Основні складові економічної теорії як науки

Численні інтеграційні об'єднання, що виникають і розвиваються в сучасній міжнародній економіці, ставлять перед собою в принципі схожі задачі: 1) використання переваг економіки масштабу. Обсяги ринків дозволяють залучити прямі іноземні інвестиції; 2) створення сприятливого зовнішньоекономічного середовища; 3) вирішення задач торгової політики; 4) сприяння структурній перебудові економіці; 5) підтримка молодих галузей національної економіки.

Історично інтеграція проходить у своєму розвитку кілька ступенів, кожен з яких свідчить про рівень її зрілості. На першому рівні, коли країни ще тільки роблять перші кроки до взаємного зближення, між ними укладають преференційні торгові угоди; на другому рівні інтеграції країни переходять до створення зони вільної торгівлі, що передбачає скасування митних тарифів у взаємній торгівлі при збереженні національних митних тарифів у відносинах із третіми країнами. Третій рівень інтеграції пов'язаний з утворенням митного союзу (ТС) - погодженим скасуванням групою національних митних тарифів і введенням загального митного тарифу і єдиної системи нетарифного регулювання. Коли інтегруючі країни досягають четвертого рівня - загального ринку (ЗР) - інтегруючі країни домовляються про вільний рух не тільки товарів і послуг, але і факторів виробництва - капіталу і робочої сили. На п'ятому рівні інтеграція перетворюється в економічний союз (ЕС), що передбачає поряд із загальним митним тарифом і вільним рухом товарів і факторів виробництва також і координацію макроекономічної політики, і уніфікацію законодавств у ключових галузях - валютній, бюджетній, грошовій. На цьому рівні уряди країн відмовляються від частини своїх функцій і тим самим уступають частину свого суверенітету на користь наддержавних органів.

Принципово можливе існування і шостого рівня інтеграції - політичного союзу (ПС), що передбачав би передачу національними урядами більшої частини своїх функцій у відносинах із третіми країнами наддержавним органам. Це означало б створення міжнародної конфедерації і втрату суверенності окремими державами. Але жодне інтеграційне об'єднання поки що такої цілі не ставить.

У різних регіонах земної кулі виникло кілька інтеграційних об'єднань, котрі істотно відрізняються один від одного за характером відносин, які складаються між країнами-учасниками, та організаційними формами і результатами діяльності.

З міждержавних регіональних економічних об'єднань у Європі найбільшим є Європейський Союз (ЄС), до складу якого входять Австрія, Німеччина, Велика Британія, Італія, Ірландія, Франція, Іспанія, Португалія, Фінляндія, Швеція, Данія, Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Греція. В ЄС переважають децентричні тенденції, що забезпечують вільне переміщення товарів, послуг, капіталів і робочої сили. Керівні органи товариства мають право вирішального голосу (наднаціональне право) у сфері сільськогосподарської, антитрестовської, транспортної політики та у сфері зовнішньої та внутрішньої торгівлі. 1 січня 1999 р. була введена єдина валютна система і єдина валюта - євро. Згідно з рішенням Маастрихтського договору, в ЄС запроваджено єдине громадянство. Сьогодні відбувається безпрецедентне розширення з точки зору кількості країн, що приєднаються до ЄС найближчими роками. Першого травня 2004 року до ЄС приєдналися 10 нових країн: 8 країн Центрально-Східної Європи (Естонія, Литва, Латвія, Польща, Чехія, Словаків, Словенія, Угорщина) і дві середземноморські країни (Мальта і Кіпр). В 2007 році очікується приєднання Болгарії та Румунії. Це збільшить територію ЄС на третину (34%), а кількість населення - на 28%. Це створить внутрішній ринок з майже 500 млн. споживачів, що більше, ніж у США та Японії разом узятих. Водночас, сукупний ВВП об'єднання збільшиться при цьому лише на 4,8%, оскільки більшість країн-кандидатів на сьогоднішній день серйозно відстають за економічними показниками від середніх рівнів ЄС.

Україна прагне до вступу в ЄС і вживає активні заходи щодо виконання економічних, політичних та правозахисних вимог, що пред'являються до держав Євросоюзу. Але строки її приєднання досі не визначені.

Зміцненню стабільності у Європі за допомогою розширення співробітництва у різних галузях (політичній, економічній, культурній, науковій) сприяє регіональне об'єднання - Центральноєвропейська ініціатива, до складу якого входить і Україна.

В Північній Америці в 1988 р. було створено одне з найбільших економічних об'єднань - Північноамериканська асоціація вільної торгівлі - (НАФТА) спочатку в складі двох розвинених країн - США, Канади, а з 1993 р. до них приєдналась країна, що розвивається - Мексика.

Інтеграційні процеси охопили також країни Азії, Латинської Америки й Африки. Серед 20 регіональних угруповань у цих країнах виділяються Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН - Малайзія, Філіппіни, Таїланд, Індонезія, Сінгапур, Бруней, В'єтнам. Лаос, М'янма), МЕРКОСУР (Бразилія, Аргентина, Парагвай, Уругвай), Антський пакт (Венесуела, Колумбія, Еквадор, Перу, Болівія), Організація азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС - Австралія, Бруней, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Індонезія, Філіппіни, Тайвань, Гонконг, Японія, Південна Корея, Китай, Канада, США. Мексика, Чилі) і ін.

Необхідно відзначити позитивні і перспективні намагання України співпрацювати з багатьма регіональними об'єднаннями.

Проблеми інтеграції України у світове господарство.

Раціональне використання переваг міжнародних економічних відносин сприяє інтеграції України у світове господарство. Цей процес обумовлений об'єктивними і суб'єктивними факторами. По-перше, тим, що Україна стала незалежною державою. По-друге, варто враховувати, що світове господарство досягло високого рівня розвитку і характеризується системою, яка набуває цілісності. Тому включення молодих незалежних держав у світове господарство - складний і тривалий процес. В-третіх, Україна не мала достатнього самостійного досвіду встановлення економічних зв'язків із країнами світового співтовариства, що гальмує інтеграцію національної економіки у світове господарство.

