Економічний аналіз. Організація аналітичної роботи на підприємстві

Ш момент фізичної заміни основних засобів не збігається з моментом їхнього вартісного заміщення, у результаті можуть виникнути втрати й збитки, що занижують фінансові результати діяльності підприємства;

Ш ефективність використання основних засобів оцінюється залежно від їхнього виду, характеру участі у виробничому процесі.

Аналіз основних засобів необхідно систематизувати в такий спосіб:

· порівняння даних звітного періоду з даними минулих періодів;

· порівняння даних звітного періоду із плановими або проектними показниками;

· порівняння звітних даних з галузевими показниками;

· порівняння показників ефективності використання основних засобів з показниками використання інших видів ресурсів і капіталу підприємства в цілому;

· факторне моделювання взаємозв'язків показників використання основних засобів.

Аналіз наявності, складу й структури основних засобів проводять в табл. 6.3.

Таблиця 6.3. Аналіз наявності, складу й структури основних засобів

№ п/п	Показник	На початок року	На кінець року	Зміни	Зміна структури, %
		Сума, тис. грн	Пит. вага, %	Сума, тис. грн	Пит. вага, %	Сума, тис. грн	Пит. вага, %
1	Первісна вартість
2	Знос
3	Коефіцієнт зношування
4	Залишкова вартість
5	Устаткування до установки
6	Незавершені капітальні вкладення
7	РАЗОМ Довгострокові активи

Кінцева ефективність використання основних засобів характеризується показниками:

— фондовіддачі;

— фондоємності;

— рентабельності;

— відносної економії основних засобів;

— підвищення обсягу продукції;

— підвищення продуктивності праці;

— зниження собівартості продукції;

— збільшення терміну служби засобів праці.

Для забезпечення високих темпів виробництва продукції необхідно ефективно використовувати наявні основні фонди, тому застосовується ціла система показників, за допомогою яких ми можемо оцінити ефективність використання основних фондів.

Фондовіддача = Обсяг товарної продукції / Середньорічна вартість ОФ.

Фондомісткість = Середньорічна вартість ОФ / Обсяг товарної продукції або Фондомісткість = 1 / Фондовіддача.

Фондоозброєність = Середньорічна вартість ОФ / Чисельність працівників.

Фондорентабельність = Чистий прибуток / Середньорічна вартість ОФ.

Аналізуючи стан основних фондів, насамперед на підставі даних першого розділу активу бухгалтерського балансу, розраховують коефіцієнт зносу основних фондів і вивчають його динаміку за ряд років.

Коефіцієнт зносу ОФ = Знос ОФ на поч.(кін.) звітного періоду / Перв. вартість ОФ на поч.(кін.) звітного періоду.

Як допоміжні можна застосовувати коефіцієнти вибуття, оновлення, придатності основних фондів.

Коефіцієнт оновлення показує інтенсивність оновлення і визначається відношенням вартості основних засобів, які надійшли за аналізований період, до їхньої загальної вартості на кінець року.

Коефіцієнт вибуття відображає ступінь інтенсивності вибуття основних засобів з виробництва і визначається як відношення вартості основних засобів, які вибули за певний період, до її вартості на початок періоду.

Фондовіддача -- узагальнюючий показник використання основних засобів. На величину й динаміку фондовіддачі впливають багато факторів, що залежать і не залежать від підприємства. Для виявлення невикористаних резервів необхідно знати основні напрямки факторного аналізу фондовіддачі.

Найпростіший -- двофакторна модель аналізу:

Фв=,

де Фв -- фондовіддача;

Ф -- сума основних засобів;

Фа -- активна частина основних засобів;

П -- обсяг продукції.

Для того, щоб розкрити вплив на фондовіддачу всіх факторів, необхідно використати в аналізі більш повну модель:

Фв=,

де Фмаш -- вартість установлених машин й устаткування;

Тзм -- кількість відпрацьованих станко-змін;

С -- середня вартість одиниці встаткування;

К -- кількість одиниць діючого встаткування;

І -- тривалість звітного періоду, у днях;

Тгод -- кількість відпрацьованих станко-годин.

Дана формула дозволяє визначити вплив на динаміку фондовіддачі таких факторів:

Ш частки активної частини основних засобів у загальній їхній вартості (Фа/Ф);

Ш частки машин й устаткування у вартостях активних основних коштів (Фмаш/Фа);

Ш коефіцієнта змінності роботи устаткування (Тзм/К•І);

Ш середньої вартості одиниці устаткування (С);

Ш тривалості станко-зміни (Тгод/Тзм);

Ш вироблення продукції за одну станко-годину роботи устаткування (П/Тгод);

Ш тривалість звітного періоду в днях (І).

6.3 Аналіз короткострокових активів

Від раціонального розміщення та ефективності використання оборотних активів фінансовий стан підприємства залежить найбільше.

Структурні зрушення, прискорення оборотності, загальна динаміка не тільки визначають фінансову стійкість і платоспроможність підприємства, а й можливості стійкого економічного зростання. Для добре і стабільно працюючого підприємства характерною є стійка структура поточних активів.

Причини і наслідки зміни структури за окремими елементами оборотних активів різні. Аналізуючи наявність, склад і структуру запасів, враховують те, що вони повинні бути оптимальними. Для досягнення цієї оптимальності треба зробити обґрунтовані розрахунки потреби у запасах, налагодити стабільні договірні зв'язки з партнерами, які успішно виконують свої договірні зобов'язання, забезпечити належну організацію виробничого процесу тощо.

Надлишок чи нестача запасів є причиною поганого фінансового стану. Причини їх утворення вивчають при внутрішньому аналізі в розрізі формування і використання: виробничих запасів (сировини, матеріалів і т.д.); незавершеного виробництва, готової продукції та товарів. За кожною групою запасів з'ясовують специфіку дії факторів, наслідки впливу відхилень від оптимальних (нормативних) запасів на результати виробничо-фінансової діяльності і визначають шляхи оптпмізації.

Оборотний капітал займає велику питому вагу в загальній сумі активів підприємства. Від раціональності його розміщення й ефективності використання у великому ступені залежить успіх підприємства. Тому в процесі аналізу вивчається структура оборотного капіталу:

Ш розміщення його в сферах виробництв й обігу;

Ш фективність використання.

Насамперед роблять загальну оцінку змін у наявності й структурі оборотного капіталу по найважливіших його групах (табл. 6.4.).

