Організація зовнішньо-торгівельних операцій з сільськогосподарською продукцією (на прикладі ПП "Світанок")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Херсонський економічно-правовий інститут

Кафедра менеджменту зовнішньоекономічної діяльності підприємств

Вдосконалення технології управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства на прикладі ПП «Світанок»

ДИПЛОМНА РОБОТА

Херсон-2010

Реферат

Дипломна робота на тему: ”Організація зовнішньо-торгівельних операцій з сільськогосподарською продукцією» (на прикладі ПП “Світанок”)”. Метою написання цієї дипломної роботи є вивчення ЗЕД підприємства, аналіз його фінансово-економічної діяльності.

При виконанні роботи були використані статистичні та інструктивні матеріали, розрахунок показників діяльності фірми. Методика розрахунків проводилась на прикладі даних приватного підприємства “Світанок”.

Робота складається з 5 розділів, у кожному з яких є підрозділи. Вона має 9 таблиць. Об'єм роботи - 120 сторінок.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. КОН'ЮНКТУРА СВІТОВОГО РИНКУ ЗЕРНА ТА ЕКСПОРТНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ

1.1 Формування світового ринку зерна та кон'юнктури цін

1.2 Зернове господарство та ринок зерна в Україні

1.3 Україна в контексті світового ринку зерна

1.4 Потенціал і цінова ситуація на ринку зерна

1.5 Роль і значення державного регулювання ринку зерна

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА МЕНЕДЖМЕНТУ ТА ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ ПІДПРИЄМСТВА «СВІТАНОК»

2.1 Характеристика діяльності приватного підприємства

2.2 Фінансово-економічний аналіз підприємства

2.3 Значення зовнішньоекономічних контрактів у діяльності підприємства

РОЗДІЛ 3. ЗАХОДИ ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯ ТЕХНОЛОГІЇ УПРАВЛІННЯ ЗЕД ПІДПРИЄМСТВА «СВІТАНОК»

3.1 Розрахунок економічної ефективності експорту

3.2 Вдосконалення якості управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства

3.3 Шляхи вирішення проблем і перспективи зернового ринку України

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ

РОЗДІЛ 5. ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми роботи. Управління зовнішньоекономічною діяльністю країни та регулювання зовнішньої торгівлі і фінансових потоків на міжнародному рівні набувають все більшого значення в процесі інтернаціоналізації господарської діяльності і росту економічної взаємозалежності країн.

Сучасний етап розвитку зовнішньоекономічної діяльності в нашій країні зв'язаний з корінною зміною форм і методів, що застосовувалися протягом десятиліть попереднього розвитку. Десятки тисяч підприємств, незалежно від їхньої приналежності до державного чи приватного сектора, організаційної форми, розмірів майна, сфери діяльності, складу власності, одержали можливість активно брати участь у міжнародному економічному співробітництві.

Але це в цілому позитивне явище має істотні недоліки, об'єктивно стримуючі широке й економічно вигідне залучення в процес світової торгівлі вітчизняних підприємств. Один з таких недоліків - відсутність необхідного досвіду, а часом і елементарних знань про умови й особливості діяльності на незвичному для наших підприємств міжнародному ринку.

Це середовище, що включає безліч різних аспектів - економічних, організаційних, правових і т.п., значно відрізняється від того, у якому звикли оперувати господарські суб'єкти в нашій країні. Колишні навички і підходи виявилися не тільки марними в умовах економічної системи, побудованої на законах ринку, але часом і шкідливими, відволікаючими увагу від вирішальних елементів, що ускладнюють взаєморозуміння і взаємодію з іноземними партнерами.

Аналіз ефективності зовнішньоекономічної діяльності припускає облік не тільки витрат на експортну і замінну імпортну продукцію, але і споживчих якостей закуповуваних виробів, особливо машин і устаткування. Дуже важливий ефект, одержуваний у процесі споживання імпортної техніки, що дає ефект сама по собі й одночасно впливає на загальний технічний стан галузі, де вона застосовується. Випуск продукції на експорт, що припускає вивчення іноземних ринків і технічного рівня відповідної продукції в закордонних виробників, також звичайно сприяє підвищенню рівня не тільки самої експортної продукції, але і зв'язаного з нею виробництва.

Частка нашої держави у світовій торгівлі в 4-5 разів нижча, ніж частка у світовому виробництві. Це говорить про те, що країна в меншому ступені бере участь у міжнародному поділі праці. Більш активна участь країни в міжнародному поділі праці може стати важливим фактором підвищення ефективності виробництва, прискорення соціально-економічного розвитку.

Ціль та завдання роботи. Ціль цієї роботи є дослідження та рішення проблеми підвищення ефективності зовнішньої торгівлі, розширення експорту, удосконалювання організаційної структури, але і поліпшення планування зовнішньоторговельної діяльності, розробка системи економічних важелів, що забезпечують зацікавленість підприємств в експорті продукції.

Предмет та об'єкт дослідження. Предметом робити є організація і аналіз зовнішньо-торгівельних операцій з сільськогосподарською продукцією. Об'єктом дослідження обрано приватне підприємство «Світанок».

Методологія та методика дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження є Закони України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів і інші законодавчі акти, які регулюють та регламентують господарську та фінансову діяльність, а також роботи вітчизняних та іноземних економістів.

Дипломна робота складається з вступу, п'яти розділів, висновку, списку використаних джерел та додатків.

У першому розділі розкривається суть та формування світового ринку зерна та кон'юнктури цін, потенціал та цінова ситуація на ринку зерна.

Розділ два дипломної робити відображає фінансово-економічний аналіз підприємства та значення зовнішньоекономічних контрактів у його діяльності.

У третьому розділі проводиться розрахунок економічної ефективності експорту, розглядається вдосконалення якості управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства та надані шляхи вирішення проблем і перспективи зернового ринку України..

У четвертому розділі розглянуто заходи, яких вживає керівництво досліджуваного підприємства для забезпечення дотримання вимог законодавчих актів України з охорони праці.

У п'ятому розділі розкривається організація цивільної оборони на даному підприємстві.

У висновку сформульовані основні результати дослідження організації зовнішньоторговельних операцій з сільськогосподарською продукцією.

РОЗДІЛ 1. КОН'ЮНКТУРА СВІТОВОГО РИНКУ ЗЕРНА ТА ЕКСПОРТНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ

1.1 Формування світового ринку зерна та кон'юнктури цін

Світовий ринок зерна нині є одним із стабільних і найбільш розвинутих продовольчих ринків. До того ж щорічно обсяги торгівлі зерном помітно зростають. В експортно-імпортних поставках зерна і продуктах його переробки беруть участь практично всі країни світу. На сучасному етапі характерною рисою розвитку світового ринку зерна є розширення торгівлі кормовим зерном і високобілковими інгредієнтами.