Необхідність інтеграції України в систему світового господарства обумовлена тим, що цивілізована країна не може бути осторонь глобальних процесів, що охоплюють і характеризують напрямки і перспективи розвитку світової економіки і людського суспільства в цілому. Потреба в розвитку міжнародних зв'язків обумовлена необхідністю використання величезного світового науково-технічного потенціалу. Співробітництво з іноземними фірмами в цьому напрямку принесе вигоду країні не тільки від впровадження досягнень НТП, але і від участі в його розвитку. Адже в сучасних умовах акцент у міжнародній сфері переноситься на наукову і виробничу кооперацію, інформацію, інфраструктуру, обмін послугами.

Україна входить в об'єднання організацій співробітництва пострадянських країн - СНД, що було засновано в 1991 р. представниками 11 незалежних держав з метою плавного переходу від єдиного народногосподарського комплексу СРСР до формування збалансованих національних економік суверенних держав з використанням взаємовигідного співробітництва між ними. Україна вибрала модель асоційованого, а не повного учасника в діяльності співробітництва. Це дає їй можливість активно працювати в основних органах СНД і разом з тим відокремлюватися від роботи тих органів, рішення яких порушують національний суверенітет чи не відповідають інтересам України, її міжнародним зобов'язанням щодо інших країн.

Україна приділяє багато уваги розвитку співробітництву з членами СНД на двосторонній основі. Вона має договір про вільну торгівлю з РФ і Бєларуссю. Країни СНД залишаються важливим регіоном світу, з яким Україна вступає в торгово-економічні відносини, хоча їхня частка в торговому балансі за останні п'ять років істотно знизилася. Галузева структура зовнішньої торгівлі України з членами СНД характеризується такими основними експортними товарами: продукція чорної металургії, АПК (цукор, горілчані вироби, пісна олія), хімічної індустрії, машинобудування. Проникнення українських товарів на ринок СНД постійно ускладнюється посиленням прямого захисту цими країнами власного виробника, низкою конкурентноздатність виробів українських підприємств, відсутністю надійної мережі просування товарів, реклами, сервісної служби і т.д. Послаблення позиції України на ринку СНД згубно впливає на її стан на ринку енергоносіїв, потреби в який дуже високі. Частина цієї товарної групи в імпорті (майже половина ввозу) є унікальної у світовій практиці і пов'язана з нераціональною структурою національної економіки й екстенсивним характером її функціонування. Україна майже всю нафту одержує з Росії, а газ - з Росії і Туркменістану.

Особливістю торгових відносин України з країнами СНД є висока частка такої неефективної форми, як бартерні операції, операції з давальницькою сировиною й ін. Таким чином, торгові відносини України з країнами СНД мають складний і суперечливий характер. Українські експортери не змогли забезпечити собі стабільного стану на ринку СНД, ефективність зв'язків з більшістю партнерів невисока. Але відсутність навіть таких позицій в інших регіонах світу спонукує зберігати зовнішньоекономічні зв'язки зі СНД і робити їх більш ефективними.

Разом з тим слід зазначити і тенденцію до переходу більшості країн СНД на прискорений розвиток відносин поза межами цієї організації, і, перш за все, з найбільш розвинутими країнами. Україна перша серед країн СНД підписала договір про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом. Контакти між країнами ЄС і Україною особливо в виробничої сфері підтримувалися й у радянський час. У сучасних умовах входження України у високорозвинену Європу можливо тільки при інтенсивному продовженні політичних, економічних і правових реформ. В основу взаємин ЄС й України покладений ряд принципів: 1) повага демократичних порядків і прав людини; 2) розвиток економіки на принципах ринку; 3) створення вільних економічних зон; 4) розвиток усіх форм економічних відносин, особливо в торгівлі; 5) створення режиму найбільшого сприяння.

Україна зацікавлена в розвитку взаємин з ЄС у сфері підприємницької діяльності й інвестицій. Сторони зобов'язалися забезпечити умови для створення українських компаній на території країн ЄС і підтримувати діяльність іноземних компаній на території України. Україна і ЄС впроваджують спільні антимонопольні закони про обмеження конкуренції і державного втручання у вільну ринкову торгівлю. Розвитку ділових зв'язків між Україною і ЄС сприяє також підтвердження сторонами інтересу в наступних областях: промисловості, залученні і захисті інвестицій, гірської промисловості, стандартизації, підтримці малих і середніх підприємств.

Співробітництво ЄС і України в області фінансів, фінансової і валютно-грошової політики складається в наданні банківських фінансових послуг, розвитку спільного ринку кредитних ресурсів, входженні України до загальноприйнятої системи взаємних розрахунків. Для ефективного співробітництва ЄС з Україною необхідно досягти зближення митних систем двох сторін, привести у відповідність українські стандарти з технічними правилами ЄС, розвивати співробітництво в сфері транспорту і зв'язку, адаптувати статистичну систему України до міжнародних стандартів.

Таким чином, Україна, як незалежна держава, член світового співтовариства, повинна активно включатися у взаємовигідні господарські зв'язки з країнами-партнерами. Такі відносини будуть сприяти стабілізації економіки і забезпечать збільшення добробуту народу України.

Практикум.

Вправа 1. Знайдіть правильну відповідь.

1. Практично будь-яка національна економіка є:

а) частиною світової економіки, а тому залежить від неї;

б) абсолютно відкритою економічною системою і тому цілком залежить від світової економіки;

в) частиною світової економіки і прагне істотно скоротити залежність від неї;

г) частиною світової економіки і прагне до поширення протекціоністських заходів.

2. За рахунок міжнародних економічних зв'язків неможливо:

а) подолати вузькість національного ринку;

б) уникнути обмеженості національної ресурсної бази;

в) налагодити спеціалізацію виробництва, зробити його ефективнішим;

г) проводити ефективну антициклічну політику.

3. До факторів спеціалізації окремих країн у межах світової економіки не відносяться:

а) географічне місцезнаходження; в) ресурсні можливості;

б) природно - кліматичні умови; г) правильна відповідь не названа.

4. Міжнародні економічні відносини сприяють поділу країн світу на:

а) взаємозалежні;в) не впливають на взаємозалежність країн;

б) незалежні; г) на країни з різним менталітетом народу.

5. Коли країна імпортує переважно готову продукцію, а експортує сировинні товари аграрного сектору, то, вірогідно, ця країна відноситься до:

а) індустріальних;

б) слаборозвинених;

в) нових індустріальних країн Південно-Східної Азії;

г) даний признак не характеризує рівень розвитку країни.

