Політична економія

Прямий продаж - це публічна реалізація цінних паперів населенню або незначній кількості інвесторів.

Опосередкований продаж - це реалізація цінних паперів через посередника, яким є банк або брокерська контора.

Вторинний ринок - це ринок, на якому продаються і купуються випущені раніше цінні папери. Тут відбуваються зміна власника цих паперів. З погляду організації вторинний ринок поділяється на централізований і децентралізований.

Формою централізованого ринку цінних паперів є фондова біржа, на якій постійно обертаються цінні папери, але не всі, а лише ті, що допущені до обігу біржовими комітетами.

Децентралізований ринок - це ринок, на якому обертаються як допущені, так і недопущені до обігу на фондових біржах цінні папери. Цей ринок складається із значної кількості брокерсько-дилерських фірм, розкиданих по всій території.

Отже сучасний ринок цінних паперів складається з біржового обігу, а також позабіржового обігу. У свою чергу позабіржовий обіг ділиться на організований та неорганізований. Організований обіг перебуває під контролем саморегульованих органів, членами яких є посередники цих ринків (в основному - це брокери).

63. Кредитні відносини між ЦБ ти комерційними банками

центральні банки країн із ринковою економікою виконують роль кредиторів в останній інстанції для комерційних банків та інших кредитних установ. Вони надають короткострокові кредити для поповнення тимчасової нестачі ліквідних коштів, стягуючи з позичальників облікову ставку. Як правило, ці кредити мають бути забезпечені торговими векселями, державними цінними паперами або власними борговими зобов'язаннями банків.Центральні банки Європейських країн (Німеччини, Франції, Бельгії та ін.) кредитують комерційні банки переважно через переоблік векселів. У Франції і Німеччині центральний банк установлює квоти на переоблік векселів. У разі перевищення встановленої квоти комерційний банк сплачує підвищений процент за кредит у центральному банку.У США переоблікові операції центрального банку (Федеральної резервної системи) не є основною формою рефінансування комерційних банків. Найбільш притаманним тут є кредитування комерційних банків під заставу державних цінних паперів (облігацій, казначейських векселів).Банк Англії кредитує комерційні банки під певні їхні зобов'язання за рахунок банківських депозитів, які зберігаються на відповідних рахунках у центральному банку.

Найширший розвиток мають кредитні відносини центрального банку з комерційними в Німеччині. Крім переоблікових кредитів, Німецький федеральний банк надає комерційним банкам ломбардні кредити на строк не більший від 3-х місяців під забезпечення надійними цінними паперами: векселями (включаючи казначейські векселі) й облігаціями федерального уряду і земель. Ліміти кредитування (квоти) встановлюються за кожною категорією забезпечення. Окремо також установлюється квота на кредит на переоблік векселів залежно від розміру власного капіталу комерційного банку.З переоблікових операцій і ломбардних кредитів комерційні банки сплачують проценти: облікова ставка в першому випадку і ломбардна -- в другому. Ставка з ломбардних кредитів є найважливішим орієнтиром грошового ринку, вона аналогічна ставці за федеральними фондами США.Важливе значення в операціях Німецького федерального банку мають купівля і продаж державних цінних паперів у формі угод про зворотний викуп. Угодам про продаж державних цінних паперів зі зворотним викупом віддається перевага перед іншими оперативними інструментами кредитної політики Німецького федерального банку.

64. Принципи банківського кредитування

Принципи банківського кредитування (в широкому розумінні -- принципи кредитування взагалі, що є єдиними для всіх форм кредиту) -- це основні вихідні положення, на які спирається теорія і практика кредитного процесу. Ці вихідні положення обумовлені цілями та завданнями, що стоять перед банками, а також об'єктивними закономірностями розвитку і функціонування кредитних відносин. Кредитний процес вимагає від банків і всіх господарських суб'єктів чіткого дотримання принципів кредитування.

Необхідно розрізняти принципи і правила кредитування. Правила випливають з принципів і відображають лише окремі положення і моменти того чи іншого принципу, механізми використання принципів у конкретній практичній діяльності банку.

У науковому плані єдино правильним є системний підхід до дослідження принципів кредитування. В системному підході реалізується і конкретизується наукове розуміння принципів кредитування як взаємозв'язаної цілісної сукупності певних положень (понять).

Можна виділити три основні рівні системи принципів банківського кредитування:

1) загальноекономічні принципи кредитування (відповідність ринковим відносинам, раціональності і ефективності, комплексності, розвиткові);

2) особливі принципи кредитування, поза якими кредит втрачає свій специфічний економічний зміст (поверненості, забезпеченості, строковості, платності, цільової спрямованості);

3) часткові, одиничні принципи кредитування, або правила кредитування, які випливають з кожного особливого принципу й можуть по-різному проявлятися в конкретних кредитних операціях.

Принцип раціональності та ефективності банківського кредитування характеризує економічність використання позики як з позицій інтересів банку, так і з позицій позичальників -- господарських суб'єктів. Кредитний механізм не може не ґрунтуватися на здоровому практицизмі, спрямованості на збільшення доходів. Принцип раціональності кредитування здійснюється на основі оцінки кредитоспроможності позичальника, що забезпечуватиме впевненість банку у здатності й готовності боржника повернути позичку в обумовлений договором строк.

