Формування та зміцнення доходної бази Державного бюджету

Але радикальнішим і логічнішим є рішення, свого часу запропоноване західними фахівцями для Росії, -- списувати вартість придбаних та введених в експлуатацію основних фондів на витрати виробництва (обігу) протягом одного року. Тоді у податкових цілях амортизацію не треба буде розраховувати взагалі .

Власне, ця пропозиція не нова. Зокрема, вона була висунута рядом економістів для США стосовно умов початку 80-х років, коли наголос робився на компенсації інфляційного знецінювання амортизаційних відрахувань. Впровадження її означатиме перехід від амортизаційної політики, що грунтується на принципі врахування нормативних строків служби основного капіталу, до вигідної для бізнесу концепції прискореного відшкодування витрат. Зрозуміло, що у цьому разі відшкодування авансованого капіталу не буде відповідати економічній амортизації. Але зараз це, мабуть, і не потрібно. Підприємствам треба надати можливість відновити джерела розширеного відтворення. А робити це шляхом індексацій незручно, принаймні коли існує велика кількість шифрів та норм амортизаційних відрахувань. Тому давно вже слід за прикладом розвинутих країн об'єднати всі капітальні активи у декілька класів.

Для створення більш сприятливого податкового режиму щодо розвиту виробництва, мабуть, доцільно розширити інвестиційні податкові пільги. Зокрема, можна запропонувати вирахування з суми податку на прибуток певного відсотка витрат підприємства на реконструкцію і модернізацію активної частини основних виробничих фондів і не обмежувати при цьому зменшення суми податку заздалегідь установленим відсотком. Нехай навіть при цьому стануть виникати від'ємні податкові зобов'язання. Це тільки буде означати, шо держава стає фактичним партнером підприємства в інвестиціях.

Треба поступово змінювати функціональний розподіл доходів в економіці у напрямку підвищення ролі доходів населення. У світлі сказаного очевидна вся абсурдність спроб регламентувати фонди споживання підприємств. Якщо у них є кошти на оплату праці, то чим більше вони видаватимуть робітникам (сплачуючи при цьому прибутковий податок, а також відрахування на соціальні заходи -- до речі, надзвичайно високі в Україні), тим краще. Це означатиме рух до більш досконалої структури податкової системи завдяки заміщенню технічно стадного і такого, що пригноблює бізнес, податку на прибуток особистим, що враховує індивідуальні обставини платників, прибутковим податком з громадян та вирахуваннями на соціальне страхування і забезпечення.

Крім зміни співвідношення між податком на прибуток підприємств та прибутковим податком з громадян, важливо також забезпечити вдосконалення структури податкової системи за рахунок введення податку на майно юридичних та фізичних осіб. З огляду на це хочеться тільки висловити кілька пропозицій,

По-перше, мабуть, не треба вводити окремо податку на майно громадян і окремо -- підприємств. У кого б майно не знаходилося, воно повинно оцінюватися однаково і однаково оподатковуватися (як це має місце, наприклад, у випадку з транспортними засобами). З тієї ж причини треба встановити, що об'єктом оподаткування є нерухоме майно, а не, наприклад, усі статті активу балансу підприємства.

По-друге, податок на майно підприємства повинні сплачувати незалежно від того, є у них прибуток, чи ні: бажаєш володіти майном -- плати, а не маєш можливості -- продай його іншому, хто буде використовувати його краще.

І, нарешті, по-третє, важливо встановити високий неоподатковуваний поріг вартості нерухомого майна для того, щоб новий податок не був податком з бідних.

Фундамент українського інституту доходів, як і досі, повинні складати випробувані часом податок на додану вартість, акцизний збір, мито, податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з іромадян, відрахування на обов'язкове державне страхування та забезпечення, а також податки за користування природними ресурсами: землею, водою, лісом, корисними копалинами.

Зі складу податкової системи бажано вивести обов'язкові відрахування у спеціальні фонди:

Фонд для здійснення заходів по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальному захисту населення; на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг; Державний інноваційний фонд; Державний фонд сприяння конверсії; Фонд охорони праці.

Ніхто не заперечує важливості цих спеціальних фондів, але вони повинні створюватися або за рахунок коштів бюджету, або за рахунок добровільних відрахувань підприємств від прибутку, що залишається в їх розпорядженні.

Можна зрозуміти прагнення законодавців вирішувати питання Чорнобиля, утримання доріг, науково-технічного прогресу, конверсії, охорони праці, тощо за рахунок введення непрямих податків, що "прив'язані" до виручки від реалізації продукції (або заробітної плати), з віднесенням сум платежів на ії собівартість. У цьому разі є у підприємств прибуток чи ні, платежі повинні бути зроблені. Проте більш логічним та сприятливим для бізнесу є інший підхід: звільнити собівартість від цих видатків, а для вилучення прибутку установити межі: якщо податок на прибуток вилучає його ЗО відсотків, то інші обов'язкові платежі з прибутку (що будуть передбачені чинним законодавством) не повинні перевищувати, наприклад, 15 відсотків оподатковуваного прибутку -- за цих умов у підприємств буде гарантовано залишатися не менш як 55 % прибутку.

Рівень податкового тягаря впливає на загострення ще однієї проблеми -- дефіцит Державного бюджету. Механізм цього впливу такий: підвищуючи податкові ставки, уряд сподівається на зростання надходжень до бюджету і планує більші витрати з нього. Але у відповідності з теорією "кривої Лаффера" зростання податкових надходжень матиме місце при підвищенні податкових ставок до деякої критичної межі. Подальше зростання податкових ставок супроводжуватиметься зменшенням надходжень до бюджету, оскільки високі ставки стримують підприємницьку активність.

Але не слід сподіватись, що скорочення податкових ставок одразу призведе до .зворотних процесів в економіці. Позитивні зрушення можливі лише в перспективі. І для того, щоб вони відбулися, необхідні додаткові умови: зміцнення довіри до уряду та його політики, стабілізація податкової політики, впевненість громадян у незворотності економічних та політичних процесів в Україні, зміцнення законності та правопорядку, піднесення правової культури.

Висновки та пропозиції:

Як бачимо, податки в Україні досі були одним з чинників поглиблення кризових процесів. Це є наслідком певної податкової політики, яка, в свою чергу, визначена характером економічних умов у цілому. Зокрема, в Україні провадилася монетарна економічна політика. Монетаристи ж, як відомо, заперечують використання податків як засобу макроекономічного регулювання. Це пояснює проведення в Україні такого податкового процесу, який передбачає використання податків лише у їх фіскальній функції, тобто у мобілізації коштів до бюджету. Саме фіскальні цілі мали вирішальний вплив при визначенні величини податкових ставок і пільг.

