Основні питання політичної економії
Основні питання політичної економії, її розвиток, закони та категорії. Структура економічних відносин та систем. Товар і його властивості. Загальна характеристика ринку та його моделей, значення конкуренції. Фінансово-кредитні установи та їх діяльність.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | шпаргалка |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 22.10.2009 |
| Размер файла | 265,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Власність не лише результат та одна з істотних рис виробництва, а і у зв'язку з безперервністю виробничих процесів, вона є непремінною предпосилкою виробництва. Виробниче присвоєння - це первинне та початок власності, подальший рух відносин власності здійснюється у формах відчуження та вторинного присвоєння на стадіях розподілу та обміну. Відносини власності є системостворюючим фактором у всій системі економічних відносин, а тому і основою існуючого строю. У зв'язку з цим вони законодавчо закріплюються та захищаються державою. В результаті економічні відносини власності отримують юридичну форму, а їх суб'єкти наділяються правом власності.
Економічні відносини власності первинні, фундаментальні, бо вони виникають у виробництві та розподілі об'єктів власності в кінцевому випадку визначається участю людей у виробничо-господарській діяльності. Право власності вторинне, похідне, однак шляхом законодавства держава може активно впливати на розподіл матеріального багатства в країні. Право власності - це санкціоноване суспільством (законами держави), традиціями, звичаями, розпорядженням адміністрації відносини між людьми, які виникають у зв'язку з існуванням благ та їх виробництвом. В західній літературі сформувалася така теорія, як “Пучок прав власності”: право володіння (право виняткового фізичного контролю над благами), право користування (право застосування корисних властивостей благ для себе), право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ), право на дохід (право мати результати від використання благ), право суверена (право на відчуженість, споживання, зміну блага), право на безпеку (право на захист від експропріації благ і від шкоди з боку зовнішнього середовища), право на передачу благ у спадщину, право на безстроковість володіння благом, заборона на користування засобом, що надає шкоди зовнішньому середовищу, право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення блага за сплату боргу, право на залишковий характер, тобто право на впровадження процедур та існування інституцій, що забезпечують відновлення порушених повноважень.
22. Тенденції розвитку відносин власності
З точки зору розвитку відносин власності у світі є 2 тенденції: інтеграції і дезінтеграції. Інтеграція: 1.Утворення міжнародних форм власності і форм господарювання (ТНК). 2.Утворення міждержавних форм власності. 3. Корпоративна форма власності (акціонерна). Дезінтеграція: 1.Сімейні або партнерські фірми. 2.Власність акціонерних підприємств розповсюджується між працівниками підприємства (кожен з робітників є акціонером).
3. Роздержавлення і приватизація. Роздержавлення може відбуватися в межах державної власності і поза її межами. В межах державної власності є такі форми роздержавлення: поява нових видів державної власті (муніципальна, комунальна), оренда з правом наступного викупу, дерегуляція державних підприємств, комерціалізація державних підприємств, концесія, корпоратизація державних підприємств. Головна мета роздержавлення:
Підвищення конкурентоспроможності і підвищення ефективності державних підприємств. Форма поза межами державної власності: приватизація (продаж, пільгова), створення спільних або змішаних підприємств, акціонування за участю державних підприємств, розвиток корпоративної і колективної власності на основі державної власті.
23. Натуральна (традиційна) форма організації виробництва
Історично-первинною формою виробництва було натуральне господарство. Натуральне господарство - це форма господарювання, в якій матеріальні блага та послуги створюються для власного споживання в окремих господарських одиницях.
Основні риси: нерозвинуті економічні відносини, головна мета - це задоволення власних потреб, низький рівень суспільного поділу праці, замкнутий локальний характер господарювання, консерватизм, повільний розвиток продуктивних сил, безпосередній зв'язок виробництва і споживання, визначальна роль природних ресурсів, перевага ручної праці, позаекономічні методи примусу людей до праці.
Суспільний поділ праці в натуральному виробництві перебуває у зародковому стані, відсутня територіальна і виробнича мобільність робочої сили; характерні примітивна техніка і технологія виробництва, малопродуктивна універсальна ручна праця; властиві прямі натуральні економічні зв'язки: виробництво - розподіл - споживання.
24.Товарне виробництво і його роль у розвитку суспільного виробництва
На зміну натуральному господарству прийшли товарне виробництво і заснована на ньому товарна форма господарювання. Товарне виробництво - це такий тип організації економіки, при якому продукти праці виробляються для продажу на ринок. Товари виробляються з метою задоволення потреб споживачів і надходять до них через використання ринкових відносин. Звичайно, що при цьому господарюючий суб'єкт націлений на отримання вигоди. Така орієнтація виробництва зумовлює необхідність постійних економічних зв'язків між виробниками і споживачами, економічну взаємозалежність їх, яка розпочинається з придбання засобів і предметів праці і закінчується реалізацією продукції чи послуг, та ін.
Загальною умовою виникнення, розвитку і функціонування товарного виробництва є суспільний поділ праці. На його основі виникають виробничі відносини між людьми у формі обміну продуктами праці.
Безпосередньою причиною виникнення товарного виробництва є економічна відособленість товаровиробників. Вона нероздільно пов'язана з розвитком приватної власності на засоби виробництва та економічною і юридичною свободою виробника.
Економічна відособленість товаровиробників - це таке становище, за якого вони самостійно вирішують питання господарської діяльності: що виробляти, якими засобами, які ресурси використовувати тощо. Вона передбачає самостійне розпорядження виробленою продукцією, володіння нею, її відчуження та використання відповідно до власних інтересів. Тому економічне відособлення невіддільне від власності на засоби виробництва і вироблювану продукцію. На певному ступені суспільного поділу праці економічний зв'язок різних власників неминуче виступає у товарній формі.
З економічною відособленістю товаровиробників нерозривно пов'язані еквівалентність і відплатність їх відносин. Це є однією із загальних ознак товарного виробництва і обміну.
Товарне господарство виникає також через наявність суперечності між виробництвом і споживанням, невідповідність споживної вартості вироблених благ потребам суспільства та його членів. Це вимагає обов'язкового визнання споживачами виробленої продукції апостеріорі, тобто ґрунтуючись на певному досвіді. Відсутність саме такого визнання фактично означає відсутність товарного господарства і товарної форми господарювання. В натуральному господарстві споживачі також користуються продуктами не лише особистої праці, а й праці своїх одноплемінників. Однак вони отримують свою частину без права відкинути її або вільно обирати іншого виробника.