Для стабільного, добре налагодженого виробництва й реалізації продукції характерна стабільна структура оборотного капіталу. Істотні її зміни небажані, а якщо вони мають місце, то означають перерозподіл вкладеного капіталу між окремими його елементами. Однією з причин такого становища можуть бути інфляційні процеси.

Причини й наслідки зміни структури по окремих статтях поточних активів різні. Наприклад, збільшення питомої ваги виробничих запасів означає їхнє нагромадження внаслідок наявності неліквідів, свідомого нагромадження у зв'язку з перебоями в постачанні й інфляційних процесах. Наслідок -- втрата споживчих властивостей продукції через неякісну сировину, зниження ціни, збитки.

Зменшення питомої ваги вкладень коштів у виробничі запаси й незавершене виробництво призводить до дефіциту окремих видів сировини й перебоїв у процесі виробництва, недовантаження продуктивних потужностей, падіння обсягів виробництва й реалізації, збитків.

Таблиця 6.4. Аналіз динаміки й структури оборотного капіталу підприємства

№ п/п	Найменування	На початок періоду	На кінець періоду	Зміни (+/-)	Зміна структури,%
		Сума, тис. грн	Пит. вага, %	Сума, тис. грн	Пит. вага, %	Сума, тис. грн	Пит. вага, %
1	Виробничі запаси
2	Незавершене виробництво
3	Готова продукція
4	Товари відвантажені
5	Товари
6	РАЗОМ матеріальні активи
7	Кошти
8	Цінні папери
9	РАЗОМ Кошти + цінні папери
10	Дебіторська заборгованість
11	Оборотний капітал

Щоб забезпечити безперебійний виробничий процес і реалізацію продукції, виробничі запаси повинні бути оптимальними. Найважливішими умовами їхнього досягнення є:

Ш обґрунтовані розрахунки потреби;

Ш установлення постійних договірних відносин з постачальниками;

Ш виконання зобов'язань постачальниками.

Частою причиною непередбачуваних коливань фактичних запасів є невиконання постачальниками своїх зобов'язань. Однак такими причинами можуть бути недоліки в організації виробництва:

Ш неритмічність випуску продукції;

Ш невиконання плану освоєння нових її видів;

Ш зміна асортиментів продукції;

Ш недоліки в організації її збуту;

Ш недоліки планування й обліку й ін.

Узагальнюючими показниками ефективності використання матеріальних ресурсів є:

— матеріаловіддача;

— матеріаломісткість.

Матеріаловіддача (Мв) визначається відношенням вартості продукції до суми матеріальних витрат. Цей показник характеризує віддачу матеріалів, а саме -- вихід продукції з кожної гривні спожитих матеріальних ресурсів (сировини, палива, електроенергії):

де ВП -- обсяг промислової продукції;

МВ -- матеріальні витрати.

Матеріаломісткість (Мм) визначається відношенням суми матеріальних витрат до вартості виробленої продукції і показує, скільки матеріальних витрат припадає на кожну гривню випущеної продукції:

Велика увага при аналізі поточних активів приділяється дебіторській заборгованості.

Рівень дебіторської заборгованості визначається багатьма факторами:

· вид продукції;

· місткість ринку;

· ступінь насиченості ринку даною продукцією;

· прийнята на підприємстві схема розрахунків та iн.

Основними видами розрахунків є продаж у кредит. Безготівкові розрахунки виконуються за допомогою:

а) платіжних доручень -- доручення господарюючого суб'єкта своєму банку про перерахування зазначеної суми іншому господарюючому суб'єктові;

б) платіжних вимог -- вимога продавця до покупця оплатити поставлені йому за договором товари;

в) акредитивів -- доручення банку постачальника, зроблене покупцем через свій банк, про сплату рахунків постачальника негайно після одержання документів про відвантаження продукції;

г) рахункових чеків -- документ, що містить вказівку чекодавця банку про виплату зазначеної суми, пред'явникові чека.

Аналіз дебіторської заборгованості проводять за даними II розділу активу балансу. Складається аналітична таблиця 6.5.

Таблиця 6.5 Аналіз структури, складу й динаміки дебіторської заборгованості

№ п/п	Найменування	На початок періоду	На кінець періоду	Зміни (+/-)
		Сума, тис. грн	Пит. вага, %	Сума, тис. грн	Пит. вага, %	Сума, тис. грн	Пит. вага, %
1	З покупцями й замовниками
2	По виданих авансах
3	По претензіях
4	По позабюджетних платежах
5	З бюджетом
6	По соціальному страхуванню
7	По оплаті праці
8	З підзвітними особами
9	З іншими дебіторами
10	З дочірніми підприємствами
11	РАЗОМ

Аналіз дебіторської заборгованості має особливе значення в період інфляції, коли іммобілізація власних оборотних коштів стає особливо невигідною.

Після загального ознайомлення зі складом і структурою дебіторської заборгованості необхідно дати наступну її оцінку:

— реальної її вартості, тому що не вся вона може бути стягнена;

— впливу на фінансові результати підприємства.

Важливим є вивчення показників якості й ліквідності дебіторської заборгованості. Під якістю дебіторської заборгованості розуміється ймовірність одержання цієї заборгованості в повній сумі. Показником цієї ймовірності є строк утворення заборгованості, а також питома вага простроченої. Досвід показує, що чим більший строк дебіторської заборгованості, тим нижча ймовірність її одержання.

Показник ліквідності дебіторської заборгованості характеризує швидкість, з якою вона буде перетворена в кошти, тобто це теж оборотність.

Для оцінки оборотності дебіторської заборгованості використовують наступні показники:

1) Оборотність дебіторської заборгованості:

,

де ВР -- виручка від реалізації (отримана на умовах наступної оплати);

ДЗс -- середня дебіторска заборгованість.

2) Період погашення дебіторської заборгованості:

,

де Т -- тривалість аналізованого періоду, днів.

3) Частка дебіторської заборгованості:

де ДЗ -- дебіторська заборгованість;

Ап -- поточні активи.

4) Частка сумнівної заборгованості в складі дебіторської заборгованості:

,

де ДЗп -- дебіторська заборгованість.

ТЕМА 7. АНАЛІЗ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ.

7.1 Значення, завдання й інформаційне забезпечення аналізу власного капіталу

Результати в будь-якій сфері бізнесу залежать від наявності й ефективності використання фінансових ресурсів, що прирівнюються до „кровоносної системи”, яка забезпечує життєдіяльність підприємства.

У зв'язку з цим на сучасному етапі істотно зростає пріоритетність і роль аналізу фінансової діяльності, основним змістом якого є комплексне системне дослідження механізму формування, розміщення і використання капіталу з метою забезпечення фінансової стабільності і фінансової безпеки підприємства.