Зрозуміло, що така політика не може бути успішною, адже стримує не тільки пожвавлення економічної активності, а й зростання податкових надходжень до бюджету, а отже, й досягнення фінансової стабілізації. 1994 рік -- рік, коли податки увійшли в піке, - був періодом найбільшого спаду виробництва і дефіциту Державного бюджету.

Вже започатковано перші позитивні зрушення у податковій сфері: скорочення деяких податкових ставок, зокрема ПДВ; перехід від оподаткування вахтового доходу до оподаткування прибутку; запровадження нової шкали і ставок прибуткового податку з громадян.

Постанова Верховної Ради "Про основні положення податкової політики і податкової реформи в Україні" свідчить про намір продовжити реформування податкової системи в напрямку, закладеному у 1995 році. Позитивне значення має встановлення норми, що визначає граничний рівень перерозподілу ВВП через консолідований бюджет, визнання необхідності визначення граничного рівня вилучення прибутку у підприємств усіх форм власності за рахунок усіх видів податків, зборів і обов'язкових платежів.

Однак, судячи з Постанови, навряд чи можна говорити про те, що ми маємо серйозну концепцію податкової політики. Скоріше в ній йдеться про окремі фрагменти податкової тактики на найближчі два-три роки. Між тим, розробка концепції податкової політики має стати вихідним пунктом роботи над Податковим кодексом, реформування податкової системи. Визначення податкової політики може виявитися серйозним стабілізуючим чинником як в українському суспільстві, так і в українській економіці.

Податкова концепція повинна передбачити становлення в Україні податкової системи ринкового типу, перехід до регулюючої податкової політики, яка відрізняється від фіскальної тим, що вихідним пунктом при визначенні видів податків, рівня ставок, податкових пільг є не потреби Державного бюджету, а необхідність розв'язання економічних та соціальних проблем: інвестиційної, структурної, екологічної і т.п.

Метою регулюючої податкової політики в Україні має бути сприяння процесам активізації трудової і господарської ініціативи, пожвавлення інвестиційної діяльності, подолання економічної кризи.

Розв'язання інвестиційної проблеми в Україні передбачає стимулювання як інвестиційних витрат підприємств, так і зовнішніх інвесторів, передусім банків. Воно може здійснюватися шляхом надання інвестиційних податкових пільг:

- інвестиційного податкового кредиту в обсязі 10% витрат підприємств на нове обладнання та виробниче будівництво. Для підприємств, що вкладають кошти у енергозберігаючі технології та очисні споруди, ставка податкового кредиту підвищується відповідно на 5 і 3%; - звільнення від податку доходу, отриманого від нових потужностей, створених у межах діючих підприємств;

- звільнення від податку і зарахування на спеціальний рахунок, що прирівнюється до амортизаційного фонду, прибутку, отриманого від продажну частини основного капіталу, якщо цей прибуток підприємство має намір реінвестувати в основні засоби протягом трьох років.

Одним з основних засобів стимулювання нагромаджень, структурних змін у всіх розвинутих країнах є прискорена амортизація, її необхідно запровадити і в практику українських підприємств. Крім того, має сенс надати додаткові амортизаційні пільги окремим підприємствам і галузям, зокрема дозволити:

-- в наукомістких галузях списання 50% вартості обладнання в перший рік його експлуатації;

-- списання в перший рік до 30% вартості енергозберігаючого, очисного і екологічно чистого устаткування.

Стимулювання банківських середньо- і довгострокових кредитів, без яких неможливо вирішити проблему нестачі інвестиційних ресурсів, а також банківських інвестицій в цінні папери підприємств, вимагає:

-- надання банкам, у яких частка середньо- та довгострокових кредитів у загальній сумі вкладень становить не менше 25%, податкового кредиту;

-- оподаткування за пільговою ставкою (наприклад, 15%) доходів, отриманих банками від середньо- і довгострокових кредитів, спрямованих у пріоритетні галузі економіки;

-- звільнення від оподаткування прибутку, направленого на придбання акцій підприємств (при їх первинному розміщенні) або внесеного в статутний фонд підприємства;

-- звільнити від оподаткування прибутку від операцій з цінними паперами, які знаходяться у власності банку понад шість місяців, а доходи від короткострокових операцій обкладати звичайним податком на прибуток. Диференціація оподаткування операцій з цінними паперами може стати чинником, що стимгулюватиме придбання банком акцій підприємств не з метою гри на їх курсах, а на тривалий період. Це буде сприяти закріпленню банків як інвесторів за підприємствами.

Регулювання інфляційних процесів передбачає скорочення тих податків, внесків і відрахувань, які підвищують ціни товарів, зокрема:

-- внесення змін в методику обчислення податку на додану вартість з тим, щоо виключити з бази оподаткування складники, шо не мають жодного відношення до показника доданої вартості: амортизаційні відрахування, акцизний збір, платежі до цільових фондів;

-- поетапне зниження ставки податку на додану вартість спочатку до 18, а потім до 16% з метою наближення її до рівня, прийнятого більшістю розвинутих країн;

-- зменшення нарахувань на фонд оплати праці до цільових позабюджетних фондів.

Підставою для такої пропозиції є, насамперед, інформація про те, що кошти багатьох з цих фондів використовуються не за призначенням. Всі ці запропоновані зміни податкової системи можуть сприяти підсиленню регулюючого впливу податків на соціально-економічні процеси в країні.

Проте ефективність податкового регулювання залежить не тільки від якості концепції податкової політики, а й від цілого ряду об'єктивних та суб'єктивних обставин. Перша з них - своєчасність податкових змін.

Західні вчені наголошують на існуванні внутрішнього (між виникненням необхідності внесення змін до податкової системи і моментом прийняття відповідного рішення) і зовнішнього (між моментом прийняття рішення про зміну податкової політики і часом завершення його основної дії на економіку) лагів в податковій політиці.

Вони свідчать про те, що будь-які зміни в податковій системі не принесуть швидких наслідків, їх вплив (особливо на темпи ВВП) має проявитися лише через декілька років. Тому, щоб своєчасно отримати результати певної податкової політики, треба не зволікати з прийняттям рішення про її впровадження.

Друга обставина - наближеність фактичного рівня податкового преса в країні до його критичної межі. В разі, коли він знаходиться недалеко від критичної точки або перевищує її, його послаблення не може не дати позитивних наслідків для економіки, в тому числі може супроводжуватися збереженням попереднього чи навіть зростанням обсягу податкових надходжень.

