Методи зниження витрат виробництва й збуту продукції підприємства "філія "Харківський Агрегатний завод" ДП "Завод ім. В.О. Малишева"

ВСТУП

Актуальність питання зниження собівартості продукції й витрат на збут на сьогоднішній день дуже велика у зв'язку з вимогами ринку знизити ціну на продукцію. Якщо раніше підприємства-виробники встановлювали ціну таку, яку вони бажали встановити, тому що була відсутня конкуренція, і споживач був змушений купувати пропоновану продукцію незалежно від її ціни і якості, то зараз, в умовах ринкової конкуренції, чим більша ціна на продукцію, тим менше шансів, що даний вид продукції буде затребуваний на ринку. Це змушує підприємства шукати шляхи зниження витрат для встановлення меншої, ніж у конкурентів ціни. Що стосується витрат на збут, то у зв'язку з тим, що вони не включаються у виробничу собівартість, не завжди в підприємств є можливість закласти їх у ціну з метою покриття даних витрат. Це також приводить до необхідності пошуку засобів та механізмів зниження даних витрат.

База дослідження - філія «Харківський агрегатний завод» ДП «Завод ім. В. О. Малишева», для якого питання витрат є одним із ключових питань, тому що чи не ключовою причиною відсутності великої кількості замовлень на продукцію є те, що ціна на двигуни даного підприємства на 10-15% вище, ніж у конкурентів. Це пов'язане з великим впливом на витрати загальновиробничих витрат внаслідок того, що підприємство працює лише під замовлення. При цьому, головне підприємство, навіть якщо й покриває за рахунок виторгу виробничі витрати, то не може покрити останні роки всі інші операційні (до яких відносяться й витрати на збут і адміністративні витрати).

Метою дослідження в даній дипломній роботі є розгляд теоретичного обґрунтування заходів щодо зниження витрат підприємства на виробництво й збут продукції й, на основі аналізу виробничо-господарської діяльності й собівартості продукції, пропозиція можливих шляхів їхнього зниження на досліджуваному підприємстві.

Завдання дослідження:

- розгляд теоретичних аспектів витрат підприємства на виробництво й збут продукції й заходів щодо їхнього зниження;

- економічна діагностика виробничо-господарської діяльності підприємства - бази дослідження, аналіз технологічного процесу на підприємстві;

- підбір ефективних методів зниження собівартості продукції для досліджуваного підприємства;

- оцінка економічної ефективності запропонованих заходів з урахуванням ризиків.

Об'єктом даного дослідження виступає процес розробки заходів щодо зниження витрат підприємства «філія «Харківський Агрегатний завод» ДП «Завод ім. В. О. Малишева»» і оцінки їхньої економічної ефективності.

Предмет дослідження - методи зниження витрат виробництва й збуту продукції підприємства - бази дослідження.

Періоди виконуваного у цій праці дослідження - 2005 та 2006 роки. Заходи, що пропонуються у праці, розраховані на 2007 рік.

Запропоновані в даній роботі заходи варто використати на підприємстві - базі дослідження з метою зниження витрат і, відповідно, підвищення прибутковості підприємства.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО Й ЗБУТ ПРОДУКЦІЇ Й ЗАХОДІВ ЩОДО ЇХ ЗНИЖЕННЯ

1.1 Сутність і значення витрат виробництва й збуту продукції

Промислове підприємство в процесі своєї діяльності витрачає сировину, матеріали, паливо, енергію, амортизує основні фонди, оплачує працю робітників, несе витрати на обслуговування й керування виробництвом, реалізацію продукції, оплату послуг інших підприємств і організацій.

Витрати звітного періоду - це зменшення активів або збільшення зобов'язань, що приводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно визначені [12].

Організаційно-правовою базою формування витрат підприємства і визначення собівартості продукції є нормативні документи законодавчої та виконавчої влади держави, зокрема: Господарський кодекс України, Кодекс законів про працю України, Закони України «Про власність», «По оплату праці», «Про відпустки», «Про оподаткування прибутку підприємства», «Про податок на додану вартість», «Про фінансовий облік та фінансову звітність в Україні», «Про охорону праці», Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) в промисловості та ін. [1;2;3;4;5;6;7;8;9;10;11;12;13].

В умовах ринкової економіки товаровиробники зацікавлені у зниженні витрат виробництва, оскільки при інших рівних умовах (ціна, обсяг продажу) це сприяє зростанню прибутку. Одержання прибутку, у свою чергу, є основною (кінцевою) метою діяльності суб'єктів господарювання при капіталістичному ладі (ринкова економіка). Цей нарощений прибуток в умовах ринкової економіки доцільно направляти на науково-технічний розвиток і за рахунок цього додатково знижувати витрати, ціну на свою продукцію, підвищувати конкурентноздатність товару для того, щоб затвердитися на ринку.

Потрібно зазначити, що щодо сутності витрат існує багато думок. Так є економічне визначення витрат та бухгалтерське. З економічної точки зору, витрати будь-якого ресурсу дорівнюють його вартості за найкращого з усіх можливих варіантів використання. З бухгалтерської точки зору - це тільки конкретні витрати ресурсів [21].

На загальний рівень витрат впливають дуже багато чинників, які можна поділити на внутрішні та зовнішні.

До внутрішніх чинників відносять [48]:

- зміну продуктивності праці;

- зміну трудоємності;

- зміну матеріалоємності продукції;

- ліквідацію втрат від браку.

Зовнішні чинники:

- зміна цін на матеріали, напівфабрикати, паливо та енергію, інструмент;

- зміна розмірів мінімальної заробітної платні, а також розмірів усіх обов'язкових внесків та відрахувань з неї;

- зміна тарифів на перевезення вантажів.

У системі показників, які характеризують ефективність виробництва й реалізації, одне з провідних місць належить собівартості продукції. Цей показник відображає рівень матеріалоємності, трудоємності виробництва продукції, тобто міру ефективності витрат живої праці на одиницю продукції.

