Цінова політика і ціноутворення в управлінському обліку
Ціноутворення в умовах ринкової економіки. Суть ціни та її функції. Визначення ціни на основі попиту споживачів. Стратегії ціноутворення та особливості їх застосування в різних сферах діяльності. Ціноутворення при виробництві споживчих товарів.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курс лекций |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 29.10.2013 |
| Размер файла | 136,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Відображення в ціні ступеня дефіцитності товарів. Здебільшого це стосується діяльності підприємств в умовах адміністративно-централізованої системи. Однак в окремих випадках це може відбуватися й у ринковій економіці, особливо коли капітал, спершу спрямований на виробництво одного товару, переміщується на виробництво іншого, прибутковішого. Держава має це враховувати, встановлюючи регульовані ціни.
Встановлення співвідношення між попитом і пропозицією. Особливо це стосується нових товарів або тих, щодо яких держава намагається змінити попит -- збільшити або зменшити його (наприклад, збільшення рівня споживання окремих видів фруктів, використання миючих засобів і встановлення дотацій на ці товари або, навпаки, зменшення рівня споживання алкогольних напоїв і встановлення додаткових податків, зборів, підвищення діючих ставок акцизного збору).
Урахування ступеня соціальної значущості товару, тобто встановлення низьких цін на товари першої необхідності.
Встановлюючи роздрібні ціни, важливо визначити їх співвідношення, що має відображати різницю:
* у витратах виробництва та реалізації різних товарів;
* в якості та інших споживчих властивостях виробів;
* у співвідношенні попиту та пропозиції.
Встановлення співвідношення роздрібних цін дасть змогу розв'язувати такі соціально-економічні завдання:
формувати раціональну структуру споживання товарів з акцентом на корисні в харчовому відношенні продукти та екологічно безпечні промислові вироби;
впливати на попит споживачів і переорієнтовувати його з одних товарів на інші, зокрема з дефіцитних на достатні;
стимулювати виробництво та споживання нових виробів, товарів підвищеної якості та розширеного асортименту.
Зазначене співвідношення визначається за двома групами виробів -- продовольчими і непродовольчими товарами. Як свідчить практика, у цих товарних групах ціни мають більш стійке співвідношення, що пояснюється майже однаковими напрямами задоволення попиту споживачів, властивостями та іншими ознаками. Зазначимо, що рівень цін на непродовольчі товари вищий, ніж на продовольчі.
При визначенні роздрібних цін слід встановлювати їх співвідношення:
на взаємозамінні товари;
взаємозалежні товари (сировина, напівфабрикати, готова продукція);
товари повсякденного попиту та тривалого користування;
дефіцитні й недефіцитні товари та надлишки товарів;
нові товари або товари, що є на ринку й виробництво яких освоєно;
однорідні вироби, що мають різні якісні показники;
готові вироби або окремі вузли, що використовуються в готових виробах;
на основні та супутні вироби.
4.2 Цінова політика підприємства при встановленні роздрібних цін
Одним з елементів роздрібної ціни товару є торговельна надбавка, яка визначає, по суті, ціну торговельної послуги торговельного підприємства під час реалізації товарів. Цю частину ціни торговельні підприємства в умовах ринкової економіки формують самостійно, якщо їх не регулює держава (наприклад, встановлюється обмеження рівня торговельної надбавки).
Прибуток необхідний торговельному підприємству для його розвитку, розширення сфери діяльності, стимулювання праці працівників і зменшення негативних наслідків від дій конкурентів. Як і на промислових підприємствах, прибуток торговельного підприємства визначається як різниця між валовими доходами й валовими витратами. Це балансовий прибуток, що утворюється як сума прибутку від реалізації товарів і послуг, реалізації продукції неторговельної діяльності, реалізації майна та від позареалізаційних операцій. Крім того, прибуток є джерелом сплати податкових платежів торговельного підприємства (основним з них є податок на прибуток, розмір ставки якого становить 25 %). Після сплати з балансового прибутку відповідного податку у підприємства залишається частина прибутку, якою воно може повністю розпоряджатися, тобто чистий прибуток. Ця частина прибутку розподіляється за такими напрямами:
на капіталізовану частину;
споживчу частину;
страхування ризику.
Капіталізована частина прибутку використовується на інвестування виробничої діяльності торговельного підприємства; інвестування коштів в інші підприємства будь-якої сфери діяльності з метою отримання додаткових коштів від цінних паперів або на розширення напрямів діяльності підприємства.
Споживча частина прибутку використовується:
для виплати дивідендів власникам торговельного підприємства в кінці року за результатами роботи за цей період;
для виплати премій та різних інших заохочень працівникам торговельного підприємства, які не є власниками підприємства, за результатами роботи за рік;
для подальшого соціального розвитку підприємства;
в інших формах, у тому числі для одноразового заохочення у вигляді матеріальних виплат.
Страхування ризику примушує створювати резервні, страхові фонди, які дають змогу зменшити втрати торговельного підприємства, коли на ринку виникає несприятлива ситуація.
Для щойно утворених підприємств розраховується точка мінімальної прибутковості. Вона визначає кількість продуктів (або послуг), які мають продати (надати) торговельні та інші підприємства з метою не лише відшкодування власних витрат, а й отримання прибутку.
Податок на додану вартість сплачується торговельними підприємствами на загальних підставах у розмірі, передбаченому для всіх підприємств національної економіки, а саме 20 % новоствореної вартості.
Цінова політика торговельного підприємства передбачає розробку та встановлення такого розміру торговельної надбавки, який би забезпечив торговельному підприємству відшкодування його витрат і отримання прибутку. Однак цінова політика торговельного підприємства суттєво відрізняється від цінової політики підприємства-виробника.
У загальному розмірі роздрібної ціни торговельна надбавка становить у середньому 10-20 %, тобто основну частину ціни формує виробник. Тому торговельне підприємство, визначаючи власну цінову політику, має орієнтуватися на цінову політику виробника, оскільки він визначає ціну на виріб.
Підприємство-виробник виробляє вузький асортимент товарів порівняно з потребами торговельних підприємств, зацікавлених у реалізації якомога ширшого асортименту виробів з метою залучення щонайбільшої кількості споживачів. Торговельне підприємство при розробці власної цінової політики орієнтується на асортиментну сукупність виробів на відміну від підприємств-виробників, які орієнтуються на конкретний товар або на його різновид.
