г) ефективність використання засобів виробництва.

10. Співставлення витрат і одержаного результату виражає:

а) інтенсивність; в) ефективність;

б) раціональність; г) прогресивність.

Вправа 2. Виконайте завдання

1. Проаналізуйте сутність, мету та структуру суспільного виробництва.

2. Поясніть, як взаємодіють між собою окремі фази суспільного виробництва.

3. Назвіть основні фактори виробництва та охарактеризуйте їх взаємозв'язок.

4. Проаналізуйте поняття “соціальної” та “економічної” ефективності.

5. Визначте, які вимоги висуває науково-технічний прогрес до кваліфікації робітників.

3. Економічні відносини власності

Економічний зміст власності, її місце і роль в економічній системі.

Соціально-економічну основу функціонування економічної системи складають відносини власності. Власність - складне, багатогранне і багаторівневе явище, яке виражає всю сукупність відносин, - вивчається різними суспільними науками. Сучасна економічна теорія вивчає реальні економічні відносини власності, що складаються між людьми з приводу привласнення благ й насамперед, засобів виробництва. Привласнення - це конкретний суспільний спосіб оволодіння річчю. Воно формує і виражає основну, корінну рису як даної форми власності, так і її конкретних видів.

Відомі два закони власності і два закони привласнення, що діють разом у взаємозв'язку. Першим є закон власності на продукт своєї праці. Йому відповідає закон привласнення: праця - споконвічний засіб присвоєння. Вона створює власність і ціну. На базі першого закону власності функціонує натуральне і просте товарне виробництво. Привласнення тут здійснюється двояким способом: безпосередньо через працю і через обмін продуктами своєї праці на ринку. Це - трудова власність.

Сучасне ринкове господарство своїм походженням зобов'язано найманій праці і капіталу. Перетворення трудової приватної власності в капіталістичну відбувається на основі переходу першого закону власності в другий - у закон власності на чужу працю. Йому відповідає закон привласнення: товарний обіг - споконвічний засіб привласнення. Відповідно до законів товарного обігу, присутність на товарному ринку працівника, що створив продукт, не обов'язкова: суб'єктами ринку є власники товарів. Якщо колись підставою привласнення продукту служили власна праця і власність на засоби виробництва, то тепер досить бути власником засобів виробництва.

Проте сутність відносин власності не слід обмежувати відносинами привласнення, хоча вони є визначальними. Парною до категорії привласнення є відчуження. Відчуження - процес перетворення діяльності та здібностей людини в самостійну силу, уречевлення результатів функціонування індивідуальної та суспільної праці з перетворенням власності суб'єктів в об'єкти економічних відносин.

Привласнювати можна тільки те, що відчужується. Акт привласнення об'єкта власності одним суб'єктом одночасно є моментом відчуження його для іншого суб'єкта. Таким чином, процеси привласнення і відчуження - це два діалектичних боки сутнісних відносин власності. Розв'язування протиріччя системи “привласнення - відчуження” - це міцний позитивний заряд саморозвитку відносин власності. Таким чином, власність - це не речі, не відносини людини та речі, а відносини між людьми з приводу привласнення речі, перш за все засобів виробництва.

Відносини власності між суб'єктами опосередковані об'єктом.

Суб'єкт власності - це персоніфіковані носії відносин власності (індивідуум, організації, підприємства, установи, об'єднання осіб усіх організаційно-правових форм, держава в особі органів державного управління, муніципалітети). Об'єкти власності - це все те, що можна привласнити чи відчужити (засоби виробництва, нерухомість, природні ресурси, предмети особистого споживання, гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та вироби, інтелектуальна власність, культурні та історичні цінності).

Результативність власності залежить від реалізації прав власності. Право власності - це зовнішня форма, яка законодавчо, інституціонально закріплює реальні економічні процеси. Право власності - це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об'єктів власності. Завдяки цьому економічні відносини власності набувають характеру правовідносин, тобто відносин, учасники яких виступають як носії певних юридичних прав і обов'язків. Забезпечення гарантії прав власності та створення умов їх ефективного функціонування є фундаментом економічної політики держави.

Право власності визначається ще з часів римського права основними правочинниками - володіння, користування і розпорядження. Володіння - початкова форма власності, яка виражає відносини, пов'язані з наявністю у того чи іншого суб'єкта об'єктів власності з господарським володінням ними. Володарем об'єкта може бути як власник, так і не власник (наприклад, орендар). Користування - виражає економічні відносини власності з приводу виробничого чи особистого використання властивостей її об'єктів відповідно до функціонального призначення останніх. Розпорядження - вища і всеохоплююча категорія прав власності, яка передбачає, що розпорядник об'єкта є його повним власником, а отже, має право самостійно вирішувати долю певного об'єкта (використовувати, продавати, обмінювати, здавати в арену, дарувати, ліквідувати тощо) або делегувати таке право іншим суб'єктам ринкової системи.

Проте значення власності визначається не лише тим, що вона породжує право володіння, розпорядження й користування, - це її зміст у вузькому розумінні. В широкому плані значення власності полягає в створенні соціального середовища, в якому функціонує суспільне виробництво. А конкретно вона визначає:

- соціальний спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва;

- специфічність дії економічних законів певної економічної системи;

- цілі та мотиви виробництва;

- характер розподілу та споживання створеного продукту;

- класову та соціальну структуру суспільства;

- панівну систему політичної та економічної влади.

Власність як економічні відносини формується ще на зорі становлення людського суспільства. У кожну епоху власність як економічна категорія відбиває всю систему соціально-економічних відносин. Економічні відносини - первинні, вони складають базис суспільства і закріпляються на поверхневому рівні законодавчо. Правові відносини можуть виникати тільки на основі економічних, відбиваючи їхню сутність, і впливають на них.

