Основні питання політичної економії

Основні питання політичної економії, її розвиток, закони та категорії. Структура економічних відносин та систем. Товар і його властивості. Загальна характеристика ринку та його моделей, значення конкуренції. Фінансово-кредитні установи та їх діяльність.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид шпаргалка
Язык украинский
Дата добавления 22.10.2009
Размер файла 265,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

З точки зору власників ресурсів, НД є вимірником їх доходів від участі у виробництві за поточний період.

НД виступає як сукупний дохід власників усіх факторів виробництва: заробітної плати, прибутку, ренти, процента, і засвідчує ступінь участі кожної категорії власників у національному виробництві, їхню частку. За обсягом НД дуже близький до ЧНП і становить величину, зменшену на розмір непрямих податків, які сплачують підприємці (податок на додану вартість, акцизи, ліцензійні платежі, мито та ін.).

Національний дохід -- важливий показник результативності суспільного відтворення. Виробництво національного доходу на душу населення найбільш реально визначає рівень його добробуту. До останнього часу у вітчизняній економічній літературі вважалося, що НД -- це новостворена вартість, яка має місце тільки у сфері матеріального виробництва, а також частково на транспорті, у торгівлі, громадському харчуванні та сфері зв'язку. Але такий підхід до розуміння змісту національного доходу досить обмежений, оскільки не враховує внеску працівників сфери нематеріального виробництва.

Для розуміння суті національного доходу велике значення має знання процесів його формування, розподілу, перерозподілу, кінцевого споживання.

Створення національного доходу відбувається у галузях матеріального виробництва і в сфері послуг. Його розміри зростають за рахунок збільшення чисельності зайнятих і підвищення продуктивності праці. Фактори зростання національного доходу поділяють на два види: екстенсивні (за рахунок збільшення ресурсів) та інтенсивні (за рахунок якісного використання існуючих факторів).

Розподіл національного доходу полягає у визначенні частки всіх учасників його виробництва, тобто заробітної плати, прибутку, процента, ренти, дивідендів та ін.

Перерозподіл національного доходу здійснюється через механізм ціноутворення, державний бюджет, податкову систему, внески до різноманітних фондів та ін. На підставі перерозподілу НД формуються вторинні доходи. Основними формами таких доходів є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім'ям тощо. Перерозподіл національного доходу здійснюється за офіційними та неофіційними каналами. Легітимний, або офіційний перерозподіл НД фіксується в офіційній статистиці. Масштабний неофіційний перерозподіл НД спричинений існуванням тіньової економіки.

Використання національного доходу відбувається з подвійною метою: споживання і нагромадження. Нагромадження є необхідним для розширення масштабів національного виробництва в майбутньому. В господарській практиці розрізняють створений і використаний НД.

Велике значення для збільшення величини національного доходу та розширеного відтворення має оптимальне співвідношення між споживанням і нагромадженням. Дане співвідношення залежить від конкретних умов і завдань економічного розвитку країни.

На основі НД формуються особисті доходи (ОД). Особистий дохід -- це одержаний дохід, а національний дохід -- це зароблений дохід.

Якщо від суми всього особистого доходу відняти всі індивідуальні податки, то одержимо так званий дохід в особистому розпорядженні домогосподарств -- кінцевий показник системи національного рахівництва. Він використовується на споживання та заощадження в домашніх господарствах.

68. Тіньовий сектор в економічному відтворенні. Характеристика тіньової економіки в Україні

Тіньовий сектор в економіці України займає помітне місце. Адже податкова політика нашої держави настільки ще не розроблена в інтересах суб'єктів економічних відносин, що їм просто невигідно “випливати ззовні”. Взагалі тіньовий сектор на Україні займає приблизно 40-60% частку всієї економіки та помітно впливає як на розвиток малого, так і на розвиток великого бізнесу, банківської системи (маються на увазі комерційні банки), на розвиток всіх галузей народного господарства. Хоча офіційно не визнана наявність тіньового сектору в економіці України, він існує і продовжує укріплюватись. Тіньова економіка - це економічна категорія, яку можна визначити як сукупність специфічних економічних відносин, пов'язаних з діяльністю по виробництву товарів і послуг, прихованого від державного контролю з метою отримання доходів особистого збагачення. До неї відносять:

- види економічної діяльності, що приховуються їх учасниками у зв'язку з небажанням афішувати їх і одержані при цьому доходи приховують від оподаткування;

- протизаконна криміногенна діяльність, спрямована на особисте збагачення;

- неформальна економіка, облік діяльності якої ускладнений.

Під тіньовою економікою розуміють усю економічну діяльність, яка з різних причин не враховується офіційною статистикою і не включається до складу ВВП. Критичний рівень - 30-35%.

69. Національне багатство і його структура

Національне багатство безпосередньо пов'язане і з виробництвом національного доходу та його відтворенням. Воно збільшується передусім за рахунок вказаного доходу, який відтворюється на розширеній основі.

Національне багатство -- це загальний результат постійно повторюваного процесу суспільного виробництва, тобто сукупність нагромаджених матеріальних і духовних благ за всю історію функціонування національної економіки. Існує два концептуальні підходи до його розуміння і визначення.

По-перше, згідно з концепцією балансу народного господарства національне багатство -- це сукупність матеріальних благ, якими розпоряджається суспільство та які створені працею людей за попередній період свого розвитку.

По-друге, за системою національних рахунків національне багатство визначається як сума чистого власного капіталу всіх господарюючих суб'єктів, тобто в нього включаються, крім матеріальних благ і ресурсів, також невиробничі матеріальні активи (авторські права, ліцензії і т. п.), фінансові активи (проте вираховуються фінансові зобов'язання).

Структура національного багатства складається з таких ключових елементів:

- основних виробничих і невиробничих фондів;

- оборотних виробничих фондів і матеріальних запасів та резервів;

- природних ресурсів, які включені за народногосподарського обороту або розвідані й оцінені та можуть бути включені до нього в найближчій перспективі.

Збільшення національного багатства є результатом розвитку суспільного виробництва і матеріальною основою підвищення добробуту населення.

