Оцінка показників ефективності діяльності підприємства ПАТ "Завод ім. Фрунзе"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

ефективність фінансовий стан

Вступ

1. Науково-теоретичні основи економічної ефективності підприємства

1.1 Проблема забезпечення економічної ефективності діяльності підприємства

1.2 Фактори ефективності функціонування підприємства

1.3 Система показників оцінки ефективності діяльності підприємства та способи їх розрахунку

2. Аналітичне дослідження діяльності підприємства

2.1 Організаційна характеристика підприємства

2.2 Оцінка фінансового стану ПАТ «Завод ім. Фрунзе»

2.3 Аналіз ринку збуту підприємства ПАТ «Завод ім. Фрунзе»

2.4 SWOT - аналіз підприємства ПАТ «Завод ім. Фрунзе»

3. Напрямки підвищення ефективності діяльності підприємства

3.1.Аналіз балансу підприємства ПАТ «Завод ім. Фрунзе»

3.2 Розробка заходів щодо удосконалення структури балансу

3.3 Оцінка показників ефективності діяльності підприємства ПАТ «Завод ім. Фрунзе»

4. Охорона праці та навколишнього середовища

5. Цивільний захист

Висновки

Вступ

Проблема ефективності діяльності підприємства завжди посідала важливе місце серед актуальних проблем економічної науки.

В умовах ринкової економіки забезпечення ефективності управління є метою будь-якого підприємства, оскільки саме ефективність управління забезпечує успішне функціонування та розвиток кожної організаційно ? господарчої ланки. Ефективність функціонування управління підприємства не визначається лише факторами зовнішнього середовища підприємства, в першу чергу ефективність залежить від дій персоналу в процесі діяльності організації, в процесі реалізації розроблених планів і програм розвитку підприємства, в процесі досягнення певних цілей. Тобто, ефективність управління підприємством залежить від якості цілеполагання, адекватності обраних стратегій цілям підприємства, оптимальності процесів реалізації стратегій, мотивації персоналу на досягнення цілей, кваліфікації персоналу, технології та стилю управління.

Проблеми функціонування та створення системи моніторингу та діагностики фінансового стану широко висвітлюються провідними вченими-економістами: І.О. Бланком, М.В. Афанасьєвим, Т.Д. Костенко, Т.Д. Бердниковою, Н.Є. Зіміним, Т.О. Загорною, О.О. Гетьманом, Т.А. Городньою.

Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється за належної взаємодії трьох визначальних його факторів: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал підприємства продукує суспільно корисну продукцію або надає виробничі й побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце затрати живої та уречевленої праці, а з іншого - такі чи такі результати виробництва (діяльності). Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня його використання.

Ефективність виробництва - це комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва й робочої сили (працівників) за певний проміжок часу.

Дослідження ефективності виробництва дозволяє визначити шляхи зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціонального використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці).

Метою дипломної роботи є з'ясування сутності та основних типів ефективності виробництва, визначення факторів її зростання, а також характеристика економічних і соціальних показників вимірювання ефективності підприємства.

Об'єктом дослідження є велике торгово-виробниче підприємство ВАТ «Завод ім. Фрунзе».

Предметом дослідження дипломної роботи є сукупність теоретичних і методичних проблем, пов'язаних з ефективністю функціонування підприємства.

Завданнями дипломної роботи є:

1) З'ясувати сутність ефективності виробництва.

2) Визначити та охарактеризувати типи діяльності підприємства і фактори зростання ефективності функціонування.

3) Висвітлити економічні і соціальні показники розвитку підприємства та ефективності дослідження підприємства.

4) Запропонувати напрями його з метою підвищення його ефективності та вибрати оптимальні шляхи підвищення ефективності діяльності підприємства.

Теоретичною методологічною основою дипломної роботи являються основні положення і висновки, сформульовані в наукових фундаментальних працях вітчизняних і закордонних вчених-економістів.

Інформативною основою дослідження є праці українських і закордонних фахівців в області економіки підприємства; матеріали наукових конференцій; періодичної преси.

Методи дослідження. У дипломній роботі використовувались такі методи як системний аналіз - для деталізації і розчленування об'єкта дослідження на окремі важливіші складові елементи; конкретизація - для обґрунтування змісту форм облікового забезпечення; дослідження документів та реєстрів обліку за формою та змістом - для виявлення їхньої відповідності щодо адекватності вимогам стандартів; порівняння - для зіставлення даних підприємства у динаміці; групування - для визначення залежностей одних показників від інших; порівняння - для зіставлення даних звіту про фінансові результати у динаміці; середніх і відносних величин - для глибшого розуміння сутності і причини відхилення його змін; горизонтальний і вертикальний аналізи - для визначення рівня впливу і питомої ваги кожного окремого показника на загальний результат із плином часу.

Практична значимість проведеного дослідження полягає в тому, що основні теоретичні висновки й методичні положення доведені до рівня конкретних практичних рекомендацій і можуть бути використані в діяльності підприємств для управління фінансовим станом, розробки виробничих і фінансових стратегій. Аналізом фінансового стану підприємства, організації займаються керівники і відповідні служби, також засновники, інвестори з метою вивчення ефективного використання ресурсів. Банки для оцінки умов надання кредиту і визначення ступеня ризику, постачальники для своєчасного одержання платежів, податкові інспекції для виконання плану надходжень засобів у бюджет і т.п. Фінансовий аналіз є гнучким інструментом у руках керівників підприємства. Фінансовий стан підприємства характеризується розміщенням і використання засобів підприємства. Ця інформація представляється в балансі підприємства. В аналіз фінансового стану підприємства входить аналіз бухгалтерської звітності, пасив і актив, їхній взаємозв'язок і структура; аналіз використання капіталу й оцінка фінансової стійкості; аналіз платоспроможності і кредитоспроможності підприємства і т.п.

