Основні питання політичної економії
Основні питання політичної економії, її розвиток, закони та категорії. Структура економічних відносин та систем. Товар і його властивості. Загальна характеристика ринку та його моделей, значення конкуренції. Фінансово-кредитні установи та їх діяльність.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | шпаргалка |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 22.10.2009 |
| Размер файла | 265,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Економічні інтереси - є формою реалізації економічних потреб, це користь, вигода, яка досягається в процесі реалізації економічних відносин. Причому вона є такою, що забезпечує самостійність, саморозвиток суб'єкта, тобто створення умов, необхідних для його відтворення на рівні прогресивних соціально-економічних досягнень.
Кожен суб'єкт є носієм конкретного інтересу. Скільки суб'єктів економ. відносин, стільки і економічних інтересів.
За ознакою суб'єктивності виділяють особистий, колективний і суспільний інтереси; за ознакою важливості - головні та другорядні тощо.
Для економічного життя суспільства характерна наявність різноманітних взаємопов'язаних і взаємодіючих інтересів, які утворюють єдину систему. Проте система економічних інтересів суспільства завжди суперечлива. Суперечності інтересів мають як суб'єктивну, так і об'єктивну основу. У реальному житті єдності інтересів досягають через реалізацію кожного з них в процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації.
106. Єдність і суперечності в системі інтересів
На темпи економічних перетворень, на перебудову виробничих відносин потреби впливають не безпосередньо. Економічна поведінка індивіда, соц. групи, класу, сусп. визначається економічними інтересами.
Інтерес -- форма вираження потреб соціальних S-тів -- виробників і споживачів матеріальних і духовних потреб.
Економічні інтереси -- є формою реалізації економічних потреб, це користь, вигода, яка досягається в процесі реалізації економічних відносин. Причому вона є такою, що забезпечує самостійність, саморозвиток суб'єкта, тобто створення умов, необхідних для його відтворення на рівні прогресивних соціально-економічних досягнень.
Інтереси виступають як форми вияву виробничих відносин. Як усвідомлені потреби, економічні інтереси поєднує та приводить в дію економічний механізм. В кінцевому підсумку вони визначаються панівними формами вл-ті на засоби виробництва, а значить, місцем певного класу чи соц. групи в економічному укладі сусп. життя.
Кожен суб'єкт є носієм конкретного інтересу. Скільки суб'єктів економ. відносин, стільки і економічних інтересів.
За ознакою суб'єктивності виділяють особистий, колективний і суспільний інтереси; за ознакою важливості - головні та другорядні тощо.
Для економічного життя суспільства характерна наявність різноманітних взаємопов'язаних і взаємодіючих інтересів, які утворюють єдину систему. Проте система економічних інтересів суспільства завжди суперечлива. Суперечності інтересів мають як суб'єктивну, так і об'єктивну основу. У реальному житті єдності інтересів досягають через реалізацію кожного з них в процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації.
Головні способи впливу на інтереси людей:
позаекономічний примус до праці;
економічний примус;
моральне і соціальне стимулювання трудової активності.
Їх співвідношення різне в різних формаціях.
107. Економічна система: сутність та структурні елементи
У сист. вир-чих від-н слід розрізняти:
1. Соц.-ек. від-ни 2. Організ.-екон. відн-ни.
Серед орг.-ек. від-н виділяють: 1) конкрет. орг.-ек. від-ни в господ. системах окремих галузей сусп. вир-ва: пром-ть, с/г, торгівля…; 2) заг. орг.-ек. від-ни, до яких належ. форми і методи господарюв., хар-ні для всіх галузей екон., серед яких виділ-ть: ринкову систему, в центрі якої -- тов.-грош. від-ни та підприємництво -- з ефективним веденням господ-ва в ц.
Основні ел-ти (підсистеми) екон. системи:
1) Продуктивні сили; 2) техніко-екон. від-ни; 3) вир-чі від-ни; 4) господарський механізм.
