Основні питання політичної економії
Основні питання політичної економії, її розвиток, закони та категорії. Структура економічних відносин та систем. Товар і його властивості. Загальна характеристика ринку та його моделей, значення конкуренції. Фінансово-кредитні установи та їх діяльність.
Рубрика | Экономика и экономическая теория |
Вид | шпаргалка |
Язык | украинский |
Дата добавления | 22.10.2009 |
Размер файла | 265,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Подальший розвиток теорія змішаної економіки дістала у працях американських економістів, зокрема С. Чейза (йому належить і сам термін «змішана економіка»), Дж. Кейнса, Е. Хансена, П. Самуельсона та ін. Близька за своїм змістом до цієї теорії і теорія «соціального ринкового господарства», основоположниками якої в повоєнні роки стали західнонімецькі економісти Л. Ерхард, В. Ойкен та ін. Так, згідно з трактуванням П. Самуельсона змі-шана економіка -- це використання в системі вільного підприємництва держави та її інститутів.
Бідна країна не може мати змішаної економіки, оскільки остання є основою держави загального добробуту.
Високорозвинута економіка виступає підґрунтям для формування поліформічного суспільства, де основна форма політичної влади -- демократія, а також панує громадянський характер суспільного устрою, у центрі якого перебуває людина.
Все це гарантує економічні, політичні, духовні права і свободи особи. При цьому слід розуміти, що соціалізація економіки -- це, з одного боку, перманентний процес, а з іншого -- прогресуючий. Він не є застиглим станом суспільства, а динамічно наповнюється новим позитивним змістом як за формою, так і часовим виміром.
Таким чином, стосовно предмета нашого аналізу, тобто змішаної економіки, системоутворюючими її складовими є: високий економічний потенціал суспільства; забезпечення на його основі загального добробуту населення; раціональне поєднання державного регулювання з ринковим саморегулюванням.
Функціонування цієї системи відбувається через органічний взаємозв'язок названих складових, а розвиток -- через якісні та кількісні зрушення в самій системі.
86. Теорія та практика економічної системи соціалізму
Розподільні відносини пронизують усі компоненти, всі елементи виробничих відносин соціалізму. Основи теорії розподілу по праці закладені в працях основоположників марксизму. Суть принципу розподілу по праці зводиться, згідно К. Маркса, до досить простої по виду формулі: працівник обмінює відому кількість праці, віддану суспільству, в одній формі на відповідну кількість праці в іншій її формі. Уже з такого розуміння питання безпосередньо випливає, що проблема визначення кількості відданої суспільству праці здобуває принципову важливість. Потрібно також відзначити, що кількість праці, одержуваної працівником в обмін на його власну працю, залежить від двох обставин: по-перше, від кількості його власної праці, і по-друге, від того, скільки часу суспільство затрачає на виробництво продуктів, наданих даному працівнику як еквівалент його праці. Перша обставина зв'язана з інтенсивністю праці самого працівника, друга відбиває продуктивність суспільної праці. Ці два елементи суть основні, що впливають на хід розподілу по праці. Для того, щоб безпосередньо застосувати ці теоретичні положення до аналізу сучасного механізму розподілу при соціалізмі і до розгляду шляхів його удосконалювання, необхідно врахувати ті корективи, що внесені практикою в представлення основоположників марксизму про соціалістичне суспільство. У цьому відношенні є загальновизнаним, що найбільш істотною рисою, що відрізняє сучасну соціалістичну дійсність від Марксової моделі, є збереження товарно-грошових відносин. Наявність опосередкованого грошового обміну припускає, що механізм розподілу по праці здобуває два аспекти свого прояву: підсистему ціноутворення і підсистему заробітної плати. К. Маркс, визначаючи соціалізм, відзначав, що в цьому суспільстві буде присутній елемент нерівності, зв'язаний у першу чергу з індивідуальними особливостями в здібностях працівників, тобто фактично зі ступенем, у якій вони зможуть інтенсифікувати свою працю. Механізм планування, що зміг би забезпечити реальну дію системи розподілу праці, ні в якому разі не може бути заснований на вартісних методах регулювання.
87. Механізм функціонування соціалістичної адміністративно-командної економіки
На межі 80--90-х років майже в усіх соціалістичних країнах змінився політичний устрій. Для суспільних сил, що прийшли до влади, постало завдання проведення глибоких економічних реформ. Суть їх полягала у трансформації адміністративно-командних національних економік у ринкові. сімдесят років у Радянському Союзі сформувалась і функціонувала адміністративно-командна економіка. Ця система базувалась на засадах марксистських ідей соціалізму як першої фази комунізму. К. Маркс та його послідовники вважали, що капіталістична система на певному етапі перестає бути прогресивною, тобто втрачає внутрішні стимули для подальшого розвитку. Головну причину вони вбачали у приватній власності, яка зумовлює стихійний розвиток виробництва, загострює суперечності між працею і капіталом, породжує періодичні економічні кризи тощо. Оскільки все це не сприяє підвищенню ефективності суспільного виробництва, то на зміну капіталізму має прийти новий економічний лад -- на їх думку, соціалізм. Соціалістичне виробництво, за Марксом, має ґрунтуватись на суспільній власності на засоби виробництва, централізованому плануванні, розподілі за кількістю та якістю праці та різнобічному розвитку людини. У такому суспільстві не буде експлуатації людини людиною, пануватиме соціальна справедливість. Соціалістична теорія доводила, що соціалізм, який прийде на зміну капіталізму, позбудеться соціально-економічних недоліків та антагонізмів останнього. Але з часом, особливо у 70--80-х роках, динаміка прогресу істотно уповільнилася: зменшилися темпи економічного зростання; стало відчутним відставання від розвинутих країн у рівні та якості життя людей; посилювались деформації всього відтворювального процесу в суспільстві.
Основні причини негативних соціально-економічних явищ були очевидними. Вони крилися в самій адміністративно-командній системі: тотальному одержавленні власності на засоби та умови виробництва, абсолютизації централізованого планування, обмеженні товарно-грошових відносин і витратному ціноутворенні, наявності елементів зрівнялівки в оплаті праці, глибоких диспропорціях суспільного виробництва і хронічному дефіциті, пануванні бюрократизованих відносин і залежності економіки від ідеології та політики.
