Політична економія

Еволюція грошових систем характерна виникненням і розвитком таких систем, як: металевого, паперово-грошового та кредитного обігу.

Історично система металевого обігу реалізувалась у формі біметалізму та монометалізму. При біметалізмі роль загального еквівалента законодавчо закріплялася за двома металами -- золотом і сріблом. Відповідно до принципів регулювання співвідношення між золотими і срібними монетами виділяють три різновиди біметалізму:

-- система паралельної валюти, за якої співвідношення між золотими і срібними монетами встановлюється стихійно на ринковій основі;

-- система подвійної валюти, коли таке співвідношення визначається державою;

-- система "кульгаючої" валюти, коли один із видів монет карбується в закритому порядку.Монометалізм -- це грошова система, за якої лише один вид металу виконує роль грошей. Різновидами монометалізму є:

-- золотомонетний стандарт (передбачав безпосередній обіг золотих монет, а також вільний обмін грошових знаків (банкнот) на золото);

-- золотозлитковий стандарт (згідно з яким монети в обіг не випускались, але забезпечувався обмін банкнот на стандартні золоті злитки);

-- золотодевізний стандарт (національні грошові одиниці обмінювалися на іноземну валюту (девізи), розмінну на золото).

Отже, система металевого обігу -- це обіг металевих грошових знаків (монет).

Для системи паперово-грошового обігу характерна бюджетна емісія, яка може бути у двох формах: випуск казначейських білетів; покриття бюджетного дефіциту за рахунок кредитної емісії. Регулювання грошового обігу здійснюється заходами, спрямованими на оздоровлення фінансів і збалансування бюджету.

Система кредитного обігу -- це випуск і рух грошових знаків, що виникають на основі кредиту. Органом регулювання грошового обігу є банківська система.

18. Попит та гроші

Попит на гроші -- це така кількість ліквідних активів, яка потрібна в певний час як засіб обігу, платежів та заощаджень (нагромадження) купівельної спроможності.Одне з перших теоретичних пояснень попиту на гроші дала класична кількісна теорія грошей. її представники (Ж. Воден, Д. Юм, Дж. Мілль, Ш.-Л. Монтеск'є, І. Фішер) виходили з того, що кожен акт купівлі-продажу є обміном певної кількості товарів на гроші. Отже, маса грошей в обігу (М) залежить від кількості операцій (Т) в економіці протягом певного періоду часу, ціни типової операції (Р) та швидкості обігу грошей (V):

З часом складності визначення величини Т зумовили заміну її на фізичний обсяг випуску продукції (О), а під Р почали розуміти рівень (індекс) цін:

Ця рівність відома як рівняння обміну І. Фішера. У його лівій частині -- грошова маса з урахуванням швидкості грошового обміну (М х V), а в правій -- товарне покриття даної грошової маси, грошовий, або номінальний, ВНП (Р х О).З попередньої формули випливає, що

Інакше кажучи, величина попиту на гроші перебуває у прямій залежності від абсолютного рівня цін і фізичного обсягу виробництва, і в оберненій -- від швидкості обігу грошей. Якщо припустити, що швидкість грошового обігу незмінна і мати за мету стабілізацію рівня цін, то держава повинна підтримувати темпи зростання грошової маси на рівні середніх темпів зростання фізичного обсягу ВНП (правило монетаристів).Іншою формою рівняння І. Фішера є так зване кембріджське рівняння:

Багато хто з фахівців у структурі загального попиту на гроші розрізняють попит на гроші для операцій і попит на гроші з боку активів

Попит на гроші для операцій (МDt) пов'язується з обслуговуванням грошима операцій купівлі-продажу товарів, послуг і факторів виробництва. Гроші у цьому разі виконують функцію засобу обігу і платежу, а їх кількість залежить від номінального ВНП (V): Дж.-М. Кейнс і його послідовники пояснювали існування такого попиту на гроші трансакційним мотивом поведінки людей. Водночас вони виділяли й близький до нього за своєю природою попит на гроші як тимчасовий засіб заощаджень (резерв) на випадок непередбачених подій у майбутньому, що обумовлене мотивом обережності. У сукупності ці види попиту створюють операційний попит на гроші.

Попит на гроші з боку активів (МDa) виникає у зв'язку з тим, що частина доходів заощаджується для вигідного розміщення. Гроші в цьому разі виконують функцію засобу заощаджень.Однак "портфель" можливих фінансових активів виявляється набагато ширшим. Власники заощаджень можуть зберігати їх на банківських рахунках/ у цінних паперах, у формі нерухомості, товарів тривалого користування, страхових полісів тощо. Причому все, що впливає на переваги щодо володіння будь-яким з цих активів, може вплинути і на величину попиту на гроші з боку активів у цілому (теорія "вибору портфеля" Дж. Тобіна).Порівняємо, наприклад, володіння облігаціями і готівкою. Оскільки ринкова ціна облігацій не постійна, володіння ними пов'язане з більшим ризиком, ніж володіння грошима. З другого боку, володіння облігаціями дає право на одержання процента, який є альтернативною вартістю зберігання грошей як активу. Вибір між ліквідністю і цінними паперами визначає ставка процента (г): якщо вона низька, люди обирають ліквідність, тобто володіння більшою кількістю грошей як активів; коли ж ставка процента висока, вигідніше мати облігації, тому кількість активів у формі грошей зменшується. Отже, У процесі такого вибору, на думку Дж.-М. Кейнса, виявляються спекулятивні мотиви поведінки людей, а попит на гроші з боку активів є спекулятивним.

Загальний, або сукупний, попит на гроші (МD) складається з попиту на гроші для операцій і попиту на гроші з боку активів:

19. Форми грошей, що знаходяться в обігу

Сучасна ринкова економіка діє на основі різних форм грошей, виникнення яких повґязане з тривалим розвитком функцій грошей і суспільного обміну.

Повноцінними називають гроші, що виготовлені з товару, мають однакову внутрішню вартість у сфері обігу і за умов переходу у скарб.