6. Міжнародний поділ факторів виробництва - це:

а) розподіл факторів виробництва між суб'єктами ринку;

б) розміщення продуктивних сил в країні;

в) історично сформоване зосередження окремих факторів виробництва у різних країнах;

г) поділ світового ВНП між країнами світу.

7. Видами міжнародного поділу праці є:

а) економічний, позаекономічний, природний;

б) спеціалізований, універсальний, змішаний;

в) загальний, частковий, одиничний;

г) загальний, середній, граничний.

8. Інтернаціоналізація виробництва - це:

а) економічна форма розвитку міжнародного поділу праці і міжнародного усуспільнення виробництва;

б) форма об'єднання окремих національних підприємств у міжнародні монополії;

в) форма політичного об'єднання підприємців різних країн;

г) форма торгових відносин між країнами.

Вправа 2. Виконайте завдання.

1 .Китай добре забезпечений робочою силою, а Україна - землею. До якого типу факторів виробництва відноситься китайська робоча сила і українська земля? Чи можуть вони сприяти довгостроковим конкурентним перевагам цих країн? Чому? В виробництві яких товарів?

2. Якщо Україна продає в Німеччину зерно, а Німеччина постачає в Україну станки. Можна вважати це міжнародним поділом праці, міжнародним поділом інших факторів виробництва, міжнародним кооперуванням праці, чи першим, другим і третім?

3. Яке з наведених визначень більшою мірою визначає сутність світового господарства? Наведіть аргументи за і проти.

а) світове господарство - це сукупність національних господарств, взаємопов'язаних міжнародним поділом праці, міжнародними економічними відносинами;

б) світове господарство - сукупність національних економік країн світу, поєднаних мобільними факторами виробництва;

в) сучасне світове господарство - це сукупність національних економік, що перебувають у тісній взаємодії і взаємозалежності, глобальний економічний механізм, підпорядкований об'єктивним законам ринкової економіки;

г) світове господарство - це сукупність міжнародних економічних відносин у взаємозв'язку з продуктивними силами та відповідним механізмом регулювання й управління.

4. Україна купила у Польщі сушену картоплю, яку виробило спільне українсько-польське підприємство. Які форми міжнародних економічних відносин відображає ця угода?

5. Чи справедливе таке твердження: виграш великої країни від інтеграції з невеликою більший, ніж для малої країни?

6. Існує думка, що економічна інтеграція між країнами, що розвиваються, не забезпечує зростання їх добробуту, оскільки у них просто немає достатнього асортименту товарів для ефективної взаємної торгівлі. Яка ваша думка?

7. Які аспекти розвитку інтеграційних процесів в Європі є сприятливими і несприятливими для України. Наведіть приклади.

20. Основні форми світогосподарських зв'язків

Міжнародна торгівля і принцип порівняльних переваг.

Однією з основних форм міжнародних економічних відносин є міжнародна торгівля, що представляє собою переміщення товарів і послуг між усіма країнами світу і базується на міжнародному поділі праці і спеціалізації. Міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і, отже, збільшувати загальний обсяг виробництва.

Міжнародна торгівля складається з двох зустрічних потоків - експорту й імпорту і характеризується торговим сальдо і торговим оборотом.

Експорт - продаж товару, що передбачає його вивіз за кордон. Імпорт - покупка товару, що передбачає його ввіз з-за кордону. Торгове сальдо - різниця вартісних обсягів експорту й імпорту. Торговий оборот - сума вартісних обсягів експорту й імпорту. Дані показники використовуються для всебічного аналізу міжнародної торгівлі.

Для оцінки участі країни в зовнішньоторговельних операціях використовуються наступні показники: частка експорту й імпорту у ВВП, частка експорту у світовому експорті, частка імпорту у світовому імпорті. Зміни величини чистого експорту впливають на рівень ВВП приблизно в такий же спосіб, як і коливання різних видів внутрішніх витрат.

Характерними рисами міжнародної торгівлі є:

– вона виступає як замінник міжнародного переміщення факторів виробництва, мобільність яких значно нижче, ніж усередині країни, унаслідок природних обмежень міграції факторів виробництва, а також мір державного регулювання;

– на відміну від внутрішньої міжнародна торгівля опосереднюється валютним обміном на основі валютних курсів, що змінюються у зв'язку не тільки з торговим, але й з платіжним балансом;

– міжнародна торгівля піддається політичному контролю і втручанню, які істотно відрізняються за ступенем і характером від відповідних мір у відношенні до внутрішньої торгівлі.

Однією з основних теорій міжнародної торгівлі є теорія порівняльних переваг, яка була розроблена Д. Рікардо. Теорія порівняльних переваг полягає в тім, що країни повинні спеціалізуватися на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно більш низькими витратами в порівнянні з іншими країнами. У такому випадку торгівля буде взаємовигідною для обох країн незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно більш ефективним, чим в іншій. На рис. 20.1 країна А має порівняльні переваги щодо продукту П, а країна Б - продукту К, що і відбивають лінії їхніх виробничих можливостей СW. Використовуючи переваги міжнародної спеціалізації і торгівлі, країни А і Б можуть перевершити обсяги виробництва, обумовлені лініями їх внутрішніх виробничих можливостей, а саме: країна А пересувається з точки А на лінії внутрішніх виробничих можливостей до точки А' на лінії торгових можливостей С'W, а країна Б - відповідно з точки В до точки В' на лінії торгових можливостей СW'.

Рисунок 20.1 - Зростання споживання в результаті торгівлі

У результаті спеціалізації і торгівлі країни і світове господарство одержують виграш, що полягає, з одного боку, у зниженні витрат на виробництво за рахунок більш ефективного розміщення ресурсів і, з іншого боку, у збільшенні споживання.

Свобода торгівлі і протекціонізм.

Як уже відзначалося, міжнародна торгівля піддається державному регулюванню. У залежності від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють протекціоністську торгову політику і політику вільної торгівлі. Свобода торгівлі - це політика мінімального державного втручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту та пропозиції. Протекціонізм - це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики.

