Економічний аналіз. Організація аналітичної роботи на підприємстві

3.2 Зміст, завдання та об'єкти аналізу собівартості продукції

Собівартість продукції -- це виражена в грошовій формі сукупність витрат на виробництво та реалізацію продукції. Розрізняють виробничу собівартість продукції, собівартість усього товарного випуску та окремих видів продукції. За впливом на собівартість обсягу виробництва розрізняють змінну та фіксовану частини собівартості продукції.

За Типовим положенням з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.1996 р. №473, собівартість промислової продукції (робіт, послуг) -- це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут.

Як економічна категорія собівартість:

· є основою для обліку та контролю за рівнем затрат на випуск і реалізацію продукції;

· слугує базою ціни товару і її нижньою межею, „обмежувачем” для виробника (підприємство не може встановлювати ціну, нижчу за собівартість, оскільки воно матиме збитки);

· визначає прибуток і рентабельність;

· відображає ефективність використання виробничих ресурсів, впровадження нових технологій та нововведень, удосконалення системи організації та управління виробництвом;

· є важливим елементом економічного обґрунтування управлінських та інвестиційних рішень.

Від рівня собівартості залежать фінансові результати діяльності підприємства, його фінансовий стан.

Витрати підприємства групуються за певними ознаками, що відображено на рис. 3.2.

Об'єктами аналізу собівартості є такі показники:

Ш витрати на одну гривню продукції;

Ш виробнича собівартість продукції за калькуляційними статтями та за елементами витрат;

Ш собівартість одиниці окремих видів продукції.

Головними завданнями аналізу собівартості продукції є:

— оцінка обґрунтованості планових завдань із собівартості продукції;

— перевірка достовірності інформації про фактичну собівартість;

— оцінка виконання планових завдань за узагальнюючими показниками їх динаміки;

— оцінювання виконання плану за собівартістю продукції в цілому по підприємству, а також за окремими видами продукції;

— вивчення причин відхилення фактичних витрат від планових за статтями, а також за окремими видами і групами продукції;дослідження структури витрат порівняно з плановими даними та в динаміці;

— виявлення резервів зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції;

— розроблення заходів щодо забезпечення ефективного управління витратами і формування собівартості продукції.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Під час аналізу зазвичай використовуються такі показники:

? валові витрати;

? виробнича собівартість товарної продукції;

? витрати на 1 гривню товарної продукції;

? собівартість окремих видів продукції.

Для аналізу використовують:

w форма № 2 „Звіт про фінансові результати”;

w Звіт про витрати на виробництво продукції, робіт, послуг;

w Звіт з праці

w калькуляції собівартості окремих видів продукції;

w кошторис витрат;

w дані синтетичного та аналітичного обліку витрат за основними й допоміжними виробництвами;

w матеріали ревізій та обстежень;

w результати аналізу собівартості за попередні роки.

3.3 Аналіз витрат на одну гривню обсягу промислової продукції

Витрати на 1 гривню обсягу промислової продукції -- важливий, найбільш узагальнюючий показник собівартості продукції. Однією з переваг цього показника є його універсальність: його використання дає можливість оцінити не лише виконання плану за собівартістю продукції, а й дати оцінку її динаміки в будь-якій галузі виробництва, провести порівняльний аналіз собівартості продукції на підприємствах, які випускають однорідну продукцію.

Окрім того, показник витрат на 1 грн. обсягу промислової продукції наочно вказує на прямий зв'язок між собівартістю та прибутком, тобто в певному сенсі виконує роль показника рентабельності виробництва.

Витрати на 1 грн. обсягу промислової продукції розраховують діленням загальної суми витрат на виробництво і реалізацію продукції (повної собівартості) на вартість випущеної продукції в оптових цінах підприємства.

Аналіз витрат на 1 грн. обсягу промислової продукції проводять методом порівняння фактичних витрат звітного періоду з плановими, визначають відхилення та обчислюють вплив на нього змін таких факторів:

· структура та асортимент випущеної продукції;

· рівень витрат на виробництво окремих виробів;

· ціни і тарифи на спожиті матеріальні ресурси;

· оптові ціни підприємства на виготовлену ним продукцію.

Вплив цих факторів на відхилення за рівнем витрат на 1 грн. обсягу промислової продукції визначають методом ланцюгових підстановок.

Використовуючи фактичні і планові показники зі звіту про собівартість, а також показники, одержані шляхом розрахунків, проводять групування інформації, яке представлено в табл. 3.2.

Таблиця 3.2. Оцінка витрат на 1 грн. продукції.

№ п/п	Показники	Повна собівартість продукції, тис. грн.	Обсяг продукції, тис. грн.	Витрати на 1 грн. продукції, коп.
1	За затвердженим планом			В1
2	За планом, перерахованим на фактичний обсяг та асортимент продукції			В2
3	Фактично в цінах, прийнятих у плані			В3
4	Фактично в цінах, прийнятих у плані на продукцію при діючих цінах на матеріали, паливо, енергію			В4
5	Фактично у діючих цінах			В5

На зміну рівня витрат впливають такі чинники:

Ш зміна структури й асортименту продукції

?1 = В2 - В1

Ш зміна рівня витрат

?2 = В3 - В2

Ш зміна цін і тарифів на спожиті матеріальні ресурси

?3 = В4 - В3

Ш зміна цін на готову продукцію

?4 = В5 - В4

Загальний вплив факторів: ?1 + ?2 + ?3 + ?4 = В5 - В1, що відповідає відхиленню за рівнем витрат на 1 грн. продукції.

Досліджуючи резерви зниження витрат на 1 грн. продукції, необхідно пам'ятати, що від діяльності підприємства залежать лише такі фактори як зміна структури й асортименту продукції та рівень витрат на виробництво. Оскільки решта факторів не залежать від підприємства, їх не можна віднести до резервів зниження рівня витрат на 1 грн. продукції. Винятком є лише транспортно-заготівельні витрати.

У ході аналізу доцільно також вивчити динаміку витрат на гривню продукції та провести порівняння цього показника з аналогічними показниками підприємств галузі.

3.4 Аналіз витрат на виробництво за елементами та статтями

У практиці бухгалтерського обліку та аналітичних досліджень витрати на виробництво групують і вивчають за двома взаємодоповнюючими напрямами -- за елементами витрат та за калькуляційними статтями.