Розробка цінової політики торговельного підприємства нерозривно пов'язана з рівнем торговельного обслуговування, і це слід ураховувати при визначенні роздрібної ціни. Рівень обслуговування на торговельному підприємстві є невіддільною складовою процесу реалізації товарів, а тому відіграє велику роль при визначенні ціни.
Оскільки питома вага торговельної надбавки в роздрібній ціні виробу незначна, торговельне підприємство обмежене щодо зміни ціни. Його цінова політика має більш жорсткий характер порівняно з ціновою політикою виробника, а тому більшість цінових стратегій воно взагалі не може використовувати. Це саме стосується запровадження різних цінових знижок.
Цінова політика торговельного підприємства спрямовується не на ціну загалом, а лише на окремий її елемент -- торговельну надбавку, що формується під впливом кон'юнктури ринку, залежить від його стану, попиту та пропозиції, рівня інфляції та інших чинників. Рівень торговельної надбавки залежить від відпускної ціни виробника, однак торговельне підприємство може встановлювати її більш менш самостійно залежно від власної загальної економічної та цінової політики.
Мета цінової політики торговельного підприємства -- встановити такий рівень торговельної надбавки, який би забезпечував відшкодування витрат обігу торговельного підприємства, отримання певного прибутку, а також розробити заходи щодо постійного коригування залежно від зміни кон'юнктури ринку.
Принципи формування цінової політики торговельного підприємства мають таку саму спрямованість, що й принципи її формування на будь-якому іншому підприємстві.
Цінова політика торговельного підприємства має бути скоординованою, доповнювати загальну економічну політику підприємства і сприяти якнайшвидшому її виконанню.
Визначення характеру, кон'юнктури ринку, на якому реалізується товар, і цінової політики залежно від стану ринку й можливих змін у попиті, пропозиції, урахування окремих сегментів ринку, на яких діє підприємство.
Урахування при розробці цінової політики організаційних особливостей діяльності торговельного підприємства (рівня спеціалізації підприємства, торговельної мережі та її широти, типу магазина, форми реалізації товару, каналів товароруху тощо).
Урахування при розробці цінової політики торговельного підприємства рівня та культури торговельного обслуговування споживачів.
Самостійне встановлення торговельної надбавки дає змогу торговельному підприємству визначати цінову політику сегмента ринку (або й усього ринку) на окремі товари або групи товарів. А це, у свою чергу, формує позицію торговельного підприємства загалом.
Торговельне підприємство обслуговує споживачів, які різняться рівнем доходів, смаками та вимогами до товарів, а також попитом. Швидко реагувати на зміну цих чинників можна передусім через кінцеву ціну й торговельну надбавку. Іншими словами, цінова політика торговельного підприємства має бути гнучкою, щоб воно могло швидко реагувати на зміну потреб споживачів.
Розробка цінової політики торговельного підприємства складається з кількох етапів, які мають такий самий зміст, що й етапи розробки цінової політики будь-якого підприємства.
На першому етапі визначається головна мета цінової політики підприємства та її спрямованість залежно від загальної економічної політики підприємства, а також стану та кон'юнктури ринку. Мета цінової політики визначається на підставі таких чинників:
потреби та попит споживачів з урахуванням сегмента ринку;
витрати підприємства. За основу беруться поточні витрати торговельного підприємства за попередній період і можливості їх зниження в майбутньому. При цьому постає завдання їх економії та ефективного використання;
прибуток, тобто орієнтація на запланований рівень прибутку й досягнення максимального його рівня.
На другому етапі аналізується динаміка та структура торговельної надбавки за певний час, визначаються зміни її розміру, питомої ваги окремих елементів, а також чинники, які на неї впливають, і характер цього впливу. Особливу увагу звертають на те, як змінюються обсяг і структура товарообігу, середні торговельні надбавки на окремі товари, групи товарів, загальний обіг і структура, окремі статті витрат обігу. Кінцевим результатом аналізу є визначення загальних тенденцій змін торговельної надбавки та пошук резервів зниження її в майбутньому, адже обсяги реалізації можна збільшити передусім зниженням роздрібної ціни.
На третьому етапі здійснюється ретельний всебічний аналіз ринку споживчих товарів, окремих його сегментів. На цьому етапі визначаються попит споживачів на різні товари або товарні групи, зміни, що можуть відбутися найближчим часом, характер потреб населення, у тому числі й майбутніх, чинники, які можуть вплинути на зміну цих потреб, еластичність попиту залежно від різних чинників. Особлива увага приділяється товарам тривалого попиту.
На четвертому етапі розроблюється цінова політика за товарними групами з урахуванням можливостей і кон'юнктури ринку, його змін, а також економічних можливостей підприємства. Вона визначається за такими ознаками:
ступенем задоволення потреб споживачів залежно від їхніх доходів, вимог до споживної вартості та попиту споживачів;
якістю товарів та рівня культури обслуговування. Для визначення цінової політики за цією ознакою товари поділяються на різні рівні якості, залежно від яких і розроблюється відповідна цінова стратегія;
стадією життєвого циклу товару. Для кожної стадії визначаються мета та відповідна спрямованість цінової політики, а також розроблюється цінова стратегія.
На п'ятому етапі визначаються методика розрахунку торговельної надбавки та її конкретний розмір. Методи залежать від мети цінової політики.
1. Мета цінової політики, спрямованої на задоволення попиту споживачів. Залежно від попиту та кон'юнктури ринку спочатку визначають можливу ціну реалізації товару, а потім рівень торговельної надбавки (Рт н), %:
Рт.н. = (Цр - Цз) / Цз
де Цр -- можлива ціна реалізації виробу на певному ринку, гр. од.; Цз -- ціна закупівлі товарів у виробника, гр. од.
2. Мета цінової політики залежно від витрат торговельного підприємства. Розраховуються прогнозні витрати обігу в майбутньому з урахуванням можливого їх зменшення. Прибуток також приймається прогнозний на рівні, що задовольняє підприємство. У цьому разі рівень торговельної надбавки визначається за формулою
Рт.н. = ((Во + П) / Цз (100-Спдв)) * 10000
де В0 -- витрати обігу торговельного підприємства, гр. од.; П -- прибуток торговельного підприємства, гр. од.; Спдв -- ставка податку на додану вартість, %.
