Матеріально-технічне постачання і його облік на підприємстві

Із класифікацією зв'язків на прямий і непрямі тісно зв'язаний розподіл їх по формах організації поставок продукції. Із цього погляду розрізняють транзитну й складську форми поставок.

При транзитній формі постачання матеріальні ресурси переміщаються від постачальника до споживача прямо, минаючи проміжні бази й склади посередницьких організацій. Крім того, підприємство, одержуючи матеріал безпосередньо від постачальника, прискорює доставку й скорочує транспортно-заготівельні витрати. Однак її використання обмежене транзитними нормами відпустки, менше яких постачальник не приймає до виконання. Використання цієї форми постачання для матеріалів з невеликою потребою приводить до збільшення запасів і пов'язаних із цим витрат.

При складській формі матеріальні ресурси завозяться на склади й бази посередницьких організацій, а потім з них відвантажуються безпосередньо споживачам.

Транзитну форму доцільно застосовувати в тих випадках, коли споживачам потрібні матеріальні ресурси в великих кількостях, що дає можливість відвантажувати їх повногрузними вагонами або іншими засобами транспорту. При транзитній формі завезення значно знижуються витрати, і підвищується швидкість обігу, поліпшується використання транспортних засобів.

Складська форма постачання відіграє більшу роль у забезпеченні дрібних споживачів. Вона дозволяє їм замовляти необхідні матеріали в кількостях менше встановленої транзитної норми, під якою розуміється мінімально припустима загальна кількість продукції, що відвантажує виготовлювачем споживачеві по одному замовленню. При складській формі постачання продукція зі складів посередників може завозитися малими партіями й з більшою частотою, що сприяє скороченню запасів матеріальних ресурсів у споживачів. Однак у цьому випадку останні мають додаткові витрати за складську переробку, зберігання й транспортування з баз посередницьких організацій. Тому в кожному конкретному випадку потрібне економічне обґрунтування вибору форм постачання.[30]

Важливі етапи в організації матеріально-технічного постачання промисловості - специфікування ресурсів і висновок господарських договорів по поставках продукції. Під специфікуванням ресурсів розуміється розшифровка укрупненої номенклатури по конкретних видах, маркам, профілям, сортам, типам, розмірам та ін. ознакам. Від того, наскільки правильно складена специфікація матеріальних ресурсів, багато в чому залежить матеріальне забезпечення виробництва. Якщо в специфікації допущена неточність, то це може привести до того, що фактичні поставки не будуть відповідати дійсній потребі. Тим самим підприємство буде поставлено під погрозу невиконання виробничої програми й збуту своєї продукції. Поставляється продукція по договорах, які служать документом, що визначає права та обов'язки сторін.[2]

У договорах вказується найменування продукції, кількість, асортимент, комплектність, якість і сортність продукції із вказівкою стандартів і технічних умов, вимоги до впакування й тари, строки поставки продукції, загальний термін дії договору, ціна на поставляєму продукцію, що, і загальна її вартість, умови оплати, передбачається відповідальність сторін за дотримання умов договорів. Після висновку договорів відділи постачання підприємств повинні забезпечити своєчасне й комплектне одержання матеріалів, їх кількісне і якісне приймання, правильне зберігання на складах підприємства. Оперативна робота із завезення матеріалів здійснюється на основі місячних планів, у яких вказуються календарні строки й обсяги поставок по найважливіших видах матеріальних ресурсів. Копії таких планів передаються на відповідні склади й використаються ними для організації підготовчих робіт.

Існує два варіанти організації завезення матеріальних ресурсів: 1) самовивіз; 2) централізована доставка.

Самовивіз характеризується відсутністю єдиного органа, що забезпечує оптимальне використання транспорту. Підприємство самостійно домовляється із транспортними організаціями, не пред'являє твердих вимог до типів використовуваного транспорту - головне вивезти матеріальні ресурси. При цьому застосовуються історично сформовані технологічні процеси вантажопереробки, як правило, не погоджені між собою. Відсутня необхідність використання строго певних видів тари, часто відсутні умови для безперешкодного під'їзду транспорту, швидкого розвантаження й приймання матеріальних ресурсів.

При централізованій доставці підприємство-постачальник і підприємство-одержувач створюють єдиний орган, ціль якого оптимізувати сукупний матеріальний потік. Для цього розробляються схеми завезення продукції, визначаються раціональні розміри партій поставок і частота завезення; розробляються оптимальні маршрути й графіки завезення продукції; створюється парк спеціалізованих автомобілів і виконується ряд інших заходів.[18]

Таким чином, централізована доставка дозволяє :

1) підвищити ступінь використання транспорту й складських площ;

2) оптимізувати товарні запаси, як у виробника, так й у споживача продукції;

3) підвищити якість і рівень матеріально-технічного забезпечення виробництва;

4) оптимізувати розміри партії поставок продукції.

Забезпечення матеріальними ресурсами виробничих цехів, ділянок й інших підрозділів підприємства припускає виконання наступних функцій:

1) установлення кількісних й якісних завдань по постачанню (лімітування);

2) підготовка матеріальних ресурсів до виробничого споживання;

3) відпустку й доставку матеріальних ресурсів зі складу служби постачання на місце її безпосереднього споживання або на склад цеху, ділянки;

4) оперативне регулювання постачання;

5) облік і контроль за використанням матеріальних ресурсів у підрозділах підприємства.[35]

Постачання цехів матеріалами здійснюється в повній відповідності із встановленими лімітами й конкретними особливостями виробництва. Останні враховуються при розробці графіків подач, на основі яких матеріали доставляються в цехи. Ліміт встановлюється виходячи з виробничої програми цеху й специфікованих норм витрат. Розрахунок ліміту здійснюється по формулі:

, (1.1)

де Л - ліміт даної номенклатури продукції; Р - потреба цеху в матеріалах для виконання виробничої програми; Р_нз.п - потреба цеху в матеріалах для зміни незавершеного виробництва (+ збільшення, - зменшення); Н_з - норматив цехового запасу даної продукції; О - розрахунковий очікуваний залишок даної продукції в цеху на початок планового періоду.

