Управління прибутком та рентабельністю підприємства

63

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОДИ

95

Додаток М

Українська академія банківської справи Національного банку України

Обліково-фінансовий факультет

Кафедра фінансів

Спеціальність 8.050104 «Фінанси»

ДИПЛОМНА РОБОТА

на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня магістра

Тема роботи:

Управління прибутком та рентабельністю підприємства

Виконав студент V курсу

денної форми навчання група МФ-21

Павлюк Олександр Володимирович

Керівник дипломної роботи:

асистент І.М. Крайніков

Суми - 2007



ЗМІСТ

ВСТУП

• РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АПЕКТИ ПОЛІТИКИ УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ ПІДПРИЄМСТВА
• 1.1 Сутність, функції та значення прибутку в умовах ринкової економіки
• 1.2 Управління прибутком на етапі його формування
• 1.2.1 Управління доходами суб'єкта господарювання
• 1.2.2 Управліннявитратами суб'єкта господарювання
• 1.3 Управління прибутком на етапі його використання
• РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ЗДІЙСНЕННЯ ПОЛІТИКИ УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ В ТОВ СУБП «УКРТЕХНОСИНТЕЗ»
• 2.1 Загальна характеристика спільно українсько-білоруського підприємства у формі ТОВ
• 2.2 Фінансово-господарська характеристика ТОВ СУБП «Укртехносинтез»
• 2.3 Аналіз доходів і витрат як прямих чинників впливу на формування прибутку на підприємстві
• 2.4 Аналіз ефективностііяльності ТОВ СУБП «Укртехносинтез»
• РОЗДІЛ 3. ОПТИМІЗАЦІЯ РІШЕНЬ НА ЄТАПІ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗПОДІЛУ ПРИБУТКУ
• 3.1 Операційний аналіз як метод управління структурою витрат на підприємстві
• 3.2 Політика управління використанням прибутку та шляхи її оптимізації для ТОВ СУБП «Укртехносинтез»
• 3.3 Пошук резервів збільшення прибутку в ТОВ СУБП «Укртехносинтез»
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
• ДОДАТКИ


ВСТУП

Перехід до ринкової економіки потребує від підприємств раціонального і економічно обґрунтованого підходу до планування своєї діяльності, до визначення фінансової та виробничої політики, аналізу і оцінки отриманих результатів.

Однією з найголовніших складових фінансової політики підприємства є політика управління прибутком.

На сьогоднішній день прибуток є однією з основних форм грошового накопичення, що створюються у галузях економіки: він займає одне з центральних місць у загальній системі вартісних інструментів і важелів управління, і є рушійною силою ринку. Саме прибуток визначає для підприємницької діяльності рішення трьох корінних взаємозалежних проблем: що продавати , як продавати, і для кого продавати, і, таким чином, визначає політику формування прибутку - політику планування, організації, аналізу і контролю витрат і доходів в середині підприємства. Дослідження формування прибутку і рентабельності підприємства є найважливішим чинником при прийнятті організаційних і господарсько-управлінських рішень, що створює сприятливі умови для реалізації планів і програм по нарощуванню прибутку. Іншими словами підприємства повинні чітко уявляти резерви збільшення прибутку, від чого він залежить і які основні параметри впливають на його величину.

В умовах ринкової економіки, прибуток - найважливіший оціночний показник діяльності підприємства, джерело матеріального добробуту підприємства і його працівників, держави в цілому. Саме політика використання прибутку визначає пропорції розподілу за такими напрямками як: внутрішні інвестиції, соціальні заходи, матеріальне заохочення, відшкодування в бюджет, доходи власників.

Тому значимість величини прибутку та напрямків пошуку резервів його підвищення для підприємств є актуальними питаннями на сьогодення, що і визначило вибір нами теми магістерської дипломної роботи, її дослідження і виконання.

Метою дипломної роботи є дослідження механізму формування та розподілу прибутку, обґрунтування пропозицій щодо удосконалення процесу управління прибутком на підприємстві на основі проведення комплексного дослідження економічної діяльності підприємства.

Об'єктом дослідження було обране спільно українсько-білоруське підприємство «Укртехносинтез» у формі ТОВ, що є провідним флагманом компресоробудування в Україні, та в якому наявні можливості усестороннього висвітлення досліджуваних у роботі питань щодо формування прибутку з використанням практичних матеріалів.

Предметом дослідження виступає політика управління прибутком та фактори, що впливають на формування і розподіл прибутку.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

• висвітлити теоретичні аспекти політики управління прибутком;

• проаналізувати фінансовий стан підприємства ТОВ СУБП «Укртехносинтез» і визначити вплив фінансово-економічних показників на результати господарської діяльності;

• проаналізувати процес формування прибутку в ТОВ «Укртехносинтез»;

• здійснити аналіз ефективності діяльності підприємства;

• запропонувати напрямки оптимізації структури витрат в процесі управління формуванням прибутку;

• обґрунтувати напрямки ефективного розподілу прибутку підприємства;

• визначити резерви збільшення прибутку в ТОВ СУБП «Укртехносинтез».

При написанні дипломної роботи були використані наступні методи: системний аналіз, синтез, абстрагування, конкретизація, метод коефіцієнтів, метод групувань, метод порівнянь, монографічний метод, економіко- статистичний, балансовий, аналітичний, вертикальний, горизонтальний, індексний, використано методику динаміки та структури прибутку, а також методики факторного аналізу прибутку та рентабельності, методику операційного аналізу.

У першому розділі роботи наведені трактування категорії прибуток різними авторами вітчизняної та зарубіжної науки, а також розкриті теоретичні принципи управління формуванням та використанням прибутку.

У другому розділі наведена загальна і фінансово-економічна інформація по ТОВ СУБП «Укртехносинтез», проведений комплексний аналіз фінансового стану товариства, а також аналіз формування та використання прибутку підприємства.