Так, до (1) сист. належ: люди, засоби та предмети праці, наука, форми і методи орг-ї вир-ва, сили природи, які викор-я людьми, а також інфо. (2) форм-ся і розвив-ся у процесі взаємодії від-н спеціалізації, кооперації, комбінування, концентрації вир-ва, обміну діял-ті між людьми тощо. (3) -- найскладніша, визначальна роль належ. вир-чим від-нам, від-нам власності, які і визнач-ть соц-екон. природу екон. сист., специфічні з-ни її функціонування і роз-ку, хар-р екон. зв'язків між S-тами ек. сист.
Відмінна риса категорії "ек. сист." -- вона нестатична, не застигла, а є живим орг-мом, який знаход. в постійному русі. Стабіль-ть та орг-ть сучас. ЕС залеж. від наявності в них різних форм вл-ті, кожна з яких найбільш. мірою відповідає вимогам роз-ку того чи ін. ел-ту продук. сил, насамперед, інтересам основ. прод. сили -- людини.
Висока еф-ть та орг-ть ЕС значною мірою залеж. від співвіднош. ступенів роз-ку названих 3 підсистем: (1)-(3).
108. Прод-ні сили як матер. основа вир-ва, їх складові ел-ти
Одним з основних ел-тів (підсистем) екон. системи є продуктивні сили (ПС).
ПС -- система факторів вир-ва, яка забезпечує перетвор-ня речовин природи відповідно до потреб людей, створює матер. і духовні блага і визначає зрост-ня прод-ті сусп. праці.
До них належать: люди (працівники), засоби та предмети праці, наука, форми і методи орг-цї вир-ва, використовувані сили природи, які викор-ся людьми, особливий фактор, а також інфо.
Наука перетвор. в окремий ел-т ПС з початку розгортання НТР, тобто з сер. 50-х рр, а інфо -- з сер. 70-х, тобто з поч. 2иетапу НТР. Головною ПС сусп. є працівники вир-чої і неви-чої сфери. ПС вираж. ставлення люд. до природи, ступінь оволодіння люд. силами прир. Вони є провідною стороною сусп. способу вир-ва, а їх рівень заг. показником соц.-ек. прогресу, оскільки з їх роз-ком зростають прод-ть праці, нац. багатство, з'явл-ся нові джерела енергії тощо. Водночас головним критерієм сусп. прогресу є роз-к люд., її потреб, інтересів і цілей.
Взаємодія особистісних (людини) і речових (зас.вир-ва) факторів вир-ва є найважливішою умовою зрост-ня прод-ті праці, нац. багатства, у процесі такої взаємодії виникає нова прод. сила, не властива жодному із цих факторів зокрема.
Соц-ек. формою роз-ку прод. сил є сист. вир-чих від-н або реальних (екон.) від-н вл-ті, яка формує спосіб поєднання особист. та речових факторів вир-ва, хар-р привласнення рез-тів праці, природу екон. і політ. влади. В зал-ті від того, наскільки від-ни вл-ті відповідають інтересам люд., рівню роз-ку ін. ел-тів ПС, вони або прискорюють, або гальмують їх розвиток.