Таким чином, адміністративно-командна система містила «тугий Гордіїв вузол» соціально-економічних суперечностей, які суттєво гальмували зростання ефективності всього суспільного виробництва. Найбільш загальні та очевидні з них такі. Це суперечність, по-перше, між формально загальнонародною власністю і реальним правом розпорядження нею партійно-державним апаратом.
По-друге, між необхідністю своєчасного і повного задоволення платоспроможних потреб виробників і споживачів, з одного боку, та централізованим розподілом (виділенням фондів) ресурсів та благ -- з іншого.
По-третє, між необхідністю господарювання на підставі не лише прямого, а й зворотного зв'язку та політично-волюнтаристським підходом до розв'язання економічних проблем.
По-четверте, між нагальною проблемою стимулювати високоякісну працю та переважно зрівняльним розподілом благ за її результатами. Розв'язання всього комплексу суперечностей об'єктивно потребує переходу до іншої, нової системи господарювання.
88. Зміст перехідної економіки: загальне і особливе. Об'єктивний чинник перехідного стану
Час від початку реформування попередньої економіки до формування стійких та ефективних ринкових відносин називають перехідним періодом. Економіка цього періоду зазвичай має назву перехідної.
За своєю сутністю вона являє собою такий стан розвитку економіки, коли у цей конкретний історичний момент суспільство (країна) переходить від однієї цілісної системи до іншої. Головна мета такого розвитку -- не просто формування ринку. Ринкова економіка виступає лише як засіб досягнення ефективнішої економічної системи. Досвід провідних країн світу стверджує, що такою системою, яка забезпечує високу ефективність господарювання, динамічний розвиток і високу якість життя, є соціально орієнтована ринкова економіка, тобто змішана. Остання, як відомо, характеризується активною участю держави в підтримці балансу між ринковою ефективністю і соціальною справедливістю та стабільністю. Тому завершення формування основ соціальної ринкової економіки -- кінцева мета ринкової трансформації у постсоціалістичних країнах.
Природно, що економічна трансформація є органічною складовою глибоких принципових змін у суспільстві -- в політичному, державно-адміністративному устрої, а також в ідеології, внутрішній та зовнішній політиці. Така постсоціалістична трансформація відбувається в країнах СНД, Східної і Центральної Європи та Балтії.
У навчальній літературі також розрізняють посттоталітарну трансформацію -- це кардинальні реформи в Китаї та В'єтнамі, де передбачається розширення ринкових відносин при збереженні влади комуністичних партій та інших суспільно-політичних атрибутів соціалізму.
В цілому особливість і складність такого переходу зумовлена тим, що переплітаються генетичне різнорідні (соціальні та економічні) елементи і відносини. З цього випливає як «заплутаність» самих відносин, так і складність їх дослідження. Це, по-перше. По-друге, перехідний стан будь-якого процесу, явища, в тому числі й економіки, характеризується постійними змінами, рухом, оновленням і розвитком. Разом з тим це такий момент (етап), коли старе ще не відійшло, не зникло, а нове ще не утвердилося повністю.
Таким чином, перехідна економіка характеризує проміжний стан суспільства, переламну епоху економічних, соціально-політичних перетворень. Звідси -- особливий характер перехідної економіки, що відрізняє її від так званої звичайної, тобто усталеної, цілісної, ринкової, адміністративно-командної чи змішаної економіки. Слід наголосити й на тому діалектичному принципі, що всі зміни в перехідній економіці є змінами розвитку, тоді як зміни у цілісній економічній системі випливають з безпосереднього її функціонування та вдосконалення.
Динаміка прогресу істотно уповільнилася: зменшилися темпи економічного зростання; стало відчутним відставання від розвинутих країн у рівні та якості життя людей; посилювались деформації всього відтворювального процесу в суспільстві. Адміністративно-командна система містила «тугий Гордіїв вузол» соціально-економічних суперечностей, які суттєво гальмували зростання ефективності всього суспільного виробництва. Найбільш загальні та очевидні з них такі. Це суперечність, по-перше, між формально загальнонародною власністю і реальним правом розпорядження нею партійно-державним апаратом. По-друге, між необхідністю своєчасного і повного задоволення платоспроможних потреб виробників і споживачів, з одного боку, та централізованим розподілом (виділенням фондів) ресурсів та благ -- з іншого. По-третє, між необхідністю господарювання на підставі не лише прямого, а й зворотного зв'язку та політично-волюнтаристським підходом до розв'язання економічних проблем. По-четверте, між нагальною проблемою стимулювати високоякісну працю та переважно зрівняльним розподілом благ за її результатами. Розв'язання всього комплексу суперечностей об'єктивно потребує переходу до іншої, нової системи господарювання.
89. Встановлення різних форм власності в перехідній економіці
Перехідний стан до ринкової економіки означає наявність підприємств різноманітних форм власності : державних, колективних, змішаних, спільних, індивідуальних. Державна форма власності при нерозвиненій демократії приховує в собі можливість появи під вивіскою загальнонародної власності елементів корпоративного привласнення. Потрібне передбачення переходу від монополії держави на привласнення засобів виробництва, результатів виробництва та управління ним до різноманітних форм власності. Цей перехід ґрунтується на самостійності господарювання підприємств та широкому роздержавленні власності та приватизації. Роздержавлення власності означає перетворення державних підприємств у такі, що засновані на інших, недержавних формах власності. Приватизація - це процес придбання громадянами у власність усіх або частини акцій акціонерних, інших господарських товариств, а також підприємців, заснованих на змішаній або колективній власності. У західній економічній літературі, а в останні роки й у працях окремих вітчизняних економістів, визнається поділ економічних інтересів лише на суспільні та приватні, а колективні інтереси інколи розглядають як форму вияву приватних економічних інтересів. Щодо думки багатьох західних учених, то вона відображає реалії не сьогодення, а приблизно 200-річної давності, коли в економічній системі капіталізму тих часів існували переважно лише дві форми власності, а колективна (в той час вона була представлена акціонерними компаніями) була винятком. У той період у багатьох країнах були прийняті конституції, в яких зафіксовано існування лише двох форм власності. Нині таке твердження перетворилося на стереотип, оскільки кожна крупна і навіть середня за розмірами компанія існує у формі акціонерних товариств, які є колективними підприємствами, а властива їм форма власності -- також колективна. Колективна власність -- пріоритетна форма трансформаційних процесів. В межах акціонерної (а отже колективної) власності колективні економічні інтереси поєднуються з індивідуальними (приватними), тобто колективна власність -- з приватною. Остання представлена акціями в руках окремих осіб.