Право власності, тобто юридичне вираження власності, визначається об'єктивно існуючими економічними відносинами, економічним змістом власності. Форма права виражає реально існуючі відносини власності, їхній економічний зміст, залежить від ступеня розвитку людини, її знань, уміння виразити в юридичних формах дійсну власність. Реальні економічні відносини розвиваються, а норми права переглядаються періодично. Це неминуче породжує певний розрив між економічним змістом власності та його юридичною формою. Отже неминуче існує суперечність між дійсними відносинами власності та їхнім юридичним відбиттям. Завдання полягає в тому, щоб:

- правові норми, що виробляються людьми, щонайповніше відбивали реально існуючі відносини власності;

- норми права мають періодично приводитися у відповідність з відносинами власності, які за певний час змінилися, набули нових якісних характеристик.

Усе це означає, що економічний зміст власності і право власності тісно взаємопов'язані.

Основою ринкової економіки є пріоритетний розвиток в умовах багатоманіття форм власності різновидів приватної власності. Вона реалізується через найбільш повну взаємопов'язану систему економічних прав, визначених відомими західними економістами (Р.Коузом. А.Алчіаном, А.Оноре та ін.) :

- право володіння, тобто право виняткового фізичного контролю над благами;

- право користування, тобто право застосовувати корисні властивості благ для себе;

- право управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ;

- право на прибуток, тобто право володіти результатами використання благ;

- право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну чи знищення блага;

- право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ та від шкоди з боку зовнішнього середовища;

- право на передачу в спадщину;

- право на безстроковість володіння благом;

- заборона використовувати благо способом, що завдає шкоду зовнішньому середовищу;

- право на відповідальність у виді стягнення, тобто можливість стягнення майна як сплата боргу;

- право на залишковий характер, тобто право на існування процедур і інститутів, що забезпечують відновлення порушених повноважень.

За умов ринкової економіки права власності виступають як специфічний товар. Оскільки ринок припускає таку поведінку господарюючого суб'єкта, що приймає найоптимальніше рішення, то, на думку Р.Коуза, права власності опиняються в руках тих, хто забезпечить їх найвищу продуктивність. Так забезпечується ефективний розподіл і використання обмежених ресурсів.

Основними функціями відносин власності є визначення цільової спрямованості виробництва; характеру розподілу, обміну і споживання його результатів і доходів; формування суспільної форми праці; реалізації і узгодження системи економічних інтересів різних господарських суб'єктів; визначення всього суспільного устрою виробництва, соціальної ієрархії, становища людини в суспільстві, системи її соціальних і моральних цінностей.

Іншими словами, власність - це ті відносини, з яких виростає вся економічна, соціальна і політична структура суспільства. Саме це і визначає власність як соціально-економічну основу функціонування господарської системи.

Типи, види та форми власності.

Дослідження відносин власності дає можливість виявити, що власність не є застиглою категорією. Форми її прояву в історичній перспективі постійно змінюються й вдосконалюються відповідно до змін, що відбуваються в продуктивних силах суспільства.

Відрізняють типи, види і форми власності, які не можна зрозуміти без аналізу відносин привласнення, взаємодії суб'єктів власності, системи її об'єктів. Тип власності визначає узагальнюючі принципи її функціонування, сутність характеру поєднання робітника із засобами виробництва. Вид власності характеризується конкретним способом привласнення благ і методами господарювання. Форма власності - це стійка система економічних виробничих відносин і господарських зв'язків, яка зумовлює відповідний спосіб і механізм поєднання робітника із засобами виробництва.

Існує два типи власності - приватна і суспільна.

Приватна власність характеризується тим, що засоби виробництва, а отже, й вироблений продукт, належить приватним особам. Основні види приватної власності - це трудова приватна власність і нетрудова приватна власність.

Трудова власність є основною формою, що має місце на різних рівнях розвитку суспільства. Вона основана на власній праці власника або членів його сім'ї. Основною формою такого виду власності є дрібнотоварне фермерське, ремісниче, одноосібне господарство, де власник і робітник виступають в одній особі. Він привласнює і вироблений продукт.

Нетрудова приватна власність основана на використанні найманої (чужої) праці. Вона передбачає відокремлення власника від безпосередньої участі в процесі виробництва (працює найманий виробник), а безпосереднього виробника (найманого) - від засобів виробництва (бо вони йому не належать). Тобто, власник і робітник - це різні особи. Цим закладаються основи малоефективної праці робітника, тому що продукт виробництва належить не йому, а власникові засобів виробництва. Формами нетрудової приватної власності історично були рабовласницька, феодальна, приватнокапіталістична.

Ще одна форма приватної власності - інтелектуальна власність. Вона являє собою право володіння, користування і розпорядження знаннями, науковою інформацією, винаходами, досягненнями науки і культури.

Існує також особиста власність окремих осіб на предмети особистого споживання. Ця власність здатна задовольнити особисті потреби людини (фізичні, духовні), але не здатна стати джерелом доходу.

Суспільна власність характеризується тим, що її суб'єктами виступає все суспільство чи колектив, що нею спільно володіє, використовує і розпоряджається. Суспільна власність, розрізняючись за рівнем усуспільнення, може мати такі види: власність народу в цілому і власність окремих колективів. В обох випадках установлюється рівність спільних власників. Реальними формами суспільної власності є загальнодержавна, державна, кооперативна, акціонерна, власність господарських товариств, громадських організацій тощо.

Аналіз суспільної і приватної власності дає можливість стверджувати, що вони мають єдине сутнісне підґрунтя і не доведені до протилежності. Таким чином суспільна власність може перетворюватися в приватну, а приватна власність - в суспільну. Це зумовлює можливість існування різноманітних форм власності.

Колективна власність реалізується через діяльність корпорацій, кооперативів, релігійних і суспільних об'єднань та організацій, трудових колективів різних форм господарювання і т. ін.

