Основні питання політичної економії

громадські і державно-громадські фонди, призначені для стимулювання ділової активності; спеціальні зони вільного підприємництва.

37. Попит і пропозиція. Ринкова рівновага

Попит і пропозиція є невід'ємними категоріями ринкової організації господарювання, що виражають об'єктивні економічні відносини товарного виробництва. Попит визначає сукупну суспільну чи ринкову потребу в товарах (послугах), яка зумовлена платоспроможністю і виражена в грошовій формі. Попит завжди конкретно визначений, має властивість динамічно змінюватись під впливом ряду факторів. Попит залежить від платоспроможності покупців, тобто від забезпеченості потенційної потреби в товарах і послугах грошовим покриттям. Отже, універсальною формою вираження попиту є гроші.

Пропозиція представлена результатами господарської діяльності (виробництва), що набувають товарного вигляду і можуть бути доставлені на ринок у певному обсязі і в певний час. Як функція і результат товарного виробництва пропозиція представлена відповідним суб'єктом - продавцем. Вирішальною передумовою ринкової пропозиції залишається обсяг виробництва.

На практиці ціна рівноваги встановлюється як загальне для попиту та пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості абсолютних потенційних значень пропозиції та попиту.

Співвідношення попиту і пропозиції відбиває конкретні пропозиції виробництва і споживання з урахуванням вартісно-цінової визначеності товарів. Діалектика взаємозалежності попиту і пропозиції відбивається у ринковій рівновазі.

38. Ринкова ціна: механізм формування та функції

Ціна встановлюється як загальне для попиту і пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості абсолютних потенційних значень пропозиції та попиту. Останнє важливо підкреслити, адже будь-яка ціна товару на ринку фактично фіксує співрозмірність актів купівлі-продажу.

Значення ціни в усіх точках незбалансованого співвідношення попиту і пропозиції на ринку є рухливими величинами. Ціна товару зумовлюється характером і величиною нерівності між попитом і пропозицією. Так, для всіх значень співвідношення попиту і пропозиції, що лежать нижче точки рівноваги, напрям руху ціни визначається перевищенням платоспроможного попиту над пропозицією. У цьому випадку обмежена пропозиція товару на ринку і незадоволена дійсна потреба в ньому створюють конкуренцію. Найдієвішим аргументом у конкуренції покупців є більш висока ціна, пропонована за товар. За цих обставин ціна має підвищуватися, стимулюючи розширення пропозиції товару на ринку. Чим більше було абсолютне значення дефіциту товару на ринку, тим швидше зростатиме ціна.

Протилежна тенденція руху є характерною для ринкової кон'юнктури, що визначається надлишковою пропозицією товарів. Пануючим фактором зміни ціни товару є перенасичення ринку товарами певного виду, які не знаходять збуту. Цінова конкуренція продавців товару веде до зниження ціни і розширення за рахунок цього платоспроможного попиту.

Отже, ціна пропозиції та ціна попиту, що формуються під дією законів попиту та пропозиції, зустрічаються на ринку, щоб знайти деяку середню величину ціни - ринкову ціну товару.

Важливим є також фактор розвитку інфляції, яка спричиняє зростання цін на всі товари.

39. Конкуренція та її суть. Функції та форми конкуренції

Конкуренція, окрім економічного, має соціальний вимір, оскільки забезпечує творчу свободу кожного. Економічною основою конкуренції є різність між вартістю товару та витратами на його виготовлення. На ринку мають дотримуватись такі умови: має бути однорідний товар; продавець та покупець не повинні мати будь які персональні преференції; ринок повинен бути повністю прозорим. На цьому ринку досконала конкуренція виступає більше як ідеальний стан ринкового господарства. Але у практиці домінує обмежена конкуренція. Інтенсивність конкуренції перебуває у зворотній залежності від числа учасників ринку: чим менше залишається продавців, тим більший виграш у формі перерозподілу ринку збуту вони отримують внаслідок економічної загибелі своїх конкурентів. Існує нецінова конкуренція - в умовах приблизно однакових фінансово-технологічних ресурсів переважна більшість конкуруючих корпорацій відмовляється від застосування цінових методів впливу на суперника. Економічно вигіднішим є застосування нецінової конкуренції. Також можна виділити конкуренцію дрібного та середнього підприємництва з великими фірмами.

Сучасна конкуренція державно регульована. Державне регулювання конкурентних відносин полягає в дотриманні оптимального поєднання монопольно-регулюючих та конкурентних сил на тих чи інших ринках. Засобами державного впливу є законодавство про правила створення, функціонування та припинення діяльності підприємств і регулярний вибірковий контроль з боку виконавчої влади, в тому числі через аудиторську систему.

Функції конкуренції:

- регулююча;

- аллокаційна або функція розміщення (концентрування ресурсів там, де вони дають максимальну віддачу);

- інноваційна та адапційна (орієнтація на збільшення продуктивності праці);

- розподільна (розподіл соціального продукту по критерію дефіцитності того чи іншого виробничого фактору);

- контролююча.

40. Конкуренція і монополія. Антимонопольне законодавство і практика

Сучасна конкуренція державно регульована. Державне регулювання конкурентних відносин полягає в дотриманні оптимального поєднання монопольно-регулюючих та конкурентних сил на тих чи інших ринках. Засобами державного впливу є законодавство про правила створення, функціонування та припинення діяльності підприємств і регулярний вибірковий контроль з боку виконавчої влади, в тому числі через аудиторську систему.

Антимонопольне законодавство визначає правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його дотриманням. Монопольним вважається таке становище підприємця, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35% і він має змогу самостійно або разом з іншими обмежувати тут конкуренцію. У всіх країнах контроль за виконанням антимонопольних законів здійснюють спеціальні державні антитрестовські органи.

До їх компетенції входять: визначення монопольного становища на ринку; здійснення контролю за дотриманням антимонопольних вимог при створенні, реорганізації чи ліквідації монопольних утворень; прийняття рішення і розпоряджень про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового стану.

41. Конкуренція і моделі ринків

Маємо три основних варіанти ринкових форм чи моделей: поліполію, олігополію та монополію.

Поліполія - ринкова форма, при якій багато продавців протистоять великій кількості покупців - досконала конкуренція. Прикладів поліполії в сучасному світі існує дуже мало (валютна біржа), отже досконала конкуренція - це лише ідеальний стан.

Олігополія - далеко не всі продавці можуть запропонувати певний товар за діючою ціною - недосконала конкуренція (обмежена).

Монополія - відсутність вільної, досконалої конкуренції на ринку, де вона панує, і загрози приватним цілям її з боку контрагентів, які внаслідок своєї чисельності не можуть протидіяти згуртовано і узгоджено.

Білатеральна монополія - наявність на ринку лише двох контрагентів: один продавець та один покупець. Їм не загрожує конкуренція з боку інших економічних суб'єктів.

Обмежена монополія - на галузевому ринку присутні один продавець та кілька покупців. Хоч покупців і не багато, але вони конкурують один з одним за право вступити у ринкові відносини з монополістом.

42. Принципи класифікації ринків. Ринок предметів споживання

Існують різноманітні ринки: ринок товарів, капіталу, фінансово-кредитний ринок, валютний ринок, ринок трудових ресурсів, ринок інформації тощо. Кожний з перелічених елементів здатний функціонувати в так званому автономному режимі і тому має свою структурну побудову. Всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов'язані між собою в становленні і розвитку. Вже з самих назв цих ринків можна вивести основний принцип класифікації ринків - те, що є головним предметом купівлі-продажу на ринку, і дає йому основну назву.

Ринок предметів споживання - один з найважливіших компонентів товарного ринку. Невід'ємною рисою цивілізованого ринку, свідченням його стабільності й життєздатності є стан суспільного виробництва. Конкретним проявом останнього є рівновага попиту й пропозиції, насичення ринку споживчими товарами та послугами.

Питання нормалізації споживчого ринку сьогодні для багатьох регіонів світу, в тому числі й нашої держави, є надзвичайно актуальним. Проблема збалансованості попиту і пропозиції, споживчого ринку в цілому породжується диспропорціями відповідних підрозділів суспільного виробництва. Ринок предметів споживання повинен мати загальною кількістю приблизно 70% від усіх інших ринків країни.

Торгівля засобами виробництва - це грандіозний ринок, на якому взаємодіють між собою безпосередні виробники продукції. Усі підприємства органічно зв'язані один з одним як постачальники і споживачі машин, устаткування, сировини, паливних ресурсів. Товари виробничого призначення купуються і продаються звичайно оптом, великими партіями. Оптова торгівля виступає посередником між підприємствами-виробниками і підприємствами-споживачами продукції. Характерна риса ринкової економіки полягає в тому, що кожен покупець і продавець знаходять у цьому безбережному просторі свого партнера, продукція і ціни якого його влаштовують. Це торгівля по прямих договірних зв'язках. За цією схемою ринок засобів виробництва розвивався споконвіку й об'єктивно вів до прогресу у виробництві. Ринок праці та розподіл трудових ресурсів.

Ринок праці - посередник між роботодавцями та найманими працівниками. Це форма узгодження попиту на робочу силу з її пропозицією, досягнення в нормальних умовах відносно стабільної рівноваги в цій сфері на основі державної політики, чинного законодавства та саморегулювання. Складовими ринку праці є:

- працездатне населення, тобто ті, хто за віком і станом здоров'я здатні працювати у різних сферах суспільного виробництва;

- зайняте населення, тобто та його частина, яка постійно виконує роботу на підприємствах, в організаціях, закладах за заробітну плату. До цієї групи населення не належать особи, які виконують роботу за допомогою власних засобів праці.

Ринок праці включає також ту частину населення, яка тимчасово не працює, але не відкидає надію на це.

Історично склалися два “чистих” варіанти ринку робочої сили і зайнятості. Перший - ринок робочої сили з обмеженим попитом; другий - з обмеженими ресурсами.

43. Позичковий капітал. Процент та його економічна природа, межі коливання

Капітал в грошовій формі, взятий у позику, отримує специфічну форму позичкового капіталу. Однак, щоб грошовий капітал накопити або взяти у позику, необхідно, щоб він був вільним, незайнятим у виробничій або комерційній діяльності. Вільний капітал утворюється в будь-якій фірмі, на будь-якому підприємстві з обігу основного капіталу - у вигляді амортизаційних накопичень. Тимчасового вільний капітал в грошовій формі утворюється в процесі руху оборотного капіталу, у вигляді грошових коштів, призначених для виплати заробітної плати або закупівлі сировини. А також він утворюється від накопичення частини прибутку. Отже, в кожній фірмі утворюється тимчасово вільний капітал, який може бути наданий у позику.

Фінансовий ринок (ринок позичкових капіталів) - це механізм перерозподілу капіталу між кредиторами та позикуючими за допомогою посередників на основі попиту та пропозиції на капітал. Позичковий капітал - це особливий товар. Його особливості: він продається та покупається по особливій ціні, якої є позичковий процент; він має подвійний характер; віддається не завжди, а лише на певний строк.

Позичковий процент - це не звичайна ціна товару, а особлива ціна. Процент не відображає вартості позичкового капіталу, а формується на основі інших факторів, серед яких є:

1) процес руху позичкового капіталу має особливі умови. В руках кредитора цей капітал завжди залишається капіталом - власністю, і він надає лише право на його користування;

2) той, хто позичає, на основі отриманого у позику капіталу організує виробництво та отримує середній прибуток;

3) позичковий капітал надається лише на певний визначений строк.

Коливання - висота проценту залежить від співвідношення попиту та пропозиції на фінансовому ринку на позичковий капітал.

44. Банки, їх роль та функції. Банківський прибуток

Банк - це фінансова установа, яка акумулює тимчасово вільні грошові кошти( вклади), надає їх у тимчасове користування у формі кредиту(позики), виступає посередником у взаємних платежах і розрахунках між підприємствами, установами або конкретними особами, регулює грошовий обіг у країні, включаючи випуск нових грошей.

Усі банки як фінансові установи організаційно і функціонально упорядковані в Банківську систему - сукупність різних видів національних банків і кредитних установ, що діють у межах грошово-кредитного механізму. Банківська система країни включає: центральний банк; комерційні банки, у тому числі: ощадні, інвестиційні, іпотечні та інші спеціалізовані банки. Кожний елемент банківської системи відіграє важливу роль у життєзабезпеченні ринкової системи. Основне призначення банків - посередництво в переміщенні грошових засобів від кредиторів до позичальників і від продавців до покупців грошових ресурсів.

Мета комерційних банків - одержання прибутку. Вони мають, як правило, універсальний характер, створюються у формі пайових або акціонерних. Акціонерні можуть бути відкритого і закритого типів.

Діяльність комерційних банків спрямовано на отримання прибутку. Банківський прибуток являє собою різницю між процентами на вкладений капітал і виплатою процентів за позикою.

45. Суть кредиту. Його форми

Кредит - форма руху позичкового капіталу, тобто грошового капіталу, що надається в позику. За своєю сутністю він є позичкою в грошовій або товарній формі на умовах повернення зі сплатою процента і характеризує відносини між кредитором і позичальником.

Кредит існує в конкретних формах:

- комерційний - продаж товарів у борг з відстрочкою платежу;

- банківський - надається банками та іншими кредитно-фінансовими установами, які мають ліцензію, різним господарським суб'єктам у формі грошових позик;

- споживчий надається банками, фінансово-кредитними установами і торговими підприємствами приватним особам для оплати товарів довгострокового користування;

- іпотечний - під заставу;

- державний - позичальник - держава; кредитор - населення і приватний бізнес;

- міжнародний - між державами в грошовій або товарній формі.

Серед усіх форм кредиту центральне місце посідає банківський кредит.

46. Капітал у сфері торгівлі

Капітал як ресурс набуває форми торгового капіталу, якщо він забезпечує рух продукту від виробника до споживача. Функцією торгового капіталу є обслуговування процесу купівлі і продажу товарів. Торговий капітал історично передує капіталістичному способу виробництва. Торговий капітал мав прогресивне значення в докапіталістичних формаціях. Він був ланкою, що забезпечувала економічний зв'язок між виробниками і споживачами.

Торговий капітал розкладав натуральне господарство феодального суспільства, прискорював перетворення натурального господарства в товарне, активно сприяв розвитку ринку. Також концентрував грошові ресурси в руках приватних осіб і цим готував одну з умов виникнення промислового капіталу.

47. Фінансово-кредитні установи

Фінансово-кредитні установи мають комерційний характер, тобто здійснюють свою діяльність з метою одержання прибутку.

Є такі види фінансово-кредитних установ: банки (ощадні, інвестиційні, іпотечні та інші спеціалізовані банки), страхові компанії і пенсійні фонди, а також всілякі інвестиційні компанії, фінансові компанії, спеціалізовані фонди.

48. Роль ринкової інфраструктури у регулюванні ринкових відносин

Однією з важливих умов функціонування ринку є наявність добре розвинутої ринкової інфраструктури. Від того, наскільки добре вона розвинута залежить у кінцевому підсумку і ефективність функціонування ринкової економіки. У свою чергу за рівнем розвитку ринкової інфраструктури можна судити і про ступінь розвитку ринку, ринкових відносин у тій чи іншій країні. Тому необхідною умовою дієвості ринкових відносин є створення відповідної інфраструктури ринку.

Інфраструктура - сукупність галузей і підприємств, зайнятих обслуговуванням суспільного виробництва.

Інфраструктура ринку - це система підприємств і організацій, що забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили.

Ринкова інфраструктура через свої елементи виконує такі основні функції: здійснює правове та економічне консультування підприємців і захист їх інтересів у державних і приватних структурах; забезпечує фінансову підтримку, кредитування; реалізації продукції підприємств; регулює рух робочої сили; створює необхідні умови для ділових контактів підприємців; здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування і т. ін., що в кінцевому результаті забезпечує більш швидкий рух товарів і послуг від виробника до споживача.

49. Домогосподарство як суб'єкт ринкової економіки

У сучасних цивілізованих країнах світу найпрогресивнішою суспільною системою вважається змішана економіка. Вона передбачає співіснування в межах однієї держави різних економічних секторів. Одним з таких секторів є домашні господарства. У вітчизняній літературі не має визначення сутності держави. Це склалось не випадково, адже в різних культурах практично не існує єдиного поняття, яке б визначало термін “домогосподарство”. Виникають труднощі з поняттям сумісного проживання, власності, загального доходу, відтворювальних відносин. Поняття “домогосподарство” ні в якому разі не можна ототожнювати з поняттям “сім'я”.

Сім'я - це сукупність осіб, що живуть разом, пов'язаних родинністю та спільним бюджетом.

Термін “домогосподарство” більш чітко прив'язаний до територіальних меж окремої господарської одиниці, включає членів домогосподарства, що не є родичами, і передбачає існування економічних відносин власності в середині домогосподарства та виробничих відносин, якщо вони існують. Важливо уявити домогосподарство як основну одиницю соціального і біологічного відтворення, пов'язану із соціально-економічною макроструктурою.

50. Підприємство як суб'єкт ринкової економіки. Форми і види підприємств

Підприємство - первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка є товаровиробником і забезпечує процес відтворення на основі самостійності самоокупності. Як самостійні господарські одиниці підприємства користуються правами юридичної особи, тобто мають право розпоряджатися майном, одержувати кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами.

Формування ринкової структури економіки приводить до появи різноманітних форм сучасних підприємств. Їх можна класифікувати за різними критеріями: 1. формами власності; 2. формами організації; 3. розмірами; 4. сферами діяльності.

Відповідно до форм власності розрізняють підприємства таких видів:

- індивідуальне, засноване на особистій власності, де використовується виключно особиста праця, самостійно здійснюється виробництво, весь дохід належить виробнику;

- сімейне, засноване на власності та праці членів однієї сім'ї;

- приватне, засноване на власності окремого громадянина з правом наймання робочої сили;

- колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу або іншого статутного виробництва, громадської та релігійної організації;

- державне, засноване на загальнодержавній власності;

- комунальне, засноване на власності адміністративно-територіадьних одиниць;

- спільне, засноване на об'єднанні підприємств різних форм власності;

- орендне - підприємства різних форм власності, що їх держава на певних умовах і на певний час передає в користування трудовим колективам. є робочий період, тобто кількість робочих днів, яка витрачається на виробництво готового продукту, коли предмети праці підлягають безпосередній обробці.

На відміну від часу виробництва час обігу - це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері обігу.

Він включає в себе час купівлі засобів виробництва і робочої сили та час реалізації вироблених товарів.

Головні фактори, що визначають час обігу такі: віддаленість ринків збуту від місця виробництва, місткість ринку, а також відстань підприємств від джерел сировини і палива.

Ось чому важливим засобом скорочення часу обігу є розвиток транспорту і засобів зв'язку.

51. Кругообіг і оборот капіталу підприємства

Оборот капталу - кругообіг капіталу, узятий не як окремий акт, а як процес, що безперервно повторюється. Оскільки капітал проходить у своєму русі сферу виробництва і сферу обігу, то його час обороту складається з часу виробництва і часу обігу. Час виробництва - це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері виробництва.

Його найважливішою частиною є робочий період, тобто є робочий період, тобто кількість робочих днів, яка витрачається на виробництво готового продукту, коли предмети праці підлягають безпосередній обробці.

На відміну від часу виробництва час обігу - це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері обігу.

Він включає в себе час купівлі засобів виробництва і робочої сили та час реалізації вироблених товарів. Головні фактори, що визначають час обігу такі: віддаленість ринків збуту від місця виробництва, місткість ринку, а також відстань підприємств від джерел сировини і палива. Ось чому важливим засобом скорочення часу обігу є розвиток транспорту і засобів зв'язку.

52. Суть підприємництва. Його види та функції

Підприємець є одним з людських факторів виробництва, без якого ринкова економіка не можлива. Підприємець зазвичай є власником капіталу, а також тією чи іншою мірою менеджером. Щодо суспільної функції підприємця, то вона зводиться до вивчення потреб суспільства та їх задоволення. У ринковій економіці саме підприємець повинен розгадати, які товари та послуги завтра знадобляться покупцям.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна господарська діяльність громадян на отримання прибутку і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою майнову відповідальність чи юридичної особи - підприємства. Крім того, підприємництво - комплекс особливих функцій, що виконуються в економіці, спрямований на забезпечення розвитку та вдосконалення господарського механізму, постійне оновлення економіки господарюючих суб'єктів, створення інноваційного поля діяльності. Сучасна економічна літ-ра виокремлює три головних функції сфери підприємницької діяльності:

- ресурсну (формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів);

- організаційну (організація маркетингу, виробництва, збуту, реклами та інших господарських прав);

- творчу (новаторські ідеї, генерування та активне використання ініціативи, уміння ризикувати).

Підприємництво - не лише особливий вид діяльності, а й певний стиль і тип господарської поведінки, яким притаманні:

- ініціативність і пошук нетрадиційних рішень у сфері бізнесу;

- готовність наражатися на ризик;

- гнучкість і постійне самооновлення;

- цілеспрямованість і наполегливість у бізнесовій діяльності.

53. Роль підприємства і підприємництва в ринковій економіці

Роль: підприємництво в усіх формах власності - це в сучасних умовах найефективніший шлях відходу від моновласності (державної), її роздержавлення, подолання відчуження людини від власності. Розвиток підприємницьких структур, разом із заходами державного, адміністративного регулювання, в майбутньому має послужити інструментом демонополізації нашого господарства, а саме підприємництво - стати справжнім двигуном розвитку економіки й посприяти процвітанню всіх сфер життєдіяльності суспільства в умовах ринкової економіки. У нашій країні протягом десятиріччя визнавалася роль підприємництва, через що велика кількість людей позбавлялася можливості знайти застосування своїм природним нахилам і здібностям, або ж спонукалася діяти незаконно (тіньова економіка,службові зловживання). У результаті не використовувався з достатньою ефективністю найважливіший з усіх ресурсів - людський потенціал. За останні роки ситуація змінюється. Підприємництво починає відігравати все більшу роль в економіці.

54. Первісне нагромадження капіталу та його особливості в Україні

Процес первісного нагромадження являв собою передісторію капіталізму та утвердження капіталістичного способу виробництва. Основу цього процесу становив розвиток товарного виробництва. У процесі первісного нагромадження капіталу велику роль відігравали торговельний та лихварський капітали, які сприяли розвитку товарно-грошових відносин. Певну роль відігравало й насилля. Прикладом того, були драматичні події, що розгорнулися в Англії в 17 та 18 ст. Обуржуазнене дворянство насильно зганяло із земель селян, вільних від кріпосної залежності. Обезземелені селяни були вимушеними найматися до капіталістичних підприємців.