Цінова політика і ціноутворення в управлінському обліку
Ціноутворення в умовах ринкової економіки. Суть ціни та її функції. Визначення ціни на основі попиту споживачів. Стратегії ціноутворення та особливості їх застосування в різних сферах діяльності. Ціноутворення при виробництві споживчих товарів.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курс лекций |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 29.10.2013 |
| Размер файла | 136,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
низький -- 0-20 % від кінцевої ціни;
середній -- 21-50 % від кінцевої ціни;
високий -- 51-100 % від кінцевої ціни.
При розробці цінових ліній та діапазону цін повинні враховуватись такі чинники:
ціни на вироби або моделі мають істотно відрізнятись одна від одної для того, аби споживач міг усвідомити відмінність в якості цих товарів;
ціни повинні більше відрізнятись у верхньому діапазоні цін, ніж у нижньому, оскільки у верхньому діапазоні цін попит еластичніший, ніж у нижньому;
* співвідношення цін має зберігатись у разі збільшення витрат.
Цих умов потрібно дотримуватись для збереження чіткої різниці між цінами. Однак при встановленні цінових ліній слід дотримуватись певних обмежень:
* різниця між цінами не повинна бути дуже великою;
зростання витрат може значно вплинути на рівень цін, а це створює певні труднощі для виробників, якщо потрібно підтримувати визначене співвідношення цін;
застосування різних знижок і різних форм реалізації не повинно порушувати баланс цінових ліній.
4. Залежно від місця, яке займає підприємство на конкурентному ринку. Стратегії умовно можна поділити на кілька груп відповідно до спрямованості діяльності підприємства -- завоювання лідерства на ринку, входження на ринок, збільшення своєї частки на ньому та ін. Навіть якщо підприємство вибирає стратегію ціноутворення, спрямовану на завоювання монопольного становища, то це не означає, що воно може безконтрольно встановлювати та підвищувати ціни, оскільки діють об'єктивні економічні закони ринкової економіки, зокрема закони попиту, пропозиції, рівноважної ціни, конкуренції та ін. Крім того в будь-який момент можуть з'явитися конкуренти, що застосували нові технології та виробляють нові товари з меншою собівартістю та відповідно за нижчою ціною.
У сучасних умовах розвитку економіки України основною проблемою для багатьох підприємств є дефіцит коштів для подальшого розвитку, тому велике значення має можливість підприємства залучити інвестиції, причому на вигідніших, ніж у конкурентів, умовах. Однак у будь-якому разі монопольне становище підприємства має тимчасовий характер і згодом може перейти у конкурентне.
5. Залежно від географічного положення підприємства та місця реалізації товарів. Ці стратегії розробляються будь-якими підприємствами, які виробляють продукцію або здійснюють її імпорт-експорт. За цією ознакою стратегії можна поділити на кілька видів:
* стратегія, яку застосовує підприємство, що виробляє і реалізує продукцію на місцевому ринку. Як правило, ціна в цьому разі встановлюється нижча порівняно з існуючою на цьому ринку в результаті укладання так званих прямих угод між виробником і роздрібним торговцем, зменшення витрат на транспортування товарів від виробника до продавця, економії на вивченні попиту споживачів і зберіганні товарів та ін.;
* стратегія встановлення відносно єдиної для всіх споживачів ціни за рахунок визначення відносно середніх митних витрат, витрат на транспортування, зберігання та ін. У цьому разі можлива економія на рекламних заходах (при цьому розширюється географія реклами товару, з'являється можливість рекламувати його на території всієї держави). Внаслідок кільцевого завезення виробів підприємство економить на пальному, вантажно-розвантажувальних операціях, витрачає менше часу на завезення товарів та ін.;
* стратегія встановлення зональних та поясних цін. Потенційний продавець поділяє територію, на яку постачає продукцію, на окремі зони, всередині яких встановлюються єдині ціни для всіх споживачів або єдина ціна для окремих категорій споживачів (наприклад, для певних верств населення -- пенсіонерів, школярів, студентів, молоді та ін.). Якщо ціна встановлюється за територіальною ознакою, то вона враховує підвищені витрати на транспортування виробів, зберігання їх у віддалених районах споживання, завезення запасів дострокового зберігання та сезонних товарних запасів;
* стратегія встановлення ціни на основі "базисного пункту". Підприємство, яке реалізує свої (або імпортовані) вироби, самостійно визначає якийсь пункт, з якого воно здійснює реалізацію продукції і залежно від відстані постачання до інших пунктів встановлює знижки або надбавки до базової ціни.
Вибір конкретної стратегії ціноутворення залежить від загальної економічної стратегії підприємства. Серед основних стратегій можна виокремити такі.
Стратегія "збирання вершків". Провідні фірми використовують цю стратегію у таких випадках:
у разі виходу підприємства на ринок з принципово новими виробами, які не мають аналогів й перебувають на початковій стадії життєвого циклу;
при формуванні нового ринку споживчих товарів;
* коли попит нееластичний і не залежить від зростання ціни.
Зміст стратегії полягає в тому, що підприємство отримує найбільший прибуток за досить короткий час. Ця стратегія здійснюється у разі встановлення виробником монопольної ціни, яка діє доти, поки новий товар не почнуть виробляти конкуренти. Застосування цієї стратегії може бути ефективним у тому разі, коли є певні гарантії, що найближчим часом цей товар не зможе масово з'явитись на ринку. Строк, упродовж якого може діяти ця стратегія, залежить від таких чинників, як висока собівартість виробництва у конкурентів, захист винаходу патентом, відсутність необхідної для виробництва сировини у достатній кількості, труднощі збуту товару, період дії пільг з оподаткування. (Наприклад, у Сполучених Штатах Америки в деяких штатах існує положення, згідно з яким підприємство, що виробляє нову продукцію, аналогів якої в світі немає, в першому періоді виробництва взагалі не сплачує податок на прибуток, у другому періоді -- тільки 50 %, у третьому періоді -- 75 % і лише через кілька років підприємство сплачує податок у повному обсязі).
Ця стратегія ціноутворення дає змогу продавати товар за високими цінами і отримувати при цьому великі прибутки. З її впровадженням забезпечується швидка окупність коштів, вкладених у виробництво та просування товару на ринок. Як правило, ця стратегія ціноутворення не передбачає зниження ціни, оскільки споживачі можуть сприймати таке зниження як погіршення якості товару.
