Основні питання політичної економії

Основні питання політичної економії, її розвиток, закони та категорії. Структура економічних відносин та систем. Товар і його властивості. Загальна характеристика ринку та його моделей, значення конкуренції. Фінансово-кредитні установи та їх діяльність.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид шпаргалка
Язык украинский
Дата добавления 22.10.2009
Размер файла 265,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

громадські і державно-громадські фонди, призначені для стимулювання ділової активності; спеціальні зони вільного підприємництва.

37. Попит і пропозиція. Ринкова рівновага

Попит і пропозиція є невід'ємними категоріями ринкової організації господарювання, що виражають об'єктивні економічні відносини товарного виробництва. Попит визначає сукупну суспільну чи ринкову потребу в товарах (послугах), яка зумовлена платоспроможністю і виражена в грошовій формі. Попит завжди конкретно визначений, має властивість динамічно змінюватись під впливом ряду факторів. Попит залежить від платоспроможності покупців, тобто від забезпеченості потенційної потреби в товарах і послугах грошовим покриттям. Отже, універсальною формою вираження попиту є гроші.

Пропозиція представлена результатами господарської діяльності (виробництва), що набувають товарного вигляду і можуть бути доставлені на ринок у певному обсязі і в певний час. Як функція і результат товарного виробництва пропозиція представлена відповідним суб'єктом - продавцем. Вирішальною передумовою ринкової пропозиції залишається обсяг виробництва.

На практиці ціна рівноваги встановлюється як загальне для попиту та пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості абсолютних потенційних значень пропозиції та попиту.

Співвідношення попиту і пропозиції відбиває конкретні пропозиції виробництва і споживання з урахуванням вартісно-цінової визначеності товарів. Діалектика взаємозалежності попиту і пропозиції відбивається у ринковій рівновазі.

38. Ринкова ціна: механізм формування та функції

Ціна встановлюється як загальне для попиту і пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості абсолютних потенційних значень пропозиції та попиту. Останнє важливо підкреслити, адже будь-яка ціна товару на ринку фактично фіксує співрозмірність актів купівлі-продажу.

Значення ціни в усіх точках незбалансованого співвідношення попиту і пропозиції на ринку є рухливими величинами. Ціна товару зумовлюється характером і величиною нерівності між попитом і пропозицією. Так, для всіх значень співвідношення попиту і пропозиції, що лежать нижче точки рівноваги, напрям руху ціни визначається перевищенням платоспроможного попиту над пропозицією. У цьому випадку обмежена пропозиція товару на ринку і незадоволена дійсна потреба в ньому створюють конкуренцію. Найдієвішим аргументом у конкуренції покупців є більш висока ціна, пропонована за товар. За цих обставин ціна має підвищуватися, стимулюючи розширення пропозиції товару на ринку. Чим більше було абсолютне значення дефіциту товару на ринку, тим швидше зростатиме ціна.

Протилежна тенденція руху є характерною для ринкової кон'юнктури, що визначається надлишковою пропозицією товарів. Пануючим фактором зміни ціни товару є перенасичення ринку товарами певного виду, які не знаходять збуту. Цінова конкуренція продавців товару веде до зниження ціни і розширення за рахунок цього платоспроможного попиту.

Отже, ціна пропозиції та ціна попиту, що формуються під дією законів попиту та пропозиції, зустрічаються на ринку, щоб знайти деяку середню величину ціни - ринкову ціну товару.

Важливим є також фактор розвитку інфляції, яка спричиняє зростання цін на всі товари.

39. Конкуренція та її суть. Функції та форми конкуренції

Конкуренція, окрім економічного, має соціальний вимір, оскільки забезпечує творчу свободу кожного. Економічною основою конкуренції є різність між вартістю товару та витратами на його виготовлення. На ринку мають дотримуватись такі умови: має бути однорідний товар; продавець та покупець не повинні мати будь які персональні преференції; ринок повинен бути повністю прозорим. На цьому ринку досконала конкуренція виступає більше як ідеальний стан ринкового господарства. Але у практиці домінує обмежена конкуренція. Інтенсивність конкуренції перебуває у зворотній залежності від числа учасників ринку: чим менше залишається продавців, тим більший виграш у формі перерозподілу ринку збуту вони отримують внаслідок економічної загибелі своїх конкурентів. Існує нецінова конкуренція - в умовах приблизно однакових фінансово-технологічних ресурсів переважна більшість конкуруючих корпорацій відмовляється від застосування цінових методів впливу на суперника. Економічно вигіднішим є застосування нецінової конкуренції. Також можна виділити конкуренцію дрібного та середнього підприємництва з великими фірмами.

Сучасна конкуренція державно регульована. Державне регулювання конкурентних відносин полягає в дотриманні оптимального поєднання монопольно-регулюючих та конкурентних сил на тих чи інших ринках. Засобами державного впливу є законодавство про правила створення, функціонування та припинення діяльності підприємств і регулярний вибірковий контроль з боку виконавчої влади, в тому числі через аудиторську систему.

Функції конкуренції:

- регулююча;

- аллокаційна або функція розміщення (концентрування ресурсів там, де вони дають максимальну віддачу);

- інноваційна та адапційна (орієнтація на збільшення продуктивності праці);

- розподільна (розподіл соціального продукту по критерію дефіцитності того чи іншого виробничого фактору);

- контролююча.

40. Конкуренція і монополія. Антимонопольне законодавство і практика

Сучасна конкуренція державно регульована. Державне регулювання конкурентних відносин полягає в дотриманні оптимального поєднання монопольно-регулюючих та конкурентних сил на тих чи інших ринках. Засобами державного впливу є законодавство про правила створення, функціонування та припинення діяльності підприємств і регулярний вибірковий контроль з боку виконавчої влади, в тому числі через аудиторську систему.

Антимонопольне законодавство визначає правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його дотриманням. Монопольним вважається таке становище підприємця, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35% і він має змогу самостійно або разом з іншими обмежувати тут конкуренцію. У всіх країнах контроль за виконанням антимонопольних законів здійснюють спеціальні державні антитрестовські органи.