Політика вільної торгівлі дозволяє реалізувати принцип порівняльних переваг, використовувати переваги міжнародної спеціалізації і торгівлі. Незважаючи на це, у дійсності міжнародна торгівля здійснюється з торговими обмеженнями, основними видами яких є:

мито (тариф) - податок, що підлягає сплаті при ввозі-вивозі товару на територію країни;

квота - кількісна міра обмеження експорту чи імпорту товару визначеною кількістю чи грошовою сумою на визначений проміжок часу;

ліцензування - регулювання зовнішньої торгівлі через дозволи, що видаються державними органами на експорт чи імпорт у встановлених кількостях на визначений проміжок часу;

«добровільне» обмеження експорту - кількісне обмеження експорту, засноване на зобов'язанні торгового партнера обмежити обсяг свого експорту у визначені країни;

внутрішня субсидія - фінансовий метод торгової політики і дискримінації проти імпорту, що передбачає бюджетне фінансування виробництва усередині країни товарів, що конкурують з імпортними;

експортна субсидія - фінансовий метод торгової політики, що передбачає бюджетні виплати національним експортерам і дозволяє підвищувати конкурентноздатність експорту;

демпінг - фінансовий метод торгової політики, що представляє собою просування товарів на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін нижче нормального рівня цін, що існує в цих країнах;

експортне кредитування - фінансовий метод торгової політики, що полягає у фінансовому стимулюванні державою розвитку експорту;

приховані методи торгової політики - вимоги про дотримання національних стандартів, про одержання сертифікатів якості імпортної продукції, внутрішні податки і збори.

Розглянемо наслідки торгових обмежень на прикладі імпортного мита (тарифу). Мито виконує наступні функції: фіскальну, тому що воно є однією зі статей доходної частини державного бюджету; протекціоністську (захисну), тому що воно є інструментом огородження місцевих виробників від іноземної конкуренції. Рисунок 20.2. характеризує економічні наслідки введення тарифу.

Рисунок 20.2 - Вплив тарифу на економіку країни

До початку торгівлі. Лінія Sd - графік внутрішньої пропозиції, лінія Дd - графік внутрішнього попиту. Країна виробляє і споживає товар у точці Е, тобто Q3 товару за ціною Рd.

При свободі торгівлі. Світова ціна на товар (Рw) нижче, ніж внутрішня ціна. Світові постачання товару необмежені за ціною Рw. Крива пропозиції представлена лінією Sd+w. Рівновага буде досягнута у точці F, у якій обсяг попиту складе Q5, пропозиції Q1. Q1Q5 товару імпортується. Внутрішня ціна товару упала з Рd до Рw, місцеві виробники продають на Q3Q1 товару менше, ніж до торгівлі.

Після введення тарифу. Внутрішня ціна імпортного товару зростає на розмір мита з Рw до Рw+t. Крива пропозиції пересувається вгору на рівень Sd+w+t. Рівновага досягається в точці G, у якій внутрішнє виробництво збільшується на Q1Q2, а внутрішнє споживання падає на Q5Q4. Імпорт скорочується з Q1Q5 до Q2Q4.

Економічні наслідки тарифів такі:

у результаті обкладання імпорту митом відбувається збільшення доходів бюджету; останні є перерозподіленими від споживачів на користь держави;

відбувається перерозподіл доходів від споживачів до вітчизняних виробників продукції, що конкурує з імпортом;

виникає необхідність внутрішнього виробництва під захистом тарифу додаткової кількості товарів при більш високих витратах, при цьому задіються ресурси, спеціально не призначені для виробництва даного товару, що підвищує витрати виробництва і знижує його ефективність;

скорочується споживання товару в результаті росту його ціни на внутрішньому ринку.

Крім того, тариф на імпорт безпосередньо підриває експорт країни, веде до скорочення загального рівня зайнятості й у кінцевому рахунку веде до згортання більш ефективних галузей і експансії неефективних. Таким чином, незважаючи на те, що тариф сприяє захисту молодих галузей, стимулює вітчизняне виробництво, є джерелом бюджетних доходів, він негативно впливає на економіку країни, а саме: сповільнює економічне зростання, збільшує податковий тягар на споживачів, сприяє розвитку неефективних галузей.

З урахуванням даних обставин країни прагнуть лібералізувати міжнародну торгівлю. Рішенню даної проблеми сприяє діяльність Світової організації торгівлі (WТО) і інших міжнародних економічних організацій.

Україна є учасником міжнародних торгових відносин. ЇЇ основними торговими партнерами є країни СНД, а також США, Німеччина, Італія, Туреччина. Слід зазначити, що не зважаючи на те, що Україна приймає все більш активну роль в міжнародній торгівлі, структура експорту й імпорту залишається несприятливою: в експорті переважає металопродукція, в імпорті - енергоносії, машини й устаткування, що несприятливо позначається на подальшому розвитку країни. Тому варто проводити заходи, що сприяли б розвитку національного виробництва з високим рівнем технологій, здатних випускати конкурентноспроможну продукцію.

Переміщення факторів виробництва.

Для сучасного світового господарства характерним є не тільки переміщення товарів і послуг між країнами, але й переміщення факторів виробництва - капіталу, робочої сили, технологій. Термін «міжнародний рух капіталу» застосовується для позначення, головним чином, фінансових потоків кредиту і зобов'язань. Це міжнародне переміщення фінансових вимог, потоки між кредиторами і позичальниками в різних країнах чи фінансові потоки між власниками і підприємствами, якими вони володіють за кордоном. Кредитори чи власники передають позичальникам чи закордонним філіям гроші для використання в сьогоденні в обмін на зобов'язання чи акції, що забезпечують їм одержання в майбутньому відсотка чи дивіденду.

Міжнародні потоки капіталу класифікуються в такий спосіб:

по джерелах походження:

– офіційний капітал - кошти з державного бюджету, що переміщуються за кордон за рішенням урядів, міжурядових організацій (державні позики, позички, кредити МВФ, Світового банку) ;

– приватний капітал - кошти приватних фірм, банків (інвестиції приватних фірм, міжбанківське кредитування) ;

по характеру використання:

– підприємницький капітал - кошти, які вкладені у виробництво з метою одержання прибутку;

– позичковий - той, що дається в борг з метою одержання відсотка;

по терміну вкладення:

– середньостроковий і довгостроковий - вкладення більш ніж на 1 рік;

– короткостроковий - вкладення на термін менш року;

по меті вкладення:

– прямі інвестиції - вкладення, що забезпечують контроль інвестора над даним об'єктом;

– портфельні інвестиції - вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвестору права контролю над об'єктом інвестування.