Принцип комплексності банківського кредитування передбачає побудову кредитного механізму на основі врахування всього комплексу чинників, що впливають на реалізацію кредитної операції. Безумовно, що насамперед слід брати до уваги економічні чинники та умови.

Принцип розвитку банківського кредитування відображає постійний рух і динаміку кредитного механізму. Зміна економічних відносин призводить і до зміни кредитних відносин, підходів до їх практичної організації. Принцип розвитку вимагає від комерційних банків використовувати гнучкі методи кредитування, оперативно змінювати порядок практичної роботи з позиками, методи контролю за використанням та поверненням кредиту, засоби регулювання заборгованості тощо.

Центральне місце в системі принципів банківського кредитування посідають особливі принципи кредиту. Саме вони відображають економічну сутність банківського кредиту.

Принцип поверненості означає, що кредит має бути повернений позичальником банкові. Установи банків можуть надавати відстрочку повернення позички, стягуючи за це підвищений відсоток. Цей принцип вважається вихідним у системі банківського кредитування. Він випливає із суті кредитних відносин, адже якщо позичка не повертається, втрачається економічний зміст кредиту.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Мета реалізації цього принципу -- зменшити ризик кредитної операції. Майнові інтереси кредитора мають бути повною мірою захищені у разі можливого порушення позичальником узятих на себе зобов'язань. Кредит надається під певне реальне забезпечення -- заставу, гарантію, поручительство, страхове свідоцтво та ін. Банківський кредит, не забезпечений реальними цінностями, надається як виняток окремим позичальникам, які мають давні ділові зв'язки з банком та високу платоспроможність.

Принцип строковості означає, що позичка має бути повернена позичальником банкові у визначений в кредитному договорі строк. Кредит обов'язково має бути повернений у певний заздалегідь обумовлений час. У разі порушення принципу строковості банк пред'являє до позичальника фінансові вимоги. Строк кредиту -- це період користування позичкою. Він розраховується з моменту одержання позики (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунка позичальника) до її кінцевого погашення.

Принцип платності означає, що кредит має бути повернений позичальником банкові з відповідною оплатою за його користування. Кредит як комерційна операція обов'язково має приносити кредиторові певний доход у формі відсотків. Відсоток -- плата позичальника у кредитних відносинах. Банк вимагає від позичальника не тільки повернення одержаної позики, а й сплати відсотка за її використання.

Принцип цільової спрямованості кредиту передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, обумовлені кредитним договором. Позичальник не може витрачати кредит на інші цілі. Цільовий характер кредитування означає спрямованість позички на певний господарський об'єкт. Закономірність переходу до кредитування господарського суб'єкта, про що йшлося вище, не можна абсолютизувати. Банк обов'язково повинен розрізняти об'єкти кредитування, насамперед ті з них, які пов'язані або з капітальними вкладеннями, або з основною виробничою діяльністю.

65. Порядок нарахування, сплати та стягнення відсотків

Нарахування відсотків за кредитом здійснюється у такий спосіб. Припустимо, що банк надає у позику певну суму грошей Р. Виникає питання, якою буде сума грошей 5 через п років за умови, що річна відсоткова ставка складає г %. У випадку простого відсотка щорічно нараховується сума, яка дорівнює:

Розмір відсоткових ставок за кредитними операціями, порядок нарахування відсотків, порядок їх стягнення визначаються в договорі між банком і клієнтом.

Відсотки, як це визначено НБУ, нараховуються за календарне число днів, щомісячно в розмірі, передбаченому кредитним договором. В окремих випадках нарахування та стягнення відсотків може проводитись авансом у момент видачі позики.

Відсотки мають сплачуватися за фактичну кількість днів користування позичкою і нараховуватися на суму залишку заборгованості за позичкою. Якщо сума, що вноситься позичальником, недостатня для погашення строкового платежу, простроченої заборгованості, сплати нарахованих відсотків, то в першу чергу погашаються відсотки, потім прострочена заборгованість, а на суму, що залишилась після цього, погашається строковий платіж. Цей порядок обумовлюється при укладенні кредитного договору. Нарахування та стягнення відсотків за позичками, які видані індивідуальним позичальникам, здійснюється при надходженні від них платежів в погашення боргу. Нараховані відсотки мають відображатися в балансі установи банку в тому ж періоді, за який вони нараховані.

Після закінчення дії кредитного договору за наявності нарахованих несплачених відсотків банки вирішують питання про стягнення неоплачених відсотків згідно з чинним законодавством, застосовуючи загальні строки позовної давності. У разі надання позички клієнту іншого банку при настанні строку погашення заборгованості за позичкою та відсотків за нею банк-кредитор надсилає у банк позичальника за місцем знаходження поточного рахунка дебетове повідомлення із зазначенням окремо суми заборгованості та суми нарахованих відсотків.

В установах банків нарахування відсотків здійснюється з використанням процентних чисел. Залишки за неробочі дні беруться в тій же сумі, що й за попередній день. Одержана сума залишків перемножується на відповідну частину відсоткові ставки (1/12 від річної при підрахуванні залишків за місяць, 1/4 від річної -- за квартал).

Для нарахування відсотків розмір відсоткової ставки, що передбачена кредитним договором, ділиться на фактичну кількість днів року. Одержане число перемножується на залишок заборгованості і кількість днів періоду, за який нараховуються відсотки.

