Міжнародна економіка

41. Інноваційно-інтелектуальна стратегія розвитку України в умовах глобалізації

Дана Стратегія є органічною складовою Стратегії розвитку України у період до 2020 року (проект цієї Стратегії розроблено на виконання доручення Кабінету Міністрів України Міністерством економіки України). Вона розвиває основні положення Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 13 липня 1999 р. № 916-ХІV, уточнює і доповнює їх з врахуванням нових вимог сучасності і викликів щодо змін, на які Україна повинна мати адекватні відповіді. Визнання високої актуальності тиску зовнішніх і внутрішніх викликів, що посилюються, врахування їх можливих наслідків з метою недопущення кризових явищ в економіці і суспільстві є головною передумовою формування дієздатної інноваційної політики соціально-економічного розвитку держави. Стратегія складається з аналітичної та безпосередньо стратегічної частин. У першій частині сформульовано системну соціально-економічну проблему, що вирішується Стратегією. Ця проблема спроектована на існуючий стан інноваційного розвитку України у порівнянні з основними мегатрендами інноваційного розвитку світової та європейської економік, а також економік окремих країн. Головна системна проблема полягає в тому, що результативність, якість функціонування і структура креативної частини національної інноваційної системи - сектору досліджень і розробок, освіти, винахідництва - не повною мірою відповідають потенційним потребам інтенсивного розвитку економіки. З іншого боку, структурно відстала, технологічно низькоукладна вітчизняна економіка, отримана у спадок від СРСР, а також система підприємництва, що склалася під впливом нав'язаних Україні ззовні неоліберальних реформ, залишаються вкрай несприйнятними до сучасних досягнень науки та технологічних інновацій. Стратегічна частина окреслює ключові стратегічні цілі, основні стратегічні пріоритети, визначає напрямки, механізми і можливі варіанти вирішення проблеми, містить формулювання ключових заходів щодо практичного впровадження Стратегії. До ключових викликів, які потребують стратегічних змін в державній науковій та інноваційній політиці, належать:глобалізація і неолібералізація світової і більшості національних економік, в тому числі української;безальтернативність сталого економічного розвитку для кожної країни;нарощування в світі темпів технологічного прогресу, перехід національних економік на найвищі технологічні уклади;погіршення демографії, зниження якості трудових ресурсів та посилення процесів міграції населення.

Результатом реалізації Стратегії має стати утвердження в Україні інноваційної моделі її економічного і соціального розвитку, підвищення ефективності використання інтелектуального потенціалу країни, всіх її людських і природних ресурсів, забезпечення підвищення конкурентоспроможності національної економіки, досягнення стабільного сталого розвитку і підвищення добробуту громадян. Реалізація Стратегії створить можливості для успішного просування України по шляху розбудови економіки і суспільства, заснованих на знаннях.

42. Принципові підходи до визначення глобалізації

В науковій літературі виділяють 3 основні підходи до глобалістчної проблематики:

-гіперглобалістики, які вважають, що глобалізація являє собою якісно нову добу розвитку людства, яка у вигляді окремих народів та держав підпорядковуються функціонуванню глобальної системи, глобалізація розглядається як специфічний варіант інтернаціоналізації господарського, політичного, культурного, соціального життя людства орієнтований на форсовану економічну інтеграцію в глобальних масштабах з максимальним використанням науково-технічного прогресу, вільна конкуренція і ринок повинні будуть автоматично забезпечити найбільш раціональне та ефективне розподілення ресурсів та капіталу та привести до формування єдиного глобального економічного, правового, політичного простору;

-скептики, вони виступають з прямою або опосередкованою критикою теорії та практики глобалізації, вважають, що глобалізація - це переважно міф, а сучасні відповідні процеси мають глибоке історичне коріння і є продовженням давніх тенденцій, вбачають у глобалізації поширення західного модернізму, розуміючи під нею уніфікацію життя на основі єдиних ліберальних цінностей, які нав'язують всьому світові високорозвинені країни світу, глобалізація розглядається ними як вестернізація (запозичення англо-саксонських, англо-американських цінностей життя в області економіки, освіти і культури), представник: російський вчений Панарін;

-еволюціоністи, відповідно до їхнього вчення весь світ справді сьогодні переживає якісні перетворення на глобальному рівні, але ці перетворення мають глибоке історичне коріння, вважають, що глобалізація - це потужна сила, яка спричиняє еволюцію всього людства, зміну світового порядку, вказують на необхідність створення в традиційному товаристві нового політичного, економічного і соціальнгого простору, до якого на макрорівні повинна пристосовуватися держава, а на мікрорівні - локальних спільнот, глобалізація асоціюється у них з новою світовою стратифікацією, коли деякі країни увійдуть у центр світового розвитку в той час як інші країни витісняться на периферію, суверенні держави збережуть владу над власними територіями однак все більшу роль будуть виконувати міжнародні організацї, представники: Горбачов, Делягін.

Виділяються декілька підходів до тлумачення процесу глобалізації:

-з точки зору економістів глобалізація визначається як виникнення глобалізованої економіки, в якій національні економіки поєднуються в системі угод і процесів безпосередньо на міжнародному рівні;

-з точки зору політиків глобалізацію можно розглядати як підйом у власній могутності поліцентричного світу, який реалізується на транснаціональних недержавних зв'язках;

-з точки зору соціологів глобалізація являє собою об'єктивний процес, який руйнує національні кордони держави її цілісність, зростає роль індивіда та засобів масової інформації;

-з точки зору екологів глобалізацію розглядають в контексті негативного впливу економічного розвитку на навколишнє середовище.



43. Основні суперечності глобальних трансформацій

Глобальною можна вважати проблеми, які виникають в результаті об'єктивного розвитку суспільства, носять планетарний характер, зачіпають інтереси всіх народів і держав, загрожують всьому людству,потребують невідкладних рішень і вимагають зусиль всього світового співтовариства.

В науковій літературі існує великий перелік глобальних проблем, де їх кількість коливається від 6 до 45, це пояснюється тим, що поряд із глобальними проблемами існує ще велика кількість приватних (державних)

Існує також різноманітні класифікації глобальних проблем. Зазвичай серед них виділяють:

- Проблеми найбільш «універсального» характеру;

- Проблеми природно-економічного характеру;

- Проблеми соціального характеру;

- Проблеми змішаного характеру.