Проте домінуючим економічним інтересом залишається колективний, оскільки величина дивіденду на кожну акцію залежить насамперед від результатів колективної праці на підприємствах. Колективний характер праці на сучасних колективних і народних підприємствах майже ніхто з науковців не заперечує. Якщо бути послідовним у своїх твердженнях, то слід визнати, що колективному характеру праці повинна відповідати колективна форма власності. Така вимога випливає із закону єдності праці та власності.
Акціонерна форма власності лише частково змінює природу приватної капіталістичної власності. Це означає появу нової якості в межах єдиної сутності, внаслідок чого ця сутність певною мірою модифікується. Якби цього не сталося, то колективна капіталістична власність не могла б забезпечити прогрес продуктивних сил. Адже цю роль вже неспроможна була виконувати індивідуальна капіталістична власність, що й стало головною причиною виникнення нової, розвинутішої форми капіталістичної власності.
Інтегрувати інтереси суспільства можуть лише колективна та державна (не бюрократична, а суспільна) форми власності. Приватна власність в сучасних умовах неспроможна забезпечити розвиток науки, базових, наукомістких галузей промисловості, освоєння космічного простору, атомної та ядерної енергетики, освіти у загальнонаціональному масштабі, культури, захист навколишнього середовища та інших важливих загальнонаціональних проблем.
90. Закономірності та особливості розвитку перехідної економіки
Серед надзвичайного комплексу змін у постсоціалістичних країнах, що відбувається при становленні ринкових відносин, деякі з них носять неминучий характер, тому в літературі їх розглядають як закономірності. Серед них виокремлюють: втрату державою фун. одноособового розпорядження економічними ресурсами; бюджетну кризу; трансформаційний спад. 1-ша закономірність - втрата державою фун. одноособового розпорядження економічними ресурсами - свідчить про те, що держава перестає бути єдиним, всесильним розпорядником усіх матеріальних ресурсів і втрачає монопольну владу на прийняття економічних рішень. Це виявляється в таких основних аспектах: 1.ринкове реформування призводить до такого становища, за якого держава, як джерело господарського законодавства, згідно з установленими нею самою законами. Після прийняття законодавчого акту ним мають керуватись всі держоргани, підприємства, та інші суб'єкти ринку.; 2. зміна економічного статусу держави передбачає формування нових інструментів її впливу на господарське життя в країні. Йдеться про її можливість ефективно впливати на поведінку всієї маси суб'єктів ринку за допомогою грошових, кредитних, валютних, податкових та інших фінансових регуляторів; 3. для держави виникає необхідність компенсації провалів(фіаско) ”народжуваних” ринкових відносин, що змушує її займатися традиційно успадкованими від колишньої системи деякими виробничими фун., а також фінансувати соціальну сферу, фундаментальну науку, охорону навколишнього середовища тощо.
2-га закономірність перехідної економіки - це бюджетна криза що тісно пов'язана зі зміною стану держави в економіці.
3-тя закономірність перехідного періоду - це трансформаційний спад. Він пов'язаний з глибокою економічною кризою, яка зумовлюється кризою координацій і дій між економічними суб'єктами. Це пояснюється тим, що попередні дерективно-планові механізми координації господарської діяльності вже були розвалені, а нові, ринкові, навіть у поєднанні з державним регулюванням, - ще слабі або відсутні взагалі. Трансформаційний спад і бюджетна криза поглиблювались також через некомплектність та половинчастість ринкових заходів, що знижували їх ефективність.
91. Особливості економічних відносин при переході до ринкової економіки
Для перехідної економіки характерні такі специфічні риси. 1. Наявність у ній перехідних економічних форм, в чому власно і виявляється одночасне співіснування елементів господарювання змінювальної і змінюючої систем, тобто поєднання старого і нового. Самі ці форми є перехідними оскільки не можуть бути кінцевою метою розвитку. Вони були, є і будуть засобом її досягнення і займають проміжне становище між командно-адміністративною і змішаною системою.
1. Квінтесенцією боротьби між сусп. і приватною формами власності є процеси роздержавлення і приватизації та глибоке розшарування українського суспільства; 2. перехідна економіка історична, оскільки вона має обмежений характер у часі: від демонтажу командної системи і до початку функціонування змішаної. Історизм переходу полягає і в тому, що він відбувається в конкретній країні (Польщі, Росії, Україні); 3. перехідна економіка нестабільна і нестійка. Внутрішньо не стійкий характер її зумовлюється постійним пошуком, апробацією нових економічних форм, які були б динамічнішими та ефективнішими. У ній нема певного стрижня, який би автоматично генерував відновлення. Одночасно будь-які економічні відносини досить чітко виявляють свою суперечливість та швидко вичерпують свій діючий потенціал тощо; 4. альтернативний характер розвитку перехідної економіки. Це означає, що її підсумки і результати можуть бути різними. На це впливає і співвідношення соціально-політичних сил, що виступають за підтримку тих чи інших форм, методів ринкових перетворень економіки. Боротьба між ними не гарантує наперед визначеного результату. За умов ринкової трансформації перед Україною постає проблема істотної корекції реформ і надання цьому прогресу цивілізованого характеру. Відокремлюючи риси перехідної економіки не слід забувати і про те, як взагалі функціонує економіка. Одна з аксіом економічної теорії постулює: економічні закони діють у формі тенденції. Це знаходить свій вияв у енергійності економічного розвитку, що ігнорувати в перехідній економіці не припустимо. Уся сутність енергійності полягає у забезпеченні спадкоємності перехідної економіки із висхідним станом і забезпеченням плавної її трансформації, еволюції в цілісно нову, вдосконалюючи систему. Перехідні процеси можуть різнитися залежно від того, чи вони є цілеспрямованими і керованими з боку суспільства, чи стихійними, або стрибкоподібними.
92. Необхідність ринкової трансформації економіки України
Про те, що ринок у країнах СНД у т.ч. в Україні, почав формуватись на недостатньо розвинутій для цього базі неодноразово зазначалося в економічній літературі. Про це наголошував академік НАНУ Пахомов. Він підкреслював, що загальною умовою формування дієздатності ринкової економіки в Україні є здійснення державою цілеспрямованих заходів з метою забезпечення конкурентно-сприятливого середовища для різних суб'єктів господарювання.