Відсоткові ставки та сума нарахованих відсотків записуються у відомість нарахованих відсотків, виводиться загальний підсумок за відомістю. Відомість нарахованих відсотків зберігається у документах дня за внутрішньобанківськими операціями разом із стрічками підрахунку залишків.

Комерційні банки зобов'язані проводити подальший контроль за правильністю нарахування відсотків та віднесення їх на відповідні рахунки, а також правомірність віднесення су нарахованих відсотків на доходи банку.

66. Роль кредиту у розвитку національної економіки

Кредитні відносини і ринок кредитних ресурсів є органічною складовою ринкової економіки. Ринок забезпечує умови для цілеспрямованого руху кредитів у ті сфери національної економіки, де вони можуть бути використані найефективніше. В ринковій економіці кредитні відносини реалізуються шляхом діяльності незалежних конкуруючих між собою комерційних кредитних установ .

Важливим стимулом для банків є конкурентна боротьба за залучення кредитних коштів на ринку кредитних ресурсів. Комерційні банки є самостійними і незалежними в проведенні кредитної політики. Слід зазначити, що на відміну від грошового обороту в сфері кредитування відсутні детальні, централізовано розроблені Національним банком України (НБУ) інструкції.

Купуючи ресурси на вільному ринку кредитних ресурсів і продаючи їх підприємствам , комерційні банки здійснюють прямий вплив на розвиток національної економіки

Обсяги кредитування народного господарства, з одного боку, не повинні перевищувати певну критичну межу, за якою починається посилення інфляційних процесів, а з другого боку, мають забезпечувати стимулювання розвитку національного виробництва.

Ефективність проведення кредитної політики визначається правильним вибором параметрів кредитних відносин, серед яких найважливішими є: величина позичкового відсотка; умови доступності позики для вітчизняних господарських суб'єктів; рівень кредитного ризику; термін надання позики тощо. Параметри кредитування мають будуватися таким чином, щоб стимулювати кінцеві результати господарської діяльності товаровиробників.

В Україні в сучасних умовах актуальною є проблема реформування системи кредитування суб'єктів господарської діяльності. Йдеться, насамперед, про орієнтацію банківського сектора на першочергове кредитування пріоритетних у народногосподарському плані виробництв. Для виходу української економіки з кризи кредитні відносини мають бути підпорядковані пожвавленню інвестиційної та інноваційної діяльності, фінансовому забезпеченню структурних перетворень та економічному зростанню.

Для поліпшення стану справ у сфері кредитування необхідне досягнення в Україні фінансової і макроекономічної стабільності, проведення раціональної промислової і податкової політики, що дозволило б банкам здійснювати виробничі інвестиції, а позичальникам -- відновити свою кредитоспроможність.

Кредит має створювати сприятливі умови для розвитку всіх сфер і галузей національної економіки України. Він є важливим джерелом капітальних вкладень, тому традиційно виділяється його вагома роль у реструктуризації економіки та інвестиційній діяльності. В Україні сьогодні необхідним є розширення застосування кредитних відносин в інвестиційній сфері.

У теорії кредиту проблема впливу кредитних відносин на розвиток економіки розглядається у взаємозв'язку з економічними межами кредитування.

На мікрорівні економічні межі кредиту визначаються відповідністю між пасивними та активними операціями комерційних банків. Від обсягу пасивних операцій залежить розмір банківських ресурсів.

Порушення меж кредитування призводить до деформації кредитних відносин, що виявляється або в надмірному кредитуванні , або в недокредитуванні . Відновлення економічних меж кредитування здійснюється у ході реалізації реформи кредитно-банківської сфери.

Кредиту відводиться важлива роль у подальшому реформуванні економіки України та відродженні національного виробництва. Кінцевим підсумком кредитування має стати розвиток і підвищення ефективності національної економіки.

67. Порядок здійснення операцій з векселями

Загальні умови

У зв'язку з введенням у господарський оборот векселів банки мають змогу здійснювати з ними такі операції:

1. Кредитні:

а) врахування (дисконт) векселів;

б) видача позичок до запитання під забезпечення векселів;

в) рефінансування вексельних операцій.

2. Комісійні:

а) прийняття векселів на інкасо для одержання платежів і для оплати векселів у строк;

б) зобов'язання оплатити вексель за платника (доміциляція).

Для ефективного здійснення цих операцій рекомендується організувати в банку спеціальний відділ (сектор).

Законом України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (ст.24.5) передбачено, що підприємство може поставляти продукцію, виконувати роботи, надавати послуги в кредит із сплатою покупцями (споживачами) відсотків за користування цим кредитом. Для оформлення таких угод воно має право застосовувати векселі.

Верховна Рада України 17 червня 1992 року прийняла постанову "Про застосування векселів у господарському обороті України" , згідно з якою запроваджується вексельний обіг з використанням простого і переказного векселів відповідно до "Однакового закону про переказний і простий вексель", прийнятого Женевською конвенцією в 1930 році.

Для забезпечення режиму найбільшого сприяння використанню векселів, прискорення обігу вкладених в них коштів та поліпшення ліквідності установи комерційних банків можуть проводити операції по врахуваню векселів підприємств або видавати позички підприємствам за спеціальним позичковим рахунком під заставу векселів, надавати послуги клієнтам у разі отримання платежів і виплати заборгованості за векселями.