Товарні гроші здатні виступати загальним еквівалентом тому, що на їх виготовлення затрачено суспільну працю. Вони однаково здатні слугувати для безпосереднього споживання і для виміру вартості іншого товару та знаряддям обміну.

Металеві гроші спочатку зґявилися як різної форми та ваги шматки металу У ролі грошей на перших порах використовувалися різні метали й вироби з них: залізо, мідь, бронза та ін. Згодом природні властивості золота і срібла. В якості грошових металів золото і срібло функціонували в епоху золотого і срібного біметалізму, а наприкінці XIX ст. настала епоха золотого монометалізму.

Неповноцінні гроші - це гроші, які не мають власної субстанціональної вартості. Основними їх формами є білонна (розмінна) монета, паперові гроші (казначейські зобовґязання), банківські зобовґязання (банкноти), депозитні вклади, квазігроші.

Кредитні гроші - це гроші особливого типу, що не розмінні на золото, а в обіг випускаються центральним (національним) банком як банкноти

Паперові гроші - нерозмінні на метал знаки вартості, що випускаються державою для покриття бюджетних витрат і наділяються нею примусовим курсом та законодавчо закріпленим обовґязком приймати у всіх видах платежів.

Вексель - це абстрактне письмово оформлене боргове зобовґязання встановленого зразку, за яким одна сторона ділової угоди зобовґязується сплатити іншій певну суму грошей у вказаний термін

Банкнота - вексель банка, що виписаний під придбані в своє розпорядження векселі приватних осіб. В такому розумінні її називають класичною банкнотою.

Чек - встановленої форми грошовий документ, який містить безумовний наказ власника рахунку (чекодавця) у кредитному закладі про виплату тримачеві чека вказаної суми.

Депозитні гроші - різновид кредитних грошей, що не мають речового виразу та існують лише у вигляді записів на рахунках у банках

Дебетові картки - це сучасні платіжні інструменти, які випускаються фінансово-кредитними установами. Дебетові картки надають власникові депозитного вкладу оперативну можливість здійснювати трансакційні операції з власного банківського рахунку та користуватися іншими послугами.

Електронні гроші - умовна назва грошових засобів, які використовуються їх власниками за допомогою електронної системи банківських послуг. Фактично, це абстрактні кредитні гроші, що обертаються не у формі паперових носіїв, а через впровадження до сфери розрахунків компґютерної техніки і сучасних систем звґязку. Електронні гроші є найбільш економним і зручним носієм грошової функції, значно прискорюють безготівкові розрахунки.

Кредитна картка - іменний грошовий оплатно-розрахунковий банківський документ, що видається вкладникові банку для безготівкової оплати придбаних ним товарів чи послуг

20. Поняття грошово-кредитної політики

Грошово-кредитна політика - це сукупність методів та інструментів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, що використовує держава для регулювання грошово-кредитних відносин. У зарубіжній економічній літературі грошово-кредитна політика поділяється на "вузьку" й "широку". "Вузька" грошово-кредитна політика, на думку деяких заокеанських та західноєвропейських економістів, забезпечує стабільність національної валюти за допомогою проведення валютних інтервенцій, змін рівня облікової ставки, а також інших інструментів, що впливають на стан національної грошової одиниці. "Широка" грошово-кредитна політика безпосередньо впливає на обсяг грошової маси в обороті.

Ознаки грошово-кредитної політики:

1. Політика дорогих і дешевих грошей 2. Міра впливу на пропозицію грошей3. Види грошово-кредитної політики: експансійна; рестрикційна.

При експансійній політиці допускається неконтрольоване, довільне зростання пропозиції грошей, через що гроші стрімко «дешевіють». Наслідком такої політики неминуче стає інфляція яка швидко зростає.

При політиці рестрикції допускається різке, не досить зважене, обвальне скорочення пропозиції грошей, внаслідок чого гроші стрімко «дорожчають», сук. попит скорочується, провокуючи зниження рівня цін і різке падіння ек. активності.

Пряме втручання держави в ек. життя допускається у тих випадках, коли заходи фіскальної та монетарної політики не можуть дати бажаного результату.

Заходи монетарної та фіскальної політики треба розглядати не як альтернативні, а в нерозривній єдності, і враховувати на практиці не тільки їх прямі регулятивні наслідки, а й результати можливих змін у дії інструментів у паралельній сфері регулювання грошового обороту.

В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики тики беруть участь шип органи державного регулювання економіки -- Miнicтеpcтво фінансів, міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади ви-значають основні макроекономічні показники, які слугують opiєн-тирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговий баланси, piвeнь зайнятості та ін.). Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні

21. Поняття та види валют

Під валютою слід розуміти будь-який товар здатний виконувати функцію засобу обміну в міжнародних розрахунках.

Валюта - це наявна частина грошової маси, яка переходить з рук в руки у формі грошових банкнот і монет.

Валюта забезпечує зв'язок і взаємодію національного та світового господарства.

Залежно від статусу валюта поділяється на:

- національну;

- іноземну;

- міжнародну (регіональну).

Національна валюта - встановлений законом платіжний засіб данної країни. Є основою національної валютної системи.

Іноземна - грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, які виражені в іноземних грошових одиницях і використовуються в міжнародних розрахунках.

Міжнародна (регіональна) валюта - міжнародна або регіональна розрахункова одиниця; платіжний та резервний засіб (євро, SDR - спеціальні права запозичення).

SDR - міжнародний платіжний засіб, що використовується міжнародним валютним фондом для безготівкових міжнародних розрахунків, шляхом записів на спеціальних рахунках і є розрахунковою одиницею МВФ.

По відношенню до валютних запасів країни виділяють резервну валюту - іноземна валюта в якій центральні банки певних держав нагромаджують і зберігають резерви для міжнародних розрахунків по зовнішньоторговим операціям та іноземним інвестиціям.

Резервна валюта є базою для визначення валютного паритету і валютного курсу для інших країн і використовується для проведення валютних інтервенцій з метою регулювання курсу валют країн-учасниць світової валютної системи.

