні теорія Дж.Б. Кларка розглядається як модель утворення доходів в умовах оптимального виробництва й відбиття цін на фактори виробництва в реальних умовах ринкової економіки.

Функціональний та вертикальний розподіл доходів.

Те, що вироблено, підлягає розподілу. Розподіл - це встановлення часток різних учасників процесу виробництва у виробленому продукті. При цьому частина продукту повертається у виробництво з метою подальшого відтворення виробничих відносин, а інша - йде на особисті потреби. Ця остання у формі грошей являє собою грошові доходи населення.

В економічній теорії під “доходом” мають на увазі грошову суму, яка регулярно і законно надходить до розпорядження ринкового суб'єкта. Щоб робити висновки про величину доходу, розрізняють його номінальне та реальне вираження. Номінальний дохід - це сума грошей, яка надходить до особистого розпорядження одержувача. Реальний дохід - та кількість товарів та послуг, яку можна купити за номінальний дохід.

Розподіл доходів виконує такі функції:

встановлення внеску кожного учасника у вироблений продукт;

створення основи для досягнення певного рівня життя кожному учаснику економічного процесу;

стимулювання зростання виробництва та найбільш повне використання ресурсів;

задоволення загальних потреб, а також підтримання малозабезпечених та непрацездатних.

Всі витрати на виробництво беруть на себе власники факторів виробництва. Тому доходи спочатку зосереджуються в їх руках. А оскільки власник кожного фактора виробництва виконує певну функцію в ринковому господарстві, остільки первинний розподіл доходів одержав назву “функціональний розподіл доходів”.

Основні функціональні доходи, які залежать від попиту та пропозиції на даний фактор виробництва, подані у такому вигляді:

- заробітна плата найманих працівників;

- прибуток підприємців та компаній;

- рента земельних власників;

- процент від застосування капіталу.

Попит на економічний ресурс (фактори) залежить від: а) попиту на виготовлений за допомогою цього ресурсу товар; б) продуктивності самого ресурсу; в) ціни товару; г) наявності ресурсів-замінників.

Наприклад, фірма набуває один ресурс в умовах конкурентного ринку. Для цього дамо ряд позначок і обумовлень та проаналізуємо таблицю.

Граничний продукт (МР) - додатковий продукт, одержаний у результаті збільшення обсягу використання даного фактора на одну додаткову одиницю за умови незмінних величин інших факторів.

Граничні витрати на ресурси у грошовій формі (MRC) - збільшення витрат на кожну додаткову одиницю ресурсу.

Граничний продукт у грошовій формі (MRP) - це збільшення загального доходу в результаті застосування кожної додаткової одиниці ресурсу.

Згідно з теорією граничної продуктивності ресурсів економічний механізм розподілу доходів базується на ціні ресурсу, яка визначається його граничним внеском, одержаним за допомогою додаткової одиниці фактора в умовах рівноваги затрат та віддачі, тобто коли MRC = MRP.

Якщо на ринку праці заробітна плата встановилася, наприклад, в розмірі 8 доларів, то для фірми буде прибутковим прийняти тільки 4-х робітників, оскільки останній створить граничний продукт у грошовій формі у розмірі 8 доларів (див. табл. 11.1, рис. 11.2).

Таблиця 11.1 - Виробництво продукту у короткостроковому періоді

Кількість ресурса (L)	Кількість продукції (ТР)	Граничний продукт (МР)	Ціна одиниці продукту (Р)	Загальний дохід (2) х(4)	Граничний продукт в грошовому вираженні (MRP)
1	2	3	4	5	6
0	0		2	0
1	7		2	14
1	2	3	4	5	6
2	13	7 6 5 4 3 2 1	2	26	14 12 10 8 6 4 2
3	18		2	36
4	22		2	44
5	25		2	50
6	27		2	54
7	28		2	56



Рисунок 11.1 - Співвідношення ринкової ставки заробітної плати і продуктивності робітників