1. Науково-теоретичні основи економічної ефективності підприємства

1.1 Проблема забезпечення економічної ефективності діяльності підприємства

Проблема ефективності виробництва завжди посідала важливе місце серед актуальних проблем економічної науки. Зацікавленість нею виникає на різних рівнях управління економікою - від власників приватного підприємства до керівників держави. У цьому розділі розглянемо сутність категорії "ефективність" та методику її визначення.

Термін "ефект" у перекладі з латинської означає "результат". Отже, категорія "ефективність" може інтерпретуватись як "результативність". Термін ефект має значення результату, наслідку зміни стану певного об'єкта, зумовленої дією зовнішнього або внутрішнього фактора. Якщо провести математичну аналогію, то ефект - це дельта, приріст деякої змінної або різниця її попереднього і наступного значень. Зрозуміло, що значення цієї дельти може бути як додатним, так і від'ємним або взагалі нульовим. Подібно до цього й ефект може бути як позитивним, коли зміни є корисними, так і негативним, коли зміни деструктивні, або нульовим, коли змін немає. Утім, останній випадок, а саме коли результат нульовий, можна в конкретних умовах вважати або позитивним, або негативним ефектом і окремо не розглядати [1].

Ефективність у широкому значенні цього слова означає співвідношення між результатом (ефектом) та витратами.

Під ефектом також розуміють результат реалізації заходів, спрямованих на підвищення ефективності виробництва за рахунок економії всіх виробничих ресурсів.

Ефективність виробництва - це комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва й робочої сили (працівників) за певний проміжок часу.[2]

Важливим завданням менеджменту є підвищення ефективності роботи підприємств, акціонерних товариств, концернів.

Підвищення ефективності виробництва вважається основною проблемою переходу народного господарства України до ринкової економіки. Це зумовлено тим, що воно означає найраціональніше використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, потрібних для випуску продукції, при умові, що від кожної гривні, вкладеної у виробництво, буде отримано максимальну віддачу.[3]

Ефективність у широкому значенні цього слова означає співвідношення між результатом (ефектом) та витратами.

Показник ефективності спеціальний показник, характеризуючий рівень досягнень на шляху реалізації поставлених цілей. Ефективність виробництва - ринкова вартість виробленої продукції, поділена на сумарні витрати ресурсів організацій. Економічний ефект - це результат праці людини в процесі виробництва матеріальних благ (кількість випущеної продукції, приріст знову створенім вартості в народному господарстві).

Ефективність - це здатність досягнення намічених цілей, насамперед за такими параметрами: випуск продукції, яка відповідає вимогам споживачів за якістю, кількістю і термінами поставки. Ступінь ефективності обирається порівнянням фактичних показників з плановими.

Ефективність виробництва - об`єктивна економічна категорія, що характеризує ступінь досягнення загальних і окремих результатів від оптимального використання всіх ресурсів підприємства (матеріальних, трудових, фінансових).[4]

Відповідно до об`єктів визначення, ефективність ділять на:

- ефективність діючого виробництва на всіх його рівнях;

- ефективність капітальних вкладень, які використовуються для будівництва, реконструкції, технічного переозброєння підприємства з метою випуску нової продукції, збільшення обсягів виробництва;

- ефективність розвитку науки і техніки;

- ефективність зовнішньоекономічних зв`язків;

- ефективність охорони навколишнього середовища.

Фактично, визначення ефективності виробництва полягає в оцінці його результатів. Такими результатами можуть бути обсяги виготовленої продукції в натуральному чи вартісному (за оптовими цінами або за собівартістю) виразі або прибуток. Але ж сама по собі величина цих результатів не дає змоги робити висновки про ефективність або неефективність роботи підприємства, оскільки невідомо, якою ціною отримані ці результати. Звідси для отримання об'єктивної оцінки ефективності підприємства необхідно також урахувати оцінку тих витрат, що дали змогу одержати ті чи інші результати. Процес виробництва здійснюється через поєднання факторів, що його визначають: засобів праці (основні фонди), предметів праці (оборотні фонди), робочої сили (трудові ресурси). Крім того, істотним чином на виробництво впливає фінансовий стан підприємства, а також певні організаційні, управлінські, технологічні та інші переваги, що відображаються як нематеріальні ресурси. Тож за оцінку витрат логічно взяти оцінку всіх перелічених ресурсів. Виходячи з цього можна дати таке визначення ефективності: ефективність підприємства являє собою комплексну оцінку кінцевих результатів використання основних і оборотних фондів, трудових і фінансових ресурсів та нематеріальних активів за певний період часу [5].

Загальна методологія визначення ефективності може бути формалізована таким співвідношенням:

Загальна методологія визначення ефективності може бути описана формулою (1.1):

F=E/P, (1.1)

де F - ефективність;

Е - ефект (результати);

Р - витрати (ресурси).