Як конкретно-історичний тип організації суспільного виробництва, товарне господарство характеризується постійним рухом уперед. Товарне виробництво й обіг у своєму розвитку проходять дві стадії: нижчу - бартерне господарство, вищу - грошове господарство. В бартерному будь-який товар можна безпосередньо обміняти на будь-який інший без використання грошей. У грошовому існує особливий товар - гроші, який можна обміняти на будь-який інший товар, а останній - на гроші. В господарстві, заснованому на грошовому обміні, суспільні витрати нижчі, ніж там, де обмін здійснюється за допомогою бартеру.
Основні загальні ознаки товарного виробництва не залежать від специфіки економічної системи. До них належать: суспільний поділ праці; економічна відособленість виробників; еквівалентність відносин; ринковий зв'язок між виробниками і споживачами; визнання суспільного характеру праці через ринок; здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу; Виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду; конкуренція. Серед них також відкритість системи відносин, існування таких категорій, як товар, вартість, мінова вартість тощо, і законів товарного виробництва та обміну. Ці ознаки мають такий самий об'єктивний характер, як і товарне виробництво та обіг.
Специфіка товарного виробництва насамперед пов'язана з існуванням різних його типів. По-перше, товарне виробництво поділяється на просте і підприємницьке (тобто розвинуте, розширене). Просте товарне виробництво ґрунтується на особистій праці власників засобів виробництва і є вихідною формою товарного виробництва. Воно невелике за своїм обсягом, характеризується безпосереднім і добровільним поєднанням виробника з засобами виробництва, відсутністю купівлі-продажу робочої сили як товару. В товарній формі виступають лише речові фактори виробництва та готова продукція.
Просте й підприємницьке товарне виробництво має як спільні риси, так і суттєві відмінності. Спільним є те, що вони існують за умови панування приватної власності на засоби виробництва, ринкової форми зв'язку між виробниками і споживачами, конкуренції між товаровиробниками тощо. Відмінності полягають у тому, що при простому товарному виробництві виробник і власник засобів виробництва і продуктів праці - це одна особа, тоді як при підприємницькому виробництві виробник відокремлений від засобів виробництва і продуктів праці. В умовах простого товарного виробництва процес виробництва здійснюється на основі індивідуальної праці. Він спрямований на задоволення особистих потреб виробника і членів його сім'ї. Підприємницьке виробництво передбачає спільну працю найманих працівників заради прибутку власника господарства. Просте товарне виробництво засноване, як правило, на нескладній техніці, а підприємницьке - на великій машинній індустрії, автоматизованих системах тощо.
Сьогодні просте товарне виробництво є характерним для країн, що розвиваються. В розвинутих країнах воно має залишковий характер і виступає у вигляді дрібного товарного господарства ремісників, фермерів, роздрібних торговців та ін. Останнє набуває все більше підприємницької спрямованості як дрібний бізнес, породжений вже існуючою економічною системою.
Розрізняють ще два типи товарного виробництва: перший - із стабільною, другий - з безперервно оновлюваною номенклатурою товарів.
25. Товар і його властивості
Товар - це продукт праці, який має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини; подруге, здатний обмінюватись на інші блага в певних пропорціях. Отже, цьому властиві споживна вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга.
Споживна вартість - це здатність задовольняти потреби людини. Кінцевою метою будь-якого виробництва є створення споживних вартостей. Споживна вартість продукту праці безпосередньо не виражає суспільних відносин, але має історичний характер, оскільки її роль та значення змінюються залежно від змін у суспільстві. Якщо благо створюється виробником для особистого споживання, то воно має споживну вартість для самого виробника. Якщо ж внаслідок суспільного поділу праці продукт (послуга) призначається для когось іншого, то він є суспільною споживною вартістю. В умовах товарного виробництва споживна вартість - це здатність товару задовольняти потреби не самого виробника, а покупців.
Вартість, на відміну від споживної вартості, не лежить на поверхні явищ, тому з'ясування її природи як другої властивості товару є більш складним. Формою її прояву є мінова вартість, тобто кількісне співвідношення (пропорція), в якому одні споживні вартості обмінюються на інші. В найрізнорідніших товарах спільною є одна властивість: вони - продукти праці. Прирівнювання різнорідних товарів один до одного передбачає, очевидно, їх об'єктивну рівність ще до обміну. Внутрішнім змістом товару є вартість як вкладена в товар праця - те спільне, що знаходить вираження у міновому співвідношенні товарів. Саме вартість робить їх порівнянними. Як споживні вартості товари якісно розрізняються, як вартості - мають спільну міру.
Вартість виражає відносини між товаровиробниками з приводу порівняння витрат їх праці на виробництво благ і послуг, якими вони обмінюються.
Кількісні характеристики праці, витраченої на виготовлення товару, втілюються у величині вартості товару.
Розрізняють індивідуальну і суспільно необхідну працю й відповідно індивідуальну і суспільну вартість товару.
Товаровиробники діють у різних індивідуальних і природно-кліматичних умовах. Тому на виробництво товарів одного й того самого виду, однакової маси і однакової якості витрачається різна кількість праці, що знаходить своє втілення в витратах робочого часу. Згідно з цим у товарах втілюється різна індивідуальна вартість. Робочий час, витрачений на виробництво товару окремими виробником (підприємством), називається індивідуальним робочим часом, а вартість, створена ним, - індивідуальною вартістю.
Проте на ринку товари однакової споживної вартості оцінюються покупцями (споживачами) однією мірою, яка не збігається з індивідуальним робочим часом. Це означає, що ринок у процесі обміну враховує лише суспільну вартість. Величина її визначається не індивідуальними витратами праці, а суспільно необхідним робочим часом, тобто тим робочим часом, який визначається наявними суспільно нормальними умовами виробництва при середньому в конкретному періоді і в даному суспільстві рівні уміння й інтенсивності праці товаровиробників. Суспільно необхідний робочий час і зумовлена ним величина суспільної вартості не залишаються незмінними і залежать від продуктивної сили праці та її інтенсивності. Продуктивна сила праці визначається, в свою чергу, рівнем розвитку науки, природними здібностями, досвідом, культурою і кваліфікацією робітника, а також суспільною комбінацією виробничого процесу та природними умовами, в яких він відбувається. Величина вартості товару змінюється прямо пропорційно кількості та обернено пропорційно продуктивній силі праці.
