Цінова політика і ціноутворення в управлінському обліку
Ціноутворення в умовах ринкової економіки. Суть ціни та її функції. Визначення ціни на основі попиту споживачів. Стратегії ціноутворення та особливості їх застосування в різних сферах діяльності. Ціноутворення при виробництві споживчих товарів.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курс лекций |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 29.10.2013 |
| Размер файла | 136,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
До некорисних належать витрати, які пов'язані з обслуговуванням невикористаної частини всіх видів ресурсів. Наприклад, стосовно трудових ресурсів -- це виплата заробітної плати робітникам, які не зайняті в виробничому або іншому господарському процесі; щодо матеріальних ресурсів -- амортизація ще не встановленого або не використовуваного обладнання; стосовно фінансових ресурсів -- виплата відсотків за банківськими або іншими позичками, які не були використані, та ін.
За місцем виникнення.
За цією ознакою витрати поділяються залежно від того, де вони виникають: у підрозділах, службах, відділах підприємства.
Залежно від календарного періоду:
поточні витрати;
одноразові витрати.
Поточні витрати є постійними витратами, які виникають періодично, і цей період не перевищує один місяць.
Одноразові (або однократні) витрати спрямовані на забезпечення процесу виробництва протягом досить тривалого часу, і періодичність їх виникнення перевищує один місяць.
Витрати обігу:
додаткові витрати;
чисті витрати.
Додаткові витрати пов'язані з операціями, які зумовлені переміщенням продукції зі сфери виробництва в сферу обігу, і включають витрати на зберігання товарів, транспортування їх до місця реалізації, на підсортування, фасування, підготовку до продажу та ін.
До чистих витрат належать витрати, які пов'язані з продажем товарів, зміною його власника. Вони включають витрати на оплату праці касирів, касирів-контролерів, на сплату відсотків за користування кредитом та ін.
Згідно із запровадженими в Україні новими стандартами бухгалтерського обліку порядок відображення витрат, що входять до собівартості, дещо змінився. Зокрема склад витрат визначається Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку №16 "Витрати", який був затверджений наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. №318 і зареєстрований у Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 р. під №27/4248.
Собівартість продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції, яка буде реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат і наднормативних виробничих витрат. Виробнича собівартість продукції складається з таких елементів:
прямі матеріальні витрати;
прямі витрати на оплату праці;
інші прямі витрати;
* загальновиробничі витрати, а саме -- змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.
Причому перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції визначає підприємство.
Прямі матеріальні витрати включають вартість сировини та основних матеріалів, що становлять основу виробленої продукції, а також вартість напівфабрикатів, комплектуючих, допоміжних та інших матеріалів і сировини, яка може бути безпосередньо віднесена до конкретного об'єкта витрат.
Прямі витрати па оплату праці включають заробітну плату та різні виплати працівникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.
Інші прямі витрати містять всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плату за оренду земельних та майнових паїв, амортизацію тощо.
До загальновиробничих витрат належать такі елементи:
витрати, які пов'язані з управлінням виробництвом - виплати заробітної плати та відрахувань на соціальні заходи, а також витрати на відрядження апарату управління цеху;
амортизація обладнання цеху та нематеріальних активів загальновиробничого призначення;
витрати на утримання, експлуатацію, ремонт і страхування основних засобів та позаобігових активів загальновиробничого призначення;
витрати на вдосконалення технології та організації виробництва;
витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інші витрати на утримання виробничих приміщень;
витрати на обслуговування виробничого процесу, на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища;
інші витрати, які пов'язані з внутрішньозаводськими переміщеннями вантажів, з незавершеним виробництвом, втратами від псування матеріальних цінностей та ін.
Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні. Перелік і склад постійних та змінних загальновиробничих витрат встановлюються безпосередньо підприємством.
Постійні загальновиробничі витрати. До них відносять витрати на обслуговування і управління виробництвом, які залишаються незмінними або майже незмінними при зміні обсягів діяльності. Постійні виробничі накладні витрати розподіляють на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включають до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загально-виробничих витрат не може перевищувати їх фактичний розмір.
Змінні загальновиробничі витрати. До них відносять витрати на обслуговування та управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо або майже прямо пропорційно до зміни обсягів діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу виходячи з фактичної потужності звітного періоду.
Крім виробничої собівартості до загальної собівартості входять витрати, які пов'язані з операційною, фінансовою, інвестиційною та іншою діяльністю підприємства. Витрати, які пов'язані з операційною діяльністю і які не включаються до собівартості реалізованої продукції, поділяються на такі види:
адміністративні витрати;
витрати на збут;
інші операційні витрати.
Адміністративні витрати. Це загальновиробничі витрати, які спрямовані на обслуговування та управління підприємством. До них належать:
* загальні кооперативні витрати, які пов'язані з витратами на проведення річних та інших зборів, представницькі витрати та ін.;
* витрати на відрядження та утримання апарату управління підприємства;
витрати на утримання основних засобів і нематеріальних позаобігових активів загальногосподарського призначення;
амортизація нематеріальних активів загальногосподарського призначення;
* різні податкові збори, які повинно сплачувати підприємство згідно з чинним законодавством України і які включаються в собівартість продукції;
* інші витрати підприємства загальногосподарського призначення.
Витрати на збут продукції. До таких витрат відносять:
* вартість пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції;
вартість ремонту тари;
витрати на оплату праці та виплату комісійних винагород продавцям, торговим агентам і працівникам підрозділів, які забезпечують збут;
* витрати, які пов'язані з транспортуванням та страхуванням готової продукції, оплатою транспортно-експедиційних послуг згідно з укладеною угодою;
витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування виробленої продукції;
витрати на рекламу продукції та дослідження ринку;
* інші витрати, пов'язані зі збутом продукції.
Інші операційні витрати, які включають:
* собівартість реалізованої іноземної валюти, яка перераховується в грошових одиницях України за курсом Національного банку України;
розмір безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;
втрати від знецінення запасів;
втрати від нестачі та псування товарів;
витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення;
штрафи, пені, неустойки та ін.