При цьому слід мати на увазі, що, звичайно, перелік ресурсів підприємства, котрі визначають його ефективність, не є вичерпним, тобто в конкретних умовах на ефективність діяльності підприємства можуть чинити істотний вплив інші фактори. Але для середньостатистичного підприємства, яке діє в умовах ринку, урахування зазначених факторів гарантує отримання найбільш адекватної оцінки стану справ на підприємстві.

Узагалі ж питання стосовно того, що вважати результатами виробництва, а що - витратами, які зумовили появу цих результатів, є дискусійним. Учені-економісти висунули чимало пропозицій стосовно вирішення цього питання. Але з усієї їх множини найбільш обґрунтовані точки зору можна об'єднати в межах таких трьох підходів:

1) ресурсний, коли економічний результат зіставляється з економічною оцінкою виробничих ресурсів, які застосовуються під час виробництва;

2) витратний, коли економічний результат порівнюється з поточними витратами, які безпосередньо пов'язані з його досягненням;

3) ресурсно-витратний, що, як це видно з самої назви, являє собою певний компроміс між двома попередніми. Тобто до уваги береться як певна оцінка наявних ресурсів, так і оцінка поточних витрат. Проте застосування цього підходу має бути дуже зваженим і обережним, адже виникає проблема подвійного рахунку, а також значного впливу галузевих особливостей виробництв (фондомісткості, капіталомісткості, трудомісткості тощо) [1].

Кожен із цих підходів має свої переваги та недоліки, і доцільність застосування того чи іншого з них визначається конкретними обставинами й поставленими завданнями.

Що стосується чисельника формули ефективності, то тут також можна виділити три найзагальніші підходи.

1) За результат береться валова вартість створеного за певний період продукту (наприклад, виготовлена або реалізована продукція за оптовими цінами).

2) Як результат беруть прибуток. Це досить поширений підхід, і при його застосуванні утворюється ціла множина показників рентабельності, коли прибуток зіставляється з собівартістю виробництва або з вартістю основних фондів, або з величиною активів підприємства чи його капіталом тощо.

3) За результат береться сума прибутку та амортизації. Річ у тім, що з точки зору попереднього підходу підприємство, яке має від'ємну величину прибутку (що визначається за тією або іншою законодавче визначеною методологією), автоматично є нерентабельним, а отже, й неефективним. Але для перехідних економік, у яких відбуваються інтенсивні трансформаційні процеси, на думку окремих економістів, ефективною може вважатися діяльність і такого підприємства, яке не може забезпечити повного відтворення своїх ресурсів, передусім основних фондів. Ідеться про те, що втрати суспільства в разі ліквідації такого підприємства будуть все ж більшими, ніж тоді, коли воно продовжуватиме діяльність до повного спрацювання своїх основних фондів [1].

Завдання визначення ефективності виникає в різних ситуаціях, і його раціональне вирішення в конкретних умовах передбачає застосування тих або інших підходів чи методик. Можна виділити такі загальні напрямки, за якими визначається ефективність.

1) Оцінювання ефективності виробництва з метою забезпечення оптимальної стратегії управління ним. У межах цього напрямку досліджується насамперед ефективність використання ресурсів підприємства.

2) Оцінювання ефективності підприємства з метою визначення його привабливості як потенційного об'єкта інвестування. Таке оцінювання може здійснюватися самим підприємством, потенційним інвестором або ж для забезпечення об'єктивності - незаінтересованою організацією. При цьому портфельні інвестори, як правило, задовольняються фінансовими показниками ефективності, а стратегічних здебільшого цікавить комплексна її оцінка [6].

3) Оцінювання ефективності підприємства на макрорівні з боку держави. Не слід вважати, що цей напрямок стосується виключно радянських часів, хоча об'єктивно в ті часи спостерігався розквіт діяльності в цьому напрямку. Але і в умовах ринку завдання такого плану вирішуються, хоча, звичайно, в інших масштабах.

1.2 Фактори ефективності функціонування підприємства

На виконання виробничої програми впливає ряд факторів, які поділяють на три групи:

* пов'язані з організацією праці та використанням робочої сили;

* з наявністю та використанням засобів праці;

* з наявністю і використанням предметів праці

Система виміру ефективності функціонування підприємств є досить складною, тому що вона відображає, з одного боку, рівень досягнення її інтересів і цілей, а з іншого - її внесок: у досягнення цілей соціальної системи більш високого рівня (адміністративного району міста), яка визначає для підприємств цілі, що випливають з її потреб [7].

Можна використовувати багатокритеріальну оцінку виміру, яка базується на підставі різних підходів до виміру ефективності соціальних систем, аналогічних підприємству. В ній використовуються сім основних критеріїв:

1) Дієвість.

2) Економічність.

3) Якість.

4) Прибутковість (доходи / витрати).

5) Продуктивність.

6) Умови роботи.

7) Впровадження нововведень [8].

Безумовно, вони мають досить узагальнений характер і не враховують усієї складності підприємства як об`єкта управління, оцінку якого необхідно доповнювати показниками соціального значення. Розглянемо кожен із них стосовно оцінки ефективності функціонування підприємств.

Аналіз головних факторів економічності підприємств передбачає детальний аналіз таких компонентів:

1) джерела доходів;

2) основні статті витрат;

3) прибуток;

4) збитки.