Установи банків здійснюють операції з векселями, заповненими на типових бланках, і якщо номінальна сума векселя не перевищує 100000 (сто тисяч) карбованців. Підприємства і господарські організації можуть придбавати вексельні бланки в комерційних банках.

Управлінням Національного банку України, кожному зокрема, надається право видавати позички комерційним банкам для рефінансування їх дисконтних і позичкових операцій під векселі. Рефінансування філій банків може проводитися при пред'явленні ними документа про те, що їм від імені правління комерційного банку надане право та визначено розмір проведення вексельних операцій.

Виконання цієї роботи рекомендуємо організувати в тому підрозділі, на який покладено проведення бухгалтерських операцій за кореспондентськими рахунками комерційних банків.

Національний банк України, виходячи із необхідності створення сприятливих фінансових умов для розвитку вексельних операцій, буде встановлювати преференційну плату за кредит, зв'язаний з рефінансуванням операцій комерційних банків під векселі

68. Міжбанківський кредит

Міжбамнківський кредимт -- це оперативне за способом залучення коштів, але дороге джерело ресурсів банку.

Міжбанківські кредити використовуються:

для оперативного регулювання ліквідності балансу банку;

для надання кредитів вигідним позичальникам

Міжбанківський кредит має такі форми:

міжбанківські позики на основі кредитного договору і на основі генеральної угоди та співробітництва на ринку міжбанківського кредиту;

залишки коштів на кореспондентських рахунках, заброньовані на певний термін під узгоджений банківський процент (оформляється кредитною угодою);

платіжний кредит у формі овердрафта за кореспондентським рахунком (оформляється договором про встановлення кореспондентських відносин, або спеціальним договором про овердрафт).

69. Класифікація банківських депозитів

Міжнародна банківська практика розглядає депозити-- як всі можливі види і форми внесення грошових коштів на рахунки банку. Суму депозиту, на яку згідно з умовами депозитної угоди нараховуються відсотки, заведено називати номіналом депозиту.

Суб'єктами відносин щодо обслуговування депозитів виступають:

-- комерційні банки як позичальники;

-- підприємства ,банки та інші кредитні установи, фізичні особи

-- власники коштів як кредитори.

Власник депозиту є депонентом.

Об'єктом депозитних операцій є внески, які на певний час залучаються на депозитні рахунки в банк. У теорії кредитування використовуються різні підходи до класифікації депозитів..

Депозити заведено поділяти на такі:

- до запитання;

- строкові на визначений термін;

- ощадні внески населення;

- ощадні (депозитні) сертифікати.

Депозити до запитання -- це зобов'язання, які не мають конкретного строку. Вклади до запитання можуть бути вилучені в будь-який час на першу вимогу вкладника. Це кошти, що знаходяться на поточних, бюджетних рахунках комерційних банків і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Умови сплати відсотків за залишками коштів за такими рахунками визначаються у двосторонніх угодах при відкритті цих рахунків. За вкладами до запитання нараховується низький відсоток.

До даного виду депозитів входять також так звані чекові депозити, при яких кошти знімаються з рахунку за допомогою чеків.

Строкові депозити -- це зобов'язання, які мають певний строк. Це кошти, що зберігаються на депозитних рахунках у банку протягом строку, визначеного у депозитній угоді. Банки виплачують за строковими депозитами більш високий відсоток, ніж за депозитами до запитання. Збереження коштів на строкових депозитах вигідно як клієнту, так і банку. Банки користуються залученими коштами протягом тривалого і, головне, наперед обумовленого терміну. Це дає банку можливість збільшувати обсяги кредитних ресурсів.

До строкових депозитів у банківській практиці відносять депозити овернайт -- депозити, залучені банком на строк не більше одного операційного дня . Строковими депозитами є також кошти, отримані від інших комерційних банків як депозит на конкретний строк.

Сума, строки та умови приймання строкових депозитів визначаються банком-позичальником відповідно до його фінансових можливостей за погодженням із вкладником. Особливості залучення вкладів на строкові депозитні рахунки регулюються внутрішніми положеннями комерційних банків.

Різновидом довгострокових депозитів на визначений термін є депозитні сертифікати. Депозитний (ощадний) сертифікат -- це письмове свідоцтво комерційного банку про депонування грошових коштів, що засвідчує право вкладника або його правонаступника на отримання після закінчення встановленого строку суми внеску та відсотків за ним

На депозитних сертифікатах зазначається термін вилучення коштів і розмір належного відсотка. Депозитний сертифікат є цінним папером, який може здійснювати самостійний обіг на фондовому ринку. Бланки депозитних сертифікатів виготовляються відповідно до чинних нормативних вимог і встановлених зразків.

Ощадні вклади -- це вклади населення, розміщувані у банках з метою зберігання і нагромадження. Для цього виду депозиту характерно наявність спеціальної ощадної книжки, яка видається банком вкладникові і в якій фіксуються операції з ощадним вкладом

До цінних паперів банків як виду депозитів відносять: акції та облігації акціонерних товариств, що належать комерційним банкам; акції та облігації, що знаходяться на зберіганні в банку і прийняті в забезпечення позик тощо.

Важливе значення мають міжбанківські депозити, які надаються в межах кореспондентських відносин між банками. Тимчасово вільні кошти у банку виникають через відсутність необхідного попиту на кредитному ринку або невигідність розміщення кредитних ресурсів серед клієнтів. Часто міжбанківські депозити відіграють роль інструмента налагодження більш тісних і довірливих кореспондентських відносин між банками.