В якості резервної валюти зазвичай виступають: долар, євро, російський рубль, японська єна.

22. Суть та структура грошового обігу

Грошовий обіг - це рух грошей у готівковій та безготівкоій формі, що обслуговує кругообіг товарів і послуг у процесі суспільного відтворення. Грошовий обіг охоплює 2 сфери: грошову та безготівкову.

1) Грошовий обіг:

- еквівалентний - назустріч грошам, які передає покупець продавцеві, переміщуються продукти рівновеликої номінальної вартості.

- безповоротній - одержані продавцем гроші не повинні повертатися до свого попереднього власника, вони безповоротно перейшли у власність нового обороту.

- прямолінійність - постійне віддалення грошей від того суб'єкту обороту, який використав їх для купівлі продуктів, оскільки новий суб'єкт теж витрачає їх для нових закупівель.

Призначення грошового обігу - обслуговування, реалізація товарів та послуг.

Мета грошового обігу - прискорення руху товарів.

Структура грошового обігу за економічним змістом

Першим видом економічних відносин, що реалізуються в грошовому обігу, є відносини обміну. Для руху грошей, що обслуговують ці відносини, притаманна еквівалентність, оскільки передача грошей покупцем продавцеві відповідає переміщенню товару рівновеликої вартості. Одержані продавцем гроші не повертаються до свого попереднього власника, вони безповоротно перейшли у власність нового суб'єкта обігу грошей. Рух грошей у цьому випадку опосередковує реалізацію товарів і послуг у процесі суспільного відтворення.Такий вид руху грошей, що обслуговує сферу обміну, становить окремий сектор, він називається грошовим обігом.

Частина руху грошей пов'язана з розподілом вартості валового національного продукту і національного доходу. Такий рух грошей здійснюється нееквівалентно. Тобто грошовому платежу не відповідає рух реального еквівалента у формі товарів чи послуг. Цей сектор грошового обігу називається фінансово-кредитним.

Частина відносин у цьому секторі має характер відчуження. Визначена законодавством частина доходів економічних суб'єктів вилучається у вигляді податків та інших обов'язкових платежів, що надходять у розпорядження держави. Такий рух грошей набуває не тільки безеквівалентного, а й безповоротного характеру.Одні суб'єкти ці гроші втрачають назавжди без отримання будь-якого еквівалента, а інші їх отримують теж безповоротно, не виплачуючи ніякої ціни за них. Цю частину фінансово-кредитного обігу називають фіскально-бюджетною.

Інша частина фінансово-кредитного обігу обслуговує сферу перерозподільчих відносин, у яких власність суб'єктів не відчужується безповоротно, а лише передається в тимчасове користування. Це має місце, наприклад, при внесенні грошей на банківські депозити чи в операції купівлі цінних паперів. Суб'єкти, що передають свою власність у тимчасове користування, отримають дохід. Цей сектор руху грошей докорінно відрізняється від сектора грошового обігу, а також і від фіскально-бюджетного. У ньому рух грошей зворотний, і власник одержує дохід у вигляді відсотків чи дивідендів. Цей сектор руху грошей називається кредитним. Кредит становить особливий механізм перерозподілу грошових і матеріальних ресурсів, він діє на принципах строковості, поворотності і платності.

Частина обігу цього сектора пов'язана з продажем і купівлею акцій. Цей сегмент грошового обігу називаєтьсяфінансовим.

Грошовий обіг, фінанси, кредит - це складові суспільного обігу грошей.

23. Інструменти грошово-кредитної політики

Інструменти грошово-кредитної політики -- це такі регулятивні заходи (прийоми, методи), які перебувають у повному розпорядженні центрального банку, безпосередньо ним контролюються і використання яких впливає на цільові орієнтири грошово-кредитної політики. Особливістю інструментів грошово-кредитної політики є те, що, застосовуючи їх, центральний банк має можливість впливати на процеси, що відбуваються не тільки в грошовому секторі економіки, а й у реальному та зовнішньому секторах.

24. Основні засади функціонування центральних банків (НБУ)

НБУ - центральний банк, діяльність якого визначається КУ,ЗУ « про НБУ» 1999р., « про банк і банківську діяльність»

Вищим органом управління НБУ є Рада НБУ, яка склад. З 14 членів, 7 - ПУ, 7 - ВРУ.строк повноважень : 7 років

Основний керівний орган - правління, голова - на 5 років,обирається ПУ. Зі стратегічних питань - підзвітний ВРУ, з оперативних - КМУ

Організаційна структура НБУ побудована за вертикальною підпорядкованість і охоплює

- центр. Апарат м.Київ - філії (терит. Управлінння)

- розрахункові палати -банкн.-монет.двір

- фабрика банкн.паперу - держ. Скарбниця України

- центральне сховище -навчальні заклади

- структурні підрозділи

Функції :

1) монопольне право здійснення емісії грошей на монет.-банкн.дворі, потреба у монетах здійснюється за поданням Мін. Фінансів

2) валютний центр країни (співвідношення валюти)

1 - фіскальний ( регул. НБУ)

2 - ринковий ( залежить від попиту і пропозиції)

3) банк банків ( ліцензії,видача кредитів)

4) банк уряду ( Нбу організовує, здійснює через органи казначейства обслуговування ДБюжету) фінансування за рахунок бюджету здійснюється в межах наявних бюджетних коштів. Якщо коштів не вистачає, НБУ може ндати кредит державі - внутр.держ.борг

5) монопольне право здійснення грошово-кредитної політики:

1 - метод облікової політики, інструментом є облікова ставка

2 - норми обов*язвоких резервів ( обов*язкові ,використ. Про банкрутстві)

3 - купівля-продаж ( вн.-держ. Операції ,держава заставляє купляти облігації - боргове зобов*яз. З виплатою % в перний період часу

4- управління золотовалют.резерву

5 - процес рефінансування - стабілізаційний кредит НБУ комерційним банкам за покладених умов НБУ

25. Грошва маса та швидкість обігу грошей

Грошова маса - це вся сукупність грошей , як у готівковій так і у безготівковій формі, які перебувають у розпорядженні суб*єктів грошового обороту в певний момент.