Розрахунок виконується в натуральних показниках. Потреба в матеріалах для виконання виробничого завдання визначається шляхом множення програми виробництва на норми витрати по відповідних виробах. У такий же спосіб розраховується потреба в матеріалах для зміни незавершеного виробництва, тобто шляхом множення повирібних норм витрати на зміну програми незавершеного виробництва в плановому періоді.

Цеховий запас визначається в необхідних випадках і залежить від величини партії продукції, що доставляє в цех, середньодобової її витрати, а також від циклічності виробництва.

Розрахунковий очікуваний залишок матеріальних ресурсів у цеху визначається за результатами роботи цеху в періоді, що передує плановому:

, (1.2)

де ПРО - розрахунковий очікуваний залишок матеріальних ресурсів у цеху; З_ф - фактичний залишок на перше число за даними інвентаризації або бухгалтерського обліку; М_в - кількість відпущених цеху матеріалів за весь період; В_о.в - фактична витрата на основне виробництво; В_е.н - фактична витрата на ремонтно-експлуатаційні потреби; В_{нз. п} - фактична витрата на зміну незавершеного виробництва; В_бр - витрата на брак (оформлений актом списання).[47]

Фактична витрата на основне виробництво й ремонтно-експлуатаційні потреби розраховується шляхом множення фактичних обсягів робіт на діючі в даному періоді норми витрати матеріальних ресурсів.

Установлений ліміт фіксується в планкарті, лімітній карті, лімітної або забірної відомості, які направляються складу й цеху-споживачеві. Планкарта звичайно застосовується в масовому й крупносерійному виробництві, тобто в умовах стабільної потреби й чіткої регламентації виробництва. В ній вказується встановлений цеху ліміт по кожному виді матеріалів, строки й величина подачі партії. Відповідно до планкарт склад своїми транспортними засобами доставляє партії матеріалів кожному цеху у встановлений термін. Відпустка їх оформляється приймально-здавальними накладними. У бланку планкарти ведеться поточний облік виконання плану поставок.[48]

Служба постачання відповідає за своєчасну і якісну підготовку матеріальних ресурсів до виробничого споживання, для чого виконує роботи з розпакування, розконсервації, комплектовці, які обговорюються з технологічною службою підприємства.

Цілеспрямована й ощадлива витрата матеріальних ресурсів у цехах перебуває під постійним контролем служби постачання й періодично перевіряється шляхом ревізії матеріального обліку. За результатами перевірки приймаються конкретні заходи щодо усунення виявлених недоліків. Робота органів МТП прямо або побічно впливає на рівень основних техніко-економічних показників підприємства.[50]

До числа показників МТП ставляться кількісні і якісні показники плану завезення матеріальних ресурсів (номенклатура, кількість і вартість матеріальних ресурсів); транспортно-заготівельні витрати (вартість перевезення матеріалів до станції примикання - витрати на доставку матеріалів до складу підприємства; націнки постачальницьких і збутових організацій; витрати на тару й т.п.); витрати на зберігання, видачу у виробництво й відвантаження споживачеві матеріальних ресурсів; адміністративно-господарські витрати (витрати на зміст апарата відділу МТП) і т.п.

Підставою для позитивної оцінки діяльності органів МТП служать: відсутність перебоїв у постачанні виробництва, наднормативних запасів і неліквідів, своєчасний висновок договорів, зниження постачальницьких витрат і т.д. Своєчасне забезпечення виробництва матеріальними ресурсами залежить від величини й комплектності виробничих запасів на складах підприємства.

Виробничі запаси - це засоби виробництва, що надійшли на склади підприємства, але ще не залучені у виробничий процес. Створення таких запасів дозволяє забезпечувати відпустку матеріалів у цехи й на робочі місця відповідно до вимог технологічного процесу.

Зменшення запасів знижує витрати по їхньому утриманню, прискорює оборотність оборотних коштів, що, в остаточному підсумку, підвищує прибуток і рентабельність виробництва. Тому дуже важливо оптимізувати величину запасів.

Керування виробничими запасами на підприємстві припускає виконання наступних функцій:

1) розробку норм запасів по всій номенклатурі споживаних підприємством матеріалів;

2) правильне розміщення запасів на складах підприємства;

3) організацію діючого оперативного контролю за рівнем запасів і вживання необхідних заходів для підтримки нормального їхнього стану;

4) створення необхідної матеріальної бази для розміщення запасів і забезпечення кількісної і якісної їхньої схоронності.

Нормування виробничих запасів - це визначення їхнього мінімального розміру по видах матеріальних ресурсів для безперебійного забезпечення виробництва.

Загальна норма виробничих запасів по видам матеріальних ресурсів у днях визначається підсумовуванням зазначених видів запасів:

, (1.3)

де Н_дн - загальна норма виробничих запасів по видам матеріальних ресурсів у днях; Н_тз - транспортний запас (знаходження матеріалів у шляху, визначається як різниця між часом пробігу вантажу від постачальника до споживача й часом обороту платіжних документів ); Н_п - приймання, розвантаження, складування й аналіз якості вступників матеріалів (підготовчий запас, визначається на основі розрахункового або фактичного часу за звітний період, скорегованого з урахуванням організаційно-технічних заходів по механізації вантажо-розвантажувальних робіт); Н_т - технологічна підготовка матеріалів до виробництва (технологічний запас ); Н_тек - перебування матеріалів на складі (поточний запас, визначається множенням середньодобової норми споживання матеріалу на плановий кратний інтервал між двома черговими поставками); Н_с - резерв на випадок перебоїв у постачанні й збільшення випуску продукції (страховий або гарантійний запас, визначається по інтервалу відставання поставок або за фактичним даними про надходження матеріалів).[55]

Норматив виробничих запасів у натуральному вираженні по кожному виді матеріальних ресурсів розраховується по формулі:

, (1.4)

де Н_дн - норматив в днях; М_дн - одноденна витрата в натуральному вираженні.