Базовою величиною для вимірювання вартості товару є витрати простої праці (тобто без спеціальної кваліфікації), посильної кожному здоровому члену суспільства на даному етапі розвитку. Складна праця - кваліфікована, вона вимагає попередньої підготовки виробника. За одиницю складної праці створюється більша вартість, ніж за одиницю простої. Складна праця зводиться до простої через ринкові відносини.
У процесі праці людина створює споживну вартість і вартість товару. Це випливає з подвійної природи, яка створює товар. З одного боку, вона має корисний зміст і створює блага і послуги, що задовольняють ті чи інші потреби людей. Певна корисна праця є природною необхідністю існування людей незалежно від суспільних умов. З другого боку, праця кожного товаровиробника є частиною всієї суспільної праці як витрати людської робочої сили взагалі безвідносно до її конкретних форм. Перший вид - це конкретна праця, другий - абстрактна праця.
Конкретній праці властиві мета, певний характер операцій, предмет, засоби і ,нарешті, результати. Вона витрачається в доцільній, корисній формі, що характеризує її з одного якісного боку. Конкретна праця створює певну споживну вартість (хліб, вугілля, метал, будинки, обслуговування тощо). Розрізнення споживних вартостей зумовлюється тим, що вони є результатами якісно різних видів корисної праці. Саме специфічний характер конкретної праці кожного товаровиробника і породжує її відмінність від праці іншого товаровиробника.
Другий бік праці - праця взагалі як продуктивна витрата розумових здібностей, сили мускулів тощо безвідносно до її корисної доцільної форми. Вона характеризує працю насамперед кількісно, як джерело вартості в товарному виробництві.
Якщо немає товарного виробництва, то немає й товару з його двома властивостями і відповідно немає абстрактної праці й породжуваної нею вартістю. Абстрактна праця, яка значною мірою створює вартість, є специфічною формою праці, що властива лише товарному господарству і відбиває відносини товаровиробників.
Конкретна праця, створюючи споживну вартість, впливає й на вартість товару. В свою чергу, абстрактна праця, значною мірою створюючи вартість, впливає і на споживну вартість товару.
Обидві властивості товару - споживна вартість і вартість - тісно взаємопов'язані і впливають одна на іншу. Ця взаємопов'язаність знаходить свій вияв в такій ознаці товару, як цінність. Вона визначається, з одного боку, суспільно необхідними витратами на виробництво товару, а з іншого - індивідуальним сприйняттям кожним покупцем споживної його вартості. Звідси категорія цінності поєднує в собі як об'єктивне, так і суб'єктивне сприйняття товару покупцем.
26. Вартість (цінність): альтернативні теорії
З появою грошей з'являється й ціна. Ціна - це грошове вираження вартості. Як грошове вираження вартості ціна не обов'язково повинна збігатися з вартістю. Вона може бути вищою або нижчою від вартості.
Вартість - проявляється у формі минової вартості: Х товару А=Y тов. В. Минова вартість - це пропорція, в якій товари одного роду обмінюються на товари іншого роду. 3 основних теорії:
1-а теорія вартості (Адам Смітт, Давід Рікардо, Карл Маркс) - згідно цієї теорії вартість - це загальна людська трата втілена в товари. Величина вартості визначається суспільно-необхідними затратами праці; 2-га теорія вартості - суб`єктивно-психологічна (Менгер, Візер, Бем-Баверк) - базується на концепції граничної корисності, яку вони досконально розробляли. Згідно цієї концепції вартість товару визначається граничною корисністю останнього блага; 3-я концепція вартості - (Альфред Маршал) - у формі вартості виступає ціна, яка діє в умовах ринкової рівноваги.
27. Проста і розвинена форми товарного виробництва
Специфіка товарного виробництва насамперед пов'язана з існуванням різних його типів. По-перше, товарне виробництво поділяється на просте і підприємницьке (тобто розвинуте, розширене). Просте товарне виробництво ґрунтується на особистій праці власників засобів виробництва і є вихідною формою товарного виробництва. Воно невелике за своїм обсягом, характеризується безпосереднім і добровільним поєднанням виробника з засобами виробництва, відсутністю купівлі-продажу робочої сили як товару. В товарній формі виступають лише речові фактори виробництва та готова продукція. Просте й підприємницьке товарне виробництво має як спільні риси, так і суттєві відмінності. Спільним є те, що вони існують за умови панування приватної власності на засоби виробництва, ринкової форми зв'язку між виробниками і споживачами, конкуренції між товаровиробниками тощо. Відмінності полягають у тому, що при простому товарному виробництві виробник і власник засобів виробництва і продуктів праці - це одна особа, тоді як при підприємницькому виробництві виробник відокремлений від засобів виробництва і продуктів праці. В умовах простого товарного виробництва процес виробництва здійснюється на основі індивідуальної праці. Він спрямований на задоволення особистих потреб виробника і членів його сім'ї. Підприємницьке виробництво передбачає спільну працю найманих працівників заради прибутку власника господарства. Просте товарне виробництво засноване, як правило, на нескладній техніці, а підприємницьке - на великій машинній індустрії, автоматизованих системах тощо.
Сьогодні просте товарне виробництво є характерним для країн, що розвиваються. В розвинутих країнах воно має залишковий характер і виступає у вигляді дрібного товарного господарства ремісників, фермерів, роздрібних торговців та ін. Останнє набуває все більше підприємницької спрямованості як дрібний бізнес, породжений вже існуючою економічною системою.
28. Виникнення і еволюція грошових відносин
Є декілька концепцій грошей, які характеризують їх походження:
1. раціоналістична: гроші є результатом згоди між людьми, інструмент для обслуговування мінового обігу. Різновидами цієї теорії є: а) державна (гроші - продукт правопорядку), б)номіналістична (гроші - умовні знаки, продукт творіння державної влади), в) металістична (ототожнює гроші з благородними металами); 2. еволюційна теорія грошей спирається на товарну природу грошей, пов'язана з розвитком форм вартості: а) проста (одинична, випадкова) - це форма, де одному товару, що знаходиться у відносній формі вартості відповідає один інший товар, що перебуває у еквівалентній формі вартості; б) повна форма вартості - форма при якій одному товару, що перебуває у відносній формі вартості відповідає безліч інших товарів, що знаходяться у еквівалентній формі вартості; в) загальна форма (грошова) - при ній безліч товарів перебувають у відносній формі вартості, яким відповідає лише один товар, що знаходиться у еквівалентній формі.