При застосуванні стратегії "збирання вершків" посередницьке або торговельне підприємство може мати певні вигоди, якщо буде вживати таких заходів:
сприяти впровадженню нового товару на ринок;
збільшувати реалізацію та прискорювати обіг коштів;
визначати попит на цей товар;
здійснювати рекламні заходи з метою впливу на споживача;
надавати різні додаткові послуги при реалізації цього виробу;
* знаходити нові сегменти ринку, споживачів та повідомляти про це виробника;
* надавати виробнику пропозиції щодо поліпшення якості товару або зміни конструкції виробів.
Використання цієї стратегії дає змогу підприємству-виробнику швидше оновити виробництво, збільшити обсяг коштів, що спрямовуються на інвестування нової техніки та технології, почати виробляти товар на рівні найновіших досягнень науково-технічного прогресу. Найчастіше цю стратегію застосовують фірми США.
Стратегія впровадження на ринок. Суть цієї стратегії полягає в установленні низької ціни на товар порівняно з ціною, що є конкурентною й діє на ринку. Це є своєрідною платою за впровадження на ринок нового виробу й дає змогу підприємству збільшити свою частку на ринку. Ця стратегія найприйнятніша для ринків з еластичним попитом споживачів, коли вони дуже чутливо реагують на зміни цін або інші чинники.
Основною метою застосування підприємством цієї стратегії ціноутворення є привертання уваги споживачів до своєї продукції. Встановлення низьких цін дає можливість підприємству вийти на ринок або збільшити свою частку на ньому, стимулює зростання обсягів продажів. Ефекту можна досягти лише тоді, коли є впевненість у тому, що конкуренти не зможуть швидко (у найближчий час) знизити ціни на свої вироби. Підприємство встановлює на свої товари нижчий порівняно з іншими виробниками рівень прибутку на одиницю виробу і внаслідок збільшення обсягів продажу отримує більший дохід. При цьому потрібно зазначити, що у разі продажу великої кількості товарів зменшуються умовно-постійні витрати на одиницю виробу.
При застосуванні цієї стратегії торговельне підприємство отримує додатковий ефект за таких умов:
має пільги при реалізації товарів певного виробника;
має можливість вкладати свій капітал з метою отримання в подальшому прибутків;
бере участь у підприємницькому ризику разом з виробником;
здійснює цінову рекламу, рекламу якості цього товару, коли зазначаються його переваги порівняно з іншими товарами;
аналізує ринок цього товару, вивчає попит на нього та його зміни.
Здебільшого цю стратегію застосовують фірми Японії, Південної Кореї та інших азіатських країн.
Стратегія психологічного впливу. Суть її полягає в тому, що підприємство встановлює ціну, яка для споживача психологічно приваблива. Ефект досягається тоді, коли запропонована ціна нижча, ніж у конкурентів, і не становить ціле число. Як свідчить зарубіжний досвід, результат можливий навіть тоді, коли ціна нижча всього лише на 0,2-0,3 гр.од. Практика показує, що наявність у ціні цифри 7 впливає на зростання попиту більше, ніж будь-яка інша цифра.
Використовується ця стратегія щодо виробів, які призначені для швидкого просування на ринку, або для підвищення престижу підприємства-виробника.
У разі застосування підприємством-виробником стратегії психологічного впливу торговельне підприємство може ефективно взаємодіяти з ним у таких питаннях:
- здійснення рекламних заходів;
- оперативне реагування на встановлення ціни на виріб конкурентів;
- вивчення кон'юнктури ринку;
- використання різних засобів прискорення реалізації товарів.
Стратегія лідера на ринку. Її основний зміст полягає в тому, що ціна на нові вироби встановлюється з урахуванням ціни підприємства - лідера у галузі або на ринку. Ціна підприємства-виробника може бути вищою або нижчою, ніж ціна компанії-лідера, залежно від того, вища чи нижча якість цього товару порівняно з якістю виробу компанії-лідера.
Ця стратегія найприйнятніша для підприємств, які виробляють невеликі партії товару.
Стратегія престижної ціни. Ця стратегія використовується у тому разі, коли встановлюється ціна на предмети розкоші або вироби відомих фірм традиційно високої якості. Але за такої стратегії ціноутворення підприємство, яке її застосовує, потрапляє в зону так званої нецінової конкуренції. Тобто воно не знає в повному обсязі смаків та вимог споживачів і має ризик втратити їх. Однак цей ризик виправданий, коли товар підприємства реалізовано, при цьому прибуток більший, ніж звичайно. У разі використання стратегії престижної ціни ефект досягається за таких умов:
- товар має високу якість;
- відсутні аналоги цього товару на ринку;
- пропонується невелика партія цих виробів.
Торговельне підприємство також маже мати додаткові прибутки, якщо:
- здійснює рекламу цього товару;
- надає додаткові послуги при продажу цих виробів;
- вивчає кон'юнктуру ринку, його окремих сегментів, де цей товар може бути реалізований.
Стратегія плинної спадної ціни. Визначальними чинниками цієї стратегії є попит та пропозиція: ціна на вирів знижується, якщо пропозиція зростає. При цьому передусім знижується оптова ціна і досить швидко, а роздрібна ціна може тривалий час бути відносно стабільною.
Роль торговельного підприємства у цій стратегії полягає в такому:
розробка досить точного прогнозу зміни попиту та пропозиції;
дослідження кон'юнктури ринку на певний час;
* визначення розміру зниження ціни кожного виробу за цей час і передача цієї інформації виробнику;
* оперативне реагування на зростання ціни з урахуванням кон'юнктури ринку;
* організація додаткової реклами цього товару;
* створення ситуацій, які б ускладнили впровадження на ринок принципово нових товарів або економічніших виробів конкурентів.
Виробник у разі використання цієї стратегії одержує додатковий прибуток не за рахунок великої ціни, а в результаті збільшення обсягів виробництва та зростання його частки на ринку цього товару. При цьому прибуток зростає внаслідок так званої економії на масштабі виробництва.
Стратегія довгострокової ціни. Ця стратегія застосовується для виробів масового споживання, при цьому протягом тривалого часу ціна не зазнає значних коливань. Але зниження ціни на ці товари не завжди приводить до зростання збуту. Тому для збільшення прибутку підприємство повинно зменшувати витрати виробництва.
Торговельне підприємство також може отримувати додатковий прибуток за умови зменшення своїх витрат, незначного підвищення або зниження ціни згідно з попитом споживачів, організації продажу цих товарів одночасно з товарами престижних фірм.
Стратегія сегмента ринку. Суть цієї стратегії полягає в тому, що для кожного сегмента ринку визначається свій споживач. Наприклад, заможніші верстви населення прагнуть придбати товар якісніший, комфортніший, вони можуть заплатити більше грошей, ніж споживачі із середніми доходами. При використанні цієї стратегії товар потрібно чітко орієнтувати на певні групи споживачів, які відокремлені одна від одної у соціальному та географічному відношенні.
