Підприємство і держава
Поняття і значення малого бізнесу в Україні. Принципи та шляхи вдосконалення управління підприємством. Розподіл заробітку в умовах колективної оплати праці. Антикризова діяльність підприємства. Управління основним капіталом. Цінова політика держави.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | учебное пособие |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 12.04.2013 |
| Размер файла | 448,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Криворізький коледж економіки та управління
Державного вищого навчального закладу
«КиївськИЙ національний економічний університет
ІМЕНІ Вадима Гетьмана»
ІНСТРУКТИВНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДО ВИКОНАННЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ
з дисципліни:
«Економіка підприємства»
для студентів спеціальності
5.03050801 «Фінанси та кредит»
Склав викладач:
Смичкова К.С.
Розглянуто і схвалено
на засіданні комісії
економічних дисциплін
Протокол № 1 від 01 вересня 2011 р.
Голова комісії Прибилович Т.В.
м. Кривий Ріг
ВСТУП
Самостійна робота є важливим елементом навчання студентів.
Україна сьогодні переживає виключно складний період соціальної, політичної та економічної переорієнтації. В економіці декларується перехід від адміністративно-командної системи господарювання до ринкової, у зв'язку з чим з'являються нові можливості розвитку виробництва, підвищення особистого і суспільного добробуту, але поряд з цим з'являється загроза скорочення робочих місць, безробіття, краху підприємств. Для того, щоб подолати негативні наслідки, необхідно оволодіти новими знаннями про форми і методи господарювання у ринковій економіці.
Економіка підприємства займається економічними питаннями функціонування підприємства з урахуванням взаємозв'язків з іншими господарськими одиницями.
Предметом її вивчення є форми і методи раціонального поєднання та ефективного використання усіх елементів виробничого процесу.
Даний матеріал для поглибленого самотійного вивчення покликаний поєднати теоретичні знання і практичні навички в опануванні основних тем курсу. Його зміст логічно відображає структуру предмета.
Кожна тема, розглянута у посібнику роботі, містить методичні вказівки для проведення практичних занять. Це дає можливість закріпити у практичних розрахунках теоретичний матеріал, а також полегшити студентам роботу над практично-розрахунковою частиною курсу.
Вивчення «економіки підприємства» сприяє ефективному вивченю ефективності виробництва, шляхів і методів досягнення підприємством найкращих результатів при найменших затратах. Предметом вивчення економіки підприємства є методи і способи раціонального поєднання і ефективного використання всіх елементів виробничого процесу на рівні підприємства. При цьому економічні і організаційні питання розглядаються в тісному зв'язку з технікою і технологією. Метою і завданням самостійної роботи є опанування студентами основних розділів теоретичної політичної економії, знайомство з методами організації ефективного господарювання.
Метою створення посібника є забезпечення умов для самостійної роботи студентів. Посібник містить: перелік тем для самостійного опрацювання, теоретичний матеріал самостійної роботи, рекомендовану літературу, питання та ситуації для самоконтролю. Запропонований посібник має за мету посприяти підвищенню якісного рівня засвоєння студентами багатьох політ економічних проблем, що дає можливість навчитись самостійно аналізувати і робити наукові узагальнення та висновки.
Самостійна робота студентів включає:
- знайомство з програмою самостійної роботи та літературою,
- роботою над питаннями та ситуаціями для самоконтролю,
- придбання навиків визначення економічних показників,
- засвоєння теоретичних понять.
Перевірка самостійної роботи відбувається як на аудиторних заняттях,так і на індивідуальних. Це є необхідною умовою підготовки майбутніх спеціалістів до контрольної роботи та екзамену.
ТЕМА 1: ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО ПІДПРИЄМСТВО
В березні 1991 року був прийнятий Закон України «Про підприємства в Україні», який введений в дію Постановою ВР № 888-12 від 27.03.91 (ВВР 1991, № 24, ст. 273). Даний Закон спрямований на реалізацію Декларації про державний суверенітет України.
Закон визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними господарської діяльності в умовах переходу до ринкової економіки.
Закон спрямований на забезпечення самостійності підприємств, визначає їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини підприємств з іншими підприємствами і організаціями, місцевими радами, органами державного управління.
Поняття підприємства.
Розкриває поняття підприємства ст. 1 Закону України «Про підприємства в Україні». Відповідно до даної статті, підприємство це основна організаційна ланка народного господарства України.
Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).
Підприємство має самостійний баланс, поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.
Підприємство може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства.
Відносини, що пов'язані з підприємствами в Україні, регулюються Законом «Про підприємства в Україні», а також спеціальним законодавством, до якого відноситься податкове, митне, валютне, фінансове, інвестиційне та інше законодавство, що регулює окремі особливості, сторони та види діяльності підприємств в Україні.
Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що містить законодавство про підприємство, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.
Організаційно-правові форми підприємств.
В Україні можуть діяти підприємства таких видів:
* приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;
* колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;
* господарське товариство;
* підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян;
* комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;
* державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.
Особливості створення, ліквідації, реорганізації, управління та діяльності казенного підприємства встановлюються розділом VIII Закону «Про підприємства в Україні».
В Україні можуть діяти інші види та категорії підприємств, у тому числі орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам України.
Поняття малого підприємства.
В залежності від обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності} підприємство може бути віднесено до категорії малих підприємств.
До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства:
* у промисловості та будівництві - з чисельністю працюючих до 200 чоловік;
* в інших галузях виробничої сфери - з чисельністю працюючих до 50 чоловік;
* у науці і науковому обслуговуванні - з чисельністю працюючих до 100 чоловік;
* у галузях невиробничої сфери - з чисельністю працюючих до 25 чоловік;
* у роздрібній торгівлі - з чисельністю працюючих до 15 чоловік.
Особливості створення і діяльності малих підприємств встановлюються законодавством України.