В той же час існує шість базових типів глобальних проблем:

1) демографічні проблеми - триваюче зростання чисельності населення з протилежним вектором по різних цивілізаціях;

2) екологічні проблеми - неминуче наближення остаточного виснаження ряду видів мінеральних, водних, лісових ресурсів за умов зростання обсягів забруднення навколишнього середовища і невідворотності настання парникового ефекту, виникнення та розвиток світової екологічної загрози у вигляді неконтрольованої зміни клімату Землі. 3)технологічні проблеми - монопольне оволодіння постіндустріальним способом виробництва невеликою групою розвинутих цивілізацій за умов посилення технологічної відсталості і втрати конкурентоспроможності іншими державами.

4) економічні проблеми - надмірна поляризація багатства, рівня і якості життя цивілізацій

5) геополітичні проблеми - нав'язування атлантичної версії глобалізму зі сценарієм побудови одно полярного світу і всепланетарний диктату з боку Західної цивілізації за умов зростаючого опору інших цивілізацій.

6). Соціокультурні проблеми - протистояння ладу суспільних цінностей та мультикультурного ладу, що народжується за допомогою використання інформаційних потоків.

Нинішня криза глобалізації та глобалізму почалася з 1997 р. як глобальна фінансова криза (ланцюг фінансових криз), яка охопила Азійський регіон, Латинську Америку і Росію. Її наслідком стало різке падіння міжнародної торгівлі. Гальмування процесів глобалізації через економічний розрив між країнами продемонструвало провідну роль технологічного фактора в посиленні глобалістських тенденцій. Криза глобалізму та глобального капіталізму 90-х років ознаменувала формування й становлення нової структури міжнародної та світової економіки, побудованій на новій основі - фінансових та інформаційно-технологічних відносинах. І суть нинішньої глобальної кризи саме у випадінні великої кількості традиційно товарно-сировинних країн із цілісного процесу інформаційно-технологічної комунікації (інтеграції).? Груп-па проблем взаємовідносин Пн-Пд: 1)Зростан-ня незацікавленості країн півночі у тісних кон-тактах з Півд (зовнішній борг, зміна домінан-тів); 2)Суперечності між країнами-лідерами (Японія, США, ЄС); 3)Ек-на постколонізація (зростання питомої вагиТНК на ринку країн, що розвиваються та наявність хвилеподібного просуваня капіталу); 4)Вибіркова підтримка деяких регіонів країн, що розвиваються

44. Нерівномірність економічного та соціального розвитку країн в умовах глобалізації

Очевидно, що поглиблення процесу глобалізації економіки має не тільки позитивні наслідки для розвитку людини, але й ставить гострі проблеми. Зростання обсягів торгівлі та капіталовкладень на глобальному рівні здійснюється з великою швидкістю, але в основному в інтересах більш динамічних і могутніх країн. Слід відмітити, що в глобальному масштабі можна виділити дві надзвичайно гострі соціальні проблеми -- бідність і безробіття. Зросла чисельність людей, що перебувають в умовах абсолютної бідності. Як у бідних, так і у багатих країнах, економічна перебудова і послаблення інститутів соціального захисту призвели до посилення нестабільності зайнятості і доходів. В умовах глобалізації економіки регулювання соціальної політики виходить за національні межі і повинно відбуватися на регіональному рівні -- в межах інтеграційних угруповань, та на глобальному рівні -- в межах міжнародних організацій.

Можна виділити низку аргументів, які дозволяють позиціонувати ключові детермінанти негативного впливу глобалізації на посилення економічної маргіналізації світу. По-перше спостерігається асинхронність розвитку економік різних країн та нерівність розподілу економічного виграшу від функціонування більш ефективних глобальних ринків. Основні фінансові переваги глобалізації традиційно отримують економічно розвинуті країни та їхні ТНК (в останньому випадку мова іде про переваги від реалізації ефекту масштабу, маніпулювання цінами через використанн механізмів трансферного ціноутворення та проведення операцій через офшорні зони). По-друге, нееквівалентний зовнішньоекономічний обмін між центром і периферією зумовлює втягування останніх пастки сировинної спеціалізації у світовому поділі праці, зовнішньої заборгованості, а відтак, відмови від суверенітету у проведені торговельної і фінансової політики. У результаті нееквівалентної зовнішньої торгівлі та консервації сировинної спрямованості експорту країн, які розвиваються, поглиблюється диференціація в рівнях доходів між групами країн, внаслідок чого посилюється бідність т наростає дефіцит фінансових ресурсів у країнах, які розвиваються. По-третє, не підтверджується ідея про глобальну конвергенцію доходів. Зокрема, наприклад, прискорений розвиток країн Південн Східної Азії не змінив загальну ситуацію в країнах, що розвиваються: менш економічно розвинуті країни відрізняються набагато нижчими темпами зростання, ніж багаті країни. Нерівномірніст глобальног економічного розвитку зумовлює зростаючу диференціацію країн, що розвиваються, навіть якщо до уваги брати лише один показник рівня соціально-економічного розвитку - ВВП / ВНД на душу населення Спостерігається не вирівнювання доходів, а їх поляризація. Зростає розрив між індустріально розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, де проживає більша частина населення. По-четверте, наведений аргумент про нерівномірний розподіл доходів ще в більші мірі відноситься і до проблематики асиметричних ефектів глобалізації у науково-технологічному аспекті. Близько 1/2 решти людства здатна використовувати існуючі технології, тоді як 1/3 ізольована від них і не здатна ні створювати власні інновації, ні використовувати зарубіжні технології Відтак, асиметричним ефектом нерівномірності глобального розвитку є стратифікація держав за ієрархічно структурою, яка не обмежується соціальною диференціацію країн, а поглиблює глобальну економічну нерівномірність - перший рівень - країни цивілізаційного центру, що розвиваються на основі постіндустріальних принципів (ядро глобальної економіки); - другий рівень - напівпериферійна зона - країни, що утворюють проміжну страту між ядром глобальної економіки та її периферійними зонам (насамперед, мова іде про держави Південно- Східної Азії, Латинської Америки та Східної Європи); - третій рівень - об'єднує країни периферії, що потрапили до групи аутсайдерів глобального економічного розвитку.