На перший план виступає проблема економічності функціонування підприємств, вирішення якої включає, з одного боку раціональне використання бюджетних коштів, що виділяються, а з іншого - залучення додаткових ресурсів для фінансування програм діяльності. У зв`язку з цим особливого значення набуває розробка методів, використання яких дозволить створити і підтримати механізм економічного функціонування підприємства.

Оцінка ефективності функціонування підприємства включає три складові: задоволення потреб населення, ефективність роботи організацій, ефективність управління підприємством як цілісним об`єктом. Дослідження підтвердили тісний зв'язок показників, що оцінюють ефективність кожної складової і їх вплив на інтегральну ефективність функціонування і розвитку підприємства [9].

Оцінку ефективності підприємства доцільно робити за чотирма групами показників:

1) мета, стратегія, політика і цінності;

2) фінанси;

3) виробництво;

4) споживчий результат та екологія.

Такий підхід гарантує, що жоден із критеріїв оцінки не буде упущений.

Далі розглянемо процес формування результатів та ефективності виробництва, який наведено на рисунку 1.1.

Процес формування результатів та ефективності виробництва

Методичні підходи до аналізу економічності функціонування підприємства передбачають окремий розгляд напрямів використання бюджетних коштів, джерел збільшення доходів та надходжень за рахунок залучення позабюджетних коштів Такий підхід трактує економічність більш широко порівняно з загальноприйнятим (як відношення ресурсів, призначених для споживання, до фактично використаних), але враховує бюджетний характер фінансування підприємства.

Слід зазначити, що рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох факторів. Тому для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація факторів її зростання за певними ознаками.

Класифікацію факторів зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності, яка наведена на рисунку 1.2 доцільно здійснювати за трьома ознаками:

1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення);

2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності);

3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю).

Групування факторів за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження платомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці).

Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходи, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарювання [10].

Практично найбільш важливою треба вважати класифікацію факторів ефективності за місцем реалізації в системі управління діяльністю (третя ознака групування факторів).



ів ефективності діяльності первинних суб'єктів господарювання

Класифікація внутрішніх факторів на „тверді” і „м'які” є досить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній практиці господарювання. Специфічну назву цих груп факторів запозичено з комп'ютерної термінології, відповідно до якої сам комп'ютер називається „твердим товаром”, а програмне забезпечення - „м'яким товаром”. За аналогією “твердими” факторами називають ті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а „м'якими” - ті, що їх не можна фізично відчути, але вони мають істотне значення для економічного управління діяльністю трудових колективів.

Слід зазначити, що можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення ефективності діяльності підприємств та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) суб'єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх факторів ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи інший суб'єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх факторів через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх факторів. У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання [11].

1) Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни.

2) Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяльності суб'єктів господарювання. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо.

3) Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.

4) Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими факторами ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Рівень останньої має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

5) Працівники. Основним джерелом і визначальним фактором зростання ефективності діяльності є працівники - керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в організації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.

6) Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.

7) Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та Їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах (фірмах) позитивного досвіду.

8) Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства (організації). Від нього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні фактори зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації). Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим фактором підвищення ефективності діяльності будь-якого підприємства, кожної підприємницької структури.

9) Державна економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є:

а) практична діяльність владних структур;

б) різноманітні види законодавства (законотворча діяльність);

в) фінансові інструменти (заходи, стимули);

г) економічні правила та нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності);

д) ринкова, виробнича й соціальна інфраструктури;

е) макроекономічні структурні зміни;

є) програми приватизації державних підприємств (організацій);

ж) комерціалізація організаційних структур невиробничої сфери.

10) Інституціональні механізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава мас створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів - організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів,асоціацій) їхньої діяльності треба зосередити на:

а) розв'язанні ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем та економіки країни в цілому;

б) практичній реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління.

Нині у світі функціонує понад 150 міжнародних, національних і регіональних центрів (інститутів, асоціацій) з продуктивності та управління.

11) Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств (організацій) є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі тощо). Вирішальне значення для ефективного розвитку всіх структурних елементів економіки мас наявність широкої мережі установ соціальної інфраструктури.

12) Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру [12].

Лише вміле використання всієї системи перелічених факторів може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва (діяльності). При цьому обов'язковість урахування зовнішніх факторів не є такою жорсткою, як факторів внутрішніх.

1.3 Система показників оцінки ефективності діяльності підприємства та способи їх розрахунку

Показники економічної ефективності є найважливішим інструментом реалізації економічної політики підприємства і ключовим засобом обґрунтування управлінських рішень, оптимізації витрат ресурсів, удосконалення цінової політики і підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Отже, система показників ефективності господарської діяльності має: відображати витрати всіх видів ресурсів, що споживаються на підприємстві; створювати передумови для виявлення резервів підвищення ефективності виробництва; стимулювати використання всіх резервів, наявних на підприємстві; забезпечувати інформацією стосовно ефективності виробництва всі ланки управлінської ієрархії; виконувати критеріальну функцію [13].

Ефективність підприємства залежить, як відомо, від багатьох факторів: попиту на продукцію, що випускається, її конкурентоспроможності, технічного рівня виробництва, його відповідності сучасним вимогам, кваліфікації виробничого і управлінського персоналу тощо.

Приклад системи оцінки показників ефективності наведений на рисунку 1.3.