Керівництво підприємства має чітко уявляти, за рахунок яких джерел ресурсів воно буде здійснювати свою діяльність і в які сфери діяльності буде вкладати капітал.

Від того, який капітал є в розпорядженні суб'єкта господарювання, наскільки оптимальна його структура і наскільки доцільно він трансформується в основні й оборотні фонди, залежать фінансове благополуччя підприємства і результати його діяльності. Тому аналіз капіталу має винятково важливе значення.

У процесі аналізу необхідно:

1) вивчити склад, структуру і динаміку джерел формування капіталу підприємства;

2) установити фактори зміни їхньої величини;

3) оцінити зміни, що відбулися, у пасиві балансу з погляду підвищення рівня фінансової стабільності підприємства;

4) обґрунтувати оптимальний варіант співвідношення власного і позикового капіталу.

Основними джерелами інформації для аналізу формування і розміщення капіталу підприємства є Баланс, Звіт про фінансові результати, Звіт про рух грошових коштів, Звіт про власний капітал, Примітки до фінансової звітності, інші форми звітності, дані первинного й аналітичного бухгалтерського обліку, що розшифровують і деталізують окремі статті балансу.

7.2 Аналіз джерел формування власного капіталу і його структури

Капітал -- це засоби, які є в розпорядженні суб'єкта господарювання для здійснення діяльності з метою одержання прибутку. Формується капітал підприємства як за рахунок власних (внутрішніх), так і за рахунок позичкових (зовнішніх) джерел. Основним джерелом фінансування є власний капітал. До його складу входять статутний капітал, накопичений капітал (резервний і додатковий капітали, нерозподілений прибуток).

Власний капітал -- це власні джерела фінансування підприємства без зазначеного терміну повернення, які внесені засновниками підприємства, накопичені впродовж періоду його існування за рахунок реінвестованого прибутку та отримані в дарунок.

Власний капітал поділяється на: статутний, пайовий, додатковий, резервний, неоплаченнй, вилучений капітал і нерозподілений прибуток (непокритий збиток). Його класифікують за джерелами утворення (внутрішні і зовнішні), за формами існування (інвестований, дарчий, нерозподілений) та за рівнем відповідальності (реєстрований та нереєстрований).

Статутний капітал -- це сума засобів засновників для забезпечення статутної діяльності. На державних підприємствах -- це вартість майна, закріпленого державою за підприємством на правах повного господарського ведення; на акціонерних підприємствах -- номінальна вартість акцій; для товариств з обмеженою відповідальністю -- сума, що є часткою власників; для орендного підприємства -- сума внесків його працівників і т. д.

Статутний капітал формується у процесі первісного інвестування засобів. Внески засновників у статутний капітал можуть бути у вигляді коштів, у майновій формі та у формі нематеріальних активів. Величина статутного капіталу оголошується при реєстрації підприємства, і при коригуванні його величини потрібно провести перереєстрацію установчих документів.

Додатковий капітал як джерело засобів підприємства утворюється в результаті переоцінки майна або продажу акцій за ціною, вищою від їхньої номінальної вартості.

Резервний капітал створюється згідно із законодавством або відповідно до установчих документів за рахунок чистого прибутку підприємства. Він виступає як страховий фонд для відшкодування можливих збитків і забезпечення захисту інтересів третіх осіб у разі недостатності прибутку для викупу акцій, погашений облігацій, виплати процентів за ними і т. д. За його величиною судять про запас фінансової міцності підприємства. Відсутність або недостатню його величину розглядають як фактор додаткового ризику вкладення капіталу в підприємство.

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) відображають балансі накопичувальним підсумком з початку функціонування підприємства. Показує, на скільки збільшилась величина власного капіталу підприємства за рахунок результатів його діяльності.

Основним джерелом поповнення власного капіталу є прибуток підприємства. Якщо підприємство збиткове, то власний капітал зменшується на суму збитків. Значну частку в складі внутрішніх джерел становлять амортизаційні відрахування від використовуваних власних основних коштів і нематеріальних активів. Вони не збільшують суму власного капіталу, а є засобом його реінвестування. До інших форм власного капіталу належать прибутки від здавання в оренду майна, розрахунки із засновниками і т. ін. Вони не відіграють помітної ролі у формуванні власного капіталу підприємства.

Основну частку в складі зовнішніх джерел формування власного капіталу утворює додаткова емісія акцій. Державним підприємствам може надати безоплатну фінансову допомогу держава. До числа інших зовнішніх джерел належать матеріальні і нематеріальні активи, які передають підприємству безоплатно фізичні і юридичні особи в порядку добродійності.

На реальну величину власного капіталу впливає також заборгованість засновників за внесками у статутний капітал і вартість акцій, викуплених в акціонерів, з метою їх наступного перепродажу або анулювання. Тому ці статті віднімаються з його суми.

Аналізуючи структуру капіталу, необхідно враховувати особливості кожної його складової.

Власний капітал характеризується простотою залучення, забезпеченням більш стабільного фінансового стану і зниженням ризику банкрутства.

Необхідність у власному капіталі зумовлена вимогами самофінансування підприємств. Він є основою їхньої самостійності і незалежності. Особливість власного капіталу полягає в тому, що він інвестується на довгостроковій основі і піддається найбільшому ризику. Чим вища його частка в загальній сумі капіталу і менша частка позикових коштів, тим вищий буфер, що захищає кредиторів від збитків, а отже, менший ризик втрат.

Однак потрібно враховувати, що власний капітал обмежений у розмірах. Крім того, фінансування діяльності підприємства тільки за рахунок власних коштів не завжди вигідне для нього, особливо в тому разі, коли виробництво має сезонний характер. Тоді в окремі періоди будуть накопичуватися великі кошти на рахунках у банку, а в інші їх буде бракувати. Слід також мати на увазі, що якщо ціни на фінансові ресурси невисокі, а підприємство може забезпечити вищий рівень віддачі на вкладений капітал, ніж платить за кредитні ресурси, то, залучаючи позичкові кошти, воно може контролювати більші грошові потоки, розширити масштаби своєї діяльності, підвищити рентабельність власного (акціонерного) капіталу. Як правило, підприємства беруть кредит, щоб підсилити свої ринкові позиції.

Від того, наскільки оптимальне співвідношення власного і позикового капіталу, багато в чому залежить фінансове становище підприємства (табл. 7.1).