Гроші - це товар, який служить загальним еквівалентом вартості і її представником.
Еволюція грошей: продуктові, металеві, паперові, кредитні, електронні.
Продуктові гроші - це певні споживчі продукти , які виступали матеріальними носіями вартості, що дорівнювало витратам виробництва цих продуктів (худоба, зерно) . Металеві це такі гроші, матеріальне тіло яких виготовлене з певного металу, а загальним еквівалентом вони стають завдяки великим витратам виробництва на видобуток цього металу. Паперові гроші - гроші, які являють собою лише знаки вартості, виготовлені з паперу і які заміщують в обігу певну кількість повноцінних грошей. Кредитні гроші - гроші , які являють собою боргові зобов'язання суб'єктів економіки і завдяки цьому виконують роль знаків вартості в обігу. Форми: вексель, банкноти, депозити, чеки, квитанції.
Електронні гроші - найбільш розповсюджена кредитна картка (пластиковий носій на якому записана у електронній формі інформація про розміри кредиту чи депозиту, що наданий власнику картки банком).
29. Суть грошей та функції грошей: альтернативні теорії грошей
Гроші - це є товар, який служить загальним еквівалентом вартості і її представником. Функції: 1. засіб обігу; 2. міра вартості; 3. засіб заощадження. Харріс: 1. засіб обігу; 2. лічильна одиниця; 3. засіб збереження вартості. Маркс: 1. міра вартості; 2. засіб обігу; 3. засіб нагромадження; 4. засіб платежу; 5. світові гроші.
Більшість західних економістів - дослідників питання теорії грошей - виводять їх сутність з того, які функції виконують гроші. При цьому констатують: грошима може бути все, що визнається людьми за гроші і виконує їх функції. Стосовно сутності грошей економічній теорії можна поділити за рядом напрямів.
Металістична теорія грошей ( набула розвитку ще на зорі капіталізму у 16-17 ст.) отожнює їх з благородними металами. Прихильники цієї теорії визнають лише ті функції грошей для виготовлення яких потрібні металеві гроші: міра вартості, засоби створення багатства і світові гроші. Основна ідея номіналістичної теорії грошей полягає в тому, що вони не мають товарної природи, а є умовним знаком, цінність якого визначається державою ( або назвою) і не залежить від металевої субстанції. Кількісна теорія грошей (заснована у 17 ст. в Англії і Франції) стверджує, що вартість грошей обернено пропорційна до їх кількості; за грошима визнається лише функція засобів обігу. Відповідно до марксиської концепції гроші - є товар, що стихійно виділився з маси всіх інших товарів і виконує роль загального еквіваленту. Це особливий товар, в якому всі інші товари виражають свою вартість. Гроші є суспільною формою обліку затрат праці товаровиробників. Подібний облік здійснюється в безупинному, щоденному, стихійно ринковому процесі, в якому відбувається обмін товарів.
30. Грошовий обіг та його закони
Грошовий обіг є складовою частиною платіжного обігу. Грошовий обіг, що включає обіг готівки є складовою частиною грошового обігу.
Рух грошової одиниці в безготівковому обігу відбивається у виді записів по рахунках у банку. У подібній ситуації рух готівки заміщається кредитними операціями, виконуваними при участі банку, по рахунках учасників відповідних операцій. Поняття «грошовий обіг» можна віднести тільки до частини грошового обігу, а саме - до готівково-грошового обігу.
Під грошово-платіжним обігом розуміється частина грошового обігу, де гроші функціонують як засіб платежу незалежно від того, безготівковий це чи обіг наявний.
Емісія грошей - випуск у звертання грошових знаків у всіх формах. Емісійними органами є центральні банки, здійснюючі випуск банкнот, і казначейства, що емітують казначейські квитки і розмінна монета. Важливу роль грає також депозитно-чекова емісія грошей, що складає в збільшенні депозитів (внесків) на рахунках клієнтів банків, яке веде до зростання кількості чеків, що обслуговують безготівковий платіжний оборот. Ріст депозитів відбувається в зв'язку зі збільшенням залишків внесків на рахунках клієнтів у результаті одержання ними кредитів. Цей залишок клієнти можуть використовувати для оплати наявними, виписки чеків і здійснення інших платіжних операцій. Унаслідок цього відбувається збільшення грошової маси в звертанні, що вважається однієї з причин інфляції. З виникненням паперово-грошового і кредитного звертання саморегулювання грошової емісії стає неможливим. Збільшення грошової маси в звертанні необхідно, якщо ростуть обсяги виробництва і реалізації товарів і послуг. Якщо ж пропозиція грошей перевищує попит на них, то це приводить до росту цін, тобто до інфляції.
Цей аспект грошового обігу - контроль за інфляційними процесами - і визначає актуальність даної роботи.
Переміняючи форму вартості (Т-Д, Д-Т), гроші знаходяться в постійному русі між трьома суб'єктами: фізичною особою, що хазяюють суб'єктами й органами державної влади. Рух грошей при виконанні ними своїх функцій у наявній і безготівковій формах являє собою грошовий обіг.
Суспільний поділ праці і розвиток товарного виробництва є об'єктивною основою грошового обігу. Утворення загальнонаціональних і світових ринків дало новий поштовх подальшому розширенню грошового обігу. Гроші обслуговують обмін сукупного суспільного продукту, у тому числі кругообіг капіталу, звертання товару і надання послуг, рух позичкового капіталу і доходів різних соціальних груп.
Грошовий обіг здійснюється в двох формах: наявної і безготівковий.
Готівково-грошове звертання - рух готівки в сфері звертання і виконання ними двох функцій (засобу платежу і засобу звертання). Готівка використовуються: для кругообігу товарів і послуг; для розрахунків не зв'язаних безпосередньо з рухом товарів і послуг, а саме: розрахунків по виплаті заробітної плати, премій, посібників, пенсій і т.д.
Готівково-грошовий обіг включає рух усієї готівково-грошової маси за визначений період між населенням і юридичними особами, між населенням і державними органами, між юридичними особами і державними органами.