Поняття «собівартість» і «калькуляція собівартості» ( лат. Calculatіo - рахунок, обчислення), які будуть детально розглянуті далі, тісно пов'язані з поняттям «кошторис витрат на виробництво».

Кошторис витрат на виробництво - це підрахунок сукупних витрат підприємства на випуск всієї продукції за економічними елементами витрат за певний період [18].

Кошторис витрат на виробництво - це найбільш загальний показник, що відображає всю суму витрат підприємства на його виробничу діяльність у розрізі економічних елементів. У ньому відбиті, по-перше, всі витрати основного й допоміжного виробництва, пов'язані з випуском товарної й валової продукції; по-друге, витрати на роботи й послуги непромислового характеру (будівельно-монтажні, транспортні, науково-дослідні й проектні й ін.); по-третє, витрати на освоєння виробництва нових виробів незалежно від джерела їхніх відшкодувань. Ці витрати обчислюють, як правило, без обліку внутрішньозаводського обігу (тобто напівфабрикатів, робіт та послуг, що споживаються у середині підприємства [59].

Собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), що була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат і наднормативних виробничих витрат [12].

Як ми бачимо, вона відрізняється від виробничої собівартості на величину наднормативних виробничих витрат і нерозподілених загальновиробничих витрат.

Наднормативні витрати виникають внаслідок необґрунтованого завищення норм прямих витрат (порушення технологічного процесу, брак).

Нерозподілені загальновиробничі витрати виникають при непередбачуваних коливаннях обсягу виробництва (помилки в плануванні випуску, завищення величини загальновиробничих витрат).

Структура собівартості дозволяє визначити головний напрямок аналізу її зниження. Основну увагу треба приділяти економії тих витрат, питома вага яких найбільша, тому що це дасть підприємству найбільший ефект.

Що стосується витрат на збут продукції, то їх значення є чи не більш важливим, ніж значення собівартості виробництва, тому що від того, наскільки грамотно будуть плануватися ці витрати, наскільки розміри та об'єкти витрат будуть відповідати потребі, буде залежати обсяг реалізованої продукції.

Собівартість продукції буває цехова та загальнозаводська.

Цехова собівартість охоплює всі витрати цеху на виготовлення продукції, витрати сировини, матеріалів, покупних напівфабрикатів, витрати палива й енергії, заробітну плату основних робітників (основного й додаткову) і відрахування на потреби соціального страхування цих працівників, витрати на підготовку й освоєння виробництва, втрати від браку, витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальноцехові витрати, а також включає вартість послуг допоміжних цехів. Всі витрати, що включають у цехову собівартість, є виробничими витратами, але діляться на продуктивні і непродуктивні, які, як правило, не є суспільно необхідними (втрати від браку, недостачі й псування матеріальних цінностей, простоїв, перевитрати матеріалів, праці й т. п.).

Загальнозаводська виробнича собівартість включає окрім витрат, що входять у цехову собівартість, загальні витрати по заводу. Основну частину загальнозаводських витрат становлять адміністративно-управлінські й загальногосподарські витрати (утримання заводського персоналу, амортизація й утримання будинків і споруд загальнозаводського характеру, проведення випробувань, витрати на охорону праці й т.д.).

Основними завданнями аналізу собівартості продукції є: визначення динаміки й рівня виконання плану за найважливішими показниками, визначення факторів, що вплинули на динаміку показників і виконання плану по них, величин і причин відхилень фактичних витрат від планових, виявлення резервів і шляхів подальшого зниження собівартості продукції.

1.2 Види класифікацій витрат

Різні вітчизняні вчені-економісти розглядали різні ознаки класифікації витрат, що відповідають різним аспектам діяльності підприємства, тому існує багато класифікацій витрат. Найбільш поширеною на сьогодні, на думку автора, є така система класифікацій витрат за різними ознаками (табл. 1.1). Вона допоможе вірно оцінити собівартість продукції, сприятиме вірним управлінським процесам в діяльності підприємства.

Таблиця 1.1

Класифікація витрат

Ознаки	Види витрат
1	2
1. За відношенням до виробничого процесу	Основні
	Накладні
2. За відношенням до обсягів виробництва	Умовно постійні
	Умовно змінні
3. За єдністю складу	Одноелементні
	Комплексні
4. За способом віднесення на собівартість окремих видів виробництва	Прямі
	Непрямі
5. За доцільністю	Продуктивні
	Непродуктивні
6. За календарним періодом	Поточні
	Довгострокові
	Одноразові
7. За видами діяльності	Звичайної діяльності:
	операційної діяльності
	фінансової діяльності
	інвестиційної діяльності
	Надзвичайної діяльності
8. За об'єктом формування	Сукупні
	На одиницю продукції
9. За економічними елементами	Матеріальні
	На оплату праці
	Відрахування на соціальні заходи
	Амортизація
	Інші операційні
10. За методикою обчислення	Середні на одиницю продукції
	Граничні на одиницю продукції
11. За характером виробництва	Основного виробництва
	Допоміжного виробництва
	Обслуговуючого виробництва
12. За статтями калькуляції	Визначаються підприємством самостійно (детально нижче)
13. За обґрунтуванням господарських рішень	Явні
	Неявні
	Релевантні
	Нерелевантні
14. За видами продукції	На виріб
	На типового представника виробів
	На групи однорідних виробів
	На валову продукцію
	На товарну продукцію
	На реалізовану продукцію
15. За визначенням відношення до собівартості	На продукцію
	Періоду
16. За статтями витрат	Прямі матеріальні
	Прямі на оплату праці
	Інші прямі
17. За місцем виникнення	Цехові
	Інших структурних підрозділів
18. За ступенем урегульованості	Повністю регульовані
	Слабко регульовані (не регульовані)
19. За часом віднесення до собівартості продукції	Звітного періоду
	Майбутнього звітного періоду
	Майбутніх періодів
20. За видами класифікації витрат	Економічні елементи
	Статті витрат
	Калькуляційні статті
21. За видами операційної діяльності	Собівартість реалізованої продукції
	Адміністративні
	Збутові
	Інші операційні

Розберемо ці ознаки класифікації (табл. 1.1) більш детально:

1. За відношенням до виробничого процесу усі витрати можна розділити на основні та накладні. Основні витрати безпосередньо пов'язані з виробничим процесом (матеріали, паливо на технологічні цілі, оплата праці виробничого персоналу). Вони є найважливішими з усіх видів витрат. Накладні витрати пов'язані з організацією та обслуговуванням виробництва, управління їм (паливо та енергія на опалення та освітлення, заробітна плата службовців).