Рисунок 1.3 - Система оцінних показників ефективності виробництва

Одним з найбільш відомих методів оцінки ефективності діяльності підприємства є метод рентабельності, що характеризує розмір отриманого прибутку в залежності від обсягу продажів і вартості активів підприємства.

Щоб визначити рівень ефективності роботи підприємства, отриманий їм прибуток необхідно порівняти з відповідними витратами.

По-перше, витрати можна розглядати як поточні витрати підприємства - собівартість продукції (робіт, послуг). Тут можливі різні варіанти визначення поточних витрат і прибутку, що використовуються при розрахунках.

По-друге, витрати можуть бути прийняті як авансована вартість (авансований капітал) для забезпечення виробничої, всієї фінансово-господарської діяльності підприємства. При цьому також можливі різні варіанти визначення, розрахунку авансованої вартості й визначення прибутку, прийнятої для розрахунків.

Найбільш поширеними показниками рентабельності в практиці вітчизняних підприємств є:

- рентабельність продукції - визначається як відношення прибутку підприємства (прибутку від реалізації продукції або чистого прибутку) до собівартості продукції (виготовленої, товарної або реалізованої);

- рентабельність вироби - визначається як відношення прибутку, що закладається в ціну виробу, до собівартості виробу;

- рентабельність обороту - розраховується як частка відділення величини чистого прибутку на обсяг реалізованої продукції.

Крім того, підприємство може використовувати і ряд інших показників рентабельності для характеристики рівня прибутковості своїх активів, ресурсів і продукції. На основі прибутку розраховуються такі показники рентабельності:

1) рентабельність загальна:

(1.2)

де П бал - балансовий прибуток підприємства (або чиста);

О_с- Середньорічна вартість основного капіталу;

О_б- Середньорічна вартість нормованих оборотних коштів.

2) рентабельність продажів (обороту):

(1.3)

де П _продаж - прибуток від продажу продукції;

V_продаж - обсяг продажів.

3) рентабельність основного капіталу:

 (1.4)

де П_вал - валовий прибуток підприємства;

4) рентабельність власного капіталу:

(1.5)

Аналіз рентабельності підприємства дозволяє визначити ефективність вкладення коштів у підприємство та раціональність їхнього використання [14].

Наступним показником ефективності роботи підприємства є прибуток. Для того щоб підприємство могло ефективно здійснювати свою діяльність та розвиватися, необхідна чітка стратегія його розвитку, а також стратегія фінансування даного розвитку (власні і позикові джерела).

В основі стратегії розвитку лежить стратегія зростання прибутку. Вона формується:

- на основі даних аналізу використання прибутку в минулих періодах (це ретроспективний аналіз);

- на основі оцінки потреби прибутку на поточний період і в перспективі;

- на базі прийнятих управлінських рішень про стратегію розвитку підприємства (дані рішення реалізуються в конкретних інвестиційних проектах).

Резерви зростання прибутку - це невикористані можливості підприємства, можливість зменшення витрат виробництва і реалізації продукції.

При визначенні потреби в прибутку приймається до уваги необхідність здійснення з прибутку першочергових платежів, що випливають з фінансово-господарської діяльності підприємства:

- податку на нерухомість;

- відсотків по банківському інвестиційному кредиту;

- повертається частини кредиту банку;

- повертається частині комерційного кредиту (для придбання основних фондів) і т.д [15].

Максимальна потреба в прибутку визначається на основі врахування економічних інтересів власника та трудового колективу підприємства. У першу чергу це величина визначається на основі плану розвитку підприємства.

У системі оцінки ефективності роботи підприємства дуже важливими є група показників ділової активності підприємства, що характеризує оборотність капіталу підприємства. Серед них розрізняють наступні показники:

1) Фондовіддача, яка розраховується за формулою:

(1.6)

де ВП - випуск продукції у грошовому виразі;

Ос - середньорічна вартість основних виробничих фондів.

2) Фондомісткість, яку можна представити як відношення середньорічної вартості основних виробничих фондів до випуску продукції у грошовому вимірі:

 (1.7)

3) Оборотність активів, яку розраховуєми як відношення об'ємів продажів до загальної суми активів:

(1.8)

Всі перераховані вище показники є відносними, але важливе значення мають і абсолютні показники ефективності або ефекту роботи підприємства. До них відносяться:

- обсяг продажів продукції (робіт, послуг);

- повна собівартість продукції;

- прибуток від продажу;

- балансовий прибуток (до оподаткування);

- чистий прибуток (після оподаткування).

Абсолютні показники лежать в основі розрахунку відносних показників і характеризують фінансові результати [16].

Конкурентоспроможність фірми пов'язана з конкурентоспроможністю її продукції. Збільшення обсягу продажів, як правило, веде до збільшення прибутку, зростання показників рентабельності. Завантаження виробничих потужностей, збільшення портфеля замовлень, збільшення капітальних вкладень у виробництво свідчить про підвищення конкурентоспроможності підприємства.

2. Аналітичне дослідження діяльності підприємства

2.1 Організаційна характеристика підприємства

ПАТ «Завод ім. Фрунзе» - сучасне промислове підприємство з високим виробничим потенціалом - провідний виробник перфорованих листів та перфорованих полотен, металевих виробів.

Завод був заснований у 1885 році бельгійським промисловцем Б.В. Шапаром та отримав назву «Фабрика металевих полотен та продірявленої жесті».