У третьому розділі проведений операційний аналіз як невід'ємна складова управління витратами підприємства, наведені пріоритетні напрямки розподілу прибутку в товаристві, проведений пошук резервів по збільшенню валового прибутку у ТОВ СУБП «Укртехносинтез».

Інформаційним забезпеченням дипломної роботи стали закони України, інші нормативно - інструктивні документи, навчальні посібники, наукові статті, монографії, а також фінансова звітність ТОВ СУБП «Укртехносинтез» за 2004-2006 роки та інші матеріали, що відображають господарську та фінансову діяльність підприємства. В дипломній роботі були використані праці таких відомих діячів економічної науки як И.А. Бланк, З.Ф. Брігхем, К.В. Ізмайлова, Г.Г. Кірейцев, Н.В. Тарасенко, О.С. Філімоненков, А.М. Поддєрьогін та ін.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АПЕКТИ ПОЛІТИКИ УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Сутність, функції та значення прибутку в умовах ринкової економіки

Прибуток суб'єкта господарювання відіграє провідну роль у системі управління його фінансами, а тому незмінно привертає значну увагу дослідників із академічних кіл та практиків фінансового менеджменту.

В сучасних умовах прибуток є власністю підприємницьких структур (крім державних підприємств), джерелом добробуту власників, найманих працівників підприємств, а через фінансову систему - усіх членів суспільства. Це зумовлює існування різноманітних точок зору як серед вітчизняних, так і зарубіжних вчених, щодо цієї категорії [29].

Авторський колектив КНЕУ у підручнику «Фінанси підприємств» за редакцією А.М. Поддєрьогіна визначає «прибуток як частину заново створеної вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу». Одержання прибутку підприємницькими структурами можливе тільки після того, як «втілена у створеному продукті вартість пройде відповідну стадію обороту і набере грошової форми» [63]. Таким чином, підкреслюється важливість процесу реалізації продукту за грошові кошти.

Колектив авторів під редакцією Кірейцева Г.Г. тлумачить категорію «прибуток» більш ширше, а саме як «найважливішу фінансову категорію, що відображає позитивний фінансовій результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва, і в кінцевому підсумку свідчить про рівень і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Одночасно прибуток впливає на зміцнення фінансового стану підприємства, інтенсифікацію виробництва при будь-якій формі власності. Він є не лише джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, а й джерелом формування бюджетних ресурсів держави» [25].

Філімоненков бачить прибуток, як «одне з основних джерел фінансових ресурсів підприємств, за допомогою якого відбувається формування централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів. За рахунок прибутку відбувається формування в значному обсязі бюджетних ресурсів держави, здійснюється фінансування розширення підприємств, матеріальне стимулювання робітників, вирішення соціально-культурних заходів тощо.

Прибуток як кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства «представляє собою різницю між загальною сумою доходів і витратами на виробництво і реалізацію продукції, тобто його формування відбувається внаслідок взаємодії багатьох компонентів як з позитивним, так і з негативним значенням» [60].

У Законі України «Про підприємства в Україні» говориться, що прибуток є основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємств [50].

Загальний прибуток підприємства є кінцевим результатом діяльності підприємства. В його складі враховується прибуток від усіх видів діяльності підприємства: від реалізації товарної продукції, робіт, послуг - валовий прибуток; від операційної діяльності; від звичайної діяльності; від надзвичайної діяльності. Крім того розраховують чистий прибуток, тобто такий, який залишається в розпорядженні підприємства [60].

У публікаціях И.А. Бланка використано поняття співвідношення ризику і доходу при визначенні прибутку. «Прибуток - це втілений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик здійснення підприємницької діяльності та є різницею між сукупним доходом і сукупними витратами в процесі здійснення цієї діяльності». Це визначення схиляється більше до методичних підходів визначення прибутку за бухгалтерським обліком [9].

Таким чином, прибуток - це частина новоствореної вартості, що відображає різницю між доходами від підприємницької діяльності та видатками на її здійснення і відповідає певному рівню ризику.

Огляд різних трактувань можна продовжити, але це суттєво не змінює наші висновки.

З урахуванням вищенаведеного прибуток можна визначити як один із найважливіших показників фінансового стану підприємства, що характеризує кінцеву грошову оцінку його виробничої і фінансової діяльності та ефективність господарювання. Прибуток підприємства має ряд різноманітних ознак. А саме, прибуток це:

• головна мета та основний мотив здійснення будь-якого виду підприємницької діяльності;

• кінцевий позитивний фінансовий результат звичайної діяльності підприємства;

• форма доходу власників капіталу, які вклали його з метою досягнення певного комерційного успіху;

• найважливіша характеристика рівня ефективності виробничо- господарської діяльності підприємницьких структур (рівня витрат та продуктивності праці, обсягу та якості виробленої продукції), результатом вмілого та успішного управління підприємством;

• плата за ризик здійснення підприємницької діяльності;

• вартісний показник, який визначається в грошовій формі;

• основне внутрішнє джерело формування та відтворення фінансових ресурсів підприємства, що забезпечує його подальший розвиток;

• необхідна умова підвищення рівня самофінансування для підприємства, джерело його фінансової незалежності;

• приріст капіталу. Капіталізація частини одержаного прибутку, тобто її спрямування на приріст активів, є головним джерелом зростання ринкової вартості підприємства;

• фактор часу. Розрахунок величини очікуваного в майбутньому прибутку є вирішальним моментом у прийнятті рішення щодо доцільності капіталовкладень;

• джерело формування бюджетних ресурсів (державного та місцевих бюджетів) та позабюджетних фондів, що дає змогу державі виконувати покладені на неї функції та здійснювати різноманітні програми економічного розвитку, задовольняти потреби соціально незахищених верств населення [8].

З проведенням реформування бухгалтерського обліку і фінансової звітності в Україні з 2000 року відповідно до міжнародних стандартів створено методику визначення загального прибутку підприємств. На рис. 1.1 зображено схему формування прибутку підприємства з урахуванням змін у бухгалтерському обліку та звітності [25].