Корпоративна власність - власність групи осіб, однак умови її формування своєрідні. Корпорація - це, насамперед акціонерне товариство (АТ), капітал якого створюється акціонерами. Засновники АТ формують первинний, стартовий капітал і володіють контрольним пакетом акцій. Акціонери (як приватні власники частки капіталу) - одержують право на дохід у вигляді дивідендів на акції.

Кооперативна власність - це форма колективної, суспільної власності, що будується на основі пайових внесків членів кооперативу.

Поступово і форми державної власності стають більш різноманітними: загальнодержавна (урядові, центральні структури, національний банк і т. ін.) ; територіально-регіональна (комунально-муніципальні служби і інші органи місцевого самоврядування) ; галузева (міністерства і відомства).

Слід відмітити, що існують змішані форми власності: державно-колективна, державно-приватна, приватно-колективна, спільна з використанням іноземного капіталу і т. ін.

Сучасні економічні системи характеризуються різноманітними формами власності, змішаними різновидами. Наявність багатоманітності форм власності - це головний критерій ефективності будь-якої конкретної форми власності, так як створюються умови для їх економічного змагання і конкуренції в умовах рівноправності. Таким чином, форми власності створюють можливість для приведення в дію усіх чинників розвитку продуктивних сил і доводять свою ефективність.

Основі тенденції розвитку відносин власності на сучасному етапі.

В розвинених країнах реальне усуспільнення привело до глибоких змін форм власності, передусім на основі взаємопроникнення приватної та суспільної форм власності, до різноманітності їх форм. Звичайно це не означає, що приватна власність зникла. Навпаки індивідуальна приватна власність, як і раніше, і нині має значне поширення в розвинених країнах. Вона пов'язана насамперед з малим бізнесом (найдрібніші, дрібні та навіть середні підприємства, фермерство).

Але в останні десятиріччя значного поширення набула колективна приватна власність. Вона ґрунтується на процесах акціонування, утворення і руху акціонерного капіталу. Як відомо, акціонерна форма власності довела концентрацію виробництва і капіталу до такого рівня, який зумовив виникнення монополій. Не випадково переважна більшість монополістичних об'єднань є акціонерними товариствами. Проте це не означає, що всі акціонерні товариства можна назвати монополіями. Навпаки, переважна більшість акціонерних товариств, або, як їх називають у США, корпорацій, не є монополіями. Ці компанії засновані на партнерствах вузького кола індивідуальних капіталів, що розподіляють прибуток відповідно до розподілу їхнього капіталу. Сучасним великим компаніям (корпораціям) належить провідна роль в розвитку економіки. Так, у США найбільші корпорації контролюють близько половини промислового виробництва країни. У більшості країн Західної Європи і Японії переважна частка банківських ресурсів сконцентрована в 3-6 найбільших банках.

Приватна капіталістична власність сприяла посиленню відчуження найманого робітника від засобів виробництва, знижувала матеріальні стимули до ефективної праці. Підвищення відповідальності, зацікавленості в результатах праці безпосередніх виробників вимагало передачі хоча б частини прерогатив власника особам найманої праці, перетворення їх на співвласників та співуправителів виробництва. Зробити це удалось шляхом персоніфікації власності, тобто розосередження її серед усіх працюючих.

Так, у США, як реакція на небезпеку концентрації капіталу в руках вузької групи монополістів, виникла концепція розосередження власності шляхом передачі акцій найманім працівникам. Законодавчо вона була зафіксована в 1974 р. під назвою ESOP - план створення системи акціонерної робочої власності, що являє собою пайове товариство робітників, яке володіє й розпоряджається акціями підприємства від їхнього імені і в їхніх інтересах. Ці програми мають свої особливості в кожній фірмі, але їх об'єднують певні загальні принципи.

Таким чином, аналізуючи відносини власності на сучасному етапі, не можливо не помітити загальної тенденції до посилення процесу усуспільнення власності в розвинутих країнах світу.

Реформування відносин власності в Україні.

Українська економіка будувалася практично цілком на державній формі власності. Тому її корінне реформування вимагало формування різноманітних форм власності і господарювання.

Роздержавлення - це сукупність заходів, що усувають право держави на управління економікою. Це передача прав власності і господарського управління підприємством і трудовим колективом. Особлива роль належить процесам реформування, якісній трансформації монопольно-державної власності. Світовий досвід свідчить, що роздержавлення - це загальноекономічний процес, який відбувається з метою підвищення конкурентоспроможності, мобільності, гнучкості, ефективності, самостійності державних підприємств і виникнення недержавних форм власності і суб'єктів господарювання. Але роздержавлення не повинне цілком усувати державу з економічного життя, тому що сучасне виробництво не може існувати, а тим більше успішно розвиватися, без державного регулювання. Світова практика яскраво демонструє активну роль держави в найбільш розвинутих країнах.

Однієї з форм роздержавлення є приватизація, яка означає процес передачі державної власності в приватну власність окремих громадян і юридичних осіб. Приватизована може бути будь-як державна власність: як дрібні і середні підприємства, так і великі промислові комплекси. В результаті їх власниками стають приватні особи, трудові колективи, АТ, банки і т. ін. При цьому приватизація може здійснюватися на різних умовах. Це може бути безкоштовна передача власності, викуп її на пільгових умовах, аукціон і т. ін.

В Україні кошти, одержані від продажу майна державних підприємств, перераховуються до державної скарбниці та використовуються для вирішення економічних проблем і задоволення соціальних потреб суспільства. Процеси роздержавлення і приватизації в Україні привели до глибокої ринкової трансформації економічної структури країни, в якій на початок 2006 р. частка державних підприємств і організацій державної власності становила тільки 4,4%.