Основні серед них:
- програми демонополізації державного сектора економіки як однієї з констатуючих умов переходу до ринку;
- структурні зрушення в народному господарстві з орієнтацією на споживача і пріоритетний розвиток прогресивних виробництв з новітніми технологіями;
- переформування вищих ешелонів економічної влади з метою подолання командних методів в управління економікою;
- формування інфраструктури ринкової системи, яка має працювати на відновлення, розвиток і вдосконалення господарських зв'язків;
- оздоровлення грошей та фінансів - незамінних регуляторів ринкових відносин;
- широку комп'ютеризацію економіки, що створить можливості масового свідомого включення в ринкову ситуацію всіх суб'єктів товарно-грошових відносин;
- формування соціальних захисних механізмів, які виключають нецивілізовані форми грабунку та зубожіння основної маси населення. З одного боку, в бідному суспільстві цивілізованого ринку бути не може, а з іншого - важливо створити в людей психологічно прийнятне ставлення до ринку.
93. Світове господарство: його суть та структура
Об'єктивною основою формування світового господарства є суп-ний поділ праці, який “перетнув” рамки національних господарств і перетворив економіки більшості країн в ланцюги єдиного світового відтворювального процесу. Економічна взаємодія на світовому рівні здійснюється і в сфері обігу, і в сфері безпосереднього виробництва як у формі обміну товарами і послугами, так і у вигляді виробничої кооперації на основі руху капіталів. Це свідчення того, що відбувалась і продовжується нині інтернаціоналізація господарського життя.
Світове господарство становить собою сукупність національних економік окремих країн, які беруть участь у міжнародному поділу праці та економічних зв'язках між ними. Світове господарство - це система національних господарств окремих країн, об'єднаних міжнародним поділом праці, торгово-виробничими, фінансовими та науково технічними зв'язками. У загальному вигляді дане господарство включає 2 складові: національні господарства та міжнародно-економічні зв'язки між країнами-партнерами. При детальнішому аналізі виокремлюють такі елементи структури світового господарства: світовий ринок товарів і послуг; робочої сили; міжнародну фінансову систему; міжнародну кредитно-фінансову систему.
94. Міжнародний поділ праці, міжнародні економічні відносини
МПП - спеціалізація країн (їх господарюючих суб'єктів) на виробництві певних продуктів і послуг з метою їх збуту за межами національного ринку, тобто і в інших країнах. Це вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці, що виходить за національні рамки окремих держав.
МПП- складна, багаторівнева система міжнародної спеціалізації, що постійно розвивається і наповнюється новим змістом на кожному етапі суспільного розвитку. Зворотною стороною цієї спеціалізації є міжнародне кооперування. Поглиблення цих процесів зрештою призводить до зростання суспільної продуктивності праці та економії робочого часу.
Нині майже неможливо знайти велику галузь національного виробництва, яка б не залежала від міжнародних умов виробництва. Сфера МПП безпосередньо охоплює всі структурні складові суспільного поділу праці: міжгалузевий - промисловість, с/г, будівництво; частковий - між виробництвами цих галузей; одиничний-предметна, по детальна, технологічна міжнародна спеціалізація та кооперування. Поділ праці на міжнаціональному рівні поглиблюється і знаходить більшу перспективність, ніж усередині окремої країни. Територіально і функціонально така спеціалізація проявляється на рівні окремих країн, їх груп або регіонів світу, що свідчить в цілому про подальший процес глобалізації системи виробництв, а відповідно і економічних міжнародних зв'язків.
Якісні глибокі зміни у розвитку МПП сталися за останні роки. Вони зумовлені новим етапом НТР. Їх загальний зміст можна звести до таких нових процесів у МПП:
- пріоритетного значення набули спеціалізація і кооперування виробництва наукомісткої продукції, прогресивні технології, нові види виробничих матеріалів;
- фундаментальні зміни відбулися у МПП у результаті всебічного розвитку процесу спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації - поява автоматизованих систем її обробки, зберігання і передачі, що зумовлено розвитком мікропроцесорних, електронних технологій;
- істотну роль у поглибленні МПП відіграє і процес інтернаціоналізації сфери послуг та світової інфраструктури, прогресивні зміни як в її традиційних елементах так і у мережах сучасних комунікацій.
95. Міжнародна економічна інтеграція
Економічна інтеграція -- це комплексний процес добровільної взаємодії, зближення і переплетіння національних економік суверенних країн. Інакше кажучи, така інтеграція є широким міждержавним об'єднанням, яке функціонує згідно зі спеціальними угодами і має певну організаційну структуру. У рамках такого об'єднання на території країн-учасниць розгортаються визначені види господарської діяльності на особливих пільгових умовах порівняно з іншими країнами.
Розвиток міжнародних інтеграційних процесів відбувається як на мікро-, так і макрорівні.
На мікрорівні цей процес здійснюється на основі поглиблення приватнокапіталістичних міждержавних інтеграційних тенденцій. Такі тенденції знаходять своє відображення у динамічному розвитку міжнаціональних виробничих комплексів -- транснаціональних корпорацій (ТНК). Цей процес відбувається завдяки взаємодії і взаємопереплетінню капіталів окремих великих підприємств (корпорацій) через створення своїх філій за кордоном на основі системи різних економічних угод між партнерами. На цьому рівні розрізняють горизонтальну та вертикальну інтеграцію. Горизонтальна інтеграція супроводжується злиттям фірм, які виробляють такі самі або однорідні товари з метою отримання додаткового прибутку від їх реалізації, перш за все в країні базування філії. Вертикальна інтеграція передбачає об'єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах (наприклад, приєднання заводу-виробника сировини до компанії, яка веде кінцеве виробництво). ТНК нині стали основними носіями часткового та одиничного поділу праці. В результаті у міжнародній торгівлі зросла частка внутрішньофірмового обміну.
Транснаціональні відтворювальні структури багато в чому сприяли і сприяють створенню міждержавної економічної інтеграції, тобто формуванню її на макрорівні. Для такої форми інтеграції характерна тісна взаємодія національних економік не лише за географічною ознакою (спільність кордонів), а й на основі глибоких відтворювальних зв'язків на міжнародному рівні.