Структуру грошової маси характеризують грошові агрегати, що являють собою певний набір агрегатів грошової маси залежно від ступеня їх ліквідності.

Ліквідність - це здатність активу швидко перетворюватися на готівку.

В різних країнах світу вирізняють різну кулькість грошових агрегатів. В Україні їх 4: Мо , М1, М2, М3

Мо - сукупність готівкових коштів, що перебувають в обігу позабанківських установ.

М1 - Мо + кошти на поточних рахунках в банках, які можуть бути використані власниками негайно ( кошти вимогу, депозити на запитання, переказні депозити) - в національній валюті.

М2 - М1 + кошти до запитання в іноземній валюті та строкові депозити

М3 - М2 + цінні папери, крім акцій ( векселі, облігації)

В Україні підсумок сектора за 2008р. :

Мо - 290 млрд грн

частка грошових агрегатів Мо у структурі грошової маси становила 28.6 %

У розвинених країнах частка не перевищує 5-10 %

Важливим показником, що характеризує сфери грошового обігу країни є рівень монетизації (рівень насиченості економіки грошима) , який визначає відношення грошової маси до ВВП країни. В Україна 67 %

26. Суть та структура грошового ринку

Грошовий ринок - частина ринку позикових капіталів, де здійснюються переважно короткострокові (від одного дня до одного року) депозитно-позикові операції, що обслуговують головним чином рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і приватних осіб.

Аналіз функціонування грошового ринку потребує виявлення його структури, вияленення окремих частин цього ринку. Це можна здійснити за кількома критеріями.

Перший з них - за видами інструментів, якими здійснюються переміщення грошей від продавців до покупців. Відповідно до цього критерію виділяють три сектори грошового ринку:ринок позичкових зобов'язань, ринок цінних паперів і валютний ринок.

За критерієм економічного призначення купівлі грошей грошовий ринок поділяють на два сектори:

- ринок грошей; На ринку грошей продаються і купуються короткочасні грошові кошти (до одного року).

- ринок капіталів. На ринку капіталів - середньострокові та довгострокові кошти (більше одного року).

За інституційними ознаками грошових потоків на грошовому ринку виділяють такі підринки: фондовий підринок, підринок банківських кредитів та підринок послуг небанківських фінансово-кредитних інститутів.

За функціональними ознаками :

1. Міжбанківський ринок

2. Відркитий ( може відбуватись за межами країни, пов*язаний з купівлею- продажем цінних паперів)

27. Цінні папери першого порядку

Цінні папери, як інструменти фінансового ринку, - це документ - свідоцтво про боргове зобов'язання або право власності.

Цінні папери першого порядку або фіктивний капітал першого порядку - акції, облігації, казначейські зобов'язання.

Акція - це емісійна цінний папір без встановленого терміну звернення, яка свідчить про внесення певного паю до статутного фонду акціонерного товариства визначає можливість управління акціонерним товариством (власністю акціонерного товариства), надає право на отримання частини прибули у вигляді дивіденду, а також участь в розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Облігація - це емісійна термінова цінний папір, яка свідчить про внесення її власником грошових коштів і підтверджує обов'язок емітента відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений термін з оплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачене умовами випуску).

Облігація - це різновид термінового боргового зобов'язання з фіксованим відсотком, яке використовується для мобілізації фінансових ресурсів державними, регіональними (місцевими) органами влади, а також підприємствами.

Казначейське зобов'язання - це вид цінного паперу на пред'явника, емітованою (випущеною) державою.Державні казначейські зобов'язання, як правило добровільно розміщуються і свідчать про внесення їх власниками грошових коштів в бюджет, надають право на отримання встановленого доходу.

Казначейські зобов'язання випускаються на терміни: до одного року (короткострокові); від 1 до 5 років (середньострокові); від 5 до 10 років (довгострокові).

В будь-якій державі державні казначейські зобов'язання вважаються найнадійнішим видом цінних паперівемітованих (випущених) на території цієї держави.

28. Закон грошового обігу

Кількість грошей, яка перебуває в обігу, не може бути необмеженою, оскільки для реалізації товарів, що надійшли в сферу обігу, слід чітко визначити кількість грошей. Чим більша сума цін товарів, тим більше грошей необхідно для їхньої реалізації. Тут існує пряма залежність. Другим важливим елементом є швидкість обігу грошей, оскільки гроші весь час повертаються в обіг. І чим швидше кожна грошова одиниця здійснює свій оборот, тим менше потрібно грошей. Тут існує зворотна залежність.

На кількість грошей, які потрібні для сфери обігу, значно впливає функція грошей як засіб платежу. Оскільки продаж товару в кредит означає, що тепер для руху товару гроші непотрібні, це зменшує кількість грошей в обігу. Водночас кількість грошей збільшується на суму цін товарів, які були продані в кредит і термін платежу за якими вже настав, що потребує додаткових сум для здійснення цих платежів. Крім того, частина платежів взаємопогашається. Врахування усіх цих чинників дає змогу достатньо точно визначити кількість грошей, потрібних для обігу.

Закон грошового обігу полягає у дотриманні в обігу необхідної кількості грошей, це закон кількості грошей в обігу. Кількість грошей, необхідних для обігу, можна визначити за такою формулою:

де КГ - кількість грошей;

СЦ - сума цін усіх реалізованих за рік товарів; К - сума цін товарів, проданих в кредит;

П - сума платежів по зобов'язаннях (по кредиту минулого періоду);

ВП - сума платежів, що взаємно погашаються; О - швидкість обігу грошей (середнє число обороту грошей на рік).

29. Механізм реалізації грошово-кредитної політики

Провідне місце в українській економіці займає використання грошово-кредитних засобів, спрямованих на підвищення ефективності формування та реалізації загальнодержавної економічної політики. Впровадження інструментів і методів на практиці дозволить економіці розвиватися в якісно новому напрямі, проголошеному у засадах Стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки “Європейський вибір”.

