Міжнародна економіка

Таким чином, національна держава поступово втрачає можливість здійснювати абсолютний контроль на власному економічному просторі. Для того, щоб попри цей факт, захищати власні національні інтереси, уряди винаходять все більш тонкі і складні механізми регулювання економіки, все глибше вникають у проблеми окремих її сфер. Держава ще в більшій мірі, ніж раніш, змушена займатися інвестиційною і структурною політиками, забезпеченням зайнятості, збереженням навколишнього середовища та іншими проблемами. При цьому методи її втручання в економіку все більше втрачають характер жорсткого адміністрування і набувають форм партнерства з приватними суб'єктами господарського життя.

По-третє, вперше в історії державний суверенітет втрачає власний докорінний зміст. Протягом багатьох тисячоліть основою існування і процвітання суспільства були природні ресурси, що нерозривно пов'язувалися з тією чи іншою територією. Володіння територією, охорона її від зазіхання ззовні і організація експлуатації природних багатств, що знаходяться на ній, були й досі залишаються природними функціями держави. На цьому підґрунті утворилося і пустило глибоке соціальне, політичне, правове, і навіть психологічне коріння поняття «державний суверенітет». У своєму крайньому вираженні воно означає здатність держави здійснювати на власній території повний контроль над економікою та іншими сферами суспільного життя, що виключає будь-яке втручання ззовні.

Проте вже на ранніх стадіях інтернаціоналізації економіки держави змушені були вступати одна з другою у договірні відносини і брати на себе різноманітні обов'язки, які неминуче в тій чи іншій мірі обмежували свободу дій національних урядів, тобто де-факто звужували державний суверенітет. І чим різноманітнішою й інтенсивнішою стає господарська, політична, науково-технічна і культурна взаємодії різних країн, тим більше зростає розрив між державним суверенітетом де-юре і його суверенітетом де-факто.

По-четверте, головним результатом XX століття і всього розвитку цивілізації за увесь час її існування стало становлення техносфери як штучного середовища життєдіяльності людини. Її специфіка -- не просто надзвичайно високий рівень розвитку технологій і техніки, матеріального виробництва, науки, озброєнь, не просто обумовлені всім цим рівень і якість життя населення, які створили техносферу держав. Головні особливості техносфери як явища потрійні. В провідних промислово розвинутих державах населення не має реальної можливості повернутися на випадок соціальної катастрофи до доіндустріального способу життя. Провідні економічні центри техносфери (США, Японія, ЄС) здатні зберегти власне значення і існування, спираючись лише на освоєння і використання просторово-ресурсного потенціалу всього світу, пристосовуючи його під власні потреби і інтереси, підпорядковуючи цій цілі завдання, процеси цього освоєння, зв'язки з економіками інших країн і регіонів, а отже, і самі ці економіки.

Таким чином на сьогодні серед суб'єктів глобальних відносин виділяють: -країни-системи, які є наднаціональними транснаціональними структурами, що здатні без здійснення прямої агресії відібрати у будь-якої країни весь національний прибуток шляхом включення його до складу світового і перерозподілу серед незначної кількості розвинутих країн;-агресори - можуть бути представлені: а) країнами-системами; б) геофінансовими транснаціональними потоками;-жертви агресії - включають: а) країни, які тільки-но втягують до себе інтернаціональні відтворювальні цикли; б) країни 3-го світу, що характеризуються монокультурним розвитком; в) будь-які стійкі економічні системи, які мають розвинуту виробничо-технічну базу і яка може бути перекомпанованою в ході нескінченних іновацій і технологічних перетворень. Серед інструментів управління глобальними трансформаціями виділяють наступні: класичні війни, які дозволяють: а) перерозподіляти географію ризиків; б) підвищувати частку військового сегменту у світовій торгівлі; в) очікувати на мультиплікаційний вплив іновацій; г) знижувати конкурентоспроможність певної групи країн на світових ринках.

10. Проблема конкурентоспроможності України в глобальній економіці

Як суб МЕВ У має свідомо входити до системи світогосподар зв'язків з метою якнайефективного використання усіх їхніх можливостей та підвищ рівня конк-жності. на практиці КС нац екон поки що постійно знижується. З точки зору ресурсо-екон потенціалу У посідає гідне місце за розмірами економіки порівняно з кр-партнерами. Маючи вигідне екон-географ полож (центр Європи), У володіє розгалуженими транспорт комунікаціями (авіаційним, автомобільним, залізничним, морським, річковим, трубопровідним та ін. видами транспорту).У має галузі: машинобуд, радіоелектронна пром, авіа- та суднобуд, металургія, хімічна, легка, харчова пром. Україна володіє значними мін-сиров запасами, унікальними родовищами, значним наук-техніч потенціалом. Проте відбуваються процеси руйнації економіки та посил кризи конк-жності. Успіх у нарощуванні ресурсу конк-ності нації полягає у забезпеч ефективності роботи госп одиниці в економіці, що поширює позитивний ефект на споріднені галузі. Ефективна робота суб екон за умов забезпеч розшир відтвор означатиме більш вис ЗП для її робітників, а отже, підвищ платоспроможного попиту, що спрямовув на реінвест коштів у в-во через закупівлю товарів. Зрост ефективності 1 суб сприятиме ефективності екон у цілому і позит впливу на сусп. Проте суч процеси в Україні, що безпосередньо впливають на рівень конк-жності, відбув всупереч ідеології створ ефективної конку-жної економіки. Надзвичайна слабкість суб екон діяльності України дає можливість використ нац конкур переваги іноз суб'єктам, витісняючи нац товаровироб. Основними перешкодами формування конк-жності нац екон є такі: 1. Входження до світ сист неефектив та слабкою економікою (витіснення вітчизн товарів з внутр та зовн ринків, зниж можливостей в-ва нових товарів тощо).2. Відплив ресурсів (робочої сили, капіталу та сировинних запасів).3. Скороч в-ва та роб місць.4. Розвиток та поширення «тіньової» екон.5. Низька якість та вис ціна нац товарів.6. Розрив зв'язків у нац кластерах.7. Знищення нац сир бази.8. Нерац експ-імп структура, внутр структура в-ва.9. Залежність від імпорту.10. Перенес за кордон найпродуктивн роб місць.11. Стримув внутр попиту.12. Відсутність у нац виробника необхідних навичок та можливостей конкур боротьби з іноз виробниками.13. Відсутність законодав, що обмежує вияви монопол поведінки резидентів і нерезидентів.14. Розташув на території України промислової периферії розвинутих країн, тобто енерго- та екологоємних виробництв. Саме ці умови характеризують низький рівень конк-ності економіки України, що визначає регресивний розвиток продуктивних сил. Фактично половина секторів офіційної економіки є вимираючою, а через взаємозв'язок суб'єктів на єдиному економічному просторі ця тенденція є загрозливою для всієї економіки. Процеси відродження конк-жності: 1. Усунення диспаритетності розвитку. Вжиття заходів, що відновлюв паритетн режим роботи усіх секторів екон й вирівнюв умови роботи нац та інозем суб. 2. Створ мотивац поля підвищефективності галузей н/г на розширеній основі: - введен екон важелів зрост економіки (ресурсозбер, інновацій тощо); - введен контролю за цінами на енергоносії та конструкційні матеріали; - стимулюв економії енерго- та ресурсовитрат; - розшир амортизац бази; - введення контролю за монопол поведінкою; - організаційно-технічне сприяння малому та середньому бізнесу. 3. Розшир попиту (виробничого та споживчого): - підвищ на основі ефективної роботи підп-ва ЗП; - стимул виробничого попиту через держзамовл та інші регулятори. Нині проблеми конк-жності нац екон України виступають на перший план і потребують ретельного вивчення і трактування у спектрі сучасних економічних процесів. На суч етапі не можна говорити про викорис в Україні конк переваг будь-якого порядку (дешева робоча сила, рівень ресурсозабезп деякими видами сировини), адже офіційний сектор екон є неефективним. Натомість найближчі конкур країни широко застосов конкур: високі та запатентовані технології, стимул вир-ва унікальних товарів, всебічне залучення наукової еліти, можливість кредитування інновацій тощо. Таким чином, розвин. країни світу зменш ціну споживання та оволодів новими ринками збуту. Україна подібна до пром розв країн лише в одному: кожний етап відтвор вимагає більших коштів. Проте якщо у кр-партнерів це пов'язано з вис вартістю нових технологій, що забезпечує в кінцевому підсумку значно вищий сусп ефект, то в Україні через приховану інфляцію необхідні нові грош надходж. Інфляційні процеси, що стримуються за рахунок жорсткої монетар пол і не підкріпл заходами у реал секторі, набувають прихованої форми і виявляються через збільш витратності продукції. Внаслідок цього накопичуються чинники, що призвод до вибуху в економіці. Зазначені негат явища в екон України порівн з її найбіл торг партнерами свідчать про відсутність зваженої комплексної стратегії щодо розвитку конк-жності нац екон.