Держава стимулює розвиток малих підприємств України: надає пільги при оподаткуванні, одержанні державних кредитів, створює фонди сприяння розвитку малих підприємств та інше.
Порядок створення підприємства.
Підприємство створюється за рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або згідно з рішенням трудового колективу у випадках і порядку, передбачених законом «Про підприємства в Україні» та іншими законами України.
Підприємство може бути створено внаслідок примусового поділу іншого підприємства згідно з вимогами антимонопольного законодавства України.
Підприємство може бути створено в результаті виділення із складу діючого підприємства, організації одного або кількох структурних підрозділів, а також на базі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу.
Створення підприємств шляхом виділення здійснюється із збереженням за новими підприємствами взаємозобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами.
У випадках, коли для створення і діяльності підприємства потрібні природні ресурси, дозвіл на їх використання, відповідно до ст. 5 вищеназваного Закону, видається відповідною місцевою радою, а в передбачених законодавчими актами випадках Верховною Радою України за поданням первинного природокористувача при наявності позитивного висновку державної екологічної експертизи або відповідної місцевої ради. Відмову у наданні природних ресурсів може бути оскаржено в порядку, передбаченому законодавством України.
Підприємству може бути передана у колективну власність або надана у користування, в тому числі на умовах оренди, земельна ділянка в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Як правове поняття створення включає визначення засновників, їх засновницької компетенції, порядку діяльності щодо створення підприємства. Засновником може бути особа, що має право створити у встановленому законом порядку підприємство(організацію) як юридичну особу.
Відповідно до Закону України «Про власність» (ст.ст. 6,33) таким правом наділені безпосередньо власники засобів виробництва та іншого майна та уповноважені власником органи, тобто фізичні та юридичні особи, що мають засновницьку правоздатність і дієздатність.
Засновники реалізують свої засновницькі права шляхом обрання організаційної форми підприємства; визначення цілей і предмета його діяльності; прийняття рішення про його створення; затвердження в установленому порядку статуту; передачі безоплатно на баланс підприємства основних фондів та обігових коштів; формування органів управління тощо.
Підприємство набуває прав юридичної особи від дня його державної реєстрації.
Джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є прибуток (доход), амортизаційні відрахування, кошти, одержані від продажу цінних паперів, пайові внески членів трудового колективу, підприємств, організацій, громадян та інші надходження.
Підприємство користується банківським кредитом на комерційній договірній основі. Підприємство може надавати банку на договірній основі право використовувати свої вільні кошти і встановлювати проценти за їх використання.
Підприємство має право відкривати поточні та вкладні (депозитні) рахунки для зберігання грошових коштів, здійснення всіх видів операцій у будь-яких банках України та інших держав за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.
Підприємства самостійно встановлюють черговість і напрями списання коштів з власних рахунків, яке здійснюється установами банків за дорученням таких підприємств, крім випадків, передбачених законами України. Розрахунки підприємств за своїми зобов'язаннями провадяться через установи банків у порядку, встановленому Національним банком України відповідно до законів України.
Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відособлені підрозділи з правом відкриття поточних і розрахункових рахунків і затверджує положення про них. Відкриття структурних підрозділів не потребує їхньої державної реєстрації. Підприємство лише повідомляє про це реєстраційний орган шляхом внесення додаткової інформації до своєї реєстраційної картки.
За законодавством України господарські товариства наділені правом створювати дочірні підприємства, які повинні бути зареєстровані у порядку, встановленому для реєстрації підприємств.
В зв'язку з тим, що в економіці України створюються і діють підприємства різних організаційно-правових форм, господарське законодавство визначає загальні і спеціальні умови їх створення. Загальні вимоги створення підприємств визначені Законами «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», та Цивільним кодексом, який регулює загальні умови створення юридичної особи. Спеціальні умови створення підприємств визначені законами про їхні окремі види.
ТЕМА 2: РОЗВИТОК МАЛОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ
Підприємництво - це провідний сектор ринкової економіки, який забезпечує насиченість ринку товарами та послугами, сприяє здоровій конкуренції, створює новий прошарок-підприємець-власник. Воно базується н самостійній, ініціативній, систематичній, на власний ризик, діяльності по виробництву продукції, надання послуг і зайняттю торгівлею і має на меті сприяння прибутку.
Сьогодні саме з малим підприємництвом держава пов'язує надію на швидкі позитивні структурні зміни в економіці, вихід з економічної кризи та створення умов для розширення впровадження ринкових реформ. Як зазначено в нещодавно прийнятому Верховною Радою закон: ”Про державну підтримку малого підприємництва”, воно розглядається як “провідна сила в подоланні негативних процесів в економіці та забезпеченні сталого позитивного розвитку суспільства, як одна із сфер забезпечення зайнятості населення, запобіганню безробіттю та створення нових робочих місць”.
Перспективи малого і середнього бізнесу пов'язані і з його особливою роллю як в переході до ринкової економіки, так і в її становленні.
Насамперед це полягає в тому, що самостійне господарювання суб'єктів підприємницької діяльності активно впливає на формування конкурентного середовища.
Адже кожен підприємець старається зайняти свою нішу на ринку товарів чи послуг, прагне випускати потрібну і якісну продукцію, намагаючись тим самим привернути до себе споживача .Все це перетворює мале підприємництво у своєрідний соціальний двигун економічного розвитку, надає ринковій економіці необхідної гнучкості і спонукає до зростання.
Великою мірою роль малого підприємництва полягає у вирішенні питання зайнятості, що проявляється, насамперед, у здатності малого та середнього бізнесу створювати нові робочі місця і поглинати надлишкову робочу силу. Особливо це стосується нинішнього стану справ як в Україні в цілому, так і в нашому регіоні зокрема. Адже в той час, коли йде процес скорочення робочих місць на великих підприємствах, малі фірми не тільки зберігають, але й створюють нові робочі місця. З огляду на це, як, доречі свідчить і зарубіжна статистика, мале підприємництво є більшим стабілізуючим фактором, ніж велика індустрія.