До їх компетенції входять: визначення монопольного становища на ринку; здійснення контролю за дотриманням антимонопольних вимог при створенні, реорганізації чи ліквідації монопольних утворень; прийняття рішення і розпоряджень про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового стану.

41. Конкуренція і моделі ринків

Маємо три основних варіанти ринкових форм чи моделей: поліполію, олігополію та монополію.

Поліполія - ринкова форма, при якій багато продавців протистоять великій кількості покупців - досконала конкуренція. Прикладів поліполії в сучасному світі існує дуже мало (валютна біржа), отже досконала конкуренція - це лише ідеальний стан.

Олігополія - далеко не всі продавці можуть запропонувати певний товар за діючою ціною - недосконала конкуренція (обмежена).

Монополія - відсутність вільної, досконалої конкуренції на ринку, де вона панує, і загрози приватним цілям її з боку контрагентів, які внаслідок своєї чисельності не можуть протидіяти згуртовано і узгоджено.

Білатеральна монополія - наявність на ринку лише двох контрагентів: один продавець та один покупець. Їм не загрожує конкуренція з боку інших економічних суб'єктів.

Обмежена монополія - на галузевому ринку присутні один продавець та кілька покупців. Хоч покупців і не багато, але вони конкурують один з одним за право вступити у ринкові відносини з монополістом.

42. Принципи класифікації ринків. Ринок предметів споживання

Існують різноманітні ринки: ринок товарів, капіталу, фінансово-кредитний ринок, валютний ринок, ринок трудових ресурсів, ринок інформації тощо. Кожний з перелічених елементів здатний функціонувати в так званому автономному режимі і тому має свою структурну побудову. Всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов'язані між собою в становленні і розвитку. Вже з самих назв цих ринків можна вивести основний принцип класифікації ринків - те, що є головним предметом купівлі-продажу на ринку, і дає йому основну назву.

Ринок предметів споживання - один з найважливіших компонентів товарного ринку. Невід'ємною рисою цивілізованого ринку, свідченням його стабільності й життєздатності є стан суспільного виробництва. Конкретним проявом останнього є рівновага попиту й пропозиції, насичення ринку споживчими товарами та послугами.

Питання нормалізації споживчого ринку сьогодні для багатьох регіонів світу, в тому числі й нашої держави, є надзвичайно актуальним. Проблема збалансованості попиту і пропозиції, споживчого ринку в цілому породжується диспропорціями відповідних підрозділів суспільного виробництва. Ринок предметів споживання повинен мати загальною кількістю приблизно 70% від усіх інших ринків країни.

Торгівля засобами виробництва - це грандіозний ринок, на якому взаємодіють між собою безпосередні виробники продукції. Усі підприємства органічно зв'язані один з одним як постачальники і споживачі машин, устаткування, сировини, паливних ресурсів. Товари виробничого призначення купуються і продаються звичайно оптом, великими партіями. Оптова торгівля виступає посередником між підприємствами-виробниками і підприємствами-споживачами продукції. Характерна риса ринкової економіки полягає в тому, що кожен покупець і продавець знаходять у цьому безбережному просторі свого партнера, продукція і ціни якого його влаштовують. Це торгівля по прямих договірних зв'язках. За цією схемою ринок засобів виробництва розвивався споконвіку й об'єктивно вів до прогресу у виробництві. Ринок праці та розподіл трудових ресурсів.

Ринок праці - посередник між роботодавцями та найманими працівниками. Це форма узгодження попиту на робочу силу з її пропозицією, досягнення в нормальних умовах відносно стабільної рівноваги в цій сфері на основі державної політики, чинного законодавства та саморегулювання. Складовими ринку праці є:

- працездатне населення, тобто ті, хто за віком і станом здоров'я здатні працювати у різних сферах суспільного виробництва;

- зайняте населення, тобто та його частина, яка постійно виконує роботу на підприємствах, в організаціях, закладах за заробітну плату. До цієї групи населення не належать особи, які виконують роботу за допомогою власних засобів праці.

Ринок праці включає також ту частину населення, яка тимчасово не працює, але не відкидає надію на це.

Історично склалися два “чистих” варіанти ринку робочої сили і зайнятості. Перший - ринок робочої сили з обмеженим попитом; другий - з обмеженими ресурсами.

43. Позичковий капітал. Процент та його економічна природа, межі коливання

Капітал в грошовій формі, взятий у позику, отримує специфічну форму позичкового капіталу. Однак, щоб грошовий капітал накопити або взяти у позику, необхідно, щоб він був вільним, незайнятим у виробничій або комерційній діяльності. Вільний капітал утворюється в будь-якій фірмі, на будь-якому підприємстві з обігу основного капіталу - у вигляді амортизаційних накопичень. Тимчасового вільний капітал в грошовій формі утворюється в процесі руху оборотного капіталу, у вигляді грошових коштів, призначених для виплати заробітної плати або закупівлі сировини. А також він утворюється від накопичення частини прибутку. Отже, в кожній фірмі утворюється тимчасово вільний капітал, який може бути наданий у позику.

Фінансовий ринок (ринок позичкових капіталів) - це механізм перерозподілу капіталу між кредиторами та позикуючими за допомогою посередників на основі попиту та пропозиції на капітал. Позичковий капітал - це особливий товар. Його особливості: він продається та покупається по особливій ціні, якої є позичковий процент; він має подвійний характер; віддається не завжди, а лише на певний строк.

Позичковий процент - це не звичайна ціна товару, а особлива ціна. Процент не відображає вартості позичкового капіталу, а формується на основі інших факторів, серед яких є:

1) процес руху позичкового капіталу має особливі умови. В руках кредитора цей капітал завжди залишається капіталом - власністю, і він надає лише право на його користування;

2) той, хто позичає, на основі отриманого у позику капіталу організує виробництво та отримує середній прибуток;

3) позичковий капітал надається лише на певний визначений строк.

Коливання - висота проценту залежить від співвідношення попиту та пропозиції на фінансовому ринку на позичковий капітал.

44. Банки, їх роль та функції. Банківський прибуток

Банк - це фінансова установа, яка акумулює тимчасово вільні грошові кошти( вклади), надає їх у тимчасове користування у формі кредиту(позики), виступає посередником у взаємних платежах і розрахунках між підприємствами, установами або конкретними особами, регулює грошовий обіг у країні, включаючи випуск нових грошей.