Іноді банки використовують у своїй діяльності так звані гарантійні депозити. Вони відкриваються на вимогу банку кредитора у випадку, коли у нього існують сумніви щодо знецінення активів, переданих банкові в забезпечення наданого кредиту, або є ризик неплатоспроможності клієнта-позичальника. Особливістю гарантійних депозитів є те, що ініціатором їх створення виступає сам банк, а не депонент.

70. Кредитний договір як юридична основа кредитного процесу

Кредитний договір -- цивільно-правовий документ, який визначає взаємні юридичні права і зобов'язання та економічну відповідальність комерційного банку і клієнта (позичальника) з приводу проведення кредитної операції. Кредитні відносини між кредитором (банком) і позичальником обов'язково набувають договірного характеру. В правовій державі має забезпечуватися повноцінна правова основа кредитного процесу. Здійснення кредитного обслуговування на договірній основі передбачається Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Головна вимога до змісту кредитного договору полягає у тому, щоби він містив у собі такі юридичні норми, які б дозволили регулювати весь комплекс взаємовідносин банку з клієнтом .У банківській практиці використовуються типові форми кредитних договорів стосовно різних видів позик. Типова форма кредитного договору наведена в Положенні НБУ "Про кредитування". На основі типової форми кредитного договору банки розробляють власні варіанти цього документа.

Конкретний зміст кредитного договору і перелік усіх умов кредитної операції визначаються за згодою сторін. У кожному конкретному випадку зміст кредитного договору пристосовується до особливостей позичальника, враховує специфіку його фінансово-господарської діяльності.

Згідно із Цивільним кодексом України основною відмінністю між кредитним договором і договором позики є безвідплатний характер останнього. Позичальник за договором позики не сплачує позикодавцеві відсотків за позику, що обов'язковою й істотною умовою кредитного договору.

Кредитні договори укладаються в письмовій формі і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди сторін. Стороною за кредитним договором є банк, а не кредитне управління банку або інший його структурний підрозділ. У разі порушення цієї умови договір, укладений структурною одиницею банку від свого імені, вважається недійсним. Зміни в договір вносяться за погодженням обох сторін. Кредитний договір має бути підписаний повноважними особами сторін, які його укладають. Спірні питання щодо виконання договору у разі недосягнення згоди між сторонами розглядаються арбітражем або судом.

За своєю структурою кредитний договір має включати такі складові:

- преамбулу, в якій зазначаються найменування сторін та їх організаційно-правова форма;

- предмет і суму договору

- умови забезпечення кредиту вказується конкретно: договір застави, договір поруки , цінні папери або інші документи; зазначається, що кредит, наданий банком, забезпечується всім належним позичальникові майном і коштами);

- порядок надання і погашення позики

- зобов'язання банку і позичальника (банк зобов'язується відкрити позичальникові певний (вказується номер) позичковий рахунок для видачі кредиту; позичальник зобов'язується використати кредит на зазначені у договорі цілі та забезпечити повернення одержаного кредиту і сплату нарахованих відсотків із свого поточного рахунка у встановлені строки відповідно до строкових зобов'язань;

- права банку і позичальника (банк має право у разі недотримання позичальником умов договору розірвати його і достроково стягнути кредит зі сплатою штрафу -- вказується розмір штрафу у відсотках до суми позички позичальник має право достроково розірвати договір, повністю повернувши одержаний кредит, включаючи відсотки за його користування, попередньо повідомивши про це банк);

- санкції у разі невиконання умов договору;

- порядок розгляду спірних питань

- особливі умови

- строк дії договору (строк дії кредитного договору встановлюється з дня надання кредиту і до повного погашення позики та відсотків за нею);

- юридичні адреси та реквізити сторін;

- підписи сторін.

У західних країнах до тексту кредитного договору часто включають так звані зобов'язальні умови, заборонні умови, а також обмежувальні умови. До зобов'язувальних умов відносяться умови, що покладають певні зобов'язання на керівництво підприємства-позичальника. Заборонні умови -- це дії, які позичальник зобов'язується не здійснювати під час кредитної операції без попереднього погодження із банком. Обмежувальні умови кредитного договору дозволяють підприємству-позичальнику певні дії, але лише в заздалегідь встановлених межах.

Кредитний договір може бути укладений як складанням одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає. Факт укладання кредитного договору підкреслює добровільність участі сторін у даній кредитній операції.

За невиконання або неналежне виконання договірних кредитних зобов'язань винна сторона несе цивільно-правову відповідальність.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, за цільовим використанням позики, своєчасним і повним її погашенням.. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку.

На договірних засадах шляхом укладання кредитних договорів визначаються також кредитні відносини між комерційними банками (міжбанківські кредити).

Чітке визначення умов кредитного договору дозволяє забезпечити ефективну взаємовигідну для банку і позичальника реалізацію кредитної операції на всіх її стадіях. Правильно складений кредитний договір служить для захисту інтересів як банку, так і клієнта-позичальника. Для цього необхідно, щоби кожний пункт кредитного договору був конкретним, чітко сформульованим і не допускав різного його тлумачення.