11. Система критики глобальних процесів

Критика Г будується на невизнанні її сприятливих наслідків і наголошенні на тому, що сили, які стоять за глобальними ек трансформаціями, виступають проти використ глобальних регуляторних інструментів, сприяють створенню транснац утворень, дії яких підривають стабільність держ соц структур, не відповідають сусп потребам і є абсолютно неконтрольованими. Критичне ставлення до глобалістичної проблематики виражають скептики, вони виступають з прямою або опосередкованою критикою теорії та практики глобалізації, вважають, що глобалізація - це переважно міф, а сучасні відповідні процеси мають глибоке історичне коріння і є продовженням давніх тенденцій, вбачають у глобалізації поширення західного модернізму, розуміючи під нею уніфікацію життя на основі єдиних ліберальних цінностей, які нав'язують всьому світові високорозвинені країни світу, глобалізація розглядається ними як вестернізація (запозичення англо-саксонських, англо-американських цінностей життя в області економіки, освіти і культури), представник: російський вчений Панарін;

7 базових крит зауважень до процесів глобалізації, з точки зору різних шкіл:

1)Г специфічно інтегрує світ- відбув стратифікація світ спільноти

Одні інтеграційні зусилля призведуть до об'єднуючого результату, інші -- опиняться безнадійно підірваними. Головним є той факт, що потужні сучасні держави всупереч будь-якому ступеня глобалізації збережуть власний силовий та економічний потенціал.

Інфо революція не зрівняла держави між собою. Відбувається маргіналізація країн, що розвиваються, -- багата Північ, по сутті, виключає з прогресу значну більшість людства.

2) Реалізація програми Вашингтонського консенсусу, яка активно нав'язувалася через посередництво США різноманітними фінансовими інститутами, ставила за мету дисоціалізувати країни світової периферії. Ідея вільно-ринкової ек самостабілізації, що автоматично досягається, є архаїчною.

3)Скептична позицію П. Хірста та У. Томпсона. Г=міф, мета якого приховування конфронтаційної реальності міжн економіки, яка все більше являє собою з часом усе важче стримуваний баланс сил трьох регіональних блоків -- Пн Америки, Європи та Сї Азії, в ареалі яких національні уряди зберігають усю колишню міць. Сили інтернаціоналізації напряму залежать від регулюючих правил національних урядів, які в першу чергу визначають напрями подальшої лібералізації. Г не пом'якшує, а посилює світову нерівність. Вона створює додаткові можливості великим виробничим компаніям за рахунок менш великих і менш залучених до сучасної науки і технологій виробничих колективів.

4)В провідних країнах ефективність виникає в досить великих зонах виробництва, які внаслідок відкриття кордонів стануть неконкурентоспроможними для зарубіжних експортерів, здатних демонструвати більш низький рівень витрат.

5) Я. Бхагваті, П. Крюгман. Найбільш доцільне побудова вільного ринку для товарів, а не для капіталів, оскільки останні є нестабільними за власною природою і вимагають держ контролю -- як МІН контролю за обмінними курсами.

6) Американські ізоляціоністи на чолі з П. Бьюкененом. Г - система допуску на багатий і справедливий америк ринок демпінгових товарів з країн з дешевою робочою силою, що спричинює відтік вільного америк капіталу в країни, які розвиваються, і послаблює позиції США. Г = «заміна комунізму» як основного противника США.

7) Головна проблема - співвіднош глобалізації з вестернізацією.

А)Г -- більш широка ніж вестернізація і практично дорівнює процесу модернізації. А. Гідденс, Р. Робертсон, М. Олброу, У. Коннолі.

Б) Г = глобальна дифузія зх модернізму і зх інститутів. С. Амін, Л. Бентон, А. Каліннікос. Головне -- зможе чи ні незахідний світ вступити до фази глобалізації, не відчувши попереднього впливу вестернізації, консервації власної культури задля ефективного цивілізаційного підґрунтя вестернізації, що була активно сприйнята суспільством.

