Політична економія

Терміни «регулювання банківської діяльності» та «нагляд за діяльністю банків» інколи вживаються у значенні синонімів, хоча відносяться вони до різних видів діяльності. Під регулюванням банківської діяльності розуміють насамперед створення відповідної правової бази, тобто це розробка та видання уповноваженими закладами конкретних правил та інструкцій, що базуються на діючому законодавстві і визначають структуру та способи здійснення банківської справи. Такі закони та інструкції формують межі поведінки комерційних банків, що сприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської системи.

Під наглядом за діяльністю банків розуміють моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних етапах функціонування банків - від створення, поточної діяльності, до реорганізації (ліквідації). Він здійснюється з метою забезпечення надійності та стійкості окремих банків та передбачає цілісний і неперервний нагляд за здійсненням банками своєї діяльності відповідно до діючого законодавства та інструкцій.

Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками та іншими фінансово-кредитними установами банківського законодавства, нормативних актів НБУ, економічних нормативів.

Реєстрація і ліцензування банків - найважливіші функції банківського нагляду. Вони покликані обмежувати або розширювати банківську діяльність згідно з вимогами чинного законодавства та нормативних актів Національного банку України.

Комерційний банк вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з часу його реєстрації Національним банком України в Реєстрі банків, їх філій та представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ.

Ліцензування банківської діяльності полягає в наданні банкам офіційного дозволу на здійснення певних банківських операцій. Національний банк України визначає порядок надання ліцензії банкам відповідно до статті 17 Закону України «Про банки і банківську діяльність», «Положення про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій», затвердженого постановою Правління НБУ від 6 травня 1998 р. Під час ліцензування враховується обсяг капіталу банку (статутний та загальний), його фінансовий стан, дотримання банком установлених економічних нормативів, термін його діяльності на фінансовому ринку, професійна придатність керівників та позитивні висновки незалежного аудиту.

Комерційні банки (юридичні особи) мають право здійснювати банківські операції тільки після отримання відповідної ліцензії Національного банку України. Філії комерційних банків здійснюють банківські операції за наявності відповідно оформленого доручення головного банку і дозволу регіонального управління Національного банку України за місцезнаходженням філії банку.

Операціями банків, що підлягають ліцензуванню, вважаються банківські операції, перелічені у ст. 3 Закону України «Про банки і банківську діяльність», та інші операції з дозволу Національного банку України.

50. Банківський кредит та його види

Банкнвський кредмит -- будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (Ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність»).

Банківські кредити класифікують за такими ознаками:

· за строком погашення -- онкольні, короткострокові, середньострокові і довгострокові;

· за способом погашення -- ті, які погашають одним внеском і ті, які погашають декількома внесками протягом терміну дії кредитної угоди;

· за способом одержання позикового відсотка -- оплата в момент погашення позики, оплата рівномірними внесками протягом терміну дії кредитної угоди, оплата в момент видачі кредиту;

· за наявністю забезпечення -- довірчі позики, забезпечені позики, позики під фінансові гарантії третіх осіб;

· за цільовим призначенням -- позики загального призначення, цільові позики;

· за категоріями потенційних позико-отримувачів -- аграрні позики, комерційні позики, позики посередникам нафондовій біржі, іпотечні позики власникам нерухомості, міжбанківські позики.

Банківські кредити розрізняють за видами об'єкта куди кредит вкладається:

· під товари і товарні документи, наприклад, залізничні (одержувач позики надає право банку у випадку неповернення позики продати товар);

· під цінні папери;

· під заставу рухомого і нерухомого майна;

· для інвестицій тощо.

Крім того, банківські кредити поділяють на активні і пасивні. В першому випадку банк дає кредит, тобто є кредитором, у другому бере кредит, тобто є позикоотримувачем. Банк може входити у кредитні відносини (брати чи надавати кредити) з іншими банками та кредитними організаціями. Що стосується підприємств, організацій, фізичних осіб, то банк щодо цього нефінансового сектора завжди виступає стороною, яка надає кредит.

Банківський кредит -- необхідний інструмент стимулювання господарства, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники.

51. Сутність та функції кредиту

За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій і поступається лише категорії грошей. Кредит - економічна категорія, яка є вираженням відносин між суб'єктами господарювання щодо надання й отримання позики в грошовій чи товарній формі на умовах повернення, строковості й платності. Кредит - рух вартості в інтересах реалізації певних потреб.

За своєю суттю кредит -- це суспільні відносини, які виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один іншому в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на умовах зворотності. платності і добровільності. До ознак, що конституюють сутність кредиту відносяться:

економічна самостійність учасників кредитних відносин, що припускає їх функціонування на умовах самодостатності, самоокупності і економічній відповідальності за свої зобов'язання;

добровільність і рівноправність суб'єктів кредитних відносин, що породжують взаємовигідність кредиту і його подальший розвиток :

ознакою кредитних відносин є незмінність власника цінностей, у зв'язку з чим вони виникають (кредитор залишається власником, а позичальник отримує вартість лише в тимчасове користування);

кредитні відносини є вартісними, але вони не є еквівалентними стосунками і не супроводжуються рухом еквіваленту, хоча і припускають зворотний рух вартості до її початкового положення;

важливу роль в здійсненні кредитних відносин відіграє платність кредиту, у зв'язку З чим позичальник повертає кредиторові більшу суму вартості, ніж сам отримав від нього; платність по-перше, компенсує кредиторові втрату доходу у зв'язку з передачею коштів в чуже розпорядження і можливі збитки і, по-друге, стимулює позичальника до підвищення ефективності використання отриманих в позику коштів;

кредитні стосунки характеризуються переривчастістю і дискретністю; на мікроекономічному рівні після повернення отриманої у борг позики вони обриваються; на макроекономічному рівні безперервний рух вартості, що позичається, триває безперервно як безперервний і процес відтворення;

кредитні відносини забезпечують збільшення вартості, тобто її капіталізацію: кредитні стосунки існують більше 3000 років і за цей час кредит став джерелом формування промислового і торговельного капіталу, перетворився на іманентну форму руху позикового капіталу.