Внесок різноманітних факторів у прирості випуску продукції відображає вже відома нам виробнича функція для двох факторів - праці і капіталу (функція Кобба-Дугласа). Враховуючи визначену взаємозамінність ресурсів у виробництві, фірма прагне до такого їх поєднання, щоб мінімізувати витрати при їх закупівлі. Правило найменших витрат на кожну додаткову одиницю грошових затрат на відповідний ресурс - однаковий граничний продукт. Алгебраїчно це можна надати в такому вигляді:

= ,

деPL - ціна одиниці праці; PК - ціна одиниці капіталу;

Крім того, фірма застосовує таке сполучення ресурсів, яке забезпечує максимальний прибуток. У математичній формулі ця вимога має вигляд:

= 1

Такі характеристики функціонального (пофакторного) розподілу доходів. Інший вигляд має характеристика сукупного доходу, коли мова йде про фактичний перерозподіл доходів між певними групами населення. Він вже не залежить від джерел надходжень прибутків, об'єднуючи, наприклад, заробітну плату і пенсію працюючого пенсіонера.

Оскільки фактичний розмір доходу встановлює майнову ієрархію соціальних груп, то в такому випадку йдеться про “вертикальний (персональний) розподіл доходів”.

Поміж функціональною та вертикальною характеристиками сукупного доходу є відмінності. Функціональний розподіл зводить сукупний дохід до доходів тільки співвласників факторів виробництва. Персональний розподіл - результат перерозподільчого втручання держави у сферу доходів і завдяки цьому доходи отримують навіть незаможні групи (непрацюючі, безробітні та ін.), які б не могли їх мати, якби суспільство задовольнилось тільки функціональним розподілом.

Основні види доходів.

Зарплата складає більшу частину доходів споживачів. Вона визначається в широкому та вузькому розумінні слова. У широкому розумінні цей термін включає оплату праці найрізноманітніших категорій робітників, власне робітників різних професій і фахівців високої кваліфікації, праця яких потребує великих затрат на освіту та спеціальне навчання.

У вузькому розумінні зарплата - це ставка заробітної плати, тобто ціна за використання одиниці праці протягом визначеного часу (година, день, місяць). Таке визначення дозволяє розмежувати загальний (середній) рівень оплати праці та власне зарплати.

Загальний рівень оплати праці залежить від кількості та якості капіталу, якості праці, методів виробництва. Загальний рівень оплати праці підвищується тоді, коли пропозиції відносно праці обмежені порівняно з іншими факторами та зафіксованим попитом.

Розрізняють моделі, у яких встановлення заробітної плати залежить від конкурентності ринків праці.

Модель конкуренції, її характерні риси:

а) велика кількість конкуруючих фірм з боку попиту та численні пропозиції однотипної праці;

б) ні фірми, ні робітники не диктують заробітну плату;

в) за цих умов рівень зарплати є постійним для окремої фірми та окремого робітника.

Модель монопсонії, її характерні риси:

а) ті, що зайняті конкретним видом праці, працюють в одній фірмі;

б) інше застосування праці пов'язано з географічним переміщенням та перекваліфікацією;

в) фірма диктує зарплату.

Модель двосторонньої монополії:

а) з одного боку - монопсоніст-покупець праці;

б) з іншого - монополіст-продавець праці в особі профспілки;

в) у цьому випадку зарплата наближається до конкурентного рівня.

Диференціація ставок зарплати визначається: 1) професіоналізмом та різноманітними здібностями; 2) відмінностями у видах праці, які різняться своєю привабливістю; 3) наявністю недосконалої конкуренції на ринках праці. Висококваліфікована праця винагороджується за вагомий внесок до прибутку та компенсує минулі зусилля, пов'язані з формуванням людського капіталу (освіта, професійна підготовка, здоров'я, мобільність робітників). Люди, які мають рідкісні здібності, одержують як доповнення до оплати праці рентну надбавку за талант.