109. Форми організації суспільного виробництва
Взаємодія людини з природою в процесі праці відбувається з моменту виникнення людства, в усіх суспільно-економічних формаціях. В одних основною метою виробництва є задоволення власних потреб, в інших - збагачення, отримання максимального прибутку. Це означає, що суспільне виробництво має різні форми свого вияву. Виділяють три основні форми: натуральну, товарну і безпосередньо суспільну. Відповідно розрізняють натуральне, товарне та суспільне виробництво. Історично першим є натуральне виробництво, при якому продукти праці призначаються для задоволення власних потреб, для споживання всередині господарства, що їх виробило. В усіх докапітал. формаціях госп-ва були натуральними - існував замкнений кругообіг (рух) продуктів, які, як правило, не виходили за межі цих госп-в. Суспільний поділ праці (ПП) у натур. госп-ві розвинений ще слабо; мета вир-ва вкрай обмежена - задоволенню потреб, незначних за обсягом, одноманітних; воно малоефективне і забезпечує дуже повільний розвиток продуктивних сил. Першою важливою причиною виникнення товарного вир-ва, є сусп. ПП, тб спеціалізація виробників на виготовленні окремих видів продуктів або на певній вироб. діяльності: спочатку у рабовласницькому сусп-ві ремесло відокремлюється від землеробства (виникнення такого товар. в-ва, який спеціально розрахованого для обміну), потім з'являються металеві гроші, виділяється клас купців (торгівельний капітал). Другою причиною виникнення товарного в-ва є соц-економічна відокремленість виробників, яка виступає у формі приват. власності на засоби вир-ва. Сусп ПП виступає у трьох формах: загальній (-це поділ суспільного вир-ва на окремі сфери: промисловість, с\г, сфера мат. та немат. в-ва, частковій (- це розпад сфер на окремі галузі, види в-ва (напр, у с\г виділяють тваринництво, рослинництво, у промисловості - важку, легку, харчову, текстильну та ін)), одиничній (- це ПП всередині окремого підп-ва на професії, види зайнятості). Основою для товарного в-ва є загальний та частковий ПП. Товарне в-во є такою орг-цією суспіл. госп-ва, коли окремі продукти виробляють відокремлені виробники, і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля-продаж на ринку цих продуктів, що стають товарами. Основними рисами тов. вир-ва є: а) суспільний ПП; б) приватна власність на засоби в-ва; в) повна соціально-економічна відокремленість виробників; г) економічні звязки між відокремленими товаровиробниками шляхом обміну; д) стихійний та анархічний характер розвитку.
Безпосередньо суспільне в-во - - це безтоварне планомірне, високоорганізоване в-во продуктів і послуг, яке виникає на вищих ступенях еволюції капіталізму; це найрозвинутіша форма, яка поступово приходить на зміну товарній формі в-ва, підриває її. Це в-во розвивається на основі одиничного ПП як в межах окремих гігантських компаній, національних держав, так і в м/н-масштабі.
110. Сутність на процес еволюції грошей (Г)
Гроші - це специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента.
Гроші об'єктивно з'явилися як результат розвитку товарного обміну. Сусп. розподіл праці породив потребу в обміні продуктами праці, які, таким чином, ставали товарами. Обмін відбувався пза формулою Т1 - Т2. Одночасно виникала економічна задача: як і в яких співвідношеннях можна поміняти свої тов. Обмін однієї корисної речі відбувався випадково і одноразово, тобто 1 шкура=1 кг солі=1сокира. Пізніше тов. стали виготовлятись в великій кількості. Власник якогось тов. міг виміняти його на декілька інших корисних продуктів, кожен з яких служив йому еквівалентом, тобто: 2 сокири=3 шкури=10 кг солі. Але, в цьому випадку, одна річ безпосередньо обмінювалась на інше благо, що не завжди задовольняло покупців. Тобто ймовірність знайти потрібний товар з першого разу була дуже незначною, часто випадковою. Якщо ж власники таких тов. і знаходили один одного, обмін теж міг не відбутися у зв'язку з невідповідністю кількості чи якості наявного тов. потребам іншої сторони. Це суперечливість натурального обміну обмежувала розвиток вир-ва, робила його надто ризиковим. Коли вир-во і обмін тов. стали регулярними, то в кожній країні і в великих промислових районах з'явились на місцевих ринках загальні еквіваленти - найбільш ходові товари,які поступово перетворювалися в засоби обміну, тобто набували грошових якостей. Акт обміну перетворювався на купівлю-продаж. Спочатку товарними Г ставали предмети першої необхідності, напр. у греків і арабів - худоба, у слов'ян - хутро. Але, з розвитком торгівлі, з'явилась потреба в признаному всіма еквіваленті - Г. Для виконання ролі Г найбільше підійшло золото (срібло) - благородний метал, який має здатність до тривалого зберігання, портативність, подільність, наявність в достатній кількості для обміну, велику вартість.