Експорт зерна у світі. За даними “FAO trade” (1996 р.), обсяги поставок зерна на продовольчому ринку зросли за 1990-1995 рр. від 223,5 до 244,4 млн. т. Основними його експортерами стали країни Північної Америки (115,7 млн. т), Європи (61,4 млн. т) та Азії (24,6 млн. т). Структура експорту зерна в середньому за 1990-1995 рр. характеризувалась такими показниками: пшениця - 48,8%, кукурудза - 29,8, ячмінь - 8,9, рис - 7,1, овес - 0,9, інші - 3,8%. Річний експорт продовольчого зерна (пшениця і рис) становив 131,5 млн.т, або 55,8% всього експорту. На частку зернофуражних культур (кукурудза, ячмінь, сорго та інші кормові) припадає 104 млн. т, або 44,2%. Найбільше експортують зерна ті країни, які мають найбільші обсяги його виробництва.

На перші шість країн припадало 180,1 млн. т поставок зерна на світовий ринок, або 76,5%. Продовольче зерно на експорт надходить в основному за рахунок пшениці (114,9 млн. т). Її експортує 81 країна світу. Формується ринок пшениці насамперед такими країнами: США, Канада, Франція, Австралія, Аргентина, Німеччина, Великобританія.

Зерно рису надходить на світовий ринок в значно менших обсягах (15,8 млн. т), ніж пшениця. Проте імпортує його 91 країна світу. Вивозять рис головним чином країни Азії (2/3 його експорту), Північної Америки (16,1%) і Європи (7,4%). Найбільшими експортерами рису є Таїланд, США, В'єтнам, Китай і Пакистан.

Світовий ринок зерна кормових культур хоч і почав розвиватись дещо пізніше, але вже досяг великих обсягів і має тенденцію до зростання. В середньому за 1990-1995 рр. на світовий ринок надходило 70 млн. т зерна кукурудзи, в основному з країн Північної Америки (66,2%), Європи (12,8%), Азії (11,1%), Південної Америки. Експортували зерно кукурудзи 72 країни, в тому числі США - 46,1 млн.т, Китай - 6,9, Франція - 6,9, Аргентина 4,7 млн.т. Ячмінь вивозили 47 країн, зокрема країни Азії - 9,4 млн.т, Європи - 5,7, Африки - 1,4 млн.т. Основними експортерами цієї культури були Канада - 3,5 млн.т, Франція - 3,3, Австралія - 3,5, Німеччина - 2,6, США - 1,6, Іспанія - 1,4, Великобрітанія - 1,3 млн.т. Овес експортували 38 країн, в основному їз Європи і Північної Америки; найбільше - Канада, Фінляндія, Австралія і Швеція.

Світовий ринок зерна однорічних бобових культур формується за рахунок країн Європи, Азії і Північної Америки. Щорічно на світовий ринок надходило 6,99 млн.т зернобобових культур. Експортували їх 99 країн, серед них Франція, Китай, Канада, США, Австралія, М'янма, Туреччина, Великобританія, Аргентина, Данія.

Імпорт зерна у світі. Зерно, що поступало на світовий ринок, імпортували 100,7 млн.т країни Азії, 40,7 - Європи і 33,1 млн.т - Африки. Взагалі імпортом зерна займались 196 країн світу. Найбільшим його імпортером є Японія, яка щорічно купує близько 28 млн.т. До постійних імпортерів зерна належать також Росія (16,6 млн.т), Корея (10,9 млн.т), Єгипет (7,9 млн.т), Італія (7 млн.т), Мексика (6,9 млн.т), Бразилія (6,8 млн.т), Алжир (5,7 млн.т), Нідерланди (5,6 млн.т), Саудівська Аравія (5,5 млн.т), Бельгія (5,5 млн.т), Іран (5,1 млн.т), Іспанія (4,8 млн.т) (додаток 2).

Пшеницю імпортують 1877 країн світу, насамперед Китай, Росія, Єгипет, Японія, Італія, Бразилія, Алжир, Корея, Іран, Індонезія, Бельгія: рис - 183 країни (Японія, Саудівська Аравія, Китай, Малайзія, Німеччина, Великобританія, Нідерланди, Мексика, Бельгія, США, Іспанія та інші); кукурудзу - 148 країн (Японія, Корея, Китай, Росія, Іспанія, Мексика, Єгипет, Малайзія, Нідерланди, Великобританія, Бельгія, Німеччина, Алжир, Бразилія, Іран); ячмінь - 81 країна (Саудівська Аравія, Японія, Росія, Бельгія, Китай, Нідерланди, США, Італія, Німеччина та інші); овес - 70 країн (США, Японія, Німеччина, Мексика, Росія, Італія, Нідерланди); зернобобові - 155 країн (Нідерланди, Іспанія, Німеччина, Індія, Бельгія, Італія).

Ціни на зерно. На світовому ринку ціни на зерно формуються залежно від культури на основі попиту і пропозиції. По роках і регіонах вони залежать від урожайності і валового збору зернових. За підрахунками, в середньому за 1990-1995 рр. світова ціна 1 т зерна пшениці становила 151 долар США, рису - 328, кукурудзи - 134, ячменю - 135, вівса - 118, зернобобових - 349 доларів. При цьому ціни на зерно різняться за континентами і країнами.

В Україні в умовах переходу до ринкових відносин назріла необхідність активізувати процес формування ринку зерна, який є невід'ємною складовою економіки в країні. Ще наприкінці 19 ст. землеробство на території України, особливо в південному регіоні, мало однобічний зерновий напрям. Тут зернові культури займали понад 70% в структурі посівних площ і в загальному російському експорті зерна чільне місце належало пшениці цього регіону. Зерно пшениці, вирощене на півдні України, мало високі хлібопекарські властивості. Зміст клейковини у нього перевищував 30%, тому воно і мало попит на ринку. Зерно з України експортувалося з морських портів Одеси, Миколаєва, Херсона у Великобританію, Норвегію, Нідерланди, Німеччину, Австрію, Францію, Італію, Іспанію, Туніс.