70. Розподільчі відносини та їх місце у відтворювальному процесі

Теорія розподілу була започаткована Д.Рікардо. Він вважав, що визначення доходів, що регулюють розподіл продукту між класами є основним завданням політекономії. Розподільчі відносини, в основному, розглядаються через призму розподілу НД. Об'єктами розподілу можуть бути: ресурси, капітал, прибуток, зарплата, виробничий та інтелектуальний потенціал. З т з об'єктів розрізняють: розподіл факторів виробництва, розподіл продуктів, розподіл доходів. Суб'єкти розподілу: фізична особа або домогосподарство, фірма або підприємство, держава. Розподіл у відтворенні виконує трояку роль: є умовою виробництва, виступає результатом виробництва, визначає характер і кількісний рівень споживання. Кларк стверджує, що розподіл НД регулюється сусп. законом згідно якого кожному фактору належить та частина багатства, яку цей фактор створює. На характер розподілу факторів виробництва впливає 3 групи чинників: 1. закони, що регулюють розвиток продуктивних сил; 2. економічні закони функціонування ринку; 3. економічна роль держави. Існують така принципи розподілу доходів: зрівняльний, ринковий, за накопиченим майном і за привілеями.

71. Диференціація доходів населення. Необхідність перерозподілу національного доходу і доходів населення

Доходи пов'язані з правом власності. Багато людей власності не мають, меншість - володіють великою кількістю. Також важлива дискримінація на ринку робочої сили - підприємці не бажають брати на робото у певну категорію людей (національність, раса, релігія) на основі оплати праці, еквівалентній рівню оплати більш “предпочтительних” груп. Нерівність доходів визначається нерівністю послуг, які люди надають одне одному. Не може бути рівності у розподілі доходів, адже люди не мають рівних можливостей в наданні виробничих послуг. Люди істотно відрізняються по рівню отриманої освіти та професійної підготовки, а отже, по своїм можливостям заробляти. Бідність не піддається точному визначенню. Бідність - це рівень життя родини, при якому її доходи не покривають витрати на задоволення основних матеріальних потреб, тобто прожитковий мінімум.

Формою перерозподілу доходів суспільства та виконання державою своїх функцій - являється державний бюджет. Держава через податки і трансферні платежі здійснює перерозподіл доходів, направлений на зменшення нерівності доходів. На принципі перерозподілу ґрунтується більшість соціальних програм. Таким чином, держава фактично признає необхідність контролю за ступенем нерівності в доходах. Необхідна оптимізація перерозподілу фінансових ресурсів, які знаходяться у населення. Якщо держава надмірно вторгається в перерозподіл долі населення в ВНП, це підриває стимули до праці, знижує темпи економічного росту. Одночасно, не вторгнення держави в цей процес або значне скорочення, також має негативні наслідки - стримує розвиток освіти, науки, приводить до бідності окремих верств населення. Перерозподільні процеси, які здійснюються за допомогою державних фінансів - це явища макрорівня.

Об'єктивні передумови перерозподілу НД: зростання витрат держави; нерівномірність доходів; необхідність суспільних витрат. Перерозподіл НД розглядається в рамках державних фінансів. Держава виконує вирішальну роль в перерозподілі доходів і тим самим виконує соціальну функцію. Ціноутворення, фінанси (державний бюджет), соціальне страхування - три механізми перерозподілу. Держава здійснює перерозподіл на двох рівнях: вона можу втручатися в процес формування цін на економічні фактори; втручатися в перерозподіл, стягуючи податки з суб'єктів господарювання. Результати перерозподілу можуть проявлятися у формі вертикального перерозподілу (між багатими і бідними в залежності від податків на майно); у формі горизонтального перерозподілу (за рахунок соціальних трансфертів). Перерозподіл доходів виражається в соціальній політиці сучасної держави - комплексі соціально-економічних заходів держави спрямованих на послаблення нерівності в розподілі доходів та майна, на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень.

72. Споживання і заощадження. Прожитковий мінімум і соціальний захист населення

В економічній науці всі витрати сімейного бюджету прийнято ділити на три основні групи: 1) особисті споживчі витрати; 2) податки та інші обов'язкові платежі; 3) грошові заощадження та накопичення. Переважає перша група, бо вона пов'язана із задоволенням природний потреб. Податки та інші обов'язкові платежі зменшують суму коштів, які родина може витратити та споживчі цілі. Зниженню витрат на покупку товарів та послуг сприяє задоволення частини потреб за рахунок натурального самозабезпечення шляхом виробництва продуктів харчування в особистому господарстві. Зменшують витрати також наявність запасів продуктів, одягу, висока забезпеченість предметами тривалого користування за рахунок доходів попередніх періодів. Хтось вивільнені кошти витрачає на якісь інші потреби, але багато людей та сімей вільні кошти, тобто зекономлені кошти намагаються заощадити на майбутнє (освіту дітей, випадкову хворобу, відпочинок тощо).

Прожитковий мінімум - це величина доходу, гарантована державою. Він не може перевищувати верхню межу малозабезпеченості, але і не може опускатись за її нижню межу, тобто бути меншим фізіологічного мінімуму. Конкретними формами гарантій можуть бути офіційно визначені мінімальні значення пенсій, заробітної плати, використання різноманітних грошових доплат та інших шляхів допомоги. Прожитковий мінімум даної країни залежить від ряду факторів: стану економіки країни, особливостей соціальної політики держави тощо. Соціальний захист - це проблема реалізації принципу соціальної справедливості. Вона не зводиться до перерозподілу, а вимагає профілактичних заходів для попередження негативних явищ ринкової економіки. Держава надає людям певні соціальні гарантії - це зобов'язання держави перед членами суспільства по формуванню їх доходів, умовам отримання певних товарів та послуг, робочих місць. Основні способи реалізації соціальних гарантій можна представити таким чином: а) обов'язкове соціальне страхування та здійснення певних трансфертних платежів; б) державне фінансування соціальної сфери (освіти, медицини, культури); в) визначення стандартів малозабезпеченості та мінімальних рівнів доходів; г) регулювання відносин зайнятості.

73. Заощадження та інвестиції. Роль інвестицій в економічному зростанні

Поняття економічного зростання пов'язане з поняттям нагромадження.