У розвинутому ринковому господарстві кредит виконує такі основні функції: 1) перерозподільчу; 2) заміщення грошей в обігу; 3) стимулювальну; 4) контрольну. Ці функції кредиту тісно зв'язані між собою, визначаючи в своїй сукупності певну економічн Перерозподільча функція кредиту випливає із самої сутності і ролі кредитних відносин. Внаслідок кредитного перерозподілу прискорюється залучення нових грошових коштів у сферу господарювання. При реалізації цієї функції кредиту перерозподіляються як грошові кошти, так і товарні ресурси.у роль кредитних відносин.

Функція заміщення грошей кредитними інструментами пов'язана з антиципаційною властивістю кредиту, тобто його здатністю випереджати в часі процес нагромадження в товарній і грошовій формах. Кредитні ресурси формуються до настання терміну їх фактичного використання у відтворювальному процесі. По суті, кредит створює гроші для безготівкового грошового обігу. Інструменти кредиту -- переказні векселі, чеки, кредитні картки тощо -- починають заміняти роильні гроші в сфері обігу.

Важливе значення в умовах ринкової економіки має стимулювальна функція кредиту. За своєю економічною сутністю процес кредитування не може не стимулювати ефективне використання позики з боку позичальника. Сам зміст кредитування, що виражається у формулі: "Купуй зараз (товар, гроші), плати потім" спонукає до ефективного використання одержаної позики, щоб на зароблені кошти не просто повернути кредит, але й одержати прибуток.

Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитування здійснюється взаємний контроль (як кредитора, так і позичальника) за використанням і поверненням позики. В економічній літературі контрольна функція кредиту часто розглядається лише як контрольна діяльність кредитора (банку), що, на наш погляд, не зовсім правильно.

52. Комерційний кредит та його види

Комерційний кредит -- історично перша форма кредитних відносин. Практика відстроченого платежу в обмін на негайно одержувані товари існувала ще на ранніх стадіях розвитку товарного обміну. Комерційний кредит (продаж товарів з відстрочкою платежу) виник й утвердився внаслідок сталого незбігу потреб економічних суб'єктів з їхньою наявною у даний момент платоспроможністю. Об'єктом комерційного кредиту слугує товарний капітал, а його суб'єктами виступають агенти товарної угоди (контракту): продавець - кредитором, а покупець - позичальником. Комерційний кредит може мати місце не тільки між продавцем та покупцем. Він широко застосовується і у взаємовідносинах підприємств-сумісників кредитної системи.

Призначення комерційного кредиту - прискорення реалізації товарів та послуг, а також одержання додаткового прибутку у вигляді позичкового відсотка, який включено в ціну проданих товарів. В цьому привабливість комерційного кредиту для фірми-продавця. У фірми-покупця завдяки комерційному кредиту досягається тимчасова економія грошових коштів, скорочується потреба в банківському кредиті.

До переваг комерційного кредиту можна віднести його оперативність, технічну простоту оформлення. Він активізує механізм мобілізації фінансових активів, зменшує обсяги прямого банківського кредитування і відповідно, масу безготівкових грошей. Підвищується взаємоконтроль і взаємозалежність між суб'єктами комерційного кредиту. Доцільність використання комерційного кредиту аргументується ще і тим, що кредиторська та дебіторська заборгованості між суб'єктами виноситься в рамки договірних відносин і оформляється офіційним юридичним документом - векселем.

Розширення сфери комерційного кредитування сприяє стабілізації грошового обігу шляхом відновлення товарного забезпечення грошової маси. Даний висновок ґрунтується на класичному законі товарного грошового обігу.

На практиці використовуються в основному три різновиди комерційного кредиту:

кредит з фіксованим строком повернення;

кредит з поверненням лише після реалізації позичальником наданих у позичку товарів;

кредитування за відкритим рахунком, в цьому варіанті поставка наступної партії товару не ставиться в залежність від погашення боргу за попередньою поставкою.

Строк комерційного кредиту залежить від ряду чинників, серед яких вид товару, обсяг позички, фінансовий стан кредитора і позичальника, вартість кредиту, довготерміновість зв'язків між кредитором і позичальником. Та незалежно від того, що надається на умовах комерційного кредиту (засоби чи предмети праці), комерційний кредит характеризується своєю короткостроковістю.

Надання позички в комерційному кредиті для кредитора пов'язане з певними ризиками. Ці ризики можуть проявлятися як ризики при недотриманні позичальником термінів повернення позички, при банкрутстві позичальника тощо.

53. Іпотечний вид кредиту

Iпотечний кредит -- це особлива форма кредиту, пов'язана з наданням позик під заставу нерухомого майна -- землі, виробничих або житлових будівель тощо. Іпотечні позики надаються на довгостроковій основі. Іпотечний кредит стає можливим лише за умови приватної власності на землю і нерухомість.