На жаль, до останнього часу в Україні ще не сформовано стійкого експортно-імпортного ринку зерна. З подоланням економічної кризи в Україні є всі підстави для поступового нарощування виробництва зерна з виходом його на світовий ринок. Зернове господарство в країні належить до високоефективних галузей. Витрати на його виробництво нижчі, ніж у багатьох країнах. За даними статистичних органів, собівартість 1 т зерна в 1996 р. становила 101,3 грн., а ціна реалізації - 166,7 грн., у тому числі пшениці 168,8 грн., ячменю - 123,5, вівса - 121,3 грн. за тонну.

Експерти Світового банку та дослідження наукових установ України свідчать, що сільське господарство нашої країни значно краще пристосовано порівняно з більшістю країн Центральної і Східної Європи до розвитку інтеграції у світову економіку, зокрема через ринок зерна. У зв'язку з цим організація і розширення експортних можливостей є виключно важливим на сучасному етапі реформування АПК стратегічним напрямом розвитку сільського господарства України. Внутрішній ринок зерна, як відомо, є головним. Через нього переміщується основна маса зерна. Аналіз показує, що його виробництво за останні маркетингові роки практично повністю задовольняє попит внутрішнього ринку (33,1 млн. т). Нині основними постачальниками зерна - 90% - є колективні сільськогосподарські підприємства. Загальна пропозиція зерна - 42,2 млн. т з урахуванням залишку на початок року (9,6 млн. т) дозволяла організувати його експорт. Навіть при зменшенні обсягу виробництва зерна до 24,6 млн. т (1996 р.) внутрішній попит на продовольче зерно (9 млн. т), на насіння і переробку задовольнявся повністю. В 1997 р. вирощено і зібрано вищий урожай зерна, ніж у попередньому, проте погодні умови під час збирання врожаю призвели до помітних втрат, зменшення якості зерна, що не могло не вплинути на його ціну та конкурентноспроможність реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках.

В Україні створюються умови виходу країни на світовий ринок зерна, встановлюються торговельні зв'язки з іншими країнами, нагромаджується необхідний досвід торгівлі зерном.

Світовий банк у звіті “Про перспективу продовольчої безпеки у світі” прогнозує на найближчу і віддалену перспективу відчутний дефіцит зерна, що свідчить про реальні можливості виходу України на світовий ринок, хоч, звичайно, конкурувати з основними країнами-експортерами буде нелегко. Для цього необхідно мати якісне і дешеве зерно.

При умові нарощування виробництва зерна переважна його кількість буде реалізуватися на внутрішньому ринку - близько 38-40 млн.т (на кормові цілі - 25 млн.т, на продовольчі - 8-10, на насіння - 4,5, промислову переробку - 0,5 млн.т), решта - на зовнішньому ринку. При досягненні 60 і більше млн.т зерна, що вважається цілком можливим, експорт тільки пшениці може становити 10 млн.т.

1.2 Зернове господарство та ринок зерна в Україні

Виробництво зерна в Україні традиційно належить до стратегічних галузей розвитку не тільки сільського господарства, а й усього народногосподарського комплексу країни. Поряд з цукробуряковим та олієжировим підкомплексами зернове господарство відноситься до основних пріоритетів розвитку агропродовольчого сектора економіки держави, важливим джерелом прибутковості сільськогосподарських підприємницьких структур.

Це зумовлюється наявністю сприятливих ґрунтово-кліматичних умов для вирощування зернових і зернобобових культур, споконвічною високою хліборобською майстерністю працьовитого українського селянства, вигідним економічним і геополітичним розташуванням України на Європейському континенті. І якщо впродовж кількох років внаслідок глибокої системної економічної кризи держава переживала значні складності у розвитку зернового господарства, що призвело до різкого спаду виробництва зерна, то це слід розглядати як тимчасове явище.

Нині є підстави констатувати, що минулорічна зернова нива за обсягом валового збору зерна поклала початок подоланню кризової ситуації в цій ключовій галузі сільського господарства України. Цьому передувала велика багатогранна організаційно-економічна та техніко-технологічна робота як на макроекономічному рівні державними законодавчими і виконавчими структурами, так і на місцях трудовими колективами в організаційно-правових господарських формуваннях. Тут винятково важливого значення набула схвалена 27 листопада 200 року Кабінетом Міністрів України Програма “Зерно України - 2005-2008”, метою якої було забезпечення поступового нарощування валового виробництва зерна від 35 млн. тонн у нинішньому році, до 40 млн. тонн у 2004 році. Україна, як відомо, за останні 25 років отримувала понад 40млн. тонн зерна 12 разів, тобто в середньому через кожний рік, а в 1989 і 1990 роках - відповідно 51,2 і 51 млн. тонн. При виробництві 40 млн. тонн зерна можливе повне забезпечення потреби держави у створенні фондів споживання та насіннєвих ресурсів, поповнення в достатній кількості концентратами кормової бази для розвитку тваринницьких галузей, а також виділення для експортних поставок щорічно до 5,5-6,5 млн. тонн.

Успішне виконання зернової програми як головного напряму розвитку сільського господарства має сприяти стимулюванню розвитку інших рослинницьких і тваринницьких галузей, підвищенню загальної культури землеробства та родючості ґрунтів, послідовному здійсненню інтенсіфикації сільськогосподарського виробництва на інноваційній основі. Вже в перший рік здійснення Програми відчутно активізувалась діяльність сільськогосподарських товаровиробників у пошуках шляхів відродження зернового виробництва в країні.

Загальні підсумки економічного і соціального розвитку сільського господарства та інших галузей агропромислового комплексу лише за 8 місяців 2005 року свідчать, що реалізація Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” та вжиті державними законодавчими і виконавчими органами й місцевою владою заходи сприяли нарощуванню виробництва продукції сільського господарства та поліпшенню діяльності харчової та переробної промисловості, зміцненню фінансового стану господарських суб'єктів, подальшому поглибленню процесів реформування аграрного сектора економіки.

Виробництво валової продукції сільського господарства за січень-серпень 2005 року в усіх категоріях господарств збільшилось на 27,1 відсотка порівняно з відповідним періодом 200 року і, що особливо важливо, у реформованих сільськогосподарських товаровиробників (колишніх КСП) - майже на 61 відсоток.

На належному організаційному рівні проведено збирання врожаю ранніх зернових майже в усіх регіонах України.

Високих показників у виробництві зерна досягли Одеська, Дніпропетровська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька, Київська та інші області, в яких валовий збір досяг 2,5-3 млн. тонн. Ряд господарських структур на великих площах зібрали з гектара по 65-70 ц зернових. Такі показники господарств, яких в Україні нині дуже багато, свідчать про широкі можливості нарощування виробництва зерна, про реальне відродження зернового господарства в Україні.