І, нарешті, третя - поєднання стимулюючої податкової політики з комплексом інших заходів.

3.3 Використання позик і кредитів як доходного джерела Державного бюджету України

Проблема державного боргу України нерозривно пов'язана з вирішенням проблем дефіциту платіжного і торгового балансів, зростанням зовнішньої та внутрішньої заборгованості. Макроекономічна ситуація, яка склала в Україні, а також політична нестабільність, незбалансованість дій різних гілок влади -- одна з головних причин неефективного використання державних кредитів і зростання заборгованості. Суттєвим фактором зростання державного боргу є також нецільове використання державних запозичень, відсутність урядового контролю за їх використанням у виробництві, тобто рентабельністю залучення у виробничий процес.

Державний борг України на 1 жовтня 1998 року за даними Міністерстерства фінансів становив 50,5 млрл. грн., у тому числі державний зовнішній борг 10,9 млрл. дол. США, або 37,1 млрд. грн. (73,47%), а державний внутрішн борг -- 13,4 млрд. грн. (26,53%).

Міжнародна фінансова практика виробила різні критерії оцінки критичного рівня державного боргу щодо можливості країни з його обслуговування.Так, наприклад, Світовий банк вважає критичним рівень державного зовнішнього боргу, якщо він перевищує 50% від ВВП. Відповідно до вимог Маастріхської угоди державний борг не повинен становити більш як 60% ВВП країни.

Виходячи з наведених вище критеріїв оцінки державного боргу Україна має такі фактичні показники:

-- державний борг до БВП -- 50%;

-- державний зовнішній борг до ВВП -- 37%.

Отже, у відповідності з даними Міністерства фінансів державний борг України за тенденції його постійного зростання і водночас падіння реальною ВВП стрімко наближається до критичного значення цих показників.

Вивчаючи проблему державного боргу України, важливо визначити його структуру, тенденції, можливі напрямки необхідні розміри обслуговування погашення кожного структурного елементу державного боргу..

До основних структурних елементів державного боргу України можна віднести такі зобов'язання:

-- кредити, отримані Україною від міжнародних фінансових організації МВФ, Світового банку, ЄБРР;

-- державні кредити, отримані від іноземних держав та іноземних приватних банків;

-- заборгованість держави з розміщення державних цінних паперів;

-- іноземні кредити, отримані вітчизняними підприємствами під гарантії Уряду;

-- заборгованість уряду за отримані кредити від комерційних банків;

-- кредити, отримані урядом України від НБУ;

-- заборгованість держави з невиплаченої заробітної плати та інших соціальних виплат:

-- зобов'язання держави щодо компенсації заощаджень громадян в установах Ощадбанку.

Основним кредитором України є МВФ. Фінансові ресурси надаються на пільгових умовах. Так, кредити Міжнародного валютного фонду "STF" та “STAND-BY" надані Україні на 10 і 5 років, при цьому пільговий період (відстрочка сплати процентних платежів) становить відповідно 4,5 і 3,25 років. Плата за користування кредитами здійснюється на умовах значно вигідніших, ніж ринкові, процентна ставка нижча за “LIBOR". За період із 1992 до 1998 року отримано кредитів на 2,7 млрл. дод.

За рахунок цих кредитів формувалися резерви НБУ для підтримки стабільності національної валюти і фінансувалося покриття дефіциту платіжного балансу. Значення кредитів від МВФ полягає ще й у тому, що політика МВФ визначає відповідні дії Світового банку (МБРР) і ЄБРР. Отримання кредитів від МВФ країною з низьким кредитним рейтингом і підвищеним ступенем кредитного ризику створює країні-позичальнику доступ до міжнародного ринку позичкового капіталу.

Від Світового банку Україна отримала кредитів на загальну суму понад 1,5 млрд. дол. Вони також надавалися на пільгових умовах на термін до 17 років із відстрочкою сплати і ставкою процента за кредит близько 7%. Умовою надання кредитів є проведення ринкових реформ, реструктуризація економіки' України, розвиток сільського господарства, вугільної промисловості, металургії. Європейське Співтовариство, Європейський банк реконструкції та рс витку надали Україні кредитів на суму 350 млн. дол.

Але проблема зростання заборгованості за рахунок отримання кредтів полягає не так у її зростанні, як у ефективності використання отриманих коштів. Так, лише в 1998 році валютні резерви Національного банку зменшилися майже вдвічі, відбулася глибока девальвація гривні, її курс упав із 1,9 гр за 1 лол. США до 3,427 грн за 1 дол. США, від'ємне сальдо платіжного б лансу перевищило 4 млрд. дол. Кошти, отримані від Світового банку і ЄБР фактично використовувалися для оплати за енергоносії, покриття дефіциту державного бюджету, погашення зовнішнього державного боргу, покриття дефіциту торгового балансу.

Починаючи з 1992 року за міжнародними та міжурядовими домовленостями в Україні відкрито 11 іноземних кредитних ліній на загальну суму понад 2,5 млрд. дол. На 1 січня 1997 року діють 7 кредитних ліній таких країн,як ФРН, Італія, Франція, Японія, на суму близько 2 млрд. дол. Усі ці інозем кредити одержані під гарантію уряду, загальна заборгованість на кінець 1998 року становила 2,4 млрд. дол. Більшість підприємств, які отримали ці кредити, працюють нерентабельно, кредити використовуються не за цільовим призначенням і погашаються за рахунок державного бюджету.

Важливою формою поповнення джерел державного фінансування є використання державою фондового ринку, випуск і розміщення державних цінні паперів. 23 серпня 1994 року було прийнято першу постанову Кабінету Міністрів України "Про випуск облігацій внутрішньої державної позики 1995 року.” Починаючи з 1995 року почалося зміщення у формуванні джерел фінансування дефіциту державного бюджету.

Протягом 1995 року було випущено ОВДП на загальну суму 293 мл гри., у результаті 'їх розміщення до державного бюджету надійшло коштів у сумі 304,16 млн. гри. Облігації випускалися з терміном погашення три, шість дев'ять місяців. Середньозважена номінальна дохідність за облігаціями залежно від строку погашення коливалася від 63,8% до 45,1%.

У 1996 році було збільшено випуск ОВДП (за їх номінальною вартістю на загальну суму 3719,6 млн. грн., що на 390,6 млн. грн. перевищило визначений законом обсяг. Із цієї суми З19,5 млн. грн., або 82%, було додатково спрямовано на погашення і виплату доходу від облігацій, фактичний рівень якого перевищив планові розрахунки на 669,3 млн. грн. Лише протягом 1996 року погашено і виплачено доходу від ОВДП 1995-І996 років на суму 1935,3 млн. грн., що більше від встановленої законом суми на 651,3 млн. грн.