Суб'єктами іпотечного кредиту є:

-- кредитори з іпотеки -- іпотечні банки або спеціалізовані іпотечні компанії, а також універсальні комерційні банки;

-- позичальники -- юридичні та фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки, або мають поручителів, які надають під заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника.

Об'єктами іпотечного кредиту є житлові будинки, квартири, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки тощо. Розмір іпотечного кредиту визначається у вигляді частини вартості об'єкта іпотеки. Ця обставина дозволяє навіть отримувати під заставу одного й того самого нерухомого майна додаткові іпотечні позики. Заставне майно залишається у позичальника, який продовжує його експлуатувати, тобто зберігає своє право власника.

Основними документами, що, як правило, використовуються на практиці при оформленні іпотечного кредиту, є:

- іпотечне зобов'язання, що видається позичальником кредиторові на потвердження його (кредитора) переважного права на задоволення грошових претензій з вартості заставленого майна в разі невиконання позичальником свого зобов'язання, забезпеченого заставою майна;

- закладний лист -- довготерміновий цінний папір, що випускається іпотечними банками під заставу земельних ділянок, будівель та іншого нерухомого майна; він забезпечує доход у формі відсотків.

У зв'язку з тим, що для іпотечного кредиту типовим є невисока ліквідність його об'єкта, важливе значення має страхування позик і формування вторинного ринку іпотек. Іпотечне зобов'язання стає цінним папером, який залучається на фінансовий ринок. Іпотечні банки тим самим отримують можливість проводити рефінансування за допомогою механізму вторинного ринку.

Позики під нерухомість підлягають погашенню на умовах розстрочки платежу і зі сплатою відсотків. Відсотки за іпотечними позиками мають ту властивість, що їх величина залежить від територіального розміщення нерухомого майна. Підвищення ставки відсотка за іпотечними позиками пов'язано із зростанням ризику знецінення капіталу, що впливає на діяльність кредиторів. Зрозуміло, що підвищення відсоткових ставок і збільшення розміру первинного внеску звужує сферу застосування іпотечного кредиту, оскільки це погіршує умови користування ним для позичальників.

54. Споживчий вид кредиту

Споживчий кредит пов'язаний з кредитуванням кінцевого споживання. Цей вид кредиту виражає відносини між кредитором і позичальником, надається юридичним і фізичним особам на споживчі цілі. У ролі кредитора в споживчому кредиті можуть бути спеціалізовані кредитні установи чи просто юридичні особи, що здійснюють реалізацію товарів чи послуг. Надається споживчий кредит у грошовій чи в товарній формах.У грошовій формі він надається як банківська позичка фізичній особі для набуття рухомого або нерухомого майна. Може надаватися також кредитною установою небанківського типу (ломбардами, кредитними спілками тощо). У товарній формі - у процесі функціонування роздрібної торгівлі споживчими товарами довгострокового використання з відстрочкою платежу.Споживчий кредит - важливий засіб задоволення споживчих потреб населення. Він прискорює отримання певних благ чи послуг значно раніше, ніж вони могли б бути отримані в майбутньому за умови нагромадження заощаджень для купівлі товарно-матеріальних цінностей чи оплати послуг, будівництва тощо. Інколи без споживчого кредиту набуття деяких товарів чи послуг взагалі було б недоступне. Отже, споживчий кредит, з одного боку, сприяє збільшенню поточного платоспроможного попиту, підвищенню життєвого рівня, а з іншого - прискорює реалізацію вироблених товарних запасів, послуг, тобто досить активно стимулює процес виробництва, розвиток економіки.Усі види і форми споживчого кредиту мають соціальний характер, бо цей вид кредиту відіграє значну роль у задоволенні соціальних потреб населення, підвищенні рівня його життя. А тому споживчий кредит (його умови, доступність) мають регулюватися державою. Регулювання державою надання споживчих кредитів, зокрема, допомагає регулювати грошовий обіг.Об'єкти споживчого кредиту пов'язані із задоволенням потреб поточного характеру, зокрема з набуванням населенням товарів у особисту власність, витрати капітального (інвестиційного) типу на будівництво і придбання нерухомого майна.Суб'єктами споживчого кредиту є фізичні особи (позичальники), в ролі кредиторів виступають банки, установи небанківського типу, торговельні організації. До споживчого кредиту належить кредит у ломбардах, що надають позички під заставу предметів особистого використання і домашнього вжитку. У разі непогашення позички ломбард виставляє закладене майно на продаж. При всіх своїх позитивних рисах споживчий кредит має і деякі недоліки. Легкість отримання та швидке задоволення потреб провокує в деяких осіб бажання отримати надмірну кількість споживчих позичок. Коли ці борги досягають значних обсягів, виникають серйозні труднощі з їх поверненням.

55. Основні види операцій комерційних банків

Специфіка функціонування комерційних банків полягає у тому, що їх продуктом є, з одного боку, надання різних послуг шляхом проведення пасивних, активних і комісійно-посередницьких операцій, а з іншого - створення безготівкових платіжних засобів, що значною мірою є результатом тих же операцій. До базових банківських операцій належать 16 операцій, які й визначають банк як фінансову установу (ст. З Закону України "Про банки і банківську діяльність"). Залежно від економічного змісту всі види діяльності комерційних банків прийнято поділяти на три групи:- пасивні операції;- активні операції;- послуги.Усі банківські операції відображаються в активах і пасивах балансу.