Питання мінімізації виробничих запасів широко розглядають вчені в економічній науці Заходу. Для добре налагодженого та організованого постачання і виробництва розробили модель Баумола, де розрахунок проводять за формулою[14]:

, (1.5)

де Q - обсяг партії у натуральних одиницях; S - загальна потреба в сировині за звітний період (рік, квартал, місяць) у натуральних одиницях; Z - транспортні витрати на мінімальну партію, Н - витрати на зберігання одиниці сировини.

Підприємство, маючи деякі матеріальні виробничі запаси (Q), виробляє продукцію, постійно витрачаючи запаси протягом деякого часу. Як тільки запаси вичерпуються, тобто дорівнюють певному рівню безпеки (q), то підприємство укладає контракти на поставку чергової партії сировини та матеріалів (рис. 1.2).

Рівень безпеки, або точку відновлення, розраховують:

, (1.6)

де Т - звітний період (у днях); t - час очікування, необхідний для оформлення договірних замовлень та отримання сировини і матеріалів. На даному рисунку подані такі значення: t - час виготовлення продукції; Q - обсяг поповнення запасу; Q - критичний обсяг запасів, коли треба укладати подальші договори про поставки.

Рис. 1.2 - Схема поповнення виробничого запасу за моделлю Боула

Таку модель можна застосовувати, якщо підприємство має стійке фінансове становище і є платоспроможним у сьогоднішніх умовах нестабільної економічної політики.

1.5 Документування операцій з обліку запасів

Для ведення складського обліку виробничих запасів використовуються затверджені наказом Мінстату України від 21.06.96 року.№193 «Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів» такі типові форми первинного обліку запасів:

М-1 «Журнал обліку вантажів, що надійшли»;

М-2а «Акт списання бланків довіреностей»;

М-4 «Прибутковий ордер»;

М-7 «Акт про надання матеріалів»;

М-8 «Лімітно-забірна картка»;

М-9 «Лімітно-забірна картка»;

М-10 «Акт-вимога на заміну(додатковий відпуск) матеріалів»;

М-11 «Накладна-вимога на відпуск(внутрішнє переміщення) матеріалів»;

М-12 «Картка складського обліку матеріалів»;

М-13 «Реєстр приймання-здавання документів»;

М-14 «Відомість обліку залишків матеріалів на складі»;

М-15 «Акт приймання-передачі устаткування до монтажу»;

М-16 «Матеріальний ярлик»;

М-17 «Акт про виявлені дефекти устаткування»;

М-18 «Сигнальна довідка про відхилення фактичного залишку матеріалів від установлених норм запасу»;

М-19 «Матеріальний звіт»;

М-21 «Інвентаризаційний опис»;

М-23 «Акт про витрату давальницьких матеріалів»;

М-26 «Карта обліку устаткування для встановлення»;

М-28 «Лімітно-забірна карта»;

М-28а «Лімітно-забірна карта».

При оформленні запасів, які надійшли на підприємство від постачальників, підзвітних осіб, власних виробничих підрозділів, складається «Прибутковий ордер» (ф.М-4) в одному примірнику (рис.1.3).

При отриманні запасів безпосередньо від постачальників, доставлений їхнім транспортом або транспортом сторонньої організації, оформляється «Товарно-транспортна накладна» (ф.№1 - ТН).

Рис.1.3 Приклад заповнення прибуткового ордера

У випадку надходження запасів із кількісним чи якісним відхиленням від даних, вказаних у договорі та супроводжувальних документах, складається «Акт про приймання матеріалів» (ф.М-7). Для оприбутковування таких запасів за наказом керівника створюється спеціальна комісія, в яку обов'язково мають входити представники постачальника, а у разі виникнення суперечливих питань з метою з'ясування непорозумінь можна залучати відповідних спеціаліств-експертів (юристів, аудиторів). Акт складається у двох примірниках і підписується членами комісії, після чого затверджується підписом керівника підприємства. Перший примірник акта пред'являється в бухгалтерію, а другий - в юридичний відділ для складання листа-претензії.

На складі комірник на кожний номенклатурний номер запасу має оформлювати «Матеріальний ярлик»(ф.М-16). Цей документ містить найменування, номер і повну характеристику кожного виду запасу. Ярлик розміщується безпосередньо на запасі або поблизу нього.

Для обліку запасів за їх видами комірник веде окремі документи за формою М-12 «Карта складського обліку матеріалів». В ній проводяться записи за кожним фактом надходження та вибуття запасів. Підстави для запису в ф.М-12 є «Прибутковий ордер» (ф.М-4), «Акт про приймання матеріалів» (ф.М-7) і «Товарно-транспортна накладна» (ф.1-ТН) - по надходженню, а по випадку - Лімітно-забірні карти (фф.М-8, М-9, М-28а), «Акт-вимога на зміну(додатковий відпуск) матеріалів» (ф.М-10), «Накладна-вимога на відпуск(внутрішнє переміщення) матеріалів» (ф.М-11), «Акт приймання-передачі обладнання у монтаж» (М-15а), «Акт про витрату давальницьких матеріалів» (ф.М-23) і «Товарно-транспортна накладна» (ф.1 - ТН).

Тільки після того, як запаси оприбутковані, допускається їх відпуск із складу. Відпуск цінностей із складу може здійснюватись тільки уповноваженими особами. Список цих працівників складається і затверджується керівником підприємства та головним бухгалтером. Підставою для відпуску матеріалів із складу у виробничі цехи, дільниці є: для одноразового відпуску - накладна-вимога (М-11), а для систематичного відпуску цінностей виробничим одиницям - лімітно-забірні карти (фф.М-8, М-9, М-28, М-28а). Ліміт встановлюється для кожного підрозділу на підставі розрахунків бухгалтерії підприємства і затверджується керівником.