Таблиця 7.1. Аналіз динаміки і структури джерел капіталу

№ п/п	Джерело капіталу	Наявність засобів, тис. грн	Структура засобів, %
		на початок періоду	на кінець періоду	Зміна (+/-)	на початок періоду	на кінець періоду	Зміна (+/-)
1	Власний капітал (р. 380, 430, 630)
2	Позиковий капітал (р. 480, 620)
3	Усього				100,0	100,0	--

У процесі наступного аналізу необхідно детальніше вивчити склад власного і позикового капіталу, з'ясувати причини зміни окремих його складових і дати оцінку цих змін за звітний період. Аналізуючи власний капітал, треба дати характеристику зміни його обсягу, структури, динаміки та відповідності до зміни прибутку (табл. 7.2).

Таблиця 7.2. Оцінка власного капіталу підприємства

№ п/п	Показники	На початок року	На кінець року	Зміна за рік
		тис. гри.	%	тис. гри.	%	тис. грн.	%
1	Статутний капітал
2	Пайовий капітал
3	Додатковий вкладений капітал
4	Інший додатковий капітал
5	Резервний капітал
6	Нерозподілений прибуток
7	Неоплачений капітал
8	Вилучений капітал
9	Всього

Зміни в розмірі і структурі власного капіталу відображають за допомогою аналітичної табл. 7.2.

Таблиця 7.2. Динаміка структури власного капіталу

№ п/п	Джерело капіталу	Наявність засобів, тис. грн	Структура засобів, %
		на початок періоду	на кінець періоду	Зміна (+/-)	на початок періоду	на кінець періоду	Зміна (+/-)
1	Статутний капітал
2	Додатковий капітал
3	Резервний капітал
4	Нерозподілений прибуток
5	Усього реальної величини власного капіталу
6	Забезпечення виплат персоналу
7	Цільове фінансування
8	Доходи майбутніх періодів
9	Усього				100,0	100,0	--

Фактори зміни власного капіталу неважко встановити за даними звіту ф. №4 „Звіт про власний капітал” і за даними аналітичного бухгалтерського обліку, що відображають рух статутного, резервного і додаткового капіталу, неоплаченого і вилученого капіталу, нерозподіленого прибутку і т. ін. (табл. 7.4).

Таблиця 7.4. Рух фондів та інших засобів, тис. грн.

Стаття	Статутний капітал	Додатковий вкладений капітал	Інший додатковий капітал	Резервний капітал	Нерозпо-ділений прибуток	Неоплачений капітал	Разом
Залишок на початок року
Коригування: Зміна облікової політики
Виправлення помилок
Інші зміни
Скоригований залишок на початок року
Переоцінка активів: Дооцінка основних засобів
Уцінка основних засобів
Дооцінка незавершеного будівництва
Уцінка незавершеного будівництва
Дооцінка нематеріальних активів
Уцінка нематеріальних активів
Чистий прибуток (збиток) за звітний період
Розподіл прибутку: Виплати власникам (дивіденди)
Спрямування прибутку до статутного капіталу
Відрахування до Резервного капіталу
Внески учасників: Внески до капіталу
Погашення заборгованості з капіталу
Вилучення капіталу: Викуп акцій (часток)
Перепродаж викуплених акцій (часток)
Анулювання викуплених акцій (часток)
Вилучення частки в капіталі
Зменшення номінальної вартості акцій
Інші зміни в капіталі: Списання невідшкодованих збитків
Безкоштовно отримані активи
Разом змін в капіталі
Залишок на кінець року

Зміни у складі власного капіталу можуть бути з причин:

— внесків учасників;

— переоцінки активів;

— вилучення та інших змін у капіталі.

Перш ніж оцінити зміни суми і частки власного капіталу в загальній валюті балансу, треба з'ясувати, за рахунок яких складових частин сталися ці зміни. Очевидно, що приріст власного капіталу за рахунок реінвестування прибутку і за рахунок переоцінки основних засобів буде розглядатися по-різному при оцінюванні спроможності підприємства до самофінансування і нарощування власного капіталу.

Важливим в оцінках власного капіталу є зміна обсягу та співвідношення основного й оборотного капіталу. Власний основний капітал визначається як сума необоротних активів без величини довгострокового залученого капіталу, який використовують на фінансування необоротних активів. Сума власного оборотного капіталу визначається як різниця всього власного капіталу і суми власного основного капіталу або як сума оборотних активів без величини поточних зобов'язань підприємства і без суми довгострокового залучення капіталу, який використовують на фінансування оборотних активів.

Підвищення частки власного оборотного капіталу є свідченням покращення фінансового стану, оскільки зростає фінансова стійкість підприємства. Чим більша частка власного оборотного капіталу у загальній сумі власного капіталу, тим більша його мобільність, оскільки зростає величина високоліквідного капіталу.

7.3 Факторний аналіз темпів зростання власного капіталу підприємства

Капіталізація (реінвестування) прибутку сприяє підвищенню фінансової стабільності, зниженню собівартості капіталу, тому що за залучення альтернативних джерел фінансування потрібно платити досить високі проценти.

Темпи зростання власного капіталу (відношення суми реінвестованого прибутку звітного періоду до власного капіталу) залежать від таких факторів:

— рентабельності обороту (Роб) -- відношення чистого прибутку до виручки;

— оборотності капіталу (Коб) -- відношення виручки до середньорічної суми капіталу;

— мультиплікатора капіталу (МК), що характеризує фінансову активність підприємства із залучення позичкових коштів (відношення середньорічної суми активів балансу до середньорічної суми власного капіталу);

— частки відрахувань чистого прибутку на розвиток виробництва (ЧКП) (відношення реінвестованого прибутку до суми чистого прибутку).

Для розрахунку впливу цих факторів на зміну темпів зростання власного капіталу можна використати модель:

Т^ВК = = = Роб • Коб • МК • ЧКП,

де Т^ВК -- темп приросту власного капіталу;

Пк -- сума капіталізованого прибутку;

ВК -- власний капітал;

ЧП -- чистий прибуток;

ВР -- виручка від реалізації продукції;

К -- загальна сума капіталу.

Два перших фактори відображають дію тактичної, а два останніх -- стратегічної фінансової політики. Правильно обрана цінова політика, розширення ринків збуту приводять до збільшення обсягу продажів і прибутку підприємства, до підвищення рівня рентабельності продажів і швидкості обороту капіталу. Разом з цим, нераціональна інвестиційна політика може знизити позитивний результат перших двох факторів.