Пасивні операції комерційних банків - це операції з мобілізації ресурсів комерційного банку. За рахунок пасивних операцій формуються ресурси комерційного банку, які необхідні йому понад власний капітал для забезпечення нормальної діяльності, підтримання ліквідності на належному рівні та отримання запланованого доходу. За видами банківські ресурси поділяються на: власні, залучені, позичені операції.

Є чотири форми пасивних операцій комерційних банків:

- первинна емісія цінних паперів комерційного банку;

- відрахування від прибутку банку на формування або збільшення фондів;

- одержання кредитів від інших юридичних осіб;

- депозитні операції.

Активні операції комерційних банків - це операції, пов'язані з розміщенням банківських ресурсів у грошових і кредитних та інвестиційних портфелях.

Поряд із традиційними банківськими операціями (кредитування, розрахунки) розвиваються нетрадиційні. Це в першу чергу банківські послуги, серед яких головне місце займають трастові, гарантійні, консультативні тощо*238(рис. 14.3), що здійснюються банком за дорученням клієнта, за його рахунок та, як правило, від його імені. Банк за їх виконання отримує комісійну винагороду.

56. Основні теорій кредиту

Справжнє теоретичне обґрунтування кредиту зґявилося лише наприкінці XVIII ст. як результат досліджень його суті і тривалих дискусій, що продовжуються і в сучасних умовах. Загалом, суть кредиту і його роль у забезпеченні розширеного відтворення розглядається з позицій двох провідних напрямків - натуралістичної і капіталотворчої концепцій.

Натуралістична теорія склалася як результат досліджень класиків економічної теорії А.Сміта (1723-1790) і Д.Рікардо (1772-1823). Суть натуралістичної теорії кредиту характеризують такі положення:

* обґєктом кредиту стає тимчасово вільний капітал у вигляді натуральних матеріальних цінностей, які можуть бути позичені одним учасником економічних відносин іншому. Тобто кредитуванню підлягають негрошові ресурси;

* кредит - це рух лише натуральних благ, тому кредитуванню підлягають лише існуючі в даному суспільстві цінності. Тому кредит є способом їх перерозподілу;

* позичковий капітал ототожнювався з реальним капіталом, тобто з капіталом у речовій формі;

* кредит здатний виконувати лише пасивну пере-розподільчу функцію. Тому пасивні операції нібито є первинними порівняно з активними;

* банки виступають лише посередниками у кредиті, їх роль зводиться спочатку до акумулювання вільних коштів, а потім до їх розміщення у позику.

Капіталотворча теорія кредиту визнавала кредит як і гроші безпосереднім капіталом, суспільним багатством, а тому розширення кредиту тлумачила як нагромадження капіталу. Банки тлумачилися не посередниками, а фабриками кредиту, а надання кредиту - є їх активні операції, первинні відносно пасивних. Основоположні концепції капіталотворчої теорії сформував англійський економіст Дж.Ло (1671-1729). Він обґрунтував ідею, що кредит не залежить від процесу відтворення. Йому належить вирішальна роль в економіці. Щоб розірвати вузькі межі обігу грошей, Дж.Ло пропонував емітувати в обіг незабезпечені нерозмінні грошові знаки і з їх допомогою в короткий термін часу збагатити країну. Але, реалізуючи цю ідею на практиці, Дж.Ло привів свій банк до краху, а саму ідею капіталотворчої теорії дискредитував.

Аналіз цих та інших концепцій послідовників капіталотворчої теорії слід сприймати критично. Зокрема:

* помилковим було ототожнення Г.Маклеодом категорій кредиту, грошей і капіталу, кредиту і грошей - з багатством;

* розміри банківського кредиту визначаються умовами суспільного відтворення, а не обсягами позичкових операцій банків, як це твердили прихильники капіталотворчої теорії. Помилковість концепцій капіталотворчої теорії підтвердила й Велика криза 1929-1933 pp.

Водночас капіталотворча теорія мала і свої позитивні сторони, її положення:

* стимулювали розвиток теорії кредиту та застосування напрацьованих ідей у практиці;

* Дж.Кейнс та його послідовники ідеї капіталотворчої теорії застосували для обґрунтування принципів кредитного регулювання економіки, ліквідації кризи і безробіття за допомогою втручання в економічні процеси емісійного банку й уряду. Посиленням кредитної експансії вони прагнули збільшити масу грошей в обігу і пропозицію позичкового капіталу;

* в кінцевому рахунку за допомогою зниження норми позичкового процента можна відповідно розширити інвестиції, стимулювати зростання виробництва і споживацького попиту, а відтак - зменшити безробіття.

57. Лізинговий кредит та його види

Лізинговий кредит - це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.

Об'єктом лізингу є рухоме майно (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка та ін.) та нерухоме майно (будинки, споруди, система телекомунікацій тощо).

Лізингова послуга виникає так. На прохання клієнта банк закуповує за власні гроші певне майно і бере на себе практично всі зобов'язання власника, включаючи відповідальність за збереження майна, внесення страхових платежів, оплату майнових податків.

Клієнт на прохання якого було куплене майно, укладає з банком строковий договір оренди, в котрому визначаються, поряд з іншими умовами, розмір орендної плати і періодичність її внеску. Орендна плата складається з двох величин: вартості майна і комісійної винагороди за лізингові послуги, що дорівнює відсотку за кредит.

Прибуток банку від лізингових операцій складається з лізингового відсотка і залишкової вартості майна до моменту закінчення строку оренди; податкових пільг, зв'язаних з інвестуванням в устаткування.