Витрати операційної діяльності можна також згрупувати за такими економічними елементами:
матеріальні витрати, до яких входить вартість сировини, основних матеріалів та ін.;
витрати на оплату праці;
відрахування на соціальні заходи;
амортизація; до цих витрат включають суму нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших не оборотних матеріальних активів;
інші операційні витрати.
До витрат фінансової діяльності належать витрати, які пов'язані зі сплатою процентів за користування кредитами, з випуском облігацій, фінансовою орендою, та інші витрати підприємства, зумовлені залученням позикового капіталу.
Витрати інвестиційної діяльності -- це витрати підприємства в результаті залучення інвестиційних коштів інших господарюючих суб'єктів і виконання відповідних зобов'язань.
Важливим елементом виробничої ціни підприємства є прибуток.
По суті це найпростіша і водночас найскладніша категорія ринкової економіки. Простота цієї категорії визначається тим, що прибуток є стрижнем і головною рушійною силою ринкової економіки, основним стимулом і мотивом діяльності підприємства. Проте ця категорія дуже складна, що зумовлюється багатьма чинниками.
Загалом прибуток відображає у грошовій формі чистий дохід підприємства на вкладений капітал. Він визначається як різниця між сукупним доходом і сукупними витратами у процесі здійснення цієї діяльності.
Прибуток має певні характерні властивості.
Прибуток -- це особлива форма доходу підприємця від певного виду діяльності. Ця найпростіша форма визначення прибутку є
водночас неповною і недостатньою його характеристикою, тому що активна діяльність у деяких сферах не завжди пов'язана з отриманням прибутку (благочинна діяльність, політична діяльність тощо).
Прибуток є формою доходу підприємця, який вклав власний капітал з метою досягнення певного успіху. Категорія прибутку пов'язана з категорією капіталу як одного з чинників виробництва і в опосередкованому вигляді характеризує ціну капіталу.
Прибуток не є гарантованим доходом підприємця на капітал вкладений у той або інший вид бізнесу. Це результат діяльності підприємця. У разі невдалих дій або форс-мажорних ситуацій підприємець може не мати прибутку або навіть втратити частину власного капіталу. Тому прибуток є також платою за ризик підприємницької діяльності.
Прибуток характеризує не весь дохід, отриманий у процесі підприємницької діяльності, а лише частину, з якої відраховано загальні витрати. Іншими словами, прибуток є залишковим показником діяльності підприємця.
Прибуток є вартісним показником, що виражається у грошовій формі. Це пов'язано з практикою вартісного обліку всіх пов'язаних з ним основних показників. Тому він відіграє дуже важливу роль в умовах ринкової економіки.
Прибуток -- головна мета підприємницької діяльності, основний спонукальний мотив здійснення будь-якого бізнесу, кінцевою метою якого є підвищення добробуту підприємця.
Для менеджерів, які не є власниками підприємства, прибуток -- основний критерій успішної діяльності.
Інші працівники підприємства так само вважають прибуток сильним спонукальним мотивом своєї діяльності, особливо якщо вони задіяні у прибутках як наймані працівники.
7. Прибуток підприємства створює базу економічного розвитку держави загалом. За допомогою механізму перерозподілу прибутку підприємства через податкову систему поповнюється дохідна части на державного бюджету всіх рівнів (загальнодержавного та місцевих).
Прибуток підприємства є критерієм ефективності його конкретної виробничої діяльності. Індивідуальний рівень прибутку підприємства порівняно з галузевим характеризує вміння (досвід, підготовленість, ініціативність) менеджерів успішно здійснювати господарську діяльність в умовах ринкової економіки. Середньогалузевий рівень прибутку підприємства характеризує ефективність виробничої діяльності, регулює переміщення капіталу в галузі, де він використовуватиметься ефективніше.
Прибуток як основне внутрішнє джерело формування фінансових ресурсів підприємства забезпечує його розвиток. Що більший прибуток підприємства, то менше коштів воно бере із зовнішніх джерел, то вищий рівень самофінансування розвитку підприємства та його конкурентоспроможність на ринку.
10. Прибуток є основним джерелом збільшення ринкової вартості підприємства. Самозбільшення вартості капіталу забезпечується капіталізацією частини отриманого підприємством прибутку, тобто спрямуванням його на приріст активів. Що вищий рівень капіталізації отриманого підприємством прибутку, то більша вартість його чистих активів, сформованих за рахунок власного капіталу, і загалом вартість підприємства.
Прибуток підприємства є важливим джерелом задоволення соціальних потреб суспільства. Кошти, які підприємство перераховує до бюджетів різних рівнів у вигляді податків, водночас дають змогу реалізовувати різноманітні соціальні програми для населення, особливо для незахищених верств. Крім того, частина прибутку спрямовується на задоволення соціальних потреб працівників підприємства.
Прибуток як захисний механізм дає змогу запобігти банкрутству підприємства. Завдяки високому рівню прибутковості підприємство може зменшити частину залученого капіталу й ефективніше використовувати власний капітал.
В умовах ринкової економіки прибуток сприяє подальшому розвитку будь-якого підприємства і є важливим показником його діяльності. Підприємство використовує власний прибуток для нагромадження вільних коштів, розширення виробництва та підвищення добробуту працівників.
Повна собівартість продукції та прибуток підприємства становлять разом виробничу ціну.
Наступним елементом ціни виробу є податки. Акцизний збір -- це непрямий податок, що встановлюється на високоприбуткові товари, а також на товари підприємств-монополістів. Платниками цього податку є організації та підприємства усіх форм власності і відомчої підпорядкованості, їх філії та інші підрозділи, що розташовані на території України і діють від свого імені, юридичні особи, які займаються виробничою або підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи на території України.
Об'єктами акцизного збору є обороти з реалізації на внутрішньому ринку України підакцизних товарів як власного виробництва, так і ввезених з інших територій, а також обороти з реалізації товарів для промислової переробки безпосередньо на підприємстві, що реалізуються без оплати вартості в обмін на інші товари.