2. За відношенням до обсягів виробництва витрати діляться на умовно постійні та умовно змінні. Змінні витрати - це такі витрати, що їх абсолютна величина зростає з ростом випуску продукції та зменшується з його спадом, тобто вони з'являється, коли має місце виробництво (сировина і матеріали, оплата праці виробничих працівників). Постійні витрати змінюються при розподілі на одиницю, на весь обсяг вони є умовно постійні (управління виробництвом, опалення та освітлення приміщень адміністративного корпусу). Слід відзначити, що взаємозв'язок між цими видами витрат можна виразити рівнянням (1.1).

С = В_пост + В_зм * N (1.1)

де С - загальна сума витрат на виробництво продукції, грош. од.;

В_пост - абсолютна сума постійних витрат, грош. од.;

В_зм - абсолютна сума змінних витрат, грош. од.;

N - обсяг виробництва продукції, од.

Можна постійні та змінні витрати побудувати графічно, де показати їх залежність від обсягу виробництва (мал. 1.1 та мал. 1.2).

Мал. 1.1. Умовно змінні витрати



Мал. 1.2. Умовно постійні витрати

Ми бачимо по мал. 1.1. та 1.2, що умовно змінні витрати є постійними на одиницю, а умовно постійні витрати є навпаки на одиницю змінними, але постійними на весь обсяг.

3. За єдністю складу витрати діляться на одноелементні та комплексні. Одноелементні не можливо далі розділити на компоненти, незалежно від їх місця і цільового призначення (сировина, матеріали, заробітна плата основних працівників). Комплексні витрати включають декілька економічних елементів, що мають однакове цільове призначення (загальновиробничі, адміністративні витрати, витрати на збут).

4. За способом віднесення на собівартість окремих видів виробництва витрати діляться на прямі та непрямі. Прямі витрати можуть бути віднесені на собівартість конкретного виробу за даними первинних документів (лімітно-заборних карт маршрутних листів, рапортів) (сировина та матеріали, заробітна плата основних виробничих робітників, покупні напівфабрикати). Непрямі витрати не можуть бути віднесені до конкретного об'єкту витрат, тому що вони зв'язані з виготовленням декількох видів продукції. Тому вони потребують розподілу. Базою розподілу можуть виступати людино-години, що відпрацьовані, заробітна плата, обсяг діяльності та ін. (загальновиробничі витрати).

5. За доцільністю витрати бувають продуктивні та непродуктивні. До продуктивних відносяться витрати, що є виправдані та доцільні для виробництва (сировина та матеріали, паливо у рамках норм та нормативів). Непродуктивні витрати свідчать про недоліки виробництва. Ці витрати, як правило, відображаються лише у фактичній калькуляції (брак, наднормативні витрати).

6. За календарним періодом усі витрати можна розділити на поточні, довгострокові та одноразові. Поточні - це витрати з періодичністю менше 1 місяця. Довгострокові пов'язані з виконанням довгострокового (більше 9 місяців) контракту. Одноразові витрати здійснюються 1 раз, або періодично з періодичністю більше 1 місяця.

7. За видами діяльності витрати бувають від звичайної діяльності та від надзвичайної діяльності. Витрати від звичайної діяльності у свою чергу діляться на витрати операційної діяльності (сировина, матеріали, заробітна плата, амортизація), витрати фінансової діяльності (відсотки та інші видатки, що зв'язані з залученням капіталу), витрати інвестиційної діяльності (втрати від інвестицій в інші об'єкти). Витрати від незвичайної діяльності є дуже рідким явищем у сучасних умовах (витрати від стихійних лих).

8. За об'єктом формування витрати поділяються на сукупні та витрати на одиницю продукції. Сукупні витрати є загальними витратами підприємства на випуск усіх екземплярів продукції. Витрати на одиницю продукції - це витрати, які можна знайти за формулою (1.2).

, (1.2)

де - сума витрат на одиницю продукції, грош. од. / од..

9. За економічними елементами. Ця класифікація буде більш детально розібрана нижче.

10. За методикою обчислення витрати бувають середні на одиницю продукції та граничні на одиницю продукції. Середні витрати можна визначити за формулою (1.3).

, (1.3)

де С_с - середні витрати, грош. од. / од.

Граничні ж витрати визначаються за допомоги іншої формули (1.4), в якій враховується приріст витрат та обсягу випуску.

, (1.4)

де С_Г - граничні витрати, грош. од. / од.;

- приріст сукупних витрат, грош. од. / од.;

- приріст обсягу виробництва на гранично малу величину, од.

Граничні витрати необхідні коли треба узнати, чи можна ще збільшувати обсяг виробленої продукції без шкоди для прибутку.

11. За характером виробництва усі витрати можна розділити на витрати основного виробництва, допоміжного виробництва та обслуговуючого виробництва.

Витрати основного виробництва безпосередньо впливають на процес виробництва (сировина та матеріали). Витрати допоміжного виробництва підтримують у належному стані обладнання підприємства та допомагають забезпечити його інструментом та енергією (витрати на виготовлення інструментів, утримання та експлуатацію обладнання). Витрати обслуговуючого виробництва покликані забезпечити безперебійний процес виробництва та нормальні умови для основного та допоміжного виробництва (маркетинг та збут, складські витрати).

12. За статтями калькуляції. Ця класифікація є чи не найважливішою з усіх, тому вона має бути розглянута більш детально нижче.

13. За обґрунтуванням господарських рішень витрати бувають явні, неявні, релевантні та не релевантні.