Для визначення загального рівня торговельної надбавки її потрібно збільшити на розмір ставки податку на додану вартість, тобто на 20 %.
3. Мета цінової політики, орієнтованої на отримання цільового прибутку. Як і в попередньому методі, визначаються витрати обігу підприємства та цільовий розмір прибутку. Він обчислюється кількома методами, один з яких -- знаходження точки мінімального рівня прибутковості (Пм):
Пм = ((Во + Пц) / Цз (100-Спдв)) * 10000
де Пц - цільовий розмір прибутку торговельного підприємства, грн..од.
На цьому етапі визначається також конкретний розмір торговельної надбавки залежно від мети ціноутворення.
На шостому етапі розроблюються заходи щодо контролю та коригування торговельної надбавки й загалом роздрібної ціни. Запланована торговельна надбавка може змінюватися під впливом різних чинників: таких, що можуть бути передбачені, і таких, які мають характер форс-мажору. У першому випадку торговельна надбавка може змінюватися, оскільки пропонуються різні знижки або надбавки до роздрібної ціни. У другому випадку торговельна надбавка змінюється за рахунок страхових або резервних фондів. Загалом цей механізм коригування цінової політики має бути закладений під час її розробки.
4.3 Ціноутворення в закладах ресторанного господарства
Ціноутворення в закладах ресторанного господарства має особливості, що пов'язані з особливостями їх виробничої діяльності, адже тут одночасно виконуються три функції:
виготовлення страв та іншої продукції;
реалізація виготовленої продукції;
* організація споживання продукції як власного виробництва, так і купленої.
Особливості діяльності підприємств цієї сфери вирізняють їх серед підприємств харчової промисловості, тому що на останніх виробляється продукція, яка має тривалий термін зберігання, крім того, вони не організують споживання цієї продукції. На відміну від підприємств роздрібної торгівлі заклади ресторанного господарства не лише реалізують, а й виробляють її та організують споживання. Це й зумовлює особливості ціноутворення в закладах ресторанного господарства:
1. Продажна ціна як кінцева
2. Визначення ціни всієї продукції і на її підставі визначення ціни страви
3. Калькуляція ціни страви за роздрібними цінами
4. Використання середньозважених цін при калькуляції страви
5. Вплив різних чинників на продажну ціну страви
1. Для відшкодування витрат, пов'язаних з обігом і реалізацією товарів, заклади ресторанного господарства, як і торговельні, встановлюють торговельну надбавку. А оскільки найбільші витрати пов'язані з виробництвом продукції в закладах ресторанного господарства та організацією її споживання, торговельна надбавка відтворює лише частину витрат. Тому на цих підприємствах продукція реалізується не за роздрібними цінами, а за продажними, що визначаються калькуляцією. У такий спосіб розраховуються собівартість продукції та продажна ціна виробу.
Порядок розрахунку собівартості й калькуляція ціни в закладах ресторанного господарства відрізняються від калькуляції цін у промисловості, де собівартість визначається для кожного виробу, а потім розраховується відпускна ціна. В закладах ресторанного господарства діюча система обліку унеможливлює визначення повної собівартості кожної страви. Тому розраховується повна собівартість кулінарної продукції, яка включає вартість сировини, матеріалів за відпускними цінами, витрати виробництва та обігу, прибуток, податки та обов'язкові платежі. Тому в закладах ресторанного господарства визначається не собівартість, а продажна ціна страви або кулінарного виробу.
Калькуляція продажної ціни складається за роздрібними цінами, тоді як розрахунки з постачальниками здійснюються за відпускними цінами, тобто торговельна надбавка залишається в закладах ресторанного господарства.
Сировина, яку заклади ресторанного господарства отримують для виготовлення страв, різниться за сортами, видами, категоріями, видами кулінарної обробки та ін. Крім того, для виготовлення однієї й тієї самої страви можуть використовуватися продукти одного найменування, але різних сортів. У цьому разі має змінюватися й продажна ціна страви. Щоб досягти певної сталості цін на однакові страви та вироби протягом певного часу, заклади ресторанного господарства використовують середньозважені ціни. Вони встановлюються для групи продуктів одного найменування (наприклад, м'ясо, птиця), що різняться за сортами, розмірами, видами промислової обробки.
Ціни на продукцію закладів ресторанного господарства залежать від типу підприємства, контингенту обслуговування, місця розташування. А тому заклади ресторанного господарства поділяються за рівнем матеріально-технічної оснащеності, а також рівнем та кількістю наданих послуг.
Структура продажної ціни закладів ресторанного господарства відрізняється від структури роздрібної ціни.
Торговельна надбавка та націнка закладу ресторанного господарства разом утворюють валовий дохід, що складається з витрат виробництва та обігу закладів ресторанного господарства, прибутку цих закладів та ПДВ. За економічним змістом і призначенням прибуток закладів ресторанного господарства не відрізняється від прибутку підприємств інших галузей. Він визначається згідно з чинним законодавством України. Однак витрати виробництва та обігу мають певні особливості.
На відміну від витрат обігу торговельного підприємства в закладах ресторанного господарства значну питому вагу має стаття "витрати на паливо, газ і електроенергію на виробничі потреби". Потреба у твердому паливі розраховується за встановленими для конкретної місцевості нормами в кілограмах умовного палива, необхідного для приготування 1 тис. страв (або обідів, комплексів). До розрахунку кількості обідів у їдальнях і ресторанах за один комплекс беруть 2,5 страви, у кафе і закусочних -- 2 страви. Витрати на електроенергію (або газ) плануються в закладах ресторанного господарства виходячи з кількості одиниць електричного (газового) обладнання, його потужності, режиму роботи та діючих цін. Вартість пари, що використовується закладами ресторанного господарства на виробничі потреби, визначається на підставі укладених угод. В окремих випадках розрахунки можуть здійснюватись виходячи з витрат на 1 млн.грн. реалізованої продукції.
Крім того, в закладах ресторанного господарства великими є витрати за статтею "знос та утримування малоцінних і швидкозношуваних предметів", особливо це стосується столової білизни, посуду, наборів, спецодягу працівників підприємств.