Для багаторазового відпуску запасів протягом місяця використовується «Лімітно-забірну картку» (ф.М-8). У випадку, коли матеріали відпускаються для виробництва 4 рази протягом місяця, складається «Лімітно-забірна картка» (ф.М-9). Підставою для відпуску комірником запасів на об'єкті будівництва є «Лімітно-забірна картка» (ф.М-28), яка представлена матеріально відповідальною особою - забудовником. Водночас комірник веде в себе облік відпущених на будову матеріальних цінностей у «Лімітно-забірній картці» (ф.М-28а). В момент відпуску матеріалів на об'єкті будівництва комірник ставить свій підпис у лімітно-забірній картці (ф.М-28) виконавця будівельних робіт, а той в свою чергу підтверджує факт відпуску комірником запасів своїм підписом у лімітно-забірній картці форми (ф.М-28а).

Відпускаючи запаси із складу на підставі лімітно-забірної картки комірник зобов'язаний слідкувати за встановленим лімітом. Перевищення ліміту допускається тільки з дозволу керівника. В цьому випадку складається «Акт-вимога на заміну (додатковий відпуск) матеріалів» (ф.М-10) у двох примірниках, один з яких залишається у замовника, а інший - у комірника.

Наприкінці місяця на підставі даних карток складського обліку матеріалів (ф.М-12) комірником складається «Відомість обліку залишків матеріалів на складі» (ф.М-14). Підсумкові дані по цій відомості порівнюються комірником із встановленими на підприємстві нормами забезпечення запасами. Якщо залишок наявних запасів є меншим за зараховані норми, то комірник, з метою запобігання можливим неплановим простоям виробництва, зобов'язаний подати відповідну інформацію керівнику. Для цього складається «Сигнальна довідка про відхилення фактичного залишеку матеріалів від установлених норм запасу» (ф.М-18).

Після закінчення облікового періоду комірник, як і всі матеріально-відповідальні особи, має скласти «Матеріальний звіт» (ф.М-19), який містить інформацію про надходження та вибуття товарно-матеріальних цінностей за весь період. Цей звіт, разом з документами які підтверджують надходження та вибуття запасів фіксується у «Реєстрі приймання-здавання документів» (ф.М-13). Всі вони передаються в бухгалтерію.

Документообіг на підприємстві має бути організований так, щоб забезпечувати вчасне надходження необхідної інформації до бухгалтерії. Первинні документи, які надходять до бухгалтерії, підлягають перевірці за змістом операції і за правильністю їх оформлення. Особливу увагу слід звернути на законність проведення операції.

В бухгалтерії узагальнюється отримана від комірників аналітична інформація про рух запасів. При цьому використовується рахунки бухгалтерського обліку та бухгалтерську реєстри (журнали-ордери та відомості). Станом на 1-ше число місяця в бухгалтерії підприємства у спеціальній оборотно-сальдовій відомості виводиться залишок запасів по кожному рахунку.

2. Аналіз забезпеченості та ефективності використання матеріальних факторів виробництва

2.1 Загальна оцінка матеріально-технічної бази підприємства та організації виробництва

Найзагальнішу уяву про стан матеріально-технічної бази підприємства можна одержати, аналізуючи такі форми офіційної державної бухгалтерської та статистичної звітності: «Баланс підприємства», «Звіт про фінансові результати», «Звіт про фінансово-майновий стан підприємства», «Звіт підприємства (об'єднання) про продукцію», «Звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос)», «Звіт з праці». Ця звітність містить інформацію про:

· рух статутного фонду підприємства та інших власних фінансових ресурсів, що становлять його власний капітал; наявність у розпорядженні підприємства позикових фінансових ресурсів, включаючи іноземні інвестиції;

· вартісні, а також деякі матеріально-речові характеристики майна підприємства, його основних і оборотних засобів, нематеріальних активів;

· кількісні показники руху трудових ресурсів.

Вона дає змогу обчислити деякі показники, що характеризують стан матеріально-технічної бази, і проаналізувати їх у динаміці або у порівнянні з показниками бізнес-плану.[7]

Починати такий аналіз треба з визначення обсягу власного капіталу підприємства, всього капіталу і його розміщення в основних засобах, нематеріальних активах, оборотних засобах, засобах обігу. На цьому етапі аналізу важливо визначити, які фінансові джерела були і є у підприємства для створення його матеріально-технічної бази. Якщо аналіз вказує на стійке зниження питомої ваги вкладень капіталу у виробничі основні засоби, це дає підставу для поглибленого вивчення обґрунтованості відповідних управлінських рішень. Коротко розглянемо загальну оцінку матеріально-технічної бази підприємства та організації виробництва (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 - Загальна оцінка матеріально-технічної бази та організації виробництва

Напрямки аналізу	Показники, що характеризують матеріально-технічну базу
1. Аналіз власного капіталу підприємства.	- обсяг власного капіталу; - розміщення власного капіталу в основних засобах, нематеріальних активах, оборотних засобах, засобах обігу; - фінансові джерела були і є у підприємства для створення його матеріально-технічної бази.
2. Віковий склад активної частини основних засобів	- середній вік всього устаткування підприємства, так і окремих видів устаткування.
3. Показники структури основних засобів	- розподіл основних засобів підприємства на виробничі основні засоби основного виду діяльності, виробничі основні засоби інших "галузей і невиробничі основні засоби; - питома вага активної частини; - показники забезпечення основними виробничими засобами на одного працівника.
4. Технічна озброєність праці	- коефіцієнт фондоозброєності робітників; - коефіцієнт енергоозброєності робітників; - коефіцієнт механізації праці.
5. Величина виробничої потужності	- коефіцієнт планового використання виробничої потужності; - коефіцієнт фактичного використання виробничої потужності.
6. Оцінка рівня організації виробництва, праці й управління	- рівень спеціалізації і кооперування; - рівень безперервності виробництва; - рівень ритмічності виробництва.