Уже кілька десятиріч у всьому світі має місце стійка тенденція до регіональної міждержавної інтеграції. У середині 90-х років, за даними ГАТТ/СОТ, сформувалось понад ЗО міжнаціональних інтеграційних угруповань різного типу. Вони істотно різняться як за змістом і характером відносин, що виникають між країнами-учасницями, так і за результатами (наслідками) діяльності.
Великий досвід і потенціал регіональної міжнародної економічної інтеграції має Західна Європа. Це пояснюється як політичними та соціально-економічними особливостями розвитку даного регіону у період після Другої світової війни, так і сучасними тенденціями розвитку світової економіки, коли сформувалися три світові економічні центри (Західна Європа, Північна Америка з домінуючою роллю США і Південно-Східна Азія з пріоритетом Японії).
До структури сучасного світового господарства також входять міждержавні галузеві організації, тобто відбувається функціонально-галузева інтеграція. Серед таких організацій можна виокремити: Європейське співтовариство з атомної енергії (Євроатом); Організацію країн -- експортерів нафти (ОПЕК); Міжнародну організацію праці (МОП) та ін. Крім галузевих міжнародних інтеграційних організацій, діють також міжнародні галузеві об'єднання підприємців, зокрема автомобільного транспорту, морського страхування, виробників фосфатів тощо. В свою чергу, як правило, всі ці спеціалізовані функціональні організації тісно співробітничають з регіональними і міжнародними інтеграційними угрупованнями. Наприклад, Євроатом підтримує контакти з Міжнародним агентством з атомної енергії та безпосередньо організаційно пов'язаний з Європейським об'єднанням вугілля і сталі, а також Європейським Союзом.
Таким чином, розвиток світового господарства, пристосування його до змін, пов'язаних з науково-технічним та соціально-економічним прогресом, зумовили розмаїття інтеграційних структур: міждержавних, соціально-економічних, регіональних, функціонально-галузевих. Нині процеси економічного співробітництва тією чи іншою мірою охопили всі країни світу.
Поглиблення економічних інтеграційних взаємозв'язків між країнами на різних рівнях та в різних формах при всій нерівномірності цього процесу дозволяє їм повніше використовувати національні ресурси для розв'язання внутрішньогосподарських і загальносвітових завдань.
96. Міжнародні валютно-фінансові організації
Розвиток економічного співробітництва, валютних і фінансових відносин між окремими державами зумовив появу міжнародних валютно-фінансових і кредитних організацій. Такі міжнародні організації -- це інститути, створені за міждержавними угодами для регулювання міжнародних економічних відносин. Провідними з них є Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).
МВФ -- це міжнародна валютно-кредитна організація, яку було створено на міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі в 1944 р. Почав функціонувати з 1945 р. Нині до МВФ входить понад 160 держав світу. Згідно зі Статутом МВФ його основними цілями є: сприяння розвитку торгівлі та валютного співробітництва; надання країнам-членам коштів в іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів.
Капітал МВФ формується за рахунок внесків держав-членів відповідно до встановленої для кожної з них квоти, величина якої залежить від рівня економічного розвитку країни та її ролі у світовій економіці й міжнародній торгівлі. Так, на початок 90-х років квота СІЛА становила 19,62 %, далі йшли Німеччина і Японія (по 6,1), Франція і Великобританія (по 5,48 %) та ін. Квоту для Росії встановили на рівні 3 %, для України -- 0,7 %.
Важливим напрямом діяльності МВФ є кредитування країн для врегулювання платіжних балансів і зовнішньої заборгованості. Кредити МВФ поділяються на:
- звичайні кредити фонду, які надаються для подолання тимчасових труднощів платіжного балансу в рамках одного року (з перспективою подовження до 4--5 років);
- компенсаційні кредити, що їх надають для компенсації зменшення експортної виручки, яке сталося з причин, незалежних від країни-позичальника, терміном на 3--5 років;
- стабілізаційні кредити терміном до 3--5 років, які надаються для фінансування створення запасів сировини, що добувається в країні у разі несприятливої кон'юнктури на світових ринках.
МВФ здійснює і так зване розширене фінансування, що має цільове призначення -- здійснювати структурну перебудову зовнішніх рахунків у разі серйозних порушень платіжного балансу. Погашення може відбуватися протягом 4--10 років.
При цьому кредитні операції здійснюються тільки з офіційними органами країн-членів МВФ: національними банками, казначействами, валютними стабілізаційними фондами.
Однією з форм міждержавного кредитного регулювання є створення спеціальних фондів запозичення ресурсів. Роль МВФ полягає у посередництві між країнами, які потребують коштів, і країнами-кредиторами та встановлення контролю над валютно-фінансовою політикою держави-позичальника.
З кінця 70-х років МВФ переорієнтував свою діяльність на вирівнювання платіжних балансів країн, що розвиваються, а з початку 80-х -- на регулювання їх зовнішньої заборгованості. Відбулося підвищення ролі МВФ як координатора міжнародних кредитів і гаранта платоспроможності країн-боржників.
Слід зауважити, що МВФ пов'язує надання кредитів країнам-членам з умовами проведення ними відповідних змін в економічній політиці. Відмова країни виконувати умови МВФ практично закриває їй доступ до світового ринку капіталів. У той же час невелика позичка фонду надає країні можливість отримати більший кредит у банках.
Поряд з МВФ в регулюванні міжнародних валютно-фінансових відносин важливу роль відіграє й інша організація, зв'язана бретгон-вудськими угодами 1944 і 1945 рр. -- Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). Цей банк разом зі своїми двома філіями -- Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК) та Міжнародною асоціацією розвитку (МАР) -- входить до структури Світового банку. До нього також належить Агентство з гарантування багатосторонніх інвестицій.
Основна мета діяльності МБРР -- сприяння країнам-членам у розвитку їх економіки через надання довгострокових позичок і кредитів, націлених на реалізацію програм, що сприяють структурній перебудові країн-позичальниць, а також сприяння розвитку міжнародної торгівлі та підтримці платіжних балансів. Позички надаються як державним, так і приватним підприємствам, але за наявності гарантій урядів відповідних країн. При цьому банк вимагає обов'язкового надання інформації про фінансовий стан країни-позичальника, об'єктів, що кредитуються, а представники МБРР періодично обстежують ці об'єкти. Найбільша частина його кредитів спрямовується у галузі інфраструктури: енергетику, транспорт, зв'язок. Банк надає позички приблизно на 15млрддол. щорічно, процент за користування береться на рівні ставок фінансового ринку.