На відміну від підприємств роздрібної торгівлі витрати виробництва та обігу в закладах ресторанного господарства набагато більші (у 2-2,5 разу), а розмір прибутку в основному менший. Особливо це характерно для закладів ресторанного господарства, де високу питому вагу має виробництво власної продукції й невелика частка покупних товарів.
Податок на додану вартість сплачується на загальних підставах. Однак окремі їдальні (при лікарнях, дитячих дошкільних закладах) звільнені від його сплати. Зауважимо, що негативні наслідки, спричинені недосконалістю закону про ПДВ, найбільшою мірою виявляються в закладах ресторанного господарства. За відсутності державного постачання сировини підприємства цієї галузі змушені закуповувати її у приватних виробників, у фермерських господарствах за вільними цінами, а вони здебільшого не є платниками ПДВ. У цьому разі в закладах ресторанного господарства змушені сплачувати ПДВ з кінцевої продукції, зокрема із сировини, тобто сплачувати його й за виробника сировини, що підвищує і собівартість, і ціну страви загалом.
Кожен заклад ресторанного господарства має право встановлювати націнку з урахуванням попиту споживачів на свою продукцію та кон'юнктури ринку.
Собівартість продукції та кінцева продажна ціна розраховуються за допомогою калькуляційної картки. При цьому одиницею вимірювання продукції в закладах ресторанного господарства є одна страва. Продажна ціна визначається з розрахунку вартості сировини на 100 страв або на 10 кг гарніру чи соусу. У калькуляційній картці відображуються:
- порядковий номер картки;
- номер рецептури, колонка та назва збірника рецептури страви;
- найменування продуктів;
- кількість продуктів на 100 порцій (кг);
- продажна ціна 1 кг продукту (роздрібна ціна плюс націнка закладів ресторанного господарства);
- вартість набору сировини на 100 порцій;
- продажна ціна порції;
- вихід готової продукції у грамах.
На підставі даних, наведених у калькуляційній картці, розраховується кінцева продажна ціна страви. Вона діє до зміни компонентів у сировинному наборі або до зміни ціни на сировину та продукти.
Калькуляція ціни здійснюється в роздрібних або середньозважених цінах, що є розрахунковими. Необхідність їх встановлення пов'язана з тим, що продукти та сировина, отримувані закладами ресторанного господарства, диференційовані за найменуваннями товарів залежно від сорту, сезонності та інших чинників. Для спрощення розрахунків для калькуляції застосовуються середньозважені ціни, які встановлюються на однорідні продукти, що різняться сортами, видами промислової обробки, категоріями, однак близькі за харчовою цінністю та технологічним призначенням.
ТЕМА 5. ЦІНОУТВОРЕННЯ У СФЕРІ ВИРОБНИЦТВА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ
5.1 Система цін і принципи ціноутворення в сільськогосподарському виробництві
Ціни в сільському господарстві мають велике значення для системи ціноутворення загалом. Вони є вихідними для системи цін на споживчі товари що виробляються із сільськогосподарської сировини. За цими цінами сільськогосподарська продукція реалізується колективними господарствами, колгоспами, фермерськими господарствами приватним сектором державі, переробним підприємствам усіх форм власності, у торговельну мережу та безпосередньо споживачам Такі ціни впливають на кінцеві роздрібні ціни, темпи розвитку сільського господарства, промисловості, рівень оплати праці працівників галузі.
Загалом політика держави спрямована на забезпечення інтересів розвитку промисловості та сільського господарства, зростання матеріальної зацікавленості працівників сільського господарства у виробництві продукції з урахуванням потреб держави та попиту населення Система цін на продукцію сільського господарства та послуги, що надаються підприємствам цієї галузі, має сприяти розміщенню сільськогосподарського виробництва, підвищенню ефективності всіх галузей і підрозділів агропромислового комплексу (АПК), еквівалентному обміну між містом і селом.
Ціни АПК мають особливості, що пояснюються чинниками, які діють у цій сфері.
Так, ціни АПК впливають на рівень роздрібних цін на споживчі товари, тому що переважна більшість останніх складається з продукції сільськогосподарського виробництва. У роздрібній ціні, як правило, більшу частку становить ціна закупівлі, тобто ціна підприємства АПК. Ціни АПК, у свою чергу, залежать від цін на продукцію важкої промисловості, будівельного комплексу та підприємств, що здійснюють ремонтні роботи, від тарифів на вантажні перевезення, цін на пально-мастильні матеріали.
Тому з урахуванням особливостей діяльності підприємств сільського господарства ціни класифікують за різними ознаками:
1. Закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію колективних господарств, колгоспів, фермерських та особистих підсобних господарств, приватних підприємств та ін. За цими цінами держава закуповує продукцію для власних потреб, експорту сировини, на промислову переробку та інші потреби.
Розрахункові ціни на продукцію землеробства та тваринництва. За цими цінами сільськогосподарські підприємства розраховуються з промисловими переробниками цієї продукції.
Ціни міжгосподарських взаємовідносин, за якими продукція сільського господарства обертається між підприємствами АПК.
Оптово-посередницькі ціни та ціни заготівельних підприємств, що закуповують сільськогосподарську продукцію у підприємств-виробників на комерційний основі у великих обсягах з метою подальшого перепродажу роздрібним торговцям.
Роздрібні ціни, за якими вироби землеробства та тваринництва продаються безпосередньо населенню в роздрібній торговельній мережі без попередньої промислової переробки.
Оптові ціни на сільськогосподарську техніку, матеріали, мінеральні добрива, комбікорми тощо.
Кошторисні норми будівництва, ціни будівель, споруд у сільській місцевості.
Ціни на послуги організацій, які здійснюють виробничо-технічне обслуговування підприємств АПК.
Ціни "врожаю на корені", коли за домовленістю між виробниками та покупцями здійснюється продаж врожаю ще до його збирання.
10. Біржові ціни на продукцію АПК -- за цими цінами здійснюється продаж на біржових торгах.
Основні принципи ціноутворення в АПК:
Ціни АПК мають відображати витрати всіх ресурсів на виробництво сільськогосподарської сировини та інших продовольчих товарів.