12. Консолідаційні корпоративні стратегії в глобальних економічних умовах

В умовах глобалізації корпоративна консолідація та концентрація розглядається як процес об'єднання капіталу ТНК, транснаціональний характер якої зумовлений її основною формою - процесом транскордонних ЗіП. Теоретичну базу становлять теорії ПІІ, моделі ТНК, теорії монопольної влади, які дають змогу виявити мотиви зовнішньої експансії компаній та національні й внутрішньофірмові конкурентні умови для досягнення ефекту масштабу та синергії від ЗіП. Удосконалена теорія життєвого циклу щодо ЗіП вказує на ефект нерівного обміну, оскільки концентрація виробництва ТНК на основі комплектуючих з низькою доданою вартістю (концентрація “цехів складання”) призводить до послаблення економічного суверенітету й посилення розриву в економічному розвитку країн з новими ринковими економіками. В умовах підвищення глобальної конкуренції консолідація та концентрація капіталу є необхідною передумовою досягнення економії витрат та захисту від ворожих поглинань. Процеси глобальної галузевої консолідації супроводжуються постійним зростанням вартості транскордонних ЗіП. Більш висока активність щодо ЗіП спостерігається в галузях, що знаходяться на початковій стадії та стадії зростання, а більш низька - в галузях, що перебувають на стадіях спеціалізації та рівноваги й альянсів. На етапі постіндустріального розвитку консолідація галузі триває приблизно 20-25 років. Глобалізація стає безпосереднім фактором підвищення транскордонних ЗіП на останніх двох циклічних хвилях, коли частка ЗіП сягає 60-67% припливу та відпливу ПІІ. Унаслідок глобальних хвиль транскордонного ЗіП. З 1998 р. до 2007 р. у світовій економіці виникла нова тенденція - формування світового ринку корпоративного контролю як результат глобалізації стратегії компаній і використання ними ЗіП з метою доступу на ринки інших країн або посилення власної позиції в певних регіонах світу. На початку 2010 р. зростання обсягу транскордонних ЗіП відзначило нову хвилю транснаціональної консолідації капіталу - хвилю глобальних мегаугод, особливостями якої є: значна частка транскордонних ЗіП та мегаугод (відповідно, 67% та 45% припливу ПІІ); концентрація угод у секторі послуг, особливо фінансових, обробній промисловості; зростання ролі країн, що розвиваються; переважне фінансування угод обміном акцій та з використанням позик; збільшення ЗіП за участю колективних інвестиційних фондів; подальша лібералізація режимів регулювання іноземних інвестицій; зростання регіональних ЗіП на основі двосторонніх інвестиційних договорів; розширення присутності ТНК країн, що розвиваються, у розвинених країнах; збільшення ЗіП за вектором Південь - Південь. У секторальному розрізі переважають транскордонні ЗіП в секторі послуг та обробній промисловості в розвинених країнах, а у країнах, що розвиваються, - у добувній промисловості, що вказує на сировинний характер ЗіП у нових ринкових економіках. Для досягнення та утримання високого конкурентного статусу компанії на міжнародних ринках має значення характер конкурентних переваг, які вона розвиває. Стратегічними факторами компанії стають ключові компетенції та інтелектуальне лідерство, інноваційні конкурентні переваги та швидка галузева консолідація. Найбільш ефективною теорією, яка пояснює механізм реалізації конкурентних переваг через процеси злиття та поглинання є еклектична теорія, яка поєднує теорії конкурентних переваг М. Портера, глобального лідерства Хамела-Прахалада та галузевої консолідації Дінза-Крюгера-Зайзеля.

13. Бідність і поляризація в глобальних умовах розвитку

Поляризація світової економіки сьогодні визначається як один із основних негативних наслідків глобалізації. Загалом, вона характеризується такими процесами:

- Основні переваги від глобалізації отримують багаті країни та їх ТНК. Несправедливий розподіл благ у процесі глобалізації породжує загрозу конфліктів на регіональному, національному та інтернаціональному рівнях. Не підтверджується ідея про глобальну конвергенцію доходів. Прискорений розвиток країн Південно-Східної Азії не змінив загальну ситуацію в країнах, що розвиваються: менш економічно розвинуті країни відрізняються набагато нижчими темпами зростання, ніж багаті країни. У результаті спостерігається не вирівнювання доходів, а їх поляризація. У цілому в світовому масштабі зберігається суттєвий розрив в оплаті праці між постіндустріальними країнами і рештою світу, що досягається шляхом контролю за міграційними потоками. Виникає антагоністична соціальна структура, яка стає джерелом глобальних загроз соц. безпеки. Неможливість реалізувати життєво важливі цілі, пов'язані з пристосуванням до умов, що змінюються, мобілізує представників "глобального гетто" на акції соціального протесту, які потенційно мають тенденцію до глобалізації своїх найгостріших форм. Міжнародний тероризм у своїй основі має саме соціальну невдоволеність, викликану неможливістю реалізувати потреби виживання і безпечного розвитку для величезної маси населення, насамперед ісламського світу, де наявність значного ресурсного потенціалу і зростаючого молодого населення поєднується з глобально-інституціоналізованою обмеженістю можливостей соціально-економічного розвитку, нерівноправним положенням в глобальній соціальній структурі.

- Країни, що не входять у ядро світової економічної системи, формують периферію, позбавлену внутрішньої цілісності і можливостей самостійного розвитку. Концентруючи фінансовий потенціал, економічно розвинуті країни нав'язують периферії умови руху капіталу і використання своїх валют, встановлюючи, таким чином, контроль над фінансовими системами периферійних країн і присвоюючи доходи в масштабах світової економічної системи. Відтак, формування економічної моделі кожної країни відбувається у складній і досить гострій боротьбі за контроль над інститутами державної влади між представниками транснаціонального і національного капіталу, міжнародними інституціями і національною елітою.- Нееквівалентний зовнішньоекономічний обмін між центром і периферією зумовлює втягування останніх у пастки зовнішньої заборгованості, сировинної спеціалізації у світовому поділі праці, відмови від суверенітету у проведені торгової і фінансової політики. Надаючи позики, транснаціональний капітал отримує значний відсоток, а країна-позичальник втягується у боргову піраміду, здійснюючи нові позики на погашення попередніх боргів. Враховуючи те, що темпи економічного зростання переважної більшості країн (0-4%) значно нижчі від ставки відсотка на світовому ринку позичкового капіталу (8-20%), «боргова пастка» спрацьовує доволі успішно. Як тільки витрати на обслуговування державного боргу стають спів-розмірними із сумою доходів державного бюджету, національний доход такої країни потрапляє під контроль іноземних кредиторів. Зростає розрив між індустріально розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, де проживає більша частина населення. Щоб усвідомити масштаби цієї проблеми, достатньо відмітити, що поруч із «золотим мільярдом» існує і «голодний мільярд».