Неабияке аналітичне значення мають різні показники структури основних засобів. Насамперед аналізується розподіл основних засобів підприємства на виробничі основні засоби основного виду діяльності, виробничі основні засоби інших "галузей (наприклад, закладів торгівлі і громадського харчування у складі промислового підприємства) і невиробничі основні засоби (тобто такі, які безпосередньо не пов'язані з виробничим процесом: основні засоби житлового і комунального господарства, освіти, культури, охорони здоров'я тощо). Всі основні засоби підприємств за характером участі у виробничому процесі і функціонування у невиробничій сфері поділяються на три амортизаційні групи (для кожної з них встановлена єдина норма амортизаційних відрахувань):

· перша група - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування);

· друга група - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти; інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

· третя група - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

· четверта група - електронно-обчислювальні машини, програмне забезпечення до них, інші машини для автоматичного оброблення інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони, рації, вартість яких не менше для платників ПДВ 1200 грн., а для не платників ПДВ більше 1000 грн. Для фінансово-економічного аналізу велике значення має поділ виробничих основних засобів основної діяльності підприємства на дві частини: активну і пасивну. До активної частини у більшості галузей промисловості належать машини та устаткування, які безпосередньо взаємодіють з предметами праці. Пасивну частину формують основні засоби, які створюють умови для здійснення виробничого процесу, -- будівлі, споруди, передавальні пристрої, транспортні засоби. Зростання питомої ваги активної частини є показником прогресивності структури основних засобів, підвищення технічної оснащеності підприємства, воно майже повсюди сприяє збільшенню випуску продукції, фондовіддачі. Далі аналізуються показники забезпечення основними виробничими засобами на одного працівника основної діяльності підприємства:

, (2.1)

де Ф_п - показник забезпечення основними виробничими засобами на одного працівника основної діяльності підприємства; Ф -- середньорічна вартість (первісна або відновлена) основних виробничих засобів; В - середньоспискова чисельність персоналу основної діяльності підприємства.

Оцінка показників динаміки вартості основних засобів на одного працівника не може бути однозначною, їх аналіз і висновки з нього можна робити лише в ув'язці з аналізом використання основних засобів і насамперед їх активної частини.

Більш глибокий аналіз стану матеріально-технічного потенціалу підприємства можливий на базі даних управлінського обліку.

Важливою характеристикою матеріально-технічної бази віковий склад активної частини основних засобів. Якщо на підприємстві переважає застаріле, зношене устаткування, це негативно відбивається на всіх головних кількісних та якісних показниках його діяльності, знижує потенціальні можливості зростання фондовіддачі і, зрештою, рентабельність. [40]

Для такого аналізу діюче устаткування необхідно згрупувати за видами, а всередині груп - за тривалістю експлуатації. Таке групування дає змогу робити висновки (включаючи такі, які випливають із порівняння з діючими нормативними термінами служби) щодо віку устаткування як у розрізі окремих їх видів, так і в цілому по підприємству.

Аналізуючи дані про віковий склад обладнання, треба зважати на те, що термін експлуатації верстатів та іншого обладнання приблизно до 7 років в сучасних умовах розвитку технічного прогресу є оптимальним для заміни.

Середній вік всього устаткування підприємства, так і окремих видів устаткування визначається за формулою[13]:

, (2.2)

де t_c - середній термін служби; t_i - середньоарифметичне значення відповідного інтервалу в роках. Для першого і останнього інтервалів відповідно (0--1) і (20--30); q_i - кількість верстатів відповідної вікової групи; Q - загальна кількість одиниць устаткування.

Для оцінки технічного рівня підприємства слід також використовувати динаміку показників, які характеризують технічну озброєність праці, -- фондоозброєність і енергоозброєність робітників, досягнутий рівень механізації праці. Коефіцієнт фондоозброєності робітників (К_ф) розраховується за формулою:

, (2.3)

де Ф -- залишкова вартість основних виробничих засобів; В_р - кількість робітників, які працюють у найбільшій зміні.

Коефіцієнт енергоозброєності робітників (К_е) обчислюється за формулою:

, (2.4)

де Е - енергетична потужність, що обслуговує виробничий процес.

Коефіцієнт механізації праці (К_мп) визначається за формулою:

, (2.5)

де ЛГ_м - кількість людино-годин, витрачених робітниками на механізованих роботах з виробництва продукції; ЛГ - загальна трудомісткість виробленої продукції.[41]

Важливе значення для оцінки матеріально-технічної бази підприємства мають величина його виробничої потужності та показники аналізу її використання.

Виробнича потужність - це максимально можливий випуск продукції (у натуральному вираженні і в оптових цінах) за рік (добу, зміну тощо). Вона обчислюється виходячи з оптимального завантаження устаткування і виробничих площ, проектних показників продуктивності устаткування, прогресивних норм трудомісткості виробів, з урахуванням застосування передової технології і ефективної організації виробництва та праці. Виробнича потужність підприємства визначається через виробничу потужність провідних цехів (дільниць, окремих агрегатів). Оцінюючи перспективи розширення обсягу виробництва, наявну виробничу потужність підприємства збільшують на приріст потужності за рахунок капіталовкладень та інших організаційно-технічних заходів, включаючи реконструкцію підприємства, а також за рахунок зміни асортименту продукції у бік збільшення випуску менш трудомістких виробів.

Розраховану величину виробничої потужності підприємства зіставляють з виробничою програмою за бізнес-планом і з фактичним обсягом виробництва продукції. У результаті першого зіставлення одержують коефіцієнт планового використання виробничої потужності (К_вп ):

, (2.6)

де Т_пл - обсяг випуску товарної продукції за бізнес-планом; ВП -- розрахована виробнича потужність підприємства.

Коефіцієнт фактичного використання виробничої потужності (К_фп) розраховують так:

, (2.7)

де Т_ф - фактичний обсяг випущеної продукції.

Оцінка рівня організації виробництва, праці й управління здійснюється в результаті аналізу досить широкого кола показників; серед них найбільш узагальнююче значення мають показники:

· рівень спеціалізації (включаючи внутрішньовиробничу) і кооперування;

· рівень безперервності виробництва;

· рівень ритмічності виробництва.