На наступні роки Фонд державного майна України визначив пріоритетними такі напрями роботи: створення надійної системи протидії відчуженню державного майна та корпоративних прав поза процесами приватизації; удосконалення законодавчо-нормативної бази приватизації та діяльності Фонду державного майна; підвищення ефективності державного сектора економіки через оптимізацію структури його активів; подальше удосконалення механізмів та процесів управління корпоративними правами держави; забезпечення надходження грошових коштів до державного бюджету, відповідно до встановлених завдань.

Зміна форми власності супроводжуються запровадженням нових організаційно-правових форм господарювання в Україні. Формування різноманітних форм власності в Україні в майбутньому приведе до трансформації перехідної економіки в змішану економіку стабільного соціально-орієнтованого суспільства.

Таблиця 3.1. Основні поняття

Власність	property
Володіння	possession
Користування	usage
Розпорядження	order
Суб'єкт власності	subject of the property
Об'єкт власності	object of the property
Приватна власність	private property
Державна власність	state ownership
Суспільна власність	public property
Приватизація	privatization

Практикум

Вправа 1. Знайдіть правильну відповідь.

1. Яке з визначень точніше передає сутність власності в економічному розумінні:

а) загальна умова виробництва, вияв волі певного класу і правове оформлення цієї волі;

б) відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання;

в) відносини між людьми з приводу володіння, користування, розпорядження;

г) відносини між людьми з приводу володіння, користування, розпорядження, відчуження, управління.

2. Значення власності для економіки полягає в тому, що вона забезпечує:

а) взаємодію між економікою та юриспруденцією;

б) суспільний спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва;

в) приблизно рівний розподіл національного доходу серед домогосподарств;

г) неухильне економічне зростання.

3. Законодавство України передбачає існування на території нашої держави таких форм власності:

а) тільки державної; в) приватної, державної, комунальної;

б) приватної і державної; г) приватної, державної, колективної.

4. Який спосіб закріплення прав власності за суб'єктами можна вважати в сучасних умовах основним?

а) силу; в) релігійні установки;

б) звичаї, традиції; г) юридичні норми.

5. Об'єктами власності в Україні є:

а) засоби виробництва, будинки, споруди, робоча сила;

б) земля, ліси, водні об'єкти, гроші;

в) культурні, історичні цінності, інтелектуальна власність, цінні папери;

г) всі відповіді вірні.

6. Чітке визначення прав власності важливе тому, що воно сприяє:

а) інвестуванню та економічному зростанню; б) обміну;

в) розповсюдженню літературних та музичних творів; г) всі відповіді вірні.

7. Процес привласнення корисного ефекту від споживання блага відображає категорія:

а) користування; б) володіння; в) управління; г) розпорядження.

8. Людина, яка взяла автомобіль напрокат, є:

а) користувачем; в) володарем;

б) розпорядником; г) правильно вказане в п. а, в.

9. Приватизація - це:

а) перехід об'єкта у власність місцевих органів влади;

б) передача майна в оренду з правом наступного викупу;

в) відчуження державної власності на користь приватних осіб;

г) розподіл частини державної власності серед юридичних осіб.

10. Оренда підприємства обов'язково спричиняє:

а) зміну його власника; в) зміни в технології виробництва;

б) зміну користувача; г) правильно вказане в п. а, б, в.

Вправа 2. Виконайте завдання.

1. Чи можна стверджувати, що для споживачів країн соціалістичного табору, де панувала державна власність, була характерна менш раціональна поведінка, ніж для споживачів розвинутих країн? Від яких факторів залежить ступінь раціональності поведінки споживача?

2. Дослідить процес приватизації в Україні та в європейських країнах. Чи досягла приватизація в Україні своєї основною мети? Докажіть використовуючи приклади.

4. Економічна система суспільства

Сутність і структура економічної системи.

Економічну систему визначають по-різному. Кожне з визначень відбиває якусь одну із сторін категорії, бо складність об'єкта не дає можливість дати його вичерпну характеристику якимось одним визначенням. Найзагальнішим є таке визначення економічної системи: Економічна система - це сукупність взаємопов'язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства. Інакше кажучи - це спосіб організації національної економіки. Цілісна система - це сукупність елементів, взаємодія яких обумовлює наявність нових інтегральних якостей, не властивих утворюючим її частинам;

Признаки цілісності економічної системи:

- зв'язок між компонентами настільки тісний й органічний, що зміна одних з них, тим більше істотних, з необхідністю викликає ту чи іншу зміну інших, а нерідко і системи в цілому;

- внутрішні зв'язки частин між собою є переважаючими по відношенню до руху цих частин і до зовнішнього впливу;

- активний вплив на компоненти, із яких вона створена, і зміна їх відповідно власній природі;

- при створенні нової економічної системи нерідко, за відповідних умов, створюються нові частини, які до створення цілого були відсутні.

Крім цілісності економічна система має такі ознаки:

- свою структуру, рівні і їх ієрархію;

- цілісна економічна система - це доцільна система, що направлена на досягнення відповідної цілі. Дії системи і її компонентів для досягнення цілі, дії з використанням засобів єсть не що інше, як механізм господарювання;

- кожна економічна система завжди є компонентом іншої системи більш високого рівня, і сама, в свою чергу, створена із компонентів систем більш низького рівня;

- кожна економічна система історична, вона переживає час свого зародження, становлення, розвитку, розквіту, занепаду і загибелі;

- система - це суперечлива єдність. Компонент і система, частина і ціле, перервне і неперервне, структура і функція, внутрішнє і зовнішнє, організація і дезорганізація, різноманітність і одноманітність - це далеко не повний перелік суперечностей економічної системи;

- важним принципом економічної системи є управління, системозберігаючий фактор (інтегральний фактор). Кожна економічна система прагне до рівноважного стану, якого можна досягти за допомогою або ринкових важелів (самоорганізації), або адміністративних (організації), чи поєднуючи ринкові і адміністративні (організація і самоорганізація). Управління неможливе без інформації, тобто тих даних, котрі характеризують стан економічної системи в кожен даний момент. Інформація - спосіб зв'язку компонентів системи.