Глобальна проблема бідності характерна для 2/3 країн світу, тому її називають проблемою подолання відсталості країн, що розвиваються. Для порівняння визначено міжнародну межу бідності - $1,25 на день. Більша частина бідного населення проживає у південній Азії, Східній Азії та Африці (південніше сахари). В Європі до осіб, що живуть за межею бідності, відносять тих, чий дохід на 60% нижчий від середнього доходу на душу населення. За межею бідності в Євросоюзі люди, з середніми доходами нижче 10 000 євро на рік. А в Україні середній розмір статків становить 2700 доларів на рік. Одним із показників ефективності боротьби з бідністю у країнах Західної Європи вважається індекс Кейтца. Це співвідношення розміру мінімальної заробітної плати та заробітної плати на одного штатного працівника. Міжнародна організація праці рекомендує значення цього показника встановити на рівні 50%, а Європейський Союз іще більше ? 60%. Влітку 2012 року індекс Кейтца в Україні становив 36,7%. За даними ООН, 25% українців живуть на статки, що менші від прожиткового мінімуму, а близько 78% - на межі бідності, бо рівень зростання доходів громадян, і передусім заробітної плати, у кілька разів відстає від зростання цін на товари, тарифів на послуги. Згідно щорічного індексу бідності країн світу Business Insider -2012. (ґрунтується на оцінці рівня безробіття і темпів інфляції на місцях. Що він вищий, то біднішим вважається населення тієї чи іншої країни) ТОП 3 бідні країни: Зімбабве, Ліберія і Буркіна-Фасо. понад 70% людей не можуть влаштуватися на роботу й живуть за межею крайньої бідності. До 1-ї десятки увійшли Туркменістан і Білорусь. У світі понад 1.4 млрд. людей живуть за межею бідності. 1 людина з 3 на планеті або не має роботи, або перебуває на межі жебрацтва. Впродовж наступних десяти років необхідно створити 600 мільйонів робочих місць, аби досягти стійкого покращення. Навіть тоді 900 млн робітників у світі все ще будуть змушені жити за межею бідності=менше як $2 на день. Станом на 2011 рік із 900 млн бідних робітників 456 млн жили в умовах надзвичайної абсолютної бідності - нижче за встановлену межу бідності на $1,25 на день. Прогнози МОП до 2016 року світова частки безробітних залишиться- 6%. Кількість безробітних на 6 млн.- до 2016 року. Якщо ек. розвиток виявиться нижчим за передбачувані показники, безробіття може ще більше зрости й сягне у 2016 році 209 млн осіб.

14. ООН і нові пріоритети світового розвитку. Проблема трансформації і механізму функціонування

Ключовим поняттям, що характеризує сучасний стан світового розвитку є глобалізація - процес, що відображає перехід від економік окремих країн до єдиної економічної системи.

Глобалізація водночас є передумовою та наслідком сучасної інформаційної революції, суть якої в розширенні, поглибленні та ускладненні взаємозв'язків та взаємозалежності суб'єктів та держав, що віддзеркалюється в процесах формування всесвітнього інформаційного простору, світового ринку капіталів, товарів та робочої сили, в інтернаціоналізації проблем техногенного впливу на природне середовище, а також питаннях безпеки Все це закономірно породжує потребу в утворенні наддержавних регулюючих механізмів. У цьому зв'язку доречно більш детально зупинитися на перспективах підвищення значення ООН як єдиної на сьогодні більш-менш ефективно працюючої наддержавної організації універсального спрямування.

Домінантою подальшого розвитку ООН прибічники даної концепції вважають різноспрямованість векторів інтересів країн-членів -- постійних членів Ради безпеки Суперечливі цілі США, Великобританії, Франції, Російської Федерації і Китаю допомагають зберігати баланс у міжнародній політиці і знаходити компроміси. Так іноді на противагу панівній позиції США пропонується розширення складу Ради Безпеки ООН за рахунок Японії, Індії та Німеччини.

Спільність інтересів різних країн слугує об'єднуючим фактором, завдяки якому ООН на даний момент є єдиною організацією, що регулює міжнародні відносини в широкому сенсі цього слова. Тому представники теорії глобалізації під керівництвом міжнародних організацій відводять їй керівну роль у майбутньому світовому устрої. В цьому разі до ООН відносять і такі міжнародні організації, як Світовий банк, Всесвітня організація охорони здоров'я, Міжнародна агенція з атомної енергії тощо. Автори, які бачать реформовану ООН головною діючою особою в інституційній організації глобалізації, розрізняють два основні шляхи досягнення поставленої цілі -- стабільності і добробуту всіх країн світу. Один -- поступове підвищення рівня легітимності Ради Безпеки ООН і рівня її ефективності. Другий, більш радикальний варіант передбачає еволюцію Ради Безпеки ООН у напрямі квазіуряду, Генеральної асамблеї -- еквівалента національних парламентів, МВФ -- світового центрального банку тощо.

15. Динамізм, напрямки і результати взаємодії “Україна - США” в умовах глобальних економічних трансформацій

Хартія про стратегічне партнерство між Україною і США 19 грудня 2008 року. В Хартії міститься пункт щодо реалізації програми посиленого безпекового співробітництва, яка передбачає збільшення українських можливостей та посилення позицій України як кандидата на членство в НАТО..