Відсоткова плата за лізингову послугу нижча від позичкового відсотка, тому клієнту вигідніше користуватись лізингом, ніж брати грошову позику для купівлі коштовного обладнання.

Суб'єктами лізингу, як правило, є три особи:

1) постачальник або продавець предмету лізингу -- підприємство, організація та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво і реалізацію машин і обладнання;

2) лізингодавець -- суб'єкт господарювання, який передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу; лізингодавцями можуть бути банківські або небанківські фінансові установи (лізингові компанії);

3) лізингоодержувач (користувач) -- суб'єкт господарювання, який одержує в користування об'єкти лізингу у встановлених лізинговим договором межах; лізингоодержувач вступає у відносини з лізингодавцем щодо оренди об'єктів лізингу.

Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій (ступеня окупності), лізинг може бути двох видів -- фінансовий та оперативний.

Фінансовий лізинг -- це угода, що передбачає протягом періоду своєї дії виплату лізингових платежів, які покривають повну вартість амортизації обладнання або більшу його частину, додаткові витрати і прибуток орендодавця.

В українському законодавстві під фінансовим лізингом розуміється договір лізингу, за яким лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Цими межами визначається й сума відшкодування вартості лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу.

Отже, якщо в українському законодавстві для фінансового лізингу встановлена межа -- не менше строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, то в міжнародній практиці при фінансовому лізингу лізингоодержувач за час дії лізингової угоди виплачує лізингодавцю всю величину амортизації орендованого майна. Саме фінансовий лізинг найбільшою мірою виражає сутність кредитних відносин.

Фактично у випадку фінансового лізингу має місце довгострокове кредитування покупки. Лізингова угода характеризується при цьому тривалим терміном, що наближується до терміну окупності предмета лізингу та амортизації всієї або більшої частини його вартості. Основне місце на ринку фінансового лізингу посідають банки.

Оперативний лізинг -- це договір лізингу, який укладається на термін, менший за період амортизації орендованого майна. Для оперативного лізингу характерне часткове відшкодування вартості майна, що здається в лізинг (термін амортизації довший за термін договору). Витрати лізингодавця, які пов'язані з придбанням і утриманням предмету лізингу, не покриваються тут орендними платежами протягом одного лізингового контракту. В Законі України "Про лізинг" строк оперативного лізингу встановлений як менший строку, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Оперативний лізинг більшою мірою відображає зміст орендних відносин.

Виділяють також:

- зворотний лізинг -- це договір лізингу, який передбачає придбання лізингодавцем майна у виробника (постачальника) і передачу цього майна йому ж у лізинг; такий, здавалося б, незвичний вид лізингу використовується виробниками обладнання (постачальниками) з метою поліпшення свого фінансового становища;

- пайовий лізинг -- це здійснення лізингу на основі укладання багатостороннього договору та залучення до угоди кількох кредиторів, які беруть участь у лізинговій операції, інвестуючи свої кошти;

- міжнародний лізинг -- це лізинг, що здійснюється суб'єктами господарювання, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

58. Сутність, види цінних паперів та їх характеристика

Цінні папери -- це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємини між особою, що їх випустила, і їх власником, що передбачають виплату доходу у вигляді дивіденду або відсотка, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника.

В іменних цінних паперах вказується прізвище, ім'я, по батькові власника і його власник має право на всі ті умови, що передбачаються в них. Іншим особам передаються вони шляхом повного індосаменту (передатним записом, що завіряє перехід прав за цінним папером до іншої особи).

Цінні папери на пред'явника можуть свідчити право власника лише при пред'явленні цінного паперу. Вони вільно обертаються, є засобом платежу, розрахунку, кредиту -- досить лише пред'явити цінний папір як документ для здійснення певних операцій.

Цінні папери з фіксованим доходом -- це боргові зобов'язання, в яких емітент зобов'язується виконати відповідні дії. Як правило, це обігова виплата грошової суми і процентної винагороди. Існують такі різновиди цінних паперів з фіксованим доходом:

* державна позика (позика уряду на створення спеціальних фондів);

* комунальна позика (для збалансування державних фінансів місцевих органів управління);

* комунальні облігації і заставні листи (іпотечні банки дають довгострокові кредити під заставу зе-мельних ділянок або під боргове зобов'язання товариств);

* промислова облігація (боргові зобов'язання з фіксованим доходом промислової компанії).

Відновлення загублених іменних цінних паперів проводиться державними органами, підприємствами, установами й організаціями, що випустили ці папери. Наступність цінних паперів здійснюється згідно з цивільним законодавством України.

Згідно з законодавством на Україні можуть випускатися такі види цінних паперів:акції;облігації внутрішніх і зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик;облігації підприємств; казначейські зобов'язання; ощадні сертифікати; інвестиційнісертифікати; векселі; приватизаційні папери.

Розглянемо більш докладно види цінних паперів.

Акція -- у статутному фонді акціонерного товариства підтверджує членство в акціонерному товаристві і право на участь в управлінні ним, надає право її власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Облігація -- цінний папір, що завіряє внесення її власником коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому термін з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачене умовами випуску).

Облігації підприємств випускаються підприємствами всіх передбаченихзаконом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними й іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні.

Облігації підприємств повинні мати такі реквізити: найменування цінного паперу -- «облігація», фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; терміни погашення, розмір і терміни виплати відсотків (для процентних облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента, печатка емітента.