45. Становлення глобальних регуляторних інститутів. Майбутнє міжурядових організацій

МО-одна з найоптимальніших регул.інститутів, необхідність в яких була викликана до життя регламентування світ ек процесів, на сьогодні не здатні вирішити цю проблему. МО мають низку суттєвих вад: 1. Взагалі не мають інституційної бази; 2. Їхні функції обмежені консультаційними повноваженнями; 3. вони наділені країнами учасниками лише обмеженими повноваженнями з арсеналу суверенних прав держав; 4. Вони фактично не володіють законодавчою владою і вкрай обмежених обсягах володіють виконавчою. Сучасна структура МО є достатньо складною внаслідок своєї безсистемності. По-перше, це достатньо складна мережа організацій та органів ООН та її спец постанов. Найвпливовіші: МБРР, МВФ, СОТ, ОЕСР. По-друге, це неформальні, консультаційні групи, що регулярно проводять свої зустрічі: велика вісімка, паризький та лондонський клуб кредиторів. По-третє, це рег інтеграційні угрупування та обєднання, тут можна говорити не скільки про глобалізацію, скільки про рег сепаратизм, протекціонізм. По-четверте, все більшого значення набувають не дво-, а багатосторонні регулювання ЗЕЗ. По-пяте, це множина не держ МО універсально рег галузевого чи функц характеру. Зростаюча активність і популярність НДО певною мірою руйнує монополію влади та концентрацію її в одних руках держ структурах, створює альтернативні канали інформації і тим самим як би підготовляє народження структур глобального громадянського суспільства. Сьогодні налічується бл. 500 ММО у різних сферах міждерж. співробітництва. Укр -- член понад 40 ММО: ООН (Україна - одна із дер-жав-засновниць), МОП (з 1954), МАГАТЕ (1957), МВФ, з 1992, Ради Європи (з 1995) та ін.

Проте, на сьогодні дещо сумнівне майбутнє таких організацій. Скептики вказують на факти порушення прав людини, все більшу витонченість методів тероризму, домінування у МВ егоїстичних національних інтересів держав, неефективність ММУО при вирішенні низки питань. Роль арбітрів виконують сьогодні США, НАТО, ЄС. В результаті має місце політика «подвійних стандартів». Політика захисту прав людини стала ширмою за якою реалізуються інтереси Заходу.

Наприклад, Останнім часом МВФ все частіше грає роль інструменту зовнішньої політики країн Заходу, надаючи фінансову допомогу тільки тим, кого індустріальний світ хоче бачити серед своїх союзників. Фондом незадоволені буквально всі: країни-боржники змушені впроваджувати у себе болісні реформи, і країни-кредитори, незадоволені тим, що їхні гроші зникають у кишенях країн, що розвиваються, як у бездонній бочці

46. Динамізм, напрямки і результати взаємодії “Україна-Російська Федерація” в умовах глобальних економічних трансформацій

Світова криза висуває нові проблеми для міждержавних економічних відносин, що сповна стосується й взаємин між Україною та Російською Федерацією (РФ). Серед чисельних проявів таких складних проблем у подальшому викладі будуть проаналізовані найбільш вагомі, які можна згрупувати в ряд основних блоків:

- Валютно-фінансові

- Проблеми конкуренції на світових ринках (обидві економіки орієнтуються на експорт, паралельний випуск експортної продукції, однакові пріоритетні галузі)

- Проблеми інноваційного розвитку (мляве й неефективне використання можливостей інноваційного розвитку. Фактично їх національні економіки не вийшли за рамки індустріальної моделі, тоді як передові держави світу вже переходять від постіндустріальної до інформаційної стадії функціонування суспільства, в тому числі й на базі його економічної складової.)

- Відносини в сфері транзитного транспортування (Питання транзиту газу та нафти українськими трубопроводами з Росії до Західної Європи є одними з найбільш обговорюваних як на рівні експертів обох країн, так й на рівні їх парламентів, урядів, президентських структур, а також у відносинах РФ та України з ЄС.

Всі ці економічні негаразди прямо пов'язані з політичним фактором. Заміна взаємовигідного пошуку вирішення складних проблем ухилянням від розгляду аргументів більш могутнього партнера або прямою конфронтацією з ним призвела лише до великих втрат для України. В цьому сенсі показовим є приклад Казахстану, де добрі взаємини з РФ не викликали втрату національного суверенітету, а навпаки -- спряли посиленню його політичної та економічної складових. Доки Україна не визначиться з напрямком інтеграції, проблеми будуть з'являтись знов-і-знов.

47. Соціокультурні і політичні аспекти глобалізації

*політичні фактори:

*послаблення жорсткості державних кордонів, тобто полегшення свободи пересування громадян товарів послуг;

*закінчення «холодної війни»;

*різке посилення взаємозалежності між країнами, адже жодна країна в даний час не може залишитись осторонь політичних подій, адже тим самим може залишитися в повній ізоляції і деградації в своєму розвитку;

*соціально-культурні:

*послаблення ролі звичок і традицій соціальних зв'язків, звичаїв, що підвищує мобільність людей і призводить до збільшення міграції робочої сили;

*прояв тенденції формування єдиних глобалізованих однорідних засобів масової інформації і культури;

*подолання кордонів в світі за рахунок розвитку дистанційного навчання.Склад соціально-культурного середовища глобалізації

Фактори соціально-культурного середовища i cкладові соціально-культурного середовища

Мова Якою розмовляють Якою пишуть Офіційна мова Лінгвістичний плюралізм Ієрархія мов Міжнародні мови Мова в ЗМІ

Релігія Філософські системи Прийняті релігії Повір'я та норми Табу Свята Ритуали

Освіта Система освіти Система підвищення кваліфікації Управління трудовими ресурсами

Цінності та ставлення до Часу Досягнень Роботи Успіху Змін Наукових методів Ризику Жінки, сім'ї, дітей Здоров'я

Технологічна та матеріальна культура Транспорт, Енергетична система, Комунікації, Урбанізація, Наука, Винаходи, Організація суспільства, Спорідненість, Структура влади, Неформальні групи, Соціальна мобільність, Соціальні прошарки

48. Негативні прояви сучасного стану глобального розвитку

Глоб розгляд, з одного боку, як важливе джерело нових можлив, з ін - як причина багатьох лих і навіть конфліктів усеред окремих держав, а також між країн (регіон).

Негативні наслідки:

- Глоб-я загострює конкур бор-бу, веде до маніп-ня великими фін. і інвест рес-ми

- реальна загроза для кр-н із низьк. і сер. дох-ми.