Готівково-грошове звертання здійснюється за допомогою різних видів грошей: банкнот, металевих монет, інших кредитних інструментів (векселів, банківських векселів, чеків, кредитних карток). Емісію готівки здійснює ЦБ. Він випускає готівку в звертання і вилучає їх, якщо вони прийшли в непридатність, а також заміняє гроші на нові зразки купюр і монет.
Безготівкове звертання - рух вартості без участі готівки: переміщення коштів по рахунках кредитних установ, залік взаємних вимог.
Безготівкове звертання здійснюється за допомогою чеків, векселів, кредитних карток і інших кредитних інструментів.
Безготівковий грошовий обіг охоплює розрахунки між: підприємствами, установами, організаціями різних форм власності, мають рахунок в кредитних установах; юридичними особами і кредитними установами по одержанню і поверненню кредиту; юридичними особами і населенням по виплатах зарплати, доходів по цінних паперах; фізичними і юридичними особами зі скарбницею держави по оплаті податків, зборів і ін. обов'язкових платежів.
Залежної від специфічної структури грошей і тих функцій, що вони виконують, діють відповідні закони грошового обігу.
При золотому обігу і тоді, коли грошово-кредитні гроші вільно обмінюються на золото, кількість грошей, необхідних обігу (КГ), залежить від суми цін і швидкості обігу грошової одиниці. Це можна визначити за такою формулою:
КГ=СЦ-К+ПЛ-ВП:О,
де СЦ -- сума товарних цін;
К -- сума цін товарів, проданих у кредит;
ПЛ -- сума платежів за борговими зобов'язаннями;
ВП -- сума взаємопогашених безготівкових платежів;
О -- швидкість оборотів грошової одиниці.
Основними елементами грошового обігу виступають: товарна маса, що перебуває в обігу; рівень цін на товари; швидкість обороту грошей. При цьому не рівень цін на товари залежить від кількості грошей в обороті, а навпаки, кількість грошей, що перебуває в обігу, залежить від рівня цін. Крім того, не швидкість обігу грошей залежить від їх кількості, а кількість грошей залежить від швидкості обігу.
При функціонуванні повноцінних грошей в обігу знаходилася лише необхідна кількість грошових одиниць. Роль регулятора тут стихійно збігалася з функцією грошей як засобу нагромадження.
В обігу, крім повноцінних, перебувають і паперово-кредитні грошів що підпорядковуються закону обігу паперових грошей Суть його полягає в тому, що їх кількість у сфері обігу повинна дорівнювати кількості золотих грошей, необхідних для нормального функціонування товарообігу.
31. Суть витрат виробництва та їх класифікація
Витрати - це невід'ємна умова успіху, тому що від їх обсягу безпосередньо залежить розмір прибутку, який одержить підприємець.
Економічне розуміння витрат базується на проблемі обмеженості ресурсів і можливості їхнього альтернативного використання. Застосування ресурсів у одному виробничому процесі виключає можливість їхнього використання за іншим призначенням. Вибір конкретних ресурсів для виробництва якогось товару означає неможливість виробництва альтернативного товару. Економічні витрати будь-якого ресурсу, що застосовується у виробничому процесі, рівні його цінності при найкращому з усіх можливих варіантів використання.
З позицій бухгалтерського підходу до виробничих витрат варто відносити всі реальні, фактичні витрати, що здійснюються в грошовій формі. Такими можуть бути: заробітна плата робітників; плата за оренду будинків, споруджень, верстатів, устаткування; оплата транспортних витрат; оплата послуг банків, страхових компаній і т.д.
З позицій економічного підходу до витрат виробництва варто відносити не тільки фактичні витрати, здійснювані в грошовій формі, але і не оплачувані фірмою витрати, витрати, пов'язані з упущеною можливістю самого оптимального застосування своїх ресурсів.
І бухгалтери, і економісти включають у свої розрахунки фактичні витрати (заробітна плата робітників, оклади службовців, оренда приміщень та вартість матеріалів). Для бухгалтерів фактичні витрати важливі, оскільки вони включають прямі виплати підприємства іншим юридичним особам, з якими воно має справу. Ці витрати повинні знати і економісти, фактичні витрати це ті кошти, які могли би бути використанні десь в іншому місці з більшою ефективністю.
Безповоротні витрати -- це ті витрати, які вже зроблені і які неможливо повернути назад. Оскільки їх неможливо повернути назад, вони не повиннічинити жодного впливу на процес прийняття фірмою рішень.
Класифікація витрат виробництва
За змістом і призначенням витрати класифікуються згідно економічних елементів і калькуляційних статей. Групування витрат згідно економічних елементів -- це розподіл витрат за економічним змістом незалежно від форми використання у виробництві того чи іншого виду продукції та місця здійснення цих витрат. Ця класифікація застосовується при упорядкуванні кошторису витрат виробництва всієї продукції, що випускається. Для підприємств усіх галузей встановлена така обов'язкова номенклатура витрат виробництва продукції за економічними елементами:
- матеріальні витрати;
- витрати на оплату праці;
- відрахування на соціальні потреби;
- амортизація основних фондів;
- відрахування в державні спеціальні фонди;
- податки, що включаються у витрати підприємства;
- інші.
Класифікація витрат за економічними елементами дає можливість знати структуру собівартості і дозволяє проводити цілеспрямовану політику покращення економіки підприємства. Але ця класифікація не дозволяє визначити важливий економічний показник - собівартість однієї одиниці продукції.
Для визначення витрат на одиницю товару використовують класифікацію за статтями витрат (калькуляційними статтями). На відміну від попередньої класифікації, калькуляція дозволяє врахувати витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом конкретного виробу. У ці витрати входять, як матеріальні витрати, так і витрати на налагодження, обслуговування і управління виробництва цього виду виробу. Калькуляція складається за аналогічними статтями витрат, що і собівартість товарної продукції по підприємству в цілому, але в разі потреби, в окремих галузях виникає необхідність виділення окремих статей витрат . Для забезпечення наскрізного розрахунку і планування в якості калькуляційних одиниць, як правило, використовуються фізичні одиниці виміру конкретних видів продукції, прийняті у виробничій програмі підприємства. На промислових підприємствах розробляються планові і звітні калькуляції. Перші розробляються на плановий період по плановим витратам. Другі - відображають фактичні витрати на випуск і реалізацію продукції. Порівняння планових і фактичних калькуляцій дозволяє виявити відхилення у витратах і визначити спосіб їх зниження.