У 1990 р. було створено Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), метою якого є сприяння ринковим реформам у країнах Центральної та Східної Європи. Засновниками банку виступило 40 країн, а також дві міжнародні організації - Європейське економічне співробітництво і Європейський інвестиційний банк. ЄБРР має відігравати роль стимулятора для залучення капіталу в галузі інфраструктури країн Європи з перехідною економікою. Надаючи кредити, банк допомагає західним промисловцям зважитися на необхідний ризик освоєння ринків у цьому регіоні, в т. ч. на пострадянському просторі.
97. Необхідність і методи державного регулювання зовнішьно-економічної діяльності
Розмаїття галузевої та відтворювальної структури, різниця темпів економічного зростання й динаміки циклу, рівнів суспільної продуктивності праці спричинили необхідність державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Поступово склалися головні форми такого регулювання. Насамперед існує матеріальна основа економічної діяльності держави у вигляді значного за масштабами державного сектора у сфері виробництва і центральних фондів перерозподілу національного доходу. По-друге, в усіх країнах розробляють та реалізують економічну політику. По-третє, розробляють законодавчу політику щодо різних суб'єктів бізнесу. По-четверте, створюють систему заходів для стимулювання зовнішньоекономічної діяльності. До особливостей державного регулювання належать інтенсивність та активне втручання держави в економіку. Воно охоплює весь процес суспільного відтворення - від регулювання ринкових відносин до впливу на структуру і темпи росту виробництва, нагромадження та хід циклу, ціноутворюючі фактори та зовнішньоекономічні зв'язки. Одним з інструментів економічного регулювання є заборона інвестування приватного (або іноземного) капіталу в окремі галузі економіки. Держава завжди повинна впливати на проведення як внутрішньо економічної, так і зовнішньоекономічної політики. Вільність різних суб'єктів у проведенні економічної політики заради власних інтересів може привести до досить негативних наслідків для економіки країни, отже необхідність державного регулювання є очевидною.
98. Економічні аспекти глобальних проблем
У сучасному світовому господарстві посилюються не лише взаємозв'язок і взаємозалежність локальних і загальних, національних і глобальних інтересів. Одночасно діалектика розвитку нашої цивілізації загострює цілий ряд загальносвітових проблем. Виникнення таких глобальних питань тісно пов'язане як з безпосередньою сферою життєдіяльності суспільства, так і з конкретним соціально-економічним середовищем, де реалізується відповідна сфера діяльності людства.
Виокремлюють близько 20 глобальних проблем, які класифікують за трьома сферами дії. Вони стосуються інтересів усіх верств і класів населення, усіх країн і народів планети. Так, до першої сфери належать проблеми, що виникають у галузі взаємодії природи і суспільства. До другої сфери включають проблеми суспільно-економічних взаємовідносин між державами різних економічних устроїв, подолання економічної відсталості багатьох країн світу, регіональні та міжнародні кризи тощо. Третя сфера охоплює розвиток людства та забезпечення його майбутнього.
Про пріоритетність у свідомості людей проблеми збереження миру на землі свідчать і результати соціологічного опитування в середині 90-х років у чотирьох провідних країнах Великої сімки (Великобританії, Німеччині, США та Японії). Зокрема, 2/5 респондентів Німеччини і майже 1/4 опитаних у Великобританії поставили необхідність збереження миру на перше місце серед нагальних проблем сучасності.
Зміни, що привнесені людством у фізичні, хімічні, метеорологічні умови і біологічне різноманіття планети, висувають екологічну проблему в ряд глобальних з точки зору подальшого виживання людини. Тобто велику небезпеку для людства представляє катастрофічне погіршення стану довкілля. Тому так назріла необхідність спільного мирного засвоєння космосу, запасів Світового океану.
Загальною турботою є паливно-енергетичне та сировинне забезпечення країн.
Потребує оперативнішого розв'язання і продовольча проблема. За даними ООН, нині у світі близько 1,5 млрд. людей живуть за умов постійного недоїдання. До цього ще додаються проблеми боротьби з епідеміями та страшними хворобами віку: раком, ішемією, СНІДом.
Суттєві проблеми існують і на ринку праці: питання зайнятості, масового безробіття хвилюють абсолютну більшість як розвинутих, так і решти країн.
Сукупність згаданих проблем стосується різних сфер діяльності людства, а тому потребує комплексного міждержавного підходу до їх розв'язання. Це вимагає від світового співтовариства об'єднання, своїх зусиль і ресурсів. Звідси -- необхідність глобальної перебудови всієї системи економічних та політичних відносин.
99. Система економічних законів, їх суть і класифікація
Система Ї це сукупність певних елементів або підсистем і зв'язків між ними, якій притаманні такі ознаки цілісності, як організованість, наявність інтегративних властивостей і функцій, саморух і загальна мета.
Економічний закон (ЕЗ) Ї це внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між економічними явищами і процесами, а також між протилежними сторонами окремих явищ і процесів, їх елементами і властивостями. Сутність, а отже і закон (бо ці поняття однорідні) всебічно можуть бути досліджені лише через всі інші категорії діалектики (кількість і якість, зміст і форма, ціле й частина тощо). ЕЗ не залежать від свідомості людей, але залежать від їх свідомої діяльності.
До системи ЕЗ належать 4 їх типи:
Загальні ЕЗ Ї властиві всім суспільним способам виробництва (з. відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, з. зростання продуктивності часу, з. економії робочого часу).
ЕЗ, які діють у декількох суспільно - економічних формаціях Ї з. вартості, з. попиту і пропозиції тощо. Такі ЕЗ відображають сталі й суттєві зв'язки, властиві декільком технологічним способам виробництва в їх взаємодії з деякими однаковими елементами різних суспільних форм в однотипних суспільствах - економічних формаціях.
Специфічні ЕЗ Ї ті, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливіший серед них Ї основний ЕЗ, який виражає найбільш глибинні зв'язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинами власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил.