Урахування при формуванні кінцевих цін АПК природних чинників, кліматичних умов тощо. Це призводить до значної диференціації та істотних коливань рівня витрат у господарствах, регіонах за взаємозамінними виробами, сезонами та роками.
Урахування в собівартості особливостей галузей АПК. Це відображується в окремих видах витрат. Так, у собівартості не в повному обсязі відбиваються витрати на відтворення природних ресурсів, матеріальні витрати, витрати на відтворення трудових ресурсів, що пояснюється низьким рівнем механізації праці.
4. Взаємозв'язок рівня цін і співвідношення цін за галузями, що
входять до АПК. Ціни на засоби виробництва, мінеральні добрива,
комбікорми мають бути пов'язані із закупівельними цінами, Вільни ми цінами, за якими реалізується кінцева продукція сільськогосподарських виробників.
5. Урахування в ціні сільськогосподарської продукції її якості та стимулювання виробництва якіснішої та кориснішої продукції.
5.2 Класифікація цін на продукцію в сільськогосподарському виробництві
Ціни на продукцію підприємств-виробників АПК поділяються на дві великі групи -- ціни на продукцію рослинництва та ціни на продукцію тваринництва.
У свою чергу, ціни на продукцію рослинництва та тваринництва класифікуються за різними ознаками:
за сезонами виробництва та реалізації;
якістю продуктів.
За сезонами виробництва та реалізації. Велика кількість овочів, плодів, фруктів розподіляється за сезонами виробництва та реалізації. Це пояснюється різними причинами: природно-кліматичними умовами, сезонністю виробництва більшості продукції сільського господарства й на більшості території України, різницею в часі між виробництвом і реалізацією й необхідністю зберігання продукції, різницею в умовах зберігання її різних видів. При цьому основна мета -- постійно забезпечувати населення продуктами харчування.
Встановлення ціни на сільськогосподарську продукцію спрямоване на стимулювання виробництва продукції в період між сезонами її збирання та рівномірну реалізацію протягом року. Сезонність встановлення цін впливає на рівень роздрібних цін. Особливо це стосується плодоовочевої продукції (овочі першого врожаю -- огірки, помідори -- у лютому, березні коштують дорожче, ніж у період масового збирання).
На зміну цін за цією ознакою впливають також терміни зберігання продукції. Для більшості овочів ціни встановлюються залежно від термінів зберігання: що більший термін зберігання, то менша ціна за інших рівних умов. Це пов'язано з тим, що зі збільшенням тривалості зберігання якість продукції знижується (так, картопля в березні коштує дешевше, ніж у період збирання врожаю -- у вересні-жовтні).
За якістю продуктів. Система диференціації цін в АПК за якістю продуктів спрямована на стимулювання виробництва високоякісної продукції. Підвищення якості продукції сприяє задоволенню потреб споживачів, підвищує ефективність виробництва і зменшує збитки підприємства. Так, зі зростанням цукристості цукрових буряків підприємства мають змогу збільшити обсяги виробництва цукру. Підвищення жирності молока сприяє збільшенню обсягів виробництва вершкового масла та іншої молочної продукції.
Підвищення якості продукції в сільському господарстві стимулюється також за допомогою базисних цін і системи знижок і надбавок. Для розрахунку кінцевої ціни встановлюються базисна ціна та базова кондиція. Залежно від цього вироби поділяються за якістю, сортами та категоріями.
Знижки та надбавки встановлюються як у натуральному, так і в грошовому вираженні. Так, на зернові та олійні культури вони нараховуються в натуральних одиницях до базисних кондицій і розраховуються до фізичної маси виробу залежно від ступеня вологості та забруднення. Якщо ці показники нижчі за передбачені базовою кондицією, нараховується надбавка до фізичної маси виробу, якщо нижчі -- знижка.
Грошові знижки (надбавки) застосовуються тоді, коли спостерігаються відхилення від базових кондицій інших якісних показників: пошкодження зерен, зараженість їх різними хворобами та шкідниками. Додатково оплачуються також процеси висушування та очищування зерна, якщо це здійснюється на елеваторах або на зерноприймальних пунктах. Крім того, ціна на зерно залежить від сортності. Так, найвища ціна встановлюється на пшеницю твердих сортів з надбавкою до м'яких сортів залежно від кількості клейковини.
При встановленні цін на картоплю враховуються такі показники якості, як розмір бульб, харчова цінність, смакова якість, забрудненість. На технічну картоплю ціна встановлюється залежно від вмісту крохмалю та інших чинників.
Ціни на молоко залежать від базисних кондицій за такими показниками, як жирність і сортність, наявність бактерій, кислотність.
5.3 Методичні підходи до визначення ціни на сільськогосподарську продукцію
Виробництво сільськогосподарської продукції характеризується особливостями, що відображуються в ціні на готовий виріб. Це стосується чинників, що найбільшою мірою впливають на виробництво: природні умови, родючість землі, рівень механізації праці, особливості вирощування культур, зберігання і транспортування продукції. Ці чинники відображуються у розрахунку собівартості.
Існують три методи визначення ціни на сільськогосподарську продукцію залежно від таких показників:
собівартості;
якості та взаємозамінності;
* попиту та пропозиції.
Залежно від собівартості. Визначення цін здійснюється відповідно до витрат підприємств АПК при виробництві продукції. Витрати, віднесені на собівартість сільськогосподарської продукції, визначаються згідно з Типовим положенням з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1996 р. за № 452.
Зазначені витрати групуються відповідно до їх економічного змісту за такими елементами:
матеріальні витрати (без вартості зворотних відходів);
витрати на оплату праці;
відрахування на соціальні заходи;
амортизація основних фондів і нематеріальних активів;
інші витрати.
Показники планової собівартості використовуються для визначення економічної ефективності виробництва, обґрунтування структури виробництва.
Плануванню собівартості продукції передує аналіз витрат за елементами та статтями в попередньому періоді. Для аналізу беруться дані обліку й звітності, нормативні документи, матеріали спостережень, вивчення та узагальнення досвіду господарств. Отримані результати використовуються для розробки заходів економії витрат і підвищення ефективності виробництва у плановому періоді.