Елементні витрати -- це однорідні за складом витрати підприємства. Вони характеризують використані ресурси за їхнім економічним змістом незалежно від форми і місця їх використання на той чи інший об'єкт віднесення витрат (наприклад, незалежно, чи стосуються вони цехів і ділянок основного виробництва, чи витрачені у цехах допоміжного виробництва; чи це прямі витрати на виготовлення конкретного виробу, чи це витрати на обслуговування виробництва і управління). До них відносять: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизаційні відрахування, інші операційні витрати та інші грошові витрати. Елементи затрат є однаковими для всіх галузей і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво -- один із найважливіших розділів бізнес-плану.

Для виявлення резервів зниження собівартості продукції вивчають витрати з точки зору їх функціональної ролі в процесі виробництва. Для цього проводять групування витрат за призначенням, тобто за статтями калькуляції. Калькуляційні статті характеризують склад використаних ресурсів залежно від напрямів і місця їх використання (в основному, допоміжному чи обслуговуючому виробництві) на об'єкт витрат. Тобто, групування затрат за статтями калькуляції вказує, на що конкретно та в яких розмірах використані ресурси.

Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат в тому, що в першому випадку враховують лише витрати наданий виріб, а в другому -- всі витрати підприємства, незалежно від того, де і на які потреби вони були здійснені.

Аналіз витрат за елементами дає змогу:

· дослідити зміни у структурі собівартості порівняно з бізнес-планом;

· оцінити динаміку структури витрат;

· охарактеризувати галузеві особливості (матеріаломісткість, фондомісткість, енергомісткість, трудомісткість виробництва);

· встановити вплив науково-технічного прогресу, рівня кооперації та спеціалізації на зміну структури витрат;

· визначити найважливіші напрями пошуку резервів зниження собівартості.

Найбільш корисним для вивчення змін у структурі витрат на виробництво є аналіз собівартості за елементами витрат.

Аналіз проводиться методом порівняння фактичної питомої ваги кожного елемента витрат на виробництво з базовою (з питомою вагою витрат попереднього року). Оцінюють зміни в питомій вазі кожного елементу витрат у загальній їх сумі, тобто досліджують структуру витрат. Детальний аналіз структури витрат на виробництво потрібний для того, щоб виявити витрати, які є найбільш значущими для підприємства або можуть стати такими в майбутньому. Не можна одержати помітну економію по витратах, які становлять, наприклад, 1% від усіх витрат. Багато авторів сходяться на думці, що для одержання ефекту потрібно проаналізувати 20% видів витрат, які займають близько 80% у їх сукупній величині.

Розглядаючи структуру витрат підприємства, потрібно оцінювати кожну статтю щодо її значущості і контрольованості.

Для аналізу за даними кошторису та звіту про затрати на виробництво складають таблицю 3.3.

Таблиця 3.3 Аналіз витрат на виробництво

№ п/п	Елементи витрат	За планом	Фактично	Відхилення
		сума, тис. грн.	питома вага, %	сума, тис. грн.	питома вага, %	сума, тис. грн.	питома вага, %
1	Матеріальні витрати
2	Витрати на оплату праці
3	Відрахування на соціальні заходи
4	Амортизаційні відрахування
5	Інші витрати
6	Разом

Аналіз витрат за калькуляційними статтями дозволяє дати оцінку розміру економії чи перевитрат у зв'язку з відхиленням фактичної собівартості від планової, показати „внесок” кожної калькуляційної статті в загальне відхилення, зробити висновок про характер матеріало-, оплато-, фондомісткості виробництва і в результаті здійснити заходи щодо виявлення і реалізації резервів зниження собівартості продукції.

Оцінку собівартості розпочинають з вивчення загального виконання плану зі собівартості продукції. На наступному етапі аналізу вивчають відхилення в розрізі окремих видів статей та визначають, за рахунок дії яких саме чинників одержано ці відхилення. При цьому слід мати на увазі, що один і той самий чинник по-різному впливає на відхилення за статтями собівартості. Наприклад, якщо у звітному періоді підприємство проводило значну роботу з механізації праці працівників, то це зможе призвести до зниження витрат на заробітну плату внаслідок вивільнення частини працівників, але й одночасно збільшити витрати на утримання та експлуатацію устаткування. Отже, перевитрати за одними статтями не можна розглядати ізольовано від економії за іншими статтями.

Ще один комплексний фактор -- збільшення купованих виробів і напівфабрикатів. Він збільшує суму відповідних матеріальних затрат, а це обов'язково веде до зниження витрат на заробітну плату, відрахувань на соціальне страхування, зменшує витрати на сировину та матеріали й, імовірно, за іншими статтями. Отже, негативні відхилення за одними статтями не можна розглядати завжди ізольовано від позитивних відхилень за іншими статтями. Природно, це ускладнює аналіз за статтями витрат. Проте дія таких комплексних факторів має місце не дуже часто. Зазвичай відхилення за кожною статтею собівартості спричинюють поодинокі фактори, які не виходять за межі цієї статті.

Після вивчення загальної картини відхилень за статтями собівартості необхідно перейти до ретельнішого аналізу витрат за окремими статтями собівартості продукції.

Оцінку собівартості продукції за калькуляційними статтями проводять в табл. 3.4.

Таблиця 3.4. Аналіз собівартості промислової продукції за статтями витрат, тис. грн.

№ п/п	Статті витрат	Собівар-тість проми-слової про-дукції за планом	Фактично випущена продукція	Економія (-), перевитрати (+)	Зміна витрат за рахунок обсягу виробництва
			за плано-вою собі- вартістю	за фактич-ною собі- вартістю	у сумі	у %
1	Сировина й матеріали
2	Зворотні відходи
3	Куповані вироби, напівфабрикати
4	Паливо та енергія
5	Основна заробітна плата
6	Додаткова заробітна плата
7	Відрахування на соціальне страхування
8	Загально виробничі витрати
9	Інші витрати
10	Втрати від браку
11	Виробнича собівартість

3.5 Аналіз матеріальних затрат

Аналізуючи матеріальні затрати, необхідно враховувати, до якої галузі належить досліджуване підприємство. Це зумовлює різний вміст матеріалів і сировини у собівартості продукції, тобто матеріаломісткість продукції. Загалом в обробних галузях виробництва питома вага цих затрат дуже велика.