Цей аналіз не може не врахувати місця підприємства як постачальника на ринку відповідних товарів і послуг. Якщо воно займає міцне становище на ринку або якщо воно прагне зайняти таке становище, то важливим показником його діяльності й об'єктом аналізу є спеціалізація виробництва. Вона характеризується питомою вагою основної продукції підприємства у загальному обсязі виробленої продукції за вартістю в оптових ціпах. Само спеціалізоване підприємство може з найменшими витратами впроваджувати у виробництво найновіші технології, підвищувати якість продукції, зменшувати витрати на виробництво, зокрема за рахунок впровадження уніфікованих, нормалізованих та стандартизованих деталей і напівфабрикатів. Тому поступове зростання питомої ваги основної (профільної) продукції на підприємстві розглядається як фактор, що позитивно впливає на кінцеві показники його роботи.[6]

З іншого боку, в умовах становлення і розвитку нових господарських відносин в Україні, де дуже багато невизначеності і ризику для товаровиробників, особливо для тих, хто ще не зайняв досить впевнених позицій на ринку, не можна нехтувати таким перевіреним світовою практикою способом зменшення ризику, як диверсифікація діяльності, тобто випуск різнопрофільної продукції і робота на кількох товарних ринках, аби невдачу на одному з них можна було компенсувати успіхом на інших. Рівень диверсифікації тим вищий, чим більше видів продукції (послуг) випускає підприємство, чим нижча його спеціалізація.

Рівень безперервності виробництва характеризується співвідношенням між технологічною трудомісткістю виробу або всієї продукції підприємства до виробничої трудомісткості. Він може бути обчислений за формулою:

, (2.8)

де К_бв - коефіцієнт безперервності виробництва; t_в, t_{пг -} кількість людино-годин, витрачених основними робітниками (відповідно відрядниками і робітниками з погодинною оплатою праці) на виробництво продукції; t_об - трудомісткість (людино-годин) на допоміжних роботах з обслуговування виробництва.

Найбільш узагальнюючу всебічну оцінку рівня організації виробництва дають показники його ритмічності. Останню слід розуміти як підпорядкованість заданому ритмові випуску продукції упродовж зміни, доби, тижня, декади, місяця і т. ін.

У світлі такого розуміння ритмічності недостатнім слід вважати дуже поширений на практиці показник питомої ваги трьох декад у загальному фактичному обсязі випуску продукції за місяць, хоч він, безперечно, корисний для оцінки рівномірності роботи підприємства завдяки своїй простоті і наочності. Ритмічність виробництва визначається за формулою коефіцієнта ритмічності[52]:

, (2.9)

де К_р - коефіцієнт ритмічності; Т_ф - фактичний випуск продукції за окремими частками, на який розбито аналізований період, але у межах відповідних планових завдань; Т_пл - плановий обсяг випуску продукції за аналізований період (у грошовому або натуральному вираженні).

Недоліком цього коефіцієнта є неврахування при обчисленні ритмічності випадків перевиконання планових завдань в окремі відрізки часу, проте він дає переконливу характеристику стану організації виробництва і резервів збільшення випуску продукції за рахунок підвищення ритмічності.

2.2 Аналіз матеріально-технічного постачання підприємства і матеріалоємності продукції

Витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, інших предметів праці займають найбільшу питому вагу серед поточних витрат на виробництво у більшості галузей виробничої сфери. Від того, як на підприємстві здійснюється процес матеріально-технічного постачання і контроль за дотриманням режиму економії у кожному підрозділі, на кожному робочому місці, значною мірою залежать найважливіші показники роботи підприємства -- обсяг виробництва, його рентабельність, а також фінансовий стан і ліквідність.[44] У процесі фінансово-економічного аналізу роботи підприємства це висуває таке коло питань, які пов'язані з пошуком резервів зниження витрат предметів праці і зростання на цій основі обсягів виробництва та кінцевих результатів:

· аналіз якості розрахунків, які здійснюють відповідні функціональні підрозділи підприємства для визначення потреби у матеріальних ресурсах, включаючи аналіз якості норм витрат сировини, матеріалів, енергоносіїв на виробництво продукції;

· оцінка діяльності служб матеріально-технічного забезпечення з точки зору забезпечення безперебійності постачання виробництва усіма необхідними видами матеріальних ресурсів та економії фінансових ресурсів на створення складських запасів;

· факторний аналіз матеріалоємності продукції;

· виявлення резервів зниження матеріальних витрат за рахунок запровадження прогресивних норм, ресурсозберігаючих технологій, зменшення непродуктивних втрат, відходів тощо;

· підрахунок впливу запровадження режиму економії матеріальних ресурсів на кількісні та якісні показники роботи підприємства.[17]

Основну інформаційну базу цього підрозділу економічного аналізу становлять дані бухгалтерського та управлінського обліку, планові та звітні калькуляції собівартості продукції, матеріали планових, фінансових, постачальницьких служб, а також технологічних, конструкторських та інших функціональних підрозділів підприємства (цехів, дільниць), які зобов'язані приймати найбезпосереднішу участь в організації безперебійного постачання підприємства всіма необхідними матеріальними ресурсами та у пошуку резервів економії цих ресурсів.