У цілому, формування прибутку має багатосторонні аспекти. Прибуток як найважливіша категорія ринкових відносин виконує такі функції: оцінювальну, стимулюючу та госпрозрахункову. Разом із тим не виключена можливість наділення прибутку й іншими функціями. Зміст згаданих вище функцій розкривається в наступних аспектах:

а) оцінювальна функція прибутку - полягає втому, що прибуток використовується як основний критерій економічної ефективності виробництва і використання основних виробничих фондів. Використання прибутку в цій функції дає підприємству дійовий засіб контролю за раціональним використанням наявних матеріальних і трудових ресурсів. Розглядаючи функцію як міру ефективності виробництва, необхідно враховувати, що прибуток не збігається зі своєю об'єктивною основою - вартістю доданого продукту, а є її перетвореною (похідною) формою. Для підприємства прибуток означає, по-перше, надбавку до собівартості продукції, по-друге, приріст авансованої вартості.

Зв'язок вартості додаткового продукту зі своїм джерелом - живою абстрактною працею - виражений прямо, безпосередньо, а в прибутку він представлений опосередковано та перетворено. І як такий прибуток виступає як результат руху авансованої вартості. Для підприємства економія будь-якої частини витрат виробництва означає збільшення прибутку. Отже, через те, що прибуток виступає як похідна форма й виражає результат руху всієї авансової вартості, в ньому відбивається результативність затрат як живої, так і уречевленої праці , тобто ефективність виробництва.

Рис 1.1 Структурно-логічна схема формування прибутку підприємства

б) стимулююча функція прибутку - полягає в тому, що він є джерелом матеріального заохочення робітників, розширення виробництва та вирішення соціальних проблем на підприємствах, а також джерелом сплати прямих податків до бюджету. Тому в отриманні прибутку повинні бути зацікавленні як держава, так і підприємства.

в)госпрозрахункова функція прибутку - полягає в тому, що госпрозрахунок який є основним методом господарювання підприємств, передбачає не тільки покриття своїх витрат своїми доходами, але й отримання нагромаджень для стимулювання робітників і вирішення інших питань. В умовах ринкової економіки отримання прибутку орієнтує товаровиробника на збільшення обсягів виробництва продукції, зниження затрат на виробництво. Цим досягається як мета підприємства, так і задоволення суспільних потреб [60].

Підсумовуючи наше дослідження, зазначимо, що ключовою категорією, яка лежить в основі економічного розвитку, є прибуток. Цілісність економічної системи, яка об'єднує всі підсистеми в одне ціле, тримається завдяки її цілеспрямованості на отримання прибутку. І саме завдяки цьому орієнтиру ринкова система не розпадається, як це трапилося з радянською економікою, де прибуток був штучною категорією без реального ринкового змісту. Прибуток виникає лише в нерівноважних умовах, іншими словами, він є потенціалом нерівноваги, а це в свою чергу стимулює підприємницьку активність. Вищенаведені думки різних науковців щодо трактування категорії « прибуток» дають підстави нам характеризувати його як на мікрорівні, де він виступає як найважливіший оціночний показник діяльності підприємства, джерело матеріального добробуту підприємства і його працівників, так і на макрорівні, де він виступає одним з головних чинників, що впливають на величину макропоказників економічного та соціального розвитку, зокрема валового внутрішнього продукту держави, обсягу доходів і видатків бюджету, рівень споживання та нагромадження у суспільстві. Отже, прибуток це економічна база функціонування не тільки суб'єкта господарювання, а й усієї економічної системи держави, завдяки чому він сприяє зростанню добробуту всіх членів суспільства.

1.2 Управління прибутком на етапі його формування

1.2.1 Управління доходами суб'єкта господарювання

Управління формуванням прибутку включає два основні напрями - управління доходами та управління затратами, балансування яких у результаті і визначає формування абсолютної величини прибутку суб'єкта господарювання (додаток А) [63].

Прибуток як кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства представляє собою різницю між загальною сумою доходів і витратами на виробництво і реалізацію продукції.

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про доходи від звичайної діяльності підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Доход».

Під доходом розуміють збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків).

В бухгалтерському обліку визнання доходу пов'язане із принципами нарахування та відповідності доходів і витрат. Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій визнаються, коли вони відбуваються, (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності тих періодів, до яких вони відносяться. Принцип нарахування застосовується одночасно з принципом відповідності, за яким витрати визнаються на підставі прямого зв'язку між ними та отриманими доходами. Порядок визнання доходів показано на рис. 1.2 [25].

Управління доходами як система передбачає:

• оптимізацію товарних і сировинних потоків на підприємстві;

• формування ефективних важелів впливу на персонал для забезпечення ефективної роботи, спрямованої на одержання максимального доходу;

• раціональність грошових потоків, що забезпечує високу фінансову стійкість підприємства й одержання стабільних доходів;

• формування адекватної виробничо-господарської матеріально- технічної бази підприємства;

* формування внутрішньої системи фінансово-економічної адаптації підприємства до зміни макроекономічної політики у сфері формування і використання доходів тощо [2].

Формування доходів суб'єкта господарювання здійснюється за такими складовими, у розрізі яких і формуються окремі складові сукупного прибутку суб'єкта господарювання:

- доходи від основної діяльності, що включають насамперед дохід від реалізації продукції, товарів, робіт та послуг;

- доходи від іншої операційної діяльності, яка включає дохід від реалізації оборотних активів, реалізації курсових різниць, оренди, отримані штрафи, пені, неустойки, списання зобов'язань та ін.;

- доходи від фінансових операцій, які формуються за рахунок отримання доходів від вкладення в асоційовані та дочірні підприємства, спільної діяльності, доходи від портфельного інвестування (дивіденди, процентні платежі) та ін.;

- доходи від іншої звичайної діяльності, що визначаються формуванням доходів від фінансових інвестицій (реалізований капітальний дохід),

реалізації (ліквідації) необоротних активів, безоплатно одержаних активів тощо;

- доходи від надзвичайних подій.