В залежності від зв'язку витрат із процесом виробництва розрізняють цехову , виробничу і повну собівартість продукції.
Цехова собівартість включає суму витрат, пов'язаних із виробництвом продукції в цехах.
Виробнича собівартість включає цехову собівартість і витрати, пов'язані з управління, організацією й обслуговуванням підприємства в цілому.
Повна собівартість включає виробничу собівартість і позавиробничі витрати, пов'язані з реалізацією продукції й інші витрати, що не відносяться до виробництва продукції.
32. Прибуток як економічна категорія
Прибуток - узагальнений показник, що характеризує ефективність діяльності підприємства. За своєю економічною природою прибуток виступає як частина вартості додаткового продукту, створеного працею ділянок виробництва. У показнику прибутку відбивається обсяг реалізації продукції, ефективність використання підприємством наявних матеріальних, трудових і фінансових ресурсів тощо.
Балансований прибуток підприємства (фірми) являє собою суму прибутків і збитків від реалізації товарної продукції, результатів іншої реалізації та позареалізаційної діяльності.
Прибуток від реалізації товарної продукції включає залишки нереалізованої продукції на початок року: випуск товарної продукції за рік: реалізацію товарної продукції за рік; залишки нереалізованої продукції на кінець року. Прибуток від реалізації товарної продукції, виконаних інших робіт і послуг є базою як для розрахунків з бюджетом так і для створення фондів економічного стимулювання.
Поряд з прибутком від реалізації товарної продукції на розмір балансового прибутку впливають результати іншої реалізації та позареалізаційної діяльності (може бути зростання або збиток).
Збитки пов'язані із застосуванням економічних санкцій (штрафи, пені, неустойки) за невиконання зобов'язань щодо поставок: за несвоєчасну сплату поставленої продукції, робіт і послуг: порушення порядку затвердження або застосування цін і тарифів; реалізацію продукції, виготовленої з відступом від стандартів, технічних умов, порушення умов перевезень з усіх видів транспорту та інші.
Таким чином загальний прибуток складається з трьох частин:
П3=Пт+Пр+Пв,
де П3 - загальний прибуток підприємства;
Пт - прибуток, отриманий від реалізації товарної продукції (це різниця між оптовою ціною підприємства й собівартістю);
Пр - прибуток від іншої реалізації, надання підприємствам послуг і виконання додаткових робіт;
Пв - прибуток від позареалізаційних фінансових результатів (сюди входять доходи та збитки від списаних металовиробів, штрафи, пені, неустойки, збитки від стихійного лиха тощо).
Слід розрізняти валовий доход і розрахунковий доход.
Валовий (загальний) доход - це вся сума доходу підприємства до зроблених відрахувань. Насамперед з нього відраховують суми на сплату боргових зобов'язань; відсотки за кредит, орендну плату за користування чужою землею та ін. Далі здійснюються такі відрахування: податки в загальнодержавній бюджет і в бюджети місцевих органів, відомим організаціям, виплати штрафів і неустойок тощо.
Залишком такого розподілу є чистий прибуток, який надходить на задоволення різних виробничих і соціальних потреб: а) нагромадження (розширення виробництва); б) екологічні витрати; в) підготовку і підвищення кваліфікації кадрів; г) соціальні фонди; д) особистий доход підприємства.
Валовий доход і прибуток утворюють матеріальну основу для погодження економічних інтересів суспільства, трудового колективу й окремих працівників, сприяють підвищенню їхньої заінтересованості у зростанні ефективності виробництва.
Ознак про ефективність виробництва лише за масою прибутку судити не можна. Її більшою мірою характеризує норма прибутку та рівень рентабельності.
Норма прибутку - відношення маси прибутку до повної собівартості продукції, виражене у відсотках.
П=,
де П - норма прибутку;
П - маса прибутку;
С - собівартість продукції.
Рентабельність як економічна категорія тісно пов'язана з категорією прибутку. Вони є різними сторонами економічних відносин. Якщо в прибутку відображаються відносини щодо створення та розподілу частини чистого доходу, то рентабельність характеризує відносини між підприємством і державного з приводу раціональності використання виробничих фондів та участі кожного підприємства у створенні й розподілі тієї частини чистого доходу, яка набуває форми прибутку.
Теорії прибутку. Як результат функціонування капіталу розглядав прибуток А.Сміт. Д,Рікардо нерозривно пов'язував його з заробітною платою,стверджуючи, що її зростання призводить до зменшення прибутку і, навпаки, прибуток зростає, коли зарплата знижується. У марксистській теорії прибуток -- це перетворена форма додаткової вартості (поряд з процентом, рентою), яка створена лише найманою працею. Й. Шумпетер вважав, що прибуток -- це дохід підприємців-новаторів, який з часом зникає під впливом конкуренції. До речі, К. Маркс у такому механізмі доходів вбачав джерело додаткового прибутку. У західній літературі при поясненні прибутку, окрім теорії трьох факторів виробництва Ж.-Б. Сея, нині поширена концепція, яка вбачає в прибутку плату, що несе суспільство за ризик підприємницької діяльності відповідних господарюючих суб'єктів.
Порівнюючи згадані підходи найправомірніше розглядати сутність і соціально-економічну природу прибутку як перетворену форму чистого доходу. Адже прибуток характеризує чистий дохід у тому вигляді, в якому такий дохід виступає на поверхні економічних явищ за умов економічної відокремленості господарюючого суб'єкта, в т. ч. виробника. Чистий дохід (абстрактно) -- це виражена у грошовій формі вартість додаткового продукту, який становить основну частку даного доходу. Його джерелами є, у трактуванні марксистів, додаткова і частково необхідна праця, а згідно з економіко -- ще й інші фактори виробництва.
Виокремлюють кілька видів прибутку. Основні з них: балансовий (бухгалтерський) та чистий прибуток. Балансовий (бухгалтерський, або обліковий) прибуток обчислюють як різницю між валовою виручкою від реалізованої продукції та витратами на її виробництво і реалізацію. Чистий прибуток -- це частка балансового (загального) прибутку підприємства, що залишилась в його розпорядженні після сплати податків, рентних та інших платежів до бюджету, а також процентів за кредити.