Аналіз стану забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами починається з перевірки розрахунків потреби в них на виробництво і реалізацію продукції та на інші цілі -- ремонтно-експлуатаційні, господарчі, дослідно-експериментальні роботи тощо. У процесі аналізу перевіряється, як ув'язані заявки відділів, цехів на закупівлю тих чи інших видів сировини і матеріалів з обсягами виробництва продукції, наскільки в цих розрахунках враховані прогресивні норми витрат конкретних видів матеріалів, новітні розробки технологічних і конструкторських служб, спрямовані на зменшення матеріальних витрат. Служби матеріально-технічного забезпечення повинні складати графіки укладання договорів з підприємствами - постачальниками матеріальних ресурсів з обов'язковим урахуванням не тільки заявок цехів і відділів -- споживачів сировини та матеріалів, а й в обов'язковому порядку -- з урахуванням перехідних залишків їх і встановлених нормативів запасів. На багатьох підприємствах запроваджено порядок, за яким усі проекти договорів з постачальниками на закупівлю матеріальних ресурсів обов'язково візуються начальником фінансової служби з метою запобігання завезенню їх у кількостях, які перевищують нормальну потребу, зокрема через ігнорування даних про наявність понаднормативних запасів. Якщо фінансові служби не запроваджують жорсткого контролю за завезенням сировини і матеріалів, це часто призводить до накопичення зайвих складських запасів і, як наслідок, -- до заморожування фінансових ресурсів, уповільнення їх оборотності, збільшення витрат підприємства, які підвищують собівартість продукції (головним чином за рахунок збільшення складських витрат, витрат на сплату процентів за банківські кредити).

Чинна система оподаткування прибутку в Україні матеріально карає збільшення протягом оподатковуваного періоду балансової вартості покупних матеріалів, комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах підприємства, а також у незавершеному виробництві і в залишках готової продукції. Позитивна різниця (приріст) між вартістю вкладень у такі запаси на кінець кварталу порівняно з початком кварталу вилучається складу валових витрат підприємства, тобто збільшує об'єкт оподаткування, а, отже, податок на прибуток. Це можна проілюструвати таким прикладом.

Якщо потреби підприємства у сировині та матеріалах враховані не повною мірою, план матеріально-технічного постачання складено із заниженням проти виробничих та інших потреб, це призводить до простоїв або неповного завантаження обладнання і робітників, аритмізує виробничий процес, знижує обсяг випуску продукції, її якість.

Планова потреба підприємства у надходженні матеріальних ресурсів визначається балансовим методом за формулою[38]:

, (2.10)

де М -- планове надходження матеріальних ресурсів від постачальників та інших джерел (власне виробництво матеріалів і відходи власного виробництва); М_пл - планова потреба підприємства у матеріальних ресурсах; М_п, М_н - відповідно очікувані залишки матеріальних ресурсів на початок планового періоду і норматив залишків на кінець періоду.

Такі розрахунки (у натуральному і вартісному вираженні) постачальницька служба повинна виконувати з кожного виду (принаймні з основних видів) сировини та інших матеріальних ресурсів, а для аналізу фактичного виконання плану матеріально-технічного постачання використовуються фактичні дані обліку про надходження матеріальних ресурсів та їх залишків. При цьому аналіз стану матеріально-технічного забезпечення і витрат предметів праці на виробництво наштовхується на труднощі, пов'язані з рухом їх облікової вартості під виливом зміни ринкових купівельних цін і транспортно-заготівельних витрат. Тож у аналізі вартість закуплених і використаних сировини, матеріалів, напівфабрикатів тощо доводиться визначати як середньозважені величини.

Для аналізу виконання програми матеріально-технічного забезпечення підприємства може бути складена машинограма. Така машинограма дає можливість оцінити стан виконання плану постачання основними видами сировини і матеріалів. Це доцільно проводити по групах: допоміжні матеріали, покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати, паливо і паливно-мастильні матеріали, електроенергія і газ. Після цього складається таблиця, яка узагальнює оцінку роботи підприємства з матеріально-технічного забезпечення.

Далі аналізуються причини невиконання надходжень матеріально-технічних ресурсів за окремими позиціями, виявляється, з вини яких конкретно служб і посадових осіб це мало місце (якщо йдеться про затримку укладання угод на поставку, невирішення проблем оплати, транспортування матеріальних ресурсів, оперативного перегляду кола постачальників у разі появи непередбачених обставин, порушень договірних умов з їх боку тощо). Одночасно розкриваються причини, які об'єктивно не залежать від працівників підприємства, і намічаються шляхи їх подолання.

За даними бухгалтерського і складського обліку слід оцінити ритмічність надходження на підприємство конкретних видів сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів, палива та інших матеріальних ресурсів. Якщо є факти, коли їх залишки на окремі дати або відсутні, або значно менші нормативних, це, навіть при виконанні плану надходження матеріальних ресурсів у цілому за рік (квартал, місяць), свідчить про низький рівень організації матеріально-технічного постачання.

Коефіцієнт ритмічності поставок визначається за формулою:

, (2.11)

де К _рп - коефіцієнт ритмічності поставок; n - кількість дат, на які розбито аналізований період; q_н - нормативний запас; q_ф - фактичний запас (у межах нормативного).

Економне і раціональне використання матеріальних ресурсів виражається через показники матеріалоємності продукції.

Загальна матеріалоємність продукції - це вартісний показник оцінки витрат матеріальних ресурсів на весь обсяг виробленої підприємством продукції. Він обчислюється як питома вага матеріальних витрат у вартості товарної продукції за оптовими (договірними, прейскурантними) цінами без податку на додану вартість і акцизного збору. Тобто матеріалоємність характеризує вартість витрачених сировини, матеріалів, напівфабрикатів, енергоносіїв на 1 гривню товарної продукції. Зворотним показником до матеріалоємності є матеріаловіддача, яка характеризує, обсяг товарної продукції, що випускається при витраті матеріальних ресурсів вартістю в 1 гривню.

Питома матеріалоємність - це характеристика витрат матеріальних ресурсів на випуск одиниці конкретних виробів. Цей показник може також визначатися для характеристики витрат конкретних видів матеріальних ресурсів на одиницю продукції. Тоді кажуть про металоємність, енергоємність продукції тощо, причому такі показники в аналізі можна використовувати також і в натуральному вираженні (наприклад, кількість металу на випуск одного трактора, витрати електроенергії на виробництво однієї тонни металу, кількість борошна на одну тонну хлібобулочних виробів і т. ін.).

Аналіз показників матеріалоємності покликаний сприяти пошуку резервів скорочення матеріальних витрат на виробництво продукції, що дає, з одного боку, додаткові ресурси для збільшення випуску продукції, а з іншого - сприяє зниженню собівартості виробництва.