Далі необхідно встановити, які технологічні процеси застосовуються, наскільки вони досконалі та сучасні, тобто безвідходні. Нині особливу увагу слід приділяти затратам пального та електроенергії у зв'язку з їх дефіцитністю і великою вартістю.

Аналіз матеріальних затрат полягає в порівнянні фактичного їх обсягу з плановим чи базовим і в обчисленні впливу окремих факторів на виявлені відхилення. Специфіка цих факторів і конкретна методика дослідження їх залежать від особливостей технології, а також від використовуваних видів сировини, матеріалів та енергоносіїв.

Проте завжди слід виявляти вплив таких факторів:

Ш зміни питомих затрат сировини та матеріалів на одиницю продукції -- фактор „норм”;

Ш зміни собівартості заготівлі одиниці сировини та матеріалів -- фактор „цін”.

Останній фактор складається з таких трьох підфакторів:

а) зміни купівельних цін з урахуванням усіх доплат і знижок;

б) транспортних затрат, до яких належать і вантажно-розвантажувальні;

в) заготівельних затрат.

Зміна питомих затрат сировини та матеріалів може відбуватися з причин:

Ш пов'язаних із виконанням плану технічного розвитку в заходах, спрямованих на зниження норм витрачання;

Ш зумовлених іншими відхиленнями від поточних норм витрачання.

В ході аналізу дають оцінку:

1) змінам, які відбулися в сумі та питомій вазі прямих витрат у плановій та фактичній собівартості продукції;

2) впливу факторів на відхилення фактичних витрат від планових (базових).

Насамперед вивчають, які зміни відбулися в сумі прямих матеріальних витрат та їх питомій вазі в повній собівартості продукції (табл. 3.5).

Таблиця 3.5. Аналіз прямих матеріальних витрат, тис. грн.

№ п/п	Показники	Фактично випущена продукція	Відхилення
		за плановою собівартістю	за фактичною собівартістю	у сумі	у %
1	Сирочина, матеріали, паливо
2	Зворотні відходи (віднімаються)
3	Куповані вироби, напівфабрикати, послуги кооперованих підприємств
4	Усього прямих матеріальних витрат
5	Повна собівартість продукції
6	Питома вага прямих матеріальних витрат у повній собівартості продукції

На відхилення фактичних матеріальних витрат від планових, перерахованих на фактичний обсяг і структуру випущеної продукції, впливають три основні фактори, скорочено названі „за рахунок норм”, „за рахунок цін” і „за рахунок заміни”. Останній фактор виражається у відхиленні норми витрат і ціни замінюваного матеріалу від норми витрат і ціни замінного матеріалу.

Розрахунок впливу факторів „норм” і „цін” на відхилення матеріальних витрат можна подати у табл. 3.6.

Таблиця 3.6 Оцінка впливу факторів „норм” і „цін” на відхилення з матеріальних витрат на виріб А.

Вид матеріалу	За планом	Фактично	Відхилення (+/-)
	норма витрат, м3	ціна за одиницю матеріалу, грн.	сума, грн.	норма витрат, м3	ціна за одиницю матеріалу, грн.	сума, грн.
М-1
М-2
М-3
М-4
Усього	--	--		--	--

Аналіз матеріальних затрат завжди завершується підрахунком резервів зменшення затрат і розробкою відповідних заходів щодо їх використання.

Вплив факторів на відхилення за матеріальними витратами від заміни матеріалів визначається так:

Ш вплив відхилення норм витрат матеріалів у результаті заміни обчислюється як добуток різниці між нормою витрат замінюваного матеріалу і нормою витрат замінного матеріалу на ціну замінного матеріалу;

Ш вплив відхилення цін на матеріали в результаті їх заміни визначається як добуток різниці між ціною замінюваного матеріалу і ціною замінного матеріалу на кількість витрат замінюваного матеріалу за нормою.

Подальший аналіз спрямований на виявлення конкретних причин, які викликали вплив цих факторів.

3.6 Аналіз витрат на оплату праці

Прямі трудові затрати в складі собівартості продукції відображаються за такими статтями, як основна і додаткова заробітна плата виробничих робітників та відрахування на соціальні заходи.

У більшості галузей промисловості затрати на оплату праці мають меншу питому вагу в собівартості продукції, ніж матеріальні затрати. Проте загальновідомо, що одним із найважливіших джерел зниження собівартості продукції є більш швидке зростання продуктивності праці порівняно із середньою оплатою праці. Тому аналізу витрат на оплату праці слід завжди приділяти увагу в першу чергу.

Оплату праці аналізують за двома напрямами:

1) аналіз фонду оплати праці як елемента затрат на виробництво на підставі спеціальної статистичної форми (1-ПВ);

2) аналіз оплати праці за окремими статтями калькуляції, насамперед за статтею „Зарплата виробничих робітників”.

Перший напрям має явні переваги, оскільки ґрунтується на всебічній інформації звітності за трудовими показниками. Аналіз виконання фонду оплати праці розпочинають з визначення абсолютного відхилення від планового фонду або фактичного відхилення за базовий період. Після цього досліджують причини такого відхилення, виявляючи вплив двох факторів: зміни середньооблікової чисельності (кількісний фактор) і зміни середньої заробітної плати (якісний фактор).

Для розрахунку можна використати спосіб абсолютних різниць, згідно з яким вплив першого з названих факторів визначають множенням відхилення від плану за кількістю на планову середню заробітну плату, а вплив другого -- множенням відхилення від плану з середньої заробітної плати на фактичну чисельність.

Середньорічна заробітна плата, у свою чергу, залежить від дії таких факторів: кількості робочих днів у періоді, тривалості робочого дня (зміни), середньогодинної оплати.

Під час аналізу складу фонду заробітної плати робітників потрібно встановити співвідношення різних видів оплати праці (погодинна, відрядна та ін.), а також виявити непродуктивні виплати. Серед останніх найвідоміші такі:

а) доплати у зв'язку зі змінами умов праці;

б) доплати за роботу в понаднормовий час;

в) оплата цілодобових простоїв і годин внутрішньозмінних простоїв;

г) заробітна плата у складі браку продукції.

Крім того, у складі нарахованої заробітної плати можуть бути оплата невиконаних технологічних операцій, оплата невиготовленої готової продукції (приписки обсягів виробництва) тощо. Всі ці суми слід ураховувати як резерви економії фонду заробітної плати.