Базою для визначення планової собівартості продукції окремих культур і видів тварин є технологічні карти, де за статтями витрат на основі переліку передбачених технологією робіт, ґрунтово-кліматичних умов, обґрунтування норм виробітку, нормативів витрат праці, матеріальних і фінансових ресурсів і з урахуванням раціонального використання землі, основних фондів, застосування прогресивних агрозоотехнічних і організаційних заходів визначається загальна сума витрат виробництва (прямі витрати).
До собівартості продукції також включаються витрати на управління та обслуговування виробництва. У процесі планування собівартості продукції враховується вплив основних техніко-економічних чинників: підвищення технічного рівня, комплексна механізація виробництва, упровадження прогресивних технологій, здійснення заходів поліпшення родючості ґрунтів, підвищення рівня використання виробничих ресурсів (машин, обладнання, худоби, кормів, добрив тощо), упровадження високопродуктивних сортів і гібридів сільськогосподарських культур, порід тварин, раціональне використання матеріальних і фінансових ресурсів, застосування прогресивних форм організації та оплати праці.
Особливістю розрахунку собівартості продукції в АПК є те, що беруть її середній рівень за попередні роки (до п'яти років). Це дає змогу врахувати вплив різних чинників (зокрема природно-кліматичних умов).
До розрахованої собівартості додається певний рівень прибутку, що планується підприємством з урахуванням податків, обов'язкових відрахувань і платежів. Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків і обов'язкових платежів, розподіляється за основними напрямами:
фонд споживання (переважно на стимулювання праці працівників);
фонд розвитку та оновлення матеріально-технічної бази;
фонд ризику, призначений для зменшення впливу різних чинників на кінцеві результати діяльності підприємства.
Рівень прибутковості розраховується у відсотках до собівартості виробленої продукції.
Залежно від якості та взаємозамінності. У розрахунку ціни цим методом визначається співвідношення цін за замінними видами продукції рослинництва та тваринництва. Базою взаємозамінності продукції за видами береться виробництво культур на єдиній загальній площі. Оскільки споживачам потрібний увесь набір сільськогосподарських культур, то ціни на ці продукти встановлюються з метою зацікавити господарства виробляти їх повний набір. Це є істотним важелем впливу на територіальну спеціалізацію різних регіонів.
Диференціація за сортами здійснюється з урахуванням якості та врожайності продуктів, їх сортів і категорій. Кінцева ціна встановлюється за допомогою системи знижок або надбавок.
Залежно від попиту та пропозиції. Ціна планується в кілька етапів. На першому етапі вивчається попит на певний продукт у загальнодержавному або регіональному масштабі (залежно від виду продукту).
На другому етапі визначається можливий обсяг виробництва цього продукту та пропозиція його на споживчому ринку. Як попит, так і пропозиція плануються на майбутній період з розподілом на окремі періоди (місяці, тижні). Це дає змогу спрогнозувати їх з урахуванням споживання окремих видів продуктів за окремими періодами. Так, найбільший період споживання більшості овочів припадає на період масового їх збирання (вересень -- листопад). Далі споживання цих продуктів на деякий час зменшується. У січні-лютому споживання цих продуктів зростає, а потім знову зменшується.
На четвертому етапі розраховується ціна на продукти в період масової їх реалізації з урахуванням якості, сортності, категорій та особливостей споживання продуктів в окремих регіонах. Вплив цього чинника враховується також при майбутньому розрахунку цін.
На п'ятому етапі визначається цінова стратегія щодо певного виду продукту на майбутній період та встановлюються конкретні ціни з урахуванням усіх чинників, що впливають на них. Їх розміри конкретизуються за періодами всього строку реалізації.
Залежно від конкретної ситуації на підприємствах АПК за різними видами продуктів застосовуються кілька або всі методи розрахунку ціни.
5.4 Оптово-посередницькі ціни на сільськогосподарську сировину
Базою для розрахунку оптових цін на сільськогосподарську сировину, яка потім використовується на підприємствах харчової та легкої промисловості, є вартість цієї сировини в районі споживання. Оптово-посередницькі ціни на сільськогосподарську сировину визначаються виходячи з таких показників:
витрат на придбання продуктів сільськогосподарського виробництва у виробників (колгоспів, радгоспів, фермерських господарств, приватних та індивідуальних виробників) за вільними цінами;
витрат на транспортування продукції від господарств до складів заготівельних підприємств та організацій (елеваторів, морозильників) або до станції призначення в районі розташування споживача. До них належать також витрати, пов'язані зі зберіганням продукції, вантажними роботами, експедиційні витрати тощо, тобто витрати заготівельних підприємств або служб постачання переробних підприємств;
* прибутку, що має забезпечити розширене відтворення та стимулювання виробників до збільшення обсягу випуску продукції та підвищення її якості.
Серед цін на сільськогосподарську сировину виокремлюють:
вільні договірні ціни (здебільшого на плодоовочеву продукцію). За цими цінами продукція закуповується у сільськогосподарських виробників, а потім перероблюється на переробних підприємствах. При встановленні таких цін найбільший вплив мають такі чинники, як попит і пропозиція, наявність конкурентів чи монопольність ринку, форс-мажорні випадки та ін. Важливе значення для встановлення цих цін має місцезнаходження виробника сировини та підприємства-переробника, вартість транспортування, стан шляхів, розвиненість транспортної мережі та ін.;
диференційовані оптово-посередницькі ціни на сировину для підприємств, що класифікуються за групами переробних підприємств. При встановленні таких цін враховуються витрати на закупівлю, зберігання, транспортування та заготівлю сировини. Здебільшого така диференціація здійснюється за територіальною ознакою і стосується в основному підприємств
цукрової, пивоварної промисловості, окремих підприємств легкої промисловості;
розрахункові ціни, що встановлюються на такі види сировини, як борошно, окремі види круп, м'ясо, молоко та молочна продукція. Такі ціни встановлюються переважно на види сировини, які після переробки реалізуються за регульованими цінами. Здебільшого це сировина (наприклад, зерно, окремі види круп), що виробляється за державним замовленням і на неї встановлюються державні ціни. Розрахункова ціна на ці вироби має покривати витрати, а інші витрати мають бути нижчими за фактичні витрати на закупівлю та транспортування сировини до переробних підприємств. В окремих випадках на кінцеву продукцію переробних підприємств можуть встановлюватись дотації з державного або місцевих бюджетів. Перелік цих видів сировини обмежується і має стійку тенденцію до скорочення. Сталу тенденцію до зниження має також розмір дотацій.