Усі банки як фінансові установи організаційно і функціонально упорядковані в Банківську систему - сукупність різних видів національних банків і кредитних установ, що діють у межах грошово-кредитного механізму. Банківська система країни включає: центральний банк; комерційні банки, у тому числі: ощадні, інвестиційні, іпотечні та інші спеціалізовані банки. Кожний елемент банківської системи відіграє важливу роль у життєзабезпеченні ринкової системи. Основне призначення банків - посередництво в переміщенні грошових засобів від кредиторів до позичальників і від продавців до покупців грошових ресурсів.

Мета комерційних банків - одержання прибутку. Вони мають, як правило, універсальний характер, створюються у формі пайових або акціонерних. Акціонерні можуть бути відкритого і закритого типів.

Діяльність комерційних банків спрямовано на отримання прибутку. Банківський прибуток являє собою різницю між процентами на вкладений капітал і виплатою процентів за позикою.

45. Суть кредиту. Його форми

Кредит - форма руху позичкового капіталу, тобто грошового капіталу, що надається в позику. За своєю сутністю він є позичкою в грошовій або товарній формі на умовах повернення зі сплатою процента і характеризує відносини між кредитором і позичальником.

Кредит існує в конкретних формах:

- комерційний - продаж товарів у борг з відстрочкою платежу;

- банківський - надається банками та іншими кредитно-фінансовими установами, які мають ліцензію, різним господарським суб'єктам у формі грошових позик;

- споживчий надається банками, фінансово-кредитними установами і торговими підприємствами приватним особам для оплати товарів довгострокового користування;

- іпотечний - під заставу;

- державний - позичальник - держава; кредитор - населення і приватний бізнес;

- міжнародний - між державами в грошовій або товарній формі.

Серед усіх форм кредиту центральне місце посідає банківський кредит.

46. Капітал у сфері торгівлі

У результаті суспільного поділу праці торгівля починає відігравати самостійну функцію життєзабезпечення суспільства через надання певних послуг споживчого і виробничого характеру, що потребує певних ресурсів. Це формує торгівлю як самостійну сферу підприємницької діяльності.

Капітал як ресурс набуває форми торгового капіталу, якщо він забезпечує рух продукту від виробника до споживача. Функцією торгового капіталу є обслуговування процесу купівлі і продажу товарів. Торговий капітал історично передує капіталістичному способу виробництва. Торговий капітал мав прогресивне значення в докапіталістичних формаціях. Він був ланкою, що забезпечувала економічний зв'язок між виробниками і споживачами.

Торговий капітал розкладав натуральне господарство феодального суспільства, прискорював перетворення натурального господарства в товарне, активно сприяв розвитку ринку. Також концентрував грошові ресурси в руках приватних осіб і цим готував одну з умов виникнення промислового капіталу.

47. Фінансово-кредитні установи

Фінансово-кредитні установи мають комерційний характер, тобто здійснюють свою діяльність з метою одержання прибутку.

Є такі види фінансово-кредитних установ: банки (ощадні, інвестиційні, іпотечні та інші спеціалізовані банки), страхові компанії і пенсійні фонди, а також всілякі інвестиційні компанії, фінансові компанії, спеціалізовані фонди.

48. Роль ринкової інфраструктури у регулюванні ринкових відносин

Однією з важливих умов функціонування ринку є наявність добре розвинутої ринкової інфраструктури. Від того, наскільки добре вона розвинута залежить у кінцевому підсумку і ефективність функціонування ринкової економіки. У свою чергу за рівнем розвитку ринкової інфраструктури можна судити і про ступінь розвитку ринку, ринкових відносин у тій чи іншій країні. Тому необхідною умовою дієвості ринкових відносин є створення відповідної інфраструктури ринку.

Інфраструктура - сукупність галузей і підприємств, зайнятих обслуговуванням суспільного виробництва.

Інфраструктура ринку - це система підприємств і організацій, що забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили.

Ринкова інфраструктура через свої елементи виконує такі основні функції: здійснює правове та економічне консультування підприємців і захист їх інтересів у державних і приватних структурах; забезпечує фінансову підтримку, кредитування; реалізації продукції підприємств; регулює рух робочої сили; створює необхідні умови для ділових контактів підприємців; здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування і т. ін., що в кінцевому результаті забезпечує більш швидкий рух товарів і послуг від виробника до споживача.

49. Домогосподарство як суб'єкт ринкової економіки

У сучасних цивілізованих країнах світу найпрогресивнішою суспільною системою вважається змішана економіка. Вона передбачає співіснування в межах однієї держави різних економічних секторів. Одним з таких секторів є домашні господарства. У вітчизняній літературі не має визначення сутності держави. Це склалось не випадково, адже в різних культурах практично не існує єдиного поняття, яке б визначало термін “домогосподарство”. Виникають труднощі з поняттям сумісного проживання, власності, загального доходу, відтворювальних відносин. Поняття “домогосподарство” ні в якому разі не можна ототожнювати з поняттям “сім'я”.

Сім'я - це сукупність осіб, що живуть разом, пов'язаних родинністю та спільним бюджетом.

Термін “домогосподарство” більш чітко прив'язаний до територіальних меж окремої господарської одиниці, включає членів домогосподарства, що не є родичами, і передбачає існування економічних відносин власності в середині домогосподарства та виробничих відносин, якщо вони існують. Важливо уявити домогосподарство як основну одиницю соціального і біологічного відтворення, пов'язану із соціально-економічною макроструктурою.

50. Підприємство як суб'єкт ринкової економіки. Форми і види підприємств

Підприємство - первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка є товаровиробником і забезпечує процес відтворення на основі самостійності самоокупності. Як самостійні господарські одиниці підприємства користуються правами юридичної особи, тобто мають право розпоряджатися майном, одержувати кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами.

Формування ринкової структури економіки приводить до появи різноманітних форм сучасних підприємств. Їх можна класифікувати за різними критеріями: 1. формами власності; 2. формами організації; 3. розмірами; 4. сферами діяльності.