Як вже зазначалося вище, в банківській практиці можуть використовуватися різні види кредитних договорів залежно від виду банківської позики. В кредитному договорі на видачу довгострокової позики, як правило, передбачається поетапне надання кредиту в міру виконання будівельно-монтажних робіт, придбання товарно-матеріальних цінностей. При цьому в договорі мають бути визначені конкретні шляхи перерахування коштів на оплату рахунків постачальників чи підрядчиків.

НБУ вимагає, щоб у кредитних договорах передбачалася конкретна відповідальність сторін за порушення умов їх угоди.

71. Суть, функції та основні види спеціалізованих кредитно-фінансових установ

Небанківські фінансово-кредитні установи - це інвестиції, які виступають посередниками грошового ринку та здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у дохідні активи, зокрема в цінні папери та в довгострокові кредити.

В своїй діяльності небанківські установи мають спільні ознаки з банками:

1.Функціонують в тому ж грошовому ринку;

2.Формують свої ресурси випускаючи подібно до банків боргові зобов'язання;

3.Розміщують свої дохідні активи та боргові зобов'язання, створюють власні вимоги до інших економічних суб'єктів. Такі вимоги менш ліквідні і більш ризиковані ніж активи банків.

Діяльність щодо створення зобов'язань небанківських установ ґрунтується на тих самих засадах, що і банки: зокрема їх зобов'язання менші за розмірами, більш ліквідні.

Водночас небанківські установи відрізняються від інституцій банківської системи. Діяльність таких установ не пов'язана з цими операціями, які визнані як базові банківські, вони не зачіпають процес утворення депозитів і не впливає на динаміку пропозиції грошей. Вони є вузькоспеціалізовані, оскільки спеціалізація небанківських посередників здійснюється за двома критеріями:

- За характером залучення вільних коштів кредиторів;

- За тими довгостроковими послугами, які надають фінансові посередники своїм кредиторам.

Небанківські установи класифікують за такими ознаками

1.Договірні фінансово-кредитні установи: страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, лізингові компанії, факторингові компанії.

2.Інвестиційні фінансово-кредитні установи: інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні товариства, кредитні спілки.

Види Небанківських фінансово-кредитних установ :

Страхові компанії - спеціалізовані інститути, що виконують функції страхування, тобто за рахунок підприємств, організацій, установ, населення формують цільові грошові фонди та здійснюють виплати з них за настання певних подій. Мобілізація коштів страховими компаніями здійснюється залученням страхових внесків від юр. Та фіз.. осіб на підставі укладених з ними угод. Страхові компанії спеціалізуються на таких видах страхування: майновому, особистому, страхуванні відповідальності чи перестрахуванні.

Пенсійні фонди - спеціалізовані фінансові установи, основним завданням яких є збирання і акумуляція грошових коштів, призначених для пенсійного забезпечення громадян після досягнення ними певного віку. За формою власності вони бувають приватні або державні.

Інвестиційні фонди - особливий вид фінансово-кредитних установ, що забезпечують посередництво в інвестиційному процесі. Випускаючи власні цінні папери, інвестиційні фонди акумулюють грошові кошти приватних інвесторів та вкладають їх в акції та облігації різних п-в у власній країні чи за кордоном.

Фінансові компанії - небанківські інститути кредитної системи, що спеціалізуються на кредитуванні продажу споживчих товарів з відстрочкою платежу. Можуть бути створені як самостійні юр. особи на акціонерних пайових задах або як окремі структурні підрозділи, філії, дочірні підприємства банків і страхових компаній.

Кредитні спілки - кооперативні організації, що створюються з метою акумуляції заощаджень своїх членів та взаємного кредитування.

Ломбард - це фінансово-кредитні установи, які спеціалізуються на видачі позик населенню під заставу майна. Кошти ломбардів формуються переважно за рахунок коштів засновників установи, прибутку від їх діяльності та виручки від заставного майна.

72. Роль та місце кредитної системи в сучасному економічному просторі

Кредитна система, виступаючи неодмінним атрибутом ринкової економіки, у свою чергу, сприяє розвитку товарно-грошових відносин і підвищенню ефективності суспільного виробництва.

У сучасних умовах роль кредиту у функціонуванні суспільного виробництва надзвичайно велика. Без достатньо розвинутої кредитної системи ринкова економаса не здатна ефективно розвиватися. Ця роль кредиту реалізується за такими основними напрямками.

З метою стимулювання населення до нагромадження своїх коштів на банківських рахунках і для забезпечення захисту вкладників в Україні було спочатку видано Указ Президента, а в 2001 р. ухвалено Закон України »Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб».

Кредитна система виступає конкретною формою трансформації різних видів капіталу з однієї форми в іншу, що є важливою умовою переливу капіталу

Роль кредиту полягає і в тому, що він допомагає подолати протиріччя між необхідністю вільного переміщення капіталу з однієї сфери в іншу, і його існуванням у певній натуральній формі.

Кредит сприяє процесові капіталізації прибутку і зростанню рівня концентрації виробництва. Він також прискорює процес реалізації продукції та забезпечує безперервність кругообігу капіталу.

У цілому кредитна система, реалізуючі кредитні відносини, забезпечує завершальний перерозподіл національного доходу і ВВП. Вона сприяє адекватному переміщенню ресурсів між галузями, між виробничою і невиробничою сферою, а також між підприємствами. Це, у свою чергу, призводить до структурних змін в економіці і до вирівнювання різних норм прибутку до середнього.