У навчальній літературі також виділяють категорію «економічний прибуток» як різницю між загальною виручкою підприємства і всіма витратами (явними, неявними, включаючи й нормальний прибуток підприємця). Економічний прибуток -- це дохід, отриманий понад нормальний прибуток. Під останнім розуміється мінімальний дохід підприємця, який необхідний для залучення й утримання відповідного ресурсу в даному виробничому процесі. Так, до нормального прибутку належать: процент на власний капітал, орендна плата, яку можна було б отримати, доходи від продажу власних послуг праці та ін.
Розглянувши поняття нормального та економічного прибутку, фактично ми з'ясували питання щодо структурних елементів під-приємницького доходу. Найсуттєвішим чинником збільшення підприємницького доходу є економія на зовнішніх ресурсах завдяки їх раціональному використанню. Усі фактори, які впливають на динаміку підприємницького доходу, можна поділити на дві великі групи. Характеристика підприємницького доходу передбачає не лише аналіз його з точки зору походження. Важливо розглядати цей дохід за критерієм використання. Це дає підстави для поділу його на дві частини: на підприємницький дохід, що використовується для нагромадження, та підприємницький дохід для особистого (сімейного) споживання підприємцем. Зрозуміло, що підприємець, зацікавлений в постійному зростанні свого капіталу, значну частину свого підприємницького доходу заправлятиме у виробництво у вигляді додаткових ресурсів інвестицій).
У західній літературі будь-який дохід на капітал часто називають процентом на капітал, або прибутком. З точки зору марксистської методології, прибуток і процент -- це специфічні форми додаткової вартості, які приховують неоплачену працю робітників. Західні ж теоретики обмежуються лише аналізом ринку і не складають політичних висновків. Прибуток розглядається ними як результат дії багатьох факторів сфер виробництва, розподілу та обігу. Величину (масу -- М) прибутку (р), за Марксом, можна розглядати як функцію, узгоджену з розміром капіталу, що визначається залежно від норми прибутку (р1). Остання засвідчує про-центне відношення прибутку до авансованого капіталу. При цьому маса прибутку (Мр) дорівнює добутку норми прибутку на авансовий капітал (М = р'-К).
За сучасної ринкової економіки прибуток та його норма хара-ктеризують ефективність використання всього капіталу або ступінь його прибутковості. Нині щорічна середня норма прибутку великих корпорацій у розвинутих країнах Заходу становить 8 -- 10 %. На думку західних вчених-економістів, прибуток зростає насамперед не за рахунок розширення масштабів виробництва, а за рахунок збільшення його норми.
33. Норма прибутку і фактори, що на неї впливають
Прибутковість фірми визначається як абсолютна в грошовому виразі, що є масою прибутку, так і відносна - в нормі прибутку. Норма прибутку розраховується як відношення прибутку до всього авансового капіталу. На норму прибутку впливають наступні фактори: обсяг виробництва, ціна, кількість продукції, витрати, величина авансованого капіталу.
Норма прибутку (р') = Прибуток (р)/ Авансований капітал (К)*100%.
За сучасної ринкової економіки прибуток та його норма характеризують ефективність використання всього капіталу або ступінь його прибутковості. Нині щороку середня норма прибутку великих корпорацій в розвинутих країнах заходу становить 8-10%. На думку західних вчених економістів, прибуток зростає насамперед не за рахунок зростання масштабів виробництва, а за рахунок збільшення його норми. На норми прибутку впливають і масштаби виробництва. Практика показує, що в багатьох галузях великі підприємства мають пріоритет перед малими. Їх переваги досягаються за рахунок поточного масового виробництва, поглиблення поділу праці, більших можливостей впровадження досягнень НТП.
34. Інституціональні основи ринкової економіки
Ринкова економіка за своїм соціально-економічним змістом є капіталістичною економікою; вона базується на капіталістичному способі виробництва. Капіталістична економічна формація охоплює такі інститути і принципи: 1) приватну власність; 2) клас капіталістів, власників засобів виробництва; 3) клас найманих працівників - робітників, інженерів і техніків, менеджерів, науковців; 4) свободу підприємництва і вибору; 5) особистий інтерес як головний мотив вибору; 6) конкуренцію; 7) опору на систему цін або ринкову систему; 8) обмежену роль держави. Ринкова економіка чітко виявляє значення свободи, підприємництва - виробляти і продавати те, що вони вважають доцільним; постачальники ресурсів можуть за власним вибором знаходити місце застосування матеріальних і людських ресурсів. Складовою ринкової економіки є ринкова система. Ринкова система - це система ринків, цін і конкуренції. Саме система ринків, цін і конкуренції забезпечує координуючі й організаційні механізми, що виключають капіталіст хаос у ринковій економіці, який породжують свобода підприємництва і вибору. Ринкова система являє собою механізм, що виконує одночасно дві корисні функції :1) сповіщає споживачів, виробників і постачальників ресурсів про рішення, які кожен з них прийняв; 2) синхронізує ці рішення, що забезпечує узгодження виробничих цілей. Конкретними ланками ринкової системи ї такі категорії, як попит, пропонування, рівноважна ціна, конкуренція, ринок.