Особливе місце в становленні, функціонуванні, розвитку економічної системи належить її суб'єктам як активній рушійній перетворюючій силі. Кожен суб'єкт є носієм певних прав, обов'язків і відповідальності, котрі реалізує в процесі своєї функціональної діяльності. В залежності від цього існують різні класифікації економічних суб'єктів: індивідуум, колектив, держава; виробник (продавець), посередник, споживач (покупець) ; фізичні і юридичні особи; вітчизняні і іноземні виробники; інституціональні суб'єкти (виробничі підприємства, банки, біржі) та ін.

Економічна система має три основні підсистеми: продуктивні сили суспільства, виробничі економічні відносини і механізм господарювання.

Продуктивні сили - це сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними і розумовими здібностями, науки, технологій, інформації, методів організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей. Продуктивні сили становлять матеріально-речовий зміст економічної системи і є найважливішим показником і критерієм досягнутого нею рівня науково-технічного прогресу і продуктивності суспільної праці.

Економічні виробничі відносини - сукупність соціально-економічних і організаційно-виробничих зв'язків між господарюючими суб'єктами в процесі виробництва, розподілу обміну і споживання матеріальних благ, послуг і доходів. Система економічних відносин складається з техніко-економічних, організаційно-економічних, соціально-економічних відносин.

Суть і основу економічних відносин складають відносини власності на засоби виробництва. Відносини власності визначають у чиїх інтересах ведеться виробництво, історичну специфіку економічної системи, її соціальну структуру, систему влади. Ця група виробничих відносин отримала назву соціально-економічних. Отже соціально-економічні відносини - це насамперед відносини власності в економічному значенні цього поняття.

Проте виробничі відносини виникають не лише з приводу виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних благ або привласнення засобів і результатів виробництва. Вони виникають також і в процесі організації виробництва та управління ним. Ця група відносин називається організаційно-економічними. Специфіка організаційно-економічних відносин полягає в тому, що вони характеризують лише етап виробництва, відображають особливості розвитку факторів виробництва, їх суспільну комбінацію, при цьому не зачіпають соціально-економічні форми виробництва. Тому організаційні економічні відносини можуть мати спільний зміст на різних історичних ступенях розвитку, наприклад, поділ праці, спеціалізація та кооперація праці, комбінація виробництва тощо.

Отже, організаційно-економічні відносини між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом - це відносини обміну діяльністю між людьми, спеціалізація праці, кооперування, концентрація та комбінування виробництва.

Техніко-економічні відносини - це відносини між людьми з приводу використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і створюють необхідні життєві блага. Техніко-економічні відносини є матеріально-речовим змістом суспільного виробництва.

Важливим структурним елементом економічної системи є господарський механізм. Механізм господарювання узгоджує функціонування і розвиток ланцюгів економічної системи, приводить у відповідність продуктивні сили і виробничі відносини. Механізм господарювання - це сукупність конкретних форм господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів і важелів регулювання економічних процесів. Найважливіша функція господарського механізму - забезпечення динамічної рівноваги в суспільному виробництві й насамперед між виробництвом та споживанням, попитом і пропозицією

Центральне місце в економічний системі належить людині - головній продуктивній силі, уособленню економічних виробничих відносин, суб'єкту і об'єкту господарської діяльності, носію і реалізатору економічних потреб, інтересів, що об'єднує і узгоджує функціонування усіх ланок економічної системи. Місце людини в суспільній ієрархії, можливості і форми її самореалізації обумовлюють характер економічної системи.

Класифікація економічних систем.

Важливим питанням є класифікація економічних систем. В економічній літературі виділяють різні моделі, типи економічних систем, класифікація яких залежить від різних критеріїв.

Деякі вчені-економісти вважали, що власність на засоби виробництва є важливим критерієм класифікації економічних систем. Еволюція економічних систем відбувається відповідно рішенню основного економічного протиріччя: між новими продуктивними силами й організаційно-економічними відносинами, з одного боку, і існуючою формою власності - з іншої. З утвердженням нової форми власності змінюється весь економічний базис суспільства і надбудова, що йому відповідає. У результаті виділяють: первіснообщинний, рабовласницький лад, феодалізм, капіталізм, комунізм (соціалізм -перша фаза комунізму).

Сучасні концепції не відмовляються від побудови економічних систем у залежності від інститутів власності, але дослідження обов'язково доповнюються проблемами задоволення потреб людей, що збільшуються, в умовах обмежених ресурсів. Для того, щоб здійснити вибір у світі обмежених ресурсів, господарський суб'єкт повинен мати необхідну інформацію про те, що, як і для кого виробляти. Таким чином, критерієм класифікації економічних систем виступає механізм координації (регулювання, управління) економічної діяльності суспільства. Це функціональний підхід до економічних систем.

У структурно-управлінських визначеннях (У. Даффи, П. Книрш і ін.) економічна система розглядається як соціально створений механізм для прийняття економічних рішень («що», «як» і «для кого») у сферах виробництва, розподілу і споживання. Таким чином, під економічною системою мається на увазі механізм управління, а еволюція економічних систем означає його зміни й удосконалення.

Автори мотиваційних визначень економічної системи (У. Бекінгем, Д. Прибіла, М. Шнітцер і ін.) виходять з того, що сучасне суспільство в економічній сфері реалізує багато цілей: досягнення повної зайнятості, визначених темпів економічного зростання, справедливого розподілу доходів і ін. Таким чином економічна система виступає механізмом координації економічної діяльності для досягнення головної, кінцевої мети суспільства.