У 1993 року почався процес приватизації підприємства згідно з Указом Президента України «Про корпоратизацію підприємств» №210/93 від 15.06.1993 та рішенням Мінмашпрому України від 14.09.1994 р. №210/93 шляхом перетворення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство. А вже у 1997 році завод ім. Фрунзе став учасником Асоціації Європейських перфораторів «ЕВРОПЕРФ».

З 2000 р. на заводі створено центр листової обробки металу, який оснащений шістьма сучасними комплексами, що дозволяють виконувати найскладніші замовлення по металообробці.

Починаючи з 2003 року на підприємстві ведеться робота по впровадженню і сертифікації системи менеджменту та якості, що відповідає вимогам MC ISO 9001:2000

У 2004 році ПАТ «Завод ім. Фрунзе» успішно пройшов офіційний аудит на відповідність системи управління якістю вимогам міжнародних стандартів ISO 9001:2000. Офіційний аудит по сертифікації підприємства виконувала нідерландська організація прикладних наукових досліджень TNO, визнана у 132 країнах світу.

А у 2009 році Харківський «Завод ім. Фрунзе» переїхав на новий виробничий майданчик на територію «Заводу ім. Малишева».

На підприємстві використовується високотехнологічне обладнання та передові технології, що дозволяють швидко виготовляти величезні партії перфорованого металевого листа, пробивних сит, просічно-витяжної сітки, готову продукцію (корзини, урни, лавки, металеві меблі, захист картера двигуна) та інші деталі будь-якої складності по індивідуальних кресленнях замовника.

Підприємство має декілька напрямків своєї діяльності, їх структура відображена на рис. 2.1.

Рисунок 2.1 - Структура напрямків діяльності підприємства

Розглянемо детальніше основні напрямки діяльності підприємства та продукцію.

У штампувальному підрозділі відбувається процес штампування, який передбачає обробку матеріалів тиском тобто пластичне деформування заготовки в штампах. Під час штампування здійснюється формоутворення без зняття стружки, завдяки чому забезпечується висока точність виробів при високій продуктивності праці. На ВАТ «Завод ім. Фрунзе» використовується холодне і гаряче штампування. Виробництво штампів здійснюється на самому підприємстві. В результаті штампування одержують деталь, що за формою і розмірами відповідає формі і розмірам штампу. Штампуванням виготовляють як плоскі, так і вигнуті вироби (ковпаки, днища залізничних цистерн, деталі котлів і ін.).

У центрі листової обробки металу, який оснащений шістьма сучасними комплексами, виконуються наступні роботи з металообробки. За допомогою 30 перфораційних пресів зусиллям від 100 до 500 тонн пробиваються листи товщиною до 6 мм, виготовляють штампи, відбувається зварювання виробів, а при необхідності - порошкове фарбування і ін.

У наступному підрозділі здійснюється виробництво сітки, зокрема: сітка просіяно-витяжна, ткана, фільтрова ткана, транспортерна, зварна, декоративна. Сітка просіяно-витяжна застосовується для нанесення штукатурки, як арматура, для виготовлення настилів і рівнів, сходів, огорожі вікон квартир, балконів, альтанок, веранд, опалювальних батарей, садових і дворових ділянок, при обробці вентиляційних каналів, різних огорож відповідно до вимог техніки безпеки і естетики, виготовлення вольєрів для тварин, різної тари, просіювання подрібненої породи і тому подібне. Ткана сітка застосовується для просіювання порошкових матеріалів, контролю, розділення і сортування матеріалів за розміром часток, фільтрації рідких розчинів, повітря, газів, як арматура, при теплозахисті промислового устаткування. Фільтрова ткана сітка призначена для фільтрації повітря, газів, рідини, зневодження, сушки, фільтрації під вакуумом або тиском. Транспортерні сітки використовуються при термообробці деталей в конвеєрах електропечей, а також в хлібопекарській, кондитерській і інших галузях промисловості. Зварна сітка застосовується для кріплення цегельної кладки при зведенні стелі при будівництві котеджів, гаражів, дачних будиночків, армування залізобетонних конструкцій, з ненормованою міцністю, армування дорожніх покриттів, обгороджування дачних і присадибних ділянок, виготовлення каркасів парників і теплиць, торгівельного устаткування, армування скла, в птахівництві - клітки для утримання птиці, у тваринництві - клітки для утримання хутрових звірів. А також виготовляється декоративна сітка.

У наступному підрозділі здійснюється виготовлення систем огорожі. Це відносно новий напрямок діяльності, що займає невелику долю в загальному обсязі доходу підприємства. Ці системи огорожі використовуються для спортивних майданчиків, дитячих майданчиків, автостоянок, суспільних установ, складів, шкіл, парків, промислових і приватних територій.

За результатами аналізу таблиці 2.1 господарської діяльності підприємства ВАТ «Завод ім. Фрунзе» за 2011 - 2012 р.р. можна зробити наступні висновки. На підприємстві спостерігається ріст чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) на 55502 тис. грн. (темп росту 128,41 %), що обумовлений розширенням ринку збуту. Собівартість реалізованої продукції зросла на 47316 тис. грн. (темп росту 129,53%), це було обумовлено підвищенням цін на матеріали, енергоносії та ростом оплати праці. Адміністративні витрати зменшилися на 1668 ти. грн. (темп росту 85,70), витрати на збут скоротилися на 220 тис. грн. (темп росту 86,18).