Нині одним із головних завдань є організація раціонального використовування зерна. Це особливо важливо в умовах ринкових відносин. Формування в процесі здійснення аграрної реформи нових господарських структур на засадах приватної власності вимагає створення необхідного ринкового середовища для забезпечення прибуткового їх господарювання. Держава послідовно і наполегливо створює умови для освоєння ринкових відносин.

Важливим у вирішенні невідкладних проблем розвитку зернового господарства є Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна” від 29 червня 200 р., спрямований на економічну заінтересованість та підтримку сільськогосподарських товаровиробників у виробництві зерна, зниження негативних наслідків сезонних і кон'юнктурних коливань цін на зерно та хлібопродукти.

З метою реалізації зазначеного Указу Президента України Кабінетом Міністрів України та Міністерством аграрної політики розроблено ряд заходів, спрямованих на активізацію діяльності біржового ринку продукції агропромислового виробництва та необхідних для його потреб матеріально-технічних ресурсів, посилення відповідальності товарних бірж за надання послуг з укладання угод купівлі-продажу сільськогосподарської продукції для державних і регіональних потреб, а також її реалізації з державних ресурсів та державного резерву тощо. Відповідно до затвердженого Положення в регіонах є можливість впровадження механізму державних заставних закупок зерна у сільськогосподарських товаровиробників, тут визначено також основні умови поставки заставного зерна на заготівельні підприємства, його оплати, приймання і зберігання, обумовлено право власника на подальше використання цього зерна в указані строки.

Закупівля зерна під заставу, як переконливо свідчить світовий досвід, може стати в Україні дійовим стимулом для виробництва якісного зерна, гарантування товаровиробникам зерна та підприємствам з його переробки ефективної допомоги щодо подолання негативного впливу сезонних та кон'юнктурних коливань цін на ринку, сприяти стабілізації одержання прибутку. Відповідно до Указу Президента України функції Державного агента із забезпечення державних заставних закупок зерна покладено на Державну акціонерну компанію “Хліб України”. Суттєвою проблемою тут є відповідне бюджетне фінансування. Воно поки що передбачається державним бюджетом у вигляді пільгових кредитів ДАКу “Хліб України”, але цього явно недостатньо, особливо в умовах майже повної відсутності заставного майна у компанії.

Знято обмеження щодо міжрегіональних закупок зерна та прийняті заходи щодо недопущення адміністративного втручання у формування ринкових цін на зерно і хлібопродукти. Міністерством аграрної політики України затверджено Тимчасовий порядок декларування суб'єктами підприємницької діяльності обсягів зерна, що зберігається ними. Відмінено обов'язковість реалізації продукції підприємницькими формуваннями через товарні біржі. Рішенням Координаційної ради з питань біржового ринку Міністерства аграрної політики рекомендовано біржовим комітетам акредитованих товарних бірж знизити реєстраційний збір з біржових угод у 50 разів і тепер він становить всього 0,01 відсотка від загальної вартості контракту. Разом з тим слід вказати на особливість товарного обігу зерна на внутрішньому ринку в нинішньому і наступному році, яка характеризується значним переважанням пропозиції над попитом, зокрема фуражного зерна. І це звичайна ринкова ситуація, коли в період масового збирання урожаю порушується рівновага між попитом і пропозицією, що зумовлює різке зниження цін на зерновому ринку. Це має місце і в нинішньому році. Розрахунки показали, що внутрішня потреба у продовольчому зерні країни становить 7 млн. тонн, у фуражних культурах - 15 млн., насіннєвого фонду - 4 млн. тонн. Для розрахунків за оренду землі і майна та видачу зерна в рахунок оплати праці необхідно близько 8 млн. тонн. Це дасть можливість виділити ще 6-7 млн. тонн зерна для експортних поставок і створення перехідних запасів обсягом близько 4 млн. тонн. Більшість товаровиробників, природно, прагне реалізувати зерно в короткі строки після збирання врожаю, що неодмінно призводить до зниження цін на внутрішньому ринку.

Фінансові ускладнення у сільськогосподарських товаровиробників, пов'язані з наростанням строків погашення кредитів, необхідністю придбання матеріально-технічних ресурсів для здійснення комплексу осінньо-польових робіт, проведенням розрахунків по заробітній платі та орендній платі за використання землі і майна, вимушують декого з них реалізувати зерно в стислі строки після збирання врожаю.

І це також треба враховувати, бо близько третини господарств почали 2005 рік в ранзі збиткових і сьогодні живуть “з коліс”, потребуючи обігових коштів щодня. Вони об'єктивно не можуть притримати зерно до більш сприятливих часів, і якраз саме їм треба допомогти в першу чергу: або новими кредитами, пролонгацією старих чи першочерговою закупівлею зерна державою.

Нині активізувалася біржова торгівля зерном. Тільки за останні місяці по всіх видах угод на товарних біржах України реалізовано зернових культур нового врожаю понад 3,2 млн. тонн, з них на 2,9 млн. тонн укладені угоди з метою подальшого експорту зерна.

Разом з тим слід відмітити, що торгівля зерном за внутрішніми контрактами розгортається надто повільно. Укладено угод лише на 356 тис. тонн. Повільно здійснюється закупівля зерна нового врожаю до державних та регіональних фондів продовольчих ресурсів через біржовий товарний ринок.

Внаслідок збільшення пропозиції зерна на біржовому ринку в останній час спостерігається тенденція до певного зниження цін на нього.

В цілому процес формування цін на зерно ще не завершився. У жовтні-листопаді можна очікувати підвищення цін на всі види зернових, особливо на продовольче зерно, що зумовлюється насамперед зменшенням його пропозиції на ринку. Так було впродовж багатьох років і ця закономірність зберігається і в поточному році.

Стійкий попит на фуражне зерно з боку азіатських та близькосхідних країн сприяє збереженню тенденцій щодо нарощування обсягів торгівлі зерном на біржовому ринку.

Розвиток внутрішнього ринку фуражного зерна тісно пов'язаний з відродженням тваринницьких галузей, нарощуванням виробництва м'яса, молока, яєць та іншої продукції, що вимагає відновлення і розвитку комбікормового виробництва до сучасних потреб забезпечення тваринництва повноцінними раціонами годівлі.