-Слабка еф-ть існуюч. регіональіних механізмів

- дестабілізація ек. і соц-пол. ситуацій.

- розрив традиц. зв'яз. всер. країни

- загостр-я безробіття;

- масова. міграція нас

- технологічний розрив

-Глобальна мережа злочинного бізнесу,наркоманія.

-Глобальна екологічна проб-ма.

- відчуження свідомості набирає глобального розмаху, внаслідок чого заглиблюється етнонаціональне, культурне, релігійне відчуження.

- втрата глобальною соціальною системою простору для

екстенсивного економічного зростання;

- відсутність можливості бути частиною або учасником трансполітії, тобто брати участь у змагальній системі суспільств на рівні із іншими аналогічними учасниками, оскільки таких учасників не існує;

- зникнення «інших»;

-втрата можливості екстерналізації економічних, соціальних і політичних збитків свого способу організації

Отже, до негативних наслідків глобалізації належать: посилення нерівномірності розвитку країнтсвіту; нав'язування сильними країнами своєї волі, нераціональної структури господарства, політичної та економічної залежності. Саме тому глобалізація як суперечливий процес потребує регулювання на національному та міждержавному рівнях.

49. Альтерглобальні сценарії світового розвитку

Альтерглобалізм -- соціальний рух, політика якого близька до класичного антиглобалізму, але який підтримує деякі аспекти глобалізації, перш за все міжнародну інтеграцію, наполягаючи, що значення демократії, економічного правосуддя, екологічного захисту і прав людини повинні стояти попереду економічних турбот.

«Альтерглобалізм» позначає або окремий соціальний рух, або є загальним терміном, який включає багато різних соціальних рухів. Так, наприклад, People's Global Action, одне з альтерглобалістських угруповань, є децентралізованим об'єднанням різних організацій та осіб.

Важливо наголосити, що альтерглобалізм не протистоїть глобалізації в цілому, а натомість пропонує інші, більш людяні проекти глобалізації.

Протест альтерглобалістів направлений проти корпорацій і держав (але не народів), оскільки вони зв'язані між собою.

Принциповими особливостями руху є:

- Неієрархічні принципи взаємодії між собою, антипартійність, антибюрократизм, антиавторитаризм.

- Заперечення ідеологічної монополії, свобода дискусії, підкреслена антиортодоксальність.

- Орієнтація на позапарламентські методи боротьби, опора на альтернативні державі структури суспільства (соціальні форуми, автономні культурні центри, мережі взаємодопомоги, земляцтва, сквоти тощо).

- Акцент на розвитку «іншої культури», нових - гуманістичних, неконкурентних взаємостосунків людини з людиною, осіб з групою, людей з природою.

Альтерглобалістський рух віддає перевагу карнавальним формам політичних акцій. Їх форуми проходять в обстановці випадкової і щасливої зустрічі, свята, що розхитує прийняті соціальні і політичні форми.

Форуми і інші заходи альтерглобалістів стають все більш частими і масовими. Організовуючи свої заходи з глобальним розмахом, альтерглобалісти сприяють швидкій інтернаціоналізації руху.

Зрештою, «альтерглобалісти» пропонують позбутися національного шовінізму та релігійного фундаменталізму, аби вберегти світ від насильства. Для того, щоб продовжувалась «глобалізація з низів».

Отже метою альтерглобалізму є - презентація і втілення нових принципів функціонування світової системи, які грунтуються на на засадах соціального партнерства, соц захисту та на інституті соціальної держави і реальних демократичних цінностях.

50. Об'єкти і суб'єкти глобальної системи економічного регулювання

Об'єктом глобальної системи економічного регулювання є глобальна економіка.

ГЕ-суб'єктно-функціонально-інституційоно структурована багаторівнева система, основим елементом якої є глобальний ринок товарів та послугю Єдина економічна популяція, де нац. Економіки та їх госп суб'єкти тісно переплетені.

Суб'єктами є: держави, організації, міжнародні організації, тнк.

Держави регулюють ГЕ шляхом встановлення законодавчих норм, провадженням економічної та соціальної політики лібералізації або протекціонізму, та участю в МО.

МО. Поділяються на урядові та неурядові. Універсальні регулюють глобальну систему загалом, політичні, економічні, фінансово-кредитні, соціальні регулюють кожну окрему сферу глобальної економіки.

Тнк. Впливають на глобальну економічну систему шляхом встановлення «правил гри», створюють конкурентне середовище, яке в подальшому впливає на діяльність усіх інших госп. одиниць.

51. Динамізм, напрямки і результати взаємодії “Україна-ЄС “ в умовах глобальних економічних трансформацій

Правовою основою відносин між Україною та ЄС є Угода про партнерство та співробітництво від 14 червня 1994. угода започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань. Крім того, укладено низку галузевих угод та документів міжнародно-правового характеру, згідно з якими здійснюється співробітництво між Україною та ЄС.

Україна є учасницею ініціативи ЄС «Східне партнерство», установчий саміт якої відбувся 7 травня 2009 у м. Прага.

Отримання статусу повноцінного члена ЄС, як стратегічна мета України була вперше задекларована президентом України Ющенко одразу після його обрання на початку 2005-го року. офіційно Україні від ЄС було запропоновано лише Європейську політику сусідства.

У березні 2007-го року Україні було запропоновано укладення Договору про Зону вільної торгівлі з ЄС. Для набуття членства в ЄС потрібна згода всіх країн членів. Деякі політики в ЄС мають сумніви щодо можливого членства України. В 2002-му році Комісар з Розширення ЄС Ґюнтер Верхьоген сказав, що «європейська перспектива для України не означає обов'язково членство у найближчі 10-20 років, хоча це можливо».

13-го січня 2005-го року Європарламент фактично одноголосно (467 «за» проти 19) прийняв постанову про бажання Європарламенту наближення позицій з Україною щодо членства. Єврокомісія відзначає, що, хоча ще має пройти певний підготовчий період прийняття нових членів не виключено.

Декілька впливових в ЄС лідерів в той час виказали підтримку покращенню зв'язків з Україною. У жовтні 2005-го року Президент Єврокомісії Жозе Мануель Баррозо сказав, що майбутнє України «в ЄС». Однак 9-го жовтня 2005-го року Європейська Комісія у новій редакції документа щодо стратегії розвитку зазначила, що виповнення планів розширення (Хорватія і республіки колишньої Югославії) може блокувати можливість вступу України, Білорусі і Молдови. Комісар Оллі Рен сказав, що ЄС має уникнути «занадто великого розширення» наголосивши, що поточний план розширення виглядає цілковито завершеним.