При застосуванні підприємством-виробником стратегії сегмента ринку роль торговельного підприємства полягає у такому:
подання допомоги виробнику у визначенні сегмента ринку для цього товару;
оперативне вивчення змін попиту у певному сегменті ринку;
здійснення рекламних заходів щодо цього товару.
Стратегія ціни на товари, зняті з виробництва. Важливими умовами для застосування цієї стратегії є наявність на ринку споживачів, яким цей товар потрібен, збереження попиту на товар навіть у разі раптового припинення виробництва. Наприклад, попит на запасні частини до автомобілів які вже не виробляються, але які ще експлуатуються. У деяких випадках власники машин згодні заплатити за запасні частини значно вищу ціну, ніж вони коштують.
Торговельне підприємство може мати прибуток внаслідок зміни ціни під впливом попиту та пропозиції, вивчення кон'юнктури ринку на такі товари та оперативного реагування на її зміни.
Стратегія зниженої ціни. Суть цієї стратегії полягає в тому, що на ринку є товари, які доповнюють один одного і які можуть бути реалізовані за звичайними цінами разом із товарами, ціни на які знижено. Основна мета стратегії -- спочатку зниженими цінами привернути увагу споживачів до своїх товарів, а згодом реалізовувати їх за звичайними цінами.
Цього можна досягти за допомогою таких методів:
продаж виробу у кредит;
передача товару в оренду на тривалий строк за спеціальними пільговими відсотками;
продаж товару протягом деякого часу (2-3 тижні) за пільговим кредитом, згодом пільга скасовується.
Стратегія договірної ціни. Суть цієї стратегій полягає в тому, що споживачу при придбанні товару надаються додаткові знижки порівняно зі звичайною роздрібною ціною. Наприклад, у разі придбання двох товарів споживач третій товар отримує безплатно. Ця стратегія ціноутворення може застосовуватись як для всіх категорій споживачів, так і для деяких з них. Для цього встановлюється шкала можливих знижок або надбавок для різних ринків або їх сегментів, для часу продажу, модифікацій товарів. Стратегія договірної ціни найефективніша в таких випадках:
існує чітка межа між ринковими сегментами, між рівнями попиту населення, між групами споживачів, тобто товари диференційовані;
неможливо реалізувати товари із сегментів з низькими цінами в сегментах з високими цінами;
конкуренти не можуть реалізувати товари за низькими цінами в тих секторах ринку, де підприємство реалізує товари за високими цінами;
додаткові витрати на реалізацію товарів відшкодовуються за рахунок збільшення обсягів їх продажу.
Стратегія масових закупівель. Ця стратегія є різновидом стратегії договірної ціни, однак може застосовуватись і як окрема стратегія, її суть полягає в тому, що у разі закупівлі споживачем великої кількості товарів йому може надаватися досить істотна знижка. Це дає змогу збільшити обсяги реалізації товарів, отримати більший прибуток, а також зменшити витрати, пов'язані зі зберіганням і збутом продукції. В окремих випадках підприємство може застосовувати цю стратегія ціноутворення при прийнятті рішення швидко звільнити свої складські приміщення від товарів, які реалізуються дуже повільно.
Стратегія єдиної ціни. Її суть полягає в тому, що виробник встановлює єдину ціну для всіх споживачів, які бажали б придбати товар або послугу за аналогічних умов. Ціна може змінюватись залежно від часу, місця придбання товару та його кількості, отриманого сервісу, однак у момент дії ціни всі споживачі мають можливість придбати цей товар або послугу за однаковою ціною. Ця стратегія допомагає закріпити довіру споживачів, її легко застосовувати, бо не потрібно торгуватись, адже для більшості роздрібних продавців ці ціни є правилом і від них не можна відступати.
Стратегія ціноутворення при розпродажу. Така стратегія застосовується підприємствами, які розпродають товари наприкінці сезону реалізації і зацікавлені будь-що позбутися зайвої кількості виробів. При цьому може встановлюватись дуже низька ціна (нижча, ніж у конкурентів, і навіть нижче собівартості та ціни закупівлі). У цьому разі підприємство зазнає витрат, однак вони були б значно вищими, якби товар, що реалізується за низькими цінами, зберігався б на складах підприємства, а потім знищувався.
Стратегія сезонної ціни. Згідно з цією стратегією ціноутворення ціна встановлюється залежно від сезону реалізації, причому це стосується не лише продукції сільськогосподарського виробництва, а й інших товарів (наприклад взуття, одягу тощо). Суть стратегії полягає у встановленні вищих цін у період масової реалізації товарів і поступовому зниженні їх при реалізації не в сезон масового продажу.
Стратегія сервісної ціни. Суть цієї стратегії ціноутворення полягає в тому, що виробник-продавець крім реалізації товарів пропонує і його сервісне обслуговування (крім гарантійного обслуговування). Потреба у такому обслуговуванні виникає здебільшого при реалізації складних механізмів довгострокового користування, наданні консультаційних послуг, які пов'язані з експлуатацією таких механізмів, коли потрібні невеликі доробки виробу. У разі застосування цієї стратегії підприємство може збільшувати ціну на надану послугу, а може не враховувати її вартість, що впливає на зростання попиту на продукцію цього підприємства.
Усі розглянуті стратегії ціноутворення мають місце в умовах сформованої ринкової економіки, при здійсненні державної антимонопольної політики, коли між різними підприємствами -- і тими, що виробляють споживчі товари, і тими, які їх реалізують, складаються рівноправні відносини, а між підприємствами галузі ведеться конкурентна боротьба за ринок збуту товарів.
ціноутворення споживчий товар попит
ТЕМА 3. ЦІНОУТВОРЕННЯ У СФЕРІ ВИРОБНИЦТВА СПОЖИВЧИХ ТОВАРІВ ЛЕГКОЇ ТА ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ
3.1 Ціноутворення при виробництві споживчих товарів
Система цін і методика ціноутворення на підприємствах легкої та харчової промисловості мають особливості, зумовлені місцем цієї галузі в національній економіці.
Ціни, що застосовуються на цих підприємствах, умовно поділяються на дві групи:
ціни на вироби первинної обробки сільськогосподарської сировини (борошно, бавовна-волокно, шкіри оброблені);
ціни на напівфабрикати та готові вироби (тканини, пряжа, трикотаж, м'ясо та м'ясопродукти, цукор, масло, маргарин).