В умовах «газової війни» між Росією і Україною надзвичайно важливим є положення Хартії про енергетичне співробітництво. Зокрема планується тісно співпрацювати над модернізацією потужностей української газотранспортної інфраструктури, диверсифікацією українських джерел ядерного палива. Найбільш вагомим був державний візит Президент США Дж. Буша (31.03.08-01.04.08), в рамках якого відбулося обговорення актуальних питань двосторонньої співпраці, було ухвалено «Дорожню карту» пріоритетів українсько-американського співробітництва, підписано міжурядову Угоду про торговельне та інвестиційне співробітництво, а також рамкову Угоду про співробітництво в дослідженні та використанні космічного простору. У 2007 р. в порівнянні з 2006 р. загальний об'єм торгівлі між Україною і США збільшився на 22,4 % і склав 3,3 млрд дол. Значну роль в розвитку двосторонньої співпраці між Україною і США відіграє Регіональна Місія Агентства США з Міжнародного Розвитку (USAID), яка працює в Україні з 1992 року. Програми Місії зосереджені на таких напрямках, як демократизація сфер управління, економічний розвиток та соціальна допомога. В Україні також діє Американська Комерційна Служба (АКС), яка є представником Департаменту торгівлі США. Основне завдання АКС - допомагати американським компаніям виявляти ділові можливості в Україні та сприяти поширенню співробітництва між українськими та американськими діловими колами. Успішним також є залучення досвіду та ноу-хау «Holtec International» до вирішення питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, зокрема, звільнення Чорнобильської АЕС від відпрацьованого ядерного палива. США, разом з іншими донорами, через спільну з Урядом України Робочу групу надаватимуть допомогу в модернізації муніципальних опалювальних систем з метою збільшення їхньої енергоефективності й зменшення залежності від імпортованого газу. Перспективним напрямом двостороннього співробітництва в сфері енергетики є залучення Україною досвіду США щодо реалізації програм енергозбереження та розвитку альтернативної й відновлювальної енергетики. Згідно з угодою від 5 червня 2000 між Урядами України і США стосовно проекту кваліфікації ядерного палива для України фінансування проекту забезпечується у рамках Міжнародної програми з ядерної безпеки, донором якої є Уряд США. Проектом передбачається розробка та поставка на АЕС України альтернативного ядерного палива, сумісного з паливом російського виробництва (ТВЕЛ), яке експлуатується на українських АЕС. Українсько-американські відносини набули поступального розвитку за часів президентства Б. Клінтона і Дж.Буша-молодшого. Серед пріоритетних для української сторони питань співпраці зі США у сфері енергетики є залучення американського досвіду та експертизи у сфері видобутку енергоносіїв та інвестицій в українську енергетику, зокрема у видобуток нафти й газу на шельфі Чорного моря; подальша співпраця з диверсифікації джерел постачання ядерного палива для українських АЕС та підвищення ядерної безпеки діючих енергоблоків, у тому числі виведення з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення її на екологічно безпечну систему.Зберігається тенденція до збільшення обсягів двосторонньої торгівлі. За даними Держкомстату України, за 6 місяців 2012 року загальний обсяг взаємної торгівлі товарами та послугами між Україною та США збільшився в порівнянні з аналогічним періодом 2011 року на 11,2% (на 260,7 млн. дол. США) і становив 2 млрд. 595,1 млн. дол. США, а обсяг двостороннього обігу товарів і послуг між Україною та США за підсумками 2011 року у порівнянні з 2010 роком збільшився на 47 %, сягнувши 4,7 млрд. дол. США.США продовжують залишатися найбільшим донором технічної допомоги Україні, зокрема з питань ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Її загальний обсяг, починаючи з 1992 р., склав понад 3 млрд. дол., що перевищує сумарні показники інших країн-донорів за цей період. Уряд США виділив Україні у 2011 р. 124,4 млн. дол., у 2012 р. - 113,878 млн. дол., а у 2013 р. фінансова допомога Україні має скласти до 104,407 млн. дол. Основні зусилля у сфері військового співробітництва зосереджені на залученні можливостей МО США з метою сприяння проведенню оборонної реформи в Україні, вдосконалення Об`єднаних сил швидкого реагування національних ЗС, розвитку і модернізації мережі їх полігонів, збільшення фінансування програм військової допомоги, підвищення загального рівня взаємодії між оборонними відомствами двох країн, проведення спільних військових навчань та операцій проти міжнародного тероризму.

16. Характеристика глобального етапу розвитку економічної системи світу

Термін «глобалізація» з 70--80-х р. XX ст. Ввів поняття Г у 1981 р. ам. соціолог Дж. Маклін, Г характеризуютья к «розрив поступовості» - початок 70-х роках, з потужної ресурсної кризи, що охопила тоді індустріальний світ.

Теоретизувавпоняття Теодор Левітт «Глобалізація ринків» 1983 р. в журналі «Гарвард Бізнес Рев'ю. До наочних джерел глобалізації відносять:

- стабільні і довготривалі негативні наслідки світової господарської діяльності, які провокують непрогнозовану зміну всієї біосфери Земної кулі В XIX ст. населення зростало в 1,3 раза кожні півсторіччя, 1-а пол..XX ст. у 1,5 раза, 2 пол.-- в 2,4 раза, а на 1-у пол XXI ст. ООН прогнозує у 1,6 раза. Зростають проблеми споживанняв різних країнах. - розвиток комунікацій, інфраструктур і відносин, які призводять до соціального взаємозв'язку і взаємозалежності світу, і глобалізацією проблем сучасної людини.

На сьогодні утвор. світовий технічний і інфо. простір, пронизаний мережею транспортних і телекомунікаційних потоків. він є неоднорідним: технологічний розрив між країнами багатократно зріс у порівнянні з початком індустріальної ери. Глобалізація техносфери породжує технологічний і інформаційний неоколоніалізм, який реалізується ТНК, які завдяки монопольному статусу у певній галузі, стримують технологічне зростання країн світової периферії;- поява перших суб'єктів світової економіки і політики (транснаціональних корпорацій, держав, міжурядових організацій -- «суб'єктів глобальних відносин»), узгодження інтересів, властивостей є умовою їх існування - соціокультурні трансформації. Г науковий прогрес формує загальні контури системи безперервної освіти, за доп. глобальних інформац. мереж сприяє розповсюдженню масової антикультури, позбавленої національного забарвлення; розмиває попередні моральні устої і родинні зв'язки; відроджує вплив світових релігій. Одночасно:тенденції диференціації, відродження і обособлення нац. культур, поява нових релігійних сект і течій, посилення самобутності родини. 1 тенденції, стають провідними, породжуючи нову хвилю уніфікації і стандартизації. Відомий гарвардський вчений Стенлі Хоффман взагалі вважає, що на сьогодні в світі відбувається «зіткнення глобалізацій», оскільки глобалізація проявляється у трьох формах, кожна з яких характеризується власним проблемним потенціалом. Перша -- це економічна глобалізація, що є результатом нещодавньої революції в технологічно-інформаційному секторі, торговельній та інвестиційній галузях. Її головними рушіями є корпоративний бізнес, а також державні й міжнародні структури. Культурна глобалізація власні витоки визначає в закономірних процесах технологічної революції і наслідках економічної глобалізації, які разом призводять до активізації процесу переміщення культурних товарів. Головною її дилемою на сьогодні є вибір між уніформізацією і різноманітністю.

Політична глобалізація характеризується переважанням на міжнародній арені США та їх політичних інститутів, а також широким спектром міжнародних і регіональних організацій з мережею представницьких зв'язків. Відповідно до цього у найзагальнішому вигляді глобалізація характеризувалася:

17. Перспективні сценарії глобального розвитку

Сценарії глобального розвитку можна поділити на дві основні групи: оптимістичні та песимістичні. Більш ґрунтовний і зважений підхід демонструє Е. Азроянц, який у структурі перехідного етапу розвитку глобальної економіки виділяє три сходинки (кроки), які в позитивному варіанті розвитку подій логічно продовжують одна іншу. Таким чином, трьома альтернативними парами сценаріїв Е. Азроянц позначає дві траєкторії можливого перехідного періоду. Перша (верхня) траєкторія -- позитивна, еволюційна; друга (нижня) -- деструктивна, есхатологічна.