В сучасний умовах заробітна плата формується не тільки на основі угоди між працею і капіталом. Організація оплати праці в Україні здійснюється на основі Генеральної тарифної угоди, галузевих та регіональних угод, колективних та індивідуальних договорів. На рівень заробітної плати впливає держава (встановлюючи гарантований мінімум, нижче якого капітал не має право оплачувати працю) і профспілки, сила й авторитет яких суттєво впливають на рівень заробітної плати. Профспілки і держава порушують конкурентне середовище на ринку праці. Тут має місце недоскональна конкуренція.

З метою ресурсного забезпечення мінімально необхідного рівня відтворення робочої сили використовують показник мінімальної заробітної плати. Мінімальна заробітна плата - грошевий еквівалент, що забезпечує задоволення потреб на рівні простого відтворення робочої сили найнижчої кваліфікації. Вона повинна бути прожитковою заробітною платою, на яку некваліфікований працівник міг би також утримувати родину.

Згідно із Законом України «Про оплату праці» держава гарантує мінімальну заробітну плату на всій території України для підприємств усіх форм власності й господарювання. В 2005 р. в Україні мінімальна заробітна плата становила 310 грн., а прожитковий мінімум складав 453 грн.

Відсоток як доход на капітал. Капітал можна уявити як цінність, що приносить потік доходів. Відсоток - це дохід за використання капіталу, який на практиці поданий:

а) у вигляді позичкового відсотку, якщо капітал має грошову форму;

б) у вигляді доходу на власність, якщо власник капіталу входить до складу некорпоративного сектора;

в) у вигляді прибутків корпорації, якщо власники-акціонери.

При визначенні відсотку важливо підкреслити роль фактору часу.

Вигоду позики можна виразити як ставку (норму) відсотка =

= х 100%

Ставка відсотка не повинна перевищувати норму прибутку, оскільки джерелом відсотка є прибуток. Фактичний рівень норми відсотка визначається співвідношенням між пропозицією і попитом на позичковий капітал на грошовому ринку. Фактори, які впливають на розмір ставки відсотка: ступінь ризику після пред'явлення позики; терміни; ступінь обмеження умов конкуренції на грошовому ринку.

Розмежують номінальні ставки відсотку (в поточних цінах) і реальні (з урахуванням інфляції). Тільки реальні ставки відсотку мають значення в економіці для прийняття рішення.

Роль відсоткової ставки проявляється в тому, що зменшення ставки відсотка призводить до розширення виробництва, а її збільшення - до стримування виробництва; а також в розподіленні грошових засобів між найбільш продуктивними галузями.

Накопичення та інвестування капіталу здійснюється з метою одержання доходів у майбутньому. Ефективний інвестиційний проект - це проект, річний дохід від якого не нижче ставки відсотку з будь-якого капітального активу, включаючи банківську відсоткову ставку. Обчислення сьогоднішнього поточного аналога суми майбутніх доходів від капітальних активів, які виплачуються через визначені терміни при існуючій ставці відсотка, називається дисконтуванням. На основі банківської відсоткової ставки здійснюється розрахунок прибутку у формі відсотків, які можуть бути одержані від майбутніх інвестиційних проектів. Дисконтування здійснюється за формулою:

Д = ;

деД - поточна дисконтована вартість активу; Dt - щорічний майбутній дохід від активу, інвестованого на період, рівний t років; r - ставка (норма) банківського проценту.

Інвестиційні рішення обґрунтовуються, виходячи з ціни інвестиційних товарів на ринку, норми відсотку, рівня річного доходу від застосування цих товарів, ціни їх можливої реалізації по остаточній вартості.

Підприємницький дохід (прибуток) - винагорода підприємця за виконання ним функцій: а) з'єднання факторів виробництва в єдиний виробничий процес; б) введення нових продуктів і технологій; в) ризик, зв'язаний з вкладенням своїх коштів.

Підприємницький прибуток - це частка прибутку, яка залишається в розпорядженні підприємця після сплати за кредит. Як відомо, частина підприємницького доходу називається нормальним прибутком. Це мінімальний дохід для втримання підприємця в даній галузі. Але якщо загальний дохід перевищує загальні витрати ( включаючи нормальний прибуток), то це перевищення - економічний прибуток - отримується підприємцем.