Підприємства легкої та харчової промисловості є сировинними та матеріаломісткими. У зв'язку з цим кінцева ціна на виріб залежить від ціни сировини та матеріалів.
Закупівельні ціни діють тоді, коли підприємство легкої або харчової промисловості виконує державне замовлення й ціни встановлюються або регулюються державою. У цьому разі ціна на сировину єдина для всіх переробних підприємств. Це стосується насамперед сировинної, переробної, цукрової, спиртової промисловості або закупівлі сировини за імпортом за державним замовленням. Рівень цих цін визначається виходячи з вартості сировини та витрат, пов'язаних зі зберіганням сировини, її закупівлею, з транспортуванням її від сільськогосподарських виробників до підприємств переробної промисловості. Крім того, до цих цін включають певний прибуток.
Регульовані ціни встановлюються на окремі види сировини і можуть мати обмеження щодо максимального й мінімального розміру або щодо рівня прибутковості (наприклад, обмеження цін на цукрові буряки, окремі види зернових, кофе тощо). Такі ціни можуть також регулюватись економічними методами через систему оподаткування (наприклад, встановлення акцизного збору).
Здебільшого підприємства легкої та харчової промисловості закуповують сировину та матеріали за вільними договірними цінами. Якщо підприємства цих галузей самостійно здійснюють закупівлю, то її ціна встановлюється в угоді на договірній основі. Вона не повинна мати будь-яких обмежень, встановлюється на принципах рівноправності партнерів і в основному з урахуванням попиту та пропозиції, що діють на ринку.
Якщо угода укладається на тривалий термін, то, як правило, у ній встановлюється базисна ціна, що є основою для розрахунку кінцевої ціни закупівлі з урахуванням якості продукту й передбачає застосування різних надбавок і знижок. В окремих випадках з метою зменшення ризику в контракті може обумовлюватися постійна ціна, що не змінюється протягом усього терміну виконання контракту. Такі ціни можуть встановлюватися між сільськогосподарськими виробниками та переробними підприємствами на початку року в угоді, де ціна встановлюється на весь термін дії угоди. Сільськогосподарський виробник ризикує, бо під час продажу врожаю ціни можуть бути вищими, ніж зазначено в угоді. Однак йому гарантований повний збут вирощеного врожаю. Підприємство - переробник також має ризик, адже ціна при закупівлі продукції може бути на ринку нижча, ніж в угоді. Однак йому певною мірою гарантована сировина для завантаження своїх потужностей. У цьому разі загальний ризик поділяють між собою два суб'єкти господарської діяльності. Перевага таких цін полягає в тому, що як сільськогосподарське, так і переробне підприємства мають змогу чітко спланувати свою виробничу діяльність і фінансові показники на майбутнє, а також розрахувати потрібні їм кошти.
Ціни на напівфабрикати та готову продукцію, що виробляється на переробних підприємствах, поділяються на роздрібні та відпускні.
Роздрібні ціни встановлюються тоді, коли переробне підприємство безпосередньо реалізує свою продукцію кінцевим споживачам через власні фірмові торговельні підприємства. Нині майже кожний хлібозавод, м'ясокомбінат, молокозавод має власне торговельне підприємство або кіоск, лоток, через який реалізує свою продукцію, не користуючись послугами роздрібних торговельних підприємств.
Відпускну ціну на підприємствах переробної промисловості встановлюють тоді, коли їх продукція передається посередникові (як оптовому, так і роздрібному), а вже потім реалізується кінцевим споживачам.
Ціни на готові вироби та напівфабрикати можуть бути вільні або регульовані. Регульовані ціни встановлюються лише на окремі споживчі товари першої необхідності (окремі сорти хліба та хлібобулочних виробів). Такі ціни запроваджуються з метою забезпечення цими виробами широких верств населення. Встановлюючи їх, орган державного самоврядування, який здійснює регулювання цін, має з власного бюджету відшкодувати підприємству-виробникові збитки, якщо останній їх має (тобто різницю між собівартістю виробництва та регульованою ціною, якщо вона встановлюється). Іншими словами, здійснюється дотування виробництва. В окремих випадках державні органи встановлюють обмеження на готову продукцію щодо рівня прибутковості (для лікеро-горілчаних виробів).
Вільні ціни визначаються найбільшою питомою вагою серед усіх відпускних цін на споживчі товари. Вони не повинні мати будь-яких обмежень. В умовах ринкової економіки ці ціни спрямовані передусім на кінцевого споживача й повинні орієнтуватися на нього. У загальній роздрібній ціні левова частка належить відпускній ціні, однак вона має враховувати попит споживачів, рівень їхніх доходів і вимоги до товару. Тому підприємства, які виходять на ринок або вже діють на ньому чи на окремому його сегменті, дуже часто застосовують різні цінові знижки, покликані зацікавити посередників придбати їх товар. Завдяки цим знижкам здійснюється регулювання пропозиції товару, а в окремих випадках вони впливають і на обсяги виробництва.
Оскільки для більшості споживчих товарів діє конкурентний ринок, кінцева відпускна ціна стає на ньому середньою.
Визначаючи відпускні ціни, слід ураховувати ще одну особливість цих галузей. У загальному вигляді прибутковість виробу визначається як відношення суми прибутку до повної собівартості. Однак на її розмір істотно впливає вартість сировини, матеріалів, використаних у процесі виробництва товару (як зазначалося, сировина має найбільшу питому вагу у вартості товару). Іншими словами, визначаючи прибутковість цим методом, треба враховувати суттєвий вплив на нього ціни, за якою закуповується сировина. Тому доцільно визначати прибутковість виробництва на підприємствах цих галузей як відношення суми прибутку до собівартості без вартості сировини та матеріалів, а це дає змогу визначити справжню трудомісткість виробу або прибутковість підприємства загалом.
3.2 Особливості розрахунку відпускної ціни на підприємствах легкої промисловості
Підприємства легкої промисловості поділяються на підгалузі й мають певні особливості.
Текстильні підприємства. До цієї підгалузі належать підприємства, що виробляють продукцію бавовняну, вовняну, шовкову, льняну та трикотажну. У текстильній промисловості ціни розраховуються як на напівфабрикати, на оброблену сировину (пряжа, сурові тканини, трикотажне полотно), так і на готові вироби (бавовняні тканини).
При виробництві пряжі витрати складаються з вартості сировини та витрат на її обробку (прядіння). Витрати на виробництво на різних підприємствах залежать від виду, складу та якості сировини, способу прядіння, текстури пряжі, виду сукання, сорту тощо. Пряжа поділяється також залежно від товщини нитки. Чим тонша нитка, тим якісніша сировина має використовуватись, тим більшими будуть витрати на прядіння. Тому ціна на тоншу пряжу встановлюється вища, ніж на товщу, що відображає особливості співвідношення витрат у процесі їх виробництва.