Відповідно до форм власності розрізняють підприємства таких видів:

- індивідуальне, засноване на особистій власності, де використовується виключно особиста праця, самостійно здійснюється виробництво, весь дохід належить виробнику;

- сімейне, засноване на власності та праці членів однієї сім'ї;

- приватне, засноване на власності окремого громадянина з правом наймання робочої сили;

- колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу або іншого статутного виробництва, громадської та релігійної організації;

- державне, засноване на загальнодержавній власності;

- комунальне, засноване на власності адміністративно-територіадьних одиниць;

- спільне, засноване на об'єднанні підприємств різних форм власності;

- орендне - підприємства різних форм власності, що їх держава на певних умовах і на певний час передає в користування трудовим колективам. є робочий період, тобто кількість робочих днів, яка витрачається на виробництво готового продукту, коли предмети праці підлягають безпосередній обробці.

На відміну від часу виробництва час обігу - це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері обігу.

Він включає в себе час купівлі засобів виробництва і робочої сили та час реалізації вироблених товарів.

Головні фактори, що визначають час обігу такі: віддаленість ринків збуту від місця виробництва, місткість ринку, а також відстань підприємств від джерел сировини і палива.

Ось чому важливим засобом скорочення часу обігу є розвиток транспорту і засобів зв'язку.

51. Кругообіг і оборот капіталу підприємства

Оборот капталу - кругообіг капіталу, узятий не як окремий акт, а як процес, що безперервно повторюється. Оскільки капітал проходить у своєму русі сферу виробництва і сферу обігу, то його час обороту складається з часу виробництва і часу обігу. Час виробництва - це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері виробництва.

Його найважливішою частиною є робочий період, тобто є робочий період, тобто кількість робочих днів, яка витрачається на виробництво готового продукту, коли предмети праці підлягають безпосередній обробці.

На відміну від часу виробництва час обігу - це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері обігу.

Він включає в себе час купівлі засобів виробництва і робочої сили та час реалізації вироблених товарів. Головні фактори, що визначають час обігу такі: віддаленість ринків збуту від місця виробництва, місткість ринку, а також відстань підприємств від джерел сировини і палива. Ось чому важливим засобом скорочення часу обігу є розвиток транспорту і засобів зв'язку.

52. Суть підприємництва. Його види та функції

Підприємець є одним з людських факторів виробництва, без якого ринкова економіка не можлива. Підприємець зазвичай є власником капіталу, а також тією чи іншою мірою менеджером. Щодо суспільної функції підприємця, то вона зводиться до вивчення потреб суспільства та їх задоволення. У ринковій економіці саме підприємець повинен розгадати, які товари та послуги завтра знадобляться покупцям.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна господарська діяльність громадян на отримання прибутку і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою майнову відповідальність чи юридичної особи - підприємства. Крім того, підприємництво - комплекс особливих функцій, що виконуються в економіці, спрямований на забезпечення розвитку та вдосконалення господарського механізму, постійне оновлення економіки господарюючих суб'єктів, створення інноваційного поля діяльності. Сучасна економічна літ-ра виокремлює три головних функції сфери підприємницької діяльності:

- ресурсну (формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів);

- організаційну (організація маркетингу, виробництва, збуту, реклами та інших господарських прав);

- творчу (новаторські ідеї, генерування та активне використання ініціативи, уміння ризикувати).

Підприємництво - не лише особливий вид діяльності, а й певний стиль і тип господарської поведінки, яким притаманні:

- ініціативність і пошук нетрадиційних рішень у сфері бізнесу;

- готовність наражатися на ризик;

- гнучкість і постійне самооновлення;

- цілеспрямованість і наполегливість у бізнесовій діяльності.

53. Роль підприємства і підприємництва в ринковій економіці

Роль: підприємництво в усіх формах власності - це в сучасних умовах найефективніший шлях відходу від моновласності (державної), її роздержавлення, подолання відчуження людини від власності. Розвиток підприємницьких структур, разом із заходами державного, адміністративного регулювання, в майбутньому має послужити інструментом демонополізації нашого господарства, а саме підприємництво - стати справжнім двигуном розвитку економіки й посприяти процвітанню всіх сфер життєдіяльності суспільства в умовах ринкової економіки. У нашій країні протягом десятиріччя визнавалася роль підприємництва, через що велика кількість людей позбавлялася можливості знайти застосування своїм природним нахилам і здібностям, або ж спонукалася діяти незаконно (тіньова економіка,службові зловживання). У результаті не використовувався з достатньою ефективністю найважливіший з усіх ресурсів - людський потенціал. За останні роки ситуація змінюється. Підприємництво починає відігравати все більшу роль в економіці.

54. Первісне нагромадження капіталу та його особливості в Україні

Первісне нагромадження капіталу, що створює капіталістичні відносини, є процесом, який перетворює, з одного боку, засоби виробництва і засоби до життя в капітал, а з іншого - безпосередніх виробників у найманих робітників.

Процес первісного нагромадження являв собою передісторію капіталізму та утвердження капіталістичного способу виробництва. Основу цього процесу становив розвиток товарного виробництва. У процесі первісного нагромадження капіталу велику роль відігравали торговельний та лихварський капітали, які сприяли розвитку товарно-грошових відносин. Певну роль відігравало й насилля. Прикладом того, були драматичні події, що розгорнулися в Англії в 17 та 18 ст. Обуржуазнене дворянство насильно зганяло із земель селян, вільних від кріпосної залежності. Обезземелені селяни були вимушеними найматися до капіталістичних підприємців.

Велику роль відіграли й інші методи нагромадження багатств, такі як система колоніального грабунку народів, колоніальна торгівля, розкрадення державного майна, система державних позик і податків тощо.

Особливостями українського первісного нагромадження є: “прихватизація” багатства в процесі роздержавлення і приватизації майна державних підприємств; розкрадання державного майна; створення фіктивних підприємницьких структур; хабарництво державних чиновників; податкові пільги для “своїх” тощо. Особливою формою первісного нагромадження в Україні є становлення тіньового капіталу і тіньового капіталістичного підприємництва.