У інституціонально-соціологічних визначеннях (У. Лоукс, М. Борнтейн, Г. Гросман і ін.) економічна система характеризується як комплекс економічних відносин між господарськими одиницями (домогосподарствами, підприємствами) і економічними агентами (працівниками, споживачами, підприємцями), що розвивається завдяки певним економічним, соціальним, політичним, культурним і іншим інститутам, які і вирішують, що, як і для кого виробляти. Еволюція економічних систем відбувається під впливом змін у політико-правових інститутах, соціально-культурних потребах населення, техніко-економічній базі суспільства.

Самостійним критерієм типологізації економічних систем у сучасній економічній теорії вважається ступінь індустріально-економічного розвитку, що визначає відповідний етап розвитку суспільства: доіндустриальне суспільство - індустріальне суспільство - постіндустріальне суспільство. Більш змістовно специфіку кожного з етапів визначають особливості продуктивних сил, насамперед засобів виробництва (ручні знаряддя праці - машини - інформатика) і ведучого сектора економіки (землеробство - індустрія - наука), а також тип обумовленості суспільної поведінки і тип «суспільної людини».

Залежно від рівня продуктивних сил, динаміки процесів нагромадження і рівня споживання створена теорія стадій економічного зростання У. Ростоу. Відповідно до неї розвиток суспільства від традиційної до індустріальної економіки відбувається в такій послідовності: традиційне суспільство; перехідне суспільство, у якому закладаються основи перетворень; суспільство, що змінюється; суспільство, що визріває; суспільство, що досягло високого рівня масового споживання.

Існує також класифікація економічних систем залежно від розвитку цивілізації. Економічна система в такому ракурсі включає в себе дію не тільки економічних (внутрішніх), але й неекономічних (зовнішніх стосовно економіки) елементів, таких як: соціокультурні (національні, релігійні, етичні), соціально-політичні (цінності демократії, правової держави), постекономічні (соціально-творчі, комунікативні), природнокліматичні, географічні та інші фактори. Особливістю цивілізаційного підходу до економічних систем є багатомірність аналізу і численність критеріїв, що не мають вузькоекономічних вимірів.

Більшість економістів характеризує економічні системи як форми господарювання за формою власності на засоби виробництва і за способом координації і управління економічною діяльністю.

Процес формування і функціонування економічної системи включає три етапи. Перший - поступове становлення (виникнення) системи, що приводить до її зміцнення в суспільстві як пануючої. Другий - період зрілості, повного прояву в процесі функціонування всіх її можливостей, історичних переваг. Третій - поступове «вмирання» в умовах зародження і розвитку елементів нової, майбутньої системи.

Розвиток суспільного виробництва, відкритість економічних систем для постійного обміну з зовнішнім середовищем сприяє збагаченню системи новим матеріалом, що викликає потребу у внутрішньосистемних змінах. Результатом їх може стати оновлена модель економіки. Розглянемо ці моделі зважаючи на наступні ознаки: переважна форма і види власності; економічна влада і способи її здійснення; форми господарювання; місце і роль, що відводяться ринку; економічна роль держави.

Типи економічних систем.

Традиційна економіка характерна для країн, що з позиції технократичної цивілізації визначаються як нерозвинені; у дійсності це первинний тип економічної системи, він існує в різних видах тому, що ґрунтується на звичаях, традиціях, національних культурних коріннях. При цьому використовуються різні форми і види власності. Можна виділити ряд рис такої економіки: економічна діяльність не сприймається як первинна цінність; індивід належить до своєї споконвічної спільності; економічна влада поєднана з політичною владою.

Традиційна економіка дуже стійка, її тяжко реформувати. Пояснення цьому сховане в природі такого суспільства. В умовах, коли особистість не виділена із соціальної спільності й економічна діяльність не визнана як первинна цінність, стабільність суспільства підтримується через захист і відтворення даного статусу індивіда. Перехід до ринкового господарства пов'язаний з руйнуванням того, на чому базується стабільність традиційного суспільства. Таким чином колишні умови стабільності руйнуються, а нові не створюються і здійснювані реформи заздалегідь приречені на провал.

Командна економіка (командно-адміністративна, соціалістична, планова). Ця модель економічної системи існувала в СРСР і країнах соціалістичної співдружності. Основні риси командної економіки: одержавлення майже всіх матеріальних ресурсів; економічна влада централізована на основі директив і планів; централізована влада здійснюється адміністративно-бюрократичними методами і забезпечує в присвоєнні пріоритет відносинам розподілу; централізоване регулювання розподілу виготовленого національного продукту, встановлення обов'язкових співвідношень і основних народногосподарських пропорцій; поведінка суб'єктів ринку опосередкована наявністю загальної мети, загальний інтерес домінує над особистим чи, принаймні, обмежує його. Держава може бути основним економічним суб'єктом.

У той же час командна економіка має і певні позитивні риси: можливість комплексного використання ресурсів у виробництві; повна зайнятість працездатного населення; спрямованість виробництва на забезпечення населення товарами першої необхідності; можливість значної економії виробничих витрат (зниження собівартості продукції) в умовах концентрації виробництва на великих підприємствах і контроль з боку державних органів; безкоштовність послуг у сфері охорони здоров'я, культури, спорту та ін.

Однак усе це не вирішує основного економічного протиріччя командної економіки - між формально-юридичною рівністю усіх працівників як співвласників засобів виробництва і дійсним економічним привласненням окремими суб'єктами суспільства - державними органами й управлінським апаратом. Безпосередній виробник матеріальних благ при такій системі може бути тільки імітатором економічної активності. При такій системі стає можливим одержання доходів без зв'язку з результатами праці, «тіньова економіка», нерегламентоване підприємництво. Поступово стає очевидним, що подальше функціонування виробництва й існування суспільства в цілому неможливо без реформування економічної системи в напрямку її демократизації шляхом індивідуалізації і персоніфікації відносин власності.