Норма нагромадження (Н)=Фонд чистого нагромадження (Ф)/НД*100%.

Роль інвестицій проявляються в темпах і масштабах економічного зростання:

М (мультиплікатор)= дельта НД (дельта D)/дельта І (інвестиції).

Процес нагромадження капіталу органічно пов'язаний з процесами заощадження та інвестування. Вони здійснюються як юридичними, так і фізичними особами з різних причин, незалежних одна від одної.

Зокрема, заощадження роблять окремі особи, домашні господарства (сім'ї), де наміри можуть бути різними: бажання зібрати певну суму для майбутніх витрат (купити будинок, автомобіль тощо); прагнення забезпечити певний статок для дітей; потяг до влади, яку дає велике багатство; або просто індивід схильний заощаджувати «на чорний день» тощо. Але якими б не були мотиви різних осіб, що спонукають їх здійснювати заощадження, часто вони, як зазначає П. Самуельсон, мало пов'язані з можливостями інвестування, тобто «чистим капіталоутворенням».

Інвестиції -- це сукупність витрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в різні галузі та сфери економіки. Головною метою інвестування є одержання в перспективі більшого підприємницького доходу, прибутку, процента, ренти. Чисте інвестування має місце лише тоді, коли створюється новий реальний капітал. Це переважно характерно для промислових, будівельних і торговельних підприємств.

Виокремлюють фінансові та реальні інвестиції. Фінансові інвестиції в основному складають вкладення в цінні папери (акції, облігації та ін.), що випускаються приватними компаніями або державою. Ці інвестиції лише частково спрямовуються на збільшення реального капіталу, а значна частина їх залишається непродуктивним вкладенням капіталу.

Вкладення в основний капітал і на приріст матеріально-виробничих запасів називають реальними інвестиціями. Однак за сучасних умов зі збільшенням обсягу матеріально-речових елементів основного капіталу швидко зростають вкладення у розвиток інтелектуального потенціалу (науку, освіту, підготовку кадрів, охорону здоров'я тощо), який стає дедалі активнішим елементом виробництва. Тому ці витрати, за своєю сутністю, є продуктивними, опереджають по темпах зростання вкладення в основний капітал.

Особливістю сучасної підприємницької діяльності є те, що переважну більшість становлять приватні інвестиції. Держава також бере участь в інвестиційних процесах шляхом вкладення капіталу в державний сектор, як безпосередньо, так і надаючи кредити, субсидії тощо. Значна частка її інвестицій спрямовується, в першу чергу, в галузі (сфери) соціально-виробничої інфраструктури, які необхідні для нормального суспільного відтворення, -- розвиток освіти, науки; системи транспорту та зв'язку; охорони здоров'я населення; збереження навколишнього середовища.

74. Економічне зростання і економічні цикли. Теорії циклів: дискусійні проблеми

Сутність поняття «економічне зростання» можна визначити як кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва (товарів, послуг) та його основних факторів, що знаходить свій вираз і в комплексному вдосконаленні соціально-економічних відносин у суспільстві. У західній літературі під цим терміном прийнято розуміти лише збільшення обсягів, товарів і послуг, створених за даний період.

Виокремлюють два основних типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва і практично при збереженні незмінними Їх попередніх техніко-технологічних параметрів.

Інтенсивний тип економічного зростання характеризується розширенням виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціональнішого використання всього виробничого потенціалу.

Як відхилення від закономірного процесу економічного зростання в окремі періоди для ряду країн може мати (і має) місце регресивний тип розвитку, для якого характерне довготривале зниження обсягів суспільного виробництва. Зокрема, таке явище спостерігалось протягом 90-х років у всіх країнах СНД, у т. ч. в Україні.

Щодо основних типів економічного зростання, то на практиці вони не існують в абсолютних формах. У реальному житті вони проявляються або як переважно екстенсивний, або як переважно інтенсивний тип економічного зростання.

Функціонування ринкової економіки, як і будь-якої економічної системи, не є рівномірним і безперервним. Економічне зростання час від часу чергується з процесами застою та спаду обсягів виробництва, тобто зниженням усієї економічної (ділової) активності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку.

Циклічність -- це об'єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, це закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої.

За своїм змістом циклічність досить багатоструктурна. З точки зору довготривалості виокремлюють кілька типів економічних циклів: короткі (2--3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40--60 років).

Оскільки характерна риса циклічності -- це рух економіки не по колу, а по спіралі, то вона є формою прогресивного її розвитку. За сучасних умов циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки.

У теорії цикл трактується як період розвитку економіки від початку однієї кризи до наступної. Економічний цикл (у класичному трактуванні) включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить своє остаточне відображення у новій кризі. Прояви економічних циклів можна побачити за рядом ознак -- показників економічної активності, основними з яких є: рівень завантаженості виробничих потужностей; сукупні обсяги виробництва; загальний рівень цін; зайнятість населення (безробіття) та рівень його доходів; прибут-ки та курси акцій найбільших корпорацій; динаміка попиту на товари тривалого користування; інвестиції у нове будівництво тощо.

Головне значення має фаза кризи, яка починає і завершує цикл. У ній зосереджено основні ознаки й суперечності циклічного процесу відтворення.

Криза -- це різке порушення існуючої рівноваги внаслідок диспропорцій, що зростають. Відбувається скорочення попиту на товари, а також виникає надлишок їх пропозиції. Труднощі зі збутом призводять до скорочення виробництва і росту безробіття. Зниження платоспроможності населення ще більше ускладнює збут. Усі економічні показники погіршуються. Відбувається падіння рівнів заробітної плати, прибутку, інвестицій, цін. Через «омертвіння» капіталу у вигляді нереалізованих товарів фірми відчувають брак грошових коштів для поточних платежів, тому швидко зростає плата за кредит -- ставка позичкового процента. Курси цінних паперів падають, настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств. Криза завершується з початком депресії.