Розрахунок впливу цих факторів можна виконати одним із способів детермінованого факторного аналізу, використовуючи дані табл. 7.5.

Таблиця 7.5. Дані для факторного аналізу темпів зростання власного капіталу

№ п/п	Показник	Базовий рік	Звітний рік
1	Капіталізований прибуток, тис. грн.
2	Чистий прибуток, тис. грн
3	Виручка від усіх видів реалізації (без ПДВ), тис. грн.
4	Середньорічна сума капіталу, тис. грн.
5	У тому числі власного капіталу, тис. грн.
6	Темп приросту власного капіталу за рахунок капіталізації прибутку (Т^BK), %
7	Рентабельність обороту (Ро), % (п.2 / п.3 •100)
8	Оборотність капіталу (Коб) (п.3 / п.4)
9	Мультиплікатор капіталу (МК) (п.4 / п.5)
10	Частка капіталізованого прибутку в загальній сумі чистого прибутку (Чкп) (п.1 / п.2)

Розрахунок здійснюється методом ланцюгової підстановки:

Т^ВКБаз.рік = Роб Баз.рік • Коб Баз.рік • МКБаз.рік • ЧКП Баз.рік, %;

Т^ВКум.1 = Роб Зв.рік • Коб Баз.рік • МКБаз.рік • ЧКП Баз.рік, %;

Т^ВКум.2 = Роб Зв.рік • Коб Зв.рік • МКБаз.рік • ЧКП Баз.рік, %;

Т^ВКум.3 = Роб Зв.рік • Коб Зв.рік • МКЗв.рік • ЧКП Баз.рік, %;

Т^ВКЗв.рік = Роб Зв.рік • Коб Зв.рік • МКЗв.рік • ЧКП Зв.рік, %.

Загальна зміна темпів зростання власного капіталу становить:

Т^ВКЗв.рік - Т^ВКБаз.рік,

у тому числі за рахунок зміни:

— рентабельності обороту: Т^ВКум.1 - Т^ВКБаз.рік;

— оборотності капіталу: Т^ВКум.2 - Т^ВКум.1;

— мультиплікатора капіталу: Т^ВКум.3 - Т^ВКум.2;

— частки капіталізованого прибутку

в загальній сумі чистого прибутку: Т^ВКЗв.рік - Т^ВКум.3;

Для оцінювання структури формування капіталу підприємства розраховують також коефіцієнт самофінансування -- відношення суми самофінансованого доходу (капіталізований прибуток + амортизація) до загальної суми внутрішніх і зовнішніх джерел фінансових доходів.

Цей коефіцієнт можна розрахувати також за відношенням самофінансованого доходу до доданої вартості. Він показує ступінь самофінансування діяльності підприємства стосовно створеного багатства. Можна визначити також, скільки самофінансованого доходу припадає на одного працівника підприємства. Такі показники в західних країнах розглядають як одні з кращих критеріїв визначення ліквідності і фінансової незалежності компанії.

ТЕМА 8. АНАЛІЗ ОБОРОТНОСТІ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

8.1 Сутність, склад і структура оборотних коштів підприємства

Діяльність суб'єктів господарювання щодо створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних засобів, оборотних коштів і самої праці.

Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного їхнього відтворення.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності оборотних коштів.

По-перше, оборотні кошти -- це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції.

По-друге, оборотні кошти -- це активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші. Деякі автори таке саме визначення дають терміну „оборотний капітал”. Це свідчить про ідентичність, на їхню думку, понять -- оборотні кошти та оборотний капітал.

У зарубіжній економічній, літературі окремі автори визначають оборотний капітал як оборотні активи за мінусом короткострокових зобов'язань.

Склад і розміщення оборотного капіталу залежать від того, в якій сфері він функціонує: виробнича, торгово-посередницька, сфера послуг (у тім числі фінансових).

У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) авансується в оборотні виробничі фонди (обігові кошти) і фонди обігу (фонди обертання).

До оборотних виробничих фондів належать: сировина, основні й допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів.

Фонди обігу -- це залишки готової продукції на складі підприємств, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також укладені в короткострокові цінні папери.

Таким чином, оборотні кошти (оборотний капітал) -- це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку.

Співвідношення оборотних коштів, що перебувають у сфері виробництва й у сфері обігу, є неоднаковим у різних галузях економіки. Пояснюється це особливостями організації виробництва, постачання, збуту, а також системи розрахунків.

Для забезпечення безперервності процесу виробництва і реалізації продукції необхідно досягти оптимального співвідношення оборотних коштів у сфері виробництва й обігу. При цьому підприємство заінтересоване у зменшенні оборотних коштів у сфері обігу за рахунок поліпшення системи постачання, раціональніших форм розрахунків.

Обігові кошти промислових підприємств у процесі виробничої діяльності перебувають у безперервному русі і постійно змінюють свою форму. Прискорення обігу обігових коштів скорочує потребу в матеріальних і фінансових ресурсах, що дозволяє вивільнити додаткові кошти на розширення і розвиток виробництва.

Впровадження у виробництво нової техніки, більш досконалої технології, механізація і автоматизація виробничих процесів, раціональна організація матеріально-технічного забезпечення та збуту готової продукції, наближення виробництва до джерел сировини, матеріалів і споживачів готової продукції, здійснення інших заходів, які сприяють дотриманню режиму економії у витратах на виробництво і скороченню тривалості виробничого циклу, забезпечують прискорення обігу обігових коштів.

Склад оборотних коштів -- це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу.

Структура оборотних коштів -- це питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів. Структура оборотних коштів має значні коливання в окремих галузях економіки. Вона залежить від складу і структури втрат на виробництво, умов поставок матеріальних цінностей, умов реалізації продукції (виконаних робіт, наданих послуг), проведення розрахунків.

Стан і використання оборотного капіталу окремого підприємства залежать від стану економіки держави в цілому. У свою чергу, стан економіки держави залежить від стану й використання оборотного капіталу окремого підприємства.

8.2 Аналіз оборотності оборотних коштів

Джерелом аналізу наявності власних оборотних та прирівняних до них коштів є Баланс підприємства на будь-яку звітну дату. Для визначення надлишку чи нестачі власних та прирівняних до них обігових коштів доцільно скласти аналітичну таблицю 8.1.