Основним завданням грошово-кредитної політики є загальноекономічні цілі держави: економічне зростання, забезпечення високої зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Базуючись на підходах різних вчених, можна визначити механізм регулювання грошово-кредитної політики за логічною схемою: метод-засіб-функції- інструмент. Дослідження чинного механізму реалізації грошово-кредитної політики показало, що нині він включає:

- інструменти грошово-кредитної політики, важливу роль серед яких становлять закони, а саме «Про фінансові операції», «Про іпотеку», «Про кредит»;

- засоби, до найважливіших з яких можна віднести: готівкова емісія; встановлення “стелі” кредиту Центрального банку, що надається урядові та банківським установам; пряме регулювання позичкових операцій банків, визначення маржі, стелі на вартість кредитних ресурсів. Застосування цих обсягів і структури грошового обігу має найбільше поширення у країнах з перехідною економікою, де механізми опосередненого впливу на способи реалізації монетарної політики ще не набули достатньої зрілості. При їх тривалому застосуванні впливу на основні параметри грошового обігу їхня дієвість знижується.

- функції, зокрема з функцією обслуговування державного боргу пов'язана функція грошово-кредитного регулювання, яка здійснюються через операції на відкритому ринку;

- методи реалізації грошово-кредитної політики, до яких належать: політика облікової ставки являє собою проценти за позиками, які центральний банк надає комерційним банкам, що впливає на їх здатність розширювати кредитні операції; операції на відкритому ринку найбільш гнучкий інструмент стимулювання скорочення або розширення кредитних вкладень в економіку, оскільки обсяги операцій можуть змінюватись практично щоденно відповідно до напряму політики центрального банку; зміна норм обов'язкових резервів

застосовується з метою забезпечення ліквідності банків та грошово-кредитного регулювання. Необхідність проведення такої політики полягає в тому, що між розміром резервів і банківськими операціями прослідковується відповідний взаємозв'язок, який може вплинути на діяльність комерційних банків, особливо на грошово-кредитну політику. Таким чином, ефективне поєднання механізмів грошово-кредитної політики дає змогу реалізувати її тактичні цілі. Цим визначенням знову ж таки підкреслюється структурна підпорядкованість усього комплексу цих механізмів макроекономічним завданням. Цільовою же функцією монетарної політики тактичного порядку є забезпечення внутрішньої стабільності грошей. Така стабільність має пріоритетне значення у вирішенні всього комплексу макроекономічних завдань.

30. Суть фінансового посередництва та його види

Фінансове посередництво - це специфічний вид діяльності на грошовому ринку, що полягає в акумуляції його суб'єктами в обмін на свої зобов'язання вільних грошових капіталів і розміщення їх від свого імені у дохідні активи. Внаслідок цієї діяльності:

на ринку з'являються нові фінансові інструменти і загальний асортимент їх значно розширюється, що посилює стимули для формування вільних грошових капіталів;

урізноманітнюється трансформація грошового капіталу, що сприяє кращій адаптації його руху до потреб розширеного відтворення;

- скорочуються витрати економічних суб'єктів на забезпечення руху свого грошового капіталу

Світова практика вказує на існування кількох основних видів фінансових посередників, до яких відносять фінансових брокерів (посередників), торгівців цінними паперами (дилери), інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, інвестиційних консультантів, довірчі товариства. Фінансове посередництво в Україні регулюється державними органами, має певну законодавчо-нормативну базу своєї діяльності і розвивається, створюючи тим самим один із елементів зовнішньої сфери корпоративного управління. Для України характерною формою фінансового посередництва є так звані торгівці цінними паперами, які обслуговують рух цінних паперів корпоративних підприємств. В Україні торгівці цінними паперами мають право здійснювати такі види діяльності по випуску та обігу цінних паперів: а) діяльність по випуску цінних паперів; б) комісійну діяльність по цінних паперах; в) комерційну діяльність по цінних паперах.

Діяльністю з випуску цінних паперів визнається виконання торгівцем цінними паперами за дорученням, від імені і за рахунок емітента обов'язків щодо організації підписки на цінні папери або їх реалізації іншим способом. Комісійною діяльністю з цінних паперів визнається купівля- продаж цінних паперів, що здійснюється торгівцем цінними паперами від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи. Комерційною діяльністю по цінних паперах визнається купів- ля-продаж цінних паперів, що здійснюється торгівцем цінними паперами від свого імені та за свій рахунок.

Крім названих фінансових посередників в умовах приватизаційного процесу в Україні існували і деякі специфічні форми фінансового посередництва, до яких з певною часткою умовності можна віднести товариства покупців. Водночас при цьому вони мали суттєві відмінності, оскільки не отримували ліцензії на проведення посередницьких операцій з інвестиційними ресурсами, майже не залучали кошти сторонніх інвесторів при здійсненні приватизаційних операцій. Крім того, деякі форми фінансового посередництва в сучасних умовах тісно переплетені і взаємодоповнюють одне одного.

31. Поняття грошової системи та її основні елементи

Грошова система -- це встановлена державою форма організації грошового обігу в країні. Грошова система є елементом господарського механізму і регулюється законодавчими актами держави.

Грошова система країни формується історично, що позначається на структурі та змісті її елементів. Основними з них є:

найменування грошової одиниці;

масштаб цін;

валютний курс;

види готівкових грошових знаків, які мають законну платіжну силу;

регламентація безготівкового обороту;

державний апарат, який здійснює регулювання грошового обороту.

Найменування грошової одиниці (національної валюти), як правило, виникає історично. До введення власної грошової одиниці в Україні функціонувала грошова одиниця колишнього СРСР - карбованець (рубль), сотою долею якого була копійка. Становлення державної незалежності України обумовило перехід до найменування стародавньої грошової одиниці, що використовувалась в Київській Русі - гривні.

Масштаб цін - історично обумовлений елемент грошової системи, що визначає ваговий вміст у грошовій одиниці металу, який у відповідний період виконував роль грошей. Встановлений державою золотий (чи срібний) вміст грошей виступав важливим елементом системи ціноутворення в країні. Масштаб цін відіграє важливу технічну роль при виконанні грошима функції міри вартості.