Нині через не інтенсивність годівлі, незбалансованість кормів за протеїном та низьку питому вагу концентрованих кормів у раціонах худоби і птиці в господарських структурах різних форм власності маємо мізерні прирости великої рогатої худоби, свиней, птиці, низькі надої від корів майже у всіх регіонах України. Так, середньодобовий приріст великої рогатої худоби за перше півріччя цього року, хоча і більший проти минулого року, але становить лише 296, а свиней - 163 грами. Внаслідок цього товаровиробники недоотримують значних коштів. Крім цього, згодовування зерна в непереробленому вигляді веде до його перевитрати на одиницю продукції майже вдвічі.

Виробництво комбікормів у 2004 році становило лише 2,8 млн. тонн, що у 8,5 рази менше, ніж у 1990 році. В цьому році відновлюються діяльність комбікормових заводів, на яких передбачено виробити 10-12 млн. тонн комбікормів для птиці, свиней, великої рогатої худоби.

Зрозуміло, що фуражне зерно треба направити саме в ці галузі, створивши базу для ефективного використання та нарощування виробництва м'яса птиці уже в листопаді-грудні, а свинини - в першому півріччі наступного року.

Раціональне використання фуражного зерна, збільшення виробництва комбікормів важливе ще й тому, що через посуху на зимівлю може бути заготовлена недостатня кількість соковитих та грубих кормів для тваринництва.

Що стосується якісних показників виробленого продовольчого зерна, то воно ще далеко не повною мірою задовольняє потреби споживачів. У цьому році буде одержано близько 10 млн. тонн зерна високої якості, що в основному забезпечить потребу для харчових цілей, тому експорт високоякісного зерна не бажаний. Тим більше, що вже декілька років переробники пропонують споживачам хліб не самої високої якості. Звідси ціну на якісне зерно в цьому році бажано утримувати дещо вищу від світової, але вона на 40% нижча минулорічної. Уряд намагається зберегти таку цінову політику і в наступні роки. Для експорту зерна слід виділяти фуражні зернові культури. Їх ринок щорічно формується традиційно у жовтні-листопаді, але вже сьогодні для зовнішньої торгівлі ніяких перешкод немає. Експортних контрактів на фуражні культури нині укладено на 2 млн. тонн ячменю.

За нинішніх умов реалізації зерна рентабельність зернового господарства України у 2005 році, за попередніми розрахунками, становитиме 53,2%. Очікувана сума прибутку досягне 2807 млн. грн., з них 72% буде одержано від реалізації пшениці. На рівень ефективності виробництва зерна, зокрема пшениці, відчутно впливає його якість. Станом на 1 вересня цього року біржова стартова ціна однієї тони пшениці (з ПДВ) 3 класу становила 610 грн.; 4 класу - 552, 5 класу - 412 і 6 класу - 300 грн. Із 20 млн. тонн очікуваного валового збору пшениці третій клас становитиме 18%, четвертий - 32, п'ятий - 10 і шостий - 40%. Тільки за рахунок підвищення якості половини валового збору пшениці шостого класу - 4 млн. тонн - до п'ятого класу можливо отримати 352 млн. грн., що становить майже 60 грн. Прибутку на кожному гектарі посіву, не кажучи вже про більш високі якісні кондиції.

Викладене переконливо свідчить про необхідність здійснення радикальних заходів щодо прискорення розвитку та інтенсифікації зернового виробництва, поліпшення якості зерна, що сприятиме виведенню його на конкурентноспроможний світовий рівень. Адже кошти від однієї з найбільш ефективної галузі сільськогосподарського виробництва - зернової - в першу чергу використовується для забезпечення відтворювального процесу в інших галузях виробничої діяльності і особливо в напружений період виконання у стислі строки комплексу великих за обсягом ресурсоємких осінніх польових робіт: збирання цукрових буряків, соняшнику, кукурудзи, кормових культур, сівби озимих, підняття зябу тощо. На цей короткостроковий період припадає майже половина всіх річних сільськогосподарських виробничих витрат, які в нинішньому році обчислюються у сумі понад 6 млрд.грн. Особливо великий обсяг робіт припадає на вересень-жовтень, для здійснення яких потрібно близько 4 млрд.грн. З цією метою на виконання відповідного Указу Президента України Уряд доручив Держкомрезерву, ДАК “Хліб України” та Укоопспілці забезпечити закупівлю через біржовий ринок продовольчого зерна в межах 3 млн.тонн. Розрахунки показують, що реалізація зерна за названими джерелами дасть можливість спрямувати виручку на часткове покриття виробничих затрат на проведення осіннього комплексу сільськогосподарських робіт. Решта необхідних коштів буде поповнюватись за рахунок грошових надходжень від інших галузей і видів діяльності сільськогосподарських товаровиробників, використання кредитних ресурсів, а також коштів інвесторів.

Державна політика розвитку біржового аграрного ринку вже дала позитивні наслідки. Значно збільшились обсяги зерна, що реалізується на продовольчому біржовому ринку, зменшився обіг “тіньових” коштів. За 2004-2005 маркетинговий рік на біржовому ринку реалізовано 2,2 млн. тонн зерна, в тому числі за експортними угодами - 1,7 млн. тонн.

Значно розширився ринок збуту для сільськогосподарських товаровиробників власної продукції за реальними біржовими цінами. До того ж, ціни на зернові культури впродовж всього року утримувались на високому рівні, забезпечуючи стабільний прибуток товаровиробникам, які скористалися перевагами біржового ринку. Так, за розрахунками фахівців, у 2004 році середня ціна реалізації пшениці на біржовому ринку перевищувала ціни позабіржового ринку на 14%, а ячменю - на 23%. Слід зазначити, що сільськогосподарські товаровиробники втратили від реалізації зерна через позабіржові канали за січень-грудень минулого року коштів на суму 853 млн.грн., що практично відповідає рівно сумі отриманих за цей період кредитів. Біржова торгівля має можливість видавати постійну (щотижневу) інформацію про товаропотоки та ціни на зерно, що експортується з України, розширювати можливості щодо інвестування товаровиробників шляхом укладення форвардних угод на основі біржових цін, які забезпечують взаємовигідні товарно-грошові відносини між партнерами та сприяють обмеженню товарообмінних операцій.

Запровадження умов, передбачених Тимчасовим порядком декларування суб'єктами підприємницької діяльності обсягів зерна, що зберігається ними, запобігає недопущенню в умовах реально високих обсягів виробництва зерна істотних втрат прибутку через торгівлю за бартерними схемами і демпінговими цінами на позабіржовому ринку.

Підтвердженням доцільності спрямування основних товаропотоків зерна на біржовий ринок є використання стабільно високих цін, які формуються на біржовому товарному ринку. Нині різниця між цінами на зерно 2005 року, які формуються на біржовому і позабіржовому ринках, становить на пшеницю м'яку 3 класу 160 гривень за тонну. Це потенційно величезні збитки від сільгосптоваровиробників.