Окрім вирішення проблем створення нових робочих місць, формування конкурентного ринкового середовища та відповідної кон'юнктури ринкової економіки, малі підприємства виконують ще ряд важливих функцій.
Зокрема в країнах з ринковою економікою малі підприємства відіграють велику роль в стимулюванні технологічних інновацій, створюючи їх у 2-2,5 рази більше, ніж великі компанії.
Крім того, створення і діяльність великої кількості малих підприємств забезпечує стабільний розвиток регіональної економіки. Завдяки більш високій конкуренції вони краще забезпечують місцеві ринки товарами і послугами і в той же час значно менше дестабілізують ситуацію на ринку робочої сили при банкрутстві окремих з них в порівнянні з великими підприємствами .
Малі підприємства використовують здебільшого місцеві ресурси, міцніше прив'язані до місця свого розташування. Крім того вони є значним джерелом поповнення місцевих бюджетів, часто беруть участь у спонсоруванні місцевих програм, будучи зацікавленими в економічному розвитку території, на якій вони знаходяться.
Крім інших вищезазначених функцій підприємництва виділяються саме та, що воно виступає важливим джерелом фінансового та організаційного забазпечення соціального захисту, вносить визначальний внесок у зменшення соціальної напруги і демократизації ринкових відносин. Саме мале підприємництво своїми руками забезпечує свій рівень життя воно є фундаментальною основою у формуванні середнього класу. Немаловажна роль малого підприємництва полягає і в тому ,що воно виступає інвестором вітчизняної економіки, а також сприяє розширенню експортних можливостей держави.
Мале підприємництво включає будь-яку комерційну діяльність, що здійснюється малими організаційно-правовими формами, де середня чисельність працівників не перевищує встановлених граничних рівнів:
-у промисловості та будівництві-100 осіб;
- на транспорті -100 осіб;
-у сільському господарстві-60 осіб;
-у науково-технічній сфері-50 осіб;
-у роздрібній торгівлі та побутовому обслуговуванні населення-50 осіб;
-в інших галузях і зайнятих іншими видами діяльності-50 осіб;
До суб'єктів малого підприємництва належать також фізичні особи, які займаються Підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи.
На кінець 2000р. в Україні налічувалось близько 200 тис. малих підприємств (діючих близько половини з них або 2 підприємства на 1 тис. населення)Майже 1 млн. Підприємців без створення юридичної особи ,40 тис. фермерських господарств. Всього в малому підприємництві зайнято біля 2,7 млн. чол., що становить 9% працездатного населення країни, які виробляли 11% загального виробництва продукції.
В другій половині 90-х років темпи створення нових малих підприємств загальмувалися. Почала скорочуватись середньоспискова чисельність працюючих в малому бізнесі. Особливо негативним явищем стало те, що велика кількість малих підприємств не діяла, а більша частка діючих займається торгівлею та громадським харчуванням.
Разом з тим, протягом 1999-2000рр., як свідчать самі підприємці український малий бізнес потроху почав спинатися на ноги. Адже підприємці, які оцінили стан справ у своїх фірмах як ”задовільний” було у двічі більше ніж у 1998р. Трохи покращилася ситуація з оподаткуванням: малий бізнес сплачував в середньому 9 різних податків, тобто на 25% менше, порівняно з 1993р. На сплату податків іде до 30% ,а іноді і до 40% коштів, отриманих від реалізації робіт чи товарів .
Аналіз стану малого підприємництва показує, що сектор малого бізнесу в Україні перебуває на початковому етапі розвитку і характеризується високим ступенем неефективності. За теперішної ситуації розвиток малого бізнесу в Україні повинен стати вирішальним чинником для вдосконалення економічних механізмів: цей напрямок потребує ефективної державної підтримки, яка повинна бути спрямована на створення позитивного економічного та правового клімату. І це особливо потрібне тому, що малий бізнес пов'язаний із значним ризиком. В США спостерігається тенденція :в перший рік роботи свого існування банкрутує половина новостворених малих підприємств, а через 5 років залишається тільки 25% від початкової кількості .В Японії 7 із 10 підприємств припиняють свою діяльність протягом перших п'яти років. Жорстока конкуренція ,нестача початкового та обігового капіталу ,підвищена чутливість до зовнішніх факторів можуть обернутись для будь-якої фірми крахом. Тому згубним для малого підприємництва є відсутність знань і досвіду в галузі фінансів, права, недостатня компетентність в управлінні фірмою. Як свідчить статистика ,тільки 5% з числа новостворених підприємств в Україні можна вважати успішними .35% зникають вже протягом першого року діяльності Решта 60% ледве зводять кінці з кінцями.
У розвинутих країнах малому підприємництву приділяється першочергова увага з боку урядових органів, приватних структур, громадських організацій. Для них встановлені сприятливі законодавчі умови, відповідне інституціальне середовище. Через малі підприємства тут набагато легше впроваджувати нові технології у виробничо-промисловому комплексі, сільському господарстві, переробній промисловості та ін.
Незважаючи на ту велику роль, яка відводиться малому і середньому бізнесу, розвиток підприємництва як в Україні в цілому, так і в нашому регіоні не відповідає вимогам часу.
Як стверджують самі підприємці, найхарактернішими факторами, які гальмують цей розвиток є наступні:
1. Організаційно-правові труднощі започаткування бізнесу, особливо на стадії переходу від реєстрації до початку діяльності.
2. Недоступність кредитних ресурсів як для започаткування, так і для ведення бізнесу чи його відновлення, недостатні зв'язки міжнародними фінансовими організаціями по залученню інвестицій і грантів.
3. Переважно деклеративний характер державної підтримки підприємства, неоднозначність та суперечливість чинної нормативно-правової бази.
4. Територіальні диспропорції, тобто концентрація малих підприємств довкола промислових центрів і майже відсутність їх у віддалених районах і селах.