Акцизний збір сплачують з обороту з продажу цих товарів і визначають виходячи з вартості фактично реалізованих товарів і встановлених ставок оподаткування. Сума акцизного збору перераховується в державний бюджет. Акцизний збір сплачується лише один раз і, як правило, виробниками. В окремих випадках цей податок сплачують торговельні підприємства, які купують підакцизні товари за кордоном і реалізують їх на території України.
До підакцизних товарів належать продовольчі (лікеро-горілчані вироби, продукція із цінних сортів риб і морепродуктів, кофе та вироби з нього, шоколад, цукор та ін.) і непродовольчі (дорогоцінні метали та вироби з них, фарфор, вироби з хутра, легкові автомобілі та ін.), а також тютюн і тютюнові вироби.
Ставки податку встановлюються залежно від виду виробу (наприклад, на кофе ставки податку значно нижчі, ніж на горілку) та місця виробництва (на продукцію вітчизняного виробника ставка значно менша, ніж на продукцію, що виробляється за кордоном). Ставки встановлюються у відсотках до вартості товару (нині перелік товарів, на які встановлюються ставки у відсотках, обмежений) і в кількісному вираженні на одиницю виробу (одиницею оцінки є єдина європейська валюта -- євро).
Акцизний збір сплачується, як правило, за фактом реалізації підакцизних товарів і подання податкової декларації до державної податкової адміністрації. Щодо алкогольних і тютюнових виробів акцизний збір сплачується авансовим методом. Підприємство, яке планує завезти ці товари з-за кордону і реалізовувати їх в Україні, має заздалегідь купити акцизні марки й наклеїти їх на ці товари. В Україні реалізовувати алкогольні та тютюнові вироби без акцизних марок забороняється.
Варто зазначити, що акцизний збір не поширюється на певні товари вітчизняного виробництва, на імпортовані в Україну товарі (наприклад, які використовуватимуться для власного виробництва). Крім того, акцизний збір не сплачується в разі реалізації підакцизних товарів за межами митного кордону України.
До складу ціни входить також податок на додану вартість (ПДВ). Це непрямий податок, який сплачується з новоствореної вартості на кожному етапі виробництва та реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг.
Цей податок сплачують усі підприємства та організації, які відповідно до законодавства України займаються виробничою та комерційною діяльністю, індивідуальні та приватні підприємства, які виробляють і реалізують на території України товари (роботи) і надають послуги від свого імені, а також спільні та іноземні підприємства, які здійснюють підприємницьку діяльність в Україні.
Об'єктами оподаткування є обороти з реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг на території України. Базою оподаткування є операції з продажу товарів (робіт, послуг), що визначаються виходячи з договірної (контрактної) вартості, обчисленої за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів, за винятком ПДВ, що включається до ціни товарів згідно із законами України з питань оподаткування).
Згідно з чинним законодавством України на її території діють дві ставки ПДВ: для більшості операцій -- 20 %, пільгова -- 0.
Від оподаткування звільняються такі операції:
продаж продуктів дитячого харчування вітчизняного виробництва молочними кухнями та спеціалізованими магазинами;
продаж (передплата) і доставка періодичних видань;
надання послуг (перелік встановлений Кабінетом Міністрів України) у сфері освіти закладами, які мають спеціальний дозвіл (ліцензію);
* продаж товарів спеціального призначення для інвалідів за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;
доставка пенсій та грошової допомоги населенню;
реєстрації актів громадянського стану державними органами;
продаж лікарських препаратів та виробів медичного призначення;
надання послуг з охорони здоров'я;
продаж товарів власного виробництва підприємствами, які засновані всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів і є їх повними власниками;
ремонт шкіл, дошкільних закладів, інтернатів, закладів охорони здоров'я та надання матеріальної допомоги в межах одного неоподатковуваного мінімуму;
продаж товарів (виконання робіт, надання послуг), передбачених для власних потреб дипломатичних представництв, консульств.
Податок на додану вартість сплачується у строки, що визначаються чинним законодавством України і нормативними документами. Відповідальність за дотримання строків сплати та достовірність даних, зазначених у податкових деклараціях, несе платник. Розрахунок ПДВ і порядок його сплати визначаються методичними рекомендаціями та іншими підзаконними актами Кабінету Міністрів України, Державної податкової адміністрації України та Міністерства фінансів України.
Складовою відпускної ціни товару є цінова знижка. Загалом це частина ціни товару, яку підприємства-виробники можуть встановлювати з метою стимулювання та підвищення зацікавленості підприємств - реалізаторів, які здійснюють продаж їх продукції. Цінові знижки мають добровільний характер і не є обов'язковими. Розглянемо найпоширеніші з них.
Дилерська знижка. Надається посередникам (як юридичним, так і фізичним особам) з метою стимулювання їх до збільшення обсягів реалізації продукції певного підприємства та пошуку нових підприємств - реалізаторів.
Знижка за кількість проданого товару за прогресивною шкалою. Передбачає зниження для споживачів цін на товари, які вони купують у великій кількості. Іншими словами, на кожну наступну партію товару підприємство-виробник знижує відпускну ціну.
Знижка за платежі готівкою (або знижка "сконте"). Незважаючи на назву не має значення форма платежу. Передбачає зниження ціни на товар для споживача, який оперативно оплачує свої рахунки. Наприклад, умова "2/10 нетто 30" означає, що оплату треба здійснити не пізніше 30 днів з моменту придбання товару або укладання угоди. Якщо рахунок сплачено через 10 днів, сума платежу зменшується на 2 %. Ця знижка надається кожному покупцеві, який виконує зазначену умову, і дає змогу поліпшити стан розрахунків покупця з продавцем, а також зменшити витрати, пов'язані зі стягненням виданих кредитів і безнадійних боргів.
Функціональні знижки. Надаються торговельним або іншим підприємствам, які виконують функції з продажу товарів, їх зберігання та обліку. Виробник надає цю знижку відповідно до отриманих послуг різних учасників каналів збуту.