У подальшому аналізі слід встановити, під впливом яких чинників змінилась наявність власних обігових коштів на кінець звітного періоду порівняно з даними на початок звітного періоду. На підприємствах промисловості нестача власних обігових коштів може зумовлюватися як залежними, так і не залежними від діяльності підприємств чинниками. Основним чинником, що прямо пов'язаний з виробничою діяльністю підприємств, є виконання завдання з прибутку. Одержання надпланового прибутку за рахунок покращання кількісних та якісних показників діяльності підприємства супроводжується, як правило, утворенням надлишку обігових коштів. І навпаки, невиконання завдання з прибутку внаслідок підвищення собівартості, зменшення обсягу реалізації продукції і допущення позареалізаційних збитків викликає нестачу власних обігових коштів. Крім того, причиною виникнення нестачі обігових коштів може бути фінансування окремих заходів за рахунок прибутку (погашення кредитів банків, плати за кредит, покриття збитків житлово-комунального господарства тощо) понад наявні джерела.

Таблиця 8.1. Аналіз забезпеченості підприємства обіговими коштами

№ п/п	Показник	На початок звітного періоду	На кінець звітного періоду	Зміна за звітний період
1	Джерела власних коштів (підсумок розділу І пасиву Балансу)
2	Стійкі пасиви (заборгованість по оплаті праці і по страхуванню)
3	Основні засоби і вкладення (підсумок розділу І активу Балансу)
4	Наявність власних обігових та прирівняних до них коштів (п.1 + п.2 - п.3)
5	Норматив обігових коштів
6	Надлишок (+), нестача (-) власних обігових коштів (п.4 - п.5)

Нестачу власних обігових коштів можуть викликати незалежні від діяльності підприємства чинники. Ними може бути збиток від стихійного лиха, рішення галузевого органу щодо перерозподілу обігових коштів тощо.

Нестача власних обігових коштів підприємства може бути компенсована шляхом прискорення обігу коштів, залученням коштів цільових джерел та за допомогою галузевих органів управління шляхом перерозподілу коштів між підприємствами галузі.

Ефективність і використання оборотних коштів характеризується такими показниками, як:

— випередження темпів росту обсягу продукції (робіт, послуг) над темпами росту середніх залишків оборотних коштів;

— збільшення реалізації продукції (робіт, послуг) в розрахунку на 1 грн. оборотних коштів;

— прискорення оборотності оборотних коштів.

Аналітичне дослідження вищевказаних показників можна провести у таблиці 8.2.

Для вивчення оборотності оборотних коштів використовують такі основні показники:

— коефіцієнт оборотності;

— тривалість одного обороту в днях;

— коефіцієнт закріплення оборотних коштів.

Таблиця 8.2. Показники ефективності використання оборотних коштів

№ п/п	Показники	Базовий рік	Звітний рік	Темп зростання, %
1	Обсяг промислової продукції, тис. грн.
2	Виручка від реалізації продукції (без ПДВ і акцизів), тис. грн.
3	Середні залишки оборотних коштів, тис. грн.
4	Коефіцієнт випередження темпів росту обсягу промислової продукції над темпами росту оборотних коштів (п.1 / п.3)	--	--
5	Обсяг реалізації продукції на 1 грн. оборотних коштів (п.2 / п.3), грн.

Коефіцієнт оборотності (Kо) показує кількість оборотів, які здійснив оборотний капітал за певний час (рік, квартал, місяць).

Цей коефіцієнт є вимірником продуктивності активів й обчислюється за формулою:

де РП -- виторг від реалізації продукції;

Ок -- середній залишок оборотного капіталу.

Тривалість одного обороту (Тоб) у днях показує кількість днів, упродовж яких оборотний капітал здійснює один оборот, проходячи всі фази.

,

де Д -- число днів у періоді, за який обчислюється оборотність оборотного капіталу.

Коефіцієнт закріплення оборотних коштів (Kз) показує, яка кількість оборотного капіталу потрібна для того, щоб отримати обсяг реалізації продукції в одну гривню:

.

Ефективність використання обігових коштів характеризують такі показники як коефіцієнти оборотності запасів та заборгованості (дебіторської і кредиторської), коефіцієнти завантаженості коштів, тривалість оборотів, сума вивільнених з обігу коштів внаслідок прискорення їх оборотності або сума додатково залучених у виробничий процес коштів внаслідок сповільнення оборотності.

Перелік більшості показників оборотності приведено в таблиці 8.3.

Коефіцієнт оборотності запасів (Коз) визначається відношенням доходу (виручки) від реалізації без врахування ПДВ і акцизів до середньої суми негрошових поточних активів.

Величину доходу (виручки) від реалізації за звітний період можна знайти в одному формі №2. Що стосується середньої суми негрошових поточних активів, то її визначають шляхом знаходження середньоарифметичної величини між залишками на початок і кінець звітного періоду (форма №1). Для всіх підприємств одразу не можна назвати оптимальне значення цього показника. Багато залежить від організаційних чинників: видів діяльності, тривалості виробничого циклу тощо. Іноді для внутрішнього контролю цей показник варто визначити дещо іншим способом. А саме: замість величини доходу від реалізації використати величину собівартості реалізованої продукції.

Таблиця 8.3 Перелік показників оборотності коштів та алгоритми їх розрахунку

Умовні позначення	Найменування показників	Алгоритм розрахунку (номери рядків форми 1 „Баланс” та форми 2 „Звіт про фінансові результати”)
Ко	Оборотність оборотних засобів, оборотів	Чистий дохід ф2(035)/ Середня величина оборотних активів ф1 (260)
До	Оборотність оборотних засобів, днів	360/ показник Ко
Коз	Оборотність виробничих запасів, оборотів	Собівартість реалізованої продукції ф2 (040)/ Середні виробничі запаси ф1 (100+110+120+130+140)
Доз	Оборотність виробничих запасів, днів	360:Показник Коз
Кор	Оборотність коштів у розрахунках, оборотів	Чистий дохід ф2(035)/ Середня дебіторська заборгованість ф1 (160+170+180+190+200+210)
Дор	Оборотність коштів у розрахунках, днів	360/показник Кор
Код	Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості	ф2 р.035/ середньорічні ф1 (150+...+210)
Дод	Тривалість одного обороту дебіторської заборгованості	360 днів/ Код
Ккз	Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості	ф2 р.035/ середньорічні ф1 (620)
Дкз	Тривалість одного обороту кредиторської заборгованості	360 днів/ Ккз
Коч	Коефіцієнт оборотності чистого робочого капіталу	ф2 р.035/ ф1 (260+270-620)
Доч	Тривалість одного обороту усіх робочих активів	360 днів/ Коч
Коф	Коефіцієнт оборотності фіксованих активів	ф2 р.035/ ф1 (080-010)
Доф	Тривалість одного обороту фіксованих активів	360 днів/ Коф
Коа	Коефіцієнт оборотності усіх активів	ф2 р.035/ ф1 р.280
Доа	Тривалість одного обороту усіх активів	360 днів/ Коа
Ковк	Оборотність власного капіталу, оборотів	Чистий дохід ф2(035)/ Середня сума власного капіталу ф 1 (380)
Кок	Оборотність всього капіталу, оборотів	Чистий дохід ф2(035)/ Середня валюта балансу ф 1 (280)

Дані про собівартість беруть з форми №2. Визначений таким чином коефіцієнт оборотності запасів не буде порівнюваним з середньогалузевим, але для внутрішнього аналізу він може знадобитись.