Особливої уваги заслуговує розподіл капіталу на прямі і портфельні інвестиції, тому що на них засновані різні міжнародні форми виробництва. Швидкими темпами розвиваються, у тому числі, і транснаціональні корпорації (ТНК), що засновані на прямому інвестуванні. Основною причиною прямих іноземних інвестицій є прагнення розмістити капітал у тій країні і тій галузі, у якій він принесе максимальний прибуток. При різній прибутковості капіталу в країнах він буде переміщуватись з країни з низькою прибутковістю до країни, в якій прибутковість вище. Наслідки прямих іноземних інвестицій наступні. Сукупний обсяг виробництва, вироблений за допомогою капіталу, що залишився в країні-експортері і інвестованого в країну - імпортера, збільшиться за рахунок більш продуктивного використання капіталу. У той же час у країні-імпортері відбувається розширення внутрішнього виробництва як за рахунок власного капіталу, так й інвестованого. При цьому прибутковість капіталу в країні експортері збільшиться, у країні-імпортері зменшиться. У цілому міжнародне переміщення капіталу позитивно впливає на світову економіку, приводить до збільшення сукупного світового виробництва за рахунок більш ефективного перерозподілу і використання факторів виробництва.

Головна причина портфельних інвестицій - прагнення розмістити капітал у тій країні й у таких цінних паперах, у яких він буде приносити максимальний прибуток. Портфельні інвестиції також позитивно впливають на світове господарство. Слід зазначити, що світові інвестиційні процеси інтенсифікуються, причому основні потоки і прямих, і портфельних інвестицій приходяться на розвинуті країни, але портфельні інвестиції зростають більш швидкими темпами, ніж прямі.

Україна усе більше залучається до світових інвестиційних процесів. Слід зазначити зростання обсягів інвестицій у національне господарство переважно за рахунок портфельних інвестицій. Основними інвесторами є США, Німеччина, Нідерланди, Велика Британія, Ліхтенштейн. Незважаючи на зростання обсягів інвестицій, відчувається їх недостатність. Головними перешкодами на шляху залучення інвестицій є політична й економічна нестабільність, недосконала законодавча база, непродумана податкова політика.

Важливе значення для світової економіки має міграція робочої сили. Під міграцією робочої сили розуміють переселення працездатного населення з одних держав в інші більш ніж на один рік. Основною причиною міграції робочої сили є різний рівень оплати праці в країнах. Робоча сила переміщується з країни з більш низьким рівнем оплати праці в країну з більш високим рівнем, приводячи до вирівнювання рівнів зарплати в двох країнах. При цьому наслідки міграції робочої сили неоднозначні. З одного боку, у країні - експортері робочої сили програють підприємці і споживачі. Програє держава, тому що втрати в зв'язку з відсутністю майбутніх податкових надходжень від мігрантів переважують виграш, одержуваний у результаті скорочення суспільних благ і послуг, що припадають на них, оскільки немає віддачі (вона здійснюється в країні-імпортері) від тієї групи мігрантів, що одержала освіту за рахунок платників податків. Крім того, країна втрачає, якщо відбувається відтік висококваліфікованої робочої сили(«витік мозків»), що приводить до зниження технологічного потенціалу країн-експортерів, їхнього загального наукового і культурного рівня. Дана проблема характерна для країн з нестабільною економікою, що не здатні створити умови для реалізації здібностей працівників і забезпечити їм відповідний рівень оплати праці. З іншого боку, країна, що експортує робочу силу, одержує перекази частини доходів емігрантів. Відтік робочої сили за кордон підвищує загальний рівень оплати праці, що підвищує рівень добробуту трудящих. В умовах надмірності робочої сили вивіз її дозволяє знизити безробіття.

У країні - імпортері робочої сили, з одного боку, виграють підприємці і споживачі, виграє держава, особливо при в'їзді висококваліфікованої робочої сили, але, з іншого боку, держава тепер несе витрати по соціальному забезпеченню робочої сили, що прибула. У країні знижується загальний рівень оплати праці, що негативно позначається на добробуті працівників. Крім того, приплив робочої сили з-за кордону може ускладнити проблему зайнятості.

У цілому сукупний обсяг світового виробництва зростає за рахунок більш ефективного використання трудових ресурсів. Крім того, міграція веде до міжнародного переносу знань, що позитивно впливає на світове господарство.

Ще однією формою міжнародних економічних відносин, прямо пов'язаною з НТП, є міжнародна передача технологій, що може розглядатися і як звичайна міжнародна торгівля, але дуже специфічним товаром, і як міжнародне переміщення фактора виробництва. Міжнародне переміщення технологій пов'язане з відмінностями в рівні розвитку НТП в окремих країнах, у забезпеченості працею і капіталом, ресурсами знань. Воно може здійснюватися в «чистому» виді (торгівля патентами, ліцензіями, «ноу-хау») і у виді торгівлі технологічно ємними товарами.

Зміна технології з часом впливає на міжнародну торгівлю. Це можна простежити за допомогою теорії циклу життя товару, відповідно до якого деякі країни спеціалізуються на виробництві й експорті технологічно нових товарів, одержуючи при цьому динамічні порівняльні переваги перед іншими країнами, тоді як інші - на виробництві уже відомих товарів. Проілюструємо дану теорію графічно. На рис. 20.3 представлений цикл життя товару, причому країна А є країною - розроблювачем, країна В - імітатором, С - споживання товару, Y -виробництво.

Рисунок 20.3 - Цикл життя товару в міжнародній торгівлі

Відповідно до теорії товар проходить п'ять стадій життя в міжнародній торгівлі:

стадія І - стадія нового продукту. Новий продукт виробляється і споживається тільки в країні - розроблювачі;

стадія ІІ - стадія зростання продукту. Товар удосконалюється, зростає його продаж на внутрішньому ринку, починається експорт за кордон. Країна має тимчасову монополію у виробництві і торгівлі даним товаром;

стадія ІІІ - стадія зрілості товару. Недоцільно подальше виробництво тільки в країні-розроблювачі, ефективним є перенесення частини стандартизованого виробництва в інші країни, де вартість робочої сили значно нижче. Інші країни починають виробляти товар за ліцензією для свого внутрішнього ринку;

стадія ІV - стадія падіння виробництва товару. Цінова конкуренція технологій призводить до того, що країна - імітатор починає поставляти товари не тільки на свій внутрішній ринок, але й на ринок країни, що розробила товар. Внутрішнє виробництво в країні - розроблювачі падає й експорт припиняється;

стадія V - стадія припинення внутрішнього виробництва товару. Країна-розроблювач цілком припиняє своє внутрішнє виробництво і насичує свій ринок за рахунок імпорту.