В чистій ринковій економіці (чистий капіталізм) переважає приватна власність; свобода вибору і підприємництва; поведінка кожного суб'єкта мотивується його особистими, егоїстичними інтересами; кожна економічна одиниця прагне максимізувати свій доход на основі індивідуально прийнятих рішень; конкуренція як суперництво між учасниками ринкового господарства; господарські ризики; ціноутворення як основний координаційний механізм економіки, через який реалізуються рішення продавців і покупців; роль держави в економіці обмежена. “Чисто” ринковою економікою раніш традиційно вважали економічну систему США, однак аналіз сучасних відносин власності і управління свідчить, що вона, швидше за все, є теоретичною моделлю. У чистому виді ринкова економіка не існує в жодній країні світу.

Більшість розвинених країн мають змішані економічні системи, в яких поєднується підприємництво з активною діяльністю держави, що забезпечує економічну стабільність. Ця система заснована на різноманітних формах господарювання, що паралельно співіснують як частини єдиного організму, на багатомірності господарської діяльності. Економічними функціями держави стають: підтримка функціонування ринкової системи шляхом забезпечення правової бази і створення конкурентного середовища, захист конкуренції через антимонопольне законодавство; перерозподіл доходу і багатства; коректування розподілу ресурсів з метою зміни структури національного продукту; стабілізації економіки за допомогою контролю за рівнем зайнятості й інфляції; обмеження дії деяких елементів ринкового механізму й ін.

Суспільства з різною історичною і культурною спадщиною, різними звичаями і традиціями використовують неоднакові підходи і методи ефективного використання власних ресурсів. Існують такі сучасні моделі змішаної економіки: американська (ліберальна), німецька (неоліберальна), англійська (європейсько-кейнсіанська), шведська, японська, французька, південнокорейська, китайська та ін.

Історичний характер усякої системи (становлення, зрілість, умирання) обумовлює те, що в розвитку суспільства виникають особливі перехідні становища. Відмінними рисами таких станів є: співіснування елементів старої і нової систем; особливий характер протиріч - боротьба елементів, що відмирають і народжуються; нестійкість, обумовлена самою трансформацією суспільства, яка виявляється в альтернативності (невизначеності) варіантів його майбутнього.

Риси перехідності характеризують сьогодні всі країни світового співтовариства, у рамках якого виділяють кілька різнорідних груп. Одна - це країни-лідери, що демонструють найбільшою мірою тенденції руху до постіндустріального (інформаційного) суспільства. Інша - це країни, що називалися в минулому «країнами, що розвиваються». Наприкінці 90-х років сформувалася особлива група (колишніх соціалістичних) країн, початком перехідних процесів у який став перехід від планової економіки.

Сучасна економіка України є перехідною, у межах якої здійснюються перехідні процеси від неринкових до ринкових форм господарювання.

Для жодної країни не має однозначних і загальноприйнятих шляхів розвитку і безболісних рецептів досягнення добробуту і прогресу. При створенні сучасної економічної системи доцільно використовувати досягнення і досвіт функціонування світової цивілізації, враховуючи при цьому власні специфічні умови, можливості і менталітет.

Таблиця 4.1. Основні поняття

Економічна система	economic system
Продуктивні сили	productive forces
Механізм господарювання	mechanism of managing
Традиційна економіка	traditional economy
Ринкова економіка	market economy
Змішана економіка	mixed economy
Перехідна економіка	transitive economy

Практикум.

Вправа 1. Знайдіть правильну відповідь

1. Основними типами економічних систем прийнято вважати:

а) традиційну, ринкову, адміністративно-командну економіку;

б) натуральне господарство, товарне господарство, планову економіку;

в) товарне виробництво, змішану економіку, ринкову економіку;

г) традиційну, змішану, ринкову економіку.

2. Економічна система:

а) потребує поєднання індивідуальних ринків, пов'язаних один із одним;

б) представляє собою конкретну систему інституціональних установок та координаційних механізмів, які використовуються при вирішенні проблеми економічного використання ресурсів;

в) потребує наявності якої-небудь центральної влади, наприклад, державної, яка координує всю економічну систему;

г) представляє собою план чи схему, яка дозволяє фірмі одержувати гроші за рахунок якоїсь іншої фірми.

3. Критеріями розмежування типів економічних систем є:

а) рівень добробуту членів суспільства;

б) тип координації та управління економічними діями суб'єктів;

в) форма власності на ресурси;

г) вірні відповіді б, в.

4. Відмінною особливістю адміністративно-командної економіки є:

а) поєднання ринкового механізму з державними методами регулювання;

б) централізоване директивне планування виробництва і розподілу ресурсів;

в) свобода вибору підприємницької діяльності;

г) платність послуг у сфері охорони здоров'я, освіти, культури.

5. Ознаками ринкової економіки є:

а) безпосередній зв'язок виробництва і споживання;

б) приватна власність на матеріальні ресурси і вироблену продукцію;

в) роль держави в економіці обмежена;

г) вірні відповіді б, в.

6. Головною ознакою сучасної змішаної економіки є:

а) наявність натурального виробництва, яке доповнює товарне;

б) поєднання натурального та товарного виробництва;

в) поєднання ринкового та державного регулювання економіки без переважання одного з них;

г) поєднання ручного, машинного та автоматизованого елементів у технологічному способі виробництва.

7. Які фактори викликають необхідність державного втручання в економіку?

а) ринок породжує монополію, а тому необхідний захист конкуренції;

б) неконтрольована диференціація доходів загрожує соціальній стабільності;

в) ринковий механізм не може справитися з циклічними коливаннями;

г) всі відповіді вірні.

8. Фундаментальна проблема, з якою стикаються всі економічні системи:

а) інвестиції; в) споживання;

б) виробництво; г) обмеженість ресурсів.

9. Проблеми що, як, для кого виробляти актуальні тільки для:

а) системи з централізованим плануванням;

б) ринкової економіки;

в) будь-якої системи;

г) відсталої економічної системи.