У розрахунку ціни на пряжу на бавовняних підприємствах застосовується нормативний метод. Основна особливість цього методу полягає у визначенні нормативів сировини при виробництві одиниці виробу. Від розрахованих і прийнятих норм залежать не лише розмір, нормативи кінцевого виходу пряжі, а й витрати на одиницю продукції та відпускна ціна. Нормативи визначаються виходячи з товщини пряжі, складу сировини, норм виходу, якості тощо. В основу розробки нормативів покладено не фактичні витрати, а витрати, що визначаються Комітетом з питань стандартів і технічних умов на виробництво пряжі.
Якщо визначається сортність пряжі, встановлюється надбавка до ціни пряжі першого сорту (на вищі сорти) та знижки на нижчі сорти (на пряжу другого або третього сорту). Надбавки встановлюються також тоді, коли використовується фарбування та різні види обробки. Надбавка за фарбування залежить від виду фарби (кубові, активні, прямі). Надбавки за спосіб фарбування залежать від виду фарбування (особливо міцні, міцні, звичайні), кольору тонів (світлі, темні, серединні) та форми постачання готової пряжі (у бобінах, навоях і валках, у муфтах, мотках).
Для бавовняних тканин встановлюються надбавки до відпускної ціни, бо ці тканини піддаються більшій кількості видів спеціальної обробки. Крім надбавок на бавовняних підприємствах застосовуються знижки на вироби, що мають дефекти.
Трикотажні підприємства. Формування цін на таких підприємствах має певні особливості. Ціни на напівфабрикати (трикотажне полотно, панчішно-шкарпеткові вироби) встановлюються лише тоді, коли ці напівфабрикати реалізуються для подальшої переробки.
Рівень цін на готові вироби залежить від вартості трикотажного полотна, а також від трудомісткості виробу. Різниця в загальних витратах трикотажного полотна, що використовується для виробництва різних моделей і розмірів, визначається за допомогою лекал виробу та нормативу розміру і довжини.
Відпускні ціни на верхні трикотажні вироби визначаються з розрахунку на вироби першого сорту. На вироби другого та інших сортів встановлюються знижки.
На трикотажні вироби застосовуються також різноманітні надбавки:
за складність виготовлення. Розмір надбавки залежить від типу
волокна (натуральні, штучні чи синтетичні);
за відмінність в обробці;
залежно від вартості витраченого підкладкового матеріалу, тасьми.
Ці надбавки мають стимулювати підприємства трикотажної промисловості виробляти якіснішу продукцію.
Швейні підприємства. На підприємствах цієї галузі встановлюються, як правило, вільні відпускні ціни. Ціни на готові вироби залежать від ціни на тканини, з яких вони виготовлені, витрати тканин. До цін на швейні вироби встановлюються надбавки залежно від вартості фурнітури, застосованої підкладки, окремих матеріалів, дрібної обробки тасьми, складності обробки.
Шкіряно-взуттєве виробництво. Формування цін на продукцію цих галузей також має певні особливості. Шкіра, що використовується у виробництві взуття, поділяється на таку, з якої виготовляється верх взуття, і таку, з якої виготовляється його низ. Здійснюється також диференціація залежно від виду тварин. Відпускна ціна на низ взуття залежить від виду шкіри. На якісніші види шкіри, що мають найбільшу міцність, ціни встановлюються вільними й надвисокими. Крім того, ціна залежить від товщини шкіри та виду дублення.
Відпускна ціна на шкіряне взуття також залежить від вартості шкіри та трудомісткості її виробництва. У ціні на готові вироби враховується матеріал, що застосовується при виробництві верху. Найвищими є ціни на верх зі шкіри, найнижчими -- на верх з текстилю або шкірозамінника.
Крім виду шкіри при визначенні ціни враховуються матеріали, Що використовуються для підкладки та устілки.
Крім взуття для повсякденного користування підприємства виготовляють також модельне взуття, як правило, під замовлення, в одиничних екземплярах, із застосуванням ручної праці. Ці вироби є монопольними, а тому до них застосовується стратегія ціноутворення "престижної ціни".
Встановлюється також надбавка за розмір. Так, на великі розміри взуття або підвищеної повноти може бути встановлена надбавка в розмірі до 20 % ціни.
3.3 Особливості розрахунку відпускної ціни на підприємствах харчової промисловості
Особливість підприємств харчової промисловості полягає в тому, що вони перероблюють сировину, після чого вона набирає форми продовольчих товарів. Підприємства харчової промисловості умовно поділяються на три групи.
До першої групи належать підприємства, що перероблюють безпосередньо сільськогосподарську сировину (зерно, молоко, цукровий буряк, насіння соняшнику, овочі). Здебільшого сировина надходить на підприємства за вільними цінами на основі угоди між підприємствами - переробниками та сільськогосподарськими підприємствами, але в окремих випадках (на зерно, цукровий буряк) діють державні закупівельні ціни.
До другої групи належать підприємства підгалузей, де сировиною є продукція, що вже пройшла первинну промислову переробку на інших підприємствах, тобто ці підприємства працюють з напівфабрикатами. До них належать кондитерські, лікеро-горілчані, хлібопекарні та інші підприємства. Сировиною для них є борошно, спирт, олія тощо. У цьому разі відпускна ціна не залежить істотно від закупівельних цін, тому що ці товари можна купувати навіть за роздрібними цінами. Це цукор, олія, вершкове масло, крупи та інші товари, якими постачаються всі підприємства харчової промисловості.
До третьої групи належать підприємства переробної промисловості, які не споживають сільськогосподарську сировину, а використовують корисні копалини (наприклад, соляні підприємства).
Загалом головна мета підприємств харчової промисловості -- забезпечити комплексне використання сільськогосподарської сировини, розширити асортимент товарів, зменшити витрати при переробці сировини та підвищити якість харчових товарів. Якщо врахувати специфіку завдань та особливості діяльності підприємств цієї галузі, ціноутворення в кожній підгалузі має певні відмінності.
Харчосмакова промисловість. Підприємства цієї підгалузі виробляють хлібобулочні вироби, цукор, кондитерські вироби та сіль.