Особливо велике значення повинна відіграти кредитна система для формування потужного внутрішнього ринку, а також для стимулювання експорту.

У сучасних умовах однією з провідних і стійких тенденцій в економічному житті є процес інтернаціоналізації господарської діяльності. Він потребує від кожної країни пошуку свого місця в системі світового господарства і вмілого та вдалого використання власних конкурентних переваг. Для України, яка ще не є членом Світової організації торгівлі, це питання особливо актуальне. Використання конкурентних переваг нашої держави (географічне положення в центрі Європи, високий рівень інтелектуального потенціалу нації, наявність великих запасів різних корисних копалин, родючі землі тощо) вимагає концентрації ресурсів, чого не можна досягти без розвиненої кредитної системи.

У сполученні із системою державного регулювання економіки кредитна система здатна стати важливим напрямком вирішення гострих соціальних проблем. Особливе значення це має для таких країн, як наша, з її успадкованими від минулого великими негативними соціальними проблемами. Кредит дає змогу істотно просунутися в цьому напрямку, бо в розвинених країнах основним інвестиційним джерелом виступають власні кошти громадян. Саме за рахунок акумульованих кредитною сферою заощаджень і здійснюється житлове будівництво.

Розвиток кредитної системи в Україні ще має цілу низку недоліків. Вони лежать як у царині загальної економічної ситуації, так і в становищі самої кредитної системи.

73. Фондова біржа та її роль у ринковій економіці

Фондова біржа - організаційна форма спеціалізованого ринку, де здійснюється торгівля цінними паперами (акціями, облігаціями, зобов 'язаннями державної скарбниці, сертифікатами, документами, які забезпечують рух кредитних ресурсів і валютних цінностей та формування їх біржового курсу. На відміну від товарних бірж, які здійснюють регулюючий вплив на рух товарів, фондова біржа забезпечує рух капіталу.

В сучасних умовах основна маса довгострокових вкладів капіталу здійснюється за допомогою операцій на фондовій біржі. Так, довгострокові вкладення у формі купівлі цінних паперів вигідні для підприємців-капіталістів, адже можливість реалізації цінних паперів на фондовій біржі робить довгострокові вкладення для окремих капіталів короткостроковими.

До основних операцій фондової біржі належать:

- здійснення обліку цінних паперів;

- надання рекомендацій щодо встановлення стартової котирувальної ціни;

- організація оформлення угод купівлі-продажу цінних паперів;

- виконання централізованих взаєморозрахунків між учасниками біржового ринку цінних паперів;

- здійснення централізованого інформаційного забезпечення і контролю курсів цінних паперів;

- сприяння правовому оформленню угод.

Роль фондової біржі у розвитку ринкової економіки полягає в тому, що її діяльність сприяє залученню на певних умовах і на певний строк тимчасово вільних грошових коштів шляхом випуску та продажу акцій, облігацій і їх спрямування на започаткування підприємств, їх технічне оновлення, переорієнтацію на випуск продукції, яка має найвищий попит. Фондова біржа може сприяти переливу капіталу з однієї галузі в іншу. Завдяки державному регулюванню цих процесів він може спрямовуватись у ті соціально важливі сфери, які найбільше Його потребують.

Як вторинний ринок цінних паперів, фондова біржа сприяє здійсненню переходу фондових цінностей від одного суб'єкта до іншого. На первинному ринку цінності випускаються в обіг і розповсюджуються серед інвесторів. В окремих випадках на фондових біржах можуть розповсюджуватися цінні папери. Емітентами цінних паперів можуть бути юридичні особи, держава, державні органи, органи місцевої адміністрації, підприємства, іноземні юридичні особи. Громадяни або юридичні особи, що купують цінні папери від свого імені та за свій рахунок, є інвесторами. Інвестиційні компанії можуть займатися організацією випуску цінних паперів та наданням гарантій щодо розміщення їх на користь третіх осіб, вкладати кошти у цінні папери від свого імені та за свій рахунок. Це свідчить про те, що фондова біржа відіграє значну роль у розвитку ринкових відносин та їх становленні.

Однак за роки ринкових перетворень в Україні цей вид біржової діяльності не набув достатнього поширення, а тому його вплив на трансформацію економічної системи недостатній.

Серед основних причин, які спричинили таке становище в цій сфері біржової діяльності, слід виділити:

- здійснені роздержавлення і приватизація об'єктів власності не активізують інвестиційну привабливість первинного ринку цінних паперів;

- недостатня розвиненість організаційного оформлення вторинного ринку цінних паперів;

- невисокий платіжний попит вітчизняних інвесторів на цінні папери;

- недостатня захищеність прав власності іноземних інвесторів;

- відсутність чіткого правового забезпечення механізмів котирування цінних паперів.

Для подолання цих недоліків необхідне визначення концепції ринку цінних паперів і фондової біржі, розробка методики оцінки майна всіх об'єктів народного господарства. Здійснення цих заходів разом з іншими ринковими перетвореннями забезпечить не тільки появу достатньої кількості цінних паперів, але й впровадження систем їх допуску . Останнє буде сприяти організаційному упорядкуванню національного ринку цінних паперів, а на українську фондову біржу будуть надходити лише ті з них, що пройшли оцінку основного капіталу і аналіз усієї господарської діяльності в Міністерстві фінансів України.