Рис. 1.2 Порядок визнання доходів у фінансових звітах

Зважаючи на особливості наведених вище джерел формування сукупного доходу підприємства, можна визначити такі завдання управління його доходами:

• збільшення абсолютної величини доходів підприємства в цілому та за окремими джерелами їх формування;

• збільшення у структурі доходів підприємства частки чистого доходу;

• забезпечення стабільності надходження доходів, а також обмеження впливу на формування доходів підприємства надзвичайних подій, прогнозування та оцінювання яких є проблематичним;

• забезпечення зростання у структурі чистого доходу підприємства доходів, отриманих від основної діяльності;

• прискорення отримання доходів шляхом зменшення проміжку часу між їх формальним визнанням та реальним отриманням.

Відповідно до визначених вище завдань управління доходами підприємства можна сформулювати основний зміст управлінської діяльності фінансових підприємства та їх менеджерів щодо управління формуванням його доходів:

• забезпечення своєчасності та повноти формування доходів підприємства;

• виявлення резервів збільшення доходів підприємства та загроз скорочення доходів з метою їх уникнення;

• забезпечення об'єктивності, достовірності та повноти локалізації планових та/або отриманих доходів підприємства за центрами їх формування з метою інформаційного забезпечення прийняття управлінських фінансових рішень;

• оцінювання результативності діяльності центрів доходів з позиції їх формування та отримання, визначення рівня відповідності результатів

діяльності окремих центрів доходів плановим величинам;

• аналіз складу та структури доходів підприємства за такими критеріями:

- відповідно до центрів доходів;

- у розділі структурних підрозділів підприємства;

- за видами продукції (робіт, послуг);

- у цілому по підприємству;

• прогнозування тенденцій формування доходів підприємства у плановому та перспективному періодах та їх планування.

Важливим завданням фінансового менеджменту на підприємстві є

забезпечення стабільності формування його доходів у розмірі, не меншому за розмір його витрат, що дає змогу забезпечити беззбитковість діяльності підприємства. Ефективність та результативність формування доходів суб'єкта господарювання як складової моделі управління його прибутком безпосередньо залежить від адекватності фінансового забезпечення цінової політики суб'єкта господарювання реаліям ринку, на якому працює підприємство.

Зважаючи, що джерела формування доходів підприємства включають відмінну сукупність господарських операцій, які мають фінансові характеристики, доцільно детальніше зупинитися на таких джерелах окремо.

Доходи суб'єкта господарювання від основної діяльності формуються через отримання виручки від продажу товарів, робіт та послуг. Відповідно управління цими доходами має враховувати потреби супроводження та підтримання управлінських фінансових рішень щодо таких питань - визначення обсягів реалізації (у натуральних одиницях виміру) та формування цінової політики підприємства.

Формування обсягів реалізації підприємства у натуральних вимірах є результатом взаємодії його як постачальника товару та ринкового попиту певної сукупності споживачів. На рівень останнього, зокрема, впливають такі фактори:

• якість продукції підприємства та аналог аналогічної продукції

підприємств-конкурентів;

• унікальність товару та наявність на ринку товарів-замінників;

• конкурентна позиція підприємства на ринку;

• маркетингова діяльність підприємства з просування окремих видів товарів, що виробляються підприємством;

• реклама продукції підприємства;

• гарантійне та пост гарантійне обслуговування;

• наявність та рівень цін на супутні товари.

Поряд із вказаними факторами формування ринкового попиту на продукцію підприємства, обсяги її реалізації безпосередньо залежать і від цінової політики, оскільки ціни на продукцію підприємства є важливим чинником формування доходів такого підприємства. Загалом під ціновою політикою суб'єкта господарювання необхідно розуміти процедуру обґрунтування масштабу цін на його продукцію та критеріїв її застосування щодо конкретних категорій покупців. Відповідно, цінова політика може виконувати наступні функції:

- масштаб цін використовується як індикатор для фінансового планування, зокрема планування грошових потоків підприємства для розрахунку планового бюджету грошових потоків та планування ліквідності;

- сприяння формуванню сталого контингенту клієнтів підприємства;

- формування конкурентної позиції підприємства на ринку його продукції;

- сприяння скороченню терміну інкасації дебіторської заборгованості. При цьому масштаб цін підприємства включає базову (основну) ціну, а

також систему знижок (націнок), яка застосовується залежно від специфічних умов укладання контрактів із конкретними покупцями. Система знижок (націнок) має враховувати такі специфічні умови та характеристики покупця, як усталеність господарських зв'язків із таким споживачем, часові характеристики виконання контракту, особливості проведення грошових розрахунків за контрактом та інші умови.

Важливим елементом цінової політики підприємства в моделі управління прибутком є визначення ціни продукції суб'єкта господарювання. Для потреб управління прибутком використовують сукупність показників, що характеризують та визначають абсолютну величину ціни продукції суб'єкта господарювання:

1) собівартість одиниці продукції:

- величина умовно-змінних витрат на одиницю продукції;

- величина умовно-постійних витрат на одиницю продукції;

2) прибуток на одиницю продукції;

3) ціна виробника одиниці продукції;

4) відпускна ціна одиниці продукції.

Виокремлення ряду показників, що характеризують структуру ціни продукції підприємства, здійснюється з метою інформаційного забезпечення фінансового менеджменту у частині аналізу та прийняття управлінських фінансових рішень, а взаємозв'язок між такими фінансовими показниками відображено на рисунку в додатку Б. Ціна виробника продукції підприємства є показником на основі якого визначається грошовий потік, кошти від якого надходять у повне розпорядження суб'єкта господарювання. Величина цих коштів визначається множенням ціни виробника одиниці продукції на обсяг реалізації у натуральному виразі. За рахунок такого грошового потоку підприємство покриває витрати, пов'язані з виготовленням і реалізацією продукції, та формує прибуток:

Р' = С + I ,(1.1)

де Р' - ціна виробника одиниці продукції підприємства;

С - собівартість одиниці продукції підприємства;

I - прибуток підприємства з одиниці продукції.