Відносна стабілізація гривні в 1996 році, низькі темпи інфляції, знижені облікової ставки НБУ сприяли розширенню ринку державних цінних паперів Україні. Були випущені облігації з фіксованим доходом 90% річних при постійній тенденції зниження облікової ставки до 34% на кінець 1996 року. Облігації, які випускалися, були дисконтні, що ще більше підвищувало їх дохідність. Така ситуація на фондовому ринку сприяла залученню нерезидентів. Допуск нерезидентів до ринку ОВДП був запроваджений Постановою уряду і НБУ від 31 серпня 1996 року "Про порядок здійснення нерезидентами операцій з облігаціями внутрішніх державних позик".

Фактично в 1997 році загальний обсяг емісії облігацій становив 11259,7 млн. грн. за їх номінальною вартістю, тобто на 825 млн, грн. більше, ніж передбачалося. В результаті їх розміщення до державного бюджету надійшло коштів у сумі 8858.1 млн, грн., із них на покриття дефіциту бюджету спрямовано 4947,7 млн. грн. Погашення й виплата доходу від облігацій, цю були розміщені в 1996--1997 роках, становили 4842 млн. грн., виплачено доходу (видатки на обслуговування державного внутрішнього боргу України) від ОВДП 1996--І997 років у сумі 931,6 млн. грн.

Ситуація на ринку ОВДП у 1997 році мала надзвичайно суперечливий та неоднозначний характер і змінювалася від позитивних у першій половині року до негативних тенденцій у другій половині року.

Від січня до серпня 1997 року НБУ намагався проводити політику, спрямовану на розширення ринку ОВДП за рахунок залучення коштів нерезидентів. Із цією метою постійно знижувалася їх дохідність (від 60% у січні до 20% у серпні), шо вказувало на тенденцію стабілізації грошового і кредитного ринків (облікова ставка становила 13% у серпні), відбулася ревальвація курсу гривні щодо іноземних валют (грудень 1996 року -- 188,9 грн. за 100 дол. США) до 185,7 грн. за 100 дол. США на 31 серпня І997 року, тобто на 1,9%. Залучення коштів нерезидентів (обсяг облігацій за їх номінальною вартістю, шо перебували у власності нерезидентів, на кінець липня становив 52%) значно зміцнило курс гривні, дало змогу збільшити валютні резерви НБУ.

Але така політика НБУ не мала під собою реальної економічної основи, вона була відірвана від реальної економіки, стабілізація грошового, кредитного і фондового ринків відбувалася паралельно з падінням виробництва, невиконанням дохідної частини державного бюджету і потребувала від уряду нових і нових невиробничих витрат для покриття зростаючого дефіциту бюджету. Така ситуація, певна річ, викликала побоювання з боку іноземних інвесторів у спроможності погашення боргових зобов'язань із боку уряду. З кінця серпня 1997 року починається відплив іноземного капіталу з ринку ОВДП (лише у вересні він становив 40 млн. дол,).

На початок 1998 р. державний борг України становив 31 млрд. грн. або 33.5% ВВП. За 1998 р. державний борг зріс до 37,3 млрд. гри., що становить 56% ВВП. Суттєве зростання обсягу державного боргу протягам року зумовлене:

1. Збільшенням заборгованості за внутрішніми державними позиками на 3.2 млрд. грн. Хоча сальдо з влучень, ви плат за ОВДП було від'ємним (за рік воно складало -320 мли. грн.). розміщення ОВДП у все зростаючих обсягах для погашення попередніх випусків та часткова реструктуризація боргу за ОВДП з погашенням у 2001--2004 рр. зумовили зростання внутрішнього боргу.

2. Залученням зовнішніх позик на міжнародних ринках та пролонгацією одержаних у 1997 р. комерційних позик. У лютому--квітні 1998 р. було розміщено єврооблігацій на суму 1 млрд. німецьких марок та 500млн. ЕКЮ, в серпні одержано 150 млн. дол. від банкуING BARINGS, у вересні--жовтні конвертовано СОВДП. розміщені через інвестиційний банк Merrill Lunch та частину портфеля ОВДП. що надсікать нерезидентам аа суму 1073 млн. грн. у жовтні реструктуризовано 82 млн. дол. боргу "CHASE MANHATAN”.

3. Девальвацією гривні. Протягом січня--вересня офіційний обмінний курс гривні знизився з 1,90 до 3.41 грн./дол. США. що автоматично збільшило зовнішній борг у гривневому еквіваленті. Якщо на початку 1996 р- зовнішній держайнші борг становив 19,6% ВВП, то на кінець вересня 1998 р. -- вже 37,3% ВВП.

Досвід 1998 року засвідчив, що. незважаючи на "незначні" розміри державного боргу порівняно з ВВП, державний борг України являє собою загрозу для поступального економічного розвитку країни, що зумовлено дією таких факторів:

-- надходження від позичкових операцій держави майже зрівнялися а потоком податкових надходжень до державного бюджету (за 11 місяців 1998р. співвідношення їх становило 74%), що робить бюджет украй вразливим до ситуації на фінансових ринках;

-- важким є тягар обслуговування державного боргу: за 1998 р, на виплату відсотків за внутрішніми й зовнішніми позиками спрямовано 16% доходів Державного бюджету, що викликає необхідність скорочувати видатки на соціальні та економічні програми;

-- надмірним є співвідношення державного боргу й грошової маси: розмір державного боргу майже в 4 рази перевищує обсяг грошовоі маси, що позбавляє реальний сектор економіки платіжних засобів;

-- високу питому вагу має зовнішній борг (70%). обслуговування й погашення якого призводить до проблем із платіжним балансом: і розгортання валютник криз, а а разі девальвації стрімко зростають видатки бюджету на обслуговуваная зовнішнього боргу;

-- залучені кошти використовуються на погашення боргу та фінансування видатків споживчого характеру, які не впливають но потенціал економіки щодо обслуговування боргів у майбутньому.

Основні показники функціонування внутрішніх державних позик у 1998 р. наведені у таблиці.

На кінець 1998 р, заборгованість уряду за ОВДП складала 12,63 млрл, грн. Позитивне сальдо від залучення ОВДП у 1995--1997 рр. складало 5.31 млн. грн., негативне сальдо за 1998 р. -- -0.32 млрд. гр Таким чином, чисті втрати бюджету від побудови піраміди ОВДП за всі роки її існування складають 7.64 млрд. грн.