14. За видами продукції, на яку розраховуються витрати, вони бувають на одиницю виробу, на типового представника виробу, на групи однорідних виробів, на товарну продукцію, на реалізовану продукцію. Витрати на одиницю виробу є її собівартістю. Витрати на типового представника виробу мають місце, коли є багато профільне виробництво та необхідно розрахувати середні витрати на виріб по усьому підприємству. Витрати на групи однорідних виробів - це витрати на одну з груп продукції багато профільного виробництва. Витрати на товарну продукцію представляють собою витрати на усю вироблену продукцію підприємством, а витрати на реалізовану продукцію, відповідно, витрати на усю продукцію, відправлену замовникам та покупцям (реалізовану).

15. За визначенням відношення до собівартості витрати бувають на продукцію та витрати періоду. Витрати на продукцію то є собівартість, а витрати періоду - то затрати, що не увійшли до собівартості продукції (адміністративні та збутові витрати).

16. За статтями витрат. Ця класифікація також буде розібрана більш детально нижче.

17. За місцем виникнення витрати бувають цехові та інших структурних підрозділів (служб, дільниць). Цехові витрати мають місце у цехах (сировина та матеріали, заробітна плата основних виробничих працівників). Інші витрати з'являються у інших підрозділах (заробітна плата працівників служби маркетингу та управлінського персоналу, складування запасів).

18. За ступенем урегульованості витрати підрозділяються на повністю регульовані та слабко регульовані. Повністю регульовані витрати можна корегувати в процесі діяльності (сировина та матеріали). Слабко регульовані витрати дуже складно, а може бути, що й неможливо корегувати (будівництво нового цеху).

19. За часом виникнення витрати бувають звітного періоду, майбутнього звітного періоду та майбутніх періодів. Витрати звітного періоду - то є витрати, що зроблені у звітному періоді та повинні відноситися до собівартості продукції звітного періоду (матеріали, паливо). Витрати майбутнього звітного періоду - це витрати, що понесені у звітному періоді, але мають бути включені до собівартості у майбутніх періодах (авансові платежі). Витрати майбутніх періодів - це витрати, що ще не зроблені у звітному періоді, але їх необхідно включити до собівартості у звітному періоді (оплата відпусток) [18;50;59].

20. За видами класифікацій витрати можна розділити по економічних елементах, по статтях витрат та калькуляційних статтях. Ці три види класифікацій є основними, тому вони мають бути розглянуті більш ретельно.

Класифікація по статтях витрат [12]:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- загальновиробничі витрати.

Розглянемо ці статті більш докладно.

Одним з основних елементів, що відбиває вартість матеріалів, що використовують у процесі виробництва є «прямі матеріальні витрати». У дану статтю включаються вартість сировини й основних матеріалів, що утворять основу виробленої продукції, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних і інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат.

Прямі витрати на оплату праці - це заробітна плата працівників підприємства, зайнятих безпосередньо в процесі виробництва (основних працівників), а саме оклади, тарифи, премії, матеріальна допомога, оплата відпусток і т.д., які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат.

Інші прямі витрати - всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат (відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних та майнових паїв, амортизація виробничого устаткування й т. і.).

Загальновиробничі витрати - витрати на керування виробництвом; амортизація основних засобів і нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; витрати на утримання, ремонт, експлуатацію й страхування, операційну оренду основних засобів і інших необоротних активів загальновиробничого призначення; витрати на вдосконалювання технології й організації виробництва; витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідвід та інше утримання виробничих приміщень; витрати на обслуговування виробничих процесів; витрати на охорону праці й техніку безпеки та охорону навколишнього середовища і т.д.

Класифікація витрат по економічних елементах [18]:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні заходи;

- амортизація;

- інші витрати.

До складу елементу «Матеріальні витрати» включаються витрати на: сировину й матеріали, використані як основні й допоміжні в процесі операційної діяльності підприємства при виготовленні продукції (робіт, послуг) або для господарських потреб, технічних цілей і сприяння виробничому процесу; покупні напівфабрикати й комплектуючі вироби, використанні в операційній діяльності підприємства; придбані у сторонніх підприємств і організацій будь-яке паливо й енергію всіх видів, використані на технологічні й інші операційні цілі, і в тім числі на експлуатацію транспортних засобів, опалення й висвітлення приміщень; виготовлення з палива теплоенергії і електроенергії, спожитих в операційної діяльності підприємства; тару й тарні матеріали, використані в операційній діяльності підприємства; будівельні матеріали, використані як основні й допоміжні в операційній діяльності підприємства; запасні частини, використані для ремонту основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, малоцінних і швидкозношуваних предметів. Не включається в матеріальні витрати вартість покупних матеріальних цінностей, у тому числі палива й енергії, які реалізуються без додаткової обробки на даному підприємстві.

До складу елементу «Витрати на оплату праці» включаються: заробітна плата по окладах і тарифах; премії й заохочення; матеріальна допомога; компенсаційні виплати; оплати відпусток і іншого невідпрацьованого часу; інші витрати на оплату праці.

До складу елементу «Відрахування на соціальні заходи» включаються відрахування на: пенсійне забезпечення; соціальне страхування; страхові внески на випадок безробіття; індивідуальне страхування персоналу підприємства; інші соціальні заходи.

До складу елементу «Амортизація» включається: сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних і інших необоротних матеріальних активів.