Відпускна ціна продукції суб'єкта господарювання відповідає величині грошових коштів, що її має сплатити покупець за визначену кількість товару під час їх купівлі. При цьому відпускна ціна включає як ціну виробника, так і сукупність платежів, щодо яких суб'єкт господарювання виступає у ролі номінального платника. - непрямі податки(акциз та ПДВ):

Р = Р' + акциз + ПДВ ,(1.2)

де Р - відпускна ціна одиниці продукції підприємства. Формування прибутку суб'єкта господарювання як винагороди за підприємницький ризик неможливе без відповідної реалізації створеної доданої вартості на товарному ринку за грошові кошти. Це, у свою чергу, визначає об'єктивну необхідність дослідження фінансових процесів, пов'язаних з реалізацією продукції суб'єкта господарювання на ринку [63].

Слід відмітити, що під час визначення масштабу цін має враховуватися необхідність стимулювання збуту, у тому числі й обґрунтування фінансових механізмів такого стимулювання. Фінансовий механізм стимулювання збуту продукції суб'єкта господарювання передбачає процедуру обґрунтування фінансово сприятливих для покупця умов придбання продукції, насамперед, завдяки оптимізації строків відвантаження продукції та умов її оплати. При цьому можна виділити такі основні напрями впливу підприємства на фінансову привабливість його продукції для покупця:

• рівень базової ціни одиниці продукції:

• форма грошових розрахунків;

• термін передплати (післяплати) реалізованої продукції;

• рівень знижки від базової ціни залежно від обсягів закупівлі продукції;

• рівень знижки від базової ціни залежно від категорії покупця;

• надання відстрочення оплати відвантаженої продукції із відповідною націнкою на базову ціну одиниці такої продукції;

• рівень знижки від базової ціни при оплаті відвантаженої продукції раніше встановленого терміну оплати;

• формування мережі реселерів та дилерів із відповідним рівнем відпускної ціни для таких покупців;

• диференціація націнок та знижок від базового рівня цін відповідно до

регулярності ділових контактів із таким підприємством-партнером[8]. При обґрунтуванні та реалізації цінової політики підприємство має враховувати такі фактори організації взаємовідносин із підприємствами- контрагентами:

- особливості здійснення грошових розрахунків, зокрема строки їх здійснення, ймовірність надходження платежу та рівень ризику несплати;

- управління дебіторською заборгованістю, зокрема контроль за своєчасністю інкасації дебіторської заборгованості, визначення сумнівної заборгованості та здійснення заходів щодо її стягнення, а також рефінансування дебіторської заборгованості;

- аналіз та оцінка привабливості клієнта (ЕУСО), групування клієнтів за певними категоріями (наприклад, прибутковості) та формування групи VIP-клієнтів.

Для обґрунтування грошових розрахунків із покупцями фінансовий менеджер має враховувати тривалість фінансового циклу та формування касових розривів. Слід зауважити, що визначення виручки від реалізації підприємства відповідно до чинного податкового законодавства здійснюється не за касовим методом, а на основі першої події - відвантаження продукції або зараховування на банківський рахунок грошових коштів за авансовим платежем за продукцію підприємства. Це, у свою чергу, обумовлює додаткову потребу підприємства в додатковому капіталі у зв'язку із наданням підприємством відстрочення оплати рахунків покупцями, збільшуючи їх абсолютну величину.

Іншим напрямом реалізації функцій управління доходами суб'єкта господарювання від основної діяльності може розглядатися оцінювання привабливості клієнта. Це передбачає визначення потенційного прибутку, що його може отримати підприємство від господарських операцій з даним клієнтом. Слід зазначити, що із зростанням привабливості клієнта підприємство може дозволити собі піти на додаткові витрати з метою підтримання господарських відносин із таким клієнтом. Відмовитися на його користь від інших клієнтів, господарські зв'язки з якими мають менший рівень прибутковості.

Загалом, використання оцінки привабливості клієнта для підприємства доцільне для підтримання управлінських фінансових рішень за такими напрямами:

• обґрунтування взаємовідносин з окремими клієнтами (їх групами);

• обґрунтування цінової політики підприємства;

• визначення доцільності та оцінювання результативності масштабу цін стосовно конкретного клієнта (їх групи), оцінювання обґрунтованості використання спеціальних (партнерських) цін;

• оцінювання величини прибутку підприємства, який буде отримано завдяки налагодженню взаємовідносин із окремим клієнтом (групою клієнтів);

• визначення залежності підприємства від клієнта, їх групи чи категорії;

• оцінювання ризиків, що виникають у сфері взаємовідносин із клієнтами.

Так, на основі вивчення світового досвіду та узагальнення практики окремих вітчизняних підприємств можна рекомендувати для кількісної оцінки привабливості клієнта для підприємства такі методи:

1) аналіз вартості життєвого циклу клієнта;

2) аналіз прибутковості клієнта.

При аналізі життєвого циклу клієнта (ССУ) визначається приведена теперішня вартість чистих грошових потоків , які очікується отримати від клієнта протягом усього періоду встановлених господарських відносин між підприємством та таким клієнтом. Загальний алгоритм розрахунку ССУ графічно зображений на

При цьому грошові надходження в результаті продажу клієнту (їх групі чи категорії) продукції (надання послуг чи виконання робіт) порівнюються із сукупними витратами, що припадають на такого клієнта (їх групи чи категорії). Слід зауважити, що розподіл сукупних витрат підприємства між окремими клієнтами (їх групами чи категоріями) необхідно здійснювати із використанням АБС-аналізу. Загальний алгоритм розрахунку СРА графічно зображений в додатку В [63].