Зменшення непродуктивних виплат заробітної плати зовсім не суперечить підвищенню основних тарифних розцінок і погодинної плати, особливо коли спостерігається зростання продуктивності праці. Взагалі на сучасному етапі підвищення рівня заробітної плати це надзвичайно важливий економічний і соціальний фактор, проте він не лише залежить від продуктивності праці, а й має тісно узгоджуватися з фінансовим станом підприємства.

3.7 Аналіз загальновиробничих витрат

Згідно зі П(С)БО № 16 „Витрати” до складу загальновиробничих витрат включають:

— витрати на управління виробництвом;

— амортизацію основних засобів загальновиробничого призначення;

— витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

— витрати на вдосконалення технології і організації виробництва;

— витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;

— витрати на обслуговування виробничого процесу;

— витрати на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища;

— інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв тощо).

Питома вага затрат на обслуговування виробництва та управління в собівартості продукції залежить від галузі промисловості.

Метою аналізу загальновиробничих витрат є пошук і виявлення чинників економії ресурсів.

Аналіз проводять методом порівняння фактичних витрат з витратами, передбаченими кошторисом. Обчислюють суми перевитрат (економії) за кожною статтею. Оскільки до складу загальновиробничих витрат входять і змінні витрати, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності, то перед порівнянням фактичної їх суми зі сумою, передбаченою кошторисом, останню слід перерахувати на фактичний обсяг діяльності.

Під час аналізу можна встановити абсолютне та відносне їх відхилення від кошторису як у цілому, так і за окремими видами статей. Проте аналіз у динаміці цих затрат доцільно проводити лише з використанням відносних показників у розрахунку на 1 грн. товарної продукції.

Аналізуючи ці затрати, треба пам'ятати, що вони здебільшого мають сталий характер. Тому звичайно обмежуються визначенням абсолютних відхилень від кошторису. Винятком є витрати на утримання та експлуатацію машин і обладнання (крім їхньої амортизації), які за своєю сутністю є змінними, оскільки залежать від обсягу виробництва. За цими витратами розраховують також відносне відхилення, порівнюючи фактичні витрати з даними кошторису, перерахованими на відсоток виконання плану випуску товарної продукції. У подальшому аналізі слід виявити причини відхилень фактичних витрат від планових.

Причинами відхилень за окремими статтями витрат можуть бути:

Ш амортизація устаткування -- зміна вартості устаткування, в тому числі внаслідок переоцінки, дострокового надходження й вибуття основних засобів, зміна порядку і норм амортизаційних відрахувань;

Ш поточний і капітальний ремонт -- зміна норм витрат і цін на ремонтні матеріали, зміна погодинної оплати робіт і трудомісткості їх виконання, зміна кількості устаткування та обсягів виконаних робіт тощо.

Причинами відхилень за статтями витрат можуть бути також необґрунтованість плану і неправильне їх віднесення.

3.8 Аналіз інших доходів і витрат

Окрім прибутку (збитку) від реалізації продукції підприємства можуть мати фінансові результати від іншої реалізації. Зазвичай, вони виникають за операціями з майном підприємства. До них відносяться:

џ прибутки (збитки) від реалізації основних засобів, нематеріальних активів, виробничих запасів, фінансових активів та іншого майна;

џ списання основних засобів у зв'язку з їх моральною зношеністю;

џ здавання приміщень в оренду;

џ утримання, законсервованих об'єктів та виробничих потужностей;

џ анулювання виробничих замовлень (договорів);

џ припинення виробництва, яке не дало прибутків;

џ прибутки (збитки) від реалізації продукції підсобного сільського господарства, надання послуг автотранспорту та ін.

Аналіз фінансових результатів від іншої реалізації передбачає оцінку цих операцій з погляду законності їх здійснення, правильності оцінки майна, що реалізується, визначення затрат з реалізації та прибутку. Прибуток порівнюють за кілька звітних періодів, установлюють динаміку.

Слід мати на увазі, що в практиці роботи підприємств прибутки (збитки) від іншої реалізації можуть плануватися (наприклад, надання послуг автотранспорту, реалізація продукції підсобного сільського господарства). Фінансові результати за цими видами діяльності підлягають глибокому аналізові, у ході якого виявляють причини понадпланових збитків, розробляють заходи щодо їх усунення в майбутньому.

В умовах ринкової економіки значно зріс вплив інших доходів і витрат (фінансових результатів від позареалізаційних операцій) на формування остаточних фінансових результатів діяльності підприємства.

Прибутки і збитки від позареалізаційних операцій являють собою суми, які пов'язані з управлінням підприємством, інвестиційними та фінансовими операціями, а також суми, що стосуються надзвичайної діяльності підприємства.

У ході аналізу насамперед потрібно провести дослідження складу та структури адміністративних витрат і витрат на збут, визначити динаміку цих витрат та їх вплив на фінансові результати, що стосуються операційної діяльності підприємства.

Особливу увагу слід приділити аналізові штрафів, пені та неустойок за угодами постачання та збуту. Вивчають їх склад і динаміку, виявляють винуватців. Та обставина, що підприємство саме може отримувати подібні санкції, не повинна слугувати пом'якшуючим моментом у порушенні ним виконання своїх договірних зобов'язань. Тому всю суму сплачених санкцій потрібно розглядати як резерв збільшення прибутку.

У складі інших доходів і витрат нерідко трапляються прибутки і збитки попередніх років, виявлені підприємством у звітному році. Якщо вони значні, то це свідчить, у кращому разі, про низький рівень звіту за попередній рік, а в гіршому -- про викривлення показника собівартості продукції попереднього року. Тому їх аналізові потрібно приділити належну увагу.

При вивченні збитків від стихійних лих слід мати на увазі, що часто на цю статтю можуть відносити втрати, які викликані безгосподарністю, а також збитки від нестач і крадіжок.

За наявності збитків від списання безнадійної дебіторської заборгованості потрібно виявити, через які обставини виникла ця заборгованість, чи була передана справа до господарського суду, яке його рішення. Збитки за цією статтею здебільшого свідчать про низький рівень постановки обліку та контролю за станом розрахунків. При цьому виявляються обліковці, які пропустили терміни стягнення заборгованості.

Аналізуючи витрати на збут, зокрема витрати на пакувальні матеріали, на рекламу, вивчення ринків збуту, інші маркетингові дослідження, слід пам'ятати, що економія на цих видах витрат не завжди є бажаною, оскільки саме від цих чинників залежить збільшення обсягу продажу.