Міжнародна передача технологій має істотне значення для світового господарства, оскільки сприяє проникненню новітніх досягнень НТП в усі країни.

Всі операції, що здійснює країна з іншими країнами світу, знаходять висвітлення в платіжному балансі. Платіжний баланс - статистичний звіт, у якому в систематичному виді наводяться сумарні дані про зовнішньоекономічні операції даної країни з іншими країнами світу за визначений період часу. Платіжний баланс має три складові частини: рахунок поточних операцій, рахунок руху капіталів і офіційні резерви. У рахунку поточних операцій враховуються операції, пов'язані з експортом-імпортом товарів, послуг, чисті доходи від інвестицій, чисті грошові перекази. Всі операції в сумі являють собою баланс по поточних операціях.

Складовою частиною балансу по поточним операціям є торговий баланс, що показує різницю між товарним експортом країни та її товарним імпортом. Якщо експорт перевищує імпорт, то утворюється позитивне сальдо торгового балансу, якщо імпорт перевищує експорт, то виникає негативне сальдо торгового балансу.

Рахунок руху капіталів відбиває потоки капіталу, пов'язані з купівлею-продажем матеріальних і фінансових активів, що мали місце у визначеному році. Приток капіталу в країну і відтік капіталу з країни в сумі складають баланс руху капіталів.

Баланс по поточних операціях і баланс руху капіталів взаємозалежні. Вони є відображенням один одного. Дефіцит платіжного балансу по поточних операціях фінансується в основному чистим притоком капіталу за рахунок руху капіталів. І навпаки, актив поточного платіжного балансу країни супроводжується чистим відтоком капіталу.

У кожній країні існують офіційні резерви, тобто запаси іноземної валюти, що використовуються для врегулювання незбалансованості платіжного балансу по поточних операціях і руху капіталів. До офіційних резервних активів відносяться монетарне золото, спеціальні права запозичення (СДР), резервна позиція в МВФ, іноземна валюта, іноземні офіційні активи. Якщо баланс по поточним операціям і руху капіталів зводиться з дефіцитом, то Центральний банк продає іноземну валюту із своїх резервів, якщо сальдо позитивно, то відбувається купівля іноземної валюти. Дефіцит платіжного балансу в точності дорівнює чистим продажам іноземної валюти Центральним банком. І навпаки, позитивне сальдо платіжного балансу буде в точності дорівнювати чистим закупівлям іноземної валюти Центральним банком.

Таким чином, всі три складові частини платіжного балансу - рахунки поточних операцій, руху капіталів і офіційні резерви в сумі повинні складати нуль. У протилежному випадку мають місце дефіцити чи активи платіжного балансу.

Міжнародні валютні відносини і валютні системи.

Міжнародна валютно-фінансова система - закріплена в міжнародних угодах форма організації валютно-фінансових відносин, що функціонують самостійно чи обслуговують міжнародний рух товарів і факторів виробництва. Валютно-фінансова система опосереднює зв'язки між окремими суб'єктами у світовій економіці і сприяє розвитку міжнародної торгівлі і руху факторів виробництва.

Валютно-фінансова система складається з двох груп елементів - валютних і фінансових. До першої відносяться національні валюти, умови їх взаємної конвертованості і оборотності, валютний паритет, валютний курс і механізми його регулювання; до другої - міжнародні фінансові ринки і механізми торгівлі конкретними фінансовими інструментами. Самостійним елементом валютно-фінансової системи є міжнародні розрахунки.

Під валютою розуміється будь-який товар, здатний виконувати функцію засобу обміну на міжнародній арені. Розрізняють національну валюту, іноземну валюту, резервну валюту, вільно використовувану валюту, тверду валюту.

Однією з найважливіших характеристик валюти є її конвертованість, під якою розуміється здатність вільного обміну національної валюти на іноземну і використання іноземної валюти в угодах з реальними і фінансовими активами. Розрізняють конвертованість по поточних операціях, конвертованість по капітальних операціях, повну конвертованість, внутрішню конвертованість, зовнішню конвертованість.

Валютні системи еволюціонували тривалий час. Їх класифікація заснована на тім, який актив визнається резервним. За цим критерієм виділяються системи золотого, золотодевізного і девізного стандарту.

Золотий стандарт (з 1880 р. до 1914 р. і з 1925 р. до 1931р.) - міжнародна валютна система, заснована на офіційному закріпленні країнами золотого змісту в одиниці національної валюти з зобов'язанням центральних банків купувати і продавати національну валюту в обмін на золото. Валютні курси були фіксованими, що називалося монетним паритетом. Курси могли коливатися навколо монетного паритету, у рамках золотих крапок, якщо валютний курс виходив за рамки золотих крапок, то відбувався перелив золота з країни в країну, що повертало курс на місце. Країни не могли контролювати грошову масу, що викликало процеси макроекономічної нестабільності. Дефіцит платіжного балансу покривався золотом і переливом короткострокового капіталу. Криза 30-х років, одержавлення золотого запасу, девальвація валют, збільшення торгових обмежень, у результаті чого міжнародна торгівля скоротилася майже вдвічі, привели до розпаду системи золотого стандарту.

Золотодевізний стандарт (1944-1971 рр.) - міжнародна валютна система, заснована на офіційно установлених фіксованих паритетах валют до долара США, що був конвертованим у золото за фіксованим курсом. Функціонування даної системи пов'язано з діяльністю Міжнародного валютного фонду (МВФ), на який були покладені функції керування. Основними елементами цієї, Бреттон-Вудської, валютної системи є наступні:

– введення уніфікованої системи валютних курсів з офіційно зафіксованим курсом валюти до золота чи іншої валюти;

– установлення паритету валют до золота або прямо, або через золотий зміст долара США, зафіксований на 01.07.1944 р. у розмірі 0,88571 г золота за 1 дол., чи 35 дол. за унцію;

– забезпечення конвертованості двох резервних валют - долара США і фунта стерлінгів - у золото за офіційним курсом;

– підтримка курсів усіх валют у межах 1% відхилення від паритету;

– одержання згоди МВФ на будь-яку зміну курсу, що перевищує 10% відхилення від паритету.