Для оцінки динаміки (виконання бізнес-плану) матеріалоємності на підприємстві використовуються дані бухгалтерського обліку про надходження і використання матеріальних ресурсів на виробництво, групування витрат за економічним змістом (з виділенням витрат сировини і основних матеріалів, допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, палива, енергії), а також планові і звітні калькуляції собівартості продукції окремих виробів і продукції підприємства в цілому. До аналізу залучається державна статистична звітність «Звіт про витрати на виробництво продукції, робіт, послуг» (складається щоквартально, подається також річний звіт за розширеною кількістю показників); «Звіт про залишки і витрати матеріалів» (складається двічі на рік); «Звіт про залишки і використання палива та паливно-мастильних матеріалів» (річний); «Звіт про результати використання палива, теплоенергії і електроенергії» (форма квартальна) і додаток до неї «Фактичні витрати палива на виробництво окремих видів продукції і робіт» (складається один раз на рік); «Звіт про утворення, використання і поставку вторинної сировини і відходів виробництва» (складається двічі на рік).[53]

На загальну матеріалоємність продукції підприємства впливають такі фактори:

· зміна матеріалоємності окремих видів продукції;

· структурні зрушення у складі продукції., що випускається і реалізується;

· динаміка цін і тарифів на використані матеріальні ресурси;

· динаміка відпускних цін на продукцію підприємства.

Для розрахунку впливу цих факторів на відхилення показника матеріалоємності продукції підприємства від базового (наприклад, тієї, що передбачалась у бізнес-плані на аналізований період) можна скористатися методом ланцюгових підстановок.

При аналізі питомої матеріалоємності окремих виробів, що виробляє підприємство, здійснюють перевірку виконання запланованих заходів щодо економії матеріалів, додержання норм витрат у натуральних одиницях (вони повинні фіксуватися у технологічних картках), фактів взаємозаміни матеріалів, розміру відходів (зокрема, за рахунок нераціонального розкрою), а також перевіряють формування вартості матеріальних ресурсів з урахуванням договірних закупівельних цін і транспортно-заготівельних витрат. Усі фактори, які впливають на питому матеріалоємність виробів, умовно можна поділити на фактори норм і фактори цін, що дає змогу визначити конкретні служби і посадових осіб, причетних до необґрунтованого підвищення витрат матеріальних ресурсів на виробництво.

Значний вплив на питому матеріалоємність виробів і загальну матеріалоємність продукції підприємства справляє частка відходів у загальній вартості витрачених на виробництво сировини і матеріалів. У бухгалтерському обліку і статистичній звітності підприємств накопичуються дані про обсяги відходів виробництва, їх вартість і використання (утилізацію).

Значним резервом зниження матеріалоємності продукції є максимізація використання відходів у власному виробництві. Аналіз звітних даних у динаміці про утворення відходів за видами та їх використання на випуск продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання насамперед дає відповідь на запитання, як ця справа організована на підприємстві. Фінансовий ефект від збільшення використання відходів на виробництво залежить від співвідношення між їх вартістю (цінами) за інших методів використання і цінами можливого використання на місці у технологічних цілях.

2.3 Аналіз оборотності запасів товарно-матеріальних цінностей

Ефективність використання обігових коштів характеризується, перш за все, їх оборотністю. Оборотність коштів розуміють як тривалість проходження коштами окремих стадій виробництва та обігу. Оборотність обігових коштів підраховується:

тривалістю одного обороту у днях (оборотність обігових коштів у днях);

кількість оборотів за окремий період (коефіцієнт оборотності). [39]

Тривалість одного обороту у днях - Т_ое визначається як відношення суми середнього залишку обігових коштів до суми одноденної виручки за період, що аналізується:

, (2.12)

де Т_об - оборотність обігових коштів, дні; С_об - середній залишок обігових коштів за період, що аналізується; Д - кількість днів періоду, що аналізується; В_р - виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) за період, що аналізується.

Середній залишок обігових коштів визначається як середня хронологічна, що підраховується за сукупністю значень показника у різні періоди часу:

, (2.13)

де С_об, С_об, С_обп - залишок обігових коштів на перше число кожного місяця; п - число місяців.

Коефіцієнт оборотності обігових коштів характеризує обсяг виручки від реалізації продукції у розрахунку на 1 грн. обігових коштів:

, (2.14)

де К_об - коефіцієнт оборотності обігових коштів; В_р - обсяг виручки від реалізації; С_об - залишок обігових коштів.

Зростання коефіцієнта оборотності свідчить про ефективніше використання обігових коштів. Коефіцієнт оборотності одночасно показує кількість оборотів обігових коштів за період, що аналізується, і може бути розрахована діленням кількості днів аналізованого періоду на тривалість одного обороту у днях:

, (2.15)

де Коб - коефіцієнт оборотності обігових коштів; Т - кількість днів аналізованого періоду; Тоб - тривалість одного обороту у днях.

Кожне підприємство прагне до якнайшвидшого руху свою капіталу, і спосіб досягнення визначеної мети - це утримання запасів товарно-матеріальних цінностей на такому низькому рівні, який пише можливий без будь-якого серйозного ризику (щодо можливості задоволення попиту). Загалом можна сказати, що чим ширший асортимент продукції, яку випускають, тим більше запасів необхідно для задоволення попиту. Але якщо цифра обігу запасів дуже велика, то це небезпечно через незабезпеченість попиту. Найпростіший і найпоширеніший спосіб підрахунку даного показника - ділення виручки (доходу) від реалізації продукції (робіт, послуг) на величину запасів. На практиці використовують різні способи розрахунку обігу запасів. Деякі економісти щодо цього питання надають перевагу середнім значенням балансу за заборгованими значеннями залишків кінцевого балансу. Вони стверджують, що середні значення дають змогу одержувати рівніші результати. І в цьому з ними можна погодитись, але, на наш погляд, доцільніше використовувати цифри залишків кінцевих балансів.