Лише в такий спосіб (відношенням величини собівартості, що припадає на реалізацію до середньої величини запасів) можна визначити не тільки коефіцієнт оборотності запасів, але й отримати дані про середню норму запасів у днях. Якщо ж використати в розрахунках дані про дохід від реалізації, значення норми запасів буде невиправдано викривленим у бік зменшення.

При поглибленому аналізі коефіцієнт оборотності можна визначати, застосовуючи будь-яку окрему статтю: запасів, товарів, готової продукції тощо. Щоб визначити кількість обертів за період за кожною окремою статтею запасів, необхідно, передусім, визначити питому вагу витрат цих запасів у загальній величині собівартості продукції, що реалізувалася протягом періоду. Одержану таким чином величину слід порівнювати з середньою величиною відповідних залишків. Так визначають оборотність запасів по кожному їх виду, що, в свою чергу, дозволяє правильно орієнтуватися при визначенні потреби в них.

Це дуже серйозне питання. Адже закупити товари і запаси на багато місяців наперед -- це найпростіше, але не економічно, бо це рівнозначно, що гроші надовго покласти на склад. Неробочий капітал -- зв'язаний капітал. Чим вища оборотність запасів, тим менше робочого капіталу відволікається на їх закупівлю. Звісно, що це можливо лише при надійних зв'язках з постачальниками. При цьому має значення і їх розташування. Це все питання організаційні, але їх варто враховувати.

Оптимальна кількість обертів за рік (чи інший звітний період) на кожному підприємстві своя, але одне можна сказати з упевненістю: якщо порівняно з попереднім періодом обороти прискорюються, то це свідчить про ефективність використання коштів.

За допомогою регулярного проведення аналізу оборотності активів можна знайти можливість знизити величину оборотного капіталу і в результаті ліквідації його надлишку можна отримувати значно більше прибутку на кожну гривню, вкладену в запаси. Це може стати можливим за умови збереження при цьому кількісного рівня збуту і норми прибутку.

Оборотність дебіторської заборгованості визначається відношенням доходів від продажу (величини реалізації без урахування ПДВ і акцизів) до середньої величини дебіторської заборгованості, визначеної як середньоарифметична величина між сальдо по дебіторах на початок і кінець звітного періоду.

Цей показник дає можливість визначити, скільки разів протягом року (або іншого періоду, який аналізують) обсяги надходжень від реалізації можуть вмістити в собі середній залишок боргових прав (дебіторів).

Він визначає ефективність кредитного контролю з боку підприємства, адже, даючи товар з відстроченням платежу іншим суб'єктам, підприємство фактично їх кредитує.

Для визначення тривалості оборотів дебіторської заборгованості (терміну кредиту покупцям) слід скористатися зворотною формулою, тобто визначити відношення середньої дебіторської заборгованості до чистого доходу від реалізації, який маємо за звітний період. Отриману в результаті величину слід помножити на кількість днів у звітному періоді.

Таким чином визначають, скільки в середньому днів знадобилося підприємству для отримання оплати за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги). При визначенні цих показників беруть участь лише суми по дебіторах-покупцях (замовниках) як такі, що мають пряме відношення до обсягів реалізації продукту діяльності підприємства.

Оборотність кредиторської заборгованості і середній період її погашення визначаються аналогічно вищенаведеним показникам по дебіторах. З тією лише різницею, що замість величини доходів з продаж береться величина закупівель, оскільки обсяги продаж не можуть порівнюватися з борговими зобов'язаннями за отримані поставки.

Дебіторська заборгованість, виведена на кінець звітного періоду, пов'язана з обсягами продаж за цей період, а кредиторська -- з обсягами закупівель.

Потреба у визначенні суми закупівель дещо ускладнює завдання, але зробити це варто.

Тривалість обороту кредиторської заборгованості -- це середня кількість днів, необхідних для розрахунків в з постачальниками і підрядниками.

Якщо порівняти показники кредиторської заборгованості з показниками по дебіторах, то можна зробити деякі важливі висновки. Наприклад, у разі, коли показник тривалості кредиторської заборгованості хоча б на декілька днів перевищує такий же показник по дебіторах, то це означає не що інше, як вміння утримати позики довше, ніж дозволяти це робити своїм боржникам. Однак тут важливо не перестаратися. Декількох днів цілком достатньо.

Аналіз оборотності обігових коштів доцільно проводити за схемою 8.1.

При аналізі використання обігових коштів фактичні показники обігу слід порівнювати з відповідними даними за базовий рік. Зіставляючи показники оборотності за кілька періодів, їх потрібно привести до порівняльного виду відповідно цін, структури тощо.

Розрахунки показників ефективності використання обігових коштів доцільно виконувати за допомогою аналітичної табл..

У результаті аналізу ефективності використання обігових коштів повинні бути розроблені заходи щодо прискорення їх оборотності.

Таблиця 8.4. Аналіз показників ефективності використання обігових коштів

№ п/п	Показник	Одиниця виміру	Базовий рік	Звітний рік	Відхилення (+/-)
1	Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (робіт, послуг)	тис.грн.
2	Середньорічні залишки обігових коштів	тис.грн.
3	У тому числі нормативних коштів	тис.грн.
4	Коефіцієнт оборотності всіх обігових коштів (п.1 / п.2)	кількість оборотів
5	Коефіцієнт оборотності нормативних обігових коштів (п.1 / п.3)	кількість оборотів
6	Тривалість обороту всіх обігових коштів (360 / п.4)	дні
7	Тривалість обороту нормативних обігових коштів (360 / п.5)	дні
8	Коефіцієнт завантаження всіх обігових коштів (п.2 / п.1)	гривня
9	Коефіцієнт завантаження нормативних обігових коштів (п.3 / п.1)	гривня
10	Вивільнення обігових коштів внаслідок прискорення їх оборотності	тис.грн.	--	--	п.1 Зв.рік/ п.4Баз.рік - п.1 Зв.рік/ п.4Зв.рік

Аналіз передбачає розроблення рекомендацій щодо прискорення оборотності активів.