Українські оглядачі виділяють так звану «групу опору» прийняття України до ЄС. Зокрема при укладанні тексту Посиленої Угоди між Україною і ЄС у березні 2007 з нього були виключені згадування про перспективу членства. Позиція Італії залежить від внутрішнього політичного розкладу цієї країни. Так під час передвиборчих перегонів у цій країні уряд Сільвіо Берлусконі давав дипломатичні сигнали, що готовий підтримати євроінтеграційні прагнення України. Його політичний супротивник Романо Проді навпаки заявив, що «перспективи України вступити до ЄС такі самі, як і в Нової Зеландії».

Найстійкішим адвокатом ефективних відносин України з ЄС є провідні політичні сили сусідньої Польщі, члена ЄС з стійкими історичними зв'язками з Україною.

Нагадаємо, Україна і Євросоюз почали переговори про укладення Угоди про асоціацію в 2007 році. 19 грудня 2011 за результатами саміту Україна - ЄС сторони оголосили про завершення переговорного процесу щодо Угоди про асоціацію зі створенням поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі.

Важливою складовою частиною нової Угоди є створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, яка передбачає максимально глибоку економічну інтеграцію на основі домовленостей, досягнутих під час двосторонніх переговорів з ЄС щодо вступу України до СОТ. ( вона була парафована в липні 2012 року).

Співробітництво в окремих сферах: безпека та оборона, торговельно-економічне співробітництво, юстиція і внутрішні справи, енергетика, охорона довкілля, транспорт

52. Цивілізаційнф виміри стратегій глобалізму

Глобалізм - глоб систем, новий майбутній економічний устрій і суспільно-політичний лад світового масштабу.

На нинішньому етапі розвитку теорії глобалістики серед основ них підходів до визначення природи, суті і характеру розвитку процесів глобалізації цілком оправдано домінує соціально-куль турологічний підхід, який представляє глобалізацію в найбільш широкому цивілізаційному контексті. Професор У. Мінголо (США) трактує глобалізацію як третій етап тисячолітньої глобальної трансформації. Перший -- розпад колоніальної системи, другий -- розпад соціалістичної системи. Відзначається нова цивілізаційна роль глобальних ТНК, які нібито підводять народи до досягнень цивілізації.

На сучасній постіндустр фазі виділ такі цивілізації, як Євразійська, східноєвропейська, західноєвропейська, північноамериканська, латиноамериканська, африканська, японська, китайська, буд дійська, індійська, мусульманська, океанічна. Сьогодні - процес висунення на перший план цивілізаційних розбіжностей і посилення диференціації локальних цивілізацій

Особливості четвертого покоління локальних цивілізацій:

1) їх більша диференціація у порівнянні з цивілізаціями третього покоління (в тому числі розшарування західної цивілізації на західноєвропейську, північноамериканську, латиноамериканську, океанічну; далекосхідна, китайська, японська, буддійська);

2) зростаюча роль цивілізаційної спільності і міжцивілізаційних розбіжностей;

3) нарощення потенціалу партнерства локальних цивілізацій, формування нового типу відносин між ними.

На початку XXI ст. у глобальному економічному просторі серед класичних цивілізаційних груп IV покоління можна виділити:

1) авангардні цивілізації, що реалізують постіндустріальну економічну програму, яка ґрунтується на високотехнологічній основі і узгоджує ринкові механізми з регулюючою функцією держави. Вони є лідерами глобальної економіки і забезпечують високий рівень. Їх представляють Північна Америка, Західна Європа, Японія, а також нові індустріальні країни;

2) цивілізації з приблизно середньосвітовим рівнем розвитку, (латиноамериканська і частково мусульманська цивілізації, а також країни Східної Європи);

3) цивілізації з низьким рівнем економічного розвитку, що перебувають у стадії застою, -- африканська цивілізація (на південь від Сахари, але без ПАР), частина мусульманських і буддійських країн з низьким рівнем прибутку;

4) китайська цивілізація

5) євразійська цивілізація

З огляду на це стратегії глобалізиму повинні враховувати:

1) більшу синхронізацію економічних циклів і криз, які не матимуть штучних кордонів.

2) поетапне утвердж постіндустр ек способу виробн з характерним набором і співвіднош устроїв:

3) чітке розмежування ринк і неринк секторів

4) зміну співвідношення реаль ної і «віртуальної» економіки, що віддзеркалює пропорції відтворення у викривленій реальності фін-кред цінностей, які обертаються за вл законами.

53. Дезінтеграція та реінтеграція в глобальній економіці

До дезінтеграційних тенденцій вчений Азроянц відносить:

*реставрацію - це відновлення та відтворення раніше втрачених духовних та національних культурних цінностей та традицій;

*етносуверенізація - це посилення інтересу до історичних коренів етносу, що визначають самобутність, характерні риси етносу;

*асоціалізація - передбачає появу автономії особистості, її звільнення від дотримання суспільних норм та традицій;

*дисоціації - це культурний та інтелектуальний скептицизм, що призводить до деформації суспільних зв'єзків як на міжнародному, так і національному рівні;

*міграція.

Отже, відповідно до концепції глобалізація є метою історичного процесу, а інтеграція, дезінтеграція є тенденціями, які визначають його динаміку, в той час як інтернаціоналізація є сучасним етапом глобалізації

Іноді виникають умови для повної, частковоюї чи розширеної реінтеграції, яка є на сьогодні практично не дослідженою в економічній науці, хоча має неабияке практичне значення

* у разі повної реінтеграції ідеться про відновлення того чи іншого інтеграційного угруповання у попередньому складі на тих самих умовах інтеграції;

* часткова реінтеграція спостерігається, коли об'єднуються окремі учасники інтеграційних угруповань на попередніх принципах або всі учасники на інших умавах;

* розширена реінтеграція характеризується включенням у інтеграційне об'єднання нових учасників на тих чи інших засадах.