5. Несприятлива (тобто фіскальна) податкова політика, непомірний тягар оподаткування (особливо в питаннях начислення на заробітну плату, що призводить до значної тінізації в малому бізнесі.)
6. Доволі громіздка система бухгалтерського обліку та звітності.
7. Обмежені можливості для захисту від протиправних посягань.
8. Криза неплатежів та проблеми з формуванням нових взаємозв'язків, каналів збуту.
9. Слабкість інфраструктури малого підприємництва.
10. Недостатність професійних знань та досвіду тих, хто займається малим та середнім бізнесом.
ТЕМА 3: ПІДПРИЄМСТВО І ДЕРЖАВА
Держава гарантує додержання прав і законних інтересів підприємства.
Підприємство при здійсненні господарської та іншої діяльності має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України.
Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства з боку державних, громадських і кооперативних органів, політичних партій і рухів не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.
Республіканські і місцеві державні та громадські органи та їх службові особи при прийнятті рішень, що стосуються підприємства, і в своїх відносинах з ним несуть відповідальність за додержання положень цього Закону. Державні органи і службові особи можуть втручатись у діяльність підприємства тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законодавством. У разі видання державним чи іншим органом акта, що не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, або виникнення у зв'язку з цим спірних питань, підприємство має право звернутися до суду чи арбітражного суду з заявою про визначення такого акта недійсними.
Збитки, завдані підприємству в результаті виконання вказівок державних чи інших органів або їх службових осіб, які порушили права підприємства, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами або їх службовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо підприємства, підлягають відшкодуванню за їх рахунок. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом або арбітражним судом відповідно до їх компетенції.
Держава забезпечує підприємству (незалежно від форм власності) рівні правові та економічні умови господарювання.
Держава сприяє розвитку ринку, здійснюючи його регулювання з допомогою економічних законів і стимулів, реалізує антимонопольні заходи, забезпечує соціальну захищеність усіх трудящих.
Держава забезпечує пільгові умови підприємствам, які впроваджують прогресивні технології, створюють нові робочі місця, використовують працю громадян, що потребують соціального захисту.
Держава стимулює розвиток малих підприємств України: надає пільги при оподаткуванні, одержанні державних кредитів, створює фонди сприяння розвитку малих підприємств та інше.
Органи державного управління будують свої відносини з підприємствами, використовуючи економічні методи.
Органам державного управління забороняється встановлювати будь-які види оподаткування, крім тих, що визначаються законами України про податки.
Підприємство здійснює оперативний та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, статистичну звітність.
Порядок організації та ведення бухгалтерського обліку і подання фінансової та статистичної звітності визначається відповідним законодавством.
Забороняється вимагати подання статистичної звітності з порушенням встановленого законодавством порядку. Відомості, не передбачені державою статистичною звітністю, підприємством можуть бути подані підприємствам, установам і організаціям на договірній основі, а судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, Антимонопольного комітету України, арбітражному суду та аудиторським організаціям і державним виконавцям - у випадках, передбачених законодавством України, їх письмову вимогу.
Підприємства, їх об'єднання та відособлені підрозділи зобов'язані безоплатно надавати Рахунковій платі всі необхідні їй відомості та інші матеріали щодо використання коштів Державного бюджету України.
Підприємства, що входять до складу будь-якого виду об'єднання відповідно до статті з цього Закону, не змінюють порядку, обліку та звітності про свою діяльність.
Об'єднання здійснює бухгалтерський облік та веде статистичну звітність, якщо це передбачено в його статуті чи договорі, в порядку, встановленому для підприємств.
Річна фінансова звітність підприємств підлягає обов'язковому аудиту, за винятком тих організацій, що повністю утримуються за рахунок бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю. Обов'язкова аудиторська перевірка річної фінансової звітності підприємств з річним господарським оборотом менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки.
Службові особи підприємств за перекручення державної звітності несуть установлену законодавством дисциплінарну, матеріальну або кримінальну відповідальність.
Комерційна таємниця підприємства
Під комерційною таємницею підприємства маються на увазі відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди його інтересам.
Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначаються керівником підприємства. Відомості, які не можуть становити комерційної таємниці, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідальність за розголошення відомостей, які становлять комерційну таємницю підприємства, і порядок охорони таких відомостей встановлюються законодавчими актами України.
Відповідальність підприємства
За порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог до якості продукції та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство несе відповідальність, передбачену законодавством України.
Сплата штрафів за порушення умов договору, а також відшкодування завданих збитків не звільняють підприємство без згоди споживача від виконання зобов'язань щодо поставок продукції, проведення робіт чи надання послуг.
Підприємство зобов'язане:
Охороняти навколишнє середовище від забруднення та інших шкідливих впливів;
Відшкодувати відповідній Раді народних депутатів збитки, завдані нераціональним використанням землі та інших природних ресурсів і забрудненням навколишнього середовища;
Забезпечувати безпеку виробництва, санітарно-гігієнічні норми і вимоги щодо захисту здоров'я його працівників, населення і споживачів продукції;
- У випадках, передбачених законодавством, підприємство зобов'язане сплачувати штрафи відповідним місцевим Радам народних депутатів.
Контроль за окремими сторонами діяльності підприємства здійснюють державна податкова інспекція, державна контрольно-ревізійна служба, державні органи, на які покладено нагляд за безпекою виробництва та праці, протипожежною та екологічною безпекою, інші органи відповідно до законодавства України.
Органи, що контролюють окремі сторони діяльності підприємства, здійснюють повноваження в межах своєї компетенції, яка встановлюється законодавчими актами України. Підприємство має право не виконувати вимоги цих органів, якщо ці вимоги виходять за межі їх повноважень.
Підприємство має право на одержання інформації про результати інспектування і перевірок протягом 30 днів від їх початку. Дії службових осіб, які здійснювали інспектування і перевірку, можуть бути оскаржені власником підприємства в порядку, передбаченому законодавством України.