ЕЗ, що діють лише на одній із стадій (висхідній або низхідній) суспільного способу виробництва (наприклад, з. породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму).
100. Економтеорія в системі економічних наук та її функції
Завдання кожної науки Ї розкривати сутність явищ і процесів, що вивчаються. Виходячи з цього, економічна теорія є базовою наукою серед інших економічних дисциплін, яка розкриває виробничі зв'язки і відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання товарів і послуг (або дії людей у цих сферах), а також економічні закони, що управляють цими процесами. Адже економічні закони є внутрішньо необхідними, сталими, причинно-наслідковими зв'язками між різними економічними явищами і процесами. Економічна теорія приділяє увагу найраціональнішим шляхам виходу з кризових ситуацій у економіці, підвищенні продуктивності виробництва, господарського механізму, форм власності, пошук нових організаційно-господарських форм.
Сучасна економтеорія виконує такі основні функції:
практичну Ї всебічне обґрунтування необхідності і шляхів вдосконалення прогресивних форм власності, які найбільше відповідають інтересам людини, колективу, суспільства; розробка наукових основ управління господарством, винайдення адекватних форм розв'язання економічних суперечностей;
пізнавальну Ї розкриття сутності економічних законів і категорій та форм їх вияву, притаманні їм внутрішні суперечності, механізм їх дії. Ця функція реалізує першу;
економічна теорія покликана виробляти новий тип економічного мислення і таким чином формувати сучасний світогляд людини.
101. Загальні методи наукового пізнання та їх використання
Термін “метод” походить від грецького слова “methodas”, яке означає шлях до чогось. В економічній теорії метод Ї це шлях пізнання системи економічних відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, мисленого відтворення цієї взаємодії в теорії діалектики.
Головними методами економічної теорії є:
філософські та загальнонаукові принципи (розвитку, суперечності, детермінізму, взаємодії, об'єктивності, аналізу й синтезу, системності тощо);
закони діалектики (з. єдності і боротьби протилежностей, з. кількісно-якісних змін і з. заперечення);
категорії діалектики (кількість і якість, сутність і явище, зміст і форма та ін.);
закони і категорії економічної теорії (з. вартості, грошового обігу тощо; категорії вартість, гроші, прибуток та ін.).
Три перші структурні елементи діалектичного методу дослідження не механічно накладаються на економічні явища і процеси, а відображаються через предмет і метод економічної теорії як науки. Найпростіший елемент діалектичного методу Ї м. абстракції, що означає відмову від поверхневих, несуттєвих сторін явища з метою розкриття його внутрішніх, суттєвих зв'язків. М. абстракції тісно пов'язаний з поняттям конкретного Ї цілісного об'єкту в єдності з його різноманітними сторонами, властивостями, рисами.
Ядром діалект. м. є принцип суперечності. Так, товар Ї це єдність двох протилежних сторін: споживчої вартості й вартості. У процесі взаємодії таких суперечностей відбувається розвиток економічних явищ і процесів, а їх єдність і боротьба Ї є джерелом їх еволюції. Також використовуються методи історизму (економічне явище досліджується в економічній системі на різних етапах її розвитку), м. аналізу й синтезу, індукції та дедукції; моделювання, діаграми, математичні формули, графіки; принципи граничності, теорії оптимуму.
102. Основні фактори суспільного виробництва: сутність і співвідношення
Трьома основними факторами суспільного виробництва є: капітал, земля, праця. Але деякі вчені виділяють і 4-тий фактор Ї підприємницький талант (здібності). Кожний із факторів створює свою частину доходу. Капітал, під яким розуміють переважно засоби виробництва, приносить прибуток, земля Ї ренту землевласникові, праця Ї платню робітникові; п/п талант приносить додаткові доходи підприємцю. Зараз окремими факторами виробництва ще називають також ризик, інформацію, час.
Речові фактори виробництва називають ще природними, об'єктивними, а працю людини Ї суб'єктивним фактором. Речові фактори виробництва самі не є капіталом, вони перетворюються у нього лише тоді, коли слугують засобом експлуатації найманої робочої сили, коли вони є матеріальним носієм певної суспільної форми, тобто певного виробничого відношення.
Засоби виробництва Ї це речові фактори, які беруть участь у створенні споживчої вартості товарів, але вартості (і додаткової вартості також) не створюють. Їхня вартість лише частково переноситься на новостворений продукт конкретною працею робітника.
Праця Ї це цілеспрямована, доцільна і свідома діяльність людей, в процесі якої вони змінюють зовнішню природу.
Предмети праці Ї це речовини природи, на які люди діють у процесі праці, піддаючи їх обробці.
Засоби праці Ї це речі або їх сукупність, якими людина діє на предмети праці, а також усі матеріальні умови процесу праці (будівлі, споруди, дороги, канали). Якщо процес праці розглядати як його результат (продукти), то він виступає як процес виробництва, а засоби і предмети праці Ї як засоби виробництва.
103. Виробничі ресурси, їх обмеженість
Ринок економічних ресурсів - всі види ресурсів, які використовуються в процесі виробництва товарів і послуг. До них відносяться:
1) природні ресурси - земля, вода, тваринні і рослинні ресурси;
2) трудові ресурси - люди з їх здібностями виробляти продукти і послуги;
3) засоби виробництва - виробничі будівлі, споруди, устаткування, інший основний і оборотний капітал, які називаються інвестиційними ресурсами чи виробничим капіталом;
4) підприємницькі здібності.
Ціни на всі види ресурсів в ринковій економіці формуються під впливом попиту і пропозиції аналогічно цінам готової продукції. Ціною природних ресурсів є рента, трудових ресурсів - з/п, виробничих ресурсів - процент, підприємницьких здібностей - процент.
Фірма чи підприємство прагне використати ренту в такій кількості і сполученні, яке дозволило б їй одержати максимальний прибуток.
З боку окремої фірми попит на ресурси визначається їх граничною доходністю. Гранична доходність змінного ресурсу повільно знижується згідно з законом спадної віддачі. Фірма розширюватиме використання ресурсів поки його гранична доходність вища від граничних витрат до моменту, коли ці два показника зрівняються. В умовах, коли попит фірми на ресурс становить незначну частку ринкового попиту на нього граничними витратами ресурсу для цієї фірми дорівнюють ціни. Фірма прагне вибрати таке сполучення використаних ресурсів, яке б забезпечило їй мінімальні витрати. Це можливо, якщо гранична доходність цього ресурсу пропорційна його ціні.