Депресія -- це фаза циклу, яка виявляється в застої виробництва. На цій фазі відбувається просте відтворення, виробництво не збільшується, проте й не зменшується. Поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи через різке зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається висо-ким, але стабільним. За умов скороченого виробництва ставка позичкового процента падає до свого мінімального значення. Проте поступово зростає сукупний попит і готуються умови для наступного пожвавлення виробничої та комерційної діяльності.

Пожвавлення розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва (у відповідь на зростання попиту) і помітного скорочення безробіття. Підприємці намагаються відновити прибутковість виробництва, нарощують інвестиції в нову, продуктивнішу техніку, що пожвавлює попит -- спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Поступово обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня й економіка вступає у фазу піднесення.

Піднесення (зростання) -- це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами. Будуються нові підприємства, підвищується зайнятість, активізується попит на капітальні й споживчі блага, доходи та прибутки, зростають ціни й процентні ставки, жвавішає комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу. Таким чином, розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке, проте, вже закладає основу для наступної нової кризи, котра і завертатиме цикл.

Органічна цілісність циклу виявляється в тому, що в кожній з його фаз формуються умови для переходу до іншої. При цьому такий перехід здійснюється в основному на засадах ринкових регуляторів, отже, як правило, автоматично. Слід зазначити, що криза відрізняється від порушення рівноваги між попитом і пропозицією на будь-який товар чи в окремій галузі тим, що вона виникає в класичному розумінні як загальне надвиробництво, яке супроводжується стрімким падінням цін, банкрутством банків і масовою зупинкою та розоренням підприємств, ростом безробіття тощо. Слід розрізняти два типи криз: кризи надвиробництва і кризи недовиробництва. Так, останні були характерні у 90-х роках для всіх країн СНД, у т. ч. й України, де скорочення обсягу виробництва за ці роки становило понад 3/5.

Теорії циклів. Існують різні точки зору щодо пояснення причин середніх економічних циклів. Серед них на увагу заслуговують такі:

1) циклічні коливання, зумовлені специфікою сфери обігу -- незбігом у часі актів продажу товарів, послуг і оплати за них (проте це лише формальна можливість, а не реальна причина);

2) головна причина спаду -- це суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів (К. Маркс, Ф. Енгельс та інші послідовники). Близько до цієї позиції стояли (ще до Маркса) й ті, хто економічний спад пояснював недоспоживанням значної маси людей, яке було викликане недоліками розподілу (Дж. Гобсон, Г. Мальтус);

3) цикл зумовлюється співвідношенням оптимізму і песимізму з економічній діяльності людей (В. Парето, А. Пігу);

4) цикл -- результат технічних нововведень, що вимагає зростання інвестицій, а останні й спричиняють піднесення виробництва (Й. Шумпетер);

5) циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і нестачею інвестицій у виробництво (Дж. Кейнс);

6) причиною циклів є невідповідність між грошовим капіталом і пропозицією (І. Фішер).

Незважаючи на відмінність у підходах, практично всі згадані економічні концепції розглядають економічний цикл як породження внутрішніх причин. Це -- так звані іптернальні теорії. Ті ж теорії, які пояснюють економічні цикли зовнішніми причинами -- наприклад, зміною сонячної активності, що призводить до неврожаю в сільському господарстві та до загального економічного спаду; війнами та різними політичними потрясіннями; освоєнням нових територій (що зумовлює надмірну міграцію робочої сили), називаються екстернальними.

Так: Теорія циклів К.Маркса - в основі циклів лежить економічна криза перевиробництва товарів, як одна з закономірностей капіталістичної економіки, як проява протиріч капіталізму. При цьому мета капіталістичного виробництва полягає не в задоволенні потреб людей, а в збагаченні, виробництві прибавочної вартості. Теорія циклів Кейнса - в основі неї покладено споживання, як об'єктивну стійку величину, яка є єдиною метою будь-якої господарської діяльності. Головні фактори - цінність капіталу, ставка відсотку та податки. Кейнс дає практичні рекомендації по обмеженню негативних наслідків спадів шляхом державного регулювання економіки через ставки відсотків, інвестиції, кредити, податки, ціни та інші економічні важелі. Теорія Кондратьєва - теорія великих циклів. Причинами цих циклів є НТР, що викликають підняття інноваційної діяльності. Першооснова довгий хвиль - кібернетика, генна інженерія, нова хімія. В основі теорії лежить процес якісних змін базисних поколінь машин та технологій.

75. Економічні кризи та їх причини

Економічні кризи та кризові явища супроводжують людство чи не з перших років його існування. Розвиток економіки не може проходити гладко, без будь-яких коливань та відхилень. Отже, економічні кризи необхідні. В різних суспільствах причини економічних криз можуть бути різними. Наприклад, в країнах з розвинутою економікою може спостерігатись перевиробництво товарів, що звичайно веде до економічної кризи. У суспільствах, що розвиваються, та перехідних економіках, навпаки, до економічних криз призводять продовольчі, ресурсні та виробничі проблеми. Важливою причиною появи економічних криз стали різного роду суперечки та конфлікти всередині окремих країн, та між країнами. В країнах колишнього Радянського Союзу, наприклад, до економічної кризи спричинив розпад цього величезного державного утворення, а з них і господарських зв'язків між республіками, а також перехід від планової, адміністративно-командної системи господарювання до зовсім незвичних їм основ ринкової економіки. Отже, як видно, причин виникнення економічних криз може бути дуже багато, і нагальною потребою є створення ефективних механізмів та програм їх подолання.

76. Теорія зайнятості. Проблеми повної зайнятості в умовах ринкової економіки

Теорії зайнятості:

1. Теорія Мальтуса - для знищення безробіття треба зменшити народжуваність;

2. неокласична теорія - вважали, що безробіття виникає як порушення рівноваги на ринку праці, коли пропозиція на робочу силу перевищує його попит. Але це виникає, тоді коли рівень заробітної плати буде вище рівня ринкової рівноваги;

3. кенсіанська- звертає увагу на те, що не існує ніякого механізму, що гарантує повну зайнятість. Повна зайнятість скоріше випадкова, ніж закономірна.