Відпускна ціна на хлібопекарних підприємствах значною мірою залежить від ціни на борошно. На борошняно-круп'яних підприємствах ціна на борошно складається насамперед з ціни зерна, яка для більшості сільськогосподарських виробників є закупівельною, тобто встановлюється державою. За вільними цінами закуповуються лише залишки зерна. Хлібопекарним підприємствам борошно відпускається за так званими відпускними цінами, які також встановлюються державою. Іншим споживачам борошно відпускається за вільними цінами. Крім того, ціни на борошно диференційовані залежно від якості за сортами: вищий, перший, другий, вибійне, тобто від витрат на помел та виходу готової продукції.
Відпускна ціна на більшість виробів хлібопекарної промисловості встановлюється вільна залежно від попиту споживачів. На окремі сорти хліба (наприклад, з житнього борошна) державними органами самоврядування встановлюються обмеження -- максимальна ціна, яку заборонено перевищувати. Якщо фактична собівартість виробництва цих сортів хліба перевищує встановлені обмеження, ця різниця відшкодовується з відповідного бюджету. Особливість встановлення цін на хліб полягає в тому, що він може бути ваговий та штучний. Якщо хліб ваговий, ціна встановлюється за 1 кг, якщо штучний -- за одиницю виробу, при цьому останні можуть вироблятися в різних розфасовках. Витрати на фасування малої ваги більші, ніж великої, однак перерозподіл відбувається за рахунок витрат на реалізацію, що мають зворотну залежність. Тому загалом витрати на хлібопекарні вироби у різних розфасовках приблизно однакові. Зазначимо, що асортимент хлібобулочних виробів може бути досить широкий, особливо це стосується підприємств недержавної форми власності.
Цукрова промисловість. Особливість цієї підгалузі полягає в невеликому асортименті продукції (до 10-15 найменувань). На цукор, що виробляється цукровими заводами, встановлюються різні ціни: регульовані, вільні, пільгові. В окремих випадках державні органи самоврядування встановлюють мінімальну межу ціни за 1 кг цукру для його виробників з урахуванням їх прибутковості. Залишок цукру цукрові заводи можуть реалізовувати за вільними цінам. Однак цукрові переробні підприємства можуть застосовувати й пільгові ціни. Вони укладаються в угодах між виробниками цукрових буряків і переробними підприємствами з метою зацікавити виробників здавати на ці підприємства сировину. У цьому разі цукор відпускається їм за пільговими цінами.
Відпускна ціна на цукор, що виробляється з цукрових буряків, залежить не лише від цін на сировину, а більшою мірою від відсотків за користування банківським кредитом. Річ у тім, що цукрові заводи, як правило, працюють нетривалий час -- 3-4 місяці на рік. Однак за цей час вони мають закупити цукрові буряки й повністю за них розрахуватись із сільськогосподарськими виробниками. Ураховуючи обмеженість власних фінансових коштів, заводи змушені брати банківські кредити, розрахуватися за які вони зможуть лише після реалізації вже виробленого цукру протягом року. Тому кредити беруться на тривалий строк і під великі відсотки.
Цукор виробляють також із цукрової тростини, що імпортується з-за кордону. Ціна сировини визначається виходячи з укладеного зовнішньоекономічного контракту. У такий спосіб підприємства цукрової промисловості можуть подовжити строки роботи підприємств галузі, збільшити завантаження їх потужностей упродовж року.
Відпускна ціна на цукор залежить від його виду. Так, на цукор-рафінад ціна вища, ніж на звичайний цукор-пісок, що пов'язано з додатковими витратами виробництва. Ціна на цукор підвищується, якщо він відпускається в розфасованому вигляді, адже в цьому разі збільшуються витрати.
На окремі види продукції відпускні ціни диференційовані залежно від питомої ваги цукру в готовому виробі. Якщо вміст цукру в готовому виробі збільшується, надається спеціальна надбавка.
Кондитерські підприємства. На підприємствах цієї галузі встановлюються вільні ціни. Широкий асортимент виробів, особливо цукерок, печива, пряників, інших солодощів, зумовлює різноманітність цін та їх диференціацію за різними ознаками. Різниця між цінами на кондитерські вироби визначається в основному різницею в цінах на сировину та матеріали, способах пакування та фасування тощо.
Ціни на борошняні вироби (печиво, пряники) залежать від сорту борошна, кількості вершкового масла, олії, цукру та інших компонентів, що використовуються у виробництві. Якщо виріб відпускається у фасованому вигляді, ціна фасування розраховується на 1 т виробу незалежно від рівня відпускної ціни. Крім того, надбавка за розфасовку диференціюється залежно від місткості та виду тари, причому надбавка за дрібну тару вища, ніж за велику.
Підприємства соляної переробки. Особливість цих підприємств полягає в тому, що вони поєднують у собі ознаки як добувної, так і переробної промисловості. Асортимент виробленої продукції цієї підгалузі дуже обмежений. Як і в інших добувних галузях, відпускні ціни на сіль можуть істотно коливатись залежно від умов і способу добування, технічної озброєності підприємств, обсягів виробництва.
Відпускна ціна на сіль залежить від виду солі (найвища -- на сіль виварену "екстра") і номера помелу (ціна на сіль меншого помелу вища). Крім того, надається надбавка залежно від розміру упаковки, виду тари, а також на йодовану сіль.
Лікеро-горілчані та спиртові підприємства. Основні особливості підприємств цих галузей полягають у монополії держави на виробництво цієї продукції, тобто єдиним виробником горілчаної продукції є держава, яка й контролює ціни на неї. Керівництво здійснюється різними методами, особливо через встановлення акцизного збору, обмеження рівня прибутковості. Відпускна ціна на спиртові вироби значною мірою залежить від ставки акцизного збору, питома вага якого в ціні виробу іноді досягає 60-70 %. Сплата акцизного збору має авансовий характер, тобто виробник викупає акцизні марки незалежно від того, як реалізує продукцію. Вищі ставки акцизного збору встановлюються на імпортні вироби з метою захисту вітчизняного виробника.
Крім ставок акцизного збору на відпускну ціну впливають інші чинники. Ціни розподіляються залежно від міцності спиртового напою (спирт, горілка, вино, пиво), розфасовки (1 л; 0,75; 0,5; 0,33; 0,25 л), кінцевих споживачів (продукція на експорт дорожча, ніж для вітчизняного ринку).
Держава не лише встановлює й контролює розміри ставок акцизного збору, вона також обмежує рівень прибутковості (не більш як 25 % собівартості продукції). На відміну від відпускних цін на горілчані вироби роздрібні встановлюються залежно від попиту та кон'юнктури ринку, доходів населення, пропозиції цих виробів.