Службові особи організації та органів, що проводять перевірку підприємства, несуть відповідальність за розголошення комерційної таємниці підприємства згідно з статтею ЗО цього Закону.
Контроль окремих сторін діяльності об'єднання підприємств здійснюється в порядку, визначеному цією статтею.
Взаємовідносини підприємства з органами державного управління і місцевого самоврядування будуються відповідно до цього Закону, Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів України та місцеве самоврядування" (533-12), інших законодавчих актів України, які встановлюють компетенцію цих органів.
Підприємство має право на строго добровільній договірній основі в роботі по комплексному економічному і соціальному розвитку території, що проводиться місцевою Радою народних депутатів.
Підприємство зобов'язане за рішенням місцевої Ради народних депутатів створювати за рахунок її коштів спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку.
Рада народних депутатів має право залучати підприємства на непрофільні роботи в разі стихійного лиха, а також на підставі постанов Кабінету Міністрів України, пов'язаних з надзвичайними ситуаціями.
Вилучення об'єктів соціально-культурного та побутового призначення, житла, збудованих за рахунок коштів підприємств, місцевими Радами народних депутатів або іншими органами без згоди власника та трудового колективу підприємства не допускається.
ТЕМА 4: ПРИНЦИПИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ
Кожне підприємство є складною соціально-економічною системою, яка поєднує у виробничому процесі різноманітні матеріальні елементи, людські ресурси та інформаційні зв'язки. Всі підприємства мають деякі спільні характеристики, до яких в першу чергу відносяться функції управління.
Функції управління -- це об'єктивно обумовлені загальні напрями або сфери діяльності, які у сукупності забезпечують ефективну кооперацію спільної праці.
Основними функціями управління є:
1. планування - це процес визначення мети діяльності, передбачення майбутнього розвитку та поєднання індивідуальних завдань членів організації для досягнення загального результату;
2. організація - це процес формування структури системи, розподілення завдань, повноважень та відповідальності між членами організації для досягнення загальної мети її діяльності;
3. мотивація - це процес. Що спонукає членів організації до спільних погоджених дій, які забезпечують досягнення поставленої мети;
4. контроль - це процес вимірювання досягнутих за певний період результатів, порівняння досягнутого з запланованим та коригуванням діяльності, які у сукупності забезпечують виконання підприємством своїх планів.
Зазначенні функції тісно пов'язанні між собою у єдиному процесі управління. Неякісне планування чи недосконала організація, так само як і слабка мотивація або незадовільний контроль, негативно впливають на результати управління та діяльності підприємства в цілому.
Управління підприємством відображає сукупність взаємопов'язаних процесів планування, організації, мотивації та контролю, які забезпечують формування та досягнення цілей підприємства.
Практична реалізація функцій управління здійснюється за допомогою системи методів управління. Привести в дію організовану систему, щоб одержати потрібний результат, можна лише через вплив на неї керуючого органу чи особи. При цьому необхідні певні інструменти погодженого впливу, які й забезпечують досягнення поставлених цілей. Такі інструменти заведено називати методами управління.
Методи управління -- це способи впливу на окремих працівників і трудові колективи в цілому, які необхідні для досягнення цілей підприємства.
Управління підприємством спрямоване на людей, коло їхніх інтересів, передовсім матеріальних. Тому основною кваліфікації методів управління є внутрішній зміст мотивів, якими керується людина у процесі виробничої чи іншої діяльності. За своїм змістом мотиви діяльності можна поділити на матеріальні, соціальні та мотиви примусового характеру. Відповідно до цього розрізняють економічні, соціально-психологічні та організаційні методи управління діяльністю підприємств.
Сучасне управління -- це особлива сфера економічних відносин, що має свою логіку розвитку.
Суть управлінської діяльності полягає у впливі на процес через прийняття рішень. Необхідність управління пов'язана з процесами поділу праці на підприємстві і відокремлення управлінської праці від виконавчої.
Зростання значення фактору управління в епоху науково-технічної революції послужило основою для появи концепції «менедреріальної революції», згідно з якою влада переходить від власника до управлінців.
Принципи управління, актуальні і сьогодні, розробив сучасник Ф. Тейлора француз А. Файоль. Всі здійсню вальні на підприємстві операції він поділив на шість груп:
· технічні;
· комерційні;
· фінансові;
· обчислювальні;
· охорона майна і осіб;
· адміністративні.
Власне до управління він відніс останню групу і вважав, що процес управління полягає в тому, щоб передбачити, організувати, узгоджувати, розпоряджуватися, контролювати.
В управлінні сучасною економікою слід керуватися такими принципами:
· чіткого розподілу праці;
· додержання дисципліни і порядку;
· повноваження і відповідальність;
· використання мотивації високопродуктивної праці;
· забезпечення рівної справедливості для всіх;
· впевненості в постійності і стабільності роботи;
· дотримання взаємовідносин із співробітниками згідно ієрархічного ланцюга;
· заохочення ініціативи.
Основою використовуваних методів управління є закони, закономірності і принципи суспільного виробництва, науково-технічний рівень розвитку підприємства, соціальні, правові і психологічні відносини між людьми.
Методи управління поділяються на:
· економічні;
· адміністративно-правові;
· соціально-психологічні.
Економічні методи управління -- це прийом і способи управління, які мають в своїй основі використання економічних законів, економічних інтересів і показників. Ці методи включають:
· матеріальну відповідальність;
· стимулювання;
· ціноутворення;
· податки;
· державне регулювання.
Адміністративно-правові методи управління передбачають юридичний вплив на відносини людей в процесі виробництва, поскільки ці відносини регулюються певним правовими нормами:
законодавчими актами;
положеннями;
інструкціями;
наказами і розпорядженнями.