До складу елементу «Інші витрати» включаються: витрати операційної діяльності, що не ввійшли до складу раніше перерахованих елементів, наприклад, на: відрядження; придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності підприємства; оплату участі в семінарах; проведення аудита; транспортне обслуговування; оплату за використання й обслуговування технічних засобів керування; придбання ліцензій і інших спеціальних дозволів, виданих для ведення господарської діяльності; охорону праці; перевезення працівників до місця роботи й назад; виконання робіт вахтовим методом; оплату комерційних банків і інших кредитно-фінансових установ; страхування ризиків; гарантійний ремонт, гарантійне обслуговування або гарантійні заміни й утримання гарантійних майстерень; проведення рекламних заходів; організацію прийомів, презентацій; відшкодування складських, вантажно-розвантажувальних, перевалочних робіт, пакувальних матеріалів; оплату послуг транспортно-експедиційних, страхових і посередницьких організацій; утримання і експлуатацію фондів природоохоронного призначення; публікацію річного звіту; суми платежів орендарів за користування наданими в оперативний лізинг (оренду) основні засобами, іншими необоротними активами; витрати підприємств-суб'єктів валютного ринку; компенсації працівникам (за власний інструмент, особистий транспорт); випробування якості виробів, деталей, вузлів, установлені стандартами або технічними умовами; інші витрати (втрати від браку, витрати по операціях зі скляною тарою, компенсація заробітку внаслідок каліцтва й іншого порушення здоров'я працівника, відрахування на пенсійне забезпечення від вартості послуг стільникового мобільного зв'язку й т.п..); інші операційні витрати.

Але основний у розрахунку витрат є калькуляція собівартості одиниці продукції.

Розглянемо калькуляційні статті. Загалом, у цих статтях відображається та ж інформація, що й у статтях витрат, тільки більше конкретизовано, до того ж, розраховуючи на калькуляційну одиницю продукції, а не на весь обсяг випуску.

Калькуляційна одиниця - це обсяг продукції, прийнятий за одиницю, на який відбуваються всі розрахунки витрат.

Основні калькуляційні статті:

- сировина й матеріали;

- покупні напівфабрикати й комплектуючі, послуги й роботи виробничого характеру сторонніх організацій;

- паливо й енергія на технологічні цілі;

- зворотні відходи (віднімаються);

- основна заробітна плата виробничих працівників;

- додаткова заробітна плата виробничих працівників;

- відрахування на соціальні заходи із заробітної плати виробничих працівників;

- витрати на утримання і експлуатацію устаткування;

- загальновиробничі витрати;

- втрати від браку;

- супутня продукція (віднімається);

- інші виробничі витрати.

Розглянемо тепер ці статті більш докладно [18;56]:

У статтю калькуляції «Сировина й матеріали» включається вартість:

а) сировини й основних матеріалів, які входять до складу виробленої продукції, створюють її основу або є необхідним компонентом для виробництва продукції (робіт, послуг);

б) допоміжних матеріалів, які використовуються в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) для забезпечення нормального технологічного процесу й упаковування продукції;

в) малоцінних і швидкозношуваних предметів, строк експлуатації яких менше, ніж один рік, які використовуються в процесі виробництва продукції.

У статтю калькуляції «Покупні напівфабрикати й комплектуючі, послуги й роботи виробничого характеру» включають вартість:

а) куплених напівфабрикатів і готових комплектуючих виробів, що куплені для комплектування продукції, що випускається , які вимагають додаткових витрат роботи на їхню обробку й зборку;

б) робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми організаціями;

в) доставки напівфабрикатів і інших виробів на підприємство.

До статті калькуляції «Паливо й енергія на технологічні цілі» відносяться витрати на всі види палива й енергії (як отримані від сторонніх підприємств і організацій, так і зроблені самим підприємством), які використаються безпосередньо в процесі виробництва, а також транспортно-заготівельні витрати на доставку палива й енергії.

У статті калькуляції «Зворотні відходи» відображається вартість зворотні відходів, що віднімається із загальної суми матеріальних витрат, віднесеної на собівартість продукції.

До статті калькуляції «Основна заробітна плата виробничих працівників» треба віднести витрати на виплату основної заробітної плати, нарахованої відповідно до прийнятого підприємства формами й системами оплати праці, у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для працівників, зайнятих виробництвом продукції.

Стаття калькуляції «Додаткова заробітна плата виробничих працівників» містить у собі витрати на виплату виробничому персоналу підприємства додаткової заробітної плати, нарахованої за роботу понад установлені норми, за досягнення в праці й винахідництво, за особливі умови роботи. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

У статтю калькуляції «Відрахування на соціальні заходи із заробітної плати виробничих працівників» включаються всі види соціальних відрахувань: пенсійне забезпечення; соціальне страхування; страхові внески на випадок безробіття; індивідуальне страхування персоналу підприємства; інші соціальні заходи.

До статті калькуляції «Витрати на утримання і експлуатацію устаткування» можна віднести амортизаційні відрахування, витрати на утримання і ремонт виробничого й підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту, інструментів і приладів зі складу основних виробничих засобів, інших необоротних матеріальних активів, а також сюди включаються витрати на оплату оренди устаткування та інші витрати.

До статті калькуляції «Загальновиробничі витрати» належать:

- витрати на керування виробництвом (на оплату службових командировок персоналу цехів, на придбання спеціалізованої літератури для інформаційного забезпечення виробничої діяльності цеху, на оплату участі у семінарах, які проводяться з метою підвищення професійного рівня працівників);

- амортизація основних засобів і інших необоротних матеріальних активів, а також нематеріальних активів загальновиробничого призначення;

- сума сплачених орендарем платежів за користування представленими в оперативний лізинг (оренду) основними засобами, іншими оборотними нематеріальними активами й нематеріальними активами загальновиробничого призначення;

- витрати на обслуговування виробничого процесу;

- витрати на охорону праці, пожежну охорону й сторожову охорону;

- податки, збори й інші передбачені законодавством обов'язкові платежі, безпосередньо пов'язані з виробничим процесом і кількістю продукції (плата за землю, податок із власників транспортних засобів, збір за геологорозвідувальні роботи, плата за забруднення навколишнього середовища);

- місцеві податки й збори (комунальний податок, збір за право використання місцевої символіки);

- витрати, пов'язані з утриманням і експлуатацією фондів природоохоронного призначення, які перебувають у власності підприємства;

- інші цехові витрати.

У статті калькуляції «Втрати від браку» треба відображати вартість забракованої продукції по технологічних причинах, вартість матеріалів, напівфабрикатів (деталей), зіпсованих під час налагодження устаткування, вартість скляних, керамічних і пластмасових виробів, розбитих у технологічному процесі при їхньому виготовленні, обробці, упакуванні; розбитих під час транспортування на виробництві (бій), витрати на усунення недоліків, технологічні втрати.