55. Перетворення грошей у капітал

Поняття капіталу фіксує деякі ключові елементи: первісно пов'язані з грошима, являє собою специфічний спосіб організації виробництва. Гроші виступають не тільки як загальний еквівалент, а і як найбільш абстрактна форма суспільного багатства, як абсолютний ліквідний засіб.

Т-Г-Т (споживання (ціль))

Г-Т-Г' (приріст грошей (ціль))

Г'>Г

Г'=Г+Дельта Г

Гроші дають капітал лише тоді, коли пускаються в обіг для наживи (для одержання суми більшої, ніж первісна). Цей рух перетворює гроші в капітал. Першими формами руху капіталу є торгівельні і лихварські (діяли лише в сфері обігу). Грошовий капітал стає продуктивним в процесі первісного нагромадження капіталу і встановлює капітал підприємства. Первісне нагромадження капіталу, що створює капіталістичне відношення, це процес, що перетворює з однієї сторони засоби виробництва і засоби до життя в капітал, а з другої безпосередніх робітників у найманих.

Умови для функціонування капіталу: 1. капітал- це високорозвинуте товарне виробництво і ринок; 2. наявність такої мотивації діяльності виробника, як особисте збагачення за рахунок одержання прибутку; 3. зосередження у частини господарюючих суб'єктів значної частини засобів виробництва і грошових ресурсів; 4. наявність людей праці, юридично-вільних, але які позбавлені засобів виробництва і життєвих благ, що змушує їх найматися.

Сміт ототожнював капітал з накопиченою працею. Маркс розподіляв матеріально-речовий і суспільний вид капіталу: К= С + V; С- постійний капітал; V- змінний капітал. Ознаки капіталу (сучасна економічна література): 1. розширилися межі запасів, які вживали Сміт і Рікардо. Все це називається капітальним благом; 2. поряд з фізичним вживається поняття людський капітал; 3. ототожнюється капітал з грошима (фінансовими ресурсами); 4. ототожнюється капітал з часом, розглядаючи час як окремий фактор виробництва.

Капітал розглядають як певну цінність, благо, що приносить його власнику впродовж тривалого часу дохід.

56. Характер взаємозв'язку капіталу і найманої праці

Капітал і праця пов'язані трудовими відносинами. Трудові відносини - комплекс взаємовідносин між найманим працівником і роботодавцем, пов'язаний з найманням, використанням, відтворенням робочої сили. Включає в себе:

1. колективні та індивідуальні переговори; 2. укладання договорів та угод; 3. визначення умов і розмірів оплати праці; 4. вирішення трудових конфліктів; 5. участь найманих працівників в управлінні виробництвом.

Основними суб'єктами труд відносин є: наймані працівники (особи, що уклали трудовий договір), роботодавці (фізичні та юридичні особи, які є власниками заснованого виробництва і наймають на роботу осіб, здатних надавати необхідні послуги праці).

Трудові відносини функціонують на основі таких принципів: принцип законодавчого забезпечення, партнерства, загальності, адресності, інтегрованості.

57. Вартість робочої сили: дискусійні аспекти

Вступаючи у відносини найму, людина за гроші відчужує свій товар - робочу силу - на основі його вартості, що становить основу заробітної плати. Споживання цього товару відбувається в процесі виробництва, тому, вартість, створювання робітником завдяки абстрактному характеру своєї праці, зовсім не збігається з вартістю, еквівалент якої він отримує у вигляді платні. В іншому разі підприємцю немає сенсу наймати робітника. Отже, вартість, створена робочою силою, має бути більшою, ніж вартість самої робочої сили. Місячна вартість робочої сили, необхідної для виробництва певних елементів, наприклад, становить 60 тис, а чистий доход - 130 тис. Це означає, що робітник отримав за свою працю не повну вартість продукту, створену ним, а лише певну частину, величина якої в цілому достатня для відтворення працівника як такого. Це додаткова вартість.

58. Заробітна плата та її теорії

Заробітна плата - це ціна, що виплачується за використання праці. Важливо розрізняти грошову (номінальну) заробітну плату та реальну. Номінальна заробітна плата - це сума грошей, що одержує працівник за годину, день, місяць. Реальна заробітна плата виражається в сумі товарів та послуг, які працівник може придбати на свою грошову заробітну плату. Законодавчо встановлюється мінімальна заробітна плата. Вона становить розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може здійснюватись оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці. Заробітна плата за своїм складом неоднорідна, вона включає різні за функціональним значенням складові частини. Співвідношення цін утворює структуру заробітної плати. Заробітна плата має дві форми: відрядну і погодинну. Відрядну форму в основному застосовують, коли рівень механізації виробництва такий, що результат діяльності значною мірою залежить від інтенсивності праці робітників. Комплексна механізація та автоматизація виробництва обумовлюють широке використання погодинної форми заробітної плати. Існує тарифна система оплати, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики. Тарифну систему оплати праці використовують для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та відповідальності за розрядами тарифних сіток.

Є декілька теорій:

1. Марксизм: заробітна плата - перетворена форма власності або ціни роб сили;

2. Неокласична: продається праця. Заробітна плата - ціна праці. Рівень заробітної плати визначається попитом і пропозицією на ринку праці. Неокласиків цікавлять лише фактори, які впливають на рівень заробітної плати: продуктивність праці, кількість працездатного населення, економічна кон'юнктура, коливання попиту і пропозиції на ринку праці, вплив профспілок;

3. Кейнсіанська теорія: регулятором на ринку праці є держава, яка через податкову політику стимулює виробництво і тим впливає на рівень заробітної плати.

59. Підприємництво в аграрній сфері

Важливу роль відіграє в розвитку с/г аграрна політика. Тут існують різноманітні форми господарювання - кооперативи, приватні об'єднання, місцеві “монополісти”. Господарства, розміщені на кращих землях, створюють додатковий чистий доход. Цього позбавлені господарства, що знаходяться на гірших землях. Господарства, які використовують кращі землі, мають більше продукції з одиниці земельної площі. Існують також фермерські господарства. Форми господарювання: групи промислових об'єднань; с/г підприємства (корпорації, кооперативи тощо).

С\г - одна з найважливіших галузей народного господарства. Це джерело незамінних предметів споживання, це джерело робочої сили для не с\г галузей. Це джерело чистого прибутку в суспільстві. С/г має ряд особливостей: економічний процес в с/г тісно переплітається з природним; надзвичайна роль землі як чинника виробництва. Земля є і засобом виробництва і предметом праці; розбіжність робочого періоду з часом виробництва; в с/г широко розповсюджені кооперативи. Аграрні відносини - економічні відносини в с/г, які виникають між людьми з приводу володіння і використання землі, як головного фактору виробництва і як об'єкта власності. Головними в аграрних відносинах власності - відносини, які виникають між суб'єктами економічних відносин з приводу виробництва, розподілу і споживання створеного в галузях АПК продукту. Складовими аграрних відносин є рентні відносини, які виникають з приводу виробництва і привласнення додаткового продукту на основі використання землі. Ефективність с/г виробництва залежить від багатьох чинників і від раціонального використання землі, її родючості. Розрізняють природну та штучну родючість землі. Природною є сукупність фізичних, хімічних, біологічних властивостей ґрунтів. Штучна - результат поліпшення цих властивостей за рахунок проведення заходів спрямованих на вдосконалення методів землеробства. На практиці ще розрізняють економічну родючість - результат природних і штучно створених можливостей землі. Критерієм економічної родючості є обсяг врожаю отриманого з площ з однаковою природною родючістю.

60. Земельна рента та її форми

Ринкові відносини суб'єктів з приводу купівлі - продажу та використання землі називаються рентними відносинами, в яких приймають участь три суб'єкта - землеволодарь, підприємець-орендатор землі та найманий робітник с/г виробництва. Земельна рента виражає відношення привласнення додаткового продукту власником землі у формі орендної плати за право користування землею.

Форми земельної ренти: диференціальна земельна рента - різність між суспільною ціною виробництва с/г продукції на гірших дільницях землі та індивідуальною ціною її виробництва на кращих та середніх дільницях; диференціальна рента по плодючості; диференціальна рента по місцезнаходженню; диференціальна рента по ефективності на додаткові вкладення факторів виробництва.

Абсолютна земельна рента - це надлишок вартості с/г продукції над ціною її виробництва. У формуванні ціни землі головну роль відіграє рента та банківський відсоток. Ціна землі рівна такій сумі грошей, яка будучи покладена в банк, принесе доход рівний ренті. Такий доход є капіталізованою рентою. Отже, ціна землі - це капіталізована рента.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне користування землею, що необхідне орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Орендна плата за землю містить відсоток на вкладений у землю капітал, а також амортизацію цього капіталу.

Монопольна рента: умови утворення: обмеженість і невідтворюваність земель особливої якості чи певні кліматичні умови. Різниця між монопольною високою ціною продукту і економічними витратами складають монопольну ренту.

Джерело монопольної ренти, як і абсолютної, знаходиться поза с\г, бо виробництво такої продукції не може бути збільшено за рахунок залучення до с\г - обороту нових земель, а постійний і досить високий попит на продукцію не задовольняється і виникає можливість реалізувати її за монопольно високими цінами.

Рента не с\г галузей: виникає як в промисловості, так і в будівництві.

61. Економічне зростання: типи і фактори

Економічне зростання - це збільшення обсягів виробництва.

Існує два типи економічного зростання: 1.екстенсивний - на основі кількісного збільшення його факторів при збереженні попередніх параметрів виробництва; 2. інтенсивний - на основі якісного поліпшення його факторів при удосконалення організаційно-економічних відносин виробництва. Інтенсивний тип економічного зростання в чистому вигляді не існує.

Збільшення ролі і частки інтенсивного типу економічного розвитку називається інтенсифікацією виробництва. Також існує регресивний тип економічного зростання, для якого характерне недовготривале зниження обсягів суспільного виробництва. З ним пов'язано: стагнація (нульовий приріст ВВП), стагфляція (коли стагнація супроводжується інфляцією). Економічне зростання вимірюється збільшенням реального виробництва ВВП та \ або національного доходу; приріст ВВП і НД на душу населення. Фактори економічного зростання: нагромадження і інвестування, природні ресурси, капітал, праця, трудові ресурси, структура економіки, соціально-політичний фактор тощо. Також фактори поділяються на фактори попиту і пропозиції. Фактори попиту - відносний рівень заробітної плати; схильність до заощадження; фіскальна політика держави. Фактори пропозиції: відносні природні ресурси, працездатне населення країни, основний капітал, рівень технологій.

62. НТР та її роль в економічному зростанні

Поступальний розвиток суспільного виробництва, його постійне вдосконалення є фундаментальними закономірностями економічного життя людини. Він заснований на прогресі науки і техніки. Нові знання матеріалізуються в нових засобах праці, задоволення одних потреб породжує інші. З'являються нові ідеї та розробки, створюється досконаліша техніка, технологія і предмети споживання. Вони зумовлюють і формують необхідні умови для подальших кількісних та якісних зрушень у сфері наукових досліджень, технічних розробок виробництва та споживання. НТП здійснюється у двох формах: еволюційній та революційній.

Еволюційна форма - має місце, коли техніка і технологія, що застосовуються у виробництві, удосконалюються на основі вже відомих наукових знань.

Революційна форма - перехід до техніки і технології, що побудовані на принципово нових наукових ідеях. НТР є якісним стрибком у розвитку продуктивних сил суспільства на основі докорінних зрушень у наукових знаннях. Такі перевороти в науці, техніці та виробництві відбуваються регулярно. На основі фундаментальних відкриттів у різних галузях людських знань змінюються всі елементи виробничого процесу: предмети праці, засоби праці та сама праця людини. Збільшується ефективність та продуктивність праці. З'являється нова різноманітна техніка. НТР зумовлює також зміни і в характері праці. Отже, НТР є одним з проявів еволюції. Сучасна НТР має 3 основні складові: глибокий процес інтеграції науки і виробництва, сучасні принципові зміни в людському капіталі (освіта, кваліфікація), кардинальні зміни в організації виробництва, праці, системи управління.

63. Держава як суб'єкт економічних відносин

Держава ніколи не була пасивною по відношенню до економіки. По мірі розвитку суспільного виробництва економічна роль держави зростала. Господарча діяльність держави виражається у формах оподаткування, в розробці та дотриманні принципів обов'язковості, рівномірності, пропорційності та прогресивності податків. Держава може за допомогою економічних важелів - заробітної плати, кредитів, процентів, податків, цін - згладжувати циклічні коливання, забезпечити необхідний рівень зайнятості, здійснювати регулюючі функції. Існує 4 види державної економічної діяльності: 1) прямий контроль економіки шляхом економічних важелів; 2) суспільне споживання, в якому держава виступає як покупець та споживач через державні закази та закупівлі товарів та послуг для потреб суспільства; 3) державне виробництво, в якому держава виступає як підприємець, як функціонер державного сектора економіки; 4) витрати на соціальне забезпечення - виплати ветеранам війни, людям похилого віку тощо. Держава повинна займатись закупівлею необхідної продукції для суспільних потреб, розвитком фундаментальних наук, підготовкою кваліфікованої робочої сили, розвитком інфраструктури, кредитуванням корпорацій тощо.

Держава виконує такі функції:

- політичну (забезпечення цілісності і збереження суспільства);

- соціальна (забезпечує на всій території країни права і свободи людини);

- міжнародна (підтримання суверенітету держави);

- економічна (створення передумов, необхідних для ефективної економічної діяльності суспільства).

Отже, держава є повноправним суб'єктом економічних відносин.

64. Економічні функції держави та їх класифікація

Становлення та зміцнення держави як суспільного інституту супроводжувалися розвитком численних її функцій, виключаючи економічні. Виникнення економічних функцій держави є результатом розвитку продуктивних сил, об'єктивних його потреб. Виникало багато загальних проблем: забезпечення неподільності території держави як середовища господарської діяльності, зовнішньої та внутрішньої безпеки, розвиток шляхів сполучення, управління тощо. Економічні функції держави знаходяться у постійній динаміці. Держава завжди виконувала і виконує функції не лише інструменту реалізації інтересів суспільства в цілому. Держава має великі можливості впливу на економіку, може стимулювати або затримувати розвиток тих чи інших виробничих відносин, виконувати прогресивну та регресивну роль. Держава є верховним власником. Розмаїття галузевої та відтворювальної структури, різниця темпів економічного зростання й динаміки циклу, рівнів суспільної продуктивності праці спричинили необхідність державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Поступово склалися головні форми такого регулювання. Насамперед існує матеріальна основа економічної діяльності держави у вигляді значного за масштабами державного сектора у сфері виробництва і центральних фондів перерозподілу національного доходу. По-друге, в усіх країнах розробляють та реалізують економічну політику. По-третє, розробляють законодавчу політику щодо різних суб'єктів бізнесу. По-четверте, створюють систему заходів для стимулювання зовнішньоекономічної діяльності. До особливостей державного регулювання належать інтенсивність та активне втручання держави в економіку. Воно охоплює весь процес суспільного відтворення - від регулювання ринкових відносин до впливу на структуру і темпи росту виробництва, нагромадження та хід циклу, ціноутворюючі фактори та зовнішньоекономічні зв'язки. Одним з інструментів економічного регулювання є заборона інвестування приватного (або іноземного) капіталу в окремі галузі економіки. Держава завжди повинна впливати на проведення як внутрішньо економічної, так і зовнішньоекономічної політики. Вільність різних суб'єктів у проведенні економічної політики заради власних інтересів може привести до досить негативних наслідків для економіки країни, отже необхідність державного регулювання є очевидною.

Здійснюючи цю функцію, держава забезпечує економічні інтереси нації, створює умови для реалізації її права на самовизначення та суверенітет; побудову цивілізованого суспільства. Економічну роль держави слід досліджувати в двох аспектах - забезпечення нею загальносуспільних інтересів та інтересів панівних верств населення.

Економічна функція - створення передумов, необхідних для ефективної економічної діяльності суспільства. Вона складається: 1. забезпечення економіки необхідною кількістю грошей; 2. формування правових засад функціонування економіки; 3. усунення вад ринкового саморегулювання; 4. перерозподіл доходів; 5. забезпечення людей суспільними товарами.

65. Суспільний продукт (с.п.): форми та методи обчислення

Суспільне виробництво - це сукупність індивідуальних виробництв (підприємств, фірм) в їхньому взаємозв'язку, взаємодії, взаємозумовленості та взаємозалежності. Результатом суспільного виробництва є с. п. С. п - синтезоване поняття. До його складу входять різноманітні матеріальні й нематеріальні блага та послуги, які створюються в різних галузях виробництва. Він являє собою всю суму матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу, як правило, за рік. У практиці госпо-ння с. п. розраховується по-різному, і тому в реальному житті ми маємо справу з різними його формами залежно від того, які елементи включають до його складу.

Однією з форм с.п. є валовий суспільний продукт (ВСП), його розраховують як суму виробленої за рік валової продукції всіх галузей матеріального виробництва. При визначені величини ВСП до його складу завжди включається повторний рахунок виробничих затрат окремих галузей. Це означає, що до його вартості включається не лише вартість готового, а й вартість проміжного продукту, який для відповідних галузей виступає як готовий продукт. Повтор цей може бути багаторазовим, що суттєво збільшує вартість ВСП. Тому ВСП не дає точного уявлення про ту реальну суму благ, яка створюється протягом року в країні. В зв'язку з цим виникає потреба розраховувати кінцевий с. п. (КСП) - це продукція, яка надходить в особисте або виробниче споживання, на відновлення спожитих засобів праці та нагромадження в готовому вигляді. Отже, КСП є лише частиною ВСП, яка виключає повторний рахунок.

ВСП і КСП - це показники матеріального виробництва, але крім матеріального суспільне виробництво включає ще й галузі нематеріального. Тому необхідно обраховувати весь результат господарськоїської діяльності - це здійснюється за допомогою такого показника, як валовий нац. продукт (ВНП).

ВНП обчислюється не за виробничим принципом, а як сума кінцевих доходів, які отримують підприємства, організації, установи й окремі громадяни в усіх галузях і сферах народ. господарства. Його складовими частинами є: а) вартість спожитих населенням предметів споживання та послуг; б) вартість державних закупок; в) капітальні вкладення; г) сальдо платіжного балансу.

Найважливішим результативним показником розвитку економіки країни є чистий продукт або національний продукт (ЧП). Він являє собою частину ВСП або нову створену вартість за рік, тому, що є результатом живої праці, затраченої в даний період. Це реальний доход, який суспільство може виконувати для особистого споживання, а також для розвитку виробництва. Кількість ЧП - це різниця між ВСП і вартістю спожитих засобів виробництва.

ЧП поділяється на дві частини: необхідний продукт і додатковий продукт.

Необхідний продукт (НП) - це та частина ЧП, яка необхідна для нормального відтворення робочої сили, тобто для підтримання її працездатності, включаючи й підготовку нового покоління працівників. За рахунок НП повинні покриватися витрати на харчування й одяг, утримання житла, здобуття освіти, задоволення культурних і соціальних потреб, на екологічні заходи. Міn величина НП визначається життєвим міn, потрібним виробникові для відтворення своєї робочої сили й нормального її функціонування. Мах - розмірами ЧП.

Додатковий продукт (ДП) - це частина ЧП, яка виступає як надлишок над НП. ДП виникає лише на певному ступені розвитку людського суспільства, при досягненні ним певного рівня розвитку продуктивних сил. Тобто, лише тоді, коли виробник здобув можливість своєю працею створити більше продукту, ніж йому необхідно для життя. Існує два методи обчислення сусп. продукту - система національних розрахунків (СНР) і систему балансу народ. господ.(БНГ). Зараз майже всі виконують СНР. У СНР виконуються дві класифікації: 1) застосовується в рамках виробництва, споживання і капіталоутворення (галузі виробництва; органи загального державного управління; приватні некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства); 2) інституціональна виконується в рахунках видатків і доходів та в розрахунках капітальних витрат (нефінансові підприємства; фінансові організації; органи загального державного управління; приватні некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства; домашні господарства). БНГ обчислює тільки матеріальне виробництво в економіці, при цьому розмежовується виробництво засобів виробництва і предметів споживання.

66. Суть і види економічного відтворення

Процес суспільного виробництва, взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, називається суспільним відтворенням. Відтворення завжди має суспільний характер, виступає у певних суспільних формах. Через це в кожній економічній системі поряд з відтворенням предметів споживання та засобів виробництва здійснюється також відтворення певних економічних виробничих відносин між людьми. Просте відтворення - це відновлення виробництва в незмінних масштабах щодо кількості та якості виготовленого продукту. Розширене відтворення - це відновлення виробництва в кожному наступному циклі у зростаючому масштабі щодо кількості та якості виготовленого продукту. Відтворення - це постійне відновлення виробництва. Регресивне відтворення - коли темпи економічного розвитку мають від'ємне значення. Процес розширеного відтворення має 2 основних типа: екстенсивний і інтенсивний. Екстенсивний - розширення обсягів виробництва за рахунок зростання основного капіталу, робочої сили, матеріальних витрат тощо. Інтенсивний - підвищення ефективності виробничих факторів на основі НТП. Відтворення включає в себе наступні елементи: відтворення матеріальних благ, робочої сили, природного середовища і виробничих відносин.

67. Національний дохід та його концепції


Подобные документы

  • Зародження і розвиток політичної економії. Основні напрямки, школи і течії в політичній економії. Закони, принципи і категорії політичної економії. Система економічних законів. Виробництво та його основні фактори. Межа виробничих можливостей.

    шпаргалка [168,8 K], добавлен 16.01.2008

  • Характеристика та сутність політичної економії. Характеристика основних етапів та напрямків розвитку політичної економії. Значення українських вчених-економістів у розвитку теорії, методології та практики економічного аналізу, політичної економії.

    автореферат [428,0 K], добавлен 28.01.2012

  • Етапи зародження та становлення, розвитку політичної економії як науки. Сутність поняття та характеристика предмета, методів дослідження політичної економії. Розвиток економічної думки на Україні, його основні напрямки та специфічні особливості.

    курсовая работа [46,0 K], добавлен 09.05.2011

  • Поняття та зміст, історія виникнення та розвитку політичної економії. Заслуга класичної школи та її найвідоміших представників. Предмет політичної економії. Методи дослідження економічних процесів на сучасному етапі. Сутність нормативного підходу.

    контрольная работа [13,8 K], добавлен 07.12.2010

  • Аналіз причин зародження школи класичної політичної економії. Еволюція ідей класичної школи політичної економії. Визначення головних положень школи фізіократів. Праця французького фізіократа Анн Тюрго "Роздуми про створення і розподіл багатств".

    реферат [75,9 K], добавлен 18.11.2010

  • Банкрутство меркантилістської доктрини. Витоки невдалої політики Кольбера. Засновник класичної політичної економії у Франції. Історичні передумови виникнення кейнсіанства, його розвиток та сутність. Зміст економічної теорії Джона Мейнарда Кейнса.

    контрольная работа [55,2 K], добавлен 15.11.2010

  • Характерні особливості класичної політичної економії. Виникнення класичної політичної економії в Англії і Франції. Економічна теорія фізіократів у Франції, їх постулати. Економічне вчення А. Сміта. Д. Рікардо - економіст епохи промислової революції.

    реферат [26,4 K], добавлен 05.02.2008

  • Зародження економічних ідей. Основні представники. Зародження і розвиток політичної економії, її напрями і школи. Основоположники економічних вчень. Економічна думка на сучасному етапі. Прагматизм політекономії. Неокласицизм. Економічний лібералізм. Еконо

    курсовая работа [50,9 K], добавлен 11.11.2005

  • Вивчення історії виникнення класичної політичної економії. Ознайомлення із життєвим шляхом Адама Сміта, його поглядами на економічне вчення та розуміння понять поділу праці, теорії вартості, класів, доходів, заробітної плати, земельної ренти та капіталу.

    реферат [36,6 K], добавлен 28.05.2010

  • Історичні умови виникнення і загальна характеристика класичної політичної економії. Вільям Петті - родоначальник англійської класичної школи політекономії. Економічні вчення фізіократів, Адама Сміта, Давида Рікардо, французьких політекономістів.

    реферат [50,0 K], добавлен 30.09.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.