Так, Г - особливий тов., який став загальним еквівалентом. Т.я. Г (золото, срібло) є загальнопризнаним втіленням вартості, то вони стали виступати в ролі свого роду етолона - ними вимірюють вартість всіх товарів. З появою Г простий товарообмін був замінений обігом, який має формулу Т1 - Г - Т2. З розвитком тов. відносин, з'явились нові форми Г: паперові, депозитні, електронні.
Економічна сутність Г і роль Г проявляється в їх функціях, тобто в конкретному призначенні їх в екон. - міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагромадження, світових Г.
111. Функції грошей (Г)
Гроші - це специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента. Під функціми Г розуміють конкретне призначення їх в екон. Звичайно виділяється декілька ф-цій: міра вартості, засіб обігу, засіб платежу, засіб нагромадження, світові Г. Хоча іноді виділяють лише 2 ф-ї: міри вартості, засобу обігу, засіб збереження.
Міра вартості - Г забезпечують вимірювання вартості тов. і послуг і визначають її у формі ціни (тарифу). Завдяки цьому тов. і послуги стають порівняльними. Ціни тов. виражаються в певній кільк. Г-го товару, золота. Кількість золота,(його маса) вимірюється його вагою. Певна вагова кільк. металу приймаєтося за одиницю його маси, яка, якщо встановлюється державою в якості Г одиниці, наз. масштабом цін . Вартість Г - це та кільк. тов., які можна обміняти на Г одиницю.
Засіб обігу - Г обслуговують реалізацію тов., тобто виступають як посередник в обігу. Г, виконуючи цю ф-ю, постійно приводять в рух тов., зумовлюючи їх обіг. Після кожного акту купівлі-продажу тов. вибувають з обігу, переходять у сферу споживання, а Г продовжують рух в сфері обігу. Спочатку золото виконув. цю ф-ю в злитках., пізніше - в формі монет. Подальший розвиток привів до появи паперових Г.
Засіб нагромадження - Г накопичуються і зберігаються як скарб. Тобто, коли продавець отримував за свій тов. Г, але не витрачав їх на купівлю речей, процес обігу переривався і Г ставали скарбом. Цю ф-ю спочатку виконувало золото, а пізніше вартість почала нагромаджуватись у формі заощаджень.
Засіб платежу - Г обслуговують погашення боргових зобов'язань, які виникають між суб'єктами екон. в процесі відтворення; боргові зобов'язання виникають, коли платіж відділяється у часі від передачі продавцем товару покупцю. В цій ролі Г використовуються і поза сфери тов. обігу в випадках, якщо виплачується з/п, виконуються різні фін. зобов'язання (податки, за оренду землі). Боргові зобов'язання породжують нову форму Г - кредитну. Банки почали випускати банківські білети, які випускались на круглі суми, мали золоте забезпечення, мали велику здатність до обігу.
Світові Г - обслуговують екон. відносини суб'єктами екон. різних країн. Такі відносини складаються у зв'язку з зовнішньою торгівлею, туризмом, кредитними, культурними, політичними, зв'язками між країнами. Якщо нац. валюта країни вільно конвертується, то вона спроможна безперебійно обслуговувати платежі не лише на внутр. ринку, а на зовн. - в тих самих ф-ях Г. Для зовн. зв'язків на потрібна якась нава форма Г, крім нац. валюта. Якщо ж нац. валюта в країні вільно не конвертується, то зовн. зв'язки обслугов. іноземн. валютою, яка і виступає в формі світових Г. Як світові Г використовуються іноз. Валюти, які мають найбільшу довіру на світ. Ринку ($, марка ФРН, фунт стерлінгів і т.д.), а також міжнародні валюти: СДР, ЕВРО).