Валютний курс - це співвідношення між грошовими одиницями (валютами) різних країн. В залежності від типу грошової системи валютний курс може визначатись ринком або встановлюватись державою в особі уповноважених нею органів. Держава визначає види готівкових грошових знаків, що мають статус законного платіжного засобу на її території. До них відносяться: банківські білети, казначейські білети та розмінна монета.

Основним компонентом грошової маси в сучасних умовах є не готівкові знаки, а залишки на рахунках в банках та небанківських кредитних установах. Вони використовуються для платежів шляхом перерахувань коштів з рахунку платника на рахунок їх одержувача. Принципи функціонування грошей, що знаходяться на рахунках, визначаються державою через регламентацію безготівкового обороту. Вона включає визначення сфер готівкових та безготівкових розрахунків і режиму використання грошей на рахунках, форми розрахунків, порядок платежів тощо.Операції щодо готівкових і безготівкових розрахунків здійснюють банки та небанківські установи. Однак безпосереднє регулювання грошового обороту здійснюють банки, що зумовлює виділення їх як самостійного елемента грошової системи в Україні - Національний банк України.

32. Цінні папери другого порядку

Предметом торгівлі на фондовому ринку є цінні папери -- грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між продавцем (емітентом) та їх власником, передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків. Економічна природа цінних паперів пов'язана з грішми.

Цінні папери другого порядку:

- опціон - похідний цінний папір, що надає право, але не зобов'язує покупця купити чи продати певну кількість активів, що лежать в основі опціону за заздалегідь відомою ціною на протязі певного проміжку часу; Предметом опціонної угоди можуть бути різноманітні фінансові інструменти: валюта, акції, індекси, цінні папери, кредити, ф'ючерсні контракти і т. ін. У перекладі «опціон» (від англ. оption) означає вибір. В опціонній угоді, котра укладається між двома контрагентами, зазначається кількість та вид базових інструментів, що є предметом купівлі або продажу, дата виконання угоди чи період між двома датами, впродовж якого може бути виконана угода, а також фіксується ціна виконання опціону.

Одна сторона купує опціон за винагороду, яка називається опціонною премією, здобуває право вибору і стає власником опціону. Друга сторона продає або виписує опціон, тобто надає право вибору, за що отримує премію. Залежно від типу операції (купівля чи продаж), право здійснення якої надано в угоді, розрізняють опціон продажу -- PUT і опціон купівлі -- CALL

- ф'ючерс - типовий біржовий терміновий контракт, купівля і продаж якого означають зобов'язання поставити або отримати зазначену в ньому кількість продукції за ціною, яка була встановлена під час завершення операції. Принцип полягає у тому, що первинний покупець укладає з виробником (або продавцем) типовий контракт з відповідною специфікацією на певну передбачувану суму. При цьому контракт стає цінним папером і може протягом всього терміну дії перекуповуватися багато разів. Держатель контракту може як вгадати, так і не вгадати вартість товару, яка коливається, програти або отримати прибуток. Торгівля ф'ючерсами ведеться на організованих біржах.

- варрант - (інколи варант) (англ. warrant -- повноваження,довіреність) - цінний папір, що дає його власникові право на купівлю деякої кількості акцій на певну майбутню дату за певною ціною. Зазвичай варранти використовуються при новій емісії цінних паперів. Варрант торгується як цінний папір, ціна якого відображає вартість його первинних цінних паперів.

Варранти придбали популярність серед біржових спекулянтів, тому що курс варранта на покупку акції, по якому він котирується на біржі, істотно нижче за курс самої акції, тому для збереження заданої позиції потрібно менше коштів. Термін дії варранта достатньо великий, можливий випуск безстрокового варранта.

33. Методи державного регулювання грошового обігу в країні

Грошовий обіг - це неперервний рух грошей у сфері обігу та їх функціонування як засобу платежу й обігу. За його допомогою здійснюється розширене відтворення. Поряд з кредитом та фінансами він виступає складовою частиною єдиного грошового обороту і водночас становить самостійне економічне явище, що має свою особливу специфіку й механізм впливу на економіку. Опосередковуючи рух реальних товарів і послуг у процесі суспільного відтворення, грошовий обіг вимагає лише строго визначеної маси грошей.

Регулювання грошового обігу здійснюється на основі використання законів грошового обігу. Рівновага товарної й грошової маси залежить від трьох факторів: кількості проданих товарів, рівня товарних цін, швидкості обертання грошової одиниці. Всі ці фактори безпосередньо залежать від стану й рівня виробництва, використання переваг суспільного поділу праці, рівня продуктивності праці. Закономірності тут такі: 1) чим розвинутіший суспільний поділ праці, тим більша кількість товарів продається; 2) чим вищий рівень продуктивності праці, тим нижчі вартість і ціна товарів. За золотовалютного обігу потрібна кількість грошей для безперешкодної реалізації товарів підтримується автоматично, бо скарби залежно від стану виробництва постійно діяли як відводні й приводні канали для припливу або відпливу грошей з обігу.

Україна розбудовує новий паперо-грошовий обіг. Підтримувати товарно-грошову рівновагу в нас зобов'язаний Національний банк. Його органи, спираючись на класичну закономірність, яку відкрили економісти ще у XVIII ст., повинні забезпечувати таку рівновагу:

Г*П=Т*С. де Г- середня маса грошей, яка перебуває в обігу;

П - кількість оборотів середньої грошової маси;

Т- обсяг товарів, які перебувають в обігу;

Ц- ціни товарів на ринку.