Серед інших напрямів управління доходами підприємства необхідно виділити управління дебіторською заборгованістю, що формується внаслідок розбіжності у часі між відвантаженням продукції та її оплатою. Виникнення заборгованості з боку покупців пов'язано із наданням останнім відстрочення оплати рахунків з метою стимулювання збуту продукції підприємства. Однак надання цієї пільги має здійснюватись з урахуванням таких факторів:

• оцінювання основних параметрів динаміки (тренду) розвитку ситуації з оплатою контрагентами рахунків за відвантажену продукцію;

• аналіз структури дебіторської заборгованості у розрізі своєчасності її погашення, оцінка окремих дебіторів з позиції ризику та визначення величини фінансових ресурсів, необхідних для формування резервів, зокрема резерву сумнівної дебіторської заборгованості;

• розрахунок середнього періоду інкасації дебіторської заборгованості та його зіставлення із можливостями підприємства покрити касовий розрив за рахунок кредиторської заборгованості, залучення короткострокових кредитів чи за рахунок інших джерел;

• визначення та оцінювання рівня впливу дебіторської заборгованості на формування абсолютної величини прибутку підприємства та обґрунтування доцільності надання покупцеві відстрочення в оплаті продукції - оцінка видатків підприємства на залучення фінансових ресурсів на покриття касового розриву та/або витрат на проведення рефінансування заборгованості;

• обґрунтування оптимального терміну надання відстрочення оплати рахунків покупцями та визначення відносного рівня необхідної націнки на базову ціну одиниці продукції, яка має враховувати рівень втрат, яких зазнає підприємство у зв'язку із іммобілізацією оборотних коштів, та привабливість даного клієнта;

• визначення можливості та доцільності мобілізації фінансових ресурсів через рефінансування дебіторської заборгованості, зокрема шляхом обліку векселів (якщо заборгованість оформлена видачею векселя), факторинг чи форфейтинг боргових вимог підприємства до третіх осіб, оцінювання обґрунтованості збитків у результаті рефінансування дебіторської заборгованості. При цьому рефінансування дебіторської заборгованості буде доцільним, якщо відносний рівень витрат на проведення такої операції буде не більшим за процентну ставку за

короткостроковим кредитом;

* попередження формування та контроль простроченої і безнадійної дебіторської заборгованості [9].

Серед інших джерел формування доходів підприємства необхідно виділити такі, як реалізація активів (оборотних та необоротних), доходи від інвестиційної діяльності. Формування доходів від таких господарських операцій може здійснюватись з метою:

- оптимізації величини та структури робочого капіталу підприємства (наприклад, реалізації надлишкових запасів);

- управління операційними ризиками, насамперед, ціновим ризиком;

- реалізація надлишкових оборотних та необоротних активів;

- підкріплення господарських зв'язків відносинами власності (перехресне інвестування у корпоративні права, вкладання в асоційовані господарські товариства), отримання в результаті цього додаткових переваг у формі спеціальних (внутрішніх) цін, отримання дивідендів;

- участь підприємства у бізнес-групах, господарських альянсах з метою доступу до нових ринків збуту, зниження витрат на реалізацію продукції, доступ до нових джерел сировини.

На абсолютну величину доходу підприємства впливають і дискретні джерела його формування, тобто джерела, які мають нерегулярний, епізодичний характер. Так, величина доходів підприємства у поточному періоді збільшується за рахунок надходження штрафних санкцій, застосованих до суб'єктів господарювання-контрагентів за невиконання договірних зобов'язань. Однак неналежне виконання договірних зобов'язань партнерами негативно впливає на ринкову позицію самого підприємства через порушення ритмічності виробничого процесу (збої у поставці сировини), несвоєчасну доставку товару замовниками, гарантійного та післягарантійного обслуговування, що негативно впливає на обсяги реалізації і, в результаті, скорочення прибутку підприємства. У зв'язку з цим підприємство має формувати господарські зв'язки із комерційно надійними партнерами, аби уникнути згаданих вище негативних наслідків.

Серед інших джерел доходу підприємства, що мають дискретний характер, можна виділити реалізовані курсові різниці, списання зобов'язань та безоплатно одержані активи. Так управління доходами від реалізованих курсових різниць має здійснюватися з урахуванням впливу на фінансово - господарську діяльність підприємства валютних ризиків (зміна валютних курсів) як складової сукупного ризику підприємства. Розглядаючи доходи суб'єкта господарювання від списання зобов'язань перед третіми особами та безоплатно одержаних активів, необхідно врахувати особливості оподаткування таких господарських операцій, які призводять до збільшення податкових зобов'язань підприємства з податку на прибуток у поточному періоді за відсутності реального руху грошових коштів. Відсутність реального руху грошових коштів як джерела погашення податкових зобов'язань може негативно вплинути на рівень платоспроможності та ліквідності підприємства, адже призведе до скорочення резерву ліквідності підприємства [63].

Отже підсумовуючи наведений матеріал, слід відмітити, що дохід це не просто виручені кошти від реалізації продукції, а первісна грошова маса, величина якої визначає рівень прибутковості підприємства. Розмір доходу залежить від впливу ряду факторів, як постійно діючого характеру, так і дискретного. Тому завдання фінансових менеджерів підприємства якраз і полягає в найбільш повному дослідженні різного роду чинників впливу на величину доходу, з метою адаптації підприємства під умови агресивного ринкового середовища, що дозволить максимізувати виручку від реалізації. Але дохід це лише одна сторона впливу на прибуток; існує й інша сторона - витрати, управління якими є не менш важливою складовою на шляху до головної цілі підприємства - максимізації прибутку.