ТЕМА 4. АНАЛІЗ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ ПРОДУКЦІЇ

Рентабельність -- це відносний показник, що характеризує рівень ефективності (доходності) діяльності підприємства.

Показники рентабельності повніше, аніж прибуток, характеризують кінцеві результати роботи підприємства, оскільки їх величина показує співвідношення прибутку з наявними або використаними ресурсами.

Розрізняють наступні показники рентабельності:

Ш рентабельність підприємства;

Ш рентабельність продажу;

Ш рентабельність окремого виробу.

Аналіз передбачає:

· оцінку показників рентабельності та їх динаміки;

· визначення впливу факторів на зміну рентабельності;

· виявлення резервів підвищення рівня рентабельності.

Джерелами аналізу показників рентабельності є:

— бізнес-план;

— форма № 1 „Баланс підприємства”;

— форма № 2 „Звіт про фінансові результати”;

— „Звіт про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг)”;

— планові та звітні калькуляції;

— інформація про ціни.

Якщо сума прибутку показує абсолютний ефект від діяльності, то рентабельність характеризує міру цієї ефективності, тобто відносний ступінь прибутковості підприємства або продукції, що виробляється. У загальній формі рентабельність розраховують як відношення прибутку до витрат, або застосованих ресурсів (капіталу). Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут.

Передусім обчислюється рентабельність усієї реалізованої продукції як відношення валового прибутку від реалізації до собівартості реалізованої продукції.

Рентабельність продукції можна обчислити також як відношення прибутку до обсягу реалізованої продукції. У такому вигляді цей показник більше застосовується у зарубіжній практиці. У вітчизняній практиці розраховують валову, операційну та чисту рентабельність реалізованої продукції.

Валова рентабельність реалізованої продукції визначається так:

,

де Рвал -- валова рентабельність реалізованої продукції;

ПРвал -- валовий прибуток;

РП -- виручка від реалізації продукції.

Коефіцієнт валового прибутку показує ефективність виробничої діяльності підприємства, а також ефективність політики ціноутворення.

Операційна рентабельність реалізованої продукції визначається за формулою:

,

де Роп -- операційна рентабельність реалізованої продукції;

ПРоп -- операційний прибуток;

РП -- виручка від реалізації продукції.

Цей коефіцієнт показує рентабельність підприємства після вирахування витрат на виробництво і збут товарів.

Показник операційної рентабельності є одним із найкращих інструментів визначення операційної ефективності та показує спроможність керівництва підприємства одержувати прибуток від діяльності до вирахування витрат, що не відносяться до операційної діяльності. Цей показник доцільно оцінювати спільно з показником валової рентабельності.

Наприклад, якщо протягом кількох років валова рентабельність істотно не змінювалася, а показник операційної рентабельності поступово знижувався, то причина криється, скоріше за все, у збільшенні витрат за статтями адміністративних і збутових витрат.

Чиста рентабельність реалізованої продукції розраховується таким чином:

,

де Рч -- чиста рентабельність реалізованої продукції;

ЧПр -- чистий прибуток;

РП -- виручка від реалізації продукції.

Незмінність протягом будь-якого періоду показника операційної рентабельності з одночасним зниженням показника чистої рентабельності може свідчити про збільшення фінансових витрат і одержання збитків від участі в капіталі інших підприємств, або про підвищення суми сплачуваних податкових платежів. Цей коефіцієнт показує повний вплив структури капіталу і фінансування компанії на її рентабельність.

У процесі аналізу необхідно вивчити динаміку вищенаведених показників рентабельності та здійснити їх порівняння зі значеннями аналогічних коефіцієнтів по галузі, а також з показниками рентабельності конкурентів.

Рентабельність продаж обчислюють діленням чистого прибутку (ЧПр) на суму виторгу від реалізації продукції, без ПДВ та акцизів (РП):

.

При оцінці рентабельності продажів на основі показників прибутку і виручки від реалізації розраховується коефіцієнт рентабельності щодо всієї продукції в цілому або за її окремими видами.

Показники рентабельності продажу характеризують дохідність реалізованої продукції і показують, яку суму прибутку отримує підприємство з кожної гривні реалізованої продукції.

Для поглибленого аналізу ефективності діяльності підприємства на практиці використовують показник рентабельності окремих видів продукції.

Рентабельність окремих видів продукції обчислюється за формулою:

,

де Rі -- рентабельність і-го виду продукції, %;

Ці, Сі -- відповідно ціна і собівартість і-го виду продукції.

Розрахунок впливу факторів цін і собівартості на зміну рентабельності окремих видів може бути проведений з використанням даних табл. 4.1.

Таблиця 4.1. Аналіз рентабельності виробу „А”

№ п/п	Показник	Базовий рік	Звітний рік	Відхилення (+/-)
1	Ціна продажу виробу, грн.
2	Повна собівартість виробу, тис. грн.
3	Рентабельність виробу, % ((п.1 - п.2) / п.1) • 100

Для виявлення кількісного впливу кожного фактора треба обчислити умовний показник рентабельності виробу при базовій собівартості і звітній ціні:

Румов = (ЦЗв.рік - ЦБаз.рік) / ЦЗв.рік • 100.

Тоді зміна ціни продажу виробу зумовить зміну рентабельності (Р) на (Румов -РБаз.рік) %, а зміна собівартості приведе до зміни рентабельності (Р) на (РЗв.рік - Румов) %. Такий аналіз дає відповідь на питання: які види продукції варто включати до програми виробництва?

Оцінювання цих показників проводиться методом порівняння фактичного їх рівня з плановим, прогнозованим. Окрім того, порівнюють фактичні темпи зростання показників з темпами зростання, передбаченими планом, прогнозом.

У багатономенклатурному виробництві в процесі аналізу рентабельності виробів слід застосовувати спосіб групувань. Насамперед усі вироби групують за ознакою „рентабельна чи нерентабельна продукція”. При цьому визначають кількість нерентабельних видів продукції, розраховують питому вагу (у відсотках до загальної кількості виробів), а також їхню питому вагу в обсязі реалізованої продукції. Треба також визначити, чи є серед нерентабельних виробів такі, що входять до складу найважливіших профільних видів продукції, чи є нові перспективні вироби.