Казначейські зобов'язання -- вид цінних паперів на пред'явника, що поширюються тільки на добровільних засадах серед населення, вони свідчать про вкладення коштів власником у бюджет і надають право на одержання фінансового доходу.

Бувають такі види казначейських зобов'язань:

* довгострокові -- від 5 до 10 років;

* середньострокові -- від 1 до 5 років;

* короткострокові -- до одного року.

Ощадний сертифікат -- письмове свідчення банку про депонування коштів, що свідчить про право вкладника на одержання після закінчення встановленого терміну депозиту і відсотків по ньому.

Вексель -- цінний папір, що свідчить безумовне грошове зобов'язання векселедавця виплатити після настання терміну визначену суму грошей власникові векселя (векселедержателеві). Існують такі види векселів:

* простий -- це нічим не обумовлена обіцянка боржника сплатити зазначену суму з зазначенням терміну і місця оплати, виписується і підписується боржником;

* перекладний (тратта) -- передбачає сплату визначеної суми грошей третій особі, якій векселедавець дає вказівку оплати цієї суми векселедержателеві;

* банківський -- його виставляє банк країни іноземним банкам;

* комерційний -- видається під заставу товарів при здійсненні торговельної угоди;

* ціннісний -- його випускає держава для покриття своїх витрат;

* депонований -- видається на забезпечення кредиту;

* дружній -- вексель з гарантійним підписом третьої особи.

Приватизаційні папери -- це особливий вид державних цінних паперів, що підтверджують право власника на безкоштовне одержання в процесі приватизації частини державного майна державних підприємств, державного житлового і земельного фондів.

Інвестиційний сертифікат -- це частка в спеціальному фонді цінних паперів (інвестиційному фонді), яким керує інвестиційна компанія. Інвестиційний фонд може бути складений за різними принципами -- може включати тільки акції великих компаній або тільки облігації.

59. Технологія банківського кредитування

Технологія кредитування -- це сукупність конкретних методів і прийомів, що використовуються в процесі здійснення кредитних операцій. Використання на практиці ефективних способів впливу на хід процесу кредитування невіддільне від проведення наукових досліджень у цій сфері, вивчення та узагальнення практичного досвіду банківської діяльності

Технологія банківського кредитування включає в себе системну оцінку ходу всього кредитного процесу в банку, та розгляд руху позики (вартості) в органічному зв'язку із певними організаційними формами та інституціональними структурами банківської діяльності. Реальне покращання ситуації у кредитній сфері неможливе в сучасних умовах на основі вдосконалення лише окремих відособлених ланок кредитного процесу; необхідне підвищення ефективності цілісної системи кредитних технологій.

Характеристика стадій кредитного процесу

Вид етапу	Зміст роботи за етапом
1. Розгляд заявки на отримання кредиту	o аналіз і попередній відбір заявок на отримання кредиту; o зібрання найновішої інформації про потенціального позичальника
2. Аналіз фінансового стану (кредитоспроможності) клієнтів. Кредитоспроможність - наявність передумов для отримання кредиту, спроможність повернути його в повному обсязі й у певний термін [5, с.244].	Найчастіше виділяють п'ять груп показників за такими напрямками фінансового аналізу: o аналіз ліквідності; o аналіз поточної діяльності; o аналіз фінансової стійкості; o аналіз рентабельності; o аналіз стану і діяльності на ринку капіталів.
	Систематизація отриманої інформації про позичальника,
3. Розробка умов позики, підготовка та укладання кредитного договору.	яка групується в кредитній справі позичальника таким чином: o матеріали з надання кредиту (кредитний договір, боргові зобов'язання, гарантійні листи); o фінансово-економічна інформація (бухгалтерські баланси, звіти про прибутки та збитки, бізнес-плани); o матеріали про кредитоспроможність позичальника (довідки, отримані від інших банків, запити, листування, звіти аудиторських фірм). Завершується цей етап оформленням і укладанням кредитного договору.
4. Визначення порядку забезпечення кредиту, гарантій повернення позики.	o обгрунтований вибір об'єкта (предмета) застави; o укладання угоди про заставу; o складання довідки - переліку (опису майна), що пропонується як застава; o документи, які засвідчують право власності позичальника на це майно; o гарантійний лист; o забезпечення кредитного ризику страхуванням (страхове свідоцтво), може укладатися тристороння угода: - банк -гарант (поручитель, страхова організація) - позичальник
5. Процедура надання позики	o визначається особливостями кредитної операції: - кредити надаються у безготівковій формі, шляхом сплати платіжних документів з позичкового рахунку як у національній, так і в іноземній валюті у порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами Національного банку України; - кредити надаються у готівковій формі для коррахунків із здавачами сільськогосподарської продукції в інших, передбачених чинним законодавством України та нормативно-правовими актами Національного банку України випадках; o має бути зручною, оперативною, взаємовигідною для банку та позичальника
Вид етапу	Зміст роботи за етапом
6.Процедура погашення позики	o погашення заборгованості за кредит та відсотків за його користування здійснюється у порядку, який встановлюється сторонами під час укладання угоди про надання кредиту, o відстрочення погашення кредиту з підвищенням процентної ставки здійснюється банком у виняткових випадках, у разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень
7.Контроль за кредитною операцією	o банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням, o у разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку

60. Суть та класифікація комерційних банків

Сучасний комерційний банк -- це автономне, економічно самостійне, незалежне комерційне підприємство, яке функціонує за умов державного контролю за його діяльністю з боку органів банківського нагляду.