В умовах ринкової економіки змінюються погляди на так званий принцип загальності праці. Ринкові відносини передбачають вільний вибір людиною професії та місця роботи. За цих умов по-новому постає проблема повної зайнятості та її ефективності. Повна зайнятість є важливим фактором соціального захисту населення в трудовій сфері. Повна зайнятість передбачає використання всіх придатних для цього ресурсів та характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати. Повна зайнятість є не лише соціальною гарантією, а й основою високоефективного використання трудового потенціалу суспільства. Проте сама по собі вона не є свідченням рівня організації зайнятості, доцільності та розумності її параметрів.

77. Безробіття: причини, види, форми

Ситуація, коли попит на робочу силу більший за її пропозицію, означає нестачу, дефіцит робочої сили з усіма його наслідками.

У ситуації, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї, з'являється надлишок робочої сили, тобто безробіття.

Однак насамперед варто сказати про характер кризи, що породжує безробіття в українських умовах. Це не циклічна криза, відома з економіки капіталізму, що відбулася, і як би «сама по собі», що виводить її по витіканні деякого часу до фази підйому, у якій існує тільки фрикційне й обмежене структурне безробіття. У Україні масове безробіття породжується трансформаційною економічною кризою. Вона відбиває глибокі протиріччя умов переходу від командної економіки до ринкової і носить не циклічний, а головним чином структурний характер.

Причини безробіття:

1. завищення заробітної плати через законодавство, встановлення мінімальної заробітної плати;

2. тиск профспілок під час укладання трудових угод;

3. використання високої заробітної плати для підвищення ефективності праці.

Існує ряд видів безробіття:

1. добровільне безробіття - працівник звільняється за власним бажанням, у зв'язку з незадовільною зарплатою, умовами праці;

2. змушене безробіття - при скороченні обсягів виробництва;

3. фрикційне безробіття - часовий період між звільненням з одного підприємства і найманню працівника на інше, переміщення від однієї професії до іншої. Найбільш інтенсивна в період упровадження нової технології;

4. структурне безробіття - власне кажучи є поглибленням фрикційного безробіття. Відбувається при глобальних, структурних перебудовах, зміні взаємозв'язку між галузями, створенні нових пропорцій у міжгалузевому розподілі робочих місць;

5. інституціональне безробіття виникає, коли сама організація ринку праці недостатньо ефективна: неповна інформація про вакансії, завищена допомога по безробіттю, занижені податки на доходи;

6. циклічне безробіття - викликане спадом виробництва під час промислової депресії. З переходом до пожвавлення ринку і по чому, безробітних стає менше;

7. сховане безробіття - існує в адміністративне - командній економіці, характерне тим, що при 100% зайнятості людей зайняті на роботі не ефективно, або працює не повний робочий день;

8. застійне безробіття - у будь-якому суспільстві існує прошарок людей, що не хочуть працювати - це так звані бомжі, злиденні.

Оптимальне безробіття визначається фахівцями, як безробіття, рівень якого дорівнює природному, нормальному.

78. Господарський механізм та його роль в системі регулювання суспільного відтворення

Господарський механізм -- це сукупність організаційних структур і конкретних форм господарювання, методів управління та правових норм, за допомогою яких суспільство (держава) додержується об'єктивних вимог економічних законів з урахуванням конкретної ситуації в народному господарстві.

Разом з тим господарський механізм, як й економічні відносини, невіддільний від продуктивних сил, з одного боку, і надбудови -- з іншого. Він виражає і втілює їх тісну взаємодію.

Таким чином, даний механізм тісно пов'язаний з соціальними, політичними відносинами, конкретною формою реалізації їх активної ролі щодо виробництва.

Необхідним компонентом господарського механізму виступають і організаційні структури, які віддзеркалюють рівень, внутрішню організацію елементів продуктивних сил суспільства, а також відповідний ступінь і конкретні форми суспільного поділу праці. Інакше кажучи, господарський механізм включає і сукупність організаційно-економічних відносин, і організаційно-управлінський аспект продуктивних сил.

Організаційно-економічні відносини виступають головною конституюючою ознакою господарського механізму. Вони складаються з приводу: трудової діяльності; усуспільнення та відособлення виробництва; розподілу, спеціалізації й кооперації праці; обміну засобами виробництва; менеджменту; грошового обігу; ціноутворення; фінансів й кредиту; маркетингу; інфраструктури ринку тощо. Загалом, ці відносини виражаються господарською системою організації й управління економікою на різних рівнях. господарський механізм, будучи складною, багатоаспектною категорією, не замикається лише рамками економічних відносин, функціонують у сфері конкретних господарських дій і зв'язків. Він інтегрує не тільки базисні відносини, але й певні елементи продуктивних сил і надбудови.

Отже, господарський механізм є найважливішим елементом економічної системи. Виражаючи сутнісні риси економічних законів, взаємозв'язки в системі, механізм господарювання в той же час виступає як ініціативна форма їх прояву. Це потрібно розуміти таким чином, на поверхні економічного життя механізм господарювання являє собою сукупність організаційно-економічних форм, за допомогою яких держава здійснює функцію управління й регулювання економіки. Але з цієї точки зору механізм господарювання -- це не проста сукупність організаційно-економічних форм (рядоположеність елементів), а явище, що відображає взаємозв'язок між ними, взаємодію, взаємопереходи, тобто являє собою систему.

Розуміння механізму господарювання як системи організаційно-економічних форм не заперечує, а навпаки, доповнює уявлення про нього як про систему організаційно-економічних відносин. У даному разі йдеться про новий рівень його пізнання, де зміст механізму господарювання «просвічується» крізь призму форм його прояву. Визначаючи єдність організаційно-економічних відносин і форм їх прояву, тобто «змістовну форму», механізм господарювання у той же час має внутрішню специфічну логіку розвитку як з боку організаційно-економічних відносин, так і з боку організаційно-економічних форм прояву. Організаційно-економічні відносини становлять зміст механізму господарювання, організаційно-економічні форми -- спосіб існування, функціонування і розвитку всієї системи економічних відносин суспільства.

В організаційно-економічних формах безпосередньо відбувається перетворення об'єктивних «сторін» механізму господарювання на суб'єктивні.