Звичайно, найкращий спосіб підтримування збалансованості - швидке розширення якісної товарної маси в Україні, особливо за допомогою роздержавлення й приватизації, переведення державного сектора на засади комерційного розрахунку, підтримки соціальне значущих галузей суспільного виробництва, розбудови економіки відкритого типу, інтегрованої у світовий простір. Цінова політика має орієнтуватися на вільні ціни світового ринку. Нормальну кількість грошей для підтримки даної товарної маси забезпечить внутрішня, а потім зовнішня конвертованість національної грошової одиниці. Більш ефективною є політика прискорення швидкості обертання грошової маси, якої можна досягти, скажімо, переходом до щотижневих виплат заробітної плати, широким упровадженням кредитних грошей та розширенням безготівкових розрахунків, введенням електронних карток споживача та іншими заходами.

34. Монетаристські напрямки теорії грошей

У світовій економічній науці виділяються два підходи до вивчення теоретичних проблем грошей. Представники одного з них шукають відповіді на питання, пов'язані з внутрішньою природою грошей. Це абстрактна теорія грошей. Найбільш відомими проявами такого підходу є номіналістична теорія, металістична теорія, державна теорія, функціональна теорія, марксистська теорія та ін. Представники другого напряму приймають гроші такими, якими вони є, і, не заглиблюючись у дослідження їхньої природи, шукають відповіді на питання, пов'язані з місцем і роллю грошей у відтворювальному процесі. Це -- монетаристська теорія.

Сутність монетаристської теорії автори визначили як розділ економічної теорії, в якому вивчається вплив грошей та певної грошово-кредитної політики на стан економіки в цілому. Монетаристська теорія має кілька напрямів, кожний з яких розглядається як окрема теорія. Найбільш відомим, ключовим напрямом монетаристської теорії є кількісна теорія, яка залежно від етапів її розвитку поділяється на класичну кількісну теорію, неокласичну кількісну теорію та сучасний монетаризм.

Одночасно з неокласичним напрямом кількісної теорії грошей, як її відносно самостійне відгалуження, сформувалася спочатку кейнсіанська, а потім і неокейнсіанська концепція монетаристської теорії. У літературі кейнсіанську концепцію грошей нерідко протиставляють неокласичній кількісній теорії і розглядають їх як дві альтернативні теорії. Проте обидві вони мають єдину методологічну базу -- прикладну теорію грошей, що більше їх зближує, ніж роз'єднує. Завдяки цьому на сучасному етапі формується третій напрям монетаристської теорії, що дістав назву кейнсіансько-неокласичного синтезу. Класична кількісна теорія грошей сформувалася в ХVІ-ХVІІ ст. Її основоположники пояснювали вплив грошей на економічні процеси виключно кількісними чинниками, насамперед, зміною маси грошей в обігу. Визначальною ознакою теорії є положення: вартість грошей і рівень товарних цін визначаються змінами кількості грошей: чим більше їх в обігу, тим ціни вищі, а вартість грошей нижча, і навпаки.

Впливаючи на ціни товарів і послуг, кількість грошей впливає і на: зростання номінального обсягу ВВП, національного доходу, платоспроможного попиту та ін. Ця теорія грошей зародилася в XVI ст., коли в Європі відбувалося прискорене зростання загального рівня цін, відоме як революція цін, унаслідок якої середній рівень цін за період 1500-1600 рр. зріс приблизно в 3-5 разів. Свій внесок в цю теорію зробили: Ж. Боден, Б. Даванзатті, Дж. Монтаріні, Д. Локк, Д. Юм, класики політекономії А. Сміт і Д. Рікардо, а також І. Фішер. Теорія грошей займає чільне місце в науковій спадщині Дж. М. Кейнса.

35. Небанківські фінансово-кредитні установи

Небанківські фінансово-кредитні установи - це установи кредитної системи небанківського типу, що акумулюють грошові доходи, капітали та заощадження населення, підприємств, держави, спеціалізуючись на виконанні кількох операцій або обслуговуючи обмежене коло клієнтів.

Основні напрями діяльності сучасних спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів пов'язані з акумуляцією заощаджень населення залученням коштів на вклади, випуском власних акцій, облігацій, продажем страхових полісів; кредитуванням певної сфери економіки, виді діяльності, груп населення тощо.

Найбільш поширеними фінансово-кредитними установами є:

1) Страхові компанії - спеціалізовані інститути, що виконують функції страхування, тобто за рахунок підприємств, організацій, установ, населення формують цільові грошові фонди та здійснюють виплати з них за настання певних подій (страхових випадків). Мобілізація коштів страховими компаніями здійснюється залученням страхових внесків від юр. Та фіз.. осіб на підставі укладених з ними угод. Страхові компанії спеціалізуються на таких видах страхування: майновому, особистому, страхуванні відповідальності чи перестрахуванні.

2) Пенсійні фонди - спеціалізовані фінансові установи, основним завданням яких є збирання і акумуляція грошових коштів, призначених для пенсійного забезпечення громадян після досягнення ними певного віку. За формою власності вони бувають приватні або державні.

3) Інвестиційні фонди - особливий вид фінансово-кредитних установ, що забезпечують посередництво в інвестиційному процесі. Випускаючи власні цінні папери, інвестиційні фонди акумулюють грошові кошти приватних інвесторів та вкладають їх в акції та облігації різних п-в у власній країні чи за кордоном.

4) Фінансові компанії - небанківські інститути кредитної системи, що спеціалізуються на кредитуванні продажу споживчих товарів з відстрочкою платежу. Можуть бути створені як самостійні юр. особи на акціонерних пайових задах або як окремі структурні підрозділи, філії, дочірні підприємства банків і страхових компаній.

5) Кредитні спілки - кооперативні організації, що створюються з метою акумуляції заощаджень своїх членів та взаємного кредитування.

6) Ломбард - кредитна установа, що здійснює видачу позик під заставу рухомого майна (цінних речей). Специфіка ломбардних позичкових операцій полягає у видачі приватним особам невеликих сум позичок на відносно короткі строки (переважно до трьох місяців).

36. Суть, причини та закономірності розвитку інфляції

Інфляція - це тривале і швидке знецінення грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті. При цьому стрімке зростання грошової маси може бути як абсолютним, так і відносним.