Дуже важливо здійснити групування продукції, що виробляється, за рівнем рентабельності:

Ш вироби з низькою рентабельністю;

Ш вироби із середньою або нормальною рентабельністю (близькою до середньої рентабельності по галузі);

Ш вироби високорентабельні.

При цьому необхідно дати оцінку питомої ваги кожної групи в загальному обсязі реалізації.

Далі здійснюють групування виробів за ознакою ступеня та напряму зміни рентабельності порівняно з попереднім періодом. При цьому визначають кількість виробів, рентабельність яких:

Ш помітно зросла;

Ш суттєво не змінилася;

Ш знизилася.

Це дозволить керівництву підприємства прийняти правильне управлінське рішення щодо формування виробничої програми на майбутній період.

Групування виробів за зазначеними та, можливо, іншими ознаками дає змогу краще зрозуміти існуючі проблеми й визначити напрями підвищення прибутковості виробництва. При цьому треба враховувати вплив на рентабельність продукції таких факторів, як:

Ш зміна ринкових цін на продукцію даного підприємства;

Ш зміна податку на додану вартість;

Ш зміна рівня собівартості виробу з усіма факторами, які на неї впливають.

Вивчення впливу обсягу виробництва на рівень рентабельності -- окреме питання аналізу прибутковості підприємства. Для цього рекомендується будувати графік розрахунку критичної точки обсягу виробництва (рис. 4.1).

Рис. 4.1 Графік визначення точки критичного обсягу виробництва

Будується графік шляхом відкладання на горизонтальній осі обсяг випуску продукції у натуральному виразі, а на вертикальній -- вартість випуску продукції в цінах реалізації, за вирахуванням ПДВ, і загальну її собівартість. Лінія ОВ показує вартість продукції, АБ -- постійні витрати, АС -- змінні витрати. Тоді вертикальна лінія B1O1 відображає величину вартості реалізованої кількості продукції, яка має такі складові: відрізок О1Б1 -- постійна частина витрат, Б1С1 -- змінні витрати і С1В1 -- фактичний прибуток при випуску певної кількості продукції.

Графік дає можливість здійснити низку аналітичних розрахунків. Насамперед варто зауважити, що точка перетину лінії вартості продукції ОВ і лінії собівартості випуску АС -- це той критичний обсяг виробництва, за якого виручка за продукцію дорівнює її собівартості. Перпендикуляр з точки Ск на горизонтальну вісь до точки Ок показує критичний обсяг виробництва. При обсягу виробництва продукції, меншому за критичний, підприємство працюватиме зі збитком, якщо обсяг буде більший -- одержить прибуток.

За допомогою такого графіка можна проаналізувати різні варіанти обсягів виробництва і визначити ступінь їх прибутковості. Проте слід мати на увазі, що цей графічний метод передбачає низку допущень та умовностей, а саме:

1) незмінність постійної частини витрат для будь-якого обсягу виробництва;

2) повна пропорційність зміни змінних витрат;

3) стабільні, незмінні ціни;

4) випуск одного виду або однорідної продукції.

Реально дотримати всіх цих умов не вдається. Але для початкового аналізу варіантів обсягу виробництва цей графічний метод може бути дуже корисним і наочним.

Розрахунок критичної точки обсягу виробництва можна здійснити, використовуючи таку формулу:



де ВПбез -- кількість виробленої (проданої) продукції, яка забезпечує беззбитковість (нульовий варіант);

ПВ -- загальна сума постійних витрат підприємства;

Ці -- ринкова ціна і-го виробу;

ЗВі -- змінні витрати у складі і-го виробу.

Суму валового прибутку (ПРвал), який одержить підприємство за заданої кількості виробів (Кі) розраховують за формулою:

ПРвал = (Ці • Кі) - (ПВ + ЗВі • Кі) або ПРвал = (Ці - ЗВі) • Кі - ПВ.

І нарешті, можна визначити потрібну кількість продукції для одержання бажаної суми валового прибутку (ПР):

К = .

У подальшому аналізі можна застосувати точніші розрахунки відносно бажаного варіанта обсягу виробництва.

Серед факторів, які впливають на собівартість продукції, особливу увагу слід звернути на час випуску продукції. У перший рік, як правило, рентабельність дуже низька, але наступні кілька років спостерігається значне її підвищення. Згодом її величина стабілізується і навіть може зменшуватися. Однією з причин зростання рентабельності або супровідним фактором може бути збільшення обсягів виробництва цієї продукції.

Показник рентабельності продукції в цілому по підприємству може змінитися внаслідок зміни рентабельності окремих видів продукції та асортиментно-структурних зрушень у реалізованій продукції.

ТЕМА 5. АНАЛІЗ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

У практичній діяльності для оцінки ефективності роботи підприємства використовують кілька показників. Найбільш узагальнюючим показником є рентабельність підприємства, оскільки у ньому відображається вплив усіх факторів виробництва, реалізації, а також ефективність використання оборотних коштів.

Рентабельність застосованих (інвестованих) ресурсів є рентабельністю підприємства. Цей показник може бути обчислений як відношення прибутку підприємства до сукупності виробничих фондів, балансових активів, власного чи акціонерного капіталу. Останній показник цікавить насамперед акціонерів і майбутніх інвесторів, оскільки він визначає верхню межу дивідендів.

Рентабельність підприємства (загальна рентабельність) -- це найбільш узагальнений показник його діяльності. В ньому синтезуються всі фактори виробництва та реалізації продукції, оборотність господарських коштів і позареалізаційні фінансові результати.

Інформаційними джерелами для проведення аналізу рентабельності підприємства є форми річної фінансової звітності.

Проведення аналізу рентабельності підприємства передбачає порівняння запланованих і фактично досягнутих показників, виявлення причин відхилень, факторів, які впливають на них, розробку заходів із використанням резервів підвищення рентабельності виробництва.

Рентабельність підприємства -- це відношення чистого прибутку до середньорічної вартості виробничих фондів.

Аналітичне дослідження динаміки рентабельності підприємства проводять з використанням таблиці 5.1.