Система фіксованих курсів функціонувала успішно приблизно до 60-х років. Однак пізніше, унаслідок зміни конкурентних позицій окремих країн, дефіциту платіжного балансу в країнах з резервною валютою, ця система стала менше відповідати потребам світової економіки. У 1971 р. США офіційно припинили конвертувати долари в золото за офіційним курсом. Бреттон-Вудська система розпалася.

Сучасна валютна система (з 1978р.) - це девізна система з комбінацією фіксованих і плаваючих курсів, регульована на двосторонній і багатосторонній основі.

Основні риси сучасної валютної системи:

– країни можуть використовувати будь-яку систему валютного курсу за своїм вибором - фіксованого чи плаваючого;

– МВФ повинний здійснювати твердий нагляд за розвитком валютних курсів і угодами про їх встановлення;

– скасовано офіційну ціну золота і воно перестало відігравати роль офіційного засобу платежу між МВФ і його членами;

– створено спеціальні права запозичення (СДР) як додатковий резервний актив у міжнародній валютній системі.

Одним з елементів валютно-фінансової системи є валютний курс. Валютний курс - це ціна одиниці національної валюти, виражена в одиницях іноземної валюти.

Види валютних курсів:

– фіксований - офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, що допускає тимчасове відхилення від нього в ту чи іншу сторону не більше ніж на 2,25%;

– обмежено гнучкий - офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, що допускає невеликі коливання валютного курсу відповідно до встановлених правил;

– плаваючий курс - вільно змінюється під впливом попиту та пропозиції, на який держава може за певних умов впливати шляхом валютних інтервенцій.

Економічний зміст зміни валютного курсу за режимом плаваючого і фіксованого валютного курсу різний. Якщо країна дотримується режиму плаваючого валютного курсу, то його зміна відбувається як результат простої взаємодії ринкових сил попиту та пропозиції. У результаті національна валюта може або знецінитися, що означає одночасне подорожчання іноземної валюти, або подорожчати, що означає одночасне знецінення іноземної валюти (рис. 20.4).

Якщо при постійній пропозиції валюти попит на неї зріс, то крива попиту пересунеться на рівень Dґ$. Виниклий дефіцит попиту на іноземну валюту в розмірі АВ пересуває баланс попиту та пропозиції в крапку Аґ, що означає зростання її курсу до Еґ. Аналогічно падіння попиту на іноземну валюту приводить до переміщення кривої попиту на рівень Dґґ$. Виникає надлишок пропозиції іноземної валюти в розмірі АС, баланс установлюється на більш низькому рівні А'', що означає падіння валютного курсу до Е''. Аналогічні ефекти виникають при постійному попиті на валюту, але при зміні пропозиції.

Рисунок 20.4 - Адаптація плаваючого валютного курсу

У випадку фіксованого режиму валютного курсу його адаптація відбувається інакше (рис. 20.5.).



Рисунок 20.5 - Адаптація при фіксованому валютному курсі

Наприклад, при рості попиту на іноземну валюту (крива попиту пересувається на рівень D'$) центральний банк продає іноземну валюту зі своїх резервів для утримання курсу на колишньому рівні (крива пропозиції пересувається в сторону S$'). Одночасно відбувається скорочення обсягу національної валюти, що знаходиться в обігу. Зменшення грошової маси означає скорочення витрат, у тому числі і на імпорт. Це зменшує попит на валюту. У результаті крива попиту D' поступово пересувається назад до рівня D''. Процес адаптації відбувається доти, доки курс не відновиться на колишньому рівні Е.

Фактори, що впливають на валютний курс.

Зміни в смаках споживачів. Якщо споживачі стали віддавати перевагу товарам іншої країни, то попит на іноземну валюту і, відповідно, її валютний курс зросте.

Відносна зміна цін. Якщо рівень внутрішніх цін підвищиться, а в іншій країні залишиться незмінним, то споживачі стануть віддавати перевагу товарам іншої країни, що підвищить попит на іноземну валюту і курс іноземної валюти підвищиться.

Відносні зміни в доходах. Якщо ріст національного доходу однієї країни випереджає ріст цього показника в інших країнах, то курс її валюти знизиться.

Відносні реальні процентні ставки. Якщо реальні процентні ставки в країні підвищуються, то й курс її валюти підвищується.

Зміна курсів валют безпосередньо і неоднаково впливає на вартість товарів у міжнародній торгівлі і вартість інвестицій, що виражені в цих валютах. Падіння курсу національної валюти призводить до зниження цін національних товарів на світовому ринку, виражених в іноземній валюті, що сприяє росту експорту. Ціни ж на іноземні товари, виражені в національній валюті, стають вище, у результаті чого імпорт скорочується. У результаті падіння курсу національні активи і цінні папери дешевшають і стають більш привабливими для іноземних інвесторів, що приводить до збільшення припливу капіталу з-за кордону. Підвищення курсу національної валюти приводить до зворотних ефектів.

Міжнародні валютні відносини на сучасному етапі характеризуються складністю, суперечливістю та водночас поглибленням координації економічної політики держав. Координація валютно-фінансової політики здійснюється і на рівні держав, і в межах міждержавних організацій, провідне місце серед яких займають Міжнародний валютний фонд (МВФ) і група Всесвітнього банку - Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) і три його філії - Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК) і Багатостороннє інвестиційно-гарантійне агентство (БІГА). Міжнародні валютно-фінансові і банківські організації регулюють валютно-фінансові відносини, забезпечують ефективне функціонування валютно-фінансової сфери, сприяють співробітництву між країнами. Крім того, у даний час зростає їх роль у сфері аналізу й узагальнення інформації про тенденції розвитку, розробці рекомендацій з найважливіших проблем світового господарства.

На сучасному етапі розвитку світового господарства зростає значення регіональних валютно-фінансових і кредитних організацій, таких як Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), Європейський інвестиційний банк (ЄІБ).