Неоліберальна глобалізація. Кінець XX -- початок XXI ст. характеризувався безпрецедентним нарощенням всіх знаних форм нерівності майже у всіх сферах діяльності людини. Приборкана глобалізація. Реформування проекту неоліберальної глобалізації є можливим лише у разі заміни проекту американської версії глобалізму програмою реального консенсусу міжнародної солідарності. Неоколоніалізм. Глобальний неоколоніалізм має об'єктивні засади, які з найбільшою виразністю спостерігаються в закономірностях розвитку техносфери. Техносфера формує структури, що забезпечують її функціонування і розвиток за концентричною схемою. В центрі розміщується гегемон з військово-економічним потенціалом, що не піддається порівнянню з жодної країною світу, який є виробником нових високих технологій. Далі розміщуються країни, які здатні адаптуватися, використовувати і тиражувати високі технології. За ними розміщуються ті, хто виробляє промисловий продукт. Ще далі -- ресурсні донори і, нарешті, -- просторово-біосферні донори. Моральна глобалізація є етапом, якому передує приборкана глобалізація. Ідеї моральної глобалізації формуються в основному на двох платформах. З одного боку -- це ідеї стійкого розвитку, які одержали широку підтримку, а з другого -- антиглобалізм. Анархія. На думку Е. Азроянца, перехідний період від одного циклу до іншого завершиться визріванням зовнішнього імпульсу, що спровокує новий виток історії, початок якого слід визначати фазою дезорганізації. За умов реалізації песимістичних сценаріїв (як-то апокаліпсис, неоколоніалізм) загрозливою є зростаюча кількість суперечностей і конфліктів, використання інтеграційних зв'язків ТНК

у власних корисних цілях більш сильними країнами і ТНК. Оптимістична ж програма майбутнього устрою глобальної системи повинна ґрунтуватися на: по-перше, розробці глобального довготермінового плану з альтернативними варіантами розвитку економіки країн і цивілізацій світу на першу половину XXI ст. і оцінці наслідків кожного з варіантів. По-друге, на виробленні і прийнятті на вищому державному і міждержавному рівнях основних положень глобальної довготермінової економічної стратегії, що могла б стати фундаментом для формування нового світового устрою, який ґрунтувався би на принципах взаємовигідного співробітництва, взаємодопомоги і партнерства локальних цивілізацій і країн. По-третє, на розробці дієвого економічного механізму реалізації глобальної стратегії нового порядку, яка б включала як існуючі інститути за умов зміни характеру їх діяльності, так і ті, що створюються за прикладом ЄС. По-четверте, на умові реалізації програми розповсюдження глобальної економічної свідомості серед ділової і політичної еліти. Глобалізація свідомості. На думку Е. Азроянца, метою третього циклу історичного розвитку є глобалізація свідомості і на цій основі підвищення духу людини. Підтвердженням даної тези є той факт, що людина зараз знаходиться на порозі межі власних фізичних, психологічних і інтелектуальних можливостей.

18. Феномен глобальних корпорацій

Перехід до нової наукової моделі управління, в основі якої -- корпораційні інтеграційні процеси, корпораційна консолідація у вигляді стратегічних альянсів та інших союзів самих різноманітних конфігурацій, триває вже більше десятиліття.

Феномен утворення метакорпорацій є закономірним і можна сказати очікуваним результатом реалізації подібних тенденцій внаслідок переходу на глобальну стадію розвитку багатьох корпоративних структур.

Одним з найбільш повних, на наш погляд, визначень цього поняття є концепція трьох критеріїв інтегрованої корпоративної структури, що була висунутою Я. Паппе, відповідно до якої метакорпорацією є об'єднання кількох економічних агентів (юридичних осіб, а також організацій, що не є юридичними особами), які задовольняють наступним вимогам: 1) хоча би певна частка економічних агентів є комерційними організаціями, що оперують з метою одержання прибутку; 2) між агентами існують стійкі взаємозв'язки, більш жорсткі, ніж ринкові, що означає, що в деяких істотних аспектах все об'єднання виступає як єдине ціле; 3) існує стратегічний центр прийняття рішень, який може бути як юридичною особою, так і групою фізичних осіб -- власників і вищих менеджерів, цей центр дістає назву центрального елемента [73, с. 38].

На основі критеріїв Паппе можна вивести перше, економіко-правове визначення метакорпорації: це структура є об'єднанням кількох юридичних осіб, хоча би деякі з яких є комерційними організаціями, яке в більшості випадків власне статусом юридичної особи не володіє. У процесі взаємодії метакорпорацій з зовнішнім середовищем, останні здійснюють цілий ряд функцій: по-перше, загальні функції з виробництва товарів і надання послуг, що виконуються компаніями у складі метакорпорації, по-друге, специфічні функції великого бізнесу, такі, як оптимального комбінування факторів виробництва; утворення суспільного продукту і сприяння розподілу національного доходу; організації; інноваційна; ефективного задоволення попиту, так і латентні функції: зовнішньоекономічного представництва національної економіки; здійснення реальної економічної влади в країні. У сучасній літературі зустрічається кілька визначень віртуальної корпорації: по-перше, як віртуальні розглядаються об'єднання компаній, які пов'язані виключно контрактними відносинами і роботою над конкретним проектом; по-друге, йдеться про спільноти компаній, що об'єднуються задля використання новітніх інформаційних технологій. Можна назвати ще кілька новітніх типів метакорпорацій. Так, введення системи банківських карт спричинило виникнення груп, до складу яких входять банки-еквайєри (бенефіціари) і банк--емітент карток, що відіграє роль центрального елемента. В Інтернеті сьогодні створюється ще одна форма метакорпорацій -- «віртуальні універсальні банки», тобто Інтернет-компанії, які забезпечують зв'язок клієнта зі спеціалізованими банківськими інститутами і надають власне послуги.