Нульовий економічний прибуток є результатом статичної економіки і вільної конкуренції. Але в реальному житті не так. Будь-яка ринкова ситуація характеризується певна невизначеність як в результаті економічної динаміки, так і визначена монополізація ринку, яка породжує економічний прибуток. Бажання її одержати штовхає економіку до подальшого постійного розвитку.

Функції прибутку проявляються в тому, що він: а) сприяє ефективному використанню резервів, що можна показати логічним ланцюжком: прибуток - інновації - інвестиції - зростання зайнятості, випуску продукції, піднесення добробуту; б) стимулює найбільш ефективний розподіл ресурсів серед альтернативних виробництв.

Норма прибутку =

Якщо норма прибутку росте, то це є сигналом для розширення необхідної сфери виробництва.

Економічна рента - це ціна, що сплачується за використання землі та інших природних ресурсів, пропозиція яких обмежена (нееластична). Незважаючи на відмінності концептуального характеру, економісти підкреслюють неоднорідність якості земельних ділянок за їх продуктивністю, а отже існують відмінності попиті на них (рис. 11.2).



Рисунок 11.2 - Попит і пропозиція землі

Якщо зобразити на графіку попит (D) на землю і пропозицію (S), то пропозиція буде нееластичною (рис. 11.2). Попит в свою чергу - це єдиний фактор, який прямо впливає на ренту. Чим краще ділянка, тим вищий попит, а це означає, що більша рента. Остання буває кількох видів.

Диференційна рента існує в двох формах. Диференційна рента I виникає з приводу більш близького місцезнаходження земельних ділянок до ринку, а також більшої родючості порівняно з гіршими ділянками. Вона привласнюється землевласником. Диференційна рента II утворюється внаслідок інтенсивного ведення господарства за рахунок додаткових капіталовкладень та привласнюється орендатором землі протягом дії угоди про оренду.

Монопольна рента - рента, яка одержана за винятково придатні природні умови для виробництва сільськогосподарських продуктів.

Абсолютна рента сплачується з усіх ділянок землі незалежно від місцезнаходження та родючості, бо землевласник не здає землю в оренду безплатно.

З рентними відносинами тісно пов'язана ціна землі. Землевласник може продати землю за умови, що виручена ним сума буде не меншою, ніж дохід у формі відсотка, отриманого від вкладу цієї ж суми в банк.

Внаслідок цього ціна землі є капіталізованою земельною рентою і визначається за формулою:



У видобувній промисловості диференційна рента породжена відмінностями у рівні продуктивності праці й розмірі собівартості, які обумовлені неоднаковим багатством покладів, глибиною їх залягання і так далі. Ціни на продукцію установлюються за гіршими умовами її виробництва (отримують при цьому нормальний прибуток). На кращих ділянках, де видобувають корисні копалини з меншими господарськими витратами, утворюється доход у вигляді диференційної ренти, який залишається власнику землі.

Рисунок 11.3 - Диференційна рента а) наявна; б) відсутня.

На рис. 11.3, б диференційна рента може бути показана за допомогою кривих граничних витрат (МС) і середніх сукупних витрат (АТС) для двох випадків. Якщо в першому - дифрента має місце (див. рис. 11.3а), то в другому - вона відсутня, бо ціна нафти і витрати її здобичі співпадають через більш глибокі поклади нафти (див. рис. 11.3 б).

“Крива Лоренца” та проблеми соціальної справедливості.

Найбільш загальною причиною диференціації доходів населення у розвинутій ринковій економіці являється відчуження осіб найманої праці від засобів виробництва і праці. У випадку соціалізації капіталістичної економіки, пов'язаної з перерозподілом додаткового продукту, зменшується диференціація населення по доходах (наприклад, в Швеції, Японії).