Урядом створено в цілому задовільні двосторонні зовнішньоекономічні режими торгівлі з основними партнерами у вигляді угод про торговельно-економічне співробітництво або їх аналогів (якими надається найбільше сприяння у торгівлі) та угод про вільну торгівлю з країнами СНД.

Для подальшого нарощування експорту сільськогосподарської продукції, в тому числі й зерна, постає необхідність розробки ефективних заходів, результатом яких має бути створення в Україні цілісної, гармонізованої з міжнародними стандартами, системи регулювання зовнішньої торгівлі та інтеграція у світову торговельну систему. У цьому контексті першочерговим завданням слід вважати вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ). Угодами СОТ передбачено досить широкі можливості застосування захисних та обмежувальних заходів у разі виникнення надзвичайних економічних обставин, відповідних правил для захисту своїх інтересів на світових ринках.

Доцільно також зазначити, що навіть ще до прийняття України у члени цієї організації, а лише завдяки процесу підготовки до вступу, суттєво поліпшився експортно-імпортний режим, що в основному привело його у відповідність з міжнародними правилами. Запровадження правил визначення митної вартості, передбачених угодами СОТ, подальше спрощення процедур митного проходження товарів відповідно до вимог СОТ сприятимуть нарощуванню експорту зерна.

Від членства України в системі СОТ безпосередньо залежать можливість та перспективи інтеграції України до Європейського Союзу, інших регіональних угрупувань, а також залучення іноземних інвестицій.

Однією з важливих причин низької ефективності потоків зерна є недосконалість транспортної інфраструктури. Для ефективного експорту продукції необхідне використання великих суден тоннажністю 30-50 тис. тонн. Ємність портових елеваторів, в принципі, достатня, але вона не використовується належним чином через неефективне управління зерновими потоками. Саме оптимізація транспортної системи, зменшення транзакційних витрат від поля до кордону, до борту корабля при зберіганні, транспортуванні, обслуговуванні на залізницях і портах, забезпечення збільшення пропускної спроможності припортових елеваторів, відповідне збільшення кількості рухомого складу залізниці для перевезення зерна повинна підвищити прибутковість експортних операцій та доходи безпосередніх виробників зерна.

Отже стратегічне значення зернового господарства України в розвитку національної економіки держави, його провідна роль у забезпеченні продовольчої безпеки країни вимагають здійснення системи організаційно-економічних та техніко-технологічних заходів, спрямованих на стійке нарощування виробництва зерна та підвищення його якості, створення реальних умов розвитку та виходу на світовий продовольчий ринок.

Обсяги виробництва зерна в Україні мають забезпечити повне задоволення внутрішніх потреб держави для продовольчих цілей, зміцнення і якісне поліпшення кормової бази для розвитку тваринницьких галузей, значне збільшення експортного потенціалу, поповнення стратегічних запасів. При цьому слід виходити з необхідності розширення асортименту хліба та хлібобулочних виробів, підвищення їх якості. Разом з тим необхідно також забезпечити повне задоволення потреб населення та організацій громадського харчування у борошні, макаронних виробах, крупах, зокрема вищих сортів.

Особливості розвитку агропромислового комплексу в ринкових умовах вимагатимуть істотного удосконалення структури виробництва зерна в напрямі як загального його збільшення, так і значного підвищення частки фуражних культур у його валових зборах.

Сформована в процесі тривалої практики структура зернового балансу України, коли на перше місце ставилась вимога одержання якомога більшої кількості зерна незалежно від задоволення господарських потреб, особливо збалансованості кормів для виробництва тваринницької продукції, характеризувалась високою питомою вагою найбільш урожайної культури - озимої пшениці. В середньому за 1986-1990 роки її частка у валовому зборі зерна України становила майже 50%, а в найбільш урожайних 1989 і 1990 роках вона досягла відповідно 53,5 і 59,5%. На основні фуражні культури - кукурудзу, ячмінь та овес разом припадало тільки відповідно 35,6 і 29,85. Навіть у наступні роки при значному зменшенні валових зборів питома вага пшениці перевищувала 50%.

Тому для забезпечення розвитку тваринництва вже в найближчі роки у зерновій групі необхідно істотно збільшити як загальні обсяги виробництва кормового зерна, так і його частки у валових зборах. У країнах з розвинутими тваринницькими галузями частка фуражних культур у валових зборах зерна перевищує питому вагу продовольчих культур у 1,5-2 рази. Так, у США частка кормового зерна у загальному валовому зборі становить 72,2%, в Угорщині - 66,1, Румунії - 65,5%.

Слід зауважити, що для забезпечення оптимального співвідношення виробництва продовольчого і фуражного зерна необхідно здійснити ряд організаційно-економічних заходів, спрямованих на формування адаптованого до конкретних грунтово-кліматичних умов сортового складу зернових фуражних культур, відповідної системи насінництва та освоєння ефективних технологій їх вирощування.

У зв'язку з цим назріла необхідність удосконалення регіонального розміщення зернових і зернобобових культур в Україні. Це стосується насамперед розширення посівів кукурудзи, ячменю та високобілкових культур, зокрема гороху, сої, ріпаку.

Особливо великі потенційні можливості закладені у зерні кукурудзи як провідної високоенергетичної фуражної культури. Їх найбільш ефективно можна використати шляхом виділення в країні зони гарантованого виробництва. Кукурудза, як відомо, належить до теплолюбивих культур і потребує багато вологи. Тому найбільш сприятливими умовами для її вирощування в Україні є, насамперед, центральна частина лісостепової зони, частково західно-лісостеповий і східно-лісостеповий регіони, а також північного та центрального Степу, в яких сума річних атмосферних опадів дозволяє одержати високі врожаї зерна ранньо- і середньостиглих гібридів кукурудзи - по 50-55 ц/га. Про це переконливо свідчить досвід Черкаської області. Тут у минулому році на площі понад 85 тис. Га було зібрано по 50 ц кукурудзяного зерна, а в Золотоніському і Христинівському районах - по 70 ц/га. У багатьох районах і господарських структурах ряду областей в цьому році, незважаючи на складні погодні умови другої половини літа, зріє високий урожай кукурудзи. У ближчі п'ять-шість років виробництво зерна кукурудзи треба довести до 6-8 млн. тонн, що є економічно виправданим і досить вигідним засобом для розвитку тваринницьких галузей.