1.2.2 Управління витратами суб'єкта господарювання

Управління витратами відіграє провідну роль не тільки в управлінні прибутком, а й у структурі фінансового менеджменту взагалі. Рівень та абсолютна величина витрат суб'єкта господарювання безпосередньо впливає на формування його прибутку як результату фінансово господарської діяльності. Управління витратами полягає у контролі за процесом формування та розподілу витрат підприємства в результаті здійснення фінансово господарської діяльності. Відповідно, управління витратами підприємства спрямоване на обґрунтування рівня витрат підприємства та їх фінансового забезпечення. Результативність управління витратами та забезпечення ефективності такого управління передбачає реалізацію таких взаємозв'язаних фінансово управлінських ітерацій:

• групування витрат підприємства за групами відповідно до визначеної сукупності критеріїв;

• контроль за формуванням витрат та оптимізації абсолютної величини;

• виявлення відхилень від планових показників та ідентифікація причин таких відхилень, їх нейтралізація або врахування (шляхом коригування планових показників);

• виявлення та оцінювання резервів зменшення витрат суб'єкта господарювання, визначення та обґрунтування механізмів їх мобілізації.

В більшій мірі формування витрат підприємства припадає на сукупність господарських операцій, що реалізуються в межах його основної (операційної) діяльності.

Прийняття раціональних фінансових рішень у рамках управління витратами підприємства ґрунтується на чіткому розумінні умов формування витрат та визначенні впливу витрат на фінансовий стан самого підприємства. Відповідно, результати управління витратами підприємства у звітному періоді відображаються у публічній фінансовій звітності, зокрема у Звіті про фінансові результати. Порядок визнання витрат підприємства та відображення у фінансовому обліку наведено у додатку Д.

Формування витрат у межах основної діяльності визначається сукупністю господарських операцій підприємства, спрямованих на забезпечення виробничого процесу зі створення продукту (послуг, робіт), просування продукту на ринок, його реалізації та наступного обслуговування у споживача такого продукту (гарантійний та пост гарантійний сервіс). Тому у процесі управління сукупністю витрат, що виникає під час реалізації згаданих вище завдань, постає питання щодо оцінки абсолютної величини витрат, їх структурування та формування цільових категорій ідентифікації (груп, видів) витрат з метою інформаційного підтримання прийняття управлінських фінансових рішень. У результаті цього забезпечується узагальнення та початкова обробка первинної фінансової інформації, визначення сукупності однорідних витрат, а також обґрунтування центрів витрат та їх структурування.

У зв'язку з цим доцільно зупинитися на визначенні класифікаційних ознак витрат з основної діяльності, оскільки управління останніми потребує чіткого розмежування сукупності витрат підприємства на однорідні групи та види. Структурування витрат підприємства з основної діяльності наведено в додатку Е.

Так, відповідно до класифікаційних ознак, прийнято виділяти такі види витрат:

а) виходячи із зміни абсолютної величини витрат суб'єкта господарювання у разі зміни обсягів випуску продукції розрізняють умовно-постійні (не залежать від зміни обсягів виробництва) та умовно змінні (змінюються зі зміною обсягів виробництва) витрати;

б) залежно від порядку та способу перенесення витрат на продукцію підприємства розрізняють прямі (витрати, безпосередньо пов'язані з виготовленням продукції, наданням послуг чи виконанням робіт) та непрямі (витрати що пов'язані із фінансуванням додаткових чи обслуговуючих процесів) витрати;

в) за періодичністю виникнення та часовими характеристиками розрізняють постійні або регулярні витрати (витрати ,що регулярно виникають у процесі здійснення суб'єктом господарювання фінансово- господарської діяльності, наприклад витрати на виплату заробітної плати, на сплату податків) та разові витрати (витрати, що мають нерегулярний характер, наприклад на купівлю ліцензії);

г) залежно від характеру зв'язку витрати з виробничим процесом розрізняють виробничі (витрати обумовлені технічними, організаційними та іншими особливостями виробничого процесу) та невиробничі (витрати, що мають другорядний характер) витрати;

д) для потреб контролінгу витрат у системі цільового планування прибутку суб'єкта господарювання виділяють групи витрат відповідно до центрів їх виникнення або ж за цільовим їх призначенням (наприклад, витрати по окремих структурних підрозділах або витрати на виробництво окремих видів продукції) [63].

Перед моделлю управління затратами суб'єкта господарювання можуть ставитися такі завдання:

• зменшення абсолютної величини витрат підприємства в цілому та за окремими видами його діяльності;

• зменшення у структурі витрат підприємства частки умовно-постійних витрат, що, у свою чергу, дає змогу знизити поріг рентабельності та сформувати більш гнучку цінову політику щодо продукції підприємства;

• забезпечення стабільності розподілу витрат у просторі та часі, що дасть змогу забезпечити фінансову стійкість підприємства та попередити його неплатоспроможність;

• зменшення у структурі сукупних витрат підприємства непрямих витрат;

• відстрочення моменту покриття витрат шляхом збільшення проміжку

часу між їх формальним визнанням (і, зокрема, зменшення оподатковуваного прибутку) та реальним покриттям (втратою підприємством контролю над грошовими коштами) [2]. Серед інших напрямів формування витрат підприємства необхідно виділити такі:

1) витрати, пов'язані з інвестиційною діяльністю, що визначаються як сума усіх витрат підприємства на реалізацію інвестицій в необоротні активи, що припадають на поточний період (зокрема, основні фонди, нематеріальні активи, прямі та портфельні фінансові вкладення);

2) витрати, пов'язані з фінансовою діяльністю, що включають сукупність витрат підприємства на обслуговування залученого капіталу, у тому числі витрати на обслуговування як позичкового, так і власного капіталу (наприклад, процентні платежі, грошові дивідендні виплати, витрати на оформлення-переоформлення фінансових угод, їх супроводження) [63].