До статті калькуляції «Супутня продукція» відносять вартість супутньої продукції, отриманої одночасно з основним продуктом, тобто в одному технологічному процесі. Супутня продукція може оцінюватися за відпускною вартістю, за плановою собівартістю аналогічного продукту, за ціною можливого використання (тільки для внутрішнього використання на підприємстві).

Стаття калькуляції «Інші виробничі витрати» включає ті витрати виробничого характеру, які не були включені у жодну з попередніх статей.

21. За видами операційної діяльності усі витрати, що належать до операційної діяльності можна розділити на собівартість реалізованої продукції (що її розбирали вище), адміністративні витрати, збутові та інші операційні витрати.

До адміністративних витрат відносяться наступні загальногосподарські витрати, що направлені на обслуговування та управління підприємством:

- загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів та ін.);

- витрати на службові командировки та утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського призначення (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт та ін.);

- винагорода за професійні послуги (юридичні, аудиторські);

- витрати на зв'язок;

- амортизація нематеріальних активів загальногосподарського призначення;

- витрати на урегулювання спорів у судових органах;

- плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

- інші витрати загальногосподарського призначення.

Витрати на збут включають наступні витрати, що зв'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг):

- витрати пакувальних матеріалів для підготовки готової продукції до відправлення на складах;

- витрати на ремонт тари;

- оплата труда та комісійні винагородження продавцям, торговим агентам та робітникам збутових підрозділів;

- витрати на рекламу та маркетингові дослідження ринку;

- витрат на передпродажну підготовку товарів;

- витрати на командировки працівників служби збуту;

- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, зв'язаних зі збутом продукції (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт та ін.);

- витрати на транспортування та страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиторські та інші послуги, зв'язані з транспортуванням продукції у відповідності з умовами договору поставки;

- витрати на гарантійний ремонт та гарантійне обслуговування;

- інші витрати, зв'язані зі збутом продукції (товарів, робіт, послуг).

До інших операційних витрат треба включати:

- витрати на дослідження та розробки;

- собівартість реалізованої іноземної валюти;

- собівартість реалізованих виробничих запасів;

- сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;

- втрати від операційної курсової різниці;

- втрати від обезцінювання запасів;

- штрафи, пеня, що призначені до сплати;

- витрати на виплати матеріальної допомоги, на утримання об'єктів соціально-культурного призначення;

- інші витрати операційної діяльності.

Є ще одна категорія витрат, що не входять ані до операційних витрат, ані до фінансових чи інвестиційних витрат звичайної діяльності. Це «інші витрати». До них відносяться [12]:

- собівартість реалізованих фінансових інвестицій;

- собівартість реалізованих необоротних активів;

- собівартість реалізованих майнових комплексів;

- втрати від не операційних курсових різниць;

- витрати на ліквідацію необоротних активів;

- залишкова вартість ліквідованих необоротних активів;

- інші витрати звичайної діяльності.

Таким чином, види витрат підприємства за видами діяльності можна представити на мал. 1.3.

Мал. 1.3. Види витрат підприємства

Як ми бачимо, усі витрати промислового підприємства можна розділити на види однією схемою (мал. 1.3). Ця схема показує структуру витрат. Усі рівні цієї схеми, окрім верхнього та нижнього представлені у формі 2 річної звітності (Звіт про фінансові результати).

1.3 Порівняння основних напрямків зниження витрат підприємства на виробництво й збут продукції

Зниження собівартості продукції дозволяє підприємству безболісно знижувати ціну на свою продукцію до рівня цін підприємства-конкурентів або навіть нижче.

Розглянемо шляхи зниження витрат на виробництво й деякі методи визначення економії витрат при проходженні цими шляхами:

1. Підвищення технічного рівня виробництва, зокрема впровадження нової прогресивної технології, підвищення рівня механізації й автоматизації виробничих процесів, розширення масштабів використання й удосконалення застосовуваної техніки й технології, більш ощадливе використання сировини й матеріалів, зміна конструкції й технічних характеристик виробів, інші фактори, що підвищують технічний рівень виробництва.

По даній групі методів аналізується вплив на собівартість науково-технічних досягнень і передового досвіду. По кожному заходу розраховується економічний ефект, що виражається в зниженні витрат на виробництво.

Економія від здійснення заходів визначається порівнянням величини витрат на одиницю продукції до й після впровадження заходів і множенням отриманої різниці на обсяг виробництва в планованому році (1.5).

Е = (В_С - В_Н) * N, (1.5)

де Е - економія, грош. од.;

В_С - прямі поточні витрати на одиницю продукції до впровадження заходів, грош. од.;

В_Н - прямі поточні витрати на одиницю продукції після впровадження заходів, грош. од.;

N - обсяг продукції в натуральних одиницях від початку впровадження заходів до кінця планового року, од.

Основною умовою зниження витрат сировини й матеріалів на виробництво одиниці продукції є поліпшення конструкцій виробів і удосконалення технології виробництва, використання прогресивних видів матеріалів, впровадження технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних цінностей.

Зниження собівартості може відбутися при створенні автоматизованих систем керування, використанні ЕОМ, удосконаленні існуючої техніки та технології. Зменшуються витрати й у результаті комплексного використання сировини, застосування економічних замінників, повного використання відходів у виробництві. Великий резерв таїть у собі й поліпшення продукції, зниження її матеріалоємності й трудомісткості, зменшення габаритних розмірів і ін.

При використанні даних методів з'являються одноразові або поточні витрати на нове обладнання, нову технологію. Тому необхідно спочатку розрахувати, чи дійсно ці заходи будуть вигідними та допоможуть знизити витрати.

2. Удосконалення організації виробництва й праці. Зниження собівартості може відбутися в результаті зміни в організації виробництва, формах і методах праці при розвитку спеціалізації виробництва, удосконаленні керування виробництвом і зменшення витрат на нього, поліпшення застосовування основних фондів, поліпшення матеріально-технічного постачання, скорочення транспортних витрат, інших факторів, що підвищують рівень організації виробництва.