Сезонні знижки. Передбачають зниження ціни для споживачів, які закуповують товари і сплачують послуги, у міжсезонний період. Це дає змогу виробникові-продавцю підтримувати постійний рівень реалізації протягом усього року.
Знижки на першу партію товару. Надаються споживачеві, який купує партію товару вперше. В умовах насичення ринку виробник не може чітко визначити попит на свій новий товар, тому він пропонує знижку на нього, аби зацікавити підприємство - реалізатора у продажу цього товару.
Експортні знижки. Надаються іноземним партнерам за товари, які реалізуються за кордон.
Особисті знижки. Найчастіше застосовуються для постійних партнерів з метою встановлення тісніших контактів.
Закриті знижки. Можуть бути внутрішньофірмовими (поширюються лише на певному підприємстві, у його підрозділах, філіях) і внутрішньорегіональними (використовуються на окремій території).
Приховані знижки. Передбачають застосування підприємством-виробником при реалізації товару різних заходів рекламного характеру, наприклад зазначається, в яких торговельних точках можна купити певний товар. При цьому виробник реально зменшує витрати торговельно-посередницького підприємства на реалізацію своєї продукції.
Знижки за комплексну закупівлю товарів. Надаються підприємством-продавцем з метою стимулювання реалізації не лише основних своїх товарів, а й інших, які можуть бути продані в комплекті. Передбачають зниження ціни на всю партію закупівлі. При цьому діє правило, що покупець може відмовитись від товару, який доповнює основний товар. У деяких випадках як доповняльні можуть продаватися товари, вироблені іншими фірмами. Наприклад, при реалізації комп'ютера фірма може продати зі знижкою програмне забезпечення до нього, при реалізації копіювальної техніки -- папір тощо.
Знижка за повернення раніше купленого товару. Передбачає зниження фірмою ціни на нову модель товару для тих покупців, які у разі її купівлі повертають придбаний раніше товар цієї ж фірми. При цьому у фірми з'являється постійний покупець і постійний ринок збуту, а також фінансові ресурси для перебудови виробництва та впровадження нових досягнень науково-технічного прогресу, а деякі деталі із застарілих машин можна використати як запасні частини для ремонту.
Знижки за сервісне обслуговування. Надають в деяких випадках підприємствами-виробниками або підприємствами-реалізаторами у вигляді безплатного післяпродажного обслуговування проданого виробу.
Клубні знижки. Надаються членам різних клубів. Такі клуби після свого створення укладають угоди з підприємствами-виробниками (або фірмами-реалізаторами) на надання знижки при купівлі у них товарів. Для цього кожному члену клубу видається дисконтна картка, за якою і надається знижка. Для членів клубів існує мережа торговельних підприємств, закладів ресторанного господарства, підприємств сфери обслуговування, медичних установ тощо, де діє зазначена знижка. В окремих випадках максимальна знижка може досягати 40 % від вартості покупки. Практика надання таких знижок поширена в різних країнах світу.
Усі перелічені та інші знижки в тій або іншій мірі діють у системі ціноутворення України. При поглибленні ринкових відносин сфера дії знижок розширюватиметься, збільшуватиметься їх кількість.
Загалом перелічені елементи -- виробнича ціна, акцизний збір, ПДВ та цінові знижки -- становлять відпускну ціну товару, тобто ціну, за якою він передається наступній ланці товароруху для подальшої реалізації.
Важливим елементом ціни товару є торговельно-посередницькі надбавки. Встановлюють їх оптово-посередницькі та роздрібні торговельні підприємства, які зберігають товари, готують їх до продажу і реалізують з метою відшкодування власних витрат, а також отримання прибутку, що потрібний для розширення діяльності. Торговельні надбавки складаються з трьох частин: витрат обігу, прибутку торговельного підприємства та ПДВ.
Діяльність торговельного підприємства пов'язана з витратами трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. За характером вони поділяються на поточні та довгострокові. Поточні витрати зумовлені розв'язанням тактичних завдань: закупівлею товарів, їх транспортуванням, зберіганням та реалізацією, обслуговуванням матеріально-технічної бази, утриманням персоналу та ін. Довгострокові витрати (інвестиції) спрямовані на розв'язання стратегічних завдань: будівництво, реконструкцію старих або придбання нових торговельних приміщень, придбання нематеріальних активів, формування довгострокового портфеля замовлень та ін.
Прибуток торговельного підприємства має таку саму економічну природу, що й прибуток виробничого підприємства.
Загалом прибуток характеризує сукупний ефект господарської діяльності торговельного підприємства і визначається як сума прибутку торговельного підприємства від усіх видів господарської діяльності:
* реалізації товарів і платних послуг (або прибуток від торговельної діяльності);
* реалізації продукції позаторговельної діяльності;
реалізації іншого майна;
позареалізаційних операцій.
Різниця між прибутком і сумою податкових платежів, які здійснюються за рахунок прибутку, називається чистим прибутком торговельного підприємства, який залишається у розпорядженні підприємства.
1.6 Види цін
Ціни, що діють в Україні, класифікують за різними ознаками.
За каналами руху товарів.
Виробнича ціна. Складається з усіх витрат підприємства, пов'язаних з виробництвом та реалізацією товарів, а також прибутку, що потрібний підприємству для розширення діяльності. Загалом ця частина ціни може становити 40-80 % загальної ціни виробу.
Відпускна ціна виробника. До складу цієї ціни входять виробнича ціна підприємства, акцизний збір, цінові знижки та ПДВ виробничого підприємства.
Оптово-посередницька ціна. Застосовують її підприємства-посередники у відносинах між виробниками та роздрібними торговельними підприємствами (оптовими базами, оптовими складами, посередницькими юридичними та фізичними особами). Ця ціна складається з виробничої ціни та оптово-посередницької надбавки, до якої входять витрати обігу посередницьких підприємств, їх прибуток і ПДВ.
Роздрібна ціна. За цією ціною роздрібні торговельні підприємства реалізують товари кінцевим споживачам. Складається з відпускної ціни виробника та торговельної надбавки, до якої входять витрати обігу роздрібного торговельного підприємства, прибуток і ПДВ торговельного підприємства.