Плодоовочева продукція. Відпускні ціни на продукти переробки плодів та овочів встановлюються здебільшого вільні. Вони залежать насамперед від цін, за якими закуповується сировина (ціни також вільні). Як і в цукровій промисловості, на ціни впливають кредити банків і відсотки, які сплачують переробні підприємства за їх використання. Це пояснюється тим, що потужності підприємств найбільше завантажені в період збирання врожаю овочів і фруктів (червень -- жовтень). Однак зібрана та закуплена сировина швидко псується від тривалого зберігання, тому підприємства, які її перероблюють, можуть мати великі збитки. Переробні підприємства обмежені власними обіговими коштами для розрахунку з виробниками сільськогосподарської продукції, тому вони змушені брати банківські кредити. Причому розрахунки за користування кредитом здійснюються протягом тривалого часу, адже продукція реалізується протягом року. Кінцева відпускна ціна на продукцію переробних підприємств формується під впливом попиту, доходів і вимог споживачів, а також пропозиції інших виробників. Іншими словами, діє конкурентний ринок. В Україні він нині досить насичений такими виробниками.
М'ясопереробні підприємства. Для підприємств цієї підгалузі характерний насичений конкурентний ринок, причому конкурентна боротьба відбувається між підприємствами вітчизняними та іноземними. На вироби цих підприємств встановлено вільні ціни. Велике значення при формуванні відпускної ціни мають ціни на сировину. До цієї ціни входить не лише ціна на м'ясо, за якою воно закуповується у виробників, а й витрати та прибутки заготівельних підприємств. До витрат заготівельних підприємств входять вартість сировини, витрати, пов'язані з транспортуванням її до переробних підприємств, і витрати на її зберігання. Відпускна ціна залежить також від витрат на виробництво та зберігання як сировини, так і готової продукції. Відпускні ціни диференційовані залежно від виду худоби (велика рогата худоба, свині, кролі тощо), виду кінцевого виробу (м'ясо парне, заморожене, копчене) та виду продукту (м'ясо, ковбаса, шинка тощо).
Загострення конкуренції на ринках України, зокрема щодо продукції м'ясопереробних підприємств, змушує ці підприємства шукати нові ринки збуту, сегменти ринку, нових споживачів і з метою збільшення обсягів реалізації знижувати ціни або надавати знижки посередникам, які купують цю продукцію. На жаль, застаріле обладнання та технологія виробництва окремих підприємств позначаються на збільшенні собівартості виробів, ціні продукції.
Останнім часом більшість ковбасних виробів надходить до торгової мережі у фасованому вигляді (вакуумна та інші види упаковки), що також підвищує відпускну ціну виробу.
Молокопереробні підприємства. Продукція цих підприємств поділяється на такі категорії:
незбиране молоко (вершки, сир, сметана, сиркова маса, ряжанка, кефір та інші види кисломолочної продукції);
вершкове масло;
сири (тверді, м'які, плавлені сирки, бринза);
* молочні консерви (з цукром, без цукру, сухе молоко тощо).
Здебільшого відпускні ціни на продукцію встановлюються вільні. В умовах насиченості ринку молочною продукцією вільні ціни стають конкурентними й формуються під впливом насамперед попиту. Однак у деяких регіонах України місцеві органи самоврядування на певний час встановлюють обмеження щодо максимальної ціни на молоко та кефір.
Основною часткою відпускної ціни є вартість сировини, що закуповується у виробників за вільними цінами. Для підприємств молочної промисловості крім вартості сировини (молока) до собівартості виробу входять також витрати заготівельних підприємств, причому не лише на закупівлю та зберігання молока, а й на санітарний контроль сировини, а також її транспортування.
При визначенні відпускної ціни орієнтуються на роздрібну ціну без торговельної надбавки. Оскільки ринок щодо насиченості молочною продукцією досить стабільний, ціни практично не коливаються.
Крім відпускних цін підприємства молочної промисловості визначають також роздрібні ціни. Це відбувається тоді, коли продукція реалізується безпосередньо споживачам через власну торговельну мережу або в кіосках, на лотках чи в разі виїзної торгівлі. Рівень цих роздрібних цін нижчий за рівень цін у роздрібних торговельних підприємствах, що дає змогу залучати більшу кількість споживачів.
Більшість молочної продукції (до 90 %) випускається молочними заводами у фасованому вигляді (в окремих випадках продається молоко на розлив з бочок). Як наслідок, підвищується відпускна ціна кінцевого виробу, адже пакування збільшує собівартість.
Більшість молочної продукції має короткий термін зберігання, а тому підприємства-виробники зацікавлені якнайшвидше її реалізувати. Вони пропонують систему знижок (постійним покупцям залежно від розміру партії придбання виробів, асортименту) і надбавки (за якість продукції, розмір фасування тощо).
Рибна промисловість. Продукція підприємств цієї галузі поділяється так:
риба (свіжа, заморожена, копчена, в'ялена);
рибні вироби (напівфабрикати, готова до вживання риба);
рибні консерви (в олії, у власному соку);
морепродукти та консерви з них (наприклад, морська капуста).
Рибні продукти виробляються із сировини, яка умовно поділяється на морську (океанську) та місцевих водоймищ. У відпускній ціні продукції морів найбільшу питому вагу має вартість сировини, причому вона збільшується залежно від того, де ловилася риба. До цієї вартості включаються безпосередньо витрати, пов'язані з ловом, а також вартість міжнародних дозволів, сертифікатів, ризик та його страхування тощо. Однак нині рибним промислом займаються здебільшого рибопереробні флотилії із закінченим циклом виробництва готових виробів. Це дає змогу досягти безвідходності виробництва і зменшити витрати на сировину, а також на відходи. Іншими словами, кінцева відпускна ціна формується на цих плаваючих підприємствах.
На рибну продукцію внутрішніх водоймищ відпускна ціна встановлюється з урахуванням собівартості її вирощування у ставках і ціни, що склалася на ринку. До собівартості входять витрати, пов'язані з розмноженням риби, вартість кормів для її вирощування, витрати на транспортування її до місця продажу у спеціальному транспорті. Крім собівартості до ціни включається також прибуток, який підприємство прагне отримати. Якщо споживачам реалізується жива риба, то на підприємствах-виробниках відпускна ціна практично діє як роздрібна.
Якщо жива риба оброблюється на спеціальних рибопереробних підприємствах, то відпускна ціна здебільшого визначається як різниця між вільною роздрібною ціною та розміром торговельної надбавки, яку роздрібне торговельне підприємство використовує для покриття власних витрат і отримання прибутку. На відпускну ціну впливають також вид та розміри риби, вид обробки, пакування, розмір упаковки тощо.