У відновленні зернового господарства важливе місце повинен зайняти ячмінь як високопоживний корм для всіх видів тварин. До того ж він є цінною сировиною для пивоварної промисловості, що розширює можливості експортних поставок. Його посівні площі в країні вже у ближчі два-три роки доцільно мати на рівні 5,5-6 млн. га, а валові збори зерна - до 18-20 млн. тонн.

Не менш важливою проблемою нині є розширення посівних площ високобілкових зернобобових культур, насамперед гороху, а також сої і ріпаку. Дефіцит рослинного білка в кормових раціонах годівлі тварин можна істотно знизити збільшенням виробництва гороху до грунтових умов, ареал розміщення цієї зернобобової культури в Україні є досить широким.

Визначальним напрямом розвитку зернового виробництва є підвищення врожайності усіх зернових культур. Тому першочерговим завданням має стати здійснення заходів щодо збереження і підвищення родючості грунтів, організація нагромадження та збільшення внесення під зернові культури органічних, а також мінеральних добрив, запровадження інтенсивних технологій, більш повне використання потенційних можливостей сортів районованих зернових культур з урожайністю озимої пшениці - 60-70, а кукурудзи - 90-100 ц/га, застосування інтегрованої системи захисту рослин від хвороб, шкідників та бур'янів, скорочення втрат зерна у всіх ланках технологічного процесу його вирощування, збирання, транспортування і зберігання.

Особливого значення у розвитку зернового господарства набуває удосконалення сортового складу та системи насінництва зернових культур. Застосування високоінтенсивних сортів і якісного насіння належить до найбільш ефективних заходів розвитку галузі. Нині стає все більш очевидним, що без достатніх великих державних капітолавкладень у розвиток насінництва не обійтись. Тут важливе місце повинні зайняти державні субсидії селекційним центрам та спеціалізованим насінницьким господарським структурам. І це питання Урядом вже вирішується.

Треба на всіх рівнях вжити рішучих заходів щодо припинення необгрунтованого завезення нових сортів і насіннєвого матеріалу з інших країн, зберігши та примноживши при цьому здобутки вітчизняних селекціонерів.

Однією з основних причин скорочення обсягів виробництва зерна в Україні в останні роки є, як відомо, істотне зниження ресурсного забезпечення сільського господарства, насамперед тракторами, грунтообробними знаряддями, зерновими сівалками, зернозбиральними комбайнами, а також мінеральними добривами, пально-мастильними матеріалами, хімічними засобами захисту рослин тощо. Стан з погіршання постачання сільськогосподарським підприємствам матеріально-технічних засобів для здійснення виробничого процесу значною мірою зумовлений їх низькою платоспроможністю, яка склалась внаслідок диспаритету цін на продукцію сільського господарства і промисловості.

Особливої гостроти набула проблема забезпечення сільського господарства зернозбиральною технікою, що призводить до значних втрат зерна. Головним завданням тут є активізація вітчизняної сільскогосподарської машинобудівної індустрії, яка повинна розв'язати цю складну проблему розвитку аграрного сектора економіки.

Важливим напрямом подальшого розвитку матеріально-технічної бази зернового виробництва є будівництво елеваторно-складських ємностей, питома вага яких нині у загальній ємності зернозбереження поки що не перевищує 40%. Це значно нижче наявного елеваторного господарства більшості зернових країн світу.

З метою подальшого розвитку формування внутрішнього і зовнішнього ринку зерна треба удосконалювати принцип і методи діяльності аграрної біржі, розвивати систему зберігання, первинної доробки та переробки зерна, створити службу регулярного забезпечення виробників зерна відповідною інформацією щодо попиту, цін і пропозицій, запровадити ф'ючерсні угоди, страхування ризиків.

Організацію біржового ринку слід розглядати як засіб підвищення ефективності реалізації сільськогосподарської продукції та досягнення паритету цін між сільським господарством та промисловістю. Над цими проблемами зараз працює Уряд України разом із Верховною Радою, готуються також відповідні проекти Указів Президента України.

Таким чином, відродження зернового виробництва в Україні є важливою національною проблемою, вирішення якої належить до головних завдань забезпечення продовольчої безпеки країни, корінного поліпшення матеріального добробуту українського народу.

1.3 Україна в контексті світового ринку зерна

На світовому продовольчому ринку зерно посідає провідне місце. Нині зернові і зернобобові культури займають понад 755 млн. га, або близько 65% всіх орних земель світу. Найбільші площі посівів відводяться під пшеницю, рис і кукурудзу. Їх частка у загальній світовій площі зернових дещо коливається по окремих роках, а в середньому становить відповідно 26,3, 26,6 і 28,4%. За розмірами посівних площ зернових культур на початок 90-х років держави розміщувались таким чином: Індія - 102,6 млн.га, Китай - 93,6, США - 65,8, Росія - 63,1, Казахстан - 23,4, Канада - 21,6, Бразилія - 18,5 і Україна - 14,6 млн.га. Найвищі урожайності зернових досягнуто у Великобританії - 61,6 ц/га, Франції - 60,7, Японії - 58,5, Німеччині - 57,7, Чехії і Словаччині - 52 ц/га. Загальний обсяг світового виробництва зерна становив у 1990 році 1950,5 млн. тонн, у 1992 році - 2014,4 млн., у 1994 році - 2009,3 млн., у 2002 році - 2111,4 млн. тонн. За обсягом виробництва зерна Китай посідає перше місце - 404 млн. тонн, США - друге (312,8), Індія - третє (194,7 млн. тонн). Важливим показником розвитку зернового господарства є виробництво зерна з розрахунку на душу населення. Так, у Канаді цей показник дорівнював 2232 кг, Казахстані - 1686, США - 1262, Угорщині - 1242, Франції - 1041, Україні - 983 кг. В середньому у світі на душу населення було вироблено 379 кг зерна.

Головною зерновою продовольчою культурою протягом тривалого часу залишається пшениця. За період з 1909 року виробництво пшениці у світі зросло майже у 6 разів і становило у 1990 році 592,5 млн. тонн, або 30,4% загального світового збору зерна. В наступні роки виробництво цієї культури з ряду причин скоротилось на 10-12% і дорівнювало у 1994 році 528 млн. тонн. Найбільшими виробниками пшениці є Китай, валовий збір якого становить 100-106 млн. тонн, США - 63-67 млн., Індія - 56-59 млн., Росія - 44-49 млн., Франція - 31-34 млн., Канада - 31-32 млн. тонн. За обсягом валового збору пшениці Україна серед країн світу займала у найбільш врожайному 1990 році сьоме місце - 30,4 млн. тонн.