Таблиця 5.1. Оцінка динаміки рентабельності підприємства

№ п/п	Показник	Базовий рік	Звітний рік	Відхилення (+/-)
1	Чистий прибуток, тис. грн.
2	Середньорічна вартість виробничих фондів, тис. грн.
3	Обсяг реалізації продукції, тис. грн.
4	Рентабельність підприємства, % (п.1/ п.2 • 100)
5	Реалізація на 1 грн. виробничих фондів, коп. (п.3/ п.2)
6	Прибуток на 1 грн. реалізації, коп. (п.1/ п.3)

На відхилення за рівнем рентабельності впливають два чинники:

Ш зміна прибутку на 1 грн. реалізації продукції:

?РПР1 грн. реаліз. = (ПР 1 грн. реалізЗв.рік - ПР 1 грн. реалізБаз.рік) • (РПна 1 грн. вир. фондівЗв.рік);

Ш зміна реалізації на 1 грн. виробничих фондів:

?РРП на 1 грн. вир. ф. = (РПна 1 грн. вир. фондівЗв.рік - РПна 1 грн. вир. фондівБаз.рік) • ПР 1 грн. реалізБаз.рік

Закінчується аналіз рентабельності підприємства виявленням резервів збільшення рентабельності.

Послідовність аналізу резервів зростання рентабельності подано на схемі 5.1.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поряд із рентабельністю підприємства доцільно аналізувати показник рентабельності продукції. Для цього слід використовувати калькуляції собівартості продукції.

Необхідно також проаналізувати причини малорентабельності або збитковості підприємства. Ними в першу чергу можуть бути низький організаційно-технічний рівень організації виробництва, недосконала система ціноутворення на окремі види продукції, що реалізуються.

На сучасному етапі для проведення аналізу ефективності роботи підприємства доцільно використовувати ше ряд показників, зокрема таких, як:

· рентабельність витрат на оплату праці (в %) як співвідношення чистого прибутку до фонду оплати праці та соціальних відрахувань;

· рентабельність поточних витрат (в %) як співвідношення чистого прибутку до суми поточних витрат;

· бюджетна рентабельність продукції (в %) як співвідношення сумарної величини податків та платежів, які підприємство сплачує в державний та місцевий бюджети, а також цільовим фондам до виручки від реалізації продукції з врахуванням ПДВ, акцизного збору;

· бюджетна рентабельність виробництва (в %) як співвідношення сумарної величини податків та платежів, які підприємство спллачує державному та місцевому бюджету, а також цільовим фондам, до середньорічної вартості основних засобів, нематеріальних активів, а також середньорічного розміру обігових коштів;

· рентабельність виробництва з доданої вартості (в %) як співвідношення величини податку на додану вартість до середньорічної вартості основних засобів, нематеріальних активів та середньорічного обсягу обігових коштів підприємства;

· рентабельність продукції за потоком грошових коштів (в %) як співвідношення сумарної величини податку на додану вартість амортизаційних відрахувань, що включені до собівартість продукції до виручки від реалізації продукції;

· рентабельність виробництва за потоком грошових коштів (в %) як співвідношення сумарної величини податку на додану вартість, амортизаційних відрахувань, що включені в собівартість продукції, до середньорічної вартості основних засобів, нематеріальних активів та середньорічної величини розміру обігових коштів підприємства;

· рентабельність продукції з доданої вартості (в %) як співвідношення величини доданої вартості (чистої продукції підприємства) до виручки від реалізації продукції підприємства.

ТЕМА 6. АНАЛІЗ АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВА

6.1 Роль і значення аналізу активів підприємства

Активи підприємства -- це засоби господарюючого суб'єкта, які потрібні для його функціонування у різних формах діяльності з метою одержання прибутку. Відповідно до принципів ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності за міжнародними стандартами активи підприємства класифікуються за різними ознаками.

За формою функціонування активи поділяються на: матеріальні, нематеріальні, фінансові. Матеріальні активи -- мають матеріально-речову форму (основні засоби, незавершене виробництво, запаси готової продукції, інші матеріальні цінності). Нематеріальні активи -- це права на використання окремих видів природних ресурсів, патентні права на використання винаходів, права на товарний знак чи товарну марку, права на використання програмних продуктів. Фінансові активи це грошові активи у національній та іноземній валюті, всі форми дебіторськії заборгованості та фінансові інвестиції.

За характером участі у господарському обороті активи поділяються на: довготермінові (необоротні) і короткотермінові (оборотні). Саме за цією ознакою вони відображені у активі балансу.

За характером обслуговування активи поділяють на операційні й інвестиційні. До операційних активів належать основні виробничі засоби, нематеріальні активи операційної діяльності, оборотні операційні активи. До інвестиційних активів відносять реальні інвестиції та коротко- і довгострокові фінансові вкладення.

За джерелами формування активи поділяють на валові та чисті. Валові активи -- це вартість підприємства, утворена за рахунок власного і залученого капіталу. Чисті активи сформовані лише за рахунок власного капіталу.

За чутливістю до інформаційних процесів активи поділяються на: монетарні та немонетарні. До монетарних належать грошові кошти, депозити, короткострокові фінансові вкладення і засоби в розрахунках. Немонетарні активи -- основні засоби, запаси, готова продукція, незавершене будівництво, товари. Монетарні та немонетарні активи відрізняються за необхідністю їх переоцінки при зміні цін.

За рівнем ліквідності активи класифікують залежно від можливостей їх переведення у засоби платежу. За цією характеристикою виділяють активи: абсолютноліквідні, високоліквідні, середньоліквідні, низьколіквідні, неліквідні. Абсолютно ліквідні активи -- грошові кошти в національній і іноземній валютах. Високоліквідними є короткострокові фінансові інвестиції та короткострокова дебіторська заборгованість. До середньоліквідних належать всі види дебіторської заборгованості, крім короткотермінової, і запаси готової продукції. Низьколіквідні активи -- це запаси матеріальних ресурсів, незавершене виробництво, незавершене будівництво, основні засоби, нематеріальні активи та довготермінові фінансові вкладення. Неліквідними активами є безнадійна дебіторська заборі ованість і витрати майбутніх періодів.

Завдання аналізу активів:

— оцінка стану, структури та динаміки зміни активів підприємства;

— оцінка впливу зміни активів на зміну фінансового стану підприємства;

— виявлення причин, позитивних і негативних тенденцій зміни активів підприємства;

— аналіз і оцінка ефективності функціонування активів підприємства.

Детальнішу характеристику зміни фінансового стану за активами підприємства можна отримати при аналізі їхніх окремих видів.