Інфляція не виникає раптово, а розвивається поступово як тривалий процес, який можна розділити на кілька стадій. Відрізняються ці стадії співвідношенням темпів зростання пропозиції грошей і темпів їх знецінення.

На першій стадії темпи зростання пропозиції грошей випереджають знецінення грошей, причому це випереджання поступово зменшується, наближаючись до вирівнювання. Таке співвідношення і його тенденція зумовлюються кількома причин ами.

Одна з них полягає в тому, що надмірна пропозиція грошей поглинається оборотом за рахунок уповільнення їх обігу. Суб'єкти ринку певний час не відчувають надмірності в обігу грошей і використовують їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово відволікає зайві гроші з обігу, послаблює інфляційний тиск на товарні ціни, і вони деякий час залишаються незмінними чи підвищуються повільніше, ніж зростає маса грошей.

Указані процеси зумовлюють ще один чинник послаблення інфляційних наслідків надмірної емісії. Зростання грошових нагромаджень і збережень у період, коли не виявилася тенденція до знецінення грошей, посилює стимули активізації підприємництва, товарно-грошових-відносин, підвищення продуктивності праці, що призводить до розширення виробництва та реалізації товарів і поліпшення співвідношення між попитом і пропозицією на товарних ринках.

На другій стадії інфляції темпи знецінення грошей випереджають темпи зростання їх пропозиції. Це зумовлюється такими чинниками:

- у певний момент власники грошових нагромаджень починають розуміти їх надмірність і пред'являють на ринок для купівлі товарів. Це прискорює швидкість руху грошей у поточному обігу та збільшує платоспроможний попит порівняно з поточною емісією;

- одночасно зменшується відплив у нагромадження нових пропозицій грошей, унаслідок чого ще більше зростає швидкість обігу всієї грошової маси;

- виникають і швидко поширюються бартерні операції, звужуючи товарну основу грошової маси в обігу;

- знецінення грошей призводить до відпливу робочої сили зі сфери виробництва у сферу спекулятивного обміну, що зумовлює падіння виробництва і товарообороту, через що зменшується попит на гроші.

Унаслідок дії зазначених чинників з'являються так звані інфляційні очікування, коли економічні суб'єкти починають усвідомлювати неминучість майбутнього підвищення цін. Щоб уникнути пов'язаних з ним майбутніх втрат, вони починають негайно купувати товари не тільки для поточного споживання, а й для майбутнього. Для цього на ринок "викидаються" не тільки всі поточні доходи, а й заощадження попередніх періодів. Неминучим наслідком стає випереджаюче зростання рівня цін порівняно зі зростанням грошової маси і падіння рівня монетизації валового внутрішнього продукту.

37. Види та типи інфляції

За формами прояву інфляції можна виділити:

цінову інфляцію, що проявляється у формі зростання цін;

інфляцію заощаджень - при зафіксованих державою цінах, доходах, повальному дефіциті товарів знецінення грошей проявляється у зростанні вимушених заощадженнях у населення;

девальвацію, за якою знецінення грошей проявляється у падінні їхнього курсу до іноземних валют.

Типи інфляції.В економічній літературі розрізняють два типи інфляції -- попиту і пропозиції. Інфляція попиту має місце в тому випадку, коли грошові доходи населення і фірм зростають швидше, ніж реальний обсяг товарів і послуг. Інфляція пропозиції -- це зростання цін, зумовлене збільшенням витрат виробництва в умовах недовикористання виробничих ресурсів, а отже, скорочення сукупної пропозиції. Головними причинами зростання витрат є збільшення номінальної заробітної плати і цін на сировину та електроносії.

38. Основні властивості грошей

Незважаючи на різноманітність форм та функцій грошей, вони є явищем, яке реально виявляється як єдиний, конкретний інструмент реалізації економічних відносин. До грошей як реального економічного інструменту економіка, насамперед ринок, висуває ряд вимог. Вони визначаються рівнем розвитку суспільних відносин -- чим він вищий, тим складніші вимоги пред'являються до грошей. Щоб відповідати цим вимогам, гроші повинні мати цілий спектр специфічних властивостей, які в сукупності визначають певну форму грошей, спричинюють їх еволюцію, надають грошам якісну відмінність від звичайних благ. Найбільш актуальними в сучасних умовах є такі властивості грошей: стабільність вартості, економічність, тривалість використання, однорідність, подільність, портативність.

Базовою властивістю грошей, наявність якої робить певний предмет здатним виконувати функції грошей, є стабільність вартості. Будь-яка форма грошей, якщо вона знецінюється, не може ефективно виконувати функцію засобу платежу і нагромадження вартості. Такі гроші перетворюються в гальмо економічного розвитку, оскільки кредитори перестають надавати позички через ризик втрати позиченої вартості, а інвестори з тієї самої причини перестають накопичувати вартість у грошовій формі. У міру розвитку потреби в нагромадженні вартості і платіжних відносин суспільство змушене було відмовитись від усіх грошових форм з нестабільною вартістю і визнати грошима лише золото, яке на той час мало найстабільнішу вартість. Спираючись на стабільні золоті гроші, країни, що їх запровадили, досягл Важливою властивістю грошей є їх економічність, яка дає змогу суспільству мінімізувати витрати на виготовлення грошей і забезпечити ними потреби обороту. Поки гроші були повноцінними, вирішити це завдання було неможливо, оскільки зниження витрат на забезпечення обороту грошима мало об'єктивну межу, що визначалася внутрішньою вартістю металу, з якого вони виготовлялися. Це послужило ключовою причиною демонетизації золота і появи неповноцінних грошей. Але й після цього вимога економічності грошей не була знята. Виготовлення банкнот та неповноцінних монет вимагає досить значних витрат держави, у зв'язку з чим готівка в обороті поступово замінюється безготівковими (депозитними) грошима. Але забезпечення обороту такими грошима вимагає теж певних витрат (на ведення рахунків, здійснення платежів, організацію міжбанківських розрахунків тощо). Для скорочення цих витрат рух депозитних грошей стали здійснювати засобами електронних технологій.и у XIX ст. величезних економічних успіхів.