За ступенем регулювання.
* Фіксовані ціни. Встановлюють, змінюють або відміняють їх державні органи. Порушники цих цін несуть адміністративну, а іноді й кримінальну відповідальність. В Україні такі ціни встановлені на комунальні послуги для населення, проїзд у міському транспорті, за спожиту електроенергію. Зауважимо, що сфера застосування цих цін поступово звужується.
* Регульовані ціни. Встановлюються державними органами або органами місцевого самоврядування і мають обмеження:
встановлюється найбільша (максимальна) ціна на виріб, перевищувати яку підприємство не має права (при цьому найменша ціна не встановлюється);
встановлюється найменша (мінімальна) ціна на виріб, нижче якої підприємство не має права реалізовувати свій товар (при цьому найбільша ціна не встановлюється);
обмежуються окремі частини ціни, наприклад розмір прибутковості виробу (ціни можуть бути як максимальні, так і мінімальні).
* Вільні, або договірні, ціни. Встановлюються згідно з укладеними угодами між підприємствами-виробниками та підприємствами, які реалізовуватимуть цей товар. Формуються під впливом попиту та пропозиції на цей товар, не мають жодних обмежень і можуть змінюватись лише за взаємною домовленістю сторін.
Індикативні ціни. Плануються, рекомендуються та стимулюються державою. В Україні їх застосовують при укладанні та виконанні зовнішньоекономічних угод на постачання товарів за кордон. Ціна, зазначена в контракті між вітчизняним та іноземним партнерами на продаж окремих видів товарів (здебільшого сировина, корисні копалини, продукція її первинної переробки), не може бути нижчою за встановлену державою індикативну ціну.
Комісійні ціни. Встановлюються під впливом попиту та пропозиції, але з урахуванням початкової вартості товару і витрат,
пов'язаних з його реалізацією. Кінцева ціна може змінюватись залежно від кон'юнктури ринку або згоди суб'єкта, який здав цей товар на комісію.
За територією дії.
Ціни світові.
Ціни міждержавні.
Ціни державні.
Ціни місцеві.
За ступенем монопольності.
Монопольні ціни. Встановлюються виробниками або реалізаторами, які є монополістами і займають найбільший сегмент ринку. Це дає їм змогу встановлювати будь-яку високу ціну на свій товар і дуже низьку ціну на сировину, яку вони купують у постачальників, а також отримувати високий додатковий прибуток.
Конкурентні ціни (звичайна та демпінгова). Конкурентна звичайна ціна складається на конкурентному ринку під впливом попиту та пропозиції. Здебільшого це середня ціна на ринку. Демпінгову ціну підприємство встановлює на рівні не нижче, ніж у конкурентів, а в окремих випадках навіть нижче за собівартість продукції.
За терміном дії.
* Ціни постійні.
* Ціни змінні.
За документальністю встановлення.
* Тверді ціни. Зазначаються в угоді купівлі-продажу і не підлягають змінам. Оскільки на ринку, як правило, існує конкуренція, такі ціни встановлюють, орієнтуючись на ціни конкурентів. Термін дії твердих цін часто обмежують з метою запобігання впливу різних чинників, що встановлюються при укладанні окремої угоди, яка має одноразову дію.
Базисна ціна. Встановлюється при укладанні угоди між виробником та реалізатором і є початковою для визначення кінцевої ціни товару. Базисна ціна залежить від властивостей сорту та якості товару. Це слід ураховувати, визначаючи фактичну ціну продажу з використанням різних знижок і надбавок, що можуть мати грошові та натуральні показники оцінки.
Плинні ціни. Встановлюються угодою партнерів залежно від умов біржових котирувань, рівня інфляції та інших чинників, що впливають на ціни. Умови можливої зміни плинної ціни мають обумовлюватись в угоді із зазначенням розміру змін.
Залежно від суб'єкта встановлення.
Ціна продавця. Встановлює й контролює виробник товару.
Ціна покупця. Виникає на звичайному ринку під впливом попиту та пропозиції.
Номінальна ціна. Публікується в різних прейскурантах, довідниках, біржових котируваннях. На неї орієнтуються продавці та покупці при укладанні угод.
Біржові ціни. Діють на біржах і згідно з ними укладаються відповідні угоди. До них належать такі ціни:
ф'ючерсних угод;
опціонних угод;
продавця;
покупця;
біржових котирувань;
* оплачені.
Транспортні тарифи:
наземних видів транспорту (автомобільний, залізничний, гужовий);
водних видів транспорту (річковий, морський, поромний, сплавний);
повітряних видів транспорту.
ТЕМА 2.. МЕТОДИ ВСТАНОВЛЕННЯ ЦІНИ ТА ЇХ ЗМІСТ
2.1 Методичні підходи до розрахунку ціни на підприємстві
Встановлення ціни є одним з найважливіших етапів цінової політики підприємства. Однак насамперед потрібно проаналізувати напрями діяльності підприємства та визначити внутрішні й зовнішні чинники, що можуть вплинути на ціну. З цією метою підприємство повинно отримати відповідну інформацію, застосувавши комплексний підхід до її збирання та обробки. Передусім визначається обсяг необхідної інформації, адже через її брак зменшується ефективність аналізу, а отже, рішення прийматимуться несвоєчасно.
Базою для отримання інформації є окремі показники. Однак вони є лише вихідним матеріалом, який потрібно проаналізувати. Збирати такі дані доцільно тільки в разі впевненості, що вони є потенційним джерелом інформації.
Важливо визначити напрями збирання інформації, зовнішні та внутрішні чинники, що впливають на ціни та формують навколишнє середовище для виробу підприємства. Розглянемо основні напрями.
1. Інформація про ринок, його етап, зміни та товар. Здійснюється сегментація ринку, визначається сегмент, на якому реалізується товар, вивчаються вимоги споживачів до товару, ступінь його новизни, географічне положення підприємства, рівень доходів населення, місткість ринку, обсяг реалізації та попит населення, перспективи зміни кон'юнктури ринку, прогнозний обсяг реалізації, здатність задовольняти потреби споживачів, зокрема перспективні, необхідність модифікації виробу залежно від вимог споживачів і розвитку науково-технічного прогресу, характер сприйняття ціни на товар споживачем і реакція ринку на можливі зміни ціни. На основі цієї інформації можна повно охарактеризувати стан ринку, здійснити його сегментацію та визначитися на майбутнє.