6.2 Аналіз довгострокових активів

Аналізуючи довгострокові (необоротні) активи, найважливішим для оцінки фінансового стану є діагностика динаміки їх зростання, структурних зрушень та ефективності використання. За динамікою зміни основних засобів можна дати оцінку щодо зростання економічного потенціалу підприємства (зростання чи зменшення можливостей продуктивної діяльності) та про ступінь покриття (окупності) основного капіталу (за ступенем зношуваності). Детальнішу характеристику основних засобів отримують при аналізі ресурсного потенціалу підприємств.

Зміну обсягу і структури нематеріальних активів треба оцінювати лише за ефективністю використання, що виражається у показниках рентабельності та капіталовіддачі.

Аналізуючи необоротні активи, особливу увагу приділяють зміні довгострокових фінансових інвестицій, які свідчать про стратегію економічного розвитку, зміну структури власності тощо. Довгострокові фінансові інвестиції -- це вагомий чинник зміни фінансового стану підприємства, а механізм цього взаємозв'язку дуже складний. Враховуючи це, у фінансовому аналізі цей напрям господарської діяльності досліджують окремо.

Вплив ефективності використання активів підприємства на зміну його фінансового стану можна визначити за показниками:

Коефіцієнт оборотності активів, що характеризує, наскільки ефективно використовуються активи з погляду обсягу реалізації:

,

де ЧД -- чистий доход підприємства (виторг від реалізації за мінусом непрямих податків);

Апоч. -- сума активів підприємства на початок аналізованого періоду;

Акін. -- сума активів підприємства на кінець аналізованого періоду.

Рентабельність активів -- ROA (Return on Assets), що характеризує, наскільки ефективно підприємство використовує свої активи для одержання прибутку:

,

де ЧП -- чистий прибуток підприємства.

Рентабельність капіталу -- ROE (Return on Equity), що характеризує, наскільки ефективно підприємство використовує власний капітал:

,

де ВКпоч. -- власний капітал підприємства на початок аналізованого періоду;

ВКкін. -- власний капітал підприємства на кінець аналізованого періоду.

Для аналізу причин зміни коефіцієнта ROE доцільно застосувати рівняння Дюпона:

,

де А -- сума активів підприємства;

ВК -- сума власного капіталу підприємства.

Виділяють наступні завдання аналізу використання нематеріальних активів:

Ш аналіз обсягу й динаміки нематеріальних активів;

Ш аналіз структури й стану нематеріальних активів за видами, строками корисного використання й правової захищеності;

Ш аналіз рентабельності й фондовіддачі нематеріальних активів;

Ш аналіз ліквідності нематеріальних активів і ступеня ризику вкладень капіталу в нематеріальні активи.

Нематеріальні активи підприємства аналізують у табл. 6.1.

Таблиця 6.1. Аналіз динаміки й структури нематеріальних активів підприємства

Показник	На початок року	На кінець року	Відхилення (+/-)	Зміна структури, %
	Сума, тис. грн	Пит. вага, %	Сума, тис. грн	Пит. вага, %	Сума, тис. грн	Темп приросту, %
Нематеріальні активи, усього, у т.ч.
Права на винаходи
Права на користування природними ресурсами
Організаційні витрати
Інші
Питома вага нематеріальних активів у валюті балансу, %

При аналізі структури нематеріальних активів за джерелами надходжень виділяються такі групи:

Нематеріальні активи -- усього, тис. грн., у тому числі:

· внесені засновниками;

· придбані за плату або в обмін на інше майно;

· отримані безоплатно від юридичних і фізичних осіб;

· субсидії державних органів.

При аналізі структури нематеріальних активів за ступенем правової захищеності виділяються такі групи об'єктів:

Нематеріальні активи -- усього, у тому числі захищені:

· патентами на винаходи;

· зареєстрованими ліцензіями;

· свідоцтвами на корисну модель;

· патентами на промислові зразки;

· свідоцтвами на товарний знак;

· свідоцтвами на право користування найменуванням місця походження товару;

· свідоцтвами про офіційну реєстрацію, баз даних;

· авторськими правами.

Престижність або значущість нематеріальних активів може бути оцінена тільки експертним шляхом. Експерти використовують як основний критерій престижності нематеріальних активів можливість корисного використання їхніх коштів на рівнях:

w міжнародному;

w загальнонаціональному;

w галузевому;

w регіональному.

У цілому вкладення капіталу в нематеріальні активи належить до неліквідних, тобто їх реалізованість нижче реалізованості оборотних активів. Тому при необґрунтованому збільшенні нематеріальних активів у майні підприємства структура балансу погіршується. Знижуються показники ліквідності, знижується фондовіддача позаоборотних активів і сповільнюється оборот усього капіталу підприємства.

Зростання нематеріальних активів неминуче призводить до зменшення величини власного оборотного капіталу. У результаті погіршуються показники забезпеченості підприємства оборотними коштами. Фінансові потреби покриваються за рахунок позикових і додатково притягнутих джерел, що створює фінансову напругу й викликає труднощі у фінансуванні поточної операційної діяльності підприємства.

Кінцевий ефект від використання нематеріальних активів виражається в:

w загальних результатах господарської діяльності:

w зниженні витрат на виробництво;

w збільшенні обсягів збуту продукції;

w збільшенні прибутку;

w підвищенні платоспроможності;

w підвищенні стабільності фінансового стану.

Основним принципом управління динамікою нематеріальних активів є: у динаміці темпи зростання виторгу від реалізації продукції або прибутку повинні випереджати темпи зростання нематеріальних активів.

Аналіз ефективності нематеріальних активів проводиться в табл. 6.2.

Таблиця 6.2. Аналіз ефективності нематеріальних активів

№ п/п	Показник	На початок року	На кінець року	Темп зростання, %
1	Сума нематеріальних активів
2	Виторг від реалізації продукції
3	Прибуток від реалізації
4	Прибутковість нематеріальних активів (п.3 / п.1)
5	Фондовіддача нематеріальних активів (п.2 / п.1)
6	Рентабельність продажів (п.3 / п.2)

Структура, динаміка й фондовіддача основних засобів -- фактори, що впливають на рівень рентабельності й фінансовий стан підприємств.

Методика аналізу ефективності вкладень підприємства в основні засоби, їхньої експлуатації й відтворення враховує такі положення:

Ш функціональна корисність основих засобів зберігається протягом ряду років; тому витрат з їхнього придбання й експлуатації розподілені в часі;