ТЕМА 4. ЦІНОУТВОРЕННЯ У СФЕРІ ОБІГУ СПОЖИВЧИХ ТОВАРІВ
4.1 Роздрібні ціни на споживчі товари та їх особливості
У загальній системі цін роздрібні ціни на споживчі товари посідають найважливіше місце. Вони визначають пропорції обміну споживчих товарів на доходи населення і тому істотно впливають на сферу розподілу та обігу, а також формують пропорції, що складаються між попитом і пропозицією, і визначають рівень життя населення. Роздрібна ціна є кінцевою ціною, за якою споживчі товари реалізуються населенню, вибувають зі сфери виробництва та обігу у сферу приватного користування. Саме завдяки роздрібним цінам можна оцінити справжню корисність товару для споживача.
У роздрібній ціні відображуються економічні відносини як у сфері виробництва, так і у сфері обігу. Тому на роздрібну ціну впливають чинники обох сфер.
Так, до чинників сфери виробництва належать обсяги та витрати виробництва, асортимент товарів, структура виробництва, новизна товару, упровадження нових технологій, пропозиція товарів, витрати, пов'язані з просуванням товарів на ринок, витрати на забезпечення конкурентоспроможності товарів та ін.
До чинників сфери обігу належать попит споживачів, рівень їхніх доходів, соціальний склад та чисельність населення, наявність безкоштовного або пільгового розподілу товарів, рівень безробіття населення та ін.
Роздрібні ціни виконують важливі соціально-економічні функції, що відбиваються в державній політиці ціноутворення, яка полягає у встановленні:
* роздрібних цін на основні продукти харчування, товари першої необхідності (хліб, молоко, овочі) нижче за їх вартість. У цьому разі держава встановлює фіксовані або регульовані ціни;
* регульованих цін на дитячий одяг і взуття, підручники, ліки, інші товари. У цьому разі здебільшого встановлюється їх максимальна верхня межа;
роздрібних цін на товари, що не є товарами першої необхідності, але задовольняють потреби населення, тобто на товари широкого вжитку. Ціни залежать від попиту та пропозиції, кон'юнктури ринку;
роздрібних цін на товари ірраціональної потреби населення (наприклад, лікеро-горілчані та тютюнові вироби, вироби з дорогоцінних металів і з коштовним камінням), що перевищують їх вартість. Рівень цих цін регулюється державними органами через систему оподаткування, запровадження акцизних зборів, підвищення ставок різних податків або обмеження їх рівня за нижньою межею. Великі розміри податків (наприклад, акцизного збору) встановлюються державою, яка спрямовує їх на власні потреби та реалізацію соціальної політики країни.
Розглянемо основні вимоги, яких необхідно дотримуватись при встановленні роздрібних цін:
Відповідність рівня роздрібних цін витратам підприємств (як виробників, так і роздрібних торговельних підприємств) на виробництво, реалізацію товарів, просування їх на ринки. Іншими словами, передусім має враховуватись повна собівартість товару.
Урахування особливостей виробництва та реалізації, зміни моди, упровадження нових технологій, розвитку науково-технічного прогресу, появи альтернативних товарів. Крім того, потрібно враховувати вплив такого чинника, як інформація, і не лише про доходи населення, а й про ціни на сировину, матеріали, комплектуючі, оренду приміщень, відсотки за користування банківським кредитом.
Встановлення співвідношення роздрібних цін з урахуванням відмінностей споживчих властивостей та якості товарів. Тому всі товари за різними ознаками поділяються на види, що передбачає певні методичні підходи до розрахунку роздрібної ціни.
Подобные документы
Ціна як важлива складова ринкової економіки та еквівалент обміну товарів. Попит і пропозиція у формуванні ціни. Основні види ринкових цін і їх структура. Принципи та методи ціноутворення. Державне регулювання сучасного ціноутворення в Україні.
курсовая работа [67,6 K], добавлен 19.06.2008Ціна як один з найбільш важливих інструментів регулювання економіки. Принципи ціноутворення в умовах сучасної ринкової економіки, фактори, що впливають на даний процес та їх значення. Методика та основні етапи розрахунку відпускної оптової ціни виробу.
контрольная работа [55,9 K], добавлен 03.11.2010Сутність, принципи цінової політики підприємства в умовах ринкової економіки, види ціноутворення. Організаційно-економічна характеристика діяльності комунального підприємства "Фармація". Метод мінімальних витрат, надбавки до ціни, цільового ціноутворення.
курсовая работа [76,7 K], добавлен 20.09.2013Теоретичні основи процесів ціноутворення в умовах ринку. Споживна вартість товару. Теорія витрат виробництва. Теорія трудової вартості Маркса. Теорія централізованої планованої ціни товару. Аналіз цін і товарів конкурентів. Вибір методу ціноутворення.
курсовая работа [82,8 K], добавлен 02.11.2014Суть процесу та елементи методології ціноутворення. Умови здійснення процесу ціноутворення на підприємстві. Система та моделі цін і ознаки, покладені в її основу. Причини недоліків вітчизняного ціноутворення, його особливості в умовах переходу до ринку.
реферат [44,7 K], добавлен 31.08.2009Ціни і ціноутворення як важливі складові функціонування ринкового механізму, головний елемент маркетингового інструментарію по отриманню прибутку. Фактори, що впливають на визначення цін на продукцію підприємства, типові стратегії ціноутворення.
контрольная работа [56,6 K], добавлен 28.11.2009Типологія ринкової сфери з позицій ціноутворення. Специфіка та ознаки системи ціноутворення в інвестиційній сфері. Українська система ціноутворення у будівництві: кошторисні нормативи, правила визначення вартості будівництва, інвесторська документація.
реферат [32,6 K], добавлен 28.11.2010Групи цінових стратегій. Індекси споживчих цін у окремих країнах Європи. Характеристика стратегічних завдань щодо реалізації пріоритетів ціноутворення на продовольчі продукти. Види стратегії високих цін та чинники, від яких залежить її ефективність.
контрольная работа [117,9 K], добавлен 23.01.2011Реалізація монопольної влади на основі цінової стратегії монополії. "Витрати плюс" як принцип монополістичного ціноутворення. Приблизне правило ціноутворення. Показник "відносної націнки" - індекс Лернера. Види цінової дискримінації.
реферат [11,5 K], добавлен 07.08.2007Державна цінова політика та її вплив на економічні процеси. Роль ціни як інструмента механізму антикризового управління, забезпечення прибутку, рівня конкурентоспроможності продукції. Проблема державного регулювання ціноутворення в ринковій економіці.
курсовая работа [901,2 K], добавлен 19.04.2019