54. Національні фірми в транснаціональних корпоративних системах в умовах глобалізації

Транснаціональні корпоративні системи за час свого розвитку пройшли сутнісну трансформацію і нині являють собою систему структурних елементів, що взаємопов'язані відносинами власності або контрактами, взаємодіють між собою за певним механізмом з метою реалізації цільової функції, діяльність якої носить міжнародний характер. Національні фірми виступають структурними елементами корпоративних систем, що діють переважно в економічному просторі приймаючих країн. Роль національної фірми як структурного елементу ТНКС, що діє на території приймаючої країни, полягає в отриманні приймаючою економікою певних вигод, що проявляються як на макро-, так і на мікрорівні. Позитивні наслідки діяльності ТНК через національні фірми для приймаючої країни макрорівня полягають у наступному: зростання вітчизняного виробництва і зайнятості; вливання фінансових ресурсів; перелив матеріальних та нематеріальних активів до національної економіки; розвиток ресурсномісткого експорту; нові можливості для налагодження техноємної та орієнтованої на експорт діяльності завдяки підрозділам ТНК; поліпшення стану платіжного балансу; підвищення ефективності промислового виробництва; підвищення конкурентноздатності секторів економіки та розвиток нових форм бізнесу; приріст ринкової частки країни у структурі світової торгівлі. Позитивними наслідками мікрорівня діяльності ТНК через національні фірми для приймаючої країни визначено наступні: модернізація вітчизняних підприємств; обмін знаннями та навичками між фірмами, що співпрацюють; залучення коштів та ресурсів ТНК, доступ до наукових розробок та нових технологій міжнародного рівня; налагодження нових економічних зв'язків з іншими структурними елементами корпоративних систем за кордоном; перейняття досвіду ведення міжнародного бізнесу та досвіду управління; використання технічної та інформаційної бази ТНК; підвищення конкурентноздатності вітчизняних фірм; розширення масштабів діяльності вітчизняних фірм завдяки ресурсам ТНК; покращення умов праці на вітчизняних підприємствах, що співпрацюють з ТНК; навчання міжнародним стандартам та правилам бізнес-поведінки; підвищення кваліфікації персоналу вітчизняних фірм.

55. Вплив глобалізації на країни, що розвиваються

Найважливіша риса сучасної глобалізації - посилення ролі країн, що розвиваються („виникаючих ринків”, „виникаючих економік”), які виступають потужними гравцями на глобальному конкурентному ринку.

Компанії з країн, що розвиваються, мають конкурентні переваги і на ринках розвинутих країн, і на власних ринках. Вони краще вміють пристосувати свою продукцію до потреб небагатих ринків.

Через те поле найбільших конкурентних баталій у глобальному бізнесі - нові споживачі, серед яких зростає число платоспроможних і дуже багатих покупців.

Компанії з країн, що розвиваються, виступають не тільки реципієнтами капіталів із розвинутих країн. Навпаки, вони все частіше поглинають відомі компанії, тобто глобалізація набирає двостороннього руху: і від розвинутих країн до тих, що розвиваються, і у зворотному напрямі, а також між самими країнами, що розвиваються.

Дисгармонія розвитку, в свою чергу, породжує нові виклики та загрози світу:

1).відбувається масова міграція населення до більш стабільних і сприятливих в економічному плані регіонів, «відтік мозків».

2).Фінансові потоки, що надходять до відсталих регіонів світу мають стимулювати наукове, технологічне і культурне зростання країн, що розвиваються. Проте, практично будь-які технології, котрі виникають у ході розвитку цивілізації, є продуктом певного типу мислення, яке реалізується в межах певної культури. Будь-яке штучне втілення способів вир-ва в середовище, яке не є пристосованим для цього, може дати лише частковий результат. При цьому якість культурного середовища обов'язково буде зазнавати певних змін, вектор яких може бути спрямований не в позитив руслі.

Наслідки: збільшення розриву в рівнях ек та соц розвитку між бідними і багатими кр; поглиблення соц розколу і несправедливості в бідних кр (ріст безробіття, бідність працюючих мас, безпритульність дітей, поширення злочинності); техногенне перенавантаження і деградація навколишнього середовища; економічне послаблення нац держ, зниження ефективності й к-сті нац держав через зростання їх необґрунтованої відкритості, фін залежності; пригнічення вн ринків і падіння попиту на продукцію нац виробників; зростання ступеня ек ризику; посилення негативного впливу глоб. к-ї; зростання протиріч і конфлікту інтересів "старої" і «НЕ» в кр, що глоб-ся.

56. Сучасна система регулювання глобальних процесів та об'єктивна необхідність її вдосконалення

Глобалізація як ключова детермінанта сучасного етапу розвитку світогосподарської системи визначає основні вектори трансформації відкритих економік та всієї системи МЕВ.

Сформовані національні регулятивні системи та інститути державного управління економікою в нових умовах глобалізації виявилися неспроможними ефективно протистояти її викликам і деструктивним впливам.

У той самий час, практика діяльності існуючих наднаціональних інститутів, утворених з метою впорядкування окремих сфер МЕВ і сегментів глобальної економіки (ООН, СОТ, МВФ тощо), засвідчує низьку ефективність їхніх регулятивних принципів та інструментів. На сьогодні для людства об'єктивною необхідністю стало формування глобальної наднаціональної системи інституційного регулювання.

Усі найбільш впливові наднаціональні регулятивні інститути (МВФ, СОТ, ООН), що були створені винятково з метою глобального регулювання та управління світовим соц-ек розвитком, знаходяться під суцільним впливом найбільших суб'єктів МВ і не в змозі ефективно регулювати відповідні процеси глобальної економічної системи та давати адекватні відповіді на виклики глобалізації, які передбачають подолання соц-ек нерівності в загальносвітовому масштабі.

Вади наднац органів:

- відсутність дієвих механізмів реалізації проголошених цілей;

- реалізація конкурентних інтересів найбільш розвинених країн світу;

- інформаційна закритість та непрозорість процедур;

- домінування Пн на Пд;

- бюрократична й архаїчна структура міжнар органів регулювання та недостатній рівень координації між їх складовими;

- організаційна непослідовність і суперечливість в діях.

Недоліки сучасної глобальної економічної системи, належать: лібералізована сфера світових фінансів та система нерегульованих тнк-ринків, які значною мірою закріплюють існування розривів у рівні розвитку між національними господарствами, міжнародними регіонами та іншими елементами світогосподарської системи.

Вдосокналення:

-побудова дієвої системи регулювання ТНК з метою запобігання виникненню соц екстерналій, обумовлених їх активністю.