Адміністративно-правові методи передбачають і застосування відповідних матеріальних, адміністративних і карно-правових санкцій.
Соціально-правові методи управління реалізують мотиви соціальної поведінки людини, поскільки традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій стимулюючий вплив. Ці методи передбачають вивчення соціальних запитів та інтересів членів колективу, середовища виробництва, громадської думки.
Всі ці методи повинні поєднуватися і створювати необхідний арсенал засобів для найефективнішого управління фірмою.
Принципи, забезпечуючи належну організацію управління, можуть бути зведені до наступних:
· ефективність;
· обмеження числа підлеглих у одного керівника;
· розподіл праці;
· необхідність визначення функцій;
· принцип східчастої управління;
· принцип винятковості: начальник повинен мати право приймати рішення, що відносяться до оперативного управління, передавати на більш високий рівень системи управління рішення питань, що носять виключно важливий принциповий характер;
· єдність підкорення;
· єдність управління;
· відповідальність керівних працівників;
· рівновага (забезпечення правильного співвідношення між централізацією і децентралізацією, а також між функціями);
· гнучкість;
· безперервність;
· зручність управління.
ТЕМА 5: ІНТЕГРАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ
Слід відзначити, що виникнення інтеграційних структур це закономірний процес розвитку економічної системи. Він обумовлений, з одного боку, характером розвитку, умовами, динамічними змінами макросередовища, а з іншого, -- “закладений” в стратегії розвитку сучасного підприємства, яка націлена, насамперед, на зростання та зберігання конкурентних переваг та, крім того, визначається перевагами централізації і концентрації капіталу.
В Україні перша хвиля інтеграції підприємств (з 1991 р.) була викликана їх приватизацією і корпоратизацією. Друга хвиля (1995-1997 р.) пов'язана з постприватизаційним періодом. Тоді приватний капітал виявив інтерес до ряду підприємств, які перебували, здебільшого, у глибокій економічній кризі. Через встановлення шляхом інтеграції контролю над такими підприємствами та усунення їх попереднього керівництва як причини неефективного управління кожним з них інвестори прагнули налагоджувати їх діяльність. Третя хвиля інтеграції підприємств, яка триває й до сьогоднішнього дня, пов'язана з формуванням корпоративних відносин, зміцненням приватної власності та активізацією іноземного інвестування.
Великі інтеграційні структури володіють наступними специфічними особливостями: за масштабами діяльності займають головні позиції в своїй галузі; мають широке представництво; складаються з багатьох елементів, які пов'язані зі суспільною діяльністю; структура управління складається з кількох рівнів; між елементами існує складний взаємозв'язок у вигляді різних фінансових, матеріальних та інформаційних потоків.
Важливим питанням в області інтеграційних трансформацій є визначення мотивів та цілей, які спонукають підприємства до спільної діяльності. Провідні вітчизняні та зарубіжні вчені визначають такі основні мотиви створення інтеграційних структур: отримання додаткових вигод за рахунок концентрації виробництва та підсумованого накопиченого досвіду; монополістичні вигоди та переваги; зниження витрат на розвиток підприємства за рахунок масштабу; досягнення вигод і переваг від взаємного схрещування технологій та винаходів без придбання ліцензій.
Томпсон А.А., Стринкленд А.Дж. відзначають, що “головною причиною проведення інтеграції є зміцнення конкурентної позиції на ринку”. Узагальнюючи існуючи підходи та враховуючи тенденції розвитку економіки України, також сучасний стан промислових підприємств автором визначені основні мотиви та цілі, які спонукають підприємств до інтеграції (табл. 1).
Таблиця 1
Передумови, мотиви та цілі створення інтеграційних структур
|
Передумови |
|||||
|
Організаційні |
Економічні |
Технічні |
Соціальні |
Інформаційні |
|
?Криза в галузі?Зростання рівня конкуренції в галузі?Поява великих об'єднань, здатних виробляти конкурентноздатну продукцію та контролювати ринок |
?Підвищення цін на продукцію, сировину, технологію, робочу силу, інформацію?Збільшення витрат виробництва?Кризовий фінансовий стан підприємств галузі |
? Розвиток науково-технічного прогресу? Поява принципово нових технологій в галузі? Опанування випуску нової удосконаленої продукції |
?Різка зміна підприємницького клімату? Створення нових робочих місць? Поліпшення умов та оплати праці робітників |
?Поява нового способу передачі, зберігання , переробки інформації?Накопичення нових науково-технічних знань |
|
|
Мотиви |
|||||
|
1. Концентрація промислового та фінансового потенціалу |
|||||
|
2. Встановлення монополії на ринку |
|||||
|
3. Зменшення витрат ( матеріальних, адміністративних, транзакційних та ін). |
|||||
|
4. Можливість удосконалення технологічного процесу та випуску наукоємної конкурентоспроможної продукції за рахунок об'єднання фінансового потенціалу підприємств-учасників та схрещування технологій. |
|||||
|
5. Підвищення ефективності діяльності внаслідок отримання різного роду синергетичного ефекту ( фінансового, операційного) |
|||||
|
Цілі |
|||||
|
Головна мета - отримання додаткового прибутку |
|||||
|
Підвищення ефективності виробничої діяльності |
Підвищення ефективності фінансової діяльності |
Підвищення ефективності торгово-посередницької діяльності |
|||
? зростання обсягів виробництва? зміцнення положення на ринку? активізація експорту? залучення інвестицій і кредитів? економія витрат на реалізацію НДДКР, рекламу, маркетингові дослідження, реалізацію та збут, інформаційне обслуговування |
? концентрація фінансових ресурсів? підвищення ефективності інвестицій? зростання іміджу вартості акцій |
? укріплення зв'язків з постачальниками? збільшення товарообігу та прибутку? підвищення якості та своєчасності поставок |
Таким чином, об'єднавшись в інтеграційну структуру, її учасники отримують можливість більш або менш гнучко співіснувати в її рамках, одночасно вирішуючи спільні проблеми. В сучасних умовах поява такого роду утворень, безумовно, пожвавлює ринкову кон'юнктуру, дає реальний ефект у вигляді віддачі від інвестованих за її допомогою коштів та реалізує головну мету - отримання додаткового прибутку внаслідок підвищення ефективності діяльності.