112. Сутність та класифікація витрат виробництва
В-во життєвих благ потребує затрат уречевленої та живої праці людей. Є затрати сусп-ва та окремих підп-в. Суспільні затрати становлять вартість Т:W=C+V+N (С-варт-ть спожитих засобів в-ва; V+N - новостворена варт-ть, яка включає варт-ть необх-го (V) і додат-го (N) продукту. Витрати підп-ва-у що обходиться створ-ня продукту підп-ву: C+V. Це марксистська теорія витрат в-ва.
В країнах з ринковою ек-кою з'ясовується взаємозв'язок витрат в-ва, обсягів в-ва та цін на певний вид товару стосовно окемого Т-виробника. В основі цієї теорії витрат лежить феномен рідкості - обмеженості всіх ресурсів та можливості їх альтерн-го викор-ня. Тут розглядають вмінені витрати - дійсні витрати в-ва, які дорівнюють найвищій корисності благ, які б сусп-во могло отримати, якби по-іншому були викор-ні вир-чі ресурси. Для підп-ва бувають: зовнішні (явні) - пов'язані з придбанням фірмою ресурсів та внутрішні (неявні) - пов'язані з викор-ням факторів в-ва, які є у власності самої фірми.
Існують постійні витрати, розмір яких залишається постійним, яка б кіль-ть прод-ції не вир-лась (виплата % по позиках, орендна плата) та змінні. Постійні + змінні = загальні (сукупні) витрати. Щоб порівняти витрати на в-во продукту з його ціною, необхідно підрах-ти витрати на в-во одиниці Т або середні витрати.
Граничні - додаткові витрати, необхідні для приросту випуску якогось Т чи послуги на 1 одиницю. Показують витрати останньої одиниці Т. Пок-к середніх витрат не дає такої інф-ції. Концепція граничних витрат показує величину витрат, які можна контролювати безпосередньо.
Затрати підп-в у грош. формі - це собів-ть прод-ції, яка є мірилом вартості Т. Поділяється на: розрахункову, фактичну, вир-чу та комерційну.
Вир-ча складається з витрат на виготовлення Т і оплату праці упр-кого та допоміжного персоналу та ін.
Комерційна включає вир-чу + витрати на реалізацію.
Стр-ра собів-ті: 1) За елементами затрат: сировини і мат-ли; допоміжні мат-ли; паливо; ел-енергія; аморт. відрах-ня ; з/п (основна і додаткова); соц. страх-ня; інше. Визнач-ся на повний обсяг в-ва;
2) за статтями калькуляції - це обчислення собів-ті одиниці прод-ції: всі попередні + затрати на підготовку і освоєння в-ва; на утримання і експлуатацію устатк-ня; на упр-ня цехом, підп-вом; затрати від браку; інші.
113. Прибуток, його суть та норма. Основні теорії прибутку
Гол. мета підп-цтва - одержання прибутку, як надлишку виручки від реал-ції прод-ції над затратами її в-ва. Але не просто одержати прибуток, а макс-ти його. Макс-ція прибутку залежить від: рівня витрат в-ва та цін на прод-цію. Чим < витрати, тим > прибуток і навпаки. Кількісно приб-к - це різниця між доходом від реал-ції прод-ції та сукуп-ми витратами на її в-во.
Теорії прибутку: 1. Меркантилістів - приб-к виникає в зовн. торгівлі при продажі Т за кордоном за вищими цінами, ніж ті, за які Т куплений; 2. Класична ПЕ (Сміт і Рікардо) вбачає джерело приб-ку у в-ві; 3. За Марксом приб-к - це перетворена форма додатк. варт-ті; 4. Теорія 3-х факторів в-ва (Сей) - участь у створенні варт-ті беруть праця, земля, капітал. А приб-к - це доход від вирор-ня капіталу; 5. Немарксистська ПЕ: приб-к - винагорода за підп-цьку діяль-ть (підп-цький талант, здібності). Але ближчі до істини теорії, які пов'язують приб-к з в-вом та додат-вим продуктом.