10.До основних рис перехідної економічної системи належать:

а) нестійкість та невизначеність;

б) альтернативність вибору (багатоваріантність розвитку) ;

в) виникнення і функціонування перехідних економічних форм та висока ризикованість;

г) всі відповіді вірні.

Вправа 2. Виконайте завдання.

1. Проаналізуйте експертні оцінки рангів порівняльної конкурентоспроможності різних національних моделей змішаної економіки на початок ХХІ ст. та поясність їх.

Таблиця 4.2

Країна	Економічна могутність	Роль держави	Фінанси	Інфраструктура	Управління	Наука та технологія	Людські ресурси
Японія	1	2	1	5	1	1	1
США	6	1	4	1	4	2	2
Німеччина	2	4	6	6	3	4	4
Швейцарія	3	3	2	10	2	3	3
Канада	10	6	11	2	11	17	5

2. Радянський період історії України (1917 - 1991 рр.) інколи називають «великим економічним експериментом», який довів помилковість соціалістичної ідеї. Чи згодні ви з цією точкою зору? Чому?

3. Поясність, що таке «національні моделі змішаної економіки» та які їх основні типи?

5. Ринкова економічна система

Сутність ринку.

У будь-якому суспільстві, якому притаманне товарне виробництво та грошовий обіг, люди здійснюють обмін виготовленими товарами за допомогою ринку. Історично ринок формувався поступово та спочатку був пов'язаний з роздрібною торгівлею споживчими благами та деякими засобами виробничого призначення. Зазвичай це відбувалось на центральній площі міста чи селища, яку називали базаром. Саме тому у повсякденному житті і в сучасному суспільстві під ринком розуміють місце, де відбувається обмін товарами, їх купівля - продаж.

Втім, з розвитком суспільного поділу праці та розвитку товарного виробництва, термін “ринок” набуває все більш складного значення. Так, на думку французького економіста - математика О.Курно, ринок - це не якась певна площа, а в цілому будь - який район, де відносини між покупцями та продавцями вільні, а ціни легко та швидко вирівнюються. В свою чергу, У. Джевонс стверджує, що ринок означає будь - яку групу людей, що вступають в ділові відносини та укладають угоди щодо товарів. Вчений наводить приклади лондонських ринків, серед яких головне місце надає біржам, таким як: Фондова біржа, Зернова біржа, Вугільна та Цукрова біржі.

Таким чином, в наведених висловлюваннях, ринок характеризується як вкрай широке поняття, що охоплює всю сукупність мінових відносин поза їх територіальною ознакою. При цьому сутність самого ринку розглядається як взаємодія продавця та покупця, укладання угод між ними щодо певного товару незалежно від характеру та місця самої угоди. Подібні визначенні властиві і сучасній західній літературі. Так, Макконнелл К. и Брю С. характеризують ринок як інститут або механізм, що зводить до купи покупців (представників попиту) та продавців (представників пропозиції) окремих товарів та послуг. Барр Р. визначає ринок як сукупність відносин між учасниками обміну, які тісно пов'язані між собою за допомогою тих чи інших засобів.

Однак, головним недоліком більшості існуючих і наведених визначень ринку є те, що сама суть ринку характеризується лише взаємодією продавців та покупців та не розкриваються його інші сторони. Тому слід розрізняти поняття “ринок” у вузькому та широкому значенні. У першому випадку мова йде про реалізацію, збут виробленої продукції, що відбувається у сфері обігу; у другому - взаємозв'язок цієї сфери з іншими сферами відтворення, тобто виробництвом, розподілом та споживанням.

Тому ринок характеризується за наступними взаємопов'язаними аспектами:

1) як сфера обміну, що організована за законами товарного виробництва та обігу, сукупність відносин товарного та грошового обігу;

2) як сукупність соціально - економічних відносин в сфері обімну, за допомогою яких здійснюється реалізація товарів та остаточне визнання суспільного характеру праці, що вони містять;

3) як сфера економіки, де здійснюється купівля і продаж економічних благ, що визначають розподіл та споживання їх у процесі безперервного відтворення;

4) як сфера обігу, форма руху сукупного суспільного продукту, тип господарських зв'язків, самостійна підсистема в економічній системі, форма організації і функціонування економіки.

Оскільки ринок є складовим елементом суспільного процесу відтворення, він охоплює і органічно пов'язує сферу обігу, що опосередковує виробництво і розподіл з одного боку; і споживання з іншого. Саме завдяки цьому задовольняються безперервно зростаючі потреби людей, оскільки відбувається процес купівлі - продажу і кожний виробник дізнається, наскільки його праця потрібна суспільству.

Таким чином, ринок виник і розвивався поруч з товарним виробництвом, умови та причини їх виникнення аналогічні. Він є результатом природньо-історичного процесу розвитку товарного виробництва, обумовленого суспільним розподілом праці та уособленням суб'єктів господарювання. Вчені стверджують, що історія існування ринку налічує більше 6 тис. років. Зі зростанням продуктивності праці, розвитком товарно-грошових відносин межі ринку розширювались. В обмін стали залучати не тільки вироблені продукти, але й продукти, що не є результатом праці: наприклад, земля, ліс та ін. Разом з тим, на кожному етапі суспільного розвитку він ставав більш цивілізованим, набуваючи певні специфічні риси, обумовлені природою пануючої економічної системи та сукупністю всіх факторів, що визначають життєдіяльність кожного народу.

Закони функціонування ринку.

Будь-який ринок функціонує і розвивається за допомогою властивого йому механізму. Останній представляє собою спосіб взаємодії господарюючих суб'єктів з приводу розподілу ресурсів, впровадження нових технологій, визначення обсягу виробництва і реалізації вироблених товарів. Серед головних принципів функціонування ринку як економічної системи слід відзначити наступні: різноманіття форм власності та форм господарювання, свобода підприємництва та вибору, особистий інтерес, конкуренція, вільне ціноутворення відповідно до діючого законодавства.