ТЕМА 6: ГАЛУЗЕВА СТРУКТУРА ВИРОБНИЦТВА ТА ЗОВНІШНЄ ГОСПОДАРЮВАННЯ
У національній економіці відокремлюються сфера матеріального виробництва і невиробнича сфера, які складаються з галузей. До сфери матеріального виробництва належать:
Промисловість.
Сільське господарство (лісове, рибне).
Транспорт.
Будівництво.
Торгівля і громадське харчування.
Геологія та розвідка надр.
Виробничі види побутового обслуговування населення.
Матеріально-технічне забезпечення та інші.
Кожна складова сфери матеріального виробництва має свою структуру. Наприклад, транспорт поділяється на: водний, залізничний, авіаційний.
До невиробничої сфери народного господарства належать:
невиробниче побутове обслуговування населення;
охорона здоров'я;
освіта;
культура, мистецтво;
фінанси, кредит, страхування;
управління.
Народне господарство є єдиним економічним комплексом, який складається з різних галузей. Розвиток усіх галузей народного господарства характеризує стан економіки країни та життєвий рівень населення.
Розміщення і розвиток підприємств і галузей істотно відрізняються у різних регіонах України. Головне завдання в наш час - це удосконалення територіальної організації виробництва та раціональне використання трудових, матеріальних і технічних ресурсів.
Провідною галуззю сфери матеріального виробництва є промисловість. Вона об'єднує підприємства, що добувають продукти природи (видобувна промисловість) та підприємства, що переробляють сировину промислового та сільськогосподарського походження з метою перетворення її на продукт, який використовують як засіб виробництва або предмет споживання (переробна промисловість).
В залежності від економічного призначення продукції промислові підприємства належать до двох груп:
а) виробництво засобів праці;
б) виробництво предметів споживання.
Промисловість є комплексною галуззю, що складається з таких великих галузевих груп: електроенергетика, паливна промисловість, чорна металургія, кольорова металургія, хімічна і нафтохімічна промисловість, машинобудування та металообробка, деревообробка і паперова промисловість, промисловість будівельних матеріалів, скляна та фарфорово-фаянсова промисловість, легка промисловість, харчова, медична та інш..
Місце розміщення підприємств може суттєво впливати на економічні результати їх діяльності. Оптимальним можна вважати таке місце розміщення підприємства, котре за інших рівних умов забезпечить мінімізацію загальних витрат. Вдало вибране місце розміщення підприємств сприяє його конкурентній перевазі.
Територіальне розміщення підприємств базується на таких принципах:
Ближче до джерел сировини.
Ближче до ринку збуту.
Наявність трудових ресурсів та забезпечення зайнятості населення.
Галуззю промисловості називається сукупність підприємств, що мають єдине економічне призначення продукції, особливий професійний склад кадрів, спільність технологічних процесів та інше.
Існує галузева структура промисловості, тобто комплекс об'єднаних у промисловість галузей та їх частка в загальному обсязі промислового виробництва.
Для характеристики галузевої структури й аналізу змін у ній використовують показники:
1. Питома вага випуску продукції окремими галузями в загальному обсязі випуску продукції:
d = Qгал / Qпром *100%
де Qгал, Qnpом - обсяг випуску відповідно галуззю і промисловістю взагалі.
2. Темпи зростання обсягу виробництва окремої галузі:
Тгал = Qm / Qбаз*100%,
де Qm, Qбаз - обсяг випуску продукції певною галуззю відповідно у плановому та базовому періодах.
3. Галузевий коефіцієнт випередження, що характеризує відношення темпів зростання обсягу виробництва окремої галузі до темпів зростання обсягу у промисловості загалом:
Кв = Тгал / Тпром * 100%.
На сучасному етапі розвитку ринкових відносин в економіці нашої країни відбуваються структурна перебудова промислового виробництва, метою якої є створення конкурентоспроможних підприємств, інтегрованих в світову економіку. В таких умовах підприємства можуть об'єднувати свої зусилля на тимчасовій або постійній основі. Цей процес об'єднання зусиль або інтеграція має різні форми, зокрема, кооперації чи концентрації.
ІНТЕГРАЦІЯ підприємств передбачає такий спосіб об'єднання їх зусиль, при якому ринковий механізм взаємовідносин замінюється внутрішньогосподарськими операціями. Інтеграція означає , що стадії виробництва і розподілу координуються на основі можливостей ієрархічної системи, тобто внутрішніми операціями і регламентами.
КООПЕРАЦІЯ як організаційно оформлене добровільне об'єднання підприємств передбачає прийняття спільних рішень для досягнення спільних цілей, без створення при цьому спільного органу управління. Зазвичай цей процес здійснюється на договірній основі без втрати підприємствами своєї господарської і юридичної самостійності.
Широко розповсюдженою формою інтеграції підприємств є концерн.
Концерн є горизонтальним , вертикальним чи диверсифікаційним об'єднанням підприємств, що зберігають свою юридичну самостійність, але фінансовий контроль і визначені функції постачання, виробництва і маркетингу підприємства беруться під єдине управління.
Існують напрями діяльності мотиваційного механізму концерну:
- науково - технічний;
- виробничий;
- організаційний;
- фінансовий;
- соціальний.
Варіанти створення концерну і відносини між підприємствами усередині його можуть бути різними. Основною умовою ефективного функціонування концернів є створення адаптаційного механізму внутрішнього регулювання взаємовідносин учасників з метою найефективнішої реалізації можливостей всіх учасників. В даний час формуються фінансово-промислові групи(ФПГ). У цих господарських структурах акумулюються інтегровані можливості фінансового , промислового і торгового капіталу.