Приділяючи особливу увагу економічній глобалізації як базі глобалізму, окремо виділяє інтернаціоналізацію, транснаціоналізацію і універсіалізацію. А Ч. Морісон у своїй концепції глобалізації провідну роль відводить мікроекономічному рівню, оскільки економічна глобалізація, на його погляд, - це особлива довгострокова стратегія корпорацій, спрямована на подолання обмежень, пов'язаних із національними кордонами і національними економіками. Цей процес відбувається, головним чином, шляхом перенесення виробництва в інші країни, розширення ринків збуту і швидкісного електронного обороту фінансових ресурсів. Очевидно, що в результаті реалізації подібної стратегії корпорації досягають таких результатів: а) перетворюються в глобальні корпорації; б) виходять з-під контролю держав; в) беруть під контроль економіку країн перебування; г) використовують силу своїх держав для подальшої експансії; д) взаємодіючи між собою, створюють автономну "нову глобальну економіку". Визначаючи глобалізацію як зденаціоналізовану "нову капіталістичну економіку", американський соціолог М. Кастельс підкреслює, що глобальний капіталізм при виборі країн, держав і галузей індустрії керується тільки інтересами отримання монопольного прибутку і надприбутку корпорацій. Суть глобалізації як результат реалізації стратегії корпорацій бачать і японські дослідники - учасники проекту "Планета Земля ХХІ". При цьому вони об'єднують можливості міжнародної економічної інтеграції, з дного боку, і локальні (національні) фактори - з іншого.

19. Статус і характер діяльності неурядових організацій в глобальних умовах

Початком створення МНУО справедливо вважають багатосторонні зустрічі - конгреси, конференції і т.д. Перші такі організації носили в основному просвітницький і науковий, релігійний, пацифістський та господарчий характер. МНУО - це організація створена не на підставі міжурядової угоди, а на підставі установчих документів, зареєстрованих відповідно до нац законодавства однієї держави, форма об'єднання представників громадськості різних країн світу, об'єднаних єдиною внутр метою, що відповідає духу й принципам уставу ООН і нормам міжнародного права, що не переслідує у своїй діяльності отримання прибутку. Сьогодні саме МНУО приймають ключові політичні рішення в окремих кулуарах. Статус. МНПО не є суб'єктами міжнародного права, але повинні здійснювати свою діяльність у відповідності з його принципами і нормами. У межах держави правовий статус МНПО визначається національним законодавством. Значна кількість дослідників переконана, що успіх подібних організацій тісно пов'язаний із процесами глобалізації й створенням соціальних умов, за яких звичайним громадянам необхідно використовувати нормативні регулятивні механізми поза полем дії державних структур. Причинами, які впливають на різке збільшення кількості МНУО є: * недостатні можливості окремих держав та ММУО для вирішення нових міжнар проблем; * посилення демократичних процесів у сфері внутрішніх та міжнародних відносин; * зростаюче бажання індивідів збільшити контроль за процесом прийняття рішень у питаннях, які торкаються їхніх життєвих інтересів (екологія, права людини, економічний та політичний розвиток); * рух від державних інтересів („суверенітету”) до загальнолюдських цінностей, таких, як права людини та захист оточуючого середовища; Багато країн в світі почали звертати увагу на такі об'єднання, та використовувати їх в реалізації своїх зовнішньополітичних завдань. Тривалий час першість за ступенем активності на міжнародній арені утримували релігійні організації та захисники прав людини. Перша МНУО - Круглий стіл - проблеми створення єдиної системи розрахунків і фінансів; 2 - ФАБІАНСЬКЕ ТОВАРИСТВО - брит. соціалістична організація, заснована 1884; згуртувало переважно інтелігенцію; мета - еволюційне перетворення Великої Британії в демократичну соціалістичну державу; 3 - Ліга націй 1919р - створення єдиного світового уряду; 4 - Королівський інститут МВ ; 5 - Більдерберзький клуб або Більдерберзька група -- провідна неофіційна міжнародна конференція, що проводиться щороку в дорогих готелях по всьому світу -- найчастіше в Європі, а кожні чотири роки -- в Канаді або США. Учасники - впливовими особами в галузі політики, бізнесу, фінансового регулювання, ЗМІ. Неофіційно - таємний світовий уряд. 6 - Ротари клуб - це нерелігійні і неполітичні благодійні організації, відкриті для всіх незалежно від національної та расової приналежності, віросповідання та політичних поглядів. Діяльність в сфері гуманітарних проектів; Існують в УКР. Переваги МНУО: - Альтернатива урядам, вони більш рухливі, швидше реагують на конюктуру, діяльність звільнена від повсякденної політики; - Ближчі до реальних інтересів індивідів; - Завжди діють впевнено, рішуче, - Налаштовані на реалізацію конкретних завдань у своїй сфері; - Володіють додатковою інформацією.

20. Геополітичний формат глобальної конкуренції

Геополітика -- це цілеспрямована діяльність суб'єкта міжнародних відносин у контексті всього спектра зовнішніх і внутрішніх факторів, що дають змогу цьому суб'єкту здійснювати контроль над простором із метою реалізації своїх життєво важливих інтересів. Геополітика безперечно впливала і продовжує впливати як на вивчення міжнародних відносин, на міжнародну стратегію держав та їх урядів, так і на міжнародну конкуренцію. Значущість конкуренції та конкурентоспроможності визначається, з одного боку, незалежністю економіки, що росте, особливо ринків капіталів, включаючи валютні, що робить все більш складним існування достовірно національної політики окремої країни. Практично всі країни вимушені стежити за тим, як розвиваються їх співпраця і конкуренція з іншими країнами, при цьому темпи їх суспільного і політичного розвитку не завжди синхронізуються з економічними змінами. Таким чином, конкурувати - означає укріплювати своє положення щодо інших країн з метою придбання більшої ваги в процесі переговорів, де всі політичні сили об'єднують свої стратегії у взаємозв'язану єдину систему. З іншого боку, високі технології і нові галузі стали основним інструментом в глобальній конкуренції і головним показником конкурентоспроможності. На сьогодні держава поступово втрачає можливість здійснення абсолютного контролю на власному політичному та економічному просторі. Крім того, на сьогодні основним фактором економічного процвітання держави є не матеріальні ресурси, а інтелектуальні і чим більш розвинутими вони є - тим більш конкурентоспроможна держава. На сьогодні на зміну міждержавним відносинам приходять відносини глобальні, де конкуренція, починаючи від простої підприємницької та закінчуючи міждержавною, зростає щохвилини.