У 1998 р. на ринку ОВДП. як і в попередні роки утримувалися високі процентні ставки: залучення позик здійснювалося під 44--70% річникх. Через встановлення високих процентних ставок за державними цінними паперами проводилася антиінфляційна політика: надвисока доходність за внутрішні;позиками утримувала спекулятивні капітали від обвалу на валютний ринок, що не знаходили собі застосування у виробничій сфері. За 1995--1998 рр. Від вкладень в ОВДП лише комерційні банки отримали за рахунок бюджету 1.3 млрд. грн. Прибутку. При цьому руйнівні наслідки для бюджетної і виробничої сфери не враховувалися.

Жодна держава світу не здійснювала запозичення за такими ставками (див. Табл ). Науково обгрунтована концепція фінансової стійкості держави, якої намагаються дотримуватися всі країни, вимагає, щоб реальний процент за державними позиками не перевищував темпів економічного зростання.Україна ж, втративши 60%. виробничого потенціалу, маючи половину підприємств -- потенційних банкротів, зубожіле населення, дозволяла собІ виплачувіати 60% річних у реальному обчисленні фінансовим спекулянтам.

Продовження розбудови піраміди ОВДП 1998р., як і в попередні роки, стала можливим завдяки здійсненню прямої грошової еміії та утриманню на ринку неризидентів.

Фінансування дефіциту бюжету Національним банком через ОВДП залишилося основни джерелом пропозиції грошей у народному господарстві. За девять місяців 1998 року первинна кредитна емісія склала 1,955 млрд. грн., близько 60 % її було спрямовано на операції з ОВДП. Уряд і НБУ під тиском МВФ замість застосування регульованої й помірної емісії - законного засобу покриття бюджетного дефіциту у більшості країн світу - вибудували фінансову піраміду, забезпечили надвисокі доходи НБУ, комерційним банкам , іноземним фінансовим установам. У результаті проведення “ антиінфляційної грошової політики” на кінець листопада 1998 р. НБУ належало ОВДП на суму 8.6 млрд. грн.

Таблиця 9.

Ринок ОВДП у 1998 році. мли. грн.²

	Отримано коштів	Виплати всього	Амортизація	Виплата доходу	Фінансування дефіциту	Сальдо залучень- виплат
Січень 98	635.2	697	541.7	155,3	93.5	-61,8
Лютий 98	752.1	844.4	724.8	119.6	27.3	-92.3
Березень 95	708.2	927.9	766.8	161,1	-58.6	-219.7
І квартал	3095.5	2469.3	2033,3	436,0	62.2	-373.8
Квітень 98	677,1	843,6	655.5	188.1	21.6	-166.5
Травень 98	527,1	747,3	610,5	136.8	-83.4	-230.2
Червень 98	1207.6	1079,5	854.3	225.3	353,4	128,1
2 квартал	2411,8	2670.4	2120.2	550.2	291.6	-253.6
І півріччя	4307.3	3139,7	4133.3	986,2	353,8	-632.4
Липень 98	981,2	948.8	744.6	204,2	236.6	32,4
Серпень 98	1768,2	991.1	835.8	155,3	932.4	777.1
Вересень 98	293,4	624.6	504.2	130.4	-210.8	-331.2
3 квартал	3042.8	2564.5	2084,6	479.9	958.2	478.3
9 місяців	7350,1	7704.2	6238.1	1466.1	1311,.9	-154.1
Жовтень 98	0.4	310.5	164.8	45.7	-164.4	-210.1
Листопад 98	192.6	427.9	337,2	90.7	-144.6	-235.3
4 квартал	607,3	772.8	576.1	96,.7	31.2	-163.5
1998 рік	8157.4	8477.0	6814,2	1662.8	1343,2	-319,6

Розраховано на основі звітів про виконаная Державного бюджету.

Таблиця 10

Реальна доходність облігацій внутрішньої державної позики у країнах з перехідною економікою. % річних на кінець 1996 р.

Албанія	2.9	Молдова	22.0
Білорусія	8.0	Польща	0.3
Хорватія	6.1	Румунія	-2.0
Угорщина	2,3	Росія	14.2
Казахстан	0.3	Словенія	1.2
Латвія	-2.9	Туркменистан	-326
Литва	-2.3	Узбекистан	-33.2

¹ Розраховано на основі даних ЄБРР, наведених у Transition Report 1997/ Enterpreise performance and growth - London 1997

Наслідком “неінфляційного фінансування” дефіциту бюджету державними позиками стало формування бюджетного дефіциту виключно за рахунок видатків на виплату доходу за ОВДП. За 11 місяців 1998 р. дефіцит бюджету становив 1,39 млрд. грн., а

видатки на обслуговування внутрішнього державного боргу (виплату відсотків) з урахуванням проведеної конверсії -- 1,6 млрд. гри.

Протягом 1998 р- нерезиденти, передчуваючи близький кінець. згортали свою діяльність на ринку ОВДП.На початок 1998 р- нерезидентам належало біля 30% розміщених ОВДП.

За 1998 р. на їхню користь було виплачено 2.9 млрд. грн. у рахунок погашення та обслуговування ОВДП, в той час як вкладення їх за рік становили 0.6 млрд. грн. Таким чином. 2.3 млрд. грн, було проконвертовано і репатрійовано за кордон.

Масовий приплив нерезидентів на ринок ОВДП наприкінці 1996--1997 рр. не супроводжувався адекватними валютними інтервенціями НБУ на доповнення валютних резервів, а використовувався для зміцнення курсу гривні. Так. протягом 9 місяців 1997 р. нерезиденти вклали в ОВДП близько 2 млрд. доларів у той же час наУМВБ та міжбанківськом ринку Національний банк викупив 710 млн. дол. Коли ж нерезиденти під впливом подій на міжнародних ринках та загострення фінансової ситуації в Україні почали виводити свої коштии, єдиним джерелом для конвертації гривневих ресурсів стали міжнародні резерви НБУ. Лише за І півріччя 1998 р. НБУ продав на валютному ринку 1,13 млрд. дол. міжнародних резервів. У результаті на початок 1999 р, валові валютні резерви НБУ складали 1,05 млрд. дол. США. за 1998 р. вони зменшилися на 1.29 млрд, дол. США. дефіцит чистих валютних резервів за рік зріс на 1.8 клрд. дол. США. Отже, внаслідок допущення нерезидентів на ринок ОВДП та проведення недалекоглядної валютної політики Україна втратила за 1998 рік близько 1.8 млрд. дол. США міжнародних резервів, поклавши на майбутнє тягар обслуговування зовнішнього боргу. Адже валютні резерви НБУ формуються за рахунок кредитів МВФ.