2. Інформація про конкурентів та урядова політика в галузі ціноутворення. У ринковій економіці конкуренція є невіддільною складовою, тому ця інформація має дуже важливе значення і дасть змогу визначити:
основних конкурентів -- виробників певного товару або його аналогів;
показники порівняння якості товару конкурента з якістю власного виробу;
* попит на конкурентні товари та його зміни;
* позитивні та негативні властивості товарів конкурентів;
питому вагу конкурентів на певному ринку або його сегменті;
фінансовий стан конкурентів, їхні прибутки за останній час;
дії конкурентів на ринку та можливі напрями їх зміни;
* ступінь впливу дій конкурентів на ринок;
* урядову політику в галузі ціноутворення стосовно певного виробу;
* перспективні зміни урядових заходів у галузі ціноутворення.
3. Інформація про виробництво, витрати та валові доходи. Це дані про всі витрати підприємства, обсяги реалізації та можливість отримання прибутку:
* собівартість продукції та її склад;
вплив витрат виробництва на кінцеву ціну реалізації товару;
обсяг реалізації та розмір отриманого валового доходу;
обсяги виробництва й товарні запаси, їх зміни;
* розмір планового прибутку щодо товару та його питома вага;
* залежність витрат виробництва від масштабів діяльності;
залежність прибутку від масштабів діяльності;
вплив на витрати підприємства розміру товарних запасів;
* можливість зміни ціни на виріб і вплив її на обсяги реалізації та розмір отриманого прибутку.
Зазначена інформація потрібна підприємству для аналізу й подальшого прийняття рішення з проблем ціноутворення.
2.2 Витратні методи визначення ціни
Нині застосовуються різноманітні методи визначення ціни, зокрема витратні та на основі попиту споживачів.
Суть витратних методів полягає в тому, що підприємство розраховує ціну виходячи із суми власних витрат. Визначається собівартість продукції, тобто матеріальні витрати, витрати на оплату праці працівників, соціальні відрахування, амортизацію тощо. До цих витрат додаються загальноцехові, загальнозаводські витрати й розмір чистого прибутку, який прагне отримати підприємство, а потім -- податки та обов'язкові відрахування, що не ввійшли до собівартості; зрештою визначається кінцева відпускна ціна. Розрахована ціна порівнюється з ринковою, а на основі результатів порівняння доходять висновку про доцільність виробництва певного продукту. Це загальна методика розрахунку ціни, що конкретизується в різних методах.
Метод "витрати + прибуток ". Полягає в тому, що до витрат додається фіксований розмір прибутку. Труднощі виникають саме з визначенням його розміру. Він залежить від галузі національної економіки, видів товарів або послуг, характеристики підприємства: форми його власності, запровадженої технології, ступеня новизни товару тощо. Як правило, беруть середній рівень прибутку в галузі або середній рівень у національній економіці.
Щоб визначити собівартість виробництва, як правило, розраховують граничні витрати. Початкова ціна може дещо перевищувати ціну, яку підприємство встановить у майбутньому. А це дасть йому змогу за короткий час відшкодувати великі початкові витрати. Зі збільшенням обсягів реалізації товарів собівартість продукції та її ціна можуть знижуватись. Крім того, зі збільшенням обсягів реалізації поступово оптимізуються канали збуту, зменшується кількість посередників, знижується кінцева ціна.
Метод мінімальних витрат. Полягає в тому, що підприємство розраховує ціну виходячи з мінімальних витрат і без планування прибутку. Цей метод застосовують тоді, коли підприємство прагне вийти на ринок або збільшити власну питому вагу на ньому. Однак цей метод має недоліки. Оскільки ціна встановлюється на рівні мінімальних витрат, будь-які зміни в них, навіть ті, що мають форс-мажорний характер, дуже суттєво впливають на відпускну ціну. У ціні зовсім не передбачається (в окремих випадках може передбачатися мінімальний розмір) прибуток, який буде достатнім для розвитку підприємства. Прикладом є демпінгова ціна.
Метод надбавки до ціни. Полягає в тому, що ціну розраховують додаванням до ціни сировини (матеріалів, напівфабрикатів) певного коефіцієнта.
Найширше цей метод застосовують у торговельних підприємствах, коли до відпускної ціни товару додається певний розмір торговельної надбавки. Як правило, коефіцієнт визначається як рівень прибутковості з урахуванням розміру податків і обов'язкових платежів.
Метод цільового ціноутворення. Полягає в тому, що ціна визначається як цільова для конкретного ринку з урахуванням діючих чинників або цільового прибутку. Цим методом розраховують собівартість продукції, яка дає змогу відшкодувати всі витрати підприємства (виробництва та реалізації), а також отримати такий прибуток, щоб зекономлені кошти можна було спрямувати на розвиток підприємства та стимулювання праці працівників. Велике значення має ступінь завантаженості виробничих потужностей підприємства, інші виробничі чинники. Недолік методу полягає в тому, що він не враховує попиту споживачів та їхнього інтересу до товару, ціни, за якою споживач може придбати цей товар. Тому потрібно здійснювати коригування з урахуванням вимог споживачів.
Метод визначення ціни з урахуванням "точки беззбитковості". Полягає в тому, що ціна виробу визначається на основі розрахунку найоптимальнішого обсягу виробництва, який дає змогу відшкодувати всі витрати підприємства за рахунок отриманих валових доходів виходячи з "точки беззбитковості".
Розглядуваний метод має певні недоліки. Виникають труднощі під час розрахунку оптимальної кількості виробленої та реалізованої продукції. До того ж він не передбачає отримання прибутку, а тому підприємство не має змоги розширювати виробництво.