Таблиця 2.1

Основні техніко - економічні показники господрської діяльності підприємства ПАТ «Завод ім. Фрунзе» за 2011 - 2012 р.р.

Показники	Абсолютна величина показника по рокам	Відхилення
	2011 р.	2012 р.	абсолютне, (+, -)	темп росту, (%)
1 Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), тис. Грн.	195386	250888	55502,00	128,41
2 Собівартістьсть реалізованої продукції, тис. грн.	160205	207521	47316,00	129,53
3 Адміністративні витрати. тис. грн.	11667	9999	1668	85,70
4 Витрати на збут, тис. грн.	15975	13767	2208	86,18
5 Операційний прибуток, тис. грн.	28040	23895	4145	85,22
6 Средньорічна вартість основних виробничих фондів, тис. грн.	68881	84251	15370,00	122,31
7 Фонд оплати праці, тис. грн.	9342,4	13123,7	3781,30	140,47
8 Средньоспискова чисельність персоналу, осіб.	327	363	36,00	111,01
9 Продуктивність праці, тис. грн./особу	597,51	691,15	93,64	115,67
10 Средньомісячна заробітна плата одного працівника, грн. / осіб.	2380,85	3012,8	631,95	126,54
11 Фондовіддача, грн.	2,84	2,98	0,14	104,93
12 Витрати на 1 грн. виготовленої продукції, грн.	0,82	0,827	0,01	100,85
13 Прибуток (збиток) від операційної діяльності, тис. грн.	14596	18523	3927	126,90
14 Чистий прибуток (збиток), тис. грн.	8588	11733	3145,00	136,62
15 Операційна рентабельність реалізованої продукції, %	7,4	7,4	0	100
16 Рентабельність діяльності, %	4,4	4,7	0,3	106,82

Операційний прибуток зменшився на 4145 тис. грн. (темп росту 85,22). В свою чергу відбулося збільшення середньорічної вартості основних фондів на 15370 тис. грн. (темп росту 122,31 %), а також спостерігається збільшення фонду оплати праці на 3781,30 тис. грн. (темп росту 140,40 %). Отже відбувся об'єктивний ріст витрат на виробництво та ріст чисельності персоналу на 36 осіб (темп росту 111,01%) і відповідно до цього середньомісячна заробітна плата одного працівника збільшилася на 631,95 грн. Ріст середньої заробітної платні був обумовлений підвищенням мінімальної заробітної плати та плановим підвищенням на підприємстві ставок на 10%. Також слід зауважити, що для розширення виробництва підприємство понесло додаткові витрати на покупку нового обладнання і в наслідок цього відбулося збільшення вартості основних виробничих фондів. Продуктивність праці виросла на 93,64 (темп росту 115,67). На підставі цих факторів спостерігається збільшення фондовіддачі підприємства з 2,84 до 2,98 грн., що свідчить про ефективність проведених заходів. Слід зауважити, що на підприємстві відбувся ріст прибутку від операційної діяльності на 3927 тис. грн. (темп росту 126,90 %), а чистий прибуток збільшився на 3145 тис. грн. (темп росту 136,62). При цьому операційна рентабельність реалізованої продукції залишилася стабільною 7,4 %. Але все ж таки рентабельність діяльності залишається невисокою, вона зросла на 0,3 % (темп росту 106,82%) . Про це також свідчить ріст витрат на 1 грн. товарної продукції на 0,01 тис. грн. (темп росту 100,85 %). Загалом підприємство працює ефективно, отримує стабільний прибуток, але треба провести детальний аналіз витрат та виявити резерви їх зниження. Завдяки цьому заходу можна досягти підвищення рівня рентабельності та знизити витрати на 1 грн. товарної продукції.

Також розглянемо організаційну структуру підприємства ПАТ «Завод ім. Фрунзе», вона приведена на рисунку 2.2.

На підприємстві склалася і діє організаційна структура управління, характерна для великих підприємств галузі. Вона відповідає лінійно-функціональній структурі управління.

Організаційна структура

ПАТ «Завод ім. Фрунзе»

Штампування
ЦЛОМ
Сітка
СоіБ

Рисунок 2.2 - Організаційна структура ПАТ «Завод ім.. Фрунзе»

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лінійно-функціональна структура, найпоширеніша структура ієрархічного типу, яка й дотепер широко використовується в усьому світі, функціональні підрозділи можуть самі віддавати розпорядження нижчим ланкам, але не з усіх, а з обмеженого кола питань, які обумовлені їх функціональною спеціалізацією.

Основу лінійно-функціональних структур складає, крім лінійних принципів керівництва, спеціалізація управлінської діяльності за функціональними підсистемами підприємства (маркетинг, дослідження й розробки, виробництво, фінанси й економіка, персонал тощо), а також «шахтний» принцип побудови. Цей принцип означає, що в кожній функціональній підсистемі формується ієрархія служб («шахта»), що пронизує все підприємство від верху до низу.

Перевагами лінійно-функціональних структур, як правило, вважають:

- стимулювання ділової і професійної спеціалізації в умовах даної структури управління;

- високу виробничу реакцію підприємства, тому що вона побудована на вузькій спеціалізації виробництва і вузькій кваліфікації фахівців;

- зменшення дублювання зусиль у функціональних областях;

- поліпшення координації діяльності в функціональних областях.