Вони прямо вступають у взаємодію з матеріальними та особистими чинниками виробництва і їх удосконалення цілком визначається зміною останніх, що, в свою чергу, служить імпульсом розвитку організаційно-економічних відносин.

79. Державне регулювання суспільного відтворення та його форми

Державне регулювання виконує функцію створення та розвитку соціально-економічної інфраструктури, яка полягає у забезпеченні життєдіяльності галузей, які створюють загальні умови для функціонування економіки, сприяють суспільному відтворенню. Виконуючи функції централізованого регулювання, держава надає своїм заходам загального характеру. Всі вони однаковою мірою стосуються кожного з суб'єктів впливу. Планомірність необхідна для підтримання процесу відтворення у загальнонаціональному масштабі. Непрямі методи регулювання - фінансові та кредитні важелі, податки субсидії, зовнішньоекономічні та валютні заходи. Основні форми державного регулювання: короткострокове або емпіричне державне регулювання - комплекс антикризових та антициклічних заходів держави, спрямованих на пом'якшення наслідків економічної кризи. Довгострокове державне регулювання - економічне програмування. Сьогодні це найбільш поширена і розвинена форма державного втручання в економічні та соціальні процеси, впливу на процес відтворення. Розрізняють кон'юнктурне (спрямоване на регулювання процесу відтворення через маніпулювання господарчою кон'юнктурою) та структурне програмування (форма економічного регулювання - науково обґрунтовані плани економічного та соціального розвитку). Директивне планування - владні структури визначають економічні потреби та забезпечують реалізацію планів.

80. Необхідність і сутність фінансів. Державні фінанси

Фінанси - це система економічних відносин щодо формування і використання грошових фондів на основі розподілу і перерозподілу ВВП відповідно до виконання державою своїх функцій. Основними функціями фінансів є акумулююча, регулююча, розподільча і контролююча. Основними суб'єктами є: державні фінанси,фінанси підприємницьких організацій і фінанси населення. Фінансова система - це сукупність різних видів фінансів та відповідних установ. Крім названих суб'єктів фінансової системи є ще особисте і майнове страхування громадян. Державні фінанси - це сукупність грошових фондів, які акумулюються в руках держави і використовуються для виконання нею соціально-економічних функцій. Основними елементами державних фінансів є держбюджет, позабюджетні фонди і державний кредит.

Державний бюджет - утверджений в законодавчому порядку план доходів та витрат держави, складений на рік. Він виконує розподільчу та контрольну функцію. Джерелом державного бюджету є податки (це примусове вилучення державою доходів з фізичних та юридичних осіб відповідно до прийнятих законів).

Фінанси - це економічні відносини або між людьми в суспільстві, або між державою та суспільством, виражені через гроші. Фінанси асоціюються з тими процесами суспільного життя, які обов'язково супроводжуються рухом грошових коштів: розподіл прибутку; формування фондів внутрішньогосподарського призначення на підприємстві; перерахування податкових платежів до бюджету; внесення коштів у благочинні фонди та інші позабюджетні фонди тощо. Фінанси виражають реально існуючі в суспільстві виробничі відносини і виступають в якості економічної категорії. Завдяки фінансам здійснюються багатоманітні процеси перерозподілу вартості суспільного продукту у всіх структурних підрозділах економіки, в галузях матеріального виробництва та невиробничої сфери. Розподіл та перерозподіл вартості за допомогою фінансів обов'язково супроводжується рухом грошових коштів, які приймають специфічну форму фінансових ресурсів.

81. Фінансова система і фінансова політика в державі. Фіскальна політика

Фінансова система економічних відносин щодо формування використання грошових фондів на основі розподілу і перерозподілу ВВП відповідно до виконуваних державою функцій. Основними суб'єктами фінансової системи є: державні фінанси, фінанси підприємств і організацій, фінанси населення. Фінансова система - це сукупність різних видів фінансів та відповідних установ. Крім названих суб'єктів фінансової системи є ще такі: особисте та майнове страхування громадян. Державні фінанси - це сукупність грошових фондів, що акумулюються в руках держави і використовуються для виконання нею соціально-економічних функцій. Основними елементами державних фінансів є: держбюджет, позабюджетні фонди, держкредит. Державний бюджет - це річний план акумуляції державних доходів та їх витрат згідно з вимогами закону про бюджет. Це баланс доходів і витрат держави. Державний бюджет виконує розподільчу та контрольну функції. Бюджетна система - це сукупність усіх бюджетів країни у їх взаємодії. Бюджетна система залежить від державного устрою країни та її політичної системи і складається з 2 чи 3 ланок. Державні бюджети виконують функції оборони, управління народного господарства, зв'язок. Пошта, залізниця - це місцеві бюджети. Функції місцевих бюджетів: розвиток комунального господарства і розвиток охорони здоров'я і освіти. Джерелом державного бюджету є податки.

Фіскальна або фінансова політика держави є складовою частиною грошової політики держави. Фіскальна - це бюджетна політика, політика регулювання сукупного попиту шляхом зміни витрат з доходів бюджету. Фіскальна політика через державні витрати та доходи регулює сукупний попит з метою впливу на інфляцію, безробіття та інші економічні процеси. Основні важелі фіскального механізму - податки, державні витрати, дефіцит бюджету, державні закупівлі, соціальні витрати, державні програми в бюджеті. Автоматичний фіскальний механізм - співвідношення доходів споживання та накопичень, він здатен забезпечити відносну стабілізацію на основі циклічних коливань економічного розвитку. Фіскальна політика не може дати стабілізації економіки співвідношення попиту та пропозиції, стійкого грошового обігу, високої зайнятості, відсутності інфляції тощо без дії автоматичного фіскального механізму.

Фіскальна політика - частина грошової політики держави, бюджетна політика, яка дає можливість регулювати сукупний попит та пропозицію, впливає на грошовий обіг. По своїй економічній сутності державний бюджет - це грошові відносини, що виникають у держави з ФО та ЮО з приводу розподілу національного доходу. Бюджетне планування та балансування як важливий елемент фінансової політики держави своїм змістом відображає процес формування та використання загальної сукупності фінансових ресурсів держави та її окремих адміністративно - територіальних одиниць.