Витратні методи розрахунку ціни виробу здебільшого застосовуються в умовах командно-централізованої економіки; в умовах ринкової економіки вони можуть бути базою для визначення окремих стратегій ціноутворення (наприклад, просування на ринок, покриття витрат).
2.3 Визначення ціни на основі попиту споживачів
Основна особливість цієї групи методів полягає в тому, що порядок розрахунку ціни протилежний порядку визначення ціни витратними методами. Для розрахунку ціни визначаються попит населення та найбільша ціна, що діє на ринку. Від цієї ціни віднімається бажаний розмір прибутку і визначається собівартість. Отриманий результат порівнюється з розрахунковою собівартістю й робиться висновок щодо доцільності виробництва товару. Якщо собівартість, визначена залежно від попиту, перевищує розрахункову, приймається рішення про виробництво товару. У противному разі приймається рішення про зменшення прибутку, додаткову економію витрат або взагалі про припинення виробництва.
Охарактеризуємо ці методи.
Метод визначення ціни на основі мінімальних витрат. У цьому разі за основу беруть конкурентну ринкову ціну, що склалася під впливом попиту та пропозиції. Цим методом визначають мінімальний прибуток, який може отримати підприємство, і собівартість, причому визначають окремо умовно-постійні та змінні витрати. Недолік методу полягає в тому, що важко підсумовувати умовно-постійні та змінні витрати для конкретного товару, особливо якщо підприємство виробляє широкий асортимент продукції. Крім того, при визначенні рівня зміни ціни рівноваги враховується дія лише одного чинника -- попиту, і не враховується дія інших чинників, що можуть істотно вплинути на ціну, зокрема маркетингові заходи конкурентів. Цей метод застосовується з метою зорієнтувати ціну на початковий розрахунковий рівень.
Метод визначення ціни на основі максимального розміру збитків і прибутку. Основною метою цього методу є визначення періоду, коли підприємство отримає максимальний прибуток, і тривалість цього періоду. Метод полягає в тому, що ціна встановлюється на рівні найбільших витрат виробництва. Підприємство з метою визначення максимальної ціни та відповідного обсягу реалізації може встановлювати протягом деякого часу різні ціни, тобто ціна встановлюється експериментально. Однак споживач може не погоджуватися з тим, що на один і той самий товар різні ціни. Цей метод застосовується при розробці стратегії ціноутворення "збирання вершків".
Метод визначення ціни з орієнтацією на ринкові ціни. Передбачає встановлення ціни залежно від середніх цін, що склалися на конкурентному ринку. Ціна на виріб підприємства визначається з урахуванням лише кон'юнктури ринку. При цьому не мають особливого значення прибуток і собівартість. Це так званий пасивний метод визначення ціни. Підприємства застосовують його тоді, коли ціна на ринку на деякий час стабілізується. Якщо підприємство має незначну питому вагу на якомусь сегменті ринку, будь-яка зміна ціни може призвести до зміни не лише обсягів реалізації продукції, а й прибутку. Цей метод застосовується для визначення цін на товари широкого вжитку. Підвищення ціни на товар можливе лише в разі суттєвого поліпшення його якості.
Метод визначення ціни з орієнтацією на конкурентів. Цей метод підприємство застосовує тоді, коли воно діє на конкурентному ринку і товар, який воно виробляє, диференційований. Підприємство постійно орієнтується на ціни конкурентів і з урахуванням цього постійно коригує свої ціни. Ціна уточнюється з урахуванням змін конкурентного середовища. При цьому відповідно зменшується прибуток підприємства або його витрати. Цей метод передбачає найповніший аналіз собівартості, її складу та собівартості виробу конкурентів, визначення можливостей зменшення окремих її частин. Цей метод доцільно застосовувати при розробці стратегії "лідера на ринку", "престижної ціни".
Визначення ціни методом змагання. Застосовується при продажу товарів на аукціонах, біржах, ринках (оптових, роздрібних). Відомі два різновиди цього методу:
метод підвищеної ціни -- встановлюється найближча початкова ціна, потім вона поступово підвищується. Товар реалізується за найвищою ціною, яку пропонує покупець;
метод зниженої ціни -- встановлюється дуже висока початкова ціна. У процесі торгів вона знижується і товар купує той, хто запропонував ціну, яка задовольняє продавця. Однак у цьому разі може виникнути ситуація, коли ціна стає нижчою не лише за ціну, яку б прагнув встановити продавець, а й нижчою за собівартість. А тому може статися, що товар на цьому аукціоні
взагалі не буде проданий.
У процесі визначення ціни цим методом враховують лише єдиний чинник -- попит на товар, що є недоліком цього методу. Виробник може отримати як надвеликий прибуток, так і взагалі не отримати його.
Зазначимо, що будь-які методи (витратні або на основі попиту споживачів) є лише базою для визначення цінової стратегії та політики ціноутворення, яка має доповнюватись маркетинговими заходами підприємства.
2.4 Стратегії ціноутворення та особливості їх застосування в різних сферах діяльності підприємства
Однією з найважливіших складових загальної політики ціноутворення є розробка та впровадження стратегій ціноутворення. В загальному вигляді це спеціально розроблені заходи із встановлення ціни та моніторингу за ціною певного виробу на визначений час на конкретному підприємстві або виробництві.
Основна мета цінової стратегії -- розробка такої системи цін, при якій підприємство отримує максимальні прибутки за мінімальних витрат з урахуванням вимог чинного законодавства і конкурентного середовища.
Вибір певної стратегії ціноутворення залежить від різних чинників, основними з яких є такі:
державна політика у сфері ціноутворення та напрями її зміни;
економічна політика підприємства на ринку товарів і послуг;
етапи життєвого циклу товару;
ступінь новизни товару;
кон'юнктура та місткість ринку;
* конкурентне ринкове середовище та місце підприємства в ньому;
* конкурентоспроможність підприємства та товару, який на ньому виробляється;
реальні витрати підприємства та його прибуток;
цінність товару для споживача та ставлення до пропозиції конкурентів;
відмінність сегментів ринку та чинників попиту споживачів;
характерні особливості споживачів;
можлива реакція конкурентів на дії підприємства;
загальна цінова політика підприємства.