-Створ такі механізми регулювання фін сфери, як: а) розширення повноважень та сфер компетенції існуючих інститутів регулювання; б) створення світового кредитора, або кредитора «останньої інстанції», на базі МВФ, до функцій якого має входити рефінансування короткострокових боргів та надання стабілізаційних кредитів нац економікам, а також надання гарантій урядам по міжнар кредитам; в) введення нац. урядами заходів для контролю за відтоком капіталу, за сукупним припливом капітал, за валютними операціями; г) жорсткого контролю за функціонуванням офшорних зон та обмеження їх поширення шляхом політ та ек тиску на уряди-реципієнти капіталу;

-реформування існуючих найбільших МО, а також розширення й розвиток наднаціональної архітектури глобального управління: а)перетворення програмних концепцій на функціональні програми; б)пошук безперебійного фінансування таких програм; в) збільшення рівня публічності й прозорості; г)збільшення кола учасників (не лише з розвинених країн); д) усунення асиметрії у прийнятті рішень.

57. Ключові чинники глобальних трансформацій

Ключові чинники глобальних трансформацій:

1.Економічні фактори - концентрація і централізація капіталу, зростання кількості крупних промислових і фінансових груп, які все більше виходять за національні межі, здійснюючи діяльність по всьому світу.

2. Політичні фактори - державні кордони поступово втрачають своє значення, стають все більше прозорими, посилюються ліберальні тенденції, дерегулювання ринку і товарів .

3. Міжнародні події - 1985р. - прийняття Європейського акту, який проголосив свободу переміщення товарів, послуг, людей і капіталів; 1986р. - конференція ГАТТ щодо зниження тарифів і зменшення обмежень в торгівлі; 2000р - Європа - спільний дім, введення єдиної валюти.

4. Технічні фактори - Інтернет, транспортні комунікації і т.д.

5. Суспільні фактори - послаблення ролі традицій, соціальних зв'язків та звичаїв, підвищення мобільності людей.

Стримуючі чинники глобальних трансформацій:

1. Відмінності соціально-економічних систем;

2. Втручання держав і політика протекціонізму;

3. Валютні обмеження, коливання валютних курсів;

4. Традиційні конфлікти;

5. Ідеологічні невідповідності;

6. Релігійні обмеження.

58. Державно-корпоративний глобалізм і проблема силової глобалізації

Сучасний корпорат глобалізм трансформується в державно-корпорат глобалізм. Проблеми і перспективи інституту держави в епоху глоб. обговорюються, в осн., з позицій інтересів корпорацій, яким держави або заважають, або потрібні лише як знаряддя внутр і зовн експансії.

Інститут держави опинився під особливо високим тиском корпорацій у другій пол. ХХ ст. в умовах інтенсифікації процесів глоб. і формування ек системи глобалізму. Реальний ек прогрес і зростання добробуту насел. зах розв країн, формування сер класу створили сприятливі умови не тільки для ек демократії, нагромадження капіталу і підприємництва, а й для масованої зовн. експансії консолід. і організованого капіталу.

Втрачаючи соц функції і соц відповідальність, держава поступово перетв. в недержаву, або в державу-корпорацію.

Глобалізатори вважають, що громадяни країн Заходу віддають перевагу не державам, а корпораціям і «глоб. цінностям міжнар обміну» на базі універс. ресурсів.

У глобалізованій ек. великі господ. зв'язки базуються на особистих зв'язках менеджерів корпорацій з керівниками держав, на їх особистих фін інтересах. Глобалізація і персоналізація ек -- взаємопов'яз. процеси, в яких держ. лідери експлуатують свої держ., штучно підтримуючи свою значимість і грабуючи свої держави і народи для свого збагачення.

Нині все більше питань нац ек розвитку вирішується за межами нац держав і переходить до міжнар структур, які є непідзвітними громадянам, урядам і парламентам тієї чи іншої країни (питання пересув. фін потоків і інвестицій, питання перерозподілу ринків збуту і труд рес).

Альтернативою економічної і владної експансії корпорацій можуть стати регіональні структури і регіональні процеси (процеси регіоналізації).

СИЛОВА ГЛОБАЛІЗ: З позицій об'єктивного аналізу глоб. -- це не тільки об'єктивний продукт технологічної ери, наслідок технологічного і техніко-економічного розвитку на певному етапі розвитку інтегрованих ПС світу. Це одночасно, ще і міжнар стратегія і політика. Ні нові технології, ні бізнес (корпорацій) самі по собі не могли розвинути глоб економіку. Гол агентами у встановленні глоб ек були уряди країн «великої сімки» і контрольовані ними МО -- МВФ, СБ, СОТ.

Використовувався синергетичний, об'єднаний, інтегрований механізм політ і ек тиску на залежні уряди інших країн прямо або через діяльність МВФ, СБ та СОТ. Цей тиск використовувався з метою «уніфікації» всіх нац економік навколо нав'язаних їм правил гри, які забезпечують глобалізаторам вільне пересування їх капіталів, товарів і послуг відповідно до конкурентної ринкової оцінки. Свідомо нарощувалась залежність і заборгованість країн, особливо тих, які потребували кредитів, інвестицій і доступу на зовнішні ринки.



59. Транснаціоналізація як основний фактор формування глобальної економіки

Транснаціоналізамція -- процес посилення світової інтеграції у результаті глобальних операцій ТНК.

це якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя, який характеризується різким зростанням ролі зовнішніх факторів розвитку всіх держав і створення транснаціонального капіталу.

Транснаціоналізація впливає на виробництво товарів і послуг, використання робочої сили, інвестиції, технології та їх розповсюдження з одних країн в інші, що в кінцевому підсумку відображається на ефективності виробництва, продуктивності праці та конкурентоспроможності. Міжнародна конкуренція ведеться уже не стільки між країнами, скільки між транснаці виробничими системами, які формують ядро світової економічної системи. Воно концентрує інтелектуальний, науково-технічний і фінансовий потенціали, контролює більше половини обороту світової торгівлі та фінансів, прибуткові галузі економіки різних країн.

Аналіз становища і розвитку ТНК як транснаціональних носіїв глобалізації показує, що вони безумовно задають і формують економічну базу, економічну основу глобалізації. Їх агресивний, широкомасштабний наступ почався в середині XX століття за ініціативою корпоративних структур США, Яп, Нім, Великобр. Особливо посилилась економічна експансія ТНК в 90-ті роки XX століття. З того часу вона невпинно зростає. Прямі учасники і переможці організованої Заходом Глобальної холодної ек війни з розпадом СРСР, який цю війну програв через свою ек неконкурентоспроможність, змогли «відкрити» для себе як ринок біля 30% території світу. Цим завершилась повна глобалізація геоекономіки і геополітики країн Заходу і почався процес формування системи глобалізму і глобальної економіки.