Отже, фондова біржа є складовою частиною ринкової економіки та відіграє суттєву роль у її розвитку й функціонуванні.

74. Цінні папери другого порядку

Цінні папери - документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов 'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам. Цінні папери можуть існувати у формі відособлених документів (документарні) або записів на рахунках (бездокументарні)

Цінні папери другого порядку:

Ф'ючерс -- цінний папір на право постачання певної кількості цінностей протягом певного періоду за ціною, встановленою на момент укладання угоди.

Опціон -- цінний папір, який передбачає право, але не обов'язок покупця купити (або продати) певну кількість цінностей, що лежать в основі опціона, за раніше домовленою ціною протягом певного часу.

Варант -- це сертифікат, який дає право його власнику зробити підписку на певну кількість цінних паперів за заздалегідь визначеною ціною і за певний період.

75. Цінні папери першого порядку

Цінні папери - документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов 'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам. Цінні папери можуть існувати у формі відособлених документів (документарні) або записів на рахунках (бездокументарні)

Цінні папери першого порядку:

Акція -- це цінний папір, що засвідчує пайову участь власника в капіталі ділової одиниці бізнесу. Акції випускаються акціонерними товариствами з метою збільшення власного капіталу. Вони дають право на участь в управлінні акціонерним товариством та на отримання частини прибутку у формі дивідендів.

Акції можуть бути:

1. іменними;

2.на пред'явника;

3.привілейованими;

4.простими.

Іменні акції реєструються в спеціальній книзі, записуються прізвище власника, кількість акцій у нього, час придбання акцій.

Акції на пред'явника також реєструються, але в книзі вказується лише їх загальна кількість.

Привілейовані акції не дають права власнику брати участь в управління акціонерним товариством. Власник таких акцій одержує дивіденди і має пріоритет у відшкодуванні своєї частки капіталу в разі ліквідації товариства. Щорічний прибуток за такими акціями нараховується за твердим відсотком, зафіксованим на бланку акції.

Прості акції -- це акції, прибуток від яких повністю залежить від чистого доходу підприємства та його дивідендної політики.;

Облігація -- це письмове боргове зобов'язання, в якому емітент зобов'язується виконати певну умову -- зворотну виплату отриманої грошової суми і встановленого відсоткового винагородження. На відміну від акції -- права на власність, облігації є правом на позики. У розвинутих країнах ринок облігацій домінує над ринком акцій. Власник облігації не бере участь в управлінні підприємством, але йому гарантується стабільний дохід у вигляді твердої відсоткової винагороди.

Облігації можуть бути державними або компаній. Емітентами державних облігацій є уряд, урядові організації, місцеві органи влади. Промислові фірми, комерційні та інвестиційні банки, інвестиційні фонди виступають як емітенти облігацій компаній.

Ринкова ціна (курс) облігацій дуже рухлива і залежить від коливань економічної активності та відсоткових ставок. У результаті курс облігацій падає.

76. Міжнародний кредит

Міжнародний кредит -- це економічні відносини, які виникають між кредиторами і позичальниками різних країн з приводу надання, використання та погашення позики. Кредитні відносини складаються на принципах:

· повернення

· терміновості

· платності

· гарантованості

Основною сутнісною ознакою міжнародного кредиту є те, що він являє собою форму руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Рух цієї форми капіталу пов'язаний з наданням суб'єктам світового ринку валютних та кредитних ресурсів на умовах повернення, визначення строків, на які кредити надані, та виплати відповідної винагороди за позичку у формі відсотка.

На основі міжнародного кредиту сформувалися місткі міжнародні ринки позичкових ресурсів. Крім великих національних, міжнародних за своїм характером, виникли й досягли на сучасному етапі колосальних розмірів світовий ринок капіталів, ринок євровалют та єврокапіталів. Ключову роль на цьому ринку як суб'єкти міжнародних кредитних відносин відіграють міжнародні банківські консорціуми.

Операції на світовому ринку капіталів за своїм характером поділяють на комерційні -- ті, що пов'язані із зовнішньою торгівлею, та фінансові (вивіз капіталу, погашення заборгованості та ін.).

Фукнкції міжнородного кредиту

· забезпечення перерозподілу між країнами фінансових і матеріальних ресурсів, що сприяє їх ефективному використанню

· збільшення нагромадження в межах всього світового господарства за рахунок використання тимчасово вільних грошових коштів одних країн для фінансування капіталовкладень в інших країнах

· прискорення реалізації товарів у світовому масштабі

У розвитку світового господарства міжнародний кредит відіграє важливу роль, сприяючи розвитку продуктивних сил та розширенню масштабів торгівлі. Водночас він може призводити і до негативних наслідків, викликаючи диспропорції в економіці країн-кредиторів. Надмірне залучення міжнародних кредитів та їх неефективне використання підриває платоспроможність позичальників внаслідок сплати величезних відсотків за кредит. Зовнішня заборгованість для багатьох країн стала причиною призупинення їх економічного зростання.

Фактори поширення кредитних відносин у міжнародній сфері:

· інтернаціоналізація виробництва і капіталу

· активізація міжнародних економічних зв'язків

· зміцнення позицій ТНК

· НТР, досягнення у сфері комунікаційних технологій

Размещено на Allbest.ru