Суть приб-ку проявляється через ф-ції: 1) як пок-к оцінки діяль-ті підп-ва; 2) регул-ня розподілу ресурсів між суб'-ми підп-цтва.
Норма приб-ку (рентаб-ть в-ва) - віднош-ня приб-ку до собів-ті прод-ції: Р'=Р/(C/CT) де Р-прибуток; C/CT-собів-ть. Рентаб-ть підп-ва - віднош-ня приб-ку до обсягу вир-х фондів: R=P/ВФ.
Приб-к: балансовий - різниця між заг. сумою виручки підп-ця і заг. витратами в-ва за певний період (з нього сплачується под-ток на приб-к). Після сплати цих платежів залишається чистий приб-к.
Подобные документы
Зародження і розвиток політичної економії. Основні напрямки, школи і течії в політичній економії. Закони, принципи і категорії політичної економії. Система економічних законів. Виробництво та його основні фактори. Межа виробничих можливостей.
шпаргалка [168,8 K], добавлен 16.01.2008Характеристика та сутність політичної економії. Характеристика основних етапів та напрямків розвитку політичної економії. Значення українських вчених-економістів у розвитку теорії, методології та практики економічного аналізу, політичної економії.
автореферат [428,0 K], добавлен 28.01.2012Етапи зародження та становлення, розвитку політичної економії як науки. Сутність поняття та характеристика предмета, методів дослідження політичної економії. Розвиток економічної думки на Україні, його основні напрямки та специфічні особливості.
курсовая работа [46,0 K], добавлен 09.05.2011Поняття та зміст, історія виникнення та розвитку політичної економії. Заслуга класичної школи та її найвідоміших представників. Предмет політичної економії. Методи дослідження економічних процесів на сучасному етапі. Сутність нормативного підходу.
контрольная работа [13,8 K], добавлен 07.12.2010Аналіз причин зародження школи класичної політичної економії. Еволюція ідей класичної школи політичної економії. Визначення головних положень школи фізіократів. Праця французького фізіократа Анн Тюрго "Роздуми про створення і розподіл багатств".
реферат [75,9 K], добавлен 18.11.2010Банкрутство меркантилістської доктрини. Витоки невдалої політики Кольбера. Засновник класичної політичної економії у Франції. Історичні передумови виникнення кейнсіанства, його розвиток та сутність. Зміст економічної теорії Джона Мейнарда Кейнса.
контрольная работа [55,2 K], добавлен 15.11.2010Характерні особливості класичної політичної економії. Виникнення класичної політичної економії в Англії і Франції. Економічна теорія фізіократів у Франції, їх постулати. Економічне вчення А. Сміта. Д. Рікардо - економіст епохи промислової революції.
реферат [26,4 K], добавлен 05.02.2008Зародження економічних ідей. Основні представники. Зародження і розвиток політичної економії, її напрями і школи. Основоположники економічних вчень. Економічна думка на сучасному етапі. Прагматизм політекономії. Неокласицизм. Економічний лібералізм. Еконо
курсовая работа [50,9 K], добавлен 11.11.2005Вивчення історії виникнення класичної політичної економії. Ознайомлення із життєвим шляхом Адама Сміта, його поглядами на економічне вчення та розуміння понять поділу праці, теорії вартості, класів, доходів, заробітної плати, земельної ренти та капіталу.
реферат [36,6 K], добавлен 28.05.2010Історичні умови виникнення і загальна характеристика класичної політичної економії. Вільям Петті - родоначальник англійської класичної школи політекономії. Економічні вчення фізіократів, Адама Сміта, Давида Рікардо, французьких політекономістів.
реферат [50,0 K], добавлен 30.09.2011