З початку 1998 р. урядом було проголошено нову стратегію управління державним боргом -- заміщення дорогих короткострокових внутрішніх позик дешевшими та більш тривалими зовнішніми позиками. У лютоку 1998 було випущено еврооблігації, номіновані в німецьких марках, на суму 750 млн. нім. марок, терміном на 3 роки під 16.2% річних. У квітні було дорозміщено облігації ще на 250 млн. марок. У березні 1998 р. випущено українські євро облігації, номіновані в євро. обсягом 500 млн. ЕКЮ за ставкою 15.1% терміном на 2 роки. Хоча позики залучалися немовби з метою фінансування дефіциту бюджету, основне їхнє призначення полягало в поповненні валютних резервів НБУ, що зазнали суттєвих втрат під впливом виведення нерезидентами своїх капіталів з ринку ОВДП. Так, у березні 1998 р. Міністерство фінансів продало Національному банку німецьких марок і ЕКЮ на суму близько 1.2 млрд. грн.

Політика штучного утримання курсу гривні за рахунок валютних резервів безперспективність якої було доведено подіями серпня--вересня 1998 р., створила загрозу для бюджету майбутніх років. Лише в 1999 р. з бюджету необхідно виплатити 170 млн. дол. США відсотків за фідуціарними позиками в німецьких марках та ЕКЮ. Фактично напередодні кризи зовнішні запозичення на міжнародних ринках перетворилися на джерело фінансування відпливу капіталу.

Можемо констатувати, що політика державного запозичення, яка проводилася в Україні з 1995 р.,стала однією з причин валютної кризи в Україні у серпні--вересні 1998 р.. Гіпертрофований ринок державних позик впливав на розгортання валютної кризи за кількома напрямками:

-- відплив нерезндеатів, які відчували, що можливості бюджету живити спекулятивні операції вже вичерпано, фінансувався за рахунок валютних резервів; стрімке зниження офіційних валютних резервів підривало довіру до стабільності національної валюти (на кінець липня чисті валютні резерви НБУ складали мінус 900 млн. дол. США):

-- під впливом реструктуризації ГКО--ОФЗ в Росії, враховуючи ідентичність боргових проблем на Україні, гравці ринку ОВДП масово почали скидати їх (за кілька днів доходність ОВДП на вторинному ринку сягнула 200%). і весь спекулятивний капітал ринув на валютний ринок. НБУ. не маючи засобів для підтримки валютного курсу допустив стрімку девальвацію гривні.

Брак попиту на державні цінні папери при наявності значних зобов'язань з погашення їх змусив уряд застосувати конверсію ОВДП. Проведена конверсія ОВДП дала змогу зменшити виплати за ними на 1214млн.грн., у 1998 р. та на 659.9 млн, грн. у 1999 році.

У конверсії для резидентів України взяли участь 16 комерційних банків, які конвертували ОВДП за номінальною вартістю 803 млн.грн., що становило 45% суми облігацій, якими володіли українські банки.

Процес конверсії ОВДП. що перебувають у власності КБУ. не завершено. При її здійсненні необхідно було виходити з того, що НБУ при купівлі ОВДП використовував державну монополію на випуск грошей в обіг, а тому емісійний доход має отримувати держава. а не НБУ. Фактично, на основі вже зроблених політичних заяв можна стверджувати, що політика збагачення одного з державних відомств за рахунок розорення бюджету триватиме. Пропозицію Мінфіну щодо конвертації портфеля НБУ на 5--100 років Національним банкам було відхилено. Він зажадав '"привабливості" доходності та строковості нових цінних паперів, що влаштовувала б комерційні банки.

За результатами конверсії для нерезидентів було замінено ОВДП та СОВДП на суму 1,07 млрд. грн.

Вважаємо, що нерезидентам за конверсійними облігаціями було запропоновано занадто вигідні умови.ОВДП що належать нерезидентам, та СОВДП було конвертовано у 2-річні еврооблігації з гарантовано валютною доходністю 22% річних. Конвертувати ОВДП варто було на тих умовах, на яких вони купувалися, а саме, забезпечивши їм доходність у гривнях, без гарантій валютної доходності та конвертації єврооблігації [.крім СОВДП). Крім того, при здіїйсненні конверсії не враховувалося основне -- можливість бюджету розрахуватися у 2000 р. (дата погашення) за знову утворюваними зобов'язаннями. У 1999 р, при необхідності погасити 660 млн. дол зовнішнього боргу та сплатити 590 млн. дол. відсотків за зовнішніми позиками Україна ставить перед зовнішніми кредиторами питання про реструктуризацію боргу. До часу проведення конверсії за існуючими вже зобов'язаннями у 2000 р. із державного бюджету підлягало сплаті 1,2 млрд. дол. Основної суми зовнішнього боргу та близько 500 млн. дол відсотків. До цього ще варто додати планові виплати МВФ, що у 2000 р. мають становити 850 млн. дол. Фактично ж "конверсійними діями" на бюджет 2000 р. було ще додатково перекладено понад 500 млн. дол. США.

Хоча конверсію було проведено на досить вигідних умовах для "Інвесторів", та вона стане надзвичайно обтяжливою для бюджетів 2000--2004 рр. Її на слідком стала втрата внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування дефіциту бюджету.

У 1999 році мав місце первинний профіцит державного бюджету у сумі 1 млрд. грн., оскільки на обслуговування державного боргу за січень-вересень поточного року було використано 2 млрд.410 млн. гривень.

Обсяги внутрішнього фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної позики ( ОВДП) у січні - вересні проти встановленого плану збільшено втричі. Граничний розмір випуску Овдп у порівнянні з початковим було збільшено у 5.7 раза. Чисте внутрішнє фінансування за рахунок ОВДП становило 1 млрд. 381 млн. грн. І перевищило затвержені річні обсяги

Законом України "Про Державний бюджет України на 1999 рік", як і в минулі роки, не було затверджено структуру внутрішнього державного боргу, чого вимагає стаття 6 Закону України "Про державний внутрішній борг України". Міністерство фінансів України здійснює обрахування державного боргу не у повному обсязі і станом на 1 жовтня цього року оцінює його величину в 71,3 млрд. гривень.

Розмір державного боргу України станом на 1 жовтня 1999 року оцінюється Рахунковою палатою у сумі 222,3 млрд. гривень. Існування значного розходження у визначенні обсягу державного боргу за оцінкою Мінфіну України та Рахункової палати є наслідком законодавчої регульованості питань щодо структури та обсягів державних боргових зобов'язань, повноважень стосовно визначення боргових зобов'язань держави та управління державним боргом.