2.1. Зниження поточних витрат відбувається в результаті вдосконалення обслуговування основного виробництва (наприклад, розвитку потокового виробництва, підвищення коефіцієнта змінності, упорядкування підсобно-технологічних робіт, поліпшення інструментального господарства, удосконалення та покращення організації контролю за якістю робіт та продукції).

2.2. Значне зменшення витрат живої праці може відбутися при збільшенні норм і зон обслуговування, скороченні втрат робочого часу, зниженні кількості робітників, що не виконують норм виробітку. Цю економію можна підрахувати в такий спосіб (1.6).

Е = К_РОБ * ЗП_СР, (1.6)

де К_РОБ - кількість робітників, що вивільняються, чол.;

ЗП_СР - середня заробітна плата в попередньому році (з відрахуваннями на соціальні заходи та з урахуванням витрат на спецодяг, харчування й т.п.).

2.3. Додаткова економія виникає при вдосконалюванні структури керування підприємства в цілому. Вона виражається в скороченні витрат на керування й в економії заробітної плати й нарахувань на неї у зв'язку з вивільненням управлінського персоналу.

2.4. При поліпшенні використання основних фондів зниження собівартості відбувається в результаті підвищення надійності й довговічності обладнання, удосконалювання системи планово-попереджувального ремонту й впровадження індустріальних методів ремонту, утримання й експлуатації основних фондів. Економія розраховується за формулою (1.7).

Е = ?В * Об, (1.7)

де ?В - абсолютне скорочення витрат (крім амортизації) на одиницю встаткування (або інших основних фондів), грош. од.;

Об - середня кількість устаткування, од.

2.5. Удосконалення матеріально-технічного постачання й використання матеріальних ресурсів знаходить висвітлення в зменшенні норм витрати сировини й матеріалів, зниженні їхньої собівартості за рахунок зменшення заготівельно-складських витрат.

2.6. Певні резерви зниження собівартості закладені в усуненні або скороченні витрат, які не є необхідними при нормальному виробничому процесі (наднормативні витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, доплати робітникам за відхилення від нормальних умов праці й понаднормові роботи, платежі по регресивних позовах, втрати від браку і т.п.). Вияв цих зайвих витрат вимагає особливих методів і уваги колективу підприємства. Їх можна виявити проведенням спеціальних обстежень і обліку, при аналізі даних нормативного обліку витрат на виробництво, ретельному аналізі планових і фактичних витрат на виробництво.

2.7. Зміна обсягу й структури продукції, які можуть привести до відносного зменшення умовно-постійних витрат (окрім амортизації), відносного зменшення амортизаційних відрахувань, підвищення якості продукції. Умовно-постійні витрати не залежать безпосередньо від кількості випуску продукції. Зі збільшенням обсягу виробництва їхня кількість на одиницю продукції зменшується, що приводить до зниження її собівартості. Відносна економія на умовно-постійних витратах визначається за формулою (1.8).

, (1.8)

де - сума умовно-постійних витрат у базисному році, грош. од.;

Т - темп приросту товарної продукції в порівнянні з базисним роком, долі од.

2.8. Відносна зміна амортизаційних відрахувань розраховується особливо. Частина амортизаційних відрахувань (як і інших витрат на виробництво) не включається в собівартість, а відшкодовується за рахунок інших джерел, тому загальна сума амортизації може зменшитися. Зменшення визначається за фактичним даними за звітний період. Загальну економію на амортизаційних відрахуваннях розраховують по формулі (1.9).

, (1.9)

де А₀, А₁ - сума амортизаційних відрахувань у базисному й звітному році, грош. од.;

К - коефіцієнт, що враховує величину амортизаційних відрахувань, що відносяться на собівартість продукції в базисному році;

N₀, N₁ - обсяг товарної продукції у базисному та звітному роках, од.

Щоб не було повторного рахунку, загальну суму економії зменшують (збільшують) на ту частину, що врахована по інших факторах.

Дана група методів вже не є такою витратною, як попередня та має більше можливостей для корегування витрат, тому ці заходи є більш популярні на вітчизняних підприємствах.

3. Зміна номенклатури, асортименту. Зміна номенклатури та асортименту виробленої продукції є одним з важливих факторів, що впливає на рівень витрат на виробництво. При різній рентабельності окремих виробів (стосовно собівартості) зрушення в складі продукції, пов'язані з удосконалюванням її структури й підвищенням ефективності виробництва, можуть приводити й до зменшення й до збільшення витрат на виробництво. Вплив змін структури продукції на собівартість аналізується по змінних витратах по статтях калькуляції типової номенклатури. Розрахунок впливу структури виробленої продукції на собівартість необхідно погодити з показниками підвищення продуктивності праці. Проте, не треба забувати, що деякі збиткові види продукції треба залишати у асортименті, тому що вони допомагають перекрити прибутком постійні витрати.

4. Поліпшення використання природних ресурсів. Тут ураховується зміна складу і якості сировини, зміна продуктивності родовищ, об'ємів підготовчих робіт при видобутку, способів видобутку природної сировини, зміна інших природних умов. Ці зміни відбивають вплив природних умов на величину змінних витрат. Аналіз їхнього впливу на зниження собівартості продукції проводиться на основі галузевих методик видобувних галузей промисловості.

5. Серйозним резервом зниження собівартості продукції є розширення спеціалізації та кооперування. На спеціалізованих підприємствах з потоковим виробництвом собівартість продукції значно нижче, ніж на підприємствах, що виробляють цю ж продукцію в невеликій кількості. Це зв'язано з тим, що при більш великому об'ємі випуску має місце розподіл постійних витрат на більшу кількість продукції. Розвиток спеціалізації вимагає встановлення найбільш раціональних кооперованих зв'язків між підприємствами [60].