Виробничі ресурси є обмеженими, а потреби, як відомо, -- безмежні. Композиційність -- заміщеність обмежених ресурсів. Тобто, час від часу, в зв'язку з гострою потребою в зникаючих ресурсах (перш за все природних), виникає питання їх заміщення ресурсами-замінниками, для чого використовуються досягнення НТП + закон зростання потреб -- рушійна сила розвитку виробництва.
104. Корисність і гранична користь продукту: теорія, практика
Економісти вважають, що конкретні потреби споживачів можуть задовольнятися наступними одиницями продуктів, згідно із законом спадної граничної корисності. Товар має корисність, якщо він може задовольнити потребу.
Корисність - це спроможність товару задовольнити потребу.
Корисність товару або послуги - це задоволення або насолода, яку отримують від їх споживання.
Характерні риси:
1) “корисність” і “користь”, або “функціональна придатність” не є синонімами. Картина Пікасо може не приносити користі з практичної точки зору, але мати величезну користь для знавців мистецтва;
2) корисність є суб'єктивним поняттям, корисність конкретного продукту може бути дуже різною для різних осіб;
3) оскільки корисність суб'єктивна, її важко виміряти кількісно. Проте з метою наочності, ступінь задоволення потреб вимірюється “ютилями”.
Загальна корисність - це сумарна величина задоволення чи насолоди, яку отримує особа від споживання деякої конкретної кількості продукту.
Гранична корисність - це додаткове задоволення, яке споживач отримує від додаткової одиниці цього продукту. Точніше, гранична корисність - це зміна загальної корисності внаслідок споживання однієї додаткової одиниці продукту.
Уявлення, що гранична корисність буде знижуватись в міру того, як споживач буде отримувати додаткові одиниці деякого конкретного продукту, відоме як закон спадної граничної корисності.
105. Економічні інтереси і потреби: діалектика взаємозв'язку
Економічні потреби - це ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної діяльності з метою забезпечення власного добробуту та добробуту членів своєї сім'ї.
Економічні потреби відображають відношення соціальних суб'єктів (людина, колектив, суспільство) до можливого споживання вартостей, опосередкованих економічними формами їх реалізації. Вони виявляються як необхідність у життєвих благах, як стимул до споживання.
В основі походження потреб лежать дві основні причини: по-перше, фізіологічний характер - людина, як жива істота, потребує певних умов і засобів існування; по-друге, потреба є результатом суспільних умов.
Потреби характеризують лише можливість споживання, але щоб ця можливість перетворилася в дійсність, слід виробити життєві засоби. Величезна роль економічних потреб полягає в тому, що вони спонукають людей до дії. Блага, створені в процесі виробництва, утворюють різноманітні проблеми, які становлять предмет інтересу.
Економічну природу людини можна розглядати як сукупність її економічних потреб і захоплень. Усвідомлені економічні потреби виявляються як економічні інтереси.
Продуктивні сили, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають ґрунтом для виникнення нових потреб. Зростання маси і різноманітності споживних вартостей у результаті зростання продуктивних сил призводить до зміни структури виробництва і витіснення старих потреб новими. Цей процес, як і сам процес суспільного виробництва, відбувається безперервно, що свідчить про дію в суспільстві закону зростання потреб.
Подобные документы
Зародження і розвиток політичної економії. Основні напрямки, школи і течії в політичній економії. Закони, принципи і категорії політичної економії. Система економічних законів. Виробництво та його основні фактори. Межа виробничих можливостей.
шпаргалка [168,8 K], добавлен 16.01.2008Характеристика та сутність політичної економії. Характеристика основних етапів та напрямків розвитку політичної економії. Значення українських вчених-економістів у розвитку теорії, методології та практики економічного аналізу, політичної економії.
автореферат [428,0 K], добавлен 28.01.2012Етапи зародження та становлення, розвитку політичної економії як науки. Сутність поняття та характеристика предмета, методів дослідження політичної економії. Розвиток економічної думки на Україні, його основні напрямки та специфічні особливості.
курсовая работа [46,0 K], добавлен 09.05.2011Поняття та зміст, історія виникнення та розвитку політичної економії. Заслуга класичної школи та її найвідоміших представників. Предмет політичної економії. Методи дослідження економічних процесів на сучасному етапі. Сутність нормативного підходу.
контрольная работа [13,8 K], добавлен 07.12.2010Аналіз причин зародження школи класичної політичної економії. Еволюція ідей класичної школи політичної економії. Визначення головних положень школи фізіократів. Праця французького фізіократа Анн Тюрго "Роздуми про створення і розподіл багатств".
реферат [75,9 K], добавлен 18.11.2010Банкрутство меркантилістської доктрини. Витоки невдалої політики Кольбера. Засновник класичної політичної економії у Франції. Історичні передумови виникнення кейнсіанства, його розвиток та сутність. Зміст економічної теорії Джона Мейнарда Кейнса.
контрольная работа [55,2 K], добавлен 15.11.2010Характерні особливості класичної політичної економії. Виникнення класичної політичної економії в Англії і Франції. Економічна теорія фізіократів у Франції, їх постулати. Економічне вчення А. Сміта. Д. Рікардо - економіст епохи промислової революції.
реферат [26,4 K], добавлен 05.02.2008Зародження економічних ідей. Основні представники. Зародження і розвиток політичної економії, її напрями і школи. Основоположники економічних вчень. Економічна думка на сучасному етапі. Прагматизм політекономії. Неокласицизм. Економічний лібералізм. Еконо
курсовая работа [50,9 K], добавлен 11.11.2005Вивчення історії виникнення класичної політичної економії. Ознайомлення із життєвим шляхом Адама Сміта, його поглядами на економічне вчення та розуміння понять поділу праці, теорії вартості, класів, доходів, заробітної плати, земельної ренти та капіталу.
реферат [36,6 K], добавлен 28.05.2010Історичні умови виникнення і загальна характеристика класичної політичної економії. Вільям Петті - родоначальник англійської класичної школи політекономії. Економічні вчення фізіократів, Адама Сміта, Давида Рікардо, французьких політекономістів.
реферат [50,0 K], добавлен 30.09.2011