Якщо у 1998 році державний борг, що обліковується Міністерством фінансів України становив 51 відс. річного ВВП, то на 1 жовтня 1999 року він вже склав 57,5 відс. прогнозного ВВП при критичному рівні, на який орієнтується Уряд, у 55 відсотків. Значні обсяги державного боргу та постійне його зростання в умовах падіння реального валового внутрішнього продукту суттєво посилюють екомічну залежність держави від зовнішніх І внутрішніх кредиторів. За рахунками Рахункової палати державний борг перевищує ВВП більше ніж у 2 рази.

Державний борг України (за даними Міністерства фінансів України) за 9 місяців 1999 року зріс на 18 млрд. 400 млн. гривень. Обсяг зростання державного боргу в 13 раза перевищив загальну суму доходів, які отримав державний бюджет за цей період. Все це свідчить про негативний вплив темпів зростання державного боргу на виконання бюджету поточного та наступних років.

Фінансування Державного бюджету України за типом боргового забов'язання наведено в таблиці., а динаміка та структура внутрішнього боргу україни наведена в додатках( 17-21 ).

За станом на 1 січня 1998 року державний зовнішній борг України становив 9,555 млрд. доларів США, з яких борг країнам СНД - 2,6000 млрд. доларів США (27,2%), міжнародним фінансовим організаціям - 3,670 млрд. доларів США (38,4%), іншим офіційним кредиторам (Європейському Союзу, Японії) - 0,502 млрд. дол. (5,3%), за іноземними кредитними лініями - 1,013 млн. доларів США (10,6%), за комерційними та деякими іншими кредитами - 1770 млн. дол. США (18,5%). У порівнянні з початком 1997 року, державний зовнішній борг збільшився на 716 млн. доларів США (8,1%).

Фактичні витрати державного бюджету у 1997 році на обслуговування державного зовнішнього боргу становили 2,029 млрд. гривень, або 1,089 млрд. дол. США, з яких на погашення основного боргу спрямовано 1,263 млрд. гривень (678,5 млн. дол. США), на погашення відсотків - 757,8 млн. гривень (406,2 млн. доларів США).

Одночасно загальна сума заборгованості підприємств перед державним бюджетом внаслідок виконання кредитних та гарантійних зобов'язань України, які виникли внаслідок невиконання юридичними особами - позичальниками своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, за станом на 01.02.98. становить 511,47 млн. дол. США. Всього на протязі 1997 року на виконання кредитних та гарантійних зобов'язань держави було сплачено за рахунок коштів Державного бюджету 170,9 млн. дол. США, в тому числі шляхом проведення взаємозаліків на загальну суму 8,9 млн. дол. США.

У відповідності до Закону України “Про Державний бюджет України на 1997 рік“ дефіцит Державного бюджету у 1997 році мав бути профінансований на суму 1263 млн. дол. США за рахунок надходжень з зовнішніх джерел. Фактично, сума зовнішніх надходжень в 1997 році склала близько 807 млн. дол. США.

Позики офіційних кредиторів складали близько 311 млн. дол. США, в тому числі:

позики Світового банку - 200,0 млн. дол. США;

позика ЄС (другий транш) - 111,1 млн. дол. США.

Решта частина фінансування дефіциту Державного бюджету (близько 496 млн. дол. США) була залучена на комерційних умовах, в тому числі:

11 серпня 1997 року була залучена фідуціарна позика, організована банком Notura International з терміном погашення 1 рік, внаслідок якої Україна отримала близько 397 млн. дол. США.

В жовтні 1997 року Україна отримала комерційну позику банку “Chase“ з терміном погашення 1 рік, загальна сума залучення - 99 млн. дол. США.

Внаслідок світової фінансової кризи, що розгорнулася наприкінці 1997 року, Україна не мала можливості отримати фінансові ресурси з зовнішніх джерел на прийнятих умовах.

На 1998 рік, передбачено залучення фінансування з зовнішніх джерел в сумі 2,150 млн. дол. США, в тому числі 650 млн. дол. США за рахунок позик Світового банку та 1,500 млн. дол. США за рахунок запозичень на зовнішніх ринках капіталу.

Найближчим часом в Україну надійдуть кошти від трьох ричної фідуціарної позики, організованої компаніями Merril Lynch та Commerzbank. Орієнтовна сума отримання за цією позикою складає 750 млн. німецьких марок (416 млн. дол. США), відсоткова вартість близько 16%.

Наприкінці березня - початку квітня 1998 року в планах Міністерства Фінансів України - отримання 200 млн. дол США для фінансування дефіциту Державного бюджету за рахунок позики Світового банку.

З метою вдосконалення механізму залучення фінансових ресурсів з зовнішніх джерел, Міністерством фінансів України “Про внесення змін та доповнень до Законів України“, "Про цінні папери на фондову біржу“, “Про бюджетну систему“ та “Про оподаткування прибутку підприємств“.

У 1997 році продовжувалось розширення співробітництва України із Світовим банком, який є стратегічним партнером України у справі ріформування та реструктуризації її економіеи, а також одним з основних джерел залучення зовнішніх фінансових ресурів для фінансування дефіциту Державного бюджету України. Одночасно діяльність Світового банку важлива для України в кретичний період розвитку, коли гостро стоїть питання відновлення економічного зростання в нових умовах макроекономічної стабілізації та глибоких структурних перетворень. Протягом 1997 року була підписана та набула чинності угода по позиці на розвиток соцзахисту на суму 2,6 млн. дол. США, активно проводилася пілготовка ще ряду пректів. Серед них: позика на реформування фінансового сектору (300 млн. дол США), друга позика на розвиток підприємств (300 млн. дол. США), позика на реформування управління державними ресурсами (200 млн. дол. США), позика на розширення централізованого теплопостачання в м. Києві (200 млн. дол. США). На жаль. Із запланованих на 1997 рік коштів за позиками Світового банку в сумі близько 1,4 млрд. доларів США фактично було отримано лише 295 млн., в тому числі 200 млн. в рамках позики на розвиток підприємств та 95 млн в рамках діючих інвестиційних проектів. Це пов'язано з затримкою підготовки проектів, реалізацію яких планувалося почати в 1997 році, з призупинкою Світовим Банком позики на розвиток енергоринку, а також з організаційними проблемами, які уповільнювалиреалізацію діючих проектів.