21. Глобалістика як нова самостійна наука, етапи її становлення

Глобалістика -- нова комплексна міжгалузева наука. В її межах накопичений певний досвід і результати: по-перше, з'ясовано, що застосування показників і індикаторів для опису якісних процесів значно поліпшило достовірність глобальних проектів і моделей, розширило їхні можливості;по-друге, доведено, що, незважаючи на швидке зростання кількості показників, які використовуються, їх підбір залишається довільним і поки ще не відповідає критеріям повноти й достатності; по-третє, зафіксована майже повна відсутність методів зведення концептуальних категорій до емпірично визначених індикаторів, без чого питання практичного використання теоретичних моделей залишається дуже проблематичним; по-четверте, зосереджена увага на розробці питань взаємозв'язку показників різних підсистем моделей, виходячи з вимог цілісності. На сьогоднішній день прийнято відокремлювати три етапи становлення глобалістики. етапи становлення глобалістики, це одночасно і глобальні етапи еволюції людини. Перший етап. Приходиться на 60-ті роки. В цей період масштаби виробництва досягли небувалого розвитку та почали заважати можливостям природи компенсувати їх вплив. На цьому етапі виник так званий Римський клуб (1968), котрий й поклав початок глобальній проблематиці світового розвитку. Другий етап. Цей етап приходиться від середини 70-х до середини 80-х років. Віх характеризувався посиленою реконструкцією економіки, спричиненою похмурими прогнозами докладів Римському клубу, вибухнувшою нафтовою кризою, загостренням економічних протиріч між країнами, що розвиваються та промислово розвиненими країнами. Третій етап. Цей етап починається з середини 80-х років, в результаті зміни політичної карти світу, тобто зникненням табору соціалізму. Цей етап характеризувався тим, що самі ГП відійшли на другий план, а на перше місце стали СПП, що носять глобальний характер.

22. Соціо-культурний вимір глобалізації

У соціокультурній сфері знаходиться генетичне ядро кожної локальної цивілізації. Соціокультурні цикли в глобальному масштабі найбільш глибоко і повно були дослідженими Пітіримом Сорокіним. Становлення інтегрального соціокультурного ладу пов'язане з переміщенням центру творчого лідерства на Схід, з взаємопроникненням західних і східних культурних цінностей, ідей, інститутів, зразків і звичаїв. Проте цей процес не буде протікати в одному напрямі і в однакових формах в цивілізаціях Заходу і Сходу. Новий лад, за думкою Сорокіна, не буде ані модифікованою формою згасаючого ідеаціонального порядку східних народів, ані східним різновидом пануючого на Заході чуттєвого порядку. В останній час намітилися базові мегатенденції глобального цивілізаційного процесу в соціокультурній сфері: 1. «Культурна поляризація». Саме під знаком цієї мега тенде-нції пройшла більша частина ХХ століття, протиборства двох та-борів, -- капіталістичного й соціалістичного. Основний механізм реалізації цієї мегатенденції -- поляризація й сегментація політичної й геоэкономічної карти світу, супроводжувані формуван-ням стійких войськово-політичних і економічних регіональних союзів. 2. «Культурна асиміляція» виходить із того, що «вестерніза-ції» альтернативи немає. Розширюється процес установлення універсальних («загальнолюдських») норм і правил у міжнарод-них відносинах. 3.«Культурна гібридизація» доповнюється процесами транс-культурної конвергенції й формування транслокальных куль-тур -- культур діаспори, а не традиційно локалізованих і прагну-чих знайти національно-державну ідентичність культур. Мир поступово перетворюється в складну мозаїку транслокальних культур, що утворять нові культурні регіони. 4.«Культурна ізоляція». ХХ століття дало численні приклади ізоляції й самоізоляції окремих країн, регіонів, політичних блоків («санітарні кордони» або «залізна завіса»). Джерелами ізоляціо-ністських тенденцій у сторіччі, що наступило, будуть: культур-ний і релігійний фундаменталізм; екологічні, націоналістичні й расистські рухи; прихід до влади авторитарних і тоталітарних режимів, які будуть прибігати до таких мір: соціокультурна авта-ркія, обмеження інформаційних і гуманітарних контактів, волі пересування, жорсткість цензури.

23. Країни, що розвиваються в умовах глобалізації. Потенціал і характер формування конкурентних переваг

Загалом під глобалізацією світової економіки останні 20 років розуміють значне посилення взаємовпливу та взаємозалежності економік країн, зростання ролі ТНК, посилення міграції капіталу й робочої сили. Однак якщо ще зовсім недавно глобалізація в основному означала, що бізнес розширюється з високорозвинутих країн до тих, що розвиваються, то зараз ці зв'язки йдуть, по-перше, й у зворотному напрямі, по-друге, також між самими країнами, що розвиваються. Яскраво вираженою тенденцією є зростання кількості компаній із країн, що розвиваються, у рейтингу 500 найбільших фірм світу, який складає журнал „Fortune” 19,8% - материнських компаній).Поширеним явищем стало злиття і поглинання компаніями країн, що розвиваються, усталених і добре відомих на ринку компаній та брендів розвинутих країн, причому „сильною стороною” виступають саме компанії колишнього „третього світу”. Однією зі специфічних рис сучасної глобалізації є те, що споживачі із країн, що розвиваються, стають важливим об'єктом, за який розгортається конкурентна боротьба на світовому ринку. Попит цих споживачів специфічний: вони вимагають товарів за значно нижчими цінами й виготовлених із урахуванням особливостей ринку. Задовольнити цей попит фірми із країн, що розвиваються, мають більше шансів, ніж їх конкуренти з високорозвинутих країн, які зазвичай орієнтуються на покупців „середнього” класу. Величезний обсяг споживчого ринку, який відкривається у країнах, що розвиваються, особливо в Китаї та Індії, змінить розподіл ділової активності світу більше, ніж у свій час це зробили високорозвинуті, але набагато менш населені країни на зразок Японії і Південної Кореї.Звичайно, криза, яка найбільш вразила розвинуті країни, сильно зачепила й виникаючі ринки, адже більшість їх експорту орієнтована на багаті країни. Специфічною рисою глобалізації, пов'язаною зі зростанням ролі країн, що розвиваються, є також реальна небезпека поширення так званого „поганого капіталізму”, який означає збільшення державного протекціонізму на виникаючих ринках. Не так давно головною перевагою виникаючих ринків була їх дешева робоча сила. Сьогодні багатонаціональні фірми розшукують не стільки дешеву, скільки кваліфіковану робочу силу. Звичайно, світова фінансова криза сповільнила темпи розвитку країн, що розвиваються. Проте для багатьох із них характерне накопичення великих валютних резервів, які слугують антикризовою гарантією. Якщо розвинені країни зазвичай мають резерви іноземної валюти близько 4% від ВВП, то країни, що розвиваються. довели обсяги своїх валютних резервів до понад 20 % від ВВП. Отже, ринки країн, що розвиваються, акумулювали величезні суми капіталу в руках держави, змінюючи глобальну фінансову архітектуру ще до розпалу кризи. Як би професійно не керували цими фондами, такі гігантські контрольовані державою активи змінять баланс між державою і ринком на користь держави, тобто призведуть до зростання протекціонізму.