Практикум.

Вправа 1. Знайдіть правильну відповідь

1. Яке з перелічених нижче співвідношень витрат під час відсутності зовнішньої торгівлі є визначальним для налагодження взаємовигідних зовнішньоторговельних відносин:

а) співвідношення витрат на виробництво товару А в даній країні й за рубежем;

б) співвідношення витрат на виробництво товару А и товару Б у даній країні;

в) співвідношення витрат на виробництво товару А, виражених в одиницях товару Б, у даній країні й за рубежем;

г) всі відповіді вірні.

Чому галузі, що конкурують з імпортом, виступають проти вільної зовнішньої торгівлі:

а) їм доведеться підвищити ефективність виробництва, щоб залишатись конкурентноздатними;

б) вони втрачають обсяг продажу тим споживачам, які бажають купувати імпортну продукцію;

в) вони будуть змушені продавати свою продукцію за нижчими цінами, тому що конкуренція загострюється;

г) всі відповіді вірні.

Імпортний тариф рівнозначний:

а) податку на споживання;

б) податку на споживання й субсидії на виробництво товарів, які конкурують із імпортом;

в) податку на споживання й податку на виробництво;

г) всі відповіді невірні.

4. «Добровільне обмеження експорту передбачає:

а) введення експортних зборів експортером;

б) квотування експорту експортером;

в) квотування імпорту імпортером;

г) квотування імпорту експортером.

5. Міжнародне переміщення капталу в світовому масштабі приведе до:

а) стабілізації обсягів виробництва; б) збільшення обсягів виробництва;

б) зменшення обсягів виробництва; г) зниження темпів економічного росту.

6. В результаті міжнародної міграції робочої сили ( за інших рівних умов):

а) робочі, що залишились в країні еміграції, і підприємці в приймаючій країні отримають чистий економічний виграш;

б) підприємці в країні еміграції і робочі в приймаючій країні отримають чистий економічний виграш;

в) робочі, що залишились в країні еміграції, і робочі в приймаючій країні отримають чистий економічний виграш;

г) підприємці і в країні еміграції, і в приймаючій країні отримають чистий економічний виграш.

7. Що з нижче перерахованого сприяє підвищенню обмінного курсу національної валюти (за інших рівних умов) :

а) зниження процентних ставок у даній країні;

б) підвищення в даній країні рівня цін;

в) підвищення в даній країні рівня продуктивності праці;

г) підвищення в даній країні ставок номінальної заробітної плати.

8. Якщо Центральний банк продає офіційні валютні резерви на валютному ринку для підтримки фіксованого рівня валютного курсу, то:

а) курс національної валюти зафіксований на рівні нижче його рівноважного значення;

б) курс національної валюти зафіксований на рівні вище його рівноважного значення;

в) платіжний баланс офіційних розрахунків зводиться до позитивного сальдо;

г) не можна сказати нічого певного.

9. Зниження курсу національної валюти спричиняє:

а) зниження ціни експорту й імпорту;

б) збільшення ціни експорту й імпорту;

в) зниження ціни експорту і збільшення ціни імпорту;

г) збільшення ціни експорту і зменшення ціни імпорту.

10. Дефіцит платіжного балансу може бути профінансований:

а) за допомогою девальвації валюти;

б) шляхом збільшення зовнішньої заборгованості;

в) використання (витрати) резервів іноземної валюти;

г) відповіді б) і в) вірні.

Вправа 2. Виконайте завдання.

Що собою представляє міжнародна торгівля? В чому її причини і особливості? Розкрийте значення зовнішньої торгівлі для України.

В чому полягає теорія порівняльних переваг? Розкрийте її значення.

В чому різниця політики вільної торгівлі і протекціонізму? Назвіть відомі вам торгові бар'єри і опишіть їх наслідки.

Розкрийте причини, наслідки, значення міжнародного руху факторів виробництва. Наскільки Україна залучена до цих процесів і який їх вплив на національну економіку?

Що собою представляє валютно-фінансова система? Які її елементи? Розкрийте відмінності систем золотого, золотодевізного стандарту і сучасної валютно-фінансової системи.

Виявіть недоліки і переваги систем фіксованого і плаваючого валютного курсу. Який режим валютного курсу є оптимальним для нашої країни?

В США долар коштує 0,7 євро. Той же долар може бути проданий за 5,5 українських гривень. Який валютний курс євро відносно української гривні.

21. Економічні аспекти глобальних проблем

Сутність та фактори глобалізації.

Останнім часом одним з найважливіших процесів в світі, що роблять значний вплив на подальші перспективи розвитку всього людства, стала глобалізація. Їй присвячені десятки конференцій і симпозіумів, сотні книг, тисячі статей. Про неї говорять і сперечаються учені, політики, бізнесмени, релігійні діячі, люди мистецтва, журналісти.

Термін «глобалізація» вперше був введений в науковий обіг Т. Левитом в 1983 р. Він визначив «глобалізацію» як феномен злиття ринків окремих продуктів в процесі діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК). Американський учений І. Валлерстайн визначає глобалізацію («світ-економіку») як системне утворення з єдиним розподілом праці і множиною культур. Глобалізація виявляється у зростанні міжнародної торгівлі й інвестицій, небаченій до цього диверсифікації світових фінансових ринків і ринків робочої сили, значному підвищенні ролі ТНК у світогосподарських процесах, загостренні глобальної конкуренції, появі систем глобального, стратегічного менеджменту.

На початку XXI століття глобалізація стала, мабуть, найголовнішою тенденцією в розвитку світової економіки. При цьому роль глобалізації в житті людства не обмежена тільки зміною структури економіки - її прояви ми випробовуємо на собі і в соціальній, і в культурній сфері.

Глобалізація - це загальний термін, який означає все більш складний комплекс трансграничних взаємодій між фізичними особами, підприємствами, інститутами і ринками, який виявляється в розширенні потоків товарів, технологій і фінансових коштів, в неухильному зростанні і посиленні впливу міжнародних інститутів цивільного суспільства, в глобальній діяльності транснаціональних корпорацій, в значному розширенні масштабів трансграничних комунікаційних і інформаційних обмінів, перш за все через інтернет, в трансграничному перенесенні захворювань і екологічних наслідків і у все більшій інтернаціоналізації певних типів злочинної діяльності.