82. Закономірності та етапи розвитку капіталістичної економічної системи

Критерієм економічної системи є домінуюча форма власності , форма організації суспільного виробництва. Для капіталізму основною формою власності є капіталістична приватна власність. А формою організації є товаровиробництво або риночна капіталістична економічна система в своє розв'язання проходить такі стадії: 1. первісне нагромадження капіталу, яке відбувається в межах феодалізму, коли феодальні відносини перетворюються у капіталістичні; 2. безпосередньо сама економічна капіталістична система включає в себе: чистий класовий капіталізм (стадія вільної конкуренції, яка передбачає вільний ринок або ринок досконалої конкуренції та індивідуальну капітальну приватну власність), стадія монополістичного капіталізму, яка передбачає регульований ринок та переіажно акціонерну форму власності.

Основні риси капіталістичної вільної конкуренції:

1. велика кількість виробників і споживачів одного продукту;

2. кожен виробник діє на свій страх і ризик, а метою виробництва є приватний інтерес до прибутку;

3. економічна влада окремого виробника і споживача так розсіяна, що окремі з них не мають реальної економічної влади, щоб впливати на ціноутворення;

4. ринкова ціна встановлюється стихійно під впливом взаємодії попиту і пропозиції;

5. механічне функціонування ринкових відносин є анархічним і передбачає вільну досконалу конкуренцію;

6. існує свобода підприємства і вибору сфер вкладення капіталу;

7. відсутня необхідність для державного втручання в механізм ринкового стимулювання;

8. забезпечення принципу панування споживання над виробництвом - виробляти те, що купується, тобто на цьому етапі суспільного механічного господарювання є саморегульований ринок, головним елементом якого є ціна.

83. Концентрація і централізація виробництва та капіталу. Виникнення монополій та їх форми

Головним елементом стадії монополістичного капіталізму є монополія. Монополія - це панування одного виробника або продавця, який виробляє 100% певного продукту і мають виключне право на встановлення монополістичної ціни та отримання монополістичного прибутку.

Процес створення монополії пов'язаний з процесом концентрації виробництва і капіталу, а також централізації і виробництва капіталу.

Концентрація капіталу - це зростання масштабів відокремлено функціонуючих форм капіталу. Концентрація виробництва - зосередження засобів виробництва, працівників і обсягів виробництва на крупних підприємствах.

Концентрація капіталу -- зростання масштабів відокремлено функціонуючих форм капіталу.

Якщо процес концентрації виробництва відбувається впродовж тривалого часу, є сталим і внутрішньо необхідним для розвитку економіки, він набуває рис закону концентрації виробництва.

Закон концентрації виробництва -- закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між розвитком продуктивних сил і процесом конкуренції (дії відповідних законів), під впливом яких відбувається зосередження факторів виробництва (речових і особистісних) на крупних підприємствах.

Його рушійною силою є конкурентна боротьба. Щоб вижити у цій боротьбі, отримати більше прибутків, підприємці змушені впроваджувати нову техніку, розширювати виробництво. При цьому з маси дрібних та середніх підприємств поступово виокремлюється кілька найкрупніших.

Перед ними постає альтернатива: або продовжувати між собою виснажливу боротьбу, або дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту тощо. Переважно вони обирають другий шлях, який приводить до укладення між ними угод (гласних і негласних), що є однією з найхарактерніших рис монополізації економіки. Отже, виникнення підприємств-монополістів -- закономірний етап розвитку продуктивних сил, еволюції ринку, дії законів конкуренції.

Монополії виникають не лише внаслідок концентрації виробництва й капіталу, а й на основі їх централізації.

Централізація виробництва -- збільшення масштабів виробництва продукції внаслідок об'єднання декількох окремих підприємств в одне із загальним управлінням.

Централізація капіталу -- збільшення розмірів капіталу внаслідок об'єднання або злиття раніше самостійних капіталів.

Типовий приклад такого об'єднання -- утворення акціонерних компаній.

Ще однією важливою причиною виникнення монополістичних тенденцій в економіці є перетворення індивідуальної капіталістичної власності на гальмо розвитку продуктивних сил, тобто дія закону відповідності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил.

Форми монополій:

В усіх розвинутих країнах світу існують різні за розміром підприємства: крупні, середні, малі.

Але крупні підприємства не слід ототожнювати з монополіями, оскільки не будь-яке крупне підприємство а) виробляє переважну кількість певної продукції; б) монополізує передові речові та особистісні фактори виробництва; в) диктує свої ціни на ринку; г) вступає у змову з іншими крупними підприємствами, привласнює монопольне високі прибутки.

Монополія -- окремі наймогутніші підприємства або об'єднання декількох підприємств, які виготовляють переважну кількість певної продукції, внаслідок чого впливають на процес ціноутворення і привласнюють високі (монопольні) прибутки.

Картель -- об'єднання декількох підприємств однієї галузі вироб-ництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу та комерційну самостійність, а домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, ціну, ринки збуту.

На сучасному етапі картелі існують у формі патентних пулів, ліцензійних договорів, консорціумів з проведення науково-дослідних розробок тощо.

Синдикат -- об'єднання низки підприємств однієї галузі промис-ловості. учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на вироблений продукт, а отже, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

У синдикатах збут товарів здійснює загальна збутова контора. Нині синдикати існують переважно у сфері торгівлі, деякі -- у сфері виробництва. Так, алмазний синдикат контролює світовий ринок необроблених алмазів.

Складніші форми монополістичних об'єднань з'являються тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. Виникає необхідність об'єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємопов'язаних виробництв кількох галузей промисловості, тобто вертикальної інтеграції, або комбінування. Наприклад, у межах велетенських автомобільних корпорацій можуть об'єднуватися підприємства, що видобува-ють сировину, виплавляють сталь, виготовляють автомобілі тощо. На цій основі з'являється така форма монополістичних об'єднань, як трест.

Трест -- об'єднання низки підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу й комерційну самостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні й привласнювати відповідну частку прибутку.

На основі диверсифікації виникає сучасна основна форма монополістичних об'єднань -- концерн.

Концерн -- об'єднання десятків і сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, а головна фірма здійснює за іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль.