За формою власності комерційні банки можуть бути:

- унітарними, тобто заснованими на принципах єдиновладдя;

- з колективною формою власності.

Унітарні банки мають єдиного власника в особі держави чи приватної особи.. Статутні фонди цих банків створюються за рахунок бюджетних коштів. Решта вітчизняних комерційних банків -- це банки з колективною формою власності. Приватними вони не можуть бути, оскільки частка кожного із засновників законодавчо обмежена 35% статутного фонду банку. Отже, кількість засновників не може бути меншою трьох юридичних чи фізичних осіб.

Залежно від організаційної форми діяльності банки з колективною формою власності поділяються на акціонерні товариства відкритого і закритого типу (акціонерні банки) та товариства з обмеженою відповідальністю (пайові банки).

Акціонерні банки формують свій капітал за рахунок об'єднання індивідуальних капіталів засновників шляхом випуску і розміщення акцій банку. Власником капіталу є акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери не мають права вимагати від банку повернення своїх внесків. Саме тому акціонерні банки вважаються більш стійкими і надійними.

Пайові банки формують свій капітал за рахунок внесків грошових коштів (паїв) у статутний фонд. При цьому за кожним з учасників зберігається право власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником капіталу. Пайові комерційні банки організовуються на принципах товариств з обмеженою відповідальністю, в яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску в капітал банку.

Відповідно до величини статутного капіталу, капіталу банку та величини активів розрізняють банки малі, середні та великі. На банківському ринку України більшість банків малі та середні зі статутним капіталом до 5 млн євро. Залежно від наявності філій розрізняють комерційні банки багатофілійні, малофілійні, безфілійні.

За секторами ринку, на яких функціонують банківські установи, всі банки можна поділити на:

-- міжнародні, що створюються за участі іноземного капіталу і можуть мати свої філії за кордоном,

-- міжрегіональні, які мають розгалужену мережу своїх філій та відділень по території країни,

-- регіональні, що обслуговують, як правило, клієнтів одного регіону (міста, району, області). Залежно від діапазону операцій, що їх виконують комерційні банки, розрізняють:

-- універсальні банки, які виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам,

-- спеціалізовані банки, що у своїй діяльності орієнтуються на:

а) обслуговування певної категорії клієнтів -- банки з клієнтською спеціалізацією;

б) обслуговування переважно юридичних та фізичних осіб у межах певної галузі -- банки з галузевою спеціалізацією;

в) надання невеликого кола послуг для більшості своїх клієнтів -- банки із функціональною спеціалізацією.

Найяскравіше виражена функціональна спеціалізація, оскільки вона принципово впливає на характер діяльності банку, визначає особливості формування активів і пасивів, побудову балансу банку, а також специфіку роботи з клієнтурою.

За функціональною спеціалізацією розрізняють банки інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні, облікові, депозитні. Інвестиційні та інноваційні банки акумулюють тимчасово вільні грошові кошти на тривалі строки (в тому числі шляхом облігаційних позик) і надають довгострокові кредити. Ощадні банки спеціалізуються на кредитуванні населення за рахунок залучення невеликих за розмірами строкових депозитів. Іпотечні банки здійснюють кредитні операції на тривалий строк, здебільшого під заставу нерухомості. Значна частка їхніх пасивів формується за рахунок власного капіталу і капіталу, мобілізованого шляхом випуску іпотечних облігацій. Облікові і депозитні банки історично спеціалізуються на здійсненні короткострокових депозитних і кредитних операцій. Тому в них серед активних операцій переважають кредитні та облікові операції з комерційними векселями, а серед пасивних -- операції із залучення тимчасово вільних грошових коштів у депозити до запитання.

Основними операціями комерційних банків є:

1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-ко-респондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

4) операції з валютними цінностями;

5) емісія власних цінних паперів;

6) організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

7) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андерайтинг);

8) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

9) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

10) лізинг;

11) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

61. Стадії кредитного процесу

Кредитний процес -- це рух банківського кредиту як послідовний перебіг його організаційних стадій (етапів). У ході кредитного процесу відбувається послідовна зміна стадій механізму банківського кредиту. Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їхньої галузевої приналежності, статусу, форм власності за наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом.

У теорії та практиці кредитування виокремлюють, як правило, сім основних стадій кредитного процесу, управління якими банк повинен ретельно організовувати:

1) розгляд заявки позичальника на отримання кредиту;

2) аналіз фінансового стану (кредитоспроможності) клієнта;

3) розробка умов позики; підготовка та укладання кредитного договору;

4) визначення порядку забезпечення кредиту, гарантій повернення позики;

5) процедура надання позики;

6) процедура погашення позики;

7) контроль за кредитною операцією.

Перша стадія кредитного процесу включає аналіз і попередній відбір заявок на отримання кредиту. Для цього проводиться науково обґрунтована експертиза доцільності надання позики. Головне завдання кредитних працівників комерційного банку на цій стадії -- зібрати найповнішу інформацію про потенціального позичальника.

На другій стадії кредитного процесу банк визначає кредитоспроможність і фінансове становище клієнта. Кредитні працівники повинні оцінити: якою мірою потенційний позичальник здатний повністю і в строк розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями. Чим точніше банк зуміє визначити кредитоспроможність клієнта, тим ширше можливості банку для зниження кредитного ризику.