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА Й ВИТРАТ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Загальна характеристика підприємства «філія «Харківський Агрегатний завод» ДП «Завод ім. В. О. Малишева»

ХПЗ (Харківський паровозобудівний завод) - Завод імені В. О. Малишева - унікальне підприємство з більш ніж 100-літньою історією. Дане підприємство було засновано для виробництва товарних паровозів і частин до них для залізних доріг Російської Імперії, що розвивалися у ті часи. Було побудовано до 1 листопада 1897 року.

На сьогоднішній день ДП «Завод ім. В. О. Малишева» нараховує більше 20 філій:

- Управління маркетингу й збуту;

- Машинобудівний завод;

- Механоскладальний завод;

- Ливарний завод;

- Дизельний завод;

- Ремонтно-механічне підприємство;

- Енергопідприємство;

- Інструментальний завод;

- Агрегатний завод і ін.

У 1990 році 1000 корпус заводу одержав статус Агрегатного заводу. Це моторобудівна філія, на якій виробляються двигуни й агрегати до них. 1000 корпус існував з 1962 р., але вже з 1967 р. він був самостійним заводом зі своїми службами, так що придбання статусу заводу не спричинило великих організаційних змін.

У середині 1991 року Агрегатний завод виявився в скрутному стані, тому що виробництво танків для збройних сил України призупинилося, а російські заводи перестали робити замовлення на танкові двигуни. Завод терміново перейшов на продукцію народного споживання (деталі для швейних машин, сікачі), але необхідні були й більше серйозні замовлення. Був освоєний випуск арматур для газобалонної апаратури, була продумана можливість використання танкового турбопоршньового дизеля ТДФ, виробленого на підприємстві, у народному господарстві (на невеликих електростанціях).

На сьогоднішній день Агрегатний завод є сучасним машинобудівним виробництвом, що виконує повний цикл механічної і термохімічної обробки, зборки й випробувань дизелів сімейства ТД (5ТДФ, 3ТД і 6ТД) і іншої продукції [58].

Філія «Харківський Агрегатний завод» ДП «Завод ім. В. О. Малишева» є одним з лідерів українського моторобудування.

Дане підприємство виробляє наступні основні види продукції мирного характеру (інформація з танкових двигунів відсутня):

1. Двотактні багатопаливні дизелі серії ДН із турбонаддувом і рідинним охолодженням призначені для використання в якості силових установок у міських й міжміських автобусах; у потужних гусеничних й колісних транспортних засобах; у платформах на повітряній подушці; у будівельних, землерийних і дорожніх машинах. Технічні характеристики представлені у табл. 2.1:

Таблиця 2.1

Технічні характеристики двотактних турбопоршньових дизельных двигунів 3ДН, 5ДН, 6ДН

Двигуни Характеристики	3ДН	5ДН	6ДН
Потужність, к. с.	225…350	272…500	428…800
Частота обертання, хв-1	2200	1500…2200	1500…2200
Питомі витрати палива, г/кВтг	217	224	217
Витрати повітря, кг/с	0,45…0,65	0,45…0,85	0,65…1,25
Вага, кг	800	1040	1200

2. Малолітражні двигуни серії ДТ.

Призначення: дизелі серії ДТ використовуються у якості силової установки на легкових автомобілях, на тракторах, вантажних автомобілях.

3. Застосування двигунів 6ДН у силових установках дизель-потягів.

Призначення: для використання як силова установка для пасажирських дизель-потягів з електричною тягою.

Технічні характеристики: номінальна потужність - 540 кВт; номінальна напруга - 1150 Вт; рід струму - змінний трифазний; питомі витрати палива - 244 г/кВтг; призначений ресурс до капітального ремонту - 400 тис. км пробігу або 16000 г.; дизель - 6ДН 12/2х12; генератор - ГС 530В2; вага - 5000 кг; габаритні розміри - 3550х1800х1560 мм.

4. Застосування двигунів 5ДН у дизель-агрегатах для автомотрис АМЭ (Україна), АДМ (Росія), Х521 (Австрія).

Призначення: джерело електропостачання автомотриси, призначеної для проведення ремонтних, аварійно-відбудовних і монтажних робіт на контактній мережі й повітряних лініях електрифікованих залізниць.

Технічні характеристики: номінальна потужність - 200 кВт; номінальна напруга - 400 Вт; рід струму - змінний трифазний; питомі витрати палива - 225 г/кВтг; призначений ресурс до капітального ремонту - 10000 г.; дизель - 5ДН 12/2х12; генератор - ГСФ 200/Гс-527; вага - 4000 кг; габаритні розміри - 3400х1500х1400 мм.

5. Застосування двигунів типу 5ДН, 6ДН на катерах.

Призначення: призначені для роботи як силові установки катерів. Конверсійні двигуни народногосподарського призначення серії ДН виконані на базі відпрацьованої конструкції й технології серійних двигунів, що мають потужність 700...1200 к. с.

6. Тепловозні, судові, стаціонарні автоматизовані дизель-генератори Д100.

На території України Агрегатний завод не має конкурентів в області моторобудування.

Організаційна структура керування філією буде розглянута з використанням Додатка А (Структура управління філією ДП «Завод ім. В. О. Малишева» «Харківський Агрегатний завод»).

На даному підприємстві існує яскраво виражена лінійна організаційна структура з декількома рівнями керування. На самому верхньому рівні перебуває Директор філії. У нього зосереджене керування всіма підрозділами підприємства. На наступній «сходинці» знаходяться заступники директора: з МТП (матеріально-технічного постачання), збуту й транспорту; з виробництва; з кадрів, побуту й соціальних питань; головний інженер; головний економіст і головний бухгалтер.

Дана організаційна структура має 1 незаперечну перевагу: обов'язки кожного елементу структури чітко розподілені при цьому відсутня потенційна можливість отримання підрозділом або робітником 2 та більше наказів, які суперечать один одному.

Що стосується недоліків, то іноді все ж необхідно керівнику втручатися у діяльність підрозділу, не підпорядкованого йому, особливо, при узгодженні діяльності підрозділів. Можна використовувати систему рапортів та звітів для контролю над діяльністю елементів ланки структури. На підприємстві існує система рапортів на різних рівнях.