Стратегії ціноутворення можна класифікувати за різними ознаками.
Залежно від стадії життєвого циклу товару. З урахуванням стадії життєвого циклу товару -- народження, розвитку, стабільності, старіння -- визначають чинники, що впливають на розробку конкретних заходів підприємства у сфері ціноутворення в різні періоди часу, а також особливості впровадження цих заходів з урахуванням конкурентного середовища і чинного законодавства.
Залежно від ступеня новизни виробу. За цією ознакою виокремлюють стратегії ціноутворення щодо нових товарів і стратегії ціноутворення щодо товарів, які вже існують на ринку. Стратегії першого типу активні, навіть агресивні, вони розраховуються на нетривалий час, але дають змогу отримати за короткий період часу досить великі прибутки або ж завоювати чи збільшити частку підприємства на ринку цих товарів. Стратегії ціноутворення на товари, які вже існують на ринку, передбачають визначення такої поведінки підприємства, яка б дала змогу стабілізувати продаж виробів, одержувати відносно постійні прибутки, а також підтримувати добрі відносини з іншими підприємствами. Однак за допомогою стратегій цього типу потрібно вирішити дві протилежні проблеми. З одного боку, підприємство намагається збільшити обсяги реалізації виробів, які вже існують на ринку. А це можливо насамперед у результаті підвищення якості виробів, що в свою чергу приводить до зростання собівартості продукції та ціни на неї. А з іншого боку, збільшити обсяг виробництва можна за рахунок зменшення ціни на товар, що, як правило, відбувається внаслідок зменшення собівартості, тому що підприємству невигідно зменшувати свій прибуток.
3. Залежно від якості товару. Всі стратегії умовно можна поділити на три групи, виокремлюючи в кожній з них три рівні:
* група стратегій для товарів високої якості: для 1-го рівня -- стратегія преміальних націнок, для 2-го рівня -- стратегія глибокого просування на ринок, для 3-го рівня -- стратегія підвищеного цінового значення;
* група стратегій для товарів середньої якості: для 1-го рівня -- стратегія підвищеної ціни, 2-го рівня -- стратегія середнього рівня, для 3-го рівня -- стратегія гарної якості;
* група стратегій для товарів низької якості: для 1-го рівня -- стратегія пограбування, для 2-го рівня -- стратегія показного блиску, для 3-го рівня -- стратегія низького ціннісного значення.
При виборі стратегії ціноутворення всі товари поділяються залежно від рівня їх якості. Для цього встановлюються спеціальні лінії якості та діапазон цін. Лінія якості безпосередньо пов'язана з обсягом продажу виробів у визначеному діапазоні цін, де кожна ціна відображає певний рівень якості.
Якщо підприємство-виробник виготовляє кілька моделей різної якості відповідно за різними цінами, то для кожної моделі встановлюється діапазон цін -- верхня та нижня межа, а також конкретне значення ціни у межах цього діапазону. Діапазон цін визначається як:
Подобные документы
Ціна як важлива складова ринкової економіки та еквівалент обміну товарів. Попит і пропозиція у формуванні ціни. Основні види ринкових цін і їх структура. Принципи та методи ціноутворення. Державне регулювання сучасного ціноутворення в Україні.
курсовая работа [67,6 K], добавлен 19.06.2008Ціна як один з найбільш важливих інструментів регулювання економіки. Принципи ціноутворення в умовах сучасної ринкової економіки, фактори, що впливають на даний процес та їх значення. Методика та основні етапи розрахунку відпускної оптової ціни виробу.
контрольная работа [55,9 K], добавлен 03.11.2010Сутність, принципи цінової політики підприємства в умовах ринкової економіки, види ціноутворення. Організаційно-економічна характеристика діяльності комунального підприємства "Фармація". Метод мінімальних витрат, надбавки до ціни, цільового ціноутворення.
курсовая работа [76,7 K], добавлен 20.09.2013Теоретичні основи процесів ціноутворення в умовах ринку. Споживна вартість товару. Теорія витрат виробництва. Теорія трудової вартості Маркса. Теорія централізованої планованої ціни товару. Аналіз цін і товарів конкурентів. Вибір методу ціноутворення.
курсовая работа [82,8 K], добавлен 02.11.2014Суть процесу та елементи методології ціноутворення. Умови здійснення процесу ціноутворення на підприємстві. Система та моделі цін і ознаки, покладені в її основу. Причини недоліків вітчизняного ціноутворення, його особливості в умовах переходу до ринку.
реферат [44,7 K], добавлен 31.08.2009Ціни і ціноутворення як важливі складові функціонування ринкового механізму, головний елемент маркетингового інструментарію по отриманню прибутку. Фактори, що впливають на визначення цін на продукцію підприємства, типові стратегії ціноутворення.
контрольная работа [56,6 K], добавлен 28.11.2009Типологія ринкової сфери з позицій ціноутворення. Специфіка та ознаки системи ціноутворення в інвестиційній сфері. Українська система ціноутворення у будівництві: кошторисні нормативи, правила визначення вартості будівництва, інвесторська документація.
реферат [32,6 K], добавлен 28.11.2010Групи цінових стратегій. Індекси споживчих цін у окремих країнах Європи. Характеристика стратегічних завдань щодо реалізації пріоритетів ціноутворення на продовольчі продукти. Види стратегії високих цін та чинники, від яких залежить її ефективність.
контрольная работа [117,9 K], добавлен 23.01.2011Реалізація монопольної влади на основі цінової стратегії монополії. "Витрати плюс" як принцип монополістичного ціноутворення. Приблизне правило ціноутворення. Показник "відносної націнки" - індекс Лернера. Види цінової дискримінації.
реферат [11,5 K], добавлен 07.08.2007Державна цінова політика та її вплив на економічні процеси. Роль ціни як інструмента механізму антикризового управління, забезпечення прибутку, рівня конкурентоспроможності продукції. Проблема державного регулювання ціноутворення в ринковій економіці.
курсовая работа [901,2 K], добавлен 19.04.2019