На третій стадії кредитного процесу банк приймає кінцеве рішення про можливість, умови і форми надання позики. Оцінка майбутньої кредитної операції здійснюється на підставі проведення техніко-економічного обґрунтування позики. Завершується ця стадія оформленням і укладанням кредитного договору, який стає для банку засобом управління подальшими стадіями кредитного процесу.

Четверта стадія кредитного процесу пов'язана із визначенням умов забезпечення повернення кредиту. У центрі розв'язання даної проблеми знаходиться обґрунтований вибір об'єкта (предмета) застави. Для цього має бути забезпечене правильне оформлення заставних юридичних документів, чітке визначення прав і зобов'язань банку і позичальника згідно з нормами чинного заставного права. Засобом забезпечення повернення банківської позики може бути й гарантія.

На п'ятій стадії кредитного процесу банк на основі кредитного договору здійснює процедуру надання позики. Конкретний спосіб надання кредиту, а також вид позичкового рахунку визначається особливостями цієї кредитної операції. Процедура надання позики має бути зручною, оперативною і взаємовигідною для банку та позичальника.

Шоста стадія кредитного процесу -- повернення позики з відсотками та завершення кредитної операції. Конкретний спосіб погашення позики обумовлюється у тексті кредитного договору. В умовах фінансової кризи і збільшення взаємної дебіторсько-кредиторської заборгованості господарських суб'єктів банк повинен приділяти постійну увагу повному і своєчасному виконанню кредитних договорів щодо погашення наданих позик. Усі випадки непогашення позик мають детально аналізуватися кредитними працівниками, щоб у майбутньому не допускати подібного.

Сьома стадія є специфічною в тому плані, що банківський контроль та управління кредитним процесом здійснюється на кожній його стадії. Систематичний моніторинг стану кредитного процесу, що поєднується з постійним аналізом якості кредитного портфеля банку посідає одне з центральних місць у системі банківського менеджменту. Головне завдання, яке вирішується на заключній стадії, -- розробка нагальних практичних пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення кредитної політики комерційного банку.

62. Сутність і структура ринку цінних паперів

Ринок цінних паперів - це функціональна система фінансового ринку, яка сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, стимулює структурну перебудову економіки, підвищує добробут громадян коштом доходів від вкладання грошових ресурсів у цінні папери і вільне розпорядження доходами. В такому розумінні ринок цінних паперів становить частину ринку позичкових капіталів. На ньому здійснюється емісія та купівля-продаж цінних паперів, на основі законів попиту та пропозиції формуються ціни, складаються відносини співволодіння (акції, паї) чи позики (облігації, векселі) й похідні від них.

Міжнародно визнаними стандартами ринку цінних паперів стали принципи прозорості, відкритості й доступності, впорядкованості і конкурентності. У відповідності з цими принципами фондовий ринок в Україні складається з двох сегментів: біржового і позабіржового ринків.

Сутність ринку полягає в тому, що це певна сукупність економічних відносин між суб'єктами різних типів і форм власності, в тому числі власності на робочу силу з приводу купівлі-продажу товарів і послуг відповідно до законів товарного виробництва.

Для комплексного визначення сутності ринку необхідно з'ясувати його функції. Функціями ринку є:

1) здійснення остаточного визначення вартості товарів і послуг та їх реалізації, перетворення продукту праці на товар;

2) забезпечення безперервності процесу суспільного відтворення (зокрема зв'язку між виробництвом і споживанням), сприяння формуванню цілісної національної економічної системи та її зв'язку з іншими національними економіками в масштабі світового ринку;

3) спонукання виробників товарів і послуг знижувати індивідуальні витрати порівняно із суспільне необхідними, підвищення суспільної корисності товарів і послуг, їх якості та споживчих властивостей;

4) певний регулюючий вплив на економіку в цілому, на пропорції між різними сферами та галузями економіки приведення у відповідність платоспроможного попиту і пропозиції, нагромадження і споживання та інших пропорцій;

5) сприяння контролю споживачів за виробництвом, вирівнювання цін;

6) посилення конкуренції між виробниками товарів і послуг у межах окремих країн і світового господарства.

Структура ринку -- сукупність окремих видів ринку у межах національної економіки, або внутрішнього ринку, а також регіональних, світового у межах світового господарства і взаємодія між ними.

Структура ринку цінних паперів

Розглядаючи сучасну інституціональну структуру ринків цінних паперів, слід виділити 4 категорії учасників операцій: комерційні банки; інвестиційні (торговельні) банки; власне біржові фірми та кредитно-фінансові організації, які об'єднанні під назвою “інституціональні інвестори” (страхові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди).

У різних країнах співвідношення сил між ними різне. Воно залежить від рівня розвитку та від юридичних відмінностей у законодавствах. Так, у державах, де комерційні банки мають право здійснювати операції із усіма видами цінних паперів, наприклад у ФРН, Угорщині, інвестиційні банки не відіграють значної ролі.



Кошти, що мобілізуються пенсійними фондами, страховими компаніями та іншими організаціями, надходять на ринок цінних паперів, де вони використовуються у тому числі й інвестиційними банками чи біржовими фірмами (біржовою фірмою називають брокерську фірму, яка купила місце на біржі) переважно для придбання акцій, облігацій чи інших фондових цінностей.

Залежно від значення, яке має ринок цінних паперів в економіці, його можна поділити на два види: первинний і вторинний.

Первинний ринок - це ринок, на якому розміщуються вперше випущені папери. Тут відбуваються мобілізація грошових коштів акціонерними товариствами та запозичення їх державою. Продаж цінних паперів може бути прямим і опосередкованим.