Ступінь нерівномірності в доходах населення вимірюють за допомогою децильного коефіцієнту, коефіцієнту Джині, кривої Лоренца. Децильний коефіцієнт визначають шляхом відношення рівня доходів 10% найбільш багатого населення до 10% доходів найбільш бідних прошарків населення. Так, в Україні по деяким оцінкам децильний коефіцієнт складав в 2006 р. ~ 14, а з врахуванням покриття доходів ~ 40. В західноєвропейських країнах децильний коефіцієнт складає = 4ч7.

Для виміру фактичного розподілу доходів (вертикальний розподіл) використовують “криву Лоренца” і “коефіцієнт Джині”, що показують, яка доля сукупного доходу припадає на кожну групу населення. Це дозволяє мати уявлення про рівень економічної нерівності в даній державі.

“Крива Лоренца” - метод графічного зображення ступеня нерівномірності розподілу доходу - подана на рис. 11.4.

Рисунок 11.4 - “Крива Лоренца”

Лінія рівномірного розподілу прибутків подана на графіку діагоналлю. Якщо прийняти величину прибутку і кількість населення за 100%, то промінь ОА покаже абсолютно рівномірний розподіл сукупного прибутку між всіма групами населення.

Абсолютно нерівномірний розподіл співпав би з осями координат, але оскільки “понадбідні” і “понадбагатші” являють собою незначну частину ринкового суспільства, то перед нами буде деяка крива (“Крива Лоренца”), відходження якої від діагоналі показує ступінь розподілу прибутків.

Для обчислення конкретного рівня нерівності в розподілі прибутків поступають так: розмір ділянки, обмежену лініями рівномірного і нерівномірного розподілу прибутків, відносять до розміру ділянки трикутника ОАВ. Одержаний результат називають “коефіцієнт Джині”.

Якщо “коефіцієнт Джині” близький до нуля, суспільство знаходиться в стані рівноваги; при коефіцієнті, який дорівнює одиниці, - у ситуації “жебрачної більшості” та “понадбагатшої меншості”. Соціальна ринкова економіка виключає такі крайності завдяки державній політиці доходів. Перерозподіл прибутків уряд здійснює прямим та побічним методами через:

- трансфертні платежі, допомагаючи таким чином малозабезпеченим;

- “регулювання цін” на соціально важливу продукцію;

- індексацію фіксованих доходів і трансфертних платежів;

- “обов'язковий мінімум зарплати” як бази для оплати праці на підприємствах;

- “прогресивне оподаткування”, при якому податкова ставка збільшується із зростанням номінального прибутку.

Ринковий розподіл породжує зайву майнову диференціацію. Але він якоюсь мірою у змозі компенсувати цю несправедливість економічною ефективністю виробництва, яка задовольняє сукупний продукт у розмірах, достатніх для підтримання малозабезпечених за допомогою трансфертних платежів і значних соціальних програм.

“Справедливий” розподіл означає (і це доказала практика) підрив стимулів і ефективності в роботі, соціальне утримання, яке завершується звичайно тим, що справедливо розподіляти стає просто нема що.

З цих позицій доводиться визначити, що “несправедлива економічна ефективність” сьогодні має об'єктивну перевагу перед “неефективною соціальною справедливістю”. І хоча їх зближення складає зміст соціально-економічного прогресу, в найближчий історичний період названа альтернатива збереже свою жорстку однозначність. Принцип ринкової стратегії у сфері прибутків можна сформулювати так: “Всі не можуть бути багатими, але ніхто не повинен бути бідним”.

Практикум.

Вправа 1. Знайдіть правильну відповідь.

1. Згідно поглядів Маркса суть економічних відносин між працею та капіталом - це:

а) експлуатація праці капіталом;в) взаємна експлуатація;

б) відсутність експлуатації;г) експлуатація капіталу праць.

2. Згідно неокласичному підходу суть економічних відносин між працею та капіталом - це:

а) експлуатація праці капіталом;в) взаємна експлуатація;

б) відсутність експлуатації; г) експлуатація капіталу праць.

3. Що не являється формою вираження додаткової вартості:

а) прибуток; б) заробітна плата; в) земельна рента; г) відсоток.