З метою підвищення ефективності співпраці України із Світовим банком, у листопаді 1997 року було проведено п'ятий перегляд спільного кредитного портфелю України та Світового банку. Під час цього перегляду українська сторона керувалася такими міркуваннями, що залу цього перегляду українська сторона керувалася такими міркуваннями, що залучнення кредитних коштів Світового банку для фінансування дефіциту Державного бюджету поступово призводить до зростання зовнішнього боргу України, а також щорічні видаткі держави по його обслуговуванню, тому політика Уряду України щодо напрямків використання коштів позик Світового Банку полягає у поступовому, по мірі нормалізації економічної ситуації в країні, спрямуванні основних сім кредитів на реалізацію ефективних прибуткових інвестиційних проектів. Успішна реалізація українськими підприємствами таких роектів дохволить збільшити податкові надходження до Державного бюджету, а також підвищити кредитний рейтинг України, що в свою чергу створить сприятливі умови для залучення прямих іноземних інвестицій в вітчизняну економіку без надання державних гарантій на користь іноземних кредиторів. З огляду на потреби України, а також ті напрями, що можуть бути підтриманні Світовим банком, під час переговорів було визначено наступні пріоритети сфери залучення кредитів Світового банку:

- сільське господарство;

- енергозбереження;

- фінансовий сектор;

- соціальний захист;

- розвиток інфраструктури;

- підтримка інституційних реформ.

Відповідно до цих пріоритетів в даний час на різних стадіях опрацювання перебуває більш як 20 проектів угод. З цих проектів до категорії найбільш першочергових належать такі: управління державними ресурсами, легалізація безробіття, програма розвитку житлового будівництва, програми муніципального розвитку і створення фонду соціальних інвестицій. Згідно з узгодженою стратегією співробітництва в 1996-1998 роках Україна може залучити більш як 3 млрд доларів США пільгових кредитних ресурсів.

Протягом 1998 року у відповідності до угод, які набули чинності протягом останніх двох років, а також до тих, які планується укласти на початку поточного року, Україна має реальну можливість отримати позики Світового Банку на загальну суму 931 млн дол.США будуть отримані у вигляді позик по системним проектам. Кошти, отриманні в рамках цих проектів будуть спрямовані на фінансування дефіциту Державного бюджету, що передбачено Державним бюджетом України на 1998 рік. 281 млн дол. США буде отримано у вигляді позик по інвестиційним проектам, які реалізуються українськими позичатниками у різних сферах економіки України.

В 1997 році Кабінет Міністрів України активно опрацював з Міжнародним Валютним Фондом. МВФ у 1994-1997 роках був єдиним кредитором України, який повністю виконав досягнуті домовленості, щодо фінансування дефіциту платіжного балансу України. За цей період загальна сума одержаних кредитів від МВФ складає близько 2606.0 млн. дол США, в тому числі сума одержаного кредиту Stand-by з урахуванням перших п'яти траншів нового кредиту Stand-by складає 1884 млн доларів США, а сума, одержана в рамках системної трансформаційної позики (STF), становить 722 млн. дол США. Успівробітництві України з МВФ можна виділити такі етапи.

Перший етап (1994-1995 роки)

Україні у цей період було надано фінансову допомогу (системна трансформаційна позика МВФ) для підтримки платіжного балансу. Це сталося внаслідок серйозних порушень в традиційній системі зовнішньої торгівлі і розрахунків з окремими країнами. Такі порушення також проявилися внаслідок різкого падіння надходжень від експорту в результаті переходу від значної орієнтації на торгівлю по неринкових цінах до торгівлі, заснованної на принципах ринкової економіки, в значному підвищенні вартості імпорту внаслідок підвищення цін до світового рівня.

Як показав аналіз, підтримка МВФ в подальшому позитивно вплинула на хід економічних перетворень в Україні.

Другий етап (1995-1998 роки)

В цей період Україна отримала від МВФ позики за програмами Stand-by. Отрииання останьої позики Stand-by закінчується в 1998 році. Головною метою цього кредиту є підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України. Також слід зазначити, що в україні в цей період були здійснені заходи щодо регулювання валютних курсів, системи платіжів та ліквідації обмежень, що стримували зростання міжнародної торгівлі. Слід зазначити, що співробітництво України з МВФ в цей період розвивалося більш динамічно і характеризувалося активізацією процесу підготовки спільних програм. Завдяки якісній співпрці з міжнародними фінансовими організаціями Україна мала змогу вийти на світові ринки капіталу.

Третій етап (1998-2000 роки)

Україна намагатиметься отримати від МВФ кредит за програмою розширеного фінансівання.

Програма розширеного фінансування - ПРФ (Extended Fund Facility - EFF).

ПРФ - Програму розширеного фінансування було вперше запроваджено Міжнародним Валютним Фондом у 1974 році через необхідність фінансування економічних реформ, які б забезпечували не тільки короткострокові заходи обмеження попиту для зменшення дефіциту платіжного балансу, але й структурні заходи більш довгострокової дії для усунення системних причин дефіциту платіжного балансу.

В рамках ПРФ Фонд надає можливість фінансової підтримки державам-членам щодо подолання лефіциту платіжного балансу протягом більш подовжених періодів часу та в більших обсягах, ніж це дозволяють розміри відповідних країн в рамках політики кредитних часток.

Для ПРФ залишаються прцентні ставки за умовами Stand-by та дає обмеження, згідно із яким кумулятивний доступ окремої країни до ресурсів МВФ не має перевищувати 300% від квоти цієї країни. Повернення ПРФ здійснбється через 4,5-10 років після дати фактичного надання кожної частини кридиту.

Отримання цієї позики є необхідним для продовження фінансування економічних реформ в Україні, які б забезпечували не тільки-короткострокові спроби по зменшеннб дефіциту платіжного балансу, але і структурні заходи більш довгострокової дії. Для усунення системних причин дефіциту платіжного балансу. Окрім того, позитивним фінансовим наслідком отримання такої позички від МВФ була б можливість перекласти виплату кредитів на період після 2001-го року, коли прогнозні показники обслуговування зовнішнього боргу мають зменшитися в чотири - п'ять разів проти відповідного навантаження на бюджет, що прогнозується на 1998-2000 р.р. Слід зазначити, що саме період інтенсивного співробітництваУкраїни з МВФ повинен закінчитися у 2000 році, оскільки саме в цей час Україна зможе вичерпати свої можливисті доступу до ресурсів МВФ. Також за умови успішного виконання програми розширеного фінансування МВФ, реалізації програмних проектів міжнародних фінансових організацій та активного членства в ГАТТ/СОТ Україна матиме можливість розширити свою діяльність на світових ринках капіталу, вийти з продукцією вітчизняного товаровиробника на світові ринки та закласти підвалини незалежності від зв'язаної підтримки міжнародних фінансових організацій.