Незважаючи на велике поширення лінійно-функціональних структур управління, приведемо цілий перелік їх недоліків:

- розмивання розробленої стратегії розвитку підприємства:підрозділи можуть бути зацікавлені в реалізації своїх локальних цілей і завдань більшою мірою, ніж підприємства в цілому, тобто ставити свої власні цілі вище за цілі всього підприємства;

- відсутність тісних взаємозв'язків і взаємодії на горизонтальному рівні між підрозділами;

- різке збільшення обсягу роботи керівника підприємства і його заступників через необхідність узгодження дій різних функціональних служб;

- надмірно розвинута система взаємодії по вертикалі;

- втрата гнучкості у взаєминах працівників апарату управління через застосування формальних правил і процедур;

- слабка інноваційна і підприємницька реакція підприємства з такою організаційною структурою управління;

- неадекватне реагування на вимоги зовнішнього середовища;

- утруднення й уповільнення передачі інформації, що позначається на швидкості і своєчасності прийняття управлінських рішень; ланцюг команд від керівника до виконавця стає занадто довгим, що утрудняє комунікацію.

З огляду на всі перераховані вище недоліки, важливо підкреслити, за яких же умов вони згладжуються:

- лінійно-функціональні структури управління найбільш ефективні там, де апарат управління виконує рутинні, ті, які часто повторюються і рідко міняються завдання і функції, тобто на підприємствах, що функціонують в умовах вирішення стандартних управлінських проблем;

- позитивні якості цих структур виявляються в керуванні підприємствами з масовим чи великомасштабним типом виробництва, у підприємствах, що випускають відносно обмежену номенклатуру продукції;

- вони найбільш ефективні за господарського механізму витратного типу, коли виробництво мало схильне до прогресу в галузі науки і техніки;

- лінійно-функціональні структури успішно застосовуються на підприємствах, що діють у стабільних зовнішніх умовах.

Для ефективного функціонування підприємства в умовах лінійно-функціональних структур управління дуже важливо розробити відповідні нормативні та регламентуючі документи, що визначають відповідність між відповідальністю і повноваженнями керівників різних рівнів і підрозділів; дотримання норм керованості, особливо перших керівників і їхніх заступників, котрі формують раціональні інформаційні потоки, що децентралізують оперативне управління виробництвом і враховують специфіку роботи різних підрозділів.

2.2 Оцінка фінансового стану ПАТ «Завод ім. Фрунзе»

В даний час у світовій практиці відомі десятки показників, які використовуються для оцінки фінансово-майнового стану підприємства. Застосування набору тих чи інших показників обумовлюється цілями аналізу, інформаційними потребами зацікавлених осіб. У зв'язку з цим склався певний підхід до їх класифікації. Як правило, виділяють групи показників, що описують:

1) Майнове становище підприємства. Дані показники розраховуються на підставі даних активу балансу, до них, зокрема відносяться:

- сума господарських коштів, що знаходяться в розпорядженні підприємства (під нею розуміють валюту, підсумок балансу);

- частка необоротних активів у валюті балансу;

- частка активної частини основних засобів;

- коефіцієнт зносу основних засобів.

2) Ліквідність і платоспроможність підприємства. Ці показники відображають взаємозв'язок між активом і пасивом балансу підприємства.

3) Фінансову стійкість підприємства:

- частка власного капіталу в загальній сумі джерел;

- частка позикового капіталу в загальній сумі довгострокових пасивів;

- коефіцієнти співвідношення позикового і власного капіталу.

Аналізуючи майновий стан підприємства розраховуємо наступні коефіцієнти. Оцінка майнового стану ПАТ «Завод ім. Фрунзе» наведен в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Аналіз майнового стану підприємства

Найменування коефіцієнта	За 2011 рік	За 2012 рік	Нормативне значення	Критичне значення
Коефіцієнт зносу основних засобів (032 ф1/031 ф1)	0,223	0,25	Збільшився	0,5
Коефіцієнт придатності основних засобів	0,777	0,75	Зменшився	0,5

Коефіцієнт зносу основних засобів характеризує частку вартості основних засобів, списану на витрати в попередніх періодах, у первісній вартості і розраховується за формулою:

(2.1)

Доповненням цього показника до 100% (або одиниці) є коефіцієнт придатності основних засобів. Так як дані показники досить часто використовуються для характеристики стану основних засобів, необхідно зробити деякі зауваження. По-перше, не можна не вказати на деяку умовність цих показників. Причина тому - залежність коефіцієнта зносу і коефіцієнта придатності від обраного методу нарахування амортизації. Іншими словами, коефіцієнт зносу не відображає фактичної зношеності основних засобів, так само як і коефіцієнт придатності не дає точної оцінки їх поточного стану.

Незважаючи на умовність цих показників, вони мають певне аналітичне значення. Так, прийнято вважати, що значення коефіцієнта зносу більш ніж 50% (а отже, коефіцієнта придатності менш 50%) є небажаним.

На підприємстві спостерігається збільшення зносу устаткування. У порівнянні з 2009 роком знос виріс з 0,223 до 0,25. Також паралельно з цим спостерігається зниження придатності обладнання з 0,777 до 0,75 (критичний показник знаходиться на рівні 0,5). Отже, потрібно проводити модернізацію даного обладнання.