Значного поширення набрали різні форми спільних підприємств, зросла кількість різноманітних асоціацій. Асоціація - найпростіша форма договірного об'єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатись у виробничу і комерційну діяльність своїх членів.
Функції асоціації:
- підвищення кваліфікації персоналу;
- розроблення стандартів на продукцію галузі;
- проведення конференцій та промислових виставок;
- дослідження системи оплати праці;
- лобіювання питань розвитку експорту;
- лібералізація податкової політики;
- розвиток зовнішньої та внутрішньої торгівлі.
Розвиток внутрішнього ринку в Україні.
Конкуренція є рушійною силою, яка спонукає підприємства покращувати показники своєї діяльності, а саме якість продукції. Економічні умови господарювання мають важливе значення для підприємства, оскільки, без перебільшення, визначають саму "лінію поводження" - стратегію і тактику розвитку бізнесу. Якщо підприємство функціонує в умовах планової економіки, то, скоріше усього, відсутні серйозні стимули поліпшення роботи і підвищення рентабельності.
Якщо ж підприємству приходиться щодня піклуватися про своє виживання, напруженість роботи усіх - від прибиральниці до директора - набагато вище, але разом з тим вище і доход. У дійсний час актуальність приведеного порівняння, бути може, не так висока, як у попередні, перші роки переходу до ринку. Однак зараз, проте, можна проводити розходження між підприємствами, що цілком "занурилися" у ринок (або були створені вже у ринкових умовах) і підприємствами, що багато в чому зберігають колишні "держплановскі" традиції роботи (у гіршому їхньому розумінні). Основні риси ринкового господарювання:
1. Самофінансування, що припускають, що підприємство користується тільки власними джерелами засобів, а також засобами кредиторів, що необхідно повернути з відсотками й у термін.
2. Самостійність у прийнятті економічних і інших рішень означає, що підприємство саме визначає, що, коли, скільки робити і продавати (як правило, це визначають акціонери, ще на етапі установи підприємства), з ким укладати договори і узагалі які здійснювати угоди.
3. Правова захищеність підприємства, його акціонерів і працівників від довільного і необґрунтованого втручання в справи підприємства з боку інших осіб, у тому числі, держави. Це означає, що воля ринку має на увазі зобов'язання його учасників, у тому числі, зобов'язання поважати права і незалежність інших, що захищається законом (у судовому й іншому порядку).
4. Воля ціноутворення і конкуренції означає, що ціни складаються на ринку під впливом факторів попиту та пропозиції, а не установлюються будь яким державним органом, а також, що можливо увійти на ринок і вийти з його.
Економіка підприємства розвивається під впливом основних закономірних правил ринкової системи господарювання . До них належать:
- приватна ініціатива, тобто підприємницький дух;
- ціноутворення на товари і послуги є результатом співвідношення попиту і пропозиції;
Подобные документы
Роль оборотного капіталу підприємства. Зміст процесу управління оборотним капіталом. Вдосконалення методів планування показників та аналіз процесу управління оборотним капіталом на підприємстві. Відмінності між основним та оборотним капіталом за Смітом.
дипломная работа [125,7 K], добавлен 14.11.2011Сутність, функції і принципи організації заробітної плати. Договірне регулювання, тарифна система оплати праці та її призначення. Аналіз основних техніко-економічних показників Мушкетівської дистанції, шляхи удосконалення управління системою оплати праці.
дипломная работа [1,0 M], добавлен 29.03.2013Основи оплати праці на підприємстві. Методичні підходи до формування фонду оплати праці в умовах поліпшення результатів господарської діяльності підприємства КП "Кагарликводоканал", шляхи вдосконалення форм за мотиваційними та стимулюючими механізмами.
курсовая работа [1016,2 K], добавлен 25.09.2011Структура управління організацією. Визначення поняття і принципи побудови. Ієрархічний тип структур управління. Органічний тип структур управління. Вибір організаційної структури управління. Основні аспекти організаційного процесу. Загальна мета.
реферат [360,0 K], добавлен 13.06.2008Малий бізнес і його роль у ринковій економіці. Характеристика підприємства малого бізнесу згідно із Законом України "Про підприємства". Особливості малого бізнесу в Україні. Поняття, види і значення інфраструктури підприємства, умови його продуктивності.
контрольная работа [64,6 K], добавлен 01.05.2009Поняття ринкової економіки та місце малого бізнесу в ній. Аналіз малого бізнесу в Україні. Значення діяльності малого підприємства в ринкових умовах на прикладі діючого підприємства ТОВ "Лекс Консалтінг". Зарубіжний досвід підтримки малого бізнесу.
курсовая работа [3,1 M], добавлен 17.12.2012Суть, економічна природа і система управління оборотного капіталу. Аналіз і оцінка впливу системи управління оборотним капіталом на фінансовий стан ВАТ "Полтавський тепловозоремонтний завод". Напрямки вдосконалення системі управління оборотним капіталом.
дипломная работа [267,7 K], добавлен 12.09.2010Структуризація і види ринків. Принципи існування підприємства в ринковому середовищі. Організаційно-економічна характеристика виробничо-торгівельної фірми "Селена", співпраця с постачальниками, ринкові ризики. Україна в умовах ринкової економіки.
курсовая работа [96,8 K], добавлен 07.02.2011Основи управління сільськогосподарським підприємством в сучасних умовах, особливості формування стратегії управління у кризовий період. Напрямки вдосконалення системи управління на основі комплексної реструктуризації державного підприємства "Новатор".
дипломная работа [774,4 K], добавлен 12.02.2013Генезис формування збалансованої системи показників як інструменту управління підприємством. Співвідношення індикаторів та показників діяльності підприємства. Основні групи показників. Значення системи показників у стратегічному управлінні підприємством.
реферат [27,7 K], добавлен 21.02.2011