4. Реальна заробітна плата - це:

а) сума, нарахована за певний період;

б) заробітна плата за винятком податків;

в) сума, нарахована за визначену роботу;

г) сукупність товарів і послуг, яку можна купити за заробіток за винятком податків.

5. Соціальні трансферти - це:

а) одна з форм заробітної плати;

б) адресні виплати держави окремим верствам населення;

в) виплати держави населенню завжди в грошевій формі;

г) індексація фіксованих прибутків.

6. Рента - це:

а) плата за використання будь-якого ресурсу;

б) частина орендної плати;

в) плата за використання ресурсів, пропозиція яких обмежена;

г) правильні відповіді: б), в).

7. Передумовою стабільного суспільства в розвиненій державі певно є:

а) наявність великої кількості багатих людей;

б) наявність великої кількості бідних людей;

в) формування середнього класу;

г) правильні відповіді б) і в).

8. Крива Лоренца відображає:

а) абсолютну нерівність у розподілі доходів;

б) абсолютну рівність у розподілі доходів;

в) фактичний розподіл трансфертів;

г) фактичний розподіл доходів.

9. Збільшення нерівномірності розподілу доходів може бути показано за допомогою кривої Лоренца:

а) переміщенням кривої фактичного розподілу ближче до бісектриси;

б) переміщенням кривої фактичного розподілу доходів вліво від бісектриси;

в) переміщенням кривої фактичного розподілу далі вправо від бісектриси;

г) збігом кривої фактичного розподілу доходів вліво від бісектриси.

10. Державна політика доходів в умовах ринкової економіки націлена на:

а) обмеження зростання особистих доходів;

б) підтримку рівномірності розподілу доходів;

в) перерозподіл доходів через систему оподаткування та соціальних виплат;

г) регламентування рівня заробітної плати в усіх галузях народного господарства.

Вправа 2. Виконайте завдання

1. Уважно проаналізувавши графік, дайте відповідь на такі запитання:

а) як можна визначати рівень заробітної плати, користуючись теорією граничної продуктивності факторів виробництва;

б) що представлено на рисунку: попит і пропозиція на працю окремої конкурентної фірми або на конкурентному ринку праці?

Рисунок 11.5

MRC - граничні витрати на ресурс;

MRP - граничний продукт праці в грошовому вираженні;

W - ставка заробітної плати;

L - кількість праці;

E - точка рівноваги.

2. Очікувана норма прибутку при вкладі капіталу у виробництво нового класу відеомагнітофонів складає 12%. Чи буде здійснюватись цей проект інвестицій при став відсотка, який дорівнює 3%, 8%, 13%?

3. Ви володієте визначеною грошовою сумою. Перед Вами відкриваються альтернативні шляхи використання грошей: купити земельну ділянку, помістити на срочний вклад в банк. В якому випадку Ви зупините свій вибір на покупці землі? Які економічні показники Ви враховуєте при цьому? Яка теоретична формула для визначення ціни земельної частки?

4. Президент компанії, відомий співак можуть заробляти сотні тисяч доларів в рік, а звичайний службовець - в багато разів менше. Проаналізуйте ці відмінності в заробітній платі й сформулюйте відповідь на наступне запитання: які фактори лежать в основі диференціації ставок заробітної платні?

5. Що представляють собою осяжні і неосяжні форми капіталу: це - а) гроші? б) верстати? в) патенти? г) Ваші знання, здобутки за роки навчання в університеті?

6. П'ять осіб отримують дохід відповідно у розмірі 100, 150, 250, 500, 1000 доларів. Побудуйте криву Лоренцо для такої економіки з 5 осіб та дайте пояснення.

12. Макроекономічний аналіз: народногосподарський облік і система національних рахунків

.

Процес кругообігу продуктів і доходів

Макроекономіка - це розділ економічної теорії, покликаний з'ясувати, як функціонує економічна система в цілому. Тому варто уявити народне господарство не просто як сукупність підприємств, домашніх господарств, галузей, а як органічне ціле, систему, що самовідтворюється.