У 60-ті роки в США та деяких інших розвинутих країнах з'явилися й почали зростати конгломерати.

Конгломерат -- монополістичне об'єднання, утворене внаслідок поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, які не мали виробничої й технічної спільності.

84. Фінансово-монополістичний капітал та сучасні проблеми його функціонування і розвитку

Пануючою формою власності монополій 20 ст. стала акціонерна (корпоративна) форма власності. Панування акціонерної форми власності і акціонерного капіталізму визначили утворення нової форми капіталізму - фінансового. Фінансовий капітал - це є монополістично-промисловий капітал, що злився з монополістично-банківським капіталом. Є формою існування і прояву реального капіталізму, але він існує у формі фіктивного капіталізму (цінні папери): відображає виробничі відносини між великими акціонерними товариствами і дрібними власниками акцій.

Організаційно-правовою формою існування фінансового капіталізму є фінансово-монополістичні групи, фінансова олігархія.

Фінансово-монополістична група - промислових, торгівельних та банківських монополістів з метою утвердження свого панування в різних сферах підприємницької діяльності.

Фінансова олігархія - це нечисленна група найбільших фінансових капіталістів, які володіють промисловими і банківськими монополіями і фактично здійснюють економічне і політичне панування у найважливіших галузях господарства.

Методи панування фінансової олігархії :1. система участі; 2. особиста унія.

Розвиток монополістичного капіталізму передбачає перехід від монополістичного капіталізму до державно-монополістичного капіталізму. Це передбачає, що держава стає активним суб'єктом господарювання.

Форми державно-монополістичного капіталізму: 1. державна власність; 2. державна підприємницька діяльність; 3. державне регулювання економіки і різні міжнародні форми. Державно-монополістичний капітал - це новий, більш високий ступінь монополізації економіки. Це доповнення приватної монополії державною, їх органічне переплетіння. Це об'єднання сил приватних і державних монополій і виконання державним апаратом в значній мірі ролі центра всього економічного життя суспільства.

Щоб послабити негативні наслідки монополістичної економіки в розвинутих державах світу приймаються антимонополістичні закони. Антимонополістична діяльність держави - комплекс заходів, розроблених і впроваджених в багатьох країнах світу, які спрямовані на обмеження діяльності монополій, а також створення відповідного законодавства. Перші антимонопольні закони були прийняті наприкінці 19-поч. 20ст. в США, Канаді, Австралії.

85. Змішана економічна система та її структура

Ідеї змішаної економіки виникли ще у XIX ст. Основою їх появи була життєва необхідність розв'язання соціальних проблем, які, за переконанням ряду авторів, могла вирішити лише держава. Слід зазначити, що родоначальником теорії змішаної економіки був А. Вагнер, який розглядав існування функціонуючого народного господарства як поєднання трьох різних господарських сис-тем: 1) приватногосподарської, що прагне до отримання найбільшого прибутку; 2) суспільно-господарської (державне господарство), що керується принципом загальної користі; 3) благодій-ницької, що функціонує з альтруїстичних намірів. Ці три господарські системи Вагнер потім поєднував у сукупну організацію всього народного господарства.


Подобные документы

  • Зародження і розвиток політичної економії. Основні напрямки, школи і течії в політичній економії. Закони, принципи і категорії політичної економії. Система економічних законів. Виробництво та його основні фактори. Межа виробничих можливостей.

    шпаргалка [168,8 K], добавлен 16.01.2008

  • Характеристика та сутність політичної економії. Характеристика основних етапів та напрямків розвитку політичної економії. Значення українських вчених-економістів у розвитку теорії, методології та практики економічного аналізу, політичної економії.

    автореферат [428,0 K], добавлен 28.01.2012

  • Етапи зародження та становлення, розвитку політичної економії як науки. Сутність поняття та характеристика предмета, методів дослідження політичної економії. Розвиток економічної думки на Україні, його основні напрямки та специфічні особливості.

    курсовая работа [46,0 K], добавлен 09.05.2011

  • Поняття та зміст, історія виникнення та розвитку політичної економії. Заслуга класичної школи та її найвідоміших представників. Предмет політичної економії. Методи дослідження економічних процесів на сучасному етапі. Сутність нормативного підходу.

    контрольная работа [13,8 K], добавлен 07.12.2010

  • Аналіз причин зародження школи класичної політичної економії. Еволюція ідей класичної школи політичної економії. Визначення головних положень школи фізіократів. Праця французького фізіократа Анн Тюрго "Роздуми про створення і розподіл багатств".

    реферат [75,9 K], добавлен 18.11.2010

  • Банкрутство меркантилістської доктрини. Витоки невдалої політики Кольбера. Засновник класичної політичної економії у Франції. Історичні передумови виникнення кейнсіанства, його розвиток та сутність. Зміст економічної теорії Джона Мейнарда Кейнса.

    контрольная работа [55,2 K], добавлен 15.11.2010

  • Характерні особливості класичної політичної економії. Виникнення класичної політичної економії в Англії і Франції. Економічна теорія фізіократів у Франції, їх постулати. Економічне вчення А. Сміта. Д. Рікардо - економіст епохи промислової революції.

    реферат [26,4 K], добавлен 05.02.2008

  • Зародження економічних ідей. Основні представники. Зародження і розвиток політичної економії, її напрями і школи. Основоположники економічних вчень. Економічна думка на сучасному етапі. Прагматизм політекономії. Неокласицизм. Економічний лібералізм. Еконо

    курсовая работа [50,9 K], добавлен 11.11.2005

  • Вивчення історії виникнення класичної політичної економії. Ознайомлення із життєвим шляхом Адама Сміта, його поглядами на економічне вчення та розуміння понять поділу праці, теорії вартості, класів, доходів, заробітної плати, земельної ренти та капіталу.

    реферат [36,6 K], добавлен 28.05.2010

  • Історичні умови виникнення і загальна характеристика класичної політичної економії. Вільям Петті - родоначальник англійської класичної школи політекономії. Економічні вчення фізіократів, Адама Сміта, Давида Рікардо, французьких політекономістів.

    реферат [50,0 K], добавлен 30.09.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.