У світовому валовому виробництві зерна до найдавніших і найважливіших високоурожайних і висококалорійних культур належать рис, який нині є основним продуктом харчування для більшої половини людства. Рис - це культура азіатського континенту. Тут зосереджено близько 89% її посівних площ. В країнах Азії річна потреба рису на одного жителя досягає 100-150 кг. Площі посіву рису у нинішньому столітті зросли майже у 3 рази і протягом останніх півтора десятків років стабілізувались на рівні 145-148 млн. га. Рис має вищу на 8-10 ц/га потенціальну врожайність врожайність проти пшениці, що забезпечує його щорічний валовий збір 525-535 млн. тонн. Частка рису у світовому балансі зерна становить майже 26%.

У світовому виробництві високоенергетичного кормового зерна важливе місце займає кукурудза, яка за площами посіву посідає третє місце після пшениці та рису. Нині вона висівається на площі 130-132 млн. га. Найбільше зосереджено посівів кукурудзи в США - 28-30 млн. га та Китаї - 20-21 млн. га. Кукурудза - одна з найбільш високоврожайних зернових культур. В США зерна кукурудзи збирають у середньому 75-82 ц/га, у Франції - 78-80, Італії - 83-86 ц/га. Валові збори цієї культури досягли 569,4 млн. тонн. У США виробляється понад 45% світового кукурудзяного зерна.

В Україні посівні площі як і урожайність кукурудзи, за багаторічними даними, починаючи з післявоєнних років, досить нестабільні. З кінця 50-х років, коли кукурудза займала понад 3,5 млн. га, площі під її посівами почали скорочуватись. У 1990 році кукурудза на зерно займала тільки 1,2 млн. га. В наступні роки її посівна площа змінювалась незначно. Урожайність кукурудзи зростала повільно з помітними відхиленнями в окремі посушливі роки. Адже протягом тривалого часу кукурудза на зерно розміщувалась переважно у степовій зоні нестійкого зволоження. Водночас в Лісостепу з більш сприятливим вологозабезпеченням її вирощували на малих площах. Найбільших обсягів збору зерна кукурудзи в Україні було досягнуто в 1955 році - 7,2 млн. тонн, 1970 - 6,3 млн. і 1985 році - 8,2 млн. тонн, що становило 1-1,5% від світових валових зборів. Нині кукурудзяний лан в Україні починає відроджуватись. Якщо в 2003 році було посіяно всього 700 тис. Га кукурудзи і зібрано трохи більше 1 млн. тонн, то в 2004 році її було посіяно 1 млн. 300 тис. га, валовий збір якої становить понад 4 млн. тонн. Тільки на Черкащині в цьому році зібрали майже півмільйона тонн качанистої. На кожному із 85 тис гектарів посіву кукурудзи тут виростили в середньому по 50 ц добірного зерна, а в Золотоніському, Хрестинівському, Черкаському районах - по 70 ц. Окремі господарські структури, наприклад, сільськогосподарське товариство “Смілянське”, досягло 100-центнерної врожайності кукурудзи. За рахунок кукурудзи Черкаська область збільшила проти минулого року валовий збір зерна на 45%.

Я к відомо, в структурі світового виробництва продовольчого і кормового зерна, крім пшениці, рису і кукурудзи, чимале значення в харчуванні людей та створенні кормової бази для тваринництва мають інші зернові культури: ячмінь, сорго, овес, жито, просо, гречка, а також зернобобові --соя, горох, кормові боби, квасоля, сочевиця та деякі інші менш поширені культури. Тут насамперед слід назвати ячмінь, зерно якого використовується на кормові, продовольчі та технічні цілі. За своїми біологічними властивостями ця культура менше вибаглива до грунтово-кліматичних умов, ніж кукурудза, і тому має досить широкий ареал вирощування - від північних районів скандинавських країн, Канади, Великобританії, країн Центральної Європи, до Близького і Південного Сходу - Індії, Китаю та ін.

За площами посіву ячменю перше місце займає Росія. Із 75 млн. га загальної посівної площі ячменю 16 млн. га висівають у Росії, 6 млн. - в Канаді, Україна посідає третє місце - 5 млн. га. Ячмінь належить до культур з високою потенційною урожайністю. У європейських країнах - Бельгії, Франції, Великобританії, Ірландії його урожайність досягає 54-60 ц/га. В Україні за сприятливих кліматичних умов, зокрема достатньої кількості атмосферних опадів, середня урожайність в 1990 році на площі 2,7 млн. га становила 33,6 ц/га, в 1993 році на площі 4,22 млн. га - 32,2 ц/га, а в 2003 році - 18,1 ц/га. Водночас у ці роки кукурудзи на площі 1,23 млн., 1,33 млн. і 689 тис. га зібрано відповідно по 38,3 і 28,4 і 25,2 ц/га.

У зерновому балансі України зросла роль гороху як важливої високобілкової скоростиглої і невибагливої продовольчої та кормової культури. До того ж, у системі сівозмін він належить до кращих попередників для посівів озимої пшениці. Частка України у світовій площі посіву гороху становить 13-15%. Вона займає третє місце після Росії та Китаю за посівною площею (1100-1200 тис. га), а за обсягом виробництва зерна - друге (2,5-2,7 млн. тонн) після Франції (3,4-3,6 млн. тонн).

В Україні при сприятливих грунтово-кліматичних умовах недостатньо вирощують зернових круп'яних культур, серед яких основними є гречка і просо. В останні роки в країні склалась структура виробництва зерна, в якій озима пшениця становить 50-52%, ячмінь - 20-22, кукурудза - 9-10, горох - 4,5-5, овес - 3, гречка - 1 і просо - 0,7-0,8%.

На світовому ринку продовольства зерно за обсягами, а також у вартісному виразі загального балансу міжнародної торгівлі займає перше місце. В останні роки на світовий ринок надходять 225-250 млн. тонн зерна, або 10-12% його валового збору. Основними експортерами зерна є США, Франція, Канада, Австралія, Аргентина. У структурі міжнародної торгівлі зерном на першому місці пшениця, другому - кукурудза, третьому - ячмінь і четвертому - рис. Щорічно на світовий ринок надходить 110-125 млн. тонн пшениці, або 20-22% її валового збору. У світовому експорті цієї культури на США припадає 33-37 млн. тонн, Францію - 19-21 млн., Канаду - 18-23 млн. тонн. Зерно пшениці ввозять понад 170 країн світу. Найбільше його імпортують країни СНД - 11 млн. тонн, Бразилія - 6 млн., Китай - 6 млн. і Японія - 5 млн. тонн.