Визначені вище завдання управління витратами підприємства дають можливість сформулювати основний зміст управлінської діяльності фінансових служб підприємств та їх менеджерів щодо управління формуванням витрат, пов'язаних із операційною, інвестиційною та фінансовою діяльністю:

• забезпечення своєчасності та повноти виявлення витрат підприємства, надання відповідної оперативної інформація через служби фінансового контролінгу;

• оцінка обґрунтованості та доцільності покриття окремих витрат у розрізі центрів їх формування, структурних підрозділів, видів діяльності (продукції) та підприємства в цілому;

• пошук та обґрунтування резервів зменшення витрат у наступних періодах, урахування виявлених резервів під час реалізації поточного фінансового плану та складання фінансових планів на наступний плановий період;

• забезпечення об'єктивності, достовірності та повноти локалізації поточних (або планових) витрат по центрах їх формування з метою інформаційного забезпечення прийняття управлінських фінансових рішень;

• прогнозування на основі отриманої інформації тенденцій зміни величини витрат підприємства у плановому та перспективному періодах, оцінювання точки беззбитковості та планування (перспективне калькулювання) собівартості продукції;

• забезпечення методологічного та інформаційного підтримання фінансового контролю за формуванням витрат підприємства, виконання планових величин та аналізу відхилень [51]. Кваліфіковане управління витратами підприємства передбачає

наявність у фінансового менеджера повної та достовірної інформації щодо об'єкта управління, у тому числі його абсолютної величини, складу та структури. Для цього здійснюється локалізація усіх витрат підприємства та їх структурування за певними критеріями, які використовуються для обґрунтування управлінських фінансових рішень. Так, практика розподілу витрат за класифікаційними групами, а також спосіб зіставлення величини витрат із доходами підприємства дає змогу виділити такі варіанти організації калькуляції сукупних витрат підприємства:

• традиційне калькулювання;

• цільове калькулювання;

• калькулювання відповідно до життєвого циклу товару;

• калькулювання за етапами просування товару на ринок;

• поопераційне (функціональне) калькулювання;

Загалом усі перелічені вище методи калькулювання спрямовані на вирішення основного завдання управління витратами підприємства, пов'язаними з операційною діяльністю - оцінювання обґрунтованості абсолютної величини витрат за окремими елементами операційної діяльності підприємства та обґрунтування напрямів, за якими необхідно та/або доцільно провести оптимізацію абсолютної величини чи структури витрат [63].

Підсумовуючи матеріал даного підрозділу, ми б хотіли відмітити важливість процесу управління витратам, оскільки рівень та абсолютна величина витрат суб'єкта господарювання безпосередньо впливає на формування його прибутку як результату фінансово господарської діяльності. Управління витратами полягає у контролі за процесом формування та розподілу витрат підприємства в результаті здійснення фінансово господарської діяльності. Відповідно, управління витратами підприємства спрямоване на обґрунтування рівня витрат підприємства та їх фінансового забезпечення. Тому вміння фінансових менеджерів контролювати процес формування й розподілу витрат завжди призводить до їх мінімізації, що є прямим шляхом до збільшення прибутку.

1.3 Управління прибутком на етапі його використання

Ефективність роботи підприємства значною мірою залежить від якості управлінських рішень, що стосуються використання одержаного прибутку. Приймаючи ці рішення, власники (менеджери) повинні всебічно зважити напрямки першочергових вкладень, фінансових ресурсів, виходячи з фінансового стану підприємства, рівня його матеріально-технічної бази, соціального розвитку колективу, можливостей прибуткового розміщення коштів на ринку цінних паперів, у грошово-кредитній сфері тощо. Розподіл і використання прибутку підприємства представлено на рис 1.4.

Слід відзначити, що використання прибутку має узгоджуватися із корпоративною стратегією підприємства та забезпечувати стійке і стабільне зростання ринкової вартості підприємства та достатку акціонерів.

Вплив розподілу прибутку на забезпечення корпоративних цілей підприємства наведено в додатку Ж. Як показано на рисунку, переваги підприємства на ринку трансформуються у вартість (достаток акціонерів), яка, у свою чергу, може бути спожита шляхом розподілу між власниками або ж реінвестована у господарську діяльність підприємства з метою створення нової вартості [63].



Рис.1.4 Схема розподілу чистого прибутку

Основними принципами розподілу прибутку господарюючих суб'єктів у ринкових умовах господарювання є:

а)розподіл прибутку між державою і підприємством як господарюючим суб'єктом повинен проводитись з урахуванням інтересів держави в формуванні на відповідному рівні бюджетів і зацікавленості підприємств у стимулюванні їх діяльності;

б)вилучення відповідної частини прибутку державою до бюджету у вигляді податків повинно проводитись по твердих, невисоких ставках, встановлених державою в законодавчому порядку, розміри яких не повинні змінюватися довільно;

в)прибуток, який залишається в розпорядженні господарюючого суб'єкта, повинен направлятися в першу чергу на нагромадження, яке забезпечуватиме подальший розвиток підприємства, а в частині, яка залишилася, - на споживання для задоволення матеріальних і соціальних потреб робітників [60].

Згідно з Законом України «Про підприємства в Україні» порядок використання прибутку (доходу) визначає власник (власники) підприємства або уповноважений ним орган у відповідності до статуту підприємства і чинного законодавства. При цьому державний вплив на напрям і обсяги використання прибутку господарюючих суб'єктів здійснюється через установлені нормативи, податки, податкові пільги тощо. Отже, законодавчо розподілення прибутку господарюючих суб'єктів регулюється в тому розмірі, який надходить до бюджетів різних рівнів у вигляді у вигляді податків і інших обов'язкових платежів. Виходячи з цього отриманий господарюючими суб'єктами загальний прибуток використовується, в першу чергу, на сплату до бюджету встановлених законами України податків і платежів - податок на прибуток, розрахованого згідно з законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також інших платежів до бюджету, які сплачуються за рахунок прибутку. Залишений після цього прибуток вважається чистим прибутком підприємства і розподіляється на його розсуд.

Як основне завдання управління використанням прибутку суб'єкта господарювання має розглядатися балансування інтересів підприємства щодо тезаврації прибутку та потреб політики грошових дивідендних виплат. При цьому важливим завданням цільового планування та прогнозування прибутку суб'єкта господарювання на даному етапі є базове узгодження абсолютних величин фінансових ресурсів, необхідних для фінансування зазначених напрямів розподілу прибутку підприємства.