Прискорити оборотність капіталу можна за допомогою таких заходів:

— оптимізація запасів матеріальних ресурсів;

— підвищення інтенсифікації виробництва;

— упровадження нової техніки, технології;

— удосконалення організації праці;

— випуск конкурентноспроможної продукції;

— вивчення кон'юнктури ринку;

— вивченая платоспроможності покупців,

— удосконалення системи розрахунків тощо.

Як відомо, прискорення оборотності капіталу сприяє вивільненню оборотних коштів, що дає змогу підприємству без додаткового залучення фінансових ресурсів збільшувати обсяги виробництва.

Сповільнення оборотності призводить до додаткового залучення коштів в оборот.

ТЕМА 9. ОРГАНІЗАЦІЯ І МЕТОДИКА АНАЛІЗУ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

9.1 Аналіз зовнішнього ринку підприємства

Вихід підприємства на зовнішній ринок зумовлює умови більш жорсткої конкуренції. В цих умовах можливе досягнення успіху тільки при використанні сучасних методів управління, зокрема міжнародного маркетингу. Концепція маркетингу полягає в тому, що вся діяльність підприємства (виробнича, науково-технічна, інвестиційна, збутова, фінансова тощо) ґрунтується на сучасному стані споживчого попиту та прогнозуванні його змін на перспективу.

Принципових відмінностей між маркетингом для внутрішнього ринку та зовнішнього немає. Але враховувати особливості зарубіжних ринків у зовнішньоекономічній діяльності підприємства конче необхідно. Зовнішні ринки висувають більш високі вимоги до якості, упаковки, оформлення, реклами товарів, способів реалізації та інше. Це зумовлено гострою конкуренцією між фірмами і превалюванням ринку покупця, тобто перевищенням попиту над пропозицією.

Вивчення зовнішніх ринків більш трудомістке та складне, вимагає більшого обсягу інформації із різних джерел. Для ефективної роботи на зовнішньому ринку необхідно враховувати вимоги зовнішнього середовища:

— особливості діючого законодавства,

— міжнародні правила,

— особливості валютно-фінансових розрахунків тощо.

Програма комплексного аналізу зовнішнього ринку залежить від особливостей товару, обсягів експорту, видів діяльності підприємства.

Основні розділи маркетингового дослідження зовнішнього ринку.

1. Вивчення попиту, тобто виявлення потреби у товарі, рівень купівельної спроможності, вимоги до товару, чинники і перспективи зміни попиту на товар, розрахунок показника місткості ринку. При аналізі попиту необхідно ретельно вивчити вимоги покупців до товарів, що є на ринку, серед яких вимога високої якості, надійності, післяпродажного обслуговування, додаткових послуг, використання товарного знака фірми, вимоги до упаковки, маркування тощо.

2. Вивчення пропозиції включає кількісну оцінку товарів на місцевому ринку, імпорту і експорту товару, зміни його запасу.

Структура пропозиції, тобто ступінь оновлення асортименту, звичайно постійно змінюється. Тому при вивченні пропозиції конкурентного товару проводять аналіз стану і тенденції відповідного світового ринку товарів (удосконалення товарів, поява перспективно нових товарів і способів їх виробництва).

Основні показники, що впливають на зміну пропозиції товару, це: обсяг капіталовкладень у будівництво, реконструкцію та модернізацію виробництва, обсяг виробництва, величина відвантаження, запаси товарів на складах у виробника і посередника та можливість їх доставки на ринок, розміри і структура витрат на науково-дослідні розробки. Для визначення пропозиції товару важливе значення має оцінка діяльності фірм-конкурентів, для чого аналізують:

— обсяги та долю продаж конкурентів на досліджуваному ринку;

— характеристику їх продукції, асортимент, використання товарного знаку, упаковка тощо;

— практику руху товару і політику збуту: склади і їх розміщення, транспортування, умови зберігання та доставки, види торгових посередників, витрати на реалізацію;

— види та характер фірмових послуг, що супроводжують купівлю товару (доставка, монтаж, комерційний кредит, комерційне обслуговування та ін.);

— форми та методи комерційної діяльності та стимулювання продаж та витрати на ці напрямки;

— інноваційна діяльність, виробнича, технічна та екологічна політика, рівень виробничих витрат;

— фінансовий стан конкурентів та їх здатність захищати та утримувати свої позиції на ринку, платоспроможність та ефективність.

В сучасних умовах можна виділити три основні способи проникнення на зарубіжні ринки:

1. Створення власної збутової мережі використовується переважно при великих обсягах експорту, що дозволяє відшкодовувати витрати на її створення.

2. Використання незалежних торгових та збутових посередників.

Цей спосіб доцільний при освоєнні нових ринків, коли обсяги продаж невеликі або необхідні супутні додаткові послуги при продажі. Часто великі компанії використовують цей спосіб на початкових етапах освоєння ринку, потім намагаються створити незалежну систему збуту, формуючи вертикальні маркетингові структури.

3. Виробництво товару (повністю або частково) в країні, ринок якої планується завоювати.

9.2 Джерела інформації та основні завдання аналізу зовнішньоекономічної діяльності

Вивчення оперативної та фінансової звітності зарубіжних фірм-партнерів дозволяє виявляти тенденції їх розвитку, оцінювати економічні і фінансові можливості, а також науково-технічний рівень продукції, що виробляється, та її конкурентну здатність, Все це визначає умови контракту. Навіть якщо контрактні умови однакові, то все ж співробітництво з однією фірмою може бути більш вигідним, ніж з іншою. Крім того, аналіз показників діяльності зарубіжних фірм дає можливість виявити зацікавленість у встановленні ділових відносин з вітчизняними партнерами, оцінити їх платоспроможність і кредитоздатність.

Важливо визначити і ділове обличчя, престиж фірми, її надійність. Авторитет фірми, навіть малої, звичайно добре відомий у діловому світі.

Найбільш повну інформацію можна отримати про акціонерні товариства, оскільки згідно з законом вони щорічно публікують звіти про свою діяльність у періодичних виданнях або окремих брошурах. Фірми з іншою правовою формою непідпорядковані публічній звітності, але часто з метою реклами вони публікують результати своєї фінансово-господарської діяльності.