5.5 Ціни на засоби виробництва для підприємств сільського господарства
Ціни АПК впливають на роздрібні ціни, за якими продукція сільського господарства реалізується кінцевим споживачам. Однак на рівень цін АПК значною мірою впливають також ціни підприємств машинобудування, що виробляють сільськогосподарську техніку, ціни на добриво, комбікорми, пальне, мастило, тарифи на електроенергію й послуги, що надаються сільськогосподарським підприємствам.
Велике значення для розрахунку кінцевої роздрібної ціни на сільськогосподарську продукцію мають ціни на сільськогосподарську техніку (трактори, комбайни, машини, механізми тощо).
Здебільшого ціни на техніку для сільськогосподарських підприємств встановлюються вільні, договірні, тобто на основі угод, що укладаються між підприємствами АПК і підприємствами -- виробниками цієї техніки. Однак в основному ці ціни є монопольними, тому що сільськогосподарська техніка виробляється підприємствами, які, по суті, є монополістами в Україні, тобто не мають у межах держави конкурентів (наприклад, Харківський тракторний завод). Ця ситуація виникла внаслідок того, що ринок України на цю техніку закритий і на ньому практично не реалізується техніка інших держав. Водночас вітчизняна техніка має особливості, що відрізняють її від імпортної техніки:
ціни на вітчизняну сільськогосподарську техніку значно вищі порівняно з витратами, які мають машинобудівні підприємства, тобто в ціні закладено значний прибуток. За відсутності конкуренції підприємства АПК змушені купувати цю техніку, до того ж за цінами, встановленими виробником;
в основному техніка не відповідає міжнародним стандартам якості щодо більшості технічних параметрів (потужності, витрачання пального, терміну служби тощо). Тому й ціни на вітчизняні вироби порівняно з іноземними за якістю надто завищені;
ускладнюється постачання комплектуючих і запасних частин і постають проблеми, пов'язані з ремонтом і придбанням цих частин. Вітчизняна техніка через відсутність запасних частин не працює, що позначається на збільшенні вартості техніки;
у вітчизняної техніки незважаючи на високу ціну відсутні гарантійні терміни роботи протягом певного періоду. Це призводить до того, що ремонт здійснюється за рахунок сільськогосподарського підприємства навіть у перший рік роботи машин, тоді як ремонт зобов'язаний виконувати виробник.
Зазначені недоліки призводять до того, що підприємства АПК намагаються придбати імпортну техніку, якіснішу, з гарантованим терміном роботи за тією самою ціною. Найчастіше це здійснюється за рахунок бартеру за вироблену сільськогосподарську продукцію.
В окремих випадках сільськогосподарська техніка або комплектуючі до неї реалізуються на аукціонах, біржових торгах. У цьому разі ціна формується здебільшого під впливом попиту та пропозиції.
На мінеральні добрива діють в основному вільні договірні ціни, що встановлюються при укладенні угод між сільськогосподарськими підприємствами й виробниками продукції. Вони є монопольними, тому що виробники добрив не мають конкурентів на ринках України і є єдиними виробниками. Ціна формується під впливом виробника, і такі показники, як якість, екологічна безпека добрив для навколишнього середовища, ураховуються недостатньо.
На комбікорми, пально-мастильні та будівельні матеріали встановлюються в основному вільні ціни, до яких входять такі витрати:
вартість матеріалів;
вартість транспортування;
* витрати збутових організацій і підприємств, пов'язані із закупівлею та зберіганням матеріалів;
* прибуток, який має отримати збутова організація або підприємство у період польових робіт навесні та під час збирання врожаю восени.
На пально-мастильні матеріали в період весняних робіт і під час збирання врожаю можуть встановлюватись державні ціни, що мають цільове призначення. Вони встановлюються на обмежену кількість пального з метою забезпечення сільськогосподарських робіт. На решту пального запроваджуються вільні ціни.
Ціни на газ, тепло, електроенергію для сільськогосподарських виробників загалом нижчі, ніж для міських споживачів, за умови, що електроенергія використовується на виробничі потреби.
На послуги, що надаються підприємствам АПК різними організаціями, встановлено в основному вільні договірні ціни та тарифи.
До ціни входять витрати, пов'язані з наданням послуг, і прибуток. До основних витрат належать:
вартість сировини, матеріалів, запасних частин;
транспортні витрати;
заробітна плата працівників, які надають послуги.
Оплата послуг здійснюється у двох варіантах:
постійне гарантоване профілактичне обслуговування. У цьому разі сільськогосподарське підприємство перераховує певну частину коштів за певний час (рік, півріччя, квартал). Протягом цього періоду йому надаються послуги, пов'язані з ремонтом і обслуговуванням сільськогосподарської техніки;
разове обслуговування, коли оплата за надання послуги здійснюється після того, як вона надана, або послуга частково сплачується до її надання. Найчастіше ця форма оплати застосовується при виконанні будівельних робіт.
ТЕМА 6. ЦІНОУТВОРЕННЯ У СФЕРІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
6.1 Інформаційна база ціноутворення у сфері зовнішньоекономічної діяльності
Ціноутворення у сфері зовнішньоекономічної діяльності методично будується на таких самих принципах, що й у межах держави. Однак на цей процес впливає багато інших чинників. Так, встановлюючи ціну на конкретний товар в угоді із зарубіжним партнером, важливо визначити ціни на світовому ринку з урахуванням умов реалізації. Світовий ринок складається з численних галузей і підгалузей, які не лише виробляють споживчі товари, а й надають різні послуги, виконують різні роботи, добувають сировину, перероблюють її. Кожна з галузей має особливості, витрати, що безпосередньо впливає на кінцеву ціну реалізації. У країнах з розвиненою економікою клієнтам надаються знижки, у реалізації товарів бере участь більше посередників, які також сприяють підвищенню ціни. Кількість посередників залежить від виду товарів, його призначення, кінцевого споживача.
Визначення конкретної ціни контракту починається з аналізу світових цін: контрактних, біржових, прейскурантних, довідкових, питомих, індексів внутрішніх і зовнішніх цін.
Контрактні ціни встановлюються при укладанні зовнішньоекономічної угоди, де зазначаються всі техніко-економічні дані про виріб, на виготовлення якого є замовлення. Ця ціна відображає насамперед витрати підприємства та рівень прибутковості, однак методика її розрахунку, а також ціни на сировину, матеріали тощо є комерційною таємницею фірми. Такі ціни встановлюються в основному на продукцію, що виробляється за особливими угодами, на продукцію галузей машинобудування, а також на продукцію, яку замовляють невеликими партіями для особливих споживачів (наприклад, костюми для делегацій, спортсменів, артистів тощо). У цьому разі контрактна ціна може відрізнятися від світової конкурентної, але повинна визначатися з її урахуванням.
При визначенні світових цін на товари стандартні, масового споживання показником цін є прейскурантні ціни, надруковані виробниками або продавцями у спеціальних каталогах, рекламних оголошеннях, прейскурантах. В основному вони є інформаційними, тому під час продажу конкретного товару фірма може запропонувати знижку (або надбавку) до прейскурантної ціни, тобто ціна угоди відрізняється від пропонованої у прейскуранті.
Біржовими є ціни, за якими здійснюються торги на біржах та аукціонах. В основному вони встановлюються на сировину, матеріали, вироби їх первинної обробки. Біржові ціни розраховуються й друкуються котирувальним комітетом (комісією) на основі розрахунків середніх цін за попередній період і, по суті, є середніми цінами укладених раніше угод. Вони поділяються на дві групи:
ціна угоди на строк (ф'ючерсна), коли товар при укладенні угоди відсутній;
ціна угоди на реальний товар.
Біржові ціни друкуються в біржових бюлетенях або в інших виданнях. Вони залежать в основному від кон'юнктури ринку (тобто попиту та пропозиції), тому що відбивають ціни конкретних угод. Якість виробу, обсяг угоди та інші чинники на них майже не впливають. Зауважимо, що такі ціни діють недовго (як правило, щонайбільше тиждень).
Для товарів, що реалізуються за небіржовими угодами, ціни розраховуються на основі довідкових цін, про які можна дізнатися з прейскурантів, каталогів, галузевих видань. Здебільшого вони відображають середні ціни конкурентного ринку і відрізняються від цін конкретних угод, тому що не можуть оперативно реагувати на зміну кон'юнктури ринку. Здебільшого регулювання ціни угоди відбувається через надання знижок при укладенні угоди. Довідкові ціни є основою для укладення угоди, однак при встановленні кінцевої ціни враховуються фактичні ціни країни-виробника, якість виробу й відмінність його від світових стандартів, пакування, особливості постачання.
Для аналізу світових цін використовується також показник питомої ціни (або питомої вартості). У розрахунку цих цін визначається кількість грошових одиниць на будь-яку натуральну одиницю вимірювання, наприклад тонну (кілограм), метр, літр (декалітр) тощо; застосовуються у розрахунках цін на сировину (наприклад, вугілля, газ, нафта), продукцію АПК (зерно, насіння соняшнику, молоко), а також на товари первинної обробки сировини (руда, олія, цукор), на товари невеликого асортименту, а також на товари, що постачаються у великих обсягах.
Подобные документы
Ціна як важлива складова ринкової економіки та еквівалент обміну товарів. Попит і пропозиція у формуванні ціни. Основні види ринкових цін і їх структура. Принципи та методи ціноутворення. Державне регулювання сучасного ціноутворення в Україні.
курсовая работа [67,6 K], добавлен 19.06.2008Ціна як один з найбільш важливих інструментів регулювання економіки. Принципи ціноутворення в умовах сучасної ринкової економіки, фактори, що впливають на даний процес та їх значення. Методика та основні етапи розрахунку відпускної оптової ціни виробу.
контрольная работа [55,9 K], добавлен 03.11.2010Сутність, принципи цінової політики підприємства в умовах ринкової економіки, види ціноутворення. Організаційно-економічна характеристика діяльності комунального підприємства "Фармація". Метод мінімальних витрат, надбавки до ціни, цільового ціноутворення.
курсовая работа [76,7 K], добавлен 20.09.2013Теоретичні основи процесів ціноутворення в умовах ринку. Споживна вартість товару. Теорія витрат виробництва. Теорія трудової вартості Маркса. Теорія централізованої планованої ціни товару. Аналіз цін і товарів конкурентів. Вибір методу ціноутворення.
курсовая работа [82,8 K], добавлен 02.11.2014Суть процесу та елементи методології ціноутворення. Умови здійснення процесу ціноутворення на підприємстві. Система та моделі цін і ознаки, покладені в її основу. Причини недоліків вітчизняного ціноутворення, його особливості в умовах переходу до ринку.
реферат [44,7 K], добавлен 31.08.2009Ціни і ціноутворення як важливі складові функціонування ринкового механізму, головний елемент маркетингового інструментарію по отриманню прибутку. Фактори, що впливають на визначення цін на продукцію підприємства, типові стратегії ціноутворення.
контрольная работа [56,6 K], добавлен 28.11.2009Типологія ринкової сфери з позицій ціноутворення. Специфіка та ознаки системи ціноутворення в інвестиційній сфері. Українська система ціноутворення у будівництві: кошторисні нормативи, правила визначення вартості будівництва, інвесторська документація.
реферат [32,6 K], добавлен 28.11.2010Групи цінових стратегій. Індекси споживчих цін у окремих країнах Європи. Характеристика стратегічних завдань щодо реалізації пріоритетів ціноутворення на продовольчі продукти. Види стратегії високих цін та чинники, від яких залежить її ефективність.
контрольная работа [117,9 K], добавлен 23.01.2011Реалізація монопольної влади на основі цінової стратегії монополії. "Витрати плюс" як принцип монополістичного ціноутворення. Приблизне правило ціноутворення. Показник "відносної націнки" - індекс Лернера. Види цінової дискримінації.
реферат [11,5 K], добавлен 07.08.2007Державна цінова політика та її вплив на економічні процеси. Роль ціни як інструмента механізму антикризового управління, забезпечення прибутку, рівня конкурентоспроможності продукції. Проблема державного регулювання ціноутворення в ринковій економіці.
курсовая работа [901,2 K], добавлен 19.04.2019