Свідченнями масштабів діяльності ТНК і їх величезної ролі в міжнародній економіці можуть бути такі факти:

- ринкова капіталізація деяких ТНК перевищує 500 млрд дол. США, а річний обсяг продажів - 150-200 млрд дол. США;

- щорічний чистий прибуток кожної з найбільших ТНК світу майже дорівнює річному бюджету України;

- кількість країн, де оперують філії та дочірні компанії найбільших ТНК, часто перевищує кількість посольств, які має за кордоном країна їх базування, а чисельність співробітників і членів їх сімей, добробут яких залежить від діяльності лише однієї корпорації, дорівнює населенню таких держав, як Словаччина чи Македонія.

- Саме завдяки активній діяльності ТНК рівень світових ПІІ досяг рекордних показників.

Зарубіжні ТНК відкривають свої філіали та розміщують виробництва на території Укр з огляду на її високий споживчий потенціал, дешевизну трудових ресурсів, вигідне географічне положення та лояльність керівництва держави до зарубіжних інвесторів. Проте, варто наголошуват на створенні власних ТНК.

Лідируючі позиції розвинутих країн світу базуються насамперед на величезному впливі їх ТНК на економіку інших країн. Виходячи з цього, зміцнення Укр своїх позицій на світовій арені не можливо без створення власних ТНК, які б впливали на розвиток окремих галузей світового господарства.

60. Глобальна економічна безпека та шляхи її забезпечення

Глобальна економічна безпека є сукупністю економічної безпеки регіонів та окремих держав

У суч світі безпека розвитку будь-якої держави становить ключову складову її політики. Найактуальнішою вона є для країн, які перебувають у процесі складних (системних) трансформацій. Природно, що практично всі успіхи і негаразди ринк перетворень в країні немов би фокусуються у проблемі екон безпеки держави. За кризових умов, що склалися, реалізувати тактичні або локальні цілі екон безпеки можливо, проводячи відповідну, чітко орієнтовану на це державну політику. У глобал плані екону безпеку гарантує лише конкурентоспроможна екон. Ефективна відкритість екон- це, з одного боку, можливість використ зовн джерела та ринки для нац розвитку, а з другого - здатність протистояти несприятливій міжн кон'юнктурі, особливо в періоди світ (або регіон) криз. Як показує досвід, таку відкритість забезпечують структурно-збалансовані національні економіки з нормально функціонуючим реальним і міцним фін сектором економіки, оптимальними пропорціями виробн і невиробнич сфери, що адекватні внутр та міжн соц-екон структурі співвідношенням держ і приват секторів тощо. Зовн середов дедалі суттєвіше впливає на формування таких економік, однак ніколи їх не створює. Необхідною умовою для забезпечення стабільності та безпеки - як нац, так і глобал, є успішні екон перетвор в усіх країнах та їх ефективна і синхронна інтеграція у світ екон сьогодні і в майбутньому. Країни, які не мають доступу до світ екон, потерпають від еконї глобал та своїм відставанням або деградацією гальмують глоб розвиток. В умовах інтенсивно наростаючої глоб взаємозалежності та взаємовпливу країн та регіонів світу, повинна бути забезпечена глоб симетрія та синхронізація розвитку. Управління глобал процесами наштовхується на значні труднощі. Головними з них є конфлікт глоб інтересів між старими глобалізаторами та глобалізованими, а також чимало невирішених теорет і політ проблем. Зростаючі процеси глоб екон потребують глобал політ стратегій як на нац, так і на міжн рівнях. Тому сьогодні нагальною справою є створення довгострок нац стратегій розвитку.



61. Субрегіональний вектор інтеграційної політики україни в глобальних умовах

Субрегіональний вектор укр. політики має декілька напрямків:

1).ОЧЕС--мета- тісне ек співробітництво кр-учасниць, щодо вільного пересування тов, капіталів, послуг і роб сили і інтеграція ек-к цих країн в світову ек систему, база для співроб-ва з питань використання ресурсів Чорного моря.

Отже, участь У в ОЧЕС обумовлена транзитнаим хар-м її ек-ки, якій необх інтеграція в світ.ек.простір на паритетних умовах. Старетічні інтереси У:1. диверсифікація джерел енергорес за рах запасів Каспійського моря, які за своїм обємом перевищують запаси країн Близького Сходу; 2.викорсит.території Укр для їх транспортув-ня за маршрутом Схід-Захід і Захід-Схід; 3.вихід на ринки Близького Сходу за рах.трансп.коритдорів на осі Північ-Південь; 4.ліквідація загроз власної безпеки за рах. Загроз східного положення: нелегальна міграція, наркоторгівля…

В геополіт.відношенні таке співроб є дуже важливим для Укр з позицій нац безпеки. Для нас широке знач мають комунікаційні проекти в рамках ОЧЕС з буд-ва кільцевої автомагістралі навколо Чорн моря і системи магістральних трубопроводів для транзиту нафти і газу з Центр.Азії, Закавказзя, Бл.і Сер.Сходу до Європи.

2),ГУАМ-мета(97ств,2001 статус міжрег.орг-ї): зменшення впливу РФ, забезпеч.альтернанат.шляхів транспортування, ек співроб…

Співр-во в ГУАМ: створення євраз.трансп.корид.; взаємодія в галузі видобктку та транспорт нафти до ЄС; співроб в сфері безпеки, врегулюв конфліктів; політ співпраця з інш МО. Співроб-во У: 1).Безпека (створ.миротворчого батальйону під егідо ООН, ОБСЄ-отже У має шанс отримати статус регіон лідера, будучи основним миротворцем). 2). Транспорт (побудова морського переходу Груз-У, проект створення паромної переправи Поті-Керч чи Батумі-Керч, вже підписали угоду з урядами кр.ГУАМ 2008 «Про міжн.мультимодальні перевезення вантажу»; 3).Енергетика (Укр було розроблено проект «Придунайського енерготрансп-го мосту» кінцева мета якого ех електроенргії на Балкани, диверсифікація шляхів постачання енергоресурсів сусіднім з Укр кр Єс…).