35. Ринок: суть, функції, суб'єкти та об'єкти
Ринок - економічна категорія, яка протягом 300 років є центральною в економічній науці. У міру розвитку самого ринку як економічної форми суспільства уточнюються та наповнюються новим змістом також теоретичні його трактування та формулювання. Різноманітні теорії і концепції, якими оперує економічна теорія сьогодні, акцентують увагу на окремих сторонах тлумачення ринку. В економічній літературі наводиться безліч визначень категорії "ринок", що виражають ті чи інші сторони ринкових відносин. Але тлумачення цього поняття слід розмежовувати на різних рівнях. З погляду буденної свідомості, ринок - це базар(тобто місце, де можна придбати товар, тобто де зустрічаються покупець і продавець). Економічна наука ж розглядає ринок ширше та більш професійніше. А саме, ринок - це поєднання попиту і пропозиції, або місце де відбувається купівля-продаж товарів; ринок - це сукупність економічних відносин між людьми у сфері обміну, посередництвом яких здійснюється реалізація результатів людської діяльності; ринок - це місце, де відбувається остаточне визнання суспільством втіленої в результати діяльності праці.; ринок - це лише елемент ринкової економіки, куди поруч з ринком входять сфери виробництва, розподілу і споживання; ринок - тип господарських зв'язків між суб'єктами господарювання, тобто форми господарського зв'язку між товаровиробниками через купівлю-продаж товарів. Але найбільш типове і загальноприйняте визначення ринку таке: ринок - це обмін, що здійснюється відповідно до законів товарного виробництва і обміну. Сутнісну основу цього обміну становить ціна, що визначається співвідношенням попиту та пропозиції(пропонування). Функції ринку: ринок виконує ряд функцій. Їх можна звести у дві групи : організаційні й економічні. Організаційні: 1) встановлення зв'язків між виробниками й споживачами продукції (послуг), неопосередкованих іншими системами розподілу; 2) забезпечення вільного вибору партнерів по господарських зв'язках; 3) забезпечення конкуренції між суб'єктами ринку. Економічні:1) механізм ринку робить усіх учасників конкурентного процесу матеріально зацікавленими в задоволенні тих потреб, які виражаються через попит; 2) ринок, створюючи сигнали через ціни, стимулює засвоєння досягнень науково - технічного прогресу, зниження витрат, підвищення якості, розшир асортименту товарів і послуг; 3) сприяє вирішенню центральних проблем економіки (підвищення рівня життя, зміна структури економіки тощо); 4) механізм ринку в цілому звільняє економіку від дефіциту товарів і послуг. Суб'єкти ринку - практично всі учасники суспільного виробництва (держава, державні, колективні, кооперативні, приватні підприємства та їх об'єднання; іноземні фірми та громадяни; різні установи та організації; громадяни України). Об'єкти ринку - усі результати суспільної діяльності (матеріальні продукти праці; інтелектуальні; робоча сила; цінні папери; позичкові капітали, валюта, золото).
36. Інфраструктура ринку
Однією з важливих умов функціонування ринку є наявність добре розвинутої ринкової інфраструктури. Від того, наскільки добре вона розвинута залежить у кінцевому підсумку і ефективність функціонування ринкової економіки. Інфраструктура - сукупність галузей і підприємств, зайнятих обслуговуванням суспільного виробництва.
Розрізняють виробничу, соціальну і ринкову (сфери обігу) інфраструктуру. Інфраструктура ринку - це система підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. Функції інфраструктури: здійснює правове та економічне консультування підприємців і захист їх інтересів у державних і приватних структурах; забезпечує фін підтримку, кредитування, включаючи лізинг, аудит, страхування нових господарських формувань тощо; сприяє матеріально - технічному забезпеченню і реалізації продукції підприємств; регулює рух робочої сили; створює необхідні умови для ділових контактів підприємців; здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування і т. ін., що в кінцевому результаті забезпечує більш швидкий рух товарів і послуг від виробника до споживача.
Елементи інфраструктури ринку:
підприємства роздрібної та оптової торгівлі; кредитна система і комерційні банки;
емісійна система і емісійні банки;
організаційно оформлене посередництво на товарних, сировинних, фондових і валютних біржах;
аукціони, ярмарки та інші форми організованого позабіржового посередництва;
система регулювання зайнятості населення й центри (державні і недержавні) сприяння зайнятості (біржі праці);
інформаційні технології і засоби ділової комунікації; податкова система і податкові інспекції;
система страхування комерційного, господарського ризику і страхування (державні і недержавні) компанії;
спец рекламні агентства, інформаційні агентства і засоби масової інформаційної форм;
торгові палати, інші громадські й добровільні державно-громадські об'єднання ділових кіл;
митна система; профспілки працюючих за наймом;
комерційно-виставочні комплекси; система вищої і середньої економічної освіти; консультативні (консалтингові ) компанії; аудиторські компанії;
Подобные документы
Зародження і розвиток політичної економії. Основні напрямки, школи і течії в політичній економії. Закони, принципи і категорії політичної економії. Система економічних законів. Виробництво та його основні фактори. Межа виробничих можливостей.
шпаргалка [168,8 K], добавлен 16.01.2008Характеристика та сутність політичної економії. Характеристика основних етапів та напрямків розвитку політичної економії. Значення українських вчених-економістів у розвитку теорії, методології та практики економічного аналізу, політичної економії.
автореферат [428,0 K], добавлен 28.01.2012Етапи зародження та становлення, розвитку політичної економії як науки. Сутність поняття та характеристика предмета, методів дослідження політичної економії. Розвиток економічної думки на Україні, його основні напрямки та специфічні особливості.
курсовая работа [46,0 K], добавлен 09.05.2011Поняття та зміст, історія виникнення та розвитку політичної економії. Заслуга класичної школи та її найвідоміших представників. Предмет політичної економії. Методи дослідження економічних процесів на сучасному етапі. Сутність нормативного підходу.
контрольная работа [13,8 K], добавлен 07.12.2010Аналіз причин зародження школи класичної політичної економії. Еволюція ідей класичної школи політичної економії. Визначення головних положень школи фізіократів. Праця французького фізіократа Анн Тюрго "Роздуми про створення і розподіл багатств".
реферат [75,9 K], добавлен 18.11.2010Банкрутство меркантилістської доктрини. Витоки невдалої політики Кольбера. Засновник класичної політичної економії у Франції. Історичні передумови виникнення кейнсіанства, його розвиток та сутність. Зміст економічної теорії Джона Мейнарда Кейнса.
контрольная работа [55,2 K], добавлен 15.11.2010Характерні особливості класичної політичної економії. Виникнення класичної політичної економії в Англії і Франції. Економічна теорія фізіократів у Франції, їх постулати. Економічне вчення А. Сміта. Д. Рікардо - економіст епохи промислової революції.
реферат [26,4 K], добавлен 05.02.2008Зародження економічних ідей. Основні представники. Зародження і розвиток політичної економії, її напрями і школи. Основоположники економічних вчень. Економічна думка на сучасному етапі. Прагматизм політекономії. Неокласицизм. Економічний лібералізм. Еконо
курсовая работа [50,9 K], добавлен 11.11.2005Вивчення історії виникнення класичної політичної економії. Ознайомлення із життєвим шляхом Адама Сміта, його поглядами на економічне вчення та розуміння понять поділу праці, теорії вартості, класів, доходів, заробітної плати, земельної ренти та капіталу.
реферат [36,6 K], добавлен 28.05.2010Історичні умови виникнення і загальна характеристика класичної політичної економії. Вільям Петті - родоначальник англійської класичної школи політекономії. Економічні вчення фізіократів, Адама Сміта, Давида Рікардо, французьких політекономістів.
реферат